-
Пользователи
-
Similar Content
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2020 року м. Київ
справа № 761/3465/17
провадження № 22-ц/824/11111/2020
Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Іванової І.В.
суддів - Сушко Л.П., Сліпченка О.І.
при секретарі - Ярмак О.В.
сторони :
позивач - ОСОБА_1
відповідачі -Публічне акціонерне товариство «БТА Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року у складі судді Рибака М.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «БТА Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором у зв`язку із його виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв`язку із припиненням основного зобов`язання,
встановив:
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «БТА Банк», ТОВ «Кредитні ініціативи», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором у зв`язку з його виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв`язку з припиненням основного зобов`язання.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що 30 жовтня 2006 року між нею та ВАТ «Український кредитно-торговий банк», правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк», було укладено кредитний договір № 020/06к, за умовами якого банк надав їй кредитні кошти в розмірі 126 000 дол. США строком до 30 жовтня 2021 року зі сплатою 13 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є нежилі приміщення (в літ. В): з приміщення АДРЕСА_1 .
Позивач зазначає, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року стягнуто з неї на користь банку 1 032 129,62 грн. заборгованості за кредитним договором, з яких: 932 147,00 грн. - заборгованість за кредитом, 99 982,29 грн. - заборгованість за відсотками.
В подальшому, ПАТ «БТА «Банк», за договором факторингу від 03 квітня 2014 року відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ «Кредитні ініціативи».
Відповідно до витягу з реєстру сума боргу, яка була відступлена, становила 4 153, 74 дол. США.
У виконавчому провадженні, відкритому на підставі рішення суду стягувачеві ПАТ «БТА Банк» передано земельні ділянки у Васильківському районі Київської області в с. Липовий Скиток на загальну суму 711 860 грн. та особисто нею перераховано грошові кошти в сумі 427 004, 63 грн., які державним виконавцем були скеровані стягувачу ТОВ «Кредитні ініціативи».
Державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Оболонським районним судом міста Києва.
Отже, позивач, посилаючись на те, що нею було виконано грошове зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, просила суд припинити правовідносини за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року № 020/06к у зв`язку з виконанням зобов`язань за ним; визнати припиненими договір поруки від 30 жовтня 2006 року № 020/06к, договір іпотеки від 30 жовтня 2006 року, який зареєстровано в реєстрі за № 4214, у зв`язку з припиненням основного зобов`язання.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати через порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення в частині визнання припиненими правовідносини за кредитним договором у зв`язку з виконанням зобов`язань за цим договором.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначила, що 25 квітня 2016 року грошове зобов`язання за кредитним договором № 020/06к від 30 жовтня 2006 року, укладеним між нею та ВАТ «Український кредитно-торговий банк» (правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк») виконано в повному обсязі на суму 1 032 129, 62 грн.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року в справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 про стягнення заборгованості встановлено, що строк виконання за кредитним договором настав до моменту укладання Договору факторингу, що підтверджується рішенням Оболонського районного суду від 30 травня 2011 року, яким стягнуто всю заборгованість за достроково розірваним кредитним договором, то ТОВ «Кредитні ініціативи» не має повноважень щодо нарахування пені.
ОСОБА_1 вказує, що оскільки ухвалене судове рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування відсотків за користування кредитом, неустойки поза строком дії кредитного договору законом не передбачено.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2018 року апеляційну скаргуОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року без змін.
Постановою Верховного Суду від 22 липня 2020 року постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За обставин, коли сторони, належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, ПАТ «БТА «Банк» просив провести розгляд справи за відсутності свого представника, колегія суддів вважає за можливе, відповідно до ст. 371, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Так, судом встановлено, що 30 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Український кредитно-торговий банком, правонаступником якого є ПАТ «БТА БАНК», укладено кредитний договір № 020/06к, за умовами якого банк надав позивачу кредитні кошти в розмірі 126 000,00 дол. США строком до 30 жовтня 2021 року зі сплатою 13 % річних.
З метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між позивачем та банком укладено договір іпотеки, предметом якого є нежилі приміщення (в літ.В): з приміщення АДРЕСА_1 .
30 жовтня 2006 року між ВАТ «Український кредитно-торговий банк», правонаступником якого є ПАТ «БТА БАНК», та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 020/06к.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року стягнуто з позивача на користь банку 1 032 129,62 грн. заборгованості за кредитним договором, з яких: 932 147,00 грн. - заборгованість за кредитом, 99 982,29 грн. - заборгованість за відсотками.
23 липня 2012 року головний державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції Диких О.О. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-70, виданого 18 листопада 2011 року Оболонським районним судом м. Києва, про стягнення боргу в сумі 1 033 949,62 грн.
Постановою державного виконавця від 22 квітня 2013 року передано земельні ділянки у Васильківському районі Київської області в с. Липовий Скиток на загальну суму 711 860,00 грн стягувачеві в рахунок погашення боргу на загальну суму 711 860,00 грн.
За договором факторингу від 03 квітня 2014 року ПАТ «БТА БАНК» відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ «Кредитні ініціативи».
03 квітня 2014 року між ПАТ «БТА Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір про передачу прав за іпотечними договорами.
Відповідно до витягу з реєстру сума боргу позивача, яка була відступлена, становила 4 153,74 дол. США.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2017 року у справі № 761/5191/16-ц, яке набрало законної сили, відмовлено в позові ОСОБА_1 до ПАТ «БТА Банк», ТОВ «Кредитні ініціативи», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Бучко В. В., державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Чорний В.В. про визнання частково недійсними договору факторингу та договорів про передачу прав вимоги.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 18 серпня 2014 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з ПАТ «БТА Банк» на ТОВ «Кредитні ініціативи».
20 квітня 2016 року ОСОБА_1 на депозитний рахунок Відділу державної виконавчої служби сплатила кошти в сумі 427 004,63 грн. та 21 квітня 2016 року державний виконавець відповідно до розпорядження № 33449027/16 грошові кошти в розмірі 322 089,62 грн. скерував стягувачу.
25 квітня 2016 року старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві виніс постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-70, який виданий 18 листопада 2011 року Оболонським районним судом міста Києва у зв`язку із виконанням рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року.
Відмовивши в позові, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.
Зокрема, суд виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє його від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК. ОСОБА_1 не спростувала факт несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 18 листопада 2011 року, яке було виконано боржником лише 20 квітня 2016 року, що надає право стягувачу порушувати питання про застосування до боржника положень статті 625 ЦК України.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком, з наступних підстав.
Предметом позову є припинення правовідносин за кредитним договором у зв`язку з його виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв`язку з припиненням основного зобов`язання.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції встановив, що заборгованість за кредитним договором, яка стягнена рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року, була визначена банком станом на 26 квітня 2010 року та фактично погашена позивачем 20 квітня 2016 року.
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Верховний Суд зазначає, що виконання зобов`язання виступає підставою припинення лише тоді, коли проведене належним чином, тобто не тільки відповідає встановленим вимогам (статті 526-545 ЦК України), а й прийняте кредитором. Неналежне виконання договору не призводить до припинення зобов`язання.
Належне виконання зобов`язання має підтверджуватися належними і достовірними доказами.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України ,інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Для учасників зобов?язальних правовідносин важливим є реалізація основної мети зобов?язання. Досягнення цієї мети пов?язується не тільки з виконанням певних дій, а й з необхідністю відповідати іншим якісним показникам, які загалом можна об?єднати поняттям належного виконання.
Стаття 625 ЦК України визначає особливості цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань.
У цій справі позивач просила визнати припиненими правовідносини за кредитним договором у зв`язку з його виконанням, визнати припиненими поруку та іпотеку у зв`язку з припиненням основного зобов`язання, а в апеляційній скарзі оскаржила рішення лише в частині відмови у вимогах про припинення правовідносин за кредитним договором у зв`язку з його виконанням.
