Постановление Львовского апелляционного суда о наложении ареста, запрете выселения и регистрации, а также других договоров касательно квартиры переоформленной на Вектор Плюс


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

Справа № 465/1648/19

Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.

Провадження № 22-ц/811/1610/19

Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н.М.

Категорія: 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

 головуючої - Курій Н.М.,

 суддів: Шеремети Н.О., Цяцяка Р.П.,

 за секретаря - Матяш С.І.,

з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - Блажевського П.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року, постановлену в складі головуючого - судді Кузь В.Я.,

в с т а н о в и в:

20.03.2019 року представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано заяву про забезпечення позову. Заява обґрунтовується тим, що 03 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №1304/0308/98-001 від 03.03.2008 року. Згідно з п.п.1.1.,1.2. Кредитного договору, Банк зобов`язався надати Позичальнику споживчий кредит в сумі 83 000 доларів США зі строком користування до 02 березня 2018 року зі сплатою 11,9% відсотків річних. В забезпечення виконання Кредитного договору між ВАТ «Сведбанк» та Позивачем, було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І., за реєстровим №1717. Відповідно до Іпотечного договору, Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю в якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов`язань за Договором кредиту №1304/0308/98-001 від 03.03.2008 року, нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 48,3 кв.м., яка знаходиться у АДРЕСА_1 .

Позивачу стало відомо, що право власності на вищезазначену квартиру було зареєстровано за ТОВ ФК «Вектор Плюс» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Така інформація була отримана через Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Просила забезпечити позов шляхом накладення арешту та забороною вчиняти певні дії по відношенню до квартири. Вважає, вид забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії відповідає позовним вимогам та обставинам справи, з огляду на те, що відносно оспорюваної квартири вже зараз вчиняються дії, які порушують право користування квартирою.

Зокрема, 25 вересня 2018 року двома представниками ТОВ ФК «Вектор Плюс» була вчинена спроба заволодіти майном та проникнути у квартиру. Повторна спроба представників ТОВ ФК «Вектор плюс» заволодіти майном була здійснена 05.03.2019 р. о 8.30 ранку. Працівники ТОВ ФК «Вектор плюс» наполягали, щоб їх пустили до квартири, пояснюючи це тим, що вони хочуть зробити фото майна, що там знаходиться для подальшої оцінки майна та його реалізації.

Таким чином, у разі не задоволення судом заяви про забезпечення позову, відповідач матиме можливість і надалі порушувати майнові права позивача в частині користування квартирою.

Крім того, спірна квартира АДРЕСА_2 , на даний час перебуває у власності ТОВ ФК «Вектор Плюс», останній має достатній обсяг правомочностей та можливість розпорядитися даним нерухомим майном.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову, за безпідставністю такої.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року оскаржила представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що ухвала є незаконною, постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що власником квартири АДРЕСА_2 є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Позивач вважає, що перехід права власності на належну їй квартиру відбувся незаконно (за відсутності правових підстав), що призвело до порушення її прав. У випадку не задоволення заяви про забезпечення позову ТОВ ФК «Вектор Плюс» має достатній обсяг правомочностей та можливість розпорядитися даним нерухомим майном поки тривають судові засідання. Водночас, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» має об`єктивну можливість вчинення дій, які можуть утруднити чи унеможливити рішення суду у разі задоволення позову.

Просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала, посилаючись на доводи, які аналогічні доводам апеляційної скарги та просила ухвалу суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Представник ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Блажевський П.І. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, оскільки наміру відчужувати спірну квартиру у ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» немає. У випадку задоволення апеляційним судом заяви про забезпечення позову, просив вирішити питання застосування зустрічного забезпечення.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (арк.спр.104, 106 виділених матеріалів), а тому апеляційний суд вважає, що розгляд справи необхідно проводити без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не зазначено обґрунтування необхідності забезпечення позову, ціну позову про забезпечення якого просить заявник та інші відомості, які необхідні для забезпечення позову, що позбавляє суд визначити співмірність із заявленими позивачем вимогами відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України. Також зазначив, що заявником не додано до матеріалів заяви правовстановлюючих документів на спірне житло із зазначенням даних про власника та підставу набуття права власності. Тому дійшов висновку, що вимога про забезпечення позову є безпідставною, необґрунтованою, заявником не наведено достатніх підстав для необхідності застосування забезпечення позову та відмовив у забезпеченні позову.

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Із направлених до суду апеляційної інстанції матеріалів справи встановлено, що представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М., ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», в якому просила визнати незаконними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М., щодо проведення 03.07.2015 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ТзОВ Факторингова компанія «Вектор плюс». Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. індексний номер 22584599 від 03.07.2015 року, згідно з яким 03.07.2015 року внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №10277904 про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на підставі договору іпотеки, реєстраційний номер№1717 від 03.03.2008 року.

З метою забезпечення позову просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам, у тому числі Державній виконавчій службі України вчиняти будь-які дії по передачі права користування квартири АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам, у тому числі Державній виконавчій службі України вчиняти будь-які дії щодо проникнення до квартири АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам проводити ремонтні роботи, реконструкцію, перепланування, здавати в оренду, найм, піднайм, безоплатне користування, укладати договори застави (іпотеки) або іншим способом передавати третім особам у платне або безоплатне користування квартиру АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам вселятися в квартиру АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам реєструватися в квартирі АДРЕСА_2 ; заборонити Департаменту надання адміністративних послуг вносити до реєстраційного обліку відомості про реєстрацію місця проживання будь-яких третіх осіб у квартирі АДРЕСА_2 ; заборонити Департаменту надання адміністративних послуг вносити до реєстраційного обліку відомості про зняття зареєстрованих осіб з реєстрації місця проживання за адресою: квартири АДРЕСА_2 .

Доводи заяви обґрунтовувала тим, що види забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та забороною вчиняти певні дії відповідають позовним вимогам та обставинам справи, з огляду на те, що відносно оспорюваної квартири, вчиняються дії, які порушують право користування квартирою. Зокрема, представником ТОВ «ФК «Вектор Плюс» була вчинена спроба заволодіти майном та проникнути у квартиру. Тому у випадку не задоволення заяви про забезпечення позову відповідач матиме можливість і надалі порушувати майнові права позивача в частині користування квартирою, а набуття права власності на квартиру дає відповідачу обсяг правомочностей та можливість розпоряджатись даним нерухомим майном.

Отже, у поданій заяві про забезпечення позову позивач зазначила про існування об`єктивних обставин, які свідчать про те, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Відповідно до роз`яснень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Оскаржена ухвала суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не оцінив обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, не оцінив рівноцінності заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтував відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи заявника.

Посилання суду першої інстанції на те, що заявником не надано до заяви правовстановлюючих документів на спірне житло із зазначенням даних про власника та підставу набуття права власності не відповідають дійсності, оскільки з надісланих матеріалів справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що як до позовної заяви (арк. спр. 26-28) так і до заяви про забезпечення позову (арк. спр. 48-50) була долучена копія Інформаційна довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.03.2019 року (об`єкт нерухомого майна: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»).

З матеріалів справи встановлено, що предметом позову є визнання незаконними дій нотаріуса щодо проведення державної реєстрації права власності на квартиру та визнання протиправним та скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Для того, щоб уникнути ризику відчуження відповідачем спірного майна на користь третіх осіб та розпорядження відповідачем спірною квартирою, що може унеможливити або утруднити в майбутньому виконання рішення суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 і звернулась з заявою до суду про забезпечення позову.

Враховуючи наявність факту оскарження правових підстав набуття права власності на нерухоме майно, з огляду на пред`явлення вимог майнового характеру, які забезпечуються арештом майна, співмірність заходів забезпечення позову заявленим вимогам тощо, у суду апеляційної інстанції наявні підстави для часткового вжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову, а саме: в частині накладення арешту на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальність «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею: 48,3 кв.м., житловою площею 31,9 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 672460246101; накладення заборони на вчинення правочинів щодо квартири та заборонити проводити реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання будь-яких осіб у квартирі АДРЕСА_2 .

Оскільки позивачем ставиться під сумнів саме законність набуття права власності на нерухоме майно відповідачем, вжиті апеляційним судом заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами та відповідають предмету позову,а відтак в частині решти вимог заяви про забезпечення позову належить відмовити, задовольнивши частково заяву про забезпечення позову.

Отже, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, без перевірки наведених заявником обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову та без врахування положень частини 3 статті 153 ЦПК України, норма якої передбачає, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову для повного з`ясування фактичних обставин щодо поданої заяви про забезпечення позову, не обмежується доводами заяви і може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, а у випадку, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін - частина 4 статті 153 ЦПК України.

Таким чином, судом першої інстанції не з`ясовано обставин, що мають значення для вирішення заяви, не досліджено усіх, передбачених нормою процесуального права юридичних (доказових) фактів, наявність яких впливає на остаточний результат вирішення питання про забезпечення позову, що призвело до постановлення ухвали з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до приписів п.4 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції в силу п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову з вищенаведених підстав.

Щодо заявленої усної вимоги представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Блажевського П.І. про вирішення питання застосування зустрічного забезпечення, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Враховуючи наведене правило процесуального Закону, суд має право, але не зобов`язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача.

Випадки обов`язкового застосування зустрічного забезпечення встановлені частиною третьою статті 154 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Усна вимога представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Блажевського П.І. про вирішення питання зустрічного забезпечення не містить належних обґрунтувань та доказів, яким чином у випадку застосування ухвалою суду заходів забезпечення позову, можуть бути завдані збитки ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», розмір цих збитків, які в розумінні ч.1 ст. 154 ЦПК України були б підставою для застосування судом зустрічного забезпечення. Разом з тим, представник стверджує про відсутність наміру у ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» вчинення дій щодо відчуження належної товариству на праві власності з 03.07.2015 року спірної квартири.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд доходить висновку про необґрунтованість вимоги представника Блажевського П.І. про застосування зустрічного забезпечення на час перегляду апеляційним судом ухвали Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року.

Одночасно, апеляційний суд вважає за необхідне роз`яснитиТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», що воно не позбавлено права в порядку ст.154 ЦПК України звернутися до суду із заявою про застосування зустрічного забезпечення позову, зазначивши відповідні обставини та додавши необхідні докази.

Керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.381, 382 ЦПК України, суд 

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року скасувати.

Постановити нове рішення, яким заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальність «Факторингова компанія «Вектор Плюс» ЄДРПОУ: 38004195, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею: 48,3 кв.м., житловою площею 31,9 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 672460246101.

Накласти заборону на вчинення правочинів щодо квартири АДРЕСА_2 .

Накласти заборону проводити реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання будь-яких осіб у квартирі АДРЕСА_2 .

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена відповідно до положень ст.389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 26.07.2019 року.

Головуючий Курій Н.М.

Судді: Шеремета Н.О.

Цяцяк Р.П.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83281176

  • Thanks 1
Link to comment
Share on other sites

Это наше дело. Уважаемые судьи обеспечение в делах по обжалованию внесудебного переоформления квартир и домов на компании Вектор плюс, Кредитные инициативы и подобные имеют очень важное значение. Представители компаний выкупивших за бесценок кредиты заемщиков обанкротившихся банков действуют на мой взгляд не законно. Единственным органом в Украине который может принудительно исполнять решения судов является - исполнительная служба, а не представители коллекторских компаний.

Для того чтобы эти представители проникли в жилье им нужно не только получение права собственности на него, но и получение решения суда об устранении препятствий в его использовании. Самостоятельно такие препятствия устранять они не имеют право. Это уголовно наказуемо.

Апелляционный суд указал, что учитывая наличие факта обжалования правовых оснований приобретения права собственности на недвижимое имущество, учитывая предъявления требований имущественного характера, которые обеспечиваются арестом имущества, соразмерность мер обеспечения иска заявленным требованиям и т.д., у суда апелляционной инстанции имеются основания для частичного принятия заявленных истцом мер обеспечения иска, а именно: в части наложения ареста на недвижимое имущество, принадлежащее Обществу с ограниченной ответственность «Факторинговая компания «Вектор Плюс» - квартиру АДРЕС_2, обще площадью: 48,3 кв.м., жилой площадью 31,9 кв.м., регистрационный номер объекта недвижимого имущества: +672460246101; наложение запрета на совершение сделок по квартиры и запретить проводить регистрацию и снятие с регистрации места проживания любых лиц в квартире АДРЕС_2.

Поскольку истцом ставится под сомнение именно законность приобретения права собственности на недвижимое имущество ответчиком, принятые апелляционным судом меры обеспечения иска являются соизмеримыми с заявленными исковыми требованиями и соответствуют предмету иска, а затем в части остальных требований заявления об обеспечении иска следует отказать, удовлетворив частично заявление об обеспечения иска.

Кроме того, устное требование представителя ООО «Факторинговая компания « Вектор Плюс » Блажевского П.И. о решении вопроса встречного обеспечения не содержит надлежащих обоснований и доказательств, каким образом в случае применения постановлением суда мер обеспечения иска, могут быть нанесены убытки ООО «Факторинговая компания« Вектор Плюс », размер этих убытков, в понимании ч.1 ст. 154 ГПК Украины, которые были бы основанием для применения судом встречного обеспечения. Вместе с тем, представитель утверждает об отсутствии намерения у ООО «Факторинговая компания« Вектор Плюс » совершения действий по отчуждению принадлежащей обществу на праве собственности с 03.07.2015 года спорной квартиры.

  • Like 4
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
      справа № 753/19588/19
      провадження № 2/753/2726/21
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      "14" липня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі
      головуючого судді Колесника О.М.
      при секретарі Бебі В.А.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ШВЕЦЯ РУСЛАНА ОЛЕГОВИЧА, ОСОБА_2 , 3-тя особа: ТОВ „Бі-Майно" про витребування майна з чужого незаконного володіння,
      В С Т А Н О В И В:
      В жовтні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,30 кв.м, а також визнати за ОСОБА_1 право власності на вказану квартиру, судові витрати покласти на відповідачів.
      В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, просив їх задовольнити, пояснивши, що 16.05.2008 року між позивачем та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту №11346209000, за яким банк надав позивачу кредитні кошти в розмірі 85 000 дол. США строком до 16.05.2029 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13% річних. З метою забезпечення виконання умов вказаного договору, між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено іпотечний договір, за умовами якого позивач передав нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,30 кв.м. 12.12.2011 року ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «»Кей-Колект» уклали договір факторингу, за яким банк відступив на користь товариства право вимоги за кредитним договором №11346209000, та на підставі договору про відступлення прав вимог за договором іпотеки, посвідченого 12.12.2011 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В., за реєстровими №5207-5208, відступило право вимоги за договором іпотеки №85507, посвідченим 16.05.2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненко Д.В. за реєстровим №1036. Для забезпечення належного виконання зобов`язань по кредитному договору ОСОБА_1 було передано оригінали правовстановлюючих документів на квартиру іпотекодержателю. Згодом позивачу стало відомо, що право власності на вказану вище квартиру було зареєстровано за ТОВ «Бі-Майно» на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Бі-Майно».
      Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02.07.2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Бі-Майно», треті особи - Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в м. Києві, Державна реєстраційна служба України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бі-Майно», приватний нотаріус Київського нотаріального округу Єгорова Марина Євгенівна про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартири відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 13.02.2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково та витребувано від ТОВ «БІ-Майно» на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
      Крім того, 13.07.2018 року Дарницьким районним судом м. Києва було винесено рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є., третя особа: ТОВ «Кей-Коллект» про визнання протиправним та скасування рішення, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
      В процесі розгляду справи про витребування майна з чужого незаконного володіння майна, позивачу стало відомо про те, що 21.12.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Власником якої зазначено ОСОБА_2 .
      Вказані обставини стали підставою звернення позивача з відповідними позовними вимогами до суду.
      Відповідач приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду відзив, в якому вказує, що позовні вимоги необґрунтованими та підлягають відхиленню судом, оскільки він є неналежним відповідачем, а також, посвідчуючи договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 21.12.2018 року, нотаріус діяв виключно в межах вимог законодавства.
      Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання також не з`явилась, про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надала суду відзив, в якому вказала, що право власності на спірну квартиру набуте нею за наявності відповідних правових підстав, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.
      Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, письмових пояснень не надав.
      Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
      Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Як передбачає ч.3, ст.12 та ч.1, ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.
      Як встановлено судом, 16.05.2008 року між позивачем та ПАТ «УкрСиббак» було укладено договір про надання споживчого кредиту №11346209000, за яким банк надав позивачу кредитні кошти в розмірі 85 000 дол. США строком до 16.05.2029 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13% річних. З метою забезпечення виконання умов вказаного договору, між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено іпотечний договір, за умовами якого позивач передав нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,30 кв.м. (а.с.4-13).
      Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Постанови Київського апеляційного суду від 13.02.2019 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02.07.2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Бі-Майно», треті особи - Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в м. Києві, Державна реєстраційна служба України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бі-Майно», приватний нотаріус Київського нотаріального округу Єгорова Марина Євгенівна про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартири скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково та постановлено витребувати від ТОВ «Бі-Майно» на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Даною постановою встановлено, що право вимоги за вказаним договором іпотеки перейшло до ТОВ «Кей-Колект» 12.12.2011 року відповідно до укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» договору факторингу №1, за умовами якого ПАТ «УкрСиббанк» було передано ТОВ «Ке-Колект» право вимоги за зазначеними вище договором кредиту та іпотечним договором.
      17.04.2015 року між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «БІ-Майно» було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири. Договір було посвідчено нотаріально, право власності зареєстровано в Державному реєстрі прав власності.
      Крім того, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13.07.2018 року, яке не оскаржувалось в апеляційному порядку та набрало законної сили, за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є., третя особа: ТОВ «Кей-Колект» про визнання протиправним та скасування рішення задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є., згідно з яким 17.04.2015 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 620880280000 за ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору іпотеки №85507 від 16.05.2008 року.
      21.12.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. було посвідчено договір купівлі-продажу спірної квартири, власником якої зазначено ОСОБА_2 .
      Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати майно із чужого незаконного володіння.
      Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
      Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
      Добросовісне придбання згідно зі статтею 388 ЦК України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).
      Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність.
      Відповідно до статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо, майно вибуло із володіння власника або у особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (п. З ч. 1).
      Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
      Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника, (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 10 червня 2015 року № 6- 348цс15).
      Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що станом на дату укладення договору між ТОВ «Бі- майно» та ОСОБА_2 не існувало жодних рішень суду, якими було б скасовано право власності на спірну квартиру за третьою особою, а також були відсутні будь-які обставини, які б обмежували право третьої особи відчужувати спірне майно.
      Так, ОСОБА_2 здійснює посилання на Постанову Київського апеляційного суду від 25.09.2020 року (після відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_2 ) про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
      Однак, у цей час в суді розглядався позов ОСОБА_1 до ТОВ «БІ-Майно» про витребування майна з чужого незаконного володіння, про що ТОВ «БІ-Майно» було достеменно відомо. Загалом, обставини свідчать про те, що ТОВ «БІ-Майно» здійснило відчуження спірної квартири для того, аби ускладнити позивачу захист власних прав, оскільки після вибуття спірної квартири з власності ТОВ «БІ-Майно», згаданий позов втратив будь-який зміст і позивач був змушений звертатися з новим позовом вже до нового власника - ОСОБА_2 .
      За таких обставин є підстави вважати, що теперішній власник квартири - ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем майна, оскільки станом на грудень 2018 року у ТОВ «Бі-Майно» не було права укладати договору купівлі-продажу, оскільки його право власності вже було скасовано рішенням суду.
      Позиція позивача повністю відповідає Постанові Великої палати Верховного суду про можливість витребування з незаконного володіння без встановлення недійсності первісного правочину по справі № 19/028-10/13 (провадження №12-158гс19) від 30.06.2020 року.
      Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
      Внаслідок вищезазначених дій порушуються положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст. 5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції.
      У ст. 1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
      Згідно ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
      Частина 1 ст. 319 ЦК України встановлює, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
      Стаття 321 ЦК України гарантує, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
      Відповідно до ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
      Беручи до уваги вищевикладене, зокрема відсутність у ТОВ «Бі-Майно» в момент укладання договору купівлі-продажу квартири з ОСОБА_2 права вчиняти такі правочини, при цьому спірна квартира вибула із власності позивача не з його волі, тому суд вважає вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме необхідно витребувати у ОСОБА_2 на користь позивача квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,30 м2, житловою площею 29,4 м2, а також повернути у власність ОСОБА_1 спірну квартиру, а в задоволенні решти вимог відмовити.
      Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки позов задоволено частково, тому з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути в рівних частках з кожного 9 605 грн. судового збору.
      Керуючись ст.ст.7, 9, 13, 19, 76, 81, 82, 89, 141, 223, 244, 245, 259, 263-265, 268, 353, 354 ЦПК України, ст.ст. 316, 319, 321, 330, 386-388 ЦК України, суд -
      В И Р І Ш И В :
      Позов задовольнити частково.
      Витребувати у ОСОБА_2 , проживаючої в АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,30 м2, житловою площею 29,4 м2.
      Повернути у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,30 м2, житловою площею 29,4 м2, в задоволенні решти вимог відмовити.
      Стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ШВЕЦЯ РУСЛАНА ОЛЕГОВИЧА, ОСОБА_2 в рівних частках з кожного на користь ОСОБА_1 9 605 грн. судового збору.
      Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення через Дарницький районний суд м. Києва.
      Суддя :
      Джерело: ЄДРСР 99780531
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      18 травня 2021 року
      м . Київ
      Справа № 914/1570/20
      Провадження № 12-90гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Роберт Бош» (Robert Bosch Gesellschaft mit beschrankter Haftung; далі - ТОВ «Роберт Бош») на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2020 року, ухвалену за результатами розгляду заяви ТОВ «Роберт Бош» про забезпечення позову, у справі № 914/1570/20 за позовом ТОВ «Роберт Бош» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленлайс» (далі - ТОВ «Ленлайс») про захист прав інтелектуальної власності.
      Історія справи
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У червні 2020 року ТОВ «Роберт Бош» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ «Ленлайс» про захист прав інтелектуальної власності. Позивач просив заборонити ТОВ «Ленлайс» використовувати знак для товарів і послуг «BOSCH» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг «BOSCH» та заборонити ТОВ «Ленлайс» імпорт та продаж товарів із нанесеним знаком для товарів і послуг «BOSCH», вказаних у митних деклараціях типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/038936 від 11 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/040590 від 17 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/041786 від 22 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/042619 від 24 червня 2020 року.
      1.2. Також позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просив зупинити митне оформлення товарів та заборонити Галицькій митниці Держмитслужби здійснювати митне оформлення товарів, що містять об`єкт інтелектуальної власності - знак для товарів і послуг «BOSCH», отримувачем яких є ТОВ «Ленлайс», та вказаних у вищезазначених митних деклараціях. Заяву мотивовано тим, що виконання ймовірного рішення суду про задоволення позову є можливим виключно за умови зупинення митного оформлення товару на строк розгляду цієї справи, в іншому випадку відповідач завершить митне оформлення товару і останній буде випущений у вільний обіг. Заявник наголошував, що товар з огляду на його кількість ввозиться з метою перепродажу, тому є достатні підстави вважати, що товар буде перепроданий, що унеможливить виконання рішення суду.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 2 липня 2020 року задоволено заяву ТОВ «Роберт Бош» про забезпечення позову та вжито заходів до забезпечення позову шляхом заборони Галицькій митниці Держмитслужби здійснювати митне оформлення товарів, що містять об`єкт інтелектуальної власності - знак для товарів і послуг «BOSCH», отримувачем яких є ТОВ «Ленлайс», та вказаних у митних деклараціях типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/038936 від 11 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/040590 від 17 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/041786 від 22 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/042619 від 24 червня 2020 року, до набрання рішенням у справі законної сили.
      2.2. Суд дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову у випадку задоволення позовних вимог призведе до порушення прав інтелектуальної власності позивача, а відсутність відповідної ухвали про забезпечення позову надасть можливість відповідачу провести митне оформлення товару з ознаками контрафактності та використовувати його у господарській діяльності, що унеможливить ефективний захист прав позивача та в подальшому виконання рішення суду.
      2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2020 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 2 липня 2020 року скасовано; відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Роберт Бош» про забезпечення позову у справі № 914/1570/20.
      2.4. Суд апеляційної інстанції вказав, що висновок місцевого господарського суду стосовно наявності правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову є передчасним, оскільки заявник не надав будь - яких доказів на підтвердження своїх доводів про те, що спірний товар ввозиться в Україну з метою перепродажу, разом з тим з матеріалів справи вбачається, що товари, на які встановлено заборону, придбані відповідачем на території Республіки Польща і у момент продажу ці товари перебували у цивільному обороті на вказаній території. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що господарський суд, здійснивши забезпечення позову, фактично унеможливив імпорт товару та його вільний обіг на території України, крім того, вказані дії є тотожними задоволенню вимог позову, тобто його вирішенню по суті.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1 У листопаді 2020 року ТОВ «Роберт Бош» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2020 року та залишити в силі ухвалу Господарського суду Львівської області від 2 липня 2020 року про забезпечення позову.
      3.2. На обґрунтування касаційної скарги позивач вказав, зокрема, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги статей 137, 140 та частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вийшов за межі апеляційного перегляду, надаючи оцінку фактам, які можуть оцінюватися виключно під час розгляду справи по суті, разом з тим розгляд справи по суті ще не відбувся. Натомість суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що забезпечення позову безпосередньо пов`язане з позовними вимогами, а невжиття заходів забезпечення позову у випадку задоволення позову ускладнить поновлення прав заявника.
      4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 листопада 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Роберт Бош» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2020 року, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 15 грудня 2020 року справу № 914/1570/20 разом із касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      4.2. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про необхідність відступити від правового висновку, викладеного у рішенні Великої Палати Верховного Суду зі справи № 753/22860/17 у подібних правовідносинах, щодо неможливості касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову, постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін, ухвали апеляційного суду, згідно з якою він відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, а також постанови апеляційного суду, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви.
      4.3. На думку суду, правова позиція у справі № 753/22860/17 щодо обмеження права на касаційне оскарження рішень про забезпечення позову, з огляду виключно на його юридичний зміст (а саме неможливості касаційного оскарження судового рішення суду першої або апеляційної інстанції, яким фактично відмовлено в забезпеченні позову) у даному випадку може розглядатись як обмеження права позивача на перегляд такого рішення. Вказане зумовлює виникнення ситуації, за якої відповідач має перевагу щодо здійснення судового контролю стосовно рішення про забезпечення позову тоді як особа, за заявою якої було вжито забезпечувальні заходи місцевим судом, а в подальшому апеляційний суд їх скасував або ж прийняв ухвалу про відмову в забезпеченні позову, такої можливості позбавляється, незважаючи на пряму вказівку чинного процесуального законодавства (пункти 3, 4 частини першої статті 255, пункти 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України).
      4.4. Крім того, обґрунтовуючи необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що наведений Великою Палатою Верховного Суду у цій справі критерій для визначення можливості чи неможливості касаційного оскарження з огляду на застосовану конструкцію формулювання та його процесуальний характер є абсолютним та має застосуватися у всіх випадках, не враховуючи наявності чи відсутності інших критеріїв, згідно з якими визначається подібність правовідносин.
      4.5. Тож Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що з урахуванням специфіки правовідносин у сфері інтелектуальної власності відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України постанова апеляційного суду, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви, підлягає перегляду, а отже, існують підстави відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17.
      4.6. Крім того, колегія суддів зазначила, що справа № 914/1570/20 містить виключну правову проблему з огляду на особливості правового регулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності.
      4.7. Ухвалою від 24 грудня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 914/1570/20 та призначила її розгляд у судовому засіданні без повідомлення учасників справи.
      5. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду
      5.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Щодо права на касаційне оскарження
      5.2. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.
      5.3. Право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Обов`язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовим аспектом поняття доступу до правосуддя.
      5.4. Водночас Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06).
      5.5. Відповідні положення Конвенції відображено у статті 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
      5.6. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, одним із проявів якого є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (частина перша статті 129 Конституції України).
      5.7. За частиною другою статті 282 ГПК України постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом.
      5.8. Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими ЄСПЛ у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції (Levages Prestations Services v. France) від 23 жовтня 1996 року та «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain) від 19 грудня 1997 року, згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
      5.9. Щодо забезпечення права на касаційне оскарження ЄСПЛ неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання остаточного характеру судового рішення. Це означає, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення лише через те, що вона хоче нового розгляду та вирішення розглянутої судом справи. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду справ мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства. Перегляд справи не має замінювати апеляцію, а можливість існування 2-х різних поглядів на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки з цього правила можуть бути лише у разі наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (пункт 40 рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).
      5.10. Тому встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення.
      5.11. Водночас ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України та необхідність дотримуватися принципу правової визначеності в питаннях чіткості закону. Так, у пункті 46 рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі «Корецький та інші проти України» було зазначено, що навіть припускаючи, що положення закону були правильно розтлумачені судами й таке втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів «передбачений законом» у пункті 2 статті 11 Конвенції не тільки вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містить вимогу щодо якості закону.
      5.12. У пункті 47 цього ж рішення ЄСПЛ зазначає, що закон має бути доступний для конкретної особи та достатньо чітко сформульований, щоб вона могла, якщо це необхідно, за допомогою кваліфікованих радників передбачити в розумних межах виходячи з обставин справи ті наслідки, які може спричинити означена дія. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права - одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно, закон має достатньо чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства, яке безперечно не може передбачити всі можливі випадки, значно залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, а також від кількості та статусу осіб, яких воно стосується.
      5.13. Відповідно до пункту 170 рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» формулювання національного законодавства повинне бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, які вплинуть на їхні конвенційні права (пункт 39 рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі «С.G. та інші проти Болгарії»). Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій у цьому контексті є необхідним.
      5.14. У Рішенні Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абз. 8 пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» зазначається, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
      5.15. Комітет міністрів Ради Європи у своїй Рекомендації стосовно введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних та торгових справах № R(95)5 від 7 лютого 1995 року рекомендував державам-членам вживати заходів щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, стосовно запобігання будь-яким зловживанням системою оскарження.
      5.16. Отже, враховуючи позицію ЄСПЛ про те, що обмеження права на касацію лежить у площині внутрішнього регулювання кожної держави, яка має право вирішувати це питання на власний розсуд, а також що введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
      5.17. Однак право на доступ до суду може порушуватись нечітким, незрозумілим визначенням у законі таких процесуальних критеріїв щодо допуску до перегляду судового рішення касаційним судом, що спричиняє розбіжності у розумінні та застосуванні норми закону.
      5.18. Частиною другою статті 129 Конституції України в редакції, чинній до 29 вересня 2016 року, передбачалося забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8).
      5.19. Відповідно положення процесуальних кодексів щодо забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду містили вказівку на випадки, у яких рішення суду не може бути предметом відповідної перевірки.
      5.20. Як уже зазначалося вище, за статтею 129 Конституції Українив чинній редакції до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (частина перша статті 129 Конституції України).
      5.21. Тож тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів.
      5.22. Відповідно предметом аналізу Великої Палати Верховного Суду є передусім те, які зміни відбулися у процесуальному законодавстві після зміни конституційної моделі інституту касаційного оскарження та чи є процесуальні норми, які визначають право на касаційне оскарження ухвал та порядок його реалізації чіткими, зрозумілими, що не викликають їх неоднозначного тлумачення та застосування.
      6. Процесуальне законодавство щодо порядку касаційного оскарження судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду заяви про забезпечення позову в судах першої та апеляційної інстанцій
      6.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 грудня 2020 року справу № 914/1570/20 разом із касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказуючи про необхідність при розгляді касаційної скарги в порядку господарського судочинства (тобто за приписами ГПК України) відступити від правового висновку, викладеного у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду у справі № 753/22860/17 у межах застосування приписів цивільного процесуального законодавства, викладених у Цивільному процесуальному кодексу України (далі - ЦПК України), щодо неможливості касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін, ухвали апеляційного суду, згідно з якою він відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, а також постанови апеляційного суду, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви. В ухвалі йдеться також про особливості правового регулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності, у зв`язку з чим і запроваджувалася можливість вжиття в судовому порядку процесуальних дій до подання позову.
      6.2. У зв`язку з цим для з`ясування подібності правовідносин Велика Палата Верховного Суду аналізує положення відповідних процесуальних норм ГПК України, ЦПК України та Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо порядку здійснення апеляційного та касаційного оскарження як у чинній редакції, так і в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року.
      Аналіз положень процесуальних кодексів (ГПК України, ЦПК України, КАС України) у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року
      6.3. До прийняття чинної редакції ГПК України у господарському процесі з 2003 року існувала така процесуальна дія, як вжиття запобіжних заходів до пред`явлення позову (статті 43-1 - 43-10 ГПК України), за змістом якої особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, мала право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття передбачених статтею 43-2 цього Кодексу запобіжних заходів до подання позову. За частиною першою статті 43-8цього Кодексу на ухвалу про вжиття запобіжних заходів, ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, а також на ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування могло бути подано апеляційну скаргу.
      6.4. Можливість здійснення відповідних процесуальних дій до подання позову була запроваджена також у цивільному судочинстві (статті 62-1 - 62-11 ЦПК України в редакції, чинній до 31 серпня 2005 року, статті 133-135, частина четверта статті 151 ЦПК України в редакції, чинній з 1 вересня 2005 року до 14 грудня 2017 року).
      6.5. Водночас ГПК України передбачав таку процесуальну дію, як вжиття заходів до забезпечення позову на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду (статті 66 - 68 ГПК України у відповідній редакції), а частина третя статті 67 ГПК Українипередбачала оскарження ухвали про забезпечення позову.
      6.6. Відповідно за приписами статті 106 ГПК України окремо від рішення місцевого господарського суду могли бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду, зокрема, про вжиття запобіжних заходів, відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів, зміну чи скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів, про забезпечення позову, скасування забезпечення позову (пункти 1 та 5 частини першої цієї статті).
      6.7. Щодо касаційного оскарження, то за частиною першою статті 111-13 ГПК України ухвали місцевого та апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених частиною першою статті 106 цього Кодексу.
      6.8. Відповідно стаття 107 цієї ж редакції ГПК України передбачала касаційне оскарження ухвал місцевого господарського суду, зазначених у частині першій статті 106 цього Кодексу (в тому числі ухвал про забезпечення позову, скасування забезпечення позову (пункт 5 частини першої статті 106 ГПК України)), після їх перегляду в апеляційному порядку та постанов апеляційного господарського суду, ухвалених за результатами апеляційного розгляду.
      6.9. Процедура вжиття заходів забезпечення позову у ЦПК України була врегульована приписами статей 151 - 155 цього Кодексу.
      6.10. За приписами частини першої статті 293 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодозабезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову (пункт 2 частини першої статті 293 цього Кодексу).
      6.11. Офіційне тлумачення положення пункту 2 частини першої статті 293 ЦПК України було надано в Рішенні Конституційного Суду № 12-рп/2010 від 28 квітня 2010 року, за висновками якого «…окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено в забезпеченні позову і скасуванні забезпечення позову».
      6.12. Щодо здійснення касаційного оскарження, то за статтею 324 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13-18, 20, 24-29, 31-33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      6.13. Цей перелік не передбачав касаційного оскарження ухвал за пунктом 2 частини першої статті 293 ЦПК України, як і (на відміну від ГПК України) не містив окремої вказівки щодо оскарження ухвал суду апеляційної інстанції, ухвалених за результатами апеляційного розгляду судових рішень суду першої інстанції в порядку статті 307 ЦПК України, не відмежовував такі ухвали суду апеляційної інстанції від процесуальних ухвал, прийнятих під час розгляду справи апеляційним судом.
      6.14. За статтею 117 КАС України в редакції чинній до 14 грудня 2017 року, суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
      6.15. Частина шоста статті 118 КАС України регламентувала, що ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена, а за частиною другою статті 185 цього Кодексу ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково у випадках, встановлених цим Кодексом.
      6.16. Також стаття 211 КАС України передбачала, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Частина друга статті 211 КАС України зазначала про оскарження в касаційному порядку ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвал суду апеляційної інстанції, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі, і вказані норми не містили конкретно визначених переліків таких ухвал.
      Аналіз положень процесуальних кодексів (ГПК України, ЦПК України, КАС України) у чинній редакції
      6.17. У процесуальних кодексах у редакції відповідно до Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» законодавцем внесені зміни у норми, які регулюють інститут забезпечення позову, а також порядок та об`єкти апеляційного та касаційного оскарження.
      6.18. Відповідно до положень статті 140 ГПК України, якою визначено порядок розгляду заяви про забезпечення позову, ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено (частина восьма вказаної статті Кодексу). Аналогічні положення містять також частина десята статті 153 ЦПК України та частина восьма статті 154 КАС України.
      6.19. Частина друга статті 254 ГПК України надає учасникам справи, особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу.
      6.20. До таких ухвал, наведених у частині першій статті 255 ГПК України, належать, зокрема, ухвали суду першої інстанції: прозабезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову (пункт 3); про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову (пункт 4); про зустрічне забезпечення, зміну чи скасування зустрічного забезпечення (пункт 5).
      6.21. За наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, про що у кожному з наведених випадків ухвалює судове рішення у вигляді постанови.
      6.22. У статті 287 ГПК України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі.
      6.23. Між тим, відповідно до змісту пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи тапостанову апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
      6.24. За змістом пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на: ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
      6.25. За приписами ж пункту 3 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу, зокрема, на ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення.
      6.26. У цивільному судочинстві стаття 353 ЦПК України передбачає, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, зокрема, ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову; скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову; зустрічного забезпечення або зміни чи скасування зустрічного забезпечення (пункти 3, 4, 5 частини першої відповідної статті), а право касаційного оскарження передбачено положеннями частини першої статті 389 ЦПК України, зокрема, щодо ухвал суду першої інстанції, вказаних у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
      6.27. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
      6.28. Частиною третьою цієї ж статті передбачено оскарження ухвал суду апеляційної інстанції, зокрема, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення,
      6.29. Загальні правила апеляційного оскарження в адміністративному судочинстві передбачають, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається (стаття 293 КАС України).
      6.30. У статті 294 КАС України зазначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, зокрема, ухвали суду першої інстанції щодо: забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, скасування забезпечення позову, відмови у забезпеченні позову, відмови у заміні заходу забезпечення позову або скасуванні забезпечення позову (пункт 2 частини першої зазначеної вище статті).
      6.31. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом (частина перша статті 328 КАС України).
      6.32. Щодо касаційного оскарження ухвали, то частиною другою статті 328 КАС України вказано, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
      6.33. За статтею 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:
      1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;
      2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;
      3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд;
      4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині;
      5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині;
      6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині;
      7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
      6.34. За змістом статей 309-312 ГПК України повноваження суду касаційної інстанції у таких випадках стосуються судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, тобто, рішень та ухвал.
      6.35. Таке саме регулювання щодо повноважень суду касаційної інстанції міститься й у приписах ЦПК України та КАС України.
      6.36. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення ГПК України, ЦПК України, КАС України, які регулюють апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду заяви про забезпечення позову, містять текстові розбіжності. Ці розбіжності не є такими, що зумовлюють різний зміст відповідної процесуальної дії залежно від юрисдикції спору, а застосування наведених вище процесуальних норм має бути однаковим як для господарського, так і для цивільного судочинства.
      6.37. Сукупний аналіз наведених вище процесуальних норм вказує на те, що підлягають перегляду в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, а також постанови суду апеляційної інстанції, якими такі ухвали залишено без змін.
      6.38. Відповідно ухвали суду першої інстанції про відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову, а також постанови суду апеляційної інстанції, якими такі ухвали залишено без змін, касаційному оскарженню не підлягають.
      6.39. Процесуальні норми, які визначають обсяг права на касаційне оскарження таких ухвал (та, відповідно, постанов про залишення цих ухвал без змін, прийнятих апеляційним судом), є чіткими, зрозумілими, не викликають їх неоднозначного тлумачення та застосування.
      6.40. При цьому в разі буквального застосування приписів процесуального законодавства щодо оскарження у касаційному порядку постанов суду апеляційної інстанції, прийнятих за наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, вбачається їх фактичне розрізнення залежно від наслідків такого перегляду (залишено ухвали без змін, чи змінено їх або скасовано повністю чи частково).
      6.41. Такі процесуальні критерії щодо допуску до перегляду судового рішення касаційним судом залежно від змісту судового рішення після зміни конституційної моделі інституту касаційного оскарження спричиняють неоднозначне розуміння та застосування норми закону в частині права на касаційне оскарження постанов суду апеляційної інстанції, якими залишено ухвали суду першої інстанції без змін, змінено їх або скасовано повністю чи частково.
      6.42. У цьому випадку розбіжності в тлумаченні та застосуванні положень процесуального законодавства не пов`язані саме з особливостями правового регулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності, як про те зазначалося Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а мають загальний характер.
      6.43. Загалом сутність вирішення будь - якого спору має на меті вирішення та розв`язання конфліктної ситуації, разом з тим різне формулювання будь - якого з принципів або вимог процесуального кодексу або суто обмежене його тлумачення іноді призводить до буквального його розуміння. Саме такий підхід (орієнтація на сутність проблеми, що виникла, а не на формальному зосередженні на визначенні, як у даному випадку, предмета оскарження) є основним у вирішенні спірних питань і підлягає більш широкому розумінню. Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
      6.44. Оскільки наведені в процесуальномузаконі критерії щодо можливості касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої за наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, не є чіткими та зрозумілими, при тому, що процесуальний інститут забезпечення позову має істотне значення для забезпечення можливості судового захисту та виконання судового рішення, то положення пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України слід тлумачити так, що постанова суду апеляційної інстанції, яка за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції про задоволення заяви містить висновок про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
      7. Щодо відступу від висновку стосовно застосування норми права Великою Палатою Верховного Суду
      7.1. За приписами частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
      7.2. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, від якої вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу місцевого суду про відмову в забезпеченні позову та, відповідно, задоволено заяву про забезпечення. Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі залишила без змін постанову апеляційного суду, погодившись із висновками суду щодо наявності підстав для забезпечення позову.
      7.3. При цьому щодо можливості касаційного оскарження Верховний Суд у пунктах 15-17 цієї постанови вказав таке:
      «15. Пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України звужує перелік об`єктів касаційного оскарження порівняно з переліком об`єктів оскарження апеляційного. Тому не всі ухвали суду першої інстанції, які можна оскаржити окремо від рішення суду в апеляційному порядку, можна оскаржити окремо від рішення суду і в касаційному порядку. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим поширення пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України на всі постанови апеляційного суду, прийняті за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції, що підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, але не можуть бути оскаржені в касаційному порядку.
      16. Оскільки на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову після її перегляду в апеляційному порядку за змістом пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України можна подати касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду вважає, що і прийняту за результатами перегляду вказаної ухвали постанову суду апеляційної інстанції, який таку ухвалу залишив без змін, теж можна оскаржити до суду касаційної інстанції.
      17.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з огляду на відсутність у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України серед ухвал суду першої інстанції, які підлягають касаційному оскарженню, ухвали цього суду про відмову у забезпеченні позову (пункт 4 частини першої статті 353 ЦПК України), неможливим є як касаційне оскарження такої ухвали, так і касаційне оскарження постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін. Це обмеження права на оскарження не шкодить суті права особи, зацікавленої у забезпеченні позову, оскільки вона може повторно звернутися із заявою про таке забезпечення до суду першої інстанції за наявності для цього підстав».
      7.4. Підстави для відступу від наведених вище висновків відсутні.
      7.5. Водночас Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2020 року вказав:
      - «Аналогічно згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України у касаційному порядку можливо оскаржити, зокрема, ухвалу суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, тобто про таке забезпечення, і неможливо оскаржити ухвалу суду апеляційної інстанції щодо відмови у забезпеченні позову, тобто про таку відмову. Іншими словами, у касаційному порядку можна оскаржити ухвалу суду апеляційної інстанції, яка передбачає вжиття заходів забезпечення позову. Тоді як ухвала, згідно з якою апеляційний суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, касаційному оскарженню не підлягає. Це обмеження права на оскарження не шкодить суті права особи, зацікавленої у забезпеченні позову, оскільки вона може повторно звернутися із заявою про таке забезпечення до суду апеляційної інстанції за наявності для цього підстав» (речення третє - шосте пункту 18);
      - «Оскільки за змістом пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України відсутня процесуальна можливість оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у забезпеченні позову, так само неможливим є касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви. Таке обмеження не позбавляє учасника справи права на повторне звернення із заявою про забезпечення позову до суду першої інстанції за наявності для цього підстав» (пункт 23);
      - «Обмеження права на касаційне оскарження …постанови апеляційного суду, згідно з якою відмовлено у забезпеченні позову за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову…, не нівелюють для учасника справи можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ настільки, щоби завдати шкоди самій суті цього права» (речення друге пункту 24);
      - «Критерієм для касаційного оскарження постанов апеляційного суду за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову або про відмову у такому забезпеченні є зміст дій апеляційного суду, а саме те, чи підтримав він висновки суду першої інстанції про забезпечення позову або чи забезпечив позов за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо на питання відповісти ствердно, відповідні постанови апеляційного суду можуть бути предметом касаційного оскарження. Іншими словами, крім ухвали суду апеляційної інстанції про забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 389 ЦПК України), у касаційному порядку можна оскаржити ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та постанову апеляційного суду про залишення зазначеної ухвали без змін, а також постанову апеляційного суду про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо апеляційний суд погодився з відмовою суду першої інстанції у забезпеченні позову чи скасував вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, учасник справи, який подавав заяву про вжиття таких заходів до суду першої інстанції, за наявності підстав не позбавлений можливості знову подати відповідну заяву до цього суду» (пункт 30).
      7.6. Пункт 3 частини першої статті 287 ГПК України (відповідно, пункт 3 частини першої статті 389 ЦПК України) регламентує перегляд у касаційному порядку ухвал суду апеляційної інстанції, які стосуються питань забезпечення позову, прийнятих у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, а не постанов суду. У касаційному порядку можуть переглядатися ухвали суду апеляційної інстанції, якими позов був забезпечений уперше, не в порядку оскарження відповідної ухвали суду першої інстанції з цих питань, а під час розгляду апеляційної скарги на рішення суду, що відповідає змісту частини другої статті 136 ГПК України, де зазначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Чинне процесуальне законодавство передбачає щонайменше один перегляд судового рішення щодо забезпечення позову окремо від рішення суду по суті спору (частина восьма статті 140, пункти 3, 4 частини першої статті 255, пункти 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України)
      7.7. Тож враховуючи викладене, проаналізувавши правові позиції у справі № 753/22860/17 у частині висновків про неможливість оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відмову в забезпеченні позову та про неможливість касаційного оскарження постанови апеляційної інстанції, якою скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, Велика Палата Верховного Суду вважає невиправданими такі обмеження та відступає в цій частині від висновків, наведених вище у пункті 7.5. цієї постанови, та зазначає, що у касаційному порядку можуть окрім інших переглядатися ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову (тобто, як ухвали, якими задоволено заяву про забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено у такому забезпеченні), а також постанови суду апеляційної інстанції, якими скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову.
      8. Щодо розгляду заяви про забезпечення позову
      8.1. У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
      8.2. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
      8.3. За змістом статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Позов, зокрема, забезпечується в тому числі забороною відповідачу вчиняти певні дії, зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності.
      8.4. При цьому, зважаючи на практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
      8.5. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
      8.6. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
      8.7. За частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
      8.8. Слід зауважити, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
      8.9. Скасовуючи ухвалу місцевого суду про забезпечення позову, апеляційний господарський суд вказав, що, задовольняючи заяву про забезпечення, суд фактично унеможливив імпорт спірного товару та його вільний обіг на території України, що по змісту є тотожним задоволенню позовних вимог про заборону імпорту та продажу товару.
      8.10. Крім того, в порушення вимог процесуального кодексу щодо обов`язку доказування і подання доказів, звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник не зазначив, чи містились на маркуванні спірної партії товарів торговельної марки ВОSCH будь-які застереження (обмеження, заборони) на купівлю-продаж для цілей використання (експлуатації) поза межами Республіки Польща, зокрема про те, що товари призначені лише для цієї країни і не можуть використовуватись (експлуатуватись) на території інших держав.
      8.11. Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши висновки, викладені в ухвалі про забезпечення позову, враховуючи принципи співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
      9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      9.1. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      9.2. Змістом статті 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 цього Кодексу).
      9.3. З огляду на викладене постанова Західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2020 року підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга ТОВ «Роберт Бош» - без задоволення.
      10. Щодо розподілу судових витрат
      10.1. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 308, 309, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Роберт Бош» (Robert Bosch Gesellschaft mit beschrankter Haftung) залишити без задоволення.
      Постанову Західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2020 року, ухвалену за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Роберт Бош» про забезпечення позову у справі № 914/1570/20, залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      К. М. Пільков
      Д. А. Гудима
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      В. В. Пророк
      Ж. М. Єленіна
      В. М. Сімоненко
      Л. Й. Катеринчук
      І. В. Ткач
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 97967349
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      8 червня 2021 року місто Київ
      справа № 761/34739/20
      апеляційне провадження № 22-ц/824/3848/2021
      Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      судді-доповідача - Головачова Я.В.,
      суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.
      за участю секретаря судового засідання: Коцюрби Л.О.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Савицького О.А. від 2 листопада 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарас Володимирович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Русецький Павло Сергійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
      в с т а н о в и в :
      Короткий зміст позовних вимог
      У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", у якому просила визнати виконавчий напис № 3980 від 22 вересня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. про стягнення на користь ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" заборгованість в сумі 239 583 доларів США, що виникла за договором про надання споживчого кредиту № 2619/0408/88-012 від 24 квітня 2008 року, з усіма додатками та додатковими угодами, який укладено між ВАТ"Сведбанк" та ОСОБА_1 .
      Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, у якій просила зупинити стягнення за виконавчим написом№ 3980 від 22 вересня 2020 року, вчиненим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В.
      Заява мотивована тим, що оскаржуваний виконавчий напис пред`явлено до примусового виконання і постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Русецьким П.С. від 30 вересня 2020 року відкрито виконавче провадження № 63166038. Також приватним виконавцем звернуто стягнення на її заробітну плату.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 2 листопада 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
      Судове рішення мотивована тим, що зупинення стягнення за виконавчим написом, за своїм змістом, є тотожним задоволенню заявленим позовним вимогам, без розгляду спору по суті, а тому обраний заявником спосіб забезпечення позову є недопустимим.
      Короткий зміст вимог апеляційної скарги
      У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.
      Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
      Скаржник зазначає, що суд не звернув увагу на положення пункту 6 частини 1 статті 150 ЦПК України, яким чітко передбачено можливість зупинення стягнення за виконавчим документом, у випадку його оскарження в судовому порядку. Крім того, забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису є адекватним та ефективним способом забезпечення позову, оскільки приватним виконавцем вже вчиняються дії з його примусового виконання, що у випадку задоволення позову утруднить відновлення порушених прав позивача.
      Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
      Відзиви на апеляційну скаргу учасники справи не подали.
      Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання
      Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просив її задовольнити.
      Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. З урахуванням положень частини 2 статі 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Судом установлено, що 24 квітня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2619/0408/88-012, відповідно умов якого ОСОБА_1 надано кредит в розмірі 125 500 доларів США на строк до 24 квітня 2018 року.
      5 лютого 2020 року між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № 2619/0408/88-012 від 24 квітня 2008 року, укладеного між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1
      22 вересня 2020 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. було вчинено виконавчий напис № 3980 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" заборгованості за кредитним договором № 2619/0408/88-012 від 24 квітня 2008 року в розмірі 239 583, 73 доларів США.
      30 вересня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Русецьким П.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63166038 з примусового виконання виконавчого напису № 3980 від 22 вересня 2020 року, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В.В цей же день приватним виконавцем винесено постанови про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
      Позиція суду апеляційної інстанції
      Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
      Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
      Відповідно до частин 1-2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи може вжити заходи забезпечення позову.
      Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
      Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 150 ЦПК України позов дозволяється забезпечувати шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
      При цьому види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).
      Як убачається з роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
      При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
      Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
      Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
      Аналізуючи наведені процесуальні норми, обставини справи, вбачається, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у справі.
      При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову з урахуванням співмірності із заявленими вимогами, відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу.
      Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Т.В., приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Русецький П.С., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
      Позов обґрунтовано тим, що виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. з порушенням вимог закону.
      Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що зупинення стягнення за виконавчим документом вирішує позовні вимоги по суті, оскільки такий вид забезпечення позову чітко передбачений цивільним процесуальним законом.
      Так, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
      У даній справі між сторонами виник спір щодо правомірності вчиненого приватним нотаріусом виконавчого напису щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.
      Оскільки між заходом забезпечення позову і предметом позову існує безпосередній зв`язок, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, оскільки невжиття таких заходів може призвести до утруднення повернення сторін спору у попередній стан.
      Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, відповідно до якої колегія суддів дійшла висновку, що застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом, яким звернено стягнення на майно, та встановлення заборони на здійснення будь-яких дій відносно виконання такого виконавчого напису є адекватним та ефективним способом забезпечення позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
      Таким чином, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за виконавчим написом № 3980, вчиненим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. від 22 вересня 2020 року.
      Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
      п о с т а н о в и в :
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
      Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 2 листопада 2020 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
      Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
      Зупинити стягнення за виконавчим написом приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Личука Тараса Володимировича від 22 вересня 2020 року, зареєстрованого у реєстрі за номером 3980, до набрання законної сили рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарас Володимирович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Русецький Павло Сергійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
      За даною ухвалою стягувачем є ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; боржником: товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", ЄДРПОУ 37356981, адреса: місто Київ, вулиця Жамбила Жабаєва, 7.
      Строк пред`явлення до виконання 3 (три) роки.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
      Повний текст постанови складений 15 червня 2021 року.
      Головуючий
      Судді:
      Джерело: ЄДРСР 97745246
    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Головуючий у суді першої інстанції Усатов Д.Л.
      Єдиний унікальний номер справи № 369/ 15484/20
      Апеляційне провадження №22ц/824/5903/2021
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 квітня 2021 року м. Київ
      Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      головуючого - Мережко М.В.,
      суддів - Верланова С.М., Савченка С.І.,
      секретар - Тютюнник О.І.
      Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво - Святошинського районного суду Київської області від 12 січня 2021 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування рішень, державного акту, договорів дарування, купівлі-продажу.
      Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд
      в с т а н о в и в :
      У грудні 2020 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державного акту та договорів.
      Одночасно із позовом, позивачка подала заяву про забезпечення позову. У заяві зазначила , що предметом спору по даній справі є земельна ділянка площею 0,1000 га, яка розташована в м. Боярка, масив Лисенко, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку кадастровий номер 3222410300:01:024:0203. Як зазначає позивачка земельна ділянка отримана другим відповідачем ОСОБА_6 за рахунок прийняття спірних протиправних рішень першим відповідачем Боярською міською радою № 36/1668 від 10 грудня 2008 року , № 2/99 від 23 листопада 2010 року та належить йому на підставі державного акту серії ЯЛ № 272709.
      Заявник зазначає, що дана спірна земельна ділянка може бути відчужена на користь третіх осіб, і що уже відбулося двічі, та у разі невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
      Просила суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на земельну ділянку кадастровий номер 3222410300:01:024:0203, площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та заборонити ОСОБА_1 та іншим особам вчиняти буд-які дії щодо вказаної земельної ділянки
      Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 січня 2021 року заяву задоволено.
      Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована в м.Боярка, масив Лисенко для будівництва та обслуговування житлового будинку з кадастровим номером 3222410300:01:024:0203, що отримана другим відповідачем ОСОБА_6 за рахунок прийняття спірних протиправних рішень першим відповідачем Боярською міською радою № 36/1668 від 10 грудня 2008 року , № 2/99 від 23 листопада 2010 року та належить ОСОБА_6 на підставі державного акту серії ЯЛ № 272709.
      Заборонено ОСОБА_1 вчиняти буд-які дії щодо вказаної земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована в м. Боярка, масив Лисенко для будівництва та обслуговування житлового будинку з кадастровим номером 3222410300:01:024:0203, що отримана другим відповідачем ОСОБА_6 за рахунок прийняття спірних протиправних рішень першим відповідачем Боярською міською радою № 36/1668 від 10 грудня 2008 року , № 2/99 від 23 листопада 2010 року та належить ОСОБА_6 на підставі державного акту серії ЯЛ № 272709.
      Не погоджуючись з ухвалою суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального права, постановити ухвалу про відмову у задоволенні заяви. В апеляційній скарзі зазначав, що суд постановив ухвалу на припущеннях, крім того суд не врахував, що вказаний вид забезпечення позову грубо порушує права нинішнього власника земельної ділянки ОСОБА_1 . Крім того жодного доказу, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно утруднити або унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася.
      Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.
      Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 22 квітня 2021 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Представники апелянта приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
      Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
      Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
      Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
      Колегія суддів вважає, що неявка позивачки у судове засідання сприяє затягуванню розгляду справи, наслідком чого є порушення розумних строків розгляду справи , визначених ЦПК України, а тому вважати причини неявки, належним чином повідомленої позивачки , у судове засідання поважними у суду відсутні.
      Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
      Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
      Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:
      1) керує ходом судового процесу;
      2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
      3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
      4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
      5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
      Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
      Відповідно до пункту другого частини першої ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується шляхом заборони вчиняти певні дії.
      Із роз`яснень Верховного Суд України у п. 4 постанови Пленуму від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
      Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
      Згідно ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
      Судовий захист повинен бути ефективним, що вимагає ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
      Як видно із матеріалів справи , ОСОБА_2 звернулася із позовом про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державного акту та договору купівлі-продажу , договору дарування .
      Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
      Позивачка зазначила, що вона вимушена звернутися до суду із заявою про забезпечення позову, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або призвести до неможливості виконання рішення суду .
      Підстави забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку .
      Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
      Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
      При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
      Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
      Позивачем наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог не обґрунтовано, належних та допустимих доказів ,що застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист порушеного права позивачки та поновлення порушених прав та інтересів позивачки не надано, та враховуючи характер спірних правовідносин . які не відносяться до майнових , і не підлягають примусовому виконанню, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про забезпечення позову.
      З огляду на викладене, перевіряючи законність та обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів вважає, що ухвала суду підлягає скасуванню,з ухваленням рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
      Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,376, 381 - 384 ЦПК України, суд,
      п о с т а н о в и в :
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити .
      Ухвалу Києво - Святошинського районного суду Київської області від 12 січня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
      Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування рішень, державного акту.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
      Повний текст постанови виготовлено 26 квітня 2021 року.
      Головуючий
      Судді
      Джерело: ЄДРСР 96520153
    • By ANTIRAID
      ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
      справа № 753/13205/18
      провадження № 2/753/2994/20
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      "02" грудня 2020 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
      головуючого судді Лужецької О.Р.
      при секретарі Григораш Н.М.,
      за участю:
      представника позивача ОСОБА_1 ,
      представника відповідача Шигімагін В.О.,
      третя особа ОСОБА_2 ,
      представник третьої особи ОСОБА_1,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб», треті особи: публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», держаний реєстратор Київської філії Комунального підприємства Вишенківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин Крістіна Вікторівна, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення
      ВСТАНОВИВ:
      Позивач ОСОБА_3 звернулася до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до держаного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Вишенської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин Крістіни Вікторівни, треті особи: публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», товариство з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб», ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення.
      Вимоги позову обґрунтовані тим, що 19 вересня 2006 року між позивачем, ОСОБА_2 та ЗАТ «Міжнародний іпотечний БАНК», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк» було укладено Іпотечний договір №1.06090694, за умовами якого банк надав позичальникам кредит в розмірі 55 000 доларів США на строк користування 180 місяців. Забезпеченням виконання зобов`язань позичальника перед кредитором є квартира АДРЕСА_1 .
      18 травня 2018 року державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства Вишенківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин К.В. було внесено запис № 26283411 про право власності ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на квартиру АДРЕСА_1.
      Позивач вважає, що державна реєстрація права власності на квартиру, загальною площею 79,5 кв.м., житловою площею 41,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 є незаконною та такою, що проведена з порушенням встановлених чинним законодавством правил, оскільки ТОВ «Перший інвестиційний клуб» було здійснено стягнення належного позивачу майна без її згоди, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      До того ж реєстрація права власності на квартиру за ТОВ «Перший інвестиційний клуб» була здійснення відповідачем з порушенням Закону України «Про іпотеку».
      На підставі викладеного просила позов задовольнити.
      Ухвалою суду від 23.07.2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
      Заперечуючи проти позову, представник до товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» направив відзив, в якому зазначив, що державний реєстратор діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а тому просив відмовити у задоволені позову.
      Ухвалою суду від 20.11.2018 року закрито підготовче засідання та призначено до судового розгляду по суті.
      Ухвалою суду від 25.06.2019 року цивільну справу прийнято до свого розгляду суддею Лужецькою О.Р.
      Ухвалою суду від 29.11.2019 року залучено до участі у справі в якості відповідача ТОВ «Перший інвестиційний клуб», залучено до участі у справі третю особу - держаного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Вишенківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин Крістіну Вікторівну.
      Позивач в судових засіданнях позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, які зазначені в позові та просив задовольнити позов в повному обсязі.
      Відповідач в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що до спірних правовідносин дія ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не розповсюджується. Крім того, іпотекодержателем було дотримано порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Суд на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, з урахуванням думки відповідача, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до таких висновків.
      Судом встановлено, що 19 вересня 2006 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ЗАТ «Міжнародний іпотечний БАНК», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк» було укладено Іпотечний договір №1.06090694, за умовами якого банк надав позичальникам кредит в розмірі 55 000 доларів США на строк користування 180 місяців. Забезпеченням виконання зобов`язань позичальника перед кредитором є квартира АДРЕСА_1 .
      В якості забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором 19 вересня 2006 року між між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ЗАТ «Міжнародний іпотечний БАНК», укладено договір іпотеки №1.06090694.
      Предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 .
      Встановлено, що 16.03.2018 року між ПАТ «Платинум Банк»» та ТОВ «Перший інвестиційний Клуб» було укладено договір № 101К про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого право вимоги за іпотечним договором №1.06090694 перейшло до ТОВ «Перший інвестиційний Клуб».
      18 травня 2018 року державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства Вишенківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин К.В. було внесено запис № 26283411 про право власності ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на квартиру АДРЕСА_1.
      Позивач вважає, що державна реєстрація права власності на квартиру, загальною площею 79,5 кв.м., житловою площею 41,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 є незаконною та такою, що проведена з порушенням встановлених чинним законодавством правил, оскільки ТОВ «Перший інвестиційний клуб» було здійснено стягнення належного позивачу майна без її згоди, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      Відповідно до частини третьої статті10 Закону України державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
      Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
      Згідно з частиною другою цієї статті передбачено, що перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
      Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
      Згідно частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
      Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.
      Згідно частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
      Зміст наведених правових норм вказує, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор може прийняти одне із рішень: про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або про відмову в державній реєстрації; у свою чергу рішення про державну реєстрацію прав приймається за умови подання заявником достатніх та належним чином оформлених документів, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, а також підстав для відмови у державній реєстрації.
      Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
      Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Згідно положень статті 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Статтею 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
      У свою чергу, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Тому, установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
      Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, тому є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
      При цьому, положеннями ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.
      Таким чином, положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб`єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було зроблено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.
      Судом встановлено, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за кредитом в іноземній валюті, використовується як місце проживання позичальника, а загальна площа не перевищує 140 кв. метрів.
      З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача про скасування рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Вишенківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин Крістіни Вікторівни про реєстрацію права власності за товариством з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 827285880000; номер запису про право власності: 26283411 від 18.05.2018 року.
      Враховуючи наведене та керуючись статтями 15, 16, 263 Цивільного кодексу України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 49, 51, 76-81, 84, 90, 259, 263, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
      ВИРІШИВ:
      Позов ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб», треті особи: публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», держаний реєстратор Київської філії Комунального підприємства Вишенківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин Крістіна Вікторівна, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
      Скасувати рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Вишенківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин Крістіни Вікторівни про реєстрацію права власності за товариством з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 827285880000; номер запису про право власності: 26283411 від 18.05.2018 року.
      В іншій частині - відмовити.
      Стягнути з товариства з товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» ( ЄДРПОУ 41058345) на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
      Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
      Суддя О.Р.Лужецька
      Джерело: ЄДРСР 93573285