Постанова ВП-ВС про адміністративну юрисдикцію спору адміністрації з фізособою стосовно демонтажу самочинної прибудови

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 464/104/16-ц

Провадження № 14-441цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради (далі також - позивач) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (далі разом - відповідачі), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору : Львівське комунальне підприємство «Житловик-С» (далі - підприємство), ОСОБА_3 , про демонтаж самочинно розширеної частини балкона

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року, ухвалене суддею Чорною С. З., постанову Львівського апеляційного суду від 7 травня 2019 року, ухвалене колегією суддів у складі Ніткевич А. В., Бойка С. М., Копняк С. М.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 28 грудня 2015 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив зобов`язати відповідачів демонтувати самочинно розширену частину балкона у будинку АДРЕСА_1 (далі - будинок).

2. Позов мотивував такими обставинами :

2.1. Підприємство обслуговує будинок, співвласниками якого є відповідачі. Вони самочинно розширили балкон на другому поверсі цього будинку.

2.2. Власник, який має на меті здійснити переобладнання, перепланування, перебудову чи добудову належного йому на праві власності нерухомого майна, крім переобладнань, які не вважаються самочинним будівництвом, повинен попередньо звернутись до органу місцевого самоврядування за одержанням дозволу на проведення відповідних робіт.

2.3. 25 листопада 2014 року міжвідомча комісія Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради розглянула заяву підприємства та вирішила, що оскільки розширення балкона у будинку виконане без погодженої проєктної документації та дозволу органу місцевого самоврядування, самочинно розширену частину балкона треба демонтувати, привівши його розміри та конструкцію до попереднього стану.

2.4. 11 грудня 2014 року голова Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради видав розпорядження № 480 «Про самочинне перепланування приміщень у житловому будинку АДРЕСА_1 із розширенням балкона», яким зобов`язав відповідачів демонтувати самочинно розширену частину балкона. Проте, незважаючи на неодноразові попередження, відповідачі це розпорядження не виконали.

Короткий зміст судових рішень

3. 18 січня 2016 року Сихівський районний суд м. Львова постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі.

4. 20 квітня 2016 року Сихівський районний суд м. Львова постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі, оскільки вважав, що її треба розглядати за правилами адміністративного судочинства.

5. 30 серпня 2016 року Апеляційний суд Львівської області постановив ухвалу, якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.

6. 12 квітня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою скасував ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 20 квітня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 30 серпня 2016 року, а справу передав до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Касаційний суд вважав, що спір виник через заперечення позивачем права відповідачів на проведення змін у будинку, а тому стосується речового права відповідачів, правомірності здійснення ними повноважень власника жилого приміщення. З огляду на це, на думку суду касаційної інстанції, спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

7. 22 травня 2018 року Сихівський районний суд м. Львова ухвалив рішення, яким позов задовольнив. Мотивував рішення так:

7.1. Апеляційний суд Львівської області у рішенні від 24 жовтня 2017 року у справі № 464/2086/16-ц встановив, що відповідачі самовільно здійснили добудову до балкона, збільшивши його площу з 0,8 до 5,3 кв. м.

7.2. Оскільки відповідачі здійснили самочинне розширення балкона без згоди мешканців будинку, без погодженої проєктної документації та без дозволу Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, то зобов`язані демонтувати вказану добудову.

8. 7 травня 2019 року Львівський апеляційний суд прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін. Мотивував так:

8.1. Суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

8.2. Спір не стосується здійснення власниками будинку їхніх прав, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення й усунення порушень у сфері містобудівної діяльності шляхом демонтажу самочинно розширеної частини балкона.

8.3. Утім, суд першої інстанції правильно розглянув справу за правилами цивільного судочинства, оскільки виконав вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо юрисдикції, викладені в ухвалі від 12 квітня 2017 року.

8.4. Реконструйований балкон до експлуатації не прийнятий, у матеріалах справи відсутня узгоджена в установленому порядку проєктна документація на проведення його реконструкції та дозвіл позивача на її здійснення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. У червні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу. Просить передати справу на розгляд Великій Палаті Верховного Суду, скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 7 травня 2019 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

10. 31 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував ухвалу тим, що ОСОБА_1 оскаржує рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 7 травня 2019 року, зокрема, з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. ОСОБА_1 мотивує касаційну скаргу так :

11.1. Суди попередніх інстанцій неналежно оцінили те, що будинок знятий з балансу Львівської міської ради у 2003 році, земля для обслуговування будинку приватизована у 2009 році, основа балкона є єдиним цілим перекриттям між поверхами, а тому відповідно до «висновків експертизи» будь-які дії зі зміни балкону загрожують цілісності будинку.

