Постановление БП-ВС о прекращении поручительства с Приватбанком на основании ч.4 ст.559 ГК и возврате оплаченного после прекращения поручительства

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року

м. Київ

Справа N 604/156/14-ц

Провадження N 14-644цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк),

відповідачі: Фермерське господарство "Барселона" (далі - ФГ "Барселона"), ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" (далі - ТОВ "Приват Лізинг"),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ФГ "Барселона"

на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2014 року у складі судді Могачевської В.Й. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 04 вересня 2014 року у складі колегії суддів Демковича Ю.Й., Загорського О.О., Козака І.О.

у цивільній справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Барселона", ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк", ТОВ "Приват Лізинг" про визнання недійсними кредитного договору, договорів застави і поруки, купівлі-продажу, та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 21 червня 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ФГ "Барселона" уклали кредитний договір N DNH2LOS02021 про надання останньому кредитного ліміту у розмірі 3 845 266,65 грн на оплату сільськогосподарської техніки, внесення страхових платежів, судових витрат за умови сплати 22 % річних та винагороди в обумовлені договором терміни, з кінцевим строком повернення кредиту відповідно до графіка погашення - 25 червня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 21 червня 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 уклали договір поруки N DNH2LOS02021/DР, відповідно до якого поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів для відшкодування збитків.

ПАТ КБ " ПриватБанк" свої зобов'язання за кредитним договором виконало належним чином, однак ФГ "Барселона" порушило свої зобов'язання зі своєчасного повернення отриманих кредитних коштів, сплати процентів, що потягло утворення заборгованості.

Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 20 січня 2014 року заборгованість ФГ "Барселона" за кредитним договором становила 4 984 599,81 грн. із яких: заборгованість за кредитом - 345 524,00 грн. у тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 103 668,00 грн. заборгованість за процентами - 1 343 687,31 грн. у тому числі прострочена заборгованість за процентами - 1 305 043,42 грн. пеня - 185 388,50 грн.

Строк прострочення зі сплати кредиту станом на 20 січня 2014 року становив 574 дні, а тому Банк відповідно до умов кредитного договору нарахував штраф у розмірі 193 263,33 грн.

У зв'язку з невиконанням ФГ "Барселона" взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, з урахуванням договору поруки ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути солідарно з ФГ "Барселона" та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 177 863,14 грн (4 984 599,81 + 193 263,33 = 5 177 863,14).

ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов, у якому просив визнати недійсними правочини, а саме: кредитний договір від 21 червня 2012 року N DNH2LOS02021, договори застави від 21 червня 2012 року N DNH2LOS02021/DZ та поруки N DNH2LOS02021/DP, укладені ПАТ КБ "ПриватБанк" та ФГ "Барселона", ОСОБА_3 відповідно, як такі, що вчинені під впливом тяжких обставин, а також договір купівлі-продажу від 01 вересня 2011 року N 1122, укладений ФГ "Барселона" та ТОВ "Приват Лізинг", як такий, що вчинений під впливом обману.

Зустрічний позов мотивовано тим, що на час укладення кредитного договору Банк був обізнаний з тим, що стосовно директора ФГ "Барселона" ОСОБА_3 порушено кримінальну справу.

Договори кредиту, застави і поруки укладено під впливом тяжкої обставини, якою, на думку ОСОБА_3, є порушена стосовно нього кримінальна справа за статтями 205, 209 та 191 Кримінального кодексу України, які передбачають покарання за особливо тяжкі злочини із позбавленням волі більше 10 років та можливого банкрутства ФГ "Барселона".

ПАТ КБ "ПриватБанк" скористалося вказаною обставиною, бо достеменно знало про положення бізнесових і ділових стосунків ФГ "Барселона" і його директора ОСОБА_3, які уклали договори на вкрай невигідних умовах, зокрема в частині сплати 44 % річних за будь-яке невиконання умов договору.

Також ПАТ КБ "ПриватБанк" було відомо і те, що взятий у нього інший кредит за договором від 13 жовтня 2008 року N КБ-357Г ще не сплачений.

