Поставнова ВП-ВС про цивільну юрисдикцію спору щодо оскарження наказу учбового закладу про переведення та відрахування учня


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 463/6961/18

Провадження № 11-1096апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Анцупової Т. О.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу № 463/6961/18 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької про визнання протиправним і скасування наказу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року (у складі колегії суддів Ніколіна В. В., Гінди О. М., Заверухи О. Б.),

УСТАНОВИЛА:

Рух справи

1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ директора Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької від 21 червня 2018 року № 61 «Про випуск та переведення учнів 9-х класів» у частині відрахування ОСОБА_2 з числа учнів, що не пройшли конкурс;

- зобов`язати зарахувати ОСОБА_2 до 10 класу Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 матеріальну та моральну шкоду у сумі 22 650 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваний наказ прийнято з порушенням вимог статті 53 Конституції України, Закону України «Про освіту», Положення про державну середню спеціалізовану музичну школу-інтернат, наказів Міністерства освіти і науки України, Статуту Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької, Правил конкурсного відбору. Позивач зазначав, що формулювання відрахування - «відрахувати з числа учнів, що не пройшли конкурс» не передбачено ні Статутом Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької, ні Положенням про державну середню спеціалізовану мистецьку школу (школу-інтернат), ні Законом України «Про освіту». Крім того, позивач стверджував, що конкурсний відбір у навчальному закладі не проводився. Також позивач зазначав, що класний керівник не повідомила останнього про прогули його дочки, а вчитель сольфеджіо та гармонії ОСОБА_3 фактично перестала її навчати.

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької від 21 червня 2018 року № 61 «Про випуск та переведення учнів 9-х класів» у частині відрахування з числа учнів ОСОБА_2 як такої, що не пройшла конкурс. Зобов`язано Львівську середню спеціалізовану музичну школу-інтернат ім. С. Крушельницької вирішити питання про зарахування ОСОБА_2 до 10 класу Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької з врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Стягнуто з Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької на користь ОСОБА_2 11 325 грн моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року скасовано рішення суду першої інстанції, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

5. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати зазначене судове рішення, а справу направити для продовження розгляду до апеляційного суду.

6. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 жовтня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України у зв`язку з тим, що позивач оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

8. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 листопада 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Фактичні обставини

9. Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_2 навчалась у Львівській середній спеціалізованій музичній школі-інтернаті ім. С. Крушельницької.

10. Рішенням педагогічної ради вчителів Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької (протокол від 15 червня 2018 року № 5) постановлено випустити зі школи та вручити свідоцтво про базову середню освіту ОСОБА_2 , учениці 9-А класу.

11. Згідно із пунктами 1, 3 наказу директора Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької від 21 червня 2018 року № 61 «Про випуск та переведення учнів 9-х класів» випущено зі школи та вручено свідоцтво про базову середню освіту, зокрема учениці 9-А класу ОСОБА_2 , та одночасно відраховано з числа учнів, що не пройшли конкурс, зокрема ОСОБА_2 .

12. Вважаючи оскаржуваний наказ у частині відрахування ОСОБА_2 з числа учнів, що не пройшли конкурсу, протиправним, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки звернувся до суду з позовом.

Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій

13. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 безпідставно відраховано з числа учнів Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату імені С. Крушельницької, як таку, що не пройшла конкурс, оскільки конкурсний відбір учениця не проходила, а результати річного оцінювання не є тотожними результатам конкурсу. Отже, наказ Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької від 21 червня 2018 року № 61 «Про випуск та переведення учнів 9-х класів» у частині відрахування з числа учнів ОСОБА_2 , як такої, що не пройшла конкурс, є протиправним і підлягає скасуванню.

14. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що заявлені позивачем вимоги не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат ім. С. Крушельницької не має встановлених нормами КАС України ознак суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах. Вимоги позивача пов`язані з захистом суб`єктивного права та мають характер приватноправових відносин, які виникли між його дочкою та Львівською середньою спеціалізованою музичною школою-інтернатом ім. С. Крушельницької.

14.1. Крім того, апеляційний суд виходив із того, що цей спір не може бути вирішено в порядку адміністративного судочинства, оскільки адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) виконання учнем графіка навчального процесу та вимог навчального плану, дотримання нею правил внутрішнього розпорядку навчального закладу, процедури здачі екзаменів та проходження конкурсу.

Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог

15. Касаційна скарга обґрунтована, зокрема тим, що цю справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач у цій справі є суб`єктом владних повноважень, що виконує владні управлінські функції, делеговані йому Міністерством фінансів України, Міністерством культури України, Міністерством освіти та науки України відповідно до Закону України «Про освіту», Закону України «Про загальну середню освіту», Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік», похідних актів на виконання бюджетної програми за КПКВК 1801030.

16. Також скаржник посилається на постанову Верховного Суду України від 11 липня 2017 року у справі № 140/103/15-а, у якій Верховний Суд України дійшов висновку про те, що школа-інтернат здійснює делеговані їй чинним законодавством владні управлінські функції щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, виплата якої гарантована державою, тому має статус суб`єкта владних повноважень.

Оцінка Великої Палати Верховного Суду

17. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

18. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

19. Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

20.Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

21. За визначеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

22. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

23. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

24. Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

25. Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

26.Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

27. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

28. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії чи рішення суб`єкта владних повноважень.

29. Як установлено судами попередніх інстанцій та згідно з матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в інтересах своєї неповнолітньої дочки, яку, на його думку, протиправно було відраховано з навчального закладу (середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату), як таку, що не пройшла конкурсний відбір.

30. Спір у цій справі виник щодо правомірності прийняття Львівською середньою спеціалізованою музичною школою-інтернатом ім. С. Крушельницької наказу про відрахування з числа учнів ОСОБА_2 .

31. За своєю природою відносини, які склалися між сторонами, пов`язані з наданням освітніх послуг.

32. Як вже зазначалось вище, необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій у тих правовідносинах, у яких виник спір.

33. Пунктом 1.1 Статуту Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької (далі - Статут) встановлено, що школа є загальноосвітнім навчальним закладом державної форми власності підпорядкованим Міністерству культури і туризму України та фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

34. Відповідно до пункту 2.1 Статуту головною метою школи є забезпечення реалізації права громадян на здобуття повної загальної середньої освіти та підготовка учнів до вступу у вищі музичні навчальні заклади.

35. Так, відповідач у справі- Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат ім. С. Крушельницької не є суб`єктом владних повноважень у розумінні положень КАС України та не виконує окремих владних управлінських функцій або делегованих повноважень під час винесення оскаржуваного наказу в частині відрахування ОСОБА_2 з числа учнів, що не пройшли конкурс.

36. Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

36.1. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

37. Виходячи із змісту позовних вимог, позивач прагне захистити цивільні права своєї неповнолітньої доньки.

38. Заявлені позовні вимоги не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

39. Оскільки спір у цій справі стосується приватноправових відносин - захист прав позивача та його неповнолітньої доньки, в інтересах якої ним пред`явлений позов, має здійснюватися у порядку цивільного судочинства.

40. Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 11 липня 2017 року у справі № 140/103/15-а, оскільки зазначене судове рішення ухвалене за інших фактичних обставин та іншого правового регулювання.

40.1. Так, у постанові від 11 липня 2017 року Верховний Суду України дійшов висновку про те, що спори випускників навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, із цими навчальними закладами з приводу визнання протиправними дій, зобов'язання донарахувати та виплатити недоотриману одноразову грошову допомогу, виплата якої гарантована державою та покладена на навчальний заклад, належать до юрисдикції адміністративних судів.

41. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що спір у цій справі не є спором між учасниками публічно-правових відносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

42.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

43. За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

44.Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм процесуального права.

Висновки щодо розподілу судових витрат

45.Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

46. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов Н. П. Лященко

М. І. Гриців О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 88952206

Link to comment
Share on other sites

Велика палата в черговий раз, з досить сумнівним обґрунтуванням зазначила, що відповідач у справі - Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат ім. С. Крушельницької не є суб`єктом владних повноважень у розумінні положень КАС України та не виконує окремих владних управлінських функцій або делегованих повноважень під час винесення оскаржуваного наказу в частині відрахування ОСОБА_2 з числа учнів, що не пройшли конкурс.

За своєю природою відносини, які склалися між сторонами, пов`язані з наданням освітніх послуг. Виходячи із змісту позовних вимог, позивач прагне захистити цивільні права своєї неповнолітньої доньки.

Заявлені позовні вимоги не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. Оскільки спір у цій справі стосується приватноправових відносин - захист прав позивача та його неповнолітньої доньки, в інтересах якої ним пред`явлений позов, має здійснюватися у порядку цивільного судочинства.

 

