Bolt

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів саме в позичку (ВС/КЦС, справа № 369/3340/16-ц,22.08.19)

Recommended Posts

ВС/КЦС: Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів саме в позичку (ВС/КЦС, справа № 369/3340/16-ц,22.08.19)

 

Фабула судового акта: Юридичні тонкощі оформлення боргової розписки… Судова справа, що пропонується увазі читачів, дещо допоможе їх зясувати. Отже, відповляючи у задоволенні позову про стягнення боргу, апеляційним судом зазначено, що 9 липня 2011 року відповідач надав позивачеві розписку, у якій вказав, що «обіцяє віддати останньому 18 000 гривень після продажу земельної ділянки». Суд при цьому виходив з того, що факт отримання у позивача грошових коштів у позику відповідач заперечує і посилається на складання розписки у зв`язку з вимогою позивача щодо участі у матеріальному забезпеченні їх спільного внука.

Таким чином, оцінивши зміст вказаної розписки, суд апеляційної інстанції встановив, що вона не містить відомостей про передання позивачем і отримання відповідачем 9 липня 2011 року або у інший день грошових коштів у позику.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду з цим рішенням погодився, посилаючись, зокрема на наступні обставини і приписи чинного законодавства.

Виходячи з вимог статей 1046, 1047, 1049 ЦК України  у  разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування цих положень закону суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Встановивши, що згідно з розпискою від 9 липня 2011 року відповідач лише зобов`язався віддати позивачу грошові кошти у сумі 18 000 гривень після продажу земельної ділянки, а не повернути отриману у борг суму коштів, суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин статті 1046, 1047 ЦК України і дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність існування між сторонами правовідносин за договором позики, чим мотивовано позов.

 

Не узгоджуються з законом вимоги позикодавця визнати за ним право власності на автомобіль замість стягнення заборговані за позикою, навіть, при наявності відповідного договору між сторонами (ВС/КЦС, № 369/1366/16-ц, 07.02.19)

За наявності у спадкоємця позикодавця оригіналу боргової розписки, і відсутності належних доказів повернення боргу, стягнення з відповідачів боргу на користь цього спадкоємця є обґрунтованим (Справа № 761/22776/15-ц, 12.06.17)

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути таку ж суму грошових коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику (ВПВС справа № 373/2054/16-ц, 16.01.19)

13.gif

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 369/3340/16-ц

провадження № 61-7418св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 вересня 2016 року, ухвалене у складі судді Пінкевич Н. С., та рішення апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Білоконь О. В., Голуб С. А., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

В обґрунтування позову зазначила, що 9 липня 2011 року між нею та відповідачем укладено договір позики, оформлений розпискою, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав у борг грошові кошти в розмірі 18 000 гривень та зобов`язався повернути їх після продажу земельної ділянки.

У зв`язку з тривалим неповерненням коштів ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з претензією, в якій встановила термін погашення боргу до 27 лютого 2014 року, однак відповідач свої зобов`язання не виконав і позику у цей строк не повернув.

За таких обставин ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 неповернену позику у розмір 18 000 гривень, пеню у розмірі 14 441,89 гривень, інфляційні втрати у розмірі 14 114,38 гривень і три проценти річних у розмірі 1 127,34 гривень.

Також вказала, що через неправомірні дії відповідача їй завдано моральну шкоду, яку оцінює в розмірі 18 000 гривень.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 вересня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за позикою у розмірі 18 000 гривень та 179,97 гривень у відшкодування судового збору. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність існування між сторонами договірних правовідносин, що виникли на підставі розписки від 9 липня 2011 року, і наявність у відповідача обов`язку повернути отримані у борг кошти на вимогу позивача. Відмовляючи у стягненні пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних, суд виходив з того, що ОСОБА_1 не довела звернення до ОСОБА_2 із претензією про повернення коштів, тому немає підстав для висновку про прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. У відшкодуванні моральної шкоди суд відмовив у зв`язку з недоведеністю таких вимог.

Суд апеляційної інстанції справу переглядав неодноразово.

Останнім рішенням апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 вересня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за позикою у розмірі 18 000 гривень скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у позові.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 722,52 гривень. У іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 вересня 2016 року залишено без змін.

Відмовляючи у стягненні заборгованості за позикою у розмірі 18 000 гривень, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність виникнення між сторонами правовідносин, характерних для договору позики, а саме щодо передачі грошових коштів у борг із зобов`язанням їх повернути.

З висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат, трьох процентів річних і відшкодування моральної шкоди суд апеляційної інстанції погодився, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Також апеляційний суд мотивував відмову у позові тим, що на час розгляду справи земельну ділянку відповідач не продав, що свідчить про ненастання події, із якою сторони пов`язали строк виконання зобов`язання щодо передачі грошових коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить рішення апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року скасувати, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 вересня 2016 року про стягнення заборгованості за позикою у розмірі 18 000 гривень змінити та задовольнити її вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат, трьох процентів річних і відшкодування моральної шкоди.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині і рішення апеляційного суду ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.

Заявник зазначає, що між нею і відповідачем укладено договір позики, оформлений розпискою, на підставі якого у ОСОБА_2 виник обов`язок повернути їй отримані у борг 18 000 гривень, тому висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність виникнення між сторонами правовідносин, характерних для договору позики, вважає помилковим.

Вказала, що, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач визнавав свій обов`язок повернути їй 18 000 гривень після продажу земельної ділянки, на що апеляційний суд уваги не звернув.

На думку заявника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про ненаправлення нею претензії відповідачу, так як доказ її направлення і належного вручення (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення) є у матеріалах справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2018 році касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що 9 липня 2011 року ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 розписку, у якій вказав, що обіцяє віддати їй 18 000 гривень після продажу земельної ділянки.

ОСОБА _2 факт отримання у позивача грошових коштів у позику заперечує і посилається на складання розписки у зв`язку з вимогою ОСОБА_1 щодо участі у матеріальному забезпеченні їх спільного внука.

Оцінивши зміст розписки від 9 липня 2011 року, суд апеляційної інстанції встановив, що вона не містить відомостей про передання ОСОБА_2 і отримання ним 9 липня 2011 року або у інший день грошових коштів у позику.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Суд апеляційної інстанції у визначеному чинним цивільним процесуальним законодавством порядку оцінив розписку від 9 липня 2011 року і дійшов висновку, що вона не містить відомостей щодо отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у позику, тобто не підтверджує факт передачі коштів 9 липня 2011 року або у будь-який інший день.

Встановивши, що згідно з розпискою від 9 липня 2011 року ОСОБА_2 лише зобов`язався віддати позивачу грошові кошти у сумі 18 000 гривень після продажу земельної ділянки, а не повернути отриману у борг суму коштів, суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин статті 1046, 1047 ЦК України і дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність існування між сторонами правовідносин за договором позики, чим мотивовано позов.

Статтею 1050 ЦК України встановлено, що у разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 23 ЦК Українивизначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відшкодування моральної шкоди як правовий наслідок порушення зобов`язання настає у разі встановлення цього договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Оскільки розписка від 9 липня 2011 року не підтверджує факт отримання ОСОБА_2 коштів у борг і виникнення у нього обов`язку з їх повернення на вимогу кредитора, тобто існування між сторонами договірних правовідносин за договором позики, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат, трьох процентів річних і відшкодування моральної шкоди є правильним.

Доводи заявника про те, що між нею і відповідачем укладено договір позики, оформлений розпискою, і на підставі цього договору у ОСОБА_2 виник обов`язок повернути їй отримані у борг 18 000 гривень, касаційний суд відхиляє, оскільки суд апеляційної інстанції, дослідивши зміст розписки, дійшов висновку про те, що вона не підтверджує передачу позивачем коштів у борг і обов`язок відповідача їх повернути.

Фактично доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи, згідно з якими касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Твердження заявника про те, що в апеляційній скарзі ОСОБА_2 визнавав свій обов`язок повернути їй 18 000 гривень після продажу земельної ділянки, не спростовують правильність висновку апеляційного суду про відмову у позові, оскільки відповідач мотивував апеляційну скаргу тим, що розписку написав як підтвердження своєї обіцянки передати позивачу 18 000 гривень після продажу земельної ділянки на утримання їх спільного внука, а не у зв`язку з отриманням від неї коштів у борг, проти чого категорично заперечує.

Посилання заявника на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про ненаправлення нею претензії відповідачу, за встановлених обставин не мають правового значення, оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про недоведеність укладення сторонами договору позики, тому для стягнення пені, інфляційних втрат, трьох процентів річних і відшкодування моральної шкоди правових підстав немає.

Крім того, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, на яке в обгрунтування тверджень про направлення відповідачу претензії посилається ОСОБА_1 , свідчить лише про направлення нею поштового відправлення відповідачу, проте жодним чином не підтверджує його зміст.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суд першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат, трьох процентів річних і відшкодування моральної шкоди та апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанцій у частині, яка не скасована апеляційним судом, і рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у склад колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 вересня 2016 року у частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, та рішення апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов

ссылка

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Неожиданная трансформация происходит с человеком, после того как идёт работать в кассацию... Непривычно мне такое читать решение, особенно от судьи Януковича... Раньше, сколько я с ним лично общался, он о таком думать не хотел, не то чтобы выносить такие решения... все мои доводы им отвергались... а тут на тебе, такое чудо произошло...)

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...