ANTIRAID

Постановление ВС-КГС о возможности безнаказанно ГИС не исполнять решение суда в отношении проблемного банка Финансы и кредит и взыскании только морального ущерба

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

Постанова 
Іменем України 

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 761/27123/16-ц
провадження № 61-16696св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), ГулькаБ. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві на рішення Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Поливач Л. Д., від 25 січня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві), Управління державної казначейської служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 08 серпня 2014 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив рішення, яким стягнув з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на її користь заборгованість за договорами банківських строкових вкладів у розмірі 1 818 251,25 грн. 08 січня 2015 року видано виконавчий лист та 14 лютого 2015 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві відкрито виконавче провадження на примусове виконання рішення суду.

Вказувала на те, що вказане судове рішення не виконано, виконавче провадження закрито у зв'язку із тим, що у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» розпочато процедуру ліквідації, а вона змогла отримати свої кошти лише частково, в межах гарантованої суми відшкодування на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Виконавче провадження тривало довгий час, рішення державного виконавця у ньому визнавались незаконними, а дії - неправомірними, що спричинило невиконання судового рішення та порушення її прав як стягувача.

З урахуванням зазначеного та посилаючись на положення статей 1173, 1174 ЦК України, ОСОБА_4 просила стягнути з держави Україна в особі Державної виконавчої служби України на її користь 1 671 793,71 грн на відшкодування майнової шкоди, оскільки саме таку суму, з урахуванням отриманого нею гарантованого відшкодування, вона повинна була б отримати за умов належного виконання судового рішення, а також просила стягнути з держави Україна на її користь майнову шкоду, яка полягає в матеріальних втратах від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції, у розмірі 651 999,55 грн та заподіяну моральну шкоду у розмірі 50 000 грн шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Юзькової О. Л. від 14 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди у вигляді не стягнутих за рішенням суду грошових коштів (депозитного вкладу) та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем заподіяння їй такої шкоди та причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою державного виконавця.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади, за бюджетною програмою 3504030, на користь ОСОБА_4 2 248 733,26 грн на відшкодування майнової шкоди та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що тривалим невиконанням судового рішення, що в подальшому призвело до унеможливлення його виконання, ОСОБА_4 завдано матеріального збитку у розмірі нестягнутої на її користь суми у розмірі 1 617 793,71 грн, а тому дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування вказаної суми з урахуванням інфляційних втрат за рахунок держави. Також внаслідок невиконання судового рішення, ухваленого на її користь, позивач має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У лютому 2017 року Державна казначейська служба України подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У лютому 2017 року ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, що подали касаційні скарги

Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_4, рішення суду про стягнення майнової шкоди з Державного бюджету України є таким, що не відповідає вимогам закону.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що на підставі постанови Національного банку України з 18 вересня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію в банку, що є боржником у виконавчому провадженні, а з 18 грудня 2015 року розпочато процедуру ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Постанова державного виконавця про закриття виконавчого провадження про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь позивача коштів прийнята саме у зв'язку з відкликанням банківської ліцензії та ліквідацією банку, що, у свою чергу, не залежить від дій як державного виконавця, що здійснював виконавче провадження, так і від органу ДВС в цілому. Отже, відсутні неправомірні дії державного виконавця, що спричинили шкоду позивачу.

Крім того, виконавчий документ про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь позивача коштів направлено до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тому визначення розміру майнової шкоди у сумі, що підлягала стягненню з банку, призведе до її подвійного стягнення.

Касаційна скарга ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково ототожнив сам факт можливості відшкодування збитків, завданих державним виконавцем фізичним або юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження з наявністю у виконавчої служби обов'язку виконати грошове зобов'язання боржника перед стягувачем.

Судові рішення про визнання неправомірними дій державного виконавця не перебували у причинно-наслідковому зв'язку з невиконанням судового рішення, оскільки існувала судова заборона накладати арешт на кошти боржника.

Крім того, розмір шкоди у розмірі суми, що підлягала стягненню за невиконання судового рішення, нічим не обґрунтовано, а нараховані інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України є безпідставними, оскільки за своєю правовою природою інфляційні втрати є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, яким є банк, а не ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2017 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади, з врахуванням інфляційних втрат за рахунок держави. Також суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вона має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та зупинено виконання оскаржуваного рішення до закінчення касаційного розгляду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У справі, що переглядається, установлено, що Шевченківським районним судом міста Києва 08 січня 2015 року виданий виконавчий лист на примусове виконання рішення про стягнення з ПАТ «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_4 грошових коштів за договором банківського вкладу на загальну суму 1 818 251,25 грн.

14 лютого 2015 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаного виконавчого документа про стягнення боргу у сумі 1 871 793,71 грн (а. с. 10).

24 грудня 2015 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про закриття зазначеного виконавчого провадження у зв'язку із прийняттям Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Фінанси та Кредит» та виконавчий документ направлено до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішення, бездіяльність державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві у вказаному виконавчому провадженні оскаржувались позивачем та визнавались неправомірними ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року, від 21 січня 2016 року та від 22 лютого 2016 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Щодо позовних вимог про стягнення майнової шкоди.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статті 1174 ЦК України обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про державну виконавчу службу» та Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_4 посилалась на те, що неправомірні дії державних виконавців призвели до невиконання судового рішення, а тому у встановленому законом порядку на відшкодування майнової шкоди з держави Україна має бути стягнуто 1 671 793,71 грн та інфляційні втрати у сумі 651 999,55 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заподіяння позивачу майнової шкоди, пов'язаної з порушенням її законних прав щодо своєчасного, належного та повного виконання рішення суду, підтверджуються судовими рішеннями, якими визнані неправомірними дії державного виконавця при примусовому виконанні судового рішення.

Так, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року у справі № 761/23077/15-ц скаргу ОСОБА_4 про визнання незаконною бездіяльності державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві задоволено частково.

Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо нерозгляду заяв представника стягувача про накладення арешту на кошти боржника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у межах суми стягнення (від 18 лютого 2015 року та від 06 липня 2015 року) та невинесення постанови про арешт коштів боржника в межах виконавчого провадження № 46487445.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 21 січня 2016 року у справі № 761/31688/15-ц скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано неправомірними дії начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві щодо винесення постанови про об'єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 14 липня 2015 року. У задоволені іншої частини скарги відмовлено.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року у справі № 761/15595/14-ц скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Визнано неправомірними дії заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві при винесенні постанови про прийняття до виконання виконавчого провадження від 19 серпня 2015 року. Скасовано постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження від 19 серпня 2015 року № 46487445.

Зі змісту наведених судових рішень слідує, що дії державних виконавців щодо об'єднання та прийняття до виконання виконавчих проваджень, визнані неправомірними судовими рішеннями від 21 січня та 22 лютого 2016 року, враховуючи їх організаційний зміст, не перебувають у причинному зв'язку із спричиненням позивачу майнової шкоди, внаслідок несвоєчасного виконання судового рішення. При цьому суд бере до уваги, що невиконання судового рішення у передбачений законом строк пов'язане з ліквідацією у вересні 2015 року банку - боржника у виконавчому провадженні, а не з діями державних виконавців щодо об'єднання або прийняття до виконання виконавчого провадження.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, встановленим вказаними судовими рішеннями, а тому дійшов помилкового висновку про те, що позивач довела позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди, а саме: заподіяння їй такої шкоди та причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою державного виконавця.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 та стягуючи на її користь майнову шкоду, апеляційний суд не врахував, що невиконання рішення суду щодо нестягнутих грошових коштів не може ототожнюватися із заподіяною позивачу майновою шкодою, оскільки існує можливість виконання рішення щодо стягнення з боржника грошових коштів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на підставі статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення майнової шкоди та, відповідно, помилково стягнув інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні цих позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до положень частини першої статті 1167 ЦК України, статті 1174 ЦК України, частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця, відшкодовується державою.

Встановлено, що внаслідок неправомірної бездіяльності державного виконавця щодо нерозгляду заяв представника ОСОБА_4 від 18 лютого та 06 липня 2015 року про накладення арешту на кошти боржника, яка встановлена ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року, була втрачена можливість своєчасно застосувати такий захід примусового стягнення як арешт коштів боржника.

Вказане негативно вплинуло на дотримання прав позивача щодо належного і своєчасного виконання судового рішення.

Посилання ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві у касаційній скарзі на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року у справі № 810/1455/15, якою було заборонено проводити арешт та примусове стягнення коштів з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», як на підставу не застосування арешту коштів боржника, є необґрунтованим, оскільки у період з 18 лютого 2015 року по 28 квітня 2015 року не існувало будь-яких обмежень для арешту коштів боржника в межах виконавчого провадження № 46487445.

Вказана неправомірна бездіяльність призвела до порушення строків виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача, та спричинило їй моральну шкоду, яка полягала у душевних стражданнях, яких позивач зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою державного виконавця щодо неї.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди та правильно визначив її розмір, врахувавши характер і обсяг душевних страждань позивача, вимоги розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити без змін рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 10 травня 2017 року зупинено виконання оскаржуваного судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для його скасування в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відсутні, тому виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 410, 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2016 року.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80330318

  • Sad 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Это наше решение. У Верховного суда ушло всего два года на то, чтобы придумать не обоснованное решение об отказе во взыскании ущерба за неисполнение решения суда. При этом суд не дал оценки тому, что из трех решений суда в отношении госисполнителя признавших его бездеятельность, одно касалось непосредственно бездеятельности и не наложения ареста на счета и кассу банка.

Также Верховный суд указав зачем-то на возможность возврата средств через ФГВФЛ не выяснил, а включен ли вкладчик в перечень акцептированных требований и подлежит ли эта сумма возврату ФГВФЛ.

Умиляет то, что бездействие ГИС и как факт потеря почти 2 000 000 грн, суд посчитал правомерным оставить взыскание только морального ущерба в сумме 5000 грн. Такого цинизма я давно не встречал. Формально это решение пример необоснованности, что само по себе содержит уже основание для привлечение судей к ответственности. Но делать этого мы не будем.

  • Like 4

Share this post


Link to post
Share on other sites
7 часов назад, ANTIRAID сказал:

У Верховного суда ушло всего два года на то, чтобы придумать не обоснованное решение об отказе во взыскании ущерба за неисполнение решения суда. При этом суд не дал оценки тому, что из трех решений суда в отношении госисполнителя признавших его бездеятельность, одно касалось непосредственно бездеятельности и не наложения ареста на счета и кассу банка.

Также Верховный суд указав зачем-то на возможность возврата средств через ФГВФЛ не выяснил, а включен ли вкладчик в перечень акцептированных требований и подлежит ли эта сумма возврату ФГВФЛ.

Независимая ветвь власти - судебная, по своей инициативе идентифицирует себя с общей структурой власти в стране и старательно играет за общую команду, наверняка рассчитывая на "плюшки, бонусы, респект и уважуху". Плебейское мышление и не самая чистая совесть даже не зависимому институту не позволяет осознать себя "ничейными". Возмущения возникают только когда у кого-то там отбирают или грозят отобрать пирожок/ кресло/ статус или другое, что так ценится на определенном уровне. Потому, пока народ не контролирует власть - он не будет иметь преимуществ (или просто прав) для защиты своих приватных интересов в суде. Хорошие (как мы понимаем) или законные или уравновешенные судебные решения - это случайные протуберанцы, возникшие в силу стечения разных обстоятельств в один момент времени, когда действующие силы либо еще не определились, либо временно потеряли контроль над ситуацией.

В Вашей ситуации, принять позитивное для гражданина решение - это запустить цепную реакцию аналогичных исков и заставить власть исполнительную судорожно искать средства на возмещение ущерба от свои "косяков".

