Завідомо неправосудне рішення ВП-ВС про штучну зміну на господарську юрисдикцію справи щодо припинення кредитного договору та іпотеки з Дельта банком


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

7 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 743/534/16-ц

Провадження № 14-689цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа - приватний нотаріус Ріпкинського районного нотаріального округу Мишко Марина Анатоліївна, про визнання зобов`язань за кредитним договором припиненими, визнання договору іпотеки припиненим у зв`язку з виконанням основного зобов`язання, стягнення надлишково сплачених коштів за кредитним договором, виключення записів з державних реєстрів та зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, ухвалене суддею Сташківом В. Б., та ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, постановлену у складі суддів Лакізи Г. П., Скрипки А. А., Харечко Л. К.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог

1.1. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», Банк), посилаючись на те, що 21 березня 2013 року між нею та Банком було укладено договір кредиту, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 101 тис. грн. На забезпечення виконання умов кредитного договору між ними того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку будівлю магазину загальною площею 121,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,03 га, розташовані по АДРЕСА_1 .

1.2. Позивачка зазначила, що виконала умови кредитного договору у повному обсязі, заборгованість за кредитом погасила, проте відповідач відмовляється визнати належне виконання нею кредитного договору та зняти обтяження на предмет іпотеки.

1.3. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати правовідносини за кредитним договором припиненими у зв`язку з виконанням нею зобов`язань; стягнути з відповідача на її користь надлишково сплачені кошти у розмірі 5574 грн 29 коп.; визнати іпотеку припиненою; виключити з Державного реєстру іпотек і Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про обтяження зазначеного вище предмета іпотеки та зняти з них заборону щодо відчуження.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано правовідносини за договором кредиту, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк», такими, що припинені у зв`язку з виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за цим договором. Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 5574 грн 29 коп. надлишково сплачених коштів за договором кредиту, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк». Визнано припиненою іпотеку згідно з іпотечним договором, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк», у зв`язку з припиненням основного зобов`язання. Знято заборону відчуження з належних ОСОБА_1 на праві власності нежитлової будівлі магазину та земельної ділянки. Вирішено питання розподілу судових витрат.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 належним чином виконала взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, сплатила кредитну заборгованість у повному обсязі та навіть сплатила на 5574 грн 29 коп. більше, ніж була зобов`язана за договором, що є підставою для визнання правовідносин за договором кредиту припиненими, стягнення надлишково сплачених коштів та визнання іпотеки припиненою.

2.3. Доводи відповідача про те, що спір у цій справі виник з приводу виконання кредитного договору на фінансування поточної діяльності позивача - фізичної особи - підприємця відхилено з тих підстав, що, уклавши кредитний договір, ОСОБА_1 стала споживачкою фінансових послуг Банку, тож на правовідносини щодо виконання та припинення кредитного договору поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів».

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У червні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення у справі - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

3.2. Касаційна скарга мотивована тим, що спір виник між двома суб`єктами господарювання, ОСОБА_1 при укладенні договору іпотеки діяла як фізична особа - підприємець, відтак вимоги заявленого позову підлягають розгляду за правилами різного судочинства, зокрема, припинення зобов`язання за кредитним договором має розглядатися у порядку господарського судочинства, а припинення іпотеки - у порядку цивільного судочинства.

3.3. Крім того, заявник посилався на те, що з 3 березня 2015 року у ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тому суди зобов`язані скасувати штрафні санкції, нараховані після цієї дати.

4. Рух справи в суді касаційної інстанції

4.1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

4.2. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) викладений у новій редакції.

4.3. Відповідно до п. п. 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції вказаного Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

4.4. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

4.5. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України.

4.6. Ухвалу суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовано тим, що ПАТ «Дельта Банк» оскаржує рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, зокрема, з підстав порушення судами правил суб`єктної юрисдикції, вважаючи, що спірні правовідносини кредитування виникли між двома суб`єктами господарювання та підлягають вирішенню у порядку господарського судочинства.

4.7. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

4.8. 6 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного провадження.

5. Фактичні обставини справи

5.1. Суди встановили, що 21 березня 2013 року ОСОБА_1 та Банк уклали договір кредиту, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 101 тис. грн.

5.2. На забезпечення виконання умов кредитного договору ними того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку будівлю магазину загальною площею 121,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,03 га, розташовані по АДРЕСА_1 .

5.3. Рішенням Ріпкинського районного суду від 30 листопада 2015 року, що було залишено без змін ухвалами апеляційного та касаційного судів і набрало законної сили, зобов`язано ПАТ «Дельта-Банк» провести перерахунок заборгованості за договором кредиту від 21 березня 2013 року шляхом переказу (перерахування) з розрахункового рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 , коштів у строки їх сплати: 2 березня, 6 квітня 2015 року та 5 травня 2015 року; визнано такими, що безпідставно нараховані ОСОБА_1 та скасовано: прострочену суму за кредитом у розмірі 3958 грн 43 коп.; суму заборгованості за відсотками у розмірі 5224 грн 20 коп.; суму пені за несвоєчасне повернення боргу у розмірі 1714 грн 60 коп.; 3% річних від суми простроченого боргу у розмірі 85 грн 73 коп.; пеню за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 1517 грн 51 коп.; 3% річних від суми прострочених відсотків у розмірі 76 грн 83 коп.; штраф у розмірі 16 160 грн, а всього 28 737 грн 27 коп.; визнано безпідставно нарахованими ОСОБА_1 та скасовано штраф за відсутність страхування життя позичальника у 2015 році в сумі 2020 грн.; визнано безпідставно збільшеними з 22 березня 2014 року, відсотки за користування кредитом до розміру 31,99 % та зобов`язано ПАТ «Дельта-Банк» провести відповідний перерахунок суми кредитного зобов`язання ОСОБА_1

5.4. Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 своєчасно виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, проте Банк безпідставно відмовився зараховувати сплачені у травні 2015 року кошти та зарахував їх лише 10 червня 2015 року, що потягло штучне створення заборгованості і нарахування штрафних санкцій.

6. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

6.1. Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

6.2. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

6.3. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.

6.4. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

6.5. За змістом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

6.6. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

6.7. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) було установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

6.8. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.

6.9. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

6.10. Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, розглядаються господарськими судами.

6.11. Разом з тим за приписами частини другої статті 22 ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) позивачами в господарському процесі є підприємства та організації, зазначені в статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

6.12. Тож господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли: склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) за наявності між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; за наявності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; за відсутності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення зазначеного вище спору судом іншої юрисдикції.

6.13. Відповідно до частин першої, другої статті 3 ГК України як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

6.14. За статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

6.15. Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець, зокрема, самостійно формує програму діяльності, обирає постачальників та споживачів продукції, що виробляється, залучає матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлює ціни на продукцію та послуги відповідно до закону (стаття 44 ГК України).

6.16. За частиною першою статті 333 ГК України фінанси суб`єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку; кредитування суб`єктів господарювання врегульовано, крім положень ЦК України, також спеціальною нормою - статтею 346 ГК України.

6.17. Тож залучення суб`єктом господарювання за кредитним договором коштів для фінансування власної поточної діяльності є складовою частиною господарської діяльності, здійснюваної з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а правовідносини, що виникають у зв`язку з укладенням, виконанням та припиненням такого договору, - господарськими.

6.18. Правові основи для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України станом на час вирішення спору були визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у відповідній редакції.

6.19. У силу пунктів 5 та 7 статті 1 наведеного вище Закону операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів є фінансовою послугою, а учасниками ринку фінансових послуг є, зокрема, споживачі фінансових послуг.

6.20. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вжите у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції, чинній на час вирішення спору) поняття споживача фінансових послуг було застосовним саме для регулювання правовідносин, передбачених цим Законом, не розмежовувало суб`єктний склад споживачів фінансових послуг (фізичні чи юридичні особи), мети отримання таких послуг (для особистих потреб чи для забезпечення покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) для досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку), а тому не може бути безпосередньо ототожнено з поняттям споживача у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

6.21.Разом з тим за пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у значенні цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

6.22. Відтак на правовідносини між позивачем та відповідачем щодо укладення, виконання та припинення спірного кредитного договору не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідні висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.

6.23. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України).

6.24. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 ЦК України).

6.25. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Іпотекодавцем може бути боржник за основним зобов`язанням або майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника (абзаци сьомий і восьмий статті 1 Закону України «Про іпотеку»).

6.26. За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи позивач як боржник за кредитним договором, укладеним для забезпечення його поточної діяльності, також уклав договір іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань за таким договором, тобто узгодив інший спосіб виконання ним своїх зобов`язань за господарським договором.

6.27. Спір про виконання позичальником - фізичною особою - підприємцем господарського кредитного договору, господарське зобов`язання за яким забезпечене іпотекою комерційної нерухомості такого позичальника належить до юрисдикції господарських судів.

6.28. Як уже зазначалося вище, у справі, яка переглядається, позивачка просила визнати припиненими зобов`язання за укладеними нею кредитним договором та іпотекою. При цьому в кредитному договорі відображено статус позивачки як фізичної особи - підприємця, а договір іпотеки містить вказівку про підписання його фізичною особою, не зазначаючи про статус іпотекодавця як суб`єкта господарювання.

6.29. Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

6.30. Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

6.31. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

6.32. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

6.33. Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

6.34. Набуття статусу фізичної особи - підприємця не означає, що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.

6.35. Водночас лише та обставина, що фізична особа - підприємець не відобразила наявність у неї такого статусу в тексті укладеного договору, не змінює характеру набутих нею прав та обов`язків як таких, що виникли з господарських правовідносин, якщо такі правовідносини мають ознаки здійснення їх у межах господарської діяльності.

6.36. Відтак висновки судів попередніх інстанцій про розгляд справи судом загальної юрисдикції не відповідають наведеним вище нормам процесуального права, а отже, й оскаржувані судові рішення є такими, що постановлені з порушенням норм процесуального права.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

7.2. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

7.3. Згідно з частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

7.4. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року слід скасувати, а провадження у справі - закрити.

8. Щодо розподілу судових витрат

8.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись статтями 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року скасувати.

Провадження у справі № 743/534/16-ц закрити.

Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

О. С. Ткачук

Судді:

Н. О. Антонюк

О. Р. Кібенко

С. В. Бакуліна

В. С. Князєв

Ю. Л. Власов

Л. М. Лобойко

М. І. Гриців

Н. П. Лященко

Д.А. Гудима

О. Б. Прокопенко

В. І. Данішевська

Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна

О.М. Ситнік

О. С. Золотніков

В. Ю. Уркевич

О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 89180559

Link to post
Share on other sites

Велика палата в бажанні захищати інтереси ФГВФО перевищила сама себе. Не дивлячись на те що спір за цим кредитним договором вже відбувався в цивільній юрисдикції, та рішенням ВССУ це підтверджено в іншій справі.

Крім того, ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 25.07.2017 року, в цій справі, апеляційну скаргу ПАТ „Дельта Банк” залишено без задоволення з тих підстав, що за суб’єктним складом Договір кредиту №КФ-АН-2016657 від 21.03.2013 року укладений між юридичною особою та громадянином України та в силу ст.15 ЦПК України в частині, що стосується вимог ОСОБА_5 про визнання припиненими правовідносин, що виникли з кредитного договору, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ці рішення є чинним та ніким не скасовані, Велика палата вирішила скасувати рішення у справі що вирішена по суті, та необгрунтовано на мій погляд прийти до висновку, що зараз цей спір вже підлягає розгляду у господарському суді.

