ANTIRAID

Постановление БП-ВС об обязательстве АМКУ рассмотреть вопрос нарушения законодательства о защите экономической конкуренции при продаже билетов на Евровидение-2017

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2019 року

м. Київ

Справа N 910/23000/17

Провадження N 12-306гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідачаКібенко О. Р.,

суддів: Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,

позивача ОСОБА_1,

представників учасників справи:

Антимонопольного комітету України - Данилова К.О., Максименко А.П.,

Приватного підприємства "В Тікет" - Покотило М.Б.,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 20 березня 2018 року, ухвалене суддею Смирновою Ю.М.,

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Ткаченка Б.О., Зеленіна В.О., Кропивної Л.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1

до Антимонопольного комітету України (далі - Комітет),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного підприємства "В Тікет" (далі - ПП "В Тікет"),

про визнання недійсним рішення.

Історія справи

Короткий зміст та підстави позовних вимог

1. 14 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комітету щодо визнання недійсним рішення від 08 листопада 2017 року про відмову в розгляді справи за заявою позивача стосовно порушення ПП "В Тікет" законодавства про захист економічної конкуренції.

2. На обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що Комітет не перевірив наявності в діях ПП "В Тікет" ознак недобросовісної конкуренції (порушення статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"), оскільки це підприємство під час реалізації квитків на пісенний конкурс "Євробачення 2017: Гранд Фінал" повідомило неточну інформацію про те, що є сервісним збором, що входить у додаткові послуги, за яких умов надаються додаткові послуги, а інформацію про вартість сервісного збору та додаткових послуг, які не були замовлені позивачем, було повідомлено лише після придбання квитків, що є введенням покупця в оману.

3. Також позивач стверджував, що Комітет не перевірив наявності ознак зловживання ПП "В Тікет" монопольним становищем, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", шляхом установлення додаткових послуг у розмірі 10 % від вартості квитка та їх оплати як обов'язкової умови придбання квитка, що за умов існування конкуренції неможливо було б установити.

4. Крім того, позивач зазначив, що відповідач не виконав покладених на нього завдань, що зумовило ухвалення оспорюваного рішення, яке порушує вимоги законодавства та права позивача, а також фактично дозволяє окремим суб'єктам порушувати правила конкуренції в Україні.

Фактичні обставини справи, установлені судами

5. 13 травня 2017 року ОСОБА_1 через мережу Інтернет на умовах акцепту публічної оферти ПП "В Тікет" придбав два квитки на пісенний конкурс "Євробачення-2017: Гранд Фінал" на загальну суму 7 498 грн.

6. ПП "В Тікет" до номінальної ціни квитків додало оплату за сервісний збір у розмірі 224,94 грн та додаткові послуги в розмірі 374,90 грн за кожен придбаний квиток. Таким чином, загальна вартість двох придбаних квитків становила 8 697,68 грн. з яких 1 199,68 грн сплачено за додаткові послуги та сервісний збір.

7. Вважаючи, що дії ПП "В Тікет" з додавання до вартості квитків відповідних сум сервісного збору та додаткових послуг підпадають під визначення зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, а також мають ознаки недобросовісної конкуренції, ОСОБА_1 17 травня 2017 року направив до Комітету заяву N 17-05.2017-27, у якій просив:провести розслідування за фактом порушення ПП "В Тікет" норм антимонопольного законодавства, а також Закону України "Про захист прав споживачів";установити осіб, винних у порушенні законодавства, і притягнути їх до передбаченої законом адміністративної відповідальності;зобов'язати ПП "В Тікет" повернути 1199,68 грн. сплачених за додаткові послуги та сервісний збір, шляхом їх перерахування на картковий рахунок.

8. Листом від 21 серпня 2017 року N 130-29/04-9094 заявнику було повідомлено, що департамент досліджень і розслідувань ринків невиробничої сфери Комітету підготував подання про початок розгляду справи і розпорядження про початок розгляду справи за ознаками вчинення ПП "В Тікет" порушення, передбаченого статтею 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції". За результатами аналізу інформації, отриманої в ході дослідження, в діях ПП "В Тікет" вбачалися ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг з продажу квитків на пісенний конкурс "Євробачення-2017", що призвели або можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

9. Листом від 08 листопада 2017 року N 130-29/02-12137 Комітет повідомив позивача про те, що державним уповноваженим у межах визначеної законом компетенції прийнято рішення про відмову в розгляді справи за його заявою, оскільки доводи заявника про зловживання монопольним становищем та недобросовісну конкуренцію з боку ПП "В Тікет" не знайшли свого підтвердження.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

10. Господарський суд міста Києва рішенням від 20 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2018 року, у задоволенні позову відмовив.

11. Судові рішення мотивовані відсутністю підстав для кваліфікації дій ПП "В Тікет" як недобросовісної конкуренції та зловживання монопольним становищем, що правомірно враховано Комітетом, оспорюване рішення якого відповідає вимогам чинного законодавства.

12. Також суди дійшли висновків про те, що правовідносини позивача і третьої особи щодо реалізації і придбання квитків стосуються сфери захисту прав споживачів, а тому позивач не позбавлений можливості захисту своїх прав споживача в порядку, передбаченому статтею 15 Закону України "Про захист прав споживачів".

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

13. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування зазначених судових рішень та ухвалення нового - про задоволення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14. Скаржник посилався на те, що Комітет порушив норми статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", пункт 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", не перевірив наявності в діях ПП "В Тікет" ознак недобросовісної конкуренції та ознак зловживання монопольним становищем, а також не виконав покладених на нього завдань, що зумовило ухвалення оспорюваного рішення, яке порушує вимоги законодавства та права позивача.

15. Також скаржник посилався на порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції та вважав, що спір про визнання недійсним рішення Комітету підлягає вирішенню судами адміністративної юрисдикції.

Доводи інших учасників справи

16. Комітет надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, погодившись із висновками судів попередніх інстанцій.

17. ПП "В Тікет" також подало відзив на касаційну скаргу, який з урахуванням положень статті 118, частини першої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підлягає залишенню без розгляду, оскільки його подано 16 травня 2019 року, тобто з пропуском строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Рух касаційної скарги

18. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 21 листопада 2018 року відкрила касаційне провадженнята ухвалою від 18 грудня 2018 року на підставічастини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо визначення юрисдикції

19. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

20. Вимогами у цій справі є визнання недійсним рішення Комітету про відмову в розгляді справи за заявою позивача стосовно порушення ПП "В Тікет" законодавства про захист економічної конкуренції. Про ухвалення цього рішення позивача повідомлено листом від 08 листопада 2017 року N 130-29/02-12137 "Про розгляд заяви".

21. Скаржник стверджує, що спір про визнання цього рішення недійсним підлягає вирішенню судами адміністративної юрисдикції.

22. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з таким твердженням скаржника та вважає, що цей спір правильно вирішено в порядку господарського судочинства з огляду на таке.

23. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Комітет є державним органом зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

24. Положеннями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції, чинній станом на день звернення позивача з позовом) передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

25. Разом із цим частиною другою статті 4 КАС України у цій же редакції визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

26. Отже, виходячи з викладеного законом може бути передбачено вирішення певних категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства.

27. Статті 7, 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" закріплюють, що Комітет має повноваження, зокрема, приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції рішення за заявами і справами. Державний уповноважений Антимонопольного комітету України має повноваження розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, приймати розпорядження про початок розгляду справи або надавати мотивовану відповідь про відмову в розгляді справи. Відповідно до пункту 20 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджених розпорядженням Комітету від 19 квітня 1994 року N 5, у разі невиявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений відмовляє у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.

28. Законом України "Про захист економічної конкуренції", який визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, саме і встановлено інший порядок судового вирішення спорів за участю органів Комітету.

29. Зокрема, положеннями частини першої статті 60 цього Закону передбачено право заявника, відповідача, третьої особи оскаржити рішення органів Комітету повністю або частково саме до господарського суду.

30. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 39 Законом України "Про захист економічної конкуренції" заявником є особа, яка подала заяву, подання про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

31. ОСОБА_1 звернувся до Комітету із заявою про порушення, тобто є заявником відповідно до визначення статті 39 Закону "Про захист економічної конкуренції". Улисті-повідомленні "Про розгляд заяви" від 08 листопада 2017 року N 130-29/02-12137, надісланому Комітетом позивачу, зазначено, що державним уповноваженим у межах визначеної законом компетенції прийнято рішення відмовити у розгляді справи за заявою від 17 травня 2017 року N 17-05.2017-27 про порушення, передбачені пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" ПП "В Тікет" законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення таких цін, які неможливо було б установити за умов існування значної конкуренції на ринку, та поширення неправдивої інформації щодо ціни квитків, що вводить в оману споживачів при реалізації квитків на пісенний конкурс "Євробачення - 2017".

32. Виходячи із системного тлумачення положень статті 7, 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та пункту 20 Правил розгляду справ, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відмова Комітету в розгляді справи є рішенням Комітету, оформленим не розпорядженням, а листом-повідомленням. Отже, таке рішення може бути оскаржене заявником у господарському суді.

33. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи відповідача про те, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 Комітет не приймав будь-яких рішень, які можуть бути оскаржені в порядку господарського судочинства, і що позивач намагається оскаржити не рішення Комітету, а лист, у якому лише викладені обставини щодо окремих процесуальних дій державного уповноваженого Комітету.

34. Ураховуючи викладене, суди дійшли правильних висновків щодо господарської юрисдикції цієї справи.

Щодо поширення інформації, що вводить в оману

35. Як зазначалося раніше, за результатами розгляду заяви позивача Комітет листом від 08 листопада 2017 року N 130-29/02-12137 повідомив його про те, що державним уповноваженим у межах визначеної законом компетенції ухвалено рішення про відмову в розгляді справи за заявою про порушення ПП "В Тікет" законодавства про захист економічної конкуренції, а саме пункту 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" щодо зловживання монопольним становищем у вигляді встановлення таких цін, які неможливо було б установити за умов існування значної конкуренції на ринку, а також статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" щодо поширення інформації, що вводить в оману, стосовно цін на квитки на пісенний конкурс "Євробачення-2017" під час їх реалізації споживачам.

