ANTIRAID

Постановление БП-ВС о хозяйственной юрисдикции спора касательно действий исполнителя после выведения производства из сведенного производства

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року

м. Київ

Справа N 908/595/18

Провадження N 12-41гс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Кібенко О.Р.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгропром" (далі - ТОВ "Торговий дім "Украгропром")

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Широбокової Л.П., Орєшкіної Е.В., Кузнєцової І.Л.,

за скаргою ТОВ "Торговий дім "Украгропром"

на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - ВДВС),

у справі Господарського суду Запорізької області

за позовом ТОВ "Торговий дім "Украгропром"

до Державного підприємства "Дослідне господарство "Таврія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України" (далі - ДП "Таврія")

про стягнення 6 793 672,50 грн.

Історія справи

Короткий зміст та підстави скарги

1. 01 жовтня 2018 року ТОВ "Торговий дім "Украгропром" звернулося до Господарського суду Запорізької області зі скаргою на дії ВДВС, у якій просило:

- визнати неправомірними дії державного виконавця, що полягають у винесенні, порушенні строків і способу надсилання постанови від 19 вересня 2018 року у виконавчому провадженні N 57016167 про повернення стягувачу наказу цього ж суду від 09 липня 2018 року у справі N 908/595/18;

- зобов'язати ВДВС усунути порушення (поновити порушене право заявника);

- скасувати цю постанову ВДВС про повернення стягувачу виконавчого документа.

2. Скаргу мотивовано тим, що оскаржувану постанову винесено державним виконавцем внаслідок не здійснення ТОВ "Торговий дім "Украгропром" додаткового авансування витрат у сумі 177 000 грн. що становить вартість робіт по оцінці арештованого постановою ВДВС від 12 липня 2018 року майна, понесених у зведеному виконавчому провадженні N 44561389. Також ТОВ "Торговий дім "Украгропром" указало, що оскаржувану постанову державного виконавця надіслано йому не рекомендованою кореспонденцією та не на наступний робочий день, тобто з порушенням норм чинного законодавства стосовно строків і способу такого надсилання.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 09 липня 2018 року на виконання рішення від 05 червня 2018 року у справі N 908/595/18 Господарський суд Запорізької області видав наказ про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів.

4. Разом з тим, на виконанні у ВДВС перебувало зведене виконавче провадження N 44561389 відносно ДП "Таврія", у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

5. 17 липня 2018 року ВДВС звернувся з вимогою до стягувачів, в тому числі ТОВ "Торговий дім "Украгропром", яке є стягувачем у інших виконавчих провадженнях, що входять до складу зведеного виконавчого провадження N 44561389, про сплату цієї вартості робіт по оцінці арештованого майна.

6. У відповіді від 27 липня 2018 року ТОВ "Торговий дім "Украгропром" відмовилося від оплати цих витрат, посилаючись на те, що на нерухоме майно ДП "Таврія", що має державну частку у розмірі 100 %, поширюється дія встановленого Законом України від 29 листопада 2001 року N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" мораторію - заборона примусової реалізації об'єктів нерухомого майна. Кошти, отримані від примусової реалізації нерухомого майна боржника, не будуть спрямовані на погашення заборгованості перед ТОВ "Торговий дім "Украгропром", що виключає необхідність оплати ним цих витрат. Зазначило про готовність фінансування, але лише витрат, спрямованих на забезпечення виконання судового рішення на користь ТОВ "Торговий дім "Украгропром". Просило зосередити зусилля на здійсненні арешту та примусовій реалізації майна боржника, на яке не розповсюджується дія мораторію.

7. Виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у справі N 908/595/18 відкрито старшим державним виконавцем Веселівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області лише 16 серпня 2018 року, про що винесено постанову N 57016167.

8. 06 вересня 2018 року виконавче провадження N 57016167 передано на виконання до ВДВС у зв'язку з перебуванням у ньому зведеного виконавчого провадження N 44561389 відносно боржника - ДП "Таврія".

9. 17 вересня 2018 року ВДВС прийняв виконавче провадження N 57016167 з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року, а постановою від 19 вересня 2018 року приєднав це виконавче провадження до зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389 (у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій), оскільки на виконанні у державного виконавця перебувало декілька виконавчих проваджень щодо стягнення коштів з одного боржника.

10. 19 вересня 2018 року ВДВС виніс постанову про виведення виконавчого провадження ВП N 57016167 зі зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389.

11. Того ж дня ВДВС окремою постановою повернув стягувачу (ТОВ "Торговий дім "Украгропром") виконавчий документ у виконавчому провадженні ВП N 57016167 у зв'язку з тим, що позивач відмовився здійснювати додаткове авансування витрат виконавчого провадження.

12. У подальшому ТОВ "Торговий дім "Украгропром" звернулося до Господарського суду Запорізької області зі скаргою на дії державного виконавця стосовно повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі) у виконавчому провадженні ВП N 57016167.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

13. Господарський суд Запорізької області ухвалою від 09 листопада 2018 року зазначену скаргу задовольнив з мотивів неправомірності оспорюваних дій ВДВС. Суд першої інстанції послався на незаконне виведення виконавчого провадження N 57016167 із зведеного виконавчого провадження N 44561389, оскільки таке можливо лише у разі завершення виконавчого провадження. Також послався на те, що ВДВС не вчинив відповідних дій щодо перевірки наявності оборотних активів підприємства і встановив порушення строків надіслання сторонам виконавчого провадження постанови про повернення виконавчого документа.

14. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 28 січня 2019 року ухвалу місцевого господарського суду скасував, провадження у справі за цією скаргою закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки скарги на дії державних виконавців під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

15. Обґрунтовуючи постанову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що предметом оскарження у цій справі є дії державного виконавця в межах виконавчого провадження N 57016167, виведеного зі зведеного виконавчого провадження N 44561389 одночасно зі здійсненням оскаржуваних дій (внаслідок повернення виконавчого документа стягувачеві), а звідси, оскільки розгляд такої скарги матиме правові наслідки для усіх стягувачів у межах зведеного виконавчого провадження N 44561389 з виконання рішень судів, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, скарга не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

16. 22 лютого 2019 року ТОВ "Торговий дім "Украгропром" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанови апеляційного господарського суду та залишення в силі ухвали суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17. Скаржник послався на неможливість розгляду скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" у судах адміністративної юрисдикції та правильність розгляду цієї скарги саме господарським судом, який розглянув справу як суд першої інстанції, оскільки оскаржуються дії державного виконавця щодо повернення стягувачу наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у справі N 908/595/18 у виконавчому провадженні N 57016167, виведеному зі зведеного виконавчого провадження N 44561389.

18. Вимога ВДВС до стягувачів зведеного виконавчого провадження N 44561389 про здійснення додаткового авансування витрат виконавчого провадження надіслана 17 липня 2018 року, заперечення на цю вимогу ТОВ "Торговий дім "Украгропром" надало 27 липня 2018 року, тоді як виконавче провадження N 57016167 у справі N 908/595/18 з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року відкрито лише 16 серпня 2018 року, тобто після відмови ТОВ "Торговий дім "Украгропром" у здійсненні додаткового авансування виконавчих витрат, що свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв?язку між цією вимогою ВДВС і поверненням виконавчого документа.

19. Також скаржник послався на неврахування апеляційним господарським судом тих обставин, що Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 02 жовтня 2018 року скасував постанову ВДВС про опис та арешт майна (коштів) боржника від 12 липня 2018 року у зведеному виконавчому провадженні N 44561389, на підставі якої арештовано будівлі та споруди боржника. Тобто на час розгляду скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" вже скасована постанова ВДВС, яка була підставою вимоги здійснити додаткове авансування витрат виконавчого провадження.

Доводи інших учасників справи

20. ДП "Таврія" у відзиві на касаційну скаргу просило відмовити у її задоволенні, погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність розгляду цієї скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" у судах адміністративної юрисдикції, оскільки оскарження рішень та дій державного виконавця відбувалося під час виконання ним зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано судові рішення, ухвалені за правилами різних юрисдикцій. Боржник вважає, що виконавчий документ повернуто стягувачу саме зі зведеного виконавчого провадження, оскільки у самій постанові ВДВС про повернення виконавчого документа зазначено підстави, встановлені під час вчинення зведеного виконавчого провадження, а у постанові про виведення виконавчого провадження зазначено підставою необхідність повернення виконавчого документа стягувачу.

