ANTIRAID

Обзор судебной практики рассмотрения ВС дел по обжалованию решений третейских судов и о выдаче приказов на их принудительное исполнение за период с 01.01.2018 по 31.05.2019

Recommended Posts

Обзор содержит информацию, в частности, о:

- подведомственность дел по спорам о взыскании задолженности по кредитным договорам;

- подведомственность дел об оспаривании решений третейских судов и о выдаче приказа на принудительное исполнение решений третейских судов;

- подсудности дел об обжаловании решений третейских судов и о выдаче приказа на принудительное исполнение решений третейских судов;

- основания для отмены решений третейских судов и для выдачи приказов на принудительное исполнение решений третейских судов.

https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/Ogljad_rishen_tret.pdf

Огляд судової практики розгляду ВС справ щодо оскарження рішень третейських судів і про видачу наказів на їх примусове виконання за період з 01.01.2018 по 31.05.2019.pdf

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ЮліяВолодимирівна
      Друзі, прошу Вашої поради. Отримана ухвала про відкриття судового провадження третейським судом. Позов подав Приватбанк , відповідач-1 юридична особа якій був встановлений кредитний ліміт, відповідач-2 поручитель - звичайна фізична особа. В Умовах згаданих позивачем між банком і клієнтом існує третейське застереження, а по договору поруки між банком та поручителем відсутнє третейське застереження. Банк просить стягнути заборгованість солідарно, але я так розумію, що вирішувати питання щодо відповідальності поручителя має суд загальної юрисдикції.Зрозуміло, що кредит не споживчий і поручитель не є споживачем. Порадьте, що краще зараз вчинити? Подати клопотання про закриття провадження на підставі відсутності третейської угоди між позивачем та відповідачем-2?
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 грудня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 755/11648/15-ц
      Провадження N 14-336цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      заявник - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"),
      заінтересовані особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2016 року у складі судді Катющенка В.П. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року у складі колегії суддів Панченка М.М., Побірченко Т.І., Барановської Л.В.
      у цивільній справі за заявою ПАТ "Укрсоцбанк" про видачу виконавчого листа,
      УСТАНОВИЛА:
      У червні 2015 року ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до суду із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 31 березня 2015 року у справі за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором станом на 04 лютого 2015 року на користь ПАТ "Укрсоцбанк": солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 у розмірі 2 187 392,99 грн та з ОСОБА_3 у розмірі 1 491 646,15 грн. а також третейський збір у розмірі 22 273,93 грн та 3 226,07 грн відповідно.
      Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2016 року у задоволенні заяви ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено.
      Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції керувався тим, що ця справа не підвідомча третейському суду, оскільки відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України від 11 травня 2004 року N 1701-IV "Про третейські суди" (далі - Закон N 1701-IV) третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки); кредит наданий в іноземній валюті (доларах США), тому зазначений спір також не підвідомчий третейським судам.
      При цьому місцевий суд посилався на правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 21 жовтня 2015 року в справі N 6-831цс15.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2016 року залишено без змін.
      Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що справа не підвідомча третейським судам, оскільки незалежно від предмета та підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон N 1023-XII); грошові кошти за спірним кредитним договором видавалися в іноземній валюті, зокрема у доларах США, тому ця справа не може розглядатися в приватному порядку - третейськими судами, оскільки наявна значна концентрація суспільно-значимих публічних елементів.
      При цьому апеляційний суд також послався на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 21 жовтня 2015 року у справі N 6-831цс15 та 11 листопада 2015 року у справі N 6-1716цс15.
      У травні 2016 року ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Наведені у касаційній скарзі доводи
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди помилково вважали, що цей спір не підвідомчий третейським судам, оскільки вони не можуть розглядати спори про захист прав споживачів, а не будь-які спори за участю споживача. У зазначеному випадку спір виник про захист прав банку; судами не враховано, що позов пред'явлений не тільки до позичальника, а й до поручителя, який не є споживачем послуг банку.
      Крім того, заявник вважає, що правові висновки Верховного Суду України, на які послалися суди, суперечать Закону N 1701-IV, оскільки суд застосував до цивільно-правових відносин деякі узагальнюючі поняття публічного права, які не мають правового визначення, тому суди мають право відступити від них з одночасним наведенням відповідних мотивів.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
      У лютому 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 04 липня 2018 рокусправу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п'яту статті 403 та підпункт 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України.
      Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в ухвалі зазначив, що у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі N 6-831цс15 суд зробив правовий висновок, що норми закону щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні, зокрема і проведення грошових розрахунків валютними цінностями, мають публічну основу, переслідують публічний інтерес і спрямовані на досягнення результату, необхідного в публічних цілях для задоволення публічних потреб - забезпечення стабільності української грошової одиниці - гривні.
      Наявність у правовідносинах щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку - третейськими судами.
      Аналіз зазначеного правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України, свідчить про те, що третейськими судами не можуть розглядатися справи, що стосуються правовідносин за кредитними договорами, якщо кредит виданий в іноземній валюті, оскільки всі такі кредитні договори мають елементи публічно-правового характеру.
      Колегія суддів Верховного Суду вважає, що є підстави для відступлення від висновку, викладеного у наведеній вище постанові Верховного Суду України, вказуючи на те, що правовідносини, які виникають щодо споживчих кредитних договорів, укладених між фізичною особою та банком, незважаючи на валюту кредитування, в якій такий кредит виданий (у гривні чи в іноземній валюті), регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), мають цивільно-правовий характер, стосуються визначеного кола осіб, тому не можна вважати, що всі правовідносини, що виникають з кредитних договорів, наданих в іноземній валюті, відносяться до публічно-правових.
      Також вказує, що правова природа споживчого кредитування визначається договірними відносинами, що виникають між рівними особами, а не особами у порядку підкорення, а саме між позичальником (фізичною особою) та кредитодавцем (особою, яка має право здійснювати діяльність у сфері споживчого кредитування), з приводу надання позичальнику коштів на умовах строковості, платності та повернення для задоволення його особистих, сімейних, побутових потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності.
