Решение ОАСК оставленное в силе ШААС об отмене постановления ЧИ Чижика А.П. о взыскании затрат исполнительного производства и изменений к этому постановлению и административной юрисдикции такого спора


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10 вересня 2019 року № 640/16322/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

при секретарі судових засідань Гарбуз К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича

про визнання протиправною та скасування постанови за участі представника позивача - Валенко К.П.; відповідач - не прибув;

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича від 13 лютого 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 1069,00 грн. в рамках виконавчого провадження №57983930.

Позовні вимоги позивач мотивував тим, що постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону. Поряд з цим, грошова сума на час звернення позивача до суду із даним позовом, з боржника стягнута не була. Крім того, приватним виконавцем не наведено жодного розрахунку здійснених витрат та не зазначено обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду на 10 вересня 2019 року.

При цьому, ухвалою суду зобов`язано відповідача надати матеріали виконавчого провадження №57983930.

06 вересня 2019 року до суду надійшов відзив на позов Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича з додатками, а саме: - копією заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження від 22 грудня 2018 року (вх. №2233 від 28 грудня 2018 року); - копією виконавчого листа Голосіївського районного суду м. Києва у справі №2-376/11, виданого 02 березня 2012 року; - копією супровідного листа Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва від 13 лютого 2019 року №57983930 про направлення до виконання та до відома постанови від 13 лютого 2019 року; - копією постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 13 лютого 2019 року ВП №57983930; - копією супровідного листа Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва від 27 серпня 2019 року №57983930 про направлення до відома постанови про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 27 серпня 2019 року; - копією постанови про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 27 серпня 2019 року; - копією ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/16322/19 від 30 серпня 2019 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі та копією конверта.

У своєму відзиві відповідач зазначив, що у його провадженні перебуває виконавче провадження №57983930 від 28 грудня 2018 року з примусового виконання виконавчого листа №2-376/11, виданого Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в розмірі 780861,71 грн. В рамках даного виконавчого провадження виконавцем винесена постанова про стягнення витрат виконавчого провадження від 13 лютого 2019 року, оскільки приватним виконавцем були понесені витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 1069,00 грн. 27 серпня 2019 року приватним виконавцем винесена постанова про зміну (доповнення) реєстраційних даних. Далі відповідач навів положення частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та зауважив, що: «Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), тобто не за рішенням, ухваленим судом, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому Законом, що передбачено як із частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», так і частиною першою статті 181 КАС України».

Тобто, посилаючись на вказані вище нормативні положення, а також на постанову Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №213/2012/16, відповідач вважав, що даний позов не може бути розглянутий за правилами адміністративного судочинства.

В судове засідання 10 вересня 2019 року прибув представник позивача, який підтримав позов та просив його задовольнити.

Відповідач не прибув.

Суд, заслухавши доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи, наявні в ній докази, дійшов наступних висновків.

Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (частина друга статті 42).

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті (частина третя статті 42).

Згідно з частиною четвертою цієї статті на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Так, наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1300/29430, затверджені Види та розміри витрат виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 1 до видів витрат виконавчого провадження відноситься, зокрема:

1.Виготовлення документів виконавчого провадження:

папір; копіювання, друк документів; канцтовари.

2. Пересилання документів виконавчого провадження:

конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку.

9. Плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.

10. Інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.

Розділом II визначені розміри витрат виконавчого провадження.

Так, відповідно до пункту 1 розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах.

Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» (пункт 2).

Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 9 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до встановленого Міністерством юстиції України розміру оплати (пункт 5).

Як вбачається із матеріалів справи, на примусовому виконанні у Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича перебуває виконавчий лист №2-376/11, виданий 02 березня 2012 року Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості у сумі 780 851,71 грн.

13 лютого 2019 року у ВП №57983930 приватний виконавець Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрій Павлович, керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження на проведення виконавчих дій у сумі 1069,00 грн.

27 серпня 2019 року приватний виконавець Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрій Павлович виніс постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, згідно якої вніс зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме: в резолютивну частину постанови від 13.02.2019 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, та зазначив види витрат: «виготовлення документів ВП, пересилання документів, ВП, інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій».

В порушення норм, встановлених наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1300/29430, яким затверджені види та розміри витрат виконавчого провадження, відповідачем не надано жодного доказу щодо виду та розміру витрат на суму 1069,00 грн., які приватний виконавець оскаржуваною постановою вирішив стягнути з позивача.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно статті 72 цього Кодексу доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: -1) письмовими, речовими і електронними доказами; - 2) висновками експертів; - 3) показаннями свідків.

При відкритті провадження у даній справі суд зобов`язав відповідача надати належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження №57983930. Втім, окрім вище перерахованих документів, доданих до відзиву, інших матеріалів (зокрема, щодо стану виконання виконавчого провадження, стягнутих сум, виду понесених витрат, розрахунку суми, тощо) - відповідачем не надано.

За таких обставин відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів перед судом правомірність винесеної ним постанови від 13 лютого 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження на проведення виконавчих дій у сумі 1069,00 грн.

Що стосується доводів відповідача, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, слід звернути увагу на таке.

Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», на яку посилається відповідач, встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Однак, відповідно до частини другої цієї статті рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Також, суд звертає увагу, що позивач з даним позовом звертався до Голосіївського районного суду м. Києва (справа №2-376/11), ухвалою якого від 27 лютого 2019 року відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича про скасування постанови про стягнення витрат виконавчого провадження, та роз`яснено право на звернення в порядку адміністративного судочинства.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог, а відтак вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Окрім того, суд вважає доцільним вийти за межі позовних вимог та, з урахуванням висновку суду щодо скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича про стягнення витрат виконавчого провадження ВП №57983930 від 13 лютого 2019 року, - визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича ВП №57983930 від 27 серпня 2019 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних, якою внесені зміни в резолютивну частину оскаржуваної постанови ВП №57983930 від 13 лютого 2019 року.

Витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 287, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича про стягнення витрат виконавчого провадження ВП №57983930 від 13 лютого 2019 року.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича ВП №57983930 від 27 серпня 2019 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 287, 296 - 297, з урахуванням перехідних положень, Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/84132592

  • Like 1
Link to post
Share on other sites

Это наше дело. Суд удовлетворил иск и отменил постановление частного исполнителя о взыскании затрат исполнительного производства и изменений к этому постановлению, исходя из того, что в нарушение норм, установленных приказом Министерства юстиции Украины от 29 сентября 2016 № 2830/5, зарегистрированным в Министерстве юстиции Украины 30 сентября 2016 под № 1300/29430, которым утверждены виды и размеры расходов исполнительного производства, ответчиком не представлено ни одного доказательства относительно вида и размера расходов на сумму 1069,00 грн., которые частный исполнитель обжалуемым постановлением решил взыскать с истца.

Кроме того, суд указал, на административную юрисдикцию таких споров исходя из прямых норм ч.2 ст.74 Закона Украины «Об исполнительном производстве».

  • Like 2
Link to post
Share on other sites

Державний герб України

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/16322/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Суркової Д.О.,

представника позивача Валенко К.П.,

відповідача Чижика А . П. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича від 13 лютого 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 1 069, 00 грн в рамках виконавчого провадження № 57983930.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приватним виконавцем в спірній постанові не наведено жодного розрахунку здійснених витрат та не зазначено обсягу та розміру усіх складових загальної суми цих витрат, при цьому, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону. Отже, враховуючи, що сума присуджена до стягнення за виконавчим листом Голосіївського районного суду м. Києва № 2-376/11 від 02.03.2012 стягнута не була та за відсутності постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, оскаржувана постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження є передчасною.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено, при цьому, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів перед судом правомірність оскаржуваної постанови. Окрім цього, суд вважав доцільним вийти за межі позовних вимог та, з урахуванням висновку про скасування спірної постанови, визнав протиправною та скасував також постанову приватного виконавця від 27 серпня 2019 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних, якою внесені зміни в резолютивну частину оскаржуваної постанови ВП № 57983930 від 13 лютого 2019 року.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України з огляду на те, що заявлені позивачем вимоги не могли бути розглянуті за правилами адміністративного судочинства.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні, крім того, зауважував, що був позбавлений можливості надати розрахунок витрат суду першої інстанції через хворобу.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечувала, просила судове рішення залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що на примусовому виконанні у приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича перебуває виконавчий лист № 2-376/11, виданий 02 березня 2012 року Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості у сумі 780 851, 71 грн. Виконавче провадження № 57983930 відкрито постановою від 28 грудня 2018 року.

13 лютого 2019 року в межах вказаного виконавчого провадження на підставі ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження на проведення виконавчих дій у сумі 1 069, 00 грн.

27 серпня 2019 року приватний виконавець виніс постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, згідно якої вніс зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме: в резолютивну частину постанови від 13.02.2019 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, та зазначив види витрат: «виготовлення документів ВП, пересилання документів, ВП, інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій».

Позивач, вважаючи, що постанова про стягнення витрат виконавчого провадження прийнята приватним виконавцем без достатніх на те правових підстав, звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.

Так, спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).

Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним відділом державної виконавчої служби.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України, у таких випадках виключається адміністративна юрисдикція.

Таке регулювання передбачено і у Законі № 1404-VIII, відповідно до частин першої, другої статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні норми встановлені й Законом № 1404-VIII, згідно із частиною другою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З урахуванням наведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Аналогічний висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду у від 06 червня 2018 року в справі № 127/9870/16-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 161/8267/17, від 27 березня 2019 року в справі № 639/6868/17 та 21 серпня 2019 року в справі № 1915/1868/2012.

Таким чином, твердження апелянта про непідсудність даного спору адміністративному суду є хибним.

Щодо суті заявлених вимог колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

За змістом пункту 2 Розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону.

У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що витрати виконавчого провадження - це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції; друк документів, тощо).

Так, за змістом розділу І наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5 «Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження» видами витрат виконавчого провадження є: 1) виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари; 2) пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку <…> плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.

У відповідності до розділу ІІ розділу зазначеного наказу: 1) розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах <…>; 2) розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта»; <…> 5) розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 9 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до встановленого Міністерством юстиції України розміру оплати.

Згідно з пунктом 1 наказу Міністерства юстиції України від 24 березня 2017 року № 954/5 «Про встановлення розміру плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження» розмір плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями становить 51 грн. 00 коп. (з урахуванням ПДВ) за кожне відкрите виконавче провадження.

Відповідно до наданої апелянтом довідки щодо розміру витрат виконавчого провадження від 25.09.2019 в межах виконавчого провадження № 57983930, під час здійснення примусових виконавчих дій ним були понесені витрати:

- користування АСВП - 69, 00 грн;

- конверт (60 шт. * 0,6 грн) - 36, 00 грн;

- папір А4 (300 * 0,4 грн) - 120, 00 грн;

- друк (300 * 0, 51 грн) - 153, 00 грн;

- листування рекомендоване (30 * 8, 00 грн) - 450, 00 грн;

- листування просте (30 * 8, 00 грн) - 240, 00 грн;

- файл для документів (1 * 1, 00 грн) - 1, 00 грн.

Слід зазначити, що, Закон №1404-VIII не покладає на державного або приватного виконавця обов`язок документально фіксувати здійснення всіх витрат виконавчого провадження та надсилати докази їх здійснення сторонам виконавчого провадження.

Відтак, аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що стягнення витрат виконавчого провадження може бути здійснено лише на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження.

Відповідачем ані на запит суду першої інстанції, ані під час апеляційного провадження, не вказано, на якій стадії перебуває виконавче провадження. При цьому позивач вказує, що грошові кошти з нього стягнуті не були.

Відповідно до інформації, яка міститься в Автоматизованій системі виконавчого провадження, стан виконавчого провадження № 57983930 - «Примусове виконання».

Таким чином, оскільки виконавче провадження № 57983930 не закінчено, у приватного виконавця відсутні підстави для винесення постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

Така вимога (щодо фактичного завершення виконавчого провадження) законодавцем закріплена для визначення остаточного розміру витрат, понесених виконавцем під час вчинення виконавчих дій та для подальшого їх стягнення з боржника.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Карпушова
А.Г. Степанюк

http://reyestr.court.gov.ua/Review/84952793

Link to post
Share on other sites

Это наше дело. Апелляция оставила в силе решение суда первой инстанции и кроме того, что согласилась, что данные спор относится к административной юрисдикции также указала, что взыскания расходов исполнительного производства может быть осуществлено только на стадии распределения взысканных с должника денежных сумм или в случае возвращения исполнительного документа взыскателю или окончания исполнительного производства.

Такое требование (о фактическом завершении исполнительного производства) законодателем закреплено для определения окончательного размера расходов, понесенных исполнителем при совершении исполнительных действий и для дальнейшего их взыскания с должника.

Исполнители будьте внимательны и не торопитесь до закрытия исполнительного производства принимать постановление о взыскании затрат.

 

  • Like 1
Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      03 листопада 2020 року
      м. Київ
      Справа № 916/617/17
      Провадження № 12-48гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О.,Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А.,Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р.,Князєва В. С, Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження
      касаційну скаргу Южненської міської ради Одеської області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 лютого 2020 року (головуючий суддя Савицький Я. Ф., судді Головей В. М., Разюк Г. П.) та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 грудня 2019 року (головуючий суддя Смелянець Г. Є., судді Літвінов С. В., Невінгловська Ю. М.), прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міської ради Одеської області про заміну сторони виконавчого провадження;
      касаційну скаргу Южненської міської ради Одеської області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року (головуючий суддя Головей В. М., судді Разюк Г. П., Савицький Я. Ф.) та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року (головуючий суддя Смелянець Г. Є., судді Літвінов С. В., Невінгловська Ю. М.), прийняті за результатами розгляду скарги на незаконні дії та бездіяльність старшого державного виконавця Южненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Яківчук Г. О.;
      касаційну скаргу Южненської міської ради Одеської області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року (головуючий суддя Головей В. М., судді Разюк Г. П., Савицький Я. Ф.) та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року (головуючий суддя Смелянець Г. Є., судді Літвінов С. В., Невінгловська Ю. М.), прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міської ради Одеської області про заміну відповідача правонаступником
      у справі № 916/617/17 за позовом Южненської міської ради Одеської області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 290 404,81 грн та
      ВСТАНОВИЛА:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Обставини звернення Южненської міської ради до суду
      1. У березні 2017 року Южненська міська рада Одеської області (далі - Южненська міськрада) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1.) про стягнення 290 404,81 грн збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.
      2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач як власник нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 користується земельною ділянкою загальною площею 0,2300 га, яка перебуває в комунальній власності, без правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, що позбавляє позивача права отримувати від цієї земельної ділянки дохід у розмірі орендної плати.
      3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 14 червня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 203 211,47 грн збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.
      4. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року рішення суду першої інстанції частково скасовано, постановлено нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 290 404,81 грн збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.
      5. Господарським судом Одеської області 01 серпня 2017 року видано наказ на виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року у справі № 916/617/17.
      6. Державним виконавцем Южненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Шишкою Т. С. 15 серпня 2017 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54517433 про стягнення з ФОП ОСОБА_1. 290 404,81 грн на виконання наказу Господарського суду Одеської області від 01 серпня 2017 року у справі № 916/617/17.
      7. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , 1943 року народження, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
      8. На підставі положень пункту 3 частини першої статті 39 та статті 40 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) старшим державним виконавцем Южненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Яківчук Г. О. (далі - старший державний виконавець; ДВС відповідно) 19 листопада 2019 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 54517433 у зв`язку зі смертю боржника.
      9. 06 грудня 2019 року Южненська міськрада звернулася до Господарського суду Одеської області із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, згідно з якою просить суд замінити сторону виконавчого провадження № 54517433 ФОП ОСОБА_1 правонаступником - ОСОБА_2 .
      10. Заяву Южненської міськради обґрунтовано тим, що у зв`язку зі смертю боржника заборгованість підлягає стягненню з ОСОБА_2 , яка є спадкоємицею ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 листопада 2019 року № 2208.
      11. При цьому Южненська міськрада у своїй заяві про заміну сторони виконавчого провадження посилається на статтю 334 Господарського процесуального кодексу України.
      12. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 лютого 2020 року, у задоволенні заяви відмовлено.
      13. Ухвала суд першої інстанції мотивована тим, що суд позбавлений можливості визначити, чи перекриває вартість майна, одержаного у спадщину ОСОБА_2 , вартість боргів померлого боржника, а тому суд дійшов висновку про недоведеність підстав для заміни сторони виконавчого провадження № 54517433, а відтак - про відмову в задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження.
      14. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, на додаток до мотивів місцевого господарського суду також відхилив доводи заявника щодо можливості заміни сторони правонаступником на будь-якій стадії процесу, тобто і при відсутності виконавчого провадження.
      15. 10 лютого 2020 року Южненська міськрада звернулася до Господарського суду Одеської області зі скаргою на незаконні дії та бездіяльність старшого державного виконавця, в якій просить суд визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця від 19 листопада 2019 року № 54517433 про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу від 01 серпня 2017 року у справі № 916/617/17, виданого Господарським судом Одеської області.
      16. Скаргу обґрунтовано тим, що в ході ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження представником Южненської міськради було встановлено, що є тільки сканована чорно-біла копія свідоцтва про смерть боржника, яка не має жодних ознак підтвердження дійсності (згідно з оригіналом), відсутня будь-яка інформація ким або коли це свідоцтво було надано до ДВС, скаржник не отримував від органу ДВС постанови про закінчення виконавчого провадження. Також скаржник указує, що оригінал наказу господарського суду залишається в матеріалах виконавчого провадження та до суду не надісланий. Позивачем було сплачено 5 991,05 грн авансового внеску відповідно до заяви Южненської міськради щодо звернення до примусового виконання наказу, проте скаржник не має ніякої інформації щодо використаних коштів на проведення виконавчих дій або повернення коштів згідно з матеріалами виконавчого провадження; в оскаржуваній постанові про це також не зазначено.
      17. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року, у задоволенні скарги відмовлено.
      18. Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що документи, які надані скаржником до скарги у копіях, не засвідчені належним чином. Южненською міськрадою взагалі не надано суду доказів, які підтверджують посилання скаржника на те, що постанова про закінчення виконавчого провадження винесена державним виконавцем на підставі сканованої чорно-білої копії свідоцтва про смерть боржника, яка не була засвідчена у встановленому законодавством порядку. Надсилання постанов виконавця, як і надсилання виконавчого документа разом з постановою про закінчення виконавчого провадження, є відповідними діями виконавця, не виконання яких свідчить про бездіяльність виконавця, які можуть оскаржуватися до суду та не свідчать про незаконність рішення (постанови) виконавця. Водночас у скарзі не заявлено вимог щодо незаконних дій/бездіяльності виконавця. Посилання скаржника на те, що в оскаржуваній постанові не зазначено розміру авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, суди до уваги не взяли, оскільки скаржником не надано суду належних доказів, які дозволяють встановити обставини внесення такого авансового внеску.
      19. 28 лютого 2020 року Южненська міськрада звернулася до Господарського суду Одеської області із заявою в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України, в якій просить суд замінити відповідача у справі № 916/617/17 ФОП ОСОБА_1 правонаступником - ОСОБА_2 .
      20. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року, у задоволенні заяви відмовлено.
      21. Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що заявник - Южненська міськрада може звернутись із заявою про заміну відповідача правонаступником лише в порядку статті 334 Господарського процесуального кодексу України. На переконання суду першої й апеляційної інстанцій, положення статті 52 Господарського процесуального кодексу України можуть бути застосовані лише до ухвалення рішення у справі та видачі наказу на його примусове виконання. Водночас Южненською міськрадою вже було подано до Господарського суду Одеської області заяву про заміну сторони виконавчого провадження з тих самих підстав, які зазначені у цій заяві, за результатом розгляду якої судом постановлено ухвалу від 17 грудня 2019 року про відмову у задоволенні вказаної заяви, яка залишена без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 лютого 2020 року.
      Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог
      22. 21 березня 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду подано касаційну скаргу Южненської міськради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 лютого 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 грудня 2019 року, в якій скаржник просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким замінити сторону виконавчого провадження № 54517433.
      23. 09 червня 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду подано касаційну скаргу Южненської міськради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року й ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року, в якій скаржник просить оскаржувані судові рішення про відмову в задоволенні скарги на дії ДВС скасувати та направити справу № 916/617/17 на новий розгляд.
      24. 09 червня 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду подано касаційну скаргу Южненської міськради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року й ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року, в якій скаржник просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким замінити відповідача у справі № 916/617/17 ФОП ОСОБА_1 правонаступником - ОСОБА_2 .
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      25. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 травня 2020 року поновив Южненській міськраді строк на касаційне оскарження, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Южненської міськради на судові рішення, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міськради про заміну сторони виконавчого провадження на підставі статті 334 Господарського процесуального кодексу України, призначив розгляд справи у порядку письмового провадження та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      26. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 червня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Южненської міськради на судові рішення, прийняті за результатами розгляду скарги Южненської міськради на дії ДВС, призначив розгляд справи у порядку письмового провадження та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      27. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 червня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Южненської міськради на судові рішення, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міськради про заміну відповідача правонаступником на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України, призначив розгляд справи у порядку письмового провадження та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      28. 23 червня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу № 916/617/17 разом з касаційними скаргами Южненської міськради на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      29. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до вимог частини першої статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
      30. У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником (частина перша статті 334 Господарського процесуального кодексу України).
      31. Пунктом 3 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
      32. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).
      33. Таким чином, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначені норми у разі смерті боржника зобов`язують державного виконавця закінчити виконавче провадження і правонаступництво щодо фізичної особи у цьому випадку не допускається. При цьому колегія суддів враховує, що боржник мала статус фізичної особи - підприємця, а заява про заміну боржника на її спадкоємицю стосується фізичної особи.
      34. Натомість Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 2-2697/11, а також Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 25 травня 2019 року у справі № 390/2041/17 дійшли іншого висновку, зазначивши, що у разі смерті боржника за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника у зобов`язанні.
      35. Крім того, Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 02 квітня 2020 року у справі № 471/162/14-ц навела висновок про те, що у разі смерті боржника, до якого у кредитора існує грошове зобов`язання, за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні. Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення заборгованості включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 Цивільного кодексу України. Відповідний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 676/1958/16-ц, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 49/157-06. Так, Верховний Суд зазначив, що з матеріалів справи випливає, що у визначені статтею 1281 Цивільного кодексу України строки стягувач дії щодо заміни сторони правонаступником не вчинив, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що банк не позбавлений як кредитор права пред`явити вимоги до спадкоємців боржника в порядку, передбаченому статтями 1281, 1282 Цивільного кодексу України.
      36. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 49/157-06 залишив без змін оскаржувані у справі судові рішення, які мотивовані тим, що на час розгляду заяви ДВС строк, який встановлений частиною другою статті 1281 Цивільного кодексу України і є присічним (преклюзивним), вже сплив, а тому кредитор (стягувач) втратив право заявляти вимоги до спадкоємців боржника.
      37. Як зазначає колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з наведеного вбачається різність норм матеріального права та висновків касаційних судів під час розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні, тому наявна потреба у визначенні, яка саме процесуальна норма забезпечить виконання рішення суду та чи можливе поновлення виконавчого провадження після його закінчення у зв`язку зі смертю боржника.
      38. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 07 липня 2020 року прийняла справу № 916/617/17 для спільного розгляду в її межах касаційних скарг Южненської міськради.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      (а) щодо судових рішень, прийнятих за результатами розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження
      39. У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень статей 52, 334 Господарського процесуального кодексу України та наголошує на тому, що обов`язок спадкодавця щодо сплати заборгованості кредиторові, присудженої судом за життя першого, не припинився внаслідок смерті спадкодавця та перейшов до спадкоємця.
      40. Крім того, Южненська міськрада зазначає, що з урахуванням імперативної норми статті 52 Господарського процесуального кодексу України заміна сторони виконавчого провадження може бути проведена судом до моменту повного виконання рішення суду. При цьому скаржник вказує, що такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13, постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10, від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц, від 11 квітня 2019 року у справі № 2/1522/7661/11, від 24 липня 2019 року у справі № 686/5377/18 та від 20 грудня 2019 року у справі № 2-942/11.
      41. Також скаржник указує, що нормами чинного законодавства передбачено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину (стаття 1282 Цивільного кодексу України), майнова та матеріальна шкода, яка завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцем в межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину (частина четверта статті 1231 Цивільного кодексу України), а відтак відсутність оцінки успадкованого майна не перешкоджає здійсненню заміни сторони виконавчого провадження.
      Позиція ОСОБА_2 .
      42. У відзиві на цю касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Заміни сторони виконавчого провадження в закінченому провадження законодавством не передбачено.
      43. ОСОБА_2 також зауважує, що правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення, тобто зміна сторони виконавчого провадження можлива лише до закінчення виконавчого провадження. Отже, застосування статті 15 Закону № 1404-VIII після закінчення виконавчого провадження є неможливим.
      44. Щодо посилання скаржника на статтю 52 Господарського процесуального кодексу України ОСОБА_2 зазначає, що приписи цієї статті можуть бути застосовані лише до ухвалення рішення у справі та видачі наказу на його примусове виконання, однак у цій справі судове рішення прийнято та на його виконання видано відповідний наказ. Оскільки судовий процес, щодо якого виник спір, уже завершений, це унеможливлює заміну учасника справи.
      45. З урахування викладеного ОСОБА_2 просить відмовити Южненській міськраді в задоволенні цієї касаційної скарги та залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін.
      (б) щодо судових рішень, прийнятих за результатами розгляду скарги на дії ДВС
      46. Южненська міськрада у своїй касаційній скарзі вказує, що судами не надано оцінки доказам, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди попередніх інстанцій в порядку статті 74 Господарського процесуального кодексу України не витребували у Южненського міського відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції матеріали виконавчого провадження.
      47. Крім того, скаржник зазначає, що державним виконавцем не встановлено законність свідоцтва про смерть ОСОБА_1 . На переконання Южненської міськради відсутні будь-які ознаки того, що до старшого державного виконавця надходив оригінал документа, який був підставою для прийняття ним рішення про закінчення виконавчого провадження.
      48. Також скаржник звертає увагу на те, що до теперішнього часу Южненська міськрада не отримала оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження, а виконавчий документ - оригінал наказу господарського суду залишається в матеріалах виконавчого провадження та до суду не надісланий.
      49. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили законність постанови державного виконавця від 19 листопада 2019 року та не надали оцінки цій постанові на відповідність вимогам, які передбачені законом.
      50. ОСОБА_2 письмово своєї позиції щодо цієї касаційної скарги Южненської міськради не висловила.
      (в) щодо судових рішень, прийнятих за результатами розгляду заяви про процесуальне правонаступництво
      51. У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень статей 52, 334 Господарського процесуального кодексу України та наголошує на тому, що в ухвалах від 17 грудня 2019 року та від 17 березня 2020 року в цій справі судовою колегією Господарського суду Одеської області зроблено два взаємовиключних висновки.
      52. Так, в ухвалі від 17 грудня 2019 року зазначено про неможливість замінити сторону виконавчого провадження в порядку статті 334 Господарського процесуального кодексу України, оскільки виконавче провадження закінчено, а в ухвалі від 17 березня 2020 року вказано, що на сьогодні триває стадія судового провадження - виконавче провадження, заміну сторони в якому передбачено лише приписами статті 334 Господарського процесуального кодексу України.
      53. При цьому скаржник вважає, що стаття 52 Господарського процесуального кодексу України може бути застосована як під час виконавчого провадження разом зі статтею 334 Господарського процесуального кодексу України, так і окремо, в разі відсутності виконавчого провадження.
      54. Крім того, скаржник послався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 905/2589/17 та вказав, що на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження, така заміна є прийнятною у правовідносинах, що допускають правонаступництво, і можливою незалежно від загальних умов та порядку (етапу) здійснення виконавчого провадження.
      55. ОСОБА_2 письмово своєї позиції щодо цієї касаційної скарги Южненської міськради не висловила.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо заміни учасника справи та заміни сторони виконавчого провадження
      56. За матеріалами справи, судовими рішеннями господарських судів з ФОП ОСОБА_1. на користь Южненської міськради стягнуто 290 404,81 грн збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. На виконання цих рішень судом було видано відповідний наказ, на підставі якого 15 серпня 2017 року було відкрито виконавче провадження № 54517433.
      57. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
      58. 19 листопада 2019 року старшим державним виконавцем згідно з пунктом 3 частини першої статті 39 та статтею 40 Закону № 1404-VIII винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 54517433 з примусового виконання рішення суду у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_1
      59. 25 листопада 2019 року приватним нотаріусом Южненського міського нотаріального округу Одеської області Валігурським М. М. видано свідоцтво № 2208 про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем майна (нежитлової будівлі) ОСОБА_1 є її дочка - ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 197).
      60. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 190141398 від 25 листопада 2019 року, об`єкт нерухомого майна (нежитлова будівля загальною площею 1 577,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ) належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 2208 (т. 1, а. с. 198).
      61. Конституція України визначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Основного Закону).
      62. Згідно з положеннями статей 18, 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
      63. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі України «Про виконавче провадження» органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону № 1404-VIII).
      64. Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 52 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
      65. Під час виконавчого провадження заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі частин першої - третьої, п`ятої статті 334 Господарського процесуального кодексу України: у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
      66. Варто зазначити, що стаття 52 Господарського процесуального кодексу України вміщена до розділу І «Загальні положення» глави 4 «Учасники судового процесу» цього Кодексу, якими регламентуються загальні засади відносно кола учасників, сторін, третіх осіб судового провадження, осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, їх прав та обов`язків тощо. Натомість стаття 334 Господарського процесуального кодексу України розташована в розділі V «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах», що присвячений врегулюванню відносин, пов`язаних з примусовим виконанням судових рішень. Звідси нормативні приписи статті 52 Господарського процесуального кодексу України слід вважати загальними по відношенню до приписів, закріплених статтею 334 цього Кодексу.
      67. Вирішувати питання про заміну сторони виконавчого провадження слід з урахуванням норм Закону № 1404-VIII.
      68. Так, частиною першою статті 15 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.
      69. Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі, зокрема, звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону (пункт 5 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII).
      70. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
      71. За пунктом 2 частини першої статті 40 згаданого Закону виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
      72. Відповідно до пункту 13 розділу 2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція), правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення.
      73. З аналізу наведеного нормативного регулювання можна зробити висновок про те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи.
      74. На стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу з урахуванням підстав, визначених статтею 52 Господарського процесуального кодексу України. У цьому випадку приписи статті 334 Господарського процесуального кодексу України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу.
      75. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 Господарського процесуального кодексу України.
      76. Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 Господарського процесуального кодексу України допускається на будь-якій стадії судового провадження, включаючи й стадію виконання судового рішення.
      77. Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону № 1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. Отже, відповідна заміна сторони виконавчого провадження правонаступником може бути здійснена лише у разі скасування постанови виконавця про закінчення такого виконавчого провадження.
      78. З урахуванням наведених вище законодавчих приписів, у разі смерті фізичної особи - сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні.
      79. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника.
      80. Щодо можливості заміни боржника - фізичної особи - підприємця на його правонаступника - фізичну особу, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      81. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, в якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
      82. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
      83. Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно із частиною восьмою статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
      84. Така правова позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 920/50/19 (провадження № 12-129гс19).
      85. Фізична особа - підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном як фізична особа.
      86. Статтею 1218 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
      87. Звідси наявність у спадкодавця статусу фізичної особи - підприємця не впливає на можливість заміни боржника (як сторони у справі, так і сторони виконавчого провадження) його правонаступником - фізичною особою.
      88. Щодо строків пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядку задоволення цих вимог Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
      89. Статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
      90. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 Цивільного кодексу України).
      91. Відповідно до частини першої статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
      92. За частиною першою статті 1296 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
      93. Частиною першою статті 1297 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
      94. Звідси при вирішенні питання про заміну учасника справи та заміну сторони виконавчого провадження судам необхідно встановити коло всіх спадкоємців померлого боржника, які прийняли спадщину (за законом або за заповітом).
      95. Згідно із частиною першою статті 1281 Цивільного кодексу України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.
      96. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (частини друга та третя статті 1281 Цивільного кодексу України). Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (частина четверта вказаної статті 1281 Кодексу).
      97. Відповідно до положень статті 1282 Цивільного кодексу України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
      98. За змістом наведених вище норм права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. Звідси обов`язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 Цивільного кодексу України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.
      99. Оскільки зі смертю боржника грошові зобов`язання включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 Цивільного кодексу України. Стаття 1281 Цивільного кодексу України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до боргових зобов`язань. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а також припинення таких зобов`язань (подібний правовий висновок викладено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження 14-397цс19)).
      100. Звідси сплив строків, визначених частиною четвертою статті 1281 Цивільного кодексу України, має своїм наслідком і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.
      101. За таких обставин при вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України та заміни сторони виконавчого провадження в порядку статті 334 цього ж Кодексу у разі смерті фізичної особи (боржника, відповідача) судам перш за все необхідно з`ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи, а також встановити, чи пред`явлено кредитором вимоги до спадкоємців боржника.
      Щодо суті касаційної скарги на судові рішення, прийняті за результатами розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження
      102. Відмовляючиу задоволенні заяви Южненської міськради про заміну сторони виконавчого провадження в порядку статті 334 Господарського процесуального кодексу України, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в цьому випадку суд позбавлений можливості визначити, чи перекриває вартість боргів померлого боржника вартість успадкованого майна боржника, а тому, враховуючи приписи статті 1282 Цивільного кодексу України, підстави для заміни сторони виконавчого провадження № 54517433 є недоведеними.
      103. Як уже зазначалося, на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу з урахуванням підстав, визначених статтею 52 Господарського процесуального кодексу України. У цьому випадку приписи статті 334 Господарського процесуального кодексу України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу.
      104. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 Господарського процесуального кодексу України.
      105. Щодо визначення вартості успадкованого майна при вирішенні питання про заміну сторони виконавчого провадження Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      106. Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 Цивільного кодексу України).
      107. Статтею 1282 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
      108. За змістом частин першої - третьої статті 57 Закону № 1404-VIII визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємноюзгодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.
      109. Викладене дає підстави для висновку про те, що не визначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 Цивільного кодексу України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
      110. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13, постанови Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10, від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц, від 11 квітня 2019 року у справі № 2/1522/7661/11, від 24 липня 2019 року у справі № 686/5377/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 2-942/11, Великою Палатою Верховного Суду до уваги не беруться. Висновки щодо застосування норм права у цих справах стосувалися питання заміни кредитора (юридичної особи) поза межами виконавчого провадження у зобов`язанні на підставі відступлення права вимоги. Натомість спірні правовідносини в цій справі виникли з приводу заміни у виконавчому провадженні боржника (померлої фізичної особи) правонаступником.
      111. У той же час, як зазначалося вище, кредитор може пред`явити вимогу до спадкоємців боржника лише у межах строків, встановлених статтею 1281 Цивільного кодексу України.
      112. Як уже вказувалося, ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 25 листопада 2019 року приватним нотаріусом Южненського міського нотаріального округу Одеської області Валігурським М. М. видано свідоцтво № 2208 про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем майна (нежитлової будівлі) ОСОБА_1 є її дочка - ОСОБА_2 .
      113. За таких обставин відповідно до положень статті 1281 Цивільного кодексу України Южненська міськрада повинна пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (або ж з дня, коли вона дізналася про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину).
      114. Як уже зазначалося, вирішувати питання про заміну сторони виконавчого провадження в порядку статті 334 Господарського процесуального кодексу України суд може лише після виконання кредитором вимог, встановлених статтею 1281 Цивільного кодексу України.
      115. Водночас стаття 1281 Цивільного кодексу України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 495/1933/15-ц).
      116. Рішення суду про стягнення збитків підтверджує існуюче грошове зобов`язання, адже характер та обсяг прав і обов`язків його сторін залишається незмінним, додається лише безпосередня можливість примусового виконання зобов`язання. До моменту здійснення такого виконання відповідне зобов`язання продовжує існувати.
      117. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення кредитора безпосередньо до суду, зокрема, із заявами про процесуальне правонаступництво та (або) про заміну сторони виконавчого провадження слід розглядати як пред`явлення кредитором вимог до спадкоємця боржника в порядку статті 1281 Цивільного кодексу України.
      118. Водночас судами попередніх інстанцій не встановлено коло всіх спадкоємців померлої ОСОБА_1 , які прийняли спадщину, а також обсяг спадкування кожним з них.
      119. Відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      120. Звідси Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості встановити обставини щодо того, чи є ОСОБА_2 єдиним спадкоємцем померлого боржника, чи отримала вона у спадщину все майно спадкодавця, а отже, чи відбулося правонаступництво у відповідних матеріальних правовідносинах.
      121. Таким чином, перевіривши застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткову обґрунтованість касаційної скаргиЮжненської міськради на судові рішення, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міськради про заміну сторони виконавчого провадження № 54517433 правонаступником та про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій з направленням справи № 916/617/17 в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Щодо суті касаційної скарги на судові рішення, прийняті за результатами розгляду скарги на дії ДВС
      122. Відмовляючи у задоволенні скарги на незаконні дії ДВС, в якій Южненська міськрада просила визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця від 19 листопада 2019 року № 54517433 про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу від 01 серпня
      2017 року у справі № 916/617/17, виданого Господарським судом Одеської області, суди попередніх інстанцій зазначили, що доводи скарги є необґрунтованими, а також не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України.
      123. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
      124. Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
      125. Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII та пункту 6 розділу І Інструкції під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
      126. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII).
      127. Згідно з абзацом другим пункту 1 розділу II Інструкції виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
      128. Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
      129. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, у тому числі, у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону.
      130. У свою чергу частиною п`ятою статті 15 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
      131. У силу пунктів 12, 13 Інструкції у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження (припинення юридичної особи, а також в інших випадках заміни сторони у виконавчому провадженні), якщо правовідносини допускають правонаступництво, виконавець за заявою сторони виконавчого провадження, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником. На підставі постановленої судом ухвали виконавець своєю постановою замінює сторону виконавчого провадження. Ухвала суду та постанова виконавця долучаються до виконавчого документа при його передачі до іншого органу державної виконавчої служби або приватного виконавця або поверненні його стягувану чи до суду.
      132. Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Після заміни вибулої сторони виконавчого провадження її правонаступником виконавець продовжує виконання виконавчого провадження в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII.
      133. Як уже зазначалося, згідно з пунктом 3 частини першої та другої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
      134. Закінчення виконавчого провадження без належних правових підстав грубо порушує права стягувача на неупереджене, ефективне, своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення.
      135. Із зазначеного нормативного регулювання випливає, що, дотримуючись засад законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності виконавчого провадження, його гласності та відкритості, виконавець зобов`язаний вживати передбачених чинним законодавством заходів щодо примусового виконання рішень, належного вчинення виконавчих дій.
      136. Отримавши дані про смерть фізичної особи - сторони виконавчого провадження, виконавець має отримати підтвердження чи спростування таких даних, звернувшись відповідно до пункту З частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII із запитом до органу державної реєстрації актів цивільного стану згідно з компетенцією останнього, визначеного Законом України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
      137. Після отримання даних про смерть сторони виконавчого провадження виконавець має звернутися до компетентних органів/осіб для отримання відомостей про заведення спадкової справи, видачу свідоцтва про право на спадщину. Це дасть змогу виконавцеві з`ясувати, які особи як спадкоємці померлої сторони виконавчого провадження зверталися за отриманням спадщини та що саме ними було успадковано згідно зі свідоцтвом про право на спадщину.
      138. Отже, виконавець, установивши на підставі відповідних доказів факт смерті фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має вчинити дії щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну такої сторони її спадкоємцями та надалі за заявою сторони звернутися до суду з відповідним поданням про заміну сторони виконавчого провадження.
      139. Смерть, оголошення померлою або визнання безвісно відсутньою фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має виступати підставою для його закінчення лише коли виконання обов`язків такої особи чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.
      140. За матеріалами оскарження, 19 листопада 2019 року згідно з пунктом 3 частини першої статті 39 та статтею 40 Закону № 1404-VIII старшим державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 54517433 з примусового виконання рішення суду у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_1
      141. 25 листопада 2019 року приватним нотаріусом Южненського міського нотаріального округу Одеської області Валігурським М. М. видано свідоцтво № 2208 про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем майна (нежитлової будівлі) ОСОБА_1 є її дочка - ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 197).
      142. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 190141398 від 25 листопада 2019 року об`єкт нерухомого майна (нежитлова будівля загальною площею 1 577,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ) належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 2208 (т. 1, а. с. 198).
      143. З викладеного вбачається, що незважаючи на наявність правонаступника боржника - ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину після померлої ОСОБА_1 , старший державний виконавець не зупинив вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 54517433 та не отримав даних, необхідних для вирішення питання про заміну померлої сторони виконавчого провадження її спадкоємцем.
      144. Звідси при прийнятті постанови про закінчення виконавчого провадження старшим державним виконавцем не вжито всіх належних та достатніх заходів з примусового виконання рішення суду, передбачених законом, та прийнято незаконне рішення про закінчення виконавчого провадження № 54517433.
      145. Суди попередніх інстанцій на наведене уваги не звернули, тому їх судові рішення постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
      146. Крім того, Южненська міськрада у своїй касаційній скарзі звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили законність постанови державного виконавця від 19 листопада 2019 року та не надали оцінку цій постанові на відповідність вимогам статті 28 Закону № 1404-VIII, оскільки до теперішнього часу Южненська міськрада не отримала оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження, а виконавчий документ - оригінал наказу господарського суду залишається в матеріалах виконавчого провадження та до суду не надісланий.
      147. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина четверта статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
      148. Відповідно до частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено, зокрема, заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
      149. Южненська міськрада у своїй скарзі на дії ДВС просила суд витребувати у державного виконавця матеріали виконавчого провадження № 54517433 з огляду на те, що оскаржувана постанова винесена на підставі незасвідчених документів та з порушенням статей 39, 40 Закону № 1404-VIII. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні цього клопотання, дійшовши висновку про його необґрунтованість.
      150. Натомість саме з витребуваних матеріалів виконавчого провадження № 54517433 суд може встановити, чи вчинялися старшим державним виконавцем дії щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну померлої боржниці як сторони виконавчого провадження її спадкоємцями, які саме дії вчинялися виконавцем та чи відповідають такі дії приписам законодавства.
      151. Відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      152. Оскільки суди попередніх інстанцій не витребували матеріали виконавчого провадження та не дослідили їх, Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості надати оцінку доводам скарги Южненської міськради на дії ДВС, а висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість скарги є передчасними.
      153. З огляду на викладене, перевіривши застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про обґрунтованість касаційної скарги Южненської міськради на судові рішення, прийняті за результатами розгляду скарги на дії ДВС, та про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій з направленням справи № 916/617/17 в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Щодо суті касаційної скарги на судові рішення, прийняті за результатами розгляду заяви про процесуальне правонаступництво
      154. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви про заміну сторони у справі № 916/617/17 в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Южненська міськрада може звернутись із заявою про заміну відповідача на її правонаступника лише в порядку статті 334 Господарського процесуального кодексу України.
      155. Як уже зазначалося, процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 Господарського процесуального кодексу України допускається на будь-якій стадії судового провадження, включаючи й стадію виконання судового рішення.
      156. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 905/2589/17 Великою Палатою Верховного Суду до уваги не береться, оскільки викладений в ній висновок щодо застосування норм права стосується питання наявності підстав для заміни в господарській справі одного боржника на двох боржників - основного й субсидіарного. Натомість спірні правовідносини в цій справі виникли з приводу заміни боржника (померлої фізичної особи) правонаступником.
      157. За таких обставин Южненська міськрада, звертаючись до господарського суду із заявою про заміну відповідача у справі її правонаступником, обґрунтовано послалася на статтю 52 Господарського процесуального кодексу України.
      158. У той же час, як зазначалося вище, кредитор може пред`явити вимогу до спадкоємців боржника лише у межах строків, встановлених статтею 1281 Цивільного кодексу України.
      159. Як уже вказувалося, ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 25 листопада 2019 року приватним нотаріусом Южненського міського нотаріального округу Одеської області Валігурським М. М. видано свідоцтво № 2208 про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем майна (нежитлової будівлі) ОСОБА_1 є її дочка - ОСОБА_2 .
      160. За таких обставин відповідно до положень статті 1281 Цивільного кодексу України Южненська міськрада повинна пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (або ж з дня, коли вона дізналася про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину).
      161. Як уже зазначалося, вирішувати питання про заміну сторони у справі № 916/617/17 в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України суд може лише після виконання кредитором вимог, встановлених статтею 1281 Цивільного кодексу України.
      162. 06 грудня 2019 року Южненська міськрада звернулася до Господарського суду Одеської області із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, згідно з якою заявник просив суд замінити сторону виконавчого провадження № 54517433 ФОП ОСОБА_1 правонаступником - ОСОБА_2 . Таким чином позивач не пропустив строку пред`явлення вимоги до спадкоємця боржника, встановленого статтею 1281 Цивільного кодексу України.
      163. У той же час, як зазначалося вище, судами попередніх інстанцій не встановлено коло всіх спадкоємців померлої ОСОБА_1 , які прийняли спадщину, а також обсяг спадкування кожним з них.
      164. Відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      165. Звідси Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості встановити обставини щодо того, чи є ОСОБА_2 єдиним спадкоємцем померлого боржника, чи отримала вона у спадщину все майно спадкодавця, а отже, чи відбулося правонаступництво у відповідних матеріальних правовідносинах.
      166. Таким чином, перевіривши застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткову обґрунтованість касаційної скарги Южненської міськради на судові рішення, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міськради про процесуальне правонаступництво, та про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій з направленням справи № 916/617/17 в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Щодо відступу від висновку щодо застосування норм права
      167. Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 02 квітня 2020 року у справі № 471/162/14-ц, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 49/157-06, а також Верховного Суду України, викладеного у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 676/1958/16-ц, відсутні. Правові висновки Верховного Суду та Верховного Суду України у вказаних справах обґрунтовано тим, що у разі смерті боржника за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні, однак у визначені статтею 1281 Цивільного кодексу України строки стягувач не вчинив дії щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником.
      168. Натомість у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій приписи статті 1281 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин не застосовувалися. Адже суди, вирішуючи питання про заміну сторони виконавчого провадження та про заміну сторони у справі, відмовили стягувачу в задоволенні відповідних заяв не через пропуск кредитором визначеного статтею 1281 Цивільного кодексу України строку пред`явлення вимог до спадкоємців, а з інших підстав.
      169. Так само відсутні підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 2-2697/11, оскільки у цій справі державний виконавець зупинив виконавче провадження у зв`язку зі смертю боржника до встановлення правонаступництва, тому вимоги про заміну сторони виконавчого провадження - боржника його правонаступником підлягають задоволенню. Натомість у справі, що розглядається, державний виконавець виконавче провадження не зупиняв, а виніс постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку зі смертю боржника.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      170. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
      171. Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 цього Кодексу, а також якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
      172. Ураховуючи викладене, оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій постановлені з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що:
      - касаційна скарга Южненської міськради на судові рішення, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міськради про заміну сторони виконавчого провадження на підставі статті 334 Господарського процесуального кодексу України, підлягає частковому задоволенню, судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи № 916/617/17 в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції;
      - касаційна скарга Южненської міськради на судові рішення, прийняті за результатами розгляду скарги Южненської міськради на дії ДВС, підлягає задоволенню, судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи № 916/617/17 в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції;
      - касаційна скарга Южненської міськради на судові рішення, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міськради про процесуальне правонаступництво на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України, підлягає частковому задоволенню, судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи № 916/617/17 в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Щодо судових витрат
      173. З огляду на висновок щодо суті касаційних скарг Южненської міськради судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду заяв та скарги Южненської міськради.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу Южненської міської ради Одеської області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 лютого 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 грудня 2019 року у справі № 916/617/17, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міської ради Одеської області про заміну сторони виконавчого провадження, задовольнити частково.
      2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 лютого 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 грудня 2019 року у справі № 916/617/17, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міської ради Одеської області про заміну сторони виконавчого провадження, скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
      3. Касаційну скаргу Южненської міської ради Одеської області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року у справі № 916/617/17, прийняті за результатами розгляду скарги Южненської міської ради Одеської області на незаконні дії та бездіяльність старшого державного виконавця Южненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Яківчук Г. О., задовольнити.
      4. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року у справі № 916/617/17, прийняті за результатами розгляду скарги Южненської міської ради Одеської області на незаконні дії та бездіяльність старшого державного виконавця Южненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Яківчук Г. О., скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
      5. Касаційну скаргу Южненської міської ради Одеської області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року у справі № 916/617/17, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міської ради Одеської області про заміну відповідача правонаступником, задовольнити частково.
      6. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року у справі № 916/617/17, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міської ради Одеської області про заміну відповідача правонаступником,скасувати, а справу направити в цій частині на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. Ю. Уркевич
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      В. М. Сімоненко
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 93217981
    • By ANTIRAID
      Справа № 357/5595/20
      Провадження 2/357/2529/20
      Категорія 82
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 листопада 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
      головуючий суддя - Цукуров В. П. ,
      секретар судового засідання - Александрова А. С.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Біла Церква Київської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , третя особа - Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про звільнення майна з-під арешту, -
      В С Т А Н О В И В :
      ТОВ «Кредитні ініціативи» (далі - «Позивач») звернулось до суду з даним позовом до ОСОБА_1 (далі - «Відповідач»), третя особа - Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про звільнення майна з-під арешту.
      В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на наступні обставини.
      28.11.2012 року ПАТ «Сведбанк», який в свою чергу є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено Договір факторингу. Відповідно до даного Договору ПАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» своє право вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право вимоги якої належить банку на підставі документації. З моменту відступлення банком прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та вважаються наданими ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Разом з правами вимоги до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» переходять всі права пов`язані з ними права, зокрема грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій інші обов`язкові платежі.
      Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статус нового кредитора/стягувача за договором кредиту №2633/0608/45-002 позичальником згідно якого є Відповідач ОСОБА_1 .
      Між Відповідачем та ВАТ «Сведбанк» укладено іпотечний договір відповідно до якого, на забезпечення виконання основного зобов`язання, іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: квартиру загальною площею 36,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
      У зв`язку з невиконанням Відповідачем умов кредитного договору та значної заборгованості Відповідача, Позивач був вимушений розпочати процедуру стягнення на іпотечне майно.
      18.06.2019 року право власності на майно було зареєстроване за ТОВ «Кредитні ініціативи».
      Однак, Позивачу стало відомо, що реалізувати вище вказане майно на даний час неможливо, оскільки, головним державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Кравченко О.Г. постановою від 12.08.2016 року у ВП №51895932 накладено арешт на нерухоме майно Відповідача та заборона на його відчуження. Внаслідок винесення вищевказаної постанови порушені права Позивача як власника відповідного майна, а тому за таких обставин Позивач просив звільнити з-під арешту нерухоме майно, яке належить ТОВ «Кредитні ініціативи», а саме: квартиру загальною площею 36,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження головним державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Кравченко О.Г. постановою від 12.08.2016 року у ВП №51895932 та стягнути з Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн.
      Ухвалою суду від 21.07.2020 року було відкрито провадження у даній справі, постановлено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.68 - 69).
      01.09.2020 року на адресу суду від представника Відповідача надійшов відзив на позов, разом із підтвердженням його направлення Позивачу. У відзиві той зазначив, що зазначений позов Відповідач не визнає та проти його задоволення заперечує з наступних підстав.
      В 2019 році Відповідачу стало відомо з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої станом на 12.08.2019 року, що власником квартири АДРЕСА_1 , є не він, а ТОВ «Кредитні ініціативи».
      Відповідач, вважаючи, що перехід права власності на предмет іпотеки було здійснено Позивачем з порушенням норм чинного законодавства, звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою про визнання протиправним та скасування рішення.
      Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун О.І. про визнання протиправним та скасування рішення - задоволено.
      Визнано дії Державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Верестуна О.І. щодо проведення 18 червня 2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи» - незаконними.
      Визнано протиправним та скасовано рішення Державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Верестуна О.І. від 20.06.2019 року, згідно з яким внесено запис до Державного реєстру речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1856104132103, за ТОВ «Кредитні ініціативи».
      Тобто, Відповідачем в судовому порядку оскаржено законність набуття права власності на предмет іпотеки, а саме - на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи».
      Крім того, за твердженнями Відповідача на позовні вимоги про зняття арешту з майна поширюється трирічний строк позовної давності, перебіг якого починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про арешт майна.
      Так, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015 року позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено. В рахунок погашення заборгованості Позивача перед Відповідачем за кредитним договором, яка станом на 10.04.2013 року складає 444 178,52 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 10.06.2008 року у вигляді квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 36,3 кв.м., яка зареєстрована за Відповідачем згідно з договором купівлі-продажу квартири від 10.06.2008 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори за реєстровим номером №1-3007, шляхом проведення прилюдних торгів на підставі Закону України «Про виконавче провадження», на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки нерухомого майна.
      03 листопада 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , постановила ухвалу, якою апеляційну скаргу Відповідача відхилено, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015 року залишено без змін.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 03.11.2015 року залишено без змін.
      11 серпня 2016 року відкрито виконавче провадження №51895932 з примусового виконання виконавчого листа №2/357/1261/15, виданого 21.07.2016 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області. Стягувач - ТОВ «Кредитні ініціативи», боржник - ОСОБА_1 .
      12 серпня 2016 року в межах даного виконавчого провадження було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
      Даною постановою було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
      Отже, як вбачається з вищевикладеного та Інформаційної довідки №177205731 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформована станом на 12.08.2019 року, арешт на квартиру АДРЕСА_1 було накладено в інтересах ТОВ «Кредитні ініціативи», адже саме Позивач є стягувачем по виконавчому провадженню, в рамках якого було накладено арешт.
      З огляду на вищевикладене, Відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (а.с.77-80).
      Представник Позивача в судові засідання не з`явився, засобами електронного зв`язку на адресу суду направив заяву про розгляд справи без його присутності, вимоги позову підтримав в повному обсязі (а.с.146).
      21.09.2020 року в судовому засіданні представник Відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що Позивач вже не є власником спірної квартири, оскільки рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.01.2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун О.І. про визнання протиправним та скасування рішення було задоволено. Судом визнано дії державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації права власності на квартиру незаконними, також визнано протиправним та скасовано рішення реєстратора, згідно з яким право власності на спірну квартиру зареєстровано за ТОВ «Кредитні ініціативи».
      12.11.2020 року в судове засідання Відповідач та представник Відповідача не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представником Відповідача через канцелярію суду було подано заяву про розгляд справи без участі Відповідача та його представника. В задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі (а.с.162).
      В судові засідання представник третьої особи - Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, будь-яких заяв або клопотань на адресу суду від нього не надходило (а.с.72).
      В зв`язку з тим, що 12.11.2020 року сторони не з`явилися в судове засідання, згідно із ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
      Суд, дослідивши доказі у справі в їх сукупності, приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
      Судом встановлено наступні обставини та зміст спірних правовідносин.
      Між Відповідачем та ВАТ «Сведбанк» укладено іпотечний договір №2633/0608/45-002-Z-1 від 10.06.2008 року, відповідно до якого, на забезпечення виконання основного зобов`язання, іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: квартиру загальною площею 36,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с.11-13).
      У зв`язку з невиконанням Відповідачем умов кредитного договору та значної заборгованості Відповідача, Позивач розпочав процедуру стягнення на іпотечне майно.
      Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, дата, час державної реєстрації 18.06.2019 року, власником квартири АДРЕСА_1 є ТОВ «Кредитні ініціативи» (а.с.14-15).
      Постановою від 11.08.2016 року у ВП №51895932, головним державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Кравченко О.Г. відкрито виконавче провадження за виконавчим листом виданим 21.07.2016 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області (а.с.138).
      Відповідно до постанови головного державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Кравченко О.Г. на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт та оголошено заборону на її відчуження (а.с.139).
      У той же час, як убачається з рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.01.2020 року, судом було задоволено позовні вимоги Відповідача ОСОБА_1 по цивільній справі за його позовом до ТОВ «Кредитні ініціативи», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун О.І. про визнання протиправним та скасування рішення. Даним рішенням визнано дії державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Верестуна О.І. щодо проведення 18.06.2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи» незаконними. Також визнано протиправним та скасовано рішення Державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Верестуна О.І. від 20.06.2019 року, згідно з яким внесено запис до Державного реєстру речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1856104132103 за ТОВ «Кредитні ініціативи» (а.с.99-123).
      Постановою Київського апеляційного суду від 09.09.2020 року вищевказане рішення суду першої інстанції змінене шляхом викладення мотивувальної частини рішення в іншій редакції. В іншій, тобто описовій та резолютивній частинах, рішення суду залишено без змін (а.с.163-167).
      Тобто, Відповідачем в судовому порядку оскаржено законність набуття права власності Позивачем спірної квартири. Його позов задоволено, рішення суду набрало законної сили. На час розгляду даної справи Позивач вже не є власником квартири АДРЕСА_1 .
      Розглядаючи дану цивільну справу суд керується наступними нормами права.
      Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
      Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
      За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
      У той же час, у пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.
      У свою чергу національне законодавство України встановлює наступне.
      Відповідно до ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
      Згідно з ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
      Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
      Згідно з ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
      Згідно з ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
      В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на ст.ст.317, 319, 321 ЦК України. Втім, як убачається із матеріалів справи, Позивач перестав бути власником спірного майна, а тому суд приходить до висновку про те, що його вимоги не ґрунтуються на законі. Правових підстав для задоволення позову у суду немає. У задоволенні позову необхідно відмовити.
      У зв`язку із відмовою у задоволенні основних позовних вимог, не підлягають задоволенню й вимоги Позивача про стягнення з Відповідача на його користь сплаченого судового збору.
      Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених позовних вимог з урахуванням обраного позивачем способу захисту права.
      На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 13, 81, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
      У Х В А Л И В :
      У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , третя особа - Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), про звільнення з-під арешту майна, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», а саме: квартири, загальною площею 36,3 кв.м., житловою площею 17,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що накладений Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП 51895932, виданий 12.08.2016 року, видавник: головний державний виконавець Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Кравченко О.Г. - відмовити.
      Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
      Апеляційну скаргу може бути подано до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Повні дані сторін:
      Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ЄДРПОУ 35326253, місцезнаходження: 04080, м.Київ, вулиця Вікентія Хвойки, будинок 21.
      Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
      Повне судове рішення складено 16.11.2020 року.
      Суддя
      В.П. Цукуров
      Джерело: ЄДРСР 92922347
    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
      № 22-ц/824/10678/2020
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      м . Київ
      Справа № 2-655/12
      11 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
      головуючого судді - Кулікової С.В.
      суддів - Желепи О.В.
      - Олійника В.І.
      при секретарі - Климчук Т.В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Бабенка Юрія Сергійовича на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року, постановлену під головуванням судді Батрин О.В., за скаргою ОСОБА_1 про визнання протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чижика Андрія Павловича у виконавчому провадженні № 57499196 з примусового виконання виконавчого листа про передачу квартири на реалізацію Державному підприємству «Сетам», заінтересована особа: стягувач Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»,-
      в с т а н о в и в:
      У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чижика Андрія Павловича, в якій просила визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича про передачу нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 на реалізацію Державному підприємству «Сетам».
      На обґрунтування скарги зазначала, що з метою виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.05.2012 про звернення стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом реалізації вказаного майна у рахунок погашення перед АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 65/08-Ж від 18.04.2008 року у розмірі 228 599 доларів США 11 центів, що за курсом НБУ станом на 10.02.2012 року складає 1 826 484,03 грн., судом видано виконавчий лист. Приватним виконавцем Чижиком А.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 57499196) від 23.10.2018 р.
      З метою виконання рішення суду приватний виконавець передав на реалізацію ДП «Сетам» вказану квартиру, який надав оголошення на своєму офіційному сайті за посиланням: https://setam.net.ua/auction/365232 про реалізацію квартири:
      Стан аукціона: Реєстрація учасників Номер лоту: 363812
      Дата проведення аукціону: 16 Серпня 2019 09:00 Дата закінчення торгів; 16 Серпня 2019 18:00 Дата закінчення подання заявок: 16 Серпня 2019 08:00 Стартова ціна: 808 000.00 грн.
      Гарантійний внесок: 40 400.00 грн.
      Крок аукціону: 16 160.00 грн.
      Область: м. Київ
      Місцезнаходження майна: АДРЕСА_2
      Такі дії приватного виконавця щодо передачі нерухомого майна на реалізацію ДП «Сетам» боржник вважає незаконними, оскільки заявка на реалізацію арештованого майна не відповідає вимогам Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5. Зокрема, до неї не долучено копію дозволу органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, так як у зазначеній квартирі зареєстрована неповнолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
      Крім того, дії приватного виконавця щодо передачі квартири боржника на реалізацію є неправомірними, оскільки ОСОБА_1 не має у власності іншого нерухомого майна і на ці правовідносини поширюються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      При цьому, боржник вважає, що строк звернення до суду зі скаргою не пропущено, оскільки жодних документів від приватного виконавця щодо здійснення примусових дій з виконання рішення суду, не отримувала.
      Враховуючи, що лише 06.08.2019 року при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження боржник довідалася про порушення її прав, то у визначений п. «а» ч. 1 ст. 449 ЦПК України десятиденний строк звернулась з вказаною скаргою до суду.
      Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким скарги задовольнити.
      Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що суд дійшов помилкового висновку, відсутні порушення статей 17,18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» внаслідок проведення прилюдних торгів та продажу предмета іпотеки, не врахувавши, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти до заявки на реалізацію арештованого майна необхідно додати копію дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду, тоді як заявка на реалізацію арештованого майна приватного виконавця Чижика А.П. не містить посилання на наявність даного дозволу. Вважав, що інформація, яка розміщена на сайті ДП «Сетам» є не повною та не достовірною. При цьому, ДП «Сетам» в порушення п. 4 Розділу ІІ Порядку не повідомило виконавця про необхідність усунення недоліків в частині до заявки всіх необхідних документів.
      Вказував на те, що суд не надав належної правової оцінки доводам скаржника щодо порушення приватним виконавцем вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Твердження суду першої інстанції про те, що предмет іпотеки не є єдиним майном (житлом) боржника, оскільки згідно повідомлення КП Павлоградське міжміське БТІ за боржником на праві власності зареєстровано 1/3 частина квартири за адресою: АДРЕСА_3 , не відповідає дійсним обставинам справи, так як згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.11.2019 року, право власності на квартиру № 24 ОСОБА_1 було припинено 12.07.2013 року. Отже, станом на дату передачі приватним виконавцем квартири на реалізацію, у власності ОСОБА_1 не було іншого нерухомого майна.
      Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
      В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
      Інші учасники справи в судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомили, тому колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності.
      Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення представника скаржника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
      Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що приватний виконавець при передачі квартири боржника на примусову реалізацію діяв в межах чинного законодавства, порушень з його сторони судом не встановлено та боржником не доведено.
      Колегія суддів вважає, що такі висновки суду не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.
      Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28.05.2012року у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 65/08-Ж від 18.04.2008 року у розмірі 228 599 доларів США 11 центів, що за курсом НБУ станом на 10.02.2012 року складає 1 826 484,03 грн., звернуто стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом реалізації вказаного майна на публічних торгах в межах процедури виконавчого провадження (т. 1 а.с. 151-154), яке набуло законної сили відповідно до ухвали Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2013 року (т. 2 а.с. 45-48).
      За рішенням суду стягувачу видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання.
      23 жовтня 2018 рокуприватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яка разом з додатками: викликом приватного виконавця, розрахунком основної винагороди приватного виконавця, декларацією про доходи та майно боржника фізичної/юридичної особи боржника 24 жовтня 2018року направлена сторонам виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, з дотриманням вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, боржнику направлені документи за адресою: АДРЕСА_5 , яка зазначена у виконавчому документі (т. 2 а.с. 108-116).
      Відповідно до іпотечного договору від 18.04.2008 року,забезпеченням виконання зобов`язань за кредитним договором є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , яка згідно з відповіддю КП Київської міської ради «Київське міське БТІ» на праві власності зареєстрована за боржником.
      23 жовтня 2018 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника - цієї квартири.
      29 травня 2019 року приватним виконавцем було описано та арештовано майно боржника, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
      29 травня 2019 року приватним виконавцем до Київської філії ДП «СЕТАМ» направлено пакет документів щодо реалізації майна боржника.
      Згідно з повідомленнямДП «СЕТАМ», електронні торги щодо реалізації предмета іпотеки призначено дату та час проведення електронних торгів -на 16 серпня 2019 року о 09:00 год., реєстраційний номер лота - 336202.
      Звертаючись до суду із скаргою, ОСОБА_1 вказувала на те, дії приватного виконавця щодо передачі нерухомого майна на реалізацію ДП «Сетам» є незаконними, оскільки заявка на реалізацію арештованого майна не відповідає вимогам Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5, зокрема, до неї не долучено копію дозволу органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, так як у зазначеній квартирі зареєстрована неповнолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
      Відповідно до п. 3 Розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5, виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.
      Заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в електронній або паперовий формі): копія виконавчого документа, а в разі наявності зведеного виконавчого провадження - довідка виконавця щодо загальної кількості виконавчих документів та суми, що підлягає стягненню за ними; копія постанови про опис та арешт майна боржника, а у разі якщо опис та арешт майна проводили до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» - копія акта опису та арешту майна боржника; копії документів, що підтверджують вартість (оцінку) майна (повідомлення сторін про визначення вартості майна, акт виконавця про визначення вартості майна або звіт суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання про оцінку майна, строк чинності якого відповідає вимогам частини шостої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»); у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.
      Приватний виконавець самостійно формує і перевіряє заявку та документи щодо передання майна на реалізацію на відповідність вимогам законодавства та після встановлення відповідності документів таким вимогам підписує (за допомогою кваліфікованого електронного підпису із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її разом із документами, передбаченими абзацами четвертим-восьмим пункту 3 розділу ІІ цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет приватного виконавця для внесення інформації про проведення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) до Системи.
      З матеріалів справи вбачається, що приватним виконавцем 29 травня 2019 року до Київської філії ДП «Сетам» було направлено пакет документів щодо реалізації майна боржника.
      Листом від 12.07.2019 року № 7894/17-18-19 ДМ «Сетам» повідомило приватному виконавцю, стягувачу та боржнику відомості щодо реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів.
      Доводи боржника з приводу того, що приватним виконавцем не отримано дозвіл від органу опіки та піклування, оскільки в квартирі зареєстрована неповнолітня дитина, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив, так як вказаним обставинам надано оцінку рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 травня 2012 року та ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2012 року. Так, судами встановлено, що на час укладання сторонами договору іпотеки єдиним власником та користувачем предметом іпотеки - квартири АДРЕСА_1 була відповідач ОСОБА_1 . Реєстрація сина ОСОБА_2 в цій квартирі відповідачка здійснила 08 грудня 2011 року, тобто після укладення договору іпотеки без згоди іпотекодержателя.
      Тому, відсутні порушення статей 17, 18 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України від 02 червня 2005 року № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» внаслідок проведення прилюдних торгів та продажу предмета іпотеки, оскільки за змістом вказаних правових норм дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні, необхідний на момент укладення договору іпотеки.
      Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року, справа № 678/301/12.
      Крім того, рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі №757/33524/14-ц від 09.04.2015 року позов ПАТ «Креді Агріколь Банк» про виселення та зняття з реєстраційного обліку боржника ОСОБА_1 задоволено повністю.
      Проте, колегія суддів вважає, що суд безпідставно вказав, що предмет іпотеки, квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не є єдиним майном (житлом) боржника, оскільки згідно з повідомленням КП Павлоградське міжміське БТІ за боржником на праві власності зареєстровано 1/3 частина квартири за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, що на неї не поширюється мораторій відповідно до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», виходячи з такого.
      З матеріалів справи вбачається, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 19.11.2019 року право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_6 було припинено 12.07.2013 року.
      Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.
      Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
      Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).
      Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).
      Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого ст. 3 цього Закону.
      Крім того, згідно з п. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Вказаний Закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
      Так, із матеріалів справи вбачається, що належна ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1 придбана за кошти, надані за кредитним договором, має площу 57,00 кв.м. та є предметом договору іпотеки, яким забезпечено виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, валютою за яким є долар США.
      Доказів наявності у боржника іншого нерухомого житлового майна матеріали справи не містять.
      Крім того, ОСОБА_1 посилалася на те, що вказана квартира використовується нею та її неповнолітнім сином,як місце постійного проживання.
      Зазначене, матеріалами справи, доводами стягувача та приватного виконавця не спростовано.
      Виходячи із наведених вимог закону та враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, що мають значення для вирішення справи колегія суддів вважає, що на квартиру розповсюджуються дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Відтак, апеляційний суд приходить до висновку про неправомірність дій приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича щодо передачі на реалізацію ДП «Сетам» квартири АДРЕСА_1 .
      За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України - скасуванню, оскільки постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права, із прийняттям постанови про задоволення скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця.
      Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
      п о с т а н о в и в :
      Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бабенка Юрія Сергійовича задовольнити.
      Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року скасувати і прийняти нову постанову, якою скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чижика Андрія Павловича у виконавчому провадженні № 57499196 з примусового виконання виконавчого листа про передачу квартири на реалізацію Державному підприємству «Сетам» задовольнити.
      Визнати дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича щодо передачі на реалізацію Держаному підприємству «Сетам» квартири АДРЕСА_1 неправомірними.
      Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
      Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
      Повний текст постанови складено 12 листопада 2020 року.
      Головуючий: Судді:
      Джерело: ЄДРСР 92883559
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 295/6656/14-ц
      Провадження № 14-507цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
      на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 18 квітня 2019 року, постановлену суддею Лєдньовим Д. М.,
      та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,
      за скаргою ОСОБА_1
      на дії старшого державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби міста Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Присяжнюк Ельвіри Юріївни
      у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»
      до ОСОБА_1 , ОСОБА_2
      про стягнення 139 330,22 грн
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування скарги
      1. У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Богунського районного суду міста Житомира зі скаргою на дії старшого державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби міста Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - державний виконавець), у якій указав, що рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 15 лютого 2016 року скасовано рішення Богунського районного суду міста Житомира від 17 квітня 2015 року, ухвалено нове рішення, яким з нього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 139 330,22 грн.
      2. У скарзі ОСОБА_1 зазначає, що 03 березня 2016 року суд першої інстанції видав ТОВ «Кредитні ініціативи» виконавчий лист на примусове виконання зазначеного судового рішення від 15 лютого 2016 року. 17 лютого 2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи» пред`явило його до виконання.
      3. 19 лютого 2019 року постановою державного виконавця відкрите виконавче провадження, того ж дня прийняті постанови державного виконавця про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 14 072,33 грн та про арешт його майна у межах 154 995,63 грн (сума стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження).
      4. ОСОБА_1 вважає зазначені постанови державного виконавця незаконними, оскільки, на його думку, був пропущений строк пред`явлення відповідного виконавчого документа до виконання. Він просив скасувати постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, арешт майна боржника та стягнення виконавчого збору, а також зобов`язати державного виконавця вилучити відомості про нього з Єдиного реєстру боржників.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      5. Ухвалою від 18 квітня 2019 року Богунський районний суд міста Житомира відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця, оскільки встановив, що заява ТОВ «Кредитні ініціативи» про відкриття виконавчого провадження та зазначений виконавчий лист подані товариством до установи поштового зв`язку 12 лютого 2019 року, тобто в межах визначеного законодавством трирічного строку, а тому зауваження ОСОБА_1 про порушення вимог чинного законодавства є безпідставними.
      6. Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково; ухвала Богунського районного суду міста Житомира від 18 квітня 2019 року в частині відмови у задоволенні вимоги про скасування постанови державного виконавця від 19 лютого 2019 року про стягнення виконавчого збору скасована, закрите провадження в цій частині вимог; у решті ухвала суду першої інстанції залишена без змін.
      7. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що останнім днем пред`явлення зазначеного виконавчого документа до виконання є 16 лютого 2019 року, однак це був вихідний день, тому останнім днем пред`явлення відповідного виконавчого листа є 17 лютого 2019 року. Отже, ухвала суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог скарги щодо скасування зазначених постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та арешт майна боржника є законною та обґрунтованою. Але оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору має відбуватись у порядку адміністративного судочинства, що відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/4842/17.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      8. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 18 квітня 2019 року і постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі про задоволення вимог його скарги в повному обсязі, а саме скасувати постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, арешт майна боржника та стягнення виконавчого збору, а також зобов`язати державного виконавця вилучити відомості про нього з Єдиного реєстру боржників.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      9. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив кінцеву дату для пред`явлення зазначеного виконавчого листа до виконання, не став повно і всебічно з`ясовувати обставини справи та досліджувати докази. Зокрема, кінцевою датою звернення до державної виконавчої служби з відповідним виконавчим документом, на думку ОСОБА_1 , має бути 15 лютого 2019 року, однак апеляційний суд неправильно встановив кінцевим днем такого звернення 17 лютого 2019 року з посиланням на те, що 16 лютого 2019 року є неділею - вихідним днем, тоді як це була субота.
      Доводи інших учасників справи
      10. Державний виконавець подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення через необґрунтованість, а оскаржувані судові рішення - без змін.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      11. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року відкрите касаційне провадження у справі.
      12. 28 серпня 2019 року ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів щодо порушення правил предметної юрисдикції, передбачених частиною шостою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Скаржник оскаржує постанову суду апеляційної інстанції, якою, зокрема, закрите провадження у справі в частині скасування постанови про стягнення виконавчого збору з мотивів необхідності розгляду відповідної вимоги в порядку адміністративного судочинства.
      13. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року справа прийнята до провадження та призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо строку пред`явлення виконавчого документа до виконання
      14. Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
      15. Таким чином перебіг строку пред`явлення виконавчого документа до виконання починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язується його початок, та спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
      16. Як установили суди попередніх інстанцій, рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист, набрало законної сили 15 лютого 2016 року. Отже, строк пред`явлення виконавчого документа розпочався 16 лютого 2016 року і сплив у відповідне число та місяць останнього третього року - 15 лютого 2019 року.
      17. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду погоджується з твердженням скаржника про те, що кінцевою датою звернення до державної виконавчої служби з відповідним виконавчим документом є 15 лютого 2019 року.
      18. Апеляційний суд неправильно встановив кінцевим днем такого звернення 17 лютого 2019 року, помилково також указавши, що 16 лютого 2019 року є неділею, а не суботою.
      19. Однак ця помилка не вплинула на загалом правильний висновок суду апеляційної інстанції про те, що стягувач не пропустив строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Оскільки, як досліджено судом першої інстанції та не спростовано апеляційним судом, представник стягувача склав заяву про відкриття виконавчого провадження 11 лютого 2019 року, а згідно з відомостями Укрпошти поштове відправлення прийнято від відправника 12 лютого 2019 року, тобто в межах трирічного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.
      Щодо юрисдикції
      20. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      21. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
      22. Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      23. Суди встановили, що 19 лютого 2019 року постановою державного виконавця відкрите виконавче провадження, того ж дня прийняті постанови державного виконавця про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 14 072,33 грн та про арешт його майна у межах 154 995,63 грн (сума стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження).
      24. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.
      25. Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
      26. Отже, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.
      27. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      28. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      29. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).
      30. Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та з його примусовим виконанням.
      31. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      32. Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      33. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом № 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      34. Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      35. Таким чином, Закон № 1404-VIII установлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      36. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону № 1404-VIII, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця (постанови від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 20 січня 2019 року у справі № 161/8267/17 (провадження № 14-604цс18) та інші).
      37. Отже, у частині закриття провадження у справі апеляційний суд дотримався висновку Верховного Суду щодо правильного застосування норми права, вказавши, зокрема, на відповідний висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/4842/17 (провадження № 14-186цс19).
      38. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки суду апеляційної інстанцій про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір у частині оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору ґрунтуються на правильному застосуванні норм права.
      39. Інші викладені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 були повною мірою та належним чином оцінені судами попередніх інстанцій.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      40. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
      41. Оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу у червні 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржувані рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом №460-IX.
      42. Пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      43. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).
      44. Перевіривши в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції (у не зміненій постановою частині) - без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      Щодо судових витрат
      45. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 141 ЦПК України покладається на скаржника.
      Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 Цивільного процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2019 року та ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 18 квітня 2019 року у не зміненій постановою частині у справі № 295/6656/14-ц залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач В. В. Пророк
      Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко
      В. В. Британчук В. С. Князєв
      Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанову оформлено суддею Кібенко О. Р.
      Джерело: ЄДРСР 92732461
    • By ais
      Сначала Стягувач подал исполнительный лист (решение суда о взыскании долга) в ДВС, потом через какое то время его забрал. ДВС в свою очередь потом открыла новое исполнительное производство (ИП) по взысканию исполнительного сбора (ИС) и на сегодня еще его не взыскала с должника.
      Стягувач снова подал ИЛ, но уже частному исполнителю (ЧИ), который успешно нужную сумму долга фактически полностью взыскал с должника, а также ИС и затраты ИП.
      Согласно п.5 ч.5 и ч.8 ст.27 и  Закону України «Про виконавче провадження», при таких обстоятельствах ДВС уже не имеет право взыскать ИС с должника.
      Иск в админ.суд подается в 10-дневный срок с момента неправомерных действий исполнителя. Но гос.исполнитель согласно закона издал постанову о взыскании ИС, но еще ничего не взыскал, т.е. ничего пока не нарушил (ни закона, ни прав должника).
      То что оспаривать нужно именно постановление о взыскании исп.сбора, а не что либо другое - это понятно.
      А теперь собственно вопрос:
      Что требовать, чтобы иск приняли (сроки подачи) и избежать двойного взыскания исполнительного сбора?

      ПС. может как то так: "визнати постанову про стягнення виконавчого збору такою, що не підлягає виконанню", т.е. основание - это уже взысканный ИС и то что до этого времени ДВС его не взыскала. Т.о. обойти сроки подачи и что еще нет нарущений со стороны ДВС.