ANTIRAID

Постановление БП-ВС об отмене перерегистрации квартиры в связи с наличием ранее наложенного ареста в гражданском деле

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року

м. Київ

Справа N 755/5072/17

Провадження N 14-100цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року у складі судді Савлук Т.А. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року у складі колегії суддів Заришняк Г.М., Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є. у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу СтрельченкоОлени Володимирівни, ОСОБА_3, треті особи: Міністерство юстиції України, Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Стрельченко О.В., ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна та визнання права власності.

ОСОБА_4 зазначала, що 10 квітня 2010 року між нею та ОСОБА_6 було укладено договір позики. На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики того ж дня між тими ж сторонами було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М., за умовами якого ОСОБА_4 передала в іпотеку ОСОБА_3 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1

09 грудня 2016 року позивачці стало відомо, що власником належної їй квартири в Державному реєстрі прав на нерухоме майно значиться ОСОБА_3

Зокрема, приватним нотаріусом КМНО Стрельченко О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав від 04 жовтня 2016 року N 16733579, за яким право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі іпотечного договору від 10 квітня 2010 року. Жодного повідомлення про вказану перереєстрацію права власності від приватного нотаріуса чи ОСОБА_3 на її адресу не надходило.

З прийнятим приватним нотаріусом рішенням про державну реєстрацію права власності вона не погоджується, вважає його протиправним, оскільки його прийнято без підтвердження як факту укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, так і завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги та повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог.

Державний реєстратор також не перевірив наявності заборгованості, невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання та не витребував повний пакет документів для здійснення такої реєстраційної дії згідно із чинним законодавством.

Крім того, на дату прийняття державним реєстратором рішення в Державному реєстрі прав на нерухоме майно актуальною була інформація про наявність обтяження, а саме арешт нерухомого майна - квартири N АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки, який було накладено на підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року, постановленої в межах розгляду цивільної справи N 755/1791/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору комісії на продаж квартири. Вказана ухвала суду була направлена для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві).

09 квітня 2015 року державний виконавець ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Клименко Р.В. виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП N 47205964). Вжитих судом заходів забезпечення позову не скасовано.

Сукупність наведених обставин, на думку позивачки, є підставою для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру.

Крім того, ОСОБА_4 просила задовольнити позов у частині вимог про визнання за нею права власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, оскільки в неї відсутні правовстановлюючі документи на квартиру, оригінали яких зберігаються в іпотекодержателя.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково.

Скасовано рішення приватного нотаріуса КМНО Стрельченко О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 31710508 від 04 жовтня 2016 року про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1

Скасовано запис про право власності за номером 16733579 від 04 жовтня 2016 року державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Стрельченко О.В. про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на об'єкт нерухомого майна - спірну квартиру.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що приватний нотаріус неправомірно зареєстрував право власності на іпотечне майно, оскільки на момент проведення реєстраційних дій на предмет іпотеки було накладено арешт, підстав реєструвати право власності не було, а тому у вчиненні реєстраційних дій необхідно було відмовити.

У липні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та вчиненого на його підставі запису про право власності та закрити провадження у справі у цій частині з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції або залишити вказані позовні вимоги без задоволення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що не всі заявлені позивачкою вимоги підлягали розгляду в порядку цивільного судочинства. Позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та внесеного на його підставі запису про право власності повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі N 826/9928/15 (провадження N 11-211апп18) та від 23 травня 2018 року у справі N 815/4618/16 (провадження N 11-452апп18).

У частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на іпотечне майно судові рішення не оскаржуються.

Ухвалою судді Верховного Суду від 05 вересня 2018 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Суди встановили, що 10 квітня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_6 передав ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 6 тис. 500 доларів США, а позивачка зобов'язалася повернути вказану суму у строк не пізніше 10 березня 2011 року.

20 січня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору позики від 10 квітня 2010 року, за умовами якого пункт 1 цього договору було викладено в новій редакції, зокрема зазначено, що ОСОБА_6 передав ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 10 тис. 570 доларів США, які остання зобов'язалася повернути позикодавцю у строк не пізніше 10 січня 2012 року.

