Постанова ВС-КЦС про припинення іпотеки у зв'язку з ліквідацією боржника, навіть при наявності рішення про стягнення боргу


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

4 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      4
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      3
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      1


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 203/3364/17

провадження № 61-7376св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (після заміни ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року правонаступником - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕСТА»),

розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня 2018 року в складі судді Єдаменка С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., Красвітної Т. П.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ «Банк Форум», в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором № 3-0443/13/14-ІР; припинити обтяження майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 шляхом вилучення відповідним записів з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та з державного реєстру іпотек.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що між ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» та ПАТ «Банк Форум» було укладено генеральний договір про надання кредитної лінії. В рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ним та ПАТ «Банк Форум» було укладено договір іпотеки від 13 грудня 2013 року, за яким квартира АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності, була передана в іпотеку у забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ЗОДІК ТАЙС». В ході провадження в господарській справі №904/7520/15 про банкрутство ТОВ «ЗОДІК ТАЙС» вказане підприємство було визнано банкрутом та ліквідоване. Зобов`язання за іпотечним договором також є погашеним, оскільки в силу положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» після ліквідації боржника-банкрута його зобов`язання вважаються погашеними, а іпотека є похідним зобов`язанням від основного.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровського районного суду місті Дніпропетровська від 25 січня 2018 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із того, що позовні вимоги є передчасними і задоволенню не підлягають, оскільки визначити правову природу зобов`язань позивача перед відповідачем (за договором іпотеки чи за договором іпотеки та судовим рішенням) неможливо.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року рішення Кіровського районного суду місті Дніпропетровська від 25 січня 2018 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що ПАТ «Банк Форум» реалізував своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителя ОСОБА_1 , як до солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС», ще до припинення юридичної особи - боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС», а тому припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» за цим зобов`язанням за вказаних обставин не припиняє іпотеку. Крім того, рішенням Амур-Нижньодніпровським районного суду міста Дніпропетровська 03 жовтня 2017 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і стягнуто з останнього на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість за генеральним договором від 13 листопада 2013 року у розмірі 3 171 846,08 грн, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум» про визнання договору поруки припиненим відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, задовольнити позов у повному обсязі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, не повно з`ясували фактичні обставини справи, не надали оцінки всім його доводам та не дослідили надані ним докази. Судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме частини першої статті 592, частини першої статті 609 ЦК України, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», статті 263 ЦПК України. Суди не прийняли до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України у справі № 6-129цс12.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕСТА» (далі - ТОВ «ФК «ВЕСТА») про заміну сторони правонаступником, залучено до участі у цій справі правонаступника Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» - ТОВ «ФК «ВЕСТА».

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

У липні 2019 року до Верховного Суду від ТОВ «ФК «ВЕСТА» надійшов відзив,в якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до 08 лютого 2020 року, коли набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, а тому відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону вона розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її задоволення.

Судами встановлено, що 13 листопада 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» укладений генеральний договір про надання кредитної лінії.

13 листопада 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» був укладений договір № 6-00801/13/14-LL до генерального договору від 13 листопада 2013 року, вказана обставина була встановлена рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 листопада 2015 року у цивільній справі № 203/3035/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ПАТ «Банк Форум», ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» про визнання договорів недійсними. Вказане рішення суду набрало законної сили.

13 грудня 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №3-0443/13/14-ІР, за умовами якого ОСОБА_1 у рахунок забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» перед ПАТ «Банк Форум» за генеральним договором від 13 листопада 2013 року та всіх договорів щодо проведення кредитних операцій в рамках генерального договору передав в іпотеку власну квартиру АДРЕСА_1 .

Відомості про іпотеку було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки 13 грудня 2013 року запис про іпотеку №3835946, що підтверджується копією витягу № 14573084.

У забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» за генеральним договором, між ПАТ «Банк Форум» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки №3-0400/13/14-Р від 13 листопада 2013 року, згідно якого ОСОБА_1 поручається перед кредитором за виконання ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» зобов`язань за генеральним договором від 13 листопада 2013 року, включаючи всі договори щодо проведення кредитних операцій, укладених в рамках генерального договору з урахуванням дійсних та/або можливих змін та/або доповнень, внесених та/або таких, що можуть бути внесені в майбутньому до генерального договору та/або договорів щодо кредитних операцій, укладених в рамках генерального договору.

У разі порушення ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» забезпечених порукою згідно з договором поруки зобов`язань за генеральним договором ОСОБА_1 та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» відповідають перед ПАТ «Банк Форум» як солідарні боржники, а ПАТ «Банк Форум» відповідно має право звернутися з вимогою про повне або часткове виконання до будь-кого з них окремо.

Відповідно пункту 3.1.4. договору поруки ОСОБА_1 зобов`язаний протягом трьох робочих днів від дати отримання письмової вимоги Позивача щодо необхідності виконання забезпечених порукою зобов`язань (відповідної частини) виконати відповідні зобов`язання (його частину) за ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» шляхом сплати коштів, в рахунок повернення кредиту, сплати процентів, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу) в сумі та за реквізитами, вказаними у вимозі ПАТ «Банк Форум».

Рішенням Амур-Нижньодніпровським районного суду міста Дніпропетровська 03 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2018 року, позовні вимоги ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто з відповідача на користь банку заборгованість за генеральним договором від 13 листопада 2013 року в розмірі 3 171 846,08 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 2 500 000,00 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 474 829,29 грн, пеня - 197 016,79 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 4 800,00 грн. У зустрічних позовних вимогах ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум» про визнання договору поруки припиненим, відмовлено.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки (стаття 1054 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 590 ЦК України, статті 33 Закону України «Про іпотеку» (далі -Закон) звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону).

Згідно із абзацом другим частини першої статті 17 Закону іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання.

Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (частина перша статті 609 ЦК України).

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 20 січня 2016 року у справі № 904/7520/15 ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18 січня 2017 року у справі № 904/7520/15 було затверджено ліквідаційний баланс ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» та вказане підприємство ліквідоване як юридична особа.

Відповідно до вимог статті 111 ЦК України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про її припинення.

Згідно відкритих відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» значиться припиненим як юридична особа з 31 січня 2017 року. З цього часу відповідно до статті 609 ЦК України припинилось і основне зобов`язання цієї юридичної особи як боржника за кредитним договором від 13 листопада 2013 року, укладеним між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС».

Одночасно з припиненням основного зобов`язання за кредитним договором відповідно до припису частини першої статті 17 Закону припинилось і додаткове (похідне) зобов`язання ОСОБА_1 за договором іпотеки від 13 грудня 2013 року, укладеним між ним і ПАТ «Банк Форум».

Оскільки на час звернення ОСОБА_1 з позовом про визнання іпотеки припиненою (15 вересня 2017 року) основне зобовязання за кредитним договором і додаткове зобовязання за іпотечним договором, надане позивачем в забезпечення виконання основного зобовязання, припинились, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання іпотеки припиненою та припинення обтяження майнових прав належать до задоволення.

Висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для припинення іпотеки з посиланням на те, що ПАТ «Банк Форум» реалізував своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителя ОСОБА_1 , як до солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС», ще до припинення цієї юридичної особи, а тому припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» за цим зобов`язанням за вказаних обставин не припиняє іпотеку, є помилковими, оскільки правовідношення, що виникло із договору іпотеки є самостійним і відмінним від договору поруки. Кредитор (ПАТ «Банк Форум») до дня ліквідації (припинення) юридичної особи-боржника (ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС»), тобто в період дії основного зобов`язання, не звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, що зумовлює припинення іпотеки внаслідок припинення забезпеченого нею основного зобов`язання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що припинення юридичної особи - боржника за основним зобов`язанням і його виключення з Реєстру припиняє іпотеку, оскільки кредитор до виключення боржника з цього Реєстру (під час існування основного зобовязання) не реалізував своє право щодо іпотекодавця, не пред`явивши до нього позов про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, суди неправильно застосували норми матеріального права, тому судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове він відповідно змінює розподіл судових витрат.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 сплачено 1 280,00 грн судового збору.

Таким чином, з ПАТ «Банк Форум» підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 280,00 грн.

Керуючись статтями 400(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання іпотеки припиненою та припинення обтяження майнових прав задовольнити.

Визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором № 3-0443/13/14-ІР від 13 грудня 2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Форум»; припинити обтяження майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 шляхом вилучення відповідним записів з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та з державного реєстру іпотек.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат 1 280,00 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. М. Русинчук

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

Джерело: ЄДРСР 87984982

Link to post
Share on other sites

Повністю законне та обґрунтоване рішення в якому Верховний Суд дійшов висновку, що припинення юридичної особи - боржника за основним зобов`язанням і його виключення з Реєстру припиняє іпотеку, оскільки кредитор до виключення боржника з цього Реєстру (під час існування основного зобовязання) не реалізував своє право щодо іпотекодавця, не пред`явивши до нього позов про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      03 листопада 2020 року
      м . Київ
      Справа № 916/3146/17
      Провадження № 12-15гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Власова Ю. Л.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
      представників учасників справи:
      від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісагіс» - адвоката Возіяна А. А.,
      від Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» - адвоката Новікової Т. О.,
      від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс» - адвоката Новікової Т. О.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» на рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року (суддя Гут С. Ф.) і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року (у складі колегії: головуючий суддя Разюк Г. П., судді Будішевська Л. О., Таран С. В.)
      у справі № 916/3146/17
      за позовом Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» (процесуальний правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісагіс»)
      до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна»,
      треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Галіот», 2) ОСОБА_1 , 3) ОСОБА_2 , 4) ОСОБА_3 , 5) ОСОБА_4 , 6) ОСОБА_5 , 7) ОСОБА_6 , 8) ОСОБА_7 , 9) ОСОБА_8 , 10) ОСОБА_9 , 11) Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс», 12) ОСОБА_10 , 13) ОСОБА_11 , 14) ОСОБА_12 , 15) ОСОБА_13 ,
      про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів.
      Історія справИ
      1. Короткий зміст та підстави заявлених вимог
      1.1. 18 грудня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Імексбанк» (далі - ПАТ «Імексбанк», АТ «Імексбанк», позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (далі - ТОВ «Україна», відповідач) про:
      - застосування наслідків недійсності договору про зміни № 3, укладеного 24 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Україна» (далі - договір про зміни), повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна ТОВ «Україна»;
      - застосування наслідків недійсності договору про розірвання іпотечного договору, укладеного 25 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «Україна» (далі - договір про розірвання), повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна ТОВ «Україна».
      1.2. Позов обґрунтовано тим, що зазначені правочини виявлено за наслідками перевірки правочинів на предмет нікчемності, яка проведена відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» від 02 березня 2015 року № 66-в. Підставою їх нікчемності визначено пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема вказано, що протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банк безпідставно відмовився від власних майнових вимог до іпотекодавця за дійсним договором іпотеки, у той час як загальна заборгованість позичальника за кредитним договором, забезпеченим цією іпотекою, складала 145 017 751, 43 грн. З огляду на те, що недійсність (нікчемність) подібних правочинів встановлена законом, позивач вважає, що сторони мають бути повернуті у стан, який існував до укладання договору про зміни та договору про розірвання.
      2. Фактичні обставини справи, установлені судами
      2.1. 23 вересня 2013 року між ПАТ «Імексбанк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галіот» (далі - ТОВ «Галіот») (позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 76/13 (далі - кредитний договір), згідно з умовами якого (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами до цього договору) кредитор зобов`язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання; надання кредиту мало здійснюватися окремими частинами або в повній сумі в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 140 580 000, 00 грн зі сплатою фіксованої процентної ставки - 18, 3 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 16 липня 2015 року (включно).
      2.2. 27 вересня 2013 року між ПАТ «Імексбанк» (іпотекодержатель) та ТОВ «Україна» (іпотекодавець) укладено іпотечний договір з майновим поручителем (далі - іпотечний договір 1), предметом якого є забезпечення вимог іпотекодержателя за кредитним договором стосовно повернення отриманої позичальником суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо. Предметом іпотеки є нерухоме майно, визначене у пункті 1.3 цього договору (предмет іпотеки 1), заставна вартість якого (з урахуванням внесених до договору змін) була визначена сторонами у сумі 53 718 000, 00 грн.
      2.3. Рішенням кредитного комітету ПАТ «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року, оформленим протоколом № 92/3, крім іншого, вирішено вивести з-під застави банку іпотеку ТОВ «Україна» та прийняти в забезпечення іпотеку, предметом якої є нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець» (далі - ЦС «Чорноморець»).
      2.4. 24 грудня 2014 року було укладено договір про зміни, за умовами якого сторони дійшли згоди про припинення іпотеки за іпотечним договором 1 стосовно частини предмета іпотеки 1. У пункті 3 договору про зміни зазначено, що він є підставою для зняття заборони відчуження відповідного нерухомого майна.
      2.5. 25 грудня 2014 року укладено договір про розірвання, відповідно до пункту 1 якого ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Україна» за взаємною згодою та керуючись статтями 651-654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вирішили розірвати іпотечний договір 1 з наступними змінами до нього. Відповідно до пункту 2 цей договір є підставою для зняття заборони відчуження іншої частини предмета іпотеки 1.
      2.6. Також 25 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (іпотекодержатель) та Приватним акціонерним товариством «Футбольний клуб «Чорноморець» (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір з майновим поручителем (далі - іпотечний договір 2), який забезпечував, у тому числі, вимоги ПАТ «Імексбанк» за кредитним договором стосовно повернення отриманої ТОВ «Галіот» суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо. Предметом іпотеки є нежитлові будівлі ЦС «Чорноморець» загальною площею 80 289 кв. м, основною площею 67 037, 5 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), 1/20 (далі - предмет іпотеки 2). Оціночна та заставна вартість зазначених будівель визначена в сумі 7 800 000 000, 00 грн.
      2.7. 26 січня 2015 року Правлінням Національного банку України (далі - НБУ) прийнято постанову № 50 «Про віднесення ПАТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних», на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» (зокрема, з 27 січня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Імексбанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації; призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» Северина Ю. П.).
      2.8. Наказом уповноваженої особи Фонду від 02 березня 2015 року № 66-в створено комісію для здійснення у строк до 20 березня 2015 року детальної перевірки правочинів (у тому числі договорів), укладених або розірваних АТ «Імексбанк» в період з 27 січня 2014 року по 27 січня 2015 року, які підпадають під критерії, зазначені у частині третій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      2.9. На підставі постанови Правління НБУ від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Імексбанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 27 травня 2015 року № 105 «Про початок процедури ліквідації АТ «Імексбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» (розпочато процедуру ліквідації АТ «Імексбанк»; призначено уповноваженою особою Фонду на його ліквідацію Северина Ю. П. строком на 1 рік з 27 травня 2015 року до 26 травня 2016 року включно).
      2.10. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 19 жовтня 2015 року № 189 відкликано всі повноваження ліквідатора АТ «Імексбанк» у Северина Ю. П.; призначено уповноваженою особою Фонду і делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Імексбанк» Гаджиєву С. О. з 20 жовтня 2015 року.
      2.11. 15 січня 2016 року уповноваженою особою Фонду Гаджиєвим С. О. на виконання приписів частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» направлено на адресу ТОВ «Україна» повідомлення про нікчемність правочинів, а саме договору про зміни та договору про розірвання.
      2.12. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 квітня 2016 року № 638 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Імексбанк» на два роки по 26 травня 2018 року включно; рішенням від 01 вересня 2016 року № 1697 відсторонено від виконання обов`язків уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк» Гаджиєва С. О., призначено уповноваженою особою Фонду і делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Імексбанк» Матвієнку А. А. з 05 вересня 2016 року.
      2.13. Рішенням Господарського суду Одеської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 916/1387/15-г задоволено позов ПАТ «Імексбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто з ТОВ «Галіот» на користь банку заборгованість за кредитом у сумі 140 580 000, 00 грн, відсотки за користування кредитом у сумі 15 064 403, 66 грн, пеню у сумі 3 118 206, 43 грн. На виконання зазначеного рішення суду 06 листопада 2015 року видано наказ.
      2.14. 16 травня 2017 року ПАТ «Імексбанк» здійснило позасудове задоволення своїх кредиторських вимог шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки 2. З урахуванням цього ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року, наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року було визнано таким, що не підлягає виконанню. Суди дійшли висновку, що оскільки ПАТ «Імексбанк» у позасудовому порядку набуло право власності на предмет іпотеки 2, який за умовами іпотечного договору 2 забезпечував низку зобов`язань, у тому числі й зобов`язання ТОВ «Галіот» за кредитним договором, відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» зобов`язання ТОВ «Галіот» за кредитним договором є припиненими.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Судове рішення мотивовано тим, що: 1) позивачем не було виконано вимоги частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо перевірки правочинів, про нікчемність яких він стверджує; 2) позивачем не доведено факту здійснення державної реєстрації обтяжень майнових прав на підставі іпотечного договору 1, а тому суд не вважає цей договір вчиненим і не може застосувати наслідки недійсності правочину, який не набув чинності для його сторін; 3) зобов`язання ТОВ «Галіот» за кредитним договором не втратили свого забезпечення, оскільки первісне зобов`язання, що виникло на підставі іпотечного договору 1 та було припинено договором про зміни та договором про розірвання, замінено новим забезпеченням - іпотекою відповідно до іпотечного договору 2; 4) позивач здійснив позасудове задоволення своїх вимог шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки 2.
      3.2. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції змінено в мотивувальній частині. Суд апеляційної інстанції виходив з такого: 1) існують підстави для розгляду питання щодо нікчемності договору про зміни та договору про розірвання в силу закону, проте недоліки в оформленні позивачем порядку визнання правочинів нікчемними мають своїм наслідком необхідність встановлення факту недійсності спірних правочинів у судовому порядку; 2) матеріали справи не містять доказів звернення позивача до суду з позовними вимогами про недійсність спірних правочинів, тому вимоги про застосування наслідків недійсності спірних правочинів є передчасними; 3) предмет іпотеки 1 було відчужено на користь третіх осіб, при цьому в матеріалах справи відсутні докази реєстрації обтяжень цього нерухомого майна на момент укладення відповідних договорів купівлі-продажу та докази обізнаності третіх осіб про існування іпотечного договору 1; за таких обставин права та інтереси ПАТ «Імексбанк» можуть бути захищені не шляхом заявлення вимог про застосування наслідків недійсності правочину на підставі частини першої статті 216 ЦК України, а шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