З урахуванням підстав позову, змісту позовних вимог та змісту апеляційної скарги, стаття 625 ЦК України не застосовується до даних правовідносин, які виникли між сторонами.
Так, сторонами не заперечується та підтверджено матеріалами справи, що постановою державного виконавця від 22 квітня 2013 року передано земельні ділянки у Васильківському районі Київської області у с. Липовий Скиток на загальну суму 711 860,00 грн. стягувачеві в рахунок погашення боргу на загальну суму 711 860,00 грн. (т. 1, а. с. 62).
20 квітня 2016 року ОСОБА_1 на депозитний рахунок Відділу державної виконавчої служби сплатила кошти в сумі 427 004,63 грн. (т.1, а с. 89).
25 квітня 2016 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості на підставі виконавчого листа, виданого Оболонським районним судом міста Києва (т.1, а.с. 80).
За таких обставин, перевіривши доводи скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку, що позивач виконала свої зобов`язання за кредитним договором, відповідно до вимог статтей 526-545 ЦК України, тому її зобов`язання за вказаним договором слід визнати припиненими.
Таким чином, встановивши обставини справи, правовідносини сторін та норми закону, які регулюють ці правовідносини, суд неправильно витлумачив зміст цих правових норм, що призвело до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині, тому колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення цих позовних вимог.
В решті рішення суду сторонами не оскаржується, тому підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення, відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року в частині позовних вимог про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором задовольнити.
Визнати припиненими правовідносини за кредитним договором № 020/06к від 30 жовтня 2006 року, який укладено між ОСОБА_1 та ВАТ «Український кредитно-торговий банк», правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк».
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ПАТ «БТА Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 880 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді:
Джерело: ЄДРСР 91552905
-
By ANTIRAID
Постанова
Іменем України
01 липня 2020 року
м. Київ
справа № 127/14182/17
провадження № 61-15405св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Ступак О. В.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,
Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
третя особа - Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Терещенко Валентина Василівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року у складі судді Вохмінової О. С. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк» або Банк) про визнання договору іпотеки припиненим, в обґрунтування якого зазначив, що 19 січня 2005 року між ним та Банком укладений кредитний договір № VIH0GK02020460, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 9 800,00 дол. США на придбання нерухомості.
19 січня 2005 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 80, згідно з яким ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, належне йому на праві власності - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,9 кв. м.
Приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. у зв`язку з посвідченням іпотечного договору накладена заборона відчуження зазначеної квартири за реєстровим № 80.
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року у справі № 127/27367/14-ц з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто суму заборгованості в розмірі 94 691,95 грн та судовий збір у розмірі 946,92 грн.
Рішення суду виконано фактично і 16 червня 2017 року державним виконавцем виконавче провадження закінчено.
Ураховуючи те, що рішення суду про стягнення боргу виконано у повному обсязі, а іпотека має похідний характер від основного зобов`язання, позивач, посилаючись на статтю 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вважав, що зобов`язання за кредитним договором є припиненим, а тому просив його позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що основне зобов`язання ОСОБА_1 не припинене, тому підстав для припинення іпотеки немає.
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, погодився із судом першої інстанції, що основне зобов`язання не припинене і строк дії іпотечного договору не закінчився, підстави для застосування частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» відсутні. При цьому апеляційний суд звернув увагу, що ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції позивач не спростував і не надав доказів щодо відсутності у нього кредитного боргу перед Банком.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У березні 2018 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
? заочне рішення суду від 02 лютого 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором виконано в повному обсязі, про що винесена постанова державного виконавця, відповідно зобов`язання за кредитним договором є припиненими, як і за договором іпотеки, який має похідний характер від нього;
? виписка Банку з рахунку боржника станом на 07 липня 2017 року, яку надано в суді першої інстанції, на підтвердження того, що існує заборгованість за кредитним договором, ніким не підписана та на ній відсутні печатки Банку, що не може бути доказом у справі;
? згідно з поясненнями представника відповідача погашена через Староміський відділ державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області сума була розподілена наступним чином: 1 825,17 дол. США - списано на заборгованість за кредитом та 1 825,17 дол. США - погашення пені, з чим категорично не погоджується позивач, оскільки це нічим не мотивовано.
У червні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на її необґрунтованість, відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення, які є законними та обґрунтованими, - без змін. Інших відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на адресу Верховного Суду не надходило.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2018 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 05 квітня 2018 року, якою надано строк для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року; витребувано матеріали справи № 127/14182/17 із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2018 року матеріали справи № 127/14182/17 надійшли до Верховного Суду.
Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року № 1123/0/226-20 у зв`язку з рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року касаційну скаргу та матеріали справи № 127/14182/17 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року справупризначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиноюдругою статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 січня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № VIH0GK02020460, відповідно до якого позивач отримав кредит у розмірі 10 378,00 дол. США (9 800,00 дол. США - на придбання житла, 307,00 дол. США - на оплату страхових платежів за нерухомість та 271,00 дол. США - на особисте страхування).
Позичальник повинен був сплачувати грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 254,10 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом, процентами, комісії, а також інших витрат Банку згідно з пунктами 2.2.9, 4.3 кредитного договору. Позичальник також зобов`язувався сплачувати проценти за кредитом згідно з пунктами 1.1, 3.1, 3.2 кредитного договору. Сплату процентів у повному обсязі позичальник зобов`язався здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту (підпункт 2.2.2), сплатити комісію відповідно до пунктів 1.1 та 3.11 кредитного договору (підпункт 2.2.3) та здійснити погашення кредиту в порядку, сумах та у строки, передбачені пунктами 1.1, 2.3.3 кредитного договору (підпункт 2.2.4). За користування кредитом у період з дати списання коштів з кредитного рахунка до дати погашення кредиту позичальник щомісячно в період сплати сплачує проценти в розмірі, зазначеному в пункті 1.1 кредитного договору (пункт 3.1). При порушенні позичальником зобов`язань з погашення кредиту, передбачених пунктами 1.1, 2.2.4, 2.3.3 кредитного договору позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом в подвійному розмірі, від зазначеного в пункті 1.1, на місяць, нараховані від суми непогашеної у строк заборгованості за кредитом (пункт 3.2).
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року у справі № 127/27367/14-ц з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 19 січня 2005 року № VIH0GK02020460 в розмірі 7 162,78 дол. США, що станом на 20 серпня 2014 року складає 94 691,95 грн, та судовий збір - 946,92 грн. Сума боргу визначена станом на 20 серпня 2014 року і складається з: 3 352,78 дол. США - заборгованості за кредитом, 2 312,43 дол. США - заборгованості за процентами за користування кредитом, 604,47 дол. США - заборгованості за комісієюза користування кредитом, 893,10 дол. США - пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.
Рішення суду набрало законної сили, виконавчий лист пред`явлений до виконання і в зв`язку зі сплатою боржником ОСОБА_1 боргу в сумі 94 691,95 грн виконавче провадження закінчене, про що прийнято постанову від 16 червня 2017 року.
Матеріали справи містять наданий Банком розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, згідно з яким станом на 07 липня 2017 року загальна заборгованість за тілом кредиту складала 1 304,02 дол. США, загальний залишок заборгованості за процентами - 6 084,84 дол. США, сума пені - 6 459,48 дол. США, сума комісії - 604,47 дол. США, загальна сума заборгованості - 14 452,81 дол. США.
28 липня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. виданий виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банка загальної суми заборгованості в розмірі 14 402,81 дол. США, що складається із залишку заборгованості за кредитом у розмірі 1 304,02 дол. США, залишку заборгованості за процентами у розмірі 6 084,84 дол. США, комісії у розмірі 604,47 дол. США та пені у розмірі 6 409,48 дол. США.
Окрім цього, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2018 року у справі № 127/22484/17 (ухвала про відкриття провадження у зазначеній справі: а. с. 93) позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи - приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І. М., головний державний виконавець Староміського відділу державної виконавчої служби м. Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Дзюбенко С. М., задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений у місті Дніпро приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. 28 липня 2017 року та зареєстрований в реєстрі за № 7069, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 19 січня 2005 року № VIH0GK02020460 в загальній сумі 14 402,81 дол. США, що за курсом НБУ станом на 07 липня 2017 року становить 375 341,66 грн.
