Постанова ВП-ВС про господарську юрисдикцію спору щодо оскарження містобудівних умов та обмежень


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 голос

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 727/8819/16-а

Провадження № 11-792апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О.С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» (далі - ТОВ «Гіпербуд») до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради (далі - Департамент, Міськрада відповідно), третя особа - Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Проспект» (далі - ОК «ЖБК «Проспект») про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень

за касаційними скаргами Департаменту та Міськради на постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 вересня 2017 року (суддя Смотрицький В. Г.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року (судді Кузьмишин В. М., Сушко О. О., Боровицький О. А.),

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року ТОВ «Гіпербуд» звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 15 квітня 2016 року № 1226/16 щодо будівництва господарських споруд (будівель охорони) з облаштуванням відкритої автостоянки за адресою: м. Чернівці, просп. Незалежності, 131, виданих ОК «ЖБК «Проспект» заступником директора, начальником управління містобудування та архітектури Департаменту, головним архітектором міста Чернівці Хілько Н. (далі - містобудівні умови та обмеження).

Шевченківський районний суд м. Чернівці постановою від 27 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року, позов задовольнив.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Департамент та Міськрада подали касаційні скарги, в яких просять: скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позову; направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційні скарги аргументовані, зокрема, тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Скаржники зазначають, що у цій справі позивач оскаржує містобудівні умови та обмеження, видані органом місцевого самоврядування іншій особі, а не йому. Таким чином, на їх думку, позивач не є суб'єктом публічно-правових відносин у цьому спорі, оскільки обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням його цивільного права, що вказує на приватноправовий характер спірних правовідносин.

ТОВ «Гіпербуд» у відзиві на касаційну скаргу Департаменту вказує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими і такими, що прийняті в результаті всебічного, повного та об'єктивного розгляду судами всіх обставин справи в їх сукупності та винесені з дотриманням матеріального та процесуального законодавства. Просить касаційну скаргу Департаменту залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 липня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС), оскільки Департамент та Міськрада оскаржують судові рішення з мотивів порушення судами правил предметної юрисдикції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційних скаргах та відзиві на одну з них доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги Департаменту та Міськради підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 15 квітня 2016 року Департамент видав ОК «ЖБК «Проспект» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 1226/16 щодо будівництва господарських споруд з облаштуванням відкритої автостоянки за адресою: м. Чернівці, просп. Незалежності, 131.

Відповідно до пункту 5 цих містобудівних умов та обмежень документом, що підтверджує право користування земельною ділянкою є договір оренди землі від 1 квітня 2016 року.

Разом з тим рішенням Господарського суду Чернівецької області від 3 червня 2016 року у справі № 926/403/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18 липня 2016 року, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 1 квітня 2016 року № 10020, укладений між Міськрадою та ОК «ЖБК «Проспект».

Ураховуючи викладене, а також посилаючись на невідповідність намірів будівництва, зазначених у договорі оренди та в містобудівних умовах, позивач як користувач земельної ділянки звернувся до суду з цим позовом.

При цьому зазначеному передували такі обставини.

Так, у 2007 році Міськрада своїм рішенням визнала переможцем інвестиційного конкурсу будівництва житлового кварталу на просп. Незалежності, 131 - ТОВ «Хмельницькбудінвест».

12 березня 2008 року між Міськрадою та ТОВ «Хмельницькбудінвест» укладено договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Чернівці, просп. Незалежності, 131, для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями.

25 серпня 2010 року рішенням виконавчого комітету Міськради № 559/15 ТОВ «Хмельницькбудінвест» видано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: просп. Незалежності, 131.

26 листопада 2010 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області ТОВ «Хмельницькбудінвест» видано дозвіл на будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та паркінгом.

У подальшому на підставі рішення засновника ТОВ «Хмельницькбудінвест» від 7 лютого 2011 року шляхом виділу з цього товариства було створено ТОВ «Гіпербуд», яке є правонаступником ТОВ «Хмельницькбудінвест».

Рішенням 22-ї сесії Міськради VI скликання від 29 березня 2012 року № 457 договір оренди землі з ТОВ «Хмельницькбудінвест» припинено, а ТОВ «Гіпербуд» надано в оренду на 10 років земельну ділянку площею 1,3 га на просп. Незалежності, 131 у м. Чернівці для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями.