      3.3. Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26 лютого 2019 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. Верховний Суд зазначив про необхідність перевірити та надати належну правову оцінку обставинам справи щодо наявності підстав вважати нікчемними договір про зміни та договір про розірвання в силу положення пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також ретельно перевірити обставини справи щодо державної реєстрації іпотеки відповідно до іпотечного договору 1, внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав щодо припинення державної реєстрації обтяжень прав на спірне нерухоме майно та щодо припинення державної реєстрації обтяжень іншого речового права.
      3.4. Рішенням Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
      3.5. Суд першої інстанції виходив з того, що: 1) відбулась заміна забезпечення з предмета іпотеки 1 на предмет іпотеки 2, а не відмова позивача від майнової вимоги; 2) позивач 16 травня 2017 року звернув стягнення на замінений предмет забезпечення у позасудовому порядку, визнавши за собою право власності на нього; 3) за результатом звернення стягнення на предмет іпотеки 2 зобов`язання за кредитним договором припинились в силу частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», а тому ПАТ «Імексбанк» звернулося до господарського суду за фактом відсутності його порушених прав, адже на момент звернення з позовними вимогами статусом кредитора останній вже не володів.
      3.6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що незважаючи на нікчемність договору про зміни та договору про розірвання, наслідки їх нікчемності не можуть бути застосовані через відсутність зобов`язань, які забезпечувалися зазначеними договорами. Враховуючи, що у позивача відсутнє право, на захист якого він звернувся із цим позовом, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у його задоволенні.
      4. Короткий зміст касаційної скарги, рух справи у суді касаційної інстанції
      4.1. 17 грудня 2019 року ПАТ «Імексбанк» подало касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
      4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      4.3. Ухвалою від 25 лютого 2020 року Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      4.4. Ухвала обґрунтована необхідністю відступити від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 643/18466/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16?ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19, щодо припинення зобов`язання боржника за кредитним договором у разі звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку в силу приписів частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 19 жовтня 2016 року).
      4.5. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 березня 2020 року прийняла справу та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням її учасників на 28 квітня 2020 року.
      4.6. 24 та 27 квітня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли клопотання ТОВ «Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс» (далі - ТОВ «Бізнес Ренталс»), ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про розгляд справи за їх участю та відкладення розгляду справи через неможливість прибути в судове засідання у зв`язку із запровадженням на усій території України карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
      4.7. Керуючись пунктом 2 частини другої статі 202 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважала можливим задовольнити зазначені клопотання та відклала розгляд справи на 26 травня 2020 року.
      4.8. 22 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від адвоката Кобелєва Олексія Олександровича, який діє від імені ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , надійшло клопотання про відкладення судового засідання, оскільки він не має можливості прибути з міста Одеси до міста Києва у зв`язку з продовженням на усій території України строків введеного карантину до 22 червня 2020 року включно.
      4.9. Згідно із частинами першою - третьою статті 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
      4.10. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
      4.11. Враховуючи, що: явка зазначених третіх осіб визнана необов`язковою; третіми особами надані письмові пояснення по суті позовних вимог, які взяті до уваги судом; згідно з поясненнями позивача, 26 травня 2020 року є граничним днем ліквідації ПАТ «Імексбанк», - Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні клопотання адвоката Кобелєва О. О. про відкладення розгляду справи.
      4.12. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року здійснено заміну позивача ПАТ «Імексбанк» на його процесуального правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісагіс» (далі - ТОВ «Ісагіс»).
      ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      5. Доводи скаржника
      5.1. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, не застосували до спірних правовідносин пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у сукупності із частиною другою статті 215, частиною першою статті 216 та частиною першою статті 236 ЦК України, внаслідок чого дійшли помилкового висновку, що здійснивши у 2017 році позасудове звернення стягнення на будівлі ЦС «Чорноморець», ПАТ «Імексбанк» втратив право на звернення до суду із цим позовом, хоча підстави цих позовних вимог виникли раніше - ще у 2014 році.
      5.2. Скаржник наполягає на тому, що у спірних правовідносинах мала місце саме відмова ПАТ «Імексбанк» від своїх майнових вимог, а не заміна предмета забезпечення. Заміна предмета іпотеки має оформлюватися відповідним договором про внесення змін до іпотечного договору, натомість відбулося розірвання одного іпотечного договору та укладення іншого, з іншим іпотекодавцем та іншим предметом іпотеки, який був окремим забезпеченням грошових вимог ТОВ «Галіот».
      5.3. Також судами попередніх інстанцій неправильно застосовано приписи частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 19 жовтня 2016 року). На переконання скаржника, задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку на підставі вказаної норми не передбачає автоматичного припинення основного зобов`язання, а лише вказує на недійсність вимог щодо його виконання в тій частині, яку погашено за рахунок предмета іпотеки. Тобто метою такого правового регулювання є захист інтересів іпотекодавця шляхом унеможливлення подвійного стягнення з нього заборгованості після позасудового врегулювання.
      5.4. ПАТ «Імексбанк» звертає увагу на те, що іпотечний договір 2 забезпечував виконання 41 кредитного договору, які були укладені з різними боржниками. Внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки 2 у позасудовому порядку погашено заборгованість лише 4 позичальників, до числа яких ТОВ «Галіот» не входить. Ці обставини встановлені постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року у справі № 918/539/17 та Львівського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року у справі № 907/600/17 і повторному доказуванню не підлягають. Крім того, частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Однак апеляційним судом безпідставно залишено поза увагою звіт про оцінку майна, виготовлений незалежним суб`єктом оціночної діяльності, з якого вбачається, що вартість предмета іпотеки 2 складає лише 1 139 895 000, 00 грн.
      5.5. Натомість ухвала Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, якою задоволено заяву ТОВ «Галіот» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з припиненням його зобов`язань за кредитним договором, та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у цій справі, якою вказану ухвалу залишено без змін, не є рішеннями суду, ухваленими за результатом розгляду справи по суті, а тому не можуть встановлювати преюдиційних фактів, які би звільняли сторони від доказування в інших судових справах.
      5.6. Докази, надані відповідачем під час нового розгляду справи (а саме витяг з протоколу № 98.3 засідання наглядової ради AT «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року та заява свідка від 12 квітня 2019 року) і враховані судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття оскаржуваних судових рішень, не є допустимими і достатніми відповідно до вимог статей 77, 79 ГПК України. Крім того, відповідачем було порушено процесуальний строк для їх подання.
      5.7. У судовому засіданні процесуальний правонаступник скаржника - ТОВ «Ісагіс» підтримав касаційну скаргу в повному обсязі.
      6. Доводи інших учасників справи
      6.1. 14 січня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Україна» на касаційну скаргу ПАТ «Імексбанк», у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року - без змін.
      6.1.1. На переконання відповідача, звернення ПАТ «Імексбанк» стягнення на предмет іпотеки 2 та звернення до суду з позовом після настання цієї події є тими обставинами, які впливають на факт набуття/ненабуття договором про зміни та договором про розірвання статусу нікчемних та, відповідно, - наявності чи відсутності у ПАТ «Імексбанк» права звертатися до суду з позовом про застосування наслідків їх нікчемності. Отже, вказані обставини спростовують висновок про відмову банку від власної майнової вимоги у вигляді звернення стягнення на предмет забезпечення, оскільки внаслідок зміни предмета іпотеки банк таку майнову вимогу не втратив.
      6.1.2. Відповідно до статті 579 ЦК України предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідач стверджує, що згода іпотекодержателя на заміну предмета забезпечення, яка виражена у протоколі № 92/3 засідання кредитного комітету ПАТ «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року та протоколі № 98.3 засідання наглядової ради ПАТ «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року, є належною формою згоди ПАТ «Імексбанк» щодо заміни предмета забезпечення.
      6.1.3. Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено таку підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цієї статті (у редакції від 19 жовтня 2016 року) усі наступні вимоги є недійсними. В оскаржуваних судових рішеннях встановлено звернення ПАТ «Імексбанк» стягнення на єдиний замінений предмет іпотеки (нежитлові будівлі ЦС «Чорноморець»), внаслідок чого припинилися зобов`язання за кредитним договором, тобто відсутня непогашена частина порушеного основного зобов`язання.
      6.1.4. Вказані позивачем постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року у справі № 918/539/17 та Львівського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року у справі № 907/600/17 не можуть встановлювати преюдиційні для розгляду цієї справи факти, оскільки відповідач не був учасником тих справ. Зазначені судові рішення встановлюють обставини щодо задоволення за рахунок предмета іпотеки 2 грошових зобов`язань окремих боржників; вони прийняті на підставі наданих позивачем доказів, без врахування аргументів ТОВ «Україна», та не містять висновків стосовно неможливості погашення за рахунок предмета іпотеки 2 грошових зобов`язань інших боржників.
      6.2. 20 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли письмові пояснення третьої особи у справі ТОВ «Бізнес Ренталс» з проханням відступити від правової позиції Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 918/539/17.
      6.2.1. Заявник вважає, що поняття «відмова від власних майнових вимог» не може застосовуватися у разі, якщо банком-кредитором взамін певного предмета застави (іпотеки), який забезпечував виконання зобов`язань основного боржника за кредитним договором, прийнято в заставу (іпотеку) інше майно від іншого заставодавця (іпотекодавця) за заставною (іпотечною) вартістю не нижчою, ніж вартість попереднього предмета забезпечення.
      6.2.2. Зобов`язання ТОВ «Галіот» перед ПАТ «Імексбанк» за кредитним договором були безперервно забезпечені іпотекою нерухомого майна третіх осіб. Тому спірний правочин про розірвання іпотечного договору 1 не відповідає ознакам нікчемності, визначеним пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      6.3. 20 та 21 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли письмові пояснення третіх осіб у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 з проханням залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року - без змін.