      Крім того, до позичальника може застосовуватися як цивільно-правова, так і інші види юридичної відповідальності, а не публічно-правові зобов'язання.
      Наслідками невиконання споживачем своїх обов'язків може бути розірвання договору, одностороння відмова від зобов'язання, відшкодування збитків, сплата неустойки, втрата застави, а також сплата 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
      Отже, особливий суб'єктний склад, цільова спрямованість та наявність спеціальних способів захисту дає змогу дійти висновків про те, що відносини споживчого кредитування є предметом регулювання чинного законодавства України про захист прав споживачів, а не публічно-правового права, при цьому сторони, укладаючи кредитний договір, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, досягаючи згоди з усіх істотних умов договору, у тому числі валюти кредитування, діють вільно та на власний розсуд, беруть виключно на себе визначені договором права та обов'язки, тобто відповідають перед іншою стороною договору особисто, тому такі правовідносини мають суто цивільно-правовий, приватний характер та не можуть бути віднесені до таких, які мають публічно-правове значення, що торкаються публічно значимих відносин за наявності лише єдиної ознаки - видачі кредиту в іноземній валюті.
      Таким чином, спори щодо виконання таких кредитних договорів повинні розглядатися у приватному порядку - третейськими судами, за відсутності інших, передбачених Законом N 1701-IV, заборон.
      Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судудійшла висновку про необхідність передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цієї справи та відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Суди встановили, що 23 квітня 2008 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір N 44.29-48-497/I, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит на інвестування в будівництво трикімнатної квартири в сумі 134 989,00 доларів США зі сплатою 13,5 % річних з кінцевим терміном повернення коштів до 23 квітня 2033 року.
      На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_4 укладено договір поруки N 44.02-13-505/I.
      За пунктом 6.2 зазначеного договору в разі, якщо сторони не дійдуть згоди зі спірних питань шляхом переговорів, сторони, керуючись статтею 5 Закону N 1701-IV, домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем В.М. Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. У разі неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз О.А. або Білоконем Ю.М. у черговості, вказаній у цьому пункті. У разі якщо спір не може бути розглянутий визначеними в цьому пункті суддями, суддя призначається головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного регламенту вказаного третейського суду.
      Аналогічне положення міститься й у пункті 4.2 договору поруки.
      Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 31 березня 2015 року позов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено частково. Ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором у сумі 2 187 392,99 грн. а також стягнути окремо з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 491 646,15 грн. Крім того, ухвалено стягнути з відповідачів на користь ПАТ "Укрсоцбанк" третейський збір.
      У червні 2015 року ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до суду із заявою про видачу виконавчого листа на підставі вищевказаного рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 31 березня 2015 року.
      Відмовляючи ПАТ "Укрсоцбанк" у задоволенні заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що рішення третейського суду прийняте за наслідками вирішення спору, який не був йому підвідомчий відповідно до закону, в тому числі й з огляду на концентрацію в ньому суспільно-значимих публічних елементів у зв'язку з наявністю правовідношення щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті.
      Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
      Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
      Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
      Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі N 6-831цс15, з огляду на таке.
      У постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі N 6-831цс15, від викладеного в якій правового висновку Касаційний цивільний суд бажає відступити, зазначено, що рішення третейського суду постановлене у справі щодо проведення розрахунку за укладеним резидентами кредитним договором, предметом якого була іноземна валюта - долар США.
      Порядок здійснення на території України розрахунків в іноземній валюті регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет), який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства та його норми спрямовані на регулювання порядку проведення розрахунків іноземною валютою, мають імперативний характер, вони вкрай обмежують свободу резидентів при здійсненні таких розрахунків.
      Статтею 16 Декрету встановлено фінансові санкції, які застосовуються до резидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання.
      Згідно з частиною першою статті 16 Декрету незаконне використання валютних цінностей як засобу платежу тягне адміністративну відповідальність (стаття 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
      Верховним Судом України вказано, що зазначені правові норми щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні, зокрема і проведення грошових розрахунків валютними цінностями, мають публічну основу, переслідують публічний інтерес і спрямовані на досягнення результату, необхідного в публічних цілях для задоволення публічних потреб - забезпечення стабільності української грошової одиниці - гривні, у зв'язку із чим зроблено правовий висновок, що наявність у правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку - третейськими судами.
      За змістом статей 1, 2, 6 Закону N 1701-IV підвідомчість справ, які можуть бути вирішені в рамках третейського судочинства, обмежена сферою приватного права.
      Так, у статті 1 Закону N 1701-IV вказано, що він регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
      У статті 2 цього Закону наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
      третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин;
      сторони третейського розгляду (далі - сторони) - позивач та відповідач.
      Позивачами є фізичні та юридичні особи, що пред'явили позов про захист своїх порушених чи оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів.
      Відповідачами є фізичні та юридичні особи, яким пред'явлено позовні вимоги.
      Також у статті 3 Закону N 1701-ІV визначено завдання третейського суду, яким є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.
      У пункті 14 статті 6 Закону N 1701-IV зазначено, що справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) не підлягають розгляду третейськими судами.
      Тобто, до компетенції третейських судів входить вирішення спорів, що виникають між приватними особами, за виключенням окремих категорій, прямо передбачених Законом N 1701-IV, з питань, які не торкаються публічно значимих відносин.
      За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
      Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
      Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
      Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
      За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      У статті 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
      Відповідно до частини третьої статті 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
      Таким законом є зазначений Декрет.
      Заборони на використання валюти як платіжного засобу Декрет не передбачає.
      Отже, за своєю суттю кредитний договір є результатом точної, досягнутої раніше сторонами домовленості в цивільному обігу про порядок взаємовідносин щодо надання та повернення грошових коштів, де перераховані всі права і обов'язки сторін, в тому числі чітко визначено його ціну, порядок розрахунків, терміни виконання умов й інші необхідні елементи, тобто породжує цивільно-правові наслідки для сторін, що виключає віднесення правовідносин до публічно-правових.