11.2. Суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 19 квітня 2017 року у справі № 354/612/13-ц і від 6 вересня 2017 року у справі № 642/7110/15-ц, а також висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, сформульованого у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 554/9060/15-ц.

11.3. Демонтаж можна застосовувати лише тоді, коли використані всі інші передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень і притягнення винної особи до відповідальності, коли перебудова об`єкта нерухомості неможлива, чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови, якщо остання не відповідає вимогам державних будівельних норм. Але відповідні норми для розширення балкона були дотримані. Тому немає підстав для його демонтажу.

11.4. Суддя Сихівського районного суду м. Львова Чорна С. З., яка 22 травня 2018 року ухвалила оскаржене рішення, в аналогічній справі № 464/8809/15-ц 26 січня 2016 року ухвалила протилежне рішення, яким у задоволенні позову Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради відмовила, мотивуючи тими доводами, які навела ОСОБА_1 у запереченні на позов.

11.5. Суд апеляційної інстанції, вказуючи на публічно-правовий характер спору, не міг залишити рішення суду першої інстанції без змін. Спір справді слід розглядати за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства, оскільки такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 та 11 квітня 2018 року у справах № 1519/2-787/11 і № 161/14920/16-а відповідно, від 15 та 30 травня 2018 року у справах № 463/4564/16-а і № 464/5495/13-ц відповідно, а також від 2 квітня 2019 року у справі № 914/2584/17.

11.6. Суди не перевірили правомірність втручання у право мирного володіння майном ОСОБА_1 відповідно до приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

(2) Доводи ОСОБА_3

12. 16 липня 2019 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу. Просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Мотивує відзив так :

12.1. Суд правильно розглянув справу за правилами цивільного судочинства, оскільки позивач діяв не як суб`єкт владних повноважень, а як представник мешканців будинку, захищаючи їхні майнові права.

12.2. Відповідачі здійснили самочинне будівництво, а тому мають його самостійно демонтувати.

(3) Позиція інших учасників справи

13. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу не подали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції суду

14. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

15. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

16. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

17. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

18. Пункт 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

19. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції).

20. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України(частина перша, пункт 5 частини другої статті 17 КАС України у вказаній редакції).

21. Особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом, вичерпний перелік яких частина четверта статті 50 КАС України у зазначеній редакції не передбачала.

22. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

23. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

24. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18).

25. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини :

25.1. Відповідачі мають право спільної сумісної власності на 26/50 частин будинку, що включає, зокрема, балкон площею 0,8 кв. м. За ОСОБА_3 оформлене право спільної сумісної власності на 11/50 частин цього будинку.

25.2. Підприємство обслуговує будинок, який відповідно до технічного паспорта складається з трьох квартир (т. 1, а. с. 14-15), знятий з балансу Львівської міської ради та переданий власникам приватизованого житла відповідно до наказу Управління житлово-комунального господарства Львівської міської ради № 60-Д від 2 грудня 2003 року.

25.3. 6 серпня 2015 року ОСОБА_1 притягнули до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 150 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями. Штраф ОСОБА_1 сплатила.

25.4. 11 грудня 2014 року голова Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради видав розпорядження № 480 «Про самочинне перепланування приміщень у житловому будинку АДРЕСА_1 із розширенням балкона», яким зобов`язав відповідачів демонтувати самочинно розширену частину балкона, оскільки таке розширення виконане без погодженої проектної документації, розрахунку несучої здатності конструкцій будинку та дозволу органу місцевого самоврядування.

25.5. Не погодившись із вказаним розпорядженням, відповідачі звернулись до позивача з метою отримання дозволу на здійснення добудови до балкона. Однак листом № 34-78 від 20 січня 2016 року позивач повідомив, що для розгляду питання розширення балкона необхідно подати документи згідно із переліком, серед яких, зокрема, завірена нотаріально або директором підприємства згода співвласників земельної ділянки (за наявності) та згода сусідніх землекористувачів (у разі якщо самовільно збудований (реконструйований) об`єкт розміщений на спільній мережі), або згода власників/співвласників квартири в будинку (за необхідності).

25.6. Відповідачі не змогли оформити збільшення площі балкона в адміністративному порядку.

26. Позивач мотивував позовну заяву, зокрема, тим, що відповідачі не виконали вимоги розпорядження № 480 про усунення виявленого самочинного перепланування балкона в будинку. Позивач не стверджував, що відповідачі порушили його майнові права чи інтереси або майнові права чи інтереси територіальної громади міста Львова. Крім того, суди встановили, що будинок знятий з балансу Львівської міської ради.

27. Отже, як правильно встановив суд апеляційної інстанції, позивач звернувся до суду як суб`єкт владних повноважень на виконання управлінських функцій з контролю у сфері житлово-комунального господарства, оскільки відповідачі добровільно не усунули допущених порушень.

28. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Виконавчі органи міських рад - це органи, які відповідно до Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) створюються міськими радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами (абзац одинадцятий статті 1 Закону № 280/97-ВР).

30. До відання виконавчих органів міських рад, зокрема, належать повноваження зі здійснення контролю за використанням житлового фонду (підпункт 5 пункту «б» статті 30 Закону № 280/97-ВР).

31. Вказані делеговані повноваження конкретизовані у Житловому кодексі Української РСР (далі - ЖК): згідно з пунктами 1 і 2 частини першої статті 15 і частиною першою статті 30 ЖК виконавчі органи міських рад у межах і в порядку, встановлених законодавством, на території міста, району в місті здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду та керують житловим господарством. Такий контроль має завданням забезпечити додержання всіма суб`єктами, зокрема, правил користування житловим фондом і утримання його в технічно справному стані (стаття 29 ЖК).

32. За змістом пункту 12 частини першої статті 15 і статті 154 ЖК виконавчі комітети міських рад здійснюють контроль за утриманням будинків, що належать громадянам.

33. На час подання позову позивач діяв на підставі Положення про Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 6 січня 2012 року № 7, яке втратило чинність на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

34. Згідно з пунктом 1.1 цього Положення позивач є виконавчим органом Львівської міської ради і діє згідно з чинним законодавством відповідно до ухвали міської ради від 6 липня 2006 року № 94 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання» (зі змінами). А згідно з чинним на час розгляду справи у Великій Палаті Верховного Суду пунктом 1.1 Положення про Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 1 листопада 2016 року № 977 (далі - чинне Положення про Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради), позивач є утвореним виконавчим органом Львівської міської радивідповідно до Закону № 280/97-ВР таухвал цієї ради від 26 травня 2016 року № 505 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів» та від 14 липня 2016 року № 777 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради».

35. До повноважень позивача на момент подання позову, зокрема, належало здійснення контролю за станом благоустрою житлового фонду (пункт 4.2.2 Положення про Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради, яке втратило чинність). Крім того, позивач здійснював нагляд за станом благоустрою відомчого і приватного житлового фонду, житлово-будівельних кооперативів та об`єднань співвласників житла (пункт 4.2.3 цього Положення).

36. Відповідно до чинного Положення про Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради позивач здійснює контроль за утриманням будинків (квартир), які належать громадянам (пункт 4.34), здійснює інші повноваження, передбачені законодавством України, ухвалами міської ради, рішеннями виконавчого комітету, розпорядженнями Львівського міського голови та цим Положенням (пункт 3.5.9), а також має право здійснювати контроль, проводити перевірки, інспекції з питань, які належать до його компетенції (пункт 5.2).

37. Згідно з підпунктом 4.5.1 Положення про Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради, яке втратило чинність, але було чинним на час подання позову, позивач мав право звертатися до суду з позовними заявами з питань, що виникають у процесі здійснення його повноважень.

38. З огляду на наведені приписи ЖК, Закону № 280/97-ВР і відповідного Положення про Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради позивач має повноваження з контролю за технічним станом, використанням і схоронністю об`єктів житлового фонду, станом їх благоустрою, а також за утриманням будинків, що належать громадянам. І для виконання цих повноважень наділений правом звернення до суду з позовом до фізичних осіб, які допустили порушення публічних інтересів у сферах благоустрою та містобудування. Саме такі інтереси захищає позивач у цьому спорі, і саме на їх реалізацію спрямовані його контрольні повноваження. Більше того, за змістом правовідносин позивача з відповідачами спір не має ознак приватноправового, оскільки жодні майнові чи особисті немайнові права позивача відповідачі, живучи у будинку, який не належить до комунального житлового фонду, не порушують і не оспорюють.

39. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з судом апеляційної інстанції у тому, що спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції в частині контролю за утриманням житлових будинків.