Нормативно-правове обґрунтування
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України, зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.
За приписами статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Отже, іпотека припиняється в разі припинення основного зобов`язання, зокрема, на підставі виконання.
При цьому законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних із припиненням іпотеки, оскільки іпотека, за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості, припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов`язання.
За відсутності заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості та припинення у зв`язку із цим основного зобов`язання іпотека припиняється.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовив у позові ОСОБА_1 , оскільки вважав, що зобов`язання за кредитним договором від 19 січня 2005 року не припинене, так як кредит у повному обсязі не погашений, що підтверджується наданою відповідачем випискою, заочне рішення суду, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором, виконано позивачем у червні 2017 року, борг стягнутий станом на 20 серпня 2014 року, договір не був розірваний і дія його не зупинена.
Із зазначеним колегія суддів не може погодитися в повній мірі, враховуючи нижче викладене.
У випадку пред`явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.
Вимога про дострокове повернення позики та належних процентів може бути задоволена шляхом добровільного повернення позичальником заборгованості або її стягнення в судовому порядку за судовим рішенням.
Відсутність такої вимоги не покладає на позичальника будь-яких зобов`язань щодо дострокового повернення будь-яких сум, які, на думку кредитора, підлягають сплаті, крім тих, які підлягають сплаті на час пред`явлення вимоги.
Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України грошова позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась, на банківський рахунок позикодавця.
При зарахуванні грошової суми, стягнутої за рішенням суду, на банківський рахунок позикодавця грошова позика вважається повернутою.
Відповідно до пункту 5.1 кредитного договору він діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором, а згідно з пунктом 27 договору іпотеки його термін дії - до повного виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором та всім додатковим угодам до нього.
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року у справі № 127/27367/14-ц, що згідно з частинами четвертою-п`ятою статті 82 ЦПК України має преюдиційне значення для справи, яка розглядається, обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» викладено наступним чином: «між сторонами 19.05.2005 року було укладено кредитний договір №VIН0GK02020460, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав у банку кредит у розмірі 9 800,00 доларів США на придбання нерухомості, з процентною ставкою 1,00% річних. Термін повернення кредиту 17.01.2010 року. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв`язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 7 162,78 доларів США».
У мотивувальній частині цього заочного рішення зазначено, що за відповідачем за кредитним договором від 19 січня 2005 року № VIH0GK02020460 станом на 20 серпня 2014 року рахується заборгованість в сумі 7 162,78 дол. США, що складається з 3 352,78 дол. США - заборгованості за кредитом, 2 312,43 дол. США - заборгованості за процентами за користування кредитом, 604,47 дол. США - заборгованості по комісії за користування кредитом, 893,10 дол. США - пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.
Згідно з резолютивною частиною заочного рішення від 02 лютого 2015 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 19 січня 2005 року № VIH0GK02020460 у розмірі 7 162,78 дол. США, що за курсом 13,22 грн за один долар США, встановленим розпорядженням Національним банком України від 20 серпня 2014 року, становить 94 691,95 грн.
Отже, при прийнятті заочного рішення судом установлено, що ОСОБА_1 не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентами, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим вже після закінчення строку кредитування станом на 20 серпня 2014 року у позичальника утворилась заборгованість у розмірі 7 162,78 дол. США, що включає в себе 3 352,78 дол. США безпосередньо заборгованості за кредитом.
Заочне рішення суду набрало законної сили, виконавчий лист пред`явлений до виконання і в зв`язку зі сплатою боржником ОСОБА_1 боргу в сумі 94 691,95 грн виконавче провадження закінчене, про що прийнято постанову від 16 червня 2017 року.
Водночас у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.
Зазначеного правового висновку дійшла Велика Палата у своїй постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) (пункти 55, 56).
Також відповідач згідно із випискою відповідача, що міститься в матеріалах справи, продовжував нараховувати проценти (на залишок простроченої заборгованості за кредитом) і після 17 січня 2010 року (закінчення строку кредитування), і після винесення судом заочного рішення на користь Банка, про що свідчать суми у відповідних колонках «Нараховано процентів на залишок поточної заборгованості за кредитом», «Нараховано процентів на залишок простроченої заборгованості за кредитом» і «Загальний залишок заборгованості за процентами».
Водночас припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Враховуючи наведені суперечності, без з`ясування питання, чи дійсно за заочним рішенням суду від 02 лютого 2015 року з ОСОБА_1 стягувалась вся сума заборгованості за кредитним договором чи лише її частина, чи мало місце пред`явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів шляхом подання Банком позову про стягнення заборгованості із позичальника станом на 20 серпня 2014 року у взаємозв`язку з умовами кредитного договору, чи є повністю погашеною заборгованість позичальника згідно з умовами наданого йому Банком кредиту саме в доларах США та частини третьої статті 1049 ЦК України (позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок) не можна дійти беззаперечного висновку про те, що основне зобов`язання ОСОБА_1 не припинене, про що передчасно зазначають суди першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суди мають врахувати викладене вище, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і відзивам сторін; вирішити справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права; ухвалити законне і справедливе судове рішення.
Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий
О. В. Ступак
Судді:
І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
Джерело: ЄДРСР 90563008
-
By ANTIRAID
Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 203/3364/17
провадження № 61-7376св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (після заміни ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року правонаступником - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕСТА»),
розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня 2018 року в складі судді Єдаменка С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., Красвітної Т. П.,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ «Банк Форум», в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором № 3-0443/13/14-ІР; припинити обтяження майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 шляхом вилучення відповідним записів з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та з державного реєстру іпотек.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що між ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» та ПАТ «Банк Форум» було укладено генеральний договір про надання кредитної лінії. В рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ним та ПАТ «Банк Форум» було укладено договір іпотеки від 13 грудня 2013 року, за яким квартира АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності, була передана в іпотеку у забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ЗОДІК ТАЙС». В ході провадження в господарській справі №904/7520/15 про банкрутство ТОВ «ЗОДІК ТАЙС» вказане підприємство було визнано банкрутом та ліквідоване. Зобов`язання за іпотечним договором також є погашеним, оскільки в силу положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» після ліквідації боржника-банкрута його зобов`язання вважаються погашеними, а іпотека є похідним зобов`язанням від основного.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кіровського районного суду місті Дніпропетровська від 25 січня 2018 року у задоволені позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із того, що позовні вимоги є передчасними і задоволенню не підлягають, оскільки визначити правову природу зобов`язань позивача перед відповідачем (за договором іпотеки чи за договором іпотеки та судовим рішенням) неможливо.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року рішення Кіровського районного суду місті Дніпропетровська від 25 січня 2018 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що ПАТ «Банк Форум» реалізував своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителя ОСОБА_1 , як до солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС», ще до припинення юридичної особи - боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС», а тому припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» за цим зобов`язанням за вказаних обставин не припиняє іпотеку. Крім того, рішенням Амур-Нижньодніпровським районного суду міста Дніпропетровська 03 жовтня 2017 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і стягнуто з останнього на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість за генеральним договором від 13 листопада 2013 року у розмірі 3 171 846,08 грн, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум» про визнання договору поруки припиненим відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, задовольнити позов у повному обсязі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, не повно з`ясували фактичні обставини справи, не надали оцінки всім його доводам та не дослідили надані ним докази. Судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме частини першої статті 592, частини першої статті 609 ЦК України, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», статті 263 ЦПК України. Суди не прийняли до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України у справі № 6-129цс12.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕСТА» (далі - ТОВ «ФК «ВЕСТА») про заміну сторони правонаступником, залучено до участі у цій справі правонаступника Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» - ТОВ «ФК «ВЕСТА».