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

21. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 13 березня 2019 року відкрила касаційне провадженнята на підставі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судові рішення оскаржуються з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

22. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

23. Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

24. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України).

25. При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

26. Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

27. Частиною першою статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

28. Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

29. Крім того, порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом України "Про виконавче провадження", згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

30. З наведених правових норм, передбачених частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням вимог статей 339, 340 ГПК України, вбачається, що в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення при виконанні рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення за правилами господарського судочинства відповідно.

31. Разом з тим, оскільки чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

32. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі N 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі N 906/530/17, від 17 жовтня 2018 року у справах N 927/395/13, N 5028/16/2/2012, від 05 грудня 2018 року у справі N 904/7326/17, від 13 лютого 2019 року у справі N 808/2265/16.

33. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій.

34. Так, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, якою закрито провадження за скаргою ТОВ "Торговий дім "Украгропром" на дії державного виконавця, мотивовано тим, що оскільки результат розгляду вказаної скарги матиме правові наслідки для всіх стягувачів у межах зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389 з виконання рішень суду, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, то відповідна скарга не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

35. Однак суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що предмет скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" на дії державного виконавця (тобто суть оскаржуваних дій) стосується правомірності повернення виконавчого документа стягувачу в межах виконавчого провадження ВП N 57016167 (з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі), яке станом на момент вчинення оскаржуваних дій вже було виведено зі зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389.

36. Предмет скарги позивача стосується оскарження дій державного виконавця саме з повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі) у виконавчому провадженні ВП N 57016167, при цьому дії державного виконавця щодо зобов'язання ТОВ "Торговий дім "Украгропром" зі здійснення додаткового авансування витрат виконавчого провадження (сплати вартості робіт з оцінки арештованого нерухомого майна боржника) в межах зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389 чи дії цього державного виконавця стосовно виведення виконавчого провадження ВП N 57016167 зі зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389 не оскаржуються. Тобто скарга ТОВ "Торговий дім "Украгропром" не стосується судового оскарження дій зазначеного державного виконавця під час виконання ним зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389.

37. Отже, скарга ТОВ "Торговий дім "Украгропром" щодо винесення державним виконавцем постанови від 19 вересня 2018 року про повернення йому (стягувачу) виконавчого документа у виконавчому провадженні ВП N 57016167 з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі повинна розглядатися судом, який видав виконавчий документ, у передбаченому Господарським процесуальним кодексом України порядку, тобто в межах цієї справи за правилами господарського судочинства.

38. За таких обставин, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, доводи касаційної скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" про підвідомчість цього спору (який стосується судового оскарження дій державного виконавця під час виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі) господарському суду є обґрунтованими. Натомість твердження ДП "Таврія", викладені у відзиві на касаційну скаргу, відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як помилкові.

39. Таким чином, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром", Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розгляд скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" на дії державного виконавця стосовно повернення стягувачу виконавчого документа (наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі) у виконавчому провадженні ВП N 57016167 не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, а підлягає розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства, а звідси - оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у цій справі є такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо суті касаційної скарги

40. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

41. Відповідно до частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розглядує порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановления незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

42. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Украгропром" слід задовольнити частково, оскаржувану постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2019 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Щодо судових витрат

43. 3 огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи для продовження розгляду судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгропром" задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2019 року у справі N 908/595/18 скасувати.

3. Справу N 908/595/18 направити для продовження розгляду до Центрального апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Р. Кібенко

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.С. Золотніков О.С. Ткачук

В.С. Князєв В.Ю. Уркевич

Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата указала, что согласно части первой статьи 74 Закона Украины "Об исполнительном производстве", с учетом требований статей 339, 340 ГПК Украины, следует, что в случае обжалования решений, действий или бездействия государственного исполнителя или другого должностного лица органа государственной исполнительной службы или частного исполнителя при исполнении судебного решения при исполнении решения, принятого по правилам хозяйственного судопроизводства, такую жалобу рассматривает соответствующий суд, который принял такое решение по правилам хозяйственного судопроизводства соответственно.

Вместе с тем, поскольку действующим законодательством не урегулирован порядок судебного обжалования решений, действий или бездействия государственного исполнителя или другого должностного лица органа государственной исполнительной службы или частного исполнителя при исполнении сводного исполнительного производства, в котором объединены исполнения судебных решений, принятых судами по правилам различных юрисдикций, то согласно части первой статьи 287 Кодекса административного судопроизводства Украины такие споры относятся к юрисдикции административных судов и подлежат рассмотрению по правилам административного судопроизводства.

