ais

Устранение недостатков административного иска

Recommended Posts

Согласно Ухвале админ.суда надо устранить недостатки при подаче административного иска:

Цитата

...шляхом надання до суду: позовної заяви та її копії із зазначенням...

и далее о надлежащем ответчике, недостающих данных об истце, копий документов, судебный сбор и т.д.

Вопрос - как устранить недостатки? и как это сделать правильно, когда их много?

1. Просто переподать иск с учетом исправления недостатков и обозвать его "нова редакція або зі змінами", но таких понятий вроде нет и к тому же сроки чисто переподать уже вышли.

2. Подать заявление об устранение недостатком, согласно Ухвали, и в качестве додатка приложить новый иск в необходимом количестве экземпляров.

Одним словом, как правильно сделать?

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 часа назад, ais сказал:

Согласно Ухвале админ.суда надо устранить недостатки при подаче административного иска:

и далее о надлежащем ответчике, недостающих данных об истце, копий документов, судебный сбор и т.д.

Вопрос - как устранить недостатки? и как это сделать правильно, когда их много?

1. Просто переподать иск с учетом исправления недостатков и обозвать его "нова редакція або зі змінами", но таких понятий вроде нет и к тому же сроки чисто переподать уже вышли.

2. Подать заявление об устранение недостатком, согласно Ухвали, и в качестве додатка приложить новый иск в необходимом количестве экземпляров.

Одним словом, как правильно сделать?

Второе...

  • Like 2
  • Thanks 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 hour ago, dav said:

Заява про виконання ухвали суду про ...від ...

ЗАЯВА

про усунення недоліків

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Усунул недостатки, открыли производство, назначили слушанье в спрощенном порядке. В ухвале есть такая фраза:

Цитата

...Не подання суб"єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфікровано судом як визнання позову.

Это чем то регламентируется? Это только в админке такое или в цивильном процессе тоже?

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, ais сказал:

Усунул недостатки, открыли производство, назначили слушанье в спрощенном порядке. В ухвале есть такая фраза:

Цитата

...Не подання суб"єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфікровано судом як визнання позову.

Это чем то регламентируется? Это только в админке такое или в цивильном процессе тоже?

Здравствуйте! Такими словами суд просто "попугивает" ответчика, чтобы он не уклонялся от активного участия в установлении судом всех обстоятельств по делу; такой нормы как "може бути кваліфікровано судом як визнання позову. "    - нет ни в одном кодексе о судопроизводстве. 

В ст. 162 Кодекса административного судопроизводства Украины указано, что: "  6. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. ", а в :

Глава 5. Докази та доказування

§ 1. Основні положення про докази

Стаття 72. Поняття доказів

1. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

2. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Стаття 73. Належність доказів

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Стаття 74. Допустимість доказів

1. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 75. Достовірність доказів

1. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 76. Достатність доказів

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 77. Обов’язок доказування

1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

2. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

+ судом учитываются нормы КАСУ изложенные в ст. 44-47 + "Суд не приймає відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси."

  • Like 1
  • Thanks 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 часа назад, ais сказал:

Усунул недостатки, открыли производство, назначили слушанье в спрощенном порядке. В ухвале есть такая фраза:

Это чем то регламентируется? Это только в админке такое или в цивильном процессе тоже?

Что Вас так беспокоит, Вы ведь не ответчик...

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 hours ago, Marina-NET said:

Здравствуйте! Такими словами суд просто "попугивает" ответчика, чтобы он не уклонялся от активного участия в установлении судом всех обстоятельств по делу; такой нормы как "може бути кваліфікровано судом як визнання позову. "    - нет ни в одном кодексе о судопроизводстве.

Ну, не совсем пугалка:

Стаття 159. Види та зміст заяв по суті справи

1. При розгляді справи судом за правилами загального позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

2. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

3. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у визначених цим Кодексом випадках.

4. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб’єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

5. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

  • Like 2
  • Thanks 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

И еще вопрос. А как суд должен реагировать на такое действие ответчика, как не направление истцу копии отзыва на иск? И может ли истец это использовать в свою пользу?