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      15 червня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 904/6125/20
      Провадження № 12-27гс21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідачаКатеринчук Л. Й.,
      суддівАнцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» та Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2021 року (головуючий суддя Широбокова Л. П., судді Орєшкіна Е. В., Подобєд І. М.) у справі № 904/6125/20 за позовом Громадської організації «Юристи за екологію» до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», Приватного акціонерного товариства «Суха Балка», Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області про стягнення збитків та моральної шкоди і
      В С Т А Н О В И Л А
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. 06 листопада 2020 року Громадська організація «Юристи за екологію» (далі - ГО «Юристи за екологію», позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», відповідач 1), Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», відповідач 2), Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» (далі - ПрАТ «Суха Балка», відповідач 3), Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», відповідач 4), Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», відповідач 5), Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», відповідач 6), Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», відповідач 7) про солідарне стягнення з відповідачів на користь сорока восьми фізичних осіб згідно з переліком, визначеним у додатку 1 до позовної заяви, в інтересах яких діє позивач, 500 000 грн збитків, завданих порушенням відповідачами законодавства про охорону навколишнього природного середовища за результатами їх господарської діяльності, а також 500 000 грн моральної шкоди.
      1.2.Позовну заяву мотивувала так:
      - упродовж тривалого часу відповідачі здійснюють господарську діяльність з добування залізних руд, виробництва вибухових речовин, чавуну, сталі, феросплавів, коксу та коксопродуктів на території Широківського району Дніпропетровської області з порушенням екологічних норм, правил, регламентів і допустимого навантаження на довкілля, внаслідок чого було завдано матеріальних збитків та моральної шкоди жителям села Новоселівка Широківського району Дніпропетровської області, які є членами громадської організації - позивача;
      - наслідком негативного впливу гірничодобувних підприємств на територію проживання фізичних осіб, в інтересах яких подано цей позов, є погіршення якості і родючості земель у зв`язку з потраплянням у ґрунт мінералізованих вод та осідання пило-газових викидів з відвалів, хвостосховищ та аглофабрик;
      - через техногенний вплив на якість питної води, повітря та ґрунти жителі села Новоселівка мають низку пов`язаних із цим хронічних захворювань, їх помешкання піддаються руйнівним процесам унаслідок зсувів та провалів ґрунтів, підтоплень та підмивання зворотними водами, що утворюються від господарської діяльності розташованих поблизу гірничодобувних підприємств - відповідачів;
      - позов подано на захист екологічних прав фізичних осіб - членів позивача, статус якого визначено як громадська природоохоронна організація відповідно до пункту 1.1 Статуту ГО «Юристи за екологію» (далі - Статут), затвердженого рішенням установчих зборів засновників ГО «Юристи за екологію» й оформленого протоколом № 1 від 09 жовтня 2020 року, та обґрунтовано наявністю в позивача права на представництво в суді інтересів його членів з метою захисту їх порушених екологічних прав та усунення допущених відповідачами порушень вимог екологічного законодавства в силу положень Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (далі - Орхуська конвенція), ратифікованої Законом України від 06 липня 1999 року № 832-XIV, приписів Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (пункт «ж» частини першої статті 21) та Закону України «Про громадські об`єднання» (частина друга статті 21);
      - позивач зауважив, що громадська організація має право на звернення до суду з позовом про усунення порушень природоохоронного законодавства, в тому числі шляхом стягнення збитків (шкоди), якщо такий позов подано на захист статутних цілей організації або суспільного інтересу; такі аргументи узгоджуються з висновком Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 28 березня 2006 року у справі «Національна група інформації та протидії заводу «Мелокс» - Група «Ні заводу «Мелокс» та змішаному оксидному паливу» проти Франції» щодо права громадських організацій діяти в судах на захист суспільних інтересів, зокрема у сфері охорони навколишнього природного середовища;
      - пунктом 2.1 Статуту основною метою діяльності позивача визначено, зокрема, задоволення і захист законних соціальних та економічних інтересів членів громадської організації, сприяння розв`язанню екологічних проблем в Україні, охороні, збереженню та захисту довкілля, надання допомоги в захисті екологічних прав та інтересів, захист прав громадян на проживання в екологічно безпечному середовищі, а серед завдань позивача окреслено подання до суду позовів щодо порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а також захист прав громадян, зокрема членів організації, шляхом подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров`ю громадян і майну громадських організацій (пункти 2.2.4 та 2.2.13 Статуту);
      - позивач доводив свою процесуальну дієздатність при зверненні з цим позовом до господарського суду з метою захисту конституційних прав фізичних осіб на безпечне для життя і здоров`я довкілля, безпечне проживання та право власності, які було порушено відповідачами внаслідок здійснення господарської діяльності з недотриманням екологічних норм, і зауважив, що такі дії позивача спрямовані на виконання його статутних цілей як громадської природоохоронної організації та відповідають положенням Орхуської конвенції, законів України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про громадські об`єднання»;
      - спір між позивачем і відповідачами має приватноправовий характер, оскільки виник у зв`язку із захистом громадською природоохоронною організацією прав та інтересів її членів, яким завдано матеріальних збитків і моральної шкоди за наслідком господарської діяльності відповідачів, що здійснювалася з порушенням вимог природоохоронного законодавства; отже, розгляд цього спору повинен здійснюватися в порядку господарського судочинства.
      2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      2.1. 16 листопада 2020 року Господарський суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, згідно з якою відмовив позивачу у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Мотивував ухвалу так.
      2.2. ГО «Юристи за екологію» як природоохоронна організація має право звертатися до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення екологічних норм, у тому числі здоров`ю громадян, у силу приписів статті 21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Водночас особи, в інтересах яких подано такі позови, набувають статусу позивачів відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 53 ГПК України, тому повинні відповідати вимогам до осіб, які можуть бути позивачами в господарському процесі в розумінні статей 4, 45 цього Кодексу.
      2.3. Позов у справі пред`явлено ГО «Юристи за екологію» до відповідачів - юридичних осіб про солідарне стягнення на користь фізичних осіб - членів цієї організації збитків і моральної шкоди, завданих унаслідок порушення відповідачами в їх господарській діяльності приписів екологічного законодавства. Тобто позовні вимоги заявлено громадською природоохоронною організацією в інтересах громадян - фізичних осіб, які мали набути статусу позивачів у цій справі.
      2.4. З огляду на суб`єктний склад учасників справи такий спір не підвідомчий господарським судам, а підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      3.1. 10 лютого 2021 року Центральний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2020 року скасував, справу передав на розгляд до місцевого господарського суду зі стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі. Мотивував постанову так.
      3.2. Предметом спору є вимога позивача як громадської природоохоронної організації про солідарне стягнення з відповідачів на користь фізичних осіб - членів цієї організації відповідно до переліку згідно з додатком 1 до позовної заяви збитків і моральної шкоди, завданих унаслідок порушення відповідачами законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
      3.3. До спірних правовідносин застосовуються положення Орхуської конвенції, ратифікованої Законом України від 06 липня 1999 року № 832-XIV, що визначає зобов`язання держав - учасників цієї конвенції у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах. Так, пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції гарантовано представникам громадськості доступ до судових процедур для оскарження дій або бездіяльності державних органів і приватних осіб, які порушують вимоги національного екологічного законодавства.
      3.4. Частиною першою статті 21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено право громадських природоохоронних організацій подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров`ю громадян і майну громадських організацій. Діяльність громадських організацій у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів (частина друга цієї статті).
      3.5. ГО «Юристи за екологію» відповідно до мети та завдань її статутної діяльності є юридичною особою - об`єднанням громадян, які, об`єднавшись, уповноважили цю особу захищати їх особисті права, зокрема, шляхом подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров`ю громадян (пункти 2.1, 2.2.4, 2.2.13 Статуту).
      3.6. Отже, фізичні особи - громадяни об`єдналися в ГО «Юристи за екологію» як природоохоронну організацію задля спільного захисту своїх прав та інтересів у сфері довкілля та з огляду на завдання статутної діяльності цієї організації наділили її компетенцією на звернення до суду з позовами з метою усунення виявлених порушень екологічного законодавства, допущених третіми особами.
      3.7. Спір у справі виник з господарської діяльності відповідачів, що здійснювалася з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та заявлений позивачем як громадською організацією, що діє у статусі юридичної особи, в інтересах її членів - фізичних осіб, яким завдано матеріальних збитків і моральної шкоди неправомірними діями відповідачів.
      3.8. За таких обставин цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      4. Короткий зміст вимог касаційних скарг відповідачів
      4.1. У лютому та березні 2021 року відповідно відповідач 6 - АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» та відповідач 3 - ПрАТ «Суха Балка» подали касаційні скарги, в яких просили скасувати постанову апеляційного суду, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі. Скарги мотивовані так.
      4.2. Відповідачі 3, 6 зазначили, що зі змісту пункту 2.2.4 Статуту вбачається право позивача на подання до суду позовів щодо порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Водночас при з`ясуванні підвідомчості таких спорів необхідно враховувати відповідність осіб, в інтересах яких подано позов, вимогам статей 4, 45 ГПК України до осіб, які можуть бути позивачами в господарському процесі. Позивач звернувся до господарського суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів збитків та моральної шкоди на користь фізичних осіб, які є його членами як громадської природоохоронної організації. Зважаючи на суб`єктний склад учасників спору, місцевий господарський суд правильно відмовив у відкритті провадження у справі з огляду на непідвідомчість такого спору судам господарської юрисдикції.
      4.3. Відповідач 6 доводив, що при визначенні підвідомчості спору в цій справі апеляційний суд не врахував правового висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 про публічно-правовий характер спору за позовом Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквадельф» (далі - ТОВ «Аквадельф») про заборону діяльності дельфінарію, в якому позивач фактично замінив органи державної влади в питанні здійснення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, що зумовило підвідомчість такого спору адміністративним судам. Тобто ініційований ГО «Юристи за екологію» спір на захист порушених відповідачами екологічних прав її членів не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      4.4. Відповідач 3 аргументував, що з огляду на положення статей 4, 20, 45 ГПК України для визначення юрисдикції господарського суду при розгляді конкретної справи має значення суб`єктний склад сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 зазначено, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції є наявність між сторонами саме господарських правовідносин, тобто впроваджено підхід щодо розмежування підвідомчості справ залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу учасників спору. Апеляційний суд при з`ясуванні підвідомчості спору за позовом ГО «Юристи за екологію» до відповідачів - юридичних осіб про відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди на користь фізичних осіб - членів такої організації не врахував зазначених критеріїв та помилково відніс цей спір до юрисдикції господарських судів.
      4.5. Відповідач 6 зауважив про зловживання позивачем процесуальними правами з огляду на подання до суду цивільної юрисдикції позову з тим же предметом і підставою позову та з подібним суб`єктним складом (справа № 210/6385/20), що й у справі № 904/6125/20 за позовом, пред`явленим до господарського суду. Такі процесуальні дії позивача є неприпустимими в силу статті 43 ГПК України.
      5. Аргументи позивача
      5.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу відповідача 3 просив відмовити в її задоволенні, постанову апеляційного суду залишити без змін. Позивач аргументував обґрунтованістю висновків апеляційного суду про підвідомчість господарському суду ініційованого ним спору як громадською природоохоронною організацією на виконання її статутних цілей та захист суспільного інтересу членів цієї організації, яким завдано матеріальних збитків і моральної шкоди внаслідок ведення відповідачами господарської діяльності з порушенням екологічних норм.
      5.2. Позивач зауважив про помилкове сприйняття судом першої інстанції та відповідачами фізичних осіб, в інтересах яких діє позивач, як незалежних один від одного суб`єктів звернення до суду, оскільки такі особи об`єдналися у громадську організацію зі статусом природоохоронної, яка спрямовує свою статутну діяльність на захист порушених екологічних прав громадян, у тому числі шляхом звернення до суду з позовами про відшкодування завданих їм третіми особами збитків (шкоди), у зв`язку із порушенням вимог екологічного законодавства.
      5.3.Відповідачі 1, 2, 4, 5, 7 відзивів на касаційні скарги не подали.
      6. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      6.1. 08 квітня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України. Обґрунтовував ухвалу так.
      6.2. Постанову апеляційного суду з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції оскаржено відповідачами 3, 6, які брали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, з урахуванням обставин прийняття місцевим господарським судом ухвали про відмову у відкритті провадження у справі без участі сторін у порядку частини третьої статті 175 ГПК України. Зазначене унеможливлювало застосування касаційним судом пункту 1 частини шостої статті 302 ГПК України.
      6.3. Наявність іншої практики касаційного суду цивільної юрисдикції (справа № 754/8602/18) з подібним предметом та сторонами спору зі справою № 904/6125/20 встановлено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду на стадії вирішення питання про прийняття касаційних скарг до розгляду, що унеможливлювало застосування судом пункту 2 частини шостої статті 302 ГПК України.
      6.4. З огляду на приписи пункту 3 частини шостої статті 302 ГПК України Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що Велика Палата Верховного Суду не викладала у своїй постанові висновку щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору в подібних правовідносинах (стягнення з юридичних осіб збитків і моральної шкоди на користь фізичних осіб за позовом юридичної особи як громадської природоохоронної організації).
      7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Щодо права громадської природоохоронної організації бути позивачем у цьому спорі
      7.1.Положеннями статті 3 Конституції України людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнано в Україні найвищою соціальною цінністю. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави (стаття 16 Конституції України). Статтею 36 Конституції України гарантовано право громадян України на свободу об`єднання, зокрема, у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.
      7.2.Преамбулою до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» невід`ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України визначено забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.
      7.3. Статтею 9 цього Закону до екологічних прав громадян віднесено право на безпечне для їх життя та здоров`я навколишнє природне середовище; об`єднання в громадські природоохоронні формування; подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров`ю і майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище (пункти «а», «д», «з» частини першої цієї статті).
      7.4. Екологічні права громадян забезпечуються участю громадських організацій та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища, компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров`ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (пункти «в», «д» частини першої статті 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
      7.5. Громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено в її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб (абзац третій пункту 2.6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013).
      7.6. Частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що порушені права громадян у галузі охорони навколишнього середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України. Пунктом «ж» частини першої статті 21 цього Закону передбачено право громадських природоохоронних організацій на подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров`ю громадян і майну громадських організацій.
      7.7. Міжнародним нормативним актом, яким визначено зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, є Орхуська конвенція, ратифікована Законом України від 06 липня 1999 року № 832-XIV, тому її положення в силу статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а норми національного законодавства щодо процедур і механізмів судового захисту порушених екологічних прав та інтересів громадян можуть їх конкретизувати.
      7.8. З метою забезпечення належної реалізації екологічних прав пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції передбачено гарантії доступу представників громадськості до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних органів та приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства. Орхуська конвенція гарантує доступ до правосуддя громадським організаціям як на підставі власних норм, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
      7.9. Пунктом 4 статті 2 Орхуської конвенції до «громадськості» віднесено одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об`єднання, організації та групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою. Тобто громадська природоохоронна організація, створена внаслідок реалізації громадянами права на об`єднання в громадські природоохоронні формування, є суб`єктом права, якому положеннями пункту 3 статті 9, пункту 5 статті 2 Орхуської конвенції гарантується доступ до правосуддя задля забезпечення виконання її статутних цілей та захисту порушених екологічних прав як фізичних осіб, які є членами такої організації, так і своїх прав як юридичної особи, що має зацікавленість щодо питань навколишнього середовища.
      7.10.Отже, звернення громадської організації до суду на виконання переданих їй засновниками (членами) представницьких функцій щодо усунення юридичними особами порушень норм природоохоронного законодавства та/або відшкодування завданих такими порушеннями збитків на користь фізичних осіб - засновників (членів) цієї громадської організації відповідає приписам Орхуської конвенції, ратифікувавши яку Україна прийняла на себе зобов`язання надати такому суб`єкту право доступу до суду без дискримінації за ознаками його фактичного місцезнаходження або фактичного центру діяльності (пункт 9 статті 3 цієї конвенції).
      7.11. Зі змісту пунктів 1.1, 2.1, 2.2.4, 2.2.13 Статуту ГО «Юристи за екологію» вбачається, що її створено на добровільних засадах на підставі спільності інтересів фізичних осіб, що поділяють мету і завдання цієї організації як громадської природоохоронної організації у сфері захисту екологічних прав її членів та права громадян на проживання в екологічно безпечному навколишньому середовищі. Серед завдань цієї організації визначено захист прав громадян, у тому числі членів організації, шляхом подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зокрема здоров`ю громадян і майну громадських організацій.
      7.12. ГО «Юристи за екологію» за своїм правовим статусом є юридичною особою приватного права, яку створено шляхом об`єднання сорока восьми фізичних осіб на основі спільності їх інтересів щодо проживання у безпечному для життя і здоров`я довкіллі та захисту своїх екологічних прав. У правовідносинах із третіми особами, в тому числі в судах, таке громадське об`єднання діє від власного імені в інтересах його членів - фізичних осіб, які наділили його повноваженнями щодо захисту їх екологічних прав та інтересів відповідно до Статуту.
      7.13. У позовній заяві у справі № 904/6125/20 позивач зазначив, що в разі задоволення позовних вимог стягнені з відповідачів грошові кошти будуть пропорційно розподілені між фізичними особами - членами громадської організації, в інтересах яких звернувся позивач. Тобто позов заявлено на захист екологічних прав конкретних громадян, які є засновниками (учасниками) позивача як громадської природоохоронної організації та з огляду на цілі її статутної діяльності уповноважили її представляти свої інтереси у сфері охорони навколишнього природного середовища, в тому числі шляхом ініціювання судових спорів із третіми особами, які порушують права членів організації на проживання у безпечному для життя і здоров`я довкіллі, і заявлення позовів про відшкодування збитків (шкоди), завданих неправомірними діями третіх осіб в екологічній сфері.
      7.14. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ГО «Юристи за екологію» як юридична особа (суб`єкт некомерційного господарювання) є природоохоронною організацією, яка згідно з приписами Орхуської конвенції (статті 2, 9), Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (статті 9 - 11, 21) та Закону України «Про громадські об`єднання» (статті 11, 21), а також відповідно до завдань, визначених пунктами 2.2.4, 2.2.13 її Статуту, має право на захист у суді екологічних прав на безпечне довкілля її членів, у тому числі стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Отже, звертаючись до суду з позовами в інтересах фізичних осіб - своїх членів, ГО «Юристи за екологію» реалізує делеговані їй представницькі функції фізичних осіб, що віднесені Статутом до завдань (цілей) цієї організації.
