• ×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

      Only 75 emoji are allowed.

    ×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

    ×   Your previous content has been restored.   Clear editor

    ×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 грудня 2019 року
      м . Київ
      Справа № 520/3939/19 (Пз/9901/10/19)
      Провадження № 11-1111заі19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Анцупової Т. О.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Яроша Д. В.,
      позивача - ОСОБА_1 ,
      представника позивача - Рябко Р.О.,
      представника відповідача - Виноградова В.О.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області (правонаступник Головного управління ДФС у Харківській області) на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 вересня 2019 року (у складі колегії суддів Ханової Р. Ф., Гончарової І. А., Гусака М. Б., Олендера І. Я., Юрченко В. П.) у зразковій справі № 520/3939/19 (Пз/9901/10/19) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
      УСТАНОВИЛА:
      Рух справи
      1. У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив: визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області) від 04 березня 2019 року № Ф-141392-17 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8 024,60 грн; судові витрати покласти на відповідача.
      2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вказана вимога є необґрунтованою, протиправною, прийнята з порушенням вимог чинного податкового законодавства та законодавства у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування, тому підлягає скасуванню.
      Позивач зауважує, що він є фізичною особою - підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування; здійснює діяльність за кількома видами КВЕД: 69.10 «Діяльність у сфері права» (основний), 74.90 «Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у.», 66.21 «Оцінювання ризиків та завданої шкоди»; до того ж є судовим експертом з правом проведення автотоварознавчих експертиз за спеціальністю 12.2 «Визначення вартості колісних транспортних засобів та розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу», який здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва № 1836, виданого Міністерством юстиції України.
      Посилаючись на положення пунктів 63.1, 63.2, 63.5 статті 63, пунктів 65.2, 65.4 статті 65 Податкового кодексу України, які регулюють порядок обліку платників податків та порядок обліку самозайнятих осіб, позивач доводить, що особа, взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, і наголошує на тому, що оскільки його судово-експертна діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, то доходи, отримані від здійснення такої діяльності, підлягають оподаткуванню згідно зі статтею 178 Податкового кодексу України лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа - підприємець.
      Крім того, посилаючись на положення пункту 2 частини першої статті 1, пунктів 4, 5 частини першої статті 4, пункту 3 частини першої статті 7, частини п`ятої статті 8 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) та факти сплати єдиного внеску кожного місяця 2018 року в розмірі мінімального страхового внеску, позивач доводить, що виконання вимоги призведе до подвійної сплати єдиного внеску за результатами здійснення тієї ж самої господарської діяльності. Звертає увагу суду на те, що оскаржуваною вимогою не визначено періоду, за який утворилася заборгованість, та не наведено детального розрахунку недоїмки в розрізі кожного місяця.
      3. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року відкрито провадження у цій справі.
      4. 24 квітня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в порядку статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надійшло подання судді Харківського окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом цієї типової справи як зразкової.
      5. Доцільність розгляду Верховним Судом цієї справи як зразкової обґрунтовано тим, що у провадженні Харківського окружного адміністративного суду перебувають справи № 520/1529/19, 520/1911/19, 520/2216/19, 520/2731/19, 520/2948/19, 520/3017/19, 520/3191/19, 520/3250/19, 520/3251/19, 520/3500/19, 520/3528/19, 520/3679/19, 520/3703/19, які є типовими зі справою № 520/3939/19. Зокрема, відповідачем у названих справах є територіальний орган ДФС України, а спір виник фактично з приводу застосування положень пункту 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до правовідносин стосовно сплати самозайнятою особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиного внеску) у межах провадження незалежної професійної діяльності (наукової, літературної, артистичної, художньої, освітньої, викладацької діяльності, медичної, адвокатської, нотаріальної практики, релігійної (місіонерської) діяльності).
      6. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 травня 2019 року відкрито провадження у зразковій адміністративній справі № 520/3939/19.
      7. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
      Визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДФС у Харківській області від 04 березня 2019 року № Ф-141392-17 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8 024,60 грн.
      Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Харківській області сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн та судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у сумі 5 583 грн.
      8. Не погодившись із таким рішенням, Головне управління ДПС у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області) подало апеляційну скаргу з тих підстав, що оскаржуване рішення прийняте Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.
      9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 15 жовтня 2019 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Харківській області та призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 04 грудня 2019 року.
      10. 13 листопада 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просить залишити апеляційну скаргу ГУ ДПС у Харківській області без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 вересня 2019 року - без змін.
      11. 09 жовтня 2019 року до Великої Палати Верховного Суду від ГУ ДПС у Харківській області надійшло клопотання про заміну сторони у справі. Автор цього клопотання просив замінити відповідача у справі № 520/3939/19 - з ГУ ДФС у Харківській області на його правонаступника - ГУ ДПС у Харківській області.
      12. У судовому засіданні 04 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду протокольною ухвалою зазначене клопотання задовольнила та замінила відповідача у справі № 520/3939/19 з ГУ ДФС у Харківській області на його правонаступника - ГУ ДПС у Харківській області.
      Висновки суду першої інстанції
      Щодо ознак типових справ
      13. Проаналізувавши матеріали типових справ, які були долучені до подання судді Харківського окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом цієї типової справи як зразкової, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду встановив, що справи № 520/3679/19, 520/3250/19, 520/3251/19, 520/3528/19, 520/1629/19, 520/1911/19, 520/3017/19 мають типові ознаки, властиві тим, що встановлюються в межах зразкової справи.
      14. Зокрема, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вказав, що типовими ознаками, які властиві зазначеним справам та зразковій справі, є:
      1) перебування позивача, який є фізичною особою - підприємцем та особою, що здійснює незалежну професійну діяльність, на обліку контролюючого органу як платника єдиного внеску;
      2) установлення контролюючим органом за власною ініціативою платнику єдиного внеску - фізичній особі - підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності, що обумовило виникнення в останнього обов`язку сформувати та подати до органів доходів і зборів окремий звіт;
      3) визначення статусу фізичної особи - підприємця з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності на рівні підзаконних нормативно-правових актів;
      4) можливість подвійного нарахування єдиного внеску за результатами здійснення одного й того ж виду господарської діяльності - як підприємницької, так і незалежної професійної діяльності.
      15. Водночас Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зауважив, що справи № 520/3703/19, 520/3500/19, 520/2216/19, 520/2731/19, 520/3191/19 не підпадають під типові ознаки зразкової справи.
      16. Справа № 520/2948/19, за висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, не може бути віднесена до типових справ через недостатність наданих матеріалів.
      Щодо вирішення справи по суті позовних вимог
      17. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є фізичною особою - підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.
      18. При цьому Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа - підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.
      19. Водночас Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зауважив, що чинне законодавство України не передбачає можливості взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом установлення ознаки незалежної професійної діяльності.
      20. Крім того, дослідивши форму витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (додаток 8 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1; далі - Положення № 10-1), суд першої інстанції дійшов висновку про те, що такого статусу застрахованої особи, як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, Положення № 10-1 не визначає.
      21. Оскільки позивач не перебуває на обліку платників єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітності як такий платник, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску (фізичній особі - підприємцю) ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.
      22. Окремо суд першої інстанції наголосив на тому, що приписи пункту 16 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435 (далі - Порядок № 435), про обов`язок формування та подання звіту фізичною особою - підприємцем, яка має ознаку незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI. Особи, визначені цими пунктами, є окремими платниками єдиного внеску з певними особливостями їх обліку, різною базою нарахування єдиного внеску та порядку його сплати, а тому поєднання нормотворцем двох різних статусів платників єдиного внеску на рівні підзаконного нормативно-правового акта призводить до невідповідності норм Порядку № 435 положенням Закону № 2464-VI.
