Постанова Подільського райсуду про відсутність в діях особи складу адмінправопорушення щодо порядку ведення податкового обліку


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

Справа № 758/45/20

3/758/1141/20 Категорія 208

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року cуддя Подільського районного суду м.Києва Отвіновський П. Л., розглянувши матеріали, які надійшли з Головного управління ДПС у м. Києві про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , громадянина України, директора ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,

за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП,-

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директора ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ», розташованого за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, 25, кв. 5, допустив порушення встановленого законом порядку ведення податкового обліку, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток за 2018 рік на суму 35889 грн., заниження податку на прибуток за 2018 рік на суму 43899 грн., заниження податку на додану вартість за листопад 2018 року на суму 55955 грн., чим порушив вимоги п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, тобто вчинив дії, які охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.

На адресу суду надійшли письмові пояснення захисника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р.Ю., в яких він просить закрити провадження у справі за відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, оскільки матеріали справи не містять доказів винуватості ОСОБА_1 .

При цьому, захисник звертає увагу на те, що користуючись наданим податковим законодавством правом, 14 січня 2020 року ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ» подало до ГУ ДПС у м. Києві свої заперечення на висновки, відображені у Акті документальної позапланової виїзної перевірки № 98/26-15-05-07-02-10/41478149 від 20 грудня 2019 року. 28 січня 2020 року відбувся розгляд даних заперечень, за результатами якого було прийнято рішення про залишення без змін висновків вищевказаного акта. 04 лютого 2020 року були отримані податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 29 січня 2020 року. Не погоджуючись з ними, ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ» оскаржило до Окружного адміністративного суду міста Києва вказані повідомлення-рішення. Ухвалою суду від 12 лютого 2020 року відкрито провадження у справі № 640/3014/20 за позовом ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ» до ГУ ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а отже, в силу вимог п. 56.15, п. 56.17 ст. 56 Податкового кодексу України, грошові зобов`язання, визначені у вказаних повідомленнях-рішеннях мають статус неузгоджених податкових зобов`язань. Виходячи з вищенаведеного, на теперішній час акт перевірки не породжує правових наслідків для платника податків, тому він не може бути належним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Що стосується самого протоколу, то він не є доказом доведеності вини особи, оскільки не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом». Тобто, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджувати винуватість ОСОБА_1 , а тому провадження підлягає закриттю.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, приходжу до висновку про необхідність закриття даного провадження за відсутністю в діях особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, виходячи з наступного.

Одним із прав платника податків, закріплених в ст. 17 ПК України, є право оскаржувати в порядку, встановленому цим кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Так, відповідно до вимог п. 56.1 ст. 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Право оскарження в адміністративному порядку закріплене, зокрема, і положеннями п. 86.7 ст. 86 ПК України, відповідно до якої у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень.

Як вбачається з наданих письмових пояснень, ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ», директором якого є ОСОБА_1 , 14 січня 2020 року скористалося наданим правом оскарження в адміністративному порядку висновків, викладених в акті № 98/26-15-05-07-02-10/41478149 від 20 грудня 2019 року. 28 січня 2020 року відбувся розгляд даних заперечень, за результатами якого було прийнято рішення про залишення без змін висновків вищевказаного акта. 04 лютого 2020 року були отримані податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 29 січня 2020 року.

Відповідно до вимог п. 56.10 ст. 56 ПК України, рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Згідно з вимогами п. 56.18 ст. 56 ПК України, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Як вбачається з наданих письмових пояснень захисника, ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ» оскаржило до Окружного адміністративного суду міста Києва вказані повідомлення-рішення, про що свідчить ухвала суду від 12 лютого 2020 року, якою відкрито провадження у справі № 640/3014/20 за позовом ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ» до ГУ ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Приймаючи до уваги, що на даний час питання обґрунтованості та законності висновків, викладених в акті перевірки № 98/26-15-05-07-02-10/41478149, про допущення директором ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ» ОСОБА_1 порушень вимог податкового законодавства, є предметом судового розгляду Окружним адміністративного суду міста Києва у зв`язку з оскарженням податкових повідомлень-рішень, долучений до справи в якості доказу вищевказаний акт перевірки не можна вважати належним доказом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.

Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 251 КУпАП, відповідно до якої обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, а також відсутність в матеріалах справи інших належних та допустимих доказів порушення ОСОБА_1 встановленого законом порядку ведення податкового обліку, приходжу до висновку про необхідність закриття даного провадження у зв`язку з відсутністю в діях особи, яка притягується до адміністративної складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 247, 291, 294 КУпАП, суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, та захисником, протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови.

Скарга подається до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд м. Києва.

Суддя П.Л.Отвіновський

Джерело: ЄДРСР 88255379

Link to post
Share on other sites

Це наша справа. Податкова в черговий раз не дочекавшись узгодженого повідомлення-рішення, достовірно знаючи про його оскарження склала вже адмінпротокол за ч.1 ст.  163-1 КУпАП про порушення порядку ведення податкового обліку. Так само податкова поступає і з порушенням кримінальних справ до встановлення самого факту ухилення від сплати податків. Вважаю що вже безпосередньо керівництво податкової за такі дії повинно бути притягнуто до кримінальної відповідальності.

Суд зазначив, що приймаючи до уваги, що на даний час питання обґрунтованості та законності висновків, викладених в акті перевірки, про допущення директором ТОВ порушень вимог податкового законодавства, є предметом судового розгляду Окружним адміністративного суду міста Києва у зв`язку з оскарженням податкових повідомлень-рішень, долучений до справи в якості доказу вищевказаний акт перевірки не можна вважати належним доказом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.

 

Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
      01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      31 березня 2021 року м. Київ № 640/16781/20
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А. розглянув у спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Журавель" до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.
      Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Журавель" звернулось до суду з позовом про:
      - визнання протиправним та скасувати рішення Комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН від 11.06.2020 №189698 про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку;
      - визнання протиправним та скасування рішення Комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН від 13.07.2020 №222775 про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку;
      - зобов`язання Головного управління ДПС у м. Києві виключити Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна кoмпaнія "Журавель" з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.
      - визнання рішення Комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН від 08.07.2020 №1714249/41157359 протиправним та скасувати його.
      - зобов`язання Державної податкової служби України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної від 10.06.2020 №11 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.
      Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що підстави віднесення позивача до переліку ризикових, які зазначені в оскаржуваних рішеннях, не відповідають критеріям ризиковості платника податку. Крім того, як вказує позивач, податковим органом не надано доказів, які б вказували на наявність ознак ризиковості здійснення операцій по поданій на реєстрацію податковій накладній, що зумовило б включення ТОВ "БК "Журавель" до переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, зокрема пункту 8 Критеріїв.
      Представником ГУ ДПС у м. Києві подано відзив на позовну заяву, в якому представник стверджує про правомірність прийнятих ним рішень та просить суд відмовити в задоволенні позову. У відзиві зазначено, що при розгляді документів, наданих ТОВ "БК "Журавель" до розгляду на підтвердження реальності здійснення господарської операції Комісією було встановлено, що наданими документами не можливо підтвердити реальність здійсненої операції, оскільки не надано документів щодо підтвердження відповідності продукції (паспортами якості і т.д.) наявність яких передбачено договором та/або законом, що в свою чергу ставить під сумнів реальність операції.
      Представником Головного управління ДПС у м. Києва у відзиві заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, оскільки характер спірних правовідносин вимагає дослідження ряду питань як зі сторони позивача так і контролюючого органу.
      На думку суду, підстави позову є чіткими та зрозуміли, подані позивачем докази також не викликають труднощів в їх оцінці, відзив відповідача ґрунтується на оскаржуваних рішеннях та Порядоку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Наведене дає підстави для висновку про відсутність необхідності призначення судового засідання.
      Відповідач - Державна податкова служба України правом на подання відзиву не скористався.
      Позивачем подано відповідь на відзив згідно якої податковий орган позбавлений права посилатися під час розгляду справи в суді на ненадання платником податків документів щодо відповідності продукції паспортам якості, оскільки такі підстави для відмови у реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не були наведені в оскаржуваному рішенні.
      Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
      Позивачем сформовано податкову накладну від 10.06.2020 №11 та подано її для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      Комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних прийнято рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника від 11.06.2020 №189698, оскільки в ході аналізу баз даних ДПС України отримано податкову інформацію, що підприємство здійснює придбання товарів/робіт (послуг) у СГ, які здійснюють ризикову діяльність, а саме: ТОВ "Трассір УА".
      Квитанцією Головного управління ДПС у м. Києві від 18.06.2020 №9139766204 реєстрацію податкової накладної від 10.06.2020 №11 зупинено відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України. Підставами зупинення реєстрації зазначеної накладної визначено те, що платник податку, яким подано для реєстрації ПН/РК в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідає пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку. Крім того, в зазначеній квитанції платнику податків запропоновано надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації зазначеної в ПН/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      Позивачем подано скаргу від 24.06.2020 №24/06-01 на рішення Комісії від 11.06.2020 №189698 та пояснення від 24.06.2020 №24/06-02 та копії документів щодо податкової накладної, реєстрацію якої зупинено.
      Комісія ГУ ДПС у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, прийняла рішення від 08.07.2020 №1714249/41157359 про відмову у реєстрації податкової накладної від 10.06.2020 №11 в Єдиному реєстрі податкових накладних з підстав "Ненадання платником податку копій документів первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційних описів), у тому числі рахунків-фактур/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних".
      Комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних прийнято рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 13.07.2020 №222775 оскільки використовуючи бази даних ДПС України, надані пояснення та копії документів, проведено аналіз діяльності ТОВ "БК "Журавель" в процесі якого встановлено, що товари та послуги придбані у суб`єктів господарювання, які здійснюють ризикову діяльність, а саме: ТОВ "Транс-Колорит", ТОВ "Будівельна компанія діамант престиж".
      Вважаючи оскаржувані рішення протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
      Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України (в редакції, чинній на час подання податкової накладної на реєстрацію та ухвалення оскаржуваного рішення, далі - ПК України).
      Відповідно до підпункту 20.1.45 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право здійснювати щоденну обробку даних та інформації електронного кабінету, необхідних для виконання покладених на них функцій з адміністрування податкового законодавства та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, що включає, зокрема, прийняття, обробку та аналіз документів та даних платників податків, здійснення повноважень, передбачених законом, які можуть бути реалізовані в електронній формі за допомогою засобів електронного зв`язку.
      Згідно з пунктом 74.1, пункту 74.3 статті 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики.
      Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних" від 11.12.2019 №1165, зокрема, затверджено "Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних".
      Відповідно до "Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних":
      платник податку, яким складено та/або подано для реєстрації в Реєстрі податкову накладну/розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряється щодо відповідності критеріям ризиковості платника податку (додаток 1), показникам, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку (додаток 2). Податкова накладна/розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряються щодо відповідності відображених у них операцій критеріям ризиковості здійснення операцій (додаток 3) (пункт 5).
      у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється (пункт 6);
      у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу податкової накладної/розрахунку коригування встановлено, що відображена в них операція відповідає хоча б одному критерію ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який відповідає хоча б одному показнику, за яким визначається позитивна податкова історія, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється (пункт 7).
      Додатком 1 до "Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних" встановлено Критерії ризиковості платника податку на додану вартість, зокрема, в контролюючих органах наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданих для реєстрації податковій накладній/розрахунку коригування (пункт 8).
      Пунктом 6 "Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних" передбачено, що питання відповідності/невідповідності платника податку критеріям ризиковості платника податку розглядається комісією регіонального рівня. У разі встановлення відповідності платника податку хоча б одному з критеріїв ризиковості платника податку комісією регіонального рівня приймається рішення про відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку. У рішенні зазначається підстава, відповідно до якої встановлено відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку.
      Судом установлено, що за формою та змістом оскаржувані рішення контролюючого органу від 11.06.2020 №189698 та від 13.07.2020 №222775 відповідають формі рішення, викладеного в Додатку № 4 до "Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних". Так, у рішенні зазначено про відповідність платника податку (позивача) критеріям ризиковості платника, зокрема, пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку.
      Бланк рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку містить обов`язкове для заповнення поле "податкова інформація (заповнюється у разі відповідності пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку)", яка повинна бути розшифрована.
      У рішенні від 11.06.2020 №189698 зазначено, що в ході аналізу баз даних ДПС України отримано податкову інформацію, що підприємство здійснює придбання товарів/робіт (послуг) у СГ, які здійснюють ризикову діяльність, а саме: ТОВ "Трассір УА".
      У рішенні від 13.07.2020 №222775 зазначено, що в ході аналізу баз даних ДПС України отримано податкову інформацію, що використовуючи бази даних ДПС України, надані пояснення та копії документів, проведено аналіз діяльності ТОВ "БК "Журавель", в процесі якого встановлено, що товари та послуги придбані у суб`єктів господарювання, які здійснюють ризикову діяльність, а саме: ТОВ "Транс-Колорит", ТОВ "Будівельна компанія діамантбуд престиж".
      При цьому, будь-яких доказів на підтвердження податкової інформації, на підставі якої прийняті оскаржувані рішення про включення позивача до переліку ризикових платників податків, суду не надано, як і не надано доказів того, що відповідач вчиняв будь-які дії, спрямовані на перевірку отриманої інформації шляхом направлення відповідного запиту платнику.
      Загальними вимогами, які висуваються до акту індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
      В той же час, оскаржувані рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку не містять розшифровки, яка саме податкова інформація слугувала підставою для віднесення позивача до переліку ризикових платників податку.
      Намір контролюючого органу запобігти наперед (на майбутнє) можливим втратам бюджету від діяння заявника у схемах незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість саме по собі не є підставою для прийняття рішення про визнання платника податків ризиковим.
      На думку суду, придбання товарів та послуг у суб`єктів господарювання, що здійснюють ризикову діяльність не є достатньою підставою для висновку про наявність у платника податку ознак ризиковості. При цьому доказів того, що товар відсутній у контрагентів позивача на зазначено.
      На думку суду, рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника від 11.06.2020 №189698 та від 13.07.2020 №222775 прийняті без урахування наведених обставин, водночас ці обставини в даному випадку мали визначальне значення, тому ненадання їм оцінки, їх неврахування призвело до прийняття необґрунтованого рішення. Доходячи такого висновку, суд ураховує, що критерій ризиковості - наявність податкової інформації, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданих для реєстрації податковій накладній/розрахунку коригування не містить чітко визначених критерій інформації, на підставі якої визначається ризиковість, на відміну від інших критерій. На думку суду, застосування такого критерію ризиковості як наявність податкової інформації вимагає не лише врахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, а й дотримання права платника податків на участь в розгляді питання віднесення його до категорії ризикових. При цьому, в разі висновку комісії про ризиковість такого платника мають бути відхилені всі його доводи. В розглядуваному спорі комісією не надано оцінки доводам позивача.
      За правилами підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), у тому числі індивідуальну податкову консультацію, яка йому надана, а також узагальнюючу податкову консультацію.
      Отже, в силу приписів підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17, пункту 56.1 статті 56 ПК України платник податків має право оскаржити до адміністративного суду будь-яке рішення, прийняте контролюючим органом, у тому числі рішення відповідної комісії головного управління ДПС в області, м. Києві та Офісу великих платників податків ДПС щодо встановлення ризиковості платника податків, позаяк жодним нормативно-правовим актом юрисдикція адміністративного суду на розгляд спорів між платниками та контролюючими органами щодо оскарження такого роду рішень не виключається.
      Враховуючи, що положеннями пункту 6 "Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних" передбачено зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у разі відповідності платника податків хоча б одному критерію ризиковості платника податку, суд вважає, що встановлення Комісією Головного управління ДПС у м. Києві відповідності позивача пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку створює перешкоди у здійсненні позивачем його господарської діяльності.
