Постанова ВС-КАС про включення вкладника банка Михайлівський через ТОВ ІРЦ до переліку для виплат ФГВФО


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

14 травня 2020 року

м. Київ

справа №826/14402/16

адміністративне провадження №К/9901/1840/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Гриценка В.В.

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018 (суддя Катющенко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 (колегія у складі суддів Вівдиченко Т.Р., Файдюка В.В., Чаку Є.В.)

у справі №826/14402/16

за позовом ОСОБА_1

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Ю.П.,

треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно - розрахунковий центр",

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

І . РУХ СПРАВИ

1. 15.09.2016 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича про нікчемність транзакцій, здійснених Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 на поточний рахунок № НОМЕР_1 , що належать ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунком № НОМЕР_1 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018, позов задоволено.

3. 14.01.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Відповідача на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 , в якій він просив скасувати вищевказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

4. Ухвалою від 11.02.2019 Верховний Суд відкрив касаційне провадження. Скаржник заявляв клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішень, однак ухвалою від 11.02.2019 Верховний Суд відмови в його задоволенні. Позивач та Відповідач заявляли клопотання про розгляд справи за участі сторін, однак своєю ухвалою Верховний Суд відмовив в його задоволенні.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. 24.10.2014 між Позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський" (далі - Банк) укладено договір № 980-025-000000190 банківського рахунку, за умовами якого банк по ініціативі Клієнта відкриває Клієнту на його ім`я поточний рахунок НОМЕР_2 .

6. 14.03.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір №980-025-000203347 "Суперкапітал" (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ПАТ "Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ПАТ "Банк Михайлівський" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).

7. Відповідно до пункту 1.2 договору ПАТ "Банк Михайлівський" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 75000,00 грн; строк користування коштами - не більше 273 днів; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 12.12.2016; розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ПАТ "Банк Михайлівський" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_2 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.

8. При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1 .

9. Додатковою угодою від 29.03.2016 до договору № 980-025-000203347 від 14.03.2016 сторони дійшли згоди та виклали підпункт 1 пункту 1.2 розділу 1 "Предмет договору" в редакції наступного змісту "Сума коштів: 78000,00 грн".

10. Згідно з квитанцією від 24.03.2016 та 29.03.2016 позивачем внесено кошти у розмірі 78000,00 грн на виконання умов вищезазначеного договору.

11. 21.03.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір №980-025-000207333 "Суперкапітал" (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ПАТ "Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ПАТ "Банк Михайлівський" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).

12. Відповідно до пункту 1.2 договору ПАТ "Банк Михайлівський" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 9000,00 грн; строк користування коштами - не більше 91 дня; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 20.06.2016; розмір процентів за користування коштами - ставка: 32,3 % річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ПАТ "Банк Михайлівський" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_2 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.

13. При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1 .

14. Згідно з квитанцією від 21.03.2016 позивачем внесено кошти у розмірі 9000,00 грн на виконання умов вищезазначеного договору.

15. 05.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладено Договір №980-025-000233275 "Суперкапітал" (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).

16. Відповідно до пункту 1.2 договору ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 50000,00 грн.; строк користування коштами - не більше 271 днів; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 31.01.2017; розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" сплачує позивачу кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_2 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935, а проценти - на рахунок НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.

17. При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1 .

18. Згідно з платіжним дорученням від 05.05.2016 з рахунку позивача на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" перераховано кошти у сумі 50000,00 грн на виконання умов вказаного вище договору.

19. На підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 №14 "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 23.05.2016 №812 "Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора", яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку, шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23.05.2016 до 22.06.2016.

20. 13.06.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення № 991 "Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський", відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" з 23.06.2016 до 22.07.2016. Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" призначено Ірклієнка Ю.П.

21. Відповідно до рішення Правління Національного банку України № 124-рш від 12.07.2016 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1213 від 12.07.2016, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13.07.2016 по 12.07.2018 включно, призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнку Ю.П. строком на два роки з 13.07.2016 року по 12.07.2018.

22. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з довідкою ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 № ЗГ3/236 про стан рахунку НОМЕР_2 , 19.05.2016 на поточний рахунок позивача НОМЕР_2 надійшли кошти від ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр":

23. -в розмірі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016";

24. -в розмірі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016";

25. -в розмірі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016";

26. -в розмірі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016".

27. Зазначеною довідкою також повідомлено позивача, що зараховані кошти на його поточний рахунок НОМЕР_2 з рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" НОМЕР_4 в сумі 179,02 грн, 9000,00 грн, 50000,00 грн та 78000,00 грн є нікчемним правочином в силу положень статті 215 Цивільного кодексу України та пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". На момент проведення вищезазначеної транзакції ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" не мало в своєму розпорядженні достатньої кількості залишку коштів для проведення розрахунків за договорами № 980-025-000207333 від 21.03.2016, № 980-025-000233275 від 05.05.2016 та № 980-025-000203347 від 14.03.2016. Набуття товариством у розпорядження коштів ПАТ "Банк Михайлівський" здійснено на підставі нікчемних договорів в порушення вимог діючого законодавства України та всупереч прямої заборони Національного банку України на укладення такого роду договорів. Таким чином, на рахунок позивача було безпідставно та в порушення вимог діючого законодавства України зараховано кошти, що належать ПАТ "Банк Михайлівський". Право власності на такі кошти у позивача не виникає, а отже подальше здійснення позивачем будь-яких дій по розпорядженню коштами, що належать ПАТ "Банк Михайлівський", також є нікчемними. У відповідності до вимог статті 216 Цивільного кодексу України сума коштів 137179,02 грн має бути повернута ПАТ "Банк Михайлівський".

28. Крім того, повідомленням ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 №ЗГ3/236/1 про нікчемність правочину позивача проінформовано, що переказ коштів (транзакція), здійснений ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 в сумі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016"; в сумі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016"; в сумі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016"; в сумі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016" на рахунок НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , є нікчемними.

29. Не погодившись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ІІІ . ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

30. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у відповідача відсутні законні підстави для невключення позивача до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду в розумінні приписів закону, оскільки в розумінні статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позивач є вкладником Банку, а кошти, які надійшли для неї як вкладника за Договором банківського рахунку, в розумінні тієї ж статті, є вкладом, на який поширюються гарантії, передбачені статтею 26 цього Закону.

І V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

31. Відповідач у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення і відмовити у задоволенні позову з наступних підстав.

32. Зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій була недостатньо досліджена правова природа Договору та вони дійшли хибного висновку про те, що позивач набув право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду у межах граничного розміру відшкодування, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 4452, оскільки кошти позивача були залучені фінансовою компанією, як позика з подальшим поверненням їх на рахунок позикодавця. 05.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладено Договір №980-025-000233275 "Суперкапітал" (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).

33. 19.05.2016 з банківського рахунку ТОВ «Інвестиційно-Розрахунковий центр» позивачу було здійснено повернення коштів на його банківський рахунок. Оскільки саме залучені банком кошти прирівнюються до вкладу, то внаслідок залучення коштів фінансовою компанією на рахунок позивача, такий клієнт не може бути прирівняним до вкладника проблемного банку. За вказаних обставин дії уповноваженої особи по формуванню переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є правомірними, оскільки уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та нормативо-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (в тому числі договорів), що є нікчемними.

34. 28.02.2019 надійшов відзив від Позивача. Позивач у своєму відзиві покликається на необгрутованість доводів касаційної скарги та правомірність рішень судів першої та апеляційної інстанції, оскільки його безпідставно не було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Рішення відповідача про нікчемність переказу коштів (транзакції), здійснених ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у сумі 137179,02 грн на його рахунок є необґрунтованим та таким, що порушує його право на отримання гарантованої суми вкладу.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

35. Перевіряючи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні даного спору, Суд зазначає таке.

36. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

37. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема Законом № 4452-VI.

38. Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

39. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.

40. Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

41. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

42. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

43. Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

44. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

45. Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченою Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25 Закону № 4452-VI).

46. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.

47. Отже, Закон № 4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

48. В свою чергу, відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

49. Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, називається тимчасовою адміністрацією.

50. Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України".

51. Частинами третьою, п`ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

52. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

53. Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

54. При цьому правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (частина третя статті 36 Закону № 4452-VI).

55. Закон № 4452-VI визначає порядок складання Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється.

56. Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком правочинів протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банк, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.

57. Наказом Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" від 01.06.2016 № 42/2 затверджено результати проведеної перевірки правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними, викладені в Акті № 2 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, за яким встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання 19.05.2016 платіжних документів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" по перерахуванню коштів на рахунки 12160 фізичних осіб в сумі 1 298 015 973, 74 грн, у відповідності до положень пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

58. Згідно з витягом з Додатку 2 до Акта № 2 від 01.06.2016 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, до переліку фізичних осіб, на рахунки яких 19.05.2016 здійснено перерахування коштів з поточного рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", включено позивача.

59. У частині третій статті 38 Закону № 4452-IV, якою врегульовано заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, визначено підстави, з яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.

60. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

61. За правилами частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

62. Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI містить перелік підстав, за наявності яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.

63. При цьому, Законом України від 16.07.2015 №629-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" (далі - Закон №629-VIII), який набрав чинності 12.08.2015 частину третю статті 38 Закону № 4452-IV доповнено пунктом 9 згідно із яким правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у разі здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

64. Разом з цим, з метою забезпечення захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банків, вирішення питання щодо відшкодування їм коштів, а також для запобігання таким зловживанням у майбутньому 15.11.2016 за № 1736-VІІІ прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживанням у сфері банківських та інших фінансових послуг" (далі - Закон № 1736-VІІІ), яким також внесені зміни до Закону № 4452-VI.

65. З пояснювальної записки до проекту Закону № 1736-VІІІ видно, що необхідність прийняття вказаного законопроекту виникла у зв`язку з набуттям розповсюдження схемою, за якою у приміщеннях банку фізичним особам пропонується укладати не договори банківського вкладу з банком, а договори позики з небанківськими фінансовими установами через повіреного, яким виступає банк. При цьому з метою введення в оману споживачів щодо дійсного предмета договору банк відкриває кожному клієнту банківський рахунок, з якого в подальшому кошти перераховуються на рахунки небанківських фінансових установ.

66. Як зазначено у пояснювальній записці, за даними Фонду, із використанням саме такої схеми було ошукано за посередництвом лише ПАТ "Банк "Михайлівський" 14 тисяч фізичних осіб на загальну суму, що перевищує 1,5 млрд гривень.

67. Крім того, зловживаючи низьким рівнем правової та фінансової культури фізичних осіб, особливо людей пенсійного віку (понад 45 відсотків фізичних осіб, постраждалих від схеми, реалізованої, зокрема, за участю ПАТ "Банк Михайлівський", є старшими 55 років), банком не надавалася таким особам чітка та однозначна інформація про те, що на кошти, залучені як позика до небанківської фінансової установи, не поширюються гарантії щодо їх відшкодування.

68. З метою захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банку, в тому числі і клієнтів ПАТ "Банк Михайлівський", та унеможливлення мультиплікації таких схем у майбутньому виникла необхідність внести зміни до законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банки і банківську діяльність" та "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" для врегулювання питань:

- поширення на зазначених осіб гарантій відшкодування коштів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- посилення відповідальності небанківських фінансових установ (у тому числі пов`язаних із банками), якими у зазначений вище спосіб були залучені, як позика, кошти від фізичних осіб;

- встановлення заборони фінансовим установам залучати кошти фізичних осіб (крім учасників такої установи) із зобов`язанням щодо їх повернення, у тому числі шляхом отримання позики, у разі якщо це прямо не передбачено законом про діяльність відповідної фінансової установи;

- встановлення обов`язку банка при виконанні функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів від фізичних осіб попередньо ознайомлювати у письмовій формі таких фізичних осіб про непоширення на їх кошти, залучені на користь третіх осіб, гарантій, встановлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

69. 19.11.2016 набрали чинності положення пункту 15 Прикінцевих Положень Закону № 4452-VІ, внесені Законом №1736-VІІІ, яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.

70. Фонд зобов`язано ретельно вивчити документи щодо кожної фізичної особи, яку прирівняно до вкладника і кошти якої прирівняні до вкладу цим пунктом, і не пізніше 20 робочих днів з дня набрання чинності Законом № 1736-VІІІ розпочати за рахунок коштів Фонду у межах суми відшкодування, визначеної частиною першою статті 26 цього Закону, виплату відшкодування коштів фізичним особам, які набули право на таке відшкодування у зв`язку з їх прирівнянням до вкладників.

71. Тобто, з метою поширення гарантій Закону № 4452-VI до вкладу були прирівняні кошти фізичних осіб за чітко визначеними ознаками, які при цьому не є вкладом згідно із чинним законодавством. А саме, до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором, і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.

72. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що правочин по наданню позивачем позики ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та операції по перерахуванню коштів позичальнику та повернення коштів з рахунку вказаного товариства на рахунок позивача були вчинені після віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних.

73. Поряд з цим, під час розгляду справ судами різних юрисдикцій, у рішеннях, які набрали законної сили та, зокрема, у справі № 826/20089/16, суди встановили, що 11.11.2014 між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ПАТ "Банк Михайлівський" було укладено Договір доручення № 1, згідно з умовами якого ПАТ "Банк Михайлівський", в якості повіреного, мав здійснювати пошук, залучення та надання фізичним особам (далі - клієнти) консультацій про умови та можливість передачі останніми у позику грошових коштів на користь ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", як Довірителя, на умовах строковості та платності.

74. У відповідності до предмету Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" мав укладати договори, що передбачають отримання/залучення ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" грошових коштів у позику від фізичних осіб, за формою, передбаченою відповідним додатком до даного Договору доручення.

75. На виконання вищезазначеного Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" від імені ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладались з фізичними особами (Клієнтами) договори позики за встановленою формою, та залучались кошти на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - Договір позики).

76. Зміст вказаних фактичних обставин свідчить про те, що у межах спірних правовідносин ПАТ "Банк Михайлівський" виступав повіреним, хоча про це й не було зазначено у договорі між Позивачем та ТОВ "Інвестиційно-Розрахунковий центр".

77. Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач був повідомлений банком під підпис про непоширення гарантій банку на кошти (залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк), станом на 19.05.2016 повернуті на рахунок позивача за договором позики з небанківською фінансовою установою.

78. Отже, у справі, яка розглядається, кошти позивача відповідають чітко визначеним критеріям, визначеним змінами, внесеними до Закону № 4452-VI Законом № 1736-VІІІ, а тому вони прирівнюються до вкладу, а позивач, відповідно - до вкладника.

79. Аналогічна позиція відображена у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 21.12.2019 у справі № 823/1674/18, і Суд не вбачає підстав для відступу від неї.

80. З урахуванням наведеного, Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про зобов`язання її включити дані про рахунок позивача до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок Фону.

81. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пунктів 2, 7- 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-IV судова палата відхиляє, оскільки зазначені положення Закону № 4452-IV до спірних відносин за участю ПАТ "Банк Михайлівський" не застосовуються з огляду на те, що ці відносини врегульовано спеціальним Законом № 1736-VIII.

82. Відповідно до частини першої, третьої та четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

83. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

84. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

85. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про необхідність змінити рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині мотивів прийняття.

Керуючись ст. 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 у справі №826/14402/16 - змінити в частині мотивів задоволення позову, а в іншій частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В.М. Кравчук

Суддя А.А. Єзеров

Суддя О.П. Стародуб

Джерело: ЄДРСР 89217546

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Це наша справа. Всі три інстанції позов задовольнили. Верховний суд зазначив, що у межах спірних правовідносин ПАТ "Банк Михайлівський" виступав повіреним, хоча про це й не було зазначено у договорі між Позивачем та ТОВ "Інвестиційно-Розрахунковий центр".

Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач був повідомлений банком під підпис про непоширення гарантій банку на кошти (залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк), станом на 19.05.2016 повернуті на рахунок позивача за договором позики з небанківською фінансовою установою.