      23. Визначення спеціального «змішаного» правового статусу на рівні підзаконного нормативного-правового акта (Порядку № 435) з огляду на невідповідність положенням Закону № 2464-VI є неправомірним, а тому не повинно братися до уваги в контексті правозастосовної діяльності.
      24. Отже, оскільки процедура взяття на облік платників єдиного внеску хоч і була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону № 2464-VI, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам нормативно - правового акта, нижчого за ієрархією від указаного Закону.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
      25. В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що у розумінні Закону № 2464-VI фізичні особи - підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, є окремими платниками єдиного внеску з різною базою нарахування такого внеску. Водночас жодною нормою вказаного Закону не виключено можливості поєднання декількох категорій платників єдиного внеску в одній особі.
      26. Скаржник також зазначає про процедуру взяття на облік платників податків, яка передбачає, що якщо фізична особа зареєстрована як підприємець і при цьому провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується в контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
      27. При цьому скаржник наголошує на тому, що фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності - це не окремий вид платників єдиного внеску, а юридичне формулювання, яке вказує на те, що особа одночасно здійснює як підприємницьку, так і незалежну професійну діяльність, а тому в розумінні Закону № 2464-VI така особа має одночасно виконувати обов`язки платника єдиного внеску як підприємця та обов`язки платника єдиного внеску як особи, що провадить незалежну професійну діяльність.
      28. Окремо скаржник звертає увагу на те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки положенням пункту 4 розділу VI Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330 (далі - Порядок № 1162), де закріплено право контролюючого органу брати на облік платників єдиного внеску, якщо при здійсненні своїх функцій на підставі відповідних державних реєстрів установлено, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, не перебуває на такому обліку.
      29. Водночас скаржник вважає, що суд першої інстанції зробив хибний висновок про невідповідність пункту 16 Порядку № 435 про обов`язок формування та подання звіту фізичною особою - підприємцем з ознакою незалежної професійної діяльності положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.
      Позиція позивача щодо апеляційної скарги
      30. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що позиція ГУ ДПС у Харківській області про те, що якщо характеристики підприємницької діяльності та незалежної професійної діяльності поєднуються в одній особі, така особа повинна сплачувати єдиний внесок двічі - як фізична особа - підприємець та як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є помилковою, оскільки ґрунтується на положеннях пункту 16 Порядку № 435, який суперечить положенням акта вищої юридичної сили, а саме Закону № 2464-VI. При цьому відповідач не наводить жодних переконливих аргументів, які б свідчили про хибність такого висновку суду першої інстанції.
      31. Позивач наголошує на помилковості висновку ГУ ДПС у Харківській області про те, що особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичними особами - підприємцями - платниками єдиного внеску, повинні сплачувати єдиний внесок двічі, оскільки страхується одна особа, яка й буде отримувати гарантії від системи загальнообов`язкового державного соціального страхування.
      32. Також ОСОБА_1 зауважує, що відповідач, посилаючись на пункт 4 розділу VI Порядку № 1162 як на правову підставу наявності повноважень самостійно встановлювати ознаку незалежної професійної діяльності, ігнорує імперативний припис цього ж пункту про те, що сам контролюючий орган повинен повідомити особу про необхідність подати заяву за формою 1-ЄСВ для взяття на облік, якщо така особа не перебуває на обліку або знята з обліку та якщо такі відомості стали відомі органу контролю із джерел, визначених цим же пунктом.
      Обставини справи, установлені судом першої інстанції
      33. ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем із 30 вересня 2016 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено відомості за № 24800000000187056, та перебуває на податковому обліку в Київському управлінні ГУ ДФС у Харківській області з 30 вересня 2016 року.
      34. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань позивач є платником єдиного податку 3 групи, видами діяльності якого за КВЕД є: 69.10 «Діяльність у сфері права» (основний); 74.90 «Інша професійна, наукова та технічна діяльність»; 66.21 «Оцінювання ризиків та завданої шкоди»; 66.22 «Діяльність страхових агентів і брокерів»; 66.29 «Інша допоміжна діяльність у сфері страхування та пенсійного забезпечення»; 82.99 «Надання інших допоміжних комерційних послуг, н. в. і. у.».
      35. Також ОСОБА_1 є судовим експертом із правом проведення автотоварознавчих експертиз за спеціальністю 12.2 «Визначення вартості колісних транспортних засобів та розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу» та провадить свою діяльність на підставі свідоцтва від 28 жовтня 2016 року № 1836, виданого Міністерством юстиції України.
      36. Позивач як фізична особа - підприємець за 2018 рік сплатив єдиний соціальний внесок на суму 9 828,72 грн, що підтверджують наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень від 17 лютого 2018 року № 1513428603, від 18 березня 2018 року № 1513428605, від 14 квітня 2018 року № 1513428607, від 14 травня 2018 року № 1513428609, від 14 червня 2018 року № 1513428611, від 11 липня 2018 року № 1513428613, від 02 серпня 2018 року № 1513428616, від 06 вересня 2018 року № 58, від 11 жовтня 2018 року № 58, від 14 листопада 2018 року № 59, від 06 грудня 2018 року № 61, від 12 січня 2019 року № 63.
      37. 04 березня 2019 року ГУ ДФС у Харківській області прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-141392-17, згідно з якою позивачу як фізичній особі нараховано суму боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 8 024,60 грн відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI.
      38. Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      39. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      40. Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
      41. Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
      42. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом № 2464-VI.
      43. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).
      44. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування - це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.
      45. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
      46. Пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
      47. Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 2464-VI узяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
      48. Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, здійснюється органом доходів і зборів із внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 5 Закону № 2464-VI).
      49. Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників єдиного внеску визначаються Порядком № 1162 (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).
      50. Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).
      51. Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).
      52. Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №1162).
      53. Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку № 1162).
      54. Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку № 1162).
      55. Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VI).
      56. Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першої статті 20 Закону № 2464-VI).
      57. Відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами (абзац третій частини другої статті 20 Закону № 2464-VI).
      58. Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з реєстру застрахованих осіб визначається Положенням № 10-1.
      59. З метою забезпечення обробки інформації в реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (пункт 1 розділу ІІІ Положення № 10-1).
      60. Облікова картка відкривається в разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом № 2464-VI (пункт 2 розділу ІІІ Положення № 10-1).
      61. За змістом пункт 2 розділу ІV Положення № 10-1 до облікових карток реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.
      62. Процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску до ДФС України, яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів, визначає Порядок № 435.
      63. Пунктом 16 розділу ІV Порядку № 435 передбачено, що фізичні особи - підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі звіти щодо сум нарахованого єдиного внеску (додаток 5).
      64. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ( параграф 70).
      65. За практикою Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, параграф 43).
      Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду, рішення якого переглядається
      66. У цій справі спірним є питання оплати позивачем єдиного внеску за двома підставами, а саме як фізичною особою - підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, та особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність з того ж виду діяльності за КВЕД.
      67. При цьому суд першої інстанції установив, що позивач як фізична особа - підприємець із 30 вересня 2016 року перебуває на обліку в ГУ ДФС у Харківській області як платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      68. Водночас застосовані судом у цій справі норми права свідчать про те, що фізична особа - підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску. Законом № 2464-VI не передбачається порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
      69. При цьому аналіз пунктів 1, 2 розділу ІІІ Порядку № 1162 вказує на те, що цим Порядком не передбачено для контролюючого органу можливості самостійно взяття на облік як платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності. Взяття такої особи на облік платників єдиного внеску можливе виключно за її заявою.