      6.3.1. Зазначені треті особи пояснюють, що є добросовісними набувачами апартаментів за адресою: 67800, Одеська область, Овідіопольський район, Дальницька сільська рада, «Золотий Бугаз», масив 18, на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу. Водночас у разі задоволення позову ПАТ «Імексбанк» до ТОВ «Україна» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину належне їм на праві власності майно буде обтяжено іпотекою за нібито існуючими боргами ТОВ «Галіот», до яких заявники не мають жодного відношення. Зазначене призведе до порушення їх права власності, що гарантовано статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
      6.3.2. Також треті особи зауважують, що в матеріалах справи наявне остаточне судове рішення (ухвала Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г), яким встановлено, що заборгованість за кредитним договором погашена в повному обсязі. Отже, іпотека, що забезпечувала такий кредитний договір (навіть якщо б вона існувала) припинилась внаслідок погашення основного зобов`язання. У свою чергу суд касаційної інстанції не може здійснювати переоцінку судових рішень, які набрали законної сили, та встановлених у них преюдиційних фактів.
      6.4. Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу та пояснень по суті справи не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      7. Щодо наявності порушених прав позивача
      7.1. Відмовляючи у позові, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях послались, у тому числі, на відсутність порушених прав позивача, який на момент звернення з позовними вимогами вже не мав статусу кредитора за кредитним договором.
      7.2. Зокрема, суди зазначили, що вважають преюдиційними обставини, встановлені ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у справі № 916/1387/15-г стосовно погашення основного зобов`язання за кредитним договором внаслідок звернення стягнення позивачем на нежитлові будівлі ЦС «Чорноморець» у позасудовому порядку, оскільки наведені обставини встановлені у спорі між тими ж сторонами та з того ж предмету, що розглядається у межах цієї справи.
      7.3. Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      7.4. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що на момент звернення до суду з позовом права позивача порушені не були. Водночас є помилковим наведене вище мотивування цього висновку, зокрема, надання обставинам, встановленим ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, значення преюдиційних під час розгляду цієї справи.
      7.5. Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 916/1387/15-г, яке набрало законної сили 06 листопада 2015 року, задоволено позовні вимоги ПАТ «Імексбанк» до ТОВ «Галіот» про стягнення заборгованості у сумі 140 580 000, 00 грн, відсотків за користування кредитом у сумі 15 064 403, 66 грн, пені у сумі 3 118 206, 43 грн за кредитним договором, для забезпечення виконання якого, на момент ухвалення рішення суду та набрання ним чинності, був укладений договір іпотеки 2.
      7.6. На виконання зазначеного рішення суду було видано наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року у справі № 916/1387/15-г.
      7.7. У подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року, наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року у справі № 916/1387/15-г визнано таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з тим, що ПАТ «Імексбанк» застосував позасудове врегулювання за договором іпотеки 2 шляхом звернення у свою власність предмета іпотеки 2, внаслідок чого зобов`язання ТОВ «Галіот» за вказаним кредитним договором припинились.
      7.8. Зазначені ухвала і постанова про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, є судовими рішеннями, якими вирішено по суті спір між банком і позичальником.
      7.9. Тобто спочатку суди у справі № 916/1387/15-г встановили наявність невиконаного зобов`язання позичальника і стягнули існуючу заборгованість. Потім суди у цій же справі встановили, що після ухвалення рішення про стягнення спірне зобов`язання припинилось, а тому відповідна заборгованість відсутня, отже стягненню не підлягає.
      7.10. Таким чином, заявлені ПАТ «Імексбанк» у цій справі № 916/3146/17 вимоги про відновлення реєстрації іпотеки, яка забезпечувала основне зобов`язання, фактично є спробою ревізії судових рішень в іншій справі № 916/1387/15-г.
      7.11. Проте слід враховувати, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року остаточно вирішений спір між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Галіот» щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. Ці судові рішення не можуть бути переглянуті в даній справі.
      7.12. Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
      7.13. Оскільки спір щодо припинення основного зобов`язання вирішений в іншій справі № 916/1387/15-г, то і всі іпотеки, які забезпечували виконання цього основного зобов`язання, теж є припиненими. Отже, у позивача відсутнє право, на захист якого він звернувся до суду із цим позовом. Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову.
      7.14. Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у цій справі не може розглядати питання про відступлення від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо припинення основного зобов`язання на підставі частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», оскільки такий розгляд буде виходити за межі даної справи.
      8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      8.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      8.2. Згідно з положеннями статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      8.3. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Імексбанк» про застосування наслідків недійсності правочину шляхом скасування державної реєстрації припинення іпотеки майна ТОВ «Україна», однак вважає необхідним змінити мотивувальні частини цих рішень.
      9. Щодо судових витрат
      9.1. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      9.2. Згідно із частиною першою статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      9.3. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» задовольнити частково.
      2. Рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині ці судові рішення залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя
      -доповідач
      Ю. Л. Власов
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      О. Б. Прокопенко
      С. В. Бакуліна
      В. В. Пророк
      В. В. Британчук
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      В. М. Сімоненко
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      О. С. Золотніков
      Джерело: ЄДРСР 93217971
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      08 вересня 2020 року м. Київ
      справа № 761/3465/17
      провадження № 22-ц/824/11111/2020
      Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
      головуючого - Іванової І.В.
      суддів - Сушко Л.П., Сліпченка О.І.
      при секретарі - Ярмак О.В.
      сторони :
      позивач - ОСОБА_1
      відповідачі -Публічне акціонерне товариство «БТА Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року у складі судді Рибака М.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «БТА Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором у зв`язку із його виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв`язку із припиненням основного зобов`язання,
      встановив:
      У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «БТА Банк», ТОВ «Кредитні ініціативи», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором у зв`язку з його виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв`язку з припиненням основного зобов`язання.
      Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що 30 жовтня 2006 року між нею та ВАТ «Український кредитно-торговий банк», правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк», було укладено кредитний договір № 020/06к, за умовами якого банк надав їй кредитні кошти в розмірі 126 000 дол. США строком до 30 жовтня 2021 року зі сплатою 13 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є нежилі приміщення (в літ. В): з приміщення АДРЕСА_1 .
      Позивач зазначає, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року стягнуто з неї на користь банку 1 032 129,62 грн. заборгованості за кредитним договором, з яких: 932 147,00 грн. - заборгованість за кредитом, 99 982,29 грн. - заборгованість за відсотками.
      В подальшому, ПАТ «БТА «Банк», за договором факторингу від 03 квітня 2014 року відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ «Кредитні ініціативи».
      Відповідно до витягу з реєстру сума боргу, яка була відступлена, становила 4 153, 74 дол. США.
      У виконавчому провадженні, відкритому на підставі рішення суду стягувачеві ПАТ «БТА Банк» передано земельні ділянки у Васильківському районі Київської області в с. Липовий Скиток на загальну суму 711 860 грн. та особисто нею перераховано грошові кошти в сумі 427 004, 63 грн., які державним виконавцем були скеровані стягувачу ТОВ «Кредитні ініціативи».
      Державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Оболонським районним судом міста Києва.
      Отже, позивач, посилаючись на те, що нею було виконано грошове зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, просила суд припинити правовідносини за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року № 020/06к у зв`язку з виконанням зобов`язань за ним; визнати припиненими договір поруки від 30 жовтня 2006 року № 020/06к, договір іпотеки від 30 жовтня 2006 року, який зареєстровано в реєстрі за № 4214, у зв`язку з припиненням основного зобов`язання.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати через порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення в частині визнання припиненими правовідносини за кредитним договором у зв`язку з виконанням зобов`язань за цим договором.
      В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначила, що 25 квітня 2016 року грошове зобов`язання за кредитним договором № 020/06к від 30 жовтня 2006 року, укладеним між нею та ВАТ «Український кредитно-торговий банк» (правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк») виконано в повному обсязі на суму 1 032 129, 62 грн.
      Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року в справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 про стягнення заборгованості встановлено, що строк виконання за кредитним договором настав до моменту укладання Договору факторингу, що підтверджується рішенням Оболонського районного суду від 30 травня 2011 року, яким стягнуто всю заборгованість за достроково розірваним кредитним договором, то ТОВ «Кредитні ініціативи» не має повноважень щодо нарахування пені.
      ОСОБА_1 вказує, що оскільки ухвалене судове рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування відсотків за користування кредитом, неустойки поза строком дії кредитного договору законом не передбачено.
      Постановою Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2018 року апеляційну скаргуОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року без змін.
      Постановою Верховного Суду від 22 липня 2020 року постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      За обставин, коли сторони, належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, ПАТ «БТА «Банк» просив провести розгляд справи за відсутності свого представника, колегія суддів вважає за можливе, відповідно до ст. 371, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.
      Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
      Так, судом встановлено, що 30 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Український кредитно-торговий банком, правонаступником якого є ПАТ «БТА БАНК», укладено кредитний договір № 020/06к, за умовами якого банк надав позивачу кредитні кошти в розмірі 126 000,00 дол. США строком до 30 жовтня 2021 року зі сплатою 13 % річних.
      З метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між позивачем та банком укладено договір іпотеки, предметом якого є нежилі приміщення (в літ.В): з приміщення АДРЕСА_1 .
      30 жовтня 2006 року між ВАТ «Український кредитно-торговий банк», правонаступником якого є ПАТ «БТА БАНК», та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 020/06к.
      Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року стягнуто з позивача на користь банку 1 032 129,62 грн. заборгованості за кредитним договором, з яких: 932 147,00 грн. - заборгованість за кредитом, 99 982,29 грн. - заборгованість за відсотками.
      23 липня 2012 року головний державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції Диких О.О. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-70, виданого 18 листопада 2011 року Оболонським районним судом м. Києва, про стягнення боргу в сумі 1 033 949,62 грн.
      Постановою державного виконавця від 22 квітня 2013 року передано земельні ділянки у Васильківському районі Київської області в с. Липовий Скиток на загальну суму 711 860,00 грн стягувачеві в рахунок погашення боргу на загальну суму 711 860,00 грн.
      За договором факторингу від 03 квітня 2014 року ПАТ «БТА БАНК» відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ «Кредитні ініціативи».
      03 квітня 2014 року між ПАТ «БТА Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір про передачу прав за іпотечними договорами.
      Відповідно до витягу з реєстру сума боргу позивача, яка була відступлена, становила 4 153,74 дол. США.
      Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2017 року у справі № 761/5191/16-ц, яке набрало законної сили, відмовлено в позові ОСОБА_1 до ПАТ «БТА Банк», ТОВ «Кредитні ініціативи», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Бучко В. В., державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Чорний В.В. про визнання частково недійсними договору факторингу та договорів про передачу прав вимоги.
      Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 18 серпня 2014 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з ПАТ «БТА Банк» на ТОВ «Кредитні ініціативи».
      20 квітня 2016 року ОСОБА_1 на депозитний рахунок Відділу державної виконавчої служби сплатила кошти в сумі 427 004,63 грн. та 21 квітня 2016 року державний виконавець відповідно до розпорядження № 33449027/16 грошові кошти в розмірі 322 089,62 грн. скерував стягувачу.
      25 квітня 2016 року старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві виніс постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-70, який виданий 18 листопада 2011 року Оболонським районним судом міста Києва у зв`язку із виконанням рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року.
      Відмовивши в позові, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.
      Зокрема, суд виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє його від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК. ОСОБА_1 не спростувала факт несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 18 листопада 2011 року, яке було виконано боржником лише 20 квітня 2016 року, що надає право стягувачу порушувати питання про застосування до боржника положень статті 625 ЦК України.
      Колегія суддів не погоджується з таким висновком, з наступних підстав.
      Предметом позову є припинення правовідносин за кредитним договором у зв`язку з його виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв`язку з припиненням основного зобов`язання.
      Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції встановив, що заборгованість за кредитним договором, яка стягнена рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року, була визначена банком станом на 26 квітня 2010 року та фактично погашена позивачем 20 квітня 2016 року.
      Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      Верховний Суд зазначає, що виконання зобов`язання виступає підставою припинення лише тоді, коли проведене належним чином, тобто не тільки відповідає встановленим вимогам (статті 526-545 ЦК України), а й прийняте кредитором. Неналежне виконання договору не призводить до припинення зобов`язання.
      Належне виконання зобов`язання має підтверджуватися належними і достовірними доказами.
      Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України ,інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
      Для учасників зобов?язальних правовідносин важливим є реалізація основної мети зобов?язання. Досягнення цієї мети пов?язується не тільки з виконанням певних дій, а й з необхідністю відповідати іншим якісним показникам, які загалом можна об?єднати поняттям належного виконання.
      Стаття 625 ЦК України визначає особливості цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань.
      У цій справі позивач просила визнати припиненими правовідносини за кредитним договором у зв`язку з його виконанням, визнати припиненими поруку та іпотеку у зв`язку з припиненням основного зобов`язання, а в апеляційній скарзі оскаржила рішення лише в частині відмови у вимогах про припинення правовідносин за кредитним договором у зв`язку з його виконанням.
      З урахуванням підстав позову, змісту позовних вимог та змісту апеляційної скарги, стаття 625 ЦК України не застосовується до даних правовідносин, які виникли між сторонами.
      Так, сторонами не заперечується та підтверджено матеріалами справи, що постановою державного виконавця від 22 квітня 2013 року передано земельні ділянки у Васильківському районі Київської області у с. Липовий Скиток на загальну суму 711 860,00 грн. стягувачеві в рахунок погашення боргу на загальну суму 711 860,00 грн. (т. 1, а. с. 62).
      20 квітня 2016 року ОСОБА_1 на депозитний рахунок Відділу державної виконавчої служби сплатила кошти в сумі 427 004,63 грн. (т.1, а с. 89).
      25 квітня 2016 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості на підставі виконавчого листа, виданого Оболонським районним судом міста Києва (т.1, а.с. 80).
      За таких обставин, перевіривши доводи скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку, що позивач виконала свої зобов`язання за кредитним договором, відповідно до вимог статтей 526-545 ЦК України, тому її зобов`язання за вказаним договором слід визнати припиненими.
      Таким чином, встановивши обставини справи, правовідносини сторін та норми закону, які регулюють ці правовідносини, суд неправильно витлумачив зміст цих правових норм, що призвело до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині, тому колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення цих позовних вимог.
      В решті рішення суду сторонами не оскаржується, тому підлягає залишенню без змін.
      Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення, відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах,
      постановив:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року в частині позовних вимог про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
      Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором задовольнити.
      Визнати припиненими правовідносини за кредитним договором № 020/06к від 30 жовтня 2006 року, який укладено між ОСОБА_1 та ВАТ «Український кредитно-торговий банк», правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк».
      В решті рішення суду залишити без змін.
      Стягнути з ПАТ «БТА Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 880 грн.
      Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
      Головуючий:
      Судді:
      Джерело: ЄДРСР 91552905
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      01 липня 2020 року
      м. Київ
      справа № 127/14182/17
      провадження № 61-15405св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого -
      Ступак О. В.,
      суддів:
      Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,
      Олійник А. С., Усика Г. І.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
      третя особа - Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Терещенко Валентина Василівна,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року у складі судді Вохмінової О. С. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,
      ВСТАНОВИВ:
      Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
      У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк» або Банк) про визнання договору іпотеки припиненим, в обґрунтування якого зазначив, що 19 січня 2005 року між ним та Банком укладений кредитний договір № VIH0GK02020460, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 9 800,00 дол. США на придбання нерухомості.
      19 січня 2005 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 80, згідно з яким ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, належне йому на праві власності - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,9 кв. м.
      Приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. у зв`язку з посвідченням іпотечного договору накладена заборона відчуження зазначеної квартири за реєстровим № 80.
      Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року у справі № 127/27367/14-ц з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто суму заборгованості в розмірі 94 691,95 грн та судовий збір у розмірі 946,92 грн.
      Рішення суду виконано фактично і 16 червня 2017 року державним виконавцем виконавче провадження закінчено.
      Ураховуючи те, що рішення суду про стягнення боргу виконано у повному обсязі, а іпотека має похідний характер від основного зобов`язання, позивач, посилаючись на статтю 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вважав, що зобов`язання за кредитним договором є припиненим, а тому просив його позовні вимоги задовольнити.
      Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
      Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що основне зобов`язання ОСОБА_1 не припинене, тому підстав для припинення іпотеки немає.
      Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
      Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, погодився із судом першої інстанції, що основне зобов`язання не припинене і строк дії іпотечного договору не закінчився, підстави для застосування частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» відсутні. При цьому апеляційний суд звернув увагу, що ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції позивач не спростував і не надав доказів щодо відсутності у нього кредитного боргу перед Банком.
      Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
      У березні 2018 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
      Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
      ? заочне рішення суду від 02 лютого 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором виконано в повному обсязі, про що винесена постанова державного виконавця, відповідно зобов`язання за кредитним договором є припиненими, як і за договором іпотеки, який має похідний характер від нього;
      ? виписка Банку з рахунку боржника станом на 07 липня 2017 року, яку надано в суді першої інстанції, на підтвердження того, що існує заборгованість за кредитним договором, ніким не підписана та на ній відсутні печатки Банку, що не може бути доказом у справі;
      ? згідно з поясненнями представника відповідача погашена через Староміський відділ державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області сума була розподілена наступним чином: 1 825,17 дол. США - списано на заборгованість за кредитом та 1 825,17 дол. США - погашення пені, з чим категорично не погоджується позивач, оскільки це нічим не мотивовано.
      У червні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на її необґрунтованість, відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення, які є законними та обґрунтованими, - без змін. Інших відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на адресу Верховного Суду не надходило.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2018 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 05 квітня 2018 року, якою надано строк для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року; витребувано матеріали справи № 127/14182/17 із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
      У червні 2018 року матеріали справи № 127/14182/17 надійшли до Верховного Суду.
      Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року № 1123/0/226-20 у зв`язку з рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
      Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року касаційну скаргу та матеріали справи № 127/14182/17 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
      Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року справупризначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Згідно з частиноюдругою статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 січня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № VIH0GK02020460, відповідно до якого позивач отримав кредит у розмірі 10 378,00 дол. США (9 800,00 дол. США - на придбання житла, 307,00 дол. США - на оплату страхових платежів за нерухомість та 271,00 дол. США - на особисте страхування).