Отже, у справі, яка розглядається, кошти позивача відповідають чітко визначеним критеріям, визначеним змінами, внесеними до Закону № 4452-VI Законом № 1736-VІІІ, а тому вони прирівнюються до вкладу, а позивач, відповідно - до вкладника.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      печерський районний суд міста києва
      Справа № 757/57212/20-ц
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 червня 2021 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
      головуючого судді Вовк С. В.,
      за участі секретаря судових засідань Брачун О. О.,
      представників позивача ОСОБА_6, ОСОБА_1 ,
      представника відповідача Кобзар Ю. Б.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення відсотків,
      ВСТАНОВИВ:
      Позиція сторін у справі
      У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення стягнення відсотків за договором банківського вкладу № 791 від 26 вересня 2001 року у розмірі 1 810 691, 94 дол. США.
      Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 стягнуто з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 грошові кошти внесені позивачем в розмірі 400 000, 00 дол. США за договором про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 195 475, 41 дол. США, а всього 595 475, 41 дол. США. ОСОБА_2 не міг користуватися грошовими коштами, які йому належать до фактичного повернення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» суми вкладу, а саме до 07 серпня 2020 року, у зв`язку з цим позивач змушений звернутися до суду з позовом про стягнення суми відсотків за договором за період укладення договору банківського вкладу та до виконання рішення суду.
      Представник відповідача подав відзив на позов, в якому зазначив, що дочка позивача ОСОБА_3 скористалася своїм правом щодо звернення із позовом до суду про стягнення відсотків за спірним договором, про що ухвалено судове рішення, яке набрало чинності. А відтак, безпідставним є розрахунок відсотків виходячи із тіла депозиту у розмірі 400 000, 00 дол. США, оскільки депозитний договір № 791 від 26 січня 2001 року оформлений на суму 200 000, 00 дол. США. Крім того, невірним є розрахунок відсотків за ставкою 24 % річних за весь період, з огляду на те, що позовна заява містить відомості відносно звернення позивача до банку із вимогою про виплату йому суми вкладу та відсотків, на що банк відмовив, тому у серпні 2002 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про стягнення з банку суми внеску у розмірі 200 000, 00 дол. США, відсотків та розірвання договору про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791, а відтак позивач заявив про своє порушене право на вклад. З урахуванням вимоги про повернення коштів від 01 серпня 2002 року договір є розірваним через 2 банківським дні після отримання заяви вкладника, що відповідає приписам частини третьої статті 651 ЦК України.
      Представник позивача подав відповідь на відзив, у якій зазначено, що той факт, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не дотримано належних засобів контролю за співробітниками банку з метою унеможливлення здійснення останніми шахрайських дій не має значення для розгляду цієї справи. Судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено той факт, що між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» виникли договірні зобов`язання та встановлено розмір таких зобов`язань у розмірі 400 000, 00 дол. США. Оскільки ОСОБА_2 не міг користуватись належними йому на праві власності грошовими коштами, а АТ КБ «ПРИВАТБАНК» фактично уникав свого обов`язку з видачі останньому грошових коштів, то нарахування відсотків має здійснюватися за відсотковою ставкою, визначеною у договорі, тобто 24 %.
      В судовому засіданні представники позивача вимоги позову підтримали та просили задовольнити.
      Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні.
      Процесуальні дії
      Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року у справі відкрито провадження у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
      Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
      Фактичні обставини справи
      Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
      Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 позов ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про повернення грошової суми (вкладу) та трьох процентів річних задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 грошові кошти внесені позивачем в розмірі 400 000, 00 дол. США за договором про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 195 475, 41 дол. США, а всього 595 475, 41 дол. США.
      Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 виправлено в мотивувальній частині постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року описки, а саме зазначено період за який підлягають стягненню три проценти річних від простроченої суми: «з 21 листопада 2010 року (період три роки, який передував подачі позову) до 21 листопада 2012 року (момент подачі позову)» замість «з січня 2004 року до квітня 2020 року». Виправлено в резолютивній частині постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року описку: замість «Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 195 475, 41 дол. США» зазначено: «Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 36 003, 69 дол. США.
      У частині четвертій статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували з ПАТ КБ «ПриватБанк» у трудових відносинах, діяли в робочий час у приміщенні банку та від імені банку, неналежним чином виконували свої службові обов`язки, а саме: ОСОБА_4 підписала від імені відповідача договір про спеціальний строковий вклад, а при прийнятті від позивача грошових коштів у розмірі 400 000,00 дол. США ОСОБА_5 вказані кошти у касу банку не внесла.
      Верховний Суд зазначив, що надані у справі докази, а саме прибутковий касовий ордер від 24 вересня 2001 року № 14, виписаний на ім`я позивача на суму 400 000,00 дол. США і договір про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791 є доказами укладення вказаного договору та внесення грошової суми на вкладні (депозитні) рахунки вкладника.
      Відповідно до пункту 2 договору про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791 банк зобов`язаний в кінці строку, тобто через шість місяців виплатити вкладнику готівкою суму вкладу і нараховані відсотки в розмірі 24 % річних в доларах США.
      Під час розгляду справи судом встановлено, що 28 травня 2020 року ОСОБА_2 на адресу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» направлено заяву про добровільне виконання постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року.
      07 серпня 2020 року на поточний рахунок ОСОБА_2 надійшли грошові кошти від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» як повернення від банку депозитного вкладу, що підтверджується довідкою від 17 серпня 2020 року, виданою АБ «Кліринговий дім».
      Позиція суду та оцінка аргументів сторін
      За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
      За статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
      За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
      Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.
      Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, -у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
      Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
      Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.
      Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов`язання з повернення коштів банку перед вкладником.
      У разі, якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини третьої статті 1058 ЦК України.
      Така трансформація означає, що вкладник має право отримати готівкою повернуті банком на поточний рахунок кошти за вкладом, але до правовідносин між ними вже не можуть застосовуватись положення договору строкового банківського вкладу у зв`язку з тим, що строк його дії закінчився. Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року по справі № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19.
      Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      Матеріали справи не містять доказів того, що договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, а відтак в даному випадку не відбулась трансформації правовідносин із договору банківського вкладу у договір банківського рахунка.
      Судом встановлено, що відповідач у порушення умов договору прострочив виконання грошового зобов`язання за договором про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791, а відтак суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов`язаний на вимогу позивача сплатити суму нарахованих процентів за цим договором на суму вкладу в розмірі 200 000,00 дол. США в межах позовної давності.
      Позовні вимоги щодо стягнення процентів за договором, укладеним дочкою позивача із відповідачем, задоволенню не підлягають, оскільки до матеріалів справи не долучено такого договору, будь-яким судовим рішенням не встановлено процентної ставки за таким договором, а також можливості повернення вкладу шляхом перерахування його на поточний рахунок вкладника.
      Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
      ВИРІШИВ:
      Позов ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; код ЄДРПОУ 14360570) про стягнення відсотків - задовольнити частково.
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) відсотки за договором банківського вкладу № 791 від 26 вересня 2001 року у розмірі 144 000, 00 дол. США.
      В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
      Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.
      Повний текст рішення виготовлено 02 липня 2021 року.
      Суддя С. В. Вовк
      Джерело: ЄДРСР 99096250
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      8 червня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 346/1305/19
      Провадження № 14-181цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до ОСОБА_2 (далі - позичальник) і Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукого Олега Васильовича (далі - приватний виконавець) про звільнення майна з-під арешту
      за касаційною скаргою позивачки на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року, ухвалене суддею Веселовим В. М., і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Фединяка В. Д., Мелінишин Г. П., Девляшевського В. А.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Вступ
      1. Позивачка уклала з банком, який перебував у процедурі ліквідації, договір купівлі-продажу майнових прав і договір відступлення права вимоги за іпотечним договором. Так вона набула права вимоги до позичальника банку за укладеними ними раніше кредитним договором і договором іпотеки. Іпотека на квартиру за банком була зареєстрована задовго до того, як позивачка придбала відповідне право вимоги. Але станом на час такого придбання у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі постанови приватного виконавця про арешт майна боржника було зареєстроване обтяження речових прав на квартиру для примусового виконання судового рішення про стягнення коштів з позичальника за іншим кредитним договором. Позивачка вважала, що наявність зареєстрованого арешту на квартиру є перешкодою у реєстрації за нею як іпотекодержателем права власності на цей предмет іпотеки. Тому звернулася до суду з позовом про звільнення квартири з-під арешту.
      2. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що банк не міг відступити позивачці право вимоги за кредитним договором, а тому і за договором іпотеки, укладеним для забезпечення виконання основного зобов`язання, бо стороною кредитного договору може бути тільки банк або інша фінансова установа. З огляду на це суди вважали, що набуття позивачкою права вимоги до позичальника за кредитним договором і за договором іпотеки суперечить закону та відмовили у задоволенні позову.
      3. Позивачка у касаційній скарзі наполягала на тому, що чинне цивільне законодавство та законодавство про банківську діяльність не передбачає заборони щодо відступлення права вимоги за кредитним договором фізичній особі.Тому вона вважала, що має право зареєструвати за собою як іпотекодержателем право власності на квартиру після усунення судом перешкоди у такій реєстрації, а саме після звільнення квартири з-під арешту, який наклав приватний виконавець.
      4. Велика Палата Верховного Суду мала вирішити три ключові питання: 1) чи могла позивачка набути від банку, який перебував у процедурі ліквідації, права вимоги за кредитним договором і договором іпотеки? 2) чи є підстави для відступу від висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду щодо відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи? 3) чи є арешт квартири, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно після того, як банк зареєстрував за собою іпотеку, підставою для відмови позивачці у державній реєстрації права власності на предмет іпотеки?
      (2) Короткий зміст позовної заяви
      5. 22 березня 2019 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила звільнити квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира) з-під арешту, накладеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 40533618 від 6 квітня 2018 року і зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в спеціальному розділі 25631368 на підставі постанови приватного виконавця від 4 квітня 2018 року за номером 56109385 про арешт майна боржника. Мотивував позов такими обставинами:
      5.1. 29 серпня 2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» уклало з позичальником кредитний договір № 0805/0807/71-040 (далі - кредитний договір-1) про надання кредиту у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом 21 000,00 доларів США.
      5.2. Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором-1 АКБ «ТАС-Комерцбанк» уклало з позичальником іпотечний договір за реєстровим номером 1-154 (далі - договір іпотеки), згідно з яким предметом іпотеки стала квартира. Приватний нотаріус Київського міського округу на підставі договору іпотеки відразу наклав заборону відчуження квартири, про що вніс запис у Державний реєстр іпотек.
      5.3. Надалі АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ПАТ «Сведбанк» уклали договір купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором-1, а також договір про відступлення прав за договором іпотеки.
      5.4. 25 лютого 2012 року ПАТ «Сведбанк» і ПАТ «Дельта банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором-1 і договором іпотеки, а також договір про відступлення прав за договором іпотеки.
      5.5. 4 квітня 2018 року на підставі виконавчого листа від 27 лютого 2017 року № 346/1545/16-ц, виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області приватний виконавець відкрив виконавче провадження № 56109385. У ньому наклав арешт на все нерухоме майно позичальника, зокрема і на квартиру. Згідно з указаним виконавчим листом суд стягнув з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором про надання невідновлюваної кредитної лінії № 18-34.8/356 від 4 квітня 2008 року (далі - кредитний договір-2) за період з 4 березня 2008 року до 24 лютого 2016 року в сумі 3 409 736,71 грн.
      5.6. 18 січня 2019 року позивачка уклала з ПАТ «Дельта банк» договір купівлі-продажу майнових прав № 1111/К (далі - договір купівлі-продажу майнових прав) і договір відступлення права вимоги за іпотечним договором. Згідно з цими договорами позивачка набула право вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки.
      5.7. Того ж дня приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макарова О. П. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 45117258) про реєстрацію іпотеки у Державному реєстрі іпотек (номер запису про іпотеку в спеціальному розділі - 29914524; боржник - ОСОБА_2 , іпотекодержатель - ОСОБА_1 , об`єкт нерухомого майна - квартира).
      5.8. Позичальник своєчасно не погасив кредит за кредитним договором-1 на користь позивачки, внаслідок чого станом на 18 січня 2019 року загальна сума його заборгованості без урахування штрафних санкцій склала 752 471,70 грн; позивачка є новим іпотекодержателем за договором іпотеки, про що позичальник письмово повідомлений 18 січня 2019 року. Тому арешт, накладений у виконавчому провадженні № 56109385 суперечить положенням Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку», а також перешкоджає позивачці реалізувати її права іпотекодержателя.
      (3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      6. 28 серпня 2019 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував рішення так:
      6.1. 24 листопада 2016 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, згідно з яким стягнув з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором-2 у сумі 3 409 736,71 грн.
      6.2. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості державної реєстрації (частина сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
      6.3. Через заміну кредитора в зобов`язанні останнє зберігається, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Стаття 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах, - банк або інша фінансова установа. За змістом пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фізична особа у будь-якому статусі не має права надавати фінансові послуги. Тому відступлення права вимоги за кредитним договором на користь такої особи суперечить положенням частини третьої статті 512 і статті 1054 ЦК України. Відступити право вимоги за кредитним договором можна лише банку або іншій фінансовій установі. Таке відступлення на користь фізичної особи суперечить закону (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11).
      7. Оскільки право вимоги за кредитним договором-1 було відступлене позивачці, а не банку або іншій фінансовій установі, таке відступлення суперечить положенням частини третьої статті 512 і статті 1054 ЦК України. Тому у задоволенні позову необхідно відмовити.
      (4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      8. 3 грудня 2019 року Івано-Франківський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував так:
      8.1. Позивачка не може бути кредитодавцем у кредитних правовідносинах.
      8.2. Під час примусового виконання виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області виконавчого листа від 27 лютого 2017 року № 346/1545/16-ц про стягнення з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором-2 за період з 4 березня 2008 року до 24 лютого 2016 року у сумі 3 409 736,71 грн, приватний виконавець згідно з постановою від 4 квітня 2018 року правомірно наклав арешт на все майно позичальника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця.
      (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      9. У грудні 2019 року позивачка подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржилася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      (6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      10. 9 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від її висновку та від висновків Верховного Суду України, а також через наявність виключної правової проблеми. Мотивував ухвалу так:
      10.1. У практиці Верховного Суду України та Верховного Суду висловлювалися різні, зокрема взаємовиключні, підходи до застосування конструкції недійсності правочину з відступлення права вимоги за кредитним договором:
      1) за допомогою конструкції «віртуальної» нікчемності, не визнаючи правочин про відступлення права вимоги недійсним, суд не застосовував умови цього правочину для регулювання відносин сторін (постанови Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15; постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11);
      2) суд вважав, що правочин про відступлення права вимоги є правомірним (стаття 204 ЦК України) і без визнання його недійсним породжує відповідні юридичні наслідки (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 916/2286/16; постанова Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16);
      3) оскільки правочин про відступлення фізичній особі права вимоги за кредитним договором суперечить частині третій статті 512 і статті 1054 ЦК України, суд визнавав цей правочин недійсним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц);
      10.2. Необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду України (постанови від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15) та Великої Палати Верховного Суду (постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11). Сформульовані у цих рішеннях висновки не відповідають поняттю нікчемного правочину; ні у ЦК України, ні в іншому законі немає вказівки на нікчемність правочину про відступлення фізичній особі права вимоги за кредитним договором.
      10.3. З огляду на наявність взаємовиключних підходів суду касаційної інстанції до застосування норм права у спорах щодо відступлення права вимоги за кредитним договором фізичній особі, у справі є виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень і для формування єдиної правозастосовної практики.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. Позивачка мотивувала касаційну скаргу так:
      11.1. Чинне цивільне законодавство, а також законодавство, що регулює банківську діяльність, не передбачають заборону відступлення права вимоги за кредитними договорами іншим суб`єктам, ніж фінансові установи.
      11.2. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним нормативно-правовим актом щодо інших актів у відносинах з реалізації майна ПАТ «Дельта банк», який відчужив позивачці права вимоги за кредитним договором-1 і за договором іпотеки у процесі ліквідації. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб може самостійно визначити способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, до яких, зокрема, належать права вимоги до боржників.
      11.3. Якщо не спростована презумпція правомірності правочину, всі права й обов`язки, які набули його сторони, слід реалізовувати безперешкодно.
      11.4. Право вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання під час відкритого конкурсу можуть отримати не тільки банки та небанківські фінансові установи, але й інші юридичні особи, а також фізичні особи (пункт 5.11 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 5 липня 2012 року № 2 у редакції, чинній, з 21 січня 2017 року, далі - Положення).
      11.5. 18 грудня 2018 року позивачка стала переможцем електронного аукціону щодо забезпеченого квартирою права вимоги за кредитним договором-1, що підтверджує відповідний протокол. На його підставі 18 січня 2019 року всі права вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки ПАТ «Дельта банк» відступило позивачці. Договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором є правомірними, бо суд не визнав їх недійсними.
      11.6. Реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відступлення прав за іпотечним договором суд не скасував. Це підтверджує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 153166832 від 18 січня 2019 року.
      11.7. У чинному законодавстві України немає норми, яка прямо вказує на недійсність/нікчемність договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки, укладеними з фізичними особами.
      11.8. Позбавлення права власності є неприпустимим. Накладання арешту на предмет іпотеки порушує права іпотекодержателя. Тому квартиру слід звільнити з-під арешту (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 358/1118/16-ц).
      (2) Позиція інших учасників процесу
      12. Інші учасники судового процесу відзиви на касаційну скаргу не подали. Відзив приватного виконавця Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 1 грудня 2020 року залишив без розгляду.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів позивачки та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Чи могла позивачка набути від банку, який перебував у процедурі ліквідації, права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки?
      13. Суди попередніх інстанцій зазначили, що відступлення права вимоги за кредитним договором-1 і за договором іпотеки на користь фізичної особи суперечить закону. Тому з урахуванням висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 і від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, позивачка не могла бути кредитором за кредитним договором-1. Велика Палата Верховного Суду з таким висновком судів першої й апеляційної інстанцій не погоджується.
      14. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
      15. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
      16. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
      17. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України).
      18. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
      19. Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
      20. Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).
      21. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі факти:
      21.1. За умовами кредитного договору-1 банк надав позичальнику кредит у сумі 21 000,00 доларів США на строк з 29 серпня 2007 року до 27 серпня 2032 року включно;
      21.2. Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав ПАТ «Дельтабанк» передало позивачці всі права вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки. Позивачка оплатила 126 218,82 грн за купівлю майнових прав за кредитним договором-1;
      21.3. Згідно з додатком № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав загальна заборгованість позичальника за кредитним договором-1 на дату купівлі-продажу майнових прав становить 752 471,70 грн, з них: 419 935,61 грн (еквівалент 14 979,72 доларів США) - заборгованість за кредитом, 225 662,42 грн (еквівалент 8 049,71 доларів США) - заборгованість за процентами, 106 873,67 грн - штраф і пеня;
      22. Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).
      23. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).
      24. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором за їхніми ознаками є договорами, за якими банк у зобов`язаннях за кредитним договором-1 і договором іпотеки замінений на позивачку як нового кредитора. Позивачка не набула право здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договорів купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором у неї виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором-1 і за договором іпотеки. Отже, такі договори не можна кваліфікувати як договори факторингу. Вони є змішаними, бо містять елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору). Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що договір купівлі-продажу майнових прав містить ознаки договору факторингу.
      25. Позивачка у касаційній скарзі зазначила, що у процедурі ліквідації ПАТ «Дельта банк» відбулись електронні торги з продажу його майна. За результатами торгів, переможцем яких стала позивачка, вона на підставі договору купівлі-продажу майнових прав та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором отримала майнове право вимоги виконання кредитного договору-1 і договору іпотеки.
      26. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що суб`єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (пункти 51-52)).