Для определения предметной юрисдикции, в том числе относительно судебного обжалования решения, действия или бездействия государственного исполнителя, решающее значение имеет суть оспариваемых действий.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      01 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 909/1294/15
      Провадження № 12-33гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідачаКібенко О. Р.,
      суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,
      представників учасників справи:
      ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_5.,
      Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» - Русина Ю. Ю., Скриннікової Н. С.,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1
      на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12 липня 2018 року, ухвалене суддею Михайлишиним В. В.,
      та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Скрипчук О. С., Зварич О. В., Якімець Г. Г.,
      у справі за позовом ОСОБА_1
      до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» (далі - ТОВ «Моноліттрансбуд»)
      про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, скасування державної реєстрації змін до статуту товариства.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ «Моноліттрансбуд» про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників відповідача, оформлених протоколом від 13 травня 2014 року № 13/05, та скасування державної реєстрації змін до статуту ТОВ «Моноліттрансбуд», реєстраційний запис (11191050016001676), здійсненої державним реєстратором Івано-Франківського міського управління юстиції 22 травня 2014 року.
      2. Позов мотивовано тим, що оспорювані рішення прийняті з порушенням права позивача на повідомлення його про скликання і проведення загальних зборів учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» та за відсутності кворуму. ОСОБА_1 посилався на обставини підроблення його підпису у заяві від 12 травня 2014 року про вихід зі складу учасників товариства та передачу належної йому частки в статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд» у розмірі 100 % на користь ОСОБА_3 , а також у протоколі загальних зборів учасників цього товариства від 13 травня 2014 року № 13/05. Крім того, стверджував, що оспорювані рішення порушують його права на частку в розмірі 100 % статутного капіталу ТОВ «Моноліттрансбуд», оскільки він не складав, не підписував та не подавав заяву про передачу належної йому частки на користь ОСОБА_3 , а також не укладав жодного договору, спрямованого на відчуження належної йому частки.
      3. На підтвердження своїх доводів позивач надав висновки судових почеркознавчих експертиз від 27 квітня 2015 року № 177 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України в Івано-Франківській області та від 16 червня 2015 року № 8263/8264/15-32 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
      4. Також у процесі розгляду справи позивач указував на те, що заява про вихід з товариства на порушення вимог чинного законодавства нотаріально не засвідчена.
      Фактичні обставини справи, установлені судами
      5. ОСОБА_1 як засновником та учасником ТОВ «Моноліттрансбуд» 12 травня 2014 року до товариства подано заяву про вихід зі складу його учасників та передачу належної йому частки у статутному капіталі цього товариства у розмірі 100 % на користь ОСОБА_3
      6. 13 травня 2014 року відбулися загальні збори учасників ТОВ «Моноліттрансбуд», на яких прийняті рішення про: обрання головою зборів ОСОБА_1 , а секретарем зборів Олексюка Андріана Івановича; прийняття ОСОБА_3 до складу учасників ТОВ «Моноліттрансбуд»; виведення ОСОБА_1 зі складу учасників товариства згідно з поданою заявою; затвердження складу учасників товариства ТОВ «Моноліттрансбуд» та розподіл часток статутного капіталу (частка ОСОБА_3 - 100%, що в грошовому виразі становить 29 000 грн); внесення змін до статуту товариства шляхом викладення та затвердження його у новій редакції; доручення ОСОБА_4 вжити необхідні дії, пов`язані з державною реєстрацією змін до установчих документів ТОВ «Моноліттрансбуд».
      7. Згідно з даними протоколу реєстрації учасників зборів ТОВ «Моноліттрансбуд» від 13 травня 2014 року на цих зборах були присутні учасник товариства ОСОБА_1 , директор товариства ОСОБА_3 , а також ОСОБА_4 , якого було обрано секретарем зборів.
      8. У провадженні слідчого управління Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області перебували кримінальні провадження за відповідними заявами ОСОБА_1 № 12015090010001592 про підробку директором ТОВ «Моноліттрансбуд» ОСОБА_3 документів, на підставі яких останній став учасником цього товариства, та № 12015090010001729 за фактом незаконного заволодіння правовстановлювальними документами на квартири та земельну ділянку, які були об`єднані в одне провадження № 12015090010001592. У процесі розслідування цього кримінального провадження вчинено низку слідчих дій, допитано свідків, проведено експертизи стосовно достовірності підписів ОСОБА_1. на згаданих вище документах.
      9. Відповідно до висновків судових почеркознавчих експертиз від 27 квітня 2015 року № 177 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України в Івано-Франківській області та від 16 червня 2015 року № 8263/8264/15-32 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз підписи від імені ОСОБА_1 в заяві від 12 травня 2014 року про вихід зі складу учасників товариства, протоколах реєстрації учасників зборів від 13 травня 2014 року та загальних зборів учасників товариства за цією ж датою № 13/05 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
      10. Згідно з висновком комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 15 липня 2016 року № 7273/7274/16-32/7275/7276/16-34/11096-11102/16-34/11103-11106/16-33 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз підписи від імені ОСОБА_1 у заяві від 12 травня 2014 року про вихід зі складу учасників товариства, протоколах реєстрації учасників зборів від 13 травня 2014 року та загальних зборів учасників товариства за цією ж датою № 13/05 виконані ОСОБА_1
      11. З метою додаткового з`ясування обставин справи суд першої інстанції призначив у справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз, який натомість повідомив суд про неможливість її проведення у зв`язку із застосуванням під час попередньої експертизи руйнуючих методів дослідження зразків підписів, внаслідок чого ці зразки було знищено.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      12. Суди розглядали справу неодноразово.
      13. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 14 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30 березня 2017 року, в позові відмовив.
      14. Вищий господарський суд України постановою від 13 грудня 2017 року зазначені судові рішення скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
      15. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 12 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2018 року, в позові відмовив.
      16. Зазначені судові рішення мотивовані доведеністю обставин щодо підписання позивачем заяви від 12 травня 2014 року про вихід зі складу учасників товариства, протоколів реєстрації учасників зборів від 13 травня 2014 року та загальних зборів учасників товариства за цією ж датою № 13/05. Суди також зазначили, що чинне на момент складення заяви законодавство не передбачало обов`язкового нотаріального посвідчення такої заяви.
      17. Суди визнали висновок комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 15 липня 2016 року Київського науково-дослідного інституту судових експертиз належним та допустимим доказом у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) і відхилили висновки інших двох експертиз, на які посилався позивач.
      18. Також суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання позивача на те, що він не укладав договорів, спрямованих на відчуження належної йому частки в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд», оскільки виходячи з положень частини першої статті 147 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункту 6.4 статуту товариства його учасник мав право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      19. 08 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування рішень судів попередніх інстанцій та задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      20. Касаційну скаргу мотивовано порушенням статті 147 ЦК України, статей 10, 53 Закону України «Про господарські товариства» щодо змісту й порядку здійснення права учасника на вихід з товариства та продажу частки іншій особі, оскільки позивач не здійснював такого свого права вільно та на власний розсуд, зокрема шляхом безоплатної та добровільної передачі ОСОБА_3 своїх корпоративних прав у ТОВ «Моноліттрансбуд» за заявою від 12 травня 2014 року.
      21. Скаржник стверджує про порушення вимог законодавства та статуту товариства щодо порядку скликання та проведення загальних зборів 13 травня 2014 року, зокрема в частині відповідного інформування учасників, відсутності кворуму, а також наголошує, що він не підписував заяву про вихід зі складу учасників товариства. Посилається на неналежність та недопустимість висновку комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 15 липня 2016 року з огляду на положення частини четвертої статті 101 ГПК України, а також на необґрунтоване ігнорування судами попередніх інстанцій висновків двох інших експертиз.
      22. ОСОБА_1 наголошує на відсутності документів, які могли б підтвердити достовірність факту передачі ним корпоративних прав на основі вільного волевиявлення, зокрема укладеного сторонами цивільно-правового договору, спрямованого на відчуження частки. Також позивач зазначає, що припущення про укладення ним правочину дарування сторонній особі ( ОСОБА_3 ) 100% частки у статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд, єдиним учасником якого він був більше 10-ти років і сумарна ринкова вартість активів якого на момент відчуження частки за оцінкою позивача складала більше 100 млн грн, є повністю нелогічним і навіть абсурдним.
      Доводи інших учасників справи
      23. ТОВ «Моноліттрансбуд» надало відзив на касаційну скаргу про залишення її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з мотивів дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що суди обґрунтовано відхилили висновки експертиз, на які посилався позивач, як такі, що спростовуються іншими доказами у справі, яким надана належна оцінка.
      24. Відповідач зазначає, що відсутність укладеного сторонами цивільно-правового договору про відчуження частки пояснюється тим, що ОСОБА_1 належним чином добровільно скористався своїм правом на відступлення частки, передбаченим статтею 53 Закону України «Про господарські товариства», статтею 147 ЦК України, пунктом 6.4 статуту товариства, та безоплатно передав свою частку в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд» на користь ОСОБА_3
      25. Відповідач також звертає увагу суду на той факт, що 16 серпня 2016 року старшим слідчим в ОВС СУ ГУНП в Івано-Франківській області прийнято постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру кримінальних правопорушень за № 12015090010001592 від 22 квітня 2015 року, у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 358, частиною першою статті 357 Кримінального кодексу України.