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
У липні 2019 року до Верховного Суду від ТОВ «ФК «ВЕСТА» надійшов відзив,в якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до 08 лютого 2020 року, коли набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, а тому відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону вона розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її задоволення.
Судами встановлено, що 13 листопада 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» укладений генеральний договір про надання кредитної лінії.
13 листопада 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» був укладений договір № 6-00801/13/14-LL до генерального договору від 13 листопада 2013 року, вказана обставина була встановлена рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 листопада 2015 року у цивільній справі № 203/3035/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ПАТ «Банк Форум», ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» про визнання договорів недійсними. Вказане рішення суду набрало законної сили.
13 грудня 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №3-0443/13/14-ІР, за умовами якого ОСОБА_1 у рахунок забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» перед ПАТ «Банк Форум» за генеральним договором від 13 листопада 2013 року та всіх договорів щодо проведення кредитних операцій в рамках генерального договору передав в іпотеку власну квартиру АДРЕСА_1 .
Відомості про іпотеку було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки 13 грудня 2013 року запис про іпотеку №3835946, що підтверджується копією витягу № 14573084.
У забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» за генеральним договором, між ПАТ «Банк Форум» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки №3-0400/13/14-Р від 13 листопада 2013 року, згідно якого ОСОБА_1 поручається перед кредитором за виконання ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» зобов`язань за генеральним договором від 13 листопада 2013 року, включаючи всі договори щодо проведення кредитних операцій, укладених в рамках генерального договору з урахуванням дійсних та/або можливих змін та/або доповнень, внесених та/або таких, що можуть бути внесені в майбутньому до генерального договору та/або договорів щодо кредитних операцій, укладених в рамках генерального договору.
У разі порушення ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» забезпечених порукою згідно з договором поруки зобов`язань за генеральним договором ОСОБА_1 та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» відповідають перед ПАТ «Банк Форум» як солідарні боржники, а ПАТ «Банк Форум» відповідно має право звернутися з вимогою про повне або часткове виконання до будь-кого з них окремо.
Відповідно пункту 3.1.4. договору поруки ОСОБА_1 зобов`язаний протягом трьох робочих днів від дати отримання письмової вимоги Позивача щодо необхідності виконання забезпечених порукою зобов`язань (відповідної частини) виконати відповідні зобов`язання (його частину) за ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» шляхом сплати коштів, в рахунок повернення кредиту, сплати процентів, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу) в сумі та за реквізитами, вказаними у вимозі ПАТ «Банк Форум».
Рішенням Амур-Нижньодніпровським районного суду міста Дніпропетровська 03 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2018 року, позовні вимоги ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто з відповідача на користь банку заборгованість за генеральним договором від 13 листопада 2013 року в розмірі 3 171 846,08 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 2 500 000,00 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 474 829,29 грн, пеня - 197 016,79 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 4 800,00 грн. У зустрічних позовних вимогах ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум» про визнання договору поруки припиненим, відмовлено.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки (стаття 1054 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 590 ЦК України, статті 33 Закону України «Про іпотеку» (далі -Закон) звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону).
Згідно із абзацом другим частини першої статті 17 Закону іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання.
Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (частина перша статті 609 ЦК України).
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 20 січня 2016 року у справі № 904/7520/15 ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18 січня 2017 року у справі № 904/7520/15 було затверджено ліквідаційний баланс ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» та вказане підприємство ліквідоване як юридична особа.
Відповідно до вимог статті 111 ЦК України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про її припинення.
Згідно відкритих відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» значиться припиненим як юридична особа з 31 січня 2017 року. З цього часу відповідно до статті 609 ЦК України припинилось і основне зобов`язання цієї юридичної особи як боржника за кредитним договором від 13 листопада 2013 року, укладеним між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС».
Одночасно з припиненням основного зобов`язання за кредитним договором відповідно до припису частини першої статті 17 Закону припинилось і додаткове (похідне) зобов`язання ОСОБА_1 за договором іпотеки від 13 грудня 2013 року, укладеним між ним і ПАТ «Банк Форум».
Оскільки на час звернення ОСОБА_1 з позовом про визнання іпотеки припиненою (15 вересня 2017 року) основне зобовязання за кредитним договором і додаткове зобовязання за іпотечним договором, надане позивачем в забезпечення виконання основного зобовязання, припинились, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання іпотеки припиненою та припинення обтяження майнових прав належать до задоволення.
Висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для припинення іпотеки з посиланням на те, що ПАТ «Банк Форум» реалізував своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителя ОСОБА_1 , як до солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС», ще до припинення цієї юридичної особи, а тому припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» за цим зобов`язанням за вказаних обставин не припиняє іпотеку, є помилковими, оскільки правовідношення, що виникло із договору іпотеки є самостійним і відмінним від договору поруки. Кредитор (ПАТ «Банк Форум») до дня ліквідації (припинення) юридичної особи-боржника (ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС»), тобто в період дії основного зобов`язання, не звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, що зумовлює припинення іпотеки внаслідок припинення забезпеченого нею основного зобов`язання.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що припинення юридичної особи - боржника за основним зобов`язанням і його виключення з Реєстру припиняє іпотеку, оскільки кредитор до виключення боржника з цього Реєстру (під час існування основного зобовязання) не реалізував своє право щодо іпотекодавця, не пред`явивши до нього позов про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Таким чином, суди неправильно застосували норми матеріального права, тому судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове він відповідно змінює розподіл судових витрат.
При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 сплачено 1 280,00 грн судового збору.
Таким чином, з ПАТ «Банк Форум» підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 280,00 грн.
Керуючись статтями 400(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання іпотеки припиненою та припинення обтяження майнових прав задовольнити.
Визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором № 3-0443/13/14-ІР від 13 грудня 2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Форум»; припинити обтяження майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 шляхом вилучення відповідним записів з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та з державного реєстру іпотек.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат 1 280,00 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. М. Русинчук
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков
Джерело: ЄДРСР 87984982
-
By ANTIRAID
Постанова
Іменем України
13 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 372/866/17
провадження № 61-18512св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Фідобанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Надія Романівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Фідобанк» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року у складі судді Кравченка М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року публічне акціонерне товариство «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н. Р. (далі - ПНОРНОКО Щур Н. Р. ), про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 30 травня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Себ Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно з яким останньому надано кредит у розмірі 110 500 доларів США на умовах, викладених у договорі, та кінцевим строком повернення 28 травня 2027 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним договором в цей же день між цими ж сторонами було укладено договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку банку передано земельну ділянку площею 0,1105 га для ведення садівництва, що знаходиться на території Української міської ради Обухівського району Київської області, яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 30 травня 2007 року.
В подальшому вказана земельна ділянка була відчужена ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 02 вересня 2013 року.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка станом на 23 лютого 2017 року становить 137 255,69 доларів США.
Ураховуючи викладене, ПАТ «Фідобанк» відповідно до статей 23, 33 Закону України «Про іпотеку» просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 30 травня 2007 року в сумі 137 255,69 доларів США, що еквівалентно в національній валюті по курсу Національного банку України 3 702 179 грн 88 коп., звернути стягнення на земельну ділянку площею 0,1105 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, на території Української міської ради з кадастровим номером 3223151000:04:022:0051, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 02 вересня 2013 року, встановивши початкову ціну реалізації не нижче звичайних цін на цей вид майна під час проведення виконавчих дій.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року у задоволенні позову ПАТ «Фідобанк» відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачем не доведено своїх позовних вимог, а також порушення його прав саме відповідачем, оскільки договір іпотеки з відповідачем не укладався, будь-яких правочинів між цими сторонами щодо спірних правовідносин не здійснювалося, тому відсутні ознаки невиконання відповідачем своїх цивільно-правових зобов`язань, відповідач не є іпотекодавцем спірного майна, будь-які заходи позасудового врегулювання спору між сторонами не вживались.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2018 року у складі колегії судді: Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С. апеляційну скаргу ПАТ «Фідобанк» задоволено.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову.