40. Велика Палата Верховного Суду вважає, що повноваження зі здійснення контролю за використанням, схоронністю і станом благоустрою житлового фонду, а також за утриманням будинків і квартир, що належать громадянам, передбачають не лише виявлення факту правопорушення, притягнення винуватої особи до юридичної відповідальності, але також припинення цього правопорушення й усунення його негативних наслідків, зокрема на виконання владного управлінського припису. Тобто, публічні правовідносини не завершуються фіксацією факту адміністративного правопорушення та притягненням винуватої особи до юридичної відповідальності, а продовжують існувати до моменту припинення правопорушення, усунення його негативних наслідків, виконання владного припису або визнання його незаконним і скасування.

41. Оскільки відповідачі добровільно не виконали розпорядження № 480 та не усунули допущених порушень, позивач як суб`єкт владних повноважень на виконання управлінських функцій з контролю за технічним станом, використанням, утриманням і схоронністю об`єктів житлового фонду будь-якої форми власності звернувся до суду з позовом про зобов`язання демонтувати самочинно розширену частину балкона. Отже, довід касаційної скарги про те, цей спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства, є обґрунтованим.

42. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово доходила висновку про те, що спори за аналогічних правовідносин є публічно-правовими, і їх слід вирішувати за правилами адміністративного судочинства (див. постанови від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11), від 15 травня 2018 року у справі № 520/10754/14-ц (пункт 64), від 30 травня 2018 року у справі № 464/5495/13-ц,від 13 березня 2019 року у справі № 461/12053/15-ц (пункт 43), від 2 квітня 2019 року у справі № 914/2584/17 (пункт 6.24), від 22 квітня 2019 року у справі № 1527/14472/12, від 20 листопада 2019 року у справі № 462/4783/16-ц (пункт 5.18), від 2 жовтня 2019 року у справі № 462/348/15-ц (пункт 45).

43. Аналогічний підхід щодо адміністративної юрисдикції суду Велика Палата Верховного Суду застосовує і в справах за позовами органів архітектурно-будівельного контролю про знесення об`єктів самочинного будівництва, коли цей суб`єкт владних повноважень реалізовує надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва й усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування (див., зокрема, постанови від 11 квітня 2018 року у справі № 161/14920/16-а, від 15 травня 2018 року у справі № 463/4564/16-а, від 21 листопада 2018 року у справі № 826/12372/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 826/8743/15, від 18 грудня 2019 року у справі № 579/968/17 (пункт 38)).

44. Незважаючи на те, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що спір є публічно-правовим, він дійшов помилкового висновку про можливість продовження розгляду справи за правилами цивільного судочинства лише тому, що суд першої інстанції виконав вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо юрисдикції, викладені в ухвалі від 12 квітня 2017 року.

45. Так, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановляючи 12 квітня 2017 року ухвалу, зробив висновки щодо юрисдикції суду, які узгоджувалися з висновком Верховного Суду України, сформульованим у постанові від 15 листопада 2016 року у справі № 802/1318/15-а (провадження № 21-1959а16). У цій постанові Верховний Суд України вказав, що об`єкти самочинного будівництва належать до об`єктів цивільних прав, а тому спори за позовами органів державного архітектурно-будівельного контролю про зобов`язання знесення самочинного будівництва треба розглядати за правилами цивільного або господарського судочинства, оскільки ці спори не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язані з вирішенням питань щодо речових прав.

46. Однак у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11, від 11 квітня 2018 року у справі № 161/14920/16-а і від 16 травня 2018 року у справі № 522/5487/17, тобто до ухвалення рішення судом першої інстанції у справі № 464/104/16-ц, Велика Палата Верховного Суду зафіксувала відступ від зазначеного висновку Верховного Суду України, віднісши відповідні спори до юрисдикції адміністративних судів.

47. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина шоста статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року).

48. Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За змістом цієї статті законність судового рішення як його властивість передбачає врахування судами висновків Верховного Суду, а їх неврахування може бути підставою для оскарження відповідного судового рішення.

49. Отже, як суд першої інстанції на час ухвалення 22 травня 2018 року рішення, так і апеляційний суд, приймаючи 7 травня 2019 року постанову, з огляду на приписи частини четвертої статті 263 ЦПК України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» мали врахувати саме висновки щодо застосування відповідних норм процесуального права, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду. Наслідком такого врахування мало бути закриття провадження у справі.

50. Аргументи ОСОБА_3 про те, що суд правильно розглянув справу за правилами цивільного судочинства, оскільки позивач діяв не як суб`єкт владних повноважень, а як представник мешканців будинку, захищаючи їхні майнові права, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим з огляду на таке: представник інтересів сторони судового процесу не набуває статусу такої сторони (частина перша статті 26, частина друга статті 30, частини перша та друга статті 38, частина перша статті 40, стаття 45 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду; частина перша статті 42, частина друга статті 48, стаття 56, частини перша та друга статті 58, частини перша та друга статті 60 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року); крім того, позивач у справі № 464/104/16-ц не має повноважень представляти у судах власників (співвласників) житлового будинку та його мешканців, як і не має повноважень захищати їхні майнові права. Кожна особа має право самостійно у порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. І тільки у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду).