      26. Івано-Франківський міський суд ухвалою від 03 жовтня 2017 року у справі № 344/11750/17, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2017 року, відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 на зазначену постанову про закриття кримінального провадження, оскільки під час досудового розслідування слідчим проведено всі можливі та необхідні слідчі дії, допитано свідків, призначено експертизи, а встановленим під час досудового розслідування обставинам дано відповідну правову оцінку.
      27. За результатами розгляду правоохоронними органами заяви ОСОБА_2 , поданої в інтересах ОСОБА_1 , про те, що висновок експертів від 15 липня 2016 року є завідомо неправдивим, постановою слідчого СВ Солом`янського УП ГУНП у м. Києві від 25 вересня 2018 року кримінальне провадження № 12018100090004904 закрито у зв`язку з відсутністю в діяннях експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 384 Кримінального кодексу України. У постанові про закриття кримінального провадження зазначено, що застосування руйнуючих методів дослідження (вирізка штрихів та вологе копіювання) здійснено на підставі дозволу слідчого.
      Рух касаційної скарги
      28. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 27 лютого 2019 року на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року у справі № 33/45-09-1388.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      29. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи скаржника щодо неправильної оцінки висновків судових почеркознавчих експертиз від 27 квітня 2015 року № 177 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України в Івано-Франківській області та від 16 червня 2015 року № 8263/8264/15-32 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та інших доказів. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
      30. Натомість, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).
      31. Суди попередніх інстанцій встановили, що 12 травня 2014 року ОСОБА_1 як одноосібний учасник подав до ТОВ «Моноліттрансбуд» заяву про вихід зі складу учасників товариства та передачу належної йому частки в статутному капіталі товариства на користь ОСОБА_3 . На загальних зборах учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» прийняті рішення, зокрема, про вхід ОСОБА_3 до складу учасників товариства; про вихід ОСОБА_1 зі складу учасників товариства; про затвердження нового складу учасників товариства; про внесення змін до статуту товариства шляхом викладення та затвердження його в новій редакції; про уповноваження ОСОБА_4 на проведення всіх необхідних дій, пов`язаних з державною реєстрацією змін до установчих документів товариства, про що складений протокол № 13/05.
      32. Суди обґрунтовано спростували твердження позивача про порушення положень Закону України «Про господарські товариства» під час скликання і проведення загальних зборів учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» 13 травня 2014 року, оскільки ОСОБА_1 був не тільки засновником та учасником товариства із часткою в його статутному капіталі 100 %, а й головою зборів, а тому скликання позачергових зборів та їх проведення входило до його обов`язків.
      33. Також суди дійшли правильних висновків про необов`язковість нотаріальної форми заяви про вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю та обґрунтовано не застосували до спірних відносин сторін висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 14 березня 2011 року у справі № 12/198, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації змін до статуту.
      34. Разом з тим суди також установили, що відчуження ОСОБА_1 як учасником ТОВ «Моноліттрансбуд» своєї частки ОСОБА_3 не оформлювалося сторонами шляхом укладення цивільно-правового договору.
      35. У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відчуження власником свого майна визначено частиною першою статті 346 ЦК України однією з підстав припинення права власності, які залежать від волі власника.
      36. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
      37. Договором згідно зі статтею 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 цього Кодексу).
      38. Згідно з положеннями статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.
      39. Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульований статтею 147 ЦК України (яка була чинною на день виникнення спірних відносин), положення якої кореспондуються зі статтею 53 Закону України «Про господарські товариства».
      40. Згідно з положеннями зазначених норм права учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.
      41. Відступлення частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинити право власності на цю частку, щоб певна інша особа набула право на цю частку. Відступлення за правовою природою є відчуженням частки за волею учасника, що спрямоване на передачу учасником іншій особі (одному чи кільком учасникам цього товариства або третім особам) у власність належної йому частки або її частини. У вказаних відносинах поняття «відступлення» і «відчуження» є тотожними, оскільки вони є аналогічними за правовими наслідками.
      42. Термін «відступлення» використовувався у Цивільному кодексі Української РСР 1963 року стосовно майнових прав, які не визнавалися об'єктами і не могли перебувати в цивільному обороті, тобто продаватись, даруватись тощо, на відміну від речей. Тому їх можна було лише відступити, а не продати. За такою моделлю правовідносин майнові права в однієї особи припинялись, а в іншої виникали. Навпаки, за статею 190 чинного ЦК України майнові права дорівняні речам і тому стали об'єктом, який є оборотоздатним. Тому їх можна продавати, дарувати тощо. Утім у статті 53 Закону України «Про господарські товариства» та статті 147 ЦК України поряд із терміном «відчуження» вживається й застарілий термін «відступлення». Контекст, в якому цей термін вживається, свідчить про те, що відступлення означає «відчуження частки на користь іншої особи». Відтак це вольова дія, яка являє собою правочин.
      43. Про вірність такого тлумачення свідчить і те, що в новому Законі України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06 лютого 2018 року, внаслідок ухвалення якого втратили чинність стаття 147 ЦК України та стаття 53 Закону України «Про господарські товариства», взагалі не вживається термін «відступлення» щодо частки учасника у статутному капіталі. Відповідно до частини першої статті 21 зазначеного Закону учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.
      44. Будь-який правочин з відчуження (відступлення) частки є двостороннім, тобто на його укладення необхідна згода учасника, який відчужує (відступає) частку, і згода набувача частки.
      45. Відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо; відступлення частки не є окремим різновидом договору.
      46. Якщо сторони або особа певним чином називають правочин який нею/ними вчиняється, але по суті він відповідає ознакам іншого правочину, мають застосовуватися норми, що регулюють цей останній правочин. Тобто якщо особа укладає правочин щодо відступлення (передачі) частки іншій особі і отримує за це кошти або інше майно чи майнові права, то це звичайний договір купівлі-продажу або міни. Якщо взамін частки особа нічого не отримує - це договір дарування.
      47. Відповідач стверджує, що отримав від позивача частку безоплатно. Втім ані заява про виведення зі складу товариства від 12 травня 2014 року, ані протокол загальних зборів учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» від 13 травня 2014 року не містять відомостей щодо умов передачі частки, тобто її відчуження, зокрема відомостей про безоплатність такої передачі. У заяві вказано «передаю належну мені частку на користь ОСОБА_3 », у протоколі зазначено «вивести ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» згідно поданої заяви».
      48. Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Частина друга статті 718 ЦК України передбачає, що дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.
      49. Згідно з вимогами частини третьої статті 719 ЦК України договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.
      50. Статтею 207 ЦК України визначено вимоги до письмової форми правочину. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
      51. Заява ОСОБА_1 від 12 травня 2014 року про його виведення зі складу товариства і передання частки ОСОБА_3 та протокол загальних зборів учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» від 13 травня 2014 року,підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , не можуть вважатися договором дарування, укладеним у письмовій формі, оскільки у цих документах хоча й вживається термін «передача частки», але неможливо встановити умови такого правочину, погоджені сторонами, адже не вказано про те, чи відбувається відчуження частки на оплатній чи безоплатній основі. Таким чином, ці документи не можуть вважатися такими, в яких письмово виражено волевиявлення обох сторін на укладення договору дарування чи будь-якого іншого договору (купівлі-продажу, міни тощо).
      52. Разом з тим підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою.
      53. За таких умов набуття іншою особою статусу учасника товариства шляхом прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників товариства не відповідає положенням чинного законодавства.
      54. Аргумент відповідача про те, що відповідно до частини третьої статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у редакції, чинний на момент проведення оспорюваної реєстраційної дії, заява про перехід чи передачу частки учасника іншій особі була достатньою підставою для проведення державної реєстрації змін до статуту відхиляється Великою Палатою Верховного Суду. Адже в разі відступлення частки особа набуває права на частку внаслідок укладення правочину з учасником товариства, а не внаслідок його прийняття до складу учасників товариства загальними зборами чи державної реєстрації відповідних змін. Включення такого учасника до складу учасників товариства на підставі рішення загальних зборів учасників товариства та державна реєстрація відповідних змін до статуту є діями на виконання договору щодо відчуження частки учасником товариства.
      55. Заява учасника про його виведення зі складу учасників товариства не може слугувати самостійною правовою підставою для переходу права власності на частку, оскільки вона адресована товариству і містить інформацію про припинення в особи права на частку. Заява є вторинним актом, наслідком первинних дій (правочину з відчуження частки). Заява не є правочином, учасник, що написав заяву, таким шляхом повідомляє товариство про відчуження ним частки.
      56. Чинне законодавство не зобов`язує сторін надавати договори про відчуження частки товариству для ухвалення рішення про внесення змін до статуту та для подальшої державної реєстрації таких змін, адже такі договори можуть містити конфіденційну інформацію, яку сторони договору не мають намір розкривати третім особам. Але саме ці правочини є підставою для будь-яких подальших дій учасника, який відчужує частку, нового власника частки, товариства, включно з державною реєстрацією відповідних змін. Без укладення договору між власником частки ці дії є вчиненими без належної правової підстави.
      57. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги аргументи скаржника про відсутність доказів, які могли б підтвердити достовірність факту відчуження ним корпоративних прав на основі вільного волевиявлення, зокрема укладеного сторонами цивільно-правового договору дарування, спрямованого на безоплатне відчуження частки у статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд», чи іншого договору, спрямованого на таке відчуження на оплатній основі.