      70. До того ж, як передбачено у пункті 4 розділу VI Порядку № 1162, фізична особа, зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, але не перебуває на обліку чи знята з обліку в контролюючому органі, обліковується в реєстрі страхувальників як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, з ознакою «платник не подав заяви для взяття на облік».
      71. Як установив суд першої інстанції, позивач після отримання свідоцтва від 28 жовтня 2016 року №1836, яким йому присвоєно (підтверджено) кваліфікацію судового експерта з правом проведення автотоварознавчих експертиз за спеціальністю 12.2 «Визначення вартості колісних транспортних засобів та розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу», не подавав заяви за формою № 1-ЄСВ до контролюючого органу. Натомість 21 лютого 2018 року відповідач самостійно встановив позивачу як фізичній особі - підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності до ІКП з КБК 71040000.
      72. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що дії ГУ ДФС у Харківській області щодо самостійного встановлення позивачу як фізичній особі - підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності до ІКП з КБК 71040000 не узгоджуються з нормами Порядку № 1162, якими визначено процедуру взяття на облік платників єдиного внеску.
      73. Посилання ГУ ДПС у Харківській області в апеляційній скарзі на пункт 4 розділу VI Порядку № 1162, як на обґрунтування правомірності дій контролюючого органу щодо самостійного встановлення позивачеві ознаки незалежної професійної діяльності Велика Палата Верховного Суду вважає недоречним. Закріплене цим пунктом право контролюючого органу брати на облік як платника єдиного внеску особу, яка провадить незалежну професійну діяльність і не перебуває на такому обліку, може бути реалізоване виключно в разі подання цією особою відповідної заяви.
      74. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення № 10-1 свідчить про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до Пенсійного фонду України щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом № 2464-VI як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.
      75. При цьому з огляду на положення пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду слушно вказав на неможливість застосування до правовідносин щодо сплати єдиного внеску положень цього Кодексу.
      76. Оскільки позивач не перебуває на обліку платників єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітності як такий платник, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач безпідставно встановив позивачу як платнику єдиного внеску (фізичній особі - підприємцю) ознаку незалежної професійної діяльності та нарахував на цій підставі єдиний внесок.
      77. Доводи ГУ ДПС у Харківській області про те, що оскаржувані дії відповідача узгоджуються з приписами пункту 16 розділу ІV Порядку № 435, Велика Палата Верховного Суду вважає недоречними.
      78. Здійснивши аналіз зазначеного пункту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність колізії між положеннями нормативно-правових актів різної юридичної сили, а саме: суд констатував, що приписи пункту 16 розділу ІV Порядку № 435, яким передбачено обов`язок формування та подання звіту фізичною особою - підприємцем, з ознакою незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.
      79. При цьому положення пункту 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізична особа - підприємець, з ознакою незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено.
      80. За наявного існуючого правового регулювання Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правильно зазначив, що взяття та перебування на обліку платників єдиного внеску фізичної особи - підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом № 2464-VI не передбачено.
      81. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що хоча процедура щодо обліку платників єдиного внеску й була встановлена підзаконним нормативно-правовим актом, однак у частині визначення видів платників єдиного соціального внеску вона суперечить Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру, узгоджуються з принципом належного врядування, оскільки надано перевагу приписам нормативно-правового акта, нижчому за ієрархією від указаного Закону.
      82. Велика Палата Верховного Суду також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання порушує принцип правової визначеності.
      83. При цьому застосовними у цій справі є висновки Європейського суду з прав людини справа «Серков проти України» (цитовані у пункті 65 цієї постанови), оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.
      84. Зважаючи на зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ГУ ДФС у Харківській області безпідставно здійснювало повторне нарахування позивачу єдиного внеску, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04 березня 2019 року № Ф-141392-17 є протиправною та підлягає скасуванню.
      85. Також Велика Палата Верховного Суду вважає, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду правильно встановлено критерії, за якими справу, яка розглядається, було віднесено до типових справ. При цьому судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні надано розгорнуту оцінку відповідності згаданим критеріям матеріалів справ, які були долучені до подання про розгляд цієї справи як зразкової.
      Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
      86. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
      87. Згідно із частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      88. Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      89. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      90. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 241-243, 290, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
      2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 вересня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86401183
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      06 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 804/3813/16
      Провадження № 11-1409апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актабанк» (далі - уповноважена особа, Фонд, ПАТ «Актабанк» відповідно) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року (суддя Турлакова Н. В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року (судді Дурасова Ю. В., Щербак А. А., Баранник Н. П.) у справі № 804/3813/16 за позовом Верхньодніпровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (правонаступник - Кам`янська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області; далі - ОДПІ) до ПАТ «Актабанк» про стягнення заборгованості та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У червні 2016 року ОДПІ звернулася до суду з позовом до ПАТ «Актабанк» про стягнення з відповідача податкового боргу на загальну суму 27 тис. 141 грн 31 коп.
      2. На обґрунтування позову ОДПІ зазначила, що відповідач перебуває на податковому обліку в цій ОДПІ як платник податків, зборів та обов`язкових платежів і має податковий борг на вказану вище загальну суму, який станом на 30 травня 2016 року залишається несплаченим, що стало підставою для звернення до суду з позовом про його стягнення.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 20 липня 2016 року позов задовольнив: стягнув з рахунків ПАТ «Актабанк» у банках, що обслуговують платника податків, на користь бюджету податковий борг на загальну суму 27 тис. 141 грн 31 коп.
      4. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 січня 2017 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.
      5. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що заборгованість зі сплати податку є узгодженою, в добровільному порядку відповідачем не сплачена, а тому підлягає стягненню.
      6. При цьому суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      7. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, уповноважена особа подала касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що ці рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням усіх обставин справи, оскільки вимоги за зобов`язаннями банку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»(далі - Закон № 4452-VI). Також скаржник послався на те, щоцей спір з урахуванням положень статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) та статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки банк знаходиться в процедурі ліквідації у зв`язку із визнанням його неплатоспроможним.
      8. На підставі викладеного скаржник просить скасуватиоскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі.
      Позиція інших учасників справи
      9. У відзиві на касаційну скаргу ОДПІ зазначила, що не погоджується з касаційною скаргою та просить відмовити в її задоволенні. Зокрема, позивач зазначив, що відповідно до частини третьої статті 46 Закону № 4452-VI під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань, крім витрат, безпосередньо пов`язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов`язаннями банку зі сплати податків і зборів, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтись тільки в межах ліквідаційної процедури. Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв`язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов`язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів. З прийняттям рішення про початок процедури ліквідації не пов`язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати зобов`язання. На думку ОДПІ, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то, відповідно, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Невиконання таких зобов`язань є правопорушенням.
      Рух касаційної скарги
      10. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалоювід 22 лютого 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      11. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
      12. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      13. У березні 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      14. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 07 листопада 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      15. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 грудня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      16. ПАТ «Актабанк» з 22 квітня 2008 року перебуває на обліку в ОДПІ як платник податків, зборів та обов`язкових платежів.
      17. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 15 січня 2015 року № 19 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Актабанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 16 січня 2015 року № 6 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Актабанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».
      18. 19 лютого 2015 року відповідач подав до ОДПІ податкову декларацію з податку на нерухоме майно, згідно з якою сума податкового зобов`язання за 2015 рік склала 26 тис. 56 грн 68 коп.