Договір купівлі-продажу комбайну укладено ФГ "Барселона" та ТОВ "Приват Лізинг" під впливом обману з боку продавця (ТОВ "Приват Лізинг"), який не повідомив про те, що комбайн на той час перебував у власності третіх осіб, у заставі із забороною відчуження.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2014 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто з ФГ "Барселона" та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 21 червня 2012 року N DNH2LOS02021 у розмірі 4 984 599,81 грн. у тому числі: 3 455 524,00 грн - заборгованість за кредитом, із яких 1 036 681,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 1 343 687,31 грн - заборгованість за процентами, у тому числі 1 305 043,42 грн - прострочена заборгованість за процентами; 193 263,33 грн - штраф, а також 3 654 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Задовольняючи позов ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції керувався тим, що позовні вимоги Банку доведені й обґрунтовані, наявні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором, що утворилася у зв'язку з невиконанням позичальником належним чином взятих за договором зобов'язань щодо своєчасного погашення кредиту та процентів за користування кредитними коштами, тому Банк має право достроково заявляти вимоги про погашення такої заборгованості.

Оскільки зобов'язання позичальника ФГ "Барселона" за кредитним договором забезпечені порукою ОСОБА_3, а за договором поруки поручитель відповідає перед Банком у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, винагород, відшкодування збитків, то суд стягнув солідарно з відповідачів заборгованість, розмір якої підтверджено наданим позивачем розрахунком та не спростований відповідачами.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд керувався тим, що не надано безспірних доказів на підтвердження заявлених ним вимог, які б свідчили, що оспорювані договори кредиту, застави і поруки укладені під впливом тяжких обставин, або ж на вкрай невигідних на момент їх укладення умовах, а договір купівлі-продажу вчинений під впливом обману з боку продавця.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 04 вересня 2014 року рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2014 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд керувався тим, що суд дотримався норм процесуального права щодо оцінки доказів, зробив правильні висновки за результатами розгляду справи, правильно застосував норми матеріального права, а тому відсутні підстави для скасування цього рішення.

Зокрема, у частині зустрічного позову апеляційний суд доповнив, що ОСОБА_3 не є стороною укладеного ФГ "Барселона" та ТОВ "Приват Лізинг" договору купівлі-продажу, і цим договором не порушуються жодні його права чи інтереси.

ОСОБА_3 не надав доказів на підтвердження того, що ФГ "Барселона" уповноважило його на представництво своїх інтересів у суді за такими позовними вимогами, більше того, ФГ "Барселона" не є ініціатором зустрічних позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ФГ "Барселона" просило скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, провадження у справі у частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Барселона" закрити з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), а в частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір у частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Барселона" пов'язаний з виконанням господарського договору, укладеного цими юридичними особами, який мав розглядатися в порядку господарського судочинства, а тому провадження у справі в цій частині первісного позову підлягає закриттю.

Стосовно вирішення первісного позову ПАТ КБ "ПриватБанк" у частині вимог до ОСОБА_3, то на момент звернення до суду з позовом (січень 2014 року) його порука відповідно до вимог частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (тут і далі - ЦК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) припинена (липень 2013 року), оскільки Банк направляв поручителю у січні 2013 року вимогу про дострокове погашення всієї заборгованості за кредитом.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У листопаді 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало заперечення на касаційну скаргу, в яких просило касаційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що умовами договору поруки передбачено строк, у межах якого сторони можуть звертатися до суду, - 5 років (пункт 5.1 договору поруки).

Крім того, позовні вимоги виникли з одних і тих самих правовідносин - отримання кредиту, забезпеченого порукою, вимоги взаємопов'язані і їх окремий розгляд неможливий, тому спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 18 грудня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція ВеликоїПалати Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв'язку з чим справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, слід зазначити таке.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо вирішення таких справ не віднесено до інших видів судочинства.

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.

Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати саме по собі.

Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.

При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений у частині першій цієї статті, а саме - у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.

Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.

З аналізу вимог частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 ЦК України, вбачається, що між боржником та поручителем існує солідарний обов'язок, встановлений законом та договором.

У пункті 1 частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій), визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

З позовом до суду звернулася юридична особа - ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення солідарно заборгованості з юридичної особи - ФГ "Барселона", яке уклало з позивачем кредитний договір, а також до фізичної особи ОСОБА_3, який є поручителем за відповідним договором, укладеним на зебезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

За статтею 16 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, на яку посилалося ФГ "Барселона" у касаційній скарзі, не допускалося об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.

Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя могла бути предметом розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки статті 15 ЦПК України та 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.

Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителем, який є фізичною особою.

ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими наведені в касаційній скарзі доводи щодо необхідності розгляду справи у частині позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Барселона" у порядку господарського судочинства та у зв'язку з цим закриття провадження у справі в цій частині позову.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Аналогічні висновки неодноразово викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року N 14-40цс18, 21 березня 2018 року N 14-41цс18, 25 квітня 2018 року N 14-74цс18, 20 червня 2018 року N 14-224цс18, від 12 вересня 2018 року N 14-269цс18, і підстав для відступу від них не вбачається.

Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке.

Суди встановили, що 21 червня 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ФГ "Барселона" уклали кредитний договір N DNH2LOS02021, предметом якого було надання позичальнику строкового кредиту з лімітом 3 845 266,65 грн на оплату сільськогосподарської техніки, страхових платежів, судових витрат в обмін на зобов'язання позичальника повернути кредит, сплатити проценти у розмірі 22 % річних, винагороду в обумовлені договором терміни, з кінцевим строком повернення кредиту відповідно до графіка погашення - 25 червня 2017 року.

У пунктах 2.2.2, 2.2.3 кредитного договору визначено, що позичальник зобов'язується сплатити проценти за користування кредитом та повернути кредит у терміни, встановлені пунктами 1.2, 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2 договору.

Пунктами 4.2, 4.10 договору визначено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань щодо погашення кредиту, передбачених пунктами 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2, 2.4.1 цього договору, він сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 44 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Згідно з пунктами 5.1, 5.4, 5.7 договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань щодо сплати процентів за користування кредитом, передбачених пунктами 2.2.2, 4.1, 4.2, 4.3 цього договору; термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.2 договору; винагороди, передбаченої пунктами 2.2.5, 4.4., 4.5, 4.6 цього договору, позичальник сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі подвійної ставки Національного Банку України, що діяла на період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Нарахування неустойки за кожен випадок порушення, передбаченого пунктами 5.1, 5.2, 5.3, здійснюється протягом 3-х років з дня, коли відповідне зобов'язання повинно бути виконано клієнтом.

Відповідно до пункту 2.3.2 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами договору, Банк на свій розсуд має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення.

Пунктом 5.8 договору передбачено, що у разі порушення позичальником термінів платежів за будь-яким з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до суду, позичальник виплачує Банку штраф, розрахований за формулою: 1 000,00 грн + 5 % від суми встановленого ліміту на цілі, відмінні від сплати страхових платежів і платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 21 червня 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 уклали договір поруки N DNH2LOS02021/DР, відповідно до якого поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за кредитним договором N DNH2LOS02021 у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Відповідно до пункту 5.1 договору поруки сторони дійшли згоди, що строк, у межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу за договором, встановлюється протягом 5-ти років.

Свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ "ПриватБанк" виконало і надало ФГ "Барселона" обумовлений договором кредит, однак останнє не виконує належним чином взяті за договором зобов'язання зі своєчасного повернення отриманих кредитних коштів, сплати процентів, що призвело до утворення заборгованості.

ПАТ КБ "ПриватБанк" направляло ФГ "Барселона" та ОСОБА_3 претензію від 08 січня 2013 року про дострокове повернення кредиту, сплату процентів, пені та штрафів у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань, однак відповідачі не погасили заборгованості за кредитним договором.

Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 20 січня 2014 року заборгованість ФГ "Барселона" за кредитним договором N DNH2LOS02021 становить 4 984 599,81 грн. із яких: заборгованість за кредитом - 3 455 524 грн. у тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 1 036 681,00 грн. заборгованість за процентами - 1 343 687,31 грн. у тому числі прострочена заборгованість за процентами - 1 305 043,42 грн. пеня - 185 388,50 грн.

Оскільки станом на 20 січня 2014 року прострочення сплати кредиту становить 574 дні, то відповідно до пункту 5.8 кредитного договору Банк нарахував позичальнику штраф у розмірі 193 263,33 грн за розрахунком: 1 000,00 грн + 5 % (від 3 845 266,65 грн. = 193 263,33 грн.

Велика Палата Верховного Суду вважає обгрунтованими наведені у касаційній скарзі доводи щодо припинення поруки ОСОБА_3 з огляду на таке.

У пункті 4.1 договору поруки сторони передбачили, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором (т. 1, а. с. 16 - зворот).