Share this post


Link to post
Share on other sites
6 hours ago, ais said:

И еще вопрос. А как суд должен реагировать на такое действие ответчика, как не направление истцу копии отзыва на иск? И может ли истец это использовать в свою пользу?

Суд не должен принимать отзыв, если нет подтверждения направления истцу его копии.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
12 часов назад, Лев сказал:

Суд не должен принимать отзыв, если нет подтверждения направления истцу его копии.

"Принимать" - это вернуть ответчику, или все же приобщить к материалам дела, но не брать во внимание при вынесении решения.

ПС. судья все равно "одним глазом" видит доводы ответчика и может использовать в решении...

Share this post


Link to post
Share on other sites
5 минут назад, ais сказал:

"Принимать" - это вернуть ответчику, или все же приобщить к материалам дела, но не брать во внимание при вынесении решения.

ПС. судья все равно "одним глазом" видит доводы ответчика и может использовать в решении...

Здравствуйте! По моему опыту в суде первой инстанции:

1) документы поданные в суд через канцелярию не возвращаются стороне, подавшей их с нарушениями (за исключением искового требования), так как для возврата суд должен вынести соответствующую ухвалу;

2) в подготовительном заседании судья установив, что документы поданы без доказательств отправки сторонам,  может (по своему усмотрению)  обязать сторону предоставить суду доказательства такой отправки или устно предложить стороне, не получившей свою копию документов, ознакомиться с ней в материалах судебного дела, для чего предоставляет достаточное время и на ознакомление и на подготовку/подачу соответствующих возражений;

3) если сторона-нарушитель повторно не выполняет требования суда и не принимает непосредственного участия в судебном процессе, суд вправе оставить ее документы без рассмотрения; например если ответчик подал в суд отзыв (с кучей копий, якобы доказательств своей правоты), не отправив его сторонам, при этом систематически не является в подготовительное судебное заседание -  то суд, по ходатайству другой стороны, может не учитывать такие доказательства (если это копии), при принятии судебного решения;

4) хуже, если хитрая сторона прилагает к поданным в суд документам копии квитанций о их отправке, в которых: сторону указывает правильно, а адрес некорректно или неполно - т.е. документы отправлены "на деревню дедушке" и другая сторона их не получит - то суд может этого и не заметить, пока кто-либо не обратит на этот недостаток его внимание.

 

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites
11 часов назад, ais сказал:

"Принимать" - это вернуть ответчику, или все же приобщить к материалам дела, но не брать во внимание при вынесении решения.

ПС. судья все равно "одним глазом" видит доводы ответчика и может использовать в решении...

Не брать во внимание, но об этом надо просить... заявлять...

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites

1-ая инстанция - минус. Судья сослался на то, что в ч.2 ст. 27 ЗУ об исполнительном производстве были внесены изменения (ЗУ от 03.07.2019).

Цитата

у частині другій слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінити словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів"

Но, как я понимаю, эти изменения набрали чинности только 28.08.2019 года, а не в июле, как посчитал судья. Судьи, что на такие вещи не обращают внимание? Или я ошибаюсь и судья прав?

ПС. кстати тот же судья расценил просьбу в просительной части остановить исполнительное производство до вынесения решения, как обеспечение иска и запросил уплатить СС. Раньше как то такое проходило без СС и с открытием ИП останавливали его, а тут не прошло... (

Share this post


Link to post
Share on other sites
42 минуты назад, ais сказал:

1-ая инстанция - минус. Судья сослался на то, что в ч.2 ст. 27 ЗУ об исполнительном производстве были внесены изменения (ЗУ от 03.07.2019).

Но, как я понимаю, эти изменения набрали чинности только 28.08.2019 года, а не в июле, как посчитал судья. Судьи, что на такие вещи не обращают внимание? Или я ошибаюсь и судья прав?

