ANTIRAID

Свідомо не правосудна постанова ВС-КГС щодо можливості продажу боргу за кредитним договором фізичній особі

Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 910/5737/15-г

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Міщенка І. С., Могила С. К.

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Груп"

про стягнення заборгованості у розмірі 18 306 555,04 грн.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Фінростбанк" (далі - ПАТ "Фінростбанк") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Груп" (далі - ТОВ "Еко-Груп") про стягнення заборгованості за кредитним договором з юридичною особою від 09.07.2009 №1-К у сумі 18 306 555,04 грн.

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 у справі № 910/5737/15-г позов ПАТ "Фінростбанк" задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Еко-Груп" на користь ПАТ "Фінростбанк" 15 000 000,00 грн заборгованості за кредитом, 667 808,18 грн заборгованості за відсотками, 1 952 465,75 грн пені за несвоєчасне повернення суми кредиту та 87 748,70 грн пені за несвоєчасне повернення відсотків.

3. У подальшому, на виконання зазначеного судового рішення видано наказ Господарського суду міста Києва від 15.05.2015.

4. 17.05.2019 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) подав до Господарського суду міста Києва заяву про заміну сторони виконавчого провадження (від 13.05.2019 вх. №76), в якій на підставі положень статті 334 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та частини 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" просив суд замінити стягувача - ПАТ "Фінростбанк" його правонаступником - ОСОБА_1 .

5. Заяву з посиланнями на положення статей 514, 516, 517 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 12 і частини 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" обґрунтовано заміною кредитора у зобов`язанні на підставі договору про відступлення права вимоги від 26.03.2019 № 63.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 (суддя Бондарчук В. В.) у справі № 910/5737/15-г, заяву ОСОБА_1 про заміну сторони (стягувача) її правонаступником задоволено; замінено сторону (стягувача) по виконанню наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/5737/15-г від 15.05.2015, виданому на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 у справі за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Фінростбанк" ТОВ "Еко-Груп" про стягнення заборгованості, а саме ПАТ "Фінростбанк" (65104, м. Одеса, просп. Академіка Глушка, буд. 13, ідентифікаційний код - 14366762) на його правонаступника - ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ).

7. Задовольняючи заяву ОСОБА_1 місцевий господарський суд виходив з того, що наявність договору про відступлення права вимоги від 26.03.2019 № 63, свідчить про те, що ОСОБА_1 набув статус нового кредитора в зобов`язанні, яке виникло за кредитним договором з юридичною особою від 09.07.2009 №1-К.

8. Переглянувши зазначену ухвалу місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд (Буравльов С. І. - головуючий, судді Пашкіна С. А., Хрипун О. О.) постановою від 16.07.2019 ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 у справі № 910/5737/15-г скасував та відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження.

9. Відмовляючи у задоволенні заяви апеляційний господарський суд, посилаючись на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, положення частини 1 статті 1054 ЦК України, пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" зазначив, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

За договором про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 26.03.2019 № 63 відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою та має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу - ОСОБА_1 , який не є юридичною особою та фінансовою установою.

Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

За таких обставин, відсутні правові підстави для здійснення процесуального правонаступництва та задоволення заяви ОСОБА_1 про заміну сторони (стягувача) виконавчого провадження її правонаступником по виконанню наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/5737/15-г від 15.05.2015.

10. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 910/5737/15-г, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2019.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. Підставами для скасування постанови скаржник вважає порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, зокрема положень частини 6 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 4, 11, 12, 46, 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статей 512-518, 1054, 1077 ЦК України.

12. Скаржник вважає помилковими посилання апеляційного господарського суду на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 та наголошує, що набуття ним права вимоги до ТОВ "Еко-Груп" за договором права відступлення вимоги, укладеного з ПАТ "Фінростбанк" відбулося у процедурі реалізації банком свого майна під час ліквідації. Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, які ліквідуються, затверджене рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 № 388 та Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2, якими не визначено обмежень щодо суб`єктів, які можуть придбати майнові права банку, що ліквідується, зокрема права вимоги за кредитними договорами. На думку скаржника, чинне законодавство не містить жодного обмеження щодо продажу активів банку у вигляді права вимоги до боржників саме фінансовими установами.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

13. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Еко-Груп" просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 910/5737/15-г залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на правомірність та обґрунтованість висновків апеляційного господарського суду.

14. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надійшло.

Позиція Верховного Суду

15. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

16. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" обов`язковість виконання рішення є однією із засад виконання виконавчого провадження.

17. Частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; обов`язковість судового рішення.

18. Згідно зі статтею 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

19. За змістом статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

20. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

21. У рішенні у справі "Янголенко проти України" від 10.12.2009 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлено від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес.

22. Таким чином, оскільки виконання рішення суду є невід`ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

23. Згідно з частиною 1 статті 334 ГПК України у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

24. Відповідно до статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

25. Відповідно до положень статті 52 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

26. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

27. Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України, - це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

28. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

29. Відповідно до положень частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

30. Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

31. Отже, згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

32. У зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус як сторони виконавчого провадження. Заміна такої особи належним кредитором проводиться відповідно до частини 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження", статті 334 ГПК України за заявою, зокрема, заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

33. Таким чином, передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги є правонаступництвом, і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження.

34. Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

35. Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

36. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 07.03.2019 ОСОБА_1 став переможцем електронного аукціону №UA-EA-2019-02-18-000018-b, внаслідок чого ним було придбано лот номер №GL39825. Відповідно до Протоколу електронного аукціону №UA-EA-2019-02-18-000018-b, ціна продажу лоту номер №F17GL39825 складає 152 265,58 грн.

37. 12.03.2019 ОСОБА_1 здійснено оплату у сумі 152 265,58 грн, що підтверджується квитанцією про оплату № 27021695.

38. 26.03.2019 між ПАТ "Фінростбанк" і ОСОБА_1 укладено договір № 63 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до якого банк відступив, а ОСОБА_1 набув права вимоги до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, в тому числі до ТОВ "Еко-Груп" за кредитним договором № 1-К з юридичною особою від 09.07.2009, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту), договорами поруки, договорами іпотеки (іпотечними договорами) та договорами застави, з урахуванням всіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

39. Відповідно до Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, що є додатком № 1 до договору № 63 від 26.03.2019 та акта приймання-передачі документів від 26.03.2019, банк передав ОСОБА_1 право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором № 1-К з юридичною особою від 09.07.2009.

40. Ухвала місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду не містять посилань на наявність у справі доказів визнання недійсним договору № 63 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 26.03.2019, укладеного між ПАТ "Фінростбанк" та ОСОБА_1

41. Таким чином, суд касаційної інстанції вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про неможливість ОСОБА_1 бути належним правонаступником позивача у виконавчому провадженні з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 15.05.2015 виданого у справі № 910/5737/15-г, на тій підставі, що ОСОБА_1 не є фінансовою установою, а тому не може бути новим кредитором, зокрема за кредитним договором № 1-К з юридичною особою від 09.07.2009. Зазначене питання не є предметом розгляду цієї справи у межах вирішення питання про наявність підстав для заміни стягувача у виконавчому провадженні.

Аналогічну правову позицію викладено об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 17.01.2020 у справі № 916/2286/16.

42. Суд вважає обґрунтованими доводи скаржника про помилковість здійсненого судом апеляційної інстанції посилання на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, адже висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються застосування норм права у справі з іншими фактичними обставинами, що виключає можливість її застосування до правовідносин, що склалися у цій справі.

43. З урахуванням наведених правових положень і встановлених обставин справи, Верховний Суд вважає, що доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі, є обґрунтованими і такими, що заслуговують на увагу, оскільки оскаржувану постанову, ухвалено із порушенням норм процесуального права, зокрема статей 52, 334 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

44. За змістом частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

45. Відповідно до статті 312 ГПК України, у редакції Закону України від 18.12.2019 № 390-IX, чинній на час звернення скаржника із касаційною скаргою до суду, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

46. За наведених обставин висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати такими, що відповідають положенням статей 52, 334 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови.

47. У свою чергу, надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог і заперечень на них, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для заміни позивача (стягувача) його правонаступником, як наслідок, прийняв обґрунтоване і законне судове рішення.

48. Оскільки доводи, наведені у касаційній скарзі, отримали підтвердження, постанову у справі слід скасувати, а ухвалу суду першої інстанції - залишити в силі.

Розподіл судових витрат

49. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, колегія суддів вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат ОСОБА_1 у виді сплаченого судового збору у сумі 1 921,00 грн, пов`язаних із розглядом справи у суді касаційної інстанції, шляхом покладання обов`язку із відшкодування цих витрат на ТОВ "Еко-Груп".

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі № 910/5737/15-г задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 910/5737/15-г скасувати.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 у справі № 910/5737/15-г залишити в силі.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Груп" (ЄДРПОУ 34355697) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) 1 921,00 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок) витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді І. С. Міщенко

С. К. Могил

Джерело: ЄДРСР 87624657

Share this post


Link to post
Share on other sites

На жаль заробітна плата суддів Верховного суду дуже часто грає з ними зли ігри, замість побудови правової держави та підтримки правової визначеності деякі судді зі сподіванням уникнути відповідальності приймають свідомо не законні рішення.

