Постановление БП-ВС о невозможности в судебном порядке признать права собственности на ипотеку и прекращении ипотеки в связи со смертью заемщика и отсутствием наследников

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

13 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 520/7281/15-ц

Провадження N 14-49 цс 19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Гудими Д.А.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "Кей-Колект" до ОСОБА_13 (далі також - майновий поручитель), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - Третя одеська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності,

за зустрічним позовом майнового поручителя до ТзОВ "Кей-Колект" про визнання припиненим договору поруки, визнання припиненим іпотечного договору, скасування заборони відчуження на квартиру,

за касаційною скаргою відповідача на рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року, ухвалене колегією суддів у складі Суворова В.О., Артеменка І.А., Черевка П.М.

Учасники справи:

позивач (за первісним позовом): ТзОВ "Кей-Колект";

відповідач (за первісним позовом): ОСОБА_13;

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (за первісним позовом): Третя одеська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 19 травня 2015 року ТзОВ "Кей-Колект" звернулося до суду з позовом, в якому на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" та пункту 5 (іпотечне застереження) договору іпотеки від 9 листопада 2006 року (реєстровий N 4575) (далі - договір іпотеки) через неналежне виконання умов договору про надання споживчого кредиту N 942-11 ДОУ 1 П від 9 листопада 2006 року (далі - кредитний договір) просило:

1.1. Для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складає 65 234,99 доларів США, що еквівалентно згідно з курсом Національного банку України на дату розрахунку 1 410 119,54 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 (далі також - квартира), шляхом визнання на неї права власності за ТзОВ "Кей-Колект" за ціною 929 413,00 грн. визначеною на підставі оцінки квартири суб'єктом оцінювальної діяльності;

1.2. Вирішуючи питання про звернення стягнення на квартиру, ухвалити рішення про виселення всіх мешканців, які проживають і зареєстровані у квартирі;

1.3. Зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

2. Мотиви позову пов'язані з такими обставинами:

2.1. 9 листопада 2006 року ОСОБА_14 (далі - позичальник) та Акціонерний комерційний банк "УкрСиббанк" (далі - банк) уклали кредитний договір;

2.2. Того ж дня позичальник і майновий поручитель як іпотекодавці та банк уклали договір іпотеки. Згідно з умовами цього договору з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором іпотекодавці передали в іпотеку банку квартиру, яка є їхньою власністю у рівних частках;

2.3. 11 червня 2012 року банк і ТзОВ "Кей-Колект" уклали договір факторингу N 4, згідно з умовами якого банк відступив ТзОВ "Кей-Колект" право вимоги за кредитним договором, а також уклали договір про відступлення на користь ТзОВ "Кей-Колект" права вимоги за договором іпотеки;

2.4. ТзОВ "Кей-Колект" зверталося з позовом про стягнення заборгованості до позичальника та майнового поручителя через невиконання умов кредитного договору, але 29 липня 2014 року Київський районний суд міста Одеси залишив цей позов без розгляду;

2.5. У жовтні 2014 року ТзОВ "Кей-Колект" довідалося про смерть позичальника й отримало копію його свідоцтва про смерть.

3. 27 жовтня 2015 року майновий поручитель подала зустрічну позовну заяву, в якій просить визнати припиненим договір поруки, визнати припиненим договір іпотеки, скасувати заборону відчуження на квартиру (реєстраційний N 4027853) та "скасувати іпотеку реєстраційний N 4028059", зареєстровані 9 листопада 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В.

4. Мотивувала зустрічний позов тим, що порука є особистим зобов'язанням, яке нерозривно пов'язане з особою. Стверджувала, що основне зобов'язання припинене через смерть позичальника, а тому іпотека (похідне зобов'язання) також припинена.

5. 27 жовтня 2015 року Київський районний суд міста Одеси прийняв до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. 3 лютого 2016 року Київський районний суд міста Одеси ухвалив рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

7. Суд вважав, що банк, знаючи про смерть позичальника, не звертався до спадкоємців з відповідними вимогами більш ніж півтора роки, порушуючи вимогу частини другої статті 1281 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Оскільки позивач втратив право вимоги до спадкоємців щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, то і договори поруки та іпотеки, які забезпечували виконання зобов'язань за кредитним договором, мають бути припинені.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

8. 7 квітня 2016 року Апеляційний суд Одеської області ухвалив рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив вимоги за первісним позовом частково, а саме щодо звернення стягнення на квартиру шляхом визнання права власності на неї та зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності на квартиру за ТзОВ "Кей-Колект". У задоволенні іншої частини первісного позову та у задоволенні зустрічного позову суд апеляційної інстанції відмовив.