      Включення позивача до переліку ризикових платників податку на додану вартість тягне за собою правові наслідки у вигляді зупинення реєстрації усіх без виключень податкових накладних/розрахунків коригувань, поданих платником. При цьому, такі наслідки носять для позивача виключно негативний характер з огляду на те, що строк реєстрації кожної податкової накладної значно збільшується, а на позивача покладається додатковий обов`язок щодо надання пояснень та документів, при цьому, остаточне рішення про реєстрацію податкової накладної чи про відмову в реєстрації буде прийнято лише після надання таких пояснень та документів. Негативні наслідки від необґрунтованого прийняття зазначеного рішення полягають також у тому, що контрагенти позивача не мають можливості сформувати податковий кредит за податковою накладною, реєстрація якої зупинена, що у подальшому несе ризики припинення господарських відносин між позивачем та його контрагентами.
      Крім того, суд звертає увагу, що внаслідок прийняття рішення (про включення платника до переліку ризикових платників податків) позивач потрапляє у стан правової невизначеності, позаяк контролюючий орган не повідомив, які саме документи необхідно подати для виключення платника податків з переліку ризикових.
      Оскільки суд дійшов висновку про протиправність рішень від 11.06.2020 №189698 та від 13.07.2020 №222775, відповідно наявні підстави для зобов`язання Головного управління ДПС у м. Києві виключити ТОВ "БК "Журавель" з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, що на думку суду, буде належним способом захисту прав позивача.
      Позивачем заявлено вимоги про визнання протиправними та скасування рішення Комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН від 08.07.2020 №1714249/41157359.
      Відповідно до пункту 12 "Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин):
      після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування: реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами: відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу; дотримання вимог Законів України Про електронний цифровий підпис, Про електронні документи та електронний документообіг та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку (пункт 12);
      за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (квитанція) (пункт 13).
      Наведені норми дають підстави для висновку, що законодавець встановлює перелік обов`язкової для фіксації в рамках квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної інформації. Без деталізації такого роду інформації відповідна квитанція не може вважатися належним чином оформленою. Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної повинна фіксувати: порядковий номер та дату складення податкової накладної; конкретний критерій або ж критерії, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної; пропозицію про надання платником податків пояснень та/або перелік конкретних документів, що є достатніми для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної.
      Положеннями пункту 201.16 статті 201 ПК України передбачено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
      При цьому, зазначені норми податкового законодавства кореспондуються і з постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1165, якою затвердженні порядок з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних: Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та Порядок розгляду скарги щодо рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      Згідно з пунктом 6 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.
      Відповідно до пунктів 7, 8 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу податкової накладної/розрахунку коригування встановлено, що відображена в них операція відповідає хоча б одному критерію ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який відповідає хоча б одному показнику, за яким визначається позитивна податкова історія, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.
      Платник податку отримує інформацію щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена, через електронний кабінет.
      Механізм прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), реєстрацію яких відповідно до пункту 201.16 статті 201 ПК України зупинено в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України, визначає "Порядок прийняття рішень про реєстрацію/ відмову в реєстрації податкових накладних/ розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних", затверджений наказом Міністерства фінансів України 12.12.2019 №520.
      Згідно з вказаним Порядком:
      у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі (пункт 4).
      перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі, може включати: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством (пункт 5).
      комісія регіонального рівня приймає рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі в разі: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі; та/або ненадання платником податку копій документів відповідно до пункту 5 цього Порядку; та/або надання платником податку копій документів, складених/оформлених із порушенням законодавства (пункт 11).
      рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі набирає чинності в день прийняття відповідного рішення. Форма такого рішення передбачає, що у разі відмови в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН через ненадання платником податку копій документів, документи, які не надано, повинні бути підкресленими, тобто конкретно вказані (пункт 12).
      Як убачається з позовної заяви та наданих доказів позивачем подавались до контролюючого органу пояснення від 24.06.2020 №24/06-2 та копії первинних документів, а саме: договір підряду від 27.05.2020 №27_05_20-AV53 з додатками щодо переліку робіт, Актом приймання-передачі матеріалів від 27.05.2020 №1 згідно договору підряду від 27.05.2020 №27_05_20-AV53, фінансову звітність малого підприємства за 2019 рік, квитанцію від 27.02.2020 №2, договір №56-Ш/2017 спільного використання нежитлового приміщення та надання послуг з отримання кореспонденції від 16.02.2017, штатний розпис, наказ від 01.06.2020 №2-од про внесення змін до штатного розпису, оборотно-сальдову відомість по рахунку 11 за період 01.01.2020-24.06.2020, ліцензію ДАБІ України на здійснення господарської діяльності з будівництва об`єктів IV і V категорій складності, лист ДАБІ України щодо строку дії ліцензії, платіжне доручення від 10.06.2020 №2202.
      Також позивач зазначив, що з метою виключення позивача зі списку ризикових платників податків, ТОВ "БК "Журавель" надало Комісії наступні документи: копію договору оренди приміщення; копію фінансової звітності малого підприємства за 2019 рік та квитанцією при прийняття; копію ліцензії ДАБІ України та копію листа про продовження ліцензії; копію штатного розпису від 01.06.2020 та наказу про його затвердження; копію оборотно-сальдових відомостей по рахунках 10 Основні засоби та 11 Інші необоротні матеріальні активи; копію договору від 07.05.2020 №07/05-БК на виконання робіт; копію акту надання послуг від 18.05.2020 №4 до договору від 07.05.2020 №07/05-БК на виконання робіт; копію договору від 27.05.2020 №27/05-БК на виконання робіт; копію акту надання послуг від 10.06.2020 №5 до договору від 27.05.2020 №27/05-БК на виконання робіт; копію платіжного доручення від 15.06.2020 №106.
      Як убачається зі змісту оскаржуваних рішень від 08.07.2020 №1714249/41157359 платником податків не надано первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактури/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних, спростовується первинними документами поданими до позовної заяви та надавались разом з пояснення.
      У відзиві відсутнє обґрунтування чому не були враховані подані позивачем первинні документи, яких саме документів не вистачало для реєстрації податкової накладної або які документи були складені з дефектами та не могли бути враховані контролюючим органом. Відсутність в оскаржуваному рішенні підстав його прийняття є підставою для висновку про його необґрунтованість (наприклад, постанови Верховним Судом від 23.10.2018 справа №822/1817/18, від 21.05.2019 справа №0940/1240/18, від 02.07.2019 справа №140/2160/18).
      Не зазначення контролюючим органом конкретних документів, які мають бути подані платником податків з метою підтвердження достатності підстав для реєстрації податкової накладної унеможливлює реалізацію платником податків права надати обґрунтовані пояснення та необхідні первинні документи.
      З огляду на неконкретність вимог контролюючого органу щодо надання документів, рішення про відмову в реєстрації податкової накладної не відповідає критерію обґрунтованості (наприклад, постанова Верховного Судому від 16.04.2019 справа №826/10649/17, від 28.10.2019 справа №640/983/19). При цьому суду ураховує, що позивачем на підтвердження підстав реєстрації податкових накладних надано до контролюючого органу і до суду копії первинних документів, зокрема: договорів, актів виконаних робіт, кошторисів, виписок по рахунку, платіжних доручень, ліцензії.
      Під час розгляду справи Головне управління ДПС у м. Києві, як суб`єкт владних повноважень, не надало суду доказів, які спростовували б твердження позивача, не наведено мотивів прийняття рішення від 08.07.2020 №1714249/41157359, не зазначено, яких первинних документів не достатньо або які документи складені з порушеннями та не можуть бути взяті до уваги.
      Щодо аналізу господарських операцій між позивачем та його контрагентом в даній справі суд не надає оцінку реальності їх здійснення, оскільки це питання повинно досліджуватись під час здійснення податкового контролю, що відповідно до пункту 61.1 статті 61 ПК України включає в себе систему заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, зокрема, шляхом здійснення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
      Відтак, підлягає задоволенню вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у м. Києві про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 08.07.2020 №1714249/41157359.
      Позивачем заявлено вимоги про зобов`язання ДПС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 10.06.2020 №11.
      Відповідно до пунктів 19, 20 "Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних" податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій: прийняття в установленому порядку та набрання чинності рішенням про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування; набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДФС відповідного рішення); неприйняття та/або відсутність реєстрації в установленому порядку рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.
      У разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.
      З огляду на наведене правове регулювання, враховуючи визнання протиправними та скасування рішення про відмову в реєстрації податкової накладної 08.07.2020 №1714249/41157359, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 10.06.2020 №11, датою її фактичного отримання контролюючим органом.
      Представником позивача заявлено вимогу про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
      Відповідачами у відзиві не висловлено заперечень щодо обґрунтованості, співмірності суми витрат на професійну правничу допомогу, яка заявлена до стягнення.
      Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (частина третя).
      За змістом статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта).
      Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката визначено частиною п`ятою статті 134 КАС України. При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Як убачається з позовної заяви позивачем на час звернення до суду з позовом понесено витрати на правову допомогу у розмірі 40000,00 грн., орієнтовний розрахунок судових витрат з відповідними доказами буде надано під час розгляду справи.
      Позивачем не надано договору про надання правової допомоги, як і розрахунку витрат на професійну правничу допомогу.
      В матеріалах справи наявний ордер на надання правової допомоги серії АІ №1044342 від 20.07.2020, водночас доказів оплати гонорару адвоката до суду не надано.
      На думку суду, наведені докази не доводять понесення позивачем фактичних витрат на правничу допомогу в адміністративній справі, оскільки не надано доказів на підтвердження прийняття позивачем виконаних робіт.
      Відповідно до вимог часини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 6306,00 грн. (платіжне доручення від 20.07.2020 №150). Оскільки позов задоволено повністю судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 6306,00 грн. (шість тисяч триста шість гривень) підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Головного управління ДПС у м. Києві.
      Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
      ВИРІШИВ:
      Адміністративний позов задовольнити повністю.
      Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 11 червня 2020 року №189698 про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку.
      Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 13 липня 2020 року №222775 про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку.
      Зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві виключити Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна кoмпaнія "Журавель" з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.
      Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову у такій реєстрації від 08 липня 2020 року №1714249/41157359.
      Зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна кoмпaнія "Журавель" від 10 червня 2020 року №11 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна кoмпaнія "Журавель" судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 6306,00 грн. (шість тисяч триста шість гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
      Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна кoмпaнія "Журавель" (ідентифікаційний код 41157359, місцезнаходження: 01054, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 33Б).
      Відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 43141267 місцезнаходження: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19).
      Відповідач - Державна податкова служба України (ідентифікаційний код 43005393, місцезнаходження: 04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8).
      Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
      Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Підпунктом 15.5 пункту 15 Розділ VII "Перехідні положення" передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
      Суддя В.А. Донець
      Джерело: ЄДРСР 95980105
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      2 лютого 2021 року
      м. Київ
      Справа № 908/3512/19
      Провадження № 12-74гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П. та представників:
      Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області - Школової Ю. В.,
      прокуратури - Турчина І. А.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» (далі - ТОВ «Технохімреагент») на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27 липня 2020 року (судді Іванов О. Г., Березкіна О. В., Кощеєв І. М.) у справі за позовом ТОВ «Технохімреагент» до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області (далі - ГУ ДПС у Запорізької області) за участю заступника прокурора Запорізької області про відшкодування за рахунок держави шкоди в розмірі 2 241 406,00 грн.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У грудні 2019 року ТОВ «Технохімреагент» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до ГУ ДПС (яке є правонаступником Державної фіскальної служби України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537) у Запорізькій області про відшкодування за рахунок держави шкоди в розмірі 2 241 406, 00 грн, заподіяної бездіяльністю повноважного представника ГУ ДПС у Запорізькій області щодо внесення до інформаційних систем отриманої ним інформації про набрання законної сили постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі № 808/2464/17.
      1.2. Позивач зазначав, що після набрання рішенням суду законної сили у справі № 808/2464/17 (21 березня 2018 року) відповідач був зобов`язаний самостійно відкоригувати дані в інтегрованій картці позивача. Однак ГУ ДФС у Запорізькій області виконала постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі № 808/2464/17 тільки 16 жовтня 2018 року (тобто через 7 місяців після набрання ним законної сили), тож податковий борг, який був предметом розгляду у справі № 808/2464/17, не був вилучений з інтегрованої картки позивача, у зв`язку із чим поточні платежі позивача з податку на додану вартість у розмірі 2 241 406, 00 грн помилково зараховувались відповідачем в погашення неіснуючого боргу.
      1.3. Відповідно саме 2 241 406, 00 грн сплачених поточних платежів, зарахованих відповідачем на погашення податкового боргу, скасованого судовим рішенням, позивач визначає як розмір заподіяної йому шкоди.
      1.4. Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, вказавши, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі № 280/4506/18 відмовлено у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Технохімреагент» щодо визнання протиправним зарахування ГУ ДПС у Запорізької області сплачених позивачем коштів у рахунок погашення податкового боргу, скасованого судовим рішенням у справі № 808/2464/17.
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27 лютого 2020 року задоволено клопотання заступника прокурора Запорізької області про його вступ у справу на боці ГУ ДПС у Запорізькій області; допущено заступника прокурора Запорізької області до участі у розгляді справи № 908/3512/19.
      2.2. Ухвалою від 12 червня 2020 року Господарський суд Запорізької області закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      2.3. При цьому суд покликався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 у справі № 910/23482/17, відповідно до якої зміст (суть) спірних правовідносин полягає у поверненні позивачу надміру сплачених ним до бюджету сум обов`язкових платежів, а тому відносини між сторонами є такими, що виникли із бюджетного та митного законодавства та не можуть регулюватися нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якими встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується. Вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, якими регулюється відшкодування шкоди, не змінює суті та змісту спірних правовідносин.
      2.4. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 27 липня 2020 року ухвалу про закриття провадження у справі залишив без змін.
      2.5. Суд апеляційної інстанції урахував також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 3 березня 2020 року, відповідно до якого вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, якими регулюється відшкодування шкоди, не змінює суті та змісту спірних правовідносин, зазначивши, що заявлена у справі вимога про стягнення шкоди з контролюючого органу за своєю суттю є вимогою вирішити публічно-правовий спір.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи до Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У липні 2020 року ТОВ «Технохімреагент» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27 липня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      3.2. Скаржник покликався на те, що ухвалою від 4 березня 2020 року Запорізький окружний адміністративний суд відмовив ТОВ «Технохімреагент» у відкритті провадження в адміністративній справі № 280/1382/20 за аналогічними позовними вимогами до ГУ ДПС у Запорізькій області про відшкодування шкоди та роз`яснив ТОВ «Технохімреагент» його право на звернення з позовом до суду в порядку господарського судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 17 вересня 2019 року у справі № 910/13174/18, відповідно до якої господарські суди вирішують усі спори про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин за умови, що вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
      3.3. Ухвалою від 28 вересня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу разом із касаційною скаргою ТОВ «Технохімреагент» передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі приписів частини п`ятої статті 302 ГПК України.
      3.4. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на те, що спір у цій справі містить виключну правову проблему, яка полягає в тому, що суди адміністративної та господарської юрисдикцій по-різному застосовують положення статті 20 ГПК України та статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 4 грудня 2018 року у справі № 910/23482/17, від 3 березня 2020 року у справі № 922/506/19 та від 17 вересня 2019 року у справі № 910/13174/18, що призводить до взаємовиключних висновків щодо того, судом якої юрисдикції має вирішуватись спір по суті. Отже, для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики справу необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      3.5. Ухвалою від 20 жовтня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 908/3512/19 та призначила її в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. У відзиві на касаційну скаргу заступник керівника Запорізької обласної прокуратури зазначає, що позивач визначив свої вимоги як стягнення збитків, до складу яких відніс суми, сплачені ним на виконання податкової вимоги, а відносини, пов`язані зі справлянням податкових платежів, як і порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених платежів з бюджету, врегульовані Митним, Податковим та Бюджетним кодексами України та засновані на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони другій.
      4.2. Крім того, скаржник не спростував публічно-правового характеру спірних правовідносин, які виникли внаслідок переплати податкових платежів, а висновки Запорізького окружного адміністративного суду, викладені в ухвалі від 4 березня 2020 року в адміністративній справі № 280/1382/20, не виключають законності закриття провадження у цій справі.
      4.3. ГУ ДПС у Запорізькій області у відзиві на касаційну скаргу вказує на те, що у контексті обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин полягає у поверненні позивачу надміру сплачених ним до бюджету сум обов`язкових платежів, а тому відносини між сторонами є такими, що виникли з бюджетного та податкового законодавства та не можуть регулюватися нормами ЦК України, якими встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1 цього Кодексу). Вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, якими регулюється відшкодування шкоди, не змінює суті та змісту спірних правовідносин.
      4.4. Зазначає також про те, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 17 вересня 2019 року у справі № 910/13174/18, не підлягає застосуванню у цій справі.
      5. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      5.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      5.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      5.3. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      5.4. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      5.5. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      5.6. Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (далі - ПК України), а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України; справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; інші справи у спорах між суб`єктами господарювання; справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець; справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      5.7. За частиною першою статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
      5.8. Положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      5.9. При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
      5.10. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      5.11. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      5.12. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      5.13. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано ПК України. Цим Кодексом визначаються, зокрема, функції та правові основи діяльності контролюючих органів, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, а також умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені.
      5.14. Відповідно до статті 43 цього Кодексу помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.
      5.15. Відповідно до пункту 2001.5 статті 2001 ПК України з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з податку на додану вартість, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань та суми податкового боргу з податку. При цьому перерахування коштів на поточний рахунок платника може здійснюватися у разі відсутності перевищення суми податку, зазначеної у складених податкових накладних, складених у звітному періоді та зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, над сумою податкових зобов`язань з податку за операціями з постачання товарів/послуг, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість у цьому звітному періоді.
      5.16. Положеннями пункту 2001.6 статті 2001 ПК України визначено, що якщо на дату подання податкової звітності з податку сума коштів на рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку перевищує суму, що підлягає перерахуванню до бюджету відповідно до поданої звітності, платник податку має право подати до контролюючого органу у складі такої податкової звітності заяву, відповідно до якої такі кошти підлягають перерахуванню на поточний рахунок такого платника податку, реквізити якого платник зазначає в заяві, у сумі залишку коштів, що перевищує суму податкового боргу з податку та суму узгоджених податкових зобов`язань з податку.
      5.17. Механізм проведення розрахунків з бюджетом з використанням електронних рахунків визначено Порядком електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 569, зі змінами і доповненнями.
      5.18. Організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) визначає Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 7 квітня 2016 року № 422 (далі - Порядок).
      5.19. За визначенням, наведеним у пункті 2 глави 1 цього Порядку, інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
      5.20. Як уже зазначалось, позивач просить відшкодувати за рахунок держави шкоду в розмірі 2 241 406, 00 грн, заподіяну йому зарахуванням відповідачем відповідних сплачених ним до державного бюджету сум податку на додану вартість за іншим цільовим призначенням - у рахунок погашення податкового боргу, який було скасовано рішенням суду у справі № 808/2464/17.
      5.21. Тож у контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин зводиться до визначення розміру належних до перерахування до бюджету позивачем сум податків та обов`язкових платежів та наслідків надмірної сплати до бюджету сум обов`язкових платежів. Отже, відносини сторін є такими, що регулюються приписами бюджетного та податкового законодавства та не можуть регулюватися нормами ЦК України, якими встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1 цього Кодексу).
      5.22. Оскільки відносини між сторонами є такими, що виникли з бюджетного та податкового законодавства та фактично стосуються повноважень відповідача щодо обліку обов`язкових платежів, повернення або зарахування податку на додану вартість, тобто заявлена у справі вимога про стягнення збитків за своєю суттю і є вимогою вирішити публічно-правовий спір, це унеможливлює розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.