36. Скаржник стверджує, що рішення Комітету є таким, що порушує вимоги законодавства, та мало б бути визнане недійсним, оскільки, зокрема, відповідач не перевірив наявності у діях ПП "В Тікет" ознак недобросовісної конкуренції (порушення статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"), адже під час реалізації квитків було повідомлено неточну інформацію про те, що є сервісним збором, що входить в додаткові послуги, за яких умов надаються додаткові послуги, тоді як інформацію про вартість сервісного збору та додаткових послуг, які не були замовлені позивачем, було повідомлено лише після придбання квитків, що є явним уведенням покупця в оману.

37. Велика Палата Верховного Суду вважає наведені твердження скаржника обґрунтованими з огляду на таке.

38. Комітет установив, а суди перевірили, що умови публічної оферти договору на реалізацію квитків на культурно-видовищні події було розміщено на сайті https://www.concert.ua/ua/offer (далі - Публічна оферта). У Публічній оферті ПП "В Тікет" містилися загальні положення про те, що до вартості квитка обов'язково додається вартість додаткових послуг та сервісного збору.

39. Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позовних вимог з посиланням на виключні повноваження органів Комітету щодо оцінки та кваліфікації дій ПП "В Тікет". Суди погодилися з оцінкою Комітету про те, що позивач отримав достатній обсяг інформації щодо наданих йому послуг, шляхом ознайомлення з Публічною офертою ПП "В Тікет" через проаналізований Комітетом алгоритм дій, які мав виконати споживач для придбання квитка через мережу Інтернет. Суди також установили, що включення до вартості квитків вартості додаткових послуг та сервісного збору не вплинуло на вибір позивача, оскільки він свідомо придбав квиток, попередньо володіючи інформацією про їх існування та розуміючи те, що їх вартість є вищою за номінальну, дійшовши висновків про відсутність обставин уведення його в оману, тобто відсутність порушення статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

40. Такі висновки судів є помилковими виходячи з таких міркувань. У ході перевірки, що проводилася Комітетом протягом більш як п'яти місяців, так і не було встановлено, які саме додаткові послуги і за якою вартістю придбав позивач. Це було підтверджено й представником ПП "ВТікет" у ході судового засідання.

41. Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

42. При реалізації квитків ПП "В Тікет" діяло на підставі договору комісії з державою, за яким комісійна винагорода (тобто плата держави за послуги з реалізації квитків) склала 1,20 грн і публічними договорами про надання послуг з кожним із покупців квитків.

43. Згідно із частинами першої та другої статті 633 ЦК України публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець узяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

44. У публічній оферті ПП "В Тікет" містилась інформація щодо обов'язкового надання додаткових послуг при купівлі квитків на пісенний конкурс "Євробачення - 2017" всім покупцям та загальний перелік послуг, які можуть бути надані. Алгоритм купівлі квитків, на який посилається у своєму рішенні Комітет і який був проаналізований судами попередніх інстанцій, свідчить про те, що купуючи квитки, позивач та будь-яка інша особа, яка скористалася послугами ПП "В Тікет", не мали можливості отримати інформацію щодо того, які саме додаткові послуги зобов'язується надати йому ПП "В Тікет" та за якою вартістю була надана кожна з цих послуг.

45. Заперечуючи проти доводів касаційної скарги, у ході судового засідання представник ПП "В Тікет" не зміг пояснити, чому загальна вартість додаткових послуг, яка за розрахунками ПП "В Тікет", наданими Комітету, в середньому складає лише 3 % від вартості квитка, але для позивача така вартість склала 10 %, адже за твердженням позивача він вочевидь скористався мінімальним обсягом послуг із загального переліку (замовив квитки на веб-сайті concert.ua i отримав квитки на електронну пошту). Представник ПП "В Тікет" зазначив, що вартість однакової додаткової послуги встановлювалася по-різному для різних споживачів та залежала від вартості квитка.

46. Стаття 1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" визначає останню як будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.

47. Відповідно до статті 15-1 цього ж Закону поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб'єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання.

48. Інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які: містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них, а також про істотні умови договору; містять неповні, неточні або неправдиві дані про фінансовий стан чи господарську діяльність суб'єкта господарювання; приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають; містять посилання на обсяги виробництва, придбання, продажу чи поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, яких фактично не було на день поширення інформації.

49. Для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як недобросовісної конкуренції необов'язково з'ясовувати настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, настання інших відповідних наслідків. Достатньо встановити сам факт вчинення дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція (статті 5, 7, 11, 13-15 і 19 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"), або можливості настання зазначених наслідків у зв'язку з відповідними діями таких суб'єктів господарювання (статті 6 і 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статті 4, 6, 8, 15-1, 16-18 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

50. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами скаржника про те, що передчасними вбачаються висновки Комітету про відсутність ознак недобросовісної конкуренції (порушення статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції") у діях ПП "В Тікет", адже у Комітетом не було взято до уваги, що під час реалізації квитків позивачу не було повідомлено інформацію про те, які саме додаткові послуги надаються і скільки коштує кожна із цих послуг.

Щодо зловживання монопольним становищем

51. Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами скаржника про те, що Комітет не здійснив усебічної перевірки його заяви про наявність ознак зловживання ПП "В Тікет" монопольним становищем.

52. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку визнається, зокрема, встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б установити за умов існування значної конкуренції на ринку.

53. Суди дослідили, що між Публічним акціонерним товариством "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (далі - ПАТ "НСТУ"), яке було прямо визначене постановою Кабінету Міністрів України як замовник послуг з продажу квитків на пісенне шоу "Євробачення", та ПП "В Тікет" був укладений договір комісії. За вказаним договором ПП "В Тікет" було визначено єдиним суб'єктом господарювання, уповноваженим на продаж квитків на пісенне шоу "Євробачення". Договором надавалося право ПП "В Тікет" додавати до номінальної вартості квитків, установленої ПАТ "НСТУ", суму сервісного збору, розмір якої обмежувався 6 %, та плату за додаткові послуги, яка встановлювалася ПП "В Тікет" самостійно, без обмежень.

54. Оскільки розмір плати за додаткові послуги встановлювався ПП "В Тікет" як монополістом самостійно, без жодних обмежень, Комітет не надав обґрунтованої відповіді щодо тверджень заявника про наявність ознак зловживання ПП "В Тікет" своїм монопольним становищем (надання додаткових послуг, склад і вартість яких не були відомі і від одержання яких заявник не мав змоги відмовитися на момент купівлі квитка).

55. Одним з аргументів Комітету для ухвалення рішення про відмову в розгляді справи стало те, що у січні 2017 року ПАТ "НСТУ" в системі державних закупівель ProZorro проводило закупівлю послуг з продажу квитків і пакетних турів, зокрема послуги з продажу квитків на пісенний конкурс "Євробачення-2017", переможцем якої стало ПП "В Тікет" із ціновою пропозицією 2 537 926,52 грн (з ПДВ) від загальної вартості реалізованих квитків, комісійною винагородою в розмірі 5,99 % та загальним розміром комісійної винагороди не більше ніж очікувана вартість закупівлі, яка розрахована "як 8 % від загальної суми реалізованих квитків". Комітет вважає, що оскільки загальна вартість сервісного збору та додаткових послуг склала 9 % від загальної суми реалізованих квитків, то це є доказом того, що вартість сервісного збору і додаткових послуг не була завищеною внаслідок зловживання монопольним становищем.

56. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами Комітету про те, що додаткова плата до номінальної вартості квитків (сервісний збір та плата за додаткові послуги - разом додатково 9 %), встановлена ПП "В Тікет" в умовах законодавчо створеного монопольного становища на всеукраїнському ринку реалізації квитків на пісенний конкурс "Євробачення-2017", істотно не відрізняється від вартості таких послуг, з якою ПП "В Тікет" перемогло на конкурсі в умовах конкуренції, з огляду на таке.

57. Відповідно до відкритої інформації з моніторингового порталу публічних закупівель інші учасники цієї закупівлі (ідентифікатор тендера UA-2017-01-03-001110-b) пропонували значно нижчу вартість своїх послуг порівняно з вартістю послуг, запропонованою ПП "В Тікет". Так, остаточна пропозиція від ТОВ "Укртікет" склала 0,01 грн. ТОВ "Маестро Тікет Систем" 352 000 грн. ТОВ "Білетна Агенція Карабас" - 353 103 грн. тоді як ПП "В Тікет" - 2 537 926,52 грн. ПП "В Тікет" було визначено як переможець конкурсу через те, що тендерні пропозиції інших учасників конкурсу були відхилені через недоліки тендерної документації (протокол N 3 від 20 січня 2017 року засідання тендерного комітету з питань організації закупівель товарів, робіт і послуг, необхідних для проведення Євробачення-2017, моніторинговий портал публічних закупівель, ідентифікатор тендера UA-2017-01-03-001110-b). Такі ж недоліки в подальшому були виявлені Комітетом і в документації переможця - ПП "В Тікет". Унаслідок виявлених порушень, які виправити неможливо, Комітет за скаргою іншого учасника закупівель зобов'язав ПАТ "НСТУ" відмінити результати цієї закупівлі (рішення постійно діючої адміністративної колегії Комітету з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель від 06 лютого 2017 року N 489-р/пк-пз).

58. З огляду на викладене закупівля послуги, на яку для порівняння послався Комітет, передбачала надання послуг державі з продажу квитків та пакетних турів. Коло цих послуг було дуже широким. Відповідно до відкритої інформації з моніторингового порталу публічних закупівель (Ідентифікатор тендера UA-2017-01-03-001110-b, додаток N 2 до тендерної документації) комісіонер мав забезпечити надання таких послуг державі як, зокрема, але не виключно, розробка та підтримка сторінки з продажу квитків на трьох мовах, обслуговування покупців кол-центром, створення кризового центру на території арени, організація клієнт-сервісу з обов'язковим англомовним персоналом у кількості не менше 5 осіб, виділення персонального англомовного менеджера для обслуговування акредитованих осіб пісенного конкурсу, забезпечення безперервної роботи контрольно-пропускної системи, що мала включати не менше 5-6 пунктів контролю ходів/виходів, присутність певної кількості працівників зі сканерами на пунктах контролю, надання он-лайн доступу до статистики входу організаторам.