      19. Також відповідач подавав до ОДПІ податкові декларації із сплати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) від 17 лютого 2016 року у сумі 672 грн 19 коп. та від 22 лютого 2016 року у сумі 412 грн 44 коп.
      20. Отже, ПАТ «Актабанк» має податковий борг за узгодженими податковими зобов`язаннями з податку на нерухоме майно та податку з плати за землю на загальну суму 27 тис. 141 грн 31 коп., і цей податковий борг не погашений.
      21. 07 травня 2015 року ОДПІ сформувала податкову вимогу № 806-25 на суму 6 тис. 514 грн 17 коп., яка була отримана відповідачем 18 травня 2015 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення.
      22. У зв`язку з невиконанням податкового законодавства щодо сплати податкового боргу, який виник в результаті самостійно узгоджених податкових зобов`язань, контролюючий орган на підставі положень підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) звернувся до суду з позовною заявою про стягнення податкового боргу з ПАТ «Актабанк».
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
      23. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      24. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України(тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      25. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС Українисуб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      26. Відповідно до частини другої статті 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      27. Пунктом 5 частини другої статті 17 КАС Українивизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, установлених Конституцією та законами України.
      28. Згідно із частиною другою статті 50 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
      29. Частиною четвертою статті 50 КАС Українивизначено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, установлених законом.
      30. Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС Українисвідчить про те, що з наведених у цих пунктах підстав громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.
      31. Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб`єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб`єктів владних повноважень.
      32. Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що надавала б право для розширеного тлумачення права суб`єкта владних повноважень на адміністративний позов.
      33. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 5, 19 та 46 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, а також право суб`єкта владних повноважень звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.
      34. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
      35. При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      36. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав кваліфікувати спір як публічно-правовий і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      37. Для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач має бути наділений повноваженнями для звернення до суду, підстави для такого звернення мають бути визначені законом з указівкою на предмет звернення, спір у справі повинен відповідати ознакам публічно-правового спору.
      38. ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу (пункт 1.1 статті 1 ПК України).
      39. Відповідно до пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
      40. Згідно із пунктом 41.2 статті 41 ПК України органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.
      41. За змістом підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
      42. Позов про примусове стягнення з відповідача як платника податків подано ОДПІ в порядку виконання нею завдань, покладених на контролюючі органи, а спір виник у зв`язку з невиконанням вимог ОДПІ як суб`єкта владних повноважень про таку сплату.
      43. Аналіз зазначених норм законодавства свідчить про те, що ОДПІ, звернувшись до суду з позовом про примусове стягнення податкового боргу з платника податків в порядку виконання нею завдань, покладених на контролюючі органи, реалізувала свої владні управлінські функції і виступила як суб`єкт владних повноважень.
      44. Велика Палата Верховного Суду не приймає доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, про те, що цей спір підвідомчий господарським судам з посиланням на норми Закону № 2343-XII та приписи пункту 2 частини першої статті 12 ГПК України(тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на таке.
      45. Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.
      46. Отже, ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, є, зокрема, участь у спорі суб`єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, а також спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
      47. За положеннями статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; 4-1) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю); 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений ПК України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.
      48. Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор (частина друга статті 10 Закону № 2343-XII).
      49. Згідно з абзацами третім та дев`ятим частини першої статті 1 Закону № 2343-XII банкрутством є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. При цьому неплатоспроможністю є неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.
      50. Водночас Законом України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки та банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III) визначено порядок визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку в позасудовому порядку, не в межах судової справи про банкрутство.
      51. Закон № 4452-VI, який є спеціальним законом у таких правовідносинах, встановлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, відносини між Фондом, банками, уповноваженою особою і фізичними особами.
      52. Так, згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону № 4452-VIрішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних приймає Національний банк України в порядку, передбаченому цим Законом. Заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснює Фонд в один зі способів, визначених статтею 39 цього ж Закону.
      53. Отже, процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку (в тому числі шляхом ліквідації) є відмінною від процедури банкрутства за Законом № 2343-XII.
      54. За таких обставин у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов`язань, норми Закону № 4452-VI є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
      55. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір про стягнення контролюючим органом з платника податків податкового боргу є публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      56. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору стосовно правомірності вимоги ОДПІ щодо стягнення коштів з ПАТ «Актабанк» в розмірі податкового боргу, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.
      57. Позовні вимоги ОДПІ обґрунтовані тим, що узгоджена сума податкових зобов`язань не була сплачена відповідачем як платником податків, зборів та обов`язкових платежів у встановлений законом строк та стала податковим боргом ПАТ «Актабанк», який підлягає погашенню в порядку, визначеному ПК України.
      58. Проте порядок погашення податкової заборгованості відповідача регулюється Законом № 4452-VI та здійснюється в межах ліквідаційної процедури.
      59. Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
      60. Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
      61. Пунктом 95.1 статті 95 ПК України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
      62. Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів платника податків з платника податків провадиться не раніше, ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги.
      63. Таким чином, факт узгодження грошового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. У свою чергу, невиконання обов`язку зі сплати узгодженого грошового зобов`язання у встановлений законом строк має наслідком включення такого зобов`язання до податкового боргу платника податків, процедура стягнення якого за загальними правилами розпочинається не раніше, ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги.
      64. Пунктом 1.3 статті 1 ПК України передбачено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом № 2343-XII, з банків, на які поширюються норми Закону № 4452-VI, та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
      65. Згідно із частиною третьою статті 1 Закону № 4452-VI відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
      66. Пункт 2 частини першої статті 77 Закону № 2121-III визначає відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду однією з умов ліквідації банку.
      67. Відповідно до частин п`ятої та шостої цієї ж статті Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду.
      68. Фонд у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону № 4452-VI.
      69. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.
      70. Відповідно до частини третьої статті 46 Закону № 4452-VI під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
      71. Вимоги за зобов`язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
      72. Частиною п`ятою статті 45 Закону № 4452-VI визначено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку.
      73. Статтею 52 Закону № 4452-VI визначено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів.
      74. Системний аналіз викладених положень дає підстави для висновку про те, що ліквідаційна процедура банку за рішенням Національного банку України розпочинається з моменту отримання такого рішення Фондом. З дня початку процедури ліквідації банку строк виконання усіх грошових зобов`язань останнього вважається таким, що настав. Зобов`язання банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.
      75. Передбачений ПК України загальний порядок стягнення податкового боргу не поширюється на стягнення податкового боргу, який виник після порушення процедури ліквідації банку. Стягнення такого податкового боргу здійснюється шляхом пред`явлення до банку в особі уповноваженої особи позову про акцептування вимог і віднесення їх до належної черги погашення (пункт 1 частини другої, частина четверта статті 49 Закону № 4452-VI).
      76. Як убачається зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин, ліквідаційну процедуру ПАТ «Актабанк» розпочато 16 січня 2015 року, яку в подальшому продовжено до 15 січня 2018 року включно.
      77. Таким чином, вимога контролюючого органу про стягнення з ПАТ «Актабанк» податкового боргу з земельного податку та з податку на нерухоме майно за період з лютого 2015 року по лютий 2016 року, тобто в період здійснення ліквідаційної процедури, в порядку, передбаченому ПК України, є необґрунтованою.
      78. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОДПІ про стягнення з рахунків ПАТ «Актабанк» податкового боргу в сумі 27 тис. 141 грн 31 коп.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      79. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      80. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС Українисуд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      81. За правилами частин першої та третьої статті 351 цього ж Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      82. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, а виправлення відповідної помилки не потребує з`ясування нових обставин і дослідження нових доказів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
      Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актабанк» задовольнити частково.