Крім того, ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_6 в борг кошти в загальній сумі 3 тис. 300 доларів США, з яких 1 тис. 860 доларів США за розпискою від 01 квітня 2011 року зі строком повернення до 01 січня 2012 року та 1 тис. 440 доларів США за розпискою від 01 серпня 2011 року зі строком повернення до 10 січня 2012 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 10 квітня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М., відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала ОСОБА_6 в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 січня 2015 року у цивільній справі N 755/31347/14-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним установлено факт порушення умов договору позики відповідачкою ОСОБА_4, задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_6 - стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики в сумі 15 тис. 948 доларів США, що станом на 21 січня 2015 року еквівалентно 251 тис. 818 грн 92 коп., та неустойку за прострочення виконання зобов'язань у сумі 15 тис. грн. у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання договору позики від 10 квітня 2010 року недійсним відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 01 липня 2015 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 січня 2015 року було скасовано в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення 3 % річних та вирішено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 868 доларів США, що еквівалентно 18 тис. 228 грн. в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року, яке ухвалено в межах розгляду цивільної справи N 755/17698/15-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_9 про стягнення відсотків за договором позики, 3 % річних, неустойки та звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_9, про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття запропонованого належного виконання зобов'язань за договором позики та розстрочення виконання рішення - апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 червня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_9 про стягнення відсотків за договором позики, 3 % річних, неустойки та звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано ОСОБА_6 таким, що прострочив прийняття запропонованого належного виконання зобов'язань за договором позики.

27 травня 2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 уклали договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідченим 10 квітня 2010 року приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М. за реєстровим номером 706.

04 жовтня 2016 року ОСОБА_3 подав приватному нотаріусу КМНО Стрельченко О.В. заяву про реєстрацію за собою права власності на предмет іпотеки - спірну квартиру.

На підставі вказаної заяви державний реєстратор прав на нерухоме майно Стрельченко О.В. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 жовтня 2016 року (номер запису про право власності 16733579), відповідно до якого вирішено провести державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3, відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на предмет іпотеки було зареєстровано приватним нотаріусом на підставі іпотечного договору номер 706 від 10 квітня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М. ; договору відступлення права вимоги, серія та номер 719 від 27 травня 2016 року посвідченого приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічні положення викладені у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім того, суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Аналогічні положення викладені у частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Аналіз змісту відповідних статей ЦПК України та КАС України (у редакціях, чинних на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

З установлених судами обставин у справі, яка розглядається, вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань та реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартиру позивачки, а отже, існує спір про право, що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачки у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, а стосується захисту її приватного інтересу, оскільки спір щодо реєстраційних дій, вчинених на підставі укладеного договору, стосується спору про право цивільне, в межах якого можуть бути вирішені й питання, пов'язані з реєстрацією прав власності на квартиру.

Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивачки та виконанням умов договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим та правильно вирішений судами за правилами цивільного судочинства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року (справа N 619/2019/17), від 11 та 17 квітня 2018 року (справи N 826/366/16 та N 815/6956/15 відповідно), від 22 серпня 2018 року (справа N 820/4673/16), від 17 жовтня 2018 року (справа N 826/17908/14) та інших.

Щодо решти наведених у касаційній скарзі доводів слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону N 898-IV).

Згідно з положеннями частин першої та третьої статті 36 Закону N 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону N 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Пунктом 12 договору іпотеки визначено, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язання за цим договором та/або договором позики у встановлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом цього договору.

Цей пункт іпотечного договору містить відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням. Іпотекодавець засвідчив, що наявність будь-яких інших документів, крім цього договору та письмового рішення іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність, для реєстрації права власності на предмет іпотеки не вимагається (том 1, а. с. 13).

Разом з тим судами встановлено, що Дніпровський районний суд міста Києва 23 березня 2015 року в межах розгляду цивільної справи N 755/1791/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору комісії на продаж квартири постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру (а. с. 59, 60).

09 квітня 2015 року державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Києві винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП N 47205964) щодо примусового виконання ухвали N 755/1791/15-ц Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року про накладення арешту на квартиру.

На підставі вказаної постанови державного виконавця накладено арешт на спірну квартиру та заборонено здійснювати її відчуження.

Станом на 04 жовтня 2016 року, тобто на дату прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру була чинною, у встановленому законом порядку не скасована, виконавче провадження (ВП N 47205964) перебуває в провадженні Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, інформація про державну реєстрацію обтяжень є актуальною з моменту проведення державної реєстрації обтяження, а саме з 14 квітня 2015 року.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з частиною тринадцятої статті 15 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України N 868 від 17 жовтня 2013 року (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 8, 13 Порядку).