59. Натомість у заяві ОСОБА_1 до Комітету йшлося про сервісні та додаткові послуги, надані ПП "В Тікет" споживачам відповідно до умов розміщеної на сайті https://www.concert.ua/ua/offer Публічної оферти договору на реалізацію квитків на культурно-видовищні події. Згідно з пунктом 1.10. публічної оферти сервісний збір - це сума коштів, яка сплачується покупцем на користь агента під час придбання квитка, з метою покриття (компенсації) витрат агента, що виникають при наданні їм послуг з організації продажу квитків, включаючи (але не обмежуючись) технічне забезпечення продажу квитків, підтримка інфраструктури агента, забезпечення безпеки інформації, проведення фінансових операцій платіжними картами Visa та Master Card, надання інформації покупцеві, обробкою замовлень. Відповідно до пункту 10.3.9. публічної оферти агент має право додавати до вартості замовлення квитків додаткову плату за додаткові послуги, які включають (але не обмежуються): персональну обробку замовлення оператором при оформленні замовлення квитків через контакт-центр concert.ua (телефон, он-лайн чат, e-mail); формування повідомленняі з вкладеними електронними квитками і відправку його електронною поштою покупцеві; бронювання квитків з гарантією їх доступності для викупу в касі Concert.ua протягом визначеного при оформленні замовлення часу; друк квитків для формування замовлення з доставкою кур'єром; друк квитків у касі concert.ua; оформлення замовлення з оплатою через платіжні термінали; прийом і інкасацію готівкових коштів при оформленні замовлення з оплатою кур'єру при отриманні квитків; оформлення, обробку та документальний супровід замовлень квитків з оплатою за рахунком-фактурою; оформлення та персональну обробку контакт-центром колективних замовлень квитків (кількість квитків в одному замовленні перевищує встановлений для заходу максимум); й інші послуги.

60. Більш того, умовами закупівлі (ідентифікатор тендера UA-2017-01-03-001110-b) передбачалася не тільки сплата державою на користь переможця комісійної винагороди (після перемоги ПП "В Тікет" сума цієї винагороди була визначена у розмірі 2 537 926,52 грн), але й право комісіонера додатково до цієї суми додавати до вартості квитків ще й 6 % сервісного збору та плату за доставку квитка, яка різнилася залежно від способу доставки.

61. Тобто предмети договору комісії між ПП "В Тікет" з ПАТ "НСТУ" та публічного договору купівлі-продажу квитків на пісенний конкурс "Євробачення - 2017" різняться, а тому порівняння вартості послуг, які мали надаватися державі за умовами цих договорів, та послуг, які було надано споживачам - покупцям квитків, не є релевантним.

62. Комітет також не врахував, що після того, як результати закупівлі були відмінені, укладений новий договір комісії, за яким держава сплачувала комісійну винагороду за надані їй послуги лише в сумі 1,20 грн. але комісіонер мав право стягувати сервісний збір у розмірі 6 % та додаткові послуги (в необмеженому розмірі) з клієнтів (покупців квитків на конкурс "Євробачення - 2017"). Представник ПП "В Тікет" у судовому засіданні пояснив, що до вартості додаткових послуг фактично були включені всі витрати підприємства: як пов'язані з організацією продажу квитків, так і їх перевіркою при проведенні конкурсу. Тобто існує ймовірність, що послуги, надані державі за заниженою вартістю 1,20 грн. фактично могли оплатити споживачі шляхом додавання завищеної вартості додаткових послуг до номінальної вартості квитків.

63. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано погодилися з доводами Комітету про відсутність ознак зловживання монопольним становищем у діях ПП "В Тікет".

Щодо неналежного врядування та дискреційних повноважень Комітету

64. Згідно зі статтею 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основними завданнями Комітету є, зокрема: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, сприяння розвитку добросовісної конкуренції, здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель.

65. За частиною першою статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Комітет має повноваження, зокрема:

- розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами;

- приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

- розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість.

66. За приписами частини першої статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Комітету є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

67. Правилами розгляду справ встановлено, що вони визначають окремі особливості порядку розгляду заяв, справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі про захист від недобросовісної конкуренції органами Комітету відповідно до законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України" та встановлюють порядок перевірки та перегляду рішень органів Комітету в цих справах і діють до прийняття відповідних актів законодавства.

68. Пунктом 20 Правил розгляду справ передбачено, що в разі невиявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений, голова відділення відмовляють у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.

69. Відповідно до інформації, що міститься у листі від 08 листопада 2017 року, Комітет, зокрема, повідомив заявника про те, що за результатами аналізу інформації, отриманої в ході дослідження, в діях ПП "В Тікет" вбачалися ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг з продажу квитків на пісенний конкурс "Євробачення-2017", що призвели або можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку; департамент досліджень і розслідувань ринків невиробничої сфери Комітету підготував подання про початок розгляду справи і листом від 21 серпня 2017 року N 130-29/04-9094 повідомив заявника про підготовку розпорядження про початок розгляду справи за ознаками вчинення ПП "В Тікет" порушення, передбаченого статтею 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Але листом-повідомленням від 08 листопада 2017 року Комітет відмовив у початку розгляду.

70. Також у листі від 08 листопада 2017 року Комітет зазначив, що навіть у випадку, якби дії ПП "В Тікет" містили, як вважає департамент, ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, Комітет мав би право відмовити у розгляді справи за заявою, враховуючи той факт, що пісенний конкурс "Евробачення-2017" мав для України разовий (одиничний) характер та на момент звернення позивача до Комітету з відповідною заявою вже завершився, у зв'язку із чим одночасно припинилися й дії ПП "В Тікет" з продажу квитків на цей захід.

71. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з таким доводом. Такі масштабні заходи, як пісенний конкурс "Евробачення-2017", за своїм характером не можуть проводитися часто. Це, однак, не означає, що ринок подібних заходів відсутній і обмежується саме разовим проведенням пісенного конкурсу "Евробачення-2017". Велика Палата Верховного Суду вважає, що в силу масштабності пісенного конкурсу "Евробачення-2017" його проведення може мати відчутний вплив на умови конкуренції на ринку проведення подібних заходів, зокрема й у майбутньому.

72. Комітет послався на положення частини другої статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції", відповідно до якої у випадках, коли дії чи бездіяльність, що містить ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, не має відчутного впливу на умови конкуренції на ринку, заявнику може бути відмовлено у розгляді справи.

73. Разом з тим вказана норма є самостійною підставою для відмови у розгляді справи і підлягає застосуванню лише у випадку встановлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а не в разі відсутності таких ознак. Відмова в розгляді справи на підставі частини другої статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" обов'язково оформлюється розпорядженням Комітету, яке має бути направлено відповідачу.

74. Наявність суперечливих висновків у листі від 08 листопада 2017 року свідчить про існування в Комітету сумнівів щодо наявності чи відсутності в діях ПП "В Тікет" ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг з продажу квитків на пісенний конкурс "Евробачення-2017", що призвели або можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

75. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Комітет у межах цієї справи надав позивачу формальну відповідь про відмову в розгляді справи, яка ґрунтувалася на суперечливій та нерелевантній аргументації. Оскільки чинним законодавством майже не врегульовано процедури та критеріїв, за якими Комітет ухвалює рішення про відкриття чи відмову в розгляді справи, рішення Комітету про відмову має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинне розкривати заявникові мотиви його ухваленння. Дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу.

76. Велика Палата Верховного Суду виходить із важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що Комітет має враховувати при ухваленні рішень, у тому числі на стадії вирішення питання щодо початку розгляду справи або відмови в її розгляді. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Водночас у цій справі пред'явлено позовну вимогу не про спонукання Комітету до відкриття справи за заявою, а про скасування рішення Комітету про відмову у розгляді справи. Такий спосіб захисту означатиме, що Комітет має повторно розглянути відповідну заяву й ухвалити законне й обґрунтоване рішення про початок розгляду справи або відмову в її розгляді.

77. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи відповідача про те, що втручання будь-яких осіб у дискреційні повноваження Комітету, віднесені законом до його виключних функцій, а саме в питання щодо відкриття чи відмови у розгляді справи, є недопустимим.

78. Суди послалися на те, що позивач не позбавлений можливості захистити свої права споживача в порядку статті 15 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо він вбачає порушення своїх прав з боку ПП "В Тікет".

79. Однак суди не врахували наявності в позивача законного інтересу на встановлення саме Комітетом порушення законодавства про захист економічної конкуренції за наслідком розгляду його заяви, оскільки у такому випадку шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди (статті 50, 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

80. Тому заявлена у цій справі вимога є ефективним способом захисту порушеного права та підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо суті касаційної скарги

81. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

82. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).

83. Оскільки при встановлені обставин справи суди попередніх інстанцій надали їм неналежну юридичну оцінку й оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, касаційну скаргу слід задовольнити, а судові рішення, що оскаржуються, скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Щодо судових витрат

84. Судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2018 року у справі N 910/23000/17 скасувати та ухвалити нове рішення.

3. Позов ОСОБА_1 до Антимонопольного комітету України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство "В Тікет", про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України про відмову у розгляді справи за заявою ОСОБА_1 від 08 листопада 2017 року задовольнити.

4. Визнати недійсним рішення Антимонопольного комітету України про відмову у розгляді справи за заявою ОСОБА_1 від 08 листопада 2017 року.

5. Стягнути з Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, код ЄДРПОУ 00032767) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) 7 200 грн (сім тисяч двісті) грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Князєв В.С.

Суддя-доповідач О.Р. Кібенко

Судді: Т.О. Анцупова Ж.М. Єленіна

С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Ю.Л. Власов Л.І. Рогач

М.І. Гриців О.М. Ситнік

Д.А. Гудима В.Ю. Уркевич

В.І. Данішевська О.Г. Яновська

Share this post


Link to post
Share on other sites

Это наше решение. Большой палате за него отдельный респект. Суд пришел к нескольким очень важным выводам для пресечения злоупотреблений при продаже билетов и ограничении дискреции АМКУ с целью надлежащего управления.

1. Споры с АМКУ подведомственны хозяйственным судам.

2. Исходя из системного толкования положений статьи 7, 16 Закона Украины "Об Антимонопольном комитете Украины", статьи 36 Закона Украины "О защите экономической конкуренции" и пункта 20 Правил рассмотрения дел, суд считает, что отказ Комитета в рассмотрении дела является решением комитета, оформленным не распоряжением, а письмом-уведомлением. Следовательно, такое решение может быть обжаловано заявителем в суде.