      2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року скасувати.
      3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Верхньодніпровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до Публічного акціонерного товариства «Актабанк» про стягнення заборгованості.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      В . І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      В . С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 86241635
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      26 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 591/4543/16-ц
      Провадження N 14-251цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс),
      відповідач - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Бурбика Тамара Анатоліївна (далі - Приватний нотаріус),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Офісу
      на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 12 червня 2017 року у складі судді Грищенко О.В. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 19 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Кононенко О.Ю., Криворотенка В.І., Хвостика С.Г.
      у цивільній справі за позовом Офісу до Приватного нотаріуса про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язання вчинити дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У вересні 2016 року Офіс звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: скасувати постанову Приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 12 травня 2016 року; зобов'язати Приватного нотаріуса вчинити протест податкових векселів у неплатоспроможності, що були видані Товариством з обмеженою відповідальністю "Горобина" (далі - ТОВ "Горобина") та авальовані Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ "КБ "Приватбанк"), а саме: від 09 лютого 2016 року серії АА N 1462653 у неплатежі у розмірі 55 824,80 грн. серії АА N 1462656 у неплатежі у розмірі 443 018,78 грн. серії АА N 1462657 у неплатежі у розмірі 443 018,78 грн. серії АА N 1462658 у неплатежі у розмірі 442 923,56 грн. серії АА N 1462659 у неплатежі у розмірі 452 923,56 грн. серії АА N 1462660 у неплатежі у розмірі 452 923,56 грн. серії АА N 1462662 у неплатежі у розмірі 452 923,56 грн. серії АА N 1462794 у неплатежі у розмірі 452 923,56 грн. серії АА N 1462795 у неплатежі у розмірі 452 934,14 грн. серії АА N 1462796 у неплатежі у розмірі 452 786,02 грн. серії АА N 1462797 у неплатежі у розмірі 452 796,60 грн. серії АА N 1462798 у неплатежі у розмірі 452 796,60 грн. серії АА N 1462799 у неплатежі у розмірі 452 796,60 грн. серії АА N 1462800 у неплатежі у розмірі 452 796,60 грн.
      Позов обґрунтовано тим, що ТОВ "Горобина" включено до реєстру великих платників податків, тому відповідно до критеріїв, визначених підпунктом 14.1.24 пункту 14.1 статті 14 розділу І Податкового кодексу України (далі - ПК України), це товариство з 01 січня 2016 року перебувало на обліку у Спеціалізованій державній податковій інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України (далі - Спеціалізована ДПІ), правонаступником якого є Офіс.
      ТОВ "Горобина" видало податкові векселі з терміном погашення до 08 травня 2016 року, які Спеціалізована ДПІ постановила на облік.
      Відповідно до листа ТОВ "Горобина" від 06 травня 2016 року у зв'язку зі здійсненням експорту продукції на підставі пункту 225.6 статті 225 ПК України зменшено суму податку за податковим векселем серії АА N 1462653 на 399 193,98 грн. У подальшому платіжними дорученнями від 06 травня 2016 року частково погашено спірні податкові векселі. Інших надходжень у рахунок погашення податкових векселів не надходило.
      Спеціалізована ДПІ з метою виконання своїх повноважень як органу виконавчої влади відповідно до вимог пункту 225.7 статті 225 ПК України звернулась до нотаріуса із заявою про вчинення протесту податкових векселів.
      Позивач додержався всіх необхідних умов щодо часу подання заяви, місця та переліку необхідних документів. Між податковим органом та векселедавцем відсутній спір щодо сум за податковими векселями, проте нотаріус на порушення вимог закону відмовив у вчиненні нотаріальної дії - протесту податкових векселів.
      Позивач вважає дії нотаріуса протиправними і такими, що порушують чинне законодавство, оскільки спір щодо скоригованої суми акцизного збору, яка підлягає сплаті за вказаним векселем - відсутній, а податкові органи подали всі документи, які необхідні для вчинення протесту податкових векселів (виданих підприємством з метою забезпечення зобов'язання щодо сплати суми акцизного збору).
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 12 червня 2017 року у задоволенні позову Офісу відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що постанова Приватного нотаріуса про відмову у вчиненні протесту простих податкових авальованих векселів, виданих ТОВ "Горобина", відповідає вимогам законодавства і підстав для її скасування не вбачається. Приватний нотаріус дотримався встановленої законом процедури та вчинив усі необхідні дії.
      Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 19 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що протест векселя - це нотаріальна дія, яка офіційно засвідчує факт повної несплати за векселем, а за векселями, у вчиненні протесту яких звернувся позивач, була здійснена часткова оплата, тому Приватний нотаріус обґрунтовано відмовив у вчиненні нотаріальної дії.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі Офіс просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що при поданні нотаріусу заяви про вчинення протесту векселів було додержано всіх необхідних умов щодо часу подання цієї заяви, місця та переліку необхідних документів та інші вимоги, передбачені законом.
      Також суди не врахували, що між податковим органом та векселедавцем відсутній спір про суми, які підлягають погашенню за векселями.
      Нотаріус зобов'язаний був вчинити нотаріальну дію - протест векселів, тому його дії є протиправними і суперечать чинному законодавству.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 04 квітня 2019 року справу призначено до розгляду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на статті 402, 404, підпункт 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
      Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що є підстави для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 28 березня 2012 року у справі N 6-11цс12, від 18 липня 2012 року у справі N 6-75цс12, від 07 листопада 2012 року у справі N 6-111цс12, від 14 листопада 2012 року у справі N 6-138цс12, від 26 грудня 2012 року у справі N 6-155цс12, від 16 січня 2013 року у справі N 6-160цс12, від 13 лютого 2013 року у справі N 6-159цс12, про те, що спір за позовом податкових інспекцій до нотаріуса щодо протесту податкового векселя, який по суті є податковою розпискою, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      При цьому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, який має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
      Суди встановили, що 10 травня 2016 року Офіс звернувся до Приватного нотаріуса із заявою про вчинення протесту чотирнадцяти податкових векселів, що були видані ТОВ "Горобина" та авальовані ПАТ "КБ "Приватбанк" 09 лютого 2016 року на загальну суму 5 913 386,72 грн.
      Вказані векселі частково погашені, що підтверджено відповідними платіжними дорученнями та визнано позивачем.
      Постановою від 12 травня 2016 року Приватний нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії - протесту зазначених простих податкових авальованих векселів, виданих ТОВ "Горобина".
      Підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії слугувало те, що протест векселя - це нотаріальна дія, яка офіційно засвідчує факт повної несплати за векселем. У зв'язку з частковою оплатою за векселями, що підтверджено відповідними платіжними дорученнями, Приватний нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії.
      У постанові нотаріуса вказано, що вона підлягає оскарженню відповідно до статей 107, 109, 118 ЦПК України (у редакції, чинній на час відмови у вчиненні нотаріальної дії) за правилами позовного провадження.
      Згідно зі статтею 50 Закону України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" (далі - Закон N 3425-XII) нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.
      Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
      У справі "Сокуренко і Стригун проти України" ЄСПЛ указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі "Занд проти Австрії" ("Zand v. Austria", заява N 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine", заяви N 29458/04 та N 29465/04, § 24).
      Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
      За змістом статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.