      5.23. Вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, якими регулюється відшкодування шкоди, не змінює суті та змісту спірних правовідносин та не може впливати на визначення виду судочинства, в порядку якого слід розглянути спір.
      5.24. З огляду на викладене вище господарські суди попередніх інстанцій дійшли цілком обґрунтованого висновку про належність спору у цій справі до компетенції адміністративних судів.
      5.25. Господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства (пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України).
      5.26. Аналогічні за змістом висновки були викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 4 грудня 2018 року у справі № 910/23482/17, від 3 березня 2020 року у справі № 922/506/19, які правильно врахували суди першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи та апеляційної скарги відповідно.
      5.27. Щодо зазначених Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду підстав передачі цієї справи у зв`язку з тим, що суди адміністративної та господарської юрисдикцій по-різному застосовують положення статті 20 ГПК України та статті 21 КАС України, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 4 грудня 2018 року у справі № 910/23482/17, від 3 березня 2020 року у справі № 922/506/19 та від 17 вересня 2019 року у справі № 910/13174/18, що призводить до взаємовиключних висновків про те, судом якої юрисдикції має вирішуватись спір по суті, Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити не лише з предмета позову чи наведених у позові норм законодавства, а й із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      5.28. Дійсно, дії чи бездіяльність органу владних повноважень можуть спричинити учаснику господарських відносин шкоду, відшкодування якої врегульовано приписами статей 22, 1166, 1173 ЦК України.
      5.29. Так, у справі № 910/13174/18 позивач визначав своє право порушеним у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 1 жовтня 2015 року № 758 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)», через що позивач був позбавлений можливості вільно продавати природний газ за ринковими цінами та при цьому недоотримав компенсацію, передбачену частиною сьомою статті 11 Закону України «Про ринок природного газу», в заявленій до стягнення сумі. Велика Палата Верховного Суду, викладаючи свою позицію у цій справі у постанові від 17 вересня 2019 року, вказала на те, що видобування та подальший продаж природного газу і, як наслідок, отримання прибутку є господарською діяльністю у розумінні статті 3 Господарського кодексу України, а позивач, заявляючи вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, не ставить позовної вимоги про вирішення публічно-правового спору. Тому відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України заявлені у позові вимоги мають вирішуватися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу учасників спору.
      5.30. Також у справі № 925/1196/18 позивач покликався на порушення свого права тим, що відповідач, незважаючи на наявність чинного договору про визнання електронних документів, безпідставно припинив реєстрацію податкових накладних, що подавалися позивачем, у зв`язку із чим останній був фактично позбавлений можливості здійснювати свою підприємницьку діяльність упродовж зазначеного періоду; унаслідок таких протиправних дій він як суб`єкт підприємницької діяльності поніс втрати майнового характеру (збитки), а саме: 200 000 грн пені та 3 992 грн судового збору, стягнутих з позивача за рішенням господарського суду у зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань за договором поставки; 11 800 грн втрат на юридичні послуги, понесених у зв`язку з необхідністю захисту прав, честі та гідності, а також ділової репутації у кримінальному провадженні. Також, ураховуючи вимушене призупинення підприємницької діяльності, позивач просив стягнути на його користь неодержаний прибуток (втрачена вигода), що розрахований з урахуванням прибутку, отриманого позивачем за попередній звітній період. Велика Палата Верховного Суду, викладаючи свою позицію у цій справі у постанові від 14 квітня 2020 року щодо господарської юрисдикції спору, виходила із суті права, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі як таких, що виникли в межах здійснення позивачем господарської діяльності.
      5.31. Як уже зазначалося вище, на противагу правовідносинам, які склалися між сторонами у справах № 910/13174/18 та № 925/1198/18, правовідносини у цій справі належать до предмета регулювання бюджетного та податкового законодавства, що спростовує доводи касаційної скарги.
      5.32. Висновки Запорізького окружного адміністративного суду, викладені в ухвалі від 4 березня 2020 року в адміністративній справі № 208/1382/20, про відмову у відкритті провадження за позовом про відшкодування шкоди, не спростовують законності закриття провадження у справі № 908/3512/19 господарськими судами та необхідності розгляду в порядку адміністративного судочинства спору, який виник між позивачем та відповідачем як публічно-правового, а доводів та відомостей про вирішення адміністративним судом відповідного публічно-правового спору матеріали справи не містять. Також визначення Великою Палатою Верховного Суду юрисдикційності цієї категорії спорів може бути підставою для поновлення строку на оскарження позивачем судового рішення, якщо таке унеможливлює його звернення до адміністративного суду у відповідності до частини п`ятої статті 170 КАС України.
      6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      6.1. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      6.2. Перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права на підставі встановлених ним обставин та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги, відсутність підстав для її задоволення і скасування постанови суду апеляційної інстанції.
      Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» залишити без задоволення.
      Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27 липня 2020 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      Г. Р. Крет
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      О. С. Золотніков
      С. П. Штелик
      Л. Й. Катеринчук
      Джерело: ЄДРСР 95439648
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      3 лютого 2021 року
      м. Київ
      Справа № 804/4362/18
      Провадження № 11-129апп20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради (далі - Міськрада), Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
      за касаційною скаргою Міськради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року (суддя Кальник В. В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року (судді Чередниченко В. Є., Іванов С. М., Панченко О. М.),
      УСТАНОВИЛА:
      У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом, у якому просила:
      - визнати протиправною бездіяльність Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та Міськрадою, про користування земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:04:018:0167) за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнати договір оренди землі від 10 вересня 2009 року припиненим з 31 грудня 2015 року у зв`язку із закінченням його дії;
      - скасувати податкове повідомлення-рішення № 253291-1319-0464 від 20 лютого 2018 року, яким позивачці нарахована сума податкового зобов`язання з орендної плати за землю в розмірі 153 509,81 грн за 2018 рік;
      - скасувати податкове повідомлення-рішення № 253291-1319-0464/1 від 20 лютого 2018 року, яким позивачці нарахована сума податкового зобов`язання з орендної плати за землю за 2016 рік у сумі 181 025,51 грн та за 2017 рік у сумі 153 509,81 грн.
      На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що до 31 грудня 2015 року вона належним чином користувалась орендованою земельною ділянкою та сплачувала всі належні платежі. У зв`язку із закінченням строку дії договору від 10 вересня 2009 року ОСОБА_1 15 грудня 2015 року звернулась до Міськради з листом про повернення земельної ділянки та складання акта приймання-передачі згідно з пунктом 8 цього договору. Втім будь-які рішення Міськради про припинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку дії договору станом на час звернення до суду відсутні. Вважає, що бездіяльність Міськради порушує її право на припинення користування земельною ділянкою, що перебуває у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з нарахуванням ГУ ДФС орендної плати за землю, незважаючи на фактичне припинення права користування землею.
      Під час розгляду справи суди установили, що 10 вересня 2009 року між Міськрадою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:04:018:0167) за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Козіною А. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2503.
      Передача в оренду ОСОБА_1 цієї земельної ділянки підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 10 вересня 2009 року.
      Згідно з пунктами 3.1 та 3.3 зазначеного договору його укладено на два роки та в разі продовження на новий строк дії або поновлення договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо істотних умов договору оренди землі орендар після письмового повідомлення орендодавця втрачає переважне право на його поновлення.
      Пунктом 12.5 договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін.
      Відповідно до пункту 7.8 договору повернення земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі.
      На підставі рішення Міськради від 29 лютого 2012 року між Міськрадою та ОСОБА_1 25 травня 2012 року укладено додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 10 вересня 2009 року строком на два роки починаючи з 8 жовтня 2011 року.
      Тобто строк дії договору оренди та додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки закінчився 8 жовтня 2013 року.
      15 грудня 2015 року ОСОБА_1 надіслала на адресу Міськради лист, у якому зазначила про закінчення строку дії договору оренди землі від 10 вересня 2009 року та додаткової угоди від 25 травня 2012 року, повідомила про відсутність наміру в подальшому користуватись земельною ділянкою, а тому просила вказати, які дії необхідно вчинити орендарю для належного повернення земельної ділянки. До листа було додано акт приймання-передачі земельної ділянки у двох екземплярах.
      20 лютого 2018 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкові повідомлення-рішення № 253291-1319-0464, 253291-1319-0464/1, якими ОСОБА_1 визначено суми податкового зобов`язання з орендної плати за землю: за період 2018 ріку в розмірі 153 509,81 грн; за період 2016 року в розмірі
      181 025,51 грн та за період 2017 року в розмірі 153 509,81 грн.
      Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачка звернулася до ГУ ДФС зі скаргою.
      Рішенням ГУ ДФС від 18 травня 2018 року № 7169/Б/99-99-11-02-01-14 у задоволенні скарги було відмовлено, а податкові повідомлення-рішення залишені без змін.
      Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
      Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року клопотання Міськради задоволено частково, закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання договору оренди землі від 10 вересня 2009 року припиненим з 31 грудня 2015 року у зв`язку із закінченням його дії.
      Закриваючи провадження у справі, суд указав, що з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 4 квітня 2018 року (справа № 465/7909/15-а), із закінченням дії договору цивільні правовідносини між сторонами також припиняються і сторони повертаються до попереднього стану і відносин, що не можуть бути охарактеризовані рівністю учасників з урахуванням правового статусу Міськради як суб`єкта владних повноважень. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що вимога про визнання протиправною бездіяльності Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року має розглядатись у межах адміністративного судочинства.
      Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю:
      - визнано протиправною бездіяльність Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та Міськрадою, про користування земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:04:018:0167) за адресою: АДРЕСА_1 ;
      - визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20 лютого 2018 року № 253291-1319-0464 та 253291-1319-0464/1.
      Не погодившись із рішеннями судів, Міськрада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.
      При цьому касаційна скарга обґрунтована, серед іншого, порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що виявилось у розгляді цієї справи в порядку адміністративного судочинства в частині вимоги про визнання протиправною бездіяльності Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди, тоді як цей спір має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      На обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 4 квітня 2018 року (справи № 465/7909/15-а, 539/1957/16-а), від 25 квітня 2018 року (справа № 496/2866/16-ц), від 17 травня 2018 року (справа № 461/980/16-а), від 30 травня 2018 року (справа № 150/928/14-а), від 29 серпня 2018 року (справа № 569/838/17), а саме про те, що з моменту укладення договору оренди землі між землекористувачем та органом місцевого самоврядування припиняються адміністративні відносини та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні цивільним, а не адміністративним правовідносинам, які з урахуванням суб`єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.
      ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін як законні та обґрунтовані. Вважає, що позиція Міськради про порушення судами правил юрисдикції є помилковою, оскільки в межах цього спору із закінченням дії договору цивільні правовідносини між сторонами припинились і вони повернулись до попереднього стану та відносин, які не можуть бути охарактеризовані рівністю учасників з огляду на правовий статус Міськради. На переконання позивачки, саме протиправна бездіяльність Міськради як суб`єкта владних повноважень призвела до порушення прав ОСОБА_1 та нарахування земельного податку за три роки. Позивачка зауважила, що Міськрада заявляла клопотання про закриття провадження у справі, яке частково було задоволено ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, яка, у свою чергу, Міськрадою оскаржена не була.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 5 вересня 2019 відкрив касаційне провадження у справі, а 2 квітня 2020 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки відповідач оскаржує судові рішення з мотивів порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції.
      Відповідно до частини шостої статті 346 КАС справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 14 квітня 2020 року прийняла до провадження зазначену справу та призначила її розгляд за касаційною скаргою Міськради у порядку письмового провадження.
      Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, у межах якої має розглядатись ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      Вимогами у цій справі є визнання протиправнимиподаткових повідомлень-рішень ГУ ДФС, якими позивачці визначено суми податкового зобов`язання з орендної плати за землю, з тих підстав, що договір оренди земельної ділянки є припиненим.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).
      Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      Отже, зазначеними положеннями КАС визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      При віднесенні спору до тієї чи іншої юрисдикції важливо враховувати, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      При цьому КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Питання оренди землі врегульовано Законом Українивід 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі», Земельним та Цивільним кодексами України.
      Частиною першою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК) встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
      Відповідно до пункту «а» статті 141 ЗК підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
      Статтею 31 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV«Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
      З матеріалів справи вбачається, що згідно з пунктом 12.3 договору оренди землі від 10 вересня 2009 року дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
      З урахуванням додаткової угоди до договору оренди землі від 25 травня 2012 року строк оренди земельної ділянки закінчився 8 жовтня 2013 року.
      15 грудня 2015 року, тобто після закінчення строку дії договору оренди землі ОСОБА_1 надіслала на адресу Міськради лист про те, що вона не має наміру використовувати земельну ділянку та повідомляє про припинення дії договору оренди землі. До цього листа було додано два примірника акта приймання-передачі земельної ділянки, що підтверджується описом вкладення до цінного листа.
      У касаційній сказі Міськрада наголошує на тому, що зазначений лист позивачки від 15 грудня 2015 року до ради не надходив, оскільки відсутні докази, при цьому посилається на те, що станом на листопад 2018 року в електронній базі канцелярії департаменту по роботі з активами зареєстровано звернення ОСОБА_1 від 4 березня 2014 року № 13/694 «Про поновлення договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 ».
      Однак Міськрадою не надано жодного доказу, прийнятого рішення у відповідь на звернення позивачки від 4 березня 2014 року.
      Ураховуючи зазначені обставини, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1 вжила достатніх заходів для повідомлення Міськради щодо необхідності засвідчення факту розірвання договору шляхом підписання акта приймання-передачі, а Міськрада після закінчення строку дії договору оренди землі (жовтень 2013 року) повинна була самостійно вжити всіх необхідних заходів, пов`язаних з продовженням чи припиненням права користування позивачкою земельною ділянкою, проте таких дій не вчинила.
      Вимога визнати протиправною бездіяльність Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року заявлена в межах спору про належне виконання договору оренди стороною цього цивільного договору. Такий спір є спором про право цивільне, а тому може бути предметом розгляду всуді загальної юрисдикції або господарському суді, не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.
      Окрім того, у касаційній скарзі Міськрада просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і з підстави неправильного застосування норм матеріального права.
      Щодо позовних вимог про оскарження податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС, слід зазначити, що підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу Українивизначено, що земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
      Відповідно до підпунктів 269.1.1і 269.1.2 пункту 269.1статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
      Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
      Оскільки договір оренди землі від 10 жовтня 2009 року (строк дії якого продовжено додатковою угодою від 25 травня 2012 року), припинився у зв`язку з настанням певного факту, визначеного законом - закінченням строку, на який його було укладено, нарахування до сплати орендної плати за 2016, 2017, 2018 роки є безпідставним.
      Частиною першою статті 354 КАС встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
      З огляду на викладене рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року підлягають частковому скасуванню, а саме в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року - провадження у справі підлягає закриттю, а в решті - залишенню без змін.
      Керуючись статтями 243, 349, 351, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргуДніпровської міської ради задовольнити частково.
      2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року частково скасувати - у частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Дніпровської міської радищодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року та провадження у справі закрити.
      3. У решті рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      К. М. Пільков
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      В. М. Сімоненко
      Л. Й. Катеринчук
      І. В. Ткач
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 95382822
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      03 лютого 2021 року
      м. Київ
      Справа № 826/9464/18
      Провадження № 11-169апп20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року (суддя Федорчук А. Б.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року (судді Пилипенко О. Є., Бужак Н. П., Костюк Л. О.) у справі № 826/9464/18 за позовом Приватного акціонерного товариства «Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку» Корпоративне підприємство ДАК «Укрвидавполіграфія» (далі - Товариство) до ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним і скасування наказу та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У червні 2018 року Товариство звернулося до суду з позовом до ГУ ДФС у м. Києві, у якому просило визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 12 червня 2018 року № 9849 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку» Корпоративне підприємство ДАК «Укрвидавполіграфія» (код 02426463)».
      2. На обґрунтування позову Товариство зазначило, що підставою для видання спірного наказу була ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України, зокрема, Товариства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами за період з 01 січня 2014 року по 29 липня 2016 року, постановлена в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015000000000630 від 08 грудня 2015 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 209, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 212, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Проте згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) документальна позапланова перевірка здійснюється на підставі отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, а не судового рішення про надання дозволу на проведення перевірки. Крім цього, Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України) з 15 липня 2015 року не передбачає повноважень прокурора і слідчого судді призначати ревізії та перевірки, а також повноважень слідчого судді надавати дозвіл на призначення перевірки. На думку позивача, слідчий суддя, надавши слідчому дозвіл на проведення перевірки, вийшов за межі своїх повноважень і прийняв рішення, не передбачене кримінальним процесуальним законодавством. Відтак спірний наказ, виданий на підставі вказаної ухвали слідчого судді, є протиправним і підлягає скасуванню.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 18 грудня 2018 року позов Товариства задовольнив повністю: визнав протиправним і скасував наказ ГУ ДФС у м. Києві від 12 червня 2018 року № 9849 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки.
      4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що термін дії ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства позивача становив один календарний місяць відповідно до приписів пункту 7 частини першої статті 164 КПК України, а тому проведення перевірки поза межами строку дії вказаної ухвали є протиправним та, як наслідок, видання спірного наказу відповідачем також є протиправним.Суд першої інстанції вказав, що зазначене узгоджується з правовою позицією, висловленою в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року у справі № 812/1212/17 (провадження № К/9901/46913/18) та 19 вересня 2018 року у справі № 822/573/17 (провадження № К/9901/37671/18).
      5. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 14 травня 2019 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      6. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та на доводи апеляційної скарги ГУ ДФС у м. Києві про те, що у зв`язку з проведенням перевірки спірний наказ вичерпав свою дію виконанням і тому не підлягає скасуванню, зазначив, що право на судовий захист пов`язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення та не ставиться в залежність від наслідків його реалізації. При цьому суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, висловленим Верховним Судом України в постанові від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), який також був викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року (справа № 812/602/17).
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      7. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідачподав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суди, посилаючись на пункт 7 частини першої статті 164 КПК України,дійшли помилкового висновку про те, що термін дії ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства становив один календарний місяць, оскільки вказана норма права застосовується до ухвал про тимчасовий допуск до речей і документів, а не ухвал про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства.До того ж в ухвалі слідчого судді не вказано строку її дії, проте зазначено, що тривалість проведення вказаної позапланової документальної перевірки не повинна перевищувати строку, визначеного пунктом 82.2 статті 82 ПК України. Крім цього, відповідно до норм КПК України вказана ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає та є обов`язковою до виконання. Така правова позиція відображена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 15 лютого 2018 року у справі № 757/2200/17-к.
      8. ГУ ДФС у м. Києві також указало, що допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки Товариства відбувся та за її наслідками були прийняті податкові повідомлення-рішення, які наразі оскаржуються в межах іншого судового провадження (справа № 826/15941/18). Проте суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладену в постанові від 18 грудня 2018 року в справі № 826/3014/16, відповідно до якої платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, зокрема виїзної, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має були лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а тому цей суд дійшов висновку, що позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту ухвалення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому випадку в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.
      9. Відповідач стверджує, що він мав правові підстави прийняття оскаржуваного наказу, при цьому допуск до проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства відбувся, а ГУ ДФС у м. Києві фактично реалізувало свою компетенцію на проведення такої перевірки та оформлення її результатів, тому дії контролюючого органу щодо призначення та проведення перевірки, на думку скаржника, не є такими, що порушують права позивача.
      10. У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
      Позиція інших учасників справи
      11. На час розгляду справи позивач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.
      Рух касаційної скарги
      12. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23 липня 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 21 травня 2020 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 червня 2020 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).
      Короткий зміст ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      14. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду послався на те, що вважає безпідставними доводи скаржника про неможливість скасування в судовому порядку спірного наказу з огляду на факт вичерпання ним своєї дії та допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки Товариства.