4 травня 2012 року між позивачем (орендарем) та Міськрадою (орендодавцем) на підставі вказаного рішення міської ради укладено договір оренди землі № 7800, який зареєстрований в управлінні Держкомзему у м. Чернівці за номером 731010004001004 від 14 червня 2012 року.

Згідно з пунктом 5.1. договору оренди землі № 7800 цільове призначення даної земельної ділянки, з яким вона була надана позивачу в оренду під будівництво, - землі для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (код 03.14). Мета використання земельної ділянки - для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями.

29 серпня 2012 року ТОВ «Гіпербуд» видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ЧВ 11412152339 для будівництва будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та паркінгом (І черга - будівництво торгового центру).

Зазначені вище містобудівні умови та обмеження від 25 серпня 2010 року, видані ТОВ «Хмельницькбудінвест», правонаступником якого є ТОВ «Гіпербуд», є чинними.

У подальшому, 27 серпня 2015 року, Міськрада прийняла рішення № 1692, пунктом 1 якого розірвано договір оренди землі від 4 травня 2012 року № 7800 в односторонньому порядку. При цьому пунктом 4 цього рішення вирішено надати дозвіл на складання проекту відведення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 7310136300:11:001:0022 загальною площею 1,3 га (підпункт 4.1 рішення), яка розташована на просп. Незалежності, 131 у м. Чернівці. Замовником при цьому визначено ОК «ЖБК «Проспект».

Однак з матеріалів справи встановлено, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2016 року (справа № 926/1470/15), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27 липня 2016 року, скасовано рішення Господарського суду Чернівецької області від 18 листопада 2015 року в частині відмови у визнанні недійсним рішення сесії Міськради від 27 серпня 2015 року № 1692 «Про припинення договору оренди землі від 4 травня 2012 року № 7800, укладеного між Міськрадою та ТОВ «Гіпербуд» та прийнято нове рішення, яким визнано недійсним зазначене рішення.

Рішенням 4-ї сесії Міськради VII скликання від 25 лютого 2016 року № 107 «Про розгляд звернень юридичних осіб і підприємців щодо надання земельних ділянок в оренду, поновлення договорів оренди землі, визнання такими, що втратили чинність, та внесення змін до окремих пунктів з цих питань» вирішено:

- припинити договір оренди землі від 4 травня 2012 року № 7800, укладений між Міськрадою та ТОВ «Гіпербуд» (пункт 24);

- затвердити Міськраді проект відведення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 1,3 га за адресою: проспект Незалежності, 131, м. Чернівці (кадастровий номер 7310136300:11:001:0022) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) за рахунок земельної ділянки, наданої для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями (пункт 24.1);

- надати ОК «ЖБК «Проспект» земельну ділянку площею 1,3 га за адресою: м. Чернівці, просп. Незалежності, 131 (кадастровий номер 7310136300:11:001:0022) в оренду на З (три) роки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) (пункт 24.2).

На підставі цього рішення між Міськрадою та ОК «ЖБК «Проспект» укладено 1 квітня 2016 року договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: просп. Незалежності, 131, м. Чернівці.

При цьому суд встановив, що рішенням Господарського суду Чернівецької області від 3 червня 2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18 липня 2016 року та зміненим у частині постановою Вищого господарського суду України від 9 листопада 2016 року, визнано недійсним та скасовано рішення № 107 Міськради 4-ї сесії VII скликання від 25 лютого 2016 року в частині пунктів 24, 24.1, 24.2, а також визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 1 квітня 2016 року № 10020.

На підставі договору оренди земельної ділянки від 1 квітня 2016 року ОК «ЖБК «Проспект» і було видано містобудівні умови та обмеження від 15 квітня 2016 року, які є предметом оскарження в цьому адміністративному позові і з якими не погоджується позивач.

При цьому суд звертає увагу на те, що в подальшому третьою особою - ОК «ЖБК «Проспект» учинялися дії щодо укладення договору оренди земельної ділянки, розташованої у м. Чернівці на просп. Незалежності, 131. Так, рішенням 10-ї сесії VII скликання від 28 липня 2016 року № 317 «Про припинення договору оренди землі № 7800 від 4 травня 2012 року, укладеного між Чернівецькою міською радою та ТОВ «Гіпербуд» у зв'язку з порушенням статті 25 Закону України «Про оренду землі» вирішено припинити договір оренди № 7800 в односторонньому порядку на підставі пункту 9.5.2 цього договору.