      Це підтверджується і спеціальними нормами, що регулюють правовідносини позики та кредиту.
      Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Зокрема, у пунктах 1.1, 1.1.1 кредитного договору сторони погодили, що кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти саме в сумі 134 989,00 доларів США, а останній у свою чергу, зобов'язується щомісячно (до 23 числа) сплачувати в рахунок погашення кредиту 1 594,00 долари США.
      Таким чином, на етапі узгодження предмета і умов кредитного договору позичальник та кредитор як рівноправні сторони у правовідносинах та суб'єкти приватного права, діючи вільно, на власний розсуд визначили його істотну умову (ціну договору) у виді грошової одиниці певної держави (іноземна валюта), що згідно зі статтями 192, 533 ЦК України може використовуватися як засіб розрахунку в Україні, тобто є об'єктом цивільних прав. Тому проведення грошових розрахунків за кредитним договором чи їх нездійснення згідно з умовами такого договору, незалежно від валюти кредитування, свідчить, що такі правовідносини мають суто цивільно-правовий, приватний характер та не можуть бути віднесені до таких, які мають публічно-правове значення, є публічно значимі відносини за наявності лише єдиної ознаки - визначення засобу платежу в іноземній валюті.
      За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду відступає від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі N 6-831цс15.
      Разом з тим місцевий суд і суд апеляційної інстанції, пославшись на правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі N 6-1716цс15, правильно зазначили, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону N 1701-IV, незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом України від 03 лютого 2011 року N 2983-VI від 03 лютого 2011 року "Про внесення зміни до статті 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам" виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що визначення, права та обов'язки споживачів урегульовано у Законі N 1023-XII.
      У Преамбулі Закону N 1023-XII зазначено, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
      У пункті 22 статті 1 Закону N 1023-XII у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
      Також визначена сфера дії цього Закону у частині першій статті 1-1: цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
      Отже, якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов'язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням ним обов'язків як найманим працівником, такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер, як споживчого, відтак і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору, як споживача, а вирішення такого спору, незалежно від його ініціатора, має ґрунтуватися та враховувати і вимоги Закону N 1023-XII.
      Тобто незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону N 1023-XII.
      За викладених обставин суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 31 березня 2015 року у частині стягнення із позичальника ОСОБА_3 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованості за кредитним договором.
      Однак Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій в частині вирішення питання про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду про стягнення кредитних коштів із поручителя ОСОБА_4 з таких підстав.
      Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону N 1023-XII, є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. У Законі урегульовані відносини саме споживача.
      Частиною першою статті 11 Закону N 1023-XII визначено, що між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
      У частинах першій, другій статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
      Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
      Зазначені норми розміщені у § 1 Загальні положення про забезпечення виконання зобов'язання Глави 49 Забезпечення виконання зобов'язання Книги п'ятої Зобов'язальне право ЦК України. Можна зробити висновок, що договір поруки є додатковим, акцесорним зобов'язанням, який забезпечує належне виконання основного зобов'язання та виникає і існує лише за умови існування основного. Тобто не є споживчим договором, а сторона такого договору не є споживачем, оскільки вказаний договір не направлений на задоволення потреб поручителя.
      Оскільки поручитель ОСОБА_4 є стороною акцесорного зобов'язання, не є споживачем і Законом N 1023-XII не передбачено поширення на сторони акцесорних договорів його положень, то висновки місцевого суду та суду апеляційної інстанції про неможливість розгляду вимог до поручителя не ґрунтуються на законі, а тому судові рішення судів попередніх інстанцій в цій частині на підставі статей 409, 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
      Велика Палата Верховного Суду при розгляді вказаної справи зробила такі висновки.
      У статті 1 Закону N 1701-IV вказано, що цей Закон регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
      Згідно з пунктом 14 статті 6 Закону N 1701-IV справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) не підлягають розгляду третейськими судами.
      Тобто до компетенції третейських судів входить вирішення спорів, що виникають між приватними особами, за виключенням окремих категорій, прямо передбачених Законом N 1701-IV, з питань, які не торкаються публічно значимих відносин.
      Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі N 6-831цс15.
      У статті 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
      Відповідно до частини третьої статті 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
      Таким законом є вказаний Декрет.
      Заборони на використання валюти як платіжного засобу Декрет не передбачає.
      У частині другій статті 1054 ЦК України зазначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      За своєю суттю кредитний договір є результатом точної, досягнутої раніше сторонами домовленості в цивільному обігу про порядок взаємовідносин щодо надання та повернення грошових коштів, де перераховані всі права і обов'язки сторін, в тому числі чітко визначено його ціну, порядок розрахунків, терміни виконання умов й інші необхідні елементи, тобто породжує цивільно-правові наслідки для сторін, що виключає віднесення правовідносин до публічно-правових.
      Якщо на етапі узгодження предмета і умов кредитного договору позичальник та кредитор як рівноправні сторони у правовідносинах та суб'єкти приватного права, діючи вільно, на власний розсуд визначили його істотну умову (ціну договору) у виді грошової одиниці певної держави (іноземна валюта), що згідно зі статтями 192, 533 ЦК України може використовуватися як засіб розрахунку в Україні, тобто є об'єктом цивільних прав, проведення грошових розрахунків за кредитним договором чи їх нездійснення згідно з умовами такого договору, незалежно від валюти кредитування, свідчить, що такі правовідносини мають суто цивільно-правовий, приватний характер.
      Якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов'язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням ним обов'язків як найманим працівником, такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер, як споживчого, відтак і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору, як споживача, а його вирішення, незалежно від ініціатора судового розгляду, має ґрунтуватися та враховувати і вимоги Закону N 1023-XII.
      Тобто незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону N 1023-XII.
      Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі N 6-1716цс15, та зазначила, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону N 1701-IV, незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом України від 03 лютого 2011 року N 2983-VI "Про внесення зміни до статті 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам" виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
      Відповідно до вимог 553 ЦК України договір поруки є додатковим, акцесорним зобов'язанням, який забезпечує належне виконання основного зобов'язання та виникає і існує лише за умови існування основного, забезпеченого договору, яким у даному випадку є кредитний договір. Акцесорний договір не є споживчим договором, а сторона такого договору не є споживачем, оскільки вказаний договір не направлений на задоволення особистих потреб поручителя.
      Вимоги пункту 14 статті 6 Закону N 1701-IV щодо обмеження компетенції третейських судів не поширюється на спори, що виникають з акцесорних договорів навіть за умови, якщо такими договорами забезпечено виконання зобов'язання за споживчим договором.
      Керуючись статтями 259, 263, 400, 402, 403, 409, 410, 411, 415-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.
      Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року в частині відмови у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 31 березня 2015 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" заборгованості за кредитним договором - скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      В іншій частині ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      О.С. Золотніков І.В. Саприкіна
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/8927/17
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
      Ткач І.В. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.,
      розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"
      на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018
      (суддя Сулім В.В.)
      про зупинення провадження у справі
      у справі N 910/8927/17
      за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторметал"
      про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України"
      у справі N 43/16
      за позовом Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"
      до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторметал",
      за участю третьої особи: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрвторчормет"
      про стягнення заборгованості,
      ВСТАНОВИВ:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У червні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" (далі - ПАТ "Сбербанк") звернулося до Господарського суду міста Києва з заявою про скасування рішення третейського суду від 24.04.2017 у справі N 43/16.
      2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
      2.1. 15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким, у тому числі, викладено Господарський процесуальний кодексу України в новій редакції.
      Частиною 2 статті 24 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017, передбачено, що справи щодо оскарження рішень третейських судів, про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними господарськими судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом.
      Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2018 справу N 910/8927/17 за заявою ТОВ "Вторметал" про скасування рішення третейського суду передано для розгляду до Київського апеляційного господарського суду.
      2.2. 03 липня 2018 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторметал" про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено апеляційне провадження у справі N 910/8927/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку судового рішення у справі N 910/10797/17.
      2.3. Ухвала мотивована тим, що відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
      У цьому зв'язку суд зазначив, що наведена стаття не передбачає як підставу для зупинення провадження у справі саме прийняття Великою Палатою Верховного Суду справи до розгляду.
      Ухвалою Верховного Суду від 14.06.2018 справу N 910/10797/17 разом із апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Чернігів Вторчормет" на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2018 у даній справі передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Враховуючи, що спірні правовідносини у справі N 910/10797/17 та у справі N 910/8927/17 є подібними, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зупинення на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України "апеляційного" провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи N 910/10797/17.
      3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи
      3.1. 13 липня 2018 року Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 про зупинення апеляційного провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку судового рішення у справі N 910/10797/17. Справу N 910/8927/17 передати до Київського апеляційного господарського суду для подальшого розгляду по суті.
      3.2. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що судом допущено порушення норм процесуального права при визначенні стадії розгляду справи, що перебувала у провадженні Київського апеляційного господарського суду.
      Частиною 2 статті 24 Господарського процесуального кодексу України в чинній редакції передбачено, що справи щодо оскарження рішень третейських судів, про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними господарськими судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом.
      Тобто провадження у даній справі, під час якого суддя Київського апеляційного господарського суду зупинив провадження - не є апеляційним, тоді як суд зазначив, що "зупиняє апеляційне провадження у справі".
      3.3. Частиною 2 статті 25 ГПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних господарських судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
      Тобто положеннями чинного ГПК України не передбачено у справах, які стосуються оскарження рішень третейських судів, до якої відноситься справа N 910/10797/17, можливість касаційного оскарження судових рішень.
      З огляду на зазначене, зупинення провадження у даній справі "до закінчення перегляду в касаційному порядку судового рішення у справі N 910/10797/17" є необґрунтованим та незаконним, оскільки ГПК України не передбачає можливість касаційного оскарження у даній категорії справ, тому обставини, на які посилається суд в ухвалі про зупинення справи, є необґрунтованими (та взагалі можуть ніколи не настати), що означає, що визначений судом період, на який зупинене провадження - ніколи не завершиться.
      3.4. Суд не звернув увагу на той факт, що згаданою ухвалою справу N 910/10797/17 вирішено передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Дана ухвала жодним чином не означає, що Велика Палата Верховного Суду прийме дану справу до свого розгляду. Відповідної ухвали про прийняття до свого розгляду згаданої справи немає, а тому відсутні правові підстави для зупинення провадження по справі.
      Частина 7 статті 228 ГПК України передбачає, що суд має право зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду (ухвала про прийняття до перегляду - відсутня).
      Тобто суд першої інстанції не врахував, що провадження у справі має зупинятись на визначений період часу з чітким розумінням того, що підстава для зупинення провадження уже існує. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду на час винесення ухвали, що оскаржується, ще не прийняла до свого розгляду справу N 910/10797/17, тому були відсутні підстави для зупинення провадження у справі N 910/8927/17.
      3.6. Відзиви від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили.
      3.7. Склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 19.09.2018, який міститься у матеріалах справи.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
      4.1. Щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції
      4.1.1. Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      4.2. Щодо суті апеляційної скарги
      4.2.1. Предметом апеляційного оскарження є ухвала Київського апеляційного господарського суду про зупинення "апеляційного" провадження у справі N 910/8927/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку судового рішення у справі N 910/10797/17.
      4.2.2. Верховний Суд вважає за необхідне зауважити на такому.
      Частиною 2 статті 24 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, передбачено, що справи щодо оскарження рішень третейських судів, про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними господарськими судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом.