Желание полноценно играть за общую сильную команду требует от судебной власти креативности и изобретательности. Вот уже научились "на пользу дела" использовать фразы из решений ЕСПЧ, с некоторыми полезными усовершенствованиями :  из дел, где рассматривалось неисполнение/ длительное исполнение судебных решений по иску гражданина против государства - фразы о обязательности судебных решений и эффективности судебной защиты (п. 6 Конвенции) креативно переписали в решения о обязательности исполнения решений в пользу банков и коллекторов ; а если аргументов что "черное это есть белое" у суда не достаточно, то можно использовать, например

"Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року)."

Такие дела. ИМХО

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
6 часов назад, Marina-NET сказал:

"Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року)."

Такие дела. ИМХО

Эта цитата сейчас используется в 90% всех постанов ВС... Она сейчас стала самая популярная...

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
8 hours ago, Bolt said:

Эта цитата сейчас используется в 90% всех постанов ВС... Она сейчас стала самая популярная...

Это подуставшее клише всех задрало.

В апелляционных/кассационных жалобах я стал вставлять его в конце мотивации с "добавкой":

"Однак, оскаржуване рішення не містить правової оцінки ряду обставин справи та поданих доказів взагалі, що є порушенням норм процесуального права (ст. 265 ЦПК України)".

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Create an account or sign in to comment

You need to be a member in order to leave a comment

Create an account

Sign up for a new account in our community. It's easy!

Register a new account

Sign in

Already have an account? Sign in here.

Sign In Now

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 586/77/17
      Провадження N 14-556цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      заявник - ОСОБА_3,
      заінтересована особа - державний виконавець Ямпільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області (далі - Ямпільський МВДВС ГТУЮ у Сумській області),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Войнової Тетяни Миколаївни
      на ухвалу Середино-Будського районного суду Сумської області від 27 січня 2017 року у складі судді Темірова Ч.М. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 27 березня 2017 року у складі колегії суддів Собини О.І., Левченко Т.А., Хвостика С.Г.
      у цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця Ямпільського МВДВС ГТУЮ у Сумській області та зобов'язання вчинити певні дії, та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаною скаргою, у якій просив: визнати дії державного виконавця Ямпільського МВДВС ГТУЮ у Сумській області Снігура О.В. щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 08 грудня 2016 року N ВП53070678 незаконними і передчасними; зобов'язати державного виконавця повернути стягувачу виконавчий документ, який не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби.
      На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 зазначив, що вироком Ямпільського районного суду Сумської області 04 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 09 серпня 2016 року (справа N 586/816/15-к), його було засуджено за частиною другою статті 332 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та призначено основне і додаткове покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді обмеження волі на строк 4 (чотири) роки без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Речові докази, а саме: автомобіль марки Toyota, моделі Land Cruiser, державний номерний знак НОМЕР_1, як засіб вчинення злочину конфісковано в дохід держави.
      08 грудня 2016 року державний виконавець Ямпільського МВДВС ГТУЮ у Сумській області Снігур О.В. на підставі виконавчого листа N 1-кп/590/2, виданого 19 серпня 2016 року Середино-Будським районним судом Сумської області, прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження N ВП53070678 про конфіскацію у нього зазначеного автомобіля.
      Однак Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 09 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_3 - Войнової Т.М. на вирок Ямпільського районного суду Сумської області від 04 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 09 серпня 2016 року, а тому, на думку ОСОБА_3, зазначений вирок суду не може бути звернутий до виконання, у зв'язку з чим дії державного виконавця щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження є незаконними і передчасними.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Ухвалою Середино-Будського районного суду Сумської області від 27 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 27 березня 2017 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час постановлення ухвал).
      Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд керувався тим, що вирок суду, дії державного виконавця з виконання якого оскаржуються, ухвалено відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), яким не встановлено порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Тому скарга на дії державного виконавця не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції адміністративного суду у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У квітні 2017 року представник ОСОБА_3 - адвокат Войнова Т.М. подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Середино-Будського районного суду Сумської області від 27 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 27 березня 2017 року і направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі в порядку кримінального судочинства.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргумотивовано тим, що суд не врахував, що заявником оскаржувалися дії державного виконавця, пов'язані з виконанням вироку суду, які підлягають розгляду в порядку, визначеному статтею 539 КПК України, а тому ця скарга має розглядатися в порядку кримінального, а не адміністративного чи цивільного судочинства.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 09 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
      Відповідно до статті 383ЦПК України (у редакції, чинній на час подання скарги до суду) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексускарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
      Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, установленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
      За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).
      Отже, як право на звернення зі скаргою в порядку цивільного судочинства, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним відділом державної виконавчої служби чи приватним виконавцем.
      Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України.
      У разі оскарження дій державного виконавця щодо виконання виконавчого документа, який був виданий на виконання задоволеного в межах кримінального провадження цивільного позову, такий спір належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом України у постановах від 07 червня 2016 року, 22 лютого 2017 року, Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2018 року та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року, 21 листопада 2018 року (справа N 569/12295/16-ц) та інших.
      Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон N 1404-VIII.
      Відповідно до частини першої статті 1 Закону N 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      Згідно з частинами першою, другоюстатті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      У поданій скарзі ОСОБА_3 просив визнати дії державного виконавця Ямпільського МВДВС ГТУЮ у Сумській області Снігура О.В. щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 08 грудня 2016 року N ВП53070678 незаконними і передчасними та зобов'язати державного виконавця повернути стягувачу виконавчий документ.
      Скаргу обґрунтовано посиланням на статті 42, 43, 45, 535 КПК України, статтю 74 Закону N 1404-VIII.
      Тобто ОСОБА_3 як сторона виконавчого провадження (боржник) оскаржує законність дій державного виконавця, пов'язаних з виконанням судового рішення, ухваленого за правилами КПК України, та у зв'язку з порушенням державним виконавцем, на його думку, порядку прийняття до виконання виконавчого документа, виданого на виконання вироку.
      Положеннями статті 539 КПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою) визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеною нормою закону не встановлено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконання вироку суду. Відсутнє і посилання на можливість такого оскарження за правилами ЦПК України.
      Разом з тим частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою)передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      Ця норма узгоджується з правилами адміністративної юрисдикції, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України (у зазначеній редакції), що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      Оскільки у даному випадку стороною виконавчого провадження - боржником ОСОБА_3 - оскаржуються дії державного виконавця з прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 08 грудня 2016 року N ВП53070678 з виконання вироку суду у частині конфіскації автомобіля і законами України не встановлено іншого порядку оскарження цих дій, то суди зробили правильний висновок, що спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки правило статті 181 КАС України є універсальним.
      Велика Палата Верховного Суду не погоджується із твердженням ОСОБА_3, що для оскарження рішення, дій або бездіяльності державного виконавця щодо виконання вироку суду встановлено інший порядок, передбачений нормами КПК України, з наступних підстав.
      Розділ VIII КПК України передбачає порядок виконання судових рішень. Зокрема згідно з частиною першою статті 533 цього Кодексу вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.
      У разі, якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження (частина третя статті 535 КПК України).
      Частиною другою статті 534 КПК України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню.
      За змістом частини п'ятої статті 534 КПК України у взаємозв'язку зі статтею 537 цього Кодексу процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні (наприклад, подання скарг на бездіяльність слідчого, прокурора; оскарження ухвал про накладення арешту на майно та інші), вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
      Тобто положеннями КПК України (Розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб стосовно виконання судового рішення щодо конфіскації майна у кримінальному провадженні.
      Умови і порядок виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено у Законі N 1404-VIII.
      Як частиною другою статті 74 названого закону, так і статтею 181 КАС України передбачено загальний порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання рішень, щодо яких не встановлено у спеціальних законах особливого порядку оскарження.
      Відділ державної виконавчої служби є уповноваженим органом приймати для примусового виконання виконавчі документи чи не приймати їх з підстав, визначених чинним законодавством України. Здійснюючі делеговані йому функції в цій частині, відділ державної виконавчої служби діє як суб'єкт владних повноважень, рішення, дії або бездіяльність якого, його посадових осіб, сторони виконавчого провадження мають право оскаржити у порядку адміністративного судочинства, що відповідає завданням цього судочинства, передбаченим у статті 2 КАС України.
      За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів першої й апеляційної інстанцій, що вказаний спір належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Суди обґрунтовано відмовили у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень), оскільки чинним законодавством, КПК України чи ЦПК України не встановлено іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, тобто не віднесено розгляд таких скарг до цивільної юрисдикції.
      Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди порушили правила предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      З огляду на вказане, оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Войнової Тетяни Миколаївни залишити без задоволення.
      Ухвалу Середино-Будського районного суду Сумської області від 27 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 27 березня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      О.С. Золотніков І.В. Саприкіна
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • By daggetson
      ЦІКАВА ПОЗИЦІЯ ВСУ щодо арешту коштів, що містяться на зарплатному рахунку!
      @vyconavec
      Обставини справи:
      Скаржник звернулась до суду із вказаною скаргою та просила визнати протиправними дії державного виконавця Першого відділу ДВС м. Чернівці ГТУЮ в Чернівецькій області Донських В. Б. щодо винесення постанови від 19 квітня 2018 року про арешт коштів боржника в рамках виконавчого провадження № 55877484 та скасувати вказану постанову.
      Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми Закону України «Про виконавче провадження», якими регулюється звернення стягнення на заробітну плату та пенсію, звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Також суди не застосували положення банківського законодавства стосовно порядку виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів.