      За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
      У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
      Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
      Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України (у вказаній редакції) справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; пункт 7 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
      Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 3 КАС України (у зазначеній редакції) позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
      Згідно із частиною першою статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
      Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
      Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
      Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      У позовній заяві Офіс просив:
      - скасувати постанову Приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 12 травня 2016 року;
      - зобов'язати Приватного нотаріуса вчинити протест низки векселів у неплатоспроможності, що були видані ТОВ "Горобина" та авальовані ПАТ "КБ "Приватбанк".
      Згідно зі змістом позовної заяви Офісу підставою вимоги про зобов'язання скасувати постанову Приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії стало невиконання ТОВ "Горобина" як платником податків податкових векселів, а позивач з метою виконання своїх повноважень як орган виконавчої влади відповідно до вимог пункту 225.7 статті 225 ПК України звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення протесту податкових векселів, оскільки контролює своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів, а також здійснює контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, здійснює контроль за їх цільовим використанням.
      Спір у справі виник у зв'язку з незгодою позивача з відмовою Приватного нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії - протесті податкових векселів у неплатоспроможності, що видані ТОВ "Горобина" та авальовані ПАТ "КБ "Приватбанк".
      Згідно зі статтею 92 Закону N 3425-XII протест векселів про неоплату, неакцепт або недатування акцепту провадиться нотаріусами відповідно до законодавства України про переказний і простий вексель.
      Відповідно до підпунктів 4, 14 пункту 4 глави 17 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року N 296/5 (далі - Порядок N 296/5), при прийнятті векселя до опротестування нотаріус повинен: перевірити наявність усіх необхідних реквізитів векселя та правильність їх заповнення, наявність підписів і печаток та послідовність індосаментів; переконатися, що вексель поданий для протесту в установлені законом строки, встановити місце здійснення протесту; перевірити факт пред'явлення векселя до оплати.
      Згідно з пунктом 4.1 глави 17 Порядку N 296/5 протест векселя - це нотаріальна дія, яка офіційно засвідчує факт повної несплати за векселем.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, який і за суб'єктним складом і за характером спірних правовідносин має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
      При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідно до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року N 236, Державна фіскальна служба України (далі - ДФС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
      Згідно з підпунктом 40 пункту 4 указаного Положення ДФС України відповідно до покладених на неї завдань звертається до суду у випадках, передбачених законом.
      Право контролюючих органів на звернення до суду також передбачено у статті 20 ПК України (пункти 20.1.30 - 20.1.40-2).
      Наказом ДФС України від 26 квітня 2016 року N 377 реорганізовано Спеціалізовану ДПІ шляхом приєднання до Офісу.
      Відповідно до пункту 1 Положення про Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, затвердженого наказом ДФС України від 14 червня 2018 року N 374 (далі - Положення N 374), Офіс є територіальним органом ДФС України, який підпорядковується ДФС України. Офіс є органом доходів і зборів.
      Офіс забезпечує повноваження ДФС України у взаємовідносинах з великими та іншими платниками та здійснює їх податкове супроводження.
      Згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення N 374 Офіс контролює своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.
      Підпунктом 20 пункту 4 Положення N 374 передбачено право Офісу на звернення до суду у випадках, передбачених законодавством.
      У статті 19-1 ПК України визначено функції, які виконують контролюючі органи, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу.
      У межах функцій, визначених статтею 19-1 ПК України, контролюючі органи, зокрема, контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів; здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального, тощо.
      Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 3 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" (далі - Закон N 3480-IV) в Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів, зокрема, боргові цінні папери - це цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться, зокрема векселі.
      Відповідно до статті 14 Закону N 3480-IV вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.
      У силу вимог статті 4 Закону України від 05 квітня 2001 року N 2374-III "Про обіг векселів в Україні" переказні і прості векселі видаються лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.
      Одним із видів векселів є податкові векселі.
      Відповідно до підпункту 14.1.176 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий вексель, авальований банком (податкова розписка) - простий вексель, авальований банком, що видається векселедавцем: до отримання з акцизного складу спирту етилового, до отримання з нафтопереробного підприємства нафтопродуктів або до ввезення нафтопродуктів на митну територію України і є забезпеченням виконання ним зобов'язання сплатити суму акцизного податку у строк, визначений статтями 225, 229 цього Кодексу.
      Тобто податковий вексель є податковою розпискою, яка підтверджує податкове зобов'язання векселедавця сплатити акцизний збір.
      До загальнодержавних податків та зборів згідно зі статтею 9 ПК України відноситься акцизний податок.
      Згідно зі статтею 225 ПК України суб'єкт господарювання зобов'язаний сплатити податок або подати контролюючому органу за своїм місцезнаходженням до отримання з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на алкогольні напої (крім виноматеріалів та вермутів), податковий вексель, який є забезпеченням виконання зобов'язання такого платника у строк до 90 календарних днів, починаючи з дня видачі податкового векселя, сплатити суму податку, розраховану за ставками для цієї продукції.
      Під час отримання спирту етилового неденатурованого підприємство-векселедавець за участю представника контролюючого органу на акцизному складі складає акт про фактично отриману кількість спирту та розрахунок акцизного податку виходячи з фактично отриманої кількості спирту. Цей акт є коригуванням вже сплаченої суми податку або наданого податкового векселя із зазначенням остаточної суми податку, яка підлягає сплаті.
      Скоригована сума податку в податковому векселі сплачується частково у разі придбання марок акцизного податку в період дії такого векселя.
      Податковий вексель вважається погашеним векселедавцем у разі сплати суми податку в повному обсязі та в зазначений у податковому векселі строк.
      У разі якщо передбачений цією статтею податковий вексель не погашається у визначений строк, векселедержатель вчиняє протест такого векселя у неплатежі згідно із законодавством та звертається протягом одного робочого дня з дати вчинення протесту до банку, який здійснив аваль цього векселя, з опротестованим векселем. Банк-аваліст зобов'язаний не пізніше операційного дня, що настає за датою звернення векселедержателя з опротестованим векселем, переказати суму, зазначену в цьому векселі, векселедержателю. Забороняється часткове погашення податкового векселя після закінчення строку, на який він виданий.
      У разі якщо податковий вексель, строк сплати за яким настав, не погашений, наступний вексель не може бути виданий таким суб'єктом.
      Відповідно до Порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), що видаються до отримання з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, спирту етилового денатурованого (технічного) та біоетанолу, які використовуються суб'єктами господарювання для виробництва окремих видів продукції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року N 1257 (далі - Порядок N 1257), що діяв на час виникнення спірних правовідносин, він визначає механізм випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), що видаються суб'єктами господарювання до отримання з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, спирту етилового денатурованого (технічного) та біоетанолу.
      Відповідно до пункту 14 Порядку N 1257 у разі коли податковий вексель не погашено в установлений строк, векселедержатель здійснює протест такого податкового векселя у неплатежі згідно із законодавством та протягом одного робочого дня з дати вчинення протесту звертається до банку, який здійснив аваль цього податкового векселя, з опротестованим податковим векселем.
      Банк-аваліст зобов'язаний не пізніше операційного дня, що настає за датою звернення векселедержателя з опротестованим податковим векселем, переказати векселедержателю суму, зазначену в податковому векселі.
      З урахуванням вказаного за своєю правовою природою погашення податкового векселя є виконанням обов'язку зі сплати податку, одним із видів якого є акцизний збір.
      У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом з метою реалізації передбачених вказаними нормами матеріального права повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням податкового законодавства. Здійснення такого державного контролю означає обов'язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб'єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин.
      Відповідно до пункту 3 частини першої статті 183-3 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду, в адміністративному порядку здійснювалося провадження у справах за зверненням органів податків і зборів при здійсненні ними передбачених законом повноважень і здійснювалося на підставі подання таких органів щодо стягнення коштів за податковим боргом.