      Отже, Верховний Суд вважає доречним аргумент касаційної скарги (п. 3.2 цієї постанови) про те, що провадження у справі, під час якого Київський апеляційний господарський суд зупинив "апеляційне" провадження, не є апеляційним, тоді як суд розглядаючи справу як суд першої інстанції, зупинив саме апеляційне провадження у справі.
      Водночас зазначена обставина по суті є опискою суду під час винесення ухвали від 03.07.2018, яка не може бути безумовною підставою для скасування цієї ухвали відповідно до ст. 280 ГПК України.
      4.2.3. Частиною 2 статті 25 ГПК України встановлено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних господарських судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
      Тобто положеннями чинного ГПК України не передбачено у справах, які стосуються оскарження рішень третейських судів, і до яких відноситься справа N 910/10797/17, можливість касаційного оскарження судових рішень.
      З огляду на зазначене, зупинення Київським апеляційним господарським судом провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку судового рішення у справі N 910/10797/17 є необґрунтованим, оскільки ГПК України не передбачено можливість касаційного оскарження у справі, предметом розгляду якої є скасування рішення третейського суду.
      Отже, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що зупинення у справі є необґрунтованим, оскільки визначений судом період, на який зупинене провадження, а саме до закінчення перегляду в касаційному порядку судового рішення у справі N 910/10797/17, ніколи не настане.
      4.2.4. Щодо доводів скаржника про те, що провадження у справі має зупинятись на визначений період часу з чітким розумінням того, що підстава для зупинення провадження уже існує, тоді як на час постановлення ухвали, що оскаржується, Велика Палата Верховного Суду ще не прийняла до свого розгляду справу N 910/10797/17, Верховний Суд зазначає таке.
      Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
      Отже, враховуючи наведені приписи ГПК України, суд має право зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.
      Однак, відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень, на час прийняття Київським апеляційним господарським судом ухвали від 03.07.2018, Великою Палатою не було прийнято рішення щодо прийняття до розгляду справи N 910/10797/17 про перегляд ухвали Київського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2018 року.
      Навпаки, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018, яка оприлюднена в реєстрі 13.07.2018, справу N 910/10797/17 з апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Чернігів Вторчормет" на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2018 в цій справі повернуто до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідній колегії суддів для розгляду, оскільки у Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не було встановлених законом підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що в даному випадку у Київського апеляційного господарського суду не було правових підстав для зупинення провадження у справі N 910/8927/17, оскільки Велика Палата Верховного Суду на час винесення ухвали, що оскаржується, ще не прийняла до свого розгляду справу N 910/10797/17.
      5. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
      5.1. Верховний Суд вважає помилковим висновок Київського апеляційного господарського суду про наявність підстав для зупинення провадження у справі N 910/10797/17 з огляду як на відсутність касаційного розгляду у справі N 910/10797/17, так і на відсутність рішення Великої Палати щодо прийняття до свого розгляду справи N 910/10797/17.
      5.2. Пунктом 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Статтею 280 ГПК України встановлено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
      5.3. Враховуючи викладене, Верховний Суд задовольняє апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" та скасовує ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2018. Справа N 910/8927/17 передається до Київського апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
      6. Судові витрати
      6.1. Відповідно до статті 282 ГПК України у постанові суду апеляційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
      Частиною 14 статті 129 ГПК України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Враховуючи, що в даному випадку справа передається до Київського апеляційного господарського суду для продовження розгляду, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
      Керуючись статтями 255, 269, 270, 275, 280, 281, 282, 284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
      ПОСТАНОВИВ:
      1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" задовольнити.
      2. Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2018 у справі N 910/8927/17 скасувати. Справу N 910/8927/17 передати до Київського апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
      3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя І. Ткач
      Судді О. Баранець
      Г. Вронська
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      17 вересня 2018 року
      м. Київ
      справа № 796/138/2018
      провадження № 61-40895 ав 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого-Пророка В. В. (суддя-доповідач)суддів: Висоцької В. С., Фаловської І. М. учасники (сторони третейського розгляду):
      позивач в третейському спорі-Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» (в судове засідання не з'явився),відповідач в третейському спорі-ОСОБА_4 (в судове засідання не з'явився),
      розглянув у порядку письмового провадження справу, відкриту за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» про видачу виконавчого листа на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Розвитку ринку фінансових послуг» від 03 травня 2018 року у справі № 2018/0402-006 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про отримання товарів на умовах лізингу (оренди), за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року, постановлену у складі судді Махлай Л. Д. в місті Києві, повний текст якої складений 10 липня 2018 року,
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст вимог заявника
      1. У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» (далі - ТОВ «ФК «Фангарант груп») звернулось до Апеляційного суду міста Києва як суду першої інстанції із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Розвитку ринку фінансових послуг» (далі - постійно діючий третейський суд АРРФП) від 03 травня 2018 року у справі № 2018/0402-006 за позовом ТОВ «ФК «Фангарант груп» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про отримання товарів на умовах лізингу (оренди) (далі - рішення третейського суду від 03 травня 2018 року).
      2. Свою заяву ТОВ «ФК «Фангарант груп» обґрунтовувало тим, що 09 серпня 2016 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.) та ОСОБА_4 було укладено договір про отримання товарів в системі «Плати Пізніше» (далі - договір від 09 серпня 2016 року). Відповідно до пункту 1.1. договору від 09 серпня 2016 року в момент підписання цього договору всі існуючі та майбутні права ФОП ОСОБА_5 за цим договором відступаються на користь ТОВ «ФК «Фангарант груп», яке є також стороною договору від 09 серпня 2016 рокута виступає у ролі процесинг-центра, передбаченого умовами даного договору.
      3. Пункт 8.6. договору від 09 серпня 2016 року містить третейське застереження, яке передбачає розгляд спорів сторін, що виникають щодо договору від 09 серпня 2016 року, або у зв'язку з ним, окрім спорів щодо захисту прав споживачів, постійно діючим третейським судом АРРФП. Сторони цього договору погодили, що в процесі розгляду та вирішення відповідних спорів буде застосовуватись Регламент постійно діючого третейського суду АРРФП (далі - регламент третейського суду АРРФП).