      ПОЗИЦІЯ СУДУ: 
      Відмовляючи у задоволенні скарги Ткача Ф. Г. в інтересах ОСОБА_4 на дії державного виконавця Першого відділу ДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти боржника для забезпечення реального виконання рішення суду вчинені в межах його повноважень, є правомірними та узгоджуються з положеннями Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в оскаржуваній постанові він зазначив про накладення арешту на кошти на одному рахунку за № НОМЕР_2 (стандартний), відкритому в ТВБВ № 10025/057 Чернівецького облуправління АТ «Ощадбанк», а також вказав про накладення арешту на кошти, які знаходяться на всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, зробивши зауваження ? крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику.

      ПОВНА СТАТТЯ: t.me/vyconavec/426
      РІШЕННЯ СУДУ: reyestr.court.gov.ua/Review/79745077

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 821/197/18/4440/16
      Провадження N 11-1200апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісплей-Плюс" до Корабельного районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, суб'єкта оціночної діяльності - фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", про визнання рішення протиправним
      за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісплей-Плюс" на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року (суддя Морська Г.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року (судді Яковлєв О.В., Танасогло Т.М., Запорожан Д.В.),
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дісплей-Плюс" (далі - ТОВ "Дісплей-Плюс") звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати неправомірною виконану суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_3 та прийняту Корабельним районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - ДВС) при здійсненні виконавчого провадження оцінку вартості нерухомого майна.
      2. Позов мотивовано тим, що відповідачем - суб'єктом оціночної діяльності протиправно, всупереч вимогам законодавства та із заниженням реальної вартості здійснено оцінку нерухомого майна позивача, а замовником оцінки майна - ДВС протиправно передано нерухоме майно за такою вартістю на примусові торги.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Херсонський окружний адміністративний суд ухвалою від 01 лютого 2018 року відмовив у відкритті провадження у цій справі.
      4. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03 квітня 2018 року ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року змінив, доповнивши її резолютивну частину роз'ясненням щодо можливості звернення позивача до суду в порядку цивільного судочинства.
      5. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що на спірні правовідносини не поширюється юрисдикція адміністративних судів, оскільки вони виникли з приводу оскарження висновків суб'єкта оціночної діяльності у виконавчому провадженні, які є результатом його підприємницької діяльності.
      Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
      6. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ТОВ "Дісплей-Плюс" подало касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
      7. У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
      8. Обґрунтовуючи скаргу, ТОВ "Дісплей-Плюс" указує, зокрема, на те, що спір у цій справі має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, оскільки відповідач як орган державної виконавчої служби є суб'єктом владних повноважень, а спір пов'язаний з примусовим виконанням рішення, що свідчить про публічно-правовий характер спірних правовідносин.
      Рух касаційної скарги
      9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 травня 2018 року відкрив провадження за касаційною скаргою ТОВ "Дісплей-Плюс", а ухвалою від 01 жовтня 2018 року призначив справу до розгляду.
      10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 04 жовтня 2018 року справу за позовом ТОВ "Дісплей-Плюс" до ДВС, суб'єкта оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_3, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), про визнання рішення протиправним передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
      11. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 17 жовтня 2018 року прийняла та призначила справу до свого розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
      12. Рішення суду попередньої інстанції переглядається в межах наведених у касаційній скарзі доводів відповідно до статті 341 КАС.
      Позиція інших учасників справи
      13. Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
      Установлені судами обставини справи
      14. На виконанні ДВС перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису N 17492, виданого приватним нотаріусом Чуловським В.А., про стягнення з ТОВ "Дісплей-Плюс" на користь ПАТ "Укрсоцбанк" боргу в розмірі 938 398,40 грн. Згідно з висновком експерта про вартість описаного та арештованого майна, яке належить ТОВ "Дісплей-Плюс", вартість нежитлового приміщення загальною площею 505,5 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, складає 2 070 528,00 грн.
      15. Не погодившись з оцінкою вартості нерухомого майна, ТОВ "Дісплей-Плюс" звернулося до суду.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      16. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      17. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
      18. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
      19. За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      20. Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
      21. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
      22. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      23. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      24. Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження").
      25. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").
      26. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, якзабезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
      27. За змістом частин першої - третьої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання.
      28. За приписами частини п'ятої цієї статті виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.
      29. Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
      30. У касаційній скарзі ТОВ "Дісплей-Плюс" зазначає, що спірні правовідносини виникли внаслідок примусового виконання за виконавчим документом - виконавчим написом нотаріуса. Учасником цих правовідносин є орган державної виконавчої служби, який уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень, а отже, спір має вирішуватися в порядку КАС.
      31. На думку Великої Палати Верховного Суду, визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності, здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Отже, оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.
      32. За правилами статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду.
      33. Оскільки в цьому випадку оцінка майна здійснена в процесі виконання виконавчого напису нотаріуса, то в силу вимог частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" така оцінка може бути оскаржена сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідачем у такому випадку має бути орган державної виконавчої служби, а суб'єкт оціночної діяльності може бути залучений як третя особа.
      34. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій щодо непоширення на спірні правовідносини юрисдикції адміністративних судів.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      35. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      36. Відповідно до частини першої статті 353КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      37. Ураховуючи наведене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, а отже, наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      38. За правилами частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      39. Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду повернула справу для продовження розгляду, то немає підстав для зміни розподілу судових витрат.
      Керуючись статтями 345, 349, 353, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісплей-Плюс" задовольнити.
      2. Ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року скасувати.
      3. Справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісплей-Плюс" до Корабельного районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, суб'єкта оціночної діяльності - фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", про визнання рішення протиправним направити для продовження розгляду до Херсонського окружного адміністративного суду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач В.С. Князєв Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 920/149/18
      Провадження N 12-297гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідачаКібенкоО.Р.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (далі - ПАТ "Сумигаз")
      на ухвалу Господарського суду Сумської області від 14 травня 2018 року, постановлену суддею Коваленком О.В.,
      та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 липня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Слободіна М.М., Сіверіна В.І., Терещенко О.І.,
      за скаргою ПАТ "Сумигаз"