      Позичальник повинен був сплачувати грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 254,10 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом, процентами, комісії, а також інших витрат Банку згідно з пунктами 2.2.9, 4.3 кредитного договору. Позичальник також зобов`язувався сплачувати проценти за кредитом згідно з пунктами 1.1, 3.1, 3.2 кредитного договору. Сплату процентів у повному обсязі позичальник зобов`язався здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту (підпункт 2.2.2), сплатити комісію відповідно до пунктів 1.1 та 3.11 кредитного договору (підпункт 2.2.3) та здійснити погашення кредиту в порядку, сумах та у строки, передбачені пунктами 1.1, 2.3.3 кредитного договору (підпункт 2.2.4). За користування кредитом у період з дати списання коштів з кредитного рахунка до дати погашення кредиту позичальник щомісячно в період сплати сплачує проценти в розмірі, зазначеному в пункті 1.1 кредитного договору (пункт 3.1). При порушенні позичальником зобов`язань з погашення кредиту, передбачених пунктами 1.1, 2.2.4, 2.3.3 кредитного договору позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом в подвійному розмірі, від зазначеного в пункті 1.1, на місяць, нараховані від суми непогашеної у строк заборгованості за кредитом (пункт 3.2).
      Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року у справі № 127/27367/14-ц з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 19 січня 2005 року № VIH0GK02020460 в розмірі 7 162,78 дол. США, що станом на 20 серпня 2014 року складає 94 691,95 грн, та судовий збір - 946,92 грн. Сума боргу визначена станом на 20 серпня 2014 року і складається з: 3 352,78 дол. США - заборгованості за кредитом, 2 312,43 дол. США - заборгованості за процентами за користування кредитом, 604,47 дол. США - заборгованості за комісієюза користування кредитом, 893,10 дол. США - пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.
      Рішення суду набрало законної сили, виконавчий лист пред`явлений до виконання і в зв`язку зі сплатою боржником ОСОБА_1 боргу в сумі 94 691,95 грн виконавче провадження закінчене, про що прийнято постанову від 16 червня 2017 року.
      Матеріали справи містять наданий Банком розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, згідно з яким станом на 07 липня 2017 року загальна заборгованість за тілом кредиту складала 1 304,02 дол. США, загальний залишок заборгованості за процентами - 6 084,84 дол. США, сума пені - 6 459,48 дол. США, сума комісії - 604,47 дол. США, загальна сума заборгованості - 14 452,81 дол. США.
      28 липня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. виданий виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банка загальної суми заборгованості в розмірі 14 402,81 дол. США, що складається із залишку заборгованості за кредитом у розмірі 1 304,02 дол. США, залишку заборгованості за процентами у розмірі 6 084,84 дол. США, комісії у розмірі 604,47 дол. США та пені у розмірі 6 409,48 дол. США.
      Окрім цього, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2018 року у справі № 127/22484/17 (ухвала про відкриття провадження у зазначеній справі: а. с. 93) позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи - приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І. М., головний державний виконавець Староміського відділу державної виконавчої служби м. Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Дзюбенко С. М., задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений у місті Дніпро приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. 28 липня 2017 року та зареєстрований в реєстрі за № 7069, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 19 січня 2005 року № VIH0GK02020460 в загальній сумі 14 402,81 дол. США, що за курсом НБУ станом на 07 липня 2017 року становить 375 341,66 грн.
      Нормативно-правове обґрунтування
      Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
      Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
      Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
      Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України, зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.
      За приписами статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
      Отже, іпотека припиняється в разі припинення основного зобов`язання, зокрема, на підставі виконання.
      При цьому законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних із припиненням іпотеки, оскільки іпотека, за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості, припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов`язання.
      За відсутності заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості та припинення у зв`язку із цим основного зобов`язання іпотека припиняється.
      Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
      Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовив у позові ОСОБА_1 , оскільки вважав, що зобов`язання за кредитним договором від 19 січня 2005 року не припинене, так як кредит у повному обсязі не погашений, що підтверджується наданою відповідачем випискою, заочне рішення суду, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором, виконано позивачем у червні 2017 року, борг стягнутий станом на 20 серпня 2014 року, договір не був розірваний і дія його не зупинена.
      Із зазначеним колегія суддів не може погодитися в повній мірі, враховуючи нижче викладене.
      У випадку пред`явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.
      Вимога про дострокове повернення позики та належних процентів може бути задоволена шляхом добровільного повернення позичальником заборгованості або її стягнення в судовому порядку за судовим рішенням.
      Відсутність такої вимоги не покладає на позичальника будь-яких зобов`язань щодо дострокового повернення будь-яких сум, які, на думку кредитора, підлягають сплаті, крім тих, які підлягають сплаті на час пред`явлення вимоги.
      Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України грошова позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась, на банківський рахунок позикодавця.
      При зарахуванні грошової суми, стягнутої за рішенням суду, на банківський рахунок позикодавця грошова позика вважається повернутою.
      Відповідно до пункту 5.1 кредитного договору він діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором, а згідно з пунктом 27 договору іпотеки його термін дії - до повного виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором та всім додатковим угодам до нього.
      Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року у справі № 127/27367/14-ц, що згідно з частинами четвертою-п`ятою статті 82 ЦПК України має преюдиційне значення для справи, яка розглядається, обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» викладено наступним чином: «між сторонами 19.05.2005 року було укладено кредитний договір №VIН0GK02020460, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав у банку кредит у розмірі 9 800,00 доларів США на придбання нерухомості, з процентною ставкою 1,00% річних. Термін повернення кредиту 17.01.2010 року. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв`язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 7 162,78 доларів США».
      У мотивувальній частині цього заочного рішення зазначено, що за відповідачем за кредитним договором від 19 січня 2005 року № VIH0GK02020460 станом на 20 серпня 2014 року рахується заборгованість в сумі 7 162,78 дол. США, що складається з 3 352,78 дол. США - заборгованості за кредитом, 2 312,43 дол. США - заборгованості за процентами за користування кредитом, 604,47 дол. США - заборгованості по комісії за користування кредитом, 893,10 дол. США - пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.
      Згідно з резолютивною частиною заочного рішення від 02 лютого 2015 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 19 січня 2005 року № VIH0GK02020460 у розмірі 7 162,78 дол. США, що за курсом 13,22 грн за один долар США, встановленим розпорядженням Національним банком України від 20 серпня 2014 року, становить 94 691,95 грн.
      Отже, при прийнятті заочного рішення судом установлено, що ОСОБА_1 не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентами, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим вже після закінчення строку кредитування станом на 20 серпня 2014 року у позичальника утворилась заборгованість у розмірі 7 162,78 дол. США, що включає в себе 3 352,78 дол. США безпосередньо заборгованості за кредитом.
      Заочне рішення суду набрало законної сили, виконавчий лист пред`явлений до виконання і в зв`язку зі сплатою боржником ОСОБА_1 боргу в сумі 94 691,95 грн виконавче провадження закінчене, про що прийнято постанову від 16 червня 2017 року.
      Водночас у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
      Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.
      Зазначеного правового висновку дійшла Велика Палата у своїй постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) (пункти 55, 56).
      Також відповідач згідно із випискою відповідача, що міститься в матеріалах справи, продовжував нараховувати проценти (на залишок простроченої заборгованості за кредитом) і після 17 січня 2010 року (закінчення строку кредитування), і після винесення судом заочного рішення на користь Банка, про що свідчать суми у відповідних колонках «Нараховано процентів на залишок поточної заборгованості за кредитом», «Нараховано процентів на залишок простроченої заборгованості за кредитом» і «Загальний залишок заборгованості за процентами».
      Водночас припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
      Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      Враховуючи наведені суперечності, без з`ясування питання, чи дійсно за заочним рішенням суду від 02 лютого 2015 року з ОСОБА_1 стягувалась вся сума заборгованості за кредитним договором чи лише її частина, чи мало місце пред`явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів шляхом подання Банком позову про стягнення заборгованості із позичальника станом на 20 серпня 2014 року у взаємозв`язку з умовами кредитного договору, чи є повністю погашеною заборгованість позичальника згідно з умовами наданого йому Банком кредиту саме в доларах США та частини третьої статті 1049 ЦК України (позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок) не можна дійти беззаперечного висновку про те, що основне зобов`язання ОСОБА_1 не припинене, про що передчасно зазначають суди першої та апеляційної інстанцій.
      Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
      Суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Під час нового розгляду справи суди мають врахувати викладене вище, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і відзивам сторін; вирішити справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права; ухвалити законне і справедливе судове рішення.
      Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
      Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий
      О. В. Ступак
      Судді:
      І. Ю. Гулейков
      А. С. Олійник
      С. О. Погрібний
      Г. І. Усик
      Джерело: ЄДРСР 90563008
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      7 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 743/534/16-ц
      Провадження № 14-689цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа - приватний нотаріус Ріпкинського районного нотаріального округу Мишко Марина Анатоліївна, про визнання зобов`язань за кредитним договором припиненими, визнання договору іпотеки припиненим у зв`язку з виконанням основного зобов`язання, стягнення надлишково сплачених коштів за кредитним договором, виключення записів з державних реєстрів та зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, ухвалене суддею Сташківом В. Б., та ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, постановлену у складі суддів Лакізи Г. П., Скрипки А. А., Харечко Л. К.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1.1. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», Банк), посилаючись на те, що 21 березня 2013 року між нею та Банком було укладено договір кредиту, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 101 тис. грн. На забезпечення виконання умов кредитного договору між ними того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку будівлю магазину загальною площею 121,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,03 га, розташовані по АДРЕСА_1 .