В цій справі судді без якогось навіть найменшого обґрунтування просто зазначили, що можливо змінити сторону виконавчого провадження на кредитора фізичну особу при стягненні заборгованості за кредитним договором.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ну в принципе логично. Предмет спора несколько другой. Тут же не оспаривали переход права требования. И Суд на это указал, оспаривали замену стороны в исполнительном производстве. 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      05 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 589/117/17
      Провадження № 14-572 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
      розглянула в порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Шосткинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 06 червня 2017 року, постановлену у складі судді Литвинко Т. В., та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів Собини О. І., Хвостика С. Г., Ткачук С. С., та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною скаргою, у якій з урахуванням уточнень просила суд: визнати неправомірними дії Шосткинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області (далі -Шосткинський ВДВС) про відмову розподілити кошти боржника - Малого приватного підприємства «Інваспорт» (далі - МПП «Інваспорт») між стягувачами згідно зі списком черговості від 07 квітня 2016 року № 537; визнати неправомірними дії Шосткинського ВДВС з приводу надання стягувачами авансового внеску в сумі 1 000,00 грн для проведення виконавчих дій; зобов`язати Шосткинський ВДВС розподілити кошти боржника - МПП «Інваспорт» між стягувачами згідно зі складеним списком черговості від 07 квітня 2016 року № 537; визнати неправомірними дії Шосткинського ВДВС про розподіл грошових коштів у сумі 23 175,23 грн згідно з розрахунком від 17 січня 2017 року № 21398887; визнати неправомірними дії Шосткинського ВДВС про винесення постанов від 15 лютого 2017 року ВП № 37199607, № 41220387, № 41829788 про стягнення з боржника - МПП «Інваспорт» на користь ОСОБА_1 витрат виконавчого провадження.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2. Ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 06 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2017 року, провадження у справі закрите.
      3. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_1 оскаржує дії державного виконавця, вчинені ним у межах зведеного виконавчого провадження з виконання судових рішень Шосткинського міськрайонного суду Сумської області, постановлених у період із червня 2004 року по липень 2005 року. Крім того, ОСОБА_1 оскаржує постанови державного виконавця від 15 лютого 2017 року про стягнення з боржника - МПП «Інваспорт» на свою користь витрат виконавчого провадження, понесених при виконанні судових рішень, постановлених Шосткинським міськрайонним судом Сумської області на користь ОСОБА_1 у 2004 році. У випадку оскарження сторонами виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду, ухваленого за правилами Цивільного процесуального кодексу України, прийнятого 18 березня 2004 року, який набрав законної сили 01 вересня 2005 року (далі - ЦПК), розгляд таких скарг здійснюється за правилами цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ, а в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду, ухваленого за правилами ЦПК України 1963 року, така скарга підлягає розгляду відповідно до статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      4. Рішення, в межах виконання яких ОСОБА_1 подано скаргу, постановлено в період із червня 2004 року по липень 2005 року за правилами ЦПК України 1963 року. Отже, скарга ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця з приводу виконання судових рішень підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства згідно зі статтею 181 КАС України.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      5. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 06 червня 2017 року й ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Узагальнені доводи касаційної скарги
      6. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, закриваючи провадження у справі, неправильно застосував до спірних правовідносин пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК, у редакції чинній на момент розгляду справи судами, та дійшли помилкового висновку, що цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
      7. Крім того, суди не взяли до уваги ухвалу ВССУ від 25 вересня 2013 року, яка постановлена в справі за скаргою ОСОБА_1 в аналогічних правовідносинах, відповідно до якої справа за її скаргою має розглядатися у порядку цивільного судочинства.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      8. Ухвалою ВССУ від 08 листопада 2017 року відкрите касаційне провадження у справі.
      9. У травні 2018 року на виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) справа передана до Верховного Суду.
      10. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, у редакції, чинній на час постановлення зазначеної ухвали, якою було встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      11. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року справа прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
      Доводи інших учасників справи
      12. В січні 2020 року Шосткинський ВДВС надіслав до Великої Палати Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      13. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      14. Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
      15. Частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      16. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      17. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      18. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      19. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      20. Частина перша статті 15 ЦПК, у редакції чинній на момент розгляду справи судами, передбачала, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      21. Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 звернулася до суду за правилами ЦПК зі скаргою, в якій просила визнати неправомірними дії та рішення державного виконавця, вчинені в межах зведеного виконавчого провадження щодо виконання судових рішень Шосткинського міськрайонного суду Сумської області, постановлених у період із червня 2004 року по липень 2005 року на користь ряду фізичних осіб, які зверталися з позовом до МПП «Інваспорт».
      22. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      23. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
      24. Згідно з частиною першою статті 181 КАС України, у редакції, чинній на момент звернення до суду із скаргою, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      25. Отже, Закон України «Про виконавче провадження» встановив спеціальний порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання постанов про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження. Згідно з цим порядком відповідні спори належать до юрисдикції адміністративних судів, і їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №381/2126/18 (провадження № 14?324 цс 19), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93 гс 18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639 цс 18), від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17 (провадження № 14-658 цс 18), від 03 квітня 2019 року у справах № 370/1034/15-ц (провадження № 14-103цс19) і № 370/1288/15 (провадження № 14-612 цс 18), від 12 червня 2019 року у справі № 370/1547/17 (провадження № 14-223 цс 19)).
      26. Таким чином вимоги ОСОБА_1 в частині визнання неправомірними дій Шосткинського ВДВС про винесення постанов від 15 лютого 2017 року ВП № 37199607, № 41220387, № 41829788 про стягнення з боржника - МПП «Інваспорт», витрат виконавчого провадження підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      27. Разом із цим статтею 383 ЦПК, у редакції, чинній на момент розгляду справи судами, встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      28. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК).
      29. Отже, зазначеними нормами законодавства передбачені різні способи звернення до суду за захистом свого порушеного права сторонами виконавчого провадження та іншими учасниками.
      30. Так, у порядку адміністративного судочинства учасники виконавчого провадження мають право звернутися з позовом, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      31. Сторони виконавчого провадження в порядку цивільного судочинства мають право звернутися зі скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Такі рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.
      32. Таким чином, ЦПК та Законом України «Про виконавче провадження» чітко врегульовано питання щодо звернення зі скаргою сторін під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК та іншими учасниками виконавчого провадження.
      33. Відповідно до матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 подала скаргу на дії Шосткинського ВДВС з підстав неправомірних, на її думку дій, вчинених державним виконавцем під час примусового виконання рішень Шосткинського міськрайонного суду Сумської області, постановлених у порядку цивільного судочинства, та просила суд оцінити такі дії державного виконавця на предмет їх законності.
      34. Отже, ОСОБА_1 звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця у порядку контролю за виконанням судових рішень, і така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      35. Таким чином, з огляду на суб`єктний склад сторін, предмет та характер спірних правовідносин спір у цій справі в іншій частині, окрім оскарження постанов про стягнення витрат виконавчого провадження, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про його підвідомчість судам адміністративної юрисдикції.
      36. Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц (провадження № 14?192 цс 18), від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц (провадження № 14-496 цс 19).
      37. Щодо висновків судів, що позивач фактично оскаржує дії державного виконавця, вчинені у зведеному виконавчому провадженні, а тому спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за правилами адміністративного судочинства розглядаються справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій (див. постанови від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), від 12 вересня 2018 року справа № 906/530/17 (провадження № 12-213гс18), від 17 жовтня 2018 року у справах № 927/395/13 (провадження № 12-189гс18) та № 5028/16/2/2012 (провадження № 12-192гс18)).
      38. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      39. Згідно із частинами четвертою, шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      40. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      41. Оскільки Верховний Суд не змінює судових рішень та не ухвалює нове, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
      Керуючись статтями 400, 402-404, 406, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.
      Ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 06 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2017 року в частині вимог про визнання неправомірними дій Шосткинського ВДВС при винесенні постанов від 15 лютого 2017 року ВП № 41220387, № 41829788 про стягнення з боржника - МПП «Інваспорт» витрат виконавчого провадження залишити без змін, в іншій частині оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. 37199607, №
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      /підпис/
      В. В. Пророк
      Судді: /підпис/
      Н. О. Антонюк
      /підпис/
      В. С. Князєв
      /підпис/
      Т. О. Анцупова
      /підпис/
      Н. П. Лященко
      /підпис/
      В. В. Британчук
      /підпис/
      О. Б. Прокопенко
      /підпис/
      Ю. Л. Власов
      /підпис/
      Л. І. Рогач
      /підпис/
      М. І. Гриців
      /підпис/
      О. М. Ситнік
      /підпис/
      Д. А. Гудима
      /підпис/
      О. С. Ткачук
      /підпис/
      В. І. Данішевська
      /підпис/
      В. Ю. Уркевич
      /підпис/
      Ж. М. Єленіна
      /підпис/
      Джерело: ЄДРСР 89238389
    • By ANTIRAID
      печерський районний суд міста києва
      Справа № 757/18051/19-ц
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 березня 2020 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
      головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,
      при секретарі - Рябцовій Ю.О.,
      за участі:
      представника позивача - ОСОБА_7.,
      представника відповідача 1 - Петрова О.В.,
      представника відповідача 1 - Левченко О.В.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,
      В С Т А Н О В И В :
      05 квітня 2019 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить :
      •стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 674 686,26 грн. (шістсот сімдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят шість гривень двадцять шість копійок);
      •стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 60 000,00 грн. (шістдесят тисяч гривень).
      •стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 11 500,00 грн. (одинадцять тисяч п`ятсот гривень).
      В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що ОСОБА_1 є клієнтом Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк».
      Разом з цим, в травні 2017 року позивачу стало відомо, що у провадженні Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області перебуває виконавче провадження ВП №53347428 з примусового виконання виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500 дол. США, що за офіційним курсом НБУ складає 607 195,75 грн., а також витрати в сумі 6 071,95 грн., а всього 613 267,70 грн.
      06 лютого 2017 року, старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижником Віталієм Олеговичем на підставі заяви стягувача - накладено арешт на всі грошові кошти та цінності, що знаходяться на всіх рахунках ОСОБА_1 , вкладах чи на зберіганні в банківських установах.
      В рамках виконавчого провадження ВП №53347428 з примусового виконання виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми з рахунків ОСОБА_1 , відкритих у ПАТ «ПриватБанк» було списано грошові кошти у сумі 674 686,26 грн.