      7.15. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в силу статті 9 Орхуської конвенції громадський контроль у сфері природоохоронного законодавства може здійснюватися громадськими природоохоронними організаціями, якщо такі позови подано на захист статутних цілей або суспільного інтересу. Позивач доцільно послався на практику ЄСПЛ у справі «Національна група інформації та протидії заводу «Мелокс» - Група «Ні заводу «Мелокс» та змішаному оксидному паливу» проти Франції» у рішенні від 28 березня 2006 року, в якій, спростовуючи доводи уряду про відсутність порушення «цивільних прав» громадської організації, ЄСПЛ зазначив, що реалії сучасного суспільства, в якому громадські асоціації відіграють важливу роль, особливо захищаючи деякі справи в державних органах або в національних судах, зокрема у сфері охорони навколишнього середовища, дозволяють дійти висновку про те, що громадські організації можуть діяти в судах на захист суспільних інтересів, а обмежувальне тлумачення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) не відповідатиме цілям і меті цього положення про забезпечення права на справедливий суд у демократичному суспільстві.
      Щодо юрисдикції спору
      7.17. Вирішуючи питання щодо юрисдикції спору, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
      7.18. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
      7.19. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      7.20. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      7.21. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
      7.22. Разом з тим відповідно до статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      7.23. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначені статтею 20 ГПК України. Зокрема, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, а також коли належність справ до юрисдикції господарських судів прямо передбачено положеннями законодавства.
      7.24. За змістом частин першої - третьої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.
      7.25. Вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
      7.26. Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
      7.27. Відповідно до статті 1 Закону України "Про громадські об`єднання" громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів; за організаційно-правовою формою воно утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
      7.28. Статут громадського об`єднання, зокрема, має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності; повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління громадського об`єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об`єднання, та її заміни (для громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи) (стаття 11 Закону України "Про громадські об`єднання").
      7.29. Частиною другою статті 21 цього Закону встановлено, що громадське об`єднання зі статусом юридичної особи наділено правами бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      7.30. Отже, засновники (учасники) громадського об`єднання зі статусом юридичної особи наділяють таке об`єднання певними повноваженнями (компетенцією), що не виключає делегування йому функцій представництва для захисту їхніх прав та інтересів у правовідносинах із третіми особами, в тому числі щодо судового захисту.
      7.31. Як убачається зі змісту позовної заяви, ГО «Юристи за екологію» звернулася до суду з позовом у цій справі на захист прав сорока восьми фізичних осіб на проживання у безпечному довкіллі з вимогами про стягнення на користь цих осіб моральної та матеріальної шкоди. Відтак виконання цього рішення пов`язане із задоволенням майнових вимог щодо фізичних осіб. Отже, у зазначеному спорі позивач у статусі громадської природоохоронної організації захищає не власні інтереси як юридичної особи, а фактично діє в інтересах фізичних осіб - членів ГО «Юристи за екологію» та представляє їхні інтереси в суді на підставі положень Орхуської конвенції (статті 2, 9), Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (статті 9 - 11, 21) та Закону України «Про громадські об`єднання» (статті 11, 21), а також відповідно до статутних завдань такої організації (пункти 2.2.4, 2.2.13 Статуту).
      7.32. Отже, між ГО «Юристи за екологію» та відповідачами - гірничодобувними підприємствами, що здійснюють негативний вплив на довкілля регіону проживання фізичних осіб, які об`єдналися у ГО «Юристи за екологію» задля захисту своїх екологічних прав, відсутні господарські правовідносини в розумінні статті 3 ГК України, наявність яких є визначальним при віднесенні спору між юридичними особами до компетенції господарських судів.
      7.33. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач як природоохоронна громадська організація, представляючи інтереси своїх членів - фізичних осіб, помилково визначив належність цього спору до господарської юрисдикції з посиланням на відповідність його суб`єктного складу вимогам статті 4 ГПК України. Позов у цій справі подано громадською організацією в інтересах сорока восьми фізичних осіб згідно з переліком, визначеним як додаток 1 до позовної заяви, задля захисту їх екологічних прав, тобто в інтересах фізичних осіб, які є членами позивача, а не на захист його власних інтересів як юридичної особи. Зазначені обставини спростовують доводи позивача про віднесення цього спору за суб`єктним критерієм до юрисдикції господарських судів.
      7.34. Аналізуючи характер правовідносин, з яких виник спір у цій справі, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що спірні правовідносини виникли між фізичними особами, які, стверджуючи про заподіяння їм матеріальних збитків та моральної шкоди за результатами господарської діяльності відповідачів - юридичних осіб, уповноважили на представництво своїх інтересів створену ними громадську організацію. У зазначеному спорі громадська природоохоронна організація, звернувшись з позовом до відповідачів про відшкодування збитків та моральної шкоди, реалізувала передбачені її статутними завданнями представницькі функції щодо захисту екологічних прав фізичних осіб - членів такої організації, які було порушено відповідачами. Отже, сторони в цій справі, незважаючи на наявність у них статусу юридичних осіб, не були пов`язані господарськими правовідносинами в розумінні статті 3 ГК України, тому є помилковим висновок суду апеляційної інстанції про підвідомчість такого спору господарським судам.
      7.35. Такі висновки щодо розмежування підвідомчості спорів судам господарської та цивільної юрисдикцій є послідовними. Так, у постанові від 23 березня 2021 року у справі № 367/4695/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про розгляд у порядку цивільного судочинства спору, ініційованого за позовом громадської організації в інтересах невизначеного кола споживачів послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій міста Ірпеня, права яких було порушено комунальним підприємством - надавачем таких послуг, за відсутності господарських правовідносин між позивачем - громадською організацією, яка діє в інтересах фізичних осіб, та відповідачем - юридичною особою, яка надає комунальні послуги побутовим споживачам.
      Щодо конфлікту юрисдикцій
      7.36. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що поряд із заявленим до Господарського суду Дніпропетровської області позовом до відповідачів 1 - 7 у справі № 904/6125/20 про стягнення збитків та моральної шкоди ГО «Юристи за екологію» подано позов з тим же предметом та підставами до Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області як суду цивільної юрисдикції (справа № 210/6385/20). Відповідачами за позовом, заявленим до суду загальної юрисдикції, визначено ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», ПрАТ «Суха Балка», ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», які є відповідачами 2 - 6 у господарській справі № 904/6125/20.
      7.37. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до якого є відкритим, на стадії вирішення питання про можливість відкриття провадження в цивільній справі № 210/6385/20 ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 листопада 2020 року відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Суд роз`яснив позивачу, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      7.38. Зазначену ухвалу суду цивільної юрисдикції залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2021 року, яка в касаційному порядку не оскаржена.
      7.39. Оскільки суд загальної юрисдикції відмовив позивачу у відкритті провадження у справі за позовом з тим же предметом та підставою позову, заявленим до юридичних осіб, що є відповідачами 2 - 6 у справі № 904/6125/20, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду в частині звернення з позовними вимогами до відповідачів 2 - 6 та на ефективний засіб юридичного захисту.
      7.40. У пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії», заява № 36760/06, пункт 230).
      7.41. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      7.42. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами.
      7.43. Так, у рішенні від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. Крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38, 40).
      У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися в судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18, 24).
      7.44. З огляду на існування юрисдикційного конфлікту, з метою забезпечення права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа № 904/6125/20 у частині заявлених позовних вимог до відповідачів 2 - 6, за якими позивачу відмовлено у відкритті провадження в цивільній справі судом загальної юрисдикції, має бути розглянута за правилами господарського судочинства лише тому, що позивачу слід забезпечити доступ до правосуддя навіть в іншому судочинстві, ніж це передбачено законом, оскільки перешкоди до розгляду в належному (цивільному) судочинстві виникли у зв`язку із процесуальною діяльністю суду.
      Подібний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у її постановах від 12 грудня 2018 року у справах № 490/9823/16-ц та № 761/12676/17, а також від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 906/1308/19.
      7.45. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      З огляду на висновки, викладені в пунктах 7.17 - 7.35 цієї постанови, щодо підвідомчості судам цивільної юрисдикції спору за позовом ГО «Юристи за екологію» про стягнення збитків та моральної шкоди, завданих порушенням екологічних норм, на користь фізичних осіб - членів такої організації, заявленим до відповідачів - суб`єктів господарювання, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у відкритті провадження в цій справі за позовом ГО «Юристи за екологію» до відповідачів 1 та 7 - ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» та ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», до яких позивач не заявляв позовних вимог у цивільній справі № 210/6385/20.
      Відтак у цій частині оскаржувану постанову апеляційного суду слід скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у господарській справі № 904/6125/20 за вимогами позивача до відповідачів 1 і 7.
      Велика Палата Верховного Суду зауважує, що право позивача на доступ до суду в частині вимог до ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» та ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення збитків та моральної шкоди може бути реалізоване шляхом звернення з окремим позовом до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
      7.46. Доводи касаційної скарги відповідача 6 про неможливість розгляду спору в цій справі за правилами господарського судочинства з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 є необґрунтованими з огляду на таке.
      На вирішення Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/8122/17 постановлено питання юрисдикційності спору за позовом Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» до ТОВ «Аквадельф» про заборону діяльності дельфінарію «Оскар-Трускавець» ТОВ «Аквадельф», розташованого на вулиці Городище, 18 у місті Трускавці Львівської області. У постанові від 11 грудня 2018 року Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у цьому спорі позивач (Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина») фактично реалізує повноваження органу державної влади (як суб`єкта владних повноважень) щодо захисту диких тварин, які незаконно використовуються в комерційних цілях. З огляду на публічно-правовий характер спірних правовідносин такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Спір у справі № 904/6125/20 виник між позивачем як громадською природоохоронною організацією, яка діє в інтересах громадян - фізичних осіб, які є членами цієї організації, та відповідачами - суб`єктами господарювання, внаслідок порушення якими законодавства про охорону навколишнього природного середовища під час здійснення господарської діяльності було завдано значної шкоди довкіллю села Новоселівка Широківського району Дніпропетровської області та спричинено матеріальні збитки і моральну шкоду його мешканцям.
      Отже, справи № 910/8122/17 та № 904/6125/20 не є подібними за суб`єктним складом та предметом позову, тому висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/8122/17 не є релевантними при визначенні підвідомчості спору у справі № 904/6125/20.
      9. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      Щодо суті касаційних скарг
      9.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      9.2. Частиною першою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
      9.3. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2021 року у справі № 904/6125/20 у частині визначення підвідомчості спору за вимогами позивача до відповідачів 2 - 6 слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції мотивувальної частини цієї постанови. У решті постанову апеляційного суду слід скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі за вимогами позивача до відповідачів 1 та 7.
      Щодо розподілу судових витрат
      9.4. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини постанови і залишення без змін її резолютивної частини щодо розгляду спору за вимогами позивача до відповідачів 2 - 6 господарським судом витрати щодо сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції покладаються на скаржників.
      Керуючись статтями 301, 308, 311, 312, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційні скарги Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» та Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» задовольнити частково.
      2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2021 року у справі № 904/6125/20 у частині визначення підвідомчості спору за вимогами Громадської організації «Юристи за екологію» до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», Приватного акціонерного товариства «Суха Балка», Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення збитків та моральної шкоди змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції мотивувальної частини цієї постанови.
      3. У решті постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2021 року у справі № 904/6125/20 скасувати.
      4. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2020 року у справі № 904/6125/20 про відмову у відкритті провадження у справі за вимогами Громадської організації «Юристи за екологію» до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» та Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення збитків та моральної шкоди залишити в силі.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. Й. Катеринчук
      Судді
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      К. М. Пільков
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      І. В. Григор'єва
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      Г. Р. Крет
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 98235823
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 травня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 759/9008/19
      Провадження № 14-35цс21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів Британчука В. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
      учасники справи:
      позивач - Приватне акціонерне товариство «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива»,
      відповідач - ОСОБА_1 ,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива» на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року у складі судді Миколаєць І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у складі колегії суддів Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Іванової І. В.
      у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива» до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У травні 2019 року Приватне акціонерне товариство «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива» (далі - ПрАТ «СП УКРТВЗ», товариство) звернулось із позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 серпня 2017 року Фондом державного майна України (далі - ФДМУ) проведений аукціон з продажу державного пакета акцій у статутному капіталі ПрАТ «СП УКРТВЗ», що становить 33,333 % статутного капіталу товариства, за результатом якого переможцем аукціону визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАЙС ТРЕЙД» (далі - ТОВ «ВАЙС ТРЕЙД»).
      Згідно з умовами договору купівлі-продажу державного пакета акцій у статутному капіталі ПрАТ «СП УКРТВЗ», укладеного 31 серпня 2017 року з ФДМУ, ТОВ «ВАЙС ТРЕЙД» як покупець повністю розрахувалося за пакет акцій, які згодом 25 січня 2018 року були зараховані на рахунок у цінних паперах цього товариства.
      Управлінський контроль за діяльністю ПрАТ «СП УКРТВЗ» та його виконавчого органу з боку акціонерів був унеможливлений у зв`язку з відсутністю на робочому місці керівника виконавчого органу ПрАТ «СП УКРТВЗ» - генерального директора ОСОБА_1 , відсутністю будь-якої взаємодії та ігноруванням законних вимог акціонерів з боку керівника виконавчого органу товариства, а також відсутністю будь-яких документів, у тому числі правовстановлюючих, щодо ПрАТ «СП УКРТВЗ» за його місцезнаходженням.
      27 червня 2018 року рішенням позачергових зборів акціонерів ПрАТ «СП УКРТВЗ» повноваження генерального директора ОСОБА_1 припинено та обрано тимчасово виконуючим обов`язки генерального директора ОСОБА_2 , якому колишній директор товариства не передав жодних документів. Неодноразові подальші спроби акціонерів товариства їх отримати виявилися безрезультатними, оскільки відповідач уникає будь-яких контактів.
      На час звернення до суду триває процедура визнання товариства банкрутом, у зв`язку із чим 04 лютого 2019 року ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/16246/18 витребувано в позивача документи щодо фінансово-господарської діяльності за останні 3 роки, які передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.
      Позивач просив зобов`язати ОСОБА_1 передати ПрАТ «СП УКРТВЗ» оригінали установчих документів цього товариства, оригінали реєстраційних документів, печатку товариства, оригінали його бухгалтерських документів, оригінали укладених ПрАТ «СП УКРТВЗ» господарських договорів, оригінали всіх протоколів чергових та позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «СП УКРТВЗ», оригінали правовстановлюючих документів та їх невід`ємні частини на об`єкти нерухомого та рухомого майна, що належать товариству, оригінали податкової та бухгалтерської звітності товариства, оригінали будь-яких інших документів, які б свідчили про його господарську діяльність.
      Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      03 березня 2020 року ухвалою Святошинського районного суду міста Києва провадження у справі закрито з посиланням на пункт 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки в провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа про банкрутство позивача, тому цей спір має розглядатися господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство, тобто вказані вимоги підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства.
      29 вересня 2020 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ПрАТ «СП УКРТВЗ» залишено без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року - без змін.
      Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки позивачем заявлено вимоги про повернення колишнім директором підприємства установчих, бухгалтерських та інших документів щодо діяльності та управління господарською організацією, тобто цей спір виник з корпоративних відносин.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      У жовтні 2020 року ПрАТ «СП УКРТВЗ» подало касаційну скаргу на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, у якій посилалося на порушення судами норм процесуального права, просило судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга обґрунтована тим, що станом на час прийняття ухвали судом першої інстанції заявлені позивачем вимоги не могли розглядатися в межах справи про банкрутство, оскільки такої справи щодо позивача не існувало.
      Заявлені в цій справі вимоги не є майновими, а відтак у суду першої інстанції не було законних підстав закривати провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      Суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що справа підвідомча господарському суду, оскільки спір виник з корпоративних відносин.
      Вказав, що позовні вимоги до фізичної особи - відповідача заявлялися на підставі частини першої статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з якою власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Після припинення повноважень генерального директора відповідач втратив будь-який правовий зв`язок з ПрАТ «СП УКРТВЗ». Отже, спір не стосувався корпоративних прав та корпоративних відносин, тобто відносин, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав - прав особи, частка якої визначається в статутному капіталі товариства.
      Зазначив, що спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства, пославшись при цьому на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 466/3128/15, якою по суті розглянуто спір щодо витребування в попереднього директора первинних документів та печатки товариства.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      18 листопада 2020 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
      18 лютого 2021 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.
      03 березня 2021 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, оскільки позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      При цьому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що виключних випадків, за яких справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, не встановлено.
      23 березня 2021 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду прийнято до розгляду справу та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду заслухала доповідь судді, перевірила наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи та вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      31 жовтня 2001 року було проведено державну реєстрацію юридичної особи - ПрАТ «СП УКРТВЗ».
      Позивач указував, що 27 червня 2018 року рішенням позачергових зборів акціонерів ПрАТ «СП УКРТВЗ» повноваження генерального директора В`юника О. Г. припинено та обрано тимчасово виконуючим обов`язки генерального директора Неретіна Ю. О., якому колишній директор товариства не передав жодних документів.
      04 липня 2018 року рішенням наглядової ради ПрАТ «СП УКРТВЗ», оформленим протоколом № 1/18 від 04 липня 2018 року, обрано ОСОБА_2 тимчасово виконуючим обов`язки генерального директора товариства.
      17 липня 2018 року згідно з наказом ПрАТ «СП УКРТВЗ» № 1-К від 17 липня 2018 року ОСОБА_2 приступив до виконання посадових обов`язків тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора товариства.
      21 грудня 2018 року ухвалою Господарського суду міста Києва відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ» (справа № 910/16246/18).