Раніше рішеннями було встановлено, що банк створив штучну заборгованість, навмисно не зарахувавши вчасно кошти на погашення кредиту.

Особисто навіть я такого цинізму та протиправності не очікував від Великої палати. Це ганьба. особливо, якщо ще пригадати, що за висновком цієї ж Великої палати спори до 200 000 грн це взагалі адміністративна юрисдикція. На мій погляд, це приклад не здорових амбіцій та неприхованої дурниці.

  • Like 1
Link to post
Share on other sites
  • 2 months later...

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 0740/993/18
      Провадження № 11-1154апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року (суддя Гаврилко С. Є.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року (судді Пліш М. А., Шинкар Т. І., Судова-Хомюк Н. М.),
      У С Т А Н О В И Л А :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:
      визнати бездіяльність Ужгородської міської ради (Управління державного архітектурно-будівельного контролю (далі - ДАБК) Ужгородської міської ради) щодо невнесення до Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі - Реєстр) змін до відомостей у декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ЗК142132750687, що містяться в Реєстрі, а саме: у розділі «Об`єкт» замість «Індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок; АДРЕСА_1 » зазначити: «Індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок; АДРЕСА_1 » протиправною;
      зобов`язати відповідача внести зміни до відомостей, що містяться в Реєстрі, а саме: у розділі «Об`єкт» замість «Індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок; АДРЕСА_1 » зазначити: «Індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок; АДРЕСА_1 ».
      2. На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона придбала у громадянки ОСОБА_2 дві земельні ділянки та розташований на них житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , відомості про що було внесено до відповідних державних реєстрів.
      3. З метою з`ясування інформації про будівництво цього будинку та введення його в експлуатацію позивачка звернулася до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції (далі - ДАБІ) у Закарпатській області з проханням надати інформацію про будівельні роботи щодо цього об`єкта. З отриманого у відповідь листа позивачка дізналася, що у Реєстрі немає інформації про будівельні роботи стосовно об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , водночас дозвіл на початок будівельних робіт за цим об`єктом видавала Інспекція ДАБК, яку припинено 20 січня 2015 року.
      4. З Реєстру позивачка з`ясувала, що у ньому міститься декларація про готовність об`єкта до експлуатації під № ЗК142132750687, яка стосується будинку АДРЕСА_1 , при цьому в розділі «Проектувальник, підрядник та інформація про земельну ділянку» зазначено відомості про тих осіб, які здійснювали будівельні роботи у належному їй будинку АДРЕСА_2 , що знаходиться на тій же вулиці. Натомість, як стверджує позивачка, за адресою АДРЕСА_1 перебуває недобудова, щодо якої, зі слів її власника, декларація про готовність об`єкта до експлуатації не реєструвалася.
      5. Вважаючи, що наявна в Реєстрі декларація про готовність об`єкта до експлуатації під № ЗК142132750687 стосується належного їй будинку АДРЕСА_2 , а зазначені в ній відомості про будинок АДРЕСА_1 на цій же вулиці є наслідком технічної помилки (описки), допущеної на першій сторінці декларації попередньою власницею будинку ОСОБА_2 , на користь чого свідчать наведені в розділі 11 згаданої декларації відомості щодо місцезнаходження об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , позивачка з метою приведення у відповідність зазначеної у Реєстрі інформації направила Управлінню ДАБК Ужгородської міської ради відповідну заяву та декларацію зі змінами.
      6. У відповідь на цю заяву відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що оскільки декларацію № ЗК142132750687 зареєструвала Інспекція ДАБК у Закарпатській області за заявою ОСОБА_2 , яку вказано як замовника будівництва, та 02 жовтня 2013 року на зазначений об`єкт було оформлено право власності, немає передбачених статтею 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» правових підстав для внесення змін у декларацію.
      7. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невнесення змін до Реєстру протиправною, позивачка звернулася до місцевого адміністративного суду із цим позовом.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      8. Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалою від 26 грудня 2018 року, яку залишив без змін Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 лютого 2019 року, закрив провадження в адміністративній справі, роз`яснивши позивачці, що цю справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
      9. За висновками суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, позивачка звернулася до суду із цим позовом за захистом її речового права, спірні правовідносини стосуються користування належним їй будинком, мають приватноправовий характер і їм передує невирішений спір про право цивільне. Водночас вимоги позивачки не пов`язані із захистом її прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. Отже, цю справу належить розглядати в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      10. ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      11. Скаржниця категорично не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що метою звернення до суду є захист її речового права, а також, що спірним правовідносинам передує невирішений приватноправовий спір, оскільки у справі ніким не ставиться під сумнів та не оспорюється право власності позивачки на будинок АДРЕСА_2 . Натомість скаржниця стверджує, що підстави подання позовної заяви обумовлені бездіяльністю відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо невнесення змін до Реєстру, внаслідок чого наявна у ньому інформація стосовно відомостей у декларації готовності належного їй будинку до експлуатації не відповідає дійсності. З урахуванням наведеного ОСОБА_1 вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі має приватноправовий, а не публічно-правовий характер.
      Позиція інших учасників справи
      12. Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило.
      Рух касаційної скарги
      13. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалами від 22 березня та 16 жовтня 2019 року відкрив касаційне провадження та призначив до розгляду справу за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року.
      14. Ухвалою від 17 жовтня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      15. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 грудня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду у порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      Обставини справи
      16. Відповідно до договорів купівлі-продажу від 23 серпня 2014 року ОСОБА_1 придбала в ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , та дві земельні ділянки, на яких він розташований, площею 0,04 га та 0,014 га відповідно (кадастрові номери 2110100000:46:002:0050 та 2110100000:46:002:0196).
      17. Право власності на ці об`єкти нерухомого майна було зареєстровано за позивачкою. Відомості про це внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      18. У подальшому, у відповідь на адвокатські запити представника ОСОБА_1 , Управління ДАБІ у Закарпатській області листами від 01 березня та 04 червня 2018 року повідомило, що в Реєстрі немає інформації про будівельні роботи щодо об`єкта за адресою: АДРЕСА_2 , а також надіслало копію декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ЗК142132750687, зареєстровану Інспекцією ДАБК у Закарпатській області 02 жовтня 2013 року.
      19. На першій сторінці цієї декларації об`єктом зазначено індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок АДРЕСА_1 , замовником - ОСОБА_2 .
      20. Водночас у розділі 11 декларації «Відомості про об`єкт» місцезнаходженням об`єкта указано АДРЕСА_2 , а в її розділі 11-1 «Інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію» є посилання на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:46:002:0196.
      21. У Реєстрі стосовно декларації за № ЗК142132750687 відображено інформацію, що об`єктом є індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок АДРЕСА_1 .
      22. Позивачка, посилаючись на те, що внаслідок технічної помилки (описки), зробленої у декларації попередньою власницею, у Реєстрі містяться недостовірні відомості щодо належного їй будинку, з метою приведення їх у відповідність дійсним обставинам звернулася через свого представника до Управління ДАБК Ужгородської міської ради із заявами про внесення до Реєстру відповідних змін.
      23. Управління ДАБК Ужгородської міської ради листом від 23 липня 2018 року № 316-1/16-16 повідомило, що декларацію про готовність об`єкта до експлуатації за № ЗК142132750687 було зареєстровано за заявою ОСОБА_2 , яка зазначена замовником будівництва. Оскільки замовником будівництва є ОСОБА_2 , цей об`єкт зданий в експлуатацію 02 жовтня 2013 року і на нього за замовником зареєстровано право власності, то правових підстав, передбачених статтею 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», для внесення змін немає.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      24. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      25. Згідно із частиною першою статті 2 КАС (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      26. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
      27. За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      28. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      29. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      30. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      31. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала свою правову позицію щодо правил розмежування предметної юрисдикції, а також критеріїв, які при цьому потрібно враховувати.
      32. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      33. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, або їхніх службових чи посадових осіб є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі зазначених суб`єктів не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      34. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      35. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      36. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.
      37. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
      38. У справі, яка переглядається, позивачка оскаржує бездіяльність Управління ДАБК Ужгородської міської ради щодо невнесення змін до Реєстру, а саме до відомостей, що стосуються декларації № ЗК142132750687 про готовність об`єкта до експлуатації, у якій, за словами ОСОБА_1 , внаслідок технічної помилки (описки) попередньої власниці неправильно відображено адресу належного позивачці будинку.
      39. Закриваючи провадження в адміністративній справі та роз`яснюючи ОСОБА_1 право на звернення із цим позовом у порядку цивільного судочинства, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір обумовлений потребою захисту її речового права, спірні правовідносини стосуються користування належним їй будинком і їм передує невирішений спір про право цивільне.
      40. Велика Палата Верховного Суду вважає цей висновок помилковим.
      41. Так, механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначено в Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (у відповідній редакції).
      42. Процедуру внесення інформації до Реєстру та змін до нього унормовано Порядком ведення єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року № 92 (у відповідній редакції), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 липня 2011 року за № 885/19623 (далі - Порядок).
      43. За змістом пунктів 2, 3, 4 цього Порядку Реєстр ведеться з метою забезпечення, зокрема, відкритості, доступності інформації щодо документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.
      44. Ведення, адміністрування, функціонування і супроводження програмного забезпечення реєстру, збереження та захист бази даних реєстру, забезпечення доступу до нього органів державного архітектурно-будівельного контролю здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України.
      45. Подання даних для внесення їх Держархбудінспекцією до реєстру здійснюється відповідальними посадовими особами органів державного архітектурно-будівельного контролю, які пройшли підготовку до роботи з реєстром.
      46. Згідно з пунктом 8 Порядку підставами для внесення Держархбудінспекцією поданих органом державного архітектурно-будівельного контролю даних до реєстру є, зокрема, отримання цим органом повідомлення про зміну даних у зареєстрованих деклараціях про готовність об`єкта до експлуатації, внесення змін до них у зв`язку з виявленими технічними помилками.
      47. Суди попередніх інстанцій, стверджуючи про те, що позивачка як власниця житлового будинку АДРЕСА_2 звернулася із цим позовом з метою захисту її речового права, залишили поза увагою те, що порушене нею питання про зобов`язання відповідача внести зміни до Реєстру, зокрема до відомостей, що містяться у декларації про готовність об`єкта до експлуатації, не впливає на обсяг цих прав, їх виникнення, зміну чи припинення.
      48. Крім цього, суди жодним чином не обґрунтували своїх тверджень стосовно того, який саме існує невирішений спір, що виник із цивільних правовідносин і передує спірним правовідносинам у цій справі, не вказали на предмет та склад учасників такого спору, адже очевидно, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, не висуває вимог щодо належного позивачці майна, водночас суди не встановлювали обставин щодо існування майнового інтересу інших осіб на згадане майно у межах цієї справи та до участі у ній їх не залучали.
      49. Також, зазначаючи про те, що за захистом своїх прав позивачка може звернутися в порядку цивільного судочинства, суди не обґрунтували того, у який саме з передбачених нормами ЦПК способів захисту вона може поставити перед судом питання про внесення змін до відомостей, що містяться у Реєстрі, тобто чи можливе взагалі відновлення її прав у порядку, визначеному положеннями ЦПК.
      50. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначили характер спірних правовідносин у цій справі та дійшли передчасних висновків про те, що її належить розглядати в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      51. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      52. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      53. За правилами частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      54. Оскільки оскаржувані судові рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, суди попередніх інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга позивачки підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до місцевого адміністративного суду для продовження її розгляду.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      55. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      56. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 345, 349, 353, 356, 359КАС, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      2. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року - скасувати.