      27. Оскільки сторони договору купівлі-продажу майнових прав у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що відступлення права вимоги суперечить закону, є помилковим.
      28. Крім того, положення нормативно-правових актів, які врегулювали процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19).
      29. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи. Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачка як фізична особа в силу вимог закону не могла бути стороною договору купівлі-продажу майнових прав та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором.
      (1.2) Чи є підстави для відступу від висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду щодо відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи?
      30. В ухвалі від 9 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, формулюючи підстави для передання справи № 346/1305/19на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав про необхідність відступу від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15 (про те, що кредитна спілка як кредитодавець не має права відступати право вимоги за кредитним договором, укладеним з фізичною особою, оскільки такі зобов`язання тісно пов`язані з особою кредитора і згідно зі статтею 515 ЦК України заміна кредитора у них не допускається), а також у висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України). Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що такі висновки не відповідають розумінню нікчемного правочину за ЦК України; у нормативних актах відсутня вказівка на нікчемність правочину про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним з фізичною особою.
      31. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
      32. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40).
      33. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15 стосуються інших обставин, за яких спірні правовідносини не є подібними з правовідносинами сторін спору у справі № 346/1305/19. Спори у справах № 6-667цс15 і № 6-59цс15 стосувалися відступлення права вимоги кредитною спілкою, яка згідно із Законом України «Про кредитні спілки» не має повноважень на укладення з фізичною особою договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами. Натомість у справі № 346/1305/19 спір виник щодо відступлення фізичній особі права вимоги за кредитним договором-1 і договором іпотеки на конкурсних засадах у процедурі ліквідації банку. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного у зазначених постановах Верховного Суду України.
      34. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 вона вже відступила від висновку, сформульованого у її постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України. У зазначеній постанові від 16 березня 2021 року вона вказала, що за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ (пункт 62).
      (1.3) Чи є арешт квартири, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно після того, як банк зареєстрував за собою іпотеку, підставою для відмови позивачці у державній реєстрації права власності на предмет іпотеки?
      35. Позивачка у позовній заяві, апеляційній і касаційній скаргах стверджувала, що накладення приватним виконавцем арешту на квартиру створило перешкоди їй як іпотекодержателю у реалізації права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за нею права власності на предмет іпотеки на підставі пункту 12.3.1 договору іпотеки. Тому просила звільнити квартиру з-під арешту.
      36. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що позивачка не може бути кредитором у зобов`язанні щодо виконання кредитного договору-1, і що вона не набула прав іпотекодержателя за договором іпотеки. А тому виснували, що арешт квартири не порушує прав позивачки. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком про те, що накладення приватним виконавцем арешту на квартиру не порушило прав позивачки, проте з інших мотивів, ніж навели суди попередніх інстанцій.
      37. Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (абзац третій статті 1 цього Закону).
      38. Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно (частина перша статті 4 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки).
      39. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частина шоста та сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду).
      40. Однією з підстав для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV)).
      41. 3 липня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VIII (далі - Закон № 2478-VIII). Згідно з пунктом 10 розділу І цього Закону частину четверту статті 24 Закону № 1952-IV парламент доповнив пунктом 7 про те, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі «державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем».
      42. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що іпотекодержатель, зокрема і новий кредитор, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи, може безперешкодно реалізувати право на задоволення своїх вимог до боржника переважно перед іншими його кредиторами, зокрема, шляхом реєстраціїправа власності за ним на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». За змістом зазначеного припису пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи) права власності на цей об`єкт.
      43. Суди попередніх інстанцій встановили, зокрема, такі обставини:
      43.1. 29 серпня 2007 року приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу зареєстрував обтяження квартири іпотекою згідно з договором іпотеки у Державному реєстрі іпотек;
      43.2. 4 квітня 2018 року приватний виконавець наклав арешт на все майно позичальника, в тому числі на предмет іпотеки, у межах виконавчого провадження з виконання судового рішення про стягнення заборгованості з позичальника за кредитним договором-2.
      43.3. 22 січня 2019 року позивачка заявила позичальнику вимогу № 0805/0807/71-040 про порушення зобов`язань за умовами виконання кредитного договору-1 (далі - вимога), яку він не виконав. Згідно з цією вимогою у разі невиконання не пізніш як у тридцятиденний строк з дня її отримання зобов`язань за умовами кредитного договору-1 позивачка зверне стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності на підставі пункту 12.3.1 договору іпотеки.
      44. Суди попередніх інстанцій не встановили, що позивачка зверталася до нотаріуса з метою реалізації іпотечного застереження та реєстрації за нею права власності на квартиру. Вона звернулася до суду 22 березня 2019 року з метою захисту її права іпотекодержателя щодо реєстрації права власності на квартиру як предмет іпотеки, не обґрунтувавши станом на момент звернення наявність перешкод у реалізації такого права.
      45. Закон № 2478-VIII застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону (пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2478-VIII).
      46. Згідно з пунктом 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2478-VIII цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом. Він був опублікований 3 листопада 2018 року, набрав чинності 4 листопада того року та був введений у дію 4 лютого 2019 року.
      47. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що іпотека за договором іпотеки була зареєстрована за АКБ «ТАС-Комерцбанк» ще 29 серпня 2007 року. Значно пізніше - 4 квітня 2018 року - приватний виконавець зареєстрував обтяження на предмет іпотеки. Той факт, що іпотека зареєстрована саме за позивачкою лише 18 січня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав і договору відступлення права вимоги за іпотечним договором не змінює факту виникнення у банку права іпотеки на квартиру 29 серпня 2007 року.
      48. Отже, за змістом пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV станом на день звернення до суду позивачки, яка набула від банку права іпотекодержателя щодо іпотеки, зареєстрованої за банком ще 29 серпня 2007 року, наявність обтяження речових прав на квартиру, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі постанови приватного виконавця про арешт майна боржника, не могло бути підставою для відмови позивачці у державній реєстрації права власності на квартиру у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Така підстава для відмови існувала до моменту введення в дію 4 лютого 2019 року Закону № 2478-VIII (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 грудня 2019 року у справі № 923/880/18 (пункти 4.44-4.45)).
      49. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивачка не довела порушення її права іпотекодержателя щодо реєстрації права власності на квартиру через накладення на неї арешту приватним виконавцем.
      50. Накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити його вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку» (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 листопада 2020 року у справі № 761/31581/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 331/3944/18). Наявність арешту, накладеного на предмет іпотеки, не порушує пріоритетного права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 березня 2021 року у справі № 2-6875/10, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 686/1953/13-ц).
      51. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що накладений на предмет іпотеки арешт є перешкодою для іпотекодержателя для звернення стягнення на це майно. Але обставини тієї справи, яку згадує у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах позивачка, були відмінними від обставин справи № 346/1305/19. У тій справі позивач як іпотекодержатель дізнався про порушення свого права 30 червня 2016 року під час спроби у нотаріуса звернути стягнення на предмет іпотеки і у жовтні 2016 року звернувся до суду з вимогою про звільнення майна з-під арешту. Як на час, коли позивач дізнався про порушення свого права, так і на час звернення до суду, пункт 6 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV передбачав, що зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно є підставою для відмови в державній реєстрації прав. Не було припису, який би дозволяв державному реєстратору провести державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за наявності зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень. Таким приписом (пунктом 7) парламент доповнив частину четверту статті 24 Закону № 1952-IV на підставі Закону № 2478-VIII, введеного в дію 4 лютого 2019 року.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      52. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
      53. Оскільки позивачка подала касаційну скаргу у грудні 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, що була до набрання чинності Законом № 460-IX.
      54. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      55. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України). Підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша та четверта статті 412 ЦПК України у редакції, що була до набрання чинності Законом № 460-IX).
      56. З огляду на наведену оцінку доводів позивачки та висновків судів попередніх інстанцій, касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій слід змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.
      (2.2) Щодо судових витрат
      57. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивачку.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      58. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).
      59. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
      60. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України).
      61. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
      62. Продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.
      63. Однією з підстав для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV). Відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем (пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV).
      64. Обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи)права власності на цей об`єкт у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
      65. Висновки щодо застосування пункту 6 частин першої, пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV, сформульовані у цій постанові, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують її своїй діяльності (частина п`ята статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      п о с т а н о в и л а:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови, а в інших частинах зазначені судові рішення залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      К. М. Пільков
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      Л. Й. Катеринчук
      В. М. Сімоненко
      В. С. Князєв
      І. В. Ткач
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 98524306
    • By ANTIRAID
      ОКРЕМА ДУМКА
      Суддів Великої Палати Верховного Суду Британчука В. В., Власова Ю. Л., Прокопенка О. Б., Сімоненко В. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № № 910/11027/18 (провадження 12-185гс19) за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка»,до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про стягнення 76 929 136,71 грн шкоди, заподіяної пов'язаними з банком особами
      Короткий виклад історії справи
      17 серпня 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (далі - ПАТ «АБ «Укоопспілка» або банк), звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про солідарне стягнення з них на користь Фонду як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» 76 929 136,71 грн шкоди, спричиненої їх діями як керівників ліквідованого Банку.
      На думку позивача, зазначені особи, повинні нести повну матеріальну відповідальність перед Фондом, який діє в інтересах банку, оскільки вони є керівниками банку що впливали на його фінансову політику, зокрема: ОСОБА_1 - голова правління; ОСОБА_2 - перший заступник голови правління; ОСОБА_3 - головний бухгалтер, член правління; ОСОБА_4 - начальник управління інвестиційної діяльності, член правління; ОСОБА_5 - голова спостережної ради; ОСОБА_6. - член спостережної ради; ОСОБА_7.- член спостережної ради; ОСОБА_8 - член спостережної ради; ОСОБА_9 -член спостережної ради; ОСОБА_10. - голова спостережної ради; ОСОБА_11 - член спостережної ради; ОСОБА_12 - заступник голови правління; ОСОБА_13 - начальник відділу фінансового моніторингу, член правління; ОСОБА_14 - начальник відділу фінансового моніторингу, член правління.
      Позивач як на правову підставу позову посилався на частину п`яту статті 52 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) у редакції, чинній до 02 березня 2015 року, тобто на момент ухвалення відповідачами рішень, що призвели до неможливості ПАТ «АБ «Укоопспілка» відповідати за своїми зобов`язаннями, укладення на виконання цих рішень відповідних правочинів (2014 рік), прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АБ «Укоопспілка» (22 січня 2015 року), та на цю ж саму норму в редакції, чинній на момент подання позову (17 серпня 2018 року).
      Також позивач послався на частини вісімнадцяту, дев`ятнадцяту статті 42 Закону України № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III), відповідно до яких керівники банку зобов`язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку. Керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно з цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною.
      Як на підставу визначення відповідачів заподіювачами шкоди позивач посилався на приписи частин першої та другої статті 1166 і частини першої статті 1190 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України), а також частин п'ятої
      та шостої статті 58 Закону №2121-III, у редакції, чинній на момент подання позову, відповідно до яких пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ), здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном.
      На обґрунтування позову зазначив, що впродовж 2014 року відповідачами як керівниками Банку, які входили до його органів управління, шляхом голосування при прийнятті рішень цих органів управління банку було прийнято рішення про придбання завідомо збиткових, не забезпечених облігацій двох підприємств (ТОВ «Капітал експрес», ТОВ «Сучасні фінансові перспективи»), які мають ознаки фіктивних та пов`язані з керівництвом і власниками банку, на суму 319 460 764,00 грн, що становить майже 60 % вартості всіх активів банку. Фонд вважав, що це було не просто ризикованим, а направленим на виведення з банку коштів, керівні органи банку ухвалювали рішення, які прямо суперечили інтересам банку та його кредиторів, були неадекватними існуючому кредитному ризику та завідомо збитковими, що суперечить завданням і функціям ради банку, правління та кредитного комітету. Такі операції стали причиною недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами, банк було визнано неплатоспроможним. Оскільки для покриття вимог всіх кредиторів не вистачило 76 929 136,71 грн, то саме цю суму Фонд просив стягнути солідарно з відповідачів як відшкодування шкоди, завданої кредиторам банку.
      Позивач указував на пов`язаність компаній-емітентів між собою (що створює додатковий кредитний ризик), а також з керівниками та власниками банку (що пояснює дії відповідачів і вказує на умисний характер завдання шкоди).
      Фонд також стверджував, що емітенти облігацій на момент їх придбання банком мали численні ознаки фіктивності, а саме: не мали або майже не мали основних засобів (у тому числі й орендованих), не мали офісу або будь-якого робочого приміщення, не мали працівників (крім директора), не здійснювали основної діяльності, декларували відсутність доходу або мінімальний прибуток, що вказувало на неможливість погасити емітовані облігації, активи емітентів майже повністю складались з інвестицій у цінні папери інших компаній, які так само мали ознаки фіктивності.
      Позивач вважав, що відповідачі не виконали покладених на них функцій з добросовісного управління ризиками, контролю і моніторингу всіх видів загроз за усіма напрямами діяльності банку і, навпаки, своїми діями щодо виведення коштів з банку на рахунки інших компаній сприяли настанню цих ризиків, чим спричинили збитки ПАТ «АБ «Укоопспілка» та його кредиторам.
      20 грудня 2018 року рішенням Господарського суду міста Києва , яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року відмовлено в задоволенні позову.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачем не доведено розміру та підстав заподіяної шкоди, передбачених положеннями статей 1166, 1174 ЦК України, а також, що з огляду на це позов пред`явлено передчасно.
      27 червня 2019 року Фонд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
      Фонд послався на те, що суди не надали належної юридичної оцінки обставинам справи та його доводам. Зокрема, скаржник послався на таке:
      - під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачі не заперечували факту придбання банком облігацій, а також того, що вони займали відповідні посади та приймали рішення про придбання облігацій. При цьому жоден з відповідачів не зміг пояснити мотивів своїх рішень про придбання цінних паперів (у чому полягала доцільність такого інвестування, чому було обрано облігації саме цих компаній тощо), не спростував висновків незалежного оцінювача про реальну вартість придбаних облігацій, не заперечив факту пов`язаності емітентів з банком та його керівництвом, не пояснив відсутності забезпечення за цими операціями, не спростував того, що емітенти цінних паперів мали ознаки фіктивності, не мали реальних активів та прибутків;
      - суди вважали недоведеним розмір збитків, однак він визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. Через дії відповідачів банк втратив 319 460 764,00 грн, які сплатив за облігації, реальна ринкова вартість яких була нульовою (оцінка незалежним оцінювачем кожного пакета облігацій в 1 грн означає, що вартість таких цінних паперів має нульове або від`ємне значення). Суди безпідставно не взяли до уваги та не дослідили звіт про оцінку вартості ліквідаційної маси банку, підготовлений ТОВ «Канзас ріал естейт», згідно з яким установлено реальну (ринкову) вартість придбаних банком облігацій. У матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, що спростовують результати зазначеної оцінки. Якщо суди попередніх інстанцій вважали, що для з`ясування розміру збитків необхідні спеціальні знання, то потрібно було призначити відповідну експертизу, чого зроблено не було;
      - суд першої інстанції не застосував положень статей 165 та 182 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), апеляційний суд не виконав вимог статей 165 та 267 цього Кодексу (якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою з обставин, на яких ґрунтуються вимоги відповідача, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім визначених у законі). Фонд указував на обставини пов`язаності банку та емітентів облігацій, економічну недоцільність придбання облігацій, наявність ознак фіктивності та фінансові показники емітентів, що вказували на неліквідність боржників. Відповідачі заперечили у відзивах лише заяви позивача про завідому збитковість придбаних операцій. В іншому їх заперечення зводились до незгоди з правовими підставами позову. Натомість суди зазначили, що позивач зобов`язаний доводити обставини, яких ніхто не заперечує;
      - суди безпідставно відмовилися досліджувати доводи позивача щодо фіктивності підприємств - емітентів облігацій і не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 802/1233/16-а, від 23 січня 2018 року у справі № 2а-1870/5800/12, від 28 серпня 2018 року у справі № 810/3952/16, про обов`язок суду перевіряти доводи щодо фіктивності товариства;
      - оскаржувані рішення побудовано не тільки на ігноруванні дійсних обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів, але й на двох припущеннях: 1) припущення, що компанії-емітенти виконають свої зобов`язання по облігаціях у визначені в проспекті емісії строки; 2) припущення, що ліквідаційної маси банку (загальна вартість 33 364 705,00 грн) може вистачити, щоб розрахуватися зі всіма кредиторами банку, загальний розмір вимог яких становить 109 660 264,41 грн;
      - апеляційний суд безпідставно відмовився приймати пояснення і докази того, що строк виконання зобов`язань ТОВ «Капітал експрес» настав, зобов`язання не виконані, а претензія банку щодо невиконання умов проспекту емісії облігацій була направлена емітенту, проте не вручена через відсутність емітента за зареєстрованим місцем знаходження, пояснення щодо відкритих торгів реалізації облігацій і їх результатів (облігації, за які банк сплатив більше 319 млн грн не були продані на торгах навіть за 305,03 грн), додаткові пояснення щодо пов`язаності власників банку та емітентів облігацій. Суд послався на те, що вказані відомості не існували на момент ухвалення оскаржуваного рішення (що не відповідає дійсності, адже торги проводилися до ухвалення рішення судом першої інстанції), а надання цих документів не зумовлено винятковістю такого випадку;
      - висновки судів про те, що обов`язки відповідачів відшкодувати заподіяну банку та його кредиторам шкоду якимось чином залежать від дій позивача - ліквідатора банку прямо суперечать законодавству, що регулює деліктні зобов`язання, та не узгоджуються з існуючою судовою практикою. Фонд як ліквідатор не зобов`язаний виправляти наслідки завдання відповідачами шкоди банку - це повинні робити самі відповідачі;
      - суд апеляційної інстанції фактично не спростував жодного доводу апеляційної скарги.
      Фактичні обставини, встановлені судами
      13 травня 2014 року правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» у складі голови правління банку ОСОБА_1 , першого заступника голови правління банку ОСОБА_2, головного бухгалтера ОСОБА_3., начальника управління інвестиційної діяльності ОСОБА_4. та начальника фінансового моніторингу ОСОБА_13 на засіданні (протокол № 11) вирішило інвестувати грошові кошти банку в облігації ТОВ «Капітал експрес у кількості 101 149 штук загальною вартістю 81 020 349 грн без ПДВ, що стало можливим відповідно до прийнятого загальними зборами акціонерів банку рішення від 04 грудня 2013 року (протокол № 3, том 7, а. с. 124).
      Таке ж рішення цього ж дня ухвалено спостережною радою ПАТ «АБ «Укоопспілка» у складі голови спостережної ради ОСОБА_5 та її членів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які одноголосно голосували «за» (протокол № 11).
      Відповідно до цих рішень керівництва банку 16 травня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Капітал експрес» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/6-05/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Капітал експрес» у кількості 92 000 штук на загальну суму 81 020 349 грн.
      Рішенням засідання спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» від 05 червня 2014 року (протокол б/н) у складі голови спостережної ради ОСОБА_5 та членів спостережної ради ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ухвалено придбати цінні папери - облігації іменні, дисконтні, звичайні (незабезпечені), емітентом яких є ТОВ «Капітал експрес», у кількості 66 003 штуки за ціною не вище ринкової.
      Відповідно до цього рішення 27 червня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» і ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/7-06/14, згідно з яким банк придбав 66 003 штуки незабезпечених облігацій за ціною 66 002 623,40 грн.
      23 вересня 2014 року до договору № ДД/7-06/14 від 27 червня 2014 року внесено зміни в частині погодження кількості акцій, яку визначено як 82 400 штук. Рішення про внесення таких змін ухвалено 23 вересня 2014 року на засіданні спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 30), у якому брали участь голова спостережної ради ОСОБА_10., заступник голови спостережної ради ОСОБА_11., члени ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , секретар ОСОБА_6
      11 вересня 2014 року на засіданні правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 33), у якому брали участь тимчасово виконуючий обов`язки (далі - т. в. о.) голови правління, заступник голови правління, член правління ОСОБА_4 , головний бухгалтер, член правління ОСОБА_3 , заступник голови правління ОСОБА_12 та начальник відділу фінансового моніторингу, член правління ОСОБА_13 , ухвалено придбати цінні папери - облігації, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», у кількості 31 010 штук за ціною не вище ринкової.
      12 вересня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/11-08/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» у кількості 31 010 штук на загальну суму 24 839 595 грн. У подальшому 26 вересня 2014 року до цього договору внесено зміни, відповідно до яких банк додатково придбав у ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» 6 000 штук облігацій на загальну суму 4 806 000 грн, однак рішення органів управління ПАТ «АБ «Укоопспілка» щодо придбання додаткової кількості облігацій у матеріалах справи відсутні.
      01 грудня 2014 року на засіданні правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протоколи № 47/2 та 47/3), у якому брали участь т. в. о. голови правління, заступник голови правління, член правління ОСОБА_4 , головний бухгалтер, член правління ОСОБА_3 , начальник відділу фінансового моніторингу, член правління ОСОБА_14 , ухвалено придбати облігації, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», у кількості 65 506 штук та 72 391 штука за ціною не вище ринкової.