      1.2. Позивачка зазначила, що виконала умови кредитного договору у повному обсязі, заборгованість за кредитом погасила, проте відповідач відмовляється визнати належне виконання нею кредитного договору та зняти обтяження на предмет іпотеки.
      1.3. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати правовідносини за кредитним договором припиненими у зв`язку з виконанням нею зобов`язань; стягнути з відповідача на її користь надлишково сплачені кошти у розмірі 5574 грн 29 коп.; визнати іпотеку припиненою; виключити з Державного реєстру іпотек і Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про обтяження зазначеного вище предмета іпотеки та зняти з них заборону щодо відчуження.
      2. Короткий зміст судових рішень
      2.1. Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано правовідносини за договором кредиту, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк», такими, що припинені у зв`язку з виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за цим договором. Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 5574 грн 29 коп. надлишково сплачених коштів за договором кредиту, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк». Визнано припиненою іпотеку згідно з іпотечним договором, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк», у зв`язку з припиненням основного зобов`язання. Знято заборону відчуження з належних ОСОБА_1 на праві власності нежитлової будівлі магазину та земельної ділянки. Вирішено питання розподілу судових витрат.
      2.2. Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 належним чином виконала взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, сплатила кредитну заборгованість у повному обсязі та навіть сплатила на 5574 грн 29 коп. більше, ніж була зобов`язана за договором, що є підставою для визнання правовідносин за договором кредиту припиненими, стягнення надлишково сплачених коштів та визнання іпотеки припиненою.
      2.3. Доводи відповідача про те, що спір у цій справі виник з приводу виконання кредитного договору на фінансування поточної діяльності позивача - фізичної особи - підприємця відхилено з тих підстав, що, уклавши кредитний договір, ОСОБА_1 стала споживачкою фінансових послуг Банку, тож на правовідносини щодо виконання та припинення кредитного договору поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів».
      3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
      3.1. У червні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення у справі - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1
      3.2. Касаційна скарга мотивована тим, що спір виник між двома суб`єктами господарювання, ОСОБА_1 при укладенні договору іпотеки діяла як фізична особа - підприємець, відтак вимоги заявленого позову підлягають розгляду за правилами різного судочинства, зокрема, припинення зобов`язання за кредитним договором має розглядатися у порядку господарського судочинства, а припинення іпотеки - у порядку цивільного судочинства.
      3.3. Крім того, заявник посилався на те, що з 3 березня 2015 року у ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тому суди зобов`язані скасувати штрафні санкції, нараховані після цієї дати.
      4. Рух справи в суді касаційної інстанції
      4.1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
      4.2. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) викладений у новій редакції.
      4.3. Відповідно до п. п. 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції вказаного Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      4.4. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      4.5. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України.
      4.6. Ухвалу суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовано тим, що ПАТ «Дельта Банк» оскаржує рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, зокрема, з підстав порушення судами правил суб`єктної юрисдикції, вважаючи, що спірні правовідносини кредитування виникли між двома суб`єктами господарювання та підлягають вирішенню у порядку господарського судочинства.
      4.7. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      4.8. 6 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного провадження.
      5. Фактичні обставини справи
      5.1. Суди встановили, що 21 березня 2013 року ОСОБА_1 та Банк уклали договір кредиту, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 101 тис. грн.
      5.2. На забезпечення виконання умов кредитного договору ними того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку будівлю магазину загальною площею 121,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,03 га, розташовані по АДРЕСА_1 .
      5.3. Рішенням Ріпкинського районного суду від 30 листопада 2015 року, що було залишено без змін ухвалами апеляційного та касаційного судів і набрало законної сили, зобов`язано ПАТ «Дельта-Банк» провести перерахунок заборгованості за договором кредиту від 21 березня 2013 року шляхом переказу (перерахування) з розрахункового рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 , коштів у строки їх сплати: 2 березня, 6 квітня 2015 року та 5 травня 2015 року; визнано такими, що безпідставно нараховані ОСОБА_1 та скасовано: прострочену суму за кредитом у розмірі 3958 грн 43 коп.; суму заборгованості за відсотками у розмірі 5224 грн 20 коп.; суму пені за несвоєчасне повернення боргу у розмірі 1714 грн 60 коп.; 3% річних від суми простроченого боргу у розмірі 85 грн 73 коп.; пеню за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 1517 грн 51 коп.; 3% річних від суми прострочених відсотків у розмірі 76 грн 83 коп.; штраф у розмірі 16 160 грн, а всього 28 737 грн 27 коп.; визнано безпідставно нарахованими ОСОБА_1 та скасовано штраф за відсутність страхування життя позичальника у 2015 році в сумі 2020 грн.; визнано безпідставно збільшеними з 22 березня 2014 року, відсотки за користування кредитом до розміру 31,99 % та зобов`язано ПАТ «Дельта-Банк» провести відповідний перерахунок суми кредитного зобов`язання ОСОБА_1
      5.4. Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 своєчасно виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, проте Банк безпідставно відмовився зараховувати сплачені у травні 2015 року кошти та зарахував їх лише 10 червня 2015 року, що потягло штучне створення заборгованості і нарахування штрафних санкцій.
      6. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
      6.1. Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      6.2. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      6.3. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.
      6.4. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      6.5. За змістом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
      6.6. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      6.7. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) було установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      6.8. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.
      6.9. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      6.10. Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, розглядаються господарськими судами.
      6.11. Разом з тим за приписами частини другої статті 22 ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) позивачами в господарському процесі є підприємства та організації, зазначені в статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
      6.12. Тож господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли: склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) за наявності між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; за наявності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; за відсутності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення зазначеного вище спору судом іншої юрисдикції.
      6.13. Відповідно до частин першої, другої статті 3 ГК України як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
      6.14. За статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
      6.15. Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець, зокрема, самостійно формує програму діяльності, обирає постачальників та споживачів продукції, що виробляється, залучає матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлює ціни на продукцію та послуги відповідно до закону (стаття 44 ГК України).
      6.16. За частиною першою статті 333 ГК України фінанси суб`єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку; кредитування суб`єктів господарювання врегульовано, крім положень ЦК України, також спеціальною нормою - статтею 346 ГК України.
      6.17. Тож залучення суб`єктом господарювання за кредитним договором коштів для фінансування власної поточної діяльності є складовою частиною господарської діяльності, здійснюваної з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а правовідносини, що виникають у зв`язку з укладенням, виконанням та припиненням такого договору, - господарськими.
      6.18. Правові основи для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України станом на час вирішення спору були визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у відповідній редакції.
      6.19. У силу пунктів 5 та 7 статті 1 наведеного вище Закону операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів є фінансовою послугою, а учасниками ринку фінансових послуг є, зокрема, споживачі фінансових послуг.
      6.20. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вжите у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції, чинній на час вирішення спору) поняття споживача фінансових послуг було застосовним саме для регулювання правовідносин, передбачених цим Законом, не розмежовувало суб`єктний склад споживачів фінансових послуг (фізичні чи юридичні особи), мети отримання таких послуг (для особистих потреб чи для забезпечення покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) для досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку), а тому не може бути безпосередньо ототожнено з поняттям споживача у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».
      6.21.Разом з тим за пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у значенні цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
      6.22. Відтак на правовідносини між позивачем та відповідачем щодо укладення, виконання та припинення спірного кредитного договору не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідні висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.
      6.23. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України).
      6.24. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 ЦК України).
      6.25. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
      Іпотекодавцем може бути боржник за основним зобов`язанням або майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника (абзаци сьомий і восьмий статті 1 Закону України «Про іпотеку»).
      6.26. За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи позивач як боржник за кредитним договором, укладеним для забезпечення його поточної діяльності, також уклав договір іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань за таким договором, тобто узгодив інший спосіб виконання ним своїх зобов`язань за господарським договором.
      6.27. Спір про виконання позичальником - фізичною особою - підприємцем господарського кредитного договору, господарське зобов`язання за яким забезпечене іпотекою комерційної нерухомості такого позичальника належить до юрисдикції господарських судів.
      6.28. Як уже зазначалося вище, у справі, яка переглядається, позивачка просила визнати припиненими зобов`язання за укладеними нею кредитним договором та іпотекою. При цьому в кредитному договорі відображено статус позивачки як фізичної особи - підприємця, а договір іпотеки містить вказівку про підписання його фізичною особою, не зазначаючи про статус іпотекодавця як суб`єкта господарювання.
      6.29. Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
      6.30. Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
      6.31. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
      6.32. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
      6.33. Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
      6.34. Набуття статусу фізичної особи - підприємця не означає, що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.
      6.35. Водночас лише та обставина, що фізична особа - підприємець не відобразила наявність у неї такого статусу в тексті укладеного договору, не змінює характеру набутих нею прав та обов`язків як таких, що виникли з господарських правовідносин, якщо такі правовідносини мають ознаки здійснення їх у межах господарської діяльності.