      06 липня 2017 року старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижником Віталієм Олеговичем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №53347428.
      В подальшому, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 Зарічний районний суд м. Суми постановив ухвалу від 30 березня 2018 року, якою визнав виконавчий лист по справі №591/324/16-ц, виданий 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 607 195,75 грн., а також судові витрати в сумі 6 071,95 грн. таким, що не підлягає виконанню.
      Вказаним судовим рішення встановлено, що по-перше, справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Зарічний районний суд м. Суми не розглядав, по-друге, виконавчого документу про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів Зарічний районний суд м. Суми не видавав, по-третє, виконавчий лист по справі №591/324/16-ц, виданий 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 607 195,75 грн., а також судові витрати в сумі 6 071,95 грн. є таким, що не підлягає виконанню.
      Окрім цього, 03 листопада 2017 року по справі №591/2839/17 Зарічний районний суд м. Суми, за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 , постановив ухвалу якою задовольнив скаргу Позивача, визнав протиправною та скасував Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53347428 від 06 лютого 2017 року.
      Позивач вважає, що в результаті протиправних дій старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижника Віталія Олеговича, які встановлені ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2018 року по справі №591/3716/17, ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 03 листопада 2017 року та постановою Апеляційного суду Сумської області від 26 листопада 2018 року по справі №591/2839/17, Позивачу завдано майнову шкоду в розмірі суми коштів, списаних на підставі підробленого виконавчого документу з карткових рахунків, відкритих ОСОБА_1 в ПАТ «ПриватБанк», яка складає 674 686,26 грн.
      Окрім цього, у зв`язку з вищевикладеними обставинами, позивач просить суд стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 60 000,00 грн., оскільки внаслідок незаконних дій Державного виконавця, які полягають в порушенні конституційного права мирно володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном, ОСОБА_1 спричинена моральна шкода, внаслідок чого позивач втратив нормальні життєві зв`язки, порушив звичний спосіб свого життя, що викликало необхідність вжиття додаткових зусиль для організації свого життя.
      05.04.2019 ухвалою суду відкрито провадження у справі та визначено розглядати за правилами загального позовного провадження.
      02.05.2019 до суду надійшов відзив відповідача Державної казначейської служби України, в якому відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог та просив слухати справу за відсутності представника Казначейства.
      Мотивуючи свою позицію, представник у відзиві зазначає, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавало, то відповідно до вимог Конституції не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів. Наряду з вказаним, відповідач вказав, що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди, являється не обґрунтованими та не підтвердженими належними доказами.
      21.05.2019 до суду надійшла відповідь на відзив Державної казначейської служби України, в якій представник позивача вказує, що коло відповідачів визначено вірно, а тому одним з належних відповідачів, також в цих правовідносинах, є Казначейська служба України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Крім того, представник вказує, що не заслуговує на увагу твердження відповідача-2 у відзиві на позов про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження моральних та фізичних страждань та стягнення суми у розмірі 60 000 грн. за моральну шкоду, оскільки викладені обставини у позові таке твердження спростовує.
      14.06.2019 до суду надійшов відзив представника Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_3 , в якому остання просить відмовити в задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів. Вказав, що грошові кошти у своїй більшості є такими, що були перераховані на рахунок ОСОБА_2 , тому такі грошові кошти не є пошкодженими та не є знищеними, а отже, не можуть бути класифіковані як майнова шкода.
      Оскільки, виконавчий лист № 591/324/16-ц, на підставі якого грошові кошти були списані з рахунків позивача, є таким, що ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2018 року по справі № 591/3716/17 визнаний таким, що не підлягає виконанню, то підстава, на якій стягувач набув грошові кошти, списані з рахунків позивача, відпала.
      Також, у своєму відзиві представник відповідача вказує на помилковість посилання позивача на скасування постанови про відкриття виконавчого провадження як на підставу позовних вимог, оскільки, така постанова не є актом державного органу, скасування якого своїм наслідок має припинення чинності наслідків цього акту на майбутнє.
      Вказане в своїй сукупності свідчить про відсутність правової підстави для відповідальності Держави України перед позивачем в рамках даної справи, як причинний зв`язок, також не знайшла свого підтвердження, оскільки грошові кошти позивача не були знищені та не були пошкоджені, а рішення та дії державного виконавця щодо направлення платіжних вимог на списання коштів, не були оскаржені позивачем до суду.
      У відзиві представник відповідача вказує на безпідставність та необґрунтованість вимог щодо стягнення моральної шкоди, вказуючи, що вина державного виконавця у наявності моральної шкоди позивача відсутня, оскільки на момент вчинення виконавчих дій позивач, зокрема, на підставі листа від 12.05.2017 № 11998/в-14, був повідомлений про стан виконавчого провадження, а саме про часткове списання грошових коштів, однак жодних заяв про зупинення проведення виконавчий дій до державного виконавця, що реалізовувались під час виконавчого провадження судом незаконними не визнавались.
      Окрім цього, відповідач вказує, що позивач не надав доказів, які б підтверджували б сплату послуг з надання правничої допомоги.
      24.06.2019 до суду надійшла відповідь на відзив Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, в якій представник позивача вказує на те, що не заслуговують на увагу доводи відповідача, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів, як такі, що не ґрунтуються на об`єктивних обставинах.
      Також, у відповіді на відзив сторона позивача не погоджується з доводами відповідача щодо того, що зменшення майнової сфери позивача виникло у зв`язку з направленням державним виконавцем відповідних платіжних вимог, а рішення щодо направлення платіжних вимог не було оскаржено позивачем, а отже не було визнано судом незаконним.
      Так, мотивуючи свою позицію вказує, що саме першопричиною списання з рахунків ОСОБА_1 грошових коштів є неправомірні дії державного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, адже після отримання виконавчого документа, державний виконавець повинен був перевірити чи відповідає він вимогам Закону України «Про виконавче провадження». А враховуючи, що даний документ не відповідав вимогам вищезазначеного закону, державний виконавець зобов`язаний був повернути виконавчий документ без виконання, та у випадку дотримання вимог норм чинного законодавства державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження, останнє не було б відкрито, що в свою чергу не спричинило б винесення постанови про накладення арешту на майно боржника, не спричинило направлення запитів державного виконавця до банку, не спричинило направлення платіжних вимог до Банку.
      А отже, зменшення майнової сфери позивача виникло в результаті винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки вже потім в рамках даного (незаконно відкритого) виконавчого провадження направлялись платіжні вимоги державним виконавцем. А тому, визнання незаконною постанови про відкриття виконавчого провадження спричинить автоматичне визнання незаконними дій державного виконавця, які були вчинені в рамках даного виконавчого провадження. Саме такий спосіб захисту своїх прав і обрав позивач - визнання незаконним процесуального документу, яким було відкрито виконавче провадження, в рамках якого було списано грошові кошти з рахунків ОСОБА_1 .
      Так, незаконним відкриттям виконавчого провадження ОСОБА_1 і було завдано майнової шкоди у формі списаних грошових коштів, що, як наслідок, підтверджує в свою чергу завдання моральної шкоди та спростовує доводи відповідача щодо вказаної позовної вимоги.
      Також, у відповіді на відзив представник позивача зауважив, що на виконання вимог статті 134 Цивільного процесуального кодексу України, позивачем було надано орієнтовний (попередній) розрахунок судових витрат. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 134 Цивільного процесуального кодексу України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, а відтак це спростовує доводи відповідача, що позивач не надав доказів, які б підтверджували б сплату послуг з надання правничої допомоги.
      26.07.2019 на електронну адресу суду надійшли пояснення представника Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на позовну заяву, за підписом представника відповідача - начальника відділу Кузнецова О.В., в яких останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів. Враховуючи при цьому, що ОСОБА_1 умисно не з`являвся до державного виконавця та не надавав необхідних документів, незважаючи на законні вимоги державного виконавця, обов`язки боржника виконавчого провадження, які визначені Закону України «Про виконавче провадження».
      Окрім цього, у своїх поясненнях ОСОБА_4 вказує, на те, що виконавчий лист був визнаний таким, що не підлягає виконанню, а відтак твердження про незаконні дії державного виконавця - є безпідставним та не обґрунтованими.
      Також, 26.07.2019 на електронну адресу суду надійшли заперечення Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на позовну заяву за підписом представника відповідача - начальника відділу Кузнецова О.В., в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів та пропущення строків на звернення до суду з відповідними скаргами на дії державного виконавця.
      Ухвалою суду від 30.09.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.
      21.01.2020 представник позивача подав до суду розрахунок витрат на правничу допомогу, згідно якого у разі задоволення позовних вимог просив стягнути з Державного бюджету України на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.
      У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити. Вказав, що доводи відповідачів не відповідають фактичним обставинам справи та не узгоджуються з відповідними нормами законодавства.
      Представники відповідача - Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області щодо задоволення позовних вимог заперечували в повному обсязі, вказуючи на його безпідставність та необґрунтованість, відсутність правових підстав з якими законодавець пов`язує відшкодування шкоди.
      Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, у відзиві, який надійшов 02.05.2019 до суду, просив відмовити у задоволенні позовних вимог та слухати справу за відсутності представника Казначейства.
      Суд, заслухавши обґрунтування представника позивача та заперечення представників відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
      За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.
      Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
      Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
      Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є клієнтом Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (а.с. 10-18 том І).
      06 лютого 2017 року, старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижником Віталієм Олеговичем на підставі заяви стягувача - ОСОБА_2 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53347428 з примусового виконання виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500 дол. США, що за офіційним курсом НБУ складає 607 195,75 грн., а також витрати в сумі 6 071,95 грн., а всього 613 267,70 грн. (а.с. 35-36 том І)
      В той же день, 06 лютого 2017 року, старшим державним виконавцем Лижником Віталієм Олеговичем винесено постанову про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на всі грошові кошти та цінності, що знаходяться на всіх рахунках ОСОБА_1 , вкладах чи на зберіганні в банківських установах.(а.с. 37-38 том І)
      Електронним листом від 14.02.2017 Приватне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» повідомило ОСОБА_1 , що про те, що на його рахунки, які відкриті в ПАТ «ПриватБанк» накладено арешт відповідно до постанови про накладення арешту Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 06.02.2017 (а.с. 24 том І).
      На заяву ОСОБА_1 від 27.04.2017, в якій останній просив надати копію постанови про відкриття виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 ; копію виконавчого листа, на підставі якого було відкрито вказане виконавче провадження; копію рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист; копію постанови про накладення арешту на майно заявника, листом від 12.05.2017 року за підписом Начальника Заводського ДВС м. Кам`янське Полуектова С.Ю. повідомлено ОСОБА_1 про відкриття вищевказаного виконавчого провадження та накладений арешт на його майно .(а.с 32-37 том І)
      Так, згідно з Реєстром платіжних вимог №В14-471 від 23 березня 2017 року Заводським відділом державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області через Управління Державної казначейської служби України у м. Кам`янському Дніпропетровської області було направлено в Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «ПриватБанк» платіжне доручення та супровідні документи для стягнення при примусовому виконанні виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми з рахунків позивача грошових коштів в розмірі 650 232,85 грн.