      04 лютого 2019 року ухвалою Господарського суду міста Києва витребувано у ПрАТ «СП УКРТВЗ» документи фінансово-господарської діяльності товариства за останні три роки, які передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а саме: установчі документи підприємства (статут товариства), свідоцтво про державну реєстрацію товариства, реєстр власників акцій; баланси підприємства; звіти про фінансові результати; звіти про рух грошових коштів; звіти про власний капітал; примітки до річної фінансової звітності; звіти про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос); обстеження технологічних інновацій промислового підприємства; звіти про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість; звіти з праці; звіти про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу зі шкідливими умовами праці: звіти про використання робочого часу; звіти про виробництво промислової продукції; докази наявності або відсутності у товариства заборгованості з виплати заробітної плати (із зазначенням прізвищ працівників), авторської винагороди, аліментів; докази наявності грошових зобов`язань, що забезпеченні заставою; перелік поточних банківських рахунків товариства з банківськими виписками по цих рахунках; господарські договори; документи, що підтверджують права власності товариства на рухоме та нерухоме майно; документи, що підтверджують наявність грошових документів та бланків документів суворої звітності; документи, що підтверджують наявність фінансових інвестицій; документи, що підтверджують наявність матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання; свідоцтво про реєстрацію випуску цінних паперів.
      Колишній директор товариства ОСОБА_1 не передав жодних документів та уникає будь-яких контактів з акціонерами товариства. Позивач просив зобов`язати ОСОБА_1 передати ПрАТ «СП УКРТВЗ» оригінали установчих документів цього товариства, оригінали реєстраційних документів, печатку цього товариства, оригінали його бухгалтерських документів, оригінали укладених ПрАТ «СП УКРТВЗ» господарських договорів, оригінали всіх протоколів чергових та позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «СП УКРТВЗ», оригінали правовстановлюючих документів та їх невід`ємні частини на об`єкти нерухомого та рухомого майна, що належать цьому товариству, оригінали податкової та бухгалтерської звітності товариства, оригінали будь-яких інших документів, які б свідчили про його господарську діяльність.
      При розгляді справи Велика Палата Верховного Суду має визначити юрисдикцію спору за позовом товариства, щодо якого господарським судомвирішується питання про порушення провадження у справі про банкрутство, до його колишнього директора про зобов`язання відповідача передати позивачу оригінали документів та печатки товариства.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
      Згідно із частинами першою та другою статті 4 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
      У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
      У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Перелік категорій справ, що підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, визначено у статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      Так, у пунктах 3, 8, 12 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.
      При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
      У справі позивач ПрАТ «СП УКРТВЗ» просить зобов`язати його колишнього директора ОСОБА_1 передати товариству оригінали установчих документів цього товариства, оригінали реєстраційних документів, печатку товариства, оригінали документів, які свідчили про його господарську діяльність.
      Велика Палата Верховного Суду не розглядала аналогічних справ та не вирішувала питання щодо юрисдикційності спору про зобов`язання колишнього директора товариства передати цьому товариству, щодо якого господарським судом вирішується питання про порушення провадження у справі про банкрутство, оригінали документів та його печатки.
      Вирішуючи питання предметної юрисдикції цієї справи, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      Закриваючи провадження в цій справі, суд першої інстанції керувався тим, що позивач звернувся до відповідача з майновими вимогами, які підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства. Оскільки в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа про банкрутство позивача, а тому цей спір має розглядатися господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
      У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
      У частині другій та третій статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, який набрав чинності 21 квітня 2019 року (далі - КУПБ) передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
      Отже, вказаними нормами врегульовано, що господарським судам підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими та з немайновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.
      У цій справі позивач, посилаючись на статті 387, 391 ЦК України, просив зобов`язати колишнього директора, який був виконавчим органом товариства, передати товариству оригінали документів, які стосуються господарської діяльності товариства та його печатку.
      Згідно зі статтею 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.
      Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (частина друга статті 181 ЦК України).
      Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (стаття 182 ЦК України).
      Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною (стаття 183 ЦК України).
      Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді. Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу (стаття 185 ЦК України).
      У частині першій статті 190 ЦК України закріплено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
      У статті 1 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII«Про інформацію» визначено, що документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
      З наведеного можна зробити висновок про те, що документ є рухомою, неподільною, визначеною індивідуальними ознаками, неспоживчою річчю, тобто є майном в розумінні цивільного законодавства.
      Особливістю документа як майна є те, що він не має номінальної вартості та не обліковується в бухгалтерському обліку.
      Таким чином, документи, які витребовує позивач, є майном, яке належить на праві власності товариству, носить виключно документарний характер, не має номінальної вартості.
      При цьому позов про витребування або повернення будь-якого майна свідчить про наявність спору саме майнового характеру.
      Суд першої інстанцій обґрунтовано вказав, що заявлені в межах цієї справи позовні вимоги є майновими вимогами. Доводи касаційної скарги про те, що заявлені в цій справі вимоги не є майновими, тому в суду першої інстанції не було підстав для закриття провадження у справі, є безпідставними.
      Крім того, упункті 8 частини першої статті 20 ГПК України та частині другій і третій статті 7 КУПБ законодавчо закріплено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі спори, стороною в яких є боржник, що є цілком логічним, унеможливлює будь-який вплив у процедурі банкрутства та забезпечує реалізацію основоположних принципів судочинства.
      Тобто такі спори належать до виключної підсудності господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, та їх розгляд здійснюється в межах провадження у справі про банкрутство, без порушення нових справ.
      Також у касаційній скарзі ПрАТ «СП УКРТВЗ» посилається на те, що станом на час постановлення ухвали про закриття провадження в справі та її перегляду в апеляційному порядку не існувало справи щодо його банкрутства, тому спір мав розглядатися в порядку цивільного судочинства.
      Отже, виникає питання, чи було відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ» на момент ухвалення оскаржуваних рішень, оскільки в разі наявності справи про банкрутство вимоги, заявлені в цій справі, мали вирішуватися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, а в разі відсутності справи про банкрутство суди мали вирішувати питання про юрисдикційність спору за загальними правилами.
      11 грудня 2018 року ухвалою Господарського суду міста Києва заяву Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом») про порушення справи про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ»прийнято до розгляду (справа № 910/16246/18).
      21 грудня 2018 року ухвалою Господарського суду міста Києва відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ».
      15 квітня 2019 року постановою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПрАТ «СП УКРТВЗ» залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 21 грудня 2018 року залишено без змін.
      23 жовтня 2019 року постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року касаційну скаргу ПрАТ «СП УКРТВЗ» задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 квітня 2019 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 21 грудня 2018 року скасовано, а справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва зі стадії відкриття провадження.
      03 грудня 2019 року ухвалою Господарського суду міста Києва прийнято справу № 910/16246/18 до свого провадження.
      17 лютого 2020 року ухвалою Господарського суду міста Києва відмовлено ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» у відкритті провадження у справі про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ».
      18 серпня 2020 року постановою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2020 року - без змін.
      03 лютого 2021 року постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» - задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2020 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
      02 березня 2021 року ухвалою Господарського суду міста Києва прийнято справу до свого провадження.
      28 квітня 2021 року ухвалою Господарського суду міста Києва відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ».
      Таким чином, на час постановлення судом першої інстанції ухвали про відкриття провадження у цій справі від 24 травня 2019 року було відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ» ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 квітня 2019 року.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Таким чином, на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, суд першої інстанції мав відмовити у відкритті провадження в цій справі, а в разі помилкового відкриття провадження мав закрити його з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      Разом з тим на момент постановлення Святошинським районним судом міста Києва ухвали про закриття провадження у справі від 03 березня 2020 року та залишення її без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2020 року, було відмовлено у відкритті провадження у справі про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ».
      Отже, на момент ухвалення оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій справи про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ» не існувало, а тому заявлені позивачем вимоги не могли розглядатися господарським судом у межах справи про банкрутство.
      Вказані обставини були залишені судом першої інстанції поза увагою.
      Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, не звернув увагу на вказані обставини та не надав оцінки доводам апеляційної скарги ПрАТ «СП УКРТВЗ» щодо неправильності висновків суду про те, що позивачем, відносно якого порушено процедуру банкрутства, заявлено майнові вимоги, які мають вирішуватися господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство, оскільки, як встановлено вище, на час постановлення ухвали суду першої інстанції та її перегляду в апеляційному порядку була відсутня справа про банкрутство позивача.
      Разом з тим, суд апеляційної інстанції з урахуванням того, що позивачем заявлено вимоги про повернення колишнім директором підприємства установчих, бухгалтерських та інших документів щодо діяльності та управління господарською організацією, зробив висновок про те, що цей спір виник з корпоративних відносин.
      Ураховуючи, що справа про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ» була відсутня на момент постановлення оскаржуваної ухвали про закриття провадження у справі, тому питання про юрисдикційність спору мало вирішуватися за загальними правилами, закріпленими в ЦПК України та ГПК України в залежності від фактичних обставин справи.
      Так, у пункті 3 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      Спір, що виник з корпоративних правовідносин, тобто пов`язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, підлягає розгляду господарським судом.
      Частинами першою та другою статті 80 Господарського кодексу України (далі -ГК України) визначено, що до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов`язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов`язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій, крім випадків, визначених законом.
      ПрАТ «СП УКРТВЗ» є юридичною особою та діє на підставі Статуту ПрАТ «СП УКРТВЗ» зі змінами (далі - Статут), затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів, оформленим протоколом № 14 від 28 квітня 2010 року, зареєстрованого 13 липня 2010 року.
      Згідно з пунктами 1.3, 1.5, 1.6 Статуту компанія є спільним українсько-казахстансько-російським підприємством з іноземними інвестиціями. За типом акціонерного товариства компанія є приватним акціонерним товариством. Компанію утворено безстроково.
      У пункті 2.1 Статуту передбачено, що предметом діяльності компанії є спільне з російськими, казахстанськими та українськими підприємствами виробництво конкурентоздатного ядерного палива для реакторних установок типу ВВЕР-1000 АЕС України.
      Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України).
      За змістом статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені, або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
      Відповідно до пункту 9.1 Статуту управління діяльністю компанії і контроль за дотриманням прав та інтересів акціонерів здійснюється наступними органами компанії: загальними зборами акціонерів, наглядовою радою, ревізійною комісією, генеральним директором.
      До виключної компетенції загальних зборів відноситься питання обрання та відкликання генерального директора компанії (підпункт 10.4.20 пункту 10.4 Статуту).
      До виключної компетенції наглядової ради належить прийняття рішення про відсторонення генерального директора та призначення особи, яка буде виконувати повноваження генерального директора до обрання генерального директора на найближчих загальних зборах акціонерів (підпункт 11.6.9 пункту 11.6 Статуту).
      Згідно з пунктом 12.1 Статуту виконавчим органом компанії, який здійснює управління її поточною діяльністю є генеральний директор. Генеральний директор підзвітний загальним зборам та наглядовій раді. У пункті 12.2 Статуту закріплено повноваження генерального директора. Зокрема, генеральний директор здійснює керівництво поточною діяльністю компанії, укладає угоди та розпоряджається майном від імені компанії, з урахуванням обмежень, передбачених цим Статутом та чинним законодавством України, має право першого підпису фінансових документів, організовує ведення бухгалтерського обліку та звітності компанії.
      У пунктах 16.1, 16.2 Статуту передбачено, що члени управління компанії та інші посадові особи компанії несуть відповідальність за неналежне виконання своїх посадових обов`язків відповідно із чинним законодавством України. Посадовими особами компанії є фізичні особи - голова та члени наглядової ради, ревізійної комісії та генеральний директор.
      Отже, генеральний директор ПрАТ «СП УКРТВЗ» є посадовою особою товариства та його виконавчим органом, здійснює управління поточною діяльністю товариства після обрання (призначення) на цю посаду рішенням загальних зборів ПрАТ «СП УКРТВЗ».
      Відповідно до змісту частини першої статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
      Згідно із частиною третьою статті 167 ГК України корпоративними відносинами є відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.
      Корпоративні права учасників товариства є об`єктом захисту, визначеного статтею 13 Конституції України, зокрема, у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
      У мотивувальній частині Рішення № 1-рп/2010 Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК Українизазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.
      Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
      За змістом положень частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав.
      Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
      Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та робила правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.
      Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/10984/14-ц (провадження № 14-351цс19), від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16 (провадження № 14-562цс19), від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 (провадження № 12-100гс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19), від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20).
      У позовній заяві ПрАТ «СП УКРТВЗ» вказувало, що 27 червня 2018 року рішенням позачергових зборів акціонерів повноваження генерального директора В`юника О. Г. припинено, проте останнім не було передано жодних документів товариства ОСОБА_2 , якого обрано тимчасово виконуючим обов`язки генерального директора.
      Відповідно до пункту 1 розділу XV Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 22 червня 2015 року за № 736/27181, під час зміни керівника установи наявність і стан документів (справ), що знаходяться в діловодстві структурних підрозділів та в архіві, а також облікових документів та довідкового апарату до них відбиваються окремим розділом в акті приймання-передавання установи. Відповідно до облікових даних служби діловодства та архіву в акті наводяться окремо кількість документів, що знаходяться в діловодстві, та кількість справ, що зберігаються в архіві, у тому числі кількість справ, що внесені до Національного архівного фонду.
      Отже, колишній керівник товариства за актом приймання-передавання має передати новопризначеному керівнику товариства всі документи, які знаходяться в діловодстві товариства.
      З огляду на суб`єктний склад та зміст правовідносин спір між юридичною особою та фізичною особою - колишнім генеральним директором (виконавчим органом) щодо нездійснення повноважень як посадової особи і після припинення повноважень генерального директора цього товариства виник з корпоративних відносин.
      Ураховуючи, що позивачем заявлено вимоги про повернення колишнім директором підприємства установчих, бухгалтерських та інших документів щодо діяльності та управління господарською організацією, і такі вимоги безпосередньо пов`язані з можливістю здійснення керівництва товариством, а самим товариством - можливістю ведення господарської діяльності, цей спірвиник з корпоративних відносин та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      Висновок судів попередніх інстанцій про віднесення справи до юрисдикції господарських судів є правильним. Проте мотиви закриття провадження, викладені в ухвалі суду першої інстанції, є помилковими, а суд апеляційної інстанції, зазначаючи про корпоративну природу спору, залишив без змін указану ухвалу, не змінив її мотивувальну частину, хоча виклав власну мотивувальну частину постанови в іншій редакції, тому судові рішення підлягають зміні в їх мотивувальній частині.
      Крім того, на момент прийняття Великою Палатою Верховного Суду судового рішення в цій справі ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 квітня 2021 року відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ». Вказана ухвала оскаржена в апеляційному порядку.
      За наявності існуючого у господарському суді провадження про банкрутство, діє правило виключної підсудності і справа підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, що відповідає приписам пункту 8 частини першої статті 20 і частини дев`ятої статті 30 ГПК України та частини другої та третьої статті 7 КУПБ.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      Частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне змінити ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду змінила судові рішення лише щодо мотивів закриття провадження в цій справі, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 259, 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива» задовольнити частково.
      Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови.
      В іншій частині ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: В. В. Британчук Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців К. М. Пільков
      Ж. М. Єленіна О. Б. Прокопенко
      Л. Й. Катеринчук В. В. Пророк
      В. С. Князєв Л. І. Рогач
      Г. Р. Крет В. М. Сімоненко
      І. В. Ткач
      Джерело: ЄДРСР 96933504
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      06 квітня 2021 року
      м . Київ
      Справа № 910/10011/19
      Провадження № 12-84гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Власова Ю. Л.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
      представників Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви» - Степанишина В. О., Пасічника Я. С.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - ОДА) на рішення Господарського суду міста Києва від 26 лютого 2020 року (суддя Балац С. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2020 року (головуючий суддя Корсак В. А., судді Євсіков О. О., Попікова О. В.)
      у справі № 910/10011/19
      за позовом Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії Української православної Церкви» (далі - Релігійна організація) до ОДА про визнання протиправним і скасування розпорядження.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2019 року Релігійна організація звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання протиправним та скасування розпорядження ОДА від 27 березня 2019 року № 213/2019-р «Про реєстрацію статуту Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії Православної церкви України с. Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області» у новій редакції» (далі - розпорядження № 213/2019-р).
      2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач видав спірне розпорядження з перевищенням наданих йому повноважень, з порушенням Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), законів України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», «Про місцеві державні адміністрації», на підставі рішення загальних зборів членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформленого протоколом від 23 лютого 2019 року № 1, яке позивачем не приймалося, а було прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню. За твердженням позивача, відповідач прийняв спірне рішення про реєстрацію статуту Релігійної організації на підставі документів, які не відповідають вимогам чинного законодавства, та за відсутності необхідних документів, зокрема, статуту релігійної громади у чинній редакції, не перевірив відповідність поданих на реєстрацію документів, зокрема рішення, оформленого протоколом від 23 лютого 2019 року № 1, та статуту Релігійної організації у новій редакції, вимогам чинного законодавства та статуту Релігійної організації, чинному на момент внесення змін до статуту, не перевірив, чи відповідають винесені на його затвердження зміни до статуту волевиявленню самої релігійної громади.