      4. У зв'язку з тим, що ОСОБА_4 неналежним чином виконував свої зобов'язання по договору від 09 серпня 2016 року, ТОВ «ФК «Фангарант груп» звернулось до постійно діючого третейського суду АРРФП. 03 травня 2018 року постійно діючим третейським судом АРРФП було прийнято рішення третейського суду від 03 травня 2018 року. Рішенням третейського суду від 03 травня 2018 року позов ТОВ «ФК «Фангарант груп» задоволено повністю.
      Короткий зміст судового рішення, прийнятого апеляційним судом як судом першої інстанції
      5. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року, повний текст якої складений 10 липня 2018 року, у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Фангарант груп» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду від 03 травня 2018 року відмовлено.
      6. Судове рішення апеляційного суду, прийняте ним як судом першої інстанції, мотивоване тим, що підстави для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду викладені у статті 486 ЦПК України.
      7. Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про захист прав споживачів) споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
      8. Пункт 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про третейські суди) передбачає, що третейські суди в порядку, передбаченому Законом про третейські суди, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
      9. За договором від 09 серпня 2016 року ОСОБА_4 є покупцем певних товарів, а тому є споживачем в силу закону незалежно від того, вважав його таким ФОП ОСОБА_5, чи ні. Виходячи з суб'єктного складу сторін та характеру спірних правовідносин, що були предметом розгляду у третейському суді, за результатами якого було прийнято рішення третейського суду від 03 травня 2018 року, спір не підвідомчий третейському суду.
      10. З наданих ТОВ «ФК «Фангарант груп» матеріалів не вбачається, що склад третейського суду для розгляду відповідної справи призначався у відповідності до вимог Закону про третейські суди. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 486 ЦПК України, якщо склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону суд відмовляє у видачі виконавчого листа.
      Короткий зміст вимог апеляційної скарги
      11. 24 липня 2018 року ТОВ «ФК «Фангарант груп» надіслало до Верховного Суду апеляційну скаргу, вважаючи, що відповідне судове рішення апеляційного суду прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
      12. В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Фангарант груп»просить скасувати ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ТОВ «ФК «Фангарант груп» про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду від 03 травня 2018 року.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
      13. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що спірні правовідносини не регулюються Законом про захист прав споживачів, оскільки підставою позову ТОВ «ФК «Фангарант груп» є невиконання боржником умов договору. ТОВ «ФК «Фангарант груп» не є споживачем, оскільки звернулось до третейського суду з позовом про стягнення заборгованості внаслідок неналежного виконання боржником умов договору.
      14. Відповідно до статей 11, 15, 16 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV (далі в редакції, що діяла на момент виникнення відповідних правовідносин, - ЦК України), частини п'ятої статті 28 та частини першої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), частини першої статті 22 Закону про захист прав споживачів, пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовом про захист прав споживачів» (далі - Постанова № 5) до справ про захист прав споживачів відносяться справи, в яких споживач є позивачем, який просить захистити його права споживача. ОСОБА_4 під час розгляду відповідної справи постійно діючим третейським судом АРРФП не здійснював ніяких дій на свій захист, отже правовідносини щодо захисту прав споживачів не виникали та не розглядались постійно діючим третейським судом АРРФП.
      15. Правовідносини із договорів виникають між сторонами договору, правовідносини щодо захисту прав споживачів виникають між споживачем та органом, що уповноважений захищати права споживачів.
      16. Сторони договору від 09 серпня 2016 року обумовили застосування регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП, частина перша статті 27 якого передбачає, що при третейському розгляді справи одноособовим третейським суддею сторони спільно призначають одноособового третейського суддю. Якщо сторони не узгодять кандидатуру одноособового третейського судді у 5-ти денний термін з дня отримання ухвали постійно діючого третейського суду АРРФП з вимогою про це, одноособовий третейський суддя призначається головою постійно діючого третейського суду АРРФП, про що постановляється ухвала.
      17. Ухвалою постійно діючого третейського суду АРРФП про призначення складу суду від 17 квітня 2018 року у зв'язку з відсутністю будь-яких письмових повідомлень та відомостей щодо узгодження сторонами відповідного спору кандидатури третейського судді для одноособового вирішення спору, в тому числі, у зв'язку з закінченням встановленого ухвалою постійно діючого третейського суду АРРФП від 03 квітня 2018 року терміну для узгодження відповідними сторонами кандидатури судді, матеріали відповідної справи було передано для одноособового розгляду та вирішення справи по суті Голові постійно діючого третейського суду АРРФП ОСОБА_6 Отже, постійно діючий третейський суд АРРФП здійснив розгляд вищезазначеного спору у складі, який відповідав вимогам законодавства.
      18. Інші доводи апелянта суд касаційної інстанції не приймає до уваги відповідно до вимог статей 76, 77, 80 ЦПК України.
      (2) Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
      19. Інші учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      20. Згідно із частиною другою статті 24 та частиною другою статті 351 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
      21. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України в порядку письмового провадження розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами.
      22. Частиною другою цієї статті передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним 372 ЦПК України чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
      23. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (згідно із пунктом 1 частини третьої статті 223 ЦПК України).
      24. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (згідно із частинами четвертою та п'ятою статті 268 ЦПК України).
      25. Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
      26. Клопотань сторін про відкладення розгляду справи до Верховного Суду не надходило. Сторони справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з'явились, причини неявки Верховному Суду не повідомили. В зв'язку з цим, Верховний Суд, керуючись зазначеними нормами ЦПК України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій як суду першої інстанції
      27. Частиною третьою статті 487 ЦПК України передбачено, що ухвала суду про відмову у видачі виконавчого листа може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку, встановленому для оскарження рішення суду першої інстанції.
      28. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
      29. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (частина перша та друга статті 367 ЦПК України).
      30. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).
      31. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      32. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України).
      33. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
      34. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частина четверта статті 77 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
      35. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина перша та друга статті 89 ЦПК України).