3. Преждевременными усматриваются выводы Комитета об отсутствии признаков недобросовестной конкуренции (нарушение статьи 15-1 Закона Украины "О защите от недобросовестной конкуренции») в действиях ЧП "В Тикет", ведь Комитетом не было принято во внимание, что при реализации билетов истцу не было сообщено информацию о том, какие именно дополнительные услуги предоставляются и сколько стоит каждая из этих услуг.

4. Поскольку размер платы за дополнительные услуги устанавливался ЧП "В Тикет" как монополистом самостоятельно, без каких-либо ограничений, Комитет не предоставил обоснованного ответа на утверждения заявителя о наличии признаков злоупотребления ЧП "В Тикет" своим монопольным положением (предоставление дополнительных услуг, состав и стоимость которых не были известны и от получения которых заявитель не имел возможности отказаться на момент покупки билета).

5. Отказ в рассмотрении дела на основании части второй статьи 36 Закона Украины "О защите экономической конкуренции" обязательно оформляется распоряжением Комитета, которое должно быть направлено ответчику.

6. Дискреционные полномочия не должны использоваться органом произвольно, а суд должен иметь возможность просмотреть решения, принятые на основании реализации этих дискреционных полномочий, что является предохранителем о коррупции и произвольных решений в условиях максимально широкой дискреции государственного органа.

7. Суды не учли наличия у истца законного интереса на установление именно Комитетом нарушения законодательства о защите экономической конкуренции по результатам рассмотрения его заявления, поскольку в таком случае ущерб, причиненный нарушениями законодательства о защите экономической конкуренции, возмещается лицом, совершившим нарушение, в двойном размере причиненного вреда (статьи 50, 55 Закона Украины "О защите экономической конкуренции»).

