Відсутні законні підстави для відмови в реєстрації місця проживання особи через ненадання нею договору найму житлового приміщення за адресою реєстрації (ВС/КАС,справа №523/9759/16-а, 01.08.19)

[Bolt]

ВС/КАС: Відсутні законні підстави для відмови в реєстрації місця проживання особи через ненадання нею договору найму житлового приміщення за адресою реєстрації (ВС/КАС,справа №523/9759/16-а, 01.08.19)

 

Фабула судового акта: Постановою районного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов особи був задоволений, - визнано дії Департаменту надання адміністративних послуг міської ради (відповідач) незаконними та зобов`язано зареєструвати позивача за певною адресою. Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що дії відповідача щодо відмови позивачу в реєстрації місця проживання є незаконними, оскільки відсутні законні підстави для відмови в реєстрації місця проживання позивача через ненадання позивачем договору найму житлового приміщення за вказаною адресою.

Обґрунтовуючи свою касаційну скаргу відповідач зазначав, що ним не приймалось рішення щодо офіційної відмови позивачу у наданні адміністративної послуги,а відповідними трьома листами надавалось роз`яснення щодо визначеного чинним законодавством порядку реєстрації місця проживання, «тому не є зрозумілим яким чином Департамент повинен здійснити скасування відмови в реєстрації». Крім того скаржник зазначав, що судами не були враховані норми ч.1 ст. 65 Житлового кодексу України та ч. 1 ст. 817 Цивільного кодексу України, а саме, - проігноровано відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення позивача до займаного ними приміщення.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виходив із такого.

Члени  сім`ї наймача можуть бути вселені в займане ним приміщення в установленому ЖК України порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї. При цьому, укладення окремого договору найму із членами сім`ї наймача діючим законодавством не вимагається. Нормами ст. 823 ЦК України та ст. 91 ЖК Українипередбачено можливість укладення договору піднайму житла. Однак це не є обов`язком, це є виключне право наймача. Право піднаймача користуватися житлом не має самостійного характеру і повною мірою залежить від права наймача на помешкання.

За таких обставин, ВС погодався із висновками судів попередніх інстанцій про правомірність позовних вимог і зауважив, що спірним питанням на момент подачі даного позову до суду була вимога відповідача  для реєстрації місця проживання позивача за спірною адресою надати до пакету документів договір найму житла на підтвердження права вселення в це приміщення, але така вимога не ґрунтується на вимогах закону, а отже є неправомірною.

Аналізуйте судовий акт: Вселення до гуртожитку на підставі договору найму не є самовільним навіть за відсутності ордеру (ВС/КЦС № 344/18741/14-ц від 26.09.2018)

Договір найму жилого приміщення відповідно до положень ще чинного ЖК УРСР може бути розірвано за вимогою наймодавця, лише за певних визначених законом умов і обставин (ВС/КЦС, справа № 682/139/17-ц, 03.10.18)

Якщо квартира набута на законних підставах, покупець має право виселити усіх зареєстрованих у ній осіб, в тому числі і членів сім’ї продавця, без надання іншого житлового приміщення (ВС/КЦС, № 638/13030/13-ц, від 25 липня 2018р.)

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 серпня 2019 року

Київ

справа №523/9759/16-а

адміністративне провадження №К/9901/10929/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №523/9759/16-а

за позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, директора Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради Абрамової Євгенії Георгіївни, про визнання дій протиправними

за касаційною скаргою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради

на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 22 серпня 2016 року, ухвалену суддею Гудіною Н.І.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Градовського Ю.М., суддів: Кравченка К.В., Лук`янчук О.В.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