      01 грудня 2014 року банк та ТОВ «Фінінвест перспектива» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/14-12/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» у кількості 99 415 штук на загальну суму 79 631 791,60 грн. У подальшому договором від 17 грудня 2014 року сторони внесли зміни до договору № ДД/14-12/14 від 1 грудня 2014 року, визначивши кількість придбаних банком облігацій - 91 000 штук.
      Також у власності банку перебував портфель цінних паперів (незабезпечених облігацій) у кількості 72 391 штука на загальну суму 88 000 888,50 грн, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», які ПАТ «АБ «Укоопспілка» придбало на підставі договору купівлі-продажу від 1 грудня 2014 року № ДД/13-12/14 у ТОВ «Ніка сервіс груп», про що прийнято рішення правління банку у складі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 .
      Крім того, у портфелі цінних паперів ПАТ «АБ «Укоопспілка» обліковувалось 109 000 незабезпечених облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», придбаних банком за договором № ДД/13-08/14 від 01 грудня 2014 року.
      Таким чином, на підставі рішень, ухвалених посадовими особами банку протягом 2014 року, банк придбав облігації двох товариств - ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» та ТОВ «Капітал експрес» на суму 319 460 764 грн.
      Строк погашення облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» визначений із 17 квітня по 16 травня 2019 року, а ТОВ «Капітал експрес» - із 17 лютого по 16 березня 2019 року.
      Направляючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду,колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, посилаючись на наявність виключної правової проблеми, зазначала, що виключну правову проблему становить питання щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону №4452-VI, а саме: з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу.
      Розгляд справи у Великій Палаті Верховного Суду
      25 травня 2021 року Великою Палатою Верховного Суду було прийнято постанову, якою касаційну скаргу Фонду, що діє як ліквідатор ПАТ «АТ «Укоопспілка» задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року у справі № 910/11027/18 скасовано та ухвалено нове рішення.
      Позов Фонду, що діє як ліквідатор ПАТ «АТ «Укоопспілка», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про стягнення 76 929 136,71 грн шкоди задоволено повністю.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду та підстави для висловлення окремої думки
      Щодо предмета і підстав позову
      Посилаючись на положення статті 1166 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку що правовідносини, з яких виник цей спір, є деліктними правовідносинами, а тому при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, при цьому у відповідно до принципів застосування норм закону в деліктних правовідносинах вина відповідача, він же заподіювач шкоди, презюмується.
      Також Велика Палата Верховного Суду посилалась на положення статті 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України), якою передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.
      Крім того, Велика Палата Верховного Суду послалась на положення частин третьої та четвертої статті 92 ЦК України та статті 63 Закону України «Про акціонерні товариства» , відповідно до яких орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
      З таким визначенням правової природи правовідносин між учасниками цього спору неможливо погодитись насамперед у зв`язку з тим, що зазначена редакція статті 89 ГК України прийнята лише Законом України № 289-III від 07 квітня 2015 року, а до того часу редакція частини четвертої цієї статті була іншою, а саме: «Посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ними господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом».
      Посилання на висновки зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 також не є релевантними, оскільки у зазначеній постанові зроблено висновок, що правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України є підставою виникнення правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя.
      Висновків щодо відповідальності керівників юридичної особи, що входять до складу її керівних органів, у цій постанові не зазначено, а відповідальність за правовідносинами представництва або на підставі делікту або на підставі трудового договору не є ідентичною.
      Щодо тлумачення правової природи правовідносин сторін у цій справі
      Щодо складу деліктного порушення
      За змістом частини другої статті 509 та пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України зобов`язання виникає у тому числі у випадку завдання майнової шкоди іншій особі.
      Інститут відшкодування шкоди в цивільному законодавстві - це інститут, що забезпечує реакцію суспільства на порушення норм права та виконує відновлювальну функцію, спрямовану на приведення майнового стану потерпілого до стану, що існував до правопорушення. За своєю суттю інститут відшкодування шкоди також відіграє допоміжну роль у забезпеченні виконання функцій іншими інститутами.
      Відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, яка залежно від підстав виникнення поділяється на договірну та позадоговірну.
      Відповідальність, що настає в разі завдання будь-кому протиправної шкоди, коли заподіювач не перебуває в договірних відносинах з потерпілим, є деліктною (позадоговірною) відповідальністю.
      Деліктна відповідальність - це наслідок позадоговірного завдання шкоди, що пов`язується з подією, яку учасники спору не передбачали та до виникнення якої учасники спору у правовідносинах, з яких виникла подія, не перебували, у зв`язку з чим виникає деліктне зобов`язання. За деліктним зобов`язанням правопорушник зобов`язаний у повному обсязі відшкодувати завдану шкоду, а інша сторона має право вимагати від заподіювача виконання цього зобов`язання.
      Зобов`язання з відшкодування завданої шкоди (деліктні зобов`язання) - це позадоговірні зобов`язання, що виникають внаслідок порушення особистих немайнових і майнових прав потерпілого. Такі зобов`язання мають абсолютний характер і спрямовані на забезпечення найбільш повного відновлення цих прав за рахунок заподіювача шкоди або за рахунок інших осіб, на яких законом покладено обов`язок її відшкодування.
      На відміну від договірної відповідальності, деліктна відповідальність є наслідком порушення загального правила - не завдавати шкоди іншому, тобто абсолютного права особи. Наслідком реалізації деліктної відповідальності є відновлення первинного стану потерпілого.
      Разом з тим трудові правовідносини як вид договірних правовідносин засновані на угоді між працівником і роботодавцем про особисте виконання працівником за плату трудової функції (роботи з посади відповідно до штатного розкладу, професії, спеціальності з указівкою кваліфікації; конкретного виду роботи, яка доручається працівникові), а також на підпорядкуванні працівника правилам внутрішнього трудового розпорядку при забезпеченні роботодавцем умов праці, передбачених трудовим законодавством і іншими нормативними правовими актами, що містять норми трудового права, колективним договором, угодами, локальними нормативними актами, трудовим договором з виконанням працівником певних визначених роботодавцем функціональних обов`язків.
      Реалізуючи свої права і приймаючи на себе обов`язки при виконанні певної роботи, сторони юридично пов`язані і їхні дії обмежені відповідними правовими нормами, тобто учасники суспільних відносин, виступаючи суб`єктом трудового права, повинні підкорятися вимогам чинного трудового законодавства, а також дотримуватися умов трудового та колективного договорів, соціально-партнерських угод.
      Крім загальних ознак, специфічними ознаками трудового правовідношення є те, що воно виникає тільки з початком роботи за трудовим договором або контрактом; трудове правовідношення є індивідуальним і передбачає особисте виконання працівником своїх трудових функцій (прав та обов`язків); характеризується наявністю соціальних, передбачених трудовим законодавством, трудовим договором або контрактом гарантій; робота виконується за певною професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою; працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку; працівник виконує міру праці за оплату, яка провадиться на підставах, визначених законодавством, локальним регулюванням і договором сторін.
      Матеріальна відповідальність працівника регулюється як цивільним, так і трудовим законодавством та передбачає наявність повної матеріальної відповідальності.
      Зокрема, у частині шостій статті 134 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено повну матеріальну відповідальність працівника у випадках покладення такої відповідальності відповідно до законодавства.
      Зазначена норма є бланкетною, а тому допускає одночасне застосування поряд з нею іншим норм законодавства щодо повної матеріальної відповідальності працівників, у тому числі й керівників банків. Такими нормами законодавства щодо керівників банків серед інших норм, зокрема, є стаття 92 ЦК України та стаття 63 Закону України «Про акціонерні товариства» щодо обов`язків керівників банків та їх повної солідарної матеріальної відповідальності за спричинену шкоду.
      Аналізуючи зазначені норми права, можна зробити висновок, що покладання відповідальності на працівників банку на підставі деліктних правовідносин є помилковим і такими, що суперечить як законодавству про матеріальну відповідальність працівника в загалом, так і законодавству про матеріальну відповідальність керівників банків зокрема.
      Відмінність матеріальної відповідальності працівника за трудовим правом полягає насамперед у тому, що трудовим законодавством, зокрема главою IX КЗпП України, передбачені певні гарантії та пільги при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну роботодавцеві. Це пов`язано з тим, що, на відміну від цивільного законодавства, відповідно до якого сторони майнових відносин перебувають у юридичній рівності і будь-яка з них має право вимагати від іншої повного відшкодування заподіяних збитків (тобто як прямої шкоди, так і неодержаних прибутків), зазвичай у судовому порядку, суб`єкти трудових правовідносин перебувають у нерівному правовому становищі стосовно один одного. Працівник підпорядкований і підконтрольний роботодавцеві. Крім того, роботодавець наділений законодавством владними повноваженнями. Він вправі притягувати працівника до дисциплінарної і матеріальної відповідальності самостійно, без звернення до відповідних державних органів.
      Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству (стаття 130 КЗпП). Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є (ці умови повинні виконуватись одночасно): порушення працівником покладених на нього трудових обов`язків; нанесення прямої дійсної шкоди; вина в діях або бездіяльності працівника; прямий причинний зв`язок між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.
      Відтак для покладення на працівника повної матеріальної відповідальності слід встановити, чи діяв він у межах своїх повноважень, чи добросовісно виконував свої обов`язки, чи не діяв він на виконання рішення органу або особи, чи інші обставини, які звільняють працівника від відповідальності за шкоду.
      Так, у статті 2 Закону № 2121-III, у редакції, чинній на час прийняття рішень відповідачами, визначено , що керівники юридичної особи (крім банку) - керівник підприємства, установи, члени виконавчого органу та ради (спостережної ради) юридичної особи.
      Голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку є керівниками Банку (стаття 42 Закону № 2121-III).
      Обов`язки керівників банку щодо захисту інтересів банку визначені статтею 43 Закону № 2121-III в редакції, чинній на час прийняття рішень, за змістом якої при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані: 1) ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків; 2) приймати рішення в межах наданих повноважень; 3) не використовувати службове становище у власних інтересах; 4) забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.
      Управління банком як господарюючим суб`єктом здійснюється загальними збори учасників, спостережною радою, правлінням (радою директорів) банку. Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку (стаття 37 Закону № 2121-III в редакції, чинній на час прийняття рішень).
      Вищим органом управління банку є загальні збори учасників (стаття 38 цього Закону).
      Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників із числа учасників банку або їх представників. Члени спостережної ради банку не можуть входити до складу правління (ради директорів) банку, ревізійної комісії банку (стаття 39 Закону № 2121-III). Їй також можуть бути делеговані функції загальних зборів (стаття 37 цього Закону).
      Згідно зі статтею 39 Закону № 2121-III спостережна рада банку контролює діяльність правління (ради директорів) банку.
      За статтею 40 Закону № 2121-III правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку.
      Зазначені положення законодавства визначають певну підпорядкованість органів управління банку та їх підзвітність між собою, а тому особи, які входять до складу цих органів, спричиняючи шкоду, можуть діяти по відношенню до банку і як у деліктних (недоговірних правовідносинах), і як працівники, які виконують свою трудову функцію у договірних правовідносинах.
      Як зазначеними законами, так і обов`язковими положеннями статутних документів банку передбачається порядок призначення та діяльності як голови правління банку, так і самого правління та наглядової ради будь-якого банку. При цьому для визначення правового статусу цих осіб має значення не тільки посада, яку займає зазначена особа, а й процедура її призначення, і її функціональні обов`язки, і зокрема, наявність трудового договору та/або контракту на виконання відповідних функцій, оскільки особи, що здійснюють управління банком, не тільки є особами, що здійснюють ефективне управління від імені акціонерів банку, а й пов`язані з банком трудовою функцією, і саме вони реалізують функції банку як наймані засновниками та/або учасниками особи.
      Виходячи з вимог законодавства, за загальним правилом працівники банку, зокрема й керівники, є особами, що здійснюють свої функції та реалізують повноваження на договірній (контрактній основі), а тому й підставами їх матеріальної відповідальності, яка настає при виконанні або невиконанні ними своїх функціональних обов`язків, аж ніяк не можуть бути події, які не передбачені трудовим договором. Така відповідальність може наступати лише за умови спричинення шкоди при здійсненні дій, що не входять до трудової функції. Така відповідальність більш була б притаманна особам - власникам банку та пов`язаним з банком особам, що не перебувають з банком у договірних, у тому числі трудових, відносинах.
      З огляду на зазначене з висновками Великої Палати Верховного Суду про виникнення зобов`язання щодо відшкодування шкоди на підставі деліктних правовідносин погодитись не можна.
      Щодо солідарної відповідальності
      Залежно від обсягу (сфери) дії норми права поділяють на загальні та спеціальні.
      Загальні норми права поширюються на всі відносини певного роду в цілому.
      Спеціальні норми права встановлюються з метою конкретизації і деталізації, врахування своєрідності та особливостей будь-якого виду суспільних відносин, що належать до певного роду, врегульованого загальними нормами права.
      Зокрема, загальними нормами права, які визначають підставу виникнення солідарного обов`язку, є статті 541, 1190 ЦК України.
      Відповідно до положень статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
      За змістом статті 1190 ЦК України, яка регулює відповідальність у деліктних правовідносинах, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.
      Разом з тим трудовим законодавством за наявності передбаченої повної матеріальної відповідальності за спричинену шкоду, у тому числі на підставі спеціального закону, солідарна відповідальність не встановлена.
      Спеціальними нормами у спірних правовідносинах, у тому числі й щодо вирішення питання відповідальності власників істотної участі та керівників банку за зобов`язаннями банку у зв`язку з віднесенням банку до категорії неплатоспроможних, є положення статті 92 ЦК України, статті 89 ГК України, статті 63 Закону України «Про акціонерні товариства», положення Законів № 2121-III та № 4452-VI у редакціях, чинних станом на 2014 рік.
      Положення статті 92 ЦК України, статті 89 ГК України, статті 63 Закону України «Про акціонерні товариства» містять ключову вимогу до посадових осіб органів акціонерних товариств - діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, статуту товариства та інших його документів (положень, рішень органів управління товариства, прийнятих відповідно до вимог законодавства та в межах своєї компетенції).
      До посадових осіб органів акціонерного товариства належать: фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства (стаття 2 Закону України «Про акціонерні товариства»).
      Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
      Стаття 63 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлює, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.
      Згідно зі статтею 58 Закону № 2121-IIIучасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.
      Відтак зазначеним законодавством не визначено солідарної відповідальності керівників банку за спричинену банку шкоду, як і не визначено того, що зазначена шкода має бути відшкодована в повному обсязі.
      Навпаки, спеціальне законодавство передбачає відшкодування спричиненої банку шкоди також за рахунок пов`язаних з банком осіб, перелік яких визначено законом.
      Відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону № 4452-VI у редакції, чинній на момент вчинення відповідачами дій з купівлі облігацій, Фонд мав право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови в задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.
      З огляду на зміст загальних норм права, які пов`язують солідарну відповідальність осіб перед потерпілим зі спільністю дій (бездіяльністю) щодо завдання шкоди, вимога щодо солідарної відповідальності посадових осіб акціонерного товариства може стосуватись випадків заподіяння шкоди товариству внаслідок колегіального прийняття невигідного для товариства рішення. Відповідальність у такому разі мають нести члени колегіального органу, які голосували (діяли спільно) за прийняття зазначеного рішення.
      Таким чином, на керівників банку за рішенням суду може бути покладена солідарна відповідальність за спричинення шкоди банку в разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з їх вини, якщо їх дії, та/або рішення, та/або невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку є результатом спільних дій (бездіяльності) посадових осіб банку, у зв`язку з чим банку спричинено шкоду.
      Рішення про придбання спірних облігацій приймалися правлінням банку та спостережною радою у різному складі, а тому зв`язок між невиконанням посадовими особами банку зобов`язань та заподіяною шкодою підлягає оцінці за кожним «епізодом» правопорушення, яке призвело до неплатоспроможності банку та завдання шкоди інтересам вкладників, що виключає спільну солідарну відповідальність усіх відповідачів разом.
      Щодо скасування судових рішень
      Згідно із частиною четвертою статті 265 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
      Зміст спірних правовідносин полягає не тільки у тому, щоб визначитись з учасниками цих правовідносин, а й у тому, щоб визначити правову природу спірних правовідносин, права і обов`язки їх учасників, зокрема міру та обсяг відповідальності учасників цих правовідносин між собою, перед іншими особами та її правову підставу.
      Встановлюючи фактичні обставини справи та ухвалюючи судові рішення, суди виходили з правової природи спричинення шкоди як шкоди у деліктних правовідносинах, а тому й установлювали фактичні обставини виходячи зі змісту цих правовідносин і доказів, наданих сторонами на їх підтвердження.
      Разом з тим слід погодитися з доводами касаційної скарги позивача, що суди неповно встановили фактичні обставини справи з огляду на вище викладені доводи.
      Зокрема, відповідачі посилались на те, що приймали усі рішення щодо витрат коштів Банку на виконання рішення загальних зборів від 04 грудня 2013 року (протокол № 3). Ухвалою суду від 25 вересня 2018 року (том 3, а.с.238) зазначений протокол витребуваний від Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «АБ «Укоопсплка» Кашути Д. Є.
      Однак правову оцінку цьому рішенню, трудовим обов`язкам та правам відповідачів відповідно до їх трудових функцій як доказів у справі суди не надали, не встановили міру впливу рішень загальних зборів учасників банку на рішення відповідачів з огляду на їх підпорядкованість та взаємозалежність, не надали, та не визначились як з правовою природою відповідальності відповідачів так і наявністю порушення ними своєї трудової функції як керівників або членів керівного органу банку.
      З огляду на трудовий характер правовідносин сторін у цій справі та доводи відповідачів щодо не врахування участі кожного з них у прийнятті тих чи інших рішень, суди також не встановили, якими відповідачами спричинено конкретний розмір шкоди у відповідності з певними договорами та витратами банку.
      До того ж відповідно до положень пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України у рішенні суду повинна бути наведена мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним, з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
      Однак оцінки аргументів відповідачів щодо визначення розміру шкоди відповідно до кожного рішення, у прийнятті якого вони брали участь, та наявності в учасників спору трудових відносин у рішенні не наведено, до того ж розміру солідарної відповідальності відповідачів відповідно до рішень, у прийнятті яких вони брали участь, не встановлено та не розмежовано, що спричинило покладення на відповідачів матеріальної відповідальності за витрату коштів на підставі рішень, у прийнятті яких вони участі не брали.
      З огляду на зазначене, виходячи зі змісту доводів касаційної скарги, які зводяться до непогодження зі встановленими судами фактичним обставинами справи та оцінкою судом наявних доказів, а також з огляду на відсутність у справі доказів, які суд першої інстанції вважав необхідними та витребував в учасників справи, відповідно до положень статей 308, 310 ГПК України судові рішення підлягали скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Судді Великої Палати Верховного Суду Ю. Л. Власов
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      В. М. Сімоненко
      Джерело: ЄДРСР 98483121
    • By ANTIRAID
      печерський районний суд міста києва
      Справа № 757/11915/19-ц
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 грудня 2020 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
      головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,
      при секретарі - Ємець Д.О.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова ініціатива», за участю третіх осіб, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про стягнення грошових коштів за депозитними договорами,-
      В С Т А Н О В И В :
      07.03.2019 до Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_2 , яка просила суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (код ЄДРПОУ 33299878) на її користь за депозитними договорами №326464, №350437, №350434, №347004 кошти у розмірі 13 057 442,04 грн. (тринадцять мільйонів сорок дві тисячі вісімсот дев`яносто п`ять гривень), 50 коп. а саме:
      • 1 046 810, 34 грн. (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот десять гривень) 34 коп. - сума вкладу;
      • 94 306, 96 грн. (дев`яносто чотири тисячі триста шість грн.) 96 коп. - 3% річних відповідно статті 625 ЦК України;
      • 11 493 977, 53 грн. (одинадцять мільйонів чотириста дев`яносто три тисячі дев`ятсот сімдесят сім гривень) 53 коп. - 3% за кожен день прострочення відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
      • 422 347,21 (чотириста двадцять дві тисячі триста сорок сім грн. 21 коп.) - інфляційного збільшення суми боргу.
      В обґрунтування вимог ОСОБА_1 вказує, що уклала депозитні договори з ПАТ товариства «Комерційний банк "Фінансова ініціатива". Після закінчення строку дії депозитних договорів позивач неодноразово зверталась до банку з усними та письмовими заявами з проханням надати їй доступ до коштів, які знаходяться на депозитних рахунках та про повернення суми вкладів за депозитними договорами №326464, №350437, №350434, №347004, у зв`язку з закінченням строку депозитних договорів.
      Грошові кошти були переведені на карткові рахунки, зазначені в договорах банківських вкладів, але фактично позивач не змогла скористатись своїм правом на зняття суми вкладу з нарахованими відсотками, оскільки, як було повідомлено ОСОБА_1 , в зв`язку з внутрішніми проблемами банку був встановлений ліміт на зняття коштів.
      Відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_1 , наданого ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» за період часу з 02 грудня 2014 року по 09 лютого 2015 року, позивач змогла зняти з карткового рахунку 26 388, 10 (двадцять шість тисяч триста вісімдесят вісім грн.) 10 коп. Останнє зняття коштів позивач змогла здійснити 09 лютого 2015 року, в подальшому її карткові рахунки були заблоковані.
      Наразі залишок на карткових рахунках ОСОБА_1 1 046 809,24 (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот дев`ять грн.) 24 коп., що підтверджується випискою по карткових рахунках ОСОБА_1 від 23.03.2015 р.
      ОСОБА_1 неодноразово в усній та письмовій формі зверталась до працівників ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» з проханням розблокувати її карткові рахунки та повернути суми вкладів в зв`язку з закінченням строку депозитних вкладів за договорами банківського вкладу, проте незважаючи на всі вимоги позивача працівниками ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» було проігноровано звернення вкладника, що послугувало підставою для звернення до суду з метою захисту порушених прав.
      Ухвалою судді Ільєвої Т.Г. від 12.003.2019 справу прийнято до свого провадження та відкрито провадження, призначено справу до розгляду.
      06.05.2019 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що ПАТ «Комерційний Банк «Фінансова ініціатива» вважає позовні вимоги не обґрунтованими та безпідставними, а відтак в задоволенні позову просив відмовити.
      22.05.2019 до суду надійшла відповідь представника позивача на відзив, в якому остання просила не приймати до уваги доводи відповідача з огляду на їх безпідставність та задовольнити позовні вимоги.
      21.11.2020 від представника третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли пояснення на позовну заяву, в яких останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