      58. Крім того, тлумачення вчинених сторонами дій як таких, що передбачали безоплатний перехід до ОСОБА_3 частки в статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд» у розмірі 100 % (дарування), не відповідає принципам справедливості та пропорційності, адже створює істотний економічний дисбаланс для ОСОБА_1 ; така безоплатна передача є для позивача вочевидь економічно недоцільною дією, вона позбавляє позивача права власності на частку 100 % у товаристві. Тому для нього зазначена безоплатна передача не має економічного сенсу. Якщо тлумачити дії сторін як правочин щодо дарування, то це означало б, що позивач раптово, без будь-якого економічного обґрунтування та власного інтересу вирішив значно погіршити своє становище; у такому випадку права й обов`язки сторін договору виглядали б вочевидь непропорційно. За поясненнями позивача, між ним і ОСОБА_3 відсутні дружні, родинні чи будь-які інші відносини, які б могли пояснити такий правочин.
      59. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного ухвалою від 27 лютого 2019 року на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року у справі № 33/45-09-1388.
      60. У постанові від 22 грудня 2009 року у справі № 33/45-09-1388 Верховний Суд України зазначив, що господарські суди, вказуючи на те, що рішення учасників товариства про включення до складу товариства нових учасників та перерозподіл часток у статутному капіталі прийнято за відсутності цивільно-правових угод про відступлення частки, не врахували, що закон вимагає для прийняття такого рішення волевиявлення учасників товариства, їх згоди. Спосіб же відступлення учасником товариства своєї частки іншим учасникам обирається її власником, і прийняття загальними зборами рішення про перерозподіл часток у статутному капіталі ставиться в залежність від волевиявлення власника перерозподіленої частки, а не від способу відступлення частки учасником товариства, оскільки закон допускає відступлення як шляхом укладення угод, так і іншим чином. При з`ясуванні змісту положення «іншим чином» стосовно цього спору треба виходити з того, що для прийняття зборами рішення важливо, що власник частки може реалізувати своє право на її часткове зменшення у будь-який спосіб, не заборонений законом. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі №916/2386/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 904/9835/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 903/568/17.
      61. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від зазначених висновків:
      60.1 Відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України «Про господарські товариства», є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
      60.2 Відповідно до вимог статей 717, 719 ЦК України договір дарування частки (корпоративних прав) у статутному капіталі товариства має вчинятися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Письмова форма договору дарування частки може вважатися дотриманою, зокрема, якщо волевиявлення сторін викладено в заяві учасника на ім`я товариства та протоколі загальних зборів учасників товариства за умови, що в цих документах зазначено про безоплатність передачі частки і протокол містить підписи обох сторін правочину (дарувальника і обдаровуваного).
      62. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що оспорювані рішення загальних зборів учасників та державна реєстрація змін до статуту ТОВ «Моноліттрансбуд», внаслідок чого ОСОБА_1 було виведено зі складу учасників товариства, а його частка у розімірі 100% статутного капіталу перейшла у власність ОСОБА_3 , були здійснені без належних правових підстав.
      63. Тому заявлені позивачем у цій справі вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників відповідача, оформлених протоколом від 13 травня 2014 року № 13/05, та скасування державної реєстрації змін до статуту ТОВ «Моноліттрансбуд» (реєстраційний запис 11191050016001676), здійсненої державним реєстратором Івано-Франківського міського управління юстиції 22 травня 2014 року, є ефективним способом захисту його порушеного права та підлягають задоволенню.
      ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
      Щодо суті касаційної скарги
      64. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      65. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).
      66. Оскільки суди попередніх інстанцій надали неналежну юридичну оцінку обставинам справи, ухвалили оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, касаційну скаргу слід задовольнити, а судові рішення, що оскаржуються, скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
      Щодо судових витрат
      67. Судовий збір за подання позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на відповідача.
      ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА
      68. Відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України «Про господарські товариства», є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки воно відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
      69. Відповідно до вимог статей 717, 719 ЦК України договір дарування частки (корпоративних прав) у статутному капіталі товариства має вчинятися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Письмова форма договору дарування частки може вважатися дотриманою, зокрема, якщо волевиявлення сторін викладено в заяві учасника на ім`я товариства та протоколі загальних зборів учасників товариства за умови, що в цих документах зазначено про безоплатність передачі частки і протокол містить підписи обох сторін правочину (дарувальника і обдаровуваного).
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12 липня 2018 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2018 року у справі № 909/1294/15 скасувати та ухвалити нове рішення.
      3. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд», оформлених протоколом від 13 травня 2014 року № 13/05, та скасування державної реєстрації змін до статуту цього товариства, реєстраційний запис 11191050016001676, здійсненої державним реєстратором Івано-Франківського міського управління юстиції 22 травня 2014 року, задовольнити.
      4. Визнати недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд», оформлені протоколом від 13 травня 2014 року № 13/05.
      5. Скасувати державну реєстрацію змін до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд», реєстраційний запис 11191050016001676, здійснену 22 травня 2014 року державним реєстратором Івано-Франківського міського управління юстиції.
      6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Симона Петлюри, 10, код ЄДРПОУ 33427566) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) 15 480 (п`ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят) грн 20 коп. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач О. Р. Кібенко
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      01 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 916/2721/18
      Провадження № 12-64гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,
      учасники справи:
      позивач - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (представник - адвокат Федоренко М. В.),
      відповідач - Професійна спілка робітників морського транспорту «Одеського морського порту» (представник - не з`явився);
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 916/2721/18 за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Професійної спілки робітників морського транспорту «Одеського морського порту» про визнання недійсним пункту колективного договору за касаційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року (головуючий суддя Поліщук Л. В., судді Бєляновський В. В., Богатир К. В.) та ухвалу Господарського суду Одеської області від 10 січня 2019 року (суддя Цісельський О. В.).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог
      1. У грудні 2018 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Професійної спілки робітників морського транспорту «Одеського морського порту» (далі - Профспілка) про визнання недійсним пункту 2.12 колективного договору, укладеного між позивачем (роботодавець) і відповідачем на 2016-2018 роки та зареєстрованого Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради 10 травня 2016 року за № 08/158-023.
      2. Позов мотивовано тим, що за змістом спірного пункту 2.12 колективного договору Підприємство зобов`язано інформувати Профспілку про його економічний та фінансовий стан, всі зміни в організації виробництва та праці, оплати праці, та планах його соціального розвитку, а також виключно за погодженням з Профспілкою приймати рішення з питань, що стосуються змін в організації виробництва і праці, трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників, проте, за твердженням позивача, такі положення колективного договору виходять за межі компетенції сторін цього договору та регулюють порядок здійснення господарської діяльності, тобто суперечать нормам чинного законодавства і повинні бути визнані судом недійсними.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      3. Між роботодавцем - Підприємством в особі начальника Одеської філії Підприємства Соколова М. Ю. та Профспілкою (яка уповноважена представляти інтереси найманих працівників Підприємства), в особі голови Профспілки Зайкова В . Н. було укладено колективний договір на 2016-2018 роки, який затверджений на конференції трудового колективу 22 січня 2016 року та вступає в силу з 12 квітня 2016 року. Цей договір зареєстрований Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради 10 травня 2016 року за № 08/158-023.
      4. Згідно з пунктом 2.12 указаного договору Підприємство своєчасно інформує Профспілку про економічний та фінансовий стан підприємства, про всі зміни в організації виробництва та праці, оплати праці, планах соціального розвитку ОФ ДП «АМПУ», що готуються не менше, ніж за 2 місяці. Підприємство зобов`язано приймати рішення з питань, що стосуються змін в організації виробництва і праці, трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників виключно за погодженням з Профспілкою, з дотриманням чинного законодавства, умов Генеральної, Галузевої угод і цього договору.
      5. Звертаючись з позовом, Підприємство вказало, що положення пункту 2.12 колективного договору виходять за межі компетенції сторін цього договору та регулюють порядок здійснення господарської діяльності, тому мають бути визнані судом недійсними.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      6. Господарський суд Одеської області ухвалою від 10 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.
      7. Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що спір у цій справі виник щодо недійсності пункту колективного договору та стосується врегулювання інтересів сторін трудових правовідносин, порядок вирішення яких визначено Законом України від 03 березня 1998 року № 137/98-ВР «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», а сторонами цього спору є первинна профспілкова організація та роботодавець, тому за своєю правовою природою він не є господарським і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Крім того, суд апеляційної інстанції, на підтвердження такої позиції посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 910/11188/17.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      8. У березні 2019 року Підприємство звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року й ухвалу Господарського суду Одеської області від 10 січня 2019 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      9. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження та передав цю справу разом із касаційною скаргою Підприємства на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції є порушення ними правил предметної юрисдикції.