      Платіжною вимогою №В14-471 від 23 березня 2017 року операцію по списанню коштів з рахунків ОСОБА_1 було проведено 04 квітня 2017 року. Також з Розпорядження №ЄДПВП 14/53347428 від 04 квітня 2017 року вбачається, що грошові кошти у сумі 650 232,85 грн. надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого листа №591/324/16-ц виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми 04 квітня 2017 року.
      Згідно з Реєстром платіжних вимог №В14-471 від 14 квітня 2017 року Заводським відділом державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області через Управління Державної казначейської служби України у м. Кам`янському Дніпропетровської області було направлено в Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «ПриватБанк» платіжне доручення та супровідні документи для стягнення при примусовому виконанні виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми з рахунків позивача грошових коштів в розмірі 24 453,41 грн.
      З Розпорядження №ЄДПВП 14/53347428 від 03 липня 2017 року вбачається, що грошові кошти у сумі 24 453,41 грн. надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми 05 липня 2017 року.(а.с 39-44 том І).
      06 липня 2017 року старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижником Віталієм Олеговичем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №53347428. Зокрема, у цій постанові зазначається, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі, а саме: сума боргу на користь стягувача 607 195,75 грн. та судовий збір у розмірі 6 071,95 грн., виконавчий збір у розмірі 61 326,77 грн. та витрати виконавчого провадження у розмірі 91,79 грн. стягнуті у повному розмірі. (а.с. 45-46 том І).
      В розрізі вказаних обставин, суд вважає за необхідне зауважити, що дані обставини визнаються учасниками справи, а відтак не підлягають доказуванню, враховуючи при цьому, що суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх, що узгоджується з приписами ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України.
      Так, у статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
      Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
      Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
      Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
      Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
      За приписами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
      Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
      Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
      Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
      Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
      При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
      Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
      Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
      Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
      З огляду на викладене, вирішуючи цей спір, суд виходить із необхідності встановлення наявності трьох умов, які є необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
      Згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
      Досліджуючи питання протиправності дій заподіювача шкоди, суд враховує, що у випадку виникнення деліктного зобов`язання на засадах спеціальних деліктів, за якими відповідальність настає незалежно від вини, тоді вина не розглядається в якості умови неправомірності завдання шкоди. У понятті протиправності слід визначати зв`язок між порушенням норми об`єктивного права та суб`єктивного права, які вказують на послідовність такого порушення: порушення чужого суб`єктивного права спричиняє порушення правових норм. При цьому межі такого порушення визначаються уточненням «без уповноваження на те».
      Під час розгляду справи судом встановлено, що протиправність дій органів державної влади відносно ОСОБА_1 підтверджується судовими рішеннями.
      Так, Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2018 року, яка набрала законної сили, за заявою ОСОБА_1 , виконавчий лист по справі №591/324/16-ц, виданий 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 607 195,75 грн., а також судові витрати в сумі 6 071,95 грн., визнано таким, що не підлягає виконанню.
      Так, вказаним судовим рішенням судом встановлено, що: «в провадженні Заводського відділу державної виконавчої служби міста Камянське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області перебуває виконавче провадження ВП №53347428 з примусового виконання виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20.11.2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09.10.2015 року в сумі 24500 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 607195 грн. 75 коп., а також витрат в сумі 6071 грн. 95 коп., а всього 613267 грн. 70 коп..
      Однак, як було встановлено, справа №591/324/16-ц, провадження № 2/591/723/16 відносно ОСОБА_1 Зарічним районним судом м. Суми не розглядалася, виконавчий лист на користь ОСОБА_2 не видавався. Під №591/324/16, провадження №2/591/723/16 перебувала справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення суми боргу за договором позики (головуючий суддя Грищенко О.В.), яка розглянута 30.09.2016 року. Рішення набрало законної сили 22.11.2016 року. Виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 боргу в сумі 24500 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 607195 грн. 75 коп., а також судові витрати в сумі 6071 грн. 95 коп., видано представнику позивача 01.12.2016 року. Вказаний факт підтверджується копією відповіді наданої Зарічним районним судом м. Суми від 14.06.2017 року за №Б-13/03-04/14/2017 р.» .(а.с 66-67 том І)
      Окрім того, за результатом розгляду скарги ОСОБА_7 , яка подана в інтересах ОСОБА_1 , Зарічний районний суд м. Суми постановив ухвалу від 03 листопада 2017 року по справі №591/2839/17, якою задовольнив скаргу позивача, визнав протиправною та скасував Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53347428 від 06 лютого 2017 року. Слід зазначити, що вказане судове рішення було предметом перегляду судом апеляційної інстанції, яка залишила рішення суду без змін.
      Вказаною ухвалою від 03 листопада 2017 року, яка набрала законної сили, Зарічний районний суд м. Суми встановив, що дії державного виконавця з приводу відкриття виконавчого провадження не узгоджуються з вимогами закону.
      Окрім цього встановлено, що як вбачається з матеріалів справи та матеріалів виконавчого провадження, виконавчий лист за яким відкрите виконавче провадження ВП №5334728 не відповідає вимогам закону.
      Так, у виконавчому листі не зазначено справу, у якій видано виконавчий лист та суть позову. Вказаний виконавчий лист містить відмітку про його видання 20 листопада 2016 року, але при цьому зазначено про те, що рішення суду набрало законної сили 26 листопада 2016 року.
      Також судом встановлено, що Зарічним районним судом м. Суми не розглядалася цивільна справа 591/324/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором розписки від 09.10.2015 року, що підтверджується копією листа Зарічного районного суду м. Суми від 14.06.2017 року (а.с. 89).
      З вказаного ж повідомлення Зарічного районного суду м. Суми вбачається, що у вказаній справі виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09.10.2015 року не видавався.
      З наведеного вбачається, що у супереч вимогам Закону державний виконавець замість прийняття рішення про повернення виконавчого листа, який не відповідає вимогам закону, відкрив виконавче провадження та приступив до його примусового виконання.
      За наведених обставин суд вважає, що дії державного виконавця з приводу відкриття виконавчого провадження не відповідають вимогам закону, а тому скарга підлягає задоволенню.
      При перегляді вказаного судового рішення колегія суддів погодилася з висновками місцевого суду щодо задоволення скарги, оскільки встановлені в справі обставини дають підстави стверджувати, що виконавчий лист, за яким відкрите виконавче провадження, щодо чого оскаржується відповідна постанова, не відповідає вимогам закону, зокрема, у ньому не зазначено справу, у якій видано виконавчий лист, та суть позову. Також виконавчий лист містить відмітку, що його було видано 20 листопада 2016 року, але при цьому зазначено, що рішення суду набирало законної сили 26 листопада 2016 року.
      До того ж, відповідно до ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2018 року виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року визнано таким, що не підлягає виконанню.
      Всупереч встановленим обставинам, сторона відповідача, а саме Заводський відділ державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, спростовуючи доводи позову, вказує, на те, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів, як от забезпечення особистої явки до органу державної виконавчої служби, ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, звернення до державного виконавця із заявою про відкладення проведення виконавчих дій, своєчасне звернення до суду із заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, проте дані доводи суд не приймає до уваги, з огляду на те, що вказані доводи були предметом судового дослідження під час постановлення вищевказаних судових рішень та не знайшли свого підтвердження, а нових доводів в спростування вказаного, які б могли підтвердити вказане при розгляді даного позову суду не надано.
      В розрізі вказаного, суд вважає, що стороною позивача доведено, що діючи в юридичній площині, намагаючись отримати від відповідача-1 офіційний документ, на підставі якого було відкрито виконавче провадження та накладено арешт на кошти боржника, ОСОБА_1 оперативно здійснював всі можливі та передбачені чинним законодавством дії задля отримання інформації щодо актуальності даних, отриманих електронним листом від банку в лютому 2017 року.
      І тільки після підтвердження обставин щодо відкриття виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 та отримання документів, на підставі яких позивач міг обґрунтувати незаконність дії державного виконавця, ОСОБА_1 оперативно звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця та з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, що також було встановлено судами включаючи місцевий, апеляційний і в тому числі касаційний суд.
      Наряду з вказаним, Заводський відділ державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області спростовує доводи позивача, що зменшення майнової сфери позивача виникло у зв`язку з направленням державним виконавцем відповідних платіжних вимог, а рішення щодо направлення платіжних вимог не було оскаржено позивачем, а отже не було визнано судом незаконним, проте з цим твердженням суд не погоджується з огляду на наступне.
      Так, саме першопричиною списання з рахунків ОСОБА_1 грошових коштів є неправомірні дії державного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, адже після отримання виконавчого документа, державний виконавець повинен був перевірити чи відповідає він вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а враховуючи, що даний документ не відповідав вимогам вищезазначеного закону, державний виконавець зобов`язаний був повернути виконавчий документ без виконання.
      Вказане свідчить, що у випадку дотримання вимог норм чинного законодавства державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження, останнє не було б відкрито, що в свою чергу не спричинило б винесення постанови про накладення арешту на майно боржника, не спричинило направлення запитів державного виконавця до банку, не спричинило направлення платіжних вимог до банку.
      А отже, зменшення майнової сфери позивача виникло в результаті винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки вже потім в рамках даного виконавчого провадження направлялись платіжні вимоги державним виконавцем, а тому, визнання незаконною постанови про відкриття виконавчого провадження як наслідок спровокувало автоматичне визнання незаконними дій державного виконавця, які були вчинені в рамках даного виконавчого провадження. Саме такий спосіб захисту своїх прав і обрав позивач - визнання незаконним процесуального документу, яким було відкрито виконавче провадження, в рамках якого було списано грошові кошти з рахунків ОСОБА_1 .
      За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.
      Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
      Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
      Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
      Нормами цивільного процесуального кодексу, законодавцем передбачено, а саме ч. 2 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, які визначають, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Враховуючи наведене, суд знаходить доведеним факт неправомірності дій державного виконавця в рамках здійснення виконавчого провадження ВП №53347428, в ракам якого неправомірно було стягнуто з ОСОБА_1 674 686,26 грн.
      Обов`язковою умовою виникнення приватного делікту є наявність шкоди. «Noxia autem est ipsum» тобто шкода є самим деліктом. Тому відсутність шкоди означає відсутність самого делікту внаслідок чого деліктне зобов`язання не виникає. Шкода, заподіяна особі завжди має майновий характер незалежно від об`єкта посягання (життя, здоров`я, честь, гідність), який заподіюється деліктом «injuria».
      Згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
      Так, Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
      Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
      Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу.
      Під час вирішення питання про наявність моральної шкоди суд враховує те, що життєвий ритм позивача внаслідок незаконного списання належних йому грошових коштів зазнав змін. Так, він був змушений звертатися за наданням правової допомоги до адвокатів, постійно звертися до ПАТ «ПриватБанк» та Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області для з`ясування обставин списання грошових коштів. Як було зазначено вище, ОСОБА_1 довелося неодноразово звертися до суду для захисту своїх прав. З моменту списання коштів позивач постійно відчуває переживання за долю своєї власності. Всі ці фактори викликали у ОСОБА_1 постійні стреси та моральні страждання.