      на рішення та дії старшого державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумської області (далі - державний виконавець)
      у справі Господарського суду Сумської області
      за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Даск Ойл" (далі - ТОВ "Даск Ойл")
      до ПАТ "Сумигаз"
      про визнання незаконним повідомлення про припинення (обмеження) газопостачання
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави скарги
      1. 03 травня 2018 року ПАТ "Сумигаз" звернулось до місцевого господарського суду зі скаргою N Sm007-СК-2518 від 02 травня 2018 року на рішення та дії державного виконавця, у якій просило скасувати його постанову N 56186714 від 13 квітня 2018 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Сумської області від 02 березня 2018 року у справі N 920/149/18.
      2. Обґрунтовуючи обставини дотримання строків оскарження рішень та дій державного виконавця, ПАТ "Сумигаз" зазначило, що постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження N 56186714 від 13 квітня 2018 року товариство отримало 18 квітня 2018 року, і відповідно до частини першої статті 116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з 19 квітня 2018 року почався перебіг процесуального строку для подання цієї скарги. При цьому ПАТ "Сумигаз" послалося на положення частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", яка передбачає право особи оскаржити рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби (далі - ДВС) щодо виконання судового рішення протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів, та зазначило про дотримання цього строку.
      Фактичні обставини справи, установлені судами
      3. 01 березня 2018 року ТОВ "Даск Ойл" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до ПАТ "Сумигаз" про визнання незаконним повідомлення про припинення (обмеження) газопостачання N Sm03.1-КЛ-1032-0218 від 26 лютого 2018 року у зв'язку з існуючою заборгованістю (донарахований обсяг природного газу) у сумі 1 046 679,96 грн. Згідно із цим повідомленням з 10 години 02 березня 2018 року позивачу припиняється газопостачання.
      4. ТОВ "Даск Ойл" також подало до місцевого господарського суду заяву про забезпечення позову, у якій просило заборонити відповідачу, в тому числі будь-яким його структурним підрозділам, відділенням, службам, вчиняти будь-які дії, спрямовані на обмеження чи припинення постачання (транспортування, подачі) природного газу позивачу на підставі боргу (донарахований обсяг природного газу) до вирішення справи по суті.
      5. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 02 березня 2018 року заяву ТОВ "Даск Ойл" про забезпечення позову задоволено: заборонено ПАТ "Сумигаз", в тому числі будь-яким його структурним підрозділам, відділенням, службам, вчиняти будь-які дії, спрямовані на обмеження чи припинення постачання (транспортування, подачі) природного газу позивачу на підставі боргу (донарахований обсяг природного газу) до вирішення справи по суті.
      6. Не погодившись із цією ухвалою місцевого господарського суду, ПАТ "Сумигаз" подало апеляційну скаргу до Харківського апеляційного господарського суду, який ухвалою від 26 березня 2018 року відкрив апеляційне провадження та зупинив дію ухвали Господарського суду Сумської області від 02 березня 2018 року.
      7. 13 квітня 2018 року ТОВ "Даск Ойл" звернулось до Зарічного відділу державної виконавчої служби міста Суми із заявою про примусове виконання ухвали Господарського суду Сумської області від 02 березня 2018 року. Цього ж дня державний виконавець виніс постанову N 56186714 про відкриття виконавчого провадження.
      8. У подальшому Харківськийапеляційнийгосподарський суд постановою від 26 квітня 2018 року скасував ухвалу Господарського суду Сумської області від 02 березня 2018 року та відмовив ТОВ "Даск Ойл" у задоволенні заяви про забезпечення позову.
      9. 03 травня 2018 року Господарський суд Сумської області ухвалою залишив без розгляду позов ТОВ "Даск Ойл", заходи забезпечення позову скасував.
      10. 03 травня 2018 року ПАТ "Сумигаз" звернулось до Господарського суду Сумської області зі скаргою на рішення та дії державного виконавця, у якій просило скасувати його постанову про відкриття виконавчого провадження від 13 квітня 2018 року. Зазначило, що отримало її 18 квітня 2018 року, і відповідно до частини першої статті 116 ГПК з 19 квітня 2018 року почався перебіг 10-денного строку для подання цієї скарги. При цьому послалося на частину п?яту статті 74 Закону "Про виконавче провадження", що передбачає 10 робочих днів на оскарження.
      11. 14 травня 2018 року Господарський суд Сумської області ухвалою у задоволенні скарги ПАТ "Сумигаз" на рішення та дії державного виконавця відмовив унаслідок пропуску скаржником 10-денного строку, встановленого частини першої статті 341 ГПК та відсутності клопотання про його поновлення.
      12. 21 травня 2018 року державний виконавець виніс постанову N 56186714 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Сумської області від 02 березня 2018 року у справі N 920/149/18 унаслідок ухвалення місцевим й апеляційним господарськими судами цих судових рішень.
      13. 01 червня 2018 року ПАТ "Сумигаз" звернулося з апеляційною скаргою на ухвалу Господарський суд Сумської області від 14 травня 2018 року.
      14. 12 липня 2018 року Харківський апеляційний господарський суд залишив без змін цю ухвалу.
      15. ПАТ "Сумигаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування ухвали Господарського суду Сумської області від 14 травня 2018 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 12 липня 2018 року і задоволення скарги ПАТ "Сумигаз".
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      16. Господарський суд Сумської області від 14 травня 2018 року ухвалою, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12 липня 2018 року, у задоволенні скарги ПАТ "Сумигаз" на рішення та дії державного виконавця відмовив.При цьому суд послався на пропуск скаржником установленого частиною першою статті 341 ГПК України десятиденного строку на їх оскарження та відсутність клопотання або заяви скаржника про його поновлення.
      17. Суди встановили, що оскаржувану постанову державного виконавця ПАТ "Сумигаз" отримало 18 квітня 2018 року, проте до суду звернулося 03 травня 2018 року, тобто з пропуском на один день установленого статтею 341 ГПК України строку. При цьому суди відхилили доводи скаржника про те, що при обчисленні строку на оскарження дій державного виконавця застосуванню підлягають приписи частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", якою встановлено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав. Наявна колізія законодавчих актів однакової юридичної сили, на думку судів, підлягає вирішенню шляхом застосування закону, який прийнято пізніше. У цьому випадку таким законом є ГПК України у новій редакції, яким передбачено строк десять календарних днів на оскарження до суду дій державного виконавця.
      Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      18. ПАТ "Сумигаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати, а скаргу на рішення та дії державного виконавця задовольнити.
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      19. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували приписів частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", якою передбачено десять робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів на оскарження рішення та дій виконавця, посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення, і помилково дійшли висновку про те, що ПАТ "Сумигаз" пропустило строк на оскарження дій державного виконавця. Скаржник стверджує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статті 341 ГПК України, оскільки в цьому випадку підлягає застосуванню стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", яка є спеціальною нормою. Вважає, що суди неправильно вирішили колізію правових норм одного рівня, оскільки при оскарженні дій державного виконавця щодо виконання судового рішення норма частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" є спеціальною по відношенню до норм ГПК України, а тому має пріоритет у застосуванні. У цьому випадку застосуванню підлягають саме норми спеціального закону, яким передбачено інший, відмінний від положень чинного ГПК України, порядок оскарження дій посадових осіб органів ДВС.
      Доводи інших учасників справи
      20. Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.
      Надходження касаційної скарги на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду
      21. Ухвалою від 12 вересня 2018 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження, а ухвалою від 10 грудня 2018 року передала справу разом з касаційною скаргою ПАТ "Сумигаз" на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      22. Мотивуючи ухвалу про передачу справи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. За висновком суду, правова колізія виникла між нормою частини першої статті 341 ГПК України та нормою частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" щодо строку оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої служби.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      23. Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав.
      24. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Конституції України).