ПС. кстати тот же судья расценил просьбу в просительной части остановить исполнительное производство до вынесения решения, как обеспечение иска и запросил уплатить СС. Раньше как то такое проходило без СС и с открытием ИП останавливали его, а тут не прошло... (

А в чём собственно говоря проблема, норма звучит сейчас так:

2. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, Bolt сказал:

А в чём собственно говоря проблема, норма звучит сейчас так:

2. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

в том, что до внесения изменений в ЗУ, если исполнитель не взыскал с должника ничего фактически и вернул исполнительный лист стягувачу, то исполнительный сбор с должника не взыскивается (есть практика ВС), а теперь не важно, ИС взыскивают с должника в любом случае.

Share this post


Link to post
Share on other sites
23 минуты назад, ais сказал:

в том, что до внесения изменений в ЗУ, если исполнитель не взыскал с должника ничего фактически и вернул исполнительный лист стягувачу, то исполнительный сбор с должника не взыскивается (есть практика ВС), а теперь не важно, ИС взыскивают с должника в любом случае.

Ну в этом практика противоречивая...

Share this post


Link to post
Share on other sites
20 часов назад, ais сказал:

Судья сослался на то, что в ч.2 ст. 27 ЗУ об исполнительном производстве были внесены изменения (ЗУ от 03.07.2019).

Здравствуйте! Позвольте Вас немножко поправить: обсуждаемые изменения в ст. 27 ЗУ "Про виконавче провадження"  были внесены 03.07.2018 на основании ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» - документ  2475-VIII, набрання чинності  28.08.2018. И, как всегда, возможность обогатить орган исполнительной службы на немалый процент при открытии ИП по любому исполнительному документу, даже ничего не делая по этому документу, у нас лицемерно привязали к "святому" - защите прав ребенка. Капец :unsure:

Может имелось в виду, что: у исполнителей тоже есть дети и им нужны новые игрушки, телефоны, машины, квартиры и т.п.? 