      Суд відповідно до свого внутрішнього переконання оцінює зазначені обставини та відповідні норми національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями заподіювача і самою шкодою, а саме що внаслідок дій державного виконавця, які полягають в порушенні конституційного права на мирне володіння, користування, розпорядження своїм майном ОСОБА_1 , останній втратив нормальні життєві зв`язки, порушив звичний спосіб свого життя, що викликало необхідність вжиття додаткових зусиль для організації свого життя, та враховує, що сторона відповідача всупереч статті 81 ЦПК України не надала будь-яких доказів, які б спростовували доводи позивача щодо завдання моральної шкоди позивачу та спростовуються встановленим вище судом.
      Таким чином, під час розгляду справи суд встановив наявність трьох обов`язкових умов для відшкодування позивачу шкоди, а відтак позовні вимоги про стягнення шкоди є законними та обґрунтованими.
      Наряду з вказаним, суд, виходячи із засад розумності і справедливості, вважає що позовні вимоги в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 10 000 гривень та розміром майнової шкоди 674 686, 26 грн., що рівнозначно суми, яка списана з рахунків позивача, внаслідок незаконних дій державного виконавця, враховуючи при цьому висновки зроблені раніше щодо наявності підстав для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди в частині вже встановленого факту наявності таких умов, як неправомірність дій цього органу та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
      Докази, які додані до позовної заяви та аргументи, що наведені в позовній заяві як на підставу для задоволення позову, повністю підтверджують, що майнова шкода, завдана позивачу саме у зв`язку із неправомірними діями органу державної влади та їх посадових осіб.
      Враховуючи те, що судом встановлено наявність трьох обов`язкових умов для застосування юридичної відповідальності у формі відшкодування шкоди, а також доведеність реальних збитків позивача у зазначеному ним розмірі, то позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди також підлягають задоволенню.
      Суд відхиляє твердження ДКС України про те, що зі змісту позову вбачається, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачу не завдавало, а тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів, виходячи з наступного.
      При вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
      Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
      Згідно з підпунктом 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання.
      Відповідно до пункту 23-1 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.
      Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
      Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
      Згідно із пунктом 9 Положення Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
      Відповідно до підпункту 14 пункту 4 Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2011 року № 1280, Головне управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
      Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
      Із системного аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що Державна казначейська служба України, діючи від імені держави в цілому, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
      Правовий статус цього органу визначається функціями з обслуговування єдиного казначейського рахунку держави, пов`язаними з консолідацією та обслуговуванням Державного бюджету України, зокрема й з безспірним списанням коштів державного бюджету.
      Таким чином, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі, зокрема є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.
      Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 359/11706/15-ц, провадження № 61-13907св18 та від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц, провадження № 61-34251св18.
      ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
      Окрім вказаного, суд вважає за необхідне зауважити, що на виконання вимог статті 134 Цивільного процесуального кодексу України, позивачем було надано орієнтовний (попередній) розрахунок судових витрат. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 134 Цивільного процесуального кодексу України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, а відтак це спростовує доводи відповідача, що позивач не надав доказів, які б підтверджували б сплату послуг з надання правничої допомоги.
      Так, оскільки позов задоволено частково, то за правилами статті 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору стягується пропорційно до задоволених позовних вимог (93,19 %) та відповідно становить 16 774, 20 грн. підлягають стягненню з Держави Україна на користь позивача.
      На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,
      В И Р І Ш И В :
      Позов ОСОБА_1 до Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди - задовольнити частково.
      Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 674 686,26 грн. (шістсот сімдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят шість гривень двадцять шість копійок);
      Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн. (шістдесят тисяч гривень).
      Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 16 774 грн. (шістнадцять тисяч сімсот сімдесят чотири) 20 коп.
      В іншій частині позовні вимог - відмовити .
      Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
      Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Позивач : ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
      Відповідач: Заводський відділ державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, 51925, Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, вул. Васильєвська, 64, ідентифікаційний код юридичної особи: 34974176,
      Відповідач: Державна казначейська служба України - 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.
      Повний текст судового рішення складено 05.03.2020.
      Суддя Т.Г. Ільєва
      Джерело: ЄДРСР 88705473
    • By Григорій
      Усім доброго дня! Я взнав ,що за виконавчим написом приватного нотаріуса Хари Наталії Станіславівни щодо мене здійснюється виконавче провадження. Підкажіть, будь ласка, порядок дій,які мені потрібно зробити,щоб з цим розібратися. Перше,що я зробив,так це зайшов у єдиний реєстр боржників і дійсно знайшов там себе. Що робити далі? Буду вдячний за допомогу.
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 квітня 2020 року
      м . Київ
      Справа № 815/4560/15
      Провадження № 11-1046апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Анцупової Т. О.,
      суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу № 815/4560/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Дасті» до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Імексбанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрегат», про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
      за заявою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року (у складі колегії суддів Голяшкіна О. В., Донця О. Є., Мороза В. Ф.),
      УСТАНОВИЛА:
      Рух справи
      1. У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Дасті» (далі - ТОВ «Компанія Дасті») звернулося до суду з адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду, АТ «Імексбанк» відповідно), треті особи: Публічне акціонерне товариство «Імексбанк» (далі - ПАТ «Імексбанк»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрегат» (далі - ТОВ «Фрегат»), у якому просило:
      - визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними укладених ПАТ «Імексбанк» із ТОВ «Фрегат» та ТОВ «Компанія Дасті» правочинів щодо відступлення прав вимоги за кредитними договорами, укладеними ПАТ «Імексбанк» з фізичними особами;
      - визнати протиправним і скасувати рішення уповноваженої особи Фонду від 03 березня 2015 року № 01-ТА;
      - визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо оприлюднення через офіційний вебсайт ПАТ «Імексбанк» повідомлення про нікчемність правочинів від 05 березня 2015 року;
      - зобов`язати уповноважену особу Фонду оприлюднити через офіційний вебсайт ПАТ «Імексбанк» інформацію про скасування рішення від 03 березня 2015 року № 01-ТА.
      2.Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки прийняте за відсутності обставин, установлених статтею 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Позивач також вважає, що висновки комісії тимчасової адміністрації ПАТ «Імексбанк», викладені в акті перевірки від 03 березня 2015 року № 03/03, щодо наявності ознак нікчемності правочинів містять відомості, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустимими доказами, не ґрунтуються на дійсних обставинах вчинення правочинів, є передчасними та упередженими.
      3. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 05 жовтня 2015 року позовні вимоги задовольнив частково.
      Визнав протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними укладених ПАТ «Імексбанк» із ТОВ «Фрегат» і ТОВ «Компанія Дасті» правочинів щодо відступлення прав вимоги за кредитними договорами, укладеними ПАТ «Імексбанк» із фізичними особами.
      Визнав протиправним та скасував рішення уповноваженої особи Фонду від 03 березня 2015 року № 01-ТА. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      4. Ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року постанова Одеського окружного адміністративного суду залишена без змін.
      5. Не погодившись із таким рішенням касаційного суду, 29 червня 2017 року уповноважена особа Фонду подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року з підстав, установлених пунктами 1 та 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
      6. Ухвалою Верховного Суду України від 15 вересня 2017 року відкрито провадження за вказаною заявою.
      7. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      8. Згідно з підпунктом 1 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      9. На підставі розпорядження керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року № 20/0/19-18 вказану заяву разом зі справою передано до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
      10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 вересня 2019 року зазначену адміністративну справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) та на підпункт 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу (у редакції Закону № 2147-VIII).
      11. За приписами підпункту 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      12.Оскільки справа за заявою уповноваженої особи Фонду згідно із частиною другою статті 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України в адміністративних та господарських справах, то її відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу (у редакції Закону № 2147-VIII) передано до Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який за приписами підпункту 1 пункту 1 зазначеного розділу КАС України здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою 15 жовтня 2019 року прийняла до розгляду заяву уповноваженої особи Фонду про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року і призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      14.Станом на 29 квітня 2020 року відзиви або заперечення на заяву уповноваженої особи Фонду про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року не надходили.
      Фактичні обставини
      15. Суди попередніх інстанцій установили, що 21 листопада 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (первісний кредитор) і ТОВ «Фрегат» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор за плату передає/відступає, а новий кредитор одержує/набуває належні первісному кредитору права вимоги в сумі 312 237 465,66 грн за кредитними договорами в кількості 23 254 кредитів, що укладені з позичальниками банку - фізичними особами.
      За умовами цього договору новий кредитор одержав право (замість первісного кредитора) вимагати від позичальників банку належного виконання всіх зобов`язань за відповідними кредитними договорами, в тому числі зобов`язань щодо сплати заборгованості за кредитами, процентами, штрафами, пенею, а також витратами, понесеними первісним кредитором у зв`язку з невиконанням боржниками узятих на себе зобов`язань.
      16. 26 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк», ТОВ «Фрегат» і ТОВ «Компанія Дасті» укладено тристоронній договір про заміну сторони в зобов`язанні, предметом якого стала заміна сторони кредитора з ТОВ «Фрегат» на нового кредитора - ТОВ «Компанія Дасті».
      За умовами цього договору до нового кредитора - ТОВ «Компанія Дасті» перейшли всі права та обов`язки ТОВ «Фрегат», що існували на дату укладення вказаного правочину. До таких прав та обов`язків, зокрема, належали право на отримання кредиторських вимог, що виступали об`єктом продажу (права вимоги за кредитними договорами), обов`язок щодо проведення їх оплати.
      17. Відповідно до акта від 14 січня 2015 року про виконання зобов`язань до договору про відступлення права вимоги від 21 листопада 2014 року новий кредитор - ТОВ «Компанія Дасті» сплатило первісному кредитору - ПАТ «Імексбанк» винагороду в повному обсязі на суму 28 260 000 грн. Первісний кредитор передав/відступив, а новий кредитор одержав/набув права вимоги за кредитними договорами на загальну суму 307 953 215,96 грн. Первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв усі оригінали документів та інформацію стосовно боржників. Сторони підтверджують, що права та обов`язки первісного та нового кредиторів виконані за договором у повному обсязі, сторони не мають претензій одна до одної.
      18. На підставі постанови Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року № 50 «Про віднесення ПАТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 січня 2015 року № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ «Імексбанк», згідно з яким з 27 січня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Імексбанк».
      19. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 84 продовжено здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Імексбанк» по 26 травня 2015 року.