Відповідно до пункту 15 Порядку під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема, серед інших і щодо наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, щопри наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте.

Наведені в касаційній скарзі доводи в цій частині висновків суду не спростовують.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата указала, что в соответствии с пунктом 15 Порядка при рассмотрении заявления и прилагаемых к нему документов, государственный регистратор устанавливает соответствие заявленных прав и представленных документов требованиям законодательства, а также отсутствие противоречий между заявленными и зарегистрированными вещественными правами на недвижимое имущество, их отягощениями, в частности, среди других и о наличии обременений прав на недвижимое имущество, зарегистрированных в соответствии с законом.

Согласно пункту 6 части первой статьи 24 Закона Украины "О государственной регистрации прав на недвижимое имущество и их обременений" в государственной регистрации прав и их отягощений может быть отказано в случае, если заявление о государственной регистрации прав, связанных с отчуждением недвижимого имущества, подано после государственной регистрации обременений, установленных в отношении этого имущества.

При таких обстоятельствах суды первой и апелляционной инстанций пришли к обоснованному выводу о том, что при наличии в Едином реестре запретов отчуждения объектов недвижимого имущества записи о запрете отчуждения спорного имущества государственный регистратор не имел права осуществлять регистрационные действия пока такое отягощения не будет снято.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

...долго пришлось объяснять судам, что государственный регистратор не имел права осуществлять регистрационные действия пока отягощения не будут сняты, однако до них "дошло" и это радует...)