      3. Справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії направити до Закарпатського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 92270703
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 813/2653/18
      Провадження № 11-796апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Авангард» до Львівської міської ради, треті особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про скасування рішення
      за касаційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Авангард» на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року
      (суддя Москаль Р. М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду
      від 27 березня 2019 року (судді Бруновська Н. В., Затолочний В. С., Матковська З. М.),
      У С Т А Н О В И Л А:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Авангард» (далі - ОСББ «Авангард») звернулося до суду з позовом до Львівської міської ради, у якому просило скасувати ухвалу Львівської міської ради від 07 червня 2018 року № 3585 в частині надання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування індивідуальних будинків та ведення садівництва.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2. Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 24 січня 2019 року закрив провадження у справі, роз`яснивши позивачу, що ця справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      3. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 березня 2019 року ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року залишив без змін.
      4. Судові рішення мотивовано тим, що оскаржуване рішення відповідача стосується прав, свобод та інтересів третіх осіб, а не позивача. У цій справі існує невирішений спір про право користування спірною земельною ділянкою, що унеможливлює його розгляд за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності (постійного користування) на земельну ділянку. Вимога про скасування рішення органу місцевого самоврядування, що має майновий характер або пов`язана з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, є способом захисту цивільних прав та інтересів та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      5. ОСББ «Авангард» подало касаційну скаргу, у якій посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зазначає, зокрема, про публічно-правовий характер цього спору, оскільки вважає, що предметом судового розгляду є протиправні дії відповідача при здійсненні ним владних управлінських функцій.
      Позиція інших учасників справи
      6. Від відповідача та третіх осіб відзиву на касаційну скаргу не надходило.
      Рух касаційної скарги
      7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 травня 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 29 липня 2019 року призначив її до розгляду.
      8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 31 липня 2019 року справу за позовом ОСББ «Авангард» до Львівської міської ради, треті особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про скасування рішення передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      10. Ухвалою Львівської міської ради від 07 червня 2018 року № 3585 «Про надання громадянам дозволу на виготовлення документації із землеустрою» мешканцям будинку
      АДРЕСА _1 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та технічної документації із землеустрою для оформлення землекористування на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
      11. ОСББ «Авангард», створене мешканцями багатоквартирного будинку за адресою:
      АДРЕСА _2 , вважаючи ухвалу відповідача протиправною, оскільки вказана земельна ділянка з 1953 року перебуває в користуванні мешканців будинку АДРЕСА_2 , звернулось до суду із цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      12. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      13. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      14. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      15. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закономустановлений інший порядок судового вирішення.
      16. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      17. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      18. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      19. За правилами пунктів 1, 3 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      20. Як убачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовував позов про скасування рішення органу місцевого самоврядування наявністю в нього існуючого речового права на спірну земельну ділянку, вказавши, що частина земельної ділянки, дозвіл на виготовлення проекту землеустрою якої надано оскаржуваним рішенням відповідача третім особам, перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного житлового будинку, а отже є спір про право.
      21. Ураховуючи суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, постановляючи оскаржувані рішення, суди першої й апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що спір у цій справі не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      22. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      23. За змістом частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      24. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      25. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Авангард» залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 92270702
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      06 жовтня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 2-24/494-2009
      Провадження № 12-4гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2019 року (головуючий суддя Коробенко Г. П., судді Куксов В. В., Кравчук Г. А.) й ухвалу Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року (суддя Лилак Т. Д.), винесені за результатами розгляду подання приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, у справі № 2-24/494-2009 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рехау» до фізичної особи - підприємця Кофтєлєва Тимофія Анатолійовича, особа, права якої обтяжуються - ОСОБА_1 , про стягнення 84 195,47 грн та
      УСТАНОВИЛА:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст подання приватного виконавця
      1. Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 квітня 2009 року у справі № 2-24/494-2009 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рехау» (далі - ТОВ «Рехау») до фізичної особи - підприємця Кофтєлєва Тимофія Анатолійовича (далі - ФОП Кофтєлєв Т. А.) про стягнення 92 355,58 грн задоволено частково. Стягнуто з ФОП Кофтєлєва Т. А. на користь ТОВ «Рехау» 60 386,37 грн заборгованості, 3 832,22 грн інфляційних втрат, 17 580,72 грн 48 % річних, 6 745,26 грн пені, 885,45 грн витрат зі сплати державного мита та 115,17 грн витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні позовних вимог про стягнення 2 174,09 грн пені відмовлено. На виконання вказаного рішення Господарським судом Автономної Республіки Крим 28 квітня 2009 року було видано відповідний наказ.
      2. Приватним виконавцем Виконавчого округу Полтавської області Скрипником Володимиром Леонідовичем (далі - приватний виконавець) 07 серпня 2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 56938394 з виконання наказу про примусове виконання рішення № 2-24/494-2009, виданого 28 квітня 2009 року Господарським судом Автономної Республіки Крим.
      3. У квітні 2019 року приватний виконавець звернувся до Господарського суду Київської області з поданням у межах справи № 2-24/494-2009, у якому просив визнати житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку, які зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_1 , спільною сумісною власністю подружжя; визначити 1/2 частку в праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 54,1 кв. м, житловою площею 28,06 кв. м та 1/2 частку в праві власності на земельну ділянку площею 0,215 га, кадастровий номер 5324083901:01:001:0266, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за Кофтєлєвим Т. А., на які можливо звернути стягнення.
      4. Подання обґрунтоване тим, що приватним виконавцем здійснено всі можливі та необхідні дії, пов`язані з виконанням рішення суду, проте таке виконання унеможливлюється внаслідок ігнорування боржником законних вимог приватного виконавця та вчиненням ним дій (бездіяльності), які спрямовані на ухилення від виконання рішення суду, що зумовило необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яким він володіє на праві спільної сумісної власності та яке перебуває в інших осіб, а саме: частину житлового будинку та земельної ділянки, які за час шлюбу набуто боржником Кофтєлєвим Т. А. і ОСОБА_1 та зареєстровано за останньою на праві приватної власності.
      Обставини звернення приватного виконавця до суду
      5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що приватним виконавцем 07 серпня 2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 56938394 з виконання наказу про примусове виконання рішення № 2-24/494-2009, виданого 28 квітня 2009 року Господарським судом Автономної Республіки Крим, про стягнення з ФОП Кофтєлєва Т. А. на користь ТОВ «Рехау» боргу в сумі 89 107,03 грн.
      6. У ході виконавчого провадження приватним виконавцем вчинено низку дій, спрямованих на виконання зазначено наказу.
      7. Так, приватним виконавцем встановлено відсутність сільськогосподарської техніки, тракторів, комбайнів та інших самохідних машин, транспортних засобів, зареєстрованих на праві приватної власності за боржником.
      8. На підставі інформаційної довідки від 05 жовтня 2018 року № 140455540 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що за боржником на праві приватної власності нерухомого майна не зареєстровано.
      9. Також суди встановили, що приватним виконавцем 15 лютого 2019 року здійснено вихід за адресою боржника, а саме: АДРЕСА_1 (місце реєстрації і проживання боржника) та встановлено відсутність рухомого майна, яке підлягає опису та арешту, про що складено відповідний акт приватного виконавця.
      10. Згідно з повідомленнями від 05 жовтня 2018 року № 1043207954 та № 1043202728 Пенсійного фонду України боржник не працює за трудовим та цивільно-правовими договорами, серед осіб, які отримують пенсію, не обліковується, також відсутня інформація про номери рахунків, відкритих у банківських установах.
      11. 30 січня 2019 року приватним виконавцем винесено постанову ВП № 56938394 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
      12. На адресу приватного виконавця 18 лютого 2019 року надійшло повідомлення від 11 лютого 2019 року № 34 Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Відродження», згідно з яким боржник звільнений з господарства 18 липня 2018 року, що підтверджується наказом від 13 липня 2018 року № 279, тому виконати постанову виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника за виконавчим провадженням № 56938394 від 30 січня 2019 року неможливо.
      13. 26 березня 2019 року на адресу приватного виконавця надійшло повідомлення від 22 березня 2019 року № НЮ-15/223 Регіональної філії «Південна залізниця АТ «Укрзалізниця» про те, що боржник не перебуває в трудових відносинах з підприємством.
      14. У квітні 2019 року приватний виконавець звернувся до Господарського суду Київської області із вказаним вище поданням у межах справи № 2-24/494-2009.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      15. Ухвалою Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року подання приватного виконавця задоволено частково. Закрито провадження в частині вимог про визнання житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки, які зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_1 , спільною сумісною власністю подружжя. Визначено 1/2 частку в праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 54,1 кв. м, житловою площею 28,06 кв. м та 1/2 частку в праві власності на земельну ділянку площею 0,215 га, кадастровий номер 5324083901:01:001:0266, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за Кофтєлєвим Тимофієм Анатолійовичем , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 .
      16. Ухвалу суду мотивовано тим, що подання приватного виконавця в частині вимог про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, тому провадження у справі в частині цих вимог має бути закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Щодо вимог приватного виконавця про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для їх задоволення, оскільки Кофтєлєв Т. А. перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , отже, він разом із своєю дружиною володіє відповідним майном на праві спільної сумісної власності і частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними. З огляду на те, що боржником не надано доказів виконання рішення суду в зазначеній справі, суд вважав за можливе визначити частку майна боржника, на яке може звертатися стягнення, у майні, яким він володіє спільно з дружиною ОСОБА_1 .
      17. Не погодившись з ухвалою Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтувала, зокрема, порушенням судом першої інстанції правил предметної та суб`єктної юрисдикції і зауважила, що судом при розгляді подання приватного виконавця фактично вирішено спір щодо майна, набутого заявницею за власні кошти за час шлюбу з відповідачем, який було розірвано у встановленому законом порядку. Водночас ОСОБА_1 наголосила, що відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України суд, визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, має встановити певні факти, однак таке питання не може бути предметом судового розгляду в межах розгляду подання приватного виконавця в процесі виконання рішення суду в господарській справі, тим більше спір щодо майна подружжя в будь-якому випадку підвідомчий судам загальної юрисдикції.
      18. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року - без змін.
      19. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення подання приватного виконавця щодо визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про підвідомчість цього подання приватного виконавця господарському суду, оскільки справа №2-24/494-2009 за позовом ТОВ «Рехау» до ФОП Кофтєлєва Т. А. про стягнення заборгованості, наказ про примусове виконання рішення в якій перебуває на виконанні в приватного виконавця, розглядалась господарським судом.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      20. Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2019 року й ухвалу Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року. Інших вимог щодо подання приватного виконавця в касаційній скарзі ОСОБА_1 не висунула.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      21. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 ; встановив строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу; зупинив дію ухвали Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року в цій справі в частині визначення 1/2 частки в праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 54,1 кв. м, житловою площею 28,06 кв. м та 1/2 частки в праві власності на земельну ділянку площею 0,215 га, кадастровий номер 5324083901:01:001:0266, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель і споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , за Кофтєлєвим Тимофієм Анатолійовичем до закінчення перегляду цієї ухвали в касаційному порядку; витребував матеріали справи з Господарського суду Київської області.