9. Мотивував постанову тим, що якщо позичальник є іпотекодавцем, то після його смерті до спадкоємців у разі порушення позичальником його зобов'язань переходять обов'язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки. Стаття 1281 ЦК України регулює порядок пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов'язань спадкодавця перед його кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, у межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність глави 19 ЦК України. Суд вважав, що аналогічний висновок сформулював Верховний Суд України у постанові від 2 березня 2016 року у справі N 6-1286цс15.

10. На думку апеляційного суду, суд першої інстанції необґрунтовано застосував припис статті 1281 ЦК України до спірних правовідносин, а позивач не звертався до суду із заявою про застосування позовної давності. Факт смерті позичальника за наявності заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору спадкоємцем (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 10 лютого 2016 року у справі N 6-216цс14). Вимоги про виселення майнового поручителя з квартири не можуть бути задоволені, оскільки у кредитному договорі вказано, що кошти надавалися не на придбання квартири, а на її ремонт. Крім того, позивач не обґрунтував вимоги про виселення приписами житлового законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. 20 квітня 2016 року майновий поручитель подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

12. Просить скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року та залишити без змін рішення Київського районного суду міста Одеси від 3 лютого 2016 року.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

13. 16 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

14. Обґрунтував ухвалу тим, що майновий поручитель оскаржує рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15. Майновий поручитель вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що вона фактично прийняла спадщину, оскільки проживала зі спадкодавцем-позичальником, є помилковим і не ґрунтується на доказах. Спадкодавець-позичальник проживав разом з його батьком - ОСОБА_15, - що підтверджує довідка Третьої одеської державної нотаріальної контори N 1780/02-14 від 12 квітня 2016 року.

16. Іпотекодержатель не пред'являв відповідну вимогу до іпотекодавця у позовному провадженні; позов про звернення стягнення на квартиру раніше до суду не заявлявся, а вимоги про звернення стягнення на квартиру на адресу майнового поручителя не надсилались. Оскільки іпотекодержатель втратив право вимоги до спадкоємців про стягнення заборгованості за кредитним договором, то договори поруки та іпотеки, які забезпечували виконання зобов'язань за основним договором, мають бути припинені.

17. У рішенні апеляційний суд вказав, що майновий поручитель не подавав заяву про застосування позовної давності. Проте у запереченні на позовну заяву майновий поручитель про сплив позовної давності зазначав.

18. Суд апеляційної інстанції з порушенням статті 15 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України та статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення з позовом ТзОВ "Кей-Колект", розглянув за правилами цивільного судочинства вимогу про зобов'язання реєстраційної служби внести запис про реєстрацію права власності на квартиру.

19. 26 травня 2016 року майновий поручитель подала додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких вказала, що ТзОВ "Кей-Колект" 4 квітня 2016 року (ще до ухвалення 7 квітня 2016 року рішення апеляційним судом) зареєструвало право власності на квартиру, що підтверджує Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 14 травня 2016 року N 59082284.

20. 6 липня 2016 року майновий поручитель подала додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких зазначила, що ТзОВ "Кей-Колект" як факторингова компанія не має права нараховувати та стягувати відсотки за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки не отримувало ліцензії на здійснення валютних операцій на території України і не є банківською або кредитною установою.

(2) Позиції інших учасників справи

21. ТзОВ "Кей-Колект", Третя одеська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиціївідзиви на касаційну скаргу не надали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

22. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

23. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

(1.1) Щодо юрисдикції суду

24. Майновий поручитель у касаційній скарзі вказала, що суд апеляційної інстанції помилково визначив юрисдикцію щодо вимоги про зобов'язання реєстраційної служби внести запис про реєстрацію права власності на квартиру.

25. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі також - КАС) України у редакції, чинній на час звернення до суду з вказаною вимогою, завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Близькі за змістом завдання адміністративного судочинства сформульовані у частині другій статті 2 КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги.

26. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є, зокрема, орган виконавчої влади, його посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду).

27. Близьке за змістом визначення адміністративної справи сформульоване у КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги, відповідно до пунктів 1-2 частини першої статті 4 якого адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона, зокрема, здійснює публічно-владні управлінські функції, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

28. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень - правових актів індивідуальної дії (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду). Близький за змістом припис закріплений у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги.

29. З огляду на вказане юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення (виконання або невиконання такою стороною зазначених функцій).

30. Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у пунктах 5.7-5.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 914/2006/17).

31. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ТзОВ "Кей-Колект" до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та житлових правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

32. ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом касаційної інстанції, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та житлових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

33. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Тому, вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно, насамперед, з'ясувати характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

34. Спір за первісним позовом виник з приводу реалізації ТзОВ "Кей-Колект" як іпотекодержателем прав на квартиру та реєстрації за ним права власності на неї. Отже, спірні правовідносини пов'язані з виконанням договору іпотеки. А тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

35. Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 826/14433/16 (К/9901/7474/18), від 11 квітня 2018 року у справі N 826/366/16, від 11 квітня 2018 року у справі N 554/14813/15-ц, від 15 травня 2018 року у справі N 826/2691/16, від 22 серпня 2018 року у справі N 820/4673/16, від 28 серпня 2018 року N 826/7122/15, від 29 серпня 2018 року у справі N 816/1604/17, від 7 листопада 2018 року у справі N 826/9963/16, від 14 листопада 2018 року у справі N 826/9963/16, від 21 листопада 2018 року у справі N 814/1017/16.

36. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи майнового поручителя щодо відсутності юрисдикції суду стосовно розгляду вимоги ТзОВ "Кей-Колект" про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

(1.2) Щодо позовних вимог за первісним позовом

(1.2.1) Щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності

37. ТзОВ "Кей-Колект" заявило, зокрема, вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру. Суд апеляційної інстанції вважав зазначену вимогу обґрунтованою.

38. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України "Про іпотеку").

39. Згідно з частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

40. Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

41. Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку". Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові (Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки), підготовлене Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України).

42. Вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

43. Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку").

44. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону України "Про іпотеку").

45. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку"): на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса.

46. Згідно з частиною третьою зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати такі способи задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки:

46.1. Передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього ж Закону;

46.2. Право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього ж Закону.

47. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі N 6-1243цс16).

48. ТзОВ "Кей-Колект" у позовній заяві вказувало на те, що у договорі іпотеки сторони погодили іпотечне застереження. Згідно з пунктами 5.1 - 5.3 договору іпотеки у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього договору (зокрема, неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором; порушення іпотекодавцями будь-якого зобов'язання за цим договором або порушення боржником будь-якого зобов'язання, що забезпечується іпотекою) іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. У повідомленні, про яке йдеться у пункті 5.1, іпотекодержатель зазначає, який зі способів задоволення його вимог, передбачених частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку", застосовується іпотекодержателем. У разі законодавчої можливості застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 36 Закону України "Про іпотеку") право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, вказаного у пункті 5.1 іпотечного договору.

49. На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у частині третій статті 36 Закону України "Про іпотеку"), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов'язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі N 6-1243цс16).

50. ТзОВ "Кей-Колект'як іпотекодержатель згідно з договором іпотеки та частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" може задовольнити свої кредиторські вимоги під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання у спосіб передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Натомість, ТзОВ "Кей-Колект" звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотекишляхом визнання права власності на квартиру, а не шляхом застосування судом одного зі способів реалізації предмета іпотеки, визначених статтею 38 Закону України "Про іпотеку".

51. Передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 цього Закону є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. З огляду на приписи статей 328, 335, 392 ЦК України та статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем (пункти 6.1-6.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 916/5073/15).

52. З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи первісний позов у частині зазначеної вимоги, неправильно застосовував норми права, що регулюють спірні правовідносини (аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц, від 29 травня 2018 року у справі N 369/238-15-ц).

(1.2.2) Щодо вимоги про зобов'язання внести запис про реєстрацію за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки

53. ТзОВ "Кей-Колект" просило суд зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Суд апеляційної інстанції цю вимогу задовольнив.

54. Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції залучена до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позовні вимоги звертаються до відповідачів у справі, а не до третіх осіб. А тому суд не може задовольняти позовну вимогу про зобов'язання третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, вчинити певні дії, зокрема і про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

(1.2.3) Щодо вимоги про виселення мешканців з предмета іпотеки

56. Відповідно до частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

57. Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України "Про іпотеку").

58. У частинах 2 і 3 зазначеної статті встановлений порядок дій банку з метою виселення мешканців з їх житла, що є предметом іпотеки. Так, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина друга статті 40 Закону України "Про іпотеку").

59. Аналогічний порядок виселення з житлових приміщень, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачений і у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР.

60. Зазначена у частині другій статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку".

61. Таким чином, у разі, якщо сторони договору іпотеки передбачили у ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об'єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР процедури. Її недотримання є підставою для відмови у позові про виселення мешканців житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, оскільки на момент звернення з таким позовом відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя чи нового власника стосовно предмета іпотеки.

62. З урахуванням викладеного, а також висновків щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру за ТзОВ "Кей-Колект" слід відмовити і у задоволенні пов'язаних вимог про зобов'язання внести запис про реєстрацію такого права, а також про виселення мешканців квартири.

(1.3) Щодо позовних вимог за зустрічним позовом

63. Суди першої й апеляційної інстанції встановили такі обставини:

63.1. З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором позичальник і майновий поручитель передали в іпотеку квартиру, яка є їхньою власністю у рівних частках.

63.2. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

63.3. У зв'язку зі смертю позичальника було відкрито спадщину, до складу якої ввійшло, зокрема, право на Ѕ частку предмета іпотеки, що належала на праві власності позичальникові.

63.4. З приводу прийняття спадщини до нотаріальної контори ніхто зі спадкоємців не звертався, але майновий поручитель на момент смерті позичальника постійно з ним проживала, відмову від спадщини не подавала.

64. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з дослідженими судами доказами позичальник і майновий поручитель зобов'язалися відповідати перед іпотекодержателем за невиконання позичальником зобов'язання за кредитним договором у межах вартості частини предмета іпотеки, що належить кожному з них.

65. Аргумент касаційної скарги про припинення майнової поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим.

65.1. Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (частина перша статті 11 цього Закону).

65.2. Згідно зі статтями 546, 553, 572, 575 ЦК України порука та застава (зокрема, іпотека) є різними видами забезпечення виконання зобов'язань. А тому приписи інституту поруки не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем за договором іпотеки.

66. Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.

66.1. Майновий поручитель у касаційній скарзі стверджує, що суди на підставі неналежних доказів встановили, що вона є єдиним спадкоємцем позичальника і з ним постійно проживала на момент його смерті. Також зазначає, що позичальник проживав разом з його батьком - ОСОБА_15, і згідно з довідкою Третьої одеської державної нотаріальної контори N 1780/02-14 від 12 квітня 2016 року спадкоємцями є він і майновий поручитель.

66.2. У разі смерті позичальника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в основному зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17 квітня 2013 року у справі N 6-18цс13, висновок Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 11 липня 2018 року у справі N 2-2519/11).

66.3. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суди, зазначаючи майнового поручителя єдиним спадкоємцем позичальника, яка постійно проживала з ним на час відкриття спадщини, не вказали доказів, на підставі яких ця обставина була встановлена. Отже, суди на підставі зібраних доказів неналежно визначили коло спадкоємців позичальника, які прийняли у спадщину Ѕ частки у квартирі, що необхідно як для встановлення факту заміни боржника в основному зобов'язанні й осіб, на яких за визначених у законодавстві умов може бути покладена відповідальність за невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, так і для визначення меж такої відповідальності.

67. У випадку смерті боржника за кредитним договором його права й обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (частина перша статті 1282 ЦК України).

67.1. Оскільки спадкодавець був і позичальником за кредитним договором, й іпотекодавцем за договором іпотеки, після його смерті відбувається заміна позичальника за кредитним договором на спадкоємця, який прийняв у спадщину спадкове майно (у цій справі - частку у квартирі). Такий спадкоємець за визначених у законодавстві умов надалі несе відповідальність за кредитним договором у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

68. Порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником (частина перша статті 523 ЦК України).

68.1. Зобов'язання ОСОБА_13 як власника Ѕ частки у квартирі та майнового поручителя за договором іпотеки може бути повністю припиненим з підстави, визначеної частиною першою статті 523 ЦК України, у випадку, коли спадкоємцем Ѕ квартири після смерті позичальника, а отже, і новим боржником за кредитним договором, є інша особа, ніж цей майновий поручитель, і якщо останній не давав згоди на забезпечення виконання основного зобов'язання новим боржником.

69. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частини друга та третя статті 1281 ЦК України; тут і далі - у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин). Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою статті 1281 ЦК України, позбавляється права вимоги (частина четверта вказаної статті).

69.1. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи вимоги за зустрічним, вважав, що оскільки ТзОВ "Кей-Колект" пропустило строк звернення до спадкоємців з вимогою відповідно статті 1281 ЦК України, то воно втратило право вимоги до спадкоємців щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. З огляду на це, на думку суду першої інстанції, припинилося і забезпечувальне зобов'язання договором іпотеки. Натомість, суд апеляційної інстанції у задоволенні зустрічного позову відмовив.

69.2. Майновий поручитель стверджує, що ТзОВ "Кей-Колект" відповідно до частин третьої і четвертої статті 1281 ЦК України позбавлене права вимоги до спадкоємців, оскільки йому було відомо про смерть боржника значно раніше, аніж у жовтні 2014 року. На думку майнового поручителя, вказане підтверджують ухвали Київського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2013 року (Т. 1, а. с. 282-283) та від 13 травня 2014 року у справі N 520/1392/13-ц (Т. 1, а. с. 186, 284), які не були належно досліджені судами першої й апеляційної інстанцій.

69.3. Суд апеляційної інстанції обґрунтував рішення тим, що у спірних правовідносинах стаття 1281 ЦК України не застосовується, оскільки строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України).

69.4. Такі аргументи апеляційного суду є помилковими з огляду на те, що приписи статті 1281 ЦК України застосовуються до вимог кредитора за кредитним договором, для забезпечення якого укладений договір іпотеки.

69.5. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення кредиторських вимог до спадкоємців, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань (див. пункти 55-62 постанови від 17 квітня 2018 року у справі N 522/407/15-ц).

70. З огляду на викладене вище, враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду не має повноважень досліджувати докази та встановлювати обставини справи, які є необхідними для правильного вирішення справи, справу за зустрічним позовом майнового поручителя необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

71. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суд першої інстанції, задовольняючи зустрічний позов повністю, не обґрунтував підстави для визнання припиненим договору поруки N 942-11 від 9 листопада 2006 року та для скасування обтяження за іпотекою з реєстраційним N 4028059, відомості про які у матеріалах справи відсутні.

72. Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

73. Під час нового розгляду справи за зустрічним позовом суди повинні дослідити виконання ТзОВ "Кей-Колект" обов'язку за статтею 1281 ЦК України у редакції, чинній на час смерті позичальника, з урахуванням пунктів 55-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 522/407/15-ц; на підставі належних доказів встановити: коло спадкоємців позичальника, які прийняли у спадщину Ѕ його частки у квартирі; обставини заміни боржника за кредитним договором після смерті позичальника; обсяг відповідальності спадкоємців Ѕ частки позичальника у квартирі; наявність згоди ОСОБА_13 як власника іншої Ѕ частки у квартирі на забезпечення виконання за договором іпотеки основного зобов'язання новим боржником-спадкоємцем після смерті позичальника.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

74. Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

75. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

76. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).

77. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України)

78. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

79. З огляду на висновки щодо вимог за первісним і зустрічним позовами касаційна скарга є частково обґрунтованою. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Київського районного суду міста Одеси від 3 лютого 2016 року слід скасувати повністю; рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року слід скасувати у частині задоволення вимог за первісним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателемі про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру; у частині цих вимог - ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову; у частині відмови у задоволенні вимоги за первісним позовом про виселення всіх мешканців квартири рішення апеляційного суду слід залишити без змін; у частині зустрічних позовних вимог справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

(2.2) Щодо судових витрат

80. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Керуючись частиною першою статті 400, пунктами 2 і 3 частини першої статті 409, пунктом 1 частини третьої та частиною четвертою статті 411, частинами першою - третьою статті 412, статтями 416-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргуОСОБА_13 задовольнити частково.

2. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 3 лютого 2016 року скасувати.

3. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року скасувати в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом про:

звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання на неї права власності за ТзОВ "Кей-Колект" за ціною 929 413,00 грн. визначеною на підставі оцінки квартири суб'єктом оцінювальної діяльності;

зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У частині відмови у задоволенні позовної вимоги за первісним позовом про виселення всіх мешканців, які проживають і зареєстровані у зазначеній квартирі, Рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року залишити без змін.

4. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року в частині позовних вимог за зустрічним позовом скасувати; справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата в очередной раз со ссылками на ранее принятые правовые позиции указала на невозможность обращения взыскания на предмет ипотеки путем признания права собственности, невозможность выселения и снятия с регистрации без предоставления другого жилья, если имущество не приобреталось за кредитные средства, отсутствием оснований заявлять требования о снятии с регистрации к третьим лицам и проведении регистрации права собственности.

Кроме того, Большая Палата уже отмечала, что статья 1281 ГК Украины, которая определяет преклюзивные сроки предъявления кредиторских требований к наследникам, применяется и к кредитным обязательствам, обеспеченным ипотекой. Окончание определенных статьей 1281 ГК Украины сроков предъявления кредитором требования к наследникам влечет лишение кредитора права требования по основному и дополнительному обязательствам, а также прекращения таких обязательств (см. Пункты 55-62 постановления от 17 апреля 2018 по делу N 522/407/15-ц).

[Vladimir AB]

В 19.05.2019 в 19:11, ANTIRAID сказал:

Большая палата в очередной раз со ссылками на ранее принятые правовые позиции указала на невозможность обращения взыскания на предмет ипотеки путем признания права собственности, невозможность выселения и снятия с регистрации без предоставления другого жилья, если имущество не приобреталось за кредитные средства, отсутствием оснований заявлять требования о снятии с регистрации к третьим лицам и проведении регистрации права собственности.

Кроме того, Большая Палата уже отмечала, что статья 1281 ГК Украины, которая определяет преклюзивные сроки предъявления кредиторских требований к наследникам, применяется и к кредитным обязательствам, обеспеченным ипотекой. Окончание определенных статьей 1281 ГК Украины сроков предъявления кредитором требования к наследникам влечет лишение кредитора права требования по основному и дополнительному обязательствам, а также прекращения таких обязательств (см. Пункты 55-62 постановления от 17 апреля 2018 по делу N 522/407/15-ц).

Тобто, іпотека в такому випадку є припиненою, і можливий позов спадкоємця про звільнення майна з-під іпотеки?

[googlesm]

Тобто, іпотека в такому випадку є припиненою, і можливий позов спадкоємця про звільнення майна з-під іпотеки?

Интересно мнение специалистов форума по этому вопросу.

[Николай Михайлович]

Я придерживаюсь позиции о прекращение ипотеки, если кредитор не предъявил требование. Находил противоречивые решения судов 2 инстанции и каждый постановление ВС трактуют по разному

[Лев]

On 5/24/2019 at 7:46 PM, Николай Михайлович said:

Я придерживаюсь позиции о прекращение ипотеки, если кредитор не предъявил требование. Находил противоречивые решения судов 2 инстанции и каждый постановление ВС трактуют по разному

Позиция правильная, но беда в том, что закон об ипотеке писался под диктовку банкиров...

Преклюзионный строк банк профукал, права требования нет и возобновить его невозможно, но ипотека не прекращается. Собака на сене...

[googlesm]

В двух Постановлениях ВС вроде однозначно указывается на прекращение основного и дополнительного (ипотека) обязательств в случае пропуска сроков по ст. 1281:

Думаю, что можно через суд снимать ограничение по ипотеке.

У меня возможно такое предстоит в ближайшее время