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 серпня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 0340/1429/18
      Провадження № 11-277апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2018 року (суддя Костюкевич С. Ф.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року (судді Старунський Д. М., Багрій В. М., Мікула О. І.) у справі № 0340/1429/18 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Відділу освіти, молоді та спорту Локачинської районної державної адміністрації Волинської області (далі - Відділ освіти, Локачинська РДА відповідно) про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У липні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Відділу освіти, у якому просили:
      - визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 28 лютого 2018 року № 33-к «Про зменшення виплат за престижність праці педагогічним працівникам та надбавок бібліотекарям»;
      - зобов`язати провести перерахунок надбавок за престижність праці педагогічних працівників починаючи з березня 2018 року по час звернення до суду із розрахунку 20 % посадових окладів (ставки заробітної плати) й надалі проводити виплату вказаних надбавок у такому розмірі.
      2. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 працює вчителем загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів села Козлів Локачинського району Волинської області з тижневим педагогічним навантаженням 12,5 год, а ОСОБА_2 - вчителем історії в Опорному навчальному закладі «Навчально-виховний комплекс «Локачинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія» з тижневим навантаженням 20 год. 28 грудня 2017 року Відділ освіти наказом № 448-к «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників району» попередив керівників та педагогічних працівників закладів середньої загальної освіти району про можливе зменшення з 01 березня 2018 року розміру надбавки за престижність педагогічної праці з 20 % до 1 %, мотивуючи це обмеженим фінансуванням освітньої галузі району у 2018 році.
      3. 28 лютого 2018 року Відділ освіти видав наказ № 33-к «Про зменшення виплат за престижність праці педагогічним працівникам та надбавок бібліотекарям», яким з 01 березня 2018 року без згоди позивачів зменшив розмір надбавок за престижність педагогічної праці з 20 % до 5 % у зв`язку з нестачею коштів у фонді оплати праці.
      4. Вважаючи наказ відповідача від 28 лютого 2018 року № 33-к протиправним, позивачі звернулися до суду із цим позовом.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      5. Волинський окружний адміністративний суд ухвалою від 14 вересня 2018 року закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      6. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 грудня 2018 року ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
      7. Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що оскільки спірні правовідносини виникли між сторонами під час та з приводу перебування позивачів на посадах вчителя, то цей спір не є публічно-правовим, а стосується трудових відносин і має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      8. Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивачі подали касаційну скаргу, в якій просять скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      9. Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що з постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2011 року № 373 «Про встановлення надбавки педагогічним працівникам закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), вищої освіти, інших установ і закладів незалежно від їх підпорядкування» та Положення про Відділ освіти, молоді та спорту Локачинської районної державної адміністрації Волинської області, затвердженого розпорядженням Локачинської РДА від 27 березня 2018 року № 137, убачається, що між позивачами та відповідачем виникли не трудові, а публічно-правові відносини, оскільки Відділ освіти, видаючи оскаржуваний наказ, здійснив владні управлінські функції в галузі управління закладами освіти Локачинського району, виступив не як роботодавець, а як суб`єкт владних повноважень, адже роботодавцем є заклад освіти. Крім цього, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей спір є виключно трудовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки Відділ освіти не є роботодавцем позивачів, трудові договори позивачів укладені з відповідними закладами освіти, а не з відповідачем.
      Позиція інших учасників справи
      10. На час розгляду справи відповідач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.
      Рух касаційної скарги
      11. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 лютого 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 14 березня 2019 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасниками справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 квітня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України, оскільки предметом перегляду в цій справі є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, а характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у судовому засіданні.
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      13. ОСОБА_1 є вчителем загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня села Козлів Локачинського району Волинської області з тижневим педагогічним навантаженням 12,5 год починаючи з 01 вересня 2003 року.
      14. ОСОБА_2 з 1995 року є вчителем історії в Опорному навчальному закладі «Навчально-виховний комплекс «Локачинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія» з тижневим навантаженням 20 год у 2017-2018 навчальних роках.
      15. 28 грудня 2017 року Відділ освіти наказом № 448-К «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників району» попередив керівників та педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти району про можливе зменшення з 01 березня 2018 року надбавки за престижність педагогічної праці із 20 % до 1 %, мотивуючи це обмеженим фінансуванням освітньої галузі району у 2018 році. Цей наказ був доведений до позивачів шляхом оголошення на зборах.
      16. 28 лютого 2018 року Відділ освіти видав наказ № 33-к «Про зменшення виплат за престижність праці педагогічним працівникам та надбавок бібліотекарям», відповідно до якого у зв`язку з нестачею коштів у фонді оплати праці зменшено до 5 % виплату надбавок за престижність праці педагогам з 01 березня 2018 року.
      17. Не погоджуючись із вказаним наказом, позивачі звернулися до суду із цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      18. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      19. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
      20. На підставі частини першої статті 5 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
      21. Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      22. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС Україниадміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною цих функцій.