      36. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 376 ЦПК України).
      37. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).
      38. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (частина третя статті 376 ЦПК України).
      39. При розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 486 ЦПК України.
      40. Згідно із статтею 486 ЦПК України суд відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо: 1) на день ухвалення рішення за заявою про видачу виконавчого листа рішення третейського суду скасовано судом; 2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 3) пропущено встановлений строк для звернення за видачею виконавчого листа, а причини його пропуску не визнані судом поважними; 4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 5) третейська угода визнана недійсною; 6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом; 8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу суду відповідну справу; 9) третейський суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі. Дані положення кореспондуються зі змістом статті 56 Закону про третейські суди.
      41. Апеляційним судом як судом першої інстанції встановлено, що 09 серпня 2016 року між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір № 60031001584 про отримання товарів у системі «ПлатиПізніше». За умовами цього договору ФОП ОСОБА_5 зобов`язався поставити ОСОБА_4 товари, перелік яких зазначено у договорі від 09 серпня 2016 року на загальну суму 26 393,00 грн, а останній зобов`язався оплатити ці товари відповідно до строків та умов оплати, визначених договором від 09 серпня 2016 року.
      42. На підставі пункту 8.6. договору від 09 серпня 2016 року суд апеляційної інстанції встановив наявність третейської угоди у вигляді третейського застереження про передачу спору, який випливає з умов виконання договору, на розгляд третейському суду. Договір від 09 серпня 2016 року недійсним не визнавався, третейське застереження не скасовувалося.
      43. 03 травня 2018 року Постійно діючим третейським судом при Асоціації «Розвитку ринку фінансових послуг» було прийнято рішення у справі № 2018/0402-006 за позовом ТОВ «ФК «Фангарант Груп» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та судових витрат на загальну суму 54 981,36 грн. Вказаним рішенням третейського суду позов задоволено повністю.
      (1.1) Щодо підвідомчості справи третейському суду
      44. Угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду допускається. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних правовідносин, крім випадків, передбачених законом (частина четверта статті 4 ЦПК України). Останнє кореспондується зі змістом частини першої статті 21 ЦПК України та частиною першою статті 5 Закону про третейські суди.
      45. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам Закону про третейські суди (частина перша статті 5 Закону про третейські суди).
      46. Третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом (абзац п'ятий частини першої статті 2 Закону про третейські суди). Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди (частина перша статті 12 Закону про третейські суди).
      47. Третейські суди в порядку, передбаченому Законом про третейські суди, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) (згідно із пунктом 14 частини першої статті 6 Закону про третейські суди).
      48. Преамбула Закону про захист прав споживачів встановлює, що цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Це кореспондує змісту частини першої статті 11 Закону про захист прав споживачів.
      49. Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону про захист прав споживачів).
      50. Крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування Закону про захист прав споживачів та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо, зокрема, порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (згідно із пунктом 4 частини першої статті 21 Закон про захист прав споживачів). Нижче вказується про порушення цього принципу в контексті вибору відповідачем кількісного складу третейського суду для розгляду спору з позивачем у постійно діючому третейському суді АРРФП.
      51. У пункті 2.3. договору від 09 серпня 2016 року чітко зазначено, що ОСОБА_4 отримує товари (послуги) за цим договором для особистих потреб, а не з метою використання у підприємницькій діяльності.
      52. Враховуючи вищезазначене, дія Закону про захист прав споживачів поширюється на договір від 09 серпня 2016 року та відносини позивача й відповідача, які випливають з цього договору.
      53. Права споживача не виникають лише на підставі звернення споживача до суду з метою їх захисту. Їх існування, порушення або дотримання не визначаються тим, яка сторона спору щодо таких прав подала позов до суду, або зробила це першою. Будь-які вимоги контрагента по договору до споживача також стосуються захисту прав споживача, оскільки можуть впливати на обов'язки споживача в силу приписів частини п'ятої статті 11 ЦК України, яка передбачає можливість виникнення цивільних прав та обов'язків з рішень суду.
      54. Положення нормативних документів, на які посилається позивач в якості підтвердження нормативної визначеності справ щодо захисту прав споживачів не відповідають такому твердженню позивача. Жодне з них не містить переліку справ, які визначені як справи про захист прав споживачів. Стаття 11 ЦК України вказує на підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Статті 15 та 16 ЦК України встановлюють загальне право на захист цивільних прав та інтересів та право звернення до суду за таким захистом кожної особи, а не тільки споживачів товарів. Частина перша статті 22 Закону про захист прав споживачів вказує на те, що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом, що відповідає тій же статті 16 ЦК України. Частин п'ята статті 28 ЦПК України лише встановлює додаткові дискреційні критерії визначення підсудності справ про захист прав споживачів. Частина перша статті 187 ЦПК України регулює загальні питання відкриття провадження у справі. Пункт 6 Постанови № 5 вказує на те що заяви про захист прав споживачів мають відповідати загальним вимогам до позовних заяв, передбаченим статтею 137 (зміст і форма позовної заяви) попередньої редакції Цивільного процесуального кодексу.
      55. Враховуючи вищезазначене, твердження позивача про те, що правовідносини щодо захисту прав споживачів не виникають між сторонами договору не відповідає дійсності. Захищене право споживача забезпечується, в першу чергу, виконанням вимог Закону про захист прав споживачів позивачем в рамках договору від 09 серпня 2016 року, а не судовим примусом його до цього. Позивач пропонує звужене тлумачення таких правовідносин, яке зводиться фактично до правовідносин, які виникають в рамках реалізації споживачем свого права звернення до суду, яке випливає зі змісту статей 15 та 16 ЦК України. Зміст Закону про захист прав споживачів вказує на те, що захист прав споживачів є обов'язком, наприклад, постачальників товарів або надавачів послуг незалежно від звернення споживача у суд. Саме по собі виконання вимог Закону про захист прав споживачів без судового спонукання до цього також є захистом прав споживачів, яке відбувається шляхом виконання відповідних зобов'язань.