Вирішено в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 30 травня 2007 року у розмірі 137 255,69 доларів США, що складається із: заборгованості за кредитом - 100 831,18 доларів США; заборгованості по процентах - 23 009,16 доларів США, що еквівалентно в національній валюті згідно курсу Національного банку України - 3 702 179 грн 88 коп., звернути стягнення на земельну ділянку площею 0,1105 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, на території Української міської ради з кадастровим номером 3223151000:04:022:0051, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 02 вересня 2013 року, встановивши початкову ціну не нижче звичайних цін на цей вид майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Фідобанк» задоволено частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позовні вимоги ПАТ «Фідобанк» залишено без задоволення.
Судове рішення апеляційного суд мотивовано тим, що під час існування спірних договірних відносин та розгляду справи судами власники земельної ділянки, яка є предметом іпотеки, неодноразово змінювались, а з 04 квітня 2018 року ним є ОСОБА_4 . Враховуючи те, що зміна власника земельної ділянки, яка є предметом спору, є суттєвою обставиною, а апеляційний суд позбавлений під час апеляційного перегляду справи здійснювати заміну відповідача, відповідно до ЦПК України, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення.
Разом із тим, апеляційний суд зазначив, що судове рішення місцевого суду не можна вважати обґрунтованим, оскільки судом було допущено неповне зясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті і є підставою для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі ПАТ «Фідобанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не було враховано, що на час звернення до місцевого суду із позовом у березні 2017 року його було подано до належного відповідача - ОСОБА_1 , яка була власником земельної ділянки у період з 02 вересня 2013 року і до 04 квітня 2018 року. Під час перегляду справи Верховним Судом, який направив її на новий апеляційний розгляд, банк дізнався про зміну власника земельної ділянки, у звязку із чим звернувся до апеляційного суду із заявою про заміну кредитору у зобовязанні із посиланням на статтю 55 ЦПК України, відповідно до якої у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора у зобовязанні, а також у інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-які стадії цивільного процесу.
Проте, апеляційний суд послався на статтю 51 ЦПК України, що призвело до порушення прав позивача.
Відзив на касаційну скаргу від сторін не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Між ВАТ «СЕБ Банк» та ОСОБА_2 30 травня 2007 року було укладено кредитний договір № 523, за умовами якого останньому надавався кредит на придбання нерухомого майна в сумі 110 500 доларів США, які він зобов`язувався повертати банку частинами відповідно до графіку платежів за кредитом. Кінцевий строк погашення кредиту був визначений 28 травня 2027 року. В кредитному договорі також зазначено нерухоме майно, що придбається: земельна ділянка площею 0,1105 га, кадастровий номер 3223151000:04:022:0013, яка знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, територія Української міської ради, продавець ОСОБА_5 . Зазначені в кредитному договорі і предмети іпотеки: 1) земельна ділянка площею 0,5328 га, що знаходиться за адресою: Київська область, с. Підгірці; 2 ) земельна ділянка площею 0,1875 га, що знаходиться за адресою: Київська область, с. Підгірці; 3 ) земельна ділянка 0,1105 га, яка знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, територія Української міської ради.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року було задоволено позов ПАТ «Фідобанк» до ОСОБА_2
Стягнуто з ОСОБА_2 100 831,18 доларів США заборгованості за кредитом, що становить за курсом Національного банку України 805 338 грн 64 коп., 23 009,16 доларів США заборгованості по відсоткам, що становить за курсом Національного банку України 183 774 грн 16 коп., 39 996 грн 30 коп. пені, що разом становить 1 029 109 грн 10 коп.
Згідно з розрахунком, наданим стороною позивача, боргові зобов`язання ОСОБА_2 залишаються невиконаними, і на час звернення з позовом до суду становлять 100 831,18 доларів США заборгованості за кредитом, що за курсом Національного банку України еквівалентно 2 719 706 грн 31 коп., 36 424,51 доларів США заборгованості по відсоткам, що за курсом Національного банку України еквівалентно 982 473 грн 57 коп., що разом становить 3 702 179 грн 88 коп.
У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 30 травня 2007 року між ВАТ «СЕБ БАНК» та ОСОБА_2 було укладено та нотаріально посвідчено договір іпотеки № 523/2. Відповідно до цього договору в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_2 було передано в іпотеку банку земельну ділянку площею 0,1105 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, на території Української міської ради.
За договором купівлі-продажу від 30 травня 2007 року ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 1105 кв. м, що розташована на території Української міської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер: 3223151000:04:022:0051 та має цільове призначення для ведення садівництва. Право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку площею 0,1105 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, на території Української міської ради, кадастровий номер: 3223151000:04:022:0051 підтверджується також Державним актом ЯЕ № 510338, виданим Управлінням земельних ресурсів у Обухівському районі 18 жовтня 2007 року.
Згідно зі звітом суб`єкта оціночної діяльності ПП «ТА-експерт-Сервіс» станом на 02 березня 2018 року вартість земельної ділянки 0,1105 га, кадастровий номер 3223151000:04:022:0013, яка знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, територія Української міської ради, визначена в розмірі 285 267 грн.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна сформованої 24 липня 2017 року щодо об`єкту нерухомості земельна ділянка кадастровий номер: 3223151000:04:022:0051, вбачається, що вказана земельна ділянка 02 вересня 2013 року була зареєстрована за ОСОБА_6 на підставі договору дарування № 705 від 14 березня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В., і в той же день 02 вересня 2013 року було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 4114 від 02 вересня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Головкіна Я. В. При цьому, відомості про реєстрацію іншого речового права, державну реєстрацію іпотеки, реєстрацію обтяжень та заборон на відчуження відсутні.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованої 17 лютого 2017 року щодо фізичної особи ОСОБА_2 вбачається, що договір іпотеки № 523/2 від 30 травня 2007 року, посвідчений ПНОНОКО Щур Н. Р., був внесений до відповідних реєстрів 20 березня 2012 року, об`єктом обтяження визначено: невизначене майно земельна ділянка 0,1105 га, розташована на території Української міської ради, Обухівський район, Київська область, кадастровий номер 3223151000:04:022:0051.
Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованим 02 вересня 2013 року, підтверджується, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки 0,1105 га, розташованої на території Української міської ради, Обухівський район, Київська область, кадастровий номер 3223151000:04:022:0051.
Проте, Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформована 04 червня 2019 року щодо об`єкту нерухомого майна: земельна ділянка, кадастровий номер 3223151000:04:022:0051, свідчить про те, що вказана земельна ділянка належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування № 237 від 04 квітня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Татарин М. В. При цьому, відомості про реєстрацію іншого речового права, державну реєстрацію іпотеки, реєстрацію обтяжень та заборон на відчуження відсутні. Вказані обставини також підтверджуються договором дарування земельної ділянки від 04 квітня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованим 04 квітня 2018 року щодо земельної ділянки кадастровий номер 3223151000:04:022:0051.
В ході розгляду справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наголошували на тому, що кредитний договір був укладений з метою придбання земельної ділянки 0,1105 га, кадастровий номер 3223151000:04:022:0013, яка і була передана в іпотеку. Земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:022:0051 в іпотеку не передавалась, а тому вимоги позивача є безпідставними.
За даними публічної кадастрової карти земельні ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:022:0013 та 3223151000:04:022:0051 мають однакову площу 0,1105 га, знаходяться за адресою: Київська область, Обухівський район, територія Української міської ради та є сусідніми. Станом на 15 березня 2018 року власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:022:0051 є ОСОБА_1 , а земельної ділянки 3223151000:04:022:0013 ОСОБА_7 .