      20. 27 травня 2015 року виконавча дирекція Фонду відповідно до постанови Правління Національного банку України постанови від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Імексбанк» ухвалила рішення № 105 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Імексбанк» та призначила уповноважену особу Фонду строком на 1 рік з 27 травня 2015 року до 26 травня 2016 року включно.
      21. Наказом уповноваженої особи Фонду від 27 лютого 2015 року № 65-в «Про додаткову перевірку правочинів» створено комісія та призначено додаткову перевірку правочинів, вчинених ПАТ «Імексбанк» протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації.
      22. За результатами проведеної перевірки комісією складено акт від 03 березня 2015 року № 03/03, в якому зазначено, що договори про відступлення права вимоги від 21 листопада 2014 року, про заміну сторони в зобов`язанні від 26 грудня 2014 року та про внесення змін до договору про відступлення права вимоги від 06 січня 2015 року є нікчемними й такими, що не породжують будь-яких правових наслідків, відповідно до підпунктів 3, 7 пункту 3 статті 38 Закону № 4452-VI.
      Зокрема, в акті зазначено, що договором цесії було обумовлено, що за відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошові кошти в сумі 28 260 000 грн. Установлена договором цесії винагорода сплачується новим кредитором шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора, визначений у пункті 2.3 договору цесії, а саме на рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ «Імексбанк», МФО 328384.
      23. Таким чином, належне виконання новим кредитором узятих на себе зобов`язань мало призвести до збільшення активів банку в результаті надходження відповідної суми грошових коштів і, як наслідок, зміни структури банківського балансу в дохідній його частині. Втім реальне виконання договору цесії не призвело до зазначеного результату, оскільки сплата встановленої цим договором винагороди за рахунок «реальних» надходжень у дійсності не проводилась. Виплата винагороди здійснювалась здебільшого за рахунок внутрішньобанківських проводок, оформлених та проведених банком на підставі складених ТОВ «Компанія Дасті» та пов`язаними з ним фізичними особами - клієнтами банку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідних платіжних доручень і не передбачала фактичного переміщення грошової маси. При цьому лише частина винагороди в сумі 2 075,34 грн оплачувалась реальними коштами.
      24. Зазначені безготівкові операції здійснювалися з рахунку № НОМЕР_2 , належного гр. ОСОБА_1 , рахунку № НОМЕР_3 , належного гр. ОСОБА_2 , а також з рахунку TOB «Компанія Дасті» № НОМЕР_4 .
      25. У зв`язку із цим комісія дійшла висновку, що, укладаючи договір цесії, а згодом і договір про заміну сторони в зобов`язанні, сторони цих правочинів прагнули до настання інших наслідків, реального продажу належного ПАТ «Імексбанк» майна (прав вимоги) за ринковими цінами (зокрема, розмір призначеної до сплати банку винагороди в процентному співвідношенні до відчужуваного портфеля склав лише 9,09 %, що свідчить про явну нерівноцінність визначеної договором цесії ціни та заниження на 20 і більше відсотків від звичайних цін).
      Допустивши укладення вищевказаних правочинів на подібних умовах, банк тим самим фактично надав нічим не обумовлену перевагу окремим кредиторам, зокрема ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і TOB «Компанія Дасті», на задоволення своїх кредиторських вимог (повернення заборгованості, вираженої у вигляді залишків коштів на їх рахунках). З огляду на фінансовий стан ПАТ «Імексбанк» ці правочини не могли бути задоволені через реальне виконання (тобто шляхом виплати залишків у готівковій формі чи здійснення зовнішніх безготівкових перерахувань).
      26. 03 березня 2015 року на підставі акта перевірки № 03/03 уповноваженою особою Фонду прийнято рішення № 01-ТА «Про визнання правочинів нікчемними та застосування наслідків їх нікчемності», яким визнано нікчемними укладені ПАТ «Імексбанк» договори про відступлення права вимоги від 21 листопада 2014 року, про заміну сторони в зобов`язанні від 26 грудня 2014 року та про внесення змін до договору про відступлення права вимоги від 06 січня 2015 року. Департаменту правового забезпечення та захисту наказано вчинити необхідні дії, спрямовані на застосування наслідків нікчемності вказаних правочинів, у тому числі звернутися з позовом до господарського суду до ТОВ «Компанія Дасті» про визнання нікчемних правочинів недійсними та застосування наслідків їх недійсності, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України.
      27. Вважаючи протиправними дії та рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними укладених ПАТ «Імексбанк» із ТОВ «Фрегат» та ТОВ «Компанія Дасті» правочинів про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, позивач звернувся до суду із цим позовом.
      Оцінка судів попередніх інстанцій
      28. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з протиправності дій та оскаржуваного рішення відповідача про визнання правочинів нікчемними. Такий висновок судів мотивований тим, що при вчиненні та прийнятті оскаржуваних дій і рішень уповноважена особа Фонду діяла без урахування усіх обставин, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), без дотримання принципу верховенства права.
      29.Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
      30. За висновками Вищого адміністративного суду України, відповідачем не надано доказів та не обґрунтовано наявності підстав, наведених у статті 38 Закону № 4452-VI, для визнання нікчемними правочинів.
      31. Твердження уповноваженої особи Фонду щодо нікчемності договорів про відступлення права вимоги, заміну сторони в зобов`язанні та про внесення змін до договору про відступлення права вимоги є припущенням, яке не доведено належними доказами у встановленому законом порядку.
      32. Водночас за висновками експерта про проведення дослідження оціночної (ринкової) вартості прав вимоги за кредитними договорами станом на 06 січня 2015 року ринкова вартість прав вимоги коливалась у межах від 10 778 362 до 23 096 491 грн, а ціна продажу вимоги, визначена в пункті 2.1 договору про відступлення прав вимоги від 21 листопада 2014 року, укладеного між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Фрегат» та зміненого тристоронніми договорами, складала 28 260 000 грн, тобто була вищою від рівня звичайних цін.
      У відсотковому виразі визначена оціночна вартість прав вимоги за кредитними договорами відносно вартості пакета прав вимог за кредитними договорами станом на 06 січня 2015 року складала 10,8 %, що майже втричі перевищує ринкові пропозиції продажу прав вимоги кредитних портфелів фізичних осіб, про які було заявлено директором департаменту впровадження планів врегулювання і управління активами неплатоспроможних банків Фонду.
      Водночас жодних пільг або переваг перед іншими кредиторами - клієнтами ПАТ «Імексбанк» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія Дасті» не отримали, оскільки розпорядилися своїми правами вкладників шляхом виконання грошових зобов`язань позивача перед ПАТ «Імексбанк» ще до введення тимчасової адміністрації в банку. Також на момент вчинення спірних правочинів не діяло жодних обмежень щодо здійснення банківських операцій, у тому числі щодо переказу грошових коштів з рахунків фізичних осіб, відкритих у банку; не було встановлено й заборон на проведення безготівкових операцій.
      33. У зв`язку із зазначеним Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про протиправність оскаржуваних дій та рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання правочинів нікчемними.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у заяві про перегляд судового рішення вимог
      34. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року уповноважена особа Фонду посилається на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах, а саме статті 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III).
      35. На обґрунтування заяви надано копії постанови Вищого господарського суду України від 05 серпня 2015 року (справа № 910/622/15-г), у якій суд по-іншому застосував одні й ті самі норми права у подібних правовідносинах.
      36. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року уповноважена особа Фонду зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На переконання скаржника, на спори, які виникають на стадії ліквідації банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Оцінка Великої Палати Верховного Суду
      37. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року доводи, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      38. За правилами пунктів 1, 2 частини першої статті 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є:
      - неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
      - неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
      39. Як свідчать матеріали справи, підставою звернення до суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року Уповноважена особа Фонду зазначила про неоднакове, на його думку, застосування Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме положень статті 2 Закону № 2121-III.
      40.Зокрема, у наданій для порівняння поставі Вищого господарського суду України від 05 серпня 2015 року (справа № 910/622/15-г) зазначено про відсутність у банку обов`язку щодо перерахування на рахунок позивача коштів зі сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції відчуження легкових автомобілів, оскільки Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі міста Києва не є кредитором АТ «Брокбізнесбанк» у розумінні статті 2 Закону № 2121-III в спірних правовідносинах.
      41.Водночас у рішенні, про перегляд якого подано заяву, Вищий адміністративний суд України погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав, передбачених статтею 38 Закону № 4452-VI, для визнання нікчемними правочинів про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, укладеними між позивачем і третіми особами у справі.
      42.Аналіз рішення, про перегляд якого подано заяву, та рішення, на яке робиться посилання як на приклад неоднакового застосування норм матеріального права, дає підстави вважати, що рішення суду касаційної інстанції, додане на обґрунтування заяви, ухвалене цим судом за інших фактичних обставин справи та не містить іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві уповноваженої особи Фонду.
      43.Надане уповноваженою особою Фонду рішення Вищого господарського суду України від 05 серпня 2015 року (справа № 910/622/15-г) не містить висновку щодо застосування статті 38 Закону № 4452-VI при вирішенні спорів, пов`язаних із визнанням уповноваженою особою Фонду правочинів банку нікчемними. У цій справі не оскаржувалися рішення Фонду чи його уповноваженої особи щодо віднесення укладених правочинів до категорії нікчемних.
      44.Наведене свідчить про те, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, установлених у справі, копію судового рішення в якій додано до заяви. Ухвалення різних за змістом судових рішень зумовлено наявністю різних обставин, які були встановлені судами при розгляді зазначених справ.
      45.Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права при вирішенні спорів щодо законності визнання нікчемними правочинів, укладених з банком, який перебуває у стані ліквідації.
      46. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість поданої уповноваженою особою Фонду заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року у справі № 815/4560/15.
      47. Частиною першою статті 242 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) визначено, що за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема, про відмову в задоволенні заяви.
      48. Згідно із частиною першою статті 244 КАС України (у вказаній редакції) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.
      Керуючись статтями 241, 242, 244 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду), підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» цього Кодексу (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Відмовити в задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Дасті» до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Імексбанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрегат», про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
      Судді: В. В. Британчук Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців В. В. Пророк
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков О. Г. Яновська
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 89082869
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 904/968/18
      Провадження № 12-174гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (далі - ТОВ «Седна-Агро») та приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11 червня 2019 року (судді Вечірко І. О., Кузнецов В. О., Чус О. В.) та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2019 року (суддя Бєлік В. Г.) про розгляд скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська фірма «Агростар» (далі - ТОВ «СФ «Агростар») на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О. М. у справі № 904/968/18 за позовом ТОВ «Седна-Агро» до ТОВ «СФ «Агростар» про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст наведених у скарзі вимог
      1.1. У листопаді 2018 року ТОВ «СФ «Агростар» звернулося до господарського суду зі скаргою на дії приватного виконавця в порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України), в якій відповідач просив визнати протиправними дії приватного виконавця Сивокозова О. М. щодо винесення постанови від 17 жовтня 2018 року про арешт майна боржника ВП №
      56921403 та скасувати цю постанову.
      1.2. Скаргу мотивував тим, що приватний виконавець на порушення приписів статті 5 Закону України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», статей 48, 56 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) наклав арешт на право оренди земельної ділянки. На думку скаржника, накладення арешту на право оренди жодних чином не може призвести до задоволення вимог стягувача, позаяк це право не може бути реалізоване в порядку статті 61 цього Закону, адже за змістом статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки може бути реалізовано лише її власником.
       
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Ухвалою від 3 квітня 2019 року Господарський суд Дніпропетровської області скаргу ТОВ «СФ «Агростар» задовольнив частково: визнав протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О. М. щодо винесення постанови про арешт майна боржника в частині накладення арешту на права оренди земельних ділянок; скасував постанову від 17 жовтня 2018 року ВП № 56921403 про арешт майна боржника в частині накладення арешту на права оренди земельних ділянок; участині накладення арешту на право користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1221487200:01:026:0518 та 1221487700:01:028:0024 для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) постанову залишив у силі.
      2.2. Постановою від 11 червня 2019 року Центральний апеляційний господарський суд ухвалу суду першої інстанції змінив, виправивши описку в резолютивній частині ухвали. В іншій частині ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2019 року залишив без змін.
      2.3. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що законодавець надав приватному виконавцю право на накладення арешту на майнові права боржника, за рахунок яких є можливим повне (часткове) погашення його заборгованості перед стягувачем; водночас під час виконання рішення суду арештованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику та які можна відчужити, а кошти, виручені від їх продажу, спрямувати на погашення вимог стягувача до боржника у виконавчому провадженні.
      2.4. Частиною п`ятою статті 93 ЗК України законодавець передбачив можливість відчуження права оренди земельної ділянки, в тому числі її продажу, однак, реалізація такого права належить лише власнику земельної ділянки, тому на належне відповідачу-боржнику на підставі договорів оренди право користування спірними земельними ділянками не може бути накладено арешт у виконавчому провадженні.
      2.5. Водночас користування земельною ділянкою на підставі договору емфітевзису надає землекористувачу право на відчуження (продаж) права користування земельною ділянкою без згоди її власника, а тому на це право боржника може бути звернене стягнення, адже саме право емфітевзису може бути реалізоване (продане) для цілей примусового виконання рішення. Таким чином, скарга в частині скасування постанови приватного виконавця щодо накладення арешту на право користування земельною ділянкою на підставі договору емфітевзису задоволенню не підлягає.
      3. Короткий зміст касаційних скарг
      3.1. ТОВ «Седна-Агро» та приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов О. М. подали до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційні скарги на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11 червня 2019 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2019 року, просили у задоволенні скарги ТОВ «СФ «Агростар» на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О. М. відмовити.
      3.2. На обґрунтування касаційних скарг скаржники зазначили, що дії приватного виконавця з накладення арешту на належні відповідачу права оренди земельних ділянок з метою виконання судового рішення про стягнення заборгованості узгоджуються з приписами статей 10, 48, 56 Закону № 1404-VIII щодо вжиття заходів примусового виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на майно (майнові права) боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Скаржники зауважили, що звернення стягнення на земельні ділянки або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) допускається в силу частини другої статті 135 ЗК України під час виконання судових рішень, що підлягають примусовому виконанню, зокрема приватним виконавцем. Право оренди земельної ділянки є майновим правом відповідача - орендаря, тому під час здійснення виконавчого провадження щодо стягнення з відповідача-боржника заборгованості на користь позивача за судовим рішенням приватний виконавець вправі накласти арешт на такі майнові права відповідача.
      3.3. Також у касаційній скарзі приватний виконавець Сивокозов О. М. послався на неправильне застосування судами до спірних правовідносин приписів частини п`ятої статті 93 ЗК України щодо можливості переходу права оренди земельної ділянки від орендаря до інших осіб та зазначив, що цією нормою передбачено можливість відчуження, в тому числі продажу, права оренди земельної ділянки, однак, жодним чином не обмежено реалізацію цього права виключно особою, яка є власником такої земельної ділянки.
      3.4. Водночас Сивокозов О . М. подав клопотання, в яких повідомив про те, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду двічі відмовляв у відкритті касаційного провадження у справах № 904/1875/18 та № 904/1937/18 за скаргами на дії приватного виконавця у подібних правовідносинах на підставі пункту 1 частини другої статті 293 ГПК України, вказуючи, що відсутні доводи, зважаючи на які суд міг би визнати, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду скарг матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Однак до сьогодні вітчизняні суди касаційної інстанції подібні справи не розглядали, хоча, зокрема, у постанові Вінницького апеляційного суду від 25 червня 2019 року викладено правову позицію, протилежну тій, яка оскаржується приватним виконавцем.
      3.5. Тобто, на думку скаржника, на цей час відсутня будь-яка стала правозастосовча практика щодо обтяження таких майнових прав, як права оренди боржника, а забезпечення єдності судової практики є завданням Верховного Суду.
      4. Надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами ТОВ «Седна-Агро» та Сивокозова О. М. , призначив справу до розгляду, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційні скарги, а ухвалою від 19 вересня 2019 року справу № 904/968/18 разом зі згаданими касаційними скаргами передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини третьої статті 302 ГПК України, вважаючи, що є необхідність відступити від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, висловленого у подібних правовідносинах.
      4.2. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду посилався на те, що постановою від 25 червня 2019 року Вінницький апеляційний суд у справі № 149/1120/19 скасував ухвалу суду першої інстанції за наслідками розгляду скарги на дії приватного виконавця та відмовив у задоволенні скарги на дії приватного виконавця щодо опису та арешту прав на оренду земельних ділянок, указавши, що право оренди земельної ділянки підлягає обов`язковій реєстрації, що перетворює право оренди на речове право, на яке може бути накладено арешт у виконавчому провадженні.
      4.3. Ухвалою від 8 серпня 2019 року у справі № 149/1120/19 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, з посиланням на положення статей 190, 190, 395 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини п`ятої статті 93, частини четвертої статті 124, частини другої статті 135 ЗК України, статті 13 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон України «Про оренду землі») та статей 10, 18, 56 Закону № 1404-VIII відмовив у відкритті касаційного провадження з перегляду постанови апеляційного суду, зазначивши про очевидність правильного застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення (постанови) про відмову в задоволенні скарги боржника у виконавчому провадженні на постанову приватного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника, згідно з якою накладено арешт на права оренди земельних ділянок, належні боржнику як орендарю на підставі договорів оренди. Вказав в ухвалі на обґрунтованість висновку апеляційного суду про те, що право оренди земельної ділянки, яке виникає на підставі договору оренди, укладеного орендодавцем та орендарем, у силу частини п`ятої статті 93 ЗК України може відчужуватися, в тому числі продаватися на земельних торгах; з огляду на приписи частини другої статті 135 ЗК України право оренди земельної ділянки може бути об`єктом звернення стягнення державним (приватним) виконавцем під час примусового виконання рішення суду, боржником за яким є орендар, у порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, а на право оренди земельної ділянки як майнове право, належне орендарю, може бути накладено арешт у виконавчому провадженні в порядку статті 56 цього Закону.
      4.4. Оскільки Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в ухвалі від 8 серпня 2019 року у справі № 149/1120/19, щодо застосування частини п`ятої статті 93 та частини другої статті 135 ЗК України, справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      4.5. Ухвалою від 23 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 904/968/18 та призначила її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи.
      5. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      5.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21 червня 2018 року у справі № 904/968/18 позов ТОВ «Седна-Агро» до ТОВ «СФ «Агростар» про стягнення 6 298 271,32 грн основної суми боргу, 776 244,37 грн пені, 489 825,85 грн - 18 % річних, 216 511,58 грн інфляційних втрат та 35 200 грн витрат на професійну правничу допомогу задоволено повністю.
      5.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      5.3. 24 липня 2018 року на виконання вказаного судового рішення Господарським судом Дніпропетровської області видано наказ.
      5.4. Постановою від 3 серпня 2018 року приватний виконавець Сивокозов О. М. відкрив виконавче провадження № 56921403 з примусового виконання наказу у справі № 904/968/18 від 24 липня 2018 року.
      5.5. 17 жовтня 2018 року приватний виконавець Сивокозов О. М. виніс постанову, якою наклав арешт на речові права, що належать ТОВ «СФ «Агростар», а саме на право оренди земельних ділянок та право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
      6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      6.2. Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
      6.3. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України).
      6.4. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      6.5. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 Закону № 1404-VIII ).
      6.6. Стаття 5 Закону № 1404-VIII визначає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
      6.7. Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
      6.8. Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
      6.9. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (стаття 48 Закону № 1404-VIII).
      6.10. За статтею 56Закону№ 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
      6.11. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
      6.12. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди; 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об`єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо.