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ais
      Взыскатель долга отозвал из исполнительной службы свой исполнительный лист, т.е. не стал продолжать судится о том, что он его подал в ДВС за границами 3-х летнего срока.
      И тут возникло несколько вопросов:
      1. Что делать с судебным процессом (жалоба на действия исполнителя), который ещё продолжается?
      2. Почему ДВС в своем постановлении о возврате ИЛ не закрыла ИП, а лишь вернула взыскателю ИЛ (в т.ч. авансовый взнос !!! ) и сняла аресты?
      3. Почему ДВС приняла постановление о взыскании с должника исполнительного сбора, а не с взыскателя, который забрал ИЛ?
      4. ДВС в постанове указала взыскателю, что тот может переподать исполнительный лист снова до 2021 года. Это каким образом? Что так можно?
      Прошу помочь с ответами на вопросы или прокомментировать. В чем подвох возврата ИЛ? К чему готовиться?
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      Справа № 640/3353/19 Головуючий у І інстанції - Аблов Є.В.
      Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 червня 2019 року м. Київ
      Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
      Головуючого-судді: Мельничука В.П. 
      суддів: Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О., 
      при секретарі: Андрієнко Н.А.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції м. Києві, третя особа: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" про скасування постанов,-
      В С Т А Н О В И Л А:
      ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції м. Києві, третя особа: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", в якому просила:
      - скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 52437237 від 08 червня 2018 року;
      - скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про відкриття виконавчого провадження № 56576749 від 08 червня 2018 року;
      - скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 56576749 від 08 червня 2018 року.
      Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
      Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
      В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
      Зокрема, Позивач вважає, що у Відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з Позивача виконавчого збору у сумі 115 190,28 грн., оскільки фактично жодних сум державним виконавцем не було стягнуто в рамках ВП № 52437237, та фактично не відбулося стягнення на підставі виконавчого листа № 2604/14201/12 від 09.10.2013 року.
      Учасниками справи відзиви на апеляційну скаргу не подавались.
      За приписами частини 7 статті 287 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи.
      Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки учасники справи у судове засідання не з`явились.
      Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Судом першої інстанції встановлено, що Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинською Ніною Михайлівною на підставі виконавчого листа № 2604/14201/12, виданого 09.10.2013 року Подільським районним судом міста Києва, відкрито виконавче провадження № ВП № 52437237, у межах якого 08 червня 2018 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.
      Водночас, у зв`язку з несплатою боржником виконавчого збору, постанову про його стягнення виділено в окреме провадження.
      Святошинським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві прийнято постанову від 08 червня 2018 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 115 190,28 грн.
      Так, Відповідачем на підставі постанови № 52437237 від 08 червня 2018 року відкрито виконавче провадження № ВП 56576749 та накладено арешт на майно боржника, про що винесено відповідні постанови від 08 червня 2018 року.
      Не погоджуючись з постановами державного виконавця про стягнення виконавчого збору, про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника, Позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
      Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що головний державний виконавець діяв у відповідності до норм чинного законодавства, оскільки він зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Крім того, державному виконавцю для реального виконання рішення Законом надано право на арешт майна боржника.
      Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
      Відповідно до статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
      Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин (далі - Закон № 1404-VIII).
      Згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
      Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
      За приписами частини 5 статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
      У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
      Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження (визнання) судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.
      Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      За приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
      Згідно з частиною 4 статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
      За приписами пунктів 1-6 частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:
      1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
      2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
      3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
      4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
      5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
      6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
      Також, частиною 4 статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
      Згідно з частинами 1, 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
      Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
      Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
      Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 08 червня 2018 року Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинською Н.М. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 52437237. Дане виконавче провадження було відкрито щодо виконання виконавчого листа № 2604/14201/12, виданого 09.10.2013 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 для задоволення вимог ПАТ «УкрСиббанк» у розмірі 1 151 902,80 грн.
      Виконавчий лист № 2604/14201/12 повернуто стягувачу на підставі заяви про повернення виконавчого листа без подальшого виконання (п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VІІІ).