      23. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС Українисуб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      24. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      25. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      26. Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      27. Визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні.
      28. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
      29. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина або юридичної особи не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
      30. Закон України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон № 586-XIV) визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.
      31. За нормами статті 1 Закону № 586-XIV виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
      32. Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують: 1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; 2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян; 3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; 4) підготовку та виконання відповідних бюджетів; 5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; 6) взаємодію з органами місцевого самоврядування; 7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень (стаття 2 Закону № 586-XIV).
      33. На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази (стаття 6 Закону № 586-XIV).
      34. Відповідно до статті 13 Закону № 586-XIV до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань: 1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; 2) соціально-економічного розвитку відповідних територій; 3) бюджету, фінансів та обліку; 4) управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики; 5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв`язку; 6) науки, освіти, культури, охорони здоров`я, фізкультури і спорту, сім`ї, жінок, молоді та дітей; 7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля; 8) зовнішньоекономічної діяльності; 9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки; 10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати. Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.
      35. Статтею 22 Закону № 586-XIV визначені повноваження місцевої державної адміністрації в галузі науки, освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім`ї та молоді, серед яких, зокрема, є: реалізація державної політики в галузі науки, освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім`ї та молоді; виконання програми щодо обов`язковості повної загальної середньої освіти, здійснення загального керівництва закладами науки, освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, що належать до сфери її управління, їх матеріально-фінансового забезпечення (пункти 1, 3 частини першої статті 22 Закону № 586-XIV).
      36. Відповідно до частини першої статті 43 Закону № 586-XIV акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.
      37. З матеріалів справи вбачається, що позивачі просять визнати протиправним і скасувати наказ структурного підрозділу Локачинської РДА від 28 лютого 2018 року № 33-к, предметом якого є зменшення виплат за престижність праці педагогічним працівникам у зв`язку з нестачею коштів у фонді оплати праці бюджету району на 2018 рік.
      38. Отже, предметом розгляду в цій справі є рішення місцевого органу виконавчої влади як суб`єкта владних повноважень під час реалізації покладених на нього законодавством владних управлінських функцій щодо прийняття рішення зі здійснення матеріально-фінансового забезпечення навчальних закладів, які знаходяться в межах відповідної території і належать до сфери управління державної адміністрації, що свідчить про публічно-правовий, а не приватноправовий характер спірних правовідносин.
      39. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір, який є предметом цього розгляду, є публічно-правовим, оскільки в цій справі дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема перевірка оскаржуваного рішення на відповідність вимогам, визначеним у статті 2 КАС України.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      40. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про непоширення юрисдикції адміністративного суду на цей спір ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.
      41. Згідно із частиною першою статті 353 КАС Українипідставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      42. Оскільки суди попередніх інстанцій постановили судові рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
      2. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року скасувати, а справу направити до Волинського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді : Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 84941691
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      11 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 392/1213/17
      Провадження № 14-292цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів : Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк», ОСОБА_2 , Маловисківської міської ради Кіровоградської області, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним і скасування рішення учасника та рішення загальних зборів, скасування державної реєстрації, визнання права на частку в майні, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року, постановлену колегією суддів Суровицькою Л.В., Авраменко Т.М., Письменним О.А.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк» (далі - СТОВ «Агрофірма Маяк», товариство), ОСОБА_2 , Маловисківської міської ради Кіровоградської області, третя особа - ОСОБА_3 , у якому, з урахуванням уточнень, просив визнати недійсними та скасувати рішення учасника СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_2. від 20 лютого 2017 року про виключення зі складу учасників товариства ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про перерозподіл внесків до статутного капіталу, невиплату дивідендів та рішення загальних зборів учасників СТОВ «Агрофірма Маяк», викладене в протоколі від 05 березня 2017 року; визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів СТОВ «Агрофірма Маяк» щодо зміни складу або інформації про засновників від 06 березня 2017 року, визнати за позивачем у порядку спадкування право на 15 часток майна СТОВ «Агрофірма Маяк» станом на 18 травня 2017 року.
      2. Позов мотивований тим, що його батько - ОСОБА_6 володів 15 частками у статутному капіталі СТОВ «Агрофірма Маяк». У березні ОСОБА_6 стало відомо про те, що 20 лютого 2017 року один із учасників товариства ( ОСОБА_2 ) прийняв одноособове рішення про виключення із цього товариства інших учасників у зв`язку з несплатою ними внесків до статутного капіталу та оголосив про проведення загальних зборів товариства на 06 березня 2017 року для затвердження прийнятого рішення. 06 березня 2017 року була проведена державна реєстрація змін до установчих документів товариства щодо зміни складу учасників.