У червні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд із позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (далі - відповідач 1), Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради (далі - відповідач 2), Директора Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради Абрамової Євгенії Георгіївні (відповідач - 3), в якому просив визнати дії директора Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради Абрамової Євгенії Георгіївні незаконними та зобов`язати зареєструвати ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він неодноразово звертався до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради з заявами про реєстрацію його місця проживання за адресою АДРЕСА_1 , проте за результатами розгляду цих звернень, позивачу було відмовлено в такій реєстрації. На думку позивача Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради незаконно відмовлено у реєстрації його місця проживання, оскільки до заяви про реєстрацію були надані усі необхідні документи, що підтверджують право дружини на користування квартирою за вище зазначеною адресою, а отже підстави для відмови у реєстрації відсутні.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Суворовського районного суду м.Одеси від 22 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано дії Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради незаконними та зобов`язано зареєструвати ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що дії відповідача 1 щодо відмови позивачу в реєстрації місця проживання є незаконними, оскільки відсутні законні підстави для відмови в реєстрації місця проживання позивача через ненадання позивачем договору найму житлового приміщення за вказаною адресою.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

29 грудня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Суворовського районного суду м.Одеси від 22 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

В обґрунтування касаційної скарги зазначено, що Департаментом надання адміністративних послуг не приймалось рішення щодо офіційної відмови позивачу у наданні адміністративної послуги, а листами від 03 червня 2016 року за №132/01-23, від 09 червня 2016 року за №32/01-22ІВ та від 21.07.2016 №21/01-02.19 надано роз`яснення щодо визначеного чинним законодавством порядку реєстрації місця проживання, тому не є зрозумілим яким чином Департамент повинен здійснити скасування відмови в реєстрації. Крім того скаржник зазначає, що судами не враховані норми частини 1 статті 65 Житлового кодексу України та частини 1 статті 817 Цивільного кодексу України, а саме проігноровано відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення позивача до займаного ними приміщення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на постанову Суворовського районного суду м.Одеси від 22 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року у справі №523/9759/16-а.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VІІІ).

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України 29 січня 2018 року матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 16 липня 2019 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено їх до розгляду у попередньому судовому засіданні у відповідності до вимог частини 3 статті 340 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 18 липня 2019 справу №523/9759/16-а призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01 серпня 2019 року.

Позиція інших учасників справи

Від позивача та відповідача-2 відзиву не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Відповідно до довідки про склад сім`ї та реєстрацію №576 від 25 червня 2015 року, виданої КП ЖКС "Пересипський", особовий рахунок на кв. АДРЕСА_2 був відкритий на ОСОБА_2 , який помер.

Розпорядженням Суворовської РА № 362р від 22 липня 2015 року начальнику КП ЖКС "Пересипський" запропоновано відкрити особистий рахунок ОСОБА_3 з правом укладання договору найму житлової площі із складом сім`ї три чоловіка. Попередній особистий рахунок на вказану житлову площу на ім`я ОСОБА_2 закрити.

30 травня 2016 року на підставі вказаного розпорядження між КП ЖКС "Пересипський" та ОСОБА_3 було укладено договір найму житла в будинках комунальної власності щодо безстрокового користування житловим приміщенням кв. АДРЕСА_2 .

Позивач та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 17 травня 2016 року згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

З талона зняття з реєстрації місця проживання від 15 квітня 2016 року слідує, що позивач знятий з реєстрації попереднього місця проживання і вибуває на постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

31 травня 2016 року позивач звернувся до відповідача за роз`ясненням щодо його реєстрації на житловій площі дружини за вказаною адресою.