      3. У надісланому відзиві на позовну заяву ОДА зазначила, що відповідно до підпункту 34 пункту 5 Положення про Управління культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови ОДА від 19 вересня 2019 року № 674/219-р, зазначене Управління здійснює попередній розгляд поданих на реєстрацію статутів (положень) релігійних громад, а також змін і доповнень до них, перевірку їх відповідності законодавству, видачі дублікатів статутних документів релігійних громад. При цьому відповідач зазначив, що документи, подані до Управління для прийняття рішення про реєстрацію статуту, відповідали вимогам законодавства, підстав для відмови у реєстрації статуту не було. На думку відповідача, розпорядження ОДА оскаржується з підстав порушення особами, які подали заяву про реєстрацію статуту, положень закону в частині дотримання порядку та способу реєстрації таких змін, тоді як такого роду обставини належать до внутрішньої діяльності юридичної особи. Відповідач просить у задоволенні позовних вимог Релігійної організації відмовити у повному обсязі.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      4. Релігійна організація була створена у 1991 році відповідно до статті 14 Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон № 987-ХІІ) з ініціативи віруючих громадян - жителів села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області. Статут Релігійної організації був прийнятий на парафіяльних зборах (протокол парафіяльних зборів від 05 грудня 2016 року № 1/12).
      5. Відповідно до пунктів 1.1, 1.3 статуту (у редакції, зареєстрованій розпорядженням Хмельницької ОДА від 03 травня 2018 року № 423/2018-р, що була чинна на момент прийняття спірного розпорядження) Релігійна організація (парафія) є неприбутковою організацією, первинним канонічним підрозділом Української православної церкви (далі - УПЦ) та знаходиться в організаційному підпорядкуванні Хмельницької єпархії УПЦ. Парафія об`єднує громадян православного віросповідання для сумісного здійснення права на свободу сповідання та поширення православної віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання.
      6. Згідно з пунктами 2.1, 2.4, 2.5 статуту Релігійної організації парафію очолює настоятель, якого призначає та звільняє єпархіальний архієрей. Вищим органом парафіяльного управління є парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель. До складу парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни - члени парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
      7. Відповідно до пунктів 2.7, 2.8 статуту Релігійної організації парафіяльні збори скликаються настоятелем спільно з парафіяльною радою або, за благословенням єпархіального архієрея, благочинним або іншим представником єпархіального архієрея у міру потреби, але не рідше ніж один раз на рік. Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів парафіяльних зборів.
      8. Згідно з пунктами 2.10, 2.11 статуту Релігійної організації парафіяльні збори, на яких розглядається питання про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади, вважаються чинними за умови присутності усіх членів парафіяльних зборів. Рішення про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади приймається шляхом консенсусу за згодою всіх членів парафіяльних зборів. Статут Релігійної організації, протокол парафіяльних зборів підписуються настоятелем (головуючим) і секретарем. Усі документи парафії підписуються настоятелем та головою парафіяльної ради (пункти 2.14, 2.20 статуту).
      9. 17 лютого 2019 року відбулися загальні парафіяльні збори віруючих релігійної громади під головуванням настоятеля парафії з розгляду питання про визначення юрисдикції/підпорядкованості релігійної громади, на яких були присутні 228 членів релігійної громади. На цих зборах прийняті рішення, оформлені протоколом № 1. Зокрема, по п`ятому питанню порядку денного вирішили підтвердити, що релігійна громада входить до складу та підзвітна Хмельницькій єпархії УПЦ та зберігає свою духовну і канонічну єдність з УПЦ під предстоятельством Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Онуфрія.
      10. Зазначений протокол підписаний головою загальних парафіяльних зборів (настоятелем парафії) ОСОБА_1 , секретарем ОСОБА_2 та п`ятьма членами загальних парафіяльних зборів, затверджений керуючим Хмельницькою єпархією УПЦ митрополитом Хмельницьким і Старокостянтинівським Антонієм , а також скріплений печаткою управління Хмельницької єпархії УПЦ.
      11. Водночас члени релігійної громади (126 осіб) на зборах прийняли рішення, оформлені протоколом від 23 лютого 2019 року № 1, а саме вирішили:
      - змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії УПЦ та перейти під канонічне підпорядкування управління Хмельницької єпархії Православної церкви України (далі - ПЦУ);
      - внести зміни до статуту Релігійної організації «шляхом прийняття його в новій редакції зі зміною назви релігійної громади на таку: Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Покровської парафії Православної Церкви України с. Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області»;
      - уповноважити підписати статут Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії Православної Церкви України с. Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області» у новій редакції та заяву до ОДА про його реєстрацію голову її парафіяльної ради ОСОБА_4 , а також уповноважити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подати статут і заяву до ОДА, провести реєстраційні дії у державного реєстратора та вчинити дії щодо державної реєстрації юридичної особи з правом подання заяв та інших документів, отримання виписок, витягів тощо з правом підпису про їх отримання, здійснення необхідних платежів.
      12. Розпорядженням ОДА від 27 березня 2019 року № 213/2019-р зареєстровано статут релігійної громади у новій редакції.
      13. У липні 2019 року Релігійна організація (настоятель парафії Степанишин В. О.) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання розпорядження № 213/2019-р протиправним та його скасування.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      14. Господарський суд міста Києва рішенням від 26 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2020 року, позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.
      15. Судові рішення мотивовано тим, що розпорядження № 213/2019-р суперечить статті 14 Закону № 987-ХІІ, відповідач здійснив реєстрацію змін у статуті юридичної особи, яка потягла зміну канонічної підлеглості, з порушенням вимог чинного законодавства, не перевіривши обставин наявності дійсного волевиявлення релігійної громади віруючих.
      16. Апеляційний суд, посилаючись на висновки, викладені у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 806/3462/14, зазначив, що спір у цій справі за суб`єктним складом та предметом позову відноситься до юрисдикції господарських судів та підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства, оскільки має приватноправовий характер, виник унаслідок реалізації особистих немайнових прав членів релігійної громади, стосується питань участі у створенні та діяльності релігійної громади, зміни канонічного підпорядкування, внесення відповідних змін до статуту, при цьому за суб`єктним складом сторони у справі є юридичними особами.
      17. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що заявлена позивачем у цій справі вимога про визнання протиправним та скасування розпорядження ОДА є належним способом захисту порушеного права, оскільки такий спосіб може привести до відновлення порушеного права позивача, виходячи з обставин цього спору.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      18. У вересні 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) надійшла касаційна скарга, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити провадження у справі № 910/10011/19.
      19. Касаційний господарський суд ухвалою від 28 жовтня 2020 року поновив ОДА строк на подання касаційної скарги, відкрив касаційне провадження, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, призначив справу до розгляду.
      20. 19 листопада 2020 року Касаційний господарський суд ухвалою передав цю справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).
      21. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд вказав про необхідність відступити від висновку щодо застосування частини першої статті 2, пункту 3 частини першої статті 20 ГПК, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) від 19 грудня 2018 року у справі № 806/3462/14, який був врахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі, яка переглядається.
      22. У вказаній постанові, винесеній за результатами розгляду справи, яка є аналогічною справі № 910/10011/19, Касаційний адміністративний суд дійшов висновку, що з огляду на суб`єктний склад сторін, предмет позову та характер спірних правовідносин такий спір має вирішуватися за правилами господарського судочинства, оскільки не є спором між учасниками публічно-правових відносин, а отже, спірні правовідносини є приватноправовими, стосуються прав та інтересів учасників релігійної громади на канонічне підпорядкування, а позовні вимоги спрямовані на захист цивільного права позивача (Свято-Миколаївської УПЦ).
      23. Колегія суддів Касаційного господарського суду, проаналізувавши положення статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК), статті 7, частин першої - третьої статті 8 Закону № 987-ХІІ, частини першої статті 4, частини першої статті 5 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), вважає, що зі змісту позовних вимог та їх підстав вбачається, що позов у справі № 910/10011/19 фактично поданий на захист релігійних прав та інтересів учасників релігійної громади, членами якої є віруючі громадяни (фізичні особи), зокрема позов направлений на захист права релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях УПЦ та на захист інтересів останньої задовольняти релігійні потреби громадян як членів релігійної громади. Тобто позов у цій справі направлений на захист цивільних прав фізичних осіб як членів релігійної громади та інтересів позивача.
      24. Здійснивши аналіз статті 3 ГК, частини першої статті 2, частини першої статті 20 ГПК, статей 3, 19 ЦПК у сукупності зі статтями 8, 12, 14, 15 Закону № 987-ХІІ, який є спеціальним для застосування до правовідносин, пов`язаних зі свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, Касаційний господарський суд зазначив, що оскільки спірні правовідносини безпосередньо пов`язані з реєстрацією нової редакції статуту Релігійної організації, порядок проведення якої врегульовано статтею 14 Закону № 987-ХІІ, юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14 та частини другої статті 15 цього Закону.
      25. На підставі наведеного Касаційний господарський суд вважає, що спір у цій справі належить розглядати у порядку цивільного судочинства, а отже, є необхідність відступити від висновку, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 806/3462/14.
      26. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 15 грудня 2020 року цю справу прийняла та призначила до розгляду.
      ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи скаржника
      27. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, на порушення частини першої статті 2, пункту 3 частини першої статті 20 та пункту 1 частини першої статті 231 ГПК, дійшов помилкового висновку про підвідомчість спору у цій справі господарському суду. Апеляційний суд не врахував висновок Верховного Суду щодо застосування цих норм процесуального права у подібних правовідносинах та щодо підвідомчості спору, який стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення про реєстрацію статуту релігійної організації, до юрисдикції цивільного суду, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 та від 18 грудня 2019 року у справі № 916/2086/19, а також у постанові колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 у справі № 806/2475/17.
      28. Також апеляційний суд порушив частину першу статті 2 ГПК, не врахував висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми процесуального права у подібних правовідносинах щодо відсутності порушеного права позивача рішенням релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 598/157/15-ц.
      29. При цьому апеляційний суд порушив частину першу статті 77 ГПК, оскільки встановив обставину недійсності рішення загальних зборів членів релігійної громади, оформлених протоколом від 23 лютого 2019 року № 1, за відсутності рішення суду в іншій справі, яке набрало законної сили, про визнання недійсним такого рішення.
      Доводи релігійної організації
      30. У надісланому відзиві на касаційну скаргу Релігійна організація, серед іншого, зазначає, що спір у цій справі підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства, а висновки Великої Палати Верховного Суду, на які послався відповідач у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у цій справі.
      31. Державна реєстрація Хмельницької єпархії ПЦУ станом на дату проведення зборів не була проведена, а за обставин, що склалися між сторонами у цій справі, позивач не може звернутися до суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформленого протоколом від 23 лютого 2019 року № 1, оскільки відповідачем за таким позовом може бути сама юридична особа, а не окремі особи, які виступили від її імені, а тому позовна вимога, заявлена у цій справі, є ефективним та належним способом захисту порушеного права.
      32. Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі правильно застосували положення статті 15 Закону № 987-ХІІ. Рішення загальних зборів членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформлене протоколом
      від 23 лютого 2019 року № 1, на підставі якого відповідач видав спірне розпорядження, суперечить частині четвертій статті 8 Закону № 987-ХІІ, оскільки прийняте неповноважними зборами. Відповідач не надав реєстраційної справи юридичної особи - Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви», додатків до протоколу зборів, який став підставою для реєстрації статуту у новій редакції, а саме списку осіб, які голосували за таке рішення.
      33. Посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, необґрунтованість наведених скаржником підстав касаційного оскарження, позивач просить оскаржувані рішення у справі № 910/10011/19 залишити без змін.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      34. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      35. Правовідносини, пов`язані з діяльністю релігійних організацій, регулюються Законом № 987-ХІІ, який був прийнятий 23 квітня 1991 року та набув чинності 06 червня 1991 року (Закон).
      36. Положеннями статті 14 вказаного Закону було визначено, що перевищення встановленого цим Закономтерміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством Української РСР. Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).
      37. Відповідно до статті 15 Закону № 987-ХІІ в редакції від 23 квітня 1991 року рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством Української РСР.
      38. Згідно зі статтею 16 Закону № 987-ХІІ в редакції від 23 квітня 1991 року реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
      39. На момент прийняття цього Закону не існувало господарських чи арбітражних судів, не було прийнято ГПК.
      40. Натомість на час прийняття Закону № 987-ХІІ ЦПК містив главу 31-А, в порядку якої розглядались спори громадян і юридичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності в адміністративних правовідносинах.
      41. Так, відповідно до статті 248-1 ЦПК (в редакції 1963 року) громадянин має право звернутися в суд із скаргою, якщо вважає, що діями службової особи ущемлено його права. У суд може бути оскаржено дії, одноособово здійснені службовими особами від свого імені або від імені органу, який вони представляють.
      42. Отже, на час прийняття Закону існувало інше процесуальне законодавство, якому положення Закону № 987-ХІІ в редакції 1991 року кореспондували.
      43. У подальшому Верховною Радою України було прийнято ГПК, який згодом, зазнавши змін, був викладений у редакції від 16 серпня 2020 року.
      44. Відповідними нормами цього процесуального закону було визначено юрисдикцію спорів між юридичною особою та її учасником (засновником, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      45. У той же час відповідні зміни до Закону № 987-ХІІ внесені не були.
      46. Звертає на себе увагу, що ГПК є спеціальним нормативним актом, до предмета регулювання якого входить, у тому числі, визначення юрисдикції та підсудності судових спорів.
      47. Водночас визначення юрисдикції і підсудності спорів не є і не може бути предметом регулювання Закону № 987-ХІІ.
      48. А тому положення Закону № 987-ХІІ є застарілими та не відповідають чинному процесуальному законодавству.
      49. Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.
      50. Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а). Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №804/14471/15).
      51. Що стосується суті цього спору, то фактично підставою позову є незгода Релігійної організації з рішенням загальних зборів членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформленим протоколом від 23 лютого 2019 року № 1, оскільки, на думку цієї організації, воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню.
      52. Із цього вбачається, що у позивача наявний спір не з державним реєстратором, а порушення своїх прав він убачає в ухваленні відповідного рішення загальними зборами членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту.
      53. Положеннями пункту 3 частини першої статті 20 ГПК визначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.
      54. У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово визначала критерії розмежування справ між цивільною та господарською юрисдикціями, визнавши юрисдикцію господарського суду у справах про спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.
      55. Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК, так і ГПК залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору.
      56. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 вказано, що підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК в редакції, чинній на час подання позову, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарськими судами розглядаються справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
      57. У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскарження рішення загальних зборів учасників є спором, пов`язаним з реалізацією загальними зборами членів громадської організації права на управління юридичною особою у вигляді формування органу управління, підставою для прийняття рішення про усунення голови громадської організації від виконання обов`язків зазначені положення Статуту товариства, тому його слід розглядати за правилами господарського судочинства.
      58. Крім того, правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду відповідає також висновок Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 120/248/19-а, в якому суд зазначив, що, незважаючи на те, що оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує невирішений корпоративний спір, у межах якого повинні бути розв`язані й питання, пов`язані з реєстрацією зміни інформації про юридичну особу, з підстав позову вбачається, що предметом оскарження у цій справі є рішення відповідача про проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, прийняте на підставі протоколу позачергових зборів уповноважених громадської організації. Саме скликання цих зборів і ухвалені ними рішення спричинили виникнення спірних правовідносин між позивачем та громадською організацією. Тобто звернення позивача до суду із цим позовом викликане необхідністю захисту права не у сфері публічно-правових відносин, а пов`язане з наявністю спору між членами громадської організації щодо обрання керівника, членів правління та ревізійної комісії. Отже, позовні вимоги про скасування рішення реєстратора є похідними від вимог щодо відновлення порушених корпоративних прав, а тому цей спір не пов`язаний безпосередньо із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      59. Згідно з постановами Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а позивач оскаржив до адміністративного суду дії суб`єктів владних повноважень - державних реєстраторів, пов`язані з реєстрацією змін до установчих документів товариства, внесенням відомостей щодо зміни складу його учасників та керівника, посилаючись при цьому на недотримання цими суб`єктами встановленого законом порядку проведення такої реєстрації.
      60. Однак з висловлених позивачем у ході розгляду справи мотивів звернення до суду вбачається, що незаконність, на думку позивача, реєстрації таких змін пов`язана з підробкою протоколу загальних зборів товариства, виключенням його зі складу учасників у незаконний спосіб, а також нікчемністю договору купівлі-продажу його частки в статутному капіталі товариства. Тобто звернення позивача до суду із цим позовом покликане необхідністю захисту його прав не у сфері публічно-правових відносин, а його корпоративних та майнових прав, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства, натомість підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
      61. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/2778/16 установила, що громадська організація звернулася до суду з позовом про визнання протиправними й скасування записів в Реєстрі громадських об`єднань та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про внесення відомостей про фізичну особу як керівника громадської організації, а також зобов`язання відповідачів відновити відомості про іншу фізичну особу як керівника громадської організації. З висловлених позивачем мотивів звернення до суду вбачається, що незаконність, на його думку, реєстрації таких змін пов`язана з поданням документів, справжність та правомірність яких позивач заперечує, оскільки в цей період збори громадської організації взагалі не проводилися і жодні рішення про зміни в керівництві організації не приймалися. Таким чином, спірні правовідносини виникли у зв`язку з незгодою позивача із прийнятими відповідачами рішеннями про реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу й покликані фактично відновити попередню реєстрацію інформації про керівника. Отже, звернення громадської організації до суду із цим позовом пов`язане з наявністю спору між її учасниками з приводу керівника громадської організації, а не із захистом прав у сфері публічно-правових відносин, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
      62. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 оскарження юридичною особою дій державного реєстратора щодо порушення процедури припинення (ліквідації) іншої юридичної особи, учасником якої позивач не був, а захищав свої права кредитора за відсутності у реєстраційній карті передбаченого підтвердження розрахунків з кредиторами, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи.
      63. Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла також у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18 про оскарження дій державного реєстратора в частині припинення юридичної особи у зв`язку з тим, що рішення про державну реєстрацію припинення юридичної особи ухвалено на підставі документів, які надійшли від осіб, які, як вважає позивач, не мали права ухвалювати таке рішення, а документи, надані державному реєстратору, сфальшовані, зобов`язання державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи.
      64. Оскарження дій та рішень реєстратора щодо державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, а також внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань рішення засновників щодо припинення юридичної особи, обґрунтоване невиконанням товариством зобов`язань за інвестиційним договором, свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин. Спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15).