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      26 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 2340/4717/18
      Провадження № 11-412апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер», який змінив свою назву на Комунальне некомерційне підприємство «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської обласної ради» (далі - Диспансер), про визнання рішення неправомірним та зобов`язання надати доступ до інформації про стан здоров`я
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року (суддя Руденко А. В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року (судді Чаку Є. В., Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.),
      УСТАНОВИЛА:
      29 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, у якому просив:
      - визнати неправомірним рішення лікарсько-консультативної комісії Диспансеру (далі - Комісія) від 17 серпня 2018 року про обмеження ОСОБА_1 у наданні інформації щодо стану його психічного здоров`я;
      - зобов`язати Диспансер надати доступ до інформації про стан його психічного здоров`я.
      Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що відмова Комісії в наданні позивачу інформації щодо стану його психічного здоров`я з посиланням на статтю 26 Закону України від 22 лютого 2000 року № 1489-III «Про психіатричну допомогу» (далі - Закон № 1489-III) є необґрунтованою та протиправною, оскільки порушує передбачені частиною третьою статті 32 Конституції України та частиною першою статті 285 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) право позивача знайомитися, зокрема, в установах з відомостями про себе, а також право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров`я.
      Оскаржуване рішення Комісії, на переконання позивача, прийняте всупереч положенням частини шостої статті 16 Закону України від 1 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI), які передбачають право суб`єкта таких даних на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-кого суб`єкта відносин, пов`язаних з персональними даними.
      Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 4 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки позов належить розглядати за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.
      Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що спір у цій справі пов`язаний із захистом особистого немайнового права позивача та не є публічно-правовим, відтак справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення щодо відмови у відкритті провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для розгляду.
      Незгода скаржника з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі мотивована тим, що спір у цій справі є спором фізичної особи з розпорядником публічної інформації - Диспансером щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності в частині доступу до публічної інформації, тому відповідно до пункту 7 частини першої статті 19 КАС має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      Адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).
      Згідно з пунктами 1, 7 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження, а також у спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить.
      Згідно із частиною першою статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.
      За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Статтею 285 ЦК передбачено, що повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров`я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров`я.Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров`я або погіршити стан здоров`я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров`я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами (частини перша, третя зазначеної статті).
      За правилами частини шостої статті 16 Закону № 2297-VI суб`єкт персональних даних має право на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-якого суб`єкта відносин, пов`язаних з персональними даними, крім випадків, установлених законом. Відмова у доступі до персональних даних допускається, якщо доступ до них заборонено згідно із законом (частина третя статті 17 зазначеного Закону).
      Відповідно до статті 6 Закону № 1489-III право на одержання і використання конфіденційних відомостей про стан психічного здоров`я особи та надання їй психіатричної допомоги має сама особа чи її законний представник.
      Статтею 26 зазначеного Закону встановлено таке:
      - лікар-психіатр зобов`язаний пояснити особі, якій надається психіатрична допомога, з урахуванням її психічного стану, у доступній формі інформацію про стан її психічного здоров`я, прогноз можливого розвитку захворювання, про застосування методів діагностики та лікування, альтернативні методи лікування, можливий ризик та побічні ефекти, умови, порядок і тривалість надання психіатричної допомоги, її права та передбачені цим Законом можливі обмеження цих прав при наданні психіатричної допомоги. Право на одержання зазначеної інформації щодо неповнолітнього віком до 14 років та особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, мають їх законні представники;
      - особа при наданні їй психіатричної допомоги або її законний представник має право на ознайомлення з історією хвороби та іншими документами, а також на отримання в письмовому вигляді будь-яких рішень щодо надання їй психіатричної допомоги відповідно до закону;
      - у випадках, коли повна інформація про стан психічного здоров`я особи може завдати шкоди її здоров`ю або призвести до безпосередньої небезпеки для інших осіб, лікар-психіатр або комісія лікарів-психіатрів можуть таку інформацію обмежити. У цьому разі лікар-психіатр або комісія лікарів-психіатрів інформує законного представника особи, враховуючи особисті інтереси особи, якій надається психіатрична допомога. Про надану інформацію або її обмеження робиться запис у медичній документації.
      Особи, яким надається психіатрична допомога, мають права і свободи громадян, передбачені Конституцією України та законами України. Обмеження їх прав і свобод допускається лише у випадках, передбачених Конституцією України, відповідно до законів України. Рішення про обмеження прав осіб, яким надається психіатрична допомога, фіксується у медичній документації із зазначенням строку його дії та може бути оскаржено до суду (частини перша, третя статті 25 Закону № 1489-III).
      Відповідно до статті 32 цього Законурішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права, свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги, здійсненні їх соціального захисту, наданні їм соціальних послуг або проходженні ними спеціального навчання, можуть бути оскаржені, за вибором таких громадян, до власника закладу з надання психіатричної допомоги, закладу соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, спеціального навчального закладу або уповноваженого ними органу, або у порядку підлеглості до вищого органу чи посадової особи, або безпосередньо до суду.
      Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів убачається, що спір у цій справі виник у зв`язку з незгодою ОСОБА_1 з обмеженням Комісією інформації щодо стану його психічного здоров`я на підставі на статті 26 Закону № 1489-III, у зв`язку з чим відповідач Диспансер відмовляє ОСОБА_1 у наданні цієї інформації.
      Правовідносини, пов`язані з наданням чи обмеженням доступу до інформації про стан психічного здоров`я фізичної особи врегульовано спеціальним законом, а саме Законом № 1489-III, який, зокрема, визначає і передумови для відмови у доступі до відповідної інформації, а також суб`єктів, які в ході надання психіатричної допомоги відповідно до своєї компетенції встановлюють наявність таких передумов.
      При цьому відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації», посиланням на який обґрунтовано касаційну скаргу, цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
      Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи ОСОБА_1 про необхідність визначення юрисдикції цього спору як спору з розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності в частині доступу до публічної інформації із застосуванням пункту 7 частини першої статті 19 КАС, за яким такий спір має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
      З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про те, що цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а носить приватноправовий характер, зокрема стосується захисту особистого немайнового права позивача, що виключає розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Доводи, викладені в касаційній скарзі таких висновків не спростовують.
      За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Оскільки суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року - без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2019 рокузалишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна
      В. В. Пророк
      В. В. Британчук
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 88495568
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      26 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 522/3777/17
      Провадження № 14-651цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді -доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - Фонд) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Івент Менджмент Груп», ТзОВ «Бізнес Буд» про витребування майна
      за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного суду від 8 травня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Кравця Ю. І., Журавльова О. Г. і Комлевої О. С.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 27 лютого 2017 року прокурор звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив :
      1.1. Витребувати на користь Фонду нерухоме майно - частини нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 1) з незаконного володіння ОСОБА_1 - 8/1000 (літера «З» - майстерня загальною площею 37,9 кв. м), 50/1000, 50/1000, 732/7000, 152/7000, 152/7000, 304/7000, 2/1000 (літера «К» - вбиральня загальною площею 7,1 кв. м); 2) з незаконного володіння ОСОБА_2 - 549/7000, 152/7000, 152/7000, 152/7000 (літера «Ж» - прохідна загальною площею 766,7 кв. м), 115/1000 (літера «Е» - клуб з бібліотекою загальною площею 521,8 кв. м); 3) з незаконного володіння ТзОВ «Бізнес Буд» - 154/1000 (літера «Б» - спальний корпус № 2 загальною площею 789,4 кв. м); 4) з незаконного володіння ТзОВ «Івент Менджмент Груп» - 147/1000 (літера «А» - лікувальний корпус № 1 загальною площею 712,8 кв. м), 136/1000 (літера «В» - їдально-харчовий блок загальною площею 661,7 кв. м).
      1.2. Визначити порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для скасування реєстрації права власності на частини нежитлових приміщень: 1) ОСОБА_1 - на 8/1000 (літера «З» - майстерня загальною площею 37,9 кв. м), 50/1000, 50/1000, 732/7000, 152/7000, 152/7000, 304/7000, 2/1000 (літера «К» - вбиральня загальною площею 7,1 кв. м); 2) ОСОБА_2 - на 549/7000, 152/7000, 152/7000, 152/7000 (літера «Ж» - прохідна загальною площею 766,7 кв. м), 115/1000 (літера «Е» - клуб з бібліотекою загальною площею 521,8 кв. м); 3) ТзОВ «Бізнес Буд» - на 154/1000 (літера «Б» - спальний корпус № 2 загальною площею 789,4 кв. м); 4) ТзОВ «Івент Менджмент Груп» - на 136/1000 (літера «В» - їдально-харчовий блок загальною площею 661,7 кв. м), 147/1000 (літера «А» - лікувальний корпус № 1 загальною площею 712,8 кв. м).
      2. Мотивував позовну заяву так :
      2.1. 25 серпня 2005 року Господарський суд міста Києва постановив ухвалу, якою затвердив мирову угоду та припинив провадження у справі № 40/343-50/746 за позовом ТзОВ «Авіком» про зобов`язання Дочірнього підприємства «Санаторій ім. Чувиріна» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - ДП «Санаторій ім. Чувиріна» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця») виконати умови договору купівлі-продажу від 24 лютого 2005 року № 24/02-05 та про стягнення з Приватного підприємства (далі - ПП) «Сома» 4 343,90 грн.
      2.2. На підставі вказаної мирової угоди 22 грудня 2005 року Комунальне підприємство (далі - КП) «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» зареєструвало за ТзОВ «Авіком» право власності на нежитлові приміщення загальною площею 4 528,2 кв. м, що належали ДП «Санаторій ім. Чувиріна» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» та знаходилися за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: лікувальний корпус № 1 (літера «А»), спальний корпус № 2 (літера «Б»), їдально-харчовий блок (літера «В»), спальний корпус № 3 (літера «Г»), спальний корпус № 4 (літера «Г 1»), клуб з бібліотекою - корпус 5 (літера «Е»), прохідна (літера «Ж»), майстерня (літера «З»), вбиральня (літера «К») (далі разом - спірні приміщення), контейнерна (літера «И»).
      2.3. Згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно підставою для реєстрації права власності на спірні приміщення за ТзОВ «Авіком» була мирова угода, затверджена ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 серпня 2005 року у справі № 40/343-50/746.
      2.4. 19 червня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу ТзОВ «Авіком» продало ОСОБА_3 та ОСОБА_5 115/1000 частин спірних приміщень (літера «Е» - клуб з бібліотекою загальною площею 521,8 кв. м).
      2.5. 19 червня 2007 року ТзОВ «Авіком» на підставі договору купівлі-продажу продало ОСОБА_6 і ОСОБА_7 152/1000 частини спірних приміщень (літера «Ж» - прохідна загальною площею 766,7 кв. м).
      2.6. 19 червня 2007 року ТзОВ «Авіком» уклало з ОСОБА_8 і ОСОБА_9 договір купівлі-продажу, предметом якого є 8/1000 частин спірних приміщень (літера «З» - прохідна загальною площею 37,9 кв. м).
      2.7. 19 червня 2007 року ТзОВ «Авіком» продало ОСОБА_10 2/1000 частини спірних приміщень (літера «К» - вбиральня загальною площею 7,1 кв. м).
      2.8. 19 червня 2007 року ТзОВ «Авіком» уклало з ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і ОСОБА_14 договір купівлі-продажу, предметом якого є 283/1000 частини спірних приміщень (літера «Г» - спальний корпус № 3, літера «Г 1» - спальний корпус № 4 загальною площею 1 017,4 кв. м).
      2.9. 8 серпня 2007 року ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 уклали з ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 і ОСОБА_21 договір купівлі-продажу, предметом якого є 183/1000 частини спірних приміщень.
      2.10. 10 жовтня 2007 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу продали ОСОБА_22 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.11. 10 жовтня 2007 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу продали ОСОБА_23 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.12. 10 жовтня 2007 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу продали ОСОБА_24 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.13. 10 жовтня 2007 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу продали ОСОБА_25 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.14. 10 жовтня 2007 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу продали ОСОБА_26 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.15. 10 жовтня 2007 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу продали ОСОБА_27 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.16. 27 травня 2009 року ОСОБА_18 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 та ОСОБА_17 уклали договір дарування з ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув право власності на 732/7000 частини спірних приміщень.
      2.17. 27 травня 2009 року ОСОБА_21 , ОСОБА_20 і ОСОБА_19 уклали договір дарування з ОСОБА_2 , на підставі якого останній набув право власності на 549/7000 частин спірних приміщень.
      2.18. 28 травня 2009 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 уклали договір дарування з ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув право власності на 8/1000 частин спірних приміщень (літера «З» - майстерня загальною площею 37,9 кв. м).
      2.19. 29 травня 2009 року ОСОБА_24 , ОСОБА_27 уклали договір дарування з ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув право власності на 304/7000 частини спірних приміщень.