При новому розгляді справи, ухвалою апеляційного суду занесеною до протоколу судового засіданні від 22 липня 2019 року, у ПНОНОКО Щур Н. С. було витребувано матеріали, на підставі яких було здійснено посвідчення договору іпотеки № 523/2 та здійснено реєстраційні дії щодо реєстрації іпотеки і заборон 20 березня 2012 року. ПНОНОКО Щур Н. С. на виконання ухвали суду були надані засвідчені копії договору іпотеки № 523/2 від 30 травня 2007 року та кредитний договір № 523, укладені між ВАТ «СЕБ БАНК» та ОСОБА_2 . Згода дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_9 на купівлю та передачу в іпотеку земельної ділянки, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки з кадастром номером 3223151000:04:022:0051, яка знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, територія Української міської ради, з витягом про державну реєстрацію цього правочину, а також витяги про реєстрацію заборон та іпотеки від 30 травня 2007 року щодо даної земельної ділянки. Також ПНОНОКО Щур Н. С. надано звернення ПАТ «СЕБ БАНК» від 06 березня 2012 року, в якому повідомляється про відсутність даних щодо іпотеки і заборон, які мали бути внесені при укладенні договору іпотеки № 523/2, на підставі якого ПНОНОКО Щур Н. С. 20 березня 2012 року була здійснена реєстрація обтяження нерухомого майна іпотекою.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ПАТ «Фідобанк» здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ПАТ «Фідобанк» підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням вимог процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час звернення банком до суду (далі - ЦПК України 2004 року), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до статті 30 ЦПК України 2004 року, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов предявлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України 2004 року).
Статтею 119 ЦПК України 2004 року передбачено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Таке саме положення встановлено у статті 175 ЦПК України.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 чинного ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (частини перша, друга, четверта статті 51 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, шостою статті 367 ЦПК України Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обовяковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обовязки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що власники спірної земельної ділянки неодноразово змінювались, а з 04 квітня 2018 року ним є ОСОБА_4 , який не є стороною по справі.
Апеляційний суд в силу своїх процесуальних повноважень, визначених статтями 367, 374 ЦПК України, не має права на залучення на стадії апеляційного розгляду до участі у справі інших осіб, як і повноважень на скасування рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд. Ці недоліки не можуть бути усунені при розгляді справи апеляційним судом, у звязку з чим суд апеляційної інстанції в цій справі дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення місцевого суду з ухваленням нового рішення про залишення позовних вимог ПАТ «Фідобанк» без задоволення.
Доводи касаційної скарги заявника про те, що він звертався до апеляційного суду із заявою про заміну кредитора у зобовязанні на підставі статті 55 ЦПК України, а апеляційний суд неправомірно послався на статтю 51 ЦПК України, не можуть бути прийняті судом, оскільки стаття, на яку посилається банк, передбачає процесуальне правонаступництво, яке відповідно до положень вказаної статті можливо на будь-якій стадії судового процесу, разом із тим, спірна земельна ділянка перейшла до нового власника відповідно до договору дарування, що унеможливлює здійснення заміни відповідача на стадії апеляційного перегляду справи на підставі статті 55 ЦПК України, як правонаступника.
Оскільки апеляційний суд не допустив порушень вимог законодавства, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для скасування його рішення.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Фідобанк» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Джерело: ЄДРСР 88834189
-
By ANTIRAID
Постанова
Іменем України
1 квітня 2020 року
м. Київ
Справа № 520/13067/17
Провадження № 14-397 цс 19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула матеріали справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Кей-Колект», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни (далі - приватний нотаріус) про визнання незаконною та скасування реєстрації права власності
за касаційною скаргою ТзОВ «Кей-Колект» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року, ухвалене суддею Бескровним Я. В., і постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Калараша А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Короткий зміст позовних вимог
1. 30 жовтня 2017 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності за ТзОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_1 - квартира ), з відкриттям розділу та присвоєнням об`єкту нерухомого майна нового реєстраційного номера 896497551101, проведену 4 квітня 2016 року приватним нотаріусом як державним реєстратором нерухомого майна.
2. Мотивувала позов такими обставинами :
2.1. 9 листопада 2006 року ОСОБА_2 (далі - позичальник) уклав з Акціонерним комерційним інноваційним банком (далі - АКІБ) «УкрСиббанк» (після зміни найменування - Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «УкрСиббанк») договір про надання споживчого кредиту № 942-11 ДОУ 1 П (далі - кредитний договір), згідно з яким банк надав позичальникові кредит у розмірі 60 000 дол. США на строк до 9 листопада 2016 року.
2.2. 9 листопада 2006 року позивачка та позичальник як іпотекодавці уклали з АКІБ «УкрСиббанк» іпотечний договір за реєстровим номером 4575 (далі - договір іпотеки). Згідно з умовами цього договору з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором іпотекодавці передали в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» квартиру, яка є їхньою власністю у рівних частках.
2.3. Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позивачка уклала з АКІБ «УкрСиббанк» договір поруки № 942-11.
2.4. 11 червня 2012 року ПАТ «УкрСиббанк» уклало з ТзОВ «Кей-Колект» договір факторингу № 4, згідно з умовами якого банк відступив ТзОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитним договором, а також договір відступлення права вимоги за договором іпотеки.
2.5. ІНФОРМАЦІЯ_2 позичальник помер.
2.6. 4 квітня 2016 року приватний нотаріус внесла запис № 14066626 про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект».
2.7. 7 квітня 2016 року, тобто після державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект», що відбулася 4 квітня 2016 року, приватний нотаріус прийняла відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
2.8. Оскільки предметом спору не є оскарження дій або бездіяльності приватного нотаріуса як державного реєстратора прав на нерухоме майно, і цей спір не є спором фізичної особи із суб`єктом владних повноважень з приводу виконання ним владних управлінських функцій, справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
2.9. З огляду на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс19, ТзОВ «Кей-Колект» могло пред`явити вимогу до спадкоємців позичальника лише у межах строку, встановленого статтею 1281 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
2.10. Позивачка не отримувала від ТзОВ «Кей-Колект» повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є порушенням вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку».
2.11. Приватний нотаріус порушила приписи пунктів 15, 36 і 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.
2.12. Позивачка та позичальник передали квартиру в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за споживчим кредитом, що був наданий у доларах США; площа квартири становить 82,1 кв. м; позивачка та члени її сім`ї постійно проживають у квартирі. Тому до спірних правовідносин слід застосувати приписи Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
(2) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. 26 квітня 2018 року Київський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким позов задовольнив.
4. Мотивував рішення так :
4.1. ТзОВ «Кей-Колект» не надало суду доказів повідомлення іпотекодавців відповідно до пункту 2.2.1 договору іпотеки про відступлення прав за кредитним чи іпотечним договорами, а також не надало доказів отримання позивачкою вимоги ТзОВ «Кей-Колект» від 19 листопада 2014 року, адресованої спадкоємцям позичальника.
4.2. Про смерть позичальника ТзОВ «Кей-Колект» стало відомо 13 серпня 2013 року, а заяву про задоволення вимог кредитора цей відповідач надіслав до нотаріальної контори лише 13 листопада 2014 року, тобто поза встановленим статтею 1281 ЦК України шестимісячним строком.
4.3. З огляду на висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16, після смерті позичальника ТзОВ «Кей-Колект» могло звернути стягнення на частину квартири цього боржника у порядку, визначеному пунктом 2 частини другої статті 1282 ЦК України, лише шляхом звернення з позовом до суду.
(3) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 18 жовтня 2018 року Апеляційний суд Одеської області ухвалив постанову, якою залишив без змін рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року.
6. Мотивував постанову так :
6.1. Спір виник з приводу порушення права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТзОВ «Кей-Колект» і приватного нотаріуса щодо реєстрації такого права за ТзОВ «Кей-Колект». Враховуючи те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивачки та з належністю виконання договору іпотеки, цей спір не є публічно-правовим. Тому його згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 686/2036/15-ц, треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
6.2. У матеріалах справи відсутні докази отримання позивачкою повідомлення ТзОВ «Кей-Колект» про намір звернути стягнення на предмет іпотеки. Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1, а. с. 62), оскільки у цьому повідомленні немає особистого підпису отримувача, а на судовому засіданні позивачка заперечувала факт отримання повідомлення ТзОВ «Кей-Колект» про намір звернути стягнення на предмет іпотеки.