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

51. Пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.

52. Оскільки касаційна скарга у справі № 464/104/16-ц подана у червні 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.

53. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).

54. Тому суд касаційної інстанції не може перевірити ті доводи касаційної скарги, які стосуються суті вирішеного спору, зокрема, і встановлення обставин справи. Вказане стосується й аргументу касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 19 квітня 2017 року у справі № 354/612/13-ц і від 6 вересня 2017 року у справі № 642/7110/15-ц, а також висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 554/9060/15-ц:

54.1. У справі № 354/612/13-ц суди встановили, що фізична особа збудувала житловий будинок на земельній ділянці, яка належала їй на праві власності. Позивачка вказувала, що частина того будинку розташована на належній їй на праві власності земельній ділянці, а просила суд, зокрема, усунути перешкоди у користуванні цією ділянкою шляхом знесення відповідної частини будинку. Верховний Суд України дійшов висновку, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин припис частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України, не застосувавши припис статті 391 цього кодексу.

54.2. Справа № 642/7110/15-ц стосувалася оскарження співвласниками багатоквартирного будинку захоплення відповідачкою частини прибудинкової території та зведення на ній без відповідних дозволів і без виготовлення проекту балконної прибудови до квартири. Верховний Суд України дійшов висновку про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

54.3. У справі № 554/9060/15-ц юридична особа-власник нежитлового приміщення у багатоповерховому житловому будинку не довела, що допущені порушення при зведенні самочинної прибудови призвели до затікання конструкції покрівлі даху належного цій особі приміщення та завдали їй майнової шкоди чи порушили інші її права як власника, що надало б їй право вимагати усунення перешкод у користуванні відповідним майном шляхом знесення самочинного будівництва. У постанові від 14 лютого 2018 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що позов про усунення перешкод у користуванні майном шляхом знесення чи перебудови самочинної нерухомості, збудованої з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, власник цього майна може заявити за умови, що доведе наявність порушеного права.

55. Отже, висновки Верховного Суду України, висловлені у постановах від 19 квітня 2017 року у справі № 354/612/13-ц і від 6 вересня 2017 року у справі № 642/7110/15-ц, а також висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 554/9060/15-ц, сформульовані щодо застосування норм матеріального, а не процесуального права, тоді як у справі № 464/104/16-ц Велика Палата Верховного Суду визначила юрисдикцію суду щодо розгляду спору. Крім того, обставини зазначених справ і справи № 464/104/16-ц суттєво відрізняються, що унеможливлює застосування для вирішення спору позивача з відповідачами вказаних висновків Верховного Суду України та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

56. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

57. Згідно з частиною першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

58. Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

59. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій порушили правила юрисдикції, а тому касаційну скаргу слід задовольнити частково: рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 7 травня 2019 року слід скасувати, а провадження у справі - закрити.

(2.2) Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України

60. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

61. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що зміни до ЦПК України, внесені Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Закон № 460-IX вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі».

62. Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 8 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

63. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

(2.3) Щодо судових витрат

64. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

65. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову, і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною четвертою статті 258, частинами першою та третьою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, частиною першою статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 7 травня 2019 року скасувати.

3. Провадження у справі за позовом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Львівське комунальне підприємство «Житловик-С», ОСОБА_3 , про демонтаж самочинно розширеної частини балкона закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Д. А. Гудима

Судді:

Н. О. Антонюк

В. С. Князєв

С. В. Бакуліна

Л. М. Лобойко

В. В. Британчук

Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов

О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців

Л. І. Рогач

В. І. Данішевська

О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна

О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко

В. Ю. Уркевич

О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 88601612

[ANTIRAID]

Ще один приклад безглуздого самоствердження осіб за рахунок прав Українців. Велика палата заплутавшись у своїх висновках вирішила, що судам не потрібно дотримуватись висновків які висловлювались раніше судом касаційної інстанції. При цьому пославшись на зовсім не тотожню практику суд дійшов до висновку, що такі спору є публічними й повинні розглядатись в адміністративному суді.

Єдина відрада, що декілька професійних суддів не погодились з цим рішенням. Тобто не все ще втрачено. Треба просто прибрати науковців та адвокатів, а судді що хочуть самостверджуватись за рахунок інших самі підуть і дуже швидко.