      Відповідно до повідомлення про анулювання боргу за вих. № 24-3/34 від 26.03.2018 року ПАТ «Укрсиббанк» було прийнято рішення про анулювання кредитної заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 11246481000 від 02.11.2007 року, а саме суми основного боргу (кредиту) 98 803,95 доларів США, що складає 2 595 132,98 грн. за курсом НБУ станом на 26.03.2018 року, а також: суми процентів 135 819,06 доларів США, що складає 3 567 352,53 грн. за курсом НБУ саном на 26.03.2018 року; штрафні санкції (пеня), які підлягають стягненню на підставі судового рішення у сумі 59 039,89 грн.
      08 червня 2018 року Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинською Н.М. було винесено постанову простягнення виконавчого збору ВП № 52437237 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 115 190,28 грн.
      З огляду на вищевикладене, та беручи до уваги те, що фактично кошти не були ані стягнуті, ані повернуті, колегія суддів вважає, що постанова від 08 червня 2018 року Головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинської Н.М. простягнення виконавчого збору ВП № 52437237 у розмірі 115 190,28 грн. винесена в супереч вимогам ст. 27 Закону № 1404-VІІІ.
      Також, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ вбачається, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
      Колегія суддів звертає увагу, що законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми, при цьому розмір виконавчого збору вираховується саме з фактично стягнутої суми.
      За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
      Відповідно до пункту 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
      При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
      Отже, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.
      Аналогічний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 819/1116/17 (№ К/9901/3131/17).
      Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом, оскільки у разі стягнення виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 1404-VІІІ без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
      Також, колегією суддів встановлено, що на підставі постанови про стягнення виконавчого збору Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинською Н.М. 08 червня 2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 56576749.
      Крім того, в рамках ВП № 56576749 було накладено арешт на все майно ОСОБА_1 відповідно до постанови від 08 червня 2018 року.
      Оскільки підставою для відкриття виконавчого провадження від 08 червня 2018 у виконавчому провадженні № 56576749 була постанова про стягнення виконавчого збору 08 червня 2018 року у виконавчому провадженні № 52437237, яка є протиправною, то колегія суддів дійшла висновку про протиправність постанови Відповідача про відкриття виконавчого провадження від 08 червня 2018 року у виконавчому провадженні № 56576749.
      Стосовно постанови про арешт майна боржника від 08 червня 2018 року колегія суддів зазначає таке.
      Положеннями статті 56 Закону № 1404-VIII передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
      Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
      Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
      Так, зі спірної постанови від 08 червня 2018 року про арешт майна вбачається, що остання винесена з метою виконання постанови про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 115 190,28 грн.
      З наведеного можна дійти висновку, що постанова про арешт майна є похідною від постанови про стягнення з позивача виконавчого збору, яка є протиправною, а тому і дана постанова від 08 червня 2018 року про арешт майна є протиправною.
      За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 52437237 від 08 червня 2018 року, про відкриття виконавчого провадження № 56576749 від 08 червня 2018 року та про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 5657674 від 08 червня 2018 року.
      Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
      За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Розглянувши доводи ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення адміністративного позову.
      Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 271, 272, 287, 308, 310, 311, 319, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції м. Києві, третя особа: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" про скасування постанов - задовольнити.
      Визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 52437237 від 08 червня 2018 року у розмірі 115 190,28 грн.
      Визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про відкриття виконавчого провадження № 56576749 від 08 червня 2018 року;
      Визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 56576749 від 08 червня 2018 року.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. 
      Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
      Судді: Ю.А. Ісаєнко
      І.О. Лічевецький
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/82541361
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 320/4537/16-ц
      Провадження N 14-581цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      заявник - ОСОБА_3,
      заінтересовані особи: старший державний виконавець Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Вознесенівський ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області) Гогунська Поліна Михайлівна, Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів Трофимової Д.А., Крилової О.В., Дзярука М.П.
      у справі за скаргою ОСОБА_3 на рішення і дії старшого державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунської П.М., заінтересована особа - ПАТ "УкрСиббанк", та
      УСТАНОВИЛА:
      У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на рішення і дії старшого державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунської П.М.
      На обґрунтування скарги ОСОБА_3 зазначив, що є боржником у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 щодо стягнення з нього на користь ПАТ "УкрСиббанк" кредитної заборгованості. Вказані виконавчі провадження перебувають на виконанні у Вознесенівському ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області.
      У травні 2016 року стягувач ПАТ "УкрСиббанк" звернувся до державного виконавця із заявою про закриття виконавчого провадження у зв'язку з повним погашенням боржником заборгованості. Незважаючи на це, у червні 2016 року старший державний виконавець Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунська П.М. прийняла постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258, а в липні відкрила шість виконавчих проваджень з виконання постанов про стягнення виконавчого збору.