      25. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      26. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб органів ДВС передбачено частинами першою та п'ятою статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження". Згідно із цими нормами рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
      27. ГПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, положення щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення передбачають вчинення таких дій у строки, що обчислюються не в робочих, а календарних днях.
      28. Так, згідно зі статтею 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Одночасно підпунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України встановлено, що відповідну скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.
      29. Конституційний Суд України у Рішенні від 07 липня 1998 року N 11-рп/98 у справі щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) зазначив: "Термін "дні", якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні.
      30. З огляду на встановлений статтею 115 ГПК України порядок обчислення процесуальних строків зазначений десятиденний строк слід обчислювати в календарних днях. Такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх норм ГПК України та застосовується й у інших процесуальних кодексах України.
      31. Таким чином, існують два законодавчі акти однакової юридичної сили, які встановлюють неоднаковий строк для оскарження дій державного виконавця щодо виконання судового рішення.
      Щодо співвідношення норм як загальної і спеціальної
      32. Згідно із частиною першою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, законів України "Про міжнародне приватне право", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, за змістом цієї норми при здійсненні судочинства господарський суд керується положеннями ГПК України, а не Законом України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження".
      33. ГПК України регулює порядок оскарження саме до господарського суду дій державного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду. Право на звернення зі скаргою і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю ухваленого за правилами ГПК України судового рішення та з його примусовим виконанням. Відповідні положення вміщено у розділі VI цього Кодексу "Судовий контроль за виконанням судових рішень". Стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" регулює оскарження дій державного виконавця не тільки до суду, а й до інших органів. Так, відповідно до частини третьої статті 74 зазначеного Закону рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
      34. Стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" регулює відносини з оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців при виконанні не тільки судових рішень, але й інших виконавчих документів. Так, у частині першій статті 3 цього Закону серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється ДВС, перераховано: виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постановидержавних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішення (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень (пункти 3-9).
      35. Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" є загальною нормою по відношенню до статей 339-341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.
      Щодо юридичної визначеності норми закону та передбачуваності наслідків її застосування
      36. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
      37. Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
      38. У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
      39. Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
      40. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини").
      41. Практика ЄСПЛ щодо України стосовно гарантій, закріплених статтею 6 розділу І Конвенції, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду.
      42. Аналізуючи таку практику у контексті гарантій, закріплених статтею 6 розділу І Конвенції, можна зробити висновок, що причини порушення прав людини частіше за все полягають у недосконалому законодавстві або в його практичному застосуванні державними органами та судовими інстанціями.
      43. ЄСПЛ у рішенні від 6 вересня 2005 року у справі "Салов проти України" зауважує, що однією з вимог, яка постає з вислову "передбачений законом", є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатись "законом", якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія. Крім того, ЄСПЛ підкреслює, що рівень передбачуваності значною мірою залежить від змісту заходу, сфери, яку він має охопити, а також кількості й статусу тих, до кого він застосовується.
      44. ПАТ "Сумигаз" звернулося до суду із пропуском десятиденного строку, встановленого пунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України, про зміст якої скаржник не міг не бути обізнаним, адже ГПК України є основним нормативним актом, який регулює здійснення судочинства господарськими судами і відповідно визначає процесуальний порядок звернення з такими скаргами та їх розгляду судом.
      45. Скаржник звернувся зі скаргою на рішення та дії державного виконавця 03 травня 2018 року, тобто майже через півроку після набрання чинності змінами до ГПК України, внесених Законом України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що передбачають строк оскарження дій державних виконавців протягом 10 календарних днів. Таким чином, застосування відповідних процесуальних обмежень було передбачуваним для ПАТ "Сумигаз" і тому відповідає принципу юридичної визначеності.
      46. Скаржник як юридична особа, що багато років здійснює професійну господарську діяльність на ринку України з виробництва та постачання газу і має значний досвід участі у судових процесах (як свідчать дані з Єдиного державного реєстру судових рішень), міг передбачити наслідки несвоєчасного звернення з такою скаргою.
      Щодо правомірності відмови у задоволенні скарги
      47. Процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності і сторони повинні очікувати їх застосування.
      48. Водночас за правилами статей 113, 115, 119 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, установлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом установлено неможливість такого поновлення.
      49. Крім того, відповідно до частини другої статті 341 ГПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги на дії органів ДВС може бути поновлено судом.
      50. Хоча частина п'ята статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" і створює більш сприятливі умови для скаржника, але з огляду на передбачену частиною другою статті 341 ГПК України можливість поновлення судом пропущеного строку для подання такої скарги, скаржника позбавлено права на захист його інтересів, оскільки відмовлено у задоволенні його скарги саме з підстав пропуску ним десятиденного строку для її подання.
      51. Отже, господарські суди попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні скарги на рішення та дії державного виконавця, допустили порушення норм процесуального права, оскільки за приписами частини другої статті 118 ГПК України скарги, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, що не позбавляє скаржника в подальшому права на звернення з клопотанням про поновлення такого строку.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      52. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу для продовження розгляду.
      53. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права (стаття 310 ГПК України).
      54. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції зі стадії прийняття скарги ПАТ "Сумигаз" на рішення та дії державного виконавця до розгляду.
      Щодо судових витрат
      55. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи до суду першої інстанції зі стадії прийняття до розгляду скарги ПАТ "Сумигаз" на рішення та дії державного виконавця, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      Висновки щодозастосування норм права
      56. Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень", зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом "а" частини першої статті 341 цього Кодексу.
      Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" задовольнити частково.
      2. Ухвалу Господарського суду Сумської області від 14 травня 2018 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 липня 2018 року у справі N 920/149/18скасувати.
      3. Справу N 920/149/18 направити до Господарського суду Сумської області зі стадії прийняття до розгляду скарги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" на рішення та дії державного виконавця.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.Р. Кібенко
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      В.С. Князєв О.С. Ткачук
      Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич
      Яновська О.Г.
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 320/4537/16-ц
      Провадження N 14-581цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      заявник - ОСОБА_3,
      заінтересовані особи: старший державний виконавець Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Вознесенівський ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області) Гогунська Поліна Михайлівна, Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів Трофимової Д.А., Крилової О.В., Дзярука М.П.