      10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 квітня 2019 року справу прийняла та призначила до розгляду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. Касаційну скаргу мотивовано порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права. Підприємство вказує, що оскільки сторонами спору у цій справі є юридичні особи, то з огляду на суб`єктний склад сторін такий спір відноситься до юрисдикції господарських судів і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      12. Скаржник також зазначає, що чинне законодавство та статут Підприємства не передбачає необхідності обов`язкового погодження з профспілками питання щодо впровадження змін в організації виробництва і праці; інформування профспілок про всі зміни в організації виробництва та праці, що готуються, здійснюються не пізніше як за три місяці, а не за два, як зазначено у пункті 2.12 колективного договору. Отже, оскільки положення пункту 2.12 цього договору регулюють порядок здійснення господарської діяльності (організаційно-господарські та внутрішньогосподарські повноваження суб`єкта господарювання), то, на думку Підприємства, цей спір відноситься до юрисдикції господарського суду.
      13. Крім того, Підприємство посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/9010/17 (провадження № 12-82гс18), в якій зазначено, що профспілка не є представником трудового колективу чи окремого члену трудового колективу, отже, вона має вважатися такою, що діє від власного імені як позивач. Оскільки відповідачем у цій справі є також юридична особа, то, на думку скаржника, за суб`єктним складом цей спір підлягає вирішенню в господарській юрисдикції.
      14. У судовому засіданні представник позивача підтримав наведені в касаційній скарзі доводи.
      Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
      15. Профспілка своєї позиції стосовно касаційної скарги Підприємства письмово не виклала.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій
      16. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      17. Як уже зазначалося, позовними вимогами у цій справі є визнання недійсним пункту 2.12 колективного договору, укладеного між Підприємством та Профспілкою.
      18. Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі, апеляційний господарський суд виходив із того, що спір спрямовано на врегулювання інтересів сторін трудових правовідносин, порядок вирішення яких визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», а отже, висновок господарського суду першої інстанції про те, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, є правильним.
      19. Велика Палата Верховного Суду частково погоджується зі вказаним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
      20. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      21. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      22. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      23. За змістом частини першої статті 20 цього Кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
      24. Правове становище професійних спілок, їх статус та повноваження регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
      25. Працівники мають право, зокрема, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку. Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статутом професійної спілки. (стаття 2, частини перша, друга статті 246 Кодексу законів про працю України).
      26. Права професійних спілок, їх об`єднань визначаються Конституцією України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами (стаття 244 Кодексу законів про працю України).
      27. За змістом статей 1, 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі. Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.
      28. Статтею 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлено, що роботодавець зобов`язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації.
      29. Приписами статті 10 Кодексу законів про працю України та статті 1 Закону України від 1 липня 1993 року № 3356-XII «Про колективні договори і угоди» визначено, що колективний договір укладається з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
      30. Колективний договір укладають роботодавець з однієї сторони і один або кілька профспілкових органів, а у разі відсутності таких органів - представниками працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом з іншої сторони (стаття 3 Закону України «Про колективні договори і угоди»).
      31. Загальний перелік питань, що підлягають врегулюванню у колективному договорі, визначено статтею 7 Закону України «Про колективні договори і угоди». У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заборона дискримінації.
      32. Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними, врегульовано Законом України від 03 березня 1998 року № 137/98-ВР «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
      33. Встановлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, і на роботодавців, організації роботодавців та їх об`єднання.
      34. Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.
      35. Сторонами колективного трудового спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (стаття 3 вказаного Закону).
      36. Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» окремо встановлено особливу процедуру розгляду розбіжностей, що виникли між сторонами соціально-трудових (колективних) відносин. Указаним законодавчим актом передбачається примирно-третейська процедура та система організаційних структур із належною компетенцією щодо узгодження інтересів конфліктуючих сторін.
      37. Зокрема, статтею 7 указаного Закону передбачено, що розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань укладення чи зміни колективного договору, угоди здійснюється примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, установлені статтею 9 цього Закону - трудовим арбітражем.
      38. При цьому за статтею 13 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» жодна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирній процедурі і зобов`язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством.
      39. Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обґрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного трудового спору (конфлікту).
      40. У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби, крайнім з яких відповідно до статті 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та статті 44 Конституції України є страйк.
      41. Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачено у таких випадках: розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»); розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 вказаного Закону); оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина п`ята статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»); невиконання роботодавцем обов`язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частини друга, четверта статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
      42. Суди попередніх інстанцій з`ясували, що сторонами цього спору є первинна профспілкова організація та роботодавець, а спір виник щодо визнання недійсним пункту 2.12 колективного договору, яким, як стверджує позивач, визначено порядок здійснення господарської діяльності Підприємства.
      43. За змістом частин першої-третьої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.
      44. З огляду на викладені положення законодавства, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що при вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
      45. Спори, підвідомчі господарським судам України, визначені, як згадувалось вище, статтею 20 Господарського процесуального кодексу України та виникають вони у зв`язку із здійсненням господарської діяльності.
      46. Натомість колективні трудові спори - це спори між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин і порядок вирішення таких спорів визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
      47. За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, в порядку цивільного судочинства судами загальної юрисдикції розглядаються справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      48. Господарським процесуальним кодексом України не передбачено положень, які б віднесли спір у цій справі до таких, що підвідомчі господарським судам.
      49. Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову є визнання недійсним пункту колективного договору, тобто позивач ставить питання про зміну укладеного колективного договору.
      50. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що спір виник не між суб`єктами господарювання щодо здійснення господарської діяльності, що врегульована Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України або іншими актами господарського і цивільного законодавств, а між юридичними особами з приводу трудових і соціально-економічних правовідносин, що регулюються Кодексом законів про працю України та Законом України «Про колективні договори і угоди».
      51. Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
      52. Така позиція відповідає висновкам Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 479/58/19 (провадження № 61-7495св19), під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.
      53. З огляду на викладене, рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі є обґрунтованими, проте вони мали б бути мотивованими наведеними вище аргументами щодо неможливості вирішення в судовому порядку колективних трудових спорів.
      54. Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним посилання скаржника у своїй касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/9010/17 (провадження № 12-82гс18), оскільки предметом спору у справі було визначення частки трудового колективу в майні Державного підприємства «Електронмаш» та визнання недійсним наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України в частині збільшення статутного капіталу. Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду профспілка не може виступати представником трудового колективу у позовах про визнання права власності, адже не можна представляти в суді довірителя, який не наділений процесуальною правоздатністю. Тоді як у справі, що розглядається, предметом спору є визнання недійсним пункту колективного договору, оскарження якого стосується зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин, порядок вирішення спорів в яких регулюється Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
      55. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу Підприємства слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      56. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      57. Згідно з положеннями статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      58. З огляду на викладене касаційна скарга Підприємства підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої й апеляційної інстанцій - зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.
      Щодо судових витрат
      59. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      60. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими провадження у справі закрито, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» задовольнити частково.
      2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 10 січня 2019 року у справі № 916/2721/18 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
      3. В іншій частині постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 10 січня 2019 року у справі № 916/2721/18 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя
      -доповідач
      В. Ю. Уркевич