      65. Крім того, Касаційний господарський суд у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 910/13499/19 за позовом Релігійної організації до обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження голови обласної державної адміністрації, яким зареєстровано статут релігійної організації у новій редакції, зазначив про належність цієї категорії спорів до господарської юрисдикції.
      66. Відповідно до статті 13 Закону № 987-ХІІ (в чинній редакції) Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).
      67. Згідно зі статтею 7 Закону № 987-ХІІ (в чинній редакції) релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).
      68. Положеннями частин першої - п`ятої статті 8 Закону № 987-ХІІ (в чинній редакції) визначено, що релігійна громада є місцевою Релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
      69. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
      70. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюються загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
      71. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
      72. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
      73. Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.
      74. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду уточнює правову позицію, викладену в постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 916/2086/19, від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19, від 22 січня 2020 року у справі № 809/1025/17 та інших, у яких викладена аналогічна позиція, зазначивши, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись в порядку господарського судочинства.
      75. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстави для відступу від висновку щодо застосування частини першої статті 2, пункту 3 частини першої статті 20 ГПК, викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 806/3462/14, який був урахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі, яка переглядається, - відсутні, оскільки з огляду на приватноправовий характер правовідносин спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
      76. При цьому Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 18 березня 2020 року у справі № 466/6221/16-а, від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15, від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20.
      77. Щодо суті спору, то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      78. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
      79. Згідно із частиною другою статті 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      80. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
      81. Позов у цій справі подано Релігійною організацію до ОДА про визнання протиправним і скасування розпорядження № 213/2019-р, яке стосувалося реєстрації нової редакції статуту Релігійної організації на підставі рішення загальних парафіяльних зборів Релігійної організації (релігійної громади с. Сутківці) про зміну підлеглості в канонічних та організаційних питаннях цієї релігійної громади.
      82. Як уже зазначалося вище, позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав Релігійної організації в результаті ухвалення рішення загальними парафіяльними зборами членів Релігійної організації (рішення загальних зборів, оформлене протоколом від 23 лютого 2019 року № 1).
      83. Згідно з пунктом 1.1 статуту (у редакції, прийнятій на парафіяльних зборах 05 грудня 2016 року (протокол № 1/2), зареєстрованій розпорядженням Хмельницької ОДА від 03 травня 2018 року №423/2018) Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви» (яка далі по тексту статуту зазначена як парафія) є неприбутковою релігійною організацією, первинним канонічним підрозділом Української Православної Церкви (УПЦ), та знаходиться в організаційному підпорядкуванні Хмельницької єпархії УПЦ. Парафія як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і цього статуту. Діяльність парафії поширюється на село Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області (пункти 1.9, 1.12 статуту позивача у зазначеній редакції).
      84. Вищим органом парафіяльного управління є парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель (пункт 2.4 статуту). Серед органів управління позивача як юридичної особи є також парафіяльна рада - виконавчий та розпорядчий орган парафіяльних зборів, яка підзвітна зборам та настоятелю (пункт 2.16 статуту) та ревізійна комісія (пункт 2.23 статуту).
      85. Тобто позивач як юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону, що відповідає загальному положенню про цивільну дієздатність юридичної особи, закріпленому в частині першій статті 92 Цивільного кодексу України.
      86. Судами попередніх інстанцій встановлено, що передумовами звернення позивача до суду у цій справі є:
      1) прийняття членами релігійної громади (126 осіб) рішень, оформлених протоколом від 23 лютого 2019 року № 1, зокрема щодо зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії УПЦ шляхом переходу під канонічне підпорядкування управління Хмельницької єпархії ПЦУ з відповідним внесенням змін до статуту релігійної організації (позивача) та
      2) подальша державна реєстрація нової редакції статуту, затвердженої цим рішенням релігійної громади (її частини).
      87. Тобто оскарження реєстраційних дій, що зазначено як предмет позову в цій справі, по суті є похідною вимогою від спору щодо дійсності статуту релігійної організації в новій редакції.
      88. Рішення, які були прийняті загальними парафіяльними зборами релігійної громади (членами такої громади в кількості 126 осіб), належать до рішень, які були ухвалені всередині цієї громади (Релігійної організації) щодо реалізації цивільних прав, свобод та інтересів членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності Релігійної організації як юридичної особи з метою задоволення інтересів її членів.
      89. Ухвалене 23 лютого 2019 року рішення загальних парафіяльних зборів членів релігійної громади с. Сутківці, що стало підставою для вчинення відповідачем спірної державної реєстрації, стосується прав та інтересів релігійної громади с. Сутківці та її членів. Адже в результаті його ухвалення було змінено канонічне підпорядкування Релігійної організації (позивача), обрано її нового керівника (настоятеля парафії) та затверджено нову редакцію статуту. Тобто ухвалене рішення стосується, у тому числі, порядку організації та управління Релігійною організацією як юридичною особою.
      90. При цьому позивач посилається на те, що рішення про затвердження статуту в новій редакції прийняте з порушенням чинного статуту; на зборах територіальної громади, а не парафіяльними зборами; за участі осіб, які не мали права брати участь у таких зборах тощо. Тому позивач вважає збори нечинними та неправомочними.
      91. Якщо у зборах брали участь особи, які не вправі були діяти як орган юридичної особи, повноважний приймати нову редакцію статуту, то така нова редакція не є чинною, бо вона не була прийнята юридичною особою в особі відповідного органу. Водночас реєстрація такої нової редакції порушує правову визначеність щодо того, статут у якій саме редакції є чинним - у новій чи в попередній. Отже, позовна вимога фактично спрямована не на позбавлення статуту в новій редакції юридичної сили, а на захист порушеного інтересу в правовій визначеності. Реєстрація статуту в новій редакції, прийнятій не органом юридичної особи, а неуповноваженими на це особами, може порушувати інтерес у правовій визначеності як членів Релігійної організації, так і самої Релігійної організації як юридичної особи. Такий інтерес підлягає судовому захисту.
      92. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
      93. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18.
      94. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
      95. Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов`язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; припинення юридичної особи, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.
      96. Отже, судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.
      97. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 8 Закону № 987-ХІІ держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту вичерпує свою дію з моменту внесення таких змін або доповнень до статуту (прийняття статуту в новій редакції).
      98. Отже, зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції.
      99. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).
      100. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду не вважає за необхідне надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги відповідача.
      Висновок Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
      101. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      102. Згідно із частинами першою - третьою статті 311 ГПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      103. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з неправильним застосуванням норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень з ухваленням нового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
      Щодо розподілу судових витрат
      104. У зв`язку зі скасуванням рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції відповідно до приписів статті 129 ГПК Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на позивача.
      Керуючись статтями 308, 313, 314, 315, 317 ГПК, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу Хмельницької обласної державної адміністрації задовольнити частково.
      2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26 лютого 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2020 року скасувати.
      3. Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
      4. Стягнути з Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви» (32134, Хмельницька обл., Ярмолинецький район, с. Сутківці, вул. Заводська, 5, код 22778817) на користь Хмельницької обласної державної адміністрації (29005, м . Хмельницький, майдан Незалежності, Будинок рад, код 22985083) судовий збір за подання апеляційної і касаційної скарги в розмірі 6723 (шість тисяч сімсот двадцять три) грн 50 коп.
      5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Ю. Л. Власов
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      Г. Р. Крет
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      О. С. Золотніков
      С. П. Штелик
      Л.Й. Катеринчук
      Джерело: ЄДРСР 96695006
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 квітня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 320/2654/19
      Провадження № 11-78апп21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі № 320/2654/19 за позовом ОСОБА_1 до Київського обласного центру зайнятості (далі - Київський ОЦЗ) про визнання протиправними й скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського ОЦЗ, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив:
      - визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 11 травня 2019 року № 225-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 »;
      - визнати протиправним і скасувати наказ Київського ОЦЗ від 23 травня 2019 року № 250-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
      - поновити позивача на посаді директора Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості (далі - Білоцерківський МРЦЗ);
      - зобов`язати Київський ОЦЗ виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 24 травня 2019 року.
      2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що до нього було протиправно застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани та звільнення з роботи у зв`язку із систематичним невиконанням посадових обов`язків. При цьому він сумлінно виконував посадові обов`язки та не вчиняв дисциплінарних порушень.
      3. На переконання скаржника, дисциплінарні стягнення до нього були застосовані з порушенням передбаченого трудовим законодавством порядку, оскільки відповідач поверхово перевірив обставини, що слугували підставою для висновку про наявність у діях позивача складу дисциплінарного правопорушення, а під час обрання виду дисциплінарного стягнення не врахував, що відповідні дії не зумовили негативних наслідків і не завдали шкоди будь-чиїм інтересам.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      4. Київський окружний адміністративний суд рішенням від 18 жовтня 2019 року адміністративний позов задовольнив: визнав протиправними та скасував накази Київського ОЦЗ від 11 травня 2019 року № 225-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » та від 23 травня 2019 року № 250-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновив позивача на посаді директора Білоцерківського МРЦЗ з 24 травня 2019 року; стягнув з Київського ОЦЗ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 74 тис. 948 грн 58 коп. без утримання обов`язкових податків і зборів; стягнув з Київського ОЦЗ на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768 грн 40 коп.; допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Білоцерківського МРЦЗ з 24 травня 2019 року; звернув до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Київського ОЦЗ на користь позивача суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 14 тис. 695 грн 77 коп. без утримання обов`язкових податків і зборів.
      5. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц, відповідно до якого спір, що виник між посадовою особою установи, що реалізує державну політику в сфері зайнятості населення, та цією установою (Державна служба зайнятості та підпорядковані їй установи), є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суд першої інстанції вказав, що вчинений позивачем дисциплінарний проступок за своїм характером (тяжкістю) та правовими наслідками у вигляді відсутності шкоди є малозначним, а застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді догани - надмірним і таким, що застосовано необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення під час обрання виду дисциплінарного стягнення. За висновком суду першої інстанції, наказ Київського ОЦЗ від 11 травня 2019 року № 225-к не відповідає наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) критеріям, зокрема обґрунтованості, пропорційності, розсудливості, а тому є протиправним і підлягає скасуванню. Звільнивши позивача на підставі наказу від 23 травня 2019 року № 250-к, відповідач вдруге притягнув його до дисциплінарної відповідальності, що суперечить положенням статті 61 Конституції України та статті 149 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відтак цей наказ є протиправним і підлягає скасуванню. Оскільки позивач був звільнений 23 травня 2019 року, вінпідлягає поновленню на посаді директора Білоцерківського МРЦЗ з 24 травня 2019 року.
      6. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позову.
      7. Апеляційний суд керувався тим, що дисциплінарне стягнення у вигляді догани за несвоєчасне формування фінансової звітності за перший квартал 2019 року в комплексній системі автоматизації підприємства «IS-pro» з перенесенням інформації в шаблон у форматі «Exсel» застосовано до позивача правомірно, оскільки він дійсно порушив пункт 11 Положення про Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості,затвердженого наказом Київського ОЦЗ від 22 березня 2019 року № 61/0/6-16 (далі - Положення), Правила внутрішнього трудового розпорядку, введені в дію наказом Білоцерківського МРЦЗ від 16 вересня 2015 року № 145/1, що доведено відповідачем та підтверджується належними доказами.
      8. За висновком суду апеляційної інстанції, відповідач у розумінні статей 73, 74 КАС України надав суду належні та допустимі докази щодо наявності правових підстав для звільнення позивача за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, якими, зокрема, доведено систематичність невиконання ОСОБА_1 своїх службових обов`язків та факти застосування раніше дисциплінарних стягнень. Отже, видаючи оскаржувані накази від 11 травня 2019 року № 225-к та від 23 травня 2019 року № 250-к, відповідач діяв на підставі, у спосіб та в межах наданих йому повноважень.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      9. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив пронеправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також неповне з`ясування обставин справи.
      10. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не дослідив у повній мірі матеріали справи, в якій міститься, зокрема, наказ Білоцерківського МРЦЗ від 16 квітня 2019 року № 193-к про звільнення із 17 квітня 2019 року начальника відділу - головного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку цього центру зайнятості, яка безпосередньо займалася формуванням і подачею відповідної звітності. Оскільки фінансова звітність подається безпосередньо головним бухгалтером Білоцерківського МРЦЗ, а, як зазначалося представником Київського ОЦЗ Проченко Н. М., особа без спеціальних знань зробити таку звітність не здатна, то особисто позивач надати цю звітність не мав можливості.
      11. Крім того, в матеріалах справи немає доказів того, що Київським ОЦЗ через затримку подачі звітності Білоцерківським МРЦЗ не було своєчасно подано загальний звіт до Державної служби зайнятості. Вказане твердження з`явилося лише на стадії апеляційного провадження, у жодному відзиві на позовну заяву, а також у поясненнях Київського ОЦЗ таких тверджень не було.
      12. На переконання ОСОБА_1 , суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що Київський ОЦЗ, звільнивши позивача на підставі наказу від 23 травня 2019 року № 250-к, притягнув йогодо дисциплінарної відповідальності вдруге, що суперечить положенням Конституції України та статті 149 КЗпП України.
      13. У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року залишити в силі.
      Позиція інших учасників справи
      14. У відзиві на касаційну скаргу представник Київського ОЦЗ зазначив, що протягом 2019 року позивач двічі порушував трудову дисципліну внаслідок невиконання без поважних причин покладених на нього Положенням обов`язків, відтак ОСОБА_1 правомірно було звільнено відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України шляхом розірвання з ним трудового договору в односторонньому порядку.
      15. Крім того, разом з відзивом на касаційну скаргу відповідач подав клопотання про закриття касаційного провадження як помилково відкритого, оскільки посада позивача (директор Білоцерківського МРЦЗ) не відноситься до будь-якої з категорій державної служби, а також не входить до переліку службових осіб, які займають відповідальне або особливо відповідальне становище в розумінні примітки до статті 50 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VII).
      16. У додаткових поясненнях директор Київського ОЦЗ, посилаючись на норми Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та практику Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, зауважив, що цей спір слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
      17. Натомість у своїх додаткових поясненнях представник позивача вказав, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому останній послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц (провадження № 14-202цс19), а також у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду.
      Рух касаційної скарги
      18. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 23 лютого 2021 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України.
      19. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 березня 2021 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).
      Короткий зміст ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      20. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду послався на те, що базові центри зайнятості припинили бути органами державної влади й увійшли в централізовану систему державних установ як юридичні особи публічного права. Водночас посади в базових центрах зайнятості припинили відноситись до категорії посад державних службовців, зокрема і посада директора базового центру зайнятості.
      21. Натомість суд першої інстанції, розглядаючи цю справу, дійшов висновку про те, що цей спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц спір, що виник між посадовою особою установи, що реалізує державну політику в сфері зайнятості населення, та цією установою (Державна служба зайнятості та підпорядковані їй установи), є публічно-правовим.
      22. Однак у справі № 754/15544/17-ц, у якій Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 червня 2019 року дійшла висновку про належність розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, правовідносини стосувалися виключно проходження позивачем публічної служби на посаді заступника голови Центрального апарату Державної служби зайнятості, тобто останній був уповноваженою особою на виконання функцій держави в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення і трудової міграції та є юридичною особою публічного права. При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки позивач обіймав посаду в центральному органі виконавчої влади, то цей спір не є трудовим спором приватного характеру, а стосується проходження позивачем публічної служби.
      23. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначив, що відповідач у своїх додаткових поясненнях указує на те, що спірні правовідносини в цій справі виникли не у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби та звільненням з неї, оскільки позивач є не державним службовцем, а керівником юридичної особи публічного права, який має повноваження здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції. Тому, на думку відповідача, цей спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства відповідно до статті 221 КЗпП України як трудовий спір приватного характеру. До того ж звільнення позивача відбувалося за нормами КЗпП України, а не Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).
      24. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду також указує на те, що існує стала практика розгляду справ про поновлення на посадах директорів, заступників директорів та інших посадових осіб обласних, міських і міськрайонних центрів зайнятості в порядку цивільного судочинства. Це підтверджується постановами Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 583/874/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 308/7982/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 296/576/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 484/3365/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 742/532/18, від 21 лютого 2020 року у справі № 295/14195/18, від 25 березня 2020 року у справі № 552/5424/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 484/1082/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 306/1011/18-ц, від 07 грудня 2020 року у справі № 484/5195/19.
      25. Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 січня 2021 року у справі № 303/7556/18, розглядаючи позов директора міського центру зайнятості про незаконність його звільнення, дійшов висновку про належність розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства. Цей висновок суд касаційної інстанції зробив, посилаючись на вказані вище висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц.
      26. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду повторно звертає увагу на те, що такі висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що спірні правовідносини у справі № 754/15544/17-ц виникли у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби, були зроблені щодо посадової особи Центрального апарату Державної служби зайнятості, уповноваженої на виконання функцій держави в центральному органі виконавчої влади. Проте у справі № 303/7556/18 та в цій справі позивачі є директорами базових центрів зайнятості, які є юридичними особами публічного права, підпорядкованими й підзвітними регіональному центру зайнятості, які створюються за рішенням голови Центрального апарату Державної служби зайнятості, та не є посадовими особами Центрального апарату Державної служби зайнятості, уповноваженими на виконання функцій держави в центральному органі виконавчої влади, як і не є державними службовцями.