      З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а саме з приводу сплати акцизного збору, який підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
      Такий висновок відповідає і вимогам пункту 5 частини першої статті 283 КАС України щодо особливостей провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів щодо стягнення коштів за податковим боргом.
      Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 28 березня 2012 року у справі N 6-11цс12, від 18 липня 2012 року у справі N 6-75цс12, від 07 листопада 2012 року у справі N 6-111цс12, від 14 листопада 2012 року у справі N 6-138цс12, від 26 грудня 2012 року у справі N 6-155цс12, від 16 січня 2013 року у справі N 6-160цс12, від 13 лютого 2013 року у справі N 6-159цс12, про те, що спір за позовом податкових інспекцій до нотаріуса щодо протесту податкового векселя, який по суті є податковою розпискою, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Таке ж положення міститься у пункті 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
      Частиною першою статті 414 ЦПК України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що провадження у справі необхідно закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      При цьому Велика Палата Верховного Суду роз'яснює позивачу право на звернення до суду з таким позовом у порядку адміністративного судочинства.
      Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
      Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір"). Такого клопотання матеріали справи не містять.
      Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 414, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргуОфісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково.
      Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 12 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 19 жовтня 2017 року скасувати.
      Провадження у справі за позовом Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Бурбики Тамари Анатоліївни про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язання вчинити дії - закрити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
      Т.О. Анцупова В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 908/1568/18
      Провадження N 12-52гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідачаКібенко О. Р.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (далі - ПАТ "Запоріжжяобленерго")
      на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Подобєда І.М., Орєшкіної Е.В., Широбокової Л.П.,
      у справі Господарського суду Запорізької області
      за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожтехніка" (далі - ТОВ "Пожтехніка")
      до ПАТ "Запоріжжяобленерго"
      про зобов'язання вчинити дії.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. 13 серпня 2018 року ТОВ "Пожтехніка" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до ПАТ "Запоріжжяобленерго" про зобов'язання останнього скласти та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від господарських операцій, здійснених у період з листопада 2017 року по червень 2018 року за договором про постачання електричної енергії N 524 від 28 березня 2006 року, станом на дату отримання від позивача коштів.
      2. Позов мотивовано тим, що у зв'язку з невиконанням ПАТ "Запоріжжяобленерго" вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо складення податкових накладних та здійснення їх реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних ТОВ "Пожтехніка" не може віднести суму податку на додану вартість (далі - ПДВ) до складу податкового кредиту.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      3. Господарський суд Запорізької області ухвалою від 16 серпня 2018 року на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відмовив у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Суд зазначив, що обов'язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає саме на підставі податкового законодавства, а проведення відповідних перевірок і встановлення фактів порушення вимог податкового законодавства є виключною компетенцією Державної фіскальної служби України та відповідних податкових інспекцій. ПК України передбачено певний порядок дій на випадок нереєстрації контрагентом податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних. У разі ж бездіяльності суб'єкта владних повноважень позивач вправі звернутися до окружного адміністративного суду.
      4. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 21 листопада 2018 року скасував ухвалу Господарського суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року, а справу направив до цього ж суду для подальшого розгляду. Суд послався на те, що між сторонами існують правовідносини, підставою виникнення яких є господарський договір. Отже спір щодо спонукання відповідача виконати вимоги податкового законодавства має розглядатись і вирішуватись в залежності від встановлення судом обставин належного виконання сторонами умов такого договору та виникнення у сторін такого договору відповідних господарських зобов'язань, а тому такий спір підлягає вирішенню в судах господарської юрисдикції.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      5. 19 грудня 2018 року ПАТ "Запоріжжяобленерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанови апеляційного господарського суду та залишення в силі ухвали суду першої інстанції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      6. Скаржник указав на те, що відшкодування ПДВ здійснюється державою у податкових правовідносинах, які за своїм характером є публічно-правовими. Тобто з'ясуванню у цій справі підлягає дотримання ПАТ "Запоріжжяобленерго" вимог податкового законодавства щодо належного (своєчасного) оформлення податкових накладних, їх офіційної реєстрації та наявності чи відсутності у позивача можливості відшкодувати податковий кредит. Обов'язок зі складання та реєстрації податкових накладних виникає у ПАТ "Запоріжжяобленерго" саме на підставі податкового законодавства, а проведення відповідних перевірок та встановлення фактів його порушення є виключною компетенцією відповідних контролюючих органів (Державної фіскальної служби України, відповідних податкових інспекцій). Скаржник указав на помилковість висновку апеляційного господарського суду про те, що на вирішення спору щодо неподання податкових накладних можуть впливати господарські правовідносини сторін за договором про постачання електричної енергії N 524 від 28 березня 2006 року.
      Доводи інших учасників справи
      7. Відзиву на касаційну скаргу від ТОВ "Пожтехніка" не надходило.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      8. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 21 березня 2019 року відкрила касаційне провадження та на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки скаржник оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      9. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      10. Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      11. Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
      12. Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції судів залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
      13. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним і Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Має значення також і суб'єктний склад саме сторін правовідносин та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
      14. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      15. Наведена норма права підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.
      16. Як зазначено вище, предметом позову у цій справі є обов'язок відповідача скласти та зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, що, на думку позивача, є необхідним для віднесення позивачем суми ПДВ до податкового кредиту, тобто зменшення сплачуваного ним суми ПДВ.
      17. Згідно з підпунктом 14.1.181 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
      18. У статті 198 ПК України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; права й обов'язки платників податку в сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.
      19. Згідно з пунктами 198.1, 198.2 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
      20. Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
      21. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період. У разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
      22. Цей спір виник щодо невиконання відповідачем обов'язку складення податкових накладних за наслідками здійснення з позивачем господарських операцій у період з листопада 2017 року по червень 2018 року за договором про постачання електричної енергії N 524 від 28 березня 2006 року і реєстрації їх у Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому відповідач не вчинив на вимогу позивача дій щодо виправлення допущеного ним порушення в установлений законом спосіб, що позбавило останнього можливості віднесення сплачених ним у складі вартості електроенергії сум ПДВ до податкового кредиту.
      23. Відшкодування ПДВ здійснюється державою в податкових правовідносинах між особою і державою. Отже, зобов'язання зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних для включення до податкового кредиту суми ПДВ виникає саме з податкового законодавства, а не з договірних відносин, тому є податковим, а не господарським зобов'язанням. Спори, які можуть виникнути між платниками ПДВ та державою в особі уповноваженого органу - суб'єкта владних повноважень щодо суми сплаченого податку, є адміністративними і мають розглядатися судами адміністративної юрисдикції.
      24. За вказаних обставин помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є невиконанням відповідачем господарського зобов'язання за договором, адже обов'язок зі складання та реєстрації податкових накладних виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства.
      25. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір не підлягає розгляду в судах господарської юрисдикції. Також звертає увагу, що обов?язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов?язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов?язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов?язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов?язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов?язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (див. постанову Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі N 917/877/17).
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      26. Пунктом 4 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      27. За правилами статті 312 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      28. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, який відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України. Тому постановлену у цій справі ухвалу суду першої інстанції слід залишити в силі, а постанову суду апеляційної інстанції - скасувати.
      Щодо судових витрат
      29. Оскільки касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а ухвала суду першої інстанції - залишенню в силі, витрати зі сплати судового збору за її подання відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" задовольнити.
      2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року у справі N 908/1568/18 скасувати.