      Представник позивача в судове засідання не з`явився, про місце і час судового розгляду повідомлений належним чином, до суду подав заяву про розгляд справи у його відсутність,вимоги підтримав та просив задовольнити.
      Представник відповідача та представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, про місце і час судового розгляду повідомлені належним чином.
      Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
      Отже, оскільки сторони не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
      Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, які були досліджені судом, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення у відсутність учасників справи з урахуванням наявності клопотання позивача про розгляд справи у його відсутність, що узгоджується з приписами частини 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України.
      Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
      Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
      Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства, а саме ст. ст. 2, 12, 13 ЦК України.
      Судовим розглядом встановлено, що 01 липня 2014 року між ОСОБА_1 (далі - «Позивач») та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - «Відповідач» або «Банк») було укладено Договір №326464.
      Відповідно до умов даного Договору ОСОБА_1 передала ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» грошові кошти для розміщення на депозитному вкладі.
      Дані по вкладу: вклад № НОМЕР_1 , оформлений 01 липня 2014 року; сума вкладу - 1 000 000 грн. (один мільйон гривень 00 копійок); вклад оформлюється на строк 150 календарних днів по 28 листопада 2014 р. включно; банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_2 , на який зараховується вклад; на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 24, 5 % річних, а з 09 жовтня 2014 року 3 % річних; мінімальний строк вкладу - 150 днів; період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць.
      На виконання умов Договору №326464, позивач вніс кошти на депозит у сумі 1 000 000 (оди мільйон гривень) 00 копійок.
      08 жовтня 2014 року між Позивачем та Відповідачем укладено Додатковий договір до Договору №326464, відповідно до якого процентна ставка з 09 жовтня 2014 була збільшена та складала 24.5 %.
      Також, були змінені умови дострокового розірвання договору, а саме: дострокове розірвання договору здійснюється за письмовою заявою Вкладника, поданою не менш, як за 21 банківський день, не враховуючи день подання заяви.
      23 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» було укладено Договір №347004.
      Дані по вкладу: вклад №347004, оформлений 23 вересня 2014 р.; сума вкладу - 38 085 грн. ( тридцять вісім тисяч вісімдесят п`ять гривень) 00 копійок; вклад оформлюється на строк 90 календарних днів по 22 грудня 2014 р., а у випадку пролонгації до 22 березня 2015 р. включно; банк відкриває депозитний рахунок № НОМЕР_3 , на який зараховується вклад; банк відкриває рахунок для виплати процентів та повернення суми вкладу № НОМЕР_4 ; на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 24.5 % річних; мінімальний строк вкладу - 90 днів; період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць.
      Згідно п. 2 Договору №347004, сума нарахованих процентів виплачується Банком Вкладнику щомісячно, кожного 23 (двадцять третього) числа місяця, починаючи з 1-го місяця, наступного за місяцем укладення цього Договору та в «Дату повернення», зазначену у п. 2 цього Договору або в день повернення Вкладу з інших підстав передбачених цим Договором та законодавством України. Сума нарахованих процентів сплачується Банком шляхом Безготівкового перерахування на власний поточний рахунок Вкладника, який відкривається у Банку на підставі Заяви Вкладника. Якщо день сплати процентів припадає на неробочий /вихідний/ святковий день, що визначений таким у відповідності до чинного законодавства України, виплата процентів здійснюється у перший банківський день після неробочого/ вихідного/ святкового дня.
      Крім того, умовами Договору №347004 передбачено, що пролонгація договору здійснюється автоматично, в дату повернення Вкладу, якщо Вкладник не подав до Банку Заяву про відмову від пролонгації не менш як за 1 банківський день до дати повернення Вкладу, вказаної в Договорі, не враховуючи день подання Заяви. Вклад може бути пролонгованим 1 раз, на термін, відповідний первинному строку дії вкладу.
      На виконання умов Договору №347004, позивач вніс кошти на депозит у сумі 38 085.00 (тридцять вісім тисяч вісімдесят п`ять грн.) 00 коп.
      01 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» було укладено Договір №350437.
      Дані по вкладу: вклад №350437, оформлений 01 жовтня 2014 р.; сума вкладу - 7 107, 00 грн. ( сім тисяч сто сім гривень) 00 копійок; вклад оформлюється на строк 14 календарних днів по 15 жовтня 2014 р., а у випадку пролонгації: 2-й період - 29 жовтня 2014 р.; 3-й період - 12 листопада 2014 р.; 4-й період - 26 листопада 2014 р.; 5-й період - 10 грудня 2014 р., 6-й період - 24 грудня 2014 р. включно.; банк відкриває депозитний рахунок № НОМЕР_5 , на який зараховується вклад; банк відкриває рахунок для виплати процентів та повернення суми вкладу № НОМЕР_4 ; на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою: з дати 01 жовтня 2014 р. - 20 % річних; з дати 15 жовтня 2014 р. - 22 % річних; з дати 29 жовтня 2014 р. -25 % річних; з дати 12 листопада 2014 р. -26 % річних; з дати 26 листопада 2014 р. - 27 % річних; з дати 10 грудня 2014 р. - 28 % річних; мінімальний строк вкладу - 14 календарних днів, з автоматичним продовженням строку зберігання вкладу на аналогічний термін; період нарахування відсотків на вклад - 14 календарних днів.
      Згідно п. 2 Договору №347004, сума нарахованих процентів виплачується Банком Вкладнику в дату повернення, зазначену в п. 2 цього Договору, або в день повернення Вкладу з інших підстав, передбачених цим Договором та законодавством України. Сума нарахованих процентів сплачується Банком шляхом безготівкового перерахування на власний поточний рахунок Вкладника, який відкривається у Банку на підставі Заяви Вкладника. Якщо день сплати процентів припадає на неробочий /вихідний/ святковий день, що визначений таким у відповідності до чинного законодавства України, виплата процентів здійснюється у перший банківський день після неробочого/ вихідного/ святкового дня.
      Крім того, умовами Договору №350437 передбачено, що пролонгація договору здійснюється автоматично, в дату повернення вкладу, якщо вкладник не подав до банку заяву про відмову від пролонгації не менш, як за 1 банківський день до дати повернення Вкладу, вказаної в Договорі, не враховуючи день подання Заяви. Вклад може бути пролонгованим до 5 разів, на термін, відповідний первинному строку дії вкладу.
      На виконання умов Договору №350437, позивач вніс кошти на депозит у сумі 7107, 00 (сім тисяч сто сім грн.) 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №12654 від 01 жовтня 2014 р.
      01 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» було укладено Договір №350434.
      Дані по вкладу: вклад №350434, оформлений 01 жовтня 2014 р.; сума вкладу - 10 000, 00 грн. ( десять тисяч гривень) 00 копійок; вклад оформлюється на строк 14 календарних днів по 15 жовтня 2014 р., а у випадку пролонгації: 2-й період - 29 жовтня 2014 р.; 3-й період - 12 листопада 2014 р.; 4-й період - 26 листопада 2014 р.; 5-й період - 10 грудня 2014 р., 6-й період - 24 грудня 2014 р. включно; банк відкриває депозитний рахунок № НОМЕР_6 , на який зараховується вклад; банк відкриває рахунок для виплати процентів та повернення суми вкладу № НОМЕР_4 ; на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою: з дати 01 жовтня 2014 р. - 20 % річних; з дати 15 жовтня 2014 р. - 22 % річних; з дати 29 жовтня 2014 р. -25 % річних; з дати 12 листопада 2014 р. -26 % річних; з дати 26 листопада 2014 р. - 27 % річних; з дати 10 грудня 2014 р. - 28 % річних; мінімальний строк вкладу - 14 календарних днів, з автоматичним продовженням строку зберігання вкладу на аналогічний термін; період нарахування відсотків на вклад - 14 календарних днів.
      Згідно п. 2 Договору №347004, сума нарахованих процентів виплачується Банком Вкладнику в дату повернення, зазначену в п. 2 цього Договору, або в день повернення Вкладу з інших підстав, передбачених цим Договором та законодавством України. Сума нарахованих процентів сплачується Банком шляхом безготівкового перерахування на власний поточний рахунок Вкладника, який відкривається у Банку на підставі Заяви Вкладника. Якщо день сплати процентів припадає на неробочий /вихідний/ святковий день, що визначений таким у відповідності до чинного законодавства України, виплата процентів здійснюється у перший банківський день після неробочого/ вихідного/ святкового дня.
      Крім того, умовами Договору №350434 передбачено, що пролонгація договору здійснюється автоматично, в дату повернення Вкладу, якщо Вкладник не подав до Банку Заяву про відмову від пролонгації не менш як за 1 банківський день до дати повернення Вкладу, вказаної в Договорі, не враховуючи день подання Заяви. Вклад може бути пролонгованим до 5 разів, на термін, відповідний первинному строку дії вкладу.
      На виконання умов Договору №350434, позивач вніс кошти на депозит у сумі 10 000, 00 (десять тисяч грн.) 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №12625 від 01 жовтня 2014 р.
      Положеннями статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
      Наразі залишок на карткових рахунках ОСОБА_1 1 046 809,24 (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот дев`ять грн.) 24 коп., що підтверджується випискою по карткових рахунках ОСОБА_1 від 23.03.2015 р.
      Разом з тим, частина перша статті 1074 ЦК України визначає, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.
      Тобто, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі.
      Так, 23 червня 2015 року постановою Правління Національного банку України № 408 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" до категорії неплатоспроможних" Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних.
      На підставі вищевказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 червня 2015 року № 121 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива", згідно з яким з 24 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива".
      Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кашуту Дмитра Євгеновича.
      Тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" запроваджено строком на 3 місяці з 24 червня 2015 року по 23 вересня 2015 року включно.
      10 вересня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 167 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», яким строк здійснення тимчасової адміністрації в Банку подовжено на один місяць до 23 жовтня 2015 року включно.
      В день закінчення строку тимчасової адміністрації 23 жовтня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 193 «Про делегування повноважень тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива».
      Також, 04 листопада 2015 року прийнято рішення № 200 з такою самою назвою «Про делегування повноважень тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива».
      Вказаними рішеннями виконавчою дирекцією Фонду продовжено повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" в частині забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку - Кашути Д.Є .
      В подальшому, строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» неодноразово продовжувався.
      05 жовтня 2016 року Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/11415/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Сервіс» до Національного банку України, треті особи ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправної бездіяльності, визнання протиправною та скасування постанови, було визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку від 23 червня 2015 року №408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних.
      20 грудня 2016 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №826/11415/16 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року було скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
      Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року було скасовано, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року залишено в силі.
      31 липня 2018 року постановою Верховного суду у справі №826/11415/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року у справі №826/11415/16 скасовано, а справу №826/11415/16 в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року №408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних було передано до суду першої інстанції.
      27 грудня 2018 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/11415/16 адміністративний позов ТОВ «Інвест-Сервіс» задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року №408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних.
      Також, відповідно до інформації з відкритих джерел, 17 квітня 2019 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду було відхилено апеляційну скаргу Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та залишено в силі рішення суду першої інстанції від 27 грудня 2018 року по справі№826/11415/16.
      Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
      Положеннями ч. 1 ст. 35 цього Закону визначено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня «спеціаліст») та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.
      За змістом п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».
      Законодавство не передбачає здійснення Фондом тимчасової адміністрації та/або ліквідаційної процедури в банках, які не віднесено до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».
      Крім того, законом передбачено лише одноразове (однократне) подовження строку здійснення тимчасової адміністрації, яке було реалізоване рішенням виконавчої дирекції Фонду від 10.09.2015 № 167 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива». Разом з тим, повторне (подальше) продовження строків здійснення тимчасової адміністрації законом не допускається.
      Таким чином, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» втратило статус неплатоспроможного банку внаслідок постановлення рішення адміністративного суду у справі № 826/11415/16 про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних».
      Разом з тим, здійснення тимчасової адміністрації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», в розумінні положень Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», припинилось, внаслідок спливу строку відповідного рішення виконавчої дирекції Фонду від 10 вересня 2015 року № 167 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива».
      Враховуючи вищевикладене, ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» не віднесений до категорії неплатоспроможних в розумінні положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а отже є діючим, що узгоджується з позицією, яка викладена в рішенні Верховного суду від 17 жовтня 2018 року у справі №761/24136/15-ц.
      До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовується положення про договір банківського рахунку (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
      Частиною 1 ст. 1058 ЦК України визначається: за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
      Незалежно від виду вкладу, банк зобов`язаний видати суму вкладу або його частину на першу вимогу вкладника-фізичної особи і не може зменшувати суму вкладу шляхом застосування штрафних санкцій, невиплати процентів за вкладом чи інших можливих форм відшкодування збитків банку.
      За встановлених обставин, суд приходить до висновку позивач свої обов`язки за договорами депозиту виконав в повному обсязі, проте на звернення позивача щодо повернення коштів відповідач вказаних дій не вчинив.
      Так, в матеріалах справи наявні: копія заяви ОСОБА_1 від 14.01.2015 р., копія заяви ОСОБА_1 від 13.02.2015 р., копія заяви ОСОБА_1 від 23.03.2015 р.
      З тексту даних заяв вбачається, що рахунки, на які було перераховані депозитні кошти, були заблоковані, та зняти грошові кошти у позивача не було можливості.
      Дані обставини підтверджуються й відповідями банку, а саме: копія листа-відповіді ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» від 13.02.2015, копія листа-відповіді ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» від 16.03.2015, копія листа-відповіді ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» від 09.04.2015.
      Частиною 1 ст. 1058 ЦК України визначається: за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
      Незалежно від виду вкладу, банк зобов`язаний видати суму вкладу або його частину на першу вимогу вкладника-фізичної особи і не може зменшувати суму вкладу шляхом застосування штрафних санкцій, невиплати процентів за вкладом чи інших можливих форм відшкодування збитків банку.
      За договором банківського вкладу одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором. ( п. 2.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 року №516, (далі - Положення від 03.12.2003 р. №516).
      Згідно ч. 1 ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
      Згідно п. 1.2. Положення від 03.12.2003 р. №516, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит).
      Ч. 1 ст. 1073 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
      В свою чергу ст. 1074 Цивільного кодексу України передбачає виключний перелік підстав для обмеження прав розпорядження рахунком, зокрема обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
      Однак, жодна з цих умов не існує відносно Позивача, тому не повернення Позивачеві сум депозитних вкладів та не виплата Відповідачем процентів за депозитом є грубим порушенням імперативних норм законодавства, що призводить до порушення прав Позивача.
      Крім того, відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
      Відповідно до п. 1.7 Постанови правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» виплата процентів за вкладом ( депозиту) здійснюється у строки, що обумовлені в договорі.
      П. 1.6 Постанови правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» передбачає, що Банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті.
      П. 2.5 Постанови правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» встановлено, що користування грошовими коштами, що обліковуються на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку або законом.
      ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» не виконує покладені на нього зобов`язання в добровільному порядку. Таким чином, Відповідач своєю протиправною бездіяльністю заборгував Позивачу суми вкладів та відсотки за депозитами, чим порушив, як свої зобов`язання за договорами, так і гарантоване законом право власності Позивача.
      Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      Відповідно до виписки по рахунку приватного клієнта № НОМЕР_7 від 23 березня 2015 року виданої ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» останній раз, ОСОБА_1 , змогла зняти грошові кошти з рахунків, на які було переведено суми вкладів 09 лютого 2015 року.
      Залишок на рахунках відкритих на ім`я ОСОБА_1 складає 1 046 810, 34 грн. (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот десять гривень 34 коп.).
      З огляду на вставлені обставини та вказані норми цивільного законодавства суд приходить до висновку , що з відповідача підлягає стягненню на корись позивача суму боргу за договорами банківських вкладів №326464, №347004, №350437, №350434, саме з врахуванням 3% річних так як наслідок, сума боргу з врахуванням індексу інфляції складає 1469157,55 грн.
      Отже, враховуючи норми ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідач повинен сплатити на користь позивача суму боргу за договорами №326464, №347004, №350437, №350434 у розмірі 1 548 916, 87 грн.
      Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
      Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
      Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
      Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
      Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
      Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що Позивач є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
      Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
      Згідно із ч. 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
      Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
      Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.
      Відповідно до ст. 258 ЦК України при стягненні пені застосовується спеціальна позовна давність, а саме 1 рік.
      Відповідно до виписки по рахунку приватного клієнта, загальна сума заборгованості ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» перед ОСОБА_1 складає 1 046 810,34: ціна послуги - 1 046 810,34 грн. (станом на 23.03.2015 року), кількість днів прострочення - 366 днів, 1 046 810,34 грн. * 3 / 100 * 366 днів = 11 493 977, 53 грн.
      Таким чином, пеня за прострочення виконання надання послуги ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» ОСОБА_1. відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» на час подання позовної заяви до суду складає 11 493 977, 53 грн, що узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного суду від 19 вересня 2018 року по справі 761/46145/16-ц.
      Відповідно ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.
      Відповідна правова позиція була викладена й Верховним судом України в постанові від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16.
      Окрім того, Європейський суд з прав людини у рішенні ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (№2)зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом.
      Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Єahin і Perihan Єahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)».
      Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      У статтті 1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, що одночасно закріплено і в ст. 41 Конституції України.
      Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
      Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
      Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
      Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
      Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
      Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
      На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог і про стягнення із Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» 13 057 442,04 грн., враховуючи, що стороною відповідача вказаний розрахунок спростований не був.
      Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального України, з відповідача підлягає стягненню на користь Держави судовий збір у розмірі 9605 грн.
      Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
      В И Р І Ш И В :
      Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова ініціатива», за участю третіх осіб, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про стягнення грошових коштів за депозитними договорами - задовольнити.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» (код ЄДРПОУ 33299878) на користь ОСОБА_1 за депозитними договорами №326464, №350437, №350434, №347004 кошти у розмірі 13 057 442,04 грн. (тринадцять мільйонів сорок дві тисячі вісімсот дев`яносто п`ять гривень), 50 коп. а саме:
      • 1 046 810, 34 грн. (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот десять гривень) 34 коп. - сума вкладу;
      • 94 306, 96 грн. (дев`яносто чотири тисячі триста шість грн.) 96 коп. - 3% річних відповідно статті 625 ЦК України;
      • 11 493 977, 53 грн. (одинадцять мільйонів чотириста дев`яносто три тисячі дев`ятсот сімдесят сім гривень) 53 коп. - 3% за кожен день прострочення відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
      • 422 347,21 (чотириста двадцять дві тисячі триста сорок сім грн. 21 коп.) - інфляційного збільшення суми боргу.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» (код ЄДРПОУ 33299878) на користь Держави судовий збір у розмірі 9605,00 грн.
      Позивач : ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
      Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», код ЄДРПОУ: 33299878, адреса місця реєстрації та листування: 03150, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 7/9.
      Третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016.
      Третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Національний банк України, 01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
      Повний текст судового рішення складено 16.12.2020
      Суддя Т.Г. Ільєва
      Джерело: ЄДРСР 94230139
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      25 травня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 910/11027/18
      Провадження № 12-185гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді-доповідача Рогач Л. І .,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., представників:
      Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Жегуліна Ю. М., Мостепанюка В. І. , Плотніченка О. П. ,
      ОСОБА_3 - Старостенка В. О.,
      ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - Слюсара В. В.,
      ОСОБА_6 - Томчука М. В.,
      ОСОБА_7 - Шевченка Г. М. ,
      ОСОБА_9 - Деркача С. С. ,
      ОСОБА_11 - Шагірманова Д. О.,
      ОСОБА_12 - Гвоздецького А. М.,
      ОСОБА_13 - Зурнаджи К. Б.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка», на рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року у справі за позовом Фонду до відповідачів: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 про стягнення 76 929 136, 71 грн шкоди, заподіяної пов`язаними особами.
      Історія справи
      1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1.1.17 серпня 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (далі - ПАТ «АБ «Укоопспілка» або банк), звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 про солідарне стягнення з них на користь Фонду як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» 76 929 136,71 грн шкоди.
      1.2.Фонд послався на те, що впродовж 2014 року колишнім керівництвом банку було прийнято рішення про придбання завідомо збиткових нічим не забезпечених облігацій двох підприємств (Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал експрес» (далі - ТОВ «Капітал експрес», ТОВ відповідно), ТОВ «Сучасні фінансові перспективи»), які мають ознаки фіктивних та пов`язані з керівництвом і власниками банку, на суму 319 460 764,00 грн, що становить майже 60 % вартості всіх активів банку. Фонд вважав, що це було не просто ризикованим, а направленим на виведення з банку коштів, керівні органи банку ухвалювали рішення, які прямо суперечили інтересам банку та його кредиторів, були неадекватними існуючому кредитному ризику та завідомо збитковими, що суперечить завданням і функціям ради банку, правління та кредитного комітету. Такі операції стали причиною недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами, банк було визнано неплатоспроможним. Оскільки для покриття вимог всіх кредиторів не вистачило 76 929 136,71 грн, то саме цю суму Фонд просив стягнути солідарно з відповідачів як відшкодування шкоди, завданої кредиторам банку.