      22. Ухвалою від 15 січня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження судових рішень є порушення судами правил предметної юрисдикції.
      23. Оскільки ОСОБА_1 оскаржує постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2019 року й ухвалу Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року у справі № 2-24/494-2009 з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2020 року справу прийнято та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      24. Касаційну скаргу обґрунтовано, зокрема, тим, що розмір часток дружини та чоловіка в майні, що є об`єктом спільної сумісної власності, визначається при поділі майна подружжя і такі правовідносини урегульовано положеннями Сімейного кодексу України та є цивільно-правовими, тому спори стосовно такого майна, у тому числі щодо права власності одного з подружжя на це майно, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
      25. Також ОСОБА_1 зауважила про те, що вона не є учасником виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду, тому належне їй майно не може бути об`єктом такого виконання. Вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про підвідомчість господарському суду подання приватного виконавця є помилковими.
      26. ОСОБА_1 доводить, що судами не взято до уваги факт розірвання шлюбу між нею та Кофтєлєвим Т. А. , що підтверджується рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 23 грудня 2009 року у справі № 2-2189/2009, на підставі якого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського районного управління юстиції видано свідоцтво про розірвання шлюбу від 20 серпня 2010 року, актовий запис № 141.
      27. Крім того, скаржниця вказує, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги та не надано оцінки рішенню Полтавського районного суду Полтавської області від 04 липня 2019 року у справі № 545/1476/19 за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту. Вказаним рішенням встановлено факт придбання за особисті кошти ОСОБА_1 та належності їй на праві особистої приватної власності житлового будинку з господарськими будівлями загальною площею 73,5 кв. м, житловою площею 23,6 кв. м, земельної ділянки площею 0,21 га, кадастровий номер 5324083901:01:001:0266, для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, а також земельної ділянки площею 0,05 га, кадастровий номер 5324083901:01:001:0267, для ведення особистого підсобного господарства, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
      28. Інші учасники справи письмово своєї позиції стосовно касаційної скарги ОСОБА_1 не виклали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо юрисдикції суду
      29. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що спір у цій справі не є спором між суб`єктами господарської діяльності, а характер правовідносин свідчить про те, що спір між сторонами є цивільно-правовим, тому розгляд такої справи віднесено до юрисдикції загальних судів та має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.
      30. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
      31. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
      32. Згідно із частиною першою статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
      33. Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      34. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII).
      35. За змістом ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень, позивач у цій справі (ТОВ «Рехау») звернувся за захистом свого майнового права, порушеного ФОП Кофтєлєвим Т. А., до Господарського суду Автономної Республіки Крим. Господарський суд розглянув спір у справі № 2-24/494-2009, ухвалив відповідне рішення та видав наказ 28 квітня 2009 року про стягнення з ФОП Кофтєлєва Т. А. на користь ТОВ «Рехау» коштів.
      36. Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
      37. Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (стаття 335 Господарського процесуального кодексу України).
      38. Відповідно до статті 338 Господарського процесуального кодексу України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.
      39. Частиною першою статті 12 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у зв`язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінити територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечити розгляд господарських справ Господарського суду Автономної Республіки Крим - Господарським судом Київської області.
      40. Згідно із частиною шостою статті 48 Закону № 1404-VIII стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
      41. Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
      42. Згідно із частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      43. З наведених норм права, передбачених частиною шостою статті 48 Закону № 1404-VIII, з урахуванням вимог статей 335, 338 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що в разі звернення державного або приватного виконавця з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таке подання розглядає суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення, за правилами господарського судочинства.
      44. Звідси висновки судів попередніх інстанцій про те, що розгляд подання приватного виконавця, якщо він здійснюється в порядку статті 335 Господарського процесуального кодексу України, належить до повноважень суду господарської юрисдикції та вирішується господарським судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, є правильними.
      45. Водночас Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що провадження в частині вимог приватного виконавця стосовно визнання майна спільною сумісною власністю подружжя підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір щодо правового режиму майна подружжя не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.
      Щодо суті подання приватного виконавця
      46. Задовольняючи подання приватного виконавця, суд апеляційної інстанції виходив з того, що приватний виконавець, звернувшись до суду із поданням про визначення частки майна боржника, довів, що Кофтєлєв Т. А. набув право спільної сумісної власності на спірні об`єкти нерухомого майна (житловий будинок та земельну ділянку).
      47. Щодо таких висновків апеляційного господарського суду Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      48. Як уже вказувалось, відповідно до частини шостої статті 48 Закону № 1404-VIII стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
      49. Згідно зі статтею 50 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
      50. Як установлено судами попередніх інстанцій, підставою звернення приватного виконавця до суду із цим поданням стало те, що бездіяльність боржника ускладнює виконання рішення та на переконання приватного виконавця є необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яким він володіє спільно з іншими особами. Таке майно є спільною сумісною власністю боржника та ОСОБА_1 , набуте ними в шлюбі, та частку боржника в цьому майні не визначено.
      51. Відповідно до частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
      52. При вирішенні питання про визначення частки в спільній сумісній власності слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 370 Цивільного кодексу України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
      53. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
      54. За загальним підходом, закріпленим у статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
      55. Звідси стаття 60 Сімейного кодексу України містить презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
      56. Частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
      57. Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
      58. Суди попередніх інстанцій зазначили, що згідно з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян на підставі актового запису про шлюб за реєстраційним номером 815 від 27 квітня 1985 року боржник Кофтєлєв Т. А. з 1985 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .
      59. Також суди вказали, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за дружиною боржника ОСОБА_1 під час шлюбу зареєстровано житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 54,1 кв. м, житловою площею 28,06 кв. м, та земельну ділянку площею 0,215 га, кадастровий номер 5324083901:01:001:0266, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
      60. Натомість у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошувала на неможливості задоволення подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, зокрема, на спірне майно, у якому не можна визначити частку Кофтєлєва Т. А. , оскільки зазначене майно є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
      61. 05 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з додатковими письмовими поясненнями до апеляційної скарги, до яких додала копію рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 липня 2019 року у справі № 545/1476/19 (т. 1, а. с.164-173).
      62. В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи скаржника, викладені в додаткових поясненнях до апеляційної скарги, які надійшли до суду апеляційної інстанції 05 серпня 2019 року, про те, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 04 липня 2019 року у справі № 545/1476/19 (провадження № 2-о/545/61/19) встановлено факт придбання за особисті кошти та належності ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності житлового будинку з господарськими будівлями, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , не приймаються судом до уваги, оскільки скаржником порушено встановлені частиною першою статті 266 Господарського процесуального кодексу України строки звернення до суду з відповідними додатковими поясненнями.
      63. Також суд апеляційної інстанції вказав, що рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 липня 2019 року у справі № 545/1476/19 (провадження № 2-о/545/61/19) ухвалено після постановлення Господарським судом Київської області оскаржуваної ухвали, а тому вказане рішення в силу положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України не може бути прийнято до уваги.
      64. Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
      65. Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
      66. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 91 Господарського процесуального кодексу України).
      67. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що право на справедливий суд встановлено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, відповідно до пункту 1 цієї статті кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
      68. Зміст права на справедливий розгляд справи висвітлюється в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
      69. Так, у рішенні у справі «Руіз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain, заява № 12952/87, від 23 червня 1993 року, п. 63) ЄСПЛ зазначив, що принцип рівності сторін (рівних процесуальних можливостей) є одним з проявів справедливого розгляду, який включає фундаментальне право на змагальність розгляду. Зокрема, кожна сторона вправі знати про доводи та докази, представлені іншою стороною, та мати дієву можливість коментувати їх.
      70. У рішенні у справі «Вержбицький проти Польщі» (Wierzbicki v. Poland, заява № 24541/94, від 18 червня 2002, п. 39) ЄСПЛ, посилаючись на рішення у справі «Домбо Бехер проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands, заява № 14448/88, п. 33), наголосив, що стосовно судового процесу, який стосується протилежних приватних інтересів, принцип рівності сторін передбачає, що кожній стороні забезпечується достатня можливість представити свою позицію - включаючи докази - з дотриманням вимог, які не ставлять сторону в невигідне становище по відношенню до опонента.
      71. Наведена практика ЄСПЛ свідчить, що за наявності спору про право цивільне держава повинна забезпечити учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів.
      72. На досягнення цієї мети спрямовані правила Господарського процесуального кодексу України, що регламентують позовне провадження.
      73. Зокрема, відповідач може подати відзив із запереченнями проти позову. Відповідно до частини восьмої статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. Позивач вправі подати відповідь на відзив. Відповідно до частини четвертої статті 166 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті. У відповідь відповідач може подати заперечення. Відповідно до частини четвертої статті 167 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити такий строк подання заперечення, який дозволить іншим учасниками справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті. Третя особа вправі подати пояснення щодо позову. Відповідно до частини четвертої статті 168 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити такий строк, який дозволить третій особі підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, та надати пояснення до позову або відзиву, а іншим учасникам справи - відповідь на такі пояснення завчасно до початку розгляду справи по суті.
      74. У спрощеному позовному провадженні відповідно до статті 251 Господарського процесуального кодексу України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі; треті особи мають право подати пояснення щодо позову в строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.
      75. Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
      76. Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість витребування судом доказів за клопотанням учасника справи, а статтею 84 Господарського процесуального кодексу України - право суду доручити іншому суду вчинити певні процесуальні дії щодо збирання доказів.
      77. Відповідно до частин першої, другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку; суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
      78. Натомість відповідно до статті 335 Господарського процесуального кодексу України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця; суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб; неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
      79. Таким чином, під час розгляду подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 335 Господарського процесуального кодексу України не можуть застосовуватися наведені вище норми Господарського процесуального кодексу України, які регулюють позовне провадження. Отже, розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 335 Господарського процесуального кодексу України не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право.
      80. Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що стаття 335 Господарського процесуального кодексу України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. У цьому разі відповідно до статті 338 Господарського процесуального кодексу України подання державного чи приватного виконавця розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від суб`єктного складу боржника та інших співвласників майна.
      81. Натомість за наявності спору про право стаття 335 Господарського процесуального кодексу України не підлягає застосуванню.
      82. Пунктом 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
      83. Оскільки в цій справі вбачається спір про право з ОСОБА_1 , яка вважає себе одноосібною власницею спірного майна, то судові рішення в частині визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, слід скасувати, а провадження в цій справі за поданням приватного виконавця в цій частині - закрити.
      84. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Отже, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» для цілей статті 6 Конвенції. Такі висновки відображені, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ у справах «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece, заява № 18357/91, від 19 березня 1997 року, п. 40), «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia, заява № 59498/00, від 19 березня 1997 року, п. 34).
      85. Отже, якщо боржнику разом з іншими особами належить майно на праві спільної власності, але частка боржника в праві власності не визначена, то наявність спору між співвласниками щодо розміру такої частки не може бути перешкодою для звернення стягнення на частку боржника, бо у світлі практики ЄСПЛ це означало би порушення права на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
      86. Частиною шостою статті 48 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
      87. Велика Палата Верховного Суду вважає, що виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.
      88. За змістом Закону № 1404-VIII вбачаються можливими дії виконавця, спрямовані на виконання обов`язку боржника, наявність якого встановлена рішенням суду або іншого уповноваженого органу, перед стягувачем, причому за рахунок боржника. Виконання такого рішення за боржника виконавцем неможливе в разі відсутності майна в боржника, або в разі відсутності в боржника юридичної чи фактичної можливості самостійно вчинити на користь стягувача певні дії. Отже, виконавець виконує за боржника його обов`язок перед стягувачем лише в разі, коли боржник має юридичну і фактичну можливість самостійно виконати свій обов`язок, але через дефект волі не виконує його. У зв`язку із цим здатність боржника своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки обмежується, зокрема, шляхом накладення арешту на кошти і майно боржника. Натомість виконавець своїми діями створює юридичні наслідки для боржника. При цьому виконавець не має власного юридичного інтересу у створенні таких наслідків у правовідносинах зі стягувачем чи іншими особами під час виконання рішення за боржника.
      89. Тому спір про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є спором між боржником і іншими співвласниками майна. Якщо юрисдикційність такого спору залежить від суб`єктного складу сторін, то вона визначається виходячи із суб`єктного складу співвласників спірного майна. Натомість участь у справі виконавця, а також участь у справі стягувача як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не впливає на визначення юрисдикційності такого спору.
      90. Отже, спір про визначення частки майна боржника Кофтєлєва Т. А. в майні, яким, як вважає виконавець, він володіє спільно з ОСОБА_1 , у разі подання виконавцем відповідного подання (позовної заяви), з огляду на суб`єктний склад співвласників спірного майна підлягатиме вирішенню за правилами цивільного судочинства.
      91. Повноваження виконавця на звернення з поданням (позовною заявою) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4, частина третя статті 41 Господарського процесуального кодексу України; частина друга статті 4, частина четверта статті 42 Цивільного процесуального кодексу України).
      92. Після відкриття провадження за поданням (позовною заявою) виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, боржник набуває статусу позивача (абзац перший частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України; абзац перший частини п`ятої статті 56 Цивільного процесуального кодексу України).
      93. Оскільки виконавець може звертатися з поданням (позовною заявою) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від волі боржника чи навіть всупереч такій волі, та враховуючи, що Господарський процесуальний кодекс України не містить вичерпного регулювання участі виконавця у позовному провадженні, mutatis mutandis підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 54, частин четвертої, п`ятої статті 55 Господарського процесуального кодексу України, частин третьої, четвертої статті 57 Цивільного процесуального кодексу України: зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги, заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими або виключними обставинами можлива лише за письмовою згодою виконавця; якщо боржник не підтримує заявлених позовних вимог, то це не є підставою для залишення подання без розгляду; відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє виконавця права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті.
      Щодо належного повідомлення боржника про розгляд справи
      94. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати на те, що в описовій частині оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції зазначено, що судове засідання апеляційної інстанції 08 жовтня 2019 року здійснювалось у режимі відеоконференції. У судове засідання апеляційної інстанції з`явився представник стягувача, представник скаржника (у приміщенні Полтавського районного суду Полтавської області); боржник, приватний виконавець у судове засідання не з`явились. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що до суду повернулися конверти з копіями ухвал Північного апеляційного господарського суду від 10 липня 2019 року про відкриття апеляційного провадження, від 06 серпня 2019 року про відкладення розгляду апеляційної скарги, від 19 серпня 2019 року про оголошення перерви в судовому засіданні, від 19 вересня 2019 року про призначення розгляду апеляційної скарги на 08 жовтня 2019 року, які надсилались боржнику Кофтєлєву Т. А. за адресою: АДРЕСА_2 ,причиною повернення зазначено «не проживає» та «відсутність адресата». При цьому апеляційний суд звернув увагу на те, що вказана адреса зазначена в оскаржуваній ухвалі, апеляційній скарзі та зазначена боржником у заяві від 02 серпня 2019 року, поданій господарському суду апеляційної інстанції.
      95. Надалі апеляційний господарський суд вказав, що в разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою (повідомленою суду стороною) і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17.
      96. У постанові від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «КСГ «Дніпро» залишено без руху, оскільки скаржником у порушення вимог частини третьої статті 258 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів сплати судового збору та надсилання копії скарги іншим учасникам справи, та надано час для усунення зазначених недоліків - 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали. Зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції направлено ТОВ «КСГ «Дніпро» 21 грудня 2017 року, про що свідчить відтиск штампу вихідної кореспонденції на звороті останнього аркуша цієї ухвали. За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику в разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання. Судом апеляційної інстанції встановлено, що направлена на адресу ТОВ «КСГ «Дніпро» (52441, Дніпропетровська область, Солонянський район, смт. Новопокровка, вул. Дружби, буд. 4) копія ухвали від 21 грудня 2017 року повернута органом зв`язку 04 січня 2018 року з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
      97. Натомість у пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц (провадження № 14-108цс19) міститься висновок про те, що повернення відправлення до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування сторони про час і місце розгляду справи, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      98. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
      99. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      100. Відповідно до частини першої статті 313 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.
      101. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами - скасувати, провадження в цій справі за поданням приватного виконавця в цій частині - закрити. В іншій частині судові рішення судів попередніх інстанцій слід залишити без змін.
      102. Частиною третьою статті 332 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції в постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
      103. За змістом статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      104. З огляду на скасування Великою Палатою Верховного Суду постанови Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2019 року, якою залишено без змін ухвалу Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року, дію якої в частині визначення частки в праві власності на спірне майно зупинено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, та закриття провадження в цій справі за поданням приватного виконавця в цій частині, підстави для поновлення дії ухвали суду першої інстанції відсутні.
      Керуючись статтями 231, 300-302, 308, 313, 314-315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2019 року та ухвалу Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року у справі № 2-24/494-2009 в частині визначення 1/2 частки в праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 54,1 кв. м, житловою площею 28,06 кв. м та 1/2 частки в праві власності на земельну ділянку площею 0,215 га, кадастровий номер 5324083901:01:001:0266, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за Кофтєлєвим Тимофієм Анатолійовичем , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , - скасувати.
      3. Провадження у справі № 2-24/494-2009 за поданням приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича в цій частині закрити.
      4. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2019 року та ухвалу Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року у справі № 2-24/494-2009 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. Ю. Уркевич
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова
      О. Р. Кібенко
      В. В. Британчук
      В. С. Князєв
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 92120522
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 вересня 2020 року
      м . Київ
      Справа № 916/1738/19
      Провадження № 12-33гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Власова Ю. Л.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
      представника Виконавчого комітету Одеської міської ради - уповноваженої особи Вінюкова В. М.,
      розглянула в судовому засіданні касаційні скарги:
      Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2019 року (колегія суддів: Діброва Г. І., Принцевська Н. М., Ярош А. І.);
      Виконавчого комітету Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 15 жовтня 2019 року (суддя Гут С. Ф.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2019 року,
      у справі № 916/1738/19
      за позовом Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради
      до Обслуговуючого кооперативу «Жемчужина на Малиновського»
      про зобов`язання вчинити певні дії.
      Історія справИ
      1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
      1.1. 21 червня 2019 року Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради (далі - КУ «Одесреклама», позивач) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Жемчужина на Малиновського» (далі - ОК «Жемчужина на Малиновського», відповідач) про зобов`язання усунути перешкоди позивачу у здійсненні демонтажу протиправно розміщеної дахової рекламної конструкції, зазначеної в акті фіксації від 26 листопада 2018 року № 008448/18 та приписі про усунення порушень від 04 грудня 2018 року № 01-20/7359, шляхом надання доступу на дах будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Малиновського, 18-А.
      1.2. Позов обґрунтовано тим, що відповідач усупереч статті 16 Закону України «Про рекламу» (далі - Закон № 270/96-ВР), пункту 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 (далі - Типові правила розміщення зовнішньої реклами), та пункту 6.1 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі у новій редакції, затверджених рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради (далі - Виконком) від 22 квітня 2008 року № 434 (далі - Правила розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі), без отримання відповідного дозволу на розміщення зовнішньої реклами самовільно розмістив на даху житлового будинку № 18-А по вул. Маршала Малиновського у місті Одесі рекламний засіб та чинить позивачу перешкоди у здійсненні демонтажу цієї рекламної конструкції.
      1.3. Позивач зазначив, що обов`язковою підставою для розміщення суб`єктом господарювання у населеному пункті зовнішньої реклами є отримання від органу місцевого самоврядування спеціального дозволу, який, зокрема, у місті Одесі видається робочим органом - Управлінням реклами Одеської міської ради (далі - Управління реклами) на підставі відповідного рішення Виконкому. Самовільне розміщення відповідачем рекламного засобу без виданого в установленому порядку дозволу порушує законодавство із розміщення зовнішньої реклами, а невиконання ним вимог припису про усунення порушень та вчинення перешкод КУ «Одесреклама» у здійсненні демонтажу цього рекламного засобу унеможливлює реалізацію робочим органом наданих йому повноважень, а також порушує права територіальної громади міста Одеси.
      1.4. У відзиві на позовну заяву відповідач підтвердив, що у нього на балансі дійсно знаходиться металево-пластикова конструкція, щодо якої заявлено позовні вимоги. Голова ОК «Жемчужина на Малиновського» не допустив представників КУ «Одесреклама» на об`єкт за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Малиновського, 18-А, оскільки вважає, що у вказаних осіб немає законних підстав та повноважень вчиняти дії, спрямовані на проведення демонтажу конструкцій на даху цієї будівлі. Так, з посиланням на статтю 26 Закону № 270/96-ВР та пункт 46 Типових правил розміщення зовнішньої реклами відповідач вказує, що органом, уповноваженим здійснювати контроль за дотриманням законодавства про рекламу, є Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) та її територіальні органи, зокрема Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області. Позовні вимоги КУ «Одесреклама» є формою втручання в дискреційні повноваження іншого органу, крім того, вони спрямовані на протиправне позбавлення ОК «Жемчужина на Малиновського» права власності на належні йому металево-пластикові конструкції.
      1.5. Також відповідач вважає, що виходячи зі змісту статей 1, 8, 9 Закону № 270/96-ВР металево-пластикові конструкції із сюжетом «Kadorr» та розташованим поруч голубом з гілкою у дзьобі, що символізує мир та Святий дух, не містять ознак реклами, оскільки вони розміщувались виключно для інформування споживачів.
      1.6. Відповідач звертає увагу, що в позовній заяві не зазначено, яким чином порушено права та законні інтереси КУ «Одесреклама» в результаті невиконання ОК «Жемчужина на Малиновського» вимог припису про усунення порушень від 04 грудня 2018 року № 01-20/7359, виданого йому Управлінням реклами, та в який спосіб і з яких підстав позивач перейняв функції Управління реклами. Крім того, вимога позивача не належить до юрисдикції господарських судів, оскільки між позивачем та відповідачем відсутній спір, пов`язаний зі здійсненням господарської діяльності.
      2. Фактичні обставини справи, установлені судами
      2.1. Відповідно до акта приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс від 25 квітня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діана плюс» передало на баланс ОК «Жемчужина на Малиновского» житловий комплекс, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Малиновського, буд. 18-А.
      2.2. 01 листопада 2018 року Управління реклами видало старшому інспектору відділу інспекційної роботи КУ «Одесреклама» Гороховській Оксані Юріївні направлення № 116/01-19 на проведення перевірки\інвентаризації правомірності розташування зовнішньої реклами та вивісок у Суворовському, Приморському, Київському та Малиновському районах міста Одеси строком дії до 30 листопада 2018 року.
      2.3. За результатами проведеної перевірки старшим інспектором виявлено факт розміщення ОК «Жемчужина на Малиновського» на даху житлового будинку по вул. Маршала Малиновського, 18-А у місті Одесі зовнішньої реклами у вигляді дахової конструкції розміром 15х3х1(т=0,30) без дозвільних документів, про що складений акт фіксації від 26 листопада 2018 року № 008448/18.
      2.4. 04 грудня 2018 року Управлінням реклами на ім`я ОК «Жемчужина на Малиновського» був винесений припис № 01-20/7359 про усунення порушень статті 16 Закону № 270/96-ВР, пункту 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, пункту 6.1 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, встановлених актом фіксації від 26 листопада 2018 року № 008448/18, з вимогою здійснити демонтаж дахової конструкції протягом п`яти днів з моменту отримання цього припису. У приписі також зазначено, що у разі його невиконання конструкція буде демонтована силами КУ «Одесреклама».
      2.5. Вказаний припис від 04 грудня 2018 року № 01-20/7359 було надіслано на юридичну адресу ОК «Жемчужина на Малиновського» рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення, яке було повернуто відправнику з відміткою «у зв`язку з закінченням строку зберігання».
      2.6. Внаслідок нездійснення ОК «Жемчужина на Малиновського» демонтажу дахової конструкції 08 травня 2019 року Управлінням реклами було видано направлення № 181/01-21 начальнику технічного відділу Дабкевичу Є. В., заступнику начальника технічного відділу Яворському Ю. М., головним спеціалістам технічного відділу Юрковському В. Ю., Попаз П. П. на проведення демонтажу цієї конструкції.
      2.7. 15 травня 2019 року вказаними особами та начальником юридичного відділу Куцаревим О. М. під час виконання направлення Управління реклами на проведення демонтажу від 08 травня 2019 року № 181/01-21 було складено акт про недопуск до об`єкта демонтажу - дахової конструкції за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Малиновського, 18-А, яка належить ОК «Жемчужина на Малиновського».
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 15 жовтня 2019 року позов задоволено. Зобов`язано відповідача усунути перешкоди позивачу у здійсненні демонтажу протиправно розміщеної дахової рекламної конструкції, зазначеної в акті фіксації від 26 листопада 2018 року № 008448/18 та приписі про усунення порушень від 04 грудня 2018 року № 01-20/7359, шляхом надання доступу на дах будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Малиновського, 18-А.
      3.2. Рішення місцевого суду обґрунтовано тим, що дії відповідача по самовільному розміщенню зовнішньої реклами без відповідного на те дозволу грубо порушують встановлені законодавством вимоги щодо порядку розміщення зовнішньої реклами. Винесений робочим органом ОК «Жемчужина на Малиновського» припис про усунення порушень від 04 грудня 2018 року № 01-20/7359 є чинним та обов`язковим до виконання, проте відповідачем не виконаний. КУ «Одесреклама» за наявності направлення на проведення демонтажу від 08 травня 2019 року № 181/01 зобов`язана виконати завдання, передбачене Правилами розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, а саме демонтувати цей рекламний засіб, водночас відповідач чинить перешкоди позивачу шляхом недопуску до об`єкта демонтажу. Такими діями ОК «Жемчужина на Малиновського» унеможливлює реалізацію робочим органом наданих йому повноважень у сфері розміщення зовнішньої реклами.
      3.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.
      3.4. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Правилами розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі чітко передбачені повноваження саме Управління реклами здійснювати контроль за додержанням цих Правил (у тому числі контроль щодо самовільного розміщення реклами) та звертатися до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк, а також надавати приписи щодо здійснення демонтажу таких об`єктів, що за своєю правовою природою є адміністративними повноваженнями відповідного органу. КУ «Одесреклама» згідно з положеннями Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі створена для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови. Таким чином, КУ «Одесреклама» за своєю організаційно-правовою формою є комунальним підприємством і не наділена владно-управлінськими функціями (зокрема щодо зобов`язання будь-кого вчиняти дії), а отже, відсутнє право позивача на звернення до суду щодо примусового зобов`язання відповідача усунути перешкоди при здійсненні демонтажу конструкції.
      3.5. Крім того, з посиланням на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 522/19532/14а, апеляційний суд зазначив, що за змістом Закону № 270/96-ВР та Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V) Управління реклами та КУ «Одесреклама» не належать до числа органів, уповноважених на здійснення заходів державного контролю. Отже, видавши направлення на демонтаж рекламних конструкцій і реалізуючи намір здійснити такий демонтаж, Управління реклами та КУ «Одесреклама» вийшли за межі повноважень, визначених законом, оскільки питання демонтажу незаконно встановлених рекламних конструкцій має вирішувати спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, яким є Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області, а до моменту розгляду цим органом та прийняття ним відповідних заходів реагування звернення із позовом до суду є передчасним.
      3.6. Також суд апеляційної інстанції зауважив, що місцевий господарський суд не надав правової оцінки належності дахової конструкції до елементів зовнішньої реклами, зокрема, не звернув уваги на те, що сюжет, зображений на металево-пластиковій конструкції, за своїм змістом має суто інформативний характер без надання спеціальної інформації про осіб чи продукцію, що розповсюджується у будь-якій формі та у будь-який спосіб з метою прямого чи опосередкованого одержання прибутку.
      4. Короткий зміст вимог касаційних скарг, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      4.1. 13 січня 2020 року позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2019 року, а рішення Господарського суду Одеської області від 15 жовтня 2019 року залишити в силі.
      4.2. Ухвалою від 20 лютого 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      4.3. 08 квітня 2020 року до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції звернувся Виконком, який просить оскаржувані судові рішення скасувати, а провадження у справі закрити.
      4.4. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 травня 2020 року Виконкому поновлено строк на подання касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      4.5. Ухвалою від 14 травня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частинами третьою, шостою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). В ухвалі зазначено, зокрема, про необхідність відступити від висновку щодо застосування статті 26 Закону № 270/96-ВР та норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) в частині повноважень органів місцевого самоврядування у сфері рекламних послуг, які стосуються розповсюдження та споживання реклами у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 522/19532/14а.
      4.6. Також на обґрунтування ухвали про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною шостою статті 302 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що Виконком оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
      4.7. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 червня 2020 року прийняла справу та призначила її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      5. Доводи КУ «Одесреклама»
      5.1. Позивач вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що ані КУ «Одесреклама», ані Управління реклами не наділені повноваженнями вирішувати питання стосовно демонтажу незаконно встановлених рекламних конструкцій, а також що відповідні питання має вирішувати спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, яким в Одеській області є Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області. Зазначає, що наведений висновок апеляційного суду суперечить положенням статей 16 та 27 Закону № 270/96-ВР. Звертає увагу, що закон (зокрема, частина четверта статті 27 Закону № 270/96-ВР, Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 693) надає повноваження спеціально уповноваженим органам виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів за результатами розгляду справ про порушення рекламного законодавства накладати штрафи на винних осіб, а не вирішувати питання демонтажу.
      5.2. Натомість питання демонтажу протиправно розміщених на території міста Одеси рекламних засобів врегульовані локальним нормативно-правовим актом - Правилами розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, які затверджені Виконкомом у межах своїх повноважень відповідно до частини першої статті 144 Конституції України та статті 73 Закону № 280/97-ВР. Ці Правила є чинними, не скасовані в судовому порядку, а отже, є обов`язковими до виконання у місті Одесі. Вказані Правила визначають повноваження КУ «Одесреклама» здійснювати у встановленому порядку демонтаж протиправно розміщених рекламних засобів. Крім того, правомірність здійснення цих повноважень позивачем уже була перевірена в судовому порядку та підтверджена у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 08 серпня 2018 року у справі № 916/239/18.
      5.3. Також позивач зауважує, що апеляційний суд вирішив питання про права Управління реклами, яке не було залучене до участі у справі, зазначивши, що Управління реклами вийшло за межі визначених законом повноважень, оскільки питання демонтажу незаконно встановлених рекламних конструкцій має вирішуватись спеціально уповноваженим органом виконавчої влади. Крім того, такий висновок суперечить ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2015 року у справі № К/800/37590/14, в якій зазначено, що Управління реклами наділено повноваженнями щодо складання приписів та демонтажу рекламних конструкцій, вивісок.
      5.4. Керуючись положеннями Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, КУ «Одесреклама» стверджує, що є належним позивачем у справі, оскільки доступ до протиправно розміщеного рекламного засобу є обмеженим, і відповідач не допускає співробітників позивача на дах будівлі, де знаходиться об`єкт демонтажу, а обраний позивачем спосіб захисту - зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні демонтажу - забезпечить відновлення порушеного права позивача та сприятиме усуненню порушень порядку розміщення зовнішньої реклами.
      5.5. Стосовно висловлених у постанові суду апеляційної інстанції сумнівів щодо належності спірної дахової конструкції до елементів зовнішньої реклами позивач зазначає, що належна відповідачу конструкція з написом «Kadorr» та голубом миру, встановлена на даху будинку, не відповідає жодному законодавчо визначеному критерію вивіски чи інформаційної таблички. Ця конструкція, поза всяким сумнівом, є зовнішньою рекламою у розумінні статті 1 Закону № 270/96-ВР.
      6. Доводи Виконкому
      6.1. Обґрунтовуючи своє право на звернення до суду із касаційною скаргою, Виконком із посиланням на частину четверту статті 287 ГПК України зазначає, що постановою суду апеляційної інстанції від 23 грудня 2019 року фактично зроблено висновок про безпідставність визначеного ним на виконання статті 16 Закону № 270/96-ВР порядку розміщення зовнішньої реклами у місті Одесі в частині покладення на Управління реклами та КУ «Одесреклама» повноважень з демонтажу протиправно розміщених рекламних засобів та перекладено ці повноваження на інший орган - Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області, - який таких повноважень насправді не має. Отже, відбулося безпідставне втручання суду у компетенцію Виконкому і Управління реклами та їх законну діяльність з регулювання питань розміщення зовнішньої реклами на території міста Одеси, у тому числі, без залучення вказаних осіб до участі в справі.
      6.2. Виконком наголошує, що Законом № 280/97-ВР та іншими нормативно-правовими актами до компетенції виконавчого комітету міської ради віднесені повноваження з питань розміщення зовнішньої реклами. Зокрема, виконавчий комітет міської ради безпосередньо законом наділений повноваженнями встановлювати власний порядок надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, а також здійснювати контроль за додержанням цього порядку. Звертає увагу, що і Верховний Суд України у постанові від 19 лютого 2013 року у справі № 21-18а13, і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 461/6414/17 робили висновки про наявність у виконавчого комітету міської ради повноважень зі здійснення контролю за дотриманням правил розміщення зовнішньої реклами, у тому числі вирішення питань щодо демонтажу самовільно встановлених рекламних засобів.
      6.3. Правила розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі прийняті Виконкомом у межах його повноважень та на підставі Типових правил розміщення зовнішньої реклами. Відповідно до статті 144 Конституції України та статті 73 Закону № 280/97-ВР вони є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами, що вступають у правовідносини з питань розміщення зовнішньої реклами у межах території міста Одеси. Водночас визначений цими Правилами порядок здійснення демонтажу протиправно розміщених рекламних засобів заперечується судом апеляційної інстанції, чим, відповідно, нівелюється реалізація відповідних повноважень Виконкому, у той час як самі Правила розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі є чинними та обов`язковими до виконання.
      6.4. Також Виконком стверджує, що справу було розглянуто з порушенням правил юрисдикції, мотивуючи це таким.
      6.4.1. КУ «Одесреклама» за своєю організаційно-правовою формою не є комунальним підприємством. Апеляційним судом неправильно визначено правовий статус цієї установи. Завдання та функції КУ «Одесреклама», у тому числі щодо демонтажу рекламних засобів, визначені Виконкомом у розділі 4 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі. Отже, КУ «Одесреклама» - юридична особа публічного права комунальної форми власності, у спірних правовідносинах здійснює владні управлінські функції, надані їй Виконкомом. Саме по собі невіднесення цієї установи до органу влади у розумінні законодавства не позбавляє її статусу суб`єкта владних повноважень за змістом Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та носія повноважень (прав та обов`язків) органу місцевого самоврядування у цій сфері.
      6.4.2. Контрольні заходи (перевірки), вжиття заходів демонтажу вочевидь знаходяться у площині владних управлінських функцій. Отже, правовідносини між владними суб`єктами, що наділені повноваженнями вирішувати питання, пов`язані з розміщенням рекламних засобів у місті Одесі (Виконком, Управління реклами та КУ «Одесреклама»), і розповсюджувачами зовнішньої реклами мають явний публічно-правовий характер. При цьому Управління реклами та КУ «Одесреклама» підконтрольні, підзвітні та підпорядковані Виконкому щодо покладених на них повноважень.
      6.4.3. Недопущення з боку ОК «Жемчужина на Малиновського» до об`єкта демонтажу перешкодило КУ «Одесреклама» реалізувати надані їй Виконкомом повноваження та виконати покладені на неї функції щодо демонтажу протиправно розміщеного рекламного засобу. Отже, позивач має належні правові підстави для звернення до суду, проте спір має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
      6.4.4. Згідно з частиною четвертою статті 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Відповідне право позивача передбачене статтею 145 Конституції України, в якій зазначено, що права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
      6.5. Виконком зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - щодо визначення юрисдикції спорів за зверненням до суду комунальної установи (іншої юридичної особи публічного права комунальної форми власності), що здійснює покладені на неї органом місцевого самоврядування повноваження з демонтажу протиправно розміщених рекламних засобів в порядку, встановленому виконавчим органом міської ради на відповідній території, з вимогами до розповсюджувача зовнішньої реклами про усунення перешкод у здійсненні демонтажу протиправно розміщеної рекламної конструкції. При цьому постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 522/19532/14а не є такою, що прийнята у подібних правовідносинах.
      6.6. У судовому засіданні представник Виконкому власну касаційну скаргу підтримав повністю. Касаційну скаргу позивача підтримав частково, зазначив, що вважає дії КУ «Одесреклама» правомірними по суті, проте спір, що виник між сторонами, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      7. Доводи ОК «Жемчужина на Малиновського»
      7.1. 19 березня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОК «Жемчужина на Малиновського» на касаційну скаргу КУ «Одесреклама», у якому відповідач просить залишити постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2019 року без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.
      7.2. Відповідач зазначає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність порушеного права КУ «Одесреклама» з боку ОК «Жемчужина на Малиновського», а також про те, що КУ «Одесреклама» за своєю організаційно-правовою формою є комунальним підприємством і не наділена владно-управлінськими функціями. Отже, відсутнє право позивача на звернення до суду із заявленими позовними вимогами.
      7.3. Також ОК «Жемчужина на Малиновського» стверджує, що належна йому металево-пластикова конструкція із сюжетом «Kadorr» та голубом миру не містить ознак реклами.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      8. Щодо юрисдикції спору
      8.1. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.
      8.2. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 914/1092/18).
      8.3. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання до суду позову) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
      8.4. У статті 4 ГПК України зазначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      8.5. Таким чином, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках. При цьому підставою для звернення до господарського суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
      8.6. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання до суду позову) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      8.7. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      8.8. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      8.9. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      8.10. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори між фізичними чи юридичними особами та органами державної влади, місцевого самоврядування, їхніми посадовими або службовими особами, іншими суб`єктами при здійсненні ними владних управлінських функцій, у тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.
      8.11. КУ «Одесреклама» звернулася до суду з позовом до ОК «Жемчужина на Малиновського» про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні примусового демонтажу протиправно розміщеної рекламної конструкції шляхом надання доступу на дах будинку. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач відмовив позивачу у доступі на дах будинку, чим перешкодив виконанню останнім покладених на нього повноважень щодо демонтажу рекламної конструкції на виконання направлення Управління реклами та Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, які є для нього обов`язковими. Відповідач проти позову заперечив, мотивуючи це тим, що позивач не мав відповідних повноважень, оскільки останні належать Головному управлінню Держпродспоживслужби в Одеській області.
      8.12. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» (далі - Закон № 2807-IV) елементами (частинами) об`єктів благоустрою є засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами.
      8.13. Згідно з частинами першою, четвертою статті 20 Закону № 2807-IV організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.
      8.14. Відповідно до підпункту 13 пункту а) частини першої статті 30 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами.
      8.15. Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 270/96-ВР розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
      8.16. Відповідно до пунктів 3, 5 Типових правил розміщення зовнішньої реклами зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами сільська, селищна, міська рада може утворювати відділ, управління, інший виконавчий орган або покладати відповідні функції на існуючий відділ, управління.
      8.17. Згідно з пунктом 38 Типових правил розміщення зовнішньої реклами розроблення необхідної технічної документації, монтаж (демонтаж) рекламного засобу здійснюється спеціалізованими підприємствами, установами та організаціями.
      8.18. Відповідно до пунктів 45-46 Типових правил розміщення зовнішньої реклами контроль за додержанням цих Правил здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад та інші органи відповідно до законодавства. У разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами уповноважена особа органу, який здійснює контроль за додержанням цих Правил, звертається до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк. У разі невиконання цієї вимоги орган, який здійснює контроль, подає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
      8.19. Згідно з пунктом 1.2 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення з позовом) ці Правила регламентують порядок надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами та процедуру їх переоформлення, зміни й анулювання, визначають вимоги до технічного стану, художньо-естетичного вигляду та порядку розміщення рекламних засобів, умови користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, що перебувають у комунальній власності, підстави та порядок здійснення демонтажу протиправно розміщених рекламних засобів, а також порядок здійснення контролю за дотриманням положень цих Правил.
      8.20. Відповідно до пунктів 1.5, 3.1 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі робочий орган - управління реклами Одеської міської ради, уповноважене Одеською міською радою регулювати діяльність з розміщення зовнішньої реклами у межах міста Одеси. Робочий орган, у тому числі, реєструє та видає дозволи на підставі відповідних рішень виконавчого комітету Одеської міської ради, видає направлення на здійснення демонтажу протиправно розміщених рекламних засобів.
      8.21. Згідно з пунктом 4.1 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі КУ «Одесреклама» Одеської міської ради за направленням робочого органу проводить перевірки дотримання фізичними та юридичними особами вимог цих Правил; на підставі направлення робочого органу організовує та/або здійснює власними силами у встановленому порядку демонтаж протиправно розміщених рекламних засобів.
      8.22. Відповідно до пункту 13.1 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі демонтаж рекламних засобів здійснюється КУ «Одесреклама» Одеської міської ради за направленням робочого органу. Для виконання цих функцій підприємство може використовувати послуги суб`єктів господарювання на підставі відповідних договорів.
      8.23. З наведених правових норм та обставин справи вбачається, що між сторонами виник спір у відносинах виконання позивачем делегованих йому органом місцевого самоврядування владних повноважень з демонтажу належної іншій особі рекламної конструкції. Відповідач вважає, що орган місцевого самоврядування та відповідно позивач таких повноважень не мають, оскільки вони належать до компетенції органу виконавчої влади - Держпродспоживслужби, тому перешкоджає позивачу у проведенні зазначеного демонтажу.
      8.24. Отже, між позивачем, який здійснював владні управлінські функції на підставі законодавства на виконання делегованих повноважень, та відповідачем виник публічно-правовий спір щодо законності рішень, дій позивача та інших органів місцевого самоврядування, прийнятих (вчинених) під час здійснення ними владних управлінських функцій.
      8.25. Ураховуючи викладене, а також те, що між сторонами немає спору щодо прав на зазначену рекламну конструкцію, Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір між сторонами є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      8.26. Подібні висновки були викладені Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 70, 71 постанови від 30 травня 2018 року у справі № 295/14294/17: функції з надання погоджень (дозволів) на встановлення елементів благоустрою і рекламних конструкцій, а також з контролю за дотриманням правил благоустрою населеного пункту та правил розміщення зовнішньої реклами є управлінськими і здійснюються суб`єктами владних повноважень у порядку, визначеному чинним законодавством України. Спори, які стосуються виконання суб`єктами владних повноважень зазначених функцій, зокрема демонтажу елементів благоустрою, розміщених на фасадах будівель і споруд, а також рекламних конструкцій, є публічно-правовими та мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      9. Щодо суті позовних вимог
      9.1. Оскільки суди попередніх інстанцій вирішили спір з порушенням правил предметної та суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду під час касаційного перегляду справи в порядку господарського судочинства позбавлена можливості зробити висновки щодо правильного застосування норм матеріального права по суті заявлених позовних вимог та заперечень сторін, у тому числі, стосовно: наявності у позивача передбаченого законом права на звернення до суду з подібним позовом; наявності у позивача та/або інших органів місцевого самоврядування повноважень здійснювати примусовий демонтаж об`єктів зовнішньої реклами у контексті відповідності Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі нормам Типових правил розміщення зовнішньої реклами, Закону № 270/96-ВР та інших законодавчих актів; належності металево-пластикової конструкції з сюжетом «Kadorr» та голубом миру до зовнішньої реклами тощо.
      9.2. Зазначені питання має вирішити адміністративний суд, розглядаючи відповідну адміністративну справу за правилами адміністративного судочинства.
      9.3. З наведених причин Велика Палата Верховного Суду також не може висловити правову позицію стосовно необхідності відступлення від висновку щодо застосування статті 26 Закону № 270/96-ВР та норм Закону № 280/96-ВР в частині повноважень органів місцевого самоврядування у сфері рекламних послуг, які стосуються розповсюдження та споживання реклами, у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 522/19532/14а.
      10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      10.1. На підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
      10.2. Згідно з частиною другою статті 231 ГПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
      10.3. Пунктом 5 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.
      10.4. За змістом частин першої, другої статті 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      10.5. Згідно з частиною першою статті 22, частиною другою статті 26 КАС України місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім випадків, визначених частинами другою - четвертою цієї статті. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
      10.6. Враховуючи, що господарськими судами помилково розглянуто в порядку господарського судочинства справу, віднесену до адміністративної юрисдикції Одеського окружного адміністративного суду, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу КУ «Одесреклама» необхідно задовольнити частково, касаційну скаргу Виконкому - задовольнити повністю, судові рішення попередніх інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.
      10.7. Позивач має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
      11. Щодо розподілу судових витрат
      11.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
      Керуючись статтями 308, 313, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради задовольнити частково.
      2. Касаційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради задовольнити повністю.
      3. Рішення Господарського суду Одеської області від 15 жовтня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2019 року скасувати.
      4. Провадження у справі № 916/1738/19 за позовом Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради до Обслуговуючого кооперативу «Жемчужина на Малиновського» про зобов`язання вчинити певні дії закрити.
      5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Ю. Л. Власов
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 92173719
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      30 вересня2020 року
      м. Київ
      Справа № 815/6347/17
      Провадження № 11-562апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 2 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_1 , про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправною та скасування реєстрації декларації, зобов`язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року (судді Потапчук О. В., Семенюк Г. В., Шляхтицький О. І.),
      У С Т А Н О В И Л А :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. Заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 2 (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - УДАБК), третя особа: ОСОБА_1 , про:
      - визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення перевірки та нескасування декларації про початок виконання будівельних робіт від 30 травня 2017 року № ОД082171503078 щодо реконструкції нежитлового приміщення без змін геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1 ;
      - визнання протиправною та скасування реєстрації вказаної декларації про початок виконання будівельних робіт;
      - зобов`язання розглянути питання щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною п`ятою статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
      2. Позов мотивовано тим, що при проведенні перевірки під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12017161470002168 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 Кримінального кодексу України (далі - КК), виявлено, що в оскаржуваній декларації про початок виконання будівельних робіт містяться завідомо недостовірні відомості. Незважаючи на неодноразові повідомлення місцевої прокуратури на адресу УДАБК щодо недостовірності даних, внесених ОСОБА_1 , відповідачем не вжито заходів реагування та не виявлено порушень вимог містобудівного законодавства.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 11 вересня 2018 року позов задовольнив.
      4. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 05 лютого 2019 року рішення суду першої скасував та закрив провадження у справі.
      5. Судове рішення мотивовано тим, що спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства з огляду на те, що правовідносини виникли в рамках кримінального провадження, тому перевірка скарг на дії, рішення чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень має відбуватися в тому ж порядку й тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки та оцінки доказів у кримінальному провадженні.
      6. При цьому суд апеляційної інстанції посилався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 21-1666а15 та на Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011.
      Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
      7. У касаційній скарзі прокурор просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до цього суду.
      8. Скаржник зазначає, зокрема, що спір у цій справі має бути вирішений за правилами адміністративного судочинства, оскільки його предметом є оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо невиконання вимог законодавства та протиправного нездійснення функцій, на які такий орган уповноважений. Водночас прокурор указує на те, що оскаржуваною бездіяльністю та діями відповідача щодо реєстрації декларації порушено права територіальної громади, оскільки будівництво було проведено у зеленій зоні міста без відповідних дозвільних документів.
      Позиція інших учасників справи
      9. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
      Рух касаційної скарги
      10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі.
      11. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 червня 2019 року справу за позовом прокурора до УДАБК, третя особа: ОСОБА_1 , про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправною та скасування реєстрації декларації, зобов`язання вчинити певні дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
      12. ОСОБА_1 подав до УДАБК декларацію про початок виконання будівельних робіт щодо реконструкції нежитлового приміщення без змін геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована відповідачем 30 травня 2017 року за № ОД082171503078.
      13. 13 вересня 2017 року до керівника Одеської місцевої прокуратури № 2 надійшла заява ОСОБА_2 , у якій заявник повідомив, що 12 вересня 2017 року на території Малиновського району міста Одеси здійснюється реконструкція нежитлового приміщення у Серединському сквері безпосередньо у зеленій зоні, вказане приміщення заважає вільному проходу по стежкам, які прокладені у цьому сквері. Заявник зазначив, що особи, які проводять будівельні роботи, не мають права на будівництво, оскільки земля у зелених зонах не може виділятись для будівництва об`єкта, зокрема, торгівлі. Зазначені обставини, на думку заявника, свідчать про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК, тому ОСОБА_2 просив внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове розслідування.
      14. За даним фактом були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та за результатами досудового розслідування у рамках кримінального провадження № 12017161470002168 прокуратурою було встановлено, що 30 травня 2017 року УДАБК зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт № ОД082171503078 щодо реконструкції нежитлового приміщення без змін геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1 , подану ОСОБА_1 .
      15. При проведенні перевірки Департаментом комунальної власності Одеської міської ради встановлено, що документи, які підтверджують право власності чи користування земельною ділянкою, у ОСОБА_1 відсутні, що не відповідає вимогам статей 125 та 126 Земельного кодексу України, про що складено акт від 13 вересня 2017 року № 00801.
      16. Крім того, у декларації про початок виконання будівельних робіт № ОД082171503078 зазначено, що експертиза проекту будівництва проведена філією ДП «Укрдержбудекспертиза» в Одеській області, однак, відповідно до листа
      ДП «Укрдержбудекспертиза» в Одеській області від 06 листопада 2017 року експертиза проектної документації щодо об`єкта реконструкції нежитлового приміщення філією не проводилась та експертний звіт не складався.
      17. Прокурором зроблено висновок, що у декларації про початок виконання будівельних робіт № ОД082171503078 містяться завідомо недостовірні відомості.
      18. Прокуратурою на адресу УДАБК надсилались листи з повідомленнями щодо недостовірності даних, внесених ОСОБА_1 до декларації № ОД082171503078, що є підставою для проведення позапланової перевірки.
      19. Однак відповідачем не було проведено перевірку відповідно до пункту 7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      20. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      21. За визначенням пунктів 1, 2 та 7 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      22. Згідно зі статтею 46 КАС сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
      23. Згідно з частинами третьою - п`ятою статті 53 КАС у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
      24. Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення із цим позовом) визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
      25. Відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
      26. У контексті зазначених норм можна зробити висновок, що в адміністративному процесі прокурор набуває статусу позивача в разі, якщо певними діями, рішеннями чи бездіяльністю порушено інтерес держави у публічних правовідносинах, а орган, який уповноважений реалізовувати або захищати такий інтерес, відсутній або в силу закону не наділений повноваженнями самостійно звертатися до суду.
      27. У такому випадку прокурор здійснює квазіпредставницьку функцію, виступаючи в інтересах певного органу державної влади, однак, в адміністративному судочинстві прокурор не може набувати статусу сторони у справі із самостійними інтересами, правами та обов`язками, крім випадків, коли це прямо передбачено нормами КАС.
      28. Слід повторно наголосити, що за змістом статті 2 КАС метою вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      29. Однак у спорі, що розглядається, прокурор не реалізовує публічно-владні управлінські функції стосовно відповідача та не здійснює представництво будь-якого державного органу, оскільки зі спору вбачається, що його предметом є питання додержання вимог містобудівного законодавства, відтак - органом, уповноваженим на реалізацію цього питання, власне і є відповідач.
      30. Вирішення адміністративним судом спору, який виник між прокурором та УДАБК, не відповідатиме меті ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, оскільки зводитиметься до розгляду державою в особі уповноваженого нею органу (суду) спору між іншими її органами, тобто спору держави із самою собою.
      31. Невідповідність меті вирішення публічно-правового спору та завданням адміністративного судочинства обумовлює потребу розв`язання такого спору в межах існуючих адміністративних процедур, а не в судовому порядку.
      32. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 19 КАС справами у публічно-правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, є, зокрема, спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
      33. Вирішення судом так званого «компетенційного» спору між суб`єктами владних повноважень у широкому розумінні спрямоване саме на захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, оскільки сприяє досягненню юридичної визначеності у відносинах між особами приватного права та органами державної влади.
      34. Однак спір між прокуратурою та УДАБК щодо примусу до виконання УДАБК своїх функцій не є компетенційним, можливість його вирішення адміністративним судом КАС не передбачена.
      35. При цьому у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому такий спір між державними органами не може бути вирішений у судах жодної юрисдикції.
      36. Водночас варто зауважити, що зі змісту позовної заяви опосередковано вбачається, що прокурор звертався до суду фактично за захистом прав територіальної громади як власника земельної ділянки, де розташоване побудоване третьою особою майно, дозвільні документи на будівництво якого стали, зокрема, підставою та предметом цього позову.
      37. Отже, прокурор, визначивши належне коло учасників спору та обравши відповідний спосіб захисту, має можливість звернутися до суду в порядку цивільного чи господарського судочинства.
      Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      38. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі має бути вирішений за правилами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
      39. Щодо посилань суду апеляційної інстанції на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 21-1666а15, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вона прийнята за результатами розгляду справи за позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України про визнання незаконними дій відповідача щодо розгляду його скарги на дії працівників прокуратури Оболонського району м. Києва і прокуратури м. Києва та зобов`язання відповідача провести перевірку фактів, викладених у його скарзі, тобто за іншого суб`єктного складу та предмета спору, тому не може вважатися релевантною та застосовною у цій справі.
      40. Посилання суду апеляційної інстанції на Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зокрема, на пункт 4.3, також є помилковим, оскільки предметом конституційного звернення було надання офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 КПК, статей 3, 4, 17 КАС в аспекті статті 55 Конституції України щодо таких питань:
      - чи гарантується кожному право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень на підставі статті 55 Основного Закону України, чи Конституцією України надано право оскаржувати в суді не будь-які, а лише певні категорії їхніх рішень, дій чи бездіяльності;
      - у якому судовому провадженні (адміністративному чи кримінальному) повинні вирішуватися справи за скаргами фізичної особи, яка не є учасником кримінального судочинства, але повідомила про вчинення злочину, якщо ця особа просить визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, який не прийняв жодного з рішень, передбачених статтею 97 КПК України.
      41. Конституційний Суд України вирішив, що положення статті 97 КПК в аспекті конституційного звернення і конституційного подання та в системному зв`язку з положеннями частини другої статті 55 Конституції України, частини третьої статті 110, частини п`ятої статті 234, частини другої статті 236 КПК, частини другої статті 2,
      пункту 2 частини третьої статті 17 КАС необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.
      42. Отже, цим Рішенням розтлумачено право фізичної особи, яка не є учасником кримінального судочинства, але повідомила про вчинення злочину, у разі неприйняття суб`єктом владних повноважень жодного з рішень, передбачених статтею 97 КПК, оскаржити таку бездіяльність у порядку кримінального провадження, тому суд уважає, що застосування до спірних правовідносин виключно пункту 4.3 цього Рішення Конституційного Суду України є неможливим, ураховуючи зміст Рішення та предмет конституційного подання.
      43. Велика Палата Верховного Суду підтримує висновок суду апеляційної інстанції про необхідність закриття провадження у цій справі.
      44. Водночас Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції, ухваливши по суті правильне рішення, неправильно застосував норми процесуального права, виходячи з того, що цей спір має розглядатися за правилами кримінального судочинства.
      45. Тому слід змінити мотивувальну частину постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові.
      46. Таким чином, доводи скаржника щодо належності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів не знайшли свого підтвердження під час її розгляду у суді касаційної інстанції.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      47. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      48. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      49. Відповідно до статті 351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      50. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      51. Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні, але виключно щодо мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 345, 349, 351, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.
      2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови, в решті рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 92203837