      15. Разом з тим Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» було змінено (доповнено) частину третю статті 341 КАС України, яка визначає межі перегляду судом касаційної інстанції судових рішень, і викладено її положення в такій редакції: «Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги».
      16. Тобто станом на час касаційного перегляду цієї справи колегія суддів не може оминути наявності правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18, після подання касаційної скарги контролюючого органу й ухвалити рішення, яке йому суперечитиме.
      17. З огляду на зазначене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що така ситуація має ознаки виключної правової проблеми й потребує вирішення на рівні Великої Палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики.
      18. На переконання колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, судові рішення в цій справі, про перегляд яких контролюючим органом подано касаційну скаргу, є правильними по суті, вони відповідають критеріям законності й обґрунтованості. Порушень норм процесуального права, які б призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи, суди також не допустили. Підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду (стаття 354 КАС України), на думку колегії суддів, також немає.
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      19. 12 червня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві видало наказ № 9849 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України у зв`язку з надходженням ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к, постановленої в межах кримінального провадження № 12015000000000630 від 08 грудня 2015 року.
      20. Спірним наказом вирішено провести документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами за період з 01 січня 2014 року по 29 липня 2016 року тривалістю 5 робочих днів з 13 червня 2018 року.
      21. Вважаючи наказ ГУ ДФС у м. Києві від 12 червня 2018 року № 9849 протиправним і таким, що виданий без наявності на те законної підстави, позивач звернувся до суду із цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      22. Відповідно до пункту 1.1 статті 1 ПК Украйни цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
      Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
      23. Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, серед іншого, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
      24. На підставі абзацу першого пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
      25. Підпунктом 78.4 статті 78 ПК України визначено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення про проведення документальної позапланової перевірки, яке оформлюється наказом, у якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи ? платника податку, який перевіряється) та в разі проведення перевірки в іншому місці ? адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися (абзац третій пункту 81.1 статті 81 ПК України).
      26. Предметом спору в цій справі є наказ ГУ ДФС у м. Києві від 12 червня 2018 року № 9849 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства.
      27. Матеріалами справи встановлено, що оскаржуваний наказ був виданий контролюючим органом відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України у зв`язку з надходженням ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства.
      28. Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях послались на те, що термін дії ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства становив один календарний місяць відповідно до приписів пункту 7 частини першої статті 164 КПК України, а тому проведення перевірки поза межами строку дії вказаної ухвали є протиправним та, як наслідок, видання спірного наказу відповідачем також є протиправним.
      29. ГУ ДФС у м. Києві в доводах касаційної скарги зазначило, що суди дійшли помилкового висновку про те, що термін дії ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства Товариства становив один календарний місяць, оскільки пункт 7 частини першої статті 164 КПК України застосовується до ухвал про тимчасовий допуск до речей і документів, а не ухвал про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства. До того ж в ухвалі слідчого судді не вказано строку її дії, проте зазначено, що тривалість проведення вказаної позапланової документальної перевірки не повинна перевищувати строку, визначеного пунктом 82.2 статті 82 ПК України. Крім цього, відповідно до норм КПК України вказана ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає та є обов`язковою до виконання.
      30. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвала слідчого судді та наказ контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки мають різну правову природу та різні правові наслідки.
      31. Зокрема, порядок проведення перевірок контролюючими органами визначається спеціальним податковим законодавством, що зумовлює виокремлення суб`єктів таких правовідносин (контролюючий орган як суб`єкт владних повноважень та платник податків), зміст правовідносин (здійснення суб`єктом владних повноважень функцій, що передбачені законодавством), а також можливість оскаржити відповідний наказ контролюючого органу в порядку адміністративного судочинства.
      32. Крім того, абзацом другим пункту 75.1 статті 75 ПК України визначається, що документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень та виключно у випадках та в порядку, що визначені цим Кодексом.
      33. Відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, який був правовою підставою для видачі спірного наказу, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесену ними відповідно до закону.
      34. З урахуванням зазначеного нормативного регулювання, а також обставин справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ухвала слідчого судді від 01 серпня 2016 року, якою надано дозвіл на проведення позапланової документальної перевірки, не передбачена пунктом 78.1 статті 78 ПК України як обставина для проведення позапланової перевірки.
      35. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвала слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення перевірки, може бути оскаржена в порядку кримінального судочинства. Зокрема, така правова позиція Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах викладена в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 243/6674/17-к.
      36. Так, Велика Палата Верховного Суду в пункті 21 указаної постанови зауважила, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК України (частина третя статті 392). Буквальне тлумачення зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку лише тоді, коли в КПК України є норма, якою це дозволено. Однак Конституційний Суд України, розглядаючи положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, дійшов висновку про те, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження (абзац другий підпункту 3.2 Рішення від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду)).
      Оскільки ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової перевірки не передбачено КПК України, то немає ні дозволу, ні заборони щодо апеляційного оскарження такої ухвали.
      З урахуванням зазначеного у справі № 243/6674/17-к Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційні суди зобов`язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок.
      37. З матеріалів цієї справи слідує, що ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства, на підставі якої видано оскаржуваний наказ від 12 червня 2018 року № 9849, постановлена в межах кримінального провадження від 08 грудня 2015 року № 12015000000000630 за ознаками кримінальних порушень, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 209, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 212, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205 КК України.
      38. Отже, основною метою проведення співробітниками ГУ ДФС у м. Києві позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України, зокрема, Товариством на предмет своєчасності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених ПК України податків і зборів під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами, а також дотримання валютного та іншого законодавства відповідно до пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, як слідує зі змісту ухвали слідчого судді від 01 серпня 2016 року, є встановлення можливих порушень податкового законодавства за період 01 січня 2014 року по 29 липня 2016 року для забезпечення досудового розслідування.
      39. З урахуванням зазначеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржуваний наказ відповідача від 12 червня 2018 року № 9849 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки видано з метою збору доказів у межах кримінального провадження, а не для виконання контролюючим органом визначених ПК України повноважень.
      40. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що оскаржуваний наказ виданий ГУ ДФС у м. Києві відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України та на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки.
      41. Беручи до уваги зазначене, а також практику Великої Палати Верховного Суду щодо апеляційного оскарження ухвал про надання дозволу на проведення позапланової перевірки в межах кримінального судочинства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскаржуваний наказ, виданий з метою зібрання доказів у кримінальному провадженні від 08 грудня 2015 року № 12015000000000630, не може бути предметом самостійного оскарження в суді.
      42. Ураховуючи обставини цієї справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у цій справі слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію не лише адміністративних судів, а взагалі не підлягають судовому розгляду.
      43. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 813/5892/15 (провадження № 11-132апп20).
      44. З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши цей спір по суті заявленої позовної вимоги про визнання протиправним і скасування оскаржуваного наказу контролюючого органу, дійшли помилкового висновку про те, що цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      45. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
      46. За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
      47. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      48. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування постановлених у справі судових рішень із закриттям провадження в адміністративній справі.
      49. Велика Палата Верховного Суду також вважає за необхідне зазначити, що частина третя статті 354 КАС України, відповідно до якої у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, не підлягає застосуванню у зв`язку з роз`ясненням Великої Палати Верховного Суду про те, що такий спір не підпадає під юрисдикцію не лише адміністративного суду, а взагалі не підлягає судовому розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.
      2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 рокускасувати, а провадження у справі закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук К. М. Пільков
      Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
      І. В. Григор`єва В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко
      Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач
      В. С. Князєв С. П. Штелик
      Г. Р. Крет
      Джерело: ЄДРСР 95177480
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 лютого 2021 року
      м. Київ
      Справа № 805/3362/17-а
      Провадження № 11-330апп20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» (далі - ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу») до Офісу великих платників податків ДФС в особі Дніпропетровського управління офісу великих платників податків ДФС (далі - ОВПП ДФС, Управління ОВПП ДФС відповідно) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити дії
      за касаційною скаргою ОВПП ДФС (правонаступником якого є Офіс великих платників податків ДПС) на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року (суддя Тарасенко І. М.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року (судді Гайдар А. В., Сіваченко І. В., Шишов О. О.),
      УСТАНОВИЛА:
      У вересні 2017 року ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» звернулося до суду з позовом, у якому просило:
      - визнати протиправною та скасувати вимогу Управління ОВПП ДФС від 15 серпня 2017 року № Ю-53-17, якою зобов`язано сплатити 26 515 000,49 грн боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, 5 394 675,37 грн штрафу та 1 668 621,81 грн пені;
      - зобов`язати Управління ОВПП ДФС зарахувати сплачені ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» із 1 січня 2016 року грошові кошти в рахунок погашення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування згідно з призначенням платежу;
      - зобов`язати Управління ОВПП ДФС виключити з інтегрованої картки ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» 26 515 000,49 грн заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
      На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що ця вимога не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його права.
      Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 18 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року, позов задовольнив частково: визнав протиправною та скасував вимогу Управління ОВПП ДФС про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2017 року № Ю-53-17; в іншій частині позову відмовив.
      Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення, виходили з того, що внесені Законом України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII) зміни до статті 6 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) звільняють від сплати єдиного внеску суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції (далі - АТО); оскільки на час розгляду цієї справи Президент України не приймав указ про завершення проведення АТО, то період проведення АТО триває; відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом № 2464-VI за невиконання обов`язків платника єдиного внеску, в період із 14 квітня 2014 року до закінчення АТО до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
      Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ОВПП ДФС подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при розгляді справи, просить скасувати ці судові рішення та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
      Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норми матеріального права - пункту 9-3 (9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI. У додаткових поясненнях до касаційної скарги контролюючий орган посилається на практику Верховного Суду щодо спірних правовідносин, яка, на його думку, підтверджує правильність його позиції.
      У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, ухвалені у справі судові рішення - без змін.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 9 жовтня 2020 року на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Таке рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду прийнято більшістю голосів та обґрунтовано тим, що спірні в цій справі правовідносини містять виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
      Наявність такої проблеми обґрунтовано тим, що згідно з наданою правовим управлінням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду інформацією на розгляді цього суду у 2020 році перебуває 51 справа, предметом спору в яких є оскарження вимоги податкового органу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та/або рішення про застосування штрафних санкцій за невиконання платником єдиного внеску своїх обов`язків у період із 14 квітня 2014 року до закінчення АТО.
      Окрім того, у судах розглядаються позови фізичних осіб, пов`язані з порушенням права на трудову пенсію, внаслідок несплати роботодавцями єдиного внеску на підставі пункту 9-3 (в подальшому 9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI. На переконання більшості колегії суддів, поширення пункту 9-3 (9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, зокрема, на позивача, який є роботодавцем для більше ніж чотирьох тисяч осіб, є порушенням прав останніх на передбачену Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» трудову пенсію.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 4 листопада 2020 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 346 КАС, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» зареєстроване як юридична особа, ідентифікаційний код 05508186, місцезнаходження: 85000, Донецька обл., м. Добропілля, вул. Київська, 1, про що зазначено у відомостях з Єдиного державного реєстру, безоплатний доступ до яких забезпечується на підставі Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 10 червня 2016 року № 1657/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 червня 2016 року за № 839/28969.
      Позивач здійснює свою господарську діяльність за адресою: 85000, Донецька обл., м. Добропілля, вул. Київська, 1.
      Сертифікатом (висновком) про настання обставин непереборної сили від 5 вересня 2014 року № 2890/05-4 Торгово-промислова палата України відповідно до пунктів 102.6, 102.7 статті 102 Податкового кодексу України (далі - ПК), на підставі наданих документів засвідчила позивачу настання обставин непереборної сили при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справлення та сплати податків та обов`язкових платежів. На момент видачі сертифіката (висновку) Торгово-промислової палати України обставини непереборної сили тривали та дату закінчення їх терміну встановити було неможливо.
      15 серпня 2017 року відповідач склав вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-53-17 на суму недоїмки з єдиного внеску, пені та штрафів у загальному розмірі 33 578 297,67 грн. Вимога складена станом на 31 липня 2017 року.
      Відповідач вимагає від ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» оплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, штраф та пеню, що станом на 31 липня 2017 року складає 33 578 297,67 грн (з яких: недоїмка - 26 515 000,49 грн, штрафи - 5 394 675,37 грн, пеня - 1 668 621,81 грн).
      ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу», не погодившись із такими вимогами Управління ОВПП ДФС, звернулося до суду.
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОВПП ДФС з огляду на таке.
      Велика Палата Верховного Суду наголошує, що касаційний перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС).
      Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС).
      За вимогами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
      Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
      Виключно цим Законом визначаються, зокрема, принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частини друга статті 2 Закону № 2464-VI).
      Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).
      Згідно з пунктами 1 і 12 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
      Позивач є платником єдиного внеску згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.
      За приписами абзаців першого та другого частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
      При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
      Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 вказаного Закону недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
      Стаття 25 Закону № 2464-VI регламентує заходи впливу та стягнення, частина перша якої передбачає, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
      Відповідно до частини десятої статті 25 Закону № 2464-VІ на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
      Згідно з частиною одинадцятою статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції.
      Закон № 1669-VII, який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення АТО, та осіб, які проживають у зоні проведення АТО або переселилися з неї під час її проведення.
      Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669-VII внесено зміни до Закону № 2464-VІ, а саме підпункт «б» розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 93 такого змісту: «Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону № 2464-VI, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
      Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
      Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
      Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому ПК для списання безнадійного податкового боргу».
      Згідно з пунктом 2 Закону України від 2 березня 2015 року № 219-VIII «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці», пункт 93 в редакції Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII вважати п. 94.
      Відповідно до статті 2 Закону № 1669-VII на час проведення АТО забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася АТО, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася АТО.
      Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення АТО.
      Спірним питанням цієї справи є прийняття та виставлення контролюючим органом позивачу, який здійснює діяльність в зоні проведення АТО, податкової вимоги.
      Спеціальним законодавством стосовно справляння податків, зборів та єдиного внеску на час проведення АТО встановлено, що позивач, який зареєстрований в зоні проведення АТО, звільнений від сплати поточних зобов`язань зі сплати єдиного внеску виходячи з такого.
      Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення АТО на території Донецької та Луганської областей.
      Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення АТО, та осіб, які проживають у зоні проведення АТО або переселилися з неї під час її проведення, визначає Закон № 1669-VІІ.
      Як раніше було зазначено, Законом № 1669-VІІ внесено зміни до Закону № 2464-VI, зокрема розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктами 93 та 94 такого змісту:
      «Тимчасово на період дії особливого правового режиму, визначеного Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», зупиняється застосування до платників єдиного внеску із місцезнаходженням (місцем проживання) на тимчасово окупованій території України норм статей 25 і 26 цього Закону.
      Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону № 2464-VI, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. <�…>».
      Розпорядженням від 2 грудня 2015 року № 1275-р Кабінет Міністрів України затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО. Підпунктом 10 пункту 2 додатка до вказаного розпорядження м. Добропілля віднесено до переліку населених пунктів, на території яких проводилася АТО.
      Як убачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» зареєстровано за адресою: 85000, Донецька обл., м. Добропілля, вул. Київська, 1, відповідно до підпункту 10 пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р м. Добропілля входить до зазначеного переліку.
      За таких обставин внесені Законом № 1669-VІI зміни до Закону № 2464-VI звільняють від сплати єдиного внеску суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення АТО, оскільки на час розгляду цієї справи Президентом України не приймався указ про завершення проведення АТО, тобто період проведення АТО триває. Крім того, відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
      Пунктом 28 розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 1 січня 2016 року, виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669-VІI, але положення підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669-VІI були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону № 2464-VI, а змін безпосередньо до Закону № 2464-VI щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо) пункту 94 розділу VIII цього Закону внесено не було.
      Тобто положення підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669-VІI після набрання ними чинності стали невід`ємною складовою Закону № 2464-VI, а підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669-VІI вичерпав свою функцію. Аналогічний підхід застосовано Конституційним Судом України в ухвалі від 5 лютого 2008 року (справа № 2-1/2008).
      Оскільки на момент прийняття спірної вимоги пункт 94 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI не був скасований та зміни до нього не були внесені, він продовжував свою дію.
      Крім того, у листі Комітету з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення Верховної Ради України № 04-34/17-20 (192377) від 5 серпня 2016 року повідомлялося про чинну редакцію Закону № 2464-VI з урахуванням пункту 94 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення».
      Водночас слід зазначити, що на підставі абзацу п`ятого підпункту «у» пункту 83 Закону України від 14 січня 2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13 лютого 2020 року, пункт 94 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI було виключено.
      Таким чином, факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться АТО, був підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в силу прямої дії пункту 94 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, який забороняв притягнення до відповідальності за невиконання обов`язків платника єдиного внеску.
      Аналогічного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла під час розгляду зразкової справи № 812/292/18 (постанова від 6 листопада 2018 року), відступати від якого немає правових підстав.
      Отже, позивач був звільненим від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на період з 14 квітня 2014 року до виключення пункту 94 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, а дії контролюючого органу з пред`явлення за оскаржуваними вимогами сум недоїмки, нарахованого штрафу та пені є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що належним та достатнім способом захисту позивача є саме визнання протиправною та скасування вимоги Управління ОВПП ДФС про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2017 року № Ю-53-17.
      Разом з тим Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відповідно до статті 26 Закону № 2464-VІ посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
      Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, страхувальником сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
      Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
      Отже, фізичні особи (працівники підприємств, які тимчасово були звільнені від своєчасного виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску) не повинні відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а тому наявність заборгованості підприємства по страхових внесках не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
      Таким чином, оскаржувані судові рішення про часткове задоволення позову ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які б призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
      Доводи касаційної скарги ОВПП ДФС не спростовують висновки судів попередніх інстанцій.
      Частиною першою статті 350 КАС передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОВПП ДФС без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року- без змін.
      Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС в особі Дніпропетровського управління офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення.
      2.Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      К. М. Пільков
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      О. С. Золотніков
      С. П. Штелик
      Л. Й. Катеринчук
      Джерело: ЄДРСР 95242254