Разом з тим у пункті 5.1 договору поруки передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу за договором, встановлюється протягом 5-ти років (т. 1, а. с. 17).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов'язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Тому і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема від 22 серпня 2018 року у справі N 2-1169/11 (провадження N 14-265цс18) та від 20 березня 2019 року у справі N 1411/3467/12 (провадження N 14-594цс18).

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

У разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обчисленню від цієї дати.

Установлено, що ПАТ КБ "ПриватБанк" направляло у тому числі й ОСОБА_3 претензію від 08 січня 2013 року про дострокове повернення кредиту, сплату процентів, пені та штрафів у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань (т. 1, а. с. 20). На а. с. 21, т. 1 міститься копія опису вкладення у цінний лист та фіскального чека про поштове відправлення.

Таким чином, направленням указаної письмової вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитом, Банк змінив строк виконання основного зобов'язання.

У такому випадку підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, станом на час звернення позивача до суду з цим позовом (січень 2014 року) та розгляду справи в судах порука ОСОБА_3 за вказаним договором припинилася відповідно до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України.

Таким чином, не є законним та обґрунтованим висновок судів першої й апеляційної інстанцій про стягнення з поручителя ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором.

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій у частині позову до ОСОБА_3 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову Банку до ОСОБА_3 відмовити.

Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору у частині позову до ФГ "Барселона" слід зазначити наступне.

Частиною першою статті 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статей 629, 525, 612, 611 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За правилами частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 4 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах; стаття 12 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

За приписами статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Аналогічні норми містяться у статті 76 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Статтею 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Такі ж вимоги передбачені у статті 89 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ФГ "Барселона" не містить заперечень щодо розрахунку заборгованості за кредитом та процентами, тому Велика Палата Верховного Суду уцій частині оскаржувані судові рішення не перевіряє.

Дослідивши зібрані у справі докази й надавши їм належну оцінку, застосувавши відповідні норми матеріального права, суд зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для стягнення з ФГ "Барселона" заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання ним належним чином зобов'язань за цим договором.

ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з указаними висновками судів, оскільки вони підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

За таких обставин та з підстав, передбачених зазначеними нормами матеріального права, законними й обґрунтованими є висновки судів про задоволення первісного позову в частині вимог до ФГ "Барселона" та наявність правових підстав для стягнення з нього заборгованості за кредитним договором.

Оскільки касаційна скарга не містить мотивів стосовно висновків судів у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3, то судові рішення у цій частині не переглядаються у касаційному порядку.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові рішення у частині вирішення первісного позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Барселона" ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У порядку розподілу судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України, оскільки ухвалюється нове рішення у частині позову Банку до ОСОБА_3, яким відмовляється у задоволенні позову в цій частині, то з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 827,00 грн за подання апеляційної скарги, сплата якого підтверджується відповідною квитанцією (т. 1, а. с. 177).

Керуючись статтями 141, 259, 265, 400, 402, 409, 410, 412, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргуФермерського господарства "Барселона" задовольнити частково.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 04 вересня 2014 року у частині позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

В іншій частині рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 04 вересня 2014 року залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (код - 14360570; адреса: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 1 827,00 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік

Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська І.В. Саприкіна

О.С. Золотніков О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что срок, предусмотренный частью четвертой статьи 559 ГК Украины, является преклюзивным, то есть его окончания является основанием для прекращения поручительства, а следовательно, и для отказа кредитору в иске в случае обращения в суд. Этот срок нельзя восстановить, остановить или прервать. Суд обязан самостоятельно применять положения о сроке, предусмотренный указанным предписанием, в отличие от исковой давности, которая применяется судом по заявлению сторон. Если поручитель за пределами срока ошибочно выполнит уже фактически несуществующий долг, он может по своему выбору требовать возврата исполненного как безосновательно приобретенного кредитором.

[Areuready]

хіба в статті 559 не вказаний строк в 3 роки замість 6 місяців?

[Bolt]

5 часов назад, Areuready сказал:

хіба в статті 559 не вказаний строк в 3 роки замість 6 місяців?

И давно там три года написано...))

[babaika]

В 13.05.2019 в 09:56, Areuready сказал:

хіба в статті 559 не вказаний строк в 3 роки замість 6 місяців?

...вказано, але не прописано 

[Areuready]

З 4 лютого. 

2. Цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.