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      О. С. Ткачук
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      01 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 910/3907/18
      Провадження № 12-46гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,
      учасники справи:
      позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» (представник - не з`явився),
      відповідачі - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (представник - адвокат Штуць Н. Г.), Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮРС-Груп» (представник - не з`явився),
      треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне підприємство «Сетам» (представник - не з`явився), на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кононівський елеватор» (представник - не з`явився),
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 910/3907/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮРС-Груп», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного підприємства «Сетам», на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кононівський елеватор», про визнання недійсними електронних торгів та їх результатів за касаційною скаргою Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2018 року (головуючий суддя Дідиченко М. А., судді Смірнова Л. Г., Пономаренко Є. Ю.) та рішення Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2018 року (суддя Бойко Р. В.).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог
      1. У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Агентство) про (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог та зміну предмета позову):
      1) визнання недійсними проведених Державним підприємством «Сетам» (далі - ДП «Сетам») електронних торгів з продажу лота № 268238 (категорія: сільськогосподарська продукція; назва об`єкта: зерно кукурудзи 3 класу (кормові потреби (ДСТУ 4525:2006) у кількості 134 419 кг; рік збирання урожаю: 2017; далі - спірне майно) та їх результатів, оформлених протоколом проведення електронних торгів від 19 березня 2018 року № 322276;
      2) визнання недійсним укладеного між Агентством і ТОВ «ЮРС-Груп» договору купівлі-продажу зерна від 26 березня 2018 року № 1.
      2. Позовні вимоги мотивовані порушенням Агентством визначених Законом України від 10 листопада 2015 року № 772-VIII «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (далі - Закон № 772-VIII) повноважень, що полягає в організації та проведенні електронних торгів з продажу належного ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» спірного майна за відсутності правових підстав для цього. Зокрема, передача вказаного майна в управління Агентству була здійснена виключно з метою його збереження, а тому в останнього, за відсутності згоди власника такого активу чи відповідного судового рішення, не було правомочності в силу приписів указаного Закону і Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2017 року № 719 (далі - Порядок реалізації арештованих активів), для здійснення відчуження спірного майна на оскаржуваних торгах. Позивач також посилався на порушення Агентством положень Закону України від 25 грудня 2015 року № 922-VIII «Про публічні закупівлі» при виборі організатором спірних торгів ДП «Сетам».
      Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      3. 10 жовтня 2017 року між Приватним підприємством «Едельвейс і К» (постачальник) і ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» (покупець) укладено договір поставки № 10/01-01, за умовами якого покупець набув право власності на зерно кукурудзи 3 класу (видаткові накладні від 10 жовтня 2017 року № 3, від 11 жовтня 2017 року № 4 та від 16 жовтня 2017 року № 5).
      4. 25 жовтня 2017 року та 23 листопада 2017 року ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» (поклажодавець) передало ТОВ «Кононівський елеватор» (зерновий склад) на зберігання зерно кукурудзи 3 класу загальною кількістю 134 776 кг, що підтверджується складськими квитанціями на зерно № 567 (бланк АЧ № 529014) та № 699 (бланк АЧ № 269689) відповідно. Така передача була здійснена на підставі попередньо укладеного договору складського зберігання сільськогосподарської продукції від 07 липня 2017 року № 07/07-0Х.
      5. 06 грудня 2017 року слідчий суддя Київського районного суду міста Полтави ухвалою у кримінальній справі № 552/7979/17 (провадження № 1-кс/552/2487/17) задовольнив клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Полтавської області про арешт майна та наклав арешт на спірне майно (зерно кукурудзи 3 класу у кількості 134 419 кг), заборонивши до завершення досудового розслідування та судового розгляду у кримінальному провадженні розпоряджатися ним, передав відповідне арештоване майно на відповідальне зберігання у приміщеннях, спорудах майнового комплексу, складах ТОВ «Кононівський елеватор» і поклав обов`язок зберігання на службових осіб цього товариства.
      6. 28 грудня 2017 року Апеляційний суд Полтавської області ухвалою у кримінальній справі № 552/7979/17 частково задовольнив апеляційну скаргу представника ТОВ «Кононівський елеватор», ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 06 грудня 2017 року скасував у частині передачі зерна на зберігання ТОВ «Кононівський елеватор» і постановив у цій частині нову ухвалу, передавши спірне майно Агентству для здійснення заходів управління ним з метою забезпечення його збереження.
      7. 19 березня 2018 року на замовлення Агентства ДП «Сетам» провело електронні торги з продажу лота № 268238, а саме: зерна кукурудзи 3 класу у кількості 134 419 кг (спірне майно), переможцем яких із ціною продажу розміром 500 000,00 грн визнано ТОВ «ЮРС-Груп», про що складено протокол проведення електронних торгів від 19 березня 2018 року № 322276.
      8. 26 березня 2018 року між Агентством (продавець) і ТОВ «ЮРС-Груп» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу зерна № 1, за умовами якого на підставі електронних торгів (оформлених протоколом від 19 березня 2018 року № 322276) продавець зобов`язався на умовах та в порядку, що визначені цим договором, передати покупцю актив - спірне майно (зерно кукурудзи 3 класу у кількості 134 419 кг), право на яке підтверджується складськими квитанціями від 25 жовтня 2017 року № 567 та від 23 листопада 2017 року № 699, а покупець зобов`язався на умовах та в порядку, що визначені цим договором, оплатити та прийняти актив.
      9. Пунктом 4 договору купівлі-продажу зерна встановлено, що ціна активу визначена у протоколі проведення електронних торгів №322276 від 19 березня 2018 року та становить 500 000,00 грн. Відповідно до пунктів 5, 6 договору сплата ціни активу здійснена у повному обсязі до моменту укладення цього договору.
      10. На підставі договору купівлі-продажу зерна продавець передав, а покупець прийняв складські квитанції від 25 жовтня 2017 року № 567 та від 23 листопада 2017 року № 699, що підтверджується актом приймання-передавання від 26 березня 2018 року.
      11. У подальшому ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» звернулося до Господарського суду міста Києва зі вказаним позовом про визнання недійсними зазначених електронних торгів та укладеного на їх підставі договору купівлі-продажу зерна.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      12. Господарський суд міста Києва рішенням від 13 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2018 року, позов задовольнив частково. Визнав недійсним договір купівлі-продажу зерна від 26 березня 2018 року № 1, укладений між Агентством і ТОВ «ЮРС-Груп». У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
      13. Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, зазначив, що внаслідок проведення прилюдних торгів і укладення оспорюваного договору безпідставно припинилося право власності позивача на майно (предметом договору є належне позивачу спірне майно), яке було передане для забезпечення його збереження Агентству в управління на підставі судового рішення в іншій справі - № 552/7979/17, тобто вказаний договір укладено з порушенням вимог частини шостої статті 100 Кримінального процесуального кодексу України та статті 21 Закону № 772-VIII, що є підставою для визнання його недійсним.
      14. Також суди попередніх інстанцій указали, що правочином, який порушує права та інтереси позивача шляхом відчуження належного йому майна, є укладений між відповідачами договір, проте самі торги, оформлені протоколом від 19 березня 2018 року № 322276, не є правочином, що виключає можливість визнання їх недійсними.
      15. Крім того, суд апеляційної інстанції, посилаючись на правовий висновок, викладений в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17, зазначив, що цей спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства та не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, оскільки за своєю правовою природою є спором про право (стосовно правомірності набуття права власності на майно на підставі оспорюваного договору).
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      16. У січні 2019 року Агентство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2018 року і рішення Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2018 року та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 січня 2019 року відкрив касаційне провадження та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 05 березня 2019 року передав цю справу разом з касаційною скаргою Агентства на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції є порушення ними правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
      18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 березня 2019 року справу прийняла та призначила до розгляду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      19. Касаційну скаргу мотивовано неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права (положень частини другої статті 203 та статті 215 Цивільного кодексу України) щодо визнання оспорюваного договору недійсним, а також порушенням судами норм процесуального права, оскільки розгляд спору у цій справі належить до компетенції адміністративних судів. Агентство вважає, що, вживаючи заходи з управління арештованими у кримінальному провадженні активами, воно діє як суб`єкт владних повноважень і виконує покладені на нього законодавством завдання та функції, тому між Агентством та позивачем відсутній спір про право, а спірні правовідносини не відносяться до юрисдикції господарських судів.
      20. У судовому засіданні представник Агентства підтримав наведені в касаційній скарзі доводи.
      Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
      21. У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» на касаційну скаргу, в якому вказано, що суди попередніх інстанцій правомірно вирішили цей спір в порядку господарського судочинства, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права, оскільки предметом позову у цій справі є визнання недійсним правочину з продажу на електронних торгах майна, яке незаконно та безпідставно вибуло з власності позивача.
      22. У березні 2019 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ДП «Сетам», в яких зазначено, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є помилковими та прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки з огляду на приписи Закону № 772-VIII Агентство мало повноваження щодо управління спірним майном саме шляхом його реалізації на електронних торгах. Також ДП «Сетам» вказало, що проведені ним електронні торги з продажу спірного майна, оформлені протоколом від 19 березня 2018 року № 322276, є правочином та можуть визнаватися недійсними.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій
      Щодо юрисдикції суду