Відповідно листами від 03 червня 2016 року за №132/01-23 та від 09 червня 2016 року за №32/01-22ІВ відповідач 1 повідомив, що КП ЖКС "Пересипський" діє на підставі Статуту КП ЖКС "Пересипський", яким не передбачено право передачі майна, яке перебуває у комунальній власності, в найм (піднайм, оренду), у зв`язку з чим наданий позивачем договір найму житла з ОСОБА_3 , укладений з неналежною стороною і по суті є нікчемним, а тому підстав для реєстрації позивача за вказаною адресою не має.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду із відповідною позовною заявою, в якій просив суд визнати незаконними дії відповідачів та зобов`язати зареєструвати його за місцем проживання дружини.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 № 1382-IV, в редакції що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон № 1382-IV) визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Статтею 3 цього ж Закону, визначено, що вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно зі статтею 6 вищевказаного Закону, пп. 9, 18 Правил реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016, для реєстрації місця проживання необхідно надати документи: письмову заяву; документ, що підтверджує особу та до якого вноситься відмітка про місце проживання (реєстрації); квитанція про сплату адміністративного збору (в сумі); документи, що підтверджують право особи на проживання та реєстрацію за вказаною адресою (свідоцтво про право власності на житло, ордер, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, що вступило в законну силу тощо); військовий квиток або посвідчення про приписку (для осіб що є військовозобов`язаними та підлягають взяттю на облік); заяву про зняття з попереднього місця проживання (за умови одночасного оформлення); документ, що підтверджує повноваження особи як "представника" та документ самого представника (за винятком реєстрації неповнолітніх дітей батьками опікунами).

Відповідно до частини 8 статті 6 означеного Закону, та п. 18 Правил реєстрації місця проживання чітко зазначено, що заборонено вимагати від особи для реєстрації місця проживання надання інших не передбачених в Законі документів.

В частині 4 пункту 18 Правил реєстрації місця проживання також зазначено, що "...У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника, співвласника житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників)".

Пунктом 2 статті 61 Житлового кодексу України визначено, що договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордеру на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Згідно статті 65 Житлового кодексу України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Стаття 9-1 Закону № 1382-IV визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017).

За змістом частини 2 статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що для договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордеру на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наймачем квартири за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , дружина позивача, яка згідно довідки Ф1 №1010 від 05 вересня 2016 року КП ЖКС "Пересипський» одна зареєстрована та проживає за цієї адресою.

Члени ж сім`ї наймача можуть бути вселені в займане ним приміщення в установленому ЖК України порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї. При цьому, укладення окремого договору найму із членами сім`ї наймача діючим законодавством не вимагається.

Нормами статті 823 ЦК України та статті 91 ЖК України передбачено можливість укладення договору піднайму житла. Однак це не є обов`язком, це є виключне право наймача. Право піднаймача користуватися житлом не має самостійного характеру і повною мірою залежить від права наймача на помешкання.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про правомірність позовних вимог.

В касаційній скарзі Департамент акцентує увагу на тому, що позивач письмово звертався до відповідача-1 31 травня 2016 року з метою отримання роз`яснення процедури реєстрації свого місця проживання на житловій площі дружини, що є власністю територіальної громади м. Одеси, на що отримав відповідь від 03.06.2016 № 132/01-23 стосовно порядку реєстрації місця проживання.

Після чого, визнає у скарзі відповідач 1, позивач поштою направив до Департаменту заяву про реєстрацію свого місця проживання від 11.07.2016 (вхід. № 21/01-02-19 від 13.07.2016), однак, за оцінкою останнього, заява не відповідала встановленій Правилами реєстрації формі, а до заяви не додано окремих документів, передбачених пунктом 18 Правил. Далі вказує, що на дану заяву відповідачем надано відповідь із відповідними роз`ясненнями від 21.07.2016 № 21/01-02.19.

Верховний Суд зауважує, що спірним питанням на момент подачі даного позову до суду була вимога відповідача 1 для реєстрації місця проживання позивача за спірною адресою надати до пакету документів договір найму житла на підтвердження права вселення в це приміщення.

За правовим висновком Суду така вимога не ґрунтується на вимогах закону, а отже є неправомірною.

Вищевказані заява та відповідь на неї, на які посилається відповідач 1 у своїй касаційній скарзі не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, оскільки не стосувалися підстав поданого позову, який ґрунтувався на відповідях означеного відповідача від 03.06.2016 № 132/01-23 та від 09.06.2016 №32/01-22ІП.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що судами попередніх інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, наведеним сторонами під час судового розгляду справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України (в чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України (в чинній редакції) суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Суворовського районного суду м.Одеси від 22 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду

ссылка