      Посилаючись на те, що судове рішення щодо стягнення з нього заборгованості він виконав у добровільному порядку, що свідчить про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору, ОСОБА_3 просив визнати незаконними дії державного виконавця щодо прийняття постанов від 29 червня 2016 року у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 про стягнення виконавчого збору та постанов від 30 червня 2016 року про відкриття виконавчих проваджень за номерами 51532481, 51531919, 51532379, 51532357, 51532218, 51532303 з виконання постанов про стягнення виконавчого збору, а також скасувати ці постанови.
      Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 серпня 2016 року скаргу ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконними дії старшого державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунської П.М. щодо прийняття постанов від 29 червня 2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору та постанов від 30 червня 2016 року про відкриття виконавчих проваджень з виконання постанов про стягнення виконавчого збору. Скасовано постанови від 29 червня 2016 року у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 щодо стягнення з боржника виконавчого збору. Скасовано постанови від 30 червня 2016 року у виконавчих провадженнях за номерами 51532481, 51531919, 51532379, 51532357, 51532218, 51532303 щодо відкриття виконавчих проваджень з виконання постанов про стягнення виконавчого збору.
      Ухвалу суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для стягнення з боржника у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 - ОСОБА_3 виконавчого збору у зв'язку з добровільним виконанням ним рішення про стягнення заборгованості та відсутністю доказів здійснення державним виконавцем будь-яких заходів з примусового виконання судового рішення.
      Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року апеляційну скаргу головного державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Святченко Є.В. задоволено частково. Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 серпня 2016 року скасовано, провадження у справі закрито.
      Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_3 оскаржує дії і рішення державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, а не щодо виконання ухваленого в порядку цивільного судочинства судового рішення про стягнення заборгованості, тому скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року і залишити в силі ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 серпня 2016 року.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що згідно зі статтею 82 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) і статтею 384 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) дії і рішення державного виконавця оскаржуються до суду, який видав виконавчий документ, тому скарга підлягає розгляду саме Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області як судом, що ухвалив рішення про стягнення заборгованості і видав виконавчі документи на його виконання.
      Суд апеляційної інстанції, на думку заявника, не надав належної оцінки доводам про добровільне виконання судового рішення про стягнення заборгованості, що підтверджує безпідставність стягнення з нього виконавчого збору.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 07 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.
      На час виникнення спірних правовідносин, а також на момент розгляду справи судом першої інстанції чинним був Закон N 606-XIV, згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      У пунктах 1, 7 частини другої статті 17 цього Закону передбачено виконавчі документи, які підлягали виконанню державною виконавчою службою, серед яких указано виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
      Тобто примусовому виконанню підлягали не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
      Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      У частинах першій та другій статті 383 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою) передбачалося, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      У частині другій статті 384 ЦПК України вказано, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
      Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
      За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).
      Тобто і право на звернення зі скаргою, і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.
      Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      У частині шостій статті 181 КАС України (в указаній редакції) роз'яснено, що справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1?4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
      Згідно із частиною четвертою статті 82 Закону N 606-XIV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій,? до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      Суди встановили, що на виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 липня 2012 року у справі N 815/152/2012 за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості 30 вересня 2013 року головним державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції винесено постанови про відкриття стосовно ОСОБА_3 виконавчих проваджень про стягнення боргу: ВП N 39983902 (у розмірі 10 130,92 грн); ВП N 39983503 (у розмірі 298 304,81 грн); ВП N 39984012 (у розмірі 86 457,36 грн); ВП N 39984505 (у розмірі 1 700,00 грн); ВП N 39984665 (у розмірі 120,00 грн); ВП N 39983258 (у розмірі 1 625 449,29 грн. (а. с. 5-7).
      11 травня 2016 року стягувач - ПАТ "УкрСиббанк" направив заяви до начальника Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про закриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів про стягнення із ОСОБА_3 боргу та судових витрат у зв'язку з їх сплатою у повному обсязі (а. с. 20?25).
      29 червня 2016 року старшим державним виконавцем Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунською П.М. прийняті постанови про стягнення із ОСОБА_3 виконавчого збору: ВП N 39983902 (у розмірі 1 013,02 грн); ВП N 39983503 (у розмірі 29 830,48 грн); ВП N 39984505 (у розмірі 1 700,00 грн); ВП N 39984665 (у розмірі 120,00 грн); ВП N 39983258 (у розмірі 162 544,92 грн); ВП N 39984012 (у розмірі 8 645,73 грн)) (а. с. 8?13).
      30 червня 2016 року старшим державним виконавцем Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькійобласті Гогунською П.М. прийняті постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі зазначених постанов про стягнення із ОСОБА_3 виконавчого збору (а. с. 14?19).
      Не погодившись із прийняттям державним виконавцем зазначених постанов, у липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, який видав виконавчий лист, зі скаргою в порядку ЦПК України, у якій просив визнати дії державного виконавця незаконними, а його постанови скасувати.
      На час звернення ОСОБА_3 зі скаргою та її розгляду в суді першої інстанції відповідно до частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV та статей 383, 384 ЦПК України такі скарги мали розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки під час розгляду справи в апеляційному та касаційному порядку перевірка дотримання норм процесуального законодавства судом першої інстанції здійснюється згідно з вимогами законодавства, чинного на час розгляду справи у суді першої інстанції, з урахуванням вимог як частини третьої статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції), так і частини третьої статті 3 цього Кодексу (у редакції від 03 жовтня 2017 року), відповідно до яких провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Оскільки висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі закріплює правову невизначеність щодо порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, порушує принцип єдності виконавчого провадження, то ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою, підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що з набранням чинності статтею 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" з 05 жовтня 2016 року така категорія справ підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 13 червня 2018 року у справі N 307/1451/15-ц (провадження N 14-177цс18).
      Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • By ais
      Есть два не связанных между собой вопроса по теме:
      1. надо ли при подаче в ДВС исполнительного листа по взысканию с проигравшей стороны судебного взноса вносить в ДВС авансовый взнос?
      2. подается жалоба на действия исполнителя о противоправном открытии исполнительного производства на основании отсутствия в деле надлежащего доказательства уплаты авансового взноса. Есть ли смысл сразу же истребовать с ответчика (ДВС) доказательства поступления аванса на их счет в казначействе, а не довольствоваться сомнительной бумажкой отправки их взыскателем? Или пусть сами об этом думают, доказывают и разбирается суд?
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 грудня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 757/61236/16-ц
      Провадження N 14-431цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      заявник - Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк"),
      заінтересовані особи: старший державний виконавець Бабушкінського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Бабушкінський ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області) Григорчук Павло Васильович
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "Родовід Банк"
      на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року у складі судді Остапчук Т.В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року у складі колегії суддів Андрієнко А.М., Заришняк Г.М., Мараєвої Н.Є.
      у справі за скаргою ПАТ "Родовід Банк" на дії старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В. та
      УСТАНОВИЛА:
      У грудні 2016 року ПАТ "Родовід Банк" звернулося до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В.
      Вимоги обґрунтовувало тим, що 10 жовтня 2016 року слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва Шапутько С.В. у межах досудового розслідування кримінального провадження N 12012000000000054 за клопотанням прокурора відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Щербака А.М. ухвалено рішення про накладення арешту на нежитлову будівлю, загальною площею 2718 кв. м, що розташована за адресою: вул. Старокозацька (Комсомольська), 40Б, Бабушкінський (Кіровський) район, м. Дніпро, шляхом заборони розпорядження, відчуження та користування зазначеним майном.
      Зазначало, що у подальшому банк звернувся до Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вищевказаного судового рішення. Проте 29 листопада 2016 року отримав повідомлення від 24 листопада 2016 року N 0314/18666/12 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В. у виконавчому провадженні N 52987094, оскільки виконавчий документ на виконання надійшов без квитанції про сплату авансового внеску.
      На думку ПАТ "Родовід Банк", такі дії державного виконавця вчинені з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просило визнати незаконними дії старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В. у виконавчому провадженні при складанні повідомлення від 24 листопада 2016 року N 0314/18666/12 про повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання та скасувати це повідомлення.
      Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у порядку цивільного судочинства у справі за скаргою ПАТ "Родовід Банк". Роз'яснено заявнику право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.
      Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником оскаржуються дії старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В. щодо повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні N 52987094, відкритому на підставі ухвали слідчого судді, постановленої у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України), а не на виконання рішення суду, ухваленого у порядку Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). За таких обставин, скарга підлягає розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року залишено без змін.
      Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки скарга ПАТ "Родовід Банк" на дії старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В. має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
      У квітні 2017 року ПАТ "Родовід Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що дана справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, не врахували правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі N 6-2187цс15 та від 16 березня 2016 року у справі N 6-30цс16.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 18 жовтня 2017 року - призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      02 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
      Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
      У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. United Kingdom)).
      У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безимянная проти Росії" (Bezymyannaya v. Russia) (заява N 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення "самої суті права заявника на доступ до суду", а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що "заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони".
      Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France)).
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      Відповідно до статті 383 ЦПК України (тут і далі - у редакції, яка діяла на час звернення зі скаргою та на час її розгляду у суді першої й апеляційної інстанцій) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
      Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, установленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
      За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).
      Отже, як право на звернення зі скаргою в порядку цивільного судочинства, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним ВДВС.
      Судами установлено, що ПАТ "Родовід Банк" звернулося до Печерського районного суду міста Києва у порядку цивільного судочинства зі скаргою на дії старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В., у якій просило визнати незаконними дії цього державного виконавця при складанні повідомлення від 24 листопада 2016 року N 0314/18666/12 про повернення стягувачу виконавчого документа, виданого Печерським районним судом міста Києва на виконання ухвали слідчого судді цього суду у межах досудового розслідування кримінального провадження N 12012000000000054 про накладення арешту на нежитлову будівлю, без прийняття до виконання через несплату авансового внеску, а також скасувати повідомлення від 24 листопада 2016 року.
      Тобто стягувач (ПАТ "Родовід Банк"), як сторона виконавчого провадження, оскаржує законність дій державного виконавця, пов'язаних із виконанням судового рішення, ухваленого за правилами КПК України, та у зв'язку з порушенням державним виконавцем, на думку заявника, порядку звернення до виконання виконавчого листа через несплату авансового внеску.
      У пункті 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - КАС України у редакції, чинній на час подання скарги до суду та на час її розгляду у суді першої та апеляційної інстанцій) зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу).
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      Зазначена норма є загальною і стосується усіх випадків оскарження рішень, дій чи бездіяльності ВДВС, крім тих, що передбачені прямо у окремому законі.
      Так порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України, у таких випадках виключається адміністративна юрисдикція.
      Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII).
      Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      У даному випадку стороною виконавчого провадження оскаржуються дії державного виконавця, а саме постанова щодо стягнення витрат виконавчого провадження, якими є сплата авансового внеску.
      Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      При цьому Велика Палата Верховного Суду не погоджується із твердженням заявника про те, що для оскарження рішення, дій або бездіяльності державного виконавця щодо виконання ухвали слідчого судді про накладення арешту встановлено інший порядок, передбачений нормами КПК України, з наступних підстав.
      Згідно з частиною першою статті 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а в частині п'ятій статті 173 цього Кодексу зазначено, що у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу.
      Відповідно до положень частини першої статті 175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.
      Розділ VIII КПК України передбачає порядок виконання судових рішень, зокрема згідно з частиною першою статті 533 цього Кодексу вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.
      У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження (частина третя статті 535 КПК України).
      Частиною другою статті 534 КПК України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню.
      Однак не є тотожним право фізичної чи юридичної особи на оскарження дій державного виконавця щодо виконання судового рішення із нормами частини п'ятої статті 534 КПК України, за умовами якої процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні (наприклад, подання скарг на бездіяльність слідчого, прокурора; оскарження ухвал про накладення арешту на майно), вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
      Тобто положеннями КПК України (Розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення у кримінальному провадженні.
      Умови і порядок виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено у Законі N 1404-VIII.
      У даному випадку сторона виконавчого провадження оскаржує постанову державного виконавця щодо сплати авансового внеску, тобто питання стосується витрат виконавчого провадження, а відтак урегульовано у статті 181 КАС України та статті 74 Закону N 1404-VIII, оскільки у КПК України чи іншому законі не передбачено особливостей примусового виконання такої ухвали суду.
      Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
      Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      ВДВС є уповноваженим органом приймати для примусового виконання виконавчі документи чи не приймати їх з підстав, визначених чинним законодавством України. Здійснюючі делеговані йому функції в цій частині, діє як суб'єкт владних повноважень, рішення, дії або бездіяльність якого, його посадових осіб, сторони виконавчого провадження мають право оскаржити у порядку, встановленому законом.
      За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій, що вказаний спір належить до компетенції адміністративного судочинства, суди першої та апеляційної інстанцій правильно відмовили у відкритті провадження у справі у порядку цивільного судочинства на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, оскільки законом (КПК України) не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб.
      Посилання ПАТ "Родовід Банк" на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі N 6-2187цс15 та від 16 березня 2016 року у справі N 6-30цс16, не є коректним, оскільки у них встановлені інші, ніж у даній справі, обставини та відповідні їм правовідносини, які не є подібними.
      Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди при розгляді справи допустили порушення норм матеріального та процесуального права.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      З огляду на вказане, оскаржувані судові рішення у цій справі необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, перерозподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" залишити без задоволення.
      Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      О.С. Золотніков І.В. Саприкіна
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська