ANTIRAID

Постановление САГ о взыскании с Приватбанка суммы взысканной по незаконной исполнительной надписи нотариуса КГНО Швеца Р.О. и затрат на правовую помощь

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2019 р.

Справа № 910/16664/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Мальченко А.О.
Жук Г.А.

секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 22.04.2019 (повний текст складено 22.04.2019)

у справі № 910/16664/18 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Пост- Продакшн «АВ-ТВ»

до

1) Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

2) Шевченківського районного відділу

державної виконавчої служби міста Києва Головного 

територіального управління юстиції у місті Києві

про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» (далі - ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», відповідач-1) та Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Шевченківський РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві, відповідач-2) про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса. В обґрунтування своїх вимог зазначило про стягнення відповідачами коштів за виконавчим написом нотаріуса, який скасовано в судовому порядку, а також виконавчого збору, які позивач просив повернути.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі № 910/16664/18 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» грошові кошти в розмірі 177 197, 04 грн. та судовий збір у розмірі 2 657, 56 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 9 086, 00 грн.

В частині позовних вимог про стягнення з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» грошових коштів у розмірі 17 825,98 грн. - відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, АТ КБ «Приватбанк» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині залишити без змін та ухвалити нове, яким відмовити в позові в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції не з`ясував, чи існує у позивача заборгованість перед АТ КБ «Приватбанк», відповідно за наявності заборгованості та невиконаних зобов`язань позивача за Кредитним договором, повернення йому сум за цим договором апелянт вважає таким, що суперечить, як приписам чинного законодавства, так й умовам Кредитного договору. При цьому, апелянт стверджував, що виконавчий напис нотаріуса скасовано не в зв`язку із сплатою заборгованості, а з підстав недодержання нотаріусом вимог закону. Крім цього, вважає недоведеним факт перерахування стягнутих коштів від державної виконавчої служби на рахунок відповідача для погашення відповідної заборгованості, оскільки до суду не надано належних доказів на підтвердження вказаних обставин, а саме, меморіальних ордерів або інших документів про перерахування коштів саме за Кредитним договором, одночасно апелянт зазначав про незаконне стягнення з нього витрат на правничу допомогу тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, щодо доводів апелянта з приводу не з`ясування судом наявності чи відсутності у позивача заборгованості перед відповідачем, зазначив, що вирішення даного питання не є завданням суду у даній справі, адже позовні вимоги у цій справі обґрунтовано стягненням з позивача коштів за виконавчим написом нотаріуса, який скасовано в судовому порядку. При цьому, зазначив, що оскільки виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, отримані відповідачем-1 кошти в сумі 177 197, 04 грн. належить повернути власнику (позивачу), відповідно висновки суду першої інстанції в цій частині вважає такими, що ґрунтуються на достатніх та допустимих доказах, які дають змогу встановити дійсні обставини справи та винести законне рішення. Крім цього, позивач стверджував про безпідставність та необґрунтованість доводів апелянта щодо відсутності підстав для стягнення з нього витрат на правову допомогу, надання якої підтверджено позивачем належними та допустимими доказами тощо.

В судове засідання апеляційної інстанції 17.09.2019 з`явилися представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надіслання на його адресу відповідної ухвали про оголошення перерви, яка згідно повідомлень про вручення поштових відправлень отримана уповноваженим представником останнього 27.08.2019, відтак апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності представника відповідача-2 за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати, в іншій частині залишити без змін та ухвалити нове, яким відмовити в позові в повному обсязі.

Представник позивача в даному судовому засіданні також надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, рішенням Господарського суду м. Києва від 16.04.2015 у справі №910/4124/15-г вимоги за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» задоволено повністю. Стягнуто з до ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість по тілу кредиту в розмірі 46 054,32 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 5 066,25 грн. та пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань - 488,61 грн.

Під час розгляду згаданої справи судом встановлено, що заборгованість ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» перед ПАТ КБ «Приватбанк» за Кредитним договором по тілу кредиту становила 46 054,32 грн.

На виконання вказаного рішення суду, постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві Руденко Н.В. від 22.09.2015 відкрито виконавче провадження (ВП №48806670) про стягнення з позивача боргу в розмірі 53 436,70 грн.

Постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві Руденко Н.В. від 28.04.2017 виконавче провадження закінчено в зв`язку з виконанням позивачем рішення суду в повному обсязі, у вищевказаній постанові зазначено, що кошти стягнуто та перераховано стягувачу.

17.11.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Швець Русланом Олеговичем вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №21627 (далі - виконавчий напис), яким запропоновано стягнути з ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» за період з 23.12.2011 по 19.09.2017 суму заборгованості, що становила 204 377,29 грн. та складається з:

- сума заборгованості по тілу кредиту - 46 054,84 грн.;

- заборгованість по відсоткам - 78 713,05 грн.;

- заборгованість по комісії - 66 437,84 грн.;

- заборгованість з пені - 66 437,84 грн.

Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Борисюком Р.А. від 31.01.2018 відкрито виконавче провадження №55672493 з виконання згаданого виконавчого напису.

Крім цього, постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Борисюком Р.А. від 31.01.2018 у вищевказаному виконавчому провадженні накладено арешт на майно позивача.

В подальшому, 01.02.2018 постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Борисюком Р.А. в рамках виконавчого провадження №55672493 накладено арешт на кошти ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ».

Вищевказані обставини встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі № 910/9258/18 за позовом ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» до АТ КБ «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, яким визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 17.11.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем за реєстровим номером 21627, яким запропоновано стягнути з ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості в розмірі 204 377,29 грн.

За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акту, який набрав законної сили.

За змістом ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно преамбули та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки судове рішення у справі № 910/9258/18, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, встановленим є факт визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, вчиненого 17.11.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем за реєстровим номером 21627, яким запропоновано стягнути з ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості в розмірі 204 377,29 грн.

Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження обставин щодо здійснення стягнення за вищезгаданим виконавчим написом нотаріуса, позивачем долучено до матеріалів справи меморіальні ордери про перерахування коштів, а саме, меморіальний ордер № 55672493 від 12.02.2018 на суму 106,26 грн з призначенням платежу «примусове списання коштів на підставі ВП № 21627 від 17.11.2017», меморіальний ордер № 55672493/3 від 20.06.2018 на суму 139 104,52 грн з призначенням платежу «списання коштів на підставі виконавчого напису № 21627 від 17.11.2017»; меморіальний ордер № 55672493/3 від 25.07.2018 на суму 55 812,24 грн. з призначення платежу «списання коштів на підставі виконавчого напису від 17.11.2017 № 21627».

До матеріалів справи також долучено лист Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 20.11.2018 № 55672493/34, за змістом якого 30.01.2018 до Відділу на виконання надійшов виконавчий напис № 21627 від 17.11.2018, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець P.O. про стягнення з ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу в розмірі 204 377,29 грн. В порядку примусового виконання виконавчого напису державним виконавцем з боржника стягнуто на депозитний рахунок Відділу кошти в розмірі 195 023,02 грн. За розпорядженням державного виконавця від 05.05.2018 стягнуті з боржника кошти (в розмірі 106,26 грн.) перераховано як витрати виконавчого провадження. За розпорядженням державного виконавця від 02.07.2018 стягнуті з боржника кошти (в розмірі 139 104,52 грн.) перераховано на користь стягувана (в сумі 67 000,00 грн.) та на користь держави як виконавчий збір (в сумі 12 645,87 грн.). За розпорядженням державного виконавця від 02.08.2018 стягнуті з боржника кошти (в розмірі 55 812,24 грн. та 59 458,65 грн.) перераховано на користь стягувача (в сумі 110 197,04 грн.) та на користь держави як виконавчий збір (в сумі 5 073,85 грн.). 09.11.2018 державний виконавець на підставі п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. Станом на 20.11.2018 на депозитному рахунку відділу відсутні стягнуті з ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» кошти.

З огляду на наведене, на підставі згаданого вище виконавчого напису, визнаного рішенням суду таким, що не підлягає виконанню, з позивача стягнуто кошти в сумі 177 197,04 грн., які в подальшому перераховано відповідачу, а також з кошти в розмірі 17 825,98 грн., які в якості виконавчого збору зараховано до Державного бюджету. Відповідно доводи апелянта в цій частині як безпідставні та необґрунтовані відхиляються судом апеляційної інстанції.

Відповідно до глави 12, п. 1.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, захист цивільних прав здійснюється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису. Виконавчі написи вчиняються нотаріусами на документах, які встановлюють заборгованість або передбачають повернення майна. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він має бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріального документа. Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

За змістом ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Положеннями ст. ст. 386, 387 ЦК України визначено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За приписами ч. ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають в зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;

4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі № 910/9258/18 виконавчий напис, вчинений 17.11.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем за реєстровим номером 21 627 про стягнення з ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості в розмірі 204 377,29 грн. визнано таким, що не підлягає виконанню, отримані відповідачем-1 кошти в сумі 177 197,04 грн. підлягають поверненню позивачу, адже підстава, на якій вони були отримані відпала, отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому, відповідачем-1 (апелянтом) не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кошти ним не отримано чи вони утримуються ним за наявності правових підстав чи були повернуті позивачу.

Твердження відповідача про те, що у нього багато проваджень відносно позивача, відповідно він не може ідентифікувати, які кошти стягнуто за яким виконавчим провадженням, а надані позивачем меморіальні ордери не підтверджують перерахування коштів ВДВС відповідачу-1, у відповіді відповідача-2 на адресу позивача дати перерахування коштів не співпадають з датами отримання коштів та одержаними сумами за меморіальними ордерами, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач-1 не заперечив надходження коштів, як й не надав будь-яких доказів на підтвердження наявного боргу позивача або ненадходження коштів за вищенаведеним виконавчим написом, й доказів оскарження винесеної 09.11.2018 державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження.

З приводу вимоги позивача про стягнення з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (відповідача-2) 17 825,98 грн. виконавчого збору, слід зазначити, що відповідно до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, який справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

За змістом ст. 39 цього Закону виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Оскільки відповідно до наведених вище норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

Згідно Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013, цей Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі).

Положеннями п. 5 вказаного Порядку визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету. Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов`язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.

Відповідно до п. 2 розділу 2 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджетів платежів здійснюється відповідними органами Казначейства з відповідних рахунків, відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, у межах поточних надходжень за день.

Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є органом, який здійснює повернення коштів, які було помилково або надмірно зараховано до бюджету, за поданням органу стягнення, яким у цьому випадку виступає Державна виконавча служба України. Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою, тому у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.

Оскільки кошти державного бюджету належать на праві власності державі, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст.2 ЦК України). 

Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом. 

В господарському процесі згідно ч. 4 ст. 56 ГПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Таким чином, відповідачем у даній справі має бути держава, яка бере у ній участь через відповідний орган (органи) державної влади, якими в даному випадку є Відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16.

Визначення відповідачів у справі, до яких звернено позов, є правом позивача, відповідно судом суб`єктний склад відповідачів без заяви позивача змінений бути не може.

Оскільки відповідачами у даній справі в частині вимог про стягнення виконавчого збору мають бути Відділ виконавчої служби та Казначейська служба, а позивачем визначено лише одного відповідача, заявлені ним в цій частині вимоги з неналежним суб`єктним складом не підлягає задоволенню.

Крім цього, під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем заявлено до стягнення 10 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.

За приписами ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, яка сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а також здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. В зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядку. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачено цим Законом.

За приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи долучено копію Договору №195 про надання правничої допомоги від 25.06.2018, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Кравець і партнери», копію акту надання послуг № 894 від 21.11.2018, який містить перелік наданих послуг, а також їх вартість в розмірі 10 000, 00 грн., копію платіжного доручення № 208 від 21.11.2018 на суму 10 000,00 грн., відповідно до якого позивач сплатив вказану суму адвокатському об`єднанню на підставі виставленого рахунку № 205 від 20.11.2018 на суму 10 000,00 грн., а також копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ № 005689 від 28.12.2015, яке видане на ім`я Волкодав Ірини Юріївни та ордер на надання правової допомоги серії КВ № 384419 від 08.12.2018.

З огляду на наведене, сукупність доказів щодо витраченого адвокатом часу на підготовку матеріалів до судового засідання, участь адвоката у судових засіданнях, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг й виконаних робіт та ціною позову, підлягає частково в розмірі 9 086,00 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За аналогічних підстав підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 500, 00 грн. витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, оскільки долученими до справи доказами: копіями акту надання послуг № 1142 від 09.07.2019, який містить перелік наданих послуг, а також їх вартість в розмірі 4 500, 00 грн., рахунку на оплату № 208 від 02.07.2019 на суму 4 500, 00 грн. та платіжного доручення № 295 від 09.07.2019 на суму 4 500, 00 грн. підтверджується факт надання адвокатом юридичних послуг у даній справі та перерахування коштів на підставі укладеного між позивачем та адвокатським об`єднанням Договору.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі № 910/16664/18 - без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд 1Д, ідентифікаційний код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 81, ідентифікаційний код 24265476) 4 500, 00 грн. витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/16664/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.09.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді А.О. Мальченко
Г.А. Жук

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84348338

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Это наше дело. Суд указал, что взысканная сумма по признанной не подлежащей исполнению нотариальной надписи подлежит возврату и соответственно взысканию с Приватбанка. Кроме того взыскана и правовая помощь, как в суде первой, так и апелляционной инстанции. Это еще один пример того, что нотариальные надписи нужно отменять, а нотариусам в погоне за клиентом быть крайне внимательным.

  • Like 4
  • Thanks 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Жаль только, что ничего нельзя взыскать с нотариуса...

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 часа назад, ANTIRAID сказал:

В частині позовних вимог про стягнення з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» грошових коштів у розмірі 17 825,98 грн. - відмовлено.

А почему...

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 часа назад, Bolt сказал:

А почему..

Здравствуйте, уважаемый коллега! У государственной исполнительной службы нет "своих" денег, а полученные по исполнительному производству деньги уже зачислены в госбюджет, т.е. и взыскать их возможно только с соответствующего органа казначейства (после серии решений ЕСПЧ граждан против Украины этот процесс был формально прописан в подзаконных актах), о чем суд и указал в своем решении:

"Таким чином, відповідачем у даній справі має бути держава, яка бере у ній участь через відповідний орган (органи) державної влади, якими в даному випадку є Відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16.

Визначення відповідачів у справі, до яких звернено позов, є правом позивача, відповідно судом суб`єктний склад відповідачів без заяви позивача змінений бути не може.

Оскільки відповідачами у даній справі в частині вимог про стягнення виконавчого збору мають бути Відділ виконавчої служби та Казначейська служба, а позивачем визначено лише одного відповідача, заявлені ним в цій частині вимоги з неналежним суб`єктним складом не підлягає задоволенню."

:)

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
7 минут назад, Marina-NET сказал:

Здравствуйте, уважаемый коллега! У государственной исполнительной службы нет "своих" денег, а полученные по исполнительному производству деньги уже зачислены в госбюджет, т.е. и взыскать их возможно только с соответствующего органа казначейства (после серии решений ЕСПЧ граждан против Украины этот процесс был формально прописан в подзаконных актах), о чем суд и указал в своем решении:

"Таким чином, відповідачем у даній справі має бути держава, яка бере у ній участь через відповідний орган (органи) державної влади, якими в даному випадку є Відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16.

Визначення відповідачів у справі, до яких звернено позов, є правом позивача, відповідно судом суб`єктний склад відповідачів без заяви позивача змінений бути не може.

Оскільки відповідачами у даній справі в частині вимог про стягнення виконавчого збору мають бути Відділ виконавчої служби та Казначейська служба, а позивачем визначено лише одного відповідача, заявлені ним в цій частині вимоги з неналежним суб`єктним складом не підлягає задоволенню."

:)

Да я уже почитал решение первой инстанции...))

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81303265

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

А что такое САГ...?

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 минуты назад, Marina-NET сказал:

опечатка :D

Думаете... Вот и не пойму... Вроде и не ПАГС, и не САХС... не похоже...))) 

  • Haha 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
9 часов назад, ANTIRAID сказал:

Это наше дело. Суд указал, что взысканная сумма по признанной не подлежащей исполнению нотариальной надписи подлежит возврату и соответственно взысканию с Приватбанка. Кроме того взыскана и правовая помощь, как в суде первой, так и апелляционной инстанции. Это еще один пример того, что нотариальные надписи нужно отменять, а нотариусам в погоне за клиентом быть крайне внимательным.

У меня сейчас дело с теми самыми лицами: Приват, Швец, ДВС, но только физлицо... ИНН тоже кстати на 200 т. , это наверное любимая цифра Швеца в "сотрудничестве" в подельничестве с Приватом...

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
23 часа назад, Bolt сказал:

Жаль только, что ничего нельзя взыскать с нотариуса...

и даже привлечь его к ответственности за злоупотребнения, поставленные на конвейер...

  • Like 1
  • Sad 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Подскажите процедуру возвращения средств взысканных частным исполнителем по ИНН, признанной судом не подлежащей исполнению

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, Сергей_77 сказал:

Подскажите процедуру возвращения средств взысканных частным исполнителем по ИНН, признанной судом не подлежащей исполнению

Так а Вы решения в данной теме не читаете разве...? Что за вопрос, перед Вами вся процедура расписана в решениях этой темы... Для кого эти решения показали... Подаёте иск и возвращаете...

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 28.09.2019 в 20:45, Сергей_77 сказал:

Подскажите процедуру возвращения средств взысканных частным исполнителем по ИНН, признанной судом не подлежащей исполнению

Н-да...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
13 часов назад, Vladimir AB сказал:

Н-да...

Ото ж, видите коллега, а мы тут пытаемся с общаться с кем то...)

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ais
      ДВС открыла производства по принудительному взысканию с должника исполнительного сбора и затрат, которые не были взысканы при исполнении решения суда по принудительному взысканию долга. Дополнительно арестовав все имущество должника, и наложив взыскание 20% на пенсию и др. доходы должника по з/п. Далее ДВС (понимая по всей видимости, что это затянется на долго, т.к. должник - пенсионер по инвалидности, или по другой причине) передает принудительное взыскание частному исполнителю.
      Но согласно ч.2 ст.5 ЗУ "Про виконавче провадження":
      т.е. ДВС не мог передавать ИП  по принудительному взысканию с должника исполнительного сбора и затрат, а частный исполнитель принимать исполнительный документ и открывать новое ИП по этому поводу. Так?
      Что делать, как защищаться в такой ситуации?
    • By ANTIRAID
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
      01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      м. Київ
      10 вересня 2019 року № 640/16322/19
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
      головуючого судді Шейко Т.І.,
      при секретарі судових засідань Гарбуз К.С.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
      за позовом
      ОСОБА_1
      до
      Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича
      про визнання протиправною та скасування постанови за участі представника позивача - Валенко К.П.; відповідач - не прибув;
      встановив:
      ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича від 13 лютого 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 1069,00 грн. в рамках виконавчого провадження №57983930.
      Позовні вимоги позивач мотивував тим, що постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону. Поряд з цим, грошова сума на час звернення позивача до суду із даним позовом, з боржника стягнута не була. Крім того, приватним виконавцем не наведено жодного розрахунку здійснених витрат та не зазначено обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду на 10 вересня 2019 року.
      При цьому, ухвалою суду зобов`язано відповідача надати матеріали виконавчого провадження №57983930.
      06 вересня 2019 року до суду надійшов відзив на позов Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича з додатками, а саме: - копією заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження від 22 грудня 2018 року (вх. №2233 від 28 грудня 2018 року); - копією виконавчого листа Голосіївського районного суду м. Києва у справі №2-376/11, виданого 02 березня 2012 року; - копією супровідного листа Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва від 13 лютого 2019 року №57983930 про направлення до виконання та до відома постанови від 13 лютого 2019 року; - копією постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 13 лютого 2019 року ВП №57983930; - копією супровідного листа Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва від 27 серпня 2019 року №57983930 про направлення до відома постанови про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 27 серпня 2019 року; - копією постанови про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 27 серпня 2019 року; - копією ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/16322/19 від 30 серпня 2019 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі та копією конверта.
      У своєму відзиві відповідач зазначив, що у його провадженні перебуває виконавче провадження №57983930 від 28 грудня 2018 року з примусового виконання виконавчого листа №2-376/11, виданого Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в розмірі 780861,71 грн. В рамках даного виконавчого провадження виконавцем винесена постанова про стягнення витрат виконавчого провадження від 13 лютого 2019 року, оскільки приватним виконавцем були понесені витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 1069,00 грн. 27 серпня 2019 року приватним виконавцем винесена постанова про зміну (доповнення) реєстраційних даних. Далі відповідач навів положення частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та зауважив, що: «Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), тобто не за рішенням, ухваленим судом, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому Законом, що передбачено як із частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», так і частиною першою статті 181 КАС України».
      Тобто, посилаючись на вказані вище нормативні положення, а також на постанову Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №213/2012/16, відповідач вважав, що даний позов не може бути розглянутий за правилами адміністративного судочинства.
      В судове засідання 10 вересня 2019 року прибув представник позивача, який підтримав позов та просив його задовольнити.
      Відповідач не прибув.
      Суд, заслухавши доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи, наявні в ній докази, дійшов наступних висновків.
      Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.
      Відповідно до статті 1 вказаного Закону примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
      Частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      Відповідно до статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з:
      1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
      2) авансового внеску стягувача;
      3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
      Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (частина друга статті 42).
      Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті (частина третя статті 42).
      Згідно з частиною четвертою цієї статті на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
      Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
      Так, наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1300/29430, затверджені Види та розміри витрат виконавчого провадження.
      Відповідно до пункту 1 до видів витрат виконавчого провадження відноситься, зокрема:
      1.Виготовлення документів виконавчого провадження:
      папір; копіювання, друк документів; канцтовари.
      2. Пересилання документів виконавчого провадження:
      конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку.
      9. Плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.
      10. Інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.
      Розділом II визначені розміри витрат виконавчого провадження.
      Так, відповідно до пункту 1 розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах.
      Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» (пункт 2).
      Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 9 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до встановленого Міністерством юстиції України розміру оплати (пункт 5).
      Як вбачається із матеріалів справи, на примусовому виконанні у Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича перебуває виконавчий лист №2-376/11, виданий 02 березня 2012 року Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості у сумі 780 851,71 грн.
      13 лютого 2019 року у ВП №57983930 приватний виконавець Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрій Павлович, керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження на проведення виконавчих дій у сумі 1069,00 грн.
      27 серпня 2019 року приватний виконавець Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрій Павлович виніс постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, згідно якої вніс зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме: в резолютивну частину постанови від 13.02.2019 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, та зазначив види витрат: «виготовлення документів ВП, пересилання документів, ВП, інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій».
      В порушення норм, встановлених наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1300/29430, яким затверджені види та розміри витрат виконавчого провадження, відповідачем не надано жодного доказу щодо виду та розміру витрат на суму 1069,00 грн., які приватний виконавець оскаржуваною постановою вирішив стягнути з позивача.
      Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
      В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
      У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
      Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
      Згідно статті 72 цього Кодексу доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
      Ці дані встановлюються такими засобами: -1) письмовими, речовими і електронними доказами; - 2) висновками експертів; - 3) показаннями свідків.
      При відкритті провадження у даній справі суд зобов`язав відповідача надати належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження №57983930. Втім, окрім вище перерахованих документів, доданих до відзиву, інших матеріалів (зокрема, щодо стану виконання виконавчого провадження, стягнутих сум, виду понесених витрат, розрахунку суми, тощо) - відповідачем не надано.
      За таких обставин відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів перед судом правомірність винесеної ним постанови від 13 лютого 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження на проведення виконавчих дій у сумі 1069,00 грн.
      Що стосується доводів відповідача, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, слід звернути увагу на таке.
      Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», на яку посилається відповідач, встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      Однак, відповідно до частини другої цієї статті рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      Також, суд звертає увагу, що позивач з даним позовом звертався до Голосіївського районного суду м. Києва (справа №2-376/11), ухвалою якого від 27 лютого 2019 року відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича про скасування постанови про стягнення витрат виконавчого провадження, та роз`яснено право на звернення в порядку адміністративного судочинства.
      Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог, а відтак вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
      Окрім того, суд вважає доцільним вийти за межі позовних вимог та, з урахуванням висновку суду щодо скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича про стягнення витрат виконавчого провадження ВП №57983930 від 13 лютого 2019 року, - визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича ВП №57983930 від 27 серпня 2019 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних, якою внесені зміни в резолютивну частину оскаржуваної постанови ВП №57983930 від 13 лютого 2019 року.
      Витрати по справі відсутні.
      Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 287, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
      в и р і ш и в:
      Позов ОСОБА_1 задовольнити.
      Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича про стягнення витрат виконавчого провадження ВП №57983930 від 13 лютого 2019 року.
      Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича ВП №57983930 від 27 серпня 2019 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних.
      Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
      Рішення може бути оскаржено до апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 287, 296 - 297, з урахуванням перехідних положень, Кодексу адміністративного судочинства України.
      Суддя Т.І. Шейко
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/84132592
    • By ANTIRAID
      Справа № 558/485/18
      номер провадження 2-а/558/11/18
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 серпня 2018 року смт. Демидівка
      Демидівський районний суд Рівненської області, в складі судді одноособово ОСОБА_1, при секретарі Ковальській Л.С.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1) до Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (місцезнаходження: смт. Демидівка, вул. Луцька, 100, Рівненської області) про оскарження дій державного виконавця, -
      в с т а н о в и в:
      ОСОБА _2, як боржник у виконавчому провадженні, звернувся до Демидівського районного суду Рівненської області з позовною заявою в якій просить скасувати постанову начальника Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Якимець Оксани Олександрівни від 17 травня 2018 року про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять від Пенсійного фонду України, як пенсійні виплати для ОСОБА_2 на рахунок № НОМЕР_2, відкритий у філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк», МФО 333368.
      В поданій до суду позовній заяві ОСОБА_2 зазначає про те, що на примусовому виконанні в Демидівському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області перебуває виконавче провадження № 56021914 про стягнення з нього, ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 1234582,88 гривень.
      Постановою начальника Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Якимець О.О. від 27 березня 2018 року звернено стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, відповідно до якої здійснюється щомісячне відрахування в розмірі 20 % пенсії по інвалідності, яку він отримує на рахунок № НОМЕР_2, що відкритий у філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк».
      В червні 2018 року при спробі отримати пенсію за допомогою картки у відділенні банку, зясувалося, що операція неможлива, а працівники банку повідомили про арешт коштів на його рахунку.
      При зверненні до Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області йому стало відомо, що грошові кошти на його пенсійному рахунку арештовані на підставі постанови про арешт коштів боржника від 17 травня 2018 року у виконавчому провадженні № 56021914 та йому було вручено копію такої постанови.
      Зазначеною постановою від 17 травня 2018 року про арешт коштів боржника було арештовано його усі кошти, в т.ч. і пенсія, яку отримує по інвалідності.
      Позивач ОСОБА_2 у позовній заяві вказує про те, що 24 липня 2018 року написав заяву начальнику Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Якимець О.О., в якій просив скасувати постанову про арешт коштів в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять від Пенсійного фонду України, як пенсія, на рахунок № НОМЕР_2, відкритий у відділені Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк».
      В цей же день отримав відповідь про те, що відсутні підстави для зняття державним виконавцем накладеного арешту на кошти боржника.
      Однак, з таким рішення начальника Демидівському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Якимець О.О. не погоджується, оскільки пенсія є єдиним джерелом його доходу, загальний розмір відрахувань з пенсії не може перевищувати 20% її розміру, а тому арешт всіх коштів у вигляді пенсійних виплат вважає неправомірним.
      З вказаних підстав у позовній заяві позивач просив скасувати постанову начальника Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Якимець О.О. від 17 травня 2018 року про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять від Пенсійного фонду України, як пенсійні виплати для ОСОБА_2 на рахунок № НОМЕР_2, відкритий у філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк», МФО 333368.
      Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, подав до суду заяву в якій просив справу розглянути без його участі.
      Виконуючий обовязки начальника Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Колоєзд І.С. в судове засідання не зявився, подав до суду заяву в якій просив розгляд справи провести без його участі, не заперечує проти прийняття рішення по справі відповідно до чинного законодавства України.
      Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України суд вирішує справу у письмовому провадженні.
      Дослідивши матеріали справи, докази по справі, суд приходить до наступних висновків.
      Суд розглянув адміністративну справу в межах позовних вимог позивача та на підставі наданих сторонами доказів.
      Сторони та /чи їх представники клопотань по суті справи не заявляли.
      Судом не вживалися заходи забезпечення доказів чи забезпечення позову по справі. Провадження по справі не зупинялося.
      Судом встановлено, що в Демидівському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області перебуває на виконанні виконавче провадження № 56021914 щодо виконання виконавчого напису № 23780, виданого 8 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1234582,88 гривень.
      27 березня 2018 року, в межах виконавчого провадження № 56021914 начальником Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Якимець О.О. прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
      17 травня 2018 року постановою начальника Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Якимець О.О., з метою забезпечення виконання виконавчого напису, накладено арешт на кошти боржника ОСОБА_2, що знаходяться на рахунках відкритих на його імя в Філії Рівненське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України».
      Згідно повідомлення Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області № 5138/15.7-24 від 24 липня 2018 року, що було отримане ОСОБА_2 24 липня 2018 року, боржнику на його звернення було повідомлено про відсутність підстав у державного виконавця для скасування арешту коштів ОСОБА_2
      Як встановлено з виписки по рахунку № НОМЕР_2 на такий рахунок ОСОБА_2 здійснюється зарахування його пенсії (а.с. 11-12).
      Із змісту ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що з пенсії ОСОБА_2 за видом стягнення по даному виконавчому провадженні може бути відраховано не більше як 20% її розміру.
      Таким чином, накладення арешту на рахунок ОСОБА_2, відповідно до постанови начальника Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Якимець О.О. від 17 травня 2018 року, що відкритий у Філії - Рівненське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України», унеможливлює отримання ОСОБА_2 залишкових коштів, після стягнення 20 % пенсії в порядку виконання виконавчого напису.
      Конституційний Суд України у своєму рішенні № 25рп/2009 від 7 жовтня 2009 року зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообовязковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел та забезпечується ст.ст. 7, 22, 46, 58, 68 Конституції України. А саме, кожний громадянин має право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення і всі застраховані особи є рівноправними щодо отримання пенсійних виплат. Конституційні права і свободи громадянина України гарантуються і не можуть бути скасовані.
      Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у рішенні по справі «Хонякіна проти Грузії» № 17767/08 від 19 червня 2012 року, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
      Норми ст. 41 Конституції України встановлюють принцип непорушності права приватної власності.
      Частина 1 ст. 287 КАС України визначає, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      Суд приходить до висновку, що поновлення порушеного права ОСОБА_2 на отримання пенсії можливе виключно шляхом зняття арешту з його коштів, що знаходяться на банківському вкладі № НОМЕР_2 у Філії Рівненське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України» (а.с. 3).
      Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт з коштів боржника може бути знятий за рішенням суду.
      З урахуванням вказаних обставин справи та правових норм, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_2 про зняття арешту з банківського рахунка (грошових коштів) у Філії Рівненське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України» через який він отримує пенсію, є обгрунтованими та підлягають до задоволення.
      Керуючись ст.ст. 241-246, 255, 287 КАС України, суд, -
      в и р і ш и в:
      Постанову начальника Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Якимець О.О. від 17 травня 2018 року про арешт коштів боржника скасувати в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять від Пенсійного фонду України як пенсійні виплати ОСОБА_2 (житель АДРЕСА_1, РНОКПП - НОМЕР_1) на рахунок № НОМЕР_2, відкритий у Філії Рівненське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України», МФО 333368.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Демидівський районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня його проголошення.
      Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
      Суддя Т.С. Феха.
      Джерело: ЄДРСР 76250507
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 916/1572/19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
      Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніан»
      на ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.06.2019 (суддя Оборотова О. Ю.)
      і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2019 (головуючий суддя Аленін О. Ю., судді Бєляновський В. В., Лавриненко Л. В.)
      за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем`єр Строй»
      про забезпечення позову
      у справі № 916/1572/19
      за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем`єр Строй»
      до Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніан»
      про стягнення 1 545 646 грн,
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Прем`єр Строй» (далі - позивач, ТОВ «Прем`єр Строй») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніан» (далі - відповідач, ТОВ «Даніан») про стягнення 1 545 646,00 грн.
      В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Прем`єр Строй» посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки від 31.01.2018 № 088/102 (далі - договір поставки).
      2. ТОВ «Прем`єр Строй» подало заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просить суд накласти арешт на грошові кошти ТОВ «Даніан» у загальному розмірі 1 545 646,00 грн, які обліковуються у банках та інших установах.
      3. В обґрунтування заяви про забезпечення позову ТОВ «Прем`єр Строй» посилається на те, що відповідач протягом майже півроку не сплачує заборгованість за поставлений товар за договором постави, посадові особи ТОВ «Даніан» не відповідають на телефонні дзвінки, причини прострочення оплати товару ніяк не коментують, будь-яких пропозицій щодо врегулювання спору мирним шляхом не вносять, відповіді на претензію, надіслану позивачем, не надають, за інформацією позивача намагаються вивести грошові кошти з рахунків у банківських установах.
      Отже, на думку позивача, до остаточного вирішення справи № 916/1572/19 за позовом ТОВ «Прем`єр Строй» до відповідача ТОВ «Даніан» про стягнення 1 545 646,00 грн, існує необхідність забезпечення позову у зв`язку з загрозою в подальшому утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду.
      Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
      4. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.06.2019, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2019, заяву про забезпечення позову ТОВ «Прем`єр Строй» задоволено.
      5. Господарський суд Одеської області вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми стягнення у розмірі 1 545 646,95грн, що належать ТОВ «Даніан» і знаходяться (обліковуються) на банківських рахунках в усіх банківських або інших кредитно-фінансових установах на території України.
      6. Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, місцевий господарський суд виходив з того, що заявником за допомогою належних та допустимих доказів доведено, що відповідач в процесі ведення господарської діяльності ухиляється від виконання договірних зобов`язань, у зв`язку з чим існує реальна загроза утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду.
      7. Як встановлено місцевим господарським судом, зі змісту заяви про забезпечення позову випливає, що станом на дату подачі заяви про забезпечення позову, існує реальна загроза утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, зокрема органами національної поліції внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато:
      - кримінальне провадження № 12019050770001279 за фактом незаконного вторгнення представників ТОВ «Даніан» на територію ТОВ «Прем`єр Строй»;
      - кримінальне провадження № 12019050770001505 за фактом вчинення посадовими особами ТОВ «Даніан» шахрайства, тобто за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого частиною другою статті 190 Кримінального кодексу. Подача ТОВ «Прем`єр Строй» даної заяви до органів національної поліції обумовлена саме умисним невиконанням ТОВ «Даніан» зобов`язань з оплати за договором поставки від 31.01.2018 № 088/102, придбанням прав на товар шляхом обману, зловживання довірою (без наміру оплати).
      8. Разом із цим місцевим господарським судом встановлено, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, статутний капітал ТОВ «Даніан» складає 21 000,00 грн. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру іпотек. Єдиного реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ТОВ «Даніан» від 06.06.2019 нерухоме майно у відповідача відсутнє.
      На переконання місцевого господарського суду, викладене свідчить про наявність значних ризиків невиконання ТОВ «Даніан» взятих на себе договірних зобов`язань, та можливість задоволення позивачем своїх вимог до ТОВ «Даніан» лише за рахунок грошових коштів на його банківських рахунках.