      27. З огляду на викладене, а також на різну практику Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо юрисдикції вказаної категорії спорів, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у випадках спірних правовідносин щодо того, чи трудові відносини директора базового центру зайнятості з таким центром є відносинами з проходження публічної служби чи все ж таки ці спори є трудовим спорами приватного характеру.
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      28. Наказом Київського ОЦЗ від 05 грудня 1997 року № 179-к позивача з 08 грудня 1997 року призначено на посаду директора Білоцерківського міського центру зайнятості (на час виникнення спірних правовідносин - Білоцерківський МРЦЗ).
      29. Наказом Київського ОЦЗ від 11 квітня 2019 року № 179-к за порушення пункту 11 Положення, Правил внутрішнього трудового розпорядку позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.
      Як убачається із зазначеного наказу, фактичною підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності слугували висновки аудиторського звіту № 2019-02, складеного Київським ОЦЗ, відповідно до яких Білоцерківським МРЦЗ було зайво виплачено допомоги по безробіттю на суму 204 тис. 407 грн 97 коп. унаслідок обчислення такої допомоги на підставі довідок про середню заробітну плату, до яких були протиправно включені одноразові виплати, що не є заробітною платою та з яких не був утриманий єдиний соціальний внесок.
      30. Наказом Київського ОЦЗ від 11 травня 2019 року № 225-к за порушення пункту 11 Положення, Правил внутрішнього трудового розпорядку позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.
      З описової частини вказаного наказу вбачається, що позивач не забезпечив своєчасне формування фінансової звітності за перший квартал 2019 року в комплексній системі автоматизації підприємства «IS-pro» з перенесенням інформації в шаблон у форматі «Exсell» відповідно до Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року № 419, доручення Державної служби зайнятості від 02 квітня 2019 року № 33/14/1727-19, доручення Київського ОЦЗ від 09 квітня 2019 року № 810/06.04/9-19.
      31. Наказом Київського ОЦЗ від 23 травня 2019 року № 250-к за недотримання вимог Положення, Правил внутрішнього трудового розпорядку позивача звільнено з посади директора Білоцерківського МРЦЗ відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
      32. Вважаючи вказані вище накази відповідача № 225-к та № 250-к протиправними і такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду із цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      33. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      34. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      35. На підставі положень пунктів 1, 2 частини першоїстатті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
      36. Пунктом 2 частини першої статті 19 КАС Українивизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
      37. При цьому пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
      38. Для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності.
      39. Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними і скасування наказів Київського ОЦЗ від 11 травня 2019 року № 225-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » та від 23 травня 2019 року № 250-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення позивача на посаді директора Білоцерківського МРЦЗ, а також зобов`язання відповідача виплатити на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 24 травня 2019 року.
      40. 01 травня 2016 року набрав чинності Закон № 889-VIII, згідно з преамбулою якого цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
      41. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 889-VIII державною службою є публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
      42. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 вказаного Закону посадою державної служби є визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.
      43. Пунктом 2 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII установлено, що дія цього Закону поширюється на державних службовців міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
      44. На підставі пункту 1 розділу I Положення про державну службу зайнятості, затвердженогонаказом Міністерства соціальної політики України від 15 грудня 2016 року № 1543 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2016 року за № 1723/29853; далі - Положення № 1543), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, державна служба зайнятості (далі - Служба) є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України.
      45. За нормами пункту 2 вказаного розділу Положення № 1543 Служба складається, зокрема, з Державної служби зайнятості (Центрального апарату), Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості (далі - регіональні центри зайнятості), міських, районних і міськрайонних центрів зайнятості (далі - базові центри зайнятості).
      46. Відповідно до пункту 1 Положення Білоцерківський МРЦЗ є державною установою у централізованій системі державних установ Служби.
      47. Згідно з пунктом 9 Положення Білоцерківський МРЦЗ очолює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади головою Служби за погодженням з головою відповідної місцевої державної адміністрації. З директором центру зайнятості укладається контракт на строк до 3 років за результатами конкурсу.
      48. На підставі пункту 1 розділу V Положення № 1543 базові центри зайнятості є неприбутковими державними установами, підпорядкованими та підзвітними регіональному центру зайнятості, які створюються за рішенням голови Центрального апарату Служби.
      49. За нормами пункту 15 частини третьої статті 3 Закону № 889-VIII дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб`єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.
      50. Оскільки базові центри зайнятості створюються за рішенням голови Центрального апарату Служби, посада директора базового центру зайнятості є посадою, на яку не поширюється дія Закону № 889-VIII.
      51. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 27 лютого 2015 року був ознайомлений під особистий підпис із попередженням про зміну істотних умов праці, у якому йшлося про те, що у зв`язку з втратою чинності розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 410-р про віднесення посад працівників державної служби зайнятості до відповідних категорій посад державних службовців, з набранням чинності наказом Міністерства соціальної політики України від 16 грудня 2014 року № 1043 «Про умови оплати праці працівників державної служби зайнятості», з уведенням у дію нових структури і штатного розпису Білоцерківського МРЦЗ у 2015 році, які містять перелік посад, що не відносяться до категорії посад державних службовців, посаду директора базового центру зайнятості виключено з посад державних службовців.
      52. Отже, перебуваючи у трудових відносинах з Київським ОЦЗ, ОСОБА_1 втратив статус державного службовця, про що був ознайомлений під особистий підпис 27 лютого 2015 року, а тому його посада директора Білоцерківського МРЦЗ не відноситься до посад публічної служби.
      53. За правилами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      54. Таким чином, спір, що виник у зв`язку зі звільненням працівника з посади, трудова діяльність на якій не пов`язана з проходженням публічної служби, має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
      55. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13, 27 березня 2019 року, 01 квітня 2020 року у справах № 520/6612/17 (провадження № 11-1196апп18), № 814/2514/17 (провадження № 11-1472апп18) та № 804/2823/16 (провадження № 11-433апп19) відповідно.
      56. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      57. Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, викладеного в її постанові від 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц (провадження № 14-202цс19), відповідно до якого спір за позовом заступника голови Центрального апарату Служби до Державної служби зайнятості про скасування дисциплінарного стягнення є публічно-правовим спором, оскільки, як убачається зі змісту вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду, позивач у цій справі не займав посаду, віднесену до посад державної служби, а тому в розумінні пункту 2 частини першої статті 19 КАС України цей спір не був пов`язаним з проходженням публічної служби.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      58. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      59. На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
      60. За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження.
      61. Відповідно до частини третьої статті 354 КАС України у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
      62. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування постановлених у справі судових рішень із закриттям провадження в адміністративній справі.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року скасувати, а провадження у справі закрити.
      3. Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв
      В. В. Британчук Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна І. В. Ткач
      Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 96669492
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      2 лютого 2021 року
      м. Київ
      Справа № 906/1308/19
      Провадження № 12-76гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) «Лесі Українки 38» та фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) Козлової Лариси Борисівни на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 липня 2020 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 24 лютого 2020 року у справі № 906/1308/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСББ «Лесі Українки 38» та ФОП Козлової Л. Б. про визнання недійсним договору.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 , який є власником квартири багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 та членом ОСББ «Лесі Українки 38», звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до ОСББ «Лесі Українки 38» та до ФОП Козлової Л. Б. про визнання недійсним договору від 1 квітня 2018 року № 12 про надання послуг, укладеного ОСББ «Лесі Українки 38» та ФОП Козловою Л. Б.
      1.2. На обґрунтування підстав позову позивач зазначив, що рішення про передачу будинку на обслуговування ФОП Козлової Л. Б. загальні збори не приймали, з умовами спірного договору мешканців будинку не ознайомлено, якість надання послуг погіршилась, вартість послуг безпідставно завищено, що порушує права позивачів та мешканців будинку як споживачів послуг обслуговування будинку, які мали надаватися за спірним договором.
      1.3. Вказав на те, що ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 28 жовтня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом фізичних осіб - співвласників ОСББ «Лесі Українки 38», поданим до тих самих відповідачів, з тим самим предметом та з тих самих підстав, оскільки такий спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      1.4. ОССБ «Лесі Українки 38», заперечуючи проти позову, зазначило, що головою правління прийняте рішення про підписання договору з ФОП Козловою Л. Б. з надання послуг з комплексного обслуговування будинку, а згідно зі статтею 16 Статуту ОСББ «Лесі Українки 38» голова правління має повноваження без доручення ОСББ укладати в межах своєї компетенції договори.
      1.5. ФОП Козлова Л. Б., заперечуючи проти позову, вказала, що спірний договір не є договором про передачу функцій на управління будинком, а є господарським договором. Крім того, позивач не довів, що останній порушує його права та норми законодавства, що діяло на час укладання спірного договору.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 24 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 липня 2020 року, позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір від 1 квітня 2018 року № 12 про надання послуг, укладений між ОСББ «Лесі Українки 38» та ФОП Козловою Л. Б.
      2.2. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що оспорюваний договір не відповідає приписам статей 10, 12-14 Закону України від 29 листопада 2001 року № 2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі - Закон № 2866-III) та статей 9-11 Закону України 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі - Закон № 417-VIII), тож вказали на наявність підстав для визнання такого договору недійсним, оскільки укладення спірного договору без рішення загальних зборів порушує право позивача як співвласника на управління будинком.
      2.3. При цьому суди надали правову оцінку укладеному відповідачами договору як договору з управителем про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, оскільки в обов`язки ФОП Козлової Л. Б. за договором входять функції, пов`язані з управлінням.
      2.4. При визначенні юрисдикції спору апеляційний суд, посилаючись на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справах № 462/2646/17, № 501/1571/16-ц, № 826/10249/18 дійшов висновку про можливість розгляду спору господарським судом з огляду на характер спірних правовідносин, оскільки спір виникає при здійсненні права управління юридичною особою, а такий спір є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), незалежно від суб`єктного складу учасників такого спору (частина шоста статті 30 ГПК).
      2.5. У вирішенні цього питання апеляційний суд також узяв до уваги те, що ухвалою Богунівського районного суду міста Житомира від 28 жовтня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом фізичних осіб - співвласників ОСББ «Лесі Українки 38» до цього ОСББ та ФОП Козлової Л. Б., оскільки справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1. Не погодившись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 липня 2020 року та рішенням Господарського суду Житомирської області від 24 лютого 2020 року, ОСББ «Лесі Українки 38» та ФОП Козлова Л.Б. звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять скасувати вказані судові рішення і відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
      3.2. Скаржники вважають, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення статей 1, 8 л - 11 Закону № 417-VIII, оскільки правовідносини сторін регулюються виключно приписами Закону № 2866-III та Статутом ОСББ «Лесі Українки 38».
      3.3. Щодо підстав недійсності договору скаржники вказують на помилковість висновків судів про його невідповідність нормам законодавства, якого не існувало на момент укладення такого договору, а також на хибність віднесення до договорів про надання послуг з управління багатоквартирним будинком договору, який є складним, поєднує ознаки договору підряду та договору про надання послуг і стосується господарської діяльності відповідачів.
      4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      4.1. Ухвалою від 14 вересня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами ОСББ «Лесі Українки 38» та ФОП Козлової Л.Б. на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 липня 2020 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 24 лютого 2020 року, надав учасникам справи строк для подання відзивів на касаційні скарги.
      4.2. Ухвалою від 8 жовтня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу разом із касаційними скаргами передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зокрема, на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, вважаючи за необхідне відступити від правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року у справі № 760/2064/17-ц та від 14 липня 2020 року у справі № 466/8748/16-ц.
      4.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що з огляду на суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, висновок про юрисдикційну належність відповідних справ та однакове розуміння правильності визначення розмежування судової юрисдикції сприятиме розумній передбачуваності судових рішень, забезпечить реалізацію на практиці принципу правової визначеності як для позивачів, так і для судів, та сприятиме єдиному підходу у визначенні предметної юрисдикції у спорах між фізичними особами - співвласниками багатоквартирного будинку та ОСББ щодо діяльності ОСББ, зокрема під час укладення, розірвання, визнання недійсними договорів, укладених ОСББ з іншими особами.
      4.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 4 листопада 2020 року на підставі частини третьої статті 302 ГПК України прийняла до розгляду справу разом із касаційними скаргами та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      5. Позиція інших учасників справи
      5.1. Позивач не скористався процесуальним правом направлення відзиву на касаційні скарги.
      6. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      6.1. Позивач є власником квартири 104 у багатоквартирному будинку за адресою: місто Житомир, вулиця Лесі Українки, 38.
      6.2. Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 10 серпня 2016 року зареєстровано ОСББ «Лесі Українки 38» за адресою: місто Житомир, вулиця Лесі Українки, 38.
      6.3. За пунктом 2 розділу І Статуту ОСББ «Лесі Українки 38» діє відповідно до Закону № 2866-III, чинного законодавства України та цього Статуту.
      6.4. Об`єднання набуває статусу юридичної особи з моменту його державної реєстрації у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (пункт 4 розділу І Статуту).
      6.5. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Загальні збори вправі приймати рішення з усіх питань діяльності об`єднання. Загальні збори скликаються не рідше одного разу на рік (пункт 2 розділу ІІІ Статуту).
      6.6. До виключної компетенції загальних зборів належить: затвердження Статуту об`єднання, внесення змін до нього; обрання членів правління об`єднання; питання про використання спільного майна; затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; попереднє (до їх укладення) погодження умов договорів, укладених на суму, що перевищує 20 000,00 грн, а також договорів, предметом яких є цінні папери, майнові права або спільне майно співвласників чи їх частина; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників; прийняття рішення про реконструкцію та ремонт будинку або про зведення господарських споруд; визначення розміру матеріального та іншого заохочення голови та членів правління; визначення обмежень на користування спільним майном; обрання та відкликання управителя, затвердження та зміна умов договору з управителем, прийняття рішення про передачу функцій з управління спільним майном будинку повністю або частково асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку; прийняття рішень про заснування інших юридичних осіб або участь у товариствах (пункт 3 розділу ІІІ Статуту).
      6.7. Відповідно до пункту 14 розділу ІІІ Статуту ОСББ «Лесі Українки 38» до компетенції правління належить: підготовка кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; здійснення контролю за своєчасною сплатою співвласниками внесків і платежів та вжиття заходів щодо стягнення заборгованості згідно із законодавством; розпорядження коштами об`єднання відповідно до затвердженого загальними зборами об`єднання кошторису; укладення договорів про виконання робіт, надання послуг та здійснення контролю за їх виконанням; ведення діловодства, бухгалтерського обліку та звітності про діяльність об`єднання; скликання та організація проведення загальних зборів співвласників або зборів представників; призначення письмового опитування співвласників та утворення відповідної комісії для його проведення.
      6.8. Згідно з пунктом 16 розділу ІІІ Статуту ОСББ «Лесі Українки 38» правління зі свого складу обирає голову правління та його заступника. На виконання своїх повноважень голова правління, зокрема, діє без доручення від імені об`єднання та укладає в межах компетенції договори і вчиняє інші правочини відповідно до рішень правління.
      6.9. 1 квітня 2018 року ОСББ «Лесі Українки 38» (замовник) в особі голови правління та ФОП Козлова Л. Б. (виконавець) уклали договір № 12 на надання послуг.
      6.10. Згідно з підпунктами 1.1 - 1.3 вказаного договору його предметом є надання бухгалтерських послуг, у тому числі ведення податкового обліку та паспортного столу, організаційних робіт, необхідних для діяльності ОСББ; виконання сантехнічних робіт у місцях загального користування будинку; обслуговування електромереж.
      6.11. Пунктом 2.1 договору встановлено, що ціна послуг, зазначених в цьому договорі, складає 0,05 % від мінімальної заробітної плати, що на момент укладення договору складає 3 723*0,05 % = 1,86 грн за 1 кв.м, а саме (згідно з актом приймання-передачі з балансу на баланс житлового будинку від 30 березня 2018 року) 6 425,63 кв.м*1,86 грн = 11 950 грн без ПДВ щомісячно.
      6.12. Згідно з пунктом 3.1 договір починає діяти з моменту підписання сторонами. Термін дії договору визначено з 1 квітня по 31 грудня 2018 року.
      6.13. Проаналізувавши встановлені судом обставини, суди дійшли висновку, що визначені договором від 1 квітня 2018 року в якості предмета договору виконання сантехнічних робіт у місцях загального користування будинку та обслуговування електромереж є функціями з управління багатоквартирним будинком, тож укладений відповідачами договір є завуальованою формою договору з управителем про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, оскільки в обов`язки виконавця за договором входять функції, пов`язані з управлінням.
      6.14. При цьому суду не надано доказів наявності рішення загальних зборів співвласників, яким вирішено питання щодо передачі іншій особі функцій управління щодо виконання сантехнічних робіт у місцях загального користування будинку та обслуговування електромереж.
      7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
      7.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Щодо юрисдикції спору
      7.2. За приписами частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
      7.3. Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
      7.4. Отже, ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, є, зокрема, участь у спорі суб`єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України (далі - ЦК України та ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, а також спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
      7.5. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за пунктами 1, 3 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      7.6. Частиною першою статті 385 ЦК України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
      7.7. Законом № 2866-III визначено правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.
      7.8. Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону № 2866-III, ОСББ - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
      Співвласники багатоквартирного будинку - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
      Управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором зі співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
      7.9. Згідно зі статтею 2 Закону № 2866-III вказаний Закон регулює: порядок створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднань, асоціацій; відносини суб`єктів права власності щодо користування та розпорядження спільним майном співвласників у об`єднанні; відносини між об`єднаннями та асоціаціями; відносини між об`єднаннями, асоціаціями і органами державної влади та органами місцевого самоврядування; відносини між об`єднаннями і господарюючими суб`єктами.
