Постановление БП-ВС о внесудебном порядке оспаривания присвоения статуса участника боевых действий

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 липня 2019 року

м. Київ

Справа N 233/2929/17

Провадження N 14-284цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів: Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2017 року (у складі судді Каліуш О.В.) та постанову Апеляційного суду Донецької області від 25 січня 2018 року (у складі суддів Будулуци С.М., Канурної О.Д., Санікової О.С.) у цивільній справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, посилаючись на те, що у період з 27 серпня по 1 листопада 2014 року він брав участь у бойових діях, захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України при здійсненні антитерористичної операції (далі - АТО), зокрема як доброволець брав участь у бойових діях у складі 34 батальйону "Кіровоград" на блокпосту N 3, розташованому в м. Торецьку (Дзержинську) Донецької області біля шахти "Південна" на першій лінії оборони. Зазначені обставини підтверджуються показаннями свідків, відео- та фотоматеріалами, а також вироком суду.

Посилаючись на наведене, заявник просив установити факт його участі у бойових діях із захисту незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України та безпосередньої участі в АТО з 27 серпня по 1 листопада 2014 року на блокпосту N 3 біля шахти "Південна" м. Торецька (Дзержинська) Донецької області для отримання статусу учасника бойових дій.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт участі у бойових діях ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, із захисту незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України та участі в АТО, забезпеченні її проведення з 27 серпня по 1 листопада 2014 року на блокпосту N 3 біля шахти "Південна" м. Торецька (Дзержинська) Донецької області.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з абзацом другим пункту 20 частини першої статті 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон N 3551?XII) учасниками бойових дій визнаються особи, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів. Факт участі ОСОБА_1 у бойових діях з 27 серпня по 1 листопада 2014 року у складі батальйону "Кіровоград" (військова частина - польова пошта В5509) на блокпосту N 3 біля шахти "Південна" м. Торецька (Дзержинська) Донецької області підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема показаннями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які мають статус учасника бойових дій, відеоматеріалом телеканалу "1+1", зокрема 5?м випуском телепрограми "Хоробрі серця. Волонтери", протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 2 листопада 2014 року відносно ОСОБА_1, повідомленням про підозру від 2 листопада 2014 року ОСОБА_1, фототаблицею та публікаціями в газеті "Провінція" ІНФОРМАЦІЯ_3 де заявник друкував "ІНФОРМАЦІЯ_2" під псевдонімом ОСОБА_1. З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 25 січня 2018 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишено без задоволення, рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що факт участі ОСОБА_1 у бойових діях з 27 серпня по 1 листопада 2014 року у складі батальйону "Кіровоград" (військова частина - польова пошта В5509) на блокпосту N 3 біля шахти "Південна" м. Торецька (Дзержинська) Донецької області підтверджений належними та допустимими доказами, а тому наявні підстави для задоволення його заяви.

Як на правову підставу для розгляду справи судом і задоволення вимог ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій посилалися на пункти 11, 14 Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 травня 2015 року N 200 (далі - Положення), яким передбачено перелік документів, які дають право на визнання особи учасником бойових дій, зокрема у разі прийняття судом відповідного позитивного рішення. Таке рішення суду визнається як документ, що підтверджує право громадянина на визнання його учасником бойових дій.

У березні 2018 року Міністерство оборони України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 25 січня 2018 року, провадження у справі закрити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що вимоги заявника про встановлення факту його участі у бойових діях із захисту незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України та безпосередньої участі в АТО, забезпеченні її проведення не підлягають розгляду судом у порядку цивільного судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю. Заявник указував на те, що встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, у судовому порядку можливе лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Порядок встановлення факту участі особи у бойових діях, в тому числі під час АТО на сході України, визначений Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року N 413 (далі - Порядок). Відмова відповідного органу в установленні зазначеного факту може бути оскаржена до суду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги безпідставними, оскільки його участь у бойових діях підтверджується належними та допустимими доказами. Крім того, йому вже встановлено статус учасника бойових дій на засіданні комісії Донецького обласного військового комісаріату та видано відповідне посвідчення.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

13 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалу суду мотивовано тим, що у різних палатах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду констатується наявність різного підходу до вирішення справ щодо вимог заявника про встановлення факту участі в бойових діях для отримання відповідного статусу учасника бойових дій.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження, а ухвалою від 15 травня 2019 року - передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи про порушення судом правил юрисдикції (частина шоста статті 403 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2019 року справу прийнято до розгляду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Аналогічна норма містилась у частині другій статті 4, пункті 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Аналогічні значення цих термінів містились у статті 3 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, коли хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України (частиною першою статті 15 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, необхідно з'ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

У цій справі ОСОБА_1 звернувся із заявою про встановлення факту його участі у бойових діях, посилаючись на те, що він звертався до Міністерства оборони України з проханням встановити йому статус учасника бойових дій під час здійснення АТО, проте отримав відповідь, що його до списку таких учасників не внесено. Встановлення цього факту необхідно заявникові для отримання статусу учасника бойових дій. При цьому рішення, дії чи бездіяльність органів, уповноважених приймати рішення про надання статусу учасника бойових дій, заявник не оскаржує.