6.3. Приватний нотаріус порушила приписи статей 9 і 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому «рішення зазначеного суб`єкта владних повноважень від 04.04.2016 року № 896497551101 про реєстрацію права власності є протиправним».
6.4. У матеріалах справи немає доказів звернення спадкоємців до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини або про відмову від прийняття спадщини, а також рішення суду про визнання їх такими, що прийняли спадщину, як і немає доказів того, що ТзОВ «Кей-Колект» пред`являло вимоги до спадкоємців позичальника.
6.5. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що ТзОВ «Кей-Колект» мало право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на нього у позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження, яке є в іпотечному договорі.
(4) Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 3 грудня 2018 року ТзОВ «Кей-Колект» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року і прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог або «постановити ухвалу про закриття провадження у справі» «у разі неухвалення рішення про залишення без задоволення позовних вимог». Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
(5) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
8. 29 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував тим, що ТзОВ «Кей-Колект» оскаржує рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року через порушення правил юрисдикції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
9. ТзОВ «Кей-Колект» мотивує касаційну скаргу так :
9.1. У позовній заяві позивачка просить оцінити дії та рішення державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень. Мотивує позов доводами про порушення приватним нотаріусом як державним реєстратором процедури державної реєстрації. Заявлена позовна вимога не є похідною від спору стосовно майна, а тому її має розглядати адміністративний суд з огляду на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15, Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 13 червня 2018 року у справах № 803/1125/17 і № 820/2675/17 та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 128/3652/16-ц.
9.2. Позивачка порушила територіальну підсудність, оскільки звернулася до суду за власним місцезнаходженням, а не за місцезнаходженням ТзОВ «Кей-Колект».
9.3. Товариство надіслало «іпотекодавцю» вимогу про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, яка є у матеріалах реєстраційної справи. Тому висновки судів першої й апеляційної інстанцій про невиконання ТзОВ «Кей-Колект» вказаного обов`язку є припущенням.
9.4. ТзОВ «Кей-Колект» надало приватному нотаріусу усі документи, необхідні для проведення державної реєстрації права власності на квартиру.
(2) Позиції інших учасників справи
10. Позивачка та приватний нотаріус відзиви на касаційну скаргу не надали.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(1.1) Щодо предметної та суб`єктної юрисдикції суду
11. ТзОВ «Кей-Колект» у касаційній скарзі вказує на те, що позов стосується оцінки дій приватного нотаріуса як суб`єкта владних повноважень, яка, за твердженням позивачки, порушила процедуру державної реєстрації.Проте Велика Палата Верховного Суду з аргументами касаційної скарги про розгляд справи за правилами адміністративного судочинства не погоджується.
12. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
13. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час подання позову до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
14. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, зазвичай, фізична особа.
15. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час подання позову до суду, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
16. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
17. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції).
18. У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України у тій же редакції визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
19. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
20. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.
21. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17)).
22. Тому помилковим є застосування статті 17 КАС України у редакції, чинній на час подання позову до суду, та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
23. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
24. У справі № 520/13067/17 позивачка просить визнати незаконною та скасувати проведену приватним нотаріусом державну реєстрацію права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект».Такий спір не є спором учасників публічно-правових відносин. Приватний нотаріус, здійснюючи державну реєстрацію права власності на квартиру, не мала публічно-правових відносин з позивачкою, оскільки така реєстрація права відбувалася за ТзОВ «Кей-Колект», а не за позивачкою.Остання обґрунтувала позов незаконністю вибуття у неї права власності на квартиру та відсутністю у ТзОВ «Кей-Колект» правомірного інтересу щодо реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
25. Вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру за іншою, ніж позивачка, особоює вимогою про захист позивачкою права власності на цей об`єкт від порушення особою, за якою це право зареєстроване на момент звернення позивачки до суду. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спір має приватноправовий характер, а з огляду на суб`єктний склад сторін цього спору його слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.
26. Близькі за змістом висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 826/14433/16 (К/9901/7474/18), від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16, від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 15 травня 2018 року у справі № 826/2691/16, від 22 серпня 2018 року у справі № 820/4673/16, від 28 серпня 2018 року № 826/7122/15, від 29 серпня 2018 року у справі № 816/1604/17, від 7 листопада 2018 року у справі № 826/9963/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/10475/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 814/1017/16, 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.
27. Доводи ТзОВ «Кей-Колект» про застосування для визначення юрисдикції суду висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 13 червня 2018 року у справах № 803/1125/17 і № 820/2675/17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року у справі № 128/3652/16-ц, Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними:
27.1. У постанові від 14 червня 2016 року в адміністративній справі № 826/4858/15 (провадження № 21-41а16) Верховний Суд України у складі колегії суддів судових палат в адміністративних, господарських і цивільних справах, скасовуючи судові рішення та закриваючи провадження у справі, вказав, що позов фізичної особи-іпотекодавця щодо незаконності дій державного реєстратора, який зареєстрував право власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем в рахунок виконання кредитного договору за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладення якого було передбачене кредитним договором, слід розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки сторонами спору є сторони договору іпотеки, а не іпотекодавець і державні реєстратори й орган державної реєстрації прав на рухоме майно.
27.2. У постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції у спорах щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених, зокрема, у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 13 червня 2018 року у справах № 803/1125/17 і № 820/2675/17, щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами до державного реєстратора осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, про скасування рішення та запису державного реєстратора у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
27.3. У постанові від 25 липня 2018 року у справі № 128/3652/16-ц за позовом фізичної особи до приватного нотаріуса про визнання протиправними дій останнього з реєстрації за фактором права власності на нерухоме майно (звернення стягнення на предмет іпотеки) та про скасування відповідних рішень цього нотаріуса Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, закриваючи провадження у справі, застосував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від якого надалі вона відступила у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88)).
(1.2) Щодо територіальної юрисдикції суду (підсудності справи)
28. ТзОВ «Кей-Колект» у касаційній скарзі стверджує, що суди порушили територіальну підсудність, визначену частиною другою статті 27 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, оскільки позивачка звернулася до суду за власним місцезнаходженням, а не за місцезнаходженням ТзОВ «Кей-Колект». Велика Палата Верховного Суду вважає цей довід необґрунтованим.
29. На час звернення позивачки до суду чинним був ЦПК України у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року. Тому частина друга статті 27 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, незастосовна до цієї справи.
30. Відповідно до частини другої статті 109 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача (частина перша статті 113 зазначеної редакції кодексу).
31. Проте територіальна юрисдикція суду за позовами з приводу нерухомого майна визначається за правилами виключної підсудності. Такі позови пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (частина перша статті 114 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду).
32. Позивачка подала позовну заяву до Київського районного суду м. Одеси за місцезнаходженням квартири, визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на яку за ТзОВ «Кей-Колект» вона вимагає. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дотримали правило виключної підсудності цієї справи.
(1.3) Щодо суті спору
33. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовної вимоги.Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект» як такої, яка була проведена з порушеннями норм права.
(1.3.1) Щодо повідомлення іпотекодавців про відступлення прав за договором іпотеки
34. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням (частина друга статті 24 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час відступлення ПАТ «УкрСиббанк» на користь ТзОВ «Кей-Колект» прав вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки).
35. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що ТзОВ «Кей-Колект» набуло права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки від ПАТ «УкрСиббанк» згідно з договорами, укладеними 11 червня 2012 року.
36. Крім того, суд першої інстанції встановив, що хоч згідно з пунктом 2.2.1 договору іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний повідомити іпотекодавців про відступлення прав за цим договором чи за кредитним договором, однак докази такого повідомлення позивачки чи позичальника відсутні.
(1.3.2) Щодо вимоги до спадкоємців позичальника (стаття 1281 ЦК України)
37. У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частини перша та друга статті 23 Закону України «Про іпотеку» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
38. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частини друга та третя статті 1281 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою статті 1281 ЦК України, позбавляється права вимоги (частина четверта вказаної статті у тій же редакції).
39. Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права) за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (пункти 57-62), від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 69.5)).
40. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, зокрема, такі обставини:
40.1. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер позичальник, про що ТзОВ «Кей-Колект» знало з огляду на зміст ухвали Київського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2013 року у справі № 520/1392/13-ц за позовом ТзОВ «Кей-Колект»до позичальника та позивачки про стягнення заборгованості за кредитним договором.
40.2. 13 листопада 2014 року ТзОВ «Кей-Колект» згідно зі статтею 1281 ЦК України направило до Третьої одеської державної нотаріальної контори вимогу до спадкоємців померлого позичальника, а 19 листопада 2014 року була заведена спадкова справа № 02-14. Немає доказів того, що позивачка отримала вказану вимогу.
40.3. ТзОВ «Кей-Колект» пропустило строк, встановлений у статті 1281 ЦК України у редакції, що була чинною на час смерті позичальника та звернення ТзОВ «Кей-Колект» з вимогою до спадкоємців.
41. З огляду на обставини, встановлені судами першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає, що права вимоги ТзОВ «Кей-Колект»щодо частини квартири, яка належала позичальнику, після його смерті могло реалізувати відповідно до правил, визначених статтями 1281 і 1282 ЦК України. Але з огляду на пропуск строку, встановленого статтею 1281 ЦК України, ТзОВ «Кей-Колект» не мало юридичних підстав для звернення до приватного нотаріуса з метою реєстрації за собою права власності на квартиру та для такої реєстрації, оскільки право вимоги до позичальника за договором іпотеки, а також його зобов`язання за цим договором припинилося.
(1.3.3.) Щодо вимоги про усунення порушення зобов`язання (стаття 35 Закону України «Про іпотеку»)
42. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
43. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку» у вказаній редакції).
44. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» (частина перша та друга статті 36 цього Закону у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
45. Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку» у зазначеній редакції).
46. Суд апеляційної інстанції встановив, що договір іпотеки передбачав застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
47. У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час звернення ТзОВ «Кей-Колект» з вказаною вимогою).
48. За змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» у вказаній редакції реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 41)).
49. Приписи частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті у редакції, чинній на час звернення ТзОВ «Кей-Колект» з вимогою, передбаченою у частині першій цієї ж статті).
50. Суд апеляційної інстанції встановив, що ТзОВ «Кей-Колект» направило на ім`я позичальника та позивачки повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки лише 20 січня 2015 року, але відсутні докази отримання цього повідомлення адресатами.
(1.3.4) Щодо порушення порядку державної реєстрації права власності
51. Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 цього Закону у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
52. Перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 вказаного Закону у тій же редакції).
53. Державний реєстратор, яким може бути і нотаріус (пункт 2 частини першої статті 10 вказаного Закону у зазначеній редакції): 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункти 1-2 частини третьої статті 10 того ж Закону у відповідній редакції).
54. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (абзац перший частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Так, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, зокрема, подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі (пункт 57 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у редакції, чинній на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
55. Суд апеляційної інстанції встановив, що ТзОВ «Кей-Колект» направило на ім`я позичальника, який помер ще 7 травня 2013 року, про що знало ТзОВ «Кей-Колект», а також на ім`я позивачки повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки лише 20 січня 2015 року. Наявність доказів отримання вказаного повідомлення позивачкою суди попередніх інстанцій не встановили.
56. У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (пункт 4 частини першої, абзац перший частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
57. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що за відсутності документів, необхідних для державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект», така реєстрація проведена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у відповідній редакції.
(1.3.5) Щодо способу захисту права власності позивачки
58. Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав (абзац перший частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
59. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що заявлена позовна вимога про визнання протиправним і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект» фактично стосується запису про це право від 4 квітня 2016 року.
60. Саме скасування такого запису є належним способом захисту прав та інтересів позивачки. Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а). А крім того, як встановив суд апеляційної інстанції, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект» приватний нотаріус прийняла 7 квітня 2016 року, тобто після внесення 4 квітня 2016 року запису про таку реєстрацію.
61. За змістом абзацу першого частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект», а також на час ухвалення судами першої й апеляційної інстанцій оскаржених рішень, у разі скасування на підставі рішення суду записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
62. Відтак, позивачка, звертаючись до суду, обрала спосіб захисту її порушеного права, який узгоджувався зі змістом статей 26 і 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у вказаній редакції.
(1.4) Щодо неналежності відповідача-приватного нотаріуса
63. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), що набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
64. Оскільки ТзОВ «Кей-Колект» подало касаційну скаргу у справі № 520/13067/17 3 грудня 2018 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені судові рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
65. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
66. Позивач заявив вимогу про скасування запису про державну реєстрацію права власності до ТзОВ «Кей-Колект» та приватного нотаріуса. Суди вважали останнього належним відповідачем. Проте Велика Палата Верховного Суду з цим висновком судів не погоджується.
67. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; близькі за змістом приписи були викладені у частинах першій і третій статті 12 ЦПК України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року).
68. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; частина перша статті 29 ЦПК України у редакції, чинній до цієї дати).
69. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду).
70. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній до цієї дати).
71. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
72. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 6 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц). Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).
73. Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивачки є саме з ТзОВ «Кей-Колект» з приводу порушення ним права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТзОВ «Кей-Колект» щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо.
74. Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
75. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
76. З огляду на те, що позивачка заявила позов також до неналежного співвідповідача-приватного нотаріуса, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову щодо нього та про покладення на останнього судових витрат є помилковими.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
77. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
78. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду не перевіряє ті доводи касаційної скарги, які спрямовані на переоцінку доказів і на встановлення інших обставин справи, ніж встановили суди першої й апеляційної інстанцій.
79. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
80. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині (пункти 1 та 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
81. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 410 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
82. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частини перша та друга статті 412 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
83. Суди першої й апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права у частині вимоги позивачки до ТзОВ «Кей-Колект» і помилково задовольнили ту саму вимогу, звернуту до приватного нотаріуса, поклавши на останню судові витрати позивачки.
84. Оскільки приватний нотаріус, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, є неналежним відповідачем у справі, слід скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року в частині задоволення позову до приватного нотаріуса та покладення на неї судових витрат позивачки; ухвалити у цій частині нове рішення: відмовити у задоволенні позову до вказаного відповідача та покласти судові витрати позивачки на ТзОВ «Кей-Колект»; в іншій частині - щодо задоволення позову до ТзОВ «Кей-Колект» - судові рішення залишити без змін.
Керуючись частиною першою статті 141, частинами першою та третьою статті 400, пунктами 1 і 3 частини першої статті 409, статтею 410, частинами першою та другою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК Україниу редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити частково.
2. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року скасувати в частині задоволення позову до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни та стягнення з неї на користь ОСОБА_1 судових витрат у сумі 640 грн.
У цій частині ухвалити нове рішення:
- у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни відмовити;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 4/6, корпус «В», поверх 4, кабінет 402; ідентифікаційний код: 37825968) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) 640,00 грн судового збору.
3. У частині задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
Д. А. Гудима
Судді:
Н. О. Антонюк
О. Р. Кібенко
Т. О. Анцупова
В. С. Князєв
С. В. Бакуліна
Н. П. Лященко
В. В. Британчук
О. Б. Прокопенко
Ю. Л. Власов
Л. І. Рогач
М. І. Гриців
О. М. Ситнік
В. І. Данішевська
О. С. Ткачук
Ж. М. Єленіна
В. Ю. Уркевич
О. С. Золотніков
О. Г. Яновська
Джерело: ЄДРСР 89251545
-
-
Темы
-
.jpg.8798bcfee7ff97156bc03c005d80b552.thumb.jpg.f7c3ba54e4e10a527c41f191358a6d9e.jpg)
Recommended Posts
Join the conversation
You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.