      1.3.Позивач указував на пов`язаність компаній-емітентів між собою (що створює додатковий кредитний ризик), а також з керівниками та власниками банку (що пояснює дії відповідачів і вказує на умисний характер завдання шкоди).
      1.4.Фонд також стверджував, що емітенти облігацій на момент їх придбання банком мали численні ознаки фіктивності, а саме: не мали або майже не мали основних засобів (у тому числі й орендованих), не мали офісу або будь-якого робочого приміщення, не мали працівників (крім директора), не здійснювали основної діяльності, декларували відсутність доходу або мінімальний прибуток, що вказувало на неможливість погасити емітовані облігації, активи емітентів майже повністю складались із інвестицій у цінні папери інших компаній, які так само мали ознаки фіктивності.
      1.5.Позивач вважав, що відповідачі не виконали покладених на них функцій з управління ризиками, контролю і моніторингу всіх видів загроз за усіма напрямами діяльності банку, і навпаки - своїми діями щодо виведення коштів з банку на рахунки інших компаній вони сприяли настанню цих ризиків, чим спричинили збитки ПАТ «АБ «Укоопспілка» та його кредиторам.
      1.6.На думку позивача, пов`язаними особами, які в силу приписів статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зобов`язані солідарно відшкодувати шкоду у сумі 76 295 559,41 грн, є такі фізичні особи:
      - ОСОБА_14 - Голова Правління;
      - ОСОБА_15 - Перший заступник Голови Правління;
      - ОСОБА_3 - Головний бухгалтер, член Правління;
      - ОСОБА_13 - Начальник Управління інвестиційної діяльності, член Правління;
      - ОСОБА_4 - Голова Спостережної ради;
      - ОСОБА_6 - Член Спостережної ради;
      - ОСОБА_16 - Член Спостережної ради;
      - ОСОБА_5 - Член Спостережної ради;
      - ОСОБА_7 - Член Спостережної ради;
      - ОСОБА_9 - Голова Спостережної ради;
      - ОСОБА_11 - Член Спостережної ради;
      - ОСОБА_17 - Заступник Голови Правління;
      - ОСОБА_18 - Начальник відділу фінансового моніторингу, член Правління;
      - ОСОБА_12 - Начальник відділу фінансового моніторингу, член Правління.
      1.7.При цьому Фонд зазначив, що 8 серпня 2018 року на підставі норм статті 52 та частини п?ятої статті 58 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» він звертався до пов`язаних з банком осіб з вимогами про відшкодування шкоди, які залишені без задоволення.
      1.8.У позовній заяві Фонд послався на частину п`яту статті 52 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній до 2 березня 2015 року, тобто на момент ухвалення відповідачами рішень, що призвели до неможливості ПАТ «АБ «Укоопспілка» відповідати за своїми зобов`язаннями, укладення на виконання цих рішень відповідних правочинів (2014 рік), прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АБ «Укоопспілка» (22 січня 2015 року), та цю ж саму норму в редакції, чинній на момент подання позову (17 серпня 2018 року). Відповідно до цієї норми Закону в редакції, чинній до 2 березня 2015 року, Фонд має право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови в задоволенні таких вимог або їх невиконання у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів. Ця норма в редакції, чинній на момент подання позову, передбачала, що Фонд або уповноважена особа Фонду в разі, якщо оціночна вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої Фондом, є меншою за вимоги кредиторів, які включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку з її вини шкоди, та пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку. У разі отримання Фондом відмови в задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом, Фонд звертається з такими вимогами до суду.
      1.9.Також позивач послався на частини вісімнадцяту, дев`ятнадцяту статті 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до яких керівники банку зобов`язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку. Керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно з цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною.
      1.10.Як на підставу визначення відповідачів заподіювачами шкоди позивач посилався на приписи частин першої та другої статті 1166 і частини першої статті 1190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також частин п`ятої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції, чинній на момент подання позову, відповідно до яких пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ), здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном.
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1.20 грудня 2018 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення в цій справі, яким повністю відмовив у задоволенні позову.
      2.2.Мотивував рішення так:
      - в обґрунтування розміру шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідачів, Фонд посилається на звіт, який містить незалежні судження оцінювачів з урахуванням усіх зроблених припущень та обмежень. Під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для банку провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення відповідачами, грошові виплати. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли Фонду або уповноваженій особі Фонду стало відомо про наявність шкоди, заподіяної внаслідок купівлі облігацій. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку, належним обґрунтуванням вартості вимог і зобов`язань банку (Фонду) повинні бути документальні результати перевірки фінансово-господарської діяльності банку;
      -доказів недотримання відповідачами вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» у частині щодо органів управління банку (статей 37, пункту 2 частини другої статті 39, частини першої статті 40, частини першої статті 42) Фондом не надано;
      - Фонд не надав суду жодного документального підтвердження того, що ним або уповноваженою особою на ліквідацію вчинялися дії щодо реалізації вказаних вище облігацій до пред`явлення позову;
      -строк погашення облігацій за договорами визначено 17 квітня 2019 року, тобто твердження позивача про те, що за облігаціями не можна буде отримати грошові кошти, є передчасним і необґрунтованим;
      -визначена в оцінці вартість облігацій у 3,00 грн документально не підтверджена;
      -підставою для покладення відповідальності на відповідачів як пов`язаних осіб банку позивач визначає положення частин п`ятої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Проте на час виконання посадових/службових обов`язків відповідачами щодо вказаних правочинів і угод - у 2014 році вказана стаття мала іншу редакцію. Частини шостої не було, а частина п`ята мала таку редакцію: власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних. А отже, нова редакція статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не може бути застосована до цих правовідносин, оскільки не має зворотної дії;
      -ознаки фіктивного підприємництва виникають лише в разі доведеності в порядку кримінального провадження ознак цієї фіктивності. Водночас у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про фіктивність емітентів. Дійти висновку про фіктивність підприємства в разі відсутності відповідного вироку в кримінальній справі неможливо. Фонд не вчинив жодних дій щодо звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України;
      - суду не надано беззаперечних доказів того, що ОСОБА_19 та Голова спостережної ради банку ОСОБА_4 є родичами (братами). Відтак таке твердження є припущенням;
      -незважаючи на посилання позивача на економічну необґрунтованість укладення правочинів і порушення процедури укладення, Фонд не подав жодного доказу виявлення нікчемного правочину в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання вказаних договорів недійсними за відповідними положеннями ЦК України. З огляду на викладене, подання вказаного позову з визначених позивачем мотивів є по суті передчасним і необґрунтованим;
      -Фонд не надав доказів у підтвердження того, що ним або уповноваженою особою на ліквідацію вчинялися дії щодо реалізації вказаних облігацій;
      -у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до відповідачів застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, їх вина в настанні неплатоспроможності банку не встановлена і не доведена;
      -строк погашення облігацій визначено 17 квітня 2019 року, а тому суд відхилив доводи позивача про те, що за облігаціями не можна буде отримати грошові кошти;
      -до закінчення ліквідаційної процедури відсутні правові підстави стверджувати про шкоду, завдану банку. У силу статей 52, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вимоги кредиторів вважаються погашеними у разі, якщо при завершенні ліквідаційної процедури вони лишилися незадоволеними в зв`язку з недостатністю майна. Станом на дату розгляду справи ліквідаційна процедура в ПАТ «АБ «Укооспілка» триває, відбувається продаж активів банку та погашення вимог кредиторів. За змістом статті 51 цього Закону після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю в найкоротший строк. За таких обставин відсутні підстави стверджувати про те, що банк вже зазнав матеріальної шкоди;
      - Фонд документально не підтвердив жодного елементу цивільно-правової відповідальності; не довів розмір шкоди; вину осіб, які визначені відповідачами; причинно-наслідковий зв`язок між їх діями і визначеною Фондом сумою шкоди, тощо;
      2.3.Рішення суду першої інстанції було залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року. Мотивація апеляційного суду в цілому збігається з обґрунтуванням, наведеним у рішенні суду першої інстанції.
      3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. 27 червня 2019 року Фонд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
      3.2.Фонд послався на те, що суди не надали належної юридичної оцінки обставинам справи та його доводам. Зокрема, скаржник послався на таке:
      - під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачі не заперечували факту придбання банком облігацій, а також того, що вони займали відповідні посади та приймали рішення про придбання облігацій. При цьому жоден з відповідачів не зміг пояснити мотиви своїх рішень про придбання цінних паперів (у чому полягала доцільність такого інвестування, чому було обрано облігації саме цих компаній тощо), не спростував висновків незалежного оцінювача про реальну вартість придбаних облігацій, не заперечив факту пов`язаності емітентів з банком та його керівництвом, не пояснив відсутність забезпечення за цими операціями, не спростував того, що емітенти цінних паперів мали ознаки фіктивності, не мали реальних активів та прибутків;
      - суди вважали недоведеним розмір збитків, однак розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. Через дії відповідачів банк втратив 319 460 764,00 грн, які сплатив за облігації, реальна ринкова вартість яких була нульовою (оцінка незалежним оцінювачем кожного пакету облігацій в 1 грн означає, що вартість таких цінних паперів має нульове або від`ємне значення). Суди безпідставно не прийняли до уваги та не дослідили звіт про оцінку вартості ліквідаційної маси банку, підготовлений ТОВ «Канзас ріал естейт», згідно з яким встановлено реальну (ринкову) вартість придбаних банком облігацій. У матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, що спростовують результати зазначеної оцінки. Якщо суди попередніх інстанцій вважали, що для з`ясування розміру збитків необхідні спеціальні знання, то суди мали призначити відповідну експертизу, чого зроблено не було;
      - суд першої інстанції не застосував положення статей 165 та 182 господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), апеляційний суд не виконав вимоги статей 165 та 267 цього Кодексу (якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою з обставин, на яких ґрунтуються вимоги відповідача, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім визначених у законі). Фонд указував на обставини пов`язаності банку та емітентів облігацій, економічну недоцільність придбання облігацій, наявність ознак фіктивності та фінансові показники емітентів, що вказували на неліквідність боржників. Відповідачі заперечили у відзивах лише заяви позивача про завідому збитковість придбаних операцій. В іншому їх заперечення зводились до незгоди з правовими підставами позову. Натомість суди зазначили, що позивач зобов`язаний доводити обставини, яких ніхто не заперечує;
      - суди безпідставно відмовилися досліджувати доводи позивача щодо фіктивності підприємств - емітентів облігацій і не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 802/1233/16-а, від 23 січня 2018 року у справі № 2а-1870/5800/12, від 28 серпня 2018 року у справі № 810/3952/16, про обов`язок суду перевіряти доводи щодо фіктивності товариства;
      - оскаржувані рішення побудовано не тільки на ігноруванні дійсних обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів, але й на двох припущеннях: 1) припущення, що компанії-емітенти виконають свої зобов`язання по облігаціях у визначені в проспекті емісії строки; 2) припущення, що ліквідаційної маси банку (загальна вартість 33 364 705,00 грн) може вистачити, щоб розрахуватися зі всіма кредиторами банку, загальний розмір вимог яких становить 109 660 264,41 грн;
      - апеляційний суд безпідставно відмовився приймати пояснення і докази щодо того, що строк виконання зобов`язань ТОВ «Капітал експрес» настав, зобов`язання не виконані, а претензія банку щодо невиконання умов проспекту емісії облігацій була направлена емітенту, проте не вручена через відсутність емітента за зареєстрованим місцем знаходження, пояснення щодо відкритих торгів щодо реалізації облігацій і їх результатів (облігації, за які банк сплатив більше 319 млн грн не були продані на торгах навіть за 305,03 грн), додаткові пояснення щодо пов`язаності власників банку та емітентів облігацій. Суд послався на те, що вказані відомості не існували на момент ухвалення оскаржуваного рішення (що не відповідає дійсності, адже торги проводилися до ухвалення рішення судом першої інстанції), а надання цих документів не зумовлено винятковістю такого випадку;
      - висновки судів про те, що обов`язки відповідачів відшкодувати заподіяну банку та його кредиторам шкоду якимось чином залежать від дій позивача - ліквідатора банку прямо протирічать законодавству, що регулює деліктні зобов`язання та не узгоджується з існуючою судовою практикою. Фонд як ліквідатор не зобов`язаний виправляти наслідки завдання відповідачами шкоди банку - це повинні робити самі відповідачі;
      - суд апеляційної інстанції фактично не спростував жодного доводу апеляційної скарги.
      3.3.Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 25 липня 2019 року відкрила касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 22 жовтня 2019 року на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду. За висновком суду, виключну правову проблему становить питання щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу.
      3.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 4 листопада 2019 року прийняла до розгляду справу № 910/11027/18 та призначила її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням її учасників.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. Відповідачі у відзивах на касаційну скаргу просили залишити її без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на відсутність обумовлених законом підстав для стягнення з них шкоди.
      4.2. ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу вказувала на недоведення Фондом складу цивільного правопорушення у її діях; помилковість посилань Фонду на законодавство, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів; відсутність доказів спільних дій як підстав для солідарної відповідальності відповідачів; указала, що незабезпечення облігацій при купівлі дисконтних цінних паперів не підтверджує незаконність або збитковість чи економічну недоцільність таких операцій, для яких забезпечення не є обов?язковою умовою здійснення таких правочинів.
      4.3. ОСОБА_13 у відзиві на касаційну скаргу погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недоведення позивачем складу цивільного правопорушення у його діях; заперечував проти його вимог з тих підстав, що Фонд, звертаючись із цим позовом, керувався законодавством, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів; указав на відсутність доказів протиправності вчинених операцій з придбання цінних паперів та їх збитковості; заперечував проти фіктивності емітентів; наголосив на безпідставності посилань Фонду на економічну необґрунтованість укладених правочинів і порушення процедури їх укладення з огляду на ненадання позивачем доказів виявлення правочинів нікчемними в порядку статті 38 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання їх недійсними; указав на недоведення позивачем взаємопов?язаності дій відповідачів, єдності ступеня їх відповідальності та/або наміру в прийнятих ними рішеннях як членів спостережної ради та членів правління банку в заподіянні йому шкоди.
      4.4. ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 у відзиві на касаційну скаргу послались на те, що угоди купівлі-продажу цінних паперів не оспорювалися, не визнані нікчемними/недійсними, низька вартість цінних паперів є недоведеною. Заперечили проти розміру заявленої шкоди і посилань позивача на звіт оцінювача, указуючи на те, що ліквідаційна процедура банку триває, що позбавляє можливості установити розмір акцептованих вимог банку, які залишаться непогашеними після реалізації всіх активів банку. Указали на відсутність доказів віднесення емітентів до фіктивних підприємств. Зазначили про неможливість застосування у цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, відрізняються від обставин цієї справи. Зауважили, що не визначено участі кожного з відповідачів щодо прийняття рішень, укладення угод і їх реалізації. Фонд, звертаючись із цим позовом, керувався законодавством, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів.
      4.5. ОСОБА_6 у відзиві на касаційну скаргу та поясненнях на неї послалась на недоведення Фондом тієї обставини, що дії відповідачів призвели до неплатоспроможності банку; недоведення складу цивільного правопорушення в діях відповідачів; помилковість посилань Фонду на законодавство, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів. Указала на відсутність доказів віднесення емітентів до фіктивних підприємств. Послалась на безпідставність тверджень Фонду щодо економічної необґрунтованості укладених правочинів і порушення процедури їх укладення з огляду на ненадання позивачем доказів виявлення правочинів нікчемними в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання їх недійсними. Зазначила про неможливість застосування в цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, відрізняються від обставин цієї справи. Указала на недоведення позивачем взаємопов?язаності дій відповідачів, єдності ступеня їх відповідальності та/або наміру в прийнятих ними рішеннях як членів спостережної ради та членів правління банку в заподіянні йому шкоди; недоведення позивачем неправомірності дій відповідачів та порушень банківського законодавства, що регулює питання придбання облігацій. Зазначила, що сам факт придбання облігацій ТОВ «Капітал експрес» та ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» не свідчить про виведення коштів банку. Погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав застосовувати позовну давність унаслідок відмови в позові по суті. Указала на відсутність підстав для стягнення Фондом як ліквідатором заявленого розміру збитків внаслідок припинення 27 вересня 2019 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» як юридичної особи, додавши при цьому витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а. с. 54-56, т. 14).
      4.6. ОСОБА_7 у відзиві на касаційну скаргу заперечував проти вимог позивача з тих підстав, що Фонд, звертаючись із цим позовом, керувався законодавством, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів. Указав на відсутність доказів віднесення емітентів до фіктивних підприємств; недоведення позивачем складу цивільного правопорушення в його діях. Зазначив про неможливість застосування в цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, є відмінними від обставин цієї справи. Наголосив на недоведенні позивачем взаємопов?язаності дій відповідачів, єдності ступеня їх відповідальності та/або наміру в прийнятих ними рішеннях як членів спостережної ради та членів правління банку в заподіянні йому шкоди.
      4.7. ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у відзиві на касаційну скаргу та додаткових поясненнях на неї погодилися з висновками судів попередніх інстанцій про недоведення позивачем складу цивільного правопорушення у їх діях; указали, що низька дохідність облігацій не є збитковою; послались на безпідставність тверджень Фонду щодо економічної необґрунтованості укладених правочинів і порушення процедури їх укладення з огляду на ненадання позивачем доказів виявлення нікчемних правочинів у порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання їх недійсними;зазначили про неможливість застосування в цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, відрізняються від обставин цієї справи; наголосили на відсутності необхідності застосування позовної давності у зв?язку з недоведенням позивачем порушення його прав; погодилися з висновками судів про відсутність доказів фіктивності емітентів.
      4.8.Наведені вище у відзивах відповідачів доводи на касаційну скаргу узагальнено можна передати так:
      - недоведення позивачем складу цивільного правопорушення;
      - відсутність необхідності застосування позовної давності у зв?язку з недоведенням позивачем порушення його прав;
      - помилковість посилань Фонду на законодавство, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів;
      - відсутність доказів спільних дій як підстави для солідарної відповідальності відповідачів і протиправності вчинених операцій з придбання цінних паперів та їх збитковості;
      - безпідставність посилань Фонду щодо економічної необґрунтованості укладених правочинів і порушення процедури їх укладення з огляду на ненадання позивачем доказів виявлення правочинів нікчемними в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання їх недійсними;
      - недоведення позивачем взаємопов?язаностідій відповідачів, єдності ступеня їх відповідальності та/або наміру у прийнятих ними рішеннях як членів спостережної ради та членів правління банку у заподіянні йому шкоди;
      - відсутність доказів віднесення емітентів до фіктивних підприємств;
      - неможливість застосування у цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, відрізняються від обставин цієї справи;
      - недоведення позивачем неправомірності дій відповідачів та порушень банківського законодавства, що регулює питання придбання облігацій;
      - факт придбання облігацій ТОВ «Капітал експрес» і ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» не свідчить про виведення коштів банку.
      4.9. У додаткових поясненнях Фонд зазначив про те що, відповідно до положень Закону України від 13 травня 2020 року № 590-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», Фонд зобов`язаний забезпечувати організацію роботи щодо вжиття заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку/відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду для подальшого спрямування кредиторам (колишнім кредиторам) банку, процедура ліквідації якого була розпочата до дня набрання чинності цим Законом. Судові провадження, розпочаті до набрання чинності цим Законом, у яких на день набрання чинності цим Законом не ухвалено остаточне рішення, вирішуються, розглядаються або переглядаються з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Отже, єдиною метою Фонду щодо вжиття заходів про стягнення з пов`язаних осіб неплатоспроможного банку заподіяної ними шкоди є задоволення вимог кредиторів, а у випадку завершення ліквідаційної процедури - колишніх кредиторів неплатоспроможних банків.
      5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      5.1. Упродовж 2014 року банк вчинив низку операцій купівлі-продажу облігацій. Рішення про придбання цих цінних паперів приймалися правлінням банку та спостережною радою.
      5.2. Так, 13 травня 2014 року правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» у складі голови правління банку ОСОБА_14 , першого заступника голови правління банку ОСОБА_15 , головного бухгалтера ОСОБА_3 , начальника управління інвестиційної діяльності ОСОБА_13 та начальника фінансового моніторингу ОСОБА_18 на засіданні (протокол № 11) вирішило інвестувати грошові кошти банку в облігації іменні, дисконтні, звичайні (незабезпечені), емітентом яких є ТОВ «Капітал експрес», бездокументарної форми існування, міжнародний номер НОМЕР_1 , у кількості 101 149 штук загальною вартістю 81 020 349 грн без ПДВ, що стало можливим відповідно до прийнятого загальними зборами акціонерів банку рішення від 04 грудня 2013 року (протокол № 13). Таке ж рішення цього ж дня ухвалено спостережною радою ПАТ «АБ «Укоопспілка» у складі голови спостережної ради ОСОБА_4 та її членів ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , які одноголосно голосували «за» (протокол № 11).
      5.3. Відповідно до цих рішень керівництва банку 16 травня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Капітал експрес» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/6-05/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Капітал експрес» у кількості 92 000 штук на загальну суму 81 020 349 грн.
      5.4. Рішенням засідання спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» від 5 червня 2014 року (протокол б/н) у складі голови спостережної ради ОСОБА_4 та членів спостережної ради ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 ухвалено придбати цінні папери - облігації іменні, дисконтні, звичайні (незабезпечені), емітентом яких є ТОВ «Капітал експрес», у кількості 66 003 штуки за ціною не вище ринкової.
      5.5. Відповідно до цього рішення 27 червня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» і ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/7-06/14, згідно з яким банк придбав 66 003 штуки незабезпечених облігацій за ціною 66 002 623,40 грн.
      5.6. 29 серпня 2014 року на засіданні спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 26), у якому брали участь голова спостережної ради ОСОБА_9 , заступник голови спостережної ради ОСОБА_11 , члени спостережної ради ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та секретар ОСОБА_6 , ухвалено внести зміни до пунктів 3.1. -3.3 розділу 3 «Реєстрація права власності на цінні папери» договору № ДД/7-06/14 від 27 червня 2014 року в частині визначення строку переоформлення права власності на цінні папери. У зв`язку із цим рішенням від 29 серпня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» і ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали додатковий договір.
