Постанова ВП-ВС про цивільну або господарську юрисдикцію спору щодо зняття арешту ДВС з іпотечного майна

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 815/5585/15

Провадження № 11-679апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» (далі - Товариство) до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - відділ ДВС; Одеське МУЮ відповідно), третя особа - ОСОБА_1 , про скасування постанови в частині накладення арешту на нерухоме майно та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Товариства на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року (суддя Потоцька Н. В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року (судді Золотніков О. С., Осіпов Ю. В., Скрипченко В. О.),

УСТАНОВИЛА:

31 серпня 2015 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати постанову відділу ДВС Одеського МУЮ від 24 травня 2007 року № 034618 про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на нерухоме майно, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язати відповідача прийняти постанову про зняття арешту із цього нерухомого майна, іпотекодержателем якого є Товариство.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство зазначило, що 19 січня 2007 року ОСОБА_1 та Акціонерний комерційний інноваційний банк «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк») уклали кредитний договір № 11108150000 про надання споживчого кредиту. На забезпечення належного виконання зобов`язань за цим договором цього ж дня укладено іпотечний договір, предметом іпотеки за якими стала згадана вище квартира. Права вимоги за кредитним та іпотечним договорами було відступлено Товариству відповідно до договору від 12 грудня 2011 року. Обтяження згідно з іпотечним договором зареєстровано в Державному реєстрі іпотек.

На переконання Товариства, винесення оскаржуваної постанови про накладення арешту на згадану вище квартиру порушують його права, оскільки зважаючи на черговість реєстрації обтяжень, воно як іпотекодержатель цього майна з вищим пріоритетом, установленим Законом України «Про іпотеку», володіє переважним та першочерговим правом перед іншими кредиторами Чернеги С. А. на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Крім того, відповідач не повідомляв його як заставодержателя про накладення арешту на майно.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 23 листопада 2015 року в задоволенні позову Товариства відмовив.

Судом установлено, що 19 січня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту за № 11108150000 та іпотечний договір, згідно з яким іпотекодавець ( ОСОБА_1 ) передає в іпотеку іпотекодержателю (АКІБ «Укрсиббанк») як забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 .

Постановою відділу ДВС Одеського МУЮ від 24 травня 2007 року за № 034618 на майно третьої особи накладено арешт.

Згідно з договором факторингу від 12 грудня 2011 року № 1 ПАТ «Укрсиббанк» передало у власність Товариства права вимоги за зобов`язаннями по кредитному договору та договору іпотеки.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вказав на те, що оскільки право іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації, то в Товариства, права якого (як іпотекодержателя) були зареєстровані 12 грудня 2011 року, відсутні правові підстави для заявлення вимог щодо скасування постанови про накладення арешту.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 березня 2016 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Не погодившись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд.

Незгода скаржника з висновком суду про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі мотивована тим, що цей спір є публічно-правовим, оскільки відділ ДВС Одеського МУЮ виконував свої визначені законом повноваження як представник держави, який забезпечує виконання рішень судів та здатен впливати на інших осіб в рамках реалізації визначених державою завдань. Оскаржувана постанова відділу ДВС Одеського МУЮ зачіпає інтереси позивача, адже відповідачем накладено арешт, який перешкоджає Товариству, як іпотекодержателю, задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, а отже, Товариство має право на оскарження таких дій у порядку саме адміністративного судочинства.

Товариство зауважує, що предметом спору в цій справі є правомірність постанови відділу ДВС Одеського МУЮ, якою, зокрема, накладено арешт, а не вирішення питання щодо визнання права власності на арештоване майно чи спору з іншими кредиторами про визнання такого права.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує на недоведення Товариством порушення його прав у зв`язку з винесенням державним виконавцем постанови про накладення арешту на квартиру - предмет іпотеки, вважає вимоги касаційної скарги безпідставними та просить залишити без змін ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі.

Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час подання позову) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У цій справі Товариство порушує перед адміністративним судом питання про скасування постанови державного виконавця про арешт майна - предмета іпотеки та зобов`язання відповідача винести постанову про зняття арешту із цього майна.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За положеннями частини четвертої статті 54 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (чинного на час прийняття державним виконавцем оскаржуваних постанов; далі - Закон № 606-ХIV) про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз`яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 60 зазначеного Закону).

Пунктом 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання позову та ухвалення оскаржуваних судових рішень; далі - ГПК) визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Частиною першою статті 1 ГПК у зазначеній редакції передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді.

Зі змісту позовних вимог Товариства та установлених судами обставин справи вбачається, що предметом спору в ній є звільнення з-під арешту майна, що знаходиться в іпотеці, накладеного постановою державного виконавця. Подання позову покликане на відновлення переважного права Товариства як іпотекодержателя на звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами.

Таким чином, з предмета і підстав позову вбачається наявність спору, який повинен розглядатися в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін та є за своєю природою приватноправовим спором.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про непоширення на цю справу юрисдикції адміністративного суду, а відтак і про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Доводи, викладені в касаційній скарзі таких висновків не спростовують.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи наведене, касаційну скаргу Товариства слід залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року - без змін.

Щодо доводів скаржника стосовно незаконності постанови суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову слід зазначити, що вона не може бути предметом касаційного перегляду, оскільки апеляційного перегляду цього судового рішення по суті не відбулося у зв`язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

О. Б. Прокопенко

Судді:

Н. О. Антонюк

В. С. Князєв

С. В. Бакуліна

Л. М. Лобойко

В. В. Британчук

Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов

Л. І. Рогач

М. І. Гриців

О. М. Ситнік

Д. А. Гудима

О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна

В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко

О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 88376232

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що зі змісту позовних вимог та установлених судами обставин справи вбачається, що предметом спору в ній є звільнення з-під арешту майна, що знаходиться в іпотеці, накладеного постановою державного виконавця. Подання позову покликане на відновлення переважного права позивача як іпотекодержателя на звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами.

Таким чином, з предмета і підстав позову вбачається наявність спору, який повинен розглядатися в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін та є за своєю природою приватноправовим спором.