З огляду на викладене справа не містить ознак публічно-правового спору.

Крім того, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження, яке є видом непозовного цивільного судочинства, посилаючись на положення статей 256-259 ЦПК України у редакції, чинній на час його звернення до суду.

З аналізу положень статті 6 Закону N 3551-XII вбачається, що на час заявленого ОСОБА_1 завершення участі в АТО у листопаді 2014 року законодавством не було передбачено визнання учасниками бойових дій осіб, які у складі добровольчих формувань брали участь в АТО. Відповідно й затверджений на виконання вимог цього Закону Порядок не визначав процедуру надання статусу учасника бойових дій таким особам.

Зміни до Закону N 3551-XII, згідно з якими учасниками бойових дій визнаються, зокрема, особи, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в АТО, внесені Законом України від 7 квітня 2015 року N 291-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щодо статусу осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України" та набрали чинності 19 червня 2015 року. Зазначене стало підставою для внесення відповідних змін до Порядку, яким визначено процедуру надання статусу учасника бойових дій таким особам, перелік документів, необхідних для прийняття такого рішення, та органів, уповноважених на їх прийняття.

Вказані зміни набрали чинності на час звернення ОСОБА_1 до суду з цією заявою.

Пунктом 20 частини першої статті 6 Закону N 3551-XII (у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення факту участі у бойових діях) встановлено, що учасниками бойових дій визнаються особи, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Порядок надання статусу учасника бойових дій зазначеним особам, категорії таких осіб, терміни їх участі в АТО чи в забезпеченні її проведення, а також райони АТО визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог цієї норми Закону N 3551-XII Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок, який визначає процедуру надання зазначеного статусу вказаним особам та категорії таких осіб.

Абзацом третім пункту 2 Порядку (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення факту участі у бойових діях) встановлено, що статус учасника бойових дій надається особам, визначеним у пункті 20 Закону N 3551-XII.

Пунктом 4 Порядку визначено перелік документів про безпосереднє залучення до виконання завдань АТО в районах її проведення, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових.

Для осіб, зазначених в абзаці третьому пункту 2 цього Порядку, - це документи про залучення до виконання завдань АТО в районах її проведення, передбачені абзацами другим - четвертим пункту 4 (витяги з наказів, документи про направлення у відрядження, витяги з бойових наказів, розпоряджень, донесень, журналів бойових дій, оперативних завдань, матеріали спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, контузій, каліцтв, інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення) або нотаріально завірені свідчення не менше ніж двох свідків із числа осіб, зазначених в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, які разом з такою особою брали участь в АТО та отримали статус учасника бойових дій або інваліда війни, у разі підтвердження суб'єктами боротьби з тероризмом факту взаємодії зазначених осіб (особисто або під час перебування у складі добровольчих формувань) зі Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною гвардією та іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами.

За змістом положень пункту 5 Порядку рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними, зокрема, в Міністерстві оборони України (далі - комісія). А в разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання - відповідною міжвідомчою комісією. Рішення щодо утворення комісії та положення про неї затверджується відповідним міністерством, центральним органом виконавчої влади та іншим державним органом.

Пунктом 8 Порядку передбачено право осіб, зазначених в абзаці третьому пункту 2 цього Порядку, самостійно звернутися до відповідної комісії в разі неподання командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) або іншим керівником підприємства, установи та організації до комісії документів, необхідних для надання статусу учасника бойових дій. Установлено, що рішення комісії може бути оскаржено в судовому порядку.

Пунктами 6, 7, 9 Положення (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення факту участі в бойових діях), затвердженого на виконання Закону N 3551-XII і Порядку, встановлено, що вирішення питань про визнання учасниками бойових дій із числа осіб, які у складі добровольчих формувань брали участь в АТО, покладається на комісії або Генерального штабу Збройних Сил України, або Міністерства оборони України, або військової частини А0515, або командувань видів Збройних Сил України - залежно від того, до складу якого з військових формувань такі добровольчі формування були включені.

Комісії приймають рішення щодо визнання таких громадян учасниками бойових дій на підставі документів, перелік яких відповідає вищезазначеному переліку, встановленому пунктом 4 Порядку (підпункт 5 пункту 11 Положення).

У переліку документів про безпосереднє залучення особи до виконання завдань АТО в районах її проведення, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій, немає судового рішення про встановлення факту участі особи в бойових діях (пункт 4 Порядку, пункт 11 Положення).

Не містить положень про можливість встановлення такого факту для надання статусу учасника бойових дій на підставі судового рішення й Закон N 3551-XII.

Разом з тим відповідно до пункту 14 Положення у разі звернення особи до суду стосовно встановлення факту участі в бойових діях чи інших подіях, які дають право на визнання його учасником бойових дій, і прийняття судом відповідного позитивного рішення, таке рішення суду визнається як документ, що підтверджує право громадянина на визнання його учасником бойових дій. Копія рішення суду підлягає зберіганню разом з іншими документами (аналогічна норма міститься у пункті 15 Положення в чинній редакції).

Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, регулюється положеннями статей 256-259 ЦПК України (тут і далі положення зазначених норм - у редакції, чинній на час ініціювання ОСОБА_5 цієї заяви).

Відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України, окрім фактів, визначених частиною першою цієї статті, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, особа відповідно до вимог статті 258 ЦПК України вказує мету встановлення юридичного факту, яка дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи зумовлює він правові наслідки. У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування.

Згідно із заявою ОСОБА_1 встановлення факту участі у бойових діях необхідне йому для отримання статусу учасника бойових дій. На підтвердження цього факту заявник послався на наявність свідків із числа військовослужбовців, які разом з ним брали участь в АТО, фото- та відеоматеріали, вирок суду. При цьому до комісії, уповноваженої розглядати матеріали про визнання осіб учасниками бойових дій (у тому числі й такі докази, як показання свідків), ОСОБА_1 не звертався.

З аналізу норм Порядку та Положення вбачається, що встановлення факту участі особи в АТО є складовою процесу надання їй статусу учасника бойових дій, для якого визначений позасудовий порядок, який здійснюють спеціально уповноважені на це органи (комісії, міжвідомчі комісії). Насамперед передбачено звернення особи, яка претендує на надання статусу учасника бойових дій, до комісії, а в разі відмови в наданні такого статусу особа має право звертатися до суду для оскарження рішення комісії, в тому числі щодо встановлення факту участі в АТО чи інших подіях, які дають право на визнання його учасником бойових дій. Під час вирішення комісією питання про надання особі статусу учасника бойових дій підлягають дослідженню ті самі обставини, на які ОСОБА_1 послався, обґрунтовуючи заяву про встановлення факту його участі у бойових діях.

Розгляд такої заяви судом є фактично перебиранням на себе органом судової влади функції, яку покладено на спеціально уповноважений орган, що має відповідну компетенцію. При цьому заявник не навів обставин, які б свідчили про неможливість отримання документа, що посвідчує його участь у бойових діях в інший спосіб. Адже в силу положень Порядку та Положення показання певних осіб, визначених ними, входить до переліку документів, які підтверджують участь у бойових діях та надаються до відповідної комісії для підтвердження такої участі.

Зазначення у пункті 14 Положення про те, що рішення суду, в якому встановлений факт участі в бойових діях чи інших подіях, що дають право на визнання особи учасником бойових дій, визнається як документ, що підтверджує право громадянина на визнання його учасником бойових дій, не означає, що такий факт може бути встановлений за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Вказаний факт суд може встановити у випадку оскарження громадянином рішення спеціально уповноваженого органу, що має відповідну компетенцію.

Таким чином, на час звернення ОСОБА_1 до суду із цією заявою чинне законодавство передбачало позасудову процедуру підтвердження особою її участі в бойових діях з метою отримання статусу учасника бойових дій. Визначено орган, який уповноважений приймати таке рішення, встановлено перелік документів, необхідних для підтвердження участі особи в бойових діях. Перекладання на суд функцій такого органу суперечило б вимогам закону, створило б умови для уникнення встановленої законодавством процедури отримання статусу учасника бойових дій та поставило б у нерівні умови осіб, які отримують такий статус з дотриманням цієї процедури. Проте особа, якій рішенням уповноваженого органу (комісії) відмовлено у визнанні учасником бойових дій, не позбавлена права звернутися до суду з метою оскарження такого рішення, і під час дослідження обставин відмови в позовному провадженні можуть досліджуватися, зокрема, докази, надані особою на підтвердження факту участі у бойових діях разом з іншими обставинами, заслуховуватись доводи і заперечення сторін.

З урахуванням наведеного зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен вирішуватись у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про належність розгляду цієї справи за правилами цивільного судочинства, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 255, 409, 414, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 25 січня 2018 року скасувати.

Провадження у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення, закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Т.О. Анцупова О.Р. Кібенко С.В. Бакуліна В.С. Князєв В.В. Британчук Л.М. Лобойко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач М.І. Гриців О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что на момент обращения истца в суд с настоящим заявлением действующее законодательство предусматривало внесудебную процедуру подтверждения лицом ее участия в боевых действиях с целью получения статуса участника боевых действий.

Определен орган, уполномоченный принимать такое решение, установлен перечень документов, необходимых для подтверждения участия лица в боевых действиях. Перекладывание на суд функций такого органа противоречило бы требованиям закона, создало бы условия для избежания установленной законодательством процедуры получения статуса участника боевых действий и поставило бы в неравные условия лиц, получающих такой статус с соблюдением этой процедуры.

Однако лицо, которому решением уполномоченного органа (комиссии) отказано в признании участником боевых действий, не лишено права обратиться в суд с целью обжалования такого решения, и во время исследования обстоятельств отказа в исковом производстве могут исследоваться, в частности, доказательства, предоставленные лицом в подтверждение факта участия в боевых действиях вместе с другими обстоятельствами, заслушиваться доводы и возражения сторон.

С учетом приведенного указанный спор не подлежит рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства, а должен решаться во внесудебном порядке в соответствии с установленной законодательством процедуры.