      2.20. 1 червня 2009 року ОСОБА_23 уклала договір дарування з ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув право власності на 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.21. 1 червня 2009 року ОСОБА_25 уклав договір дарування з ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув право власності на 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.22. 3 червня 2009 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 уклали договір дарування з ОСОБА_2 , на підставі якого останній набув право власності на 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.23. 3 червня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 уклали договір дарування з ОСОБА_2 , на підставі якого останній набув право власності на 115/1000 частин спірних приміщень.
      2.24. 4 червня 2009 року ОСОБА_11 і ОСОБА_14 уклали договір дарування з ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув у власність 50/1000 частин спірних приміщень.
      2.25. 4 червня 2009 року ОСОБА_12 та ОСОБА_13 уклали договір дарування з ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув у власність 50/1000 частин спірних приміщень.
      2.26. 11 червня 2009 року ОСОБА_26 уклала договір дарування з ОСОБА_2 , на підставі якого останній набув право власності на 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.27. 11 червня 2009 року ОСОБА_22 уклав договір дарування з ОСОБА_2 , на підставі якого останній набув право власності на 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.28. 2 квітня 2010 року ТзОВ «Авіком» уклало договір дарування з ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув право власності на 437/1000 частин спірних приміщень.
      2.29. 1 листопада 2010 року ОСОБА_1 уклав договір дарування з ОСОБА_28 , на підставі якого останній набув 154/1000 частини спірних приміщень, які згідно з актом приймання-передачі від 15 листопада 2011 року ОСОБА_28 передав у статутний капітал ТзОВ «Бізнес Буд», що також підтверджує свідоцтво про право власності від 31 травня 2014 року ІН 22419653.
      2.30. 4 листопада 2010 року ОСОБА_1 уклав договір дарування з ОСОБА_28 , на підставі якого останній набув 136/1000 частин спірних приміщень, які згідно з актом приймання-передачі майна від 15 листопада 2011 року ОСОБА_28 передав у статутний капітал ТзОВ «Івент Менджмент Груп», що також підтверджує свідоцтво про право власності від 30 квітня 2014 року ІН 21148126.
      2.31. 4 листопада 2010 року ОСОБА_1 уклав договір дарування з ОСОБА_28 , на підставі якого останній набув 147/1000 частин спірних приміщень, які згідно з актом приймання-передачі майна від 15 листопада 2011 року ОСОБА_28 передав у статутний капітал ТзОВ «Івент Менджмент Груп», що також підтверджує свідоцтво про право власності від 30 квітня 2014 року ІН 21144298.
      2.32. 17 грудня 2010 року ОСОБА_10 уклав договір дарування з ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув право власності на 2/1000 частини спірних приміщень (літера «К» - вбиральня загальною площею 7,1 кв. м).
      2.33. 4 листопада 2014 року Господарський суд міста Києва постановив ухвалу у справі № 40/343-50/746, згідно з якою задовольнив заяву ДП «Санаторій ім. Чувиріна» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» від 13 липня 2006 року № 25 і подання Прокуратури міста Києва від 14 грудня 2006 року № 05/1-2504-06 про перегляд справи за нововиявленими обставинами, скасував ухвалу про затвердження мирової угоди від 25 серпня 2005 року, а 18 грудня 2014 року постановив ухвалу, якою залишив позовну заяву у справі № 40/343-50/746 без розгляду. Іншими словами, ухвала господарського суду, яка стала підставою для незаконного відчуження спірних приміщень у власність ТзОВ «Авіком», була скасована у судовому порядку.
      2.34. Державною власністю є майно, передане ДП «Санаторій ім. Чувиріна» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», і його не можна відчужувати без згоди власника, якого представляє Фонд (див. постанови Верховного Суду України від 16 вересня 2014 рок у справі № 3-107гс14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 3-142гс14, від 4 листопада 2014 року у справі № 3-166гс14, від 18 листопада 2014 року у справах № 3-172гс14 та № 3-173гс14). Оскільки Фонд не приймав жодних рішень і не надавав дозволів на відчуження спірних приміщень у власність, останні вибули з володіння власника не з його волі іншим шляхом.
      2.35. Власник може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене, та без визнання попередніх угод недійсними (див. постанову Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Тому є підстави для витребування спірних приміщень з незаконного володіння відповідачів, що також підвереджують висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15.
      2.36. Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, у чому саме полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 17 жовтня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким позов задовольнив. Мотивував рішення тим, що відповідачі неправомірно набули право власності на спірні приміщення, а прокурор належно обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави в суді.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      4. 8 травня 2019 року Одеський апеляційний суд прийняв постанову, якою скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2018 року в частині задоволення позовних вимог прокурора до ТзОВ «Івент Менджмент Груп» та ТзОВ «Бізнес Буд» і закрив провадження щодо цих вимог. Рішення суду першої інстанції у частині вимог до відповідачів-фізичних осіб учасники справи не оскаржили.
      5. Мотивував постанову такими обставинами :
      5.1. Позовні вимоги до юридичних осіб треба розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки є спір між юридичними особами щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, а підстави набуття юридичними особами права власності на спірне майно також є різними.
      5.2. Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що оскільки у цій справі, крім відповідачів-юридичних осіб, є два відповідачі-фізичні особи, то спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
      5.3. Заявлені до юридичних і фізичних осіб вимоги прокурора в інтересах держави не є такими, що нерозривно пов`язані між собою, а від вирішення вимог до фізичних осіб не залежить вирішення вимог до юридичних осіб. Тому позовні вимоги прокурора до відповідачів-юридичних осіб і відповідачів-фізичних осіб не можна розглядати в одному провадженні. Вказане відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      6. 5 червня 2019 року заступник прокурора Одеської області звернувся з касаційною скаргою. Просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 8 травня 2019 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2018 року. Скаржиться на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      7. 18 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу тим, що заступник прокурора Одеської області оскаржує постанову Одеського апеляційного суду від 8 травня 2019 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      8. Заступник прокурора Одеської області мотивував касаційну скаргу так :
      8.1. Прокурор звернувся з позовом про витребування єдиного об`єкта нерухомості, розподіленого між відповідачами, й об`єднав у позові декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення та поданими доказами.
      8.2. Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, слід розглядати в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 220/421/17).
      8.3. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, не передбачав обмежень щодо розгляду за правилами цивільного судочинства спору з вказаними вимогами та таким суб`єктним складом, як у цій справі, тоді як Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, навпаки встановлював обмеження за суб`єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позовних вимог, заявлених одночасно до фізичної та юридичної осіб.
      8.4. Суд апеляційної інстанції помилково закрив провадження у справі в частині вимог до юридичних осіб, оскільки спір у справі, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
      8.5. Спірні приміщення складали єдиний майновий комплекс, які в цілому забезпечували функціонування санаторію. Вирішення спору щодо витребування однієї частини майна у фізичних осіб за правилами цивільного судочинства та щодо витребування іншої частини того ж об`єкта нерухомості в юридичних осіб за правилами господарського судочинства порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності судового розгляду, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій у різних провадженнях, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.
      8.6. Закривши провадження у справі про витребування частини спірних приміщень у юридичних осіб, суд апеляційної інстанції не врахував, що позовна давність за цими вимогами минула, що буде перешкодою для задоволення відповідного позову у господарському суді.
      9. 14 вересня 2019 року заступник прокурора Одеської області подав пояснення, в яких навів такі аргументи :
      9.1. Доводи відзиву ТзОВ «Бізнес Буд» щодо наявності підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених до юридичних осіб, є необґрунтованими з підстав, наведених у касаційній скарзі.
      9.2. Прокурор звернувся з позовною заявою після того, як встановив, що майно вибуло з володіння держави на підставі судового рішення, яке надалі було скасоване, а Фонд не вжив заходів щодо витребування цього майна з незаконного володіння.
      9.3. Незаконне вибуття спірних приміщень з володіння держави фактично позбавило її можливості володіти, користуватися та розпоряджатися цими об`єктами, а їх повернення державі становить суспільний публічний інтерес і за обставин справи вимагає представництва прокурором інтересів держави.
      (2) Позиції інших учасників справи
      10. 15 серпня 2019 року ТзОВ «Івент Менджмент Груп» подало відзив на касаційну скаргу, який мотивувало так :
      10.1. Доводи прокурора щодо застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 220/421/17, є необґрунтованими, оскільки у вказаній справі були інші обставини, що вплинули на застосування норм матеріального та процесуального права.
      10.2. Апеляційний суд правильно вважав, що спір у частині вимог до юридичних осіб треба розглядати за правилами господарського судочинства з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц, від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 2-1390/11 і від 25 квітня 2018 року у справі № 1522/18417/12-ц.
      10.3. Апеляційний суд не порушив принципів повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки вимоги, які заявлені до фізичних осіб, не є похідними від вимог, що заявлені до осіб юридичних. На майнові права останніх ніяк не вплине витребування майна у фізичних осіб. Більше того, позовні вимоги до фізичних і юридичних осіб є самостійними та стосуються окремих об`єктів нерухомості.
      11. 29 серпня 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, який мотивував так :
      11.1. Висновки апеляційного суду щодо наявності юрисдикції господарського суду в частині позовних вимог, заявлених до юридичних осіб, є обґрунтованими.
      11.2. Прокурор пропустив позовну давність, оскільки про неправомірне відчуження майна санаторію знав ще у лютому 2006 року, коли порушив кримінальне провадження стосовно посадових осіб ДП «Санаторій ім. Чувиріна» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».
      11.3. Вимоги прокурора про витребування у ОСОБА_2 належної йому частки спірних приміщень вже були предметом судового розгляду, і 10 серпня 2016 року у справі № 522/9482/15-ц Приморський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні цих вимог. 8 грудня 2016 року Апеляційний суд Одеської області ухвалив рішення, яким змінив рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2016 року у мотивувальній частині, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. Тобто, звернувшись з аналогічними вимогами у справі № 522/3777/17, прокурор зловжив процесуальними правами.
      11.4. Витребувавши у ОСОБА_2 нерухоме майно без будь-якої компенсації, держава незаконно втрутилася у його право власності, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що підтверджують висновки Європейського суду з прав людини, зроблені у відповідних рішеннях.
      12. 19 лютого 2020 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 , відправлена 16 лютого 2020 року, «про неможливість залишення в силі рішення суду, яке знищує авторитет і престиж України». Цю заяву мотивував так :
      12.1. Рішення суду першої інстанції не є законним, оскільки у ньому наведені висновки, які не стосуються справи.
      12.2. Незважаючи на те, що ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи, суд першої інстанції поклав на нього обов`язок зі сплати судового збору у сумі 46 796,73 грн.
      12.3. Суд першої інстанції не залучив до участі у справі третіми особами попередніх власників спірних приміщень, а також розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які не були належно та завчасно повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
      13. 26 лютого 2020 року на електронну пошту Верховного Суду від імені представника ОСОБА_2 надійшло клопотання «про залучення загальновідомого доказу до матеріалів справи», а саме копії постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/9482/15-ц.
      14. 30 серпня 2019 року ТзОВ «Бізнес Буд» подало відзив на касаційну скаргу, який мотивувало так :
      14.1. Позовні вимоги до юридичних осіб треба розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки спір у частині тих вимог виник між юридичними особами, а підстави набуття права власності на спірні приміщення є різними.
      14.2. Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом, а розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності.
      14.3. У справі № 522/3777/17 у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.
      14.4. «У разі вирішення справи по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового рішення, що набрало законної сили, лише у випадку, коли законних підстав для такого представництва очевидно не було, що свідчить про порушення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України» (див. висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, сформульовані у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 та в ухвалі від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17, а також висновки Верховного Суду у складу колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульовані в ухвалі від 7 травня 2018 року у справі № 910/18283/17 та у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 918/323/17 і від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17).
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції
      (1.1) Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді
      15. ТзОВ «Бізнес Буд» у відзиві на касаційну скаргу заперечило наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у справі № 522/3777/17. З огляду на те, що вказаний аргумент може впливати на можливість розгляду касаційної скарги прокурора, Велика Палата Верховного Суду має цей аргумент розглянути.
      16. За змістом абзаців першого та другого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, чинній на час звернення з позовом, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
      17. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду).
      18. Суд першої інстанції дослідив підстави для звернення прокурора з позовом і дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді. Рішення суду першої інстанції було оскаржене до апеляційного суду лише в частині задоволення позовних вимог прокурора до ТзОВ «Івент Менджмент Груп» і ТзОВ «Бізнес Буд». У частині задоволених вимог до відповідачів-фізичних осіб рішення суду першої інстанції учасники справи не оскаржили.
      19. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій прокурор обґрунтовував порушення інтересів держави, визначив орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та вказав, у чому полягає бездіяльність зазначеного органу щодо захисту законних інтересів держави, а саме, що Фонд всупереч покладених на нього завдань щодо повернення у державну власність майна, яке вибуло з володіння держави з порушенням законодавства, не вжив заходи для усунення порушень, вказаних у позовній заяві. Тому немає підстав, які би унеможливлювали розгляд касаційної скарги.
      20. Явно необґрунтованими є доводи ТзОВ «Бізнес Буд» про необхідність застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, сформульовані у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 та в ухвалі від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17, а також висновків Верховного Суду у складу колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованих в ухвалі від 7 травня 2018 року у справі № 910/18283/17 та у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 918/323/17 і від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, оскільки у вказаних справах були відмінні від справи № 522/3777/17 обставини, що впливають на застосування норм права:
      20.1. У справах № 806/1000/17 і № 924/1237/17 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що «у разі вирішення справи по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового рішення, що набрало законної сили, лише у випадку, коли законних підстав для такого представництва очевидно не було, що свідчить про порушення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України». Проте, Велика Палата Верховного Суду не ухвалює рішення щодо суті справи № 522/3777/17, а ТзОВ «Бізнес Буд» не навело доводів, що могли би підтвердити очевидну відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі.
      20.2. У справі № 822/1169/17 прокурор не мав статусу позивача чи представника позивача, а подав апеляційну та касаційну скарги в інтересах відповідача - Волочиської районної державної адміністрації Хмельницької області. Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду повернув касаційну скаргу прокурора, вказавши, що останній не довів необхідність захисту інтересів держави, а також не обґрунтував підстави для звернення із касаційною скаргою від імені відповідача.
      20.3. У справі № 910/18283/17 прокурор, який не брав у ній участі, подав касаційну скаргу в інтересах держави. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу про повернення цієї скарги, оскільки прокурор не обґрунтував неналежність виконання повноважень Київською міською радою, яка, маючи статус третьої особи, теж подала касаційну скаргу.
      20.4. У справі № 918/323/17 прокурор звернувся в інтересах держави з позовною заявою до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради та Комунального Рівненського шляхово-експлуатаційного управління автомобільних доріг. Суд касаційної інстанції передав справу на новий розгляд зокрема тому, що суди першої й апеляційної інстанцій не встановили орган, уповноважений державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних відносинах.
      (1.2) Щодо юрисдикції суду
      21. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      22. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 30 ЦПК України у вказаній редакції).
      23. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      24. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      25. Відповідно до частин першої та другої статті 1 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.
      26. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України).
      27. Отже, на момент звернення до суду сторонами у господарському процесі за загальним правилом могли бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці.
      28. Юридичною підставою для закриття апеляційним судом провадження у справі в частині вимог до юридичних осіб став, зокрема, припис статті 16 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, відповідно до якого не допускалося об`єднання в одне провадження вимог, які підлягали розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належали до юрисдикції різних судів.
      29. Заявлені у справі № 522/3777/17 позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння могли бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки ЦПК України та ГПК України не встановлювали відповідної заборони. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції треба враховувати також суб`єктний критерій.
      30. Стаття 1 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не були віднесені спори щодо витребування майна, власником якого є фізична особа. Натомість ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, не встановлював обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу.
      31. Тобто, ЦПК України у вказаній редакції не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб`єктним складом як у справі № 522/3777/17 за правилами цивільного судочинства. Тоді як ГПК України у відповідній редакції навпаки встановлював обмеження за суб`єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову прокурора про витребування майна одночасно у фізичних та юридичних осіб.
      32. Позов може бути заявлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 32 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду). Позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою (частина друга статті 118 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду).
      33. Прокурор звернувся до суду з позовом на захист інтересів держави про витребування у кінцевих набувачів - фізичних та юридичних осіб - спірних приміщень, які в цілому забезпечували функціонування санаторію. Крім того, обґрунтував позовні вимоги одними обставинами, пов`язаними з обраним способом захисту порушеного права власності, та єдиною підставою - скасуванням судового рішення (ухвали Господарського суду міста Києва від 25 серпня 2005 року про затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі № 40/343-50/746 за позовом ТзОВ «Авіком» про зобов`язання ДП «Санаторій ім. Чувиріна» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» виконати умови договору купівлі-продажу від 24 лютого 2005 року № 24/02-05 і про стягнення з ПП «Сома» 4 343,90 грн), на підставі якого спірні приміщення вибули з володіння держави та 22 грудня 2005 року були зареєстровані за ТзОВ «Авіком».
      34. Суд апеляційної інстанції вказав, що вимоги, заявлені до юридичних та фізичних осіб, не є такими, що нерозривно пов`язані між собою, а від вирішення вимог до фізичних осіб не залежить вирішення вимог до осіб юридичних. Аналогічні доводи у відзиві на касаційну скаргу навело ТзОВ «Івент Менджмент Груп».ТзОВ «Бізнес Буд» у відзиві на касаційну скаргу теж підтримало висновок апеляційного суду щодо наявності юрисдикції господарського суду у частині позовних вимог, заявлених до юридичних осіб.
      35. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги доводи касаційної скарги, згідно з якими всі спірні приміщення були призначені для функціонування санаторію та ним використовувалися. Подальше відчуження спірних приміщень на користь відповідачів не впливає на приналежність цих приміщень до майна санаторію на час їхнього набуття ТзОВ «Авіком» на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 25 серпня 2005 року про затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі № 40/343-50/746. Відмінність підстав набуття юридичними особами-відповідачами прав на спірні приміщення (частини нежитлових приміщень санаторію) від підстав набуття таких прав фізичними особами-відповідачами за обставин справи № 522/3777/17 не підтверджує наявність юрисдикції господарського суду у частині вимог до юридичних осіб, як про це помилково зазначив суд апеляційної інстанції в оскарженому рішенні.
      36. Предметом доказування у цій справі є факти, які підтверджують правомірність вимог про витребування власником спірних приміщень з чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують: суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно; незаконність вибуття останнього з володіння позивача; відсутність у відповідачів юридичних підстав для збереження володіння таким майном; наявність витребуваного майна в натурі у незаконному володінні відповідачів. Зазначені обставини треба встановити щодо всіх відповідачів, від яких позивач витребовує спірні приміщення. Тому доцільним є розгляд і вирішення спору в межах одного провадження.
      37. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що ефективний судовий захист інтересів держави буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи за правилами цивільного судочинства. Такий розгляд відповідає принципу юридичної визначеності, оскільки не допускає роз`єднання позовних вимог про витребування спірних приміщень, що є складовими майна санаторію, залежно від суб`єктного складу учасників спору, а також вплине, зокрема, на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин. Вказане спростовує висновки суду апеляційної інстанції, а також доводи відзивів на касаційну скаргу про наявність підстав для закриття провадження у справі у частині позовних вимог до юридичних осіб.
      38. Крім того, вирішення такого спору за правилами господарського судочинства в частині позовних вимог до юридичних осіб, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до фізичних осіб, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, оскільки дослідження одного і того ж предмета та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
      39. З огляду на зміст сформульованого у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц висновку Великої Палати Верховного Суду, який застосував суд апеляційної інстанції, цей висновок не міг слугувати підставою для закриття провадження у справі № 522/3777/17 у частині позовних вимог, заявлених до юридичних осіб. З аналогічних міркувань явно необґрунтованими є доводи ТзОВ «Івент Менджмент Груп» про те, що у разі застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 2-1390/11 і від 25 квітня 2018 року у справі № 1522/18417/12-ц, існують підстави для закриття провадження у справі № 522/3777/17 у частині позовних вимог, заявлених до юридичних осіб.
      (1.3) Щодо інших доводів учасників справи
      40. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
      41. Оскільки заступник прокурора Одеської області звернувся з касаційною скаргою 5 червня 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає постанову апеляційного суду на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
      42. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частини друга та п`ята статті 174 ЦПК України).
      43. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених ЦПК України у зазначеній редакції (стаття 126). Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).
      44. 23 липня 2019 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження та роз`яснив учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу у 10-денний строк з дня отримання цієї ухвали.
      45. ТзОВ «Івент Менджмент Груп» подало відзив на касаційну скаргу 15 серпня 2019 року, обґрунтувавши отримання 5 серпня 2019 року ухвали Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 липня 2019 року. Згідно з матеріалами справи ТзОВ «Бізнес Буд» не отримало зазначену ухвалу (т. 3, а. с. 54) та подало відзив на касаційну скаргу 30 серпня 2019 року, заявивши про поважність причин пропуску строку на подання цього відзиву та про поновлення такого строку. Натомість ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу 29 серпня 2019 року, а поновити строк на його подання не просив. Тому Велика Палата Верховного Суду залишає без розгляду відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, а також його заяву від 16 лютого 2020 року «про неможливість залишення в силі рішення суду, яке знищує авторитет і престиж України», в якій викладені додаткові до вказаного відзиву пояснення, на подання яких суд дозволу не надавав.
      46. Крім того, рішення суду першої інстанції ТзОВ «Івент Менджмент Груп» і ТзОВ «Бізнес Буд» оскаржили до апеляційного суду лише в частині вимог до юридичних осіб. Але суд апеляційної інстанції рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2018 року взагалі не переглядав, закривши провадження у справі за вимогами до зазначених юридичних осіб. Підстави для перегляду рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог до фізичних осіб відсутні. Оскільки предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині вимог до відповідачів-юридичних осіб, а рішення суду першої інстанції не є предметом такого перегляду та не було предметом перегляду в апеляційному суді, доводи ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції нібито неналежно повідомив його і ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи не можуть впливати на висновки Великої Палати Верховного Суду. ОСОБА_2 не подавав ні апеляційну, ні касаційну скаргу та згідно з матеріалами справи не має повноважень представляти інтереси ОСОБА_1 , який теж судові рішення в апеляційному та касаційному порядку не оскаржив.
      47. Оскільки заступник прокурора Одеської області у поясненнях від 14 вересня 2019 року навів додаткові доводи щодо відсутності підстав для закриття провадження у справі за межами строку на касаційне оскарження, такі пояснення Велика Палата Верховного Суду теж залишає без розгляду.
      48. Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником (частина друга статті 183 ЦПК України). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника) (абзац перший частини восьмої статті 43 ЦПК України). Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог, зокрема, частини другої статті 183 ЦПК України, повертає її заявнику без розгляду (частина четверта вказаної статті).
      49. Згідно з довідкою відділу опрацювання документів управління забезпечення автоматизованого документообігу Великої Палати Верховного Суду клопотання «про залучення загальновідомого доказу до матеріалів справи», надіслане 26 лютого 2020 року на електронну пошту Верховного Суду від імені представника ОСОБА_2 , не було скріплене електронним цифровим підписом. Тому Велика Палата Верховного Суду повертає це клопотання заявникові без розгляду.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      50. Суд касаційної інстанціїза результатами розгляду касаційноїскарги має право скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).
      51. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
      52. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
      53. Враховуючи надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам суду апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає що, закривши провадження у справі у частині вимог до відповідачів-юридичних осіб, цей суд порушив норми процесуального права. Тому постанову Одеського апеляційного суду від 8 травня 2019 року слід скасувати, а справу передати до цього суду для продовження розгляду у відповідній частині.
      (2.2) Щодо судових витрат
      54. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, частинами четвертою та шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.
      2. Постанову Одеського апеляційного суду від 8 травня 2019 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна
      О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      О. С. Ткачук
      О. Р. Кібенко
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88495566
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      25 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 641/8857/17
      Провадження № 14-514 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 04 лютого 2019 року у складі судді Курганникової О. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів Бровченко І. О., Бурлака І. В., Колтунова А. І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської місцевої прокуратури № 5, Прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про визнання дій незаконними, відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями і бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив суд визнати незаконним притягнення його до кримінальної відповідальності за частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України (далі - КК України) у зв`язку із закриттям провадження та ухваленням вироку щодо ОСОБА_2 за той злочин, у якому прокуратура обвинувачувала ОСОБА_1 , та стягнути за рахунок державного бюджету на його користь моральну шкоду в розмірі 250 000,00 грн.
      1.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прокуратурою Комінтернівського району міста Харкова 28 лютого 2006 року щодо ОСОБА_1 була відкрита кримінальна справа № 22060055-д.4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частинною третьою статті 212 КК України, та об`єднана разом із матеріалами кримінальної справи № 22060055.
      1.2. Постановою прокурора прокуратури міста Харкова матеріали кримінальної справи № 22060055 були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012220540000584 за ознаками кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 , передбаченого частиною першою статті 175, частиною першої статті 190 КК України.