      2.1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцем першої черги після його смерті, який прийняв спадщину, є його син - ОСОБА_1 (позивач).
      2.2. Посилаючись на те, що виключення ОСОБА_6 зі складу учасників було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а також на те, що ОСОБА_6 за життя звертався до господарського суду за захистом своїх корпоративних прав, проте провадження у справі було припинено на підставі пункту 6 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_6 просив задовольнити позов.
      Короткий зміст судових рішень
      3. Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2018 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсним і скасовано рішення учасника СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_2. від 20 лютого 2017 року про виключення зі складу учасників СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , перерозподіл внесків до статутного капіталу, невиплату дивідендів та рішення загальних зборів учасників СТОВ «Агрофірма Маяк» від 05 березня 2017 року та затвердження нової редакції статуту СТОВ «Агрофірма Маяк». Визнано протиправною і скасовано державну реєстрацію внесення змін до установчих документів СТОВ «Агрофірма Маяк» щодо складу або інформації про засновників від 06 березня 2017 року, яка була проведена державним реєстратором відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області Руденком В.І. Визнано за ОСОБА_1 право на 15 часток майна СТОВ «Агрофірма Маяк» у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
      4. Судове рішення першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для виключення батька позивача зі складу засновників СТОВ «Агрофірма Маяк» та порушенням з боку ОСОБА_2 порядку скликання загальних зборів товариства, що є підставою для скасування державної реєстрації внесення змін до установчих документів. Спадкоємцями ОСОБА_6 є його дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_1 , спір між ними про поділ спадщини відсутній. Статутом товариства передбачено, що правонаступники та спадкоємці засновників мають переважне право вступу до нього, а у разі відмови про вступ йому видається частка в майні, відтак спадкоємець має право на захист свого права на частку у товаристві.
      5. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито. Роз`яснено, що розгляд такого спору віднесено до компетенції господарських судів.
      6. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у даному випадку існує корпоративний спір, який має розглядатись в порядку господарського судочинства зважаючи на те, що позов батька позивача - ОСОБА_6 не вирішено через смерть останнього і провадження у господарській справі закрито з цих підстав.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що апеляційний суд прийшов помилкового висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки право на участь у СТОВ «Агрофірма «Маяк» було особистим немайновим правом померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , відтак позивач, як спадкоємець, не набув статусу учасника товариства, а успадковує лише право на частку у майні товариства. Права правонаступників (спадкоємців) померлого учасника товариства з обмеженою відповідальністю регулюються нормами цивільного законодавства Законом України «Про господарські товариства» та положеннями статуту товариства. Метою звернення з цим позовом є реалізація права на спадкування, а тому підлягає розгляду за правилами цивільної юрисдикції.
      Доводи інших учасників справи
      8. У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому послався на те, що доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду щодо визначення юрисдикційності спору не спростовують, а ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм процесуального закону.
      9. Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      10. 11 березня 2019 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
      11. 13 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду.
      12. 22 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      13. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      14. 06 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Верховного Суду
      15. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
      16. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що його батько - ОСОБА_6 володів 15 частками у статутному капіталі СТОВ «Агрофірма Маяк». У березні 2017 року ОСОБА_6 стало відомо про те, що 20 лютого 2017 року один із учасників товариства ОСОБА_2 прийняв одноособове рішення про виключення інших учасників, у тому числі й ОСОБА_6 , у зв`язку з несплатою ними внесків до статутного капіталу та оголосив про проведення загальних зборів товариства на 06 березня 2017 року для затвердження прийнятого ним рішення. 06 березня 2017 року була проведена державна реєстрація змін до установчих документів товариства щодо зміни складу учасників.
      17. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцями першої черги після його смерті є його син - ОСОБА_1 (позивач) та дружина - ОСОБА_3 Спору про спадкове майно між ними немає.
      18. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що виключення його батька, ОСОБА_6 , зі складу учасників товариства було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а також те, що ОСОБА_6 за життя звертався до господарського суду за захистом своїх корпоративних прав, проте ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16 червня 2017 року, яке набрало законної сили, провадження у справі було припинено на підставі пункту 6 частини 1 статті 80 ГПК України, у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва у господарському процесі.
      19. Відповідно до вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення із позовом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      20. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      21. Разом з тим стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення із позовом, як і стаття 20 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      22. При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.
      23. Згідно з положеннями статей 83, 88, 143 Цивільного кодексу України, статей 88, 167 Господарського кодексу України, статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (тут і далі - ЦК України, ГК України та Закон № 1576-XII відповідно у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).
      24. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом (стаття 116 ЦК України, стаття 88 ГК України).
      25. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      26. Згідно з положеннями статей 1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.