24 жовтня 2016 року між Міськрадою та ОК «ЖБК «Проспект» на підставі рішення 10 -ї сесії VII скликання № 317 від 28 липня 2016 року укладено договір оренди землі № 10303, яким передано в строкове платне користування ОК «ЖБК «Проспект» земельну ділянку з кадастровим номером 7310136300:11:001:0022, площею 1,3 га за адресою: просп. Незалежності, 131, м. Чернівці для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

При цьому рішенням Господарського суду Чернівецької області від 6 лютого 2017 року (справа №926/4124/16) визнано недійсним та скасовано рішення Міськради 10-ї сесії VII скликання від 28 липня 2016 року № 317 «Про припинення договору оренди землі № 7800 від 4 травня 2012 року», укладеного між Міськрадою та ТОВ «Гіпербуд»; визнано недійсним договір оренди землі № 10303 від 24 жовтня 2016 року, укладений між Міськрадою та ОК «ЖБК «Проспект». Вказане рішення Господарського суду Чернівецької області залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 4 квітня 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 23 серпня 2017 року.

За результатами перегляду судами скасовані рішення Міськради від 27 серпня 2015 року № 1692, від 25 лютого 2016 року № 107 та від 28 липня 2016 року № 317; визнані недійсними договори оренди земельної ділянки з ОК «ЖБК «Проспект», укладені на підставі скасованих рішень органу місцевого самоврядування, у зв'язку із чим фактично чинними на час розгляду справи апеляційним судом є рішення

22-ї сесії Міськради VI скликання від 29 березня 2012 року № 457, яким ТОВ «Гіпербуд» надано в оренду земельну ділянку площею 1,3 га за адресою: м. Чернівці, просп. Незалежності, 131 для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями, та укладений на підставі цього рішення договір оренди землі від 4 травня 2012 року № 7800.

Вважаючи свої права порушеними, ТОВ «Гіпербуд» звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень, виданих ОК «ЖБК «Проспект».

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судом першої інстанції) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС справою адміністративної юрисдикції визначав публічно-правовий спір як спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За правилами частини першої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 11 ЦК цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У цій справі орган місцевого самоврядування надав містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки ОК «ЖБК «Проспект», попереднім орендарем якої та забудовником об'єкта, що побудований на цій земельній ділянці, є ТОВ «Гіпербуд» відповідно до дозволу на виконання будівельних робіт.

Тобто у цій справі ТОВ «Гіпербуд» оскаржує містобудівні умови та обмеження, які видані органом місцевого самоврядування не йому, а третій особі, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Отже, спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права на земельну ділянку, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.

Частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Чинною редакцією ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4).

Згідно із закріпленими в пункті 6 частини першої статті 20 зазначеного Кодексу (у чинній редакції) правилами господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Оскілдьки спір у цій справі пов'язаний, серед іншого, із захистом речових прав позивача на земельну ділянку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства.

Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18).

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.

Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 КАС. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша статті 354 КАС).

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі.

За змістом частини третьої статті 354 КАС у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

За правилами частини першої статті 239 КАС якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційні скарги Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради та Чернівецької міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 вересня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року скасувати, провадження у справі закрити.

4. Роз'яснити позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду господарської юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

О. Б. Прокопенко

Судді:

Т. О. Анцупова

О. Р. Кібенко

С. В. Бакуліна

В. С. Князєв

Ю. Л. Власов

Л. М. Лобойко

М. І. Гриців

В. В. Пророк

Д. А. Гудима

Л. І. Рогач

В. І. Данішевська

В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков

О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 88880711
 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Чергове знущання над стороною спору та відвертий захист суб'єкта владних повноважень, що зухвало та цинічно порушує законодавство, про що зазначили професійні судді попередніх інстанцій.

З досить сумнівним обґрунтуванням, що суперечить останній практиці Великої палати, зокрема у справі № 922/506/19 суді з дворічним стажем зазначили, що згідно із закріпленими в пункті 6 частини першої статті 20 зазначеного Кодексу (у чинній редакції) правилами господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Оскільки спір у цій справі пов'язаний, серед іншого, із захистом речових прав позивача на земельну ділянку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...