      6.36. Відтак висновки судів попередніх інстанцій про розгляд справи судом загальної юрисдикції не відповідають наведеним вище нормам процесуального права, а отже, й оскаржувані судові рішення є такими, що постановлені з порушенням норм процесуального права.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
      7.2. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
      7.3. Згідно з частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      7.4. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року слід скасувати, а провадження у справі - закрити.
      8. Щодо розподілу судових витрат
      8.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
      Керуючись статтями 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.
      Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року скасувати.
      Провадження у справі № 743/534/16-ц закрити.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. С. Ткачук
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців
      Н. П. Лященко
      Д.А. Гудима
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О.М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 89180559
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      20 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 910/9362/19
      Провадження № 12-180гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Бакуліної С. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2019 року (головуючий Козир Т. П., судді Яковлєв М. Л., Коробенко Г. П.) у справі № 910/9362/19 за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Медично-лікувальний центр Хелсі», про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації на прилюдних торгах.
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У липні 2019 року Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - Банк) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації на прилюдних торгах.
      1.2. На обґрунтування заявлених позовних вимог Банк зазначив, що 5 вересня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником щодо всіх прав та обов`язків якого є Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медично-лікувальний центр Хелсі» (далі - Товариство) укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 24-12/202 (далі - кредитний договір). З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір від 5 вересня 2007 року № 02-10/2982 (далі - іпотечний договір), за умовами якого в іпотеку Банку передано нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 2 та належала іпотекодавцю на праві приватної власності. Новим власником предмета іпотеки, який набув статусу іпотекодавця, є відповідач на підставі договору купівлі-продажу від 1 грудня 2015 року, до якого пред`явлено вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з неналежним виконанням позичальником основного зобов`язання.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 22 липня 2019 року на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відмовив у відкритті провадження у цій справі, зазначивши, що цей спір не підлягає розгляду в господарських судах, оскільки відповідачем у цій справі є фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, а також те, що відповідач не є ані стороною правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов'язання, ані стороною основного зобов`язання, а тому розгляд цієї справи відноситься до юрисдикції загальних судів.
      2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 17 вересня 2019 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 липня 2019 року скасував; справу передав на розгляд до Господарського суду міста Києва, зазначивши, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки стосується звернення стягнення на майно, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, тобто стосується правовідносин, які є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб'єктів. Відповідачка, ОСОБА_1 , яка набула право власності на спірну квартиру, є фізичною особою та не є підприємцем, проте відповідно до положень Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) вона набула статусу іпотекодавця у вказаних правовідносинах.
      3. Вимоги касаційних скарг та короткий зміст наведених у них доводів
      3.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2019 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з касаційними скаргами до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в яких просили скасувати зазначену постанову, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 липня 2019 року про відмову у відкритті провадження у цій справі залишити в силі.
      3.2. На обґрунтування касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначають, зокрема, про те, що відповідачка ( ОСОБА_1 ) у цій справі не є фізичною особою - підприємцем та не є стороною ані основного кредитного договору, ані іпотечного договору, ані інших пов`язаних договорів із ними, а тому спір у цій справі відноситься до юрисдикції загальних судів.
      4. Доводи інших учасників справи
      4.1. У наданому до суду відзиві Банк заперечує проти наведених у касаційних скаргах доводів та зазначає, що оскільки предметом спору у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи - Банк і Товариство, то з урахуванням пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України спір має розглядатися за правилами господарського судочинства, незважаючи на те, що його стороною є фізична особа, яка набула право власності на предмет іпотеки та відповідно статус сторони іпотечного договору.
      4.2. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
      5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      5.1. Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржують судове рішення з підстав порушення правил суб`єктної та предметної юрисдикції, справа разом із касаційними скаргами була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      5.2. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      5.3. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      5.4. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      5.5. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України. Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      5.6. З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      5.7. За змістом частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      5.8. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України).
      5.9. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 ЦК України). Отже, для забезпечення виконання основного зобов`язання сторони можуть передбачати як визначені у статті 546 цього Кодексу види забезпечення зобов`язань, так й інші види, встановлені договором або законом.
      5.10. Законодавство України не розрізняє види забезпечення основного зобов`язання для визначення юрисдикції суду з розгляду спорів щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання.
      5.11. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України). Тобто іпотека - це різновид такого виду забезпечення зобов`язання, як застава. Іпотека регулюється, зокрема, ЦК України та Законом України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу».
      5.12. Для цілей застосування Закону № 898-IV основне зобов`язання - це зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
      5.13. Іпотекодавцем може бути боржник за основним зобов`язанням або майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника (абзаци сьомий і восьмий статті 1 Закону № 898-IV).
      5.14. Законодавство України не передбачає солідарного обов`язку боржника (зокрема, позичальника за кредитним договором) та майнового поручителя, який відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки (частина перша статті 11 Закону № 898-IV). Іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника
      5.15. Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
      5.16. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) (пункт 3 частини першої статті 512 ЦК України). У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням (частина друга статті 11 Закону № 898-IV).
      5.17. Тобто, за загальним правилом, саме позичальник як боржник у зобов`язанні за кредитним договором має виконати свій обов`язок перед кредитодавцем. Втім, якщо таке зобов`язання майновий поручитель забезпечив іпотекою, він може виконати обов`язок боржника, однак у межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки правовідносини з боржником за основним зобов`язанням не припиняються, оскільки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.
      5.18. Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
      5.19. За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.
      5.20. Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
      5.21. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18).
      5.22. Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      5.23. Водночас посилання суду першої інстанції на те, що відповідачка ОСОБА_1 як власниця спірного майна, яка не є фізичною особою - підприємцем та не є стороною ані основного кредитного договору, ані іпотечного договору, що за позицією суду унеможливлює розгляд спору за правилами господарського судочинства, визнається Великою Палатою Верховного Суду помилковим з огляду на таке.
      5.24. За змістом статті 11 Закону № 898-IV майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
      5.25. Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону № 898-IV, до яких, зокрема, належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрата переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.
      5.26. Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону № 898-IV, якою передбачено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
      5.27. Таким чином, з аналізу вказаних норм законодавства вбачається відсутність підстав для припинення договору іпотеки у зв`язку з відчуженням іпотекодавцем предмета іпотеки, оскільки іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
      5.28. Як убачається з матеріалів справи, спір у цій справі стосується звернення стягнення на майно, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, тобто, стосується правовідносин, які є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб`єктів.
      5.29. Відповідачка ОСОБА_1 не є стороною іпотечного договору, разом з тим вчинила правочин з набуття права власності на майно, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором.
      5.30. Такими чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачка ОСОБА_1 хоча і є фізичною особою та не є підприємцем, проте відповідно до вказаних положень Закону № 898-IV вона набула статусу іпотекодавця у вказаних правовідносинах.
      5.31. При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що у частинідругій статті 4 ГПК України йдеться про спори щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, зокрема тих, на підставі яких у набувача майна виникає статус іпотекодавця, незважаючи на те, що останній не є стороною договору іпотеки.
      5.32. Отже, виходячи зі змісту та підстав поданого позову, характеру спірних правовідносин, ураховуючи наведені положення чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спір у цій справі між позивачем та відповідачем виник з правовідносин, що стосуються правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.
      5.33. З огляду на що, висновки суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України є необґрунтованими та не відповідають наведеним вище нормам матеріального та процесуального права.
      6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційних скарг
      6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
      6.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      6.3. Перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними обставин та в межах доводів касаційних скарг, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість наведених у касаційних скаргах доводів та відсутність підстав для скасування судового рішення.
      6.4. Таким чином, касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін.
      Щодо судових витрат
      6.5. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судового рішення у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2019 року у справі № 910/9362/19 - без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      С. В. Бакуліна
      Судді: Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      О. С. Ткачук
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86071598