      у справі за скаргою ОСОБА_3 на рішення і дії старшого державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунської П.М., заінтересована особа - ПАТ "УкрСиббанк", та
      УСТАНОВИЛА:
      У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на рішення і дії старшого державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунської П.М.
      На обґрунтування скарги ОСОБА_3 зазначив, що є боржником у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 щодо стягнення з нього на користь ПАТ "УкрСиббанк" кредитної заборгованості. Вказані виконавчі провадження перебувають на виконанні у Вознесенівському ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області.
      У травні 2016 року стягувач ПАТ "УкрСиббанк" звернувся до державного виконавця із заявою про закриття виконавчого провадження у зв'язку з повним погашенням боржником заборгованості. Незважаючи на це, у червні 2016 року старший державний виконавець Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунська П.М. прийняла постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258, а в липні відкрила шість виконавчих проваджень з виконання постанов про стягнення виконавчого збору.
      Посилаючись на те, що судове рішення щодо стягнення з нього заборгованості він виконав у добровільному порядку, що свідчить про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору, ОСОБА_3 просив визнати незаконними дії державного виконавця щодо прийняття постанов від 29 червня 2016 року у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 про стягнення виконавчого збору та постанов від 30 червня 2016 року про відкриття виконавчих проваджень за номерами 51532481, 51531919, 51532379, 51532357, 51532218, 51532303 з виконання постанов про стягнення виконавчого збору, а також скасувати ці постанови.
      Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 серпня 2016 року скаргу ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконними дії старшого державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунської П.М. щодо прийняття постанов від 29 червня 2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору та постанов від 30 червня 2016 року про відкриття виконавчих проваджень з виконання постанов про стягнення виконавчого збору. Скасовано постанови від 29 червня 2016 року у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 щодо стягнення з боржника виконавчого збору. Скасовано постанови від 30 червня 2016 року у виконавчих провадженнях за номерами 51532481, 51531919, 51532379, 51532357, 51532218, 51532303 щодо відкриття виконавчих проваджень з виконання постанов про стягнення виконавчого збору.
      Ухвалу суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для стягнення з боржника у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 - ОСОБА_3 виконавчого збору у зв'язку з добровільним виконанням ним рішення про стягнення заборгованості та відсутністю доказів здійснення державним виконавцем будь-яких заходів з примусового виконання судового рішення.
      Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року апеляційну скаргу головного державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Святченко Є.В. задоволено частково. Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 серпня 2016 року скасовано, провадження у справі закрито.
      Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_3 оскаржує дії і рішення державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, а не щодо виконання ухваленого в порядку цивільного судочинства судового рішення про стягнення заборгованості, тому скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року і залишити в силі ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 серпня 2016 року.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що згідно зі статтею 82 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) і статтею 384 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) дії і рішення державного виконавця оскаржуються до суду, який видав виконавчий документ, тому скарга підлягає розгляду саме Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області як судом, що ухвалив рішення про стягнення заборгованості і видав виконавчі документи на його виконання.
      Суд апеляційної інстанції, на думку заявника, не надав належної оцінки доводам про добровільне виконання судового рішення про стягнення заборгованості, що підтверджує безпідставність стягнення з нього виконавчого збору.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 07 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.
      На час виникнення спірних правовідносин, а також на момент розгляду справи судом першої інстанції чинним був Закон N 606-XIV, згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      У пунктах 1, 7 частини другої статті 17 цього Закону передбачено виконавчі документи, які підлягали виконанню державною виконавчою службою, серед яких указано виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
      Тобто примусовому виконанню підлягали не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
      Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      У частинах першій та другій статті 383 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою) передбачалося, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      У частині другій статті 384 ЦПК України вказано, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
      Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
      За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).
      Тобто і право на звернення зі скаргою, і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.
      Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      У частині шостій статті 181 КАС України (в указаній редакції) роз'яснено, що справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1?4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
      Згідно із частиною четвертою статті 82 Закону N 606-XIV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій,? до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      Суди встановили, що на виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 липня 2012 року у справі N 815/152/2012 за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості 30 вересня 2013 року головним державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції винесено постанови про відкриття стосовно ОСОБА_3 виконавчих проваджень про стягнення боргу: ВП N 39983902 (у розмірі 10 130,92 грн); ВП N 39983503 (у розмірі 298 304,81 грн); ВП N 39984012 (у розмірі 86 457,36 грн); ВП N 39984505 (у розмірі 1 700,00 грн); ВП N 39984665 (у розмірі 120,00 грн); ВП N 39983258 (у розмірі 1 625 449,29 грн. (а. с. 5-7).
      11 травня 2016 року стягувач - ПАТ "УкрСиббанк" направив заяви до начальника Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про закриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів про стягнення із ОСОБА_3 боргу та судових витрат у зв'язку з їх сплатою у повному обсязі (а. с. 20?25).
      29 червня 2016 року старшим державним виконавцем Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунською П.М. прийняті постанови про стягнення із ОСОБА_3 виконавчого збору: ВП N 39983902 (у розмірі 1 013,02 грн); ВП N 39983503 (у розмірі 29 830,48 грн); ВП N 39984505 (у розмірі 1 700,00 грн); ВП N 39984665 (у розмірі 120,00 грн); ВП N 39983258 (у розмірі 162 544,92 грн); ВП N 39984012 (у розмірі 8 645,73 грн)) (а. с. 8?13).
      30 червня 2016 року старшим державним виконавцем Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькійобласті Гогунською П.М. прийняті постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі зазначених постанов про стягнення із ОСОБА_3 виконавчого збору (а. с. 14?19).
      Не погодившись із прийняттям державним виконавцем зазначених постанов, у липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, який видав виконавчий лист, зі скаргою в порядку ЦПК України, у якій просив визнати дії державного виконавця незаконними, а його постанови скасувати.
      На час звернення ОСОБА_3 зі скаргою та її розгляду в суді першої інстанції відповідно до частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV та статей 383, 384 ЦПК України такі скарги мали розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки під час розгляду справи в апеляційному та касаційному порядку перевірка дотримання норм процесуального законодавства судом першої інстанції здійснюється згідно з вимогами законодавства, чинного на час розгляду справи у суді першої інстанції, з урахуванням вимог як частини третьої статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції), так і частини третьої статті 3 цього Кодексу (у редакції від 03 жовтня 2017 року), відповідно до яких провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Оскільки висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі закріплює правову невизначеність щодо порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, порушує принцип єдності виконавчого провадження, то ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою, підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що з набранням чинності статтею 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" з 05 жовтня 2016 року така категорія справ підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 13 червня 2018 року у справі N 307/1451/15-ц (провадження N 14-177цс18).
      Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.