Постанова ВП-ВС щодо адміністративної юрисдикції всіх спорів щодо стягнення з пенсійного фонду коштів навіть без встановлення протиправності

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 757/63985/16

Провадження № 14-556 цс 19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Пророка В. В.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Ситнік О. М., Ткачука О. С.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Державної казначейської служби України, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Харкова, про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,

за касаційною скаргою Пенсійного фонду України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року, ухвалене суддею Литвиновою І. В., та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року, постановлену в складі колегії суддів Музичко С. Г., Болотова В. Є., Рейнарт І. М., та

УСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Пенсійного фонду України, Державної казначейської служби України, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Харкова, про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади.

2. Позовна заява мотивована тим, що 02 лютого 2009 року у зв`язку зі звільненням з роботи вона звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Харкова за призначенням їй пенсії державного службовця, для розрахунку розміру якої вона надала довідку від 04 лютого 2009 року № 2 про складові заробітної плати (надбавки та премії за останні 24 календарні місяці роботи або за будь-які 60 календарних місяців роботи поспіль перед зверненням за пенсією), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», у формі, затвердженій постановою правління Пенсійного фонду України від 30 жовтня 2008 року № 19-11.

3. Згідно з довідкою від 04 лютого 2009 року № 2 до складу заробітної плати при розрахунку пенсії Управлінням Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Харкова не було включено матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та індексацію заробітної плати й інші виплати на загальну суму 15 669,50 грн, які були нею одержані і з яких було сплачено внески до Пенсійного фонду.

4. У 2014 році вона дізналася про те, що отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, враховуються до заробітку (доходу) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.

5. Оскільки нею було сплачено внески та збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, у тому числі з матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та індексації заробітної плати, то Пенсійний фонд України мав урахувати ці суми як складові заробітної плати ще у 2009 році.

6. Крім того, постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 липня 2014 року її позов задоволений, Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Харкова зобов`язане здійснити з 02 квітня 2014 року перерахунок їй пенсії державного службовця, включивши до її складу суми матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації заробітної плати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» у загальному розмірі 15 669,50 грн зі збереженням процента нарахування пенсії на момент виходу на пенсію у 2009 році та виплати її у повному обсязі.

7. З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд стягнути з держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих Пенсійним фондом України, щодо ненарахованої та неотриманої різниці у пенсії державного службовця за період з березня 2009 року по квітень 2014 року з урахуванням індексу інфляції суму у розмірі 82 617,35 грн шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з Єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

8. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 задоволений. З держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України стягнуті на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди з урахуванням індексу інфляції 8 617,35 грн шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з Єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Вирішене питання про розподіл судових витрат.

9. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що затвердження Пенсійним фондом України довідки, яка не відображає всі складові заробітної плати, на які нараховуються внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, призвело до того, що у період з березня 2009 року по квітень 2014 року з вини Пенсійного фонду України позивачці щомісяця не нараховувалася пенсія у розмірі 552,45 грн, яка є упущеною вигодою. Строк позовної давності позивачкою не пропущено.

10. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 серпня 2017 року апеляційна скарга Пенсійного фонду України відхилена, рішення суду першої інстанції залишене без змін.

11. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що шкода, яка була завдана позивачці, полягає у ненарахуванні та неотриманні нею пенсійних виплат, чим порушено її цивільні права, що виникли унаслідок затвердження постановою правління Пенсійного фонду України від 30 жовтня 2008 року форм довідок про заробітну плату, які подаються для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу». Таким чином, оскільки позивачка не отримала пенсію у повному розмірі з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, то судом першої інстанції правомірно стягнуто відшкодування матеріальної шкоди з моменту призначення пенсії - з 2009 року. Позивачка про порушення своїх прав довідалась лише у 2014 році, а з позовом до суду звернулась у 2016 році, тобто у межах строку позовної давності.

12. При цьому суд послався на постанову Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-237 цс 16.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

13. У вересні 2017 року Пенсійний фонд України подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 03 серпня 2017 року, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив відповідні судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити ОСОБА_1 у повному обсязі.

14. Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка належними доказами не підтвердила правильності нарахування суми завданої їй шкоди. ОСОБА_1 не довела існування усіх складових для цивільно-правової відповідальності, у тому числі завдання шкоди позивачці діями Пенсійного фонду України щодо затвердження постанови від 30 жовтня 2008 року № 19-11. Крім того, позивачкою пропущений строк позовної давності.

Позиція інших учасників справи

15. У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, посилаючись на те, що її позовні вимоги стосуються саме недонарахованих пенсійних виплат у період з березня 2009 року по квітень 2014 року, що, на її думку, є збитками у вигляді упущеної вигоди, завданими Пенсійним фондом України, та підлягають відшкодуванню.

Рух справи в суді касаційної інстанції

16. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі.

17. Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18. У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

19. Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2019 року справа призначена до розгляду.

20. 11 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів, передбачених пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України. Згідно із цією нормою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

21. Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що шкода, яка була завдана позивачці, полягає у ненарахуванні та неотриманні нею пенсійних виплат, чим порушено її цивільні права. Оскільки позивачка не отримала пенсію у повному розмірі з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, то з цього органу підлягає стягненню відшкодування матеріальної шкоди з моменту призначення пенсії.

22. Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року № 295/10459/15-ц (провадження № 6-237 цс 16), на яку посилався апеляційний суд, врахувавши її висновки, зазначено, що діями відповідача, зокрема наданням довідок щодо отримання грошового забезпечення за посадою на момент виходу на пенсію, які не відповідали дійсності, позивачу було завдано збитків, які полягали в нарахуванні йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі, меншому за той, на який він мав право у зв`язку з обійманням адміністративної посади голови суду. Збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права.

23. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що є достатньо обґрунтованих підстав відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду України, оскільки для відшкодування шкоди органом державної влади суду необхідно з`ясувати наявність усіх елементів цивільного правопорушення, а саме: встановити факт наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкода), причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою.

24. 07 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

25. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

26. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

27. ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних, земельних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис викладений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

28. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин.

29. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

30. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

31. Вжитий у цьому приписі термін «суб`єкт владних повноважень» згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції позначав орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу або іншого суб`єкта, який здійснював владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

32. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України у вказаній редакції).

33. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у тій же редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

34. Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

35. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Так, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час вирішення справи в судах попередніх інстанцій). Близький за змістом припис закріплений у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

36. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

37. Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, термін «публічно-» означає, що такі функції суб`єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрями діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Аналогічний зміст має термін «владні управлінські функції», закріплений у пункті 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час вирішення справи в судах попередніх інстанцій.

38. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

39. Окрім того, відповідно до пункту 4 частини першої статті 18 КАС України у редакції, чинній на час вирішення справи в судах попередніх інстанцій, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб із суб`єктами владних повноважень, зокрема, з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

40. Суди встановили, що постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 липня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволений, Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Харкова зобов`язано здійснити з 02 квітня 2014 року перерахунок їй пенсії державного службовця, включивши до її складу суми матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації заробітної плати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» у загальному розмірі 15 669,50 грн зі збереженням процента нарахування пенсії на момент виходу на пенсію у 2009 році та виплати її у повному обсязі.

41. Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих Пенсійним фондом України, щодо ненарахованої та неотриманої різниці у пенсії державного службовця за період з березня 2009 року по квітень 2014 року з урахуванням індексу інфляції суму у розмірі 82 617,35 грн шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з Єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади.

42. Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу за правилами цивільного судочинства, однак Велика Палата Верховного Суду не погоджується з таким висновком з огляду на таке.

43. Відповідно до частини першої статті 58 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів ПФУ, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом ПФУ.

44. Кошти ПФУ відповідно до статті 73 Закону № 1058-IV використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду України; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України.

45. Відповідно до пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління є територіальними органами Пенсійного фонду України. Управління Пенсійного фонду України підпорядковуються Пенсійному фонду України та безпосередньо відповідним головним управлінням Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України.

46. Основними завданнями управління Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 вказаного Положення).

47. Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 4 зазначеного Положення управління Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

48. Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

49. З позовних вимог у цій справі вбачається, що позивач по суті просить стягнути недораховану та неотриману різницю у пенсії державного службовця за період з березня 2009 року по квітень 2014 року з урахуванням індексу інфляції у сумі 82 617,35 грн, відповідачем є Пенсійний фонд України - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу.

50. Тобто за вказаною позовною вимогою між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу.

51. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу що слід розрізняти вимоги щодо стягнення недоотриманої суми пенсії (борг за пенсійними виплатами) та стягнення компенсації втрати частини доходів через порушення строків їх виплати.

52. Так у справі № 676/1557/16-ц (провадження № 14-197 цс 19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки відповідач (Кам`янець-Подільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області) вже погасив борг за пенсійними виплатами позивачу, аця справа стосується захисту права позивача на компенсацію, зумовлену простроченням виплати пенсії належного розміру, тобто позовні вимоги пов`язані з відшкодуванням шкоди та заявлені без вимоги вирішити публічно-правовий спір, то такий спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства.

53. Натомість спір у цій справі (№ 757/63985/16) стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

54. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599 цс 18).

55. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково визначили предметну юрисдикцію спору, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, оскільки не врахували, що спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

56. У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

57. У випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано позов, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито.

58. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

59. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

60. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга Пенсійного фонду Українипідлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України.

61. На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне роз`яснити позивачеві, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, протягом десяти днів з дня отримання нею відповідної постанови вона може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

62. З огляду на наявність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, необхідності у відступленні від висновків, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.

Керуючись статтями 141, 255, 402, 409, 414 - 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Пенсійного фонду України задовольнити частково.

2. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року скасувати, провадження у справі закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

В. В. Пророк

Судді:

Н. О. Антонюк

О. С. Золотніков

Т. О. Анцупова

О. Р. Кібенко

С. В. Бакуліна

В. С. Князєв

В. В. Британчук

Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов

Н. П. Лященко

М. І. Гриців

О. М. Ситнік

Д. А. Гудима

О. С. Ткачук

Джерело: ЄДРСР 88062861

[ANTIRAID]

Чергова геніальна пророчеська постанова, що свідчить про повний колапс в Великій палаті. Не відходячи від раніше оприлюднених позицій стосовно юрисдикції спору при відсутності вимоги про визнання неправомірними дій в даному випадку, нехтуючи правами позивача та захистом порушеного права, судді прийшли до висновку щодо зміни юрисдикції спору вирішеного по суті.

Велика палата зазначила, що відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.