      3. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року у справі N 908/1568/18 залишити в силі.
      4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожтехніка" (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, 44, кв. 78, код ЄДРПОУ 31975926) на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, код ЄДРПОУ 00130926) 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) гривні судових витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.Р. Кібенко
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук В.В. Пророк
      Ю.Л. Власов Л.І. Рогач
      М.І. Гриців О.С. Золотніков
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      Ж.М. Єленіна О.С. Ткачук
      В.С. Князєв В.Ю. Уркевич
      Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 квітня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 814/779/17
      Провадження N 11-1379апп18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - управління ДФС) про визнання протиправною та скасування вимоги,
      за касаційною скаргою управління ДФС на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року (суддя Лісовська Н.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року (судді Романішин В.Л., Запорожан Д.В., Шляхтицький О.І.),
      УСТАНОВИЛА:
      19 квітня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу управління ДФС від 8 лютого 2017 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 2464-VI, єдиний внесок відповідно).
      Обґрунтовуючи протиправність вимоги податкового органу, ОСОБА_3 зазначила, що звільнена від сплати єдиного внеску відповідно до частини четвертої статті 4 зазначеного Закону як фізична особа - підприємець на спрощеній системі оподаткування та пенсіонер за віком.
      Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 29 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року, позов задовольнив.
      У ході розгляду справи суди встановили такі обставини.
      З 1 травня 2005 року ОСОБА_3 після досягнення нею 55-річного віку призначено пенсію за віком відповідно до Закону України від 5 листопада 1991 року N 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон N 1788-XII), що підтверджується відповідним пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 11 серпня 2005 року.
      У 2007 році ОСОБА_3 після смерті чоловіка, який отримував пенсію відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року N 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон N 2262-XII), як член сім'ї пенсіонера-військовослужбовця, скористалася правом на отримання 30 % пенсії чоловіка.
      ОСОБА_3 до 24 травня 2016 року мала статус фізичної особи - підприємця та була платником єдиного податку, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також копією Свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_2.
      8 лютого 2017 року управлінням ДФС у Миколаївській області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу N Ф-196-17 про сплату заборгованості з єдиного внеску в сумі 13 тис. 991 грн.
      Скасовуючи зазначену вимогу податкового органу, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що позивач є пенсіонером за віком та отримує пенсію за законом, що є підставою для звільнення фізичної особи - підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску.
      Управління ДФС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, порушує питання про скасування ухвалених цими судами рішень та прийняття нового - про відмову в задоволенні позову.
      Скаргу мотивовано тим, що положення частини четвертої статті 4 Закону N 2464-VI щодо звільнення від сплати єдиного внеску не поширюються на осіб, які отримують пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону N 2262-XII, отже, не поширюються і на ОСОБА_3, яка отримує не пенсію за віком.
      У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_3 просила відмовити в її задоволенні, оскільки фізична особа - підприємець, яка досягла пенсійного віку, незалежно від виду пенсії, яку їй призначено та яку вона отримує відповідно до закону, має право на пільги, встановлені частиною четвертою статті 4 Закону N 2464-VI.
      27 листопада 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Таке рішення касаційного суду мотивоване необхідністю відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах цього суду від 21 квітня 2015 року у справі N 805/949/14 (N 21-90а15) та від 26 травня 2015 року у справі N 818/2082/14 (N 21-228а15). Згідно з цим висновком положення частини четвертої статті 4 Закону N 2464-VI не поширюються на осіб, які отримують пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
      На переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, частина четверта статті 4 Закону N 2464-VIустановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, чи то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV). Зазначеною нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску. Єдиною вимогою є те, що ця пенсія повинна виплачуватися відповідно до закону, без будь-якої конкретизації назви закону.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, дослідивши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги управління ДФС, вважаючи при цьому за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах цього суду від 21 квітня 2015 року у справі N 805/949/14 (N 21-90а15) та від 26 травня 2015 року у справі N 818/2082/14 (N 21-228а15), з огляду на таке.
      Пункт 4 частини першої статті 4 Закону N 2464-VI до платників єдиного внеску відносить фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
      За приписами частини четвертої статті 4 Закону N 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
      Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону N 1058-IV пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
      Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом N 1058-IV пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (абзац 22 статті 1).
      Дослідження змісту Закону N 1058-IV вказує на те, що члени сім'ї, які мають право на отримання пенсії особи та, відповідно, отримання статусу пенсіонера, у порядку призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника в солідарній системі згідно з розділом V вказаного Закону, якщо вони є непрацездатними у розумінні частини другої статті 36 Закону N 1058-IV та перебували на утриманні померлого годувальника відповідно до частини третьої статті 36 цього Закону.
      Серед непрацездатних членів сім'ї пункт 1 частини другої статті 36 Закону N 1058-IV визначає чоловіка (дружину), батька, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
      Аналогічно, абзац 17 статті 1 Закону N 1058-IV непрацездатними особами визнає осіб, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або осіб з інвалідністю, у тому числі дітей з інвалідністю, а також осіб, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до закону.
      Розглядаючи у системному взаємозв'язку вказані норми Закону N 1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону N 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону N 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
      У зв'язку з цим застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.
      Однак визначення статусу "пенсіонера за віком" передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов'язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.
      Сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв'язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону N 2464-VI, та розміром пенсійних виплат.
      Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, частина четверта статті 4 Закону N 2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону N 1058-IV, виключно на добровільних засадах.
      Частина перша статті 10 Закону N 1058-IV надає можливість особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), обрати для призначення один із цих видів пенсії.
      Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії.
      Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
      За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява N 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі "Ван Раалте проти Нідерландів" від 21 лютого 1997 року) (п. п. 48-49 рішення у справі "Пічкур проти України" від 7 листопада 2013 року, заява N 10441/06).
      Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року N 14-рп/2004).
      Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні" пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
      Таким чином, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону N 1058-IV), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду.
      Також слід звернути увагу на те, що Законом України від 3 жовтня 2017 року N 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" перше речення частини четвертої статті 4 Закону N 2464-VI було викладено у новій редакції: "Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу."
      В аспекті внесених змін слід відзначити, що запропонована редакція текстуально більш чітко окреслює коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, залежно від настання страхових ризиків, зумовлених досягненням пенсійного віку (загального, встановленого статтею 26 Закону N 1058-IV, або спеціального, що зумовлює призначення пенсії за віком) та отриманням особою інвалідності, незалежно від виду призначеної та виплачуваної особі страхової виплати чи соціальної допомоги.
      На підставі системного аналізу та з огляду на правовий зміст наведених вище положень законодавства Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що якщо фізична особа - підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв'язку з втратою годувальника, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов'язане з певним віком.
      Отже, частина четверта статті 4 Закону N 2464-VI встановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону N 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.
      Оскільки з 1 травня 2005 року позивачу призначена пенсія за віком, а з 2007 року - пенсія по втраті годувальника, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позивач у цьому випадку не втратив право на пенсію за віком, а лише скористався правом, передбаченим статтею 37 Закону України від 5 листопада 1991 року N 1788-XII "Про пенсійне забезпечення", згідно з якою члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію, та не повинен сплачувати єдиний внесок.
      Ураховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій про скасування оскаржуваної вимоги податкового органу про сплату ОСОБА_3 єдиного внеску ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та ухвалені з дотриманням норм процесуального права.
      Тому за правилами частини першої статті 350 КАС касаційну скаргу управління ДФС слід залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року - без змін.
      Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській областізалишити без задоволення.
      2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська