Постановление ВС-КАС об отсутствии необходимости уплаты судебного сбора за оспаривание в апелляционном и кассационном порядке постановлений в делах об административных правонарушениях
Считаете ли Вы решение законным и справедливым?
2 members have voted
-
Пользователи
-
Similar Content
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 0940/2276/18
Провадження № 11-336апп20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Князєва В. С.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Пількова К. М.,Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області до Державного підприємства «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» про стягнення податкового боргу
за касаційною скаргою Державного підприємства «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду
від 18 березня 2020 року (судді Гінда О. М., Большакова О. О., Заверуха О. Б.),
У С Т А Н О В И Л А:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. Головне управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДФС в Івано-Франківській області) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» (далі - ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод»), у якому просило стягнути з рахунків відповідача податкову заборгованість у сумі 4 730 102 грн.
2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач має заборгованість перед бюджетом, яка виникла у зв`язку із несплатою податкових зобов`язань із земельного податку та податку на додану вартість в сумі 4 730 102 грн. Оскільки відповідач заборгованість на день звернення до суду самостійно не погасив, її, на думку позивача, слід стягнути в судовому порядку.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 20 лютого 2019 року позов задовольнив.
4. Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11 квітня 2019 року апеляційну скаргу ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» залишив без розгляду.
5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 30 січня 2020 року касаційну скаргу відповідача задовольнив, скасував ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року, а справу направив до цього ж суду для продовження розгляду.
6. Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 лютого 2020 року апеляційну скаргу ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» залишив без руху з підстав несплати відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги.
7. Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 березня 2020 року апеляційну скаргу ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» повернув скаржнику.
8. Судове рішення мотивовано тим, що скаржником у встановлений в ухвалі суду від 17 лютого 2020 року строк не усунуто недоліків апеляційної скарги, а саме не надано документа про сплату судового збору. При цьому скаржником було заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке обґрунтоване відсутністю коштів на рахунках ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод». Суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на те, що відсутні обставини, умови та критерії, установлені статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) та статтею 8 Закону України «Про судовий збір», які б давали підстави для звільнення відповідача від сплати судового збору.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
9. У касаційній скарзі ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» просить скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2020 року та передати справу до цього ж суду для продовження розгляду.
10. Скаржник зазначає, зокрема, що судом апеляційної інстанції безпідставно не застосовано до ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» норми статті 8 Закону України «Про судовий збір», адже, на думку скаржника, він надав усі необхідні докази на підтвердження скрутного майнового стану підприємства, що є підставою для звільнення від сплати судового збору.
11. Крім того, скаржник уважає, що судом не враховано положення статті 283 КАС щодо особливостей провадження у справах за зверненням податкових та митних органів. Зазначає, що відповідно до вказаної статті у податкового органу немає обов`язку додавати до заяви документ про сплату судового збору, тож скаржник робить висновок, що й у разі оскарження рішення, прийнятого за такою заявою, документ про сплату судового збору не подається.
12. Також ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» уважає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі
№ 686/114/16-ц, відповідно до якого положення статей Цивільного процесуального кодексу України та Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути аргументовані.
13. Крім того, скаржник наголошує на порушенні судом апеляційної інстанції визначеного статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. При цьому ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» посилається на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia»), зокрема на пункт 111, відповідно до якого вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан.
14. Також скаржник посилається на рішення ЄСПЛ у справі «ФК «Мретебі» проти Грузії» («FK Mretebi v. Georgia»), у якому зазначено, що «Верховний Суд неналежним чином дослідив аргументи заявника, не вказав, чи достатньо йому наданих доказів на підтвердження фінансової неможливості сплатити судовий збір, та не витребував доказів, яких, на його думку, не вистачало. Верховний Суд просто зазначив, що ніяких підстав для надання звільнення від судового збору не існувало. Відмова Верховного Суду звільнити заявника від сплати судового збору без відповідного обґрунтування є безпідставним обмеженням права останнього на доступ до правосуддя та була зумовлена виключно бажанням Верховного Суду поповнити державний бюджет».
Позиція інших учасників справи
15. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
16. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 13 жовтня 2020 року призначив її до розгляду.
17. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 жовтня 2020 року справу за позовом ГУ ДФС в Івано-Франківській області до ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» про стягнення податкового боргу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої та п`ятої статті 346 КАС.
18. Таке рішення колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду мотивувала необхідністю відступлення від правового висновку, викладеного в низці рішень Верховного Суду, а також з огляду на те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
19. Колегія суддів зазначила, що, зокрема, у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 761/37931/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, скасовуючи ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 03 липня 2017 року та направляючи справу до цього ж суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, зазначив, що суд не розглянув питання про зменшення розміру судового збору, з урахуванням того, що кооперативом «Лада-2» частково сплачено судовий збір, і зробив передчасний висновок про невиконання кооперативом «Лада-2» вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
20. Тобто Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виходив з можливості застосування правового інституту розстрочення, відстрочення, звільнення від сплати судового збору або зменшення його розміру до юридичної особи за майновим критерієм.
21. Аналогічний підхід про можливість застосування майнового критерію на підставі статті 8 Закону України «Про судовий збір» до юридичної особи приватного права або суб`єкта владних повноважень, але за обов`язкової умови перевірки її (його) майнового стану в залежності від оцінки доказів, якими обґрунтовується її (його) рівень, викладений у таких судових рішеннях:
- ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 160/8324/19; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 440/4696/18;
- постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі № 826/13247/18, від 31 липня 2020 року у справі № 826/11947/18, від 12 грудня 2019 року у справі № 591/1521/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 489/3253/16-а, від 27 березня 2018 року у справі № 806/2720/17, від 07 серпня 2018 року у справі № 389/2858/16-а;
- постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 761/39032/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 554/4383/17-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 761/30365/16-ц;
- постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 904/9117/17, від 13 лютого 2018 року у справі № 905/974/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 910/17456/17.
22. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що наявні підстави для відступу від зазначених позицій Верховного Суду, оскільки майновий критерій, встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір», у справах, предметом позову в яких не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, передбачений лише для фізичних осіб.
23. Аналогічний підхід до застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір» викладено у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 826/11478/18, від 21 грудня 2018 року у справі № 820/2478/18, від 21 грудня 2018 року у справі № 826/16173/16, від 22 серпня 2018 року у справі № 673/476/17.
24. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 листопада 2020 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Обґрунтування відступу від правової позиції Великою Палатою Верховного Суду та оцінка позовних вимог
25. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Chapman v. the United Kingdom», заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
26. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
27. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
28. Верховний Суд у рішеннях, від яких пропонує відступити колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглядаючи клопотання про звільнення від сплати судового збору юридичних осіб приватного права, дійшов висновку про необхідність застосування майнового критерію на підставі статті 133 КАС, не врахувавши, що саме нормами Закону України «Про судовий збір», а саме статтею 8, установлені коло осіб та обставини, з якими законодавець пов`язав можливість розгляду судом питання про звільнення від сплати судового збору.
29. Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього правового висновку, викладеного у низці рішень Верховного Суду.
30. Питання звільнення від сплати судового збору як складової судових витрат, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його сплати регулюються частиною першою статті 133 КАС, відповідно до якої суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
31. Згідно з частиною другою статті 132 КАС розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
32. Таким законом є Закон України «Про судовий збір». З його преамбули вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
33. Відповідно до статті 1 цього Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
34. Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.
35. Як убачається зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України «Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга цієї ж статті):
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
36. Насамперед варто зауважити, що Законом України «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.
37. З аналізу ж статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
38. Що ж до самих умов, визначених статтею 8, то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.
39. Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
40. Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.
41. Окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним.
42. Отже, положення частини першої статті 133 КАС як загальної норми, що регулює питання звільнення від сплати судового збору, деталізовані конкретизуючими нормами спеціального закону - статтями 5 та 8 Закону України «Про судовий збір», що свідчить про необхідність при застосуванні положень статті 133 КАС та вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору осіб, не зазначених у статті 5 Закону України «Про судовий збір», застосовувати критерії, визначені статтею 8 цього Закону.
43. З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію застосування судами статті 133 КАС та статті 8 Закону України «Про судовий збір» Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у:
- ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 160/8324/19; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 440/4696/18;
- постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі № 826/13247/18, від 31 липня 2020 року у справі № 826/11947/18.
44. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що частина перша статті 133 КАС визначає право суду на звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору виходячи із майнового стану сторони, водночас стаття 8 Закону України «Про судовий збір» конкретизує порядок, умови такого звільнення та коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору.
45. При цьому, як уже зазначалось, із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
46. Предметом справи, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тому підстав для розгляду апеляційним судом питання про звільнення юридичної особи від сплати судового збору не було.
47. Водночас у нормах частини другої статті 132 КАС відсилання до норм Закону України «Про судовий збір», зокрема до підстав для звільнення від сплати судового збору, визначених статтею 8, передбачене лише щодо питання звільнення від сплати судового збору.
48. Це означає, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. Крім того, із наведеного убачається, що прийняти рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про звільнення від сплати судового збору.
49. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правової позиції, викладеної у:
- постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 591/1521/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 489/3253/16-а, від 27 березня 2018 року у справі № 806/2720/17, від 07 серпня 2018 року у справі № 389/2858/16-а;
- постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 761/39032/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 554/4383/17-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 761/30365/16-ц;
- постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 904/9117/17, від 13 лютого 2018 року у справі № 905/974/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 910/17456/17, з огляду на таке.
50. Указані судові рішення ухвалені у справах, у яких правовідносини виникли за іншого правового регулювання, а саме до набрання чинності 15 грудня 2017 року Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким, зокрема, стаття 8 Закону України «Про судовий збір» викладена у цитованій вище редакції.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
51. Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності обставин, які б свідчили про наявність умов, предметних та суб`єктних критеріїв, за яких суд може розглянути питання про звільнення від сплати судового збору з огляду на майновий стан сторони, а відтак - і про повернення апеляційної скарги у зв`язку із неусуненням скаржником недоліків апеляційної скарги в установлений строк шляхом подання документа про сплату судового збору.
52. Доводи скаржника про те, що на спірні правовідносини поширюються положення статті 283 КАС, зокрема, в контексті звільнення податкового органу від обов`язку подання документа про сплату судового збору при поданні заяви та, як наслідок, звільнення скаржника від обов`язку сплачувати судовий збір за подання скарги на рішення суду, ухвалене за наслідками розгляду такої заяви - спростовуються таким.
53. Статтею 283 КАС регулюються особливості провадження у справах за зверненням податкових та митних органів. Так, провадження у справах за зверненням податкових та митних органів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів щодо, зокрема, стягнення коштів за податковим боргом. Заява подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом. У разі постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає рішення по суті заявлених вимог не пізніше 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду. Розгляд заяви відбувається за участю податкового органу, митного органу, що її вніс, та платника податків, стосовно якого її внесено.
54. Також статтями 268-272 КАС установлені особливості розгляду такої категорії термінових адміністративних справ.
55. Разом з тим, як убачається із матеріалів справи та оскаржуваних судових рішень, позивачем подано позовну заяву в порядку статті 160 КАС, а не заяву про стягнення коштів за податковим боргом у порядку статті 283 КАС, при цьому ані податковим органом, ані судами попередніх інстанцій положення статей 268-272, 283 КАС не застосовувались, що унеможливлює їх застосування при касаційному перегляді справи ані в цілому, ані щодо положення про відсутність у податкового органу обов`язку надавати документ про сплату судового збору.
56. Щодо посилань скаржника на рішення ЄСПЛ, зокрема у справах «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») та «ФК «Мретебі» проти Грузії» («FK Mretebi v. Georgia»), то слід зазначити, що у цих рішеннях ЄСПЛ акцентував увагу на неналежному дослідженні та ненаданні оцінки усій сукупності доказів, які надавалися скаржниками національним судам на підтвердження фінансової неможливості сплатити судовий збір, що спричинило порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
57. Водночас, виходячи з правової позиції, сформульованої у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду не застосовує вказані висновки ЄСПЛ як джерело права у правовідносинах, що склалися, оскільки національне законодавство України, яке регулює питання звільнення від сплати судового збору, передбачає чітко визначені категорії справ, у яких суд може розглядати питання про звільнення юридичної особи від сплати судового збору, а отже, і давати оцінку її майнового стану та доказів, наданих на його підтвердження, в інших категоріях справ законодавство такого дискреційного повноваження суду не надає.
58. Доводи скаржника щодо неправомірності висновків суду апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, відтак рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
59. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
60. За змістом частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки щодо розподілу судових витрат
61. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
62. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення і не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» залишити без задоволення.
2. Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2020 року залишити без змін.
Суддя-доповідач В. С. Князєв Судді: Т. О. Анцупова К. М. Пільков В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк І. В. Григор`єва Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик Л. М. Лобойко Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
94525431
-
By ANTIRAID
Постанова
Іменем України
29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 761/736/20
провадження № 61-8647св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування майнової та моральної шкоди.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
В січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що позивачу було завдано збитків у зв`язку з невиконанням відповідачем додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 826/9960/15, якою стягнуто з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 87,70 грн, які остання просила зарахувати на свій депозитний рахунок. Проте, вказане грошове зобов`язання було фактично виконано в примусовому порядку лише 24 грудня 2019 року, тобто протягом 209 днів, у зв`язку з чим, позивачу було завдано матеріальних збитків (упущена вигода) у вигляді неотриманих процентів за депозитним вкладом у розмірі 6,53 грн та моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року, позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що 17 січня 2020 року вказаний позов залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків. 29 січня 2020 року на виконання вимог ухвали позивачем надано заяву про усунення недоліків, однак не було надано документів на підтвердження сплати судового збору за вимоги, від оплати яких судовим збором позивач не звільнена.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Шевченківського районного суду міста Києва.
30 червня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 липня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 21 липня 2020 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Фаловська І. М., Штелик С. П.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 817/649/16, від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц та постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 761/25718/17. Заявник вказує, що звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок невиконання рішення суду у справі про захист прав споживача, позивач (стягувач) у справі про захист прав споживача здійснює (реалізує) своє право на доступ до правосуддя так само, як і за зверненням з первісним позовом про захист прав споживача, і звертається до суду за захистом тих своїх прав, які в розумінні закону є саме правами споживача.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що в січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування майнової та моральної шкоди (а. с. 1 - 21).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 січня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення зазначених у ній недоліків, зокрема для сплати судового збору (а. с. 23, 24).
У січні 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про усунення недоліків вказуючи, що звертається до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок невиконання рішення суду у справі про захист прав споживача. Позивач (стягувач) у справі про захист прав споживача здійснює (реалізує) своє право на доступ до правосуддя так само, як і за зверненням з первісним позовом про захист прав споживача, і звертається до суду за захистом тих своїх прав, які в розумінні закону є саме правами споживача (а. с. 26 - 29).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу (а. с. 30, 31).
Не погоджуючись із вказаною ухвалою у лютому 2020 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу (а. с. 33 - 35).
Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року залишено без змін (а. с. 45, 46).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.
У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору».
Отже , при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
Відступаючи від практики Верховного Суду України, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) дійшла висновку, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
Вказана правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 234/11658/16-ц (провадження № 61-14386св18), від 13 травня 2020 року у справі № 761/25718/17 (провадження № 61-5519св18).
Додатковою постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 826/9960/15 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у розмірі 87,70 грн.
Покликаючись на ті обставини, що вказане грошове зобов`язання було фактично виконано в примусовому порядку лише 24 грудня 2019 року, тобто протягом 209 днів, позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у відшкодування майнової та моральної шкоди.
Вказані вимоги безпосередньо пов`язані із попередніми вимогами до цього ж відповідача про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.
Оскільки у цій справі правовідносини сторін, наряду з іншими, також урегульовані нормами законодавства про захист прав споживачів, оскільки зобов`язання між сторонами у справі стосується виконання рішення суду у справі про порушення права на отримання коштів за договором банківського вкладу, а тому позивач залишається бути споживачем послуг банку.
За таких обставин висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про стягнення з ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви в цій справі є помилковим.
ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, порушив вищенаведені норми процесуального права та викладені в рішеннях ЄСПЛ загальні засади судочинства стосовно права особи на доступ до суду й обґрунтованості судового рішення, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про визнання неподаною і повернення позовної заяви, оскільки заявник звільнений від сплати судового збору.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, які перешкоджають провадженню у справі.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частинами третьою, четвертою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
За таких обставин оскаржувана ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, постановлені з порушенням норм процесуального права, що в силу частини четвертої статті 406 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на розгляд до відповідного суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:
В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська С. П. Штелик
Джерело: ЄДРСР 90905986
-
By ANTIRAID
Ухвала
29 липня 2020 року
м . Київ
справа № 761/14537/15-ц
провадження № 61-43456св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів : Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
скаржник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремет Олександр Вікторович,
розглянувши заяву Бяліка Дана про ухвалення додаткового рішення та визначення порядку виконання додаткового рішення,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремета О. В. (далі - Шевченківський РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві), заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та Кредит»).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року скаргу Бяліка Дана задоволено частково.
Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. з 21 лютого по 15 березня 2018 року щодо повернення авансованого внеску в сумі 2 199,53 грн, сплаченого при пред`явленні до примусового виконання виконавчого листа, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва.
У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року в частині відмови у задоволенні скарги Бяліка Дана про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця з 16 лютого по 08 березня 2018 року щодо надсилання повідомлення від 16 лютого 2018 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа від 05 лютого 2018 року скасовано та постановлено нову постанову про задоволення скарги в цій частині.
Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. з 16 лютого по 08 березня 2018 року щодо надсилання повідомлення від 16 лютого 2018 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва.
В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року касаційну скаргу Бяліка Дана задоволено.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві щодо визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця та зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист скасовано та постановлено в цій частині нове судове рішення про задоволення скарги в цій частині.
Визнано неправомірним та скасовано рішення державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві від 16 лютого 2018 року у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва.
Зобов`язано Шевченківський РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві прийняти до виконання виконавчий лист, виданий 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.
Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.
Свої вимоги мотивував тим, що АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до Верховного Суду із заявою про розяснення постанови Верховного Суду України від 06 листопада 2019 року, при цьому не сплатило судовий збір за подання такої заяви.
Ухвалою Верховного Суду України від 18 березня 2020 року у задоволенні заяви АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про розяснення постанови Верховного Суду від 06 листопада 2019 року відмовлено. Проте питання про судові витрати не вирішено.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь держави судовий збір у розмірі 1 051 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Заява про ухвалення додаткового рішення підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, обєкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір».
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про судовий збір» (в редакції передбачено, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
За приписами статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, повязані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.
Згідно з підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням: розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Ураховуючи те, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у задоволенні заяви АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про розяснення постанови Верховного Суду від 06 листопада 2019 року відмовлено, питання про судові витрати не вирішено, колегія суддів дійшла висновку про задоволення заяви Бяліка Дана та ухвалення додаткового рішення суду про розподіл судових витрат.
Висновки за результатами розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення суду
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про стягнення з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь держави несплачений судовий збір у розмірі 1 051 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, при вирішенні заяви про визначення порядку виконання додаткового рішення суду
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із заявою про визначення порядку виконання додаткового судового рішення та вжиття заходів забезпечення його виконання, посилаючись на те, що 23 травня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 травня 2020 року № 590-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», яким частину четверту статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 11, згідно з яким виконавчий документ повертається виконавцем стягувачу без прийняття до виконання, якщо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку.
Зазначав, що унаслідок внесення вказаних змін до процесуального законодавства кредитори позбавлені можливості предявити до виконання виконавчі документи, боржниками за якими є неплатоспроможні банки.
Посилаючись на те, що додаткове рішення про стягнення судового збору з банку-боржника, який є неплатоспроможним, виконати неможливо, просив визначити порядок виконання додаткового рішення про розподіл судових витрат шляхом зобов`язання керівника АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» Міхна С.С. перерахувати судовий збір з рахунку ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на відповідний рахунок Верховного Суду, призначений для сплати судового збору, а також з метою забезпечення виконання додаткового судового рішення - тимчасово, до моменту фактичного виконання судового рішення, обмежити у праві виїзду за межі України ОСОБА_3 - керівника АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Порядок виконання рішень суду на користь держави регулюється Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція) та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Стягнення коштів на користь держави здійснюється в загальному порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Пунктом 3 статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за виконавчим документом про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступає орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення. За іншими виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступають органи державної податкової служби.
Отже, ОСОБА_1 не є стороною у виконавчому провадженні про стягнення судового збору в дохід держави.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Бяліка Дана про визначення порядку виконання додаткового рішення.
Керуючись статтями 141, 267, 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Заяву Бяліка Дана про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити.
Ухвалити додаткове судове рішення у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремета О. В., заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит».
Стягнути з Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь держави 1 051 грн судового збору не сплаченого при поданні заяви про роз`яснення постанови Верховного Суду України від 06 листопада 2019 року.
У задоволенні заяви Бяліка Дана про визначення порядку виконання додаткового судового рішення відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. І. Грушицький
І . В. Литвиненко
Є. В. Петров
І. М. Фаловська
Джерело: ЄДРСР 90784314
-
By ANTIRAID
Постанова
Іменем України
13 травня 2020 року
м. Київ
справа № 761/25718/17
провадження № 61-5519 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б .І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва
у складі судді Болотова Є. В. від 26 грудня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «АКПІБ») про зобов`язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що в липні 2016 року вона звернулася до суду з іншим позовом доПАТ «АКПІБ» про захист прав споживача та стягнення коштів за договором банківського вкладу. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року у цивільній справі № 761/26293/16, зміненим рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року, на її користь з відповідача стягнуто кошти за договором банківського вкладу. Рішення суду набрало законної сили, проте відповідач оскаржив судові рішення до суду касаційної інстанції, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який ухвалою від 23 березня 2017 року поновив відповідачу строк на касаційне оскарження, зупинив виконання судових рішень. З цієї справи встановлено, що відповідача віднесено до категорії проблемних банків і може бути віднесено до категорії неплатоспроможних банків, що унеможливить виконання судового рішення, в яких відповдіач є боржником.
Посилаючись на вищевикладене, зазначила, що вказані обставини зумовили порушення її конституційного права на виконання судового рішення, яке ухвалено на її користь та набрало законної сили, а також охоронюваного законом інтересу, що полягає у забезпеченні виконання цього судового рішення, у разі настання обставин, які можуть унеможливити його виконання.
Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ПАТ «АКПІБ» внести на депозитний рахунок суду кошти у розмірі стягнення за рішенням суду у справі № 761/26293/16-ц, а саме у сумі 298 796,17 грн до вирішення судом касаційної інстанції цієї справи за касаційними скаргами сторін та за наслідками касаційного перегляду справи перерахувати внесені відповідачем кошти з депозитного рахунку суду на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби для подальшого перерахування їй повністю або частково, та/або повернути ці кошти на рахунок відповідача повністю або частково, відповідно до змісту судового рішення суду касаційної інстанції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Савицького О. А. від 26 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА _1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що частина друга статті 386 ЦК України, на яку вказує позивач, встановлює превентивний захист права власності та передбачає, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що власник може звернутися до суду за захистом права власності, що реально, а не потенційно (теоретично) може бути порушене у майбутньому для запобігання такому порушенню.
Наведені позивачем обставини, що відповідно до постанови Національного банку України від 07 червня 2016 року відповідача віднесено до категорії проблемних, не можуть свідчити про безумовну та реальну можливість в будь-який момент віднесення відповідача до категорії неплатоспроможних, адже доказів того, що Національним банком України після спливу 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних було прийнято рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, як це передбачено статтею 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність», матеріали справи не містять.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2017 року було визнано неподаною та повернуто заявнику,
з підстав, передбачених частиною третьою статті 185 ЦПК України.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою Апеляційного суду м . Києва від 20 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, та надано строк для усунення недоліків скарги шляхом подання до суду документу про сплату судового збору у сумі 704 грн.
Позивач зазначену ухвалу апеляційного суду отримала, проте вимоги апеляційного суду не виконала.
Крім того, апеляційний суд виходив із того, що зі змісту статті 4 Закону України «Про судовий збір» споживачі звільняються від сплати судового збору лише за подання позовної заяви, а за подання апеляційної скарги справляється судовий збір. При цьому, у статті 4 зазначеного Закону не передбачено такого розміру ставки судового збору, як «0».
Суд послався на постанову Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року скасувати й направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. У подальшому подані відповідні пояснення до касаційної скарги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 06 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі
№ 761/25718/17, витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва та надано учаснику справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи заявнику, позбавив позивача права на доступ до правосуддя, яке гарантоване статтями 8, 55, 129 Конституції України. ОСОБА_1 вказувала, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані
з порушенням їх прав. Зазначається, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами вказаного Закону України, так як між ними зобов`язання не припинено, рішення суду не виконано, позивач залишається бути споживачем послуг банку.
Заявник посилається на відповідну судову практику (рішення Конституційного Суду України, судові рішення суду касаційної інстанції, рішення Європейського суду з прав людини).
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до суду не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)(тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно з пунктом 22 статті 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.
У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору. Проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому (ст. 5 Закону України «Про судовий збір»), не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
Отже, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить норми про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав.
Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суд у постанові від 21 березня 2018 року, у справі № 761/24881/16-ц, провадження № 14-57цс18.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-185цс17, на який послався суд апеляційної інстанції.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у цій справі правовідносини сторін, наряду з іншими, також урегульовані нормами законодавства про захист прав споживачів, оскільки зобов`язання між сторонами у справі з договору банківського вкладу не припинено, рішення суду не виконано, позивач залишається бути споживачем послуг банку.
Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються
у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необхідним скасувати оскаржувану ухвалу, з передачею справи до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанціїдля вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р . А. Лідовець
Ю. В. Черняк
Джерело: ЄДРСР 89345561
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2020 року
м. Київ
Справа № 543/775/17
Провадження № 11-1287апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Полтавської області Департаменту патрульної поліції (далі - Управління поліції), інспектора роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції (далі - інспектор поліції) Дуканіча Ігоря Вікторовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення
за касаційними скаргами Управління поліції на ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня та 15 листопада 2017 року,
УСТАНОВИЛА:
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправними дії інспектора поліції Дуканіча І. В. щодо винесення стосовно нього постанови від 19 серпня 2017 року серії АР № 483366 про адміністративне правопорушення;
- визнати протиправною та скасувати постанову від 19 серпня 2017 року серії АР № 483366 про адміністративне правопорушення, якою накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 грн за порушення частини другої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Оржицький районний суд Полтавської області постановою від 8 вересня 2017 року позов задовольнив.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 9 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Управління поліції залишив без руху у зв`язку з ненаданням оригіналу квитанції про сплату судового збору, а ухвалою від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу повернув відповідачу у зв`язку з несплатою судового збору.
Залишаючи без руху апеляційну скаргу у зв`язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції, відступивши від правової позиції Верховного Суду України, зазначив, що за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Пунктом 13 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень; далі - КАС України) встановлено, що закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Кодексом діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.
Отже, за подання апеляційної скарги у справі про адміністративне правопорушення судовий збір сплачується суб`єктом владних повноважень на загальних підставах, у порядку та розмірах, установлених Законом України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Крім того, на думку суду апеляційної інстанції, за відсутності поняття державного мита в межах Закону № 3674-VI, навіть якщо вважати держмито платежем, тотожним судовому збору, то за приписами частини четвертої статті 288 КУпАП саме позивач (особа, на яку накладене адміністративне стягнення) звільняється від сплати держмита. Ця норма є абсолютною та не встановлює можливості для неоднозначного її трактування. Натомість апелянт є не особою, яка оскаржує накладену постанову у справі про адміністративне правопорушення, а є суб`єктом владних повноважень, який приймав спірну постанову.
За таких обставин звільнення від сплати судового збору відповідача - суб`єкта владних повноважень буде суперечити не тільки вимогам частини четвертої статті 288 КУпАП, а також і Закону № 3674-VІ, і жодний ретроспективний аналіз статті 288 КУпАП та Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» щодо права на оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення не дає підстав вважати, що суб`єкт владних повноважень є особою, яка не повинна сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги.
Не погодившись із такими судовими рішеннями, Управління поліції звернулося до суду касаційної інстанції зі скаргами, у яких, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені ухвали суду апеляційної інстанції та направити справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
На обґрунтування касаційної скарги Управління поліції зазначило, що під час вирішення питання про звільнення скаржника від сплати судового збору суд апеляційної інстанції не врахував викладених в апеляційній скарзі пояснень про те, що ставка судового збору за подання позову про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення не встановлена Законом № 3674-VІ, а частина п'ята статті 288 КУпАП звільняє осіб, які оскаржують таку постанову, від сплати державного мита. Таким чином, розмір ставки за подання цього позову становить 0,00 грн, а тому і за подання апеляційної та касаційної скарг необхідно сплатити також 0,00 грн. Отже, безпідставно зобов`язано скаржника усунути недоліки шляхом направлення до Харківського апеляційного адміністративного суду оригіналу квитанції про сплату судового збору.
Крім того, Управління поліції просить суд касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги взяти до уваги висновки колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладені в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16), згідно з якими за подання позивачем або відповідачем - суб`єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом № 3674-VІ, сплаті не підлягає.
Вищий адміністративний суд України ухвалами від 25 жовтня та 29 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження у зазначеній справі.
На підставі підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України у чинній редакції касаційна скарга була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 1 листопада 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 8 пункту 1розділу VII «Перехідні положення» КАС України, оскільки вважає за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16) з аналогічними правовідносинами.
Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у вказаній постанові, за подання позивачем або відповідачем - суб`єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку і розмірах, встановлених Законом № 3674-VI, сплаті не підлягає.
Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, дослідивши норми матеріального права щодо застосування судами попередніх інстанцій статті 288 КУпАП і норм, що встановлюють порядок сплати судового збору у справах про адміністративні правопорушення, вважає, що від сплати судового збору звільнені лише позивачі за подання позовної заяви до суду першої інстанції, що передбачено частиною четвертою статті 288 КУпАП, а за звернення з апеляційними скаргами сторони повинні сплачувати судовий збір у загальному порядку, оскільки ані КУпАП, ані Закон № 3674-VІ чи інші закони такої норми, яка б дозволяла звільняти їх від сплати судового збору, не містять.
Крім того, суд зазначив, що розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності необхідно обчислювати та здійснювати в порядку, визначеному Законом № 3674-VІ.
Наведені обставини, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, свідчать про те, що справу слід передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 5 листопада 2018 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 березня 2019 року прийняла цю справу до розгляду та призначила її розгляд у порядку письмового провадження.
4 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 12/0/30-19, виданим на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 4 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.
На час розгляду справи відзивів на касаційну скаргу не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи та заперечення на них, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Частиною першою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закону № 3674-VІ.
За статтями 1, 2 Закону № 3674-VІ судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Частина друга статті 3 Закону № 3674-VІ містить перелік об`єктів, за які не справляється судовий збір, а стаття 5 цього Закону - перелік суб`єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг тощо, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.
Відповідно до статті 4 цього ж Закону за подання, зокрема, до адміністративного суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано за характером спору (майновий/немайновий), а також за правовим статусом платника судового збору (фізична особа/фізична особа - підприємець/юридична особа/суб`єкт владних повноважень).
Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 213 КУпАП, згідно з якою справи про адміністративні правопорушення розглядаються: 1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад; 2) виконавчими комітетами (а в населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчими органами, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад та їх посадовими особами, уповноваженими на те цим Кодексом; 4) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, Верховним Судом; 5) органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається КУпАПта іншими законами України.
Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах визначається КУпАПта іншими законами України (стаття 246 КУпАП).
За статтею 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності)), дату народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою статті 283 КУпАП, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою статті 283 КУпАП, повинна містити відомості про адресу вебсайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.
Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення органами (посадовими особами), переліченими у пунктах 1-4 статті 213 КУпАП, одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові по справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування.
Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.
Постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.
Відповідно до статті 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.
Разом з тим, згідно з пунктом 3 частини першої статті 288 КУпАП постанову уповноваженого органу державної влади чи його посадової особи (як і постанову адміністративної комісії чи рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради (пункти 1, 2 цієї частини статті)) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Наведеним вище нормам статті 288 КУпАП кореспондують положення підпункту 2 частини першої статті 20 КАС України щодо предметної підсудності адміністративних справ, а також статті 286 КАС України, що встановлюють особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
З цих положень убачається, що оскарження рішень дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється шляхом подання до суду позовної заяви.
За Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» (у редакцій, чинній до набрання чинності Законом № 3674-VI) державне мито справлялося, зокрема, з позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили. Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла таку постанову.
Частиною четвертою статті 288 КУпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.
Аналіз установленого статтею 288 КУпАП права на оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення показує, що коло осіб, які мають право оскаржити таке рішення, порядок їх оскарження визначені і діють у редакції Закону України від 24 вересня 2008 року № 586-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху».
З 11 листопада 2011 року набрав чинності Закон № 3674-VI. Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за подання заяв, скарг до суду, в тому числі у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління, сплачується інший платіж - судовий збір, самостійні правові засади справляння якого, платники, об`єкти та розміри його ставок, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення визначено Законом № 3674-VI .
Прийняття Закону № 3674-VI не обмежує можливість дії чи прийняття у майбутньому законодавчих актів, які визначають пільги щодо сплати судового збору, отже, питання справляння судового збору, крім Закону № 3674-VІ, може регулюватися іншим законодавством (наприклад, частиною другою статті 239-1 КАС України в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIІI «Про забезпечення права на справедливий суд», згідно з якою за подання і розгляд заяви з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, судовий збір не сплачується, тоді як у Законі № 3674-VI такої підстави для звільнення від сплати судового збору немає).
Визначальним у такому випадку є наявність норми, припису про те, що у разі звернення до суду особа не обтяжується обов`язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах при поданні до суду заяви чи скарги.
Відповідно до положень статей 3, 5 Закону № 3674-VI серед осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, немає таких, які б звільнялися від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, чи виключали б позовну заяву на постанову про накладення адміністративного стягнення з об`єктів оплати судовим збором.
Також Законом України від 19 вересня 2013 року № 590-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» внесені зміни до положень КУпАП щодо сплати судового збору. Так статтею 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення, а розмір та порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно з приписами частини сьомої статті 283 КУпАП постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.
Розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина п`ята статті 4 Закону № 3674-VI).
Інших видів платежів (зокрема, у вигляді державного мита) у випадку звернення особи до суду Закон № 3674-VI не передбачає.
Тож особи, стосовно яких ухвалено судове рішення про накладення адміністративного стягнення, є платниками судового збору. У випадку незгоди із судовим рішенням про накладення адміністративного стягнення, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, учасники справи вправі оскаржити його в апеляційному порядку і Закон № 3674-VI винятків чи застережень щодо сплати судового збору за оскарження таких судових рішень не містить.
За частиною другою статті 171-2 КАС України у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності було остаточним і оскарженню не підлягало. Водночас, положення цієї частини втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 171-2 КАС України. У пункті 3 резолютивної частини цього Рішення Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Адже у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження рішення місцевих загальних судів як адміністративних судів.
Як до, так і після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015, Закон № 3674-VI не визначав і не визначає окремо об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Водночас, вирішуючи порушене у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходив з обсягу прав у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, який би забезпечував ефективний судовий захист, включаючи в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод учасників судового провадження, захисту їх від порушень і протиправних посягань, у тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень, як складової права осіб на доступ до суду.
У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.
Отже, за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов`язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.
Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Верховний Суд України в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16) зазначив таке: «У справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, статей 2-4 Закону № 3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору. КУпАП дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.
У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.
Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об`єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 КУпАП, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону № 3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги.
У зв`язку з цим за подання позивачем або відповідачем - суб`єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом № 3674-VI, сплаті не підлягає.»
Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від такого висновку, вказавши, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Оскільки оскаржувані рішення суду апеляційної інстанції відповідають вимогам процесуального закону, який установлює порядок прийняття до розгляду апеляційної скарги на рішення суду попередньої інстанції, їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА :
1. Касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Полтавської області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
2. Ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня та 15 листопада 2017 року у справі № 543/775/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
О. Б. Прокопенко
Судді
Н. О. Антонюк
В. С. Князєв
С. В. Бакуліна
Л. М. Лобойко
В. В. Британчук
Н. П. Лященко
Ю. Л. Власов
Л. І. Рогач
М. І. Гриців
О. М. Ситнік
Д. А. Гудима
О. С. Ткачук
В. І. Данішевська
В. Ю. Уркевич
Ж. М. Єленіна
О. Г. Яновська
О. Р. Кібенко
Відповідно до частини третьої статті 355 КАС України постанову оформила суддя Рогач Л. І.
Джерело: ЄДРСР 88952415
-
-
Темы
-
Recommended Posts
Join the conversation
You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.