      23. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      24. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      25. Господарський процесуальний кодекс України також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункти 1, 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України).
      26. Натомість, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
      27. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      28. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      29. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
      30. Разом з тим спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним, Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
      31. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
      32. З наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право. Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17 (провадження № 12-39гс18).
      33. При цьому під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      34. Предметом позову в цій справі є визнання недійсними електронних торгів та договору купівлі-продажу спірного майна, укладеного на підставі цих торгів між Агентством (продавець) і ТОВ «ЮРС-Груп» (покупець), на підставі яких, за твердженням позивача, він втратив належне йому майно.
      35. Правові та організаційні засади функціонування Агентства визначено приписами Закону № 772-VIII, відповідно до частини першої статті 2 якого Агентство є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні.
      36. Визначаючи характер спірних правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що за змістом пунктів 1, 4 частини першої статті 1 Закону № 772-VIII термін «активи» у цьому Законі вживається в такому значенні - це кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено або накладено арешт у кримінальному провадженні або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні. Водночас «управлінням активами» є діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні.
      37. Крім цього, Закон № 772-VIII визначає функції і повноваження Агентства, за змістом пункту 4 частини першої статті 9 та пункту 4 частини першої статті 10 якого Агентство виконує функції, зокрема, з організації здійснення заходів, пов`язаних з проведенням оцінки, веденням обліку та управлінням активами, з метою виконання яких, у тому числі, укладає цивільно-правові угоди з юридичними та фізичними особами з питань, пов`язаних з проведенням оцінки та управлінням активами.
      38. Виходячи з викладеного Агентство як суб`єкт владних повноважень (центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом), реалізовуючи державну політику у сфері управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні, може брати участь не лише в публічно-правових відносинах щодо здійснення ним владних управлінських функцій, а може бути й учасником відносин, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності (приватноправових відносин), - під час здійснення Агентством діяльності з володіння, користування та/або розпорядження вказаними активами, належними фізичним чи юридичним особам, яка безпосередньо стосується виникнення, зміни або припинення прав таких осіб на ці активи.
      39. У справі, яка розглядається, як установлено судами попередніх інстанцій, наслідком дій Агентства, спрямованих на організацію і проведення торгів з продажу спірного майна, та укладення на їх підставі оскаржуваного договору купівлі-продажу з ТОВ «ЮРС-Груп», стало припинення права власності ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» на це майно.
      40. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про визнання недійсними електронних торгів з продажу спірного майна (активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні) та укладеного на їх підставі договору купівлі-продажу цього майна (активів) має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» на відповідне майно, тобто є приватноправовим, а з огляду на суб`єктний склад сторін підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      41. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, доводи касаційної скарги Агентства про те, що між ним та позивачем відсутній спір про право, а спірні правовідносини відносяться до юрисдикції адміністративних судів, відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як необґрунтовані.
      42. Більше того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що особа, яка подала касаційну скаргу, вказуючи на те, що ця справа відноситься до юрисдикції адміністративних судів, не ставить питання про закриття провадження у цій справі (в цілому чи в певній частині позовних вимог), а всупереч викладеним у касаційній скарзі запереченням щодо розгляду цієї справи господарськими судами, просить у результаті касаційного перегляду рішення господарських судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог - тобто вирішити спір за правилами господарського судочинства.
      Щодо вирішення спору по суті
      43. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що внаслідок організації Агентством торгів із продажу спірного майна та укладення ним на їх підставі оспорюваного договору купівлі-продажу вказане майно безпідставно вибуло з власності позивача, оскільки передавалося судом Агентству в управління виключно для забезпечення його збереження. Тому, з огляду на незаконну реалізацію Агентством спірного майна, яке воно було зобов`язане зберегти, відповідний договір купівлі-продажу суперечить вимогам чинного законодавства України і підлягає визнанню недійсним.
      44. Велика Палата Верховного Суду з приводу задоволеної судами попередніх інстанцій позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, а також обраного позивачем способу захисту своїх прав зазначає таке.
      45. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
      46. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.
      47. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
      48. Позивач обрав способом захисту своїх прав визнання недійсним договору купівлі-продажу зерна (активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні). Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
      49. Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, Агентство не вправі було відчужувати його майно, оскільки Апеляційним судом Полтавської області в межах кримінальної справи № 552/7979/17 покладено обов`язок на Агентство щодо управління рухомим майном шляхом забезпечення його збереження, а не шляхом продажу.
      50. Водночас задоволення жодної з вимог, заявлених позивачем, не приведе до поновлення майнових прав позивача. Зазначене свідчить про те, що позивачем обрано неналежні способи захисту своїх порушених прав. Тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
      51. За змістом статті 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
      52. Отже, якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і при цьому продавець не мав права його відчужувати, то покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, встановлених статтею 388 Цивільного кодексу України.
      53. У випадках коли річ, що була предметом продажу, перебуваючи в чужому володінні, змінилася, була перероблена чи знищена, тобто не існує в натурі на момент подання позову, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 83 Цивільного кодексу України.
      54. Такі ж способи захисту застосовуються й у випадку продажу речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ.
      55. Відповідно до положень частини першої статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
      56. Згідно із частиною другою статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
      57. Таким чином, якщо позивач вважає, що покупець (ТОВ «ЮРС-Груп») не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством зобов`язально-правовими способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оскарженні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу зерна.
      58. В іншому випадку позивач може вдатися до такого способу захисту, як відшкодування завданої йому майнової шкоди (зокрема, заподіяної продажем майна за ціною, нижчою від ринкової) та моральної шкоди (частина третя статті 386 Цивільного кодексу України). Відповідачами за цим позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна.
      59. Якщо ж покупець ще не отримав продане майно позивача, то позивач може запобігти виконанню договору купівлі-продажу, укладеного одним із відповідачем з перевищенням повноважень, шляхом застосування способу захисту, передбаченого частиною другою статті 386 Цивільного кодексу України, звернувшись до суду з вимогою про заборону відповідачам вчиняти дії щодо передання майна продавцем покупцю, мотивуючи свою вимогу відсутністю у продавця права на продаж майна.
      60. Отже, враховуючи викладене, позовні вимоги ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» про визнання недійсними проведених електронних торгів та їх результатів та про визнання недійсним договору купівлі-продажу зерна не можуть бути задоволені з мотивів, викладених у цій постанові. До того ж права позивача як власника спірних активів щодо цього майна обмежено застосуванням заходів кримінально-процесуального примусу в спосіб, встановлений законом.
      61. За таких обставин рішення судів першої й апеляційної інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, щодо належних способів захисту прав та інтересів позивача.
      62. Звідси Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу Агентства слід задовольнити, рішення судів першої та апеляційної скасувати та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      63. Частиною першою статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      64. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша та третя статті 311 Господарського процесуального кодексу України).
      65. З огляду на наведене касаційна скарга Агентства підлягає задоволенню, а постанова Північного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2018 року і рішення Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2018 року - скасуванню з прийняттям нового рішення - про відмову в задоволенні позову.
      Щодо судових витрат
      66. Частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      67. Згідно з частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      68. Таким чином, стягненню на користь Агентства з ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» підлягають судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції - 2643,00 грн, а також у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції - 3524,00 грн.
      Висновок щодо застосування норм права
      69. Спори про визнання недійсними електронних торгів з продажу Агентством активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та укладених на їх підставі договорів купівлі-продажу відповідних активів мають розглядатися як спори, пов`язані з порушенням цивільних прав власників цих активів, а тому є приватноправовими й підлягають розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів задовольнити.
      2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2018 року скасувати.
      3. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» (49000, м. Дніпро, просп. Пушкіна, буд. 67, кв. 95, код ЄДРПОУ 20208889) на користь Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 41037901) 6167,00 грн (шість тисяч сто шістдесят сім гривень 00 копійок) судових витрат.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя
      -доповідач
      В. Ю. Уркевич
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      О. С. Ткачук