      7.10. За статтею 4 Закону № 2866-III об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
      Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України.
      Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.
      ОСББ відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном ОСББ, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем та відповідачем у суді.
      7.11. Тож законодавець визначає ОСББ як юридичну особу приватного права (створену в добровільному порядку шляхом її заснування власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку на підставі домовленості між собою), створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.
      7.12. За змістом статей 6, 7, 10, 15 Закону № 2866-III співвласники багатоквартирного будинку створюють ОСББ, затверджують статут такого об`єднання, мають право знайомитися з рішеннями загальних зборів та оскаржувати їх судовому порядку, брати участь в управлінні об`єднанням у порядку, визначеному цим Законом і статутом об`єднання; обирати та бути обраним до складу статутних органів об`єднання;знайомитися з протоколами загальних зборів, робити з них виписки; одержувати в установленому порядку інформацію про діяльність об`єднання; вимагати від статутних органів захисту своїх прав та дотримання співвласниками правил добросусідства.
      7.13. Створене об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання: утворювати органи управління, визначати умови та розмір плати за їхню діяльність; приймати рішення про надходження та витрати коштів об`єднання; визначати порядок користування спільним майном відповідно до статуту об`єднання; укладати договори; виступати замовником робіт з капітального ремонту, реконструкції багатоквартирного будинку; встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; здійснювати для виконання статутних завдань господарче забезпечення діяльності об`єднання в порядку, визначеному законом; визначати підрядника, укладати договори про управління та експлуатацію, обслуговування, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення майна з будь-якою фізичною або юридичною особою; здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів; захищати права, представляти інтереси співвласників у судах, органах державної влади і органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності; використовувати допоміжні приміщення у багатоквартирному будинку для потреб органів управління об`єднання; встановлювати сервітути, здавати в оренду допоміжні приміщення та інше спільне майно багатоквартирного будинку. Загальні збори об`єднання мають право делегувати асоціації, до якої входить об`єднання, частину повноважень своїх органів управління. Об`єднання може стати засновником (членом) асоціації.
      7.14. Зміст та види діяльності, яка здійснюється саме ОСББ після його створення як юридичної особи, передбачена статтею 16 Закону № 2866-III.
      7.15. Згідно зі статтею 15 указаного Закону співвласник зобов`язаний: виконувати вимоги статуту об`єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; не допускати порушення законних прав та інтересів інших співвласників; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
      7.16. За висновками, які містяться, зокрема, в постановах від 2 жовтня 2019 року у справі № 501/1571/16-ц, від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2446/17, Велика Палата Верховного Суду вказала про розгляд господарськими судами спорів у правовідносинах, які стосуються порядку створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, з огляду на характер спірних правовідносин, оскільки такі спори виникають при здійсненні права управління юридичною особою, а тому є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини першої ГПК України) незалежно від суб`єктного складу такого спору.
      7.17. Також відповідно до статті 12 Закону № 2866-III ОСББ через свої органи управління здійснює управління багатоквартирним будинком. Об`єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об`єднання.
      За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації.
      7.18. Якщо функції з управління багатоквартирним будинком за рішенням загальних зборів об`єднання передано управителю, відносини з управління регулюються договором, укладеним між об`єднанням і управителем, умови якого повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства (стаття 13 Закону № 2866-III).
      7.19. Тож за змістом наведених вище статей 12 та 13 Закону № 2866-III, що знайшов відображення у назвах статті 12 «Управління багатоквартирним будинком» та статті 13 «Відносини співвласників та управителя», а також положень абзацу другого та абзацу третього статті 2 Закону № 2866-III, законодавець виокремив у межах відносин, врегульованих цим Законом, відносини, які стосуються порядку створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднань, асоціацій, та відносини суб`єктів права власності щодо користування та розпорядження спільним майном співвласників у об`єднанні.
      7.20. За положеннями частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
      7.21. Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правових, організаційних та економічних відносин, пов`язаних з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон № 417-VІІІ, предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку (частина перша статті 2 вказаного Закону).
      7.22. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 417-VIII, управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.
      7.23. Управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.
      За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - ОСББ (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку) (частина перша статті 9 Закону № 417-VIII). За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації.
      7.24. За частиною першою статті 10 Закону № 417-VIII співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.
      7.25. Наявність вказівки на особливості законодавчого регулювання порядку проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень не означає того, що зі створенням ОСББ на правовідносини з управління спільним майном багатоквартирного будинку вже не поширюються приписи Закону № 417-VIII, адже за таких обставин співвласники багатоквартирних будинків не перестають бути учасниками відносин зі здійснення права власності у багатоквартирному будинку.
      7.26. Стаття 6 Закону № 417-VІІІ визначає права співвласників багатоквартирного будинку. За змістом пунктів 1, 2 частини першої цієї статті співвласники багатоквартирного будинку мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника.
      7.27. Разом з тим, за змістом пунктів 1, 5 частини першої статті 7 указаного Закону, співвласники зобов`язані забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; виконувати рішення зборів співвласників.
      7.28. Аналогічні вимоги містять положення частини четвертої статті 319, статті 322 ЦК України - власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом
      7.29. Отже, управління майном багатоквартирного будинку є правом (та, відповідно, обов`язком) власників приміщень у багатоквартирному будинку, яке може реалізовуватися та виконуватися ними через ОСББ, створене в цьому будинку, або шляхом передачі відповідних функцій (чи їх частини) управителю або асоціації.
      7.30. Визначення порядку управління багатоквартирним будинком (тобто, вирішення питання про те, наділити цими функціями ОСББ, створене в цьому будинку, чи передати відповідні функції (чи їх частину) управителю або асоціації, є невід`ємною складовою реалізації прав та виконання обов`язків співвласниками багатоквартирного будинку щодо належного утримання та управління спільним майном, що здійснюється за їх безпосереднім волевиявленням.
      7.31. Управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за рішенням зборів співвласників (загальних зборів ОСББ) і згодою управителя та зазначається у договорі з управителем.
      Умови договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Істотними умовами договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком є: перелік послуг; вимоги до якості послуг; права і обов`язки сторін; відповідальність сторін за порушення договору; ціна послуг; порядок оплати послуг; порядок і умови внесення змін до договору; строк дії договору, порядок і умови продовження дії та розірвання договору (частини перша - четверта статті 11 Закону № 417-VIII).
      7.32. Водночас відносини, що виникають у процесі надання послуг з управління багатоквартирним будинком, регулюються Законом України від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 2189-VIII), згідно зі статтею 13 якого залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
      7.33. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 2189-VIII послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору, а управитель багатоквартирного будинку - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб. Споживачами такої послуги може бути індивідуальний споживач (фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги), або колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
      7.34. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору (частина перша статті 1, 9, пункт 1 частини другої статті 21 Закону № 2189-VIII).
      7.35. За змістом частини першої статті 15 Закону № 2189-VIII договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (зміни до нього) від імені всіх співвласників багатоквартирного будинку укладається з визначеним відповідно до законодавства управителем співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками.
      7.36. Тобто надання управителем послуг з управління будинком породжує права та обов`язки між співвласниками багатоквартирних будинків і виконавцем таких послуг.
      7.37. За статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; відповідно до положень частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
      7.38. Як установили суди попередніх інстанцій, у справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСББ «Лесі Українки 38» та до ФОП Козлової Л. Б. про визнання недійсним договору на надання послуг, укладеного ОСББ, членом якого є позивач, та ФОП Козловою Л. Б. - виконавцем цих послуг, указавши на порушення укладенням спірного договору з надання послуг з управління та обслуговування будинку прав позивача - фізичної особи як співвласника багатоквартирного будинку.
      7.39. Згідно із частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      7.40. З огляду на викладене, враховуючи предмет, характер спору та суб`єктний склад його сторін, Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір у цій справі виник стосовно прав і обов`язків позивача щодо користування та розпорядження спільним майном як співвласника багатоквартирного будинку, тому має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
      7.41. Такі висновки є послідовними. Так, у постанові від 5 лютого 2020 року у справі № 127/15798/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про розгляд у порядку цивільного судочинства спору за позовом фізичної особи - співвласника багатоквартирного будинку до голови ОСББ про визнання бездіяльності щодо ненадання обґрунтованої відповіді на заяву про ремонт спільного майна будинку протиправною та зобов`язання відповідача вчинити дії щодо надання обґрунтованої відповіді на подану заяву.
      7.42. Посилання суду апеляційної інстанції на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема у справах № 462/2646/17, № 501/1571/16-ц, № 826/10249/18, та висновок про можливість розгляду спору у цій справі господарським судом з огляду на характер спірних правовідносин, оскільки спір виникає при здійсненні права управління юридичною особою, а такий спір є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 статті 20 ГПК України), незалежно від суб`єктного складу такого спору (частина 6 статті 30 ГПК) є помилковими, тому що спірні правовідносини у вказаних справах стосувались порядку створення, реєстрації, діяльності і ліквідації об`єднань, організацій.
      7.43. Натомість спір у справі, що розглядається, стосується реалізації прав та виконання обов`язків позивача у межах здійснення ним як співвласником володіння, користування і розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, учасника правовідносин з надання житлово-комунальних послуг.
      7.44. З огляду на викладене суди першої й апеляційної інстанцій помилково вважали, що спір у цій справі належить до юрисдикції господарських судів.
      Щодо конфлікту юрисдикцій
      7.45. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Богунського районного суду м. Житомир від 28 жовтня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСББ «Лесі Українки 38», ФОП Козлової Л. Б про визнання недійсним договору, переліку і розміру внесків, платежів на утримання будинку на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Суд роз`яснив позивачу, що спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.
      7.46. Оскільки суд загальної юрисдикції відмовив позивачу у відкритті провадження у справі за позовом, поданим до тих самих відповідачів, з тим самим предметом та з тих самих підстав, що й у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      7.47. У пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії», заява № 36760/06, пункт 230).
      7.48. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      7.49. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами.
      7.50. У рішенні від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. Крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38, 40).
      У рішенні від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України. Натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26).
      У рішенні від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08) ЄСПЛ встановив, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122,125).
      У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18,24).
      7.51. З огляду на існування юрисдикційного конфлікту, з метою забезпечення права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ця справа має бути розглянута за правилами господарського судочинства лише тому, що позивачу має бути забезпечено доступ до правосуддя, навіть в іншому, ніж це передбачено законом, судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду в належному (цивільному) судочинстві виникли у зв`язку з процесуальною діяльністю суду.
      Подібний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у її постановах від 12 грудня 2018 року у справах № 490/9823/16-ц та № 761/12676/17, від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17.
      Щодо розгляду справи по суті
      7.52. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що укладений відповідачами договір за своїм змістом є договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, оскільки визначені договором обов`язки ФОП Козлової Л. Б. як виконавця за договором є частиною компетенції органів управління ОСББ.
      7.53. Як уже зазначалося вище, управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.
      За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - ОСББ (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).
      За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації.
      7.54. Тобто саме співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому статтею 10 Закону № 417-VIII. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.
      7.55. За змістом статті 10 Закону № 2866-III загальні збори скликаються і проводяться в порядку, передбаченому цим Законом для установчих зборів, правлінням об`єднання або ініціативною групою з не менш як трьох співвласників. Кожний співвласник (його представник) під час голосування має кількість голосів, пропорційну до частки загальної площі квартири або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Якщо одна особа є власником квартир (квартири) та/або нежитлових приміщень, загальна площа яких становить більш як 50 % загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, кожний співвласник має один голос незалежно від кількості та площі квартир або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.
      Статутом об`єднання може бути встановлено інший порядок визначення кількості голосів, що належать кожному співвласнику на загальних зборах.
      Рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників, а в разі якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень, - більшістю голосів. З інших питань рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості співвласників.
      7.56. Суди попередніх інстанцій з`ясували, що докази наявності рішення загальних зборів співвласників, яким було б вирішено питання щодо передачі ФОП Козловій Л. Б. окремих функцій управління багатоквартирним будинком шляхом укладення спірного договору, в матеріалах справи відсутні.
      7.57. Доводи касаційних скарг зазначене судами не спростовують.
      7.58. Оскільки встановлено, що оспорюваний договір укладено з порушенням статей 10, 12 - 14 Закону № 2866-III та статей 9 - 11 Закону № 417-VІІІ, які підлягали застосуванню, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним.
      7.59. Крім того, апеляційний суд розглянув та врахував доводи апеляційних скарг щодо застосованого судом першої інстанції законодавства, відповідно зазначивши, що такі доводи, не спростовують того висновку, що правління ОСББ передало ФОП Козловій Л. Б. окремі повноваження з управління будинком без наявності волевиявлення усіх співвласників шляхом прийняття ними відповідного рішення на загальних зборах.
      7.60. Ураховуючи викладе, суди попередніх інстанцій прийняли по суті законні рішення, правильно застосувавши норми матеріального права.
      8. Щодо відступу від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
      8.1. За приписами частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
      8.2. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, передаючи справу № 906/1308/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав на необхідність відступу від правових позицій, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 760/2064/17-ц та від 14 липня 2020 року у справі № 466/8748/16-ц.
      8.3. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 11 червня 2020 року розглянув по суті спір у справі № 760/2064/17-ц між співвласником багатоквартирного будинку та головою ОСББ про визнання договору про абонентське юридичне обслуговування недійсним та відшкодування збитків, який виник виходячи з такого. Відповідно до статуту ОСББ правління та голова правління обираються терміном на два роки, тому позивач вважав, що голова правління незаконно обіймав цю посаду з 25 жовтня 2012 року. Позивач посилався на те, що голова правління протягом 2012 - 2015 років відмовлявся організувати та проводити загальні звітно-виборчі збори ОСББ, результати фінансово-господарської діяльності останнього не доводились до відома його членів, тому співвласники квартир змусили правління провести аудиторську перевірку фінансового стану ОСББ. Зазначав, що перевірка була проведена у листопаді 2015 року, за її результатами було виявлено низку порушень фінансової дисципліни, допущених головою правління ОСББ спільно з бухгалтером ОСББ, про що зазначено в звіті аудиторської компанії. Крім того, вказав, що згідно з висновком аудиту протягом 2013 - 2015 років відповідач завдав співвласникам ОСББ збитки, перерахувавши грошові кошти за фіктивним договором про надання юридичних послуг товариству, яке є стороною цього договору. Врахувавши суб`єктний склад спірних правовідносин та їх зміст, касаційний суд цивільної юрисдикції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      8.4. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 14 липня 2020 року розглянув по суті у порядку цивільного судочинства спір у справі № 466/8748/16-ц між співвласником багатоквартирного будинку та ОСББ про часткове скасування рішення загальних зборів ОСББ. Позов обґрунтований тим, що позивач є власником квартири у будинку, в якому співвласники квартир створили ОСББ. За наслідками проведених загальних зборів до кошторису ОСББ з утримання будинку неправомірно включені додаткові послуги, а саме послуги сторожа, правова допомога, а також спецодяг, які не передбачені законодавством на утримання будинку та прибудинкової території, тому порушують права позивача як споживача житлово-комунальних послуг та співвласника ОСББ. Позивач просив суд скасувати рішення загальних зборів у частині затвердження кошторису на утримання будинку у зв`язку з неправомірним включенням додаткових послуг. У судових рішеннях у цій справі відсутні правові висновки щодо юрисдикції спору, втім про правову позицію, відповідно до якої спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства, свідчить факт розгляду справи судом цивільної юрисдикції.
      8.5. Натомість у справі, що розглядається, предметом позову є вимога фізичної особи - співвласника багатоквартирного будинку до ОСББ та господарюючого суб`єкта про визнання недійсним укладеного останніми договору. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення про передачу будинку на обслуговування ФОП Козловій Л.Б. загальні збори ОСББ не приймали, з умовами спірного договору мешканців будинку не ознайомлено, якість надання послуг погіршилась, вартість послуг безпідставно завищено, що порушує права позивача та мешканців будинку як споживачів послуг з обслуговування будинку, які мали надаватися за спірним договором.
      8.6. Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши правові висновки, викладені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 11 червня та 14 липня 2020 року у справах № 760/2064/17-ц та № 466/8748/16-ц відповідно, а також зміст судових рішень, фактичні обставини справи, суть спору у справі №906/1308/19, вважає, що відсутні підстави для відступу від правових позицій, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, оскільки правовідносини та предмети спорів у цих справах та у справі, що розглядається, не є подібними.
      9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      9.1. Згідно із частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      9.2. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
      9.3. З огляду викладене, ураховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій, правильно застосувавши норми матеріального права, прийняли законні рішення, а позивач позбавлений можливості захистити свої права у суді загальної юрисдикції, оскільки ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 28 жовтня 2019 року йому було відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом, поданим до тих самих відповідачів, з тим самим предметом та з тих самих підстав, що і в цій справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційних скарг ОСББ «Лесі Українки 38» та ФОП Козлової Л.Б. без задоволення, а ухвалених у справі судових рішень - без змін.
      10. Щодо розподілу судових витрат
      10.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційних скарг ОСББ «Лесі Українки 38» та ФОП Козлової Л.Б. без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, в порядку статті 129 ГПК України покладаються на скаржників.
      Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      Касаційні скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Лесі Українки 38» та фізичної особи - підприємця Козлової Лариси Борисівни залишити без задоволення.
      Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 липня 2020 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 24 лютого 2020 року - залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Т.О. Анцупова
      Г. Р. Крет
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      В. М. Сімоненко
      О. С. Золотніков
      І. В. Ткач
      Л. Й. Катеринчук
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 96342864