      56. Абзац другий пункту 2 Постанови № 5 прямо вказує на можливість виникнення правовідносин з захисту прав споживачів з договорів.
      57. Суд дійшов висновку про безпідставність заявлених аргументів позивача в цій частині. Вищезазначені встановлені судом попередньої інстанції фактичні обставини справи підтверджуються.
      58. Суд попередньої інстанції на підставі фактичних даних - договору від 09 серпня 2016 року - встановив наявність третейської угоди між сторонами цього договору у вигляді третейського застереження (пункт 8.6. відповідного договору), яка відповідає вимогам статті 12 Закону про третейські суди. Згідно цієї третейської угоди сторони від 09 серпня 2016 року домовились про розгляд підвідомчих третейським судам спорів між ними постійно діючим третейським судом АРРФП.
      59. Враховуючи вищезазначене, постійно діючий третейський суд АРРФП прийняв рішення у справі, яка непідвідомча третейському суду відповідно до закону, що на підставі пункту 2 частини першої статті 486 ЦПК України є підставою для відмови судом у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду від 03 травня 2018 року. Апеляційний суд дійшов правильних висновків з цього питання та не порушив норми процесуального права, правильно застосував норми матеріального права.
      (1.2) Щодо складу третейського суду
      60. Закон про третейські суди регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб (згідно із частиною першою статті 1 Закону про третейські суди).
      61. Порядок та правила розгляду справ у постійно діючих третейських судах встановлюються Законом про третейські суди та регламентом третейського суду (згідно із частиною четвертою статті 10 Закону про третейські суди).
      62. Правила третейського розгляду постійно діючим третейським судом визначаються регламентом третейського суду, який не повинен суперечити Закону про третейські суди (згідно із частиною третьою статті 28 Закону про третейські суди).
      63. Регламент третейського суду повинен визначати порядок та правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, правила вирішення спорів третейським судом, інші питання, віднесені до компетенції третейського суду Законом про третейські суди (згідно із частиною п'ятою статті 10 Закону про третейські суди).
      64. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд, регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту (частина друга та третя статті 12 Закону про третейські суди).
      65. Склад третейського суду формується шляхом призначення чи обрання третейських суддів (третейського судді) (частина перша статті 16 Закону про третейські суди).
      66. Сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів. Для призначення чи обрання третейських суддів у кожній справі необхідна їхня згода (частина перша та друга статті 14 Закону про третейські суди).
      67. Третейський суддя - фізична особа, призначена чи обрана сторонами у погодженому сторонами порядку або призначена чи обрана відповідно до Закону про третейські суди для вирішення спорів у третейському суді (згідно із абзацом другим частини першої статті 2 Закону про третейські суди).
      68. У постійно діючому третейському суді кількісний та персональний склад третейського суду визначається за правилами, встановленими регламентом третейського суду (частина третя статті 16 Закону про третейські суди).
      69. Згідно із частиною першою статті 4 регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП сторони мають право вільно призначати чи обирати третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі призначення чи обрання суддів.
      70. Відповідно до частини другої статті 21 регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП в ухвалі про порушення провадження у справі Голова постійно діючого третейського суду АРРФП пропонує сторонам у 5-денний строк з дати отримання ухвали обрати третейських суддів відповідно до третейської угоди або положень регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП та сповістити їх ім'я і прізвища постійно діючому третейському суду АРРФП.
      71. Частина перша статті 27 регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП передбачає, що при третейському розгляді справи одноособовим третейським суддею сторони спільно призначають одноособового третейського суддю. Якщо сторони не узгодять кандидатуру одноособового третейського судді у 5-ти денний термін з дня отримання ухвали постійно діючого третейського суду АРРФП з вимогою про це, одноособовий третейський суддя призначається Головою постійно діючого третейського суду АРРФП, про що постановляється ухвала.
      72. Згідно пункту 8.6. договору від 09 серпня 2016 року його сторони домовились про застосування регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП при вирішенні цим третейським судом спорів між ними, але не закріпили кількісний склад третейського суду.
      73. З матеріалів справи та доказів, наданих позивачем, не слідує, що відповідач узгодив з позивачем доручення Голові постійно діючого третейського суду АРРФП призначення чи обрання суддів для третейського розгляду відповідного спору. Також не слідує погодження відповідачем кількісного складу третейського суду, зокрема, одноособового розгляду спору третейським суддею.
      74. Регламент постійно діючого третейського суду АРРФП не містить конкретного механізму обрання сторонами кількісного складу третейського суду, а визначає лише механізм обрання персонального складу третейського суду, зокрема в статтях 4 та 21. Умови частини першої статті 27 регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП регулюють питання обрання Головою постійно діючого третейського суду АРРФП одного третейського судді для здійснення одноособового розгляду спору за умови, що такий розгляд здійснюється суддею третейського суду одноособово. Для застосування даного положення регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП необхідно мати згоду всіх сторін спору на одноособовий розгляд їх спору суддею третейського суду. Така згода відсутня.
      75. Враховуючи вищезазначене, склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам Закону про третейські суди, що на підставі пункту 6 частини першої статті 486 ЦПК України є підставою для відмови судом у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду від 03 травня 2018 року. Апеляційний суд дійшов правильних висновків з цього питання та не порушив норми процесуального права, правильно застосував норми матеріального права.
      (2) Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
      76. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).
      77. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, на підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, Верховний Суд, як суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необхідність залишити апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Фангарант груп» без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року без змін.
      Керуючись частиною другою статті 24, частиною другою статті 351, статтями 247, 374, 375, 381, 382, 384, пунктом 1 частини третьої статті 389, частиною третьою статті 487 ЦПК України,
      Постановив:
      1. Залишити без задоволенняапеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп».
      2. Залишити без змін ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року.
      3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп».
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Судді: В. С. Висоцька
      В. В.Пророк
      І.М. Фаловська
       
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76566313