      9. Переглядаючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов висновків, що заявником до справи подані належні докази того, що, в подальшому, можуть виникнути труднощі виконання судового рішення, а, отже, такі заходи забезпечення позову, які застосував суд першої інстанції, є цілком обґрунтованими та законними.
      10. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача є гарантією реального виконання рішення суду та не є порушенням прав відповідача щодо володіння та користування своїм майном, оскільки такі заходи не породжують юридичних наслідків для списання коштів з рахунків відповідача до моменту вступу рішення у даній справі в силу та виникнення у відповідача обов`язку з його виконання.
      11. Суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на ціну позову, а також предмет позовних вимог, застосування заходу забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача є адекватним та співрозмірним.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      12. ТОВ «Даніан» подало касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції ухвалу місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
      13. У касаційні скарзі ТОВ «Даніан» зазначає, що ухвала Господарського суду Одеської області від 13.06.2019 і постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2019 є незаконними, винесені з порушенням норм процесуального права, зокрема статей: 7, 13, 73, 136, 137, 139, 140 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      14. Скаржник посилається на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду.
      15. На думку скаржника, ухвалення оскаржуваних судових рішень фактично блокує господарську діяльність відповідача, унеможливлює виконання зобов`язань з виплати заробітної плати та сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а також зобов`язань перед контрагентами.
      16. Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом було порушено порядок розгляду заяви про забезпечення позову, передбачений статтею 141 ГПК України, а апеляційним господарським судом не надано цьому порушенню оцінки.
      Позиція інших учасників справи, викладена у відзивах на касаційну скаргу
      17. ТОВ «Прем`єр Строй» подало відзив на касаційну скаргу, в якому не погоджується з доводами, викладеними у касаційній скарзі, просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішеннях.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
      18. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      19. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
      20. У відповідності до частини третьої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
      21. Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
      22. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
      23. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
      24. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
      25. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду або незабезпечення таким рішенням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
      26. Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
      27. Аргументуючи заяву про забезпечення позову, позивач посилається на те, що з урахуванням правовідносин, які склалися між сторонами, майнового характеру позовних вимог та їх суттєвого розміру, існує дійсна ймовірність того, що невжиття обраного позивачем заходу забезпечення позову можу утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову. За твердженням позивача, які також не були спростовані відповідачем, ТОВ «Даніан» протягом майже півроку не сплачує заборгованість за поставлений товар, ігнорує вимоги позивача про сплату заборгованості, причини прострочення оплати товару не аргументує, будь-яких пропозицій щодо врегулювання спору мирним шляхом не вносять, відповіді на претензію, надіслану позивачем, не надає, та намагається вивести грошові кошти з рахунків в банківських установах.
      28. Колегія суддів касаційного суду вважає, що при постановленні ухвали місцевий господарський суд надав оцінку обґрунтованості доводів позивача, встановив безпосередній зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позову (стягнення заборгованості за договором поставки), і правильно застосував статтю 136 ГПК України та обгрунтовано обрав захід до забезпечення позову, який відповідає пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України.
      29. Вжиття заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді у разі задоволення позову. Навпаки, невжиття зазначених заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
      30. У зв`язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють спірні правовідносини, зокрема вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.
      31. Суд відхиляє аргументи скаржника, викладені у пункті 16 цієї постанови (щодо порушення судами норм статті 141 ГПК України), з огляду на те, що частиною першою статті 141 ГПК України передбачено право суду, а не обов`язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову без вирішення питання зустрічного позову не є порушенням наведених вимог законодавства та не свідчить про незаконність оскаржуваної ухвали місцевого суду, а відповідно і постанови апеляційного суду про залишення її без змін.
      Крім цього, зважаючи на положення частини четвертої статті 141 ГПК України, ухвалення рішення про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічне забезпечення не позбавляє заявника права звернутися до суду із клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подано після застосування судом заходів забезпечення позову.
      Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.06.2019 у справі № 904/661/19.
      32. Щодо доводів відповідача, викладених у пункті 15 цієї постанови Суд зазначає таке.
      Приписами частини першої статті 2, частини другої статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї. Заробітна плата в розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю, статтях 15, 22, 24 Закону України «Про працю».
      Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.
      Отже, виплата підприємством працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.
      Відповідно до пункту 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до статей 191 та 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 151 Закону України «Про електроенергетику», та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
      Відповідно до частин третьої, четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
      Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.
      Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 916/73/19.
      33. При аналізі доводів скаржника щодо змісту рішення суду апеляційної інстанції Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні «Трофимчук проти України» зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).
      34. Суд вважає, що в іншій частині подана касаційна скарга фактично зводиться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, є проханням про повторний перегляд матеріалів справи, переоцінку доказів та встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення додаткового апеляційного перегляду.
      35. Відтак, наведені ТОВ «Даніан» у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржувних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими судами обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      36. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      37. Звертаючись із касаційною скаргою, ТОВ «Даніан» не спростувало висновків попередніх судових інстанцій про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову у справі № 916/1572/19 та не довело порушення судами норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права.
      38. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ «Даніан» залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.06.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2019 - без змін.
      Розподіл судових витрат
      39. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.
      Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
      ПОСТАНОВИВ :
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніан» залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.06.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2019 у справі № 916/1572/19 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий О. В. Случ
      Судді Н. О. Волковицька
      С. К. Могил
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/84847733
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      02 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 346/79/17
      Провадження № 14-471 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Ткачука О.С.
      суддів Антонюк Н.О., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою Публічного акціонерного товариства «БМ БАНК» на дії державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «БМ БАНК» на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року, постановлену колегією суддів Мелінишин Г. П., Горейко М. Д., Проскурніцького П. І.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст вимог скарги
      1. У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство «БМ Банк» (далі - ПАТ «БМ Банк», Банк) звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - державний виконавець Коломийського МР ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області, державний виконавець).
      2. Скарга мотивована тим, що на виконанні у Коломийському МР ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 2189, вчиненого 09 серпня 2013 року про звернення стягнення на майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Квартет» (далі - ТОВ «Квартет») на користь АТ «БМ Банк». 30 грудня 2016 року на адресу Банку з Коломийського МР ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області надійшло повідомлення, в якому зазначено, що вартість майна, яке належить ТОВ «Квартет» згідно оцінки, складеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Віконт-Консалтинг», (далі - ТОВ «Віконт-Консалтинг») становить 16 858 989,00 грн без ПДВ. Однак скаржник вважає, що звіт про оцінку майна було складено з порушенням чинного законодавства, а вартість майна, яке належить боржникові, значно завищена.
      3. У зв`язку з викладеним Банк просив скасувати звіт про оцінку майна від 20 грудня 2016 року, складений ТОВ «Віконт-Консалтинг» та зобов`язати Коломийський МР ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області призначити повторну експертизу.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      4. Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2017 року в задоволенні скарги відмовлено.
      5. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державним виконавцем було дотримано норми законодавства щодо оцінки нерухомого майна, яке підлягало стягненню на користь Банку, ним було залучено суб`єкта оціночної діяльності та повідомлено скаржника про результати оцінки. Заперечуючи проведену державним виконавцем оцінку нерухомого мана, скаржник не надав належних і допустимих доказів того, що звіт про оцінку такого майна складений з порушенням норм законодавства.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      6. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2017 року скасовано та закрито провадження у справі.
      7. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Оскільки ПАТ «БМ БАНК» оскаржує дії державного виконавця щодо виконання виконавчого напису нотаріуса, а не рішення суду загальної юрисдикції, ухваленого в порядку ЦПК України, то така скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      8. 12 квітня 2017 року ПАТ «БМ БАНК» подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що суб`єкт оціночної діяльності є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби, тому його звіт про оцінку майна є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача, а не актом державного органу. На думку ПАТ «БМ БАНК», його вимоги в частині оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування, підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, висновок суду апеляційної інстанції про те, що вимоги скарги Банку підлягають розгляду адміністративним судом, є неправильним.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      9. 19 липня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю ухвалою відкрив касаційне провадження у цій справі.
      10. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладений у новій редакції. Відповідно до п. 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      11. 01 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
      12. 14 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      13. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      14. 27 серпня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Верховного Суду
      15. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
      16. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      17. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      18. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      19. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      20. Частиною першою статті 3 Закону № 1404-VIII передбачено перелік виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню. Серед них є виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках, зокрема, на підставі судових рішень, а також виконавчі написи нотаріусів (пункти 1 і 3 зазначеної частини).
      21. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби на час звернення зі скаргою до суду був урегульований у статті 74 Закону № 1404-VIII.
      22. Відповідно до частини першої вказаної статті рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      23. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону № 1404-VIII).
      24. Тобто, юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб`єктів їх видання.
      25. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі, був визначений у розділі VIIЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
      26. ЦПК України у вказаній редакції передбачав, що скарги сторони виконавчого провадження щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, підлягають розгляду судом, який розглянув відповідну справу у першій інстанції, тобто тим судом, що видав виконавчий документ.
      27. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, визначив порядок реалізації судового контролю за виконанням судових рішень у статтях 447-453 розділу VII.
      28. Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      29. Аналогічний за змістом припис закріплений у частині першій статті 287 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      30. Отже, за правилами адміністративного судочинства мали оскаржуватися рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження.
      31. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що скаржник звернулася зі скаргою за правилами статті 383 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, а також, що скаржник оскаржує дії відділу ДВС у межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 2189 від 09 серпня 2013 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А. В., про звернення стягнення на майно ТОВ «Квартет».
      32. Тобто, скаржник у цій справі оскаржує дії відділу ДВС щодо виконання не судового рішення у цивільній справі, а документа, виданого приватним нотаріусом.
      33. З огляду на те, що скаржник подала скаргу на дії відділу ДВС з виконання виконавчого документа, виданого іншою посадовою особою, а не судом, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про підвідомчість спору адміністративному суду.
      34. Близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 14 березня 2018 року (справа № 213/2012/16), від 14 листопада 2018 року (справа № 161/15523/17), від 20 березня 2019 року (справа № 821/197/18/4440/16).
      35. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
      36. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
      37. Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      38. Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою та залишає її без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року - без змін.
      Щодо судових витрат
      39. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      40. Оскільки суд касаційної інстанції не змінив і не ухвалив нового рішення, а дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення та оскаржуваного судового рішення без змін, то судові витрати у такому випадку розподілу не підлягають.
      Керуючись статтями 402-404, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «БМ БАНК» залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      Ю .Л. Власов В.В. Пророк
      М.І. Гриців Л.І. Рогач
      Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      В.С. Князєв