      6.13. Втім відповідно до абзацу сьомого пункту 2 статті 4 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») право оренди (суборенди) земельної ділянки відноситься до речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності. Аналіз наведених вище положень зазначених законів не дає підстав стверджувати, що майно боржника і речові права на це майно - це один об`єкт. Адже наведені вище положення статті 18 Закону № 1404-VIII наділяють виконавця правом накладати арешт на земельну ділянку як нерухоме майно, але не свідчать такою ж мірою про поширення цієї норми на арешт права оренди як речового права.
      6.14. Так само не вбачається однозначно й право виконавця накладати арешт на майнові (речові) права (тобто на право оренди) і з приписів статті 56 Закону № 1404-VIII, оскільки вона регулює питання арешту і вилучення тільки майна (коштів) боржника і не містить застереження, яке б дозволяло поширити цю норму на майнові (речові) права, як це зроблено, наприклад, у пункті 1 частини першої статті 10 Закону № 1404-VIII, де законодавець прирівнює майно і майнові права, на що вказує словосполучення «майно (майнові права) боржника».
      6.15. Водночас у чинному законодавстві встановлені також спеціальні норми, які передбачають звернення стягнення на певні майнові права та їх арешт. Так, за частиною десятою статті 56 Закону № 1404-VIIIу порядку, встановленому цією статтею, виконавець, у провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили.
      6.16. Такий арешт знімається, якщо протягом п`яти днів з дня його накладення стягувач не звернеться до суду про звернення стягнення на грошові кошти такої особи в порядку, встановленому процесуальним законом.
      6.17.Відповідно стаття 336 ГПК (як і стаття 440 Цивільного процесуального кодексу України) регламентує спеціальні умови та порядок звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником і такі умови та порядок відрізняються від загального порядку звернення стягнення на майно, передбаченого Законом № 1404-VIII.
      6.18. Тож визначаючи наявність чи відсутність у приватного виконавця права накладати арешт на майнові (речові) права боржника, відповідні норми Закону № 1404-VIII слід застосовувати у їх системному зв`язку зі спеціальним законодавством, яке регулює зміст відповідного права, а також порядок його виникнення, зміни та припинення.
      6.19. Визначення майнового права наведено в статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»), згідно з якою майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
      6.20. За змістом статей 177, 178 ЦК України майнові права є об`єктами цивільних прав, можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.
      6.21. Спеціальні норми, що регулюють відносини з обігу земельних ділянок, містяться у ЗК України, за статтею 2 якого об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
      6.22. Згідно із частиною першою статті 93 цього Кодексу право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне визначення містить і стаття 1 Закону України «Про оренду землі».
      6.23. З огляду на перелічені вище положення законодавства, а також приписи абзацу сьомого пункту 2 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 317 ЦК України, право оренди є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності та притаманним саме власнику такого майна.
      6.24. Тому частиною п`ятою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки визнано оборотоздатним об`єктом для власника такої ділянки, що слідує з положення цієї частини про те, що «право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власникомземельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом».
      6.25. Також за абзацом третім частини другої статті 135 ЗК України «продаж земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) може здійснюватися на земельних торгах виключно з ініціативи власників земельної ділянки. У такому разі земельні торги регулюються положеннями цього Кодексу, якщо інше не передбачено законом чи договором з виконавцем земельних торгів». Тож спеціальним законодавством право ініціювати та продавати серед іншого і право на оренду земельної ділянки надано саме власнику земельної ділянки.
      6.26. За абзацом четвертим частини другої статті 135 ЗК України звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII.
      6.27. Однак у процедурі виконання судового рішення про стягнення заборгованості щодо боржника-орендаря межі оборотоздатності права оренди земельної ділянки як об`єкта стягнення у виконавчому провадженні слід визначати залежно від змісту прав орендаря за договором оренди, а не прав власника такої земельної ділянки.
      6.28. За статтею 5 цього Закону орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
      6.29. Повноваження щодо використання орендованої земельної ділянки чи права на неї як і виключення стосовно окремих повноважень (суборенда земельної ділянки, якщо передбачено договором або за згодою орендодавця; перехід права на оренду земельної ділянки після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди; відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності лише за певних умов; право на обмін права оренди на земельні ділянки, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення за певних умов) врегульовано статтями 8, 8-1, 8-2, 25 Закону України «Про оренду землі».
      6.30. За частиною шостою статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Однак така передача земельної ділянки у володіння та користування іншій особі не породжує самостійних договірних відносин між власником земельної ділянки та суборендарем, не змінює та не припиняє існуючий договір оренди, не породжує відчуження цього права та, відтак, не припиняє право оренди орендаря.
      6.31. Наділення орендаря окремими повноваженнями щодо права на оренду земельної ділянки не дає підстав для прирівнювання цього майнового права до емфітевзису і суперфіцію, щодо яких законодавством чітко визначено самостійний правовий режим.
      6.32. Умови і підстави укладення договору оренди землі, зміна умов такого договору врегульовані положеннями статей 16 та 30 Закону України «Про оренду землі», які передбачають згоду орендодавця та орендаря на укладення чи зміну умов договору, незалежно від форми власності на земельну ділянку, без будь-яких застережень. Серед підстав укладення договору оренди земельної ділянки названі цивільно-правові договори або спадкування (частина третя статті 16 цього Закону).
      6.33. Натомість серед підстав укладення, зміни договору оренди земельної ділянки, що має безпосереднє відношення і до договорів на право оренди земельної ділянки, відсутня така підстава, як звернення стягнення на право оренди, при якому відбувається зміна договору оренди, обумовлена зміною його сторони.
      6.34. За статтею 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в межах державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у межах такого партнерства/концесії)».
      6.35. Тож стаття 31 Закону України «Про оренду землі», що визначає підстави припинення договору оренди землі, зокрема для орендаря, не вказує серед них на можливість припинення такого договору у разі звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, тоді як, наприклад, відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем відноситься до таких підстав.
      6.36. Частиною десятою цієї статті передбачено, що договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом, проте жодним іншим законом не передбачено випадків припинення таких договорів у разі звернення стягнення на право оренди земельної ділянки.
      6.37. Отже, з аналізу статей 93 і 135 ЗК України, положень Закону України «Про оренду землі», статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» слідує, що право на оренду (право оренди) земельної ділянки, яке набуте орендарем на підставі договору оренди, є похідним від права власності майновим правом у розумінні статей 177 і 178 ЦК України, щодо якого законодавством установлено певні обмеження, які визначають рівень його оборотоздатності.
      6.38. Рівень оборотоздатності права на оренду (права оренди) земельної ділянки залежно від визначеного суб`єкта права на оренду земельної ділянки, який має право його відчужувати (власник (орендодавець) земельної ділянки, заставодержатель), виду права на користування земельною ділянкою (емфітевзіс і суперфіцій, оренда у спеціально визначених випадках), форми права власності на земельну ділянку.
      6.39. Положеннями абзацу четвертого частини другої статті 135 ЗК України, за яким звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, не врегульовано порядку звернення стягнення, а робиться лише відсилання до спеціального закону.
      6.40. Тож системний аналіз статті 19 Конституції України, статей 10, 18, 56 Закону № 1404-VIII, статті 3 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вказує на те, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, яке як майнове право є за змістом наведених вище законодавчих норм відмінним від майна (коштів) об`єктом цивільних прав та має обмежену оборотоздатність для боржника-орендаря.
      6.41.Застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень, як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, можливе стосовно власника земельної ділянки (орендодавця), а також у тих випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, крім власника, особи, передбачено законом або договором (емфітевзіс, суперфіцій, заставодержатель права оренди земельної ділянки тощо). Адже виконавець, виконуючи рішення, не може бути наділений більшими повноваженнями щодо майнових прав, ніж має щодо цих самих майнових прав сам боржник.
      6.42. Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що під час виконання рішення суду арештованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, а кошти, виручені від їх продажу, спрямувати на погашення вимог стягувача до боржника у виконавчому провадженні.
      7. Висновок Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      7.2. З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду у цій справі підлягають залишенню без змін, а касаційні скарги - без задоволення.
      7.3. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційних скарг без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржників.
      Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» та приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича залишити без задоволення.
      Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11 червня 2019 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88952168