      1.3. 30 липня 2008 року ОСОБА_1 було вручено постанову про притягнення його як обвинуваченого за частиною другою статті 175 КК України, частини другої статті 364 та частини третьої статті 212 КК України.
      1.4. Матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12012220540000584 за частиною першою статті 190 КК України виділено в окреме провадження № 12014220010000134.
      1.5. 02 червня 2014 року кримінальне провадження № 12014220010000134 було об`єднано в одне провадження разом із провадженням № 12012220540000592.
      1.6. Постановою прокурора прокуратури міста Харкова від 10 жовтня 2016 року з матеріалів кримінального провадження № 12012220540000592 було виділено окреме провадження № 120016220540002368 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 212 КК України.
      1.7. Постановою старшого слідчого другого відділу розслідування кримінального провадження слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 24 листопада 2017 року кримінальне провадження № 120016220540002368 було закрите у зв`язку з відсутністю в діях службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-американське підприємство «Веда - Холдинг» (далі - ТОВ «СП «Веда - Холдинг»), зокрема і ОСОБА_1 , складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 212, статті 219 КК України.
      1.8. У кримінальному провадженні № 12016220540002368 установлено, що ОСОБА_2 , перебуваючи на посаді генерального директора ТОВ «СП «Веда - Холдинг», вчинив умисне ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах. За вказаним фактом було зареєстровано кримінальне провадження, яке виділено в окреме провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України, яке направлено до суду для розгляду по суті. Згідно з вироком Комінтернівського районного суду міста Харкова від 11 вересня 2017 року ОСОБА_2 звільнений від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.
      1.9. Отже, дії прокуратури Комінтернівського району міста Харкова, правонаступником якої внаслідок реформи стала Харківська місцева прокуратура № 5, щодо обвинувачення ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України є незаконними.
      1.10. Спричинення моральної шкоди та її розмір ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що під слідством за обвинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України, він перебував з 30 липня 2008 року по 24 серпня 2011 року. Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. З огляну на це та враховуючи суттєві зміни в життєвих та виробничих стосунках, які ОСОБА_1 зазнав, перебуваючи під слідством, просив стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 250 000,00 грн.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2. РішеннямКомінтернівського районного суду міста Харкова від 04 лютого 2019 року в задоволені позову відмовлено в повному обсязі.
      3. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прийняття слідчим або прокурором процесуального рішення у кримінальному провадженні, яке в подальшому скасовується компетентною особою у встановленому законом порядку, саме по собі не зумовлює настання відповідальності з боку вказаних суб`єктів. Посилання позивача на навмисні злочинні дії працівників прокуратури Харківської області оцінюється судом лише як незгода з процесуальними рішеннями, прийнятими в межах вищевказаних кримінальних проваджень, та ґрунтується на його особистих висновках і не підтверджується належними доказами. Таким чином, позивач не довів наявності передбачених законом підстав для відшкодування моральної шкоди.
      4. Постановою Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково.
      5. Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 04 лютого 2019 року змінене. Закрите провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Харківської місцевої прокуратури № 5, прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про визнання дій незаконними. В іншій частині рішення залишене без змін.
      6. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги в частині визнання дій незаконними не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спеціальний порядок розгляду скарг, які позивач заявив за правилами цивільного судочинства, визначає кримінальний процесуальний закон, зокрема глава 26 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Крім цього, закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.
      7. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди суд апеляційної інстанції зазначив, що рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 10 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 19 грудня 2017 року (№ 641/6086/16-ц), встановлено, що вимога ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди з підстав пред`явлення йому обвинувачення у скоєнні злочину, зокрема, передбаченому частиною третьою статті 212 КК України вже розглядалась.
      8. Також ОСОБА_1 не довів, яким чином проведення слідчих дій у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 йому були заподіяні моральні страждання.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      9. У червні 2019 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
      Узагальнені доводи касаційної скарги
      10. Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Харківської місцевої прокуратури № 5, прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України в частині визнання дій незаконними не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в даному випадку підлягають застосуванню приписи частин першої та сьомої статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
      11. Також, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 10 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 19 грудня 2017 року (№ 641/6086/16-ц), вже розглядалася вимога ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди з підстав пред`явлення йому обвинувачення у скоєнні злочину, зокрема, передбаченому частиною третьою статті 212 КК України спростовуються, постановою Харківського апеляційного суду від 01 листопада 2018 року (№ 641/8857/17), якою встановлено різні підстави позовних вимог ОСОБА_1 в цивільних справах № 641/6086/16-ц та № 641/8857/17.
      Позиція інших учасників справи
      12. У липні 2019 року від прокуратури Харківської області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій та зазначаючи, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі.
      13.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційногоцивільного суду ухвалою від 04 вересня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України ( далі - ЦПК України), відповідно до якої справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      13.2. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2019 року справа прийнятодо розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      14. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      15. У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
      16. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      17. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      18. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      19. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      20. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
      21. Звернувшись до суду, ОСОБА_1 у своєму позові просив визнати незаконним притягнення його до кримінальної відповідальності за частиною третьою статті 212 КК України у зв`язку із закриттям провадження та ухваленням вироку відносно ОСОБА_2 за той злочин, у якому прокуратура обвинувачувала його, та стягнути за рахунок державного бюджету на свою користь моральну шкоду в розмірі 250 000,00 грн.
      22. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 Кримінального процесуального кодексу України).
      23. Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України).
      24. Згідно із частиною першою статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
      25. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях визначає глава 26 КПК України.
      26. Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій статті 303 КПК України. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу (частина друга статті 303 КПК України).
      27. Тобто кримінальний процесуальний закон визначає спеціальний порядок розгляду скарг, які позивач заявив за правилами цивільного судочинства.
      28. Вимоги про визнання незаконними дій органів досудового розслідування у кримінальних провадженнях мають вирішуватися за правилами КПК України.
      29. При цьому закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.
      30. Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4 цс 19).
      31. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції щодо закриття провадження у справі в частині визнання дій про притягнення позивача до кримінальної відповідальності незаконними є законною та обґрунтованою.
      32. Щодо відшкодування моральної шкоди Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      33. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
      34. Частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
      35. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
      36. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті першої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
      37. Статтею другою Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
      38. Згідно з пунктом 5 статті 3 цього ж Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.
      39. Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
      40. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
      41. Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України та Закону.
      42. Оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не містить чітких вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.
      43. Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
      44. У цій справі, обґрунтовуючи свої вимоги щодо відшкодування моральної шкоди та розмір такої шкоди, ОСОБА_1 зазначив, що з 26 січня 2007 року по 19 листопада 2012 року (п`ять років і десять місяців) перебуваючи під слідством та судом, він безперервно перебував під підпискою про невиїзд з міста Харкова (кримінальна справа № 22060055).
      45. Зокрема, з 30 липня 2008 року по 24 серпня 2011 року (37 місяців) за обвинуваченням у злочині, передбаченому частиною третьою статті 212 КК України.
      46. З огляду на це просив стягнути на свою користь 118 400,00 грн на підставі частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (як відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом).
      47. Однак під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом, у якому просив стягнути на свою користь за рахунок коштів Державного бюджету України 4 777 151,00 грн як відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності та пред`явлення обвинувачення у злочинах, передбачених частиною другою статті 175, частиною другою статті 364 та частиною третьою статті 212 КК України у кримінальній справі № 22060055 (№ 641/6086/16-ц).
      48. Позов був обґрунтований тим, що незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності та пред`явленням обвинувачення у злочинах, передбачених частиною другою статті 175, частиною другою статті 364 та частиною третьою статті 212 КК України, триманням його під підпискою про невиїзд з міста Харкова упродовж п`яти років і десяти місяців були повністю паралізовані всі можливі життєві зв`язки, були утруднені спілкування і стосунки з оточуючими людьми, він не мав можливості нормально працювати, не зміг реалізувати своє конституційне право бути обраним. Крім того, у зв`язку з перебуванням під слідством і судом його стан здоров`я став близьким до критичного.
      49. Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 10 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 19 грудня 2017 року, у цивільній справі № 641/6086/16-ц було частково задоволено позов ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди та стягнуто на його користь 10 000,00 грн моральної шкоди.
      50. Отже ОСОБА_1 реалізував своє законне право на відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, яка передбачена частиною третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
      51. Частиною п`ятою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
      52. Чинним законодавством і, зокрема, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за незаконне притягненням особи до кримінальної відповідальності.
      53. Щодо доводів ОСОБА_1 стосовно спричинення йому моральної шкоди діями органів досудового розслідування та процесуального керівництва, які виражалися у приховуванні протягом 2006-2016 років злочинів ОСОБА_2 спробами спростування показань та доказів ОСОБА_1 щодо злочинів, скоєних ОСОБА_2 , а також вимушених змін у життєвих та виробничих стосунках, які ОСОБА_1 зазнав унаслідок притягнення його замість ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності та пред`явлення йому замість ОСОБА_2 позову про відшкодування шкоди у розмірі 1 777 151,00 грн, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      54. Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      55. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
      56. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
      57. З позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , висловлюючі свої доводи щодо відшкодування йому моральної шкоди, завданої протиправними діями органів досудового розслідування та процесуального керівництва, які він оцінив у 131 600,00 грн (250 000,00 грн - 118 400,00 грн = 131 600,00 грн), належним чином не обґрунтував та не довів жодними належними та допустимими доказами фактів заподіяння йому такої шкоди, протиправності дій відповідачів, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідачів та виною останніх в її заподіянні, а також не зазначив чим він керувався при розрахунку завданої йому моральної шкоди.
      58. ОСОБА_1 не вказав та не довів будь-якими доказами, яким чином проведення слідчих дій у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 йому були заподіяні моральні страждання.
      59. Також позивач не вказав, яких саме вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках він зазнав та яким чином це пов`язано із проведенням слідчих чи інших дій органів досудового розслідування щодо ОСОБА_2
      60. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач належним чином не обґрунтував та не довів належними та допустимими доказами протиправності дій працівників прокуратури Харківської області щодо нього. Посилання позивача на навмисні злочинні дії працівників прокуратури Харківської області відносно нього також не доведені жодними належними доказами. Разом із цим ОСОБА_1 не зазначив, чим він керувався при розрахунку суми моральної шкоди, завданої йому такими діями.
      61. Також Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
      62. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).
      63. Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14?447 цс 19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
      64. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19) (пункт 44)).
      65. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      66. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      67. Ураховуючи вищевикладене й те, що доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на їх законність та обґрунтованість не впливають, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
      68. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      Постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року та рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 04 лютого 2019 року у незміненій частині залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      /підпис/
      В. В. Пророк
      Судді: /підпис/
      Н. О. Антонюк
      /підпис/
      О. Р. Кібенко
      /підпис/
      С. В. Бакуліна
      /підпис/
      В. С. Князєв
      /підпис/
      В. В. Британчук
      /підпис/
      Н. П. Лященко
      /підпис/
      Ю. Л. Власов
      /підпис/
      О. Б. Прокопенко
      /підпис/
      М. І. Гриців
      /підпис/
      Л. І. Рогач
      /підпис/
      Д. А. Гудима
      /підпис/
      О. М. Ситнік
      /підпис/
      Ж. М. Єленіна
      /підпис/
      О. С. Ткачук
      /підпис/
      О. С. Золотніков
      /підпис/
      В. Ю. Уркевич
      /підпис/
      /підпис/
      О. Г. Яновська
      /підпис/
      /підпис/
      Джерело: ЄДРСР 88570901