      27. За змістом статей 130, 147 і 166 ЦК України та статей 55 і 69 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що у разі смерті (ліквідації) учасника товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) (товариства з додатковою відповідальністю (далі - ТДВ)) спадкоємцем (правонаступником) спадкується не право на участь у цьому товаристві, а право на частку в статутному (складеному) капіталі.
      28. Пунктом 1.11 Статуту СТОВ «Агрофірма Маяк» визначено, що склад засновників товариства, порядок формування його статутного фонду, розміри частки кожного засновника, строки та порядок внесення ними вкладів визначаються установчим договором про створення цього товариства.
      29. Відповідно до п. 12.1 установчого договору СТОВ «Агрофірма Маяк» при реорганізації юридичної особи, або у зв`язку зі смертю учасника, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства (т. 1 а.с. 119-124).
      30. Частиною п`ятою статті 147 ЦК України закріплено право учасників ТОВ або ТДВ передбачити у статуті товариства необхідність отримання згоди інших учасників товариства на перехід частки у статутному капіталі до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи.
      31. Після набуття частки в статутному капіталі у спадкоємців (правонаступників) виникає переважне право вступу до цього товариства, передбачене статтею 55 Закону України «Про господарські товариства», проте у цьому разі не йдеться про автоматичне набуття такими спадкоємцями права участі в товаристві.
      32. Прийняття рішення про вступ спадкоємця (правонаступника) до складу учасників ТОВ (ТДВ) належить до компетенції загальних зборів учасників товариства. Отже, лише після прийняття вищим органом ТОВ (ТДВ) позитивного рішення спадкоємець (правонаступник) частки у статутному капіталі може стати учасником відповідного товариства. У свою чергу, товариство може відмовитися від прийняття спадкоємця (правонаступника) до складу учасників. Чинне законодавство не обмежує ТОВ (ТДВ) у такому праві.
      33. У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до ТОВ (ТДВ) або відмови товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала померлому учаснику, реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.
      34. З аналізу положень статей 82, 83 ГК України, статей 143-145 ЦК України, статей 51, 52, 58, 59 Закону № 1576-XII, статей 6, 9, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вбачається, що прийняття рішення про зміну складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить до виключної компетенції його вищого органу, а зміни до статуту, пов`язані зі зміною складу учасників такого товариства, підлягають державній реєстрації із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      35. З аналізу наведених вище положень чинного законодавства та установчих документів ТОВ «Агрофірма Маяк» можна зробити висновок про те, що до спадкоємця учасника товариства, у тому числі й колишнього, переходить, зокрема, право на оскарження рішення загальних зборів про виключення спадкодавця із числа учасників товариства, проте корпоративні права лише фактом спадкування ним не набуваються.
      36. Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17 (провадження № 14-12цс19).
      37. Хоча ОСОБА_1 не був учасником товариства та відповідно до положень статей 1218, 1219 ЦК України і не успадкував цього статусу після смерті батька, проте ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16 червня 2017 року фактично встановлено відсутність корпоративних правовідносин між СТОВ «Агрофірма Маяк» та спадкоємцем ОСОБА_6 ОСОБА_1 , а також визначено, що у даному випадку останній може захистити свої права в порядку цивільного судочинства.
      38. Таким чином, ОСОБА_1 як спадкоємець (правонаступник) ОСОБА_6 має перешкоди у захисті своїх прав та інтересів у порядку господарського судочинства.
      39. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      40. Згідно з частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      Щодо судових витрат
      41. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      42. Оскільки справа передана для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до Кропивницького апеляційного суду.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв
      Т .О. Анцупова Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Ю.Л. Власов В.В. Пророк
      М.І. Гриців Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
      О.Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 84975970
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 734/2106/16-а
      Провадження № 11-43апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року (судді Бєлова Л. В., Безименна Н. В., Желтобрюх І. Л.) у справі № 734/2106/16-а за позовом ОСОБА_1 до Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області (далі - Селищна рада), виконавчого комітету Селищної ради (далі - Виконком), треті особи: Козелецький міжшкільний навчально-виробничий комбінат (далі - Козелецький МНВК), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про визнання незаконними й скасування рішень та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Селищної ради та Виконкому, у якому просила:
      - визнати незаконним і скасувати рішення ХІІ сесії VІ скликання Селищної ради від 01 листопада 2013 року «Про звернення громадян вулиці Перемоги»;
      - визнати незаконним і скасувати рішення Виконкому від 24 грудня 2015 року № 130 «Про розгляд колективного листа мешканців вулиці Перемоги » в частині зобов`язання ОСОБА_1 відкрити прохід з вулиці Перемоги на вулицю Свято-Преображенську (Леніна ) через Козелецький МНВК шляхом зняття двох хвірток.
      2. Позов мотивовано тим, що після законної добудови до належної позивачці на праві власності квартири АДРЕСА_1 рішенням Селищної ради ХІ сесії V скликання від 02 грудня 2008 року «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги » їй було дозволено закрити вказаний прохід. Проте усічні 2016 року позивачці стало відомо, що рішенням ХІІ сесії VІ скликання від 01 листопада 2013 року Селищна рада відмінила рішення ХІ сесії V скликання від 02 грудня 2008 року «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги », а 24 грудня 2015 року Виконком прийняв рішення № 130, яким, зокрема, зобов`язав ОСОБА_1 відкрити прохід з вулиці Перемоги на вулицю Свято-Преображенську (Леніна ) через Козелецький МНВК шляхом зняття двох хвірток.
      3. На думку позивачки, вказані рішення Селищної ради та Виконкому є незаконними й підлягають скасуванню.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      4. Козелецький районний суд Чернігівської області постановою від 29 вересня 2016 року позов задовольнив.
      5. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 листопада 2016 року постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 вересня 2016 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      6. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що цей позов ОСОБА_1 подано на захист права власності, а тому спір між позивачкою та органами місцевого самоврядування є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування заявлених у касаційній скарзі вимог
      7. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 в касаційній скарзі зазначила, що суд неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також помилково застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що спричинило безпідставне закриття провадження у справі.
      8. На думку скаржниці, цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки пов`язаний з оскарженням рішень органів місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень.
      9. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та змінити постанову суду першої інстанції.
      Позиція інших учасників справи
      10. На час розгляду справи відповідачі та треті особи відзивів на касаційну скаргу не надіслали.
      Рух касаційної скарги
      11. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалами від 16 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року та відмовив у відкритті касаційного провадження за цією ж скаргою на постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 вересня 2016 року.
      12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
      13. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      14. У січні 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 січня 2019 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      16. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 січня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.
      17. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 січня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 3 частини першої статті 345 КАС України з огляду на те, що касаційному перегляду підлягає ухвала Київського апеляційного адміністративного суду.
      18. 04 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 12/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
      19. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Золотнікову О. С.
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
      20. Позивачка та її донька є власницями по Ѕ частині квартири АДРЕСА_1 на підставі розпорядження від 12 січня 2012 року № 595-р.
      21. 19 серпня 2008 року Виконком прийняв рішення № 61 «Про надання дозволу на будівництво, узаконення раніше проведеного будівництва», яким позивачці дозволено добудову коридору.
      22. Право власності на вказану добудову в подальшому зареєстроване в порядку, встановленому законодавством України.
      23. 02 грудня 2008 року Селищна рада ХІ сесії V скликання рішенням «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги » дозволити позивачці закрити прохід з вул. Леніна на вул. Перемоги у зв`язку з одержанням квартири.
      24. Рішенням ХІІ сесії VІ скликання від 01 листопада 2013 року «Про звернення громадян вулиці Перемоги» Селищна рада , розглянувши клопотання мешканців вул. Перемоги щодо проходу через двір Козелецького МНВК, керуючись статтею 42 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР), відмінила рішення ХІ сесії V скликання від 02 грудня 2008 року «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги », для створення зручностей у пересуванні мешканців вул. Перемоги та вул. Леніна залишила прохід, що з`єднує ці вулиці вздовж території навчального комбінату.
      25 . 24 грудня 2015 року Виконком прийняв рішення № 130 «Про розгляд колективного листа мешканців вулиці Перемоги », яким, зокрема, зобов`язав ОСОБА_1 відкрити прохід з вул. Перемоги на вул. Свято - Преображенську (Леніна) через навчальний комбінат шляхом зняття двох хвірток.
      26. Вважаючи рішення відповідачів незаконними, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      27. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      28. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      29. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      30. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      31. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      32. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      33. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      34. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
      35. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      36. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      37. Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
      38. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      39. Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
      40. Згідно із частиною першою статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
      41. Як установлено матеріалами справи, позивачка звернулася до суду з позовом до Селищної ради та Виконкому, у якому просила визнати незаконними та скасувати рішення Селищної ради ХІІ сесії VІ скликання від 01 листопада 2013 року, яким остання відмінила рішення Селищної ради ХІ сесії V скликання від 02 грудня 2008 року «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги», а також рішення Виконкому від 24 грудня 2015 року № 130, яким, зокрема, зобов`язано ОСОБА_1 відкрити прохід з вул. Перемоги на вул. Свято-Преображенську (Леніна) через навчальний комбінат шляхом зняття двох хвірток.
      42. Отже, виникнення спірних правовідносин зумовлено протиправними, на думку ОСОБА_1 , рішеннями відповідачів щодо відкриття (відновлення) проходу загального користування попри будинок позивачки.
      43. Оскаржувані в цій справі рішення Селищної ради та Виконкому пов`язані з вирішенням відповідно до закону питання у галузі земельних відносин, яке в силу законодавчих приписів належить до їх виключної компетенції як органів місцевого самоврядування й стосується прав та інтересів невизначеного кола осіб,тому законність таких дій (рішень) підлягає перевірці адміністративним судом.
      44. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в цій справі дослідженню підлягають владні управлінські дії та рішення органів місцевого самоврядування, які впливають на права та законні інтереси невизначеного кола осіб, відтак цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      45. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 127/16433/17 (провадження № 11-461апп18) та від 12 червня 2019 року у справі № 450/338/17 (провадження № 11-187апп19).
      46. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанцій про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      47. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      48. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      49. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.
      50. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      51. Оскільки суд апеляційної інстанції постановив рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи до апеляційного суду для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року скасувати, а справу направити до Шостого апеляційного адміністративного судудля продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 84976002