      5.7. 23 вересня 2014 року до договору № ДД/7-06/14 від 27 червня 2014 року внесено зміни в частині погодження кількості акцій, яку визначено як 82 400 штук. Рішення про внесення таких змін ухвалено 23 вересня 2014 року на засіданні спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 30), у якому брали участь голова спостережної ради ОСОБА_9 , заступник голови спостережної ради ОСОБА_11 , члени ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , секретар ОСОБА_6
      5.8. 11 вересня 2014 року на засіданні правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 33), у якому брали участь тимчасово виконуючий обов`язки (далі - т. в. о.) голови правління, заступник голови правління, член правління ОСОБА_13 , головний бухгалтер, член правління ОСОБА_3 , заступник голови правління ОСОБА_17 та начальник відділу фінансового моніторингу, член правління ОСОБА_18 , ухвалено придбати цінні папери - облігації, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», у кількості 31 010 штук за ціною не вище ринкової.
      5.9. 12 вересня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/11-08/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» у кількості 31 010 штук на загальну суму 24 839 595 грн. У подальшому 26 вересня 2014 року до цього договору внесено зміни, відповідно до яких банк додатково придбав у ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» 6 000 штук облігацій на загальну суму 4 806 000 грн, однак рішення органів управління ПАТ «АБ «Укоопспілка» щодо придбання додаткової кількості облігацій у матеріалах справи відсутні.
      5.10. 1 грудня 2014 року на засіданні правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протоколи № 47/2 та 47/3), у якому брали участь т. в. о. голови правління, заступник голови правління, член правління ОСОБА_13 , головний бухгалтер, член правління ОСОБА_3 , начальник відділу фінансового моніторингу, член правління ОСОБА_12 , ухвалено придбати облігації, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», у кількості 65 506 штук та 72 391 штука за ціною не вище ринкової.
      5.11. 1 грудня 2014 року банк та ТОВ «Фінінвест перспектива» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/14-12/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» у кількості 99 415 штук на загальну суму 79 631 791,60 грн. У подальшому договором від 17 грудня 2014 року сторони внесли зміни до договору № ДД/14-12/14 від 1 грудня 2014 року, визначивши кількість придбаних банком облігацій - 91 000 штук.
      5.12. Також у власності банку перебував портфель цінних паперів (незабезпечених облігацій) у кількості 72 391 штука на загальну суму 88 000 888,50 грн, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», які ПАТ «АБ «Укоопспілка» придбало на підставі договору купівлі-продажу від 1 грудня 2014 року № ДД/13-12/14 у ТОВ «Ніка сервіс груп», про що прийнято рішення правління банку у складі ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 .
      5.13. Крім того, у портфелі цінних паперів ПАТ «АБ «Укоопспілка» обліковувалось 109 000 незабезпечених облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», придбаних банком за договором № ДД/13-08/14 від 1 грудня 2014 року.
      5.14. Таким чином, на підставі рішень, ухвалених посадовими особами банку протягом 2014 року, банк придбав облігації двох товариств - ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» та ТОВ «Капітал експрес» на суму 319 460 764 грн.
      5.15. Строк погашення облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» визначений із 17 квітня по 16 травня 2019 року, а ТОВ «Капітал експрес» - з 17 лютого по 16 березня 2019 року.
      5.16. Постановою Правління НБУ від 22 січня 2015 року № 39 ПАТ «АБ «Укоопспілка» віднесено до категорії неплатоспроможних. 22 січня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію в ПАТ «АБ «Укоопспілка» і призначив уповноважену особу Фонду.
      5.17. 22 квітня 2015 року НБУ прийняв постанову № 264 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію цього банку. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 83 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «АБ «Укоопспілка». Строки здійснення ліквідаційної процедури неодноразово продовжувались, а в останній раз рішенням виконавчої дирекції Фонду від 25 березня 2019 року № 660 цей строк було продовжено до 22 квітня 2020 року.
      5.18. Під час здійснення процедури ліквідації банку встановлено, що:
      - розмір зобов`язань банку відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 реєстру акцептованих вимог кредиторів (з урахуванням змін згідно з рішення Фонду від 29 травня 2018 року № 1494) становить 109 660 264,41 грн;
      - оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 серпня 2015 року № 196/15 (з урахуванням змін від 21 червня 2018 року, внесених рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1745), складає 33 364 705 грн;
      - недостатність майна ПАТ «АБ «Укоопспілка» для покриття вимог кредиторів банку склала 76 295 559,41 грн.
      5.19. Під час проведення оцінки активів неплатоспроможного банку в процедурі ліквідації реальна (ринкова) вартість облігацій визначена у 3 грн. Незалежну оцінку було проведено сертифікованим суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Канзас ріал естейт».
      5.20. 8 серпня 2018 року Фонд звертався до пов`язаних з банком осіб ( ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 ) з вимогами про відшкодування шкоди в розмірі 76 295 559,41 грн, які залишені без задоволення.
      6. Клопотання, що надійшли на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      6.1.5, 6 жовтня та 17 листопада 2020 року ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 подали клопотання про закриття провадження у справі. Мотивуючи клопотання, зазначили, що повноваження Фонду як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» припинено в силу частини четвертої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у зв?язку з внесенням 27 вересня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про ліквідацію банку та відсутністю правонаступників. Банк не наділений процесуальною правосуб?єктністю здійснювати процесуальні права учасника цієї справи, а в оскаржуваних судових рішеннях права, інтереси й обов?язки Фонду як юридичної особи не розглядалися.
      6.2. 6 жовтня та 17 листопада 2020 року ОСОБА_7 , ОСОБА_6 звернулися з клопотаннями про зупинення провадження у справі, мотивуючи тим, що на розгляді Конституційного Суду України перебуває справа № 1-26/2016 (2-4/2016) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Тому, за умови визнання цього Закону неконституційним, Фонд втратить право звертатися з такими позовами.
      У своєму клопотанні ОСОБА_6 також зазначила, що на розгляді Конституційного Суду України перебуває справа за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень пункту 1 частини другої статті 37, статті 45, пункту 12 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ та окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України. Автори цього конституційного подання вважають, що діяльність Великої Палати Верховного Суду суперечить статтям 125, 128 Конституції України. Велика Палата Верховного Суду є складовою Верховного Суду лише формально, а за своєю функцією і компетенцією є окремим від Верховного Суду судом, який виступає як суд вищої порівняно з Верховним Судом інстанцією, судді якого призначаються у порушення процедури, передбаченої Конституцією України. За цим же конституційним поданням розглядатиметься питання про визнання неконституційними статей 302, 303 ГПК України, внаслідок чого Велика Палата Верховного Суду буде позбавлена можливості розглядати цю справу.
      6.3.6 жовтня, 16 та 17 листопада 2020 року ОСОБА_7 , ОСОБА_6 подали клопотання про повернення справи на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
      Мотивуючи клопотання, заявники послалися на наявність окремих думок суддів Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2020 року та від 11 березня 2020 року на ухвали про відмову в задоволенні клопотань ОСОБА_6 про закриття провадження у справі та передачу її на розгляд до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що, на їх думку, підтверджує позицію деяких суддів Великої Палати Верховного Суду про необхідність повернення справи до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
      Також ОСОБА_7 зазначав, що на момент подання Фондом клопотання від 7 жовтня 2019 року про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду його повноваження як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» припинилися в силу частини четвертої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з 27 вересня 2019 року, тобто з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про ліквідацію банку. Оскільки повноваження Фонду припинилися, а процесуальне правонаступництво не виникло, були відсутні підстави задовольняти клопотання Фонду, який вже не є учасником справи, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      ОСОБА_6 вказала, що ухвалою від 21 січня 2020 року відмовлено в задоволенні аналогічного клопотання про повернення справи на розгляд Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а повторно подане ОСОБА_6 клопотання від 5 березня 2020 року розглянуто Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 11 березня 2020 року без її участі, що є порушенням її процесуальних прав.
      Інші мотиви є аналогічними мотивам, викладеним ОСОБА_6 у клопотанні від 5 березня 2020 року та поясненні від 6 березня 2020 року.
      6.4.Представники відповідачів у судовому засіданні вказані клопотання підтримали та просили їх задовольнити.
      6.5.Представники позивача в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні вказаних клопотань вважаючи їх необґрунтованими. Відзначили, що можливе визнання чинного закону неконституційним не є підставою для зупинення провадження у справі. Крім того, за чинним законодавством та усталеною судовою практикою Фонд наділений правом звертатися до суду з позовом, заявленим у цій справі.
      7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      7.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Щодо предмета і підстав позову
      7.2. Відповідно до змісту частин першої - третьої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
      7.3. Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
      7.4. Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
      - неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
      - наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом,та її розмір;
      - причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
      - вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
      7.5. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
      7.6. За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).
      7.7. Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.
      7.8. Водночас зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача.
      7.9. Як убачається зі змісту позовних вимог, позивач просить у цій справі стягнути з відповідачів солідарно шкоду, заподіяну ними банку як керівниками цього банку, тобто йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою.
      7.10. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
      7.11. Також статтею 89 Господарського кодексу України передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
      - діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
      - діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
      - діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
      - бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;
      - іншими винними діями посадової особи.
      7.12. Стаття 63 Закону України «Про акціонерні товариства» визначає, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.
      7.13. Цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.
      7.14. У постанові від 4 грудня 2018 року у справі № 910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду указав таке. Згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17.
      7.15. Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).
      7.16. Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до збитків підприємству й зобов`язання їх відшкодувати.
      7.17. Таким чином, при застосуванні статті 92 ЦК України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
      7.18. Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обгрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.
      7.19. Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов`язків. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.
      7.20. Про правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків йдеться в Законі України «Про банки і банківську діяльність».
      7.21. Відповідно до частини першої статті 42 Закону «Про банки і банківську діяльність» керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.
      7.22. Згідно із частинами другою та третьою статті 37 Закону України «Про банки і банківську діяльність» виконавчим органом банку, що здійснює поточне управління, є правління банку. Банк зобов`язаний створити наглядову раду, що здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу, захист прав вкладників, інших кредиторів та учасників банку.
      7.23. Відповідно до статті 39 Закону «Про банки і банківську діяльність» до виключної компетенції ради банку належать контроль за діяльністю правління (ради директорів) банку, забезпечення функціонування системи внутрішнього контролю банку та контролю за її ефективністю, контроль за ефективністю функціонування системи управління ризиками, інші повноваження щодо контролю діяльності банку.
      7.24. За змістом статті 40 цього ж Закону до компетенції правління банку належить вирішення всіх питань, пов`язаних з керівництвом поточною діяльністю банку, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та ради банку. Правління банку очолює голова правління, який керує роботою правління банку та має право представляти банк без доручення. Голова правління банку несе персональну відповідальність за діяльність банку.
      7.25. Частина вісімнадцята статті 42 Закону «Про банки і банківську діяльність» встановлює, що керівники банку зобов`язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку. Керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною.
      7.26. Стаття 43 Закону «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані:
      - ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків;
      - приймати рішення в межах наданих повноважень;
      - не використовувати службове становище у власних інтересах;
      - забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.
      7.27. Стаття 44 Закону «Про банки і банківську діяльність» містить вимоги щодо управління ризиками банку. Банк зобов`язаний з урахуванням специфіки його роботи створити адекватну систему управління ризиками, яка має забезпечувати на постійній основі виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг усіх видів ризиків за всіма напрямами діяльності банку на всіх організаційних рівнях та бути адекватною ризикам, що приймаються банком. Банк зобов`язаний утворити постійно діючий підрозділ з управління ризиками, в якому зосереджені функції з управління ризиками та який відповідає за розроблення, впровадження внутрішніх положень і процедур управління ризиками, інформує керівництво про ризики, прийнятність їх рівня та надає пропозиції щодо необхідності прийняття керівництвом відповідних рішень.
      7.28. Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:
      - кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;
      - комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;
      - тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.
      7.29. За змістом Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на момент віднесення банку до категорії неплатоспроможних), зокрема з урахуванням статті 36 цього Закону, банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
      7.30. Перелік ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, визначається нормативно-правовим актом НБУ та оприлюднюється у встановленому законом порядку.
      7.31. Відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на момент вчинення відповідачами дій з купівлі облігацій, Фонд мав право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.
      7.32. Ця ж норма у редакції, чинній на момент подання позову, передбачала, що Фонд або уповноважена особа Фонду у разі, якщо оціночна вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої Фондом, є меншою за вимоги кредиторів, які включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку з її вини шкоди, та пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом, Фонд звертається з такими вимогами до суду.
      7.33. При цьому відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку. Відповідно до пунктів 1, 5 частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку, заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду. Оскільки в банку, що ліквідується, єдиною особою, яка має повноваження і обов`язок діяти від імені та в інтересах банку, є уповноважена особа Фонду, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначають мінімальні стандарти поведінки Фонду та уповноваженої особи Фонду і не обмежують повноважень щодо звернення до суду з позовами до власників істотної участі, контролерів, керівників банку, пов`язаних з банком осіб, а також до будь-яких інших осіб про відшкодування ними шкоди в повному обсязі.
      7.34. При цьому позивач у цій справі мав довести неправомірність рішень та дій відповідачів або вчинення ними неправомірної бездіяльності, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.
      7.35. Натомість відповідачі в межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов`язків мали право та можливість спростувати доводи та докази позивача, а також у свою чергу навести обставини та доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності. Аналіз норм Закону України «Про банки і банківську діяльність», зокрема глави 7 цього Закону, дозволяє зробити висновок, що доказами виконання свого обов`язку вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку можуть бути дані, які підтверджують обставини, що власники істотної участі, керівник, члени ради, члени виконавчого органу, посадові особи іншого органу управління вжили заходів для запобігання ризиковій діяльності; для недопущення в діяльності банку ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема, через вплив на управління чи діяльність юридичної особи (у тому числі шляхом ухвалення рішень про винесення на розгляд загальних зборів учасників банку питання ризикової діяльності); відновлення платоспроможності банку; встановлення осіб, відповідальних за ризикову діяльність тощо.
      7.36. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 76 ГПК України).
      7.37. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша та друга статті 86 ГПК України).
      7.38. Зважаючи на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій, покладаючи обов`язок доведення вини на позивача, не врахували вказаних вище норм матеріального права та не звернули уваги на зміст зобов`язань відповідача у спірних правовідносинах, дійшовши помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності вини відповідачів.
      7.39. Разом з цим, як убачається зі змісту судових рішень, суди встановили, що на підставі рішень, ухвалених посадовими особами банку протягом 2014 року, банк придбав облігації двох товариств - ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» та ТОВ «Капітал експрес» на загальну суму 319 460 764 грн, що становило біля 60 % всіх активів банку.
      7.40. Постановою Правління НБУ від 22 січня 2015 року № 39 ПАТ «АБ «Укоопспілка» віднесено до категорії неплатоспроможних. 22 січня 2015 року Фондом запроваджена тимчасова адміністрація в ПАТ «АБ «Укоопспілка» і призначена уповноважена особа Фонду. Це рішення ніким не оспорювалися і є чинними.
      7.41. Підставою для віднесення банку до категорії неплатоспроможних вказано невжиття банком належних заходів для усунення порушень нормативно-правових актів НБУ, відсутність розробленого прийнятного плану фінансового оздоровлення цього банку.
      7.42. Відповідно до постанови Правління НБУ від 22 січня 2015 року № 39 «Про віднесення ПАТ «АБ «Укоопспілка» до категорії неплатоспроможних» у зв`язку з невідображенням банком на відповідному позабалансовому рахунку не виконаних у строк вимог клієнтів ПАТ «АБ «Укоопспілка» подавало до НБУ недостовірну статистичну звітність за формою № 1Д «Баланс», що призвело до суттєвого викривлення показників його фінансового стану. За результатами безвиїзного банківського нагляду встановлено погіршення показників ліквідності ПАТ «АБ «Укоопспілка». Так, за даними статистичної звітності в період з 25 грудня 2014 року до 21 січня 2015 року: готівкові кошти зменшилися з 1,8 млн грн (1,2 % від зобов`язань) до 0,2 млн грн (0,1 % від зобов`язань); обсяг коштів на кореспондентському рахунку зменшився з 3,3 млн грн (2,1 % від зобов`язань) до 2 млн грн (1,4 % від зобов`язань). Значення нормативів миттєвої (Н4) та поточної ліквідності (Н5) ПАТ «АБ «Укоопспілка» у зв`язку з наявністю не виконаних у строк вимог клієнтів, починаючи з 21 січня 2015 року, дорівнюють нулю (за нормативного значення (Н4) не менше ніж 20 % та нормативного значення (Н5) не менше ніж 40 %).
      7.43. Суди також встановили, що розмір зобов`язань банку відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 реєстру акцептованих вимог кредиторів вимоги кредиторів до банку (з урахуванням змін згідно з рішенням Фонду від 29 травня 2018 року № 1494) становить 109 660 264,41 грн, а оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 серпня 2015 року № 196/15 (з урахуванням змін від 21 червня 2018 року, внесених рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1745), складає 33 364 705 грн.
      7.44. Зазначене свідчить про те, що діяльність ПАТ «АБ «Укоопспілка» не відповідає вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ та в цього банку недостатньо коштів для виконання своїх зобов`язань перед кредиторами і вкладниками.
      7.45. Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 року № 368, визначено, що ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов`язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов`язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).
      7.46. Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов`язаннями у зв`язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.
      7.47. У зв`язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов`язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.
      7.48. При управлінні ліквідністю банки дотримуються встановлених НБУ нормативів ліквідності: короткострокової ліквідності (Н6), коефіцієнта покриття ліквідністю (LCR) за всіма валютами (LCRBB) та в іноземній валюті (LCRIB), коефіцієнта чистого стабільного фінансування (NSFR). Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення активів до зобов`язань з кінцевим строком погашення до одного року. Цей норматив установлює мінімально необхідний обсяг активів для забезпечення виконання своїх зобов`язань протягом одного року. Коефіцієнт покриття ліквідністю (LCR) - норматив ліквідності, який установлює мінімально необхідний рівень ліквідності для покриття чистого очікуваного відпливу грошових коштів протягом 30 календарних днів з урахуванням стрес-сценарію (далі - чистий очікуваний відплив грошових коштів).
      7.49. Відповідно до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 25 січня 2012 року № 23 облігації є фінансовим активом банку, щодо якого банк має визначити ступінь ризику і сформувати відповідні резерви. Банк оцінює ризик за цінними паперами за результатами аналізу фінансового стану емітента, поточної вартості цінних паперів, грошових потоків і доходів за цінними паперами, а також усієї наявної в банку інформації про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку. Банк формує резерви за цінними паперами, які класифіковані до портфеля на продаж і портфеля до погашення.
      7.50. Строк погашення облігацій, придбаних унаслідок дій відповідачів, припадав на 2019 рік. Тобто у 2014 році найбільш ліквідні активи банку - грошові кошти у розмірі більше 319 млн грн (майже 60 % активів банку) були вкладені банком в облігації, строк погашення яких наступав лише через більш як 4 роки. Тож через такі дії відповідачів банк втратив 319 460 764,00 грн, які сплатив за облігації. Однак відповідачі не навели доводів на обґрунтування економічної доцільності інвестування в облігації, внаслідок якого високоліквідні активи (грошові кошти у розмірі більше 319 млн грн) були замінені на активи з низькою ліквідністю (облігації), та не навели переконливих пояснень про те, яким чином потенційна можливість отримання банком відповідної суми при погашенні облігацій у 2019 році, на яку вказували суди, могла виправити ситуацію з неплатоспроможністю банку у січні 2015 року.
      7.51. Стаття 42 Закону «Про банки і банківську діяльність» у редакції, чинній на момент вчинення дій з купівлі облігацій, містить вимоги до керівників банків. Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам: 1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно від займаної посади (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 3) бездоганна ділова репутація. Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер заступають на посаду після надання письмової згоди на це НБУ. Голова правління (ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках.
      Керівники банку зобов`язані протягом усього часу, упродовж якого вони зберігають свій статус у банку, відповідати вимогам, встановленим цим Законом.
      7.52. Відповідачі, які володіли спеціальними знаннями та досвідом як керівники банку, не могли не розуміти значення та наслідки своїх дій по виведенню значної суми грошових коштів з банку в обмін на цінні папери зі строком погашення у 2019 році.
      7.53. Таким чином, логічним та достатньо вірогідним є висновок, що сплата банком протягом 2014 року за облігації 319 460 764 грн (біля 60 % вартості всіх своїх активів) мала істотний вплив на його змогу розрахуватися зі всіма кредиторськими вимогами. Адже сума грошових коштів, сплачена банком за облігації, майже втричі перевищувала розмір усіх кредиторських вимог до банку.
      7.54. Позивач стверджує і доводить, що дії відповідачів з придбання облігацій двох товариств - ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» та ТОВ «Капітал експрес» на загальну суму 319 460 764 грн, що становило біля 60 % всіх активів банку,не мають під собою відповідного економічного підґрунтя, суперечать вимогам законодавства про управління ліквідністю банку, порушують їх обов`язки як керівників банку, і саме такими діями відповідачів була спричинена неплатоспроможність банку .
      7.55. Відповідачі зі свого боку жодним чином не спростували це твердження. Відповідачі також не надали жодних доказів, які б свідчили про те, що неплатоспроможність банку виникла з інших причин, аніж виведення зі складу високоліквідних активів банку у 2014 році на суму 319 460 764 грн як оплати за облігації.
      7.56. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги ту обставину, що відповідачі потенційно мали можливість самостійно виправити завдану банку шкоду (втрату платоспроможності) шляхом продажу всіх або частини облігацій наприкінці 2014 чи на початку 2015 року (тобто до моменту визнання банку неплатоспроможним за рішенням НБУ), але не зробили цього. Це підтверджує вірогідність доводів позивача про неліквідність цих цінних паперів (відсутність ринкової вартості, неможливість продажу).
      7.57. Відповідачі не спростували висновків НБУ та Фонду про причини неплатоспроможності банку (втрата платоспроможності через виведення посадовими особами органів управління банку 60 % ліквідних активів в обмін на цінні папери з більш низькою ліквідністю, зобов`язання за якими мали бути виконані емітентами лише у 2019 році). Відповідачі не надали жодних пояснень, зокрема, про доцільність інвестування грошових коштів у сумі, що сягала 60 % всіх активів банку, а саме чому ними були обрані саме ці фінансові інструменти для інвестування (облігації), які ще альтернативи формування інвестиційного портфеля банку розглядалися, чому не були дотримані вимоги щодо диверсифікації портфеля цінних паперів, чому вони не звернули уваги на численні ознаки, які свідчили про ризикованість інвестицій у цінні папери емітентів. Відповідачі не спростували пов`язаності емітентів облігацій і банку. До того ж не пояснили, яким чином вони сподівалися відновити ліквідність банку після сплати такої значної суми коштів за облігації, наприклад, чи очікували надходження грошових коштів з інших джерел. Відповідачі не надали доказів того, що вони намагалися виправити ситуацію, наприклад, продати облігації чи інше майно банку.
      7.58. У цій справі позивач скористався своїм правом надати докази, які на його думку, підтверджували неправомірність та винність дій відповідачів. Відповідачі при цьому не надали жодного доказу щодо вчинення ними дій, що свідчили б про відсутність вини за невиконання передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність» обов`язків щодо добросовісного, розумного, відповідального керівництва діяльністю банку, запобігання можливим ризикам.
      7.59. За загальним правилом розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
      7.60. Отже, якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо.
      7.61. Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Тобто у цьому разі розмір недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів є мінімальною оцінкою шкоди, завданої банку. У такому разі відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд або уповноважена особа Фонду звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку; у разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду.
      7.62. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин у цій справі недостатність майна банку для покриття вимог кредиторів банку склала 76 295 559,41 грн. Саме цю суму Фонд просить стягнути як розмір шкоди, завданої банку, з відповідачів солідарно.
      7.63. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили всі обставини справи, але при цьому дійшли помилкових правових висновків щодо відсутності складу порушення у діях відповідачів.
      Щодо доводів відповідачів про зв`язок між діями НБУ як регулятора і завданою шкодою
      7.64. Відповідачі зазначають, що правомірність їх дій підтверджується тим, що в банку з другого кварталу 2014 року і до дня оголошення його неплатоспроможним працював куратор НБУ, який погодив вчинення відповідних правочинів, що свідчить про їх правомірність та відсутність ризиків.
      7.65. Відповідно до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346, НБУ може запровадити особливий режим контролю, що передбачає проведення всіх платежів підконтрольного банку винятково через відповідальних виконавців підрозділів банківського нагляду НБУ і (або) обмеження діяльності банку шляхом призначення спеціального куратора від НБУ.
      7.66. До повноважень куратора належать: визначення рівня ризику, на який може йти банк при здійсненні операцій, обов`язкова присутність на зборах керівних органів, на засіданнях комітетів (кредитного, тарифного і з управління активами і пасивами), будь-яких нарадах керівництва банку, на переговорах з інвесторами з продажу банку; продаж активів і повернення пасивів банку для підвищення його платоспроможності або захисту вкладників та кредиторів банку;контроль виконання програми фінансового оздоровлення, а також виконання письмових зобов`язань банку перед НБУ; звільнення або переведення на іншу посаду службовців банку, у тому числі керівників, зміна розміру їхньої зарплати; контроль використання рефінансування, отриманого від НБУ; за погодженням з НБУ організація продажу або реорганізації банку; узгодження рішення керівництва банку та документів, пов`язаних з рухом грошових коштів.
      7.67. Велика Палата Верховного Суду вважає, що будь-які порушення з боку регулятора (призначеного ним куратора як представника НБУ), неналежне виконання куратором банку своїх посадових обов`язків (у звітах куратора взагалі не була відображена інформація щодо ухвалення органами управління банку рішень щодо придбання облігацій та інформація про видатки банку на оплату придбаних облігацій) не можуть слугувати підставою для звільнення від відповідальності посадових осіб банку. Адже саме вони, а не регулятор, ухвалювали відповідні рішення і несли відповідальність за роботу банку.
      Щодо доводів відповідачів про зв`язок між діями Фонду чи його уповноваженої особи з ліквідації банку і розміром завданої шкоди
      7.68. Відповідно до положень статті 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується, а якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
      7.69. Суди встановили, що Фонд/уповноважена особа Фонду не ухвалювали рішення про віднесення правочинів до нікчемних і не зверталися з позовом до продавців облігацій про повернення коштів в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». На думку відповідачів, це також свідчить про правомірність операцій і дійсність зазначених договорів.
      7.70. Велика Палата Верховного Суду погоджується, що виявлення нікчемних правочинів та застосування наслідків їх нікчемності потенційно може впливати на загальну вартість ліквідаційної маси і відповідно як збільшити, так і зменшити розмір непокритих активами банку вимог кредиторів.
      7.71. Водночас, за доводами позивача, 109 000 штук облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» було придбано у ТОВ «Ніка сервіс груп», припиненого 7 грудня 2015 року, а 91 000 штук облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» було придбано у ТОВ «Фінінвест Перспектива», припиненого 25 листопада 2015 року. 92 000 штук облігацій ТОВ «Капітал експрес» та 88 400 штук облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» були придбані у емітентів, які обидва, за доводами позивача, мають ознаки фіктивності, і звернення до них з позовами не мало б позитивних наслідків, а призвело б лише до додаткових витрат на судовий збір.
      7.72. Велика Палата Верховного Суду відзначає, що невчинення Фондом таких дій, навіть якщо таке управлінське рішення було помилковим, не може свідчити про правомірність дій відповідачів, які призвели банк до неплатоспроможності, та бути підставою для звільнення їх від відповідальності, а також враховує надані Фондом пояснення, за змістом яких у межах встановлених судами обставин справи застосування наслідків нікчемності правочинів з придбання облігацій не могло істотно вплинути на загальну вартість ліквідаційної маси і бути способом виправлення завданої шкоди.
      Щодо солідарної відповідальності відповідачів
      7.73.Суди попередньої інстанції встановили, що кожен з відповідачів у спірний період мав статус керівника банку та був наділений посадовими правами та обов`язками як особа з високим ступенем кваліфікації та досвіду.
      7.74.Наведені вище положення цивільного та господарського законодавства презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за збитки, заподіяні юридичній особі порушенням обов`язків щодо її представництва. Члени наглядової ради і виконавчого органу банку несуть спільно відповідальність за діяльність банку в цілому. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності.
      7.75.Позивачі як керівники банку з відповідним ступенем кваліфікації та досвідом знали або повинні були знати про системне виведення активів з банку протягом 2014 року шляхом укладення договорів купівлі-продажу облігацій. Жодних доказів та доводів вчинення активних дій для перешкоджання цьому процесу відповідачі не надали.
      7.76.Таким чином, неплатоспроможність банку є наслідком як їх активних дій (ухвалення рішень, підписання договорів, спрямованих на купівлю облігацій), так і пасивної бездіяльності. При цьому немає значення, на яку суму і які саме договори купівлі-продажу погодив чи підписав кожний з відповідачів.
      7.77.Велика Палата Верховного Суду вважає, що позовні вимоги до пов`язаних з банком осіб, які є посадовими особами органів управління банку, подані Фондом відповідно до статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», мають розглядатися разом у межах однієї справи. Адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, внаслідок чого настала неплатоспроможність банку, які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі дослідження проведених банківських операцій та їх вплив на фінансове становище банку в цілому. Операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо.
      Щодо припинення банку
      7.78.Як зазначалося вище, на підставі постанови Правління НБУ від 22 січня 2015 року № 39 «Про віднесення ПАТ «АБ «Укоопспілка» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 15 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «АБ «Укоопспілка», призначивши уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію банку, а 22 квітня 2015 року НБУ прийняв постанову № 264 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію цього банку. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 83 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «АБ «Укоопспілка». Строки здійснення ліквідаційної процедури неодноразово продовжувались, а в останній раз рішенням виконавчої дирекції Фонду від 25 березня 2019 року № 660 цей строк продовжено до 22 квітня 2020 року.
      7.79.У цій справі наявні відомості про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення ПАТ «АБ «Укоопспілка». Так, відповідно до статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до реєстру 27 вересня 2019 року внесено запис № 10701110046009135 про державну реєстрацію припинення ПАТ «АБ «Укоопспілка» як юридичної особи.
      7.80. Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації; у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
      7.81.Відповідно до цієї норми ліквідація, на відміну від реорганізації, є формою припинення юридичної особи, яка не допускає правонаступництва. Тому ліквідації юридичної особи передує відчуження всього майна, яке їй належить. У зв`язку з цим частиною дванадцятою статті 111 ЦК України встановлено, що майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом. У випадках, встановлених установчими документами юридичної особи або законом, майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, відчужується на користь інших суб`єктів цивільного права (наприклад, відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про громадські об`єднання» в разі ліквідації громадського об`єднання його майно та кошти після задоволення вимог кредиторів передаються іншим громадським об`єднанням чи зараховуються до державного або місцевого бюджету). Отже, відчуження всього майна юридичної особи є необхідною умовою завершення процедури її ліквідації.
      7.82.Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Різновидом майнового права є право вимоги, у тому числі право вимоги до боржника у зобов`язанні щодо відшкодування шкоди.
      7.83.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 зазначено, що статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в редакції, чинній на момент внесення запису, та статтею 10 цього ж Закону у чинній редакції встановлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), з огляду на що запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. Однак якщо процедуру ліквідації не було здійснено належним чином, зокрема не було відчужене майно особи, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не зумовлює її припинення, а також припинення права власності на її майно. У подібних випадках до ЄДР вносяться зміни про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.
      7.84. За висновками Великої Палати Верховного Суду, запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. Якщо процедуру ліквідації юридичної особи не було здійснено належним чином, зокрема якщо її було здійснено на підставі рішення про ліквідацію, прийнятого особами, які не мали повноважень його ухвалювати, на підставі сфальшованих документів, якщо у процедурі ліквідації не було відчужено все майно юридичної особи тощо, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не є актом, з яким пов`язується її припинення та припинення права власності на її майно, а лише записом, який не зумовлює наслідків.
      7.85.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18 зазначено, що відповідно до частини четвертої статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» установлено спростовану презумпцію відомостей, унесених до ЄДР. Такий висновок зроблено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15, від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17, від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17.
      7.86.Таким чином, наявність запису про припинення банку не виключає, що будь-який з кредиторів банку може звернутися з позовною вимогою про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи. Такий спір має вирішуватися за правилами ГПК України незалежно від суб`єктного складу за місцезнаходженням юридичної особи (частина шоста статті 30 ГПК України). Крім того, відповідно до частини одинадцятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» юридична особа в особі відповідного органу може звернутися до державного реєстратора для державної реєстрації рішення про відміну рішення про припинення юридичної особи.
      7.87. Тому абзацом четвертим частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.
      7.88.У справі № 910/11027/18 банку належить майно - право вимоги про відшкодування шкоди, тож внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє.
      7.89.Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє довід відповідачів ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 про наявність підстав для закриття провадження у справі. Повноваження Фонду як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» не припинені, а підстави для закриття провадження відповідно до частини першої статті 313 ГПК України відсутні.
      7.90.Водночас Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання Фонду на положення підпункту 3 пункту 3 розділу ІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 13 травня 2020 року № 590-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», за яким Фонд має забезпечувати з урахуванням вимог цього Закону організацію роботи щодо вжиття заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку/відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду для подальшого спрямування кредиторам (колишнім кредиторам) банку, процедура ліквідації якого була розпочата до дня набрання чинності цим Законом:
      а) у разі виявлення операцій, що призвели до заподіяння шкоди банку та/або його кредиторам, та осіб, які брали участь у таких операціях та/або отримали від них майнову вигоду, і розміру заподіяної шкоди;
      б) від імені та в інтересах банку як інвестора шляхом ініціювання процесів, позовів чи проваджень (цивільних, адміністративних, кримінальних чи господарських) у будь-яких судах та/або арбітражах належної юрисдикції (у тому числі в іноземних та міжнародних судах) щодо шкоди (збитків), заподіяної банку фізичними чи юридичними особами (приватного чи публічного права) та державами, внаслідок:
      прямої чи непрямої націоналізації або експропріації майна (інвестицій) банку, здійснення щодо таких інвестицій заходів, що за наслідками дорівнюють експропріації;
      реквізиції, руйнування, заподіяння шкоди або знецінення майна (інвестицій) банку внаслідок воєнних дій, збройних конфліктів, громадських заворушень або інших подібних дій.
      7.91.Отже, відповідно до зазначених положень Фонд звертається з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної Фонду, від власного імені і на свою користь, а про відшкодування шкоди, заподіяної банку, - від імені та в інтересах банку.
      7.92.Таке регулювання узгоджується із частиною шостою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
      8. Щодо виключної правової проблеми
      8.1. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що виключну правову проблему становить питання щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу.
      8.2. Велика Палата Верховного Суду з цього приводу зазначає таке.
      8.3.Важливим у застосуванні норм інституту позовної давності є правильне визначення моменту початку перебігу позовної давності. За загальним правилом, встановленим у частині першій статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
      8.4. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що якщо особі завдано шкоди, то вона може вважатися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може бути завдано шкоди, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди.
      8.5.Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банку.
      8.6.Положеннями статті 49 наведеного Закону визначено заходи з підготовки задоволення вимог кредиторів.
      8.7.Так, за положеннями статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній станом на момент віднесення ПАТ «АБ «Укоопспілка» до категорії неплатоспроможних, уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
      8.8.Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх непідтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та у разі потреби заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.
      8.9. Як зазначено вище, якщо банку заподіяно шкоди шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Для такої оцінки необхідно встановити розмір акцептованих вимог кредиторів та оцінити ліквідаційну масу банку. Отже, лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданої банку шкоди.
      8.10.Відповідно до статті 48 Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд, здійснюючи ліквідацію банку та реалізуючи надані йому повноваження, серед іншого, формує ліквідаційну масу, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього). Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, як це встановлено у частині третій статті 49 цього Закону.
      8.11.Установлений статтею 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядок формування ліквідаційної маси банку передбачає, серед іншого, що: майно банку, яке включається до ліквідаційної маси, підлягає оцінці Фондом у порядку, встановленому Фондом (частина третя цієї статті); результати інвентаризації та формування ліквідаційної маси відображаються в акті, який підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду (частина четверта цієї статті).
      8.12.Отже, розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторівмає бути виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє довід про те, що висновок щодо недостатності майна банку можна зробити тільки після завершення продажу всіх його активів (майна).
      8.13. Відповідно, у таких випадках перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох зазначених вище документів.
      8.14.У справі, що розглядається, суди встановили, що реєстр акцептованих вимог кредиторів банку було затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 (зміни були внесені згідно з рішенням Фонду від 29 травня 2018 року № 1494), а оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку затверджена рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 серпня 2015 року № 196/15 (рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1745 від 21 червня 2018 року були внесені зміни). Таким чином, перебіг позовної давності розпочався 18 серпня 2015 року, а закінчився 17 серпня 2018 року. Позов подано Фондом 17 серпня 2018 року, тобто у межах позовної давності.
      9. Результати розгляду клопотань учасників справи
      9.1.Відповідно до змісту частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
      9.2.Отже, вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі через неможливість її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у цій справі, підставами позову.
      9.3.Разом з тим, клопотання про зупинення провадження не містить доказів неможливості розгляду цієї справи до вирішення вказаної заявником справи, та всупереч вимогам пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі як у частині об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили Рішенням Конституційного Суду України за вказаними конституційними поданнями, так і стосовно того, що зібрані у справі, що розглядається, докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
      9.4.Крім того, слід вказати, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане, відповідно до частини третьої статті 320 ГПК України є підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами.
      9.5.Установлення відповідності або невідповідності норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Конституції України на майбутнє може бути підставою для звернення до суду з вимогами у порядку, визначеному частиною третьою статті 320 ГПК України. Разом з тим доводи щодо відповідності Конституції України положень пункту 1 частини другої статті 37, статті 45, пункту 12 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є неаргументованими, а підстави для застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України відсутні.
      9.6.З наведених підстав клопотання, описані в пункті 6.2 цієї постанови, задоволенню не підлягають.
      9.7.Щодо клопотань про закриття провадження у справі, то Велика Палата Верховного Суду двічі, ухвалами від 21 січня та 11 березня 2020 року відмовляла у задоволенні аналогічних клопотань, відзначаючи, що прийняла цю справу та призначила її до розгляду у зв?язку з наявністю виключної правової проблеми; вирішення постановлених колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питань має важливе значення для розвитку судової практики, пов`язаної з економічним розвитком держави, банківського сектору економіки, а також добробутом громадян України, які постраждали через масове виведення банків з ринку; крім того, судова практика з вирішення таких спорів лише формується, тому передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду сприятиме становленню єдиної судової практики.
      9.8.Доводи ж ОСОБА_6 щодо порушення судом приписів статей 42, 169, 207, 252, 301 ГПК України не підтверджуються наявними у матеріалах справи документами, адже явка сторін не є обов`язковою і про це неодноразово вказувалось в ухвалі.
      10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      10.1. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      10.2. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).
      10.3. Оскільки суди попередніх інстанцій надали неналежну юридичну оцінку обставинам справи, ухвалили оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, касаційну скаргу Фонду слід задовольнити, а судові рішення, що оскаржуються, скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.
      11. Щодо судових витрат
      11.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги судові витрати, понесені позивачем за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, у порядку статті 129 ГПК України покладаються на відповідачів.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» задовольнити частково.
      2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року у справі № 910/11027/18 скасувати та ухвалити нове рішення.
      3. Позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка», до ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 про стягнення 76 929 136,71 грн шкоди задовольнити повністю.
      4. Стягнути солідарно з ОСОБА_14 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), ОСОБА_15 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ), ОСОБА_13 (адреса: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ), ОСОБА_6 (адреса: АДРЕСА_6 , ідентифікаційний код НОМЕР_7 ), ОСОБА_16 (адреса: АДРЕСА_7 , ідентифікаційний код НОМЕР_8 ), ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_8 , ідентифікаційний код НОМЕР_9 ), ОСОБА_7 (адреса: АДРЕСА_9 , ідентифікаційний код НОМЕР_10 ), ОСОБА_9 (адреса: АДРЕСА_10 , ідентифікаційний код НОМЕР_11 ), ОСОБА_11 (адреса: АДРЕСА_11 , ідентифікаційний код НОМЕР_12 ), ОСОБА_17 (адреса: АДРЕСА_12 , ідентифікаційний код НОМЕР_13 ), ОСОБА_18 (адреса: АДРЕСА_13 , ідентифікаційний код НОМЕР_14 ), ОСОБА_12 (адреса: АДРЕСА_14 , ідентифікаційний код НОМЕР_15 ) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (адреса: індекс 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17, код ЄДРПОУ 21708016), що діяв як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (адреса: індекс 01056, місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 18/24, код ЄДРПОУ 21536532), 76 929 136, 71 грн (сімдесят шість мільйонів дев?ятсот двадцять дев?ять тисяч сто тридцять шість гривень 71 копійку) шкоди.
      5. Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_14 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), ОСОБА_15 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ), ОСОБА_13 (адреса: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ), ОСОБА_6 (адреса: АДРЕСА_6 , ідентифікаційний код НОМЕР_7 ), ОСОБА_16 (адреса: АДРЕСА_7 , ідентифікаційний код НОМЕР_8 ), ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_8 , ідентифікаційний код НОМЕР_9 ), ОСОБА_7 (адреса: АДРЕСА_9 , ід. код НОМЕР_10 ), ОСОБА_9 (адреса: АДРЕСА_10 , ідентифікаційний код НОМЕР_11 ), ОСОБА_11 (адреса: АДРЕСА_11 , ідентифікаційний код НОМЕР_12 ), ОСОБА_17 (адреса: АДРЕСА_12 , ідентифікаційний код НОМЕР_13 ), ОСОБА_18 (адреса: АДРЕСА_13 , ідентифікаційний код НОМЕР_14 ), ОСОБА_12 (адреса: АДРЕСА_14 , ідентифікаційний код НОМЕР_15 ) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (адреса: індекс 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17, код ЄДРПОУ 21708016), що діяв як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (адреса: індекс 01056, місто Київ, вулиця Дмитрівська, буд. 18/24, код ЄДРПОУ 21536532), 2 775 150 грн (два мільйони сімсот сімдесят п?ять тисяч сто п?ятдесят гривень) витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Т.О. Анцупова
      Г. Р. Крет
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      В. М. Сімоненко
      В. І. Данішевська
      І. В. Ткач
      Ж. М. Єленіна
      С. П. Штелик
      Л. Й. Катеринчук
      Джерело: ЄДРСР 98235845