Определение Верховного суда Украины о противозаконности взыскания индекса инфляции по валютным договорам


Считаете ли Вы решение справедливым и законным  

5 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      5
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      5
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

РІШЕННЯ

Іменем України

24 березня 2010 року

м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Костенка А.В., Перепічая В.С.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2006 року,

встановила:

У серпні 2003 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 10 червня 2001 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 взяли в нього в борг 11 315 доларів США зі строком повернення до 10 вересня 2001 року, про що були складені розписки. У вказаний строк відповідачі частково розрахувались повернувши 2 тис. 500 доларів США.

Відповідачі не повернули йому як решту отриманих 10 червня 2001 року коштів, так і 401 долар США, що були отримані пізніше.

Неодноразово уточнюючи свої вимоги, позивач остаточно просив стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 суму основного боргу в розмірі 36 336 грн. 66 коп., інфляційних втрат за період прострочення в розмірі 15 508 грн. 26 коп., 3% річних у розмірі 5 479 грн. 89 коп., суму відсотків у розмірі 16 885 грн. 67 коп. Стягнути з ОСОБА_4 1 600 грн. 73 коп., з яких: 1 143 грн. 22 коп. основного боргу, 195 грн. 36 коп. інфляційних втрат, 66 грн. 46 коп. 3% річних, 195 грн. 69 коп. відсотків. Стягнути із ОСОБА_5 2 730 грн. 64 коп., з яких: 1 470 грн. основного боргу, 558 грн. 60 коп. інфляційних втрат, 184 грн. 63 коп. 3% річних, 517 грн. 41 коп. відсотків.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2006 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково: стягнуто на його користь солідарно з відповідачів суму основного боргу в сумі 36 336 грн. 66 коп., інфляційних втрат у сумі 15 508 грн. 26 коп., 3% річних у сумі 5 479 грн. 89 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідачів солідарно суми інфляційних коштів за весь час прострочення його виконання, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що останні прострочили виконання грошового зобов’язання за укладеним із позивачем договором позики, а тому відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов’язані сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Однак з такими висновками погодитися не можна.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті – гривні, то норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов’язання, яке визначене договором у гривні.

Установивши, що між сторонами було укладено договір позики в іноземній валюті, суди помилково застосували до спірних правовідносин положення закону, який регулює порядок сплати боргу, визначеного договором у гривні, тому в частині задоволення позовної вимоги про стягнення суми боргу з урахуванням рівня інфляції судові рішення підлягають скасуванню з відмовою в задоволенні цієї вимоги.

У решті – судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів у цій частині не спростовують, тому касаційну скаргу в цій частині слід відхилити.

Керуючись ст. ст. 337, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

вирішила:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2006 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення на його користь солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 суми інфляційних втрат у розмірі 15 508 грн. 26 коп. (п’ятнадцять тисяч п’ятсот вісім гривень двадцять шість копійок); стягнення на його користь із ОСОБА_4 суму інфляційних втрат у розмірі 195 грн. 36 коп. (сто дев’яносто п’ять гривень тридцять шість копійок); стягнення на його користь із ОСОБА_5 інфляційних втрат у розмірі 558 грн. 60 коп. (п’ятсот п’ятдесят вісім гривень шістдесят копійок) скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення інфляційних втрат відмовити.

У решті – судові рішення залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий М.В. Патрюк

Судді: Т.Є. Жайворонок

А.В. Костенко

Н.П. Лященко

В.С. Перепічай

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8664559

Link to post
Share on other sites

Доска почета

А как тогда на самом деле выглядят суммы при реституции?

В ценах 625 статьи или по другой статье?

А цены за финуслуги в наших договрах - по чем?

А, кстати, кому нада оспорить нотариальную надпись или решение суда? Вот и решение.

Link to post
Share on other sites

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання...

Это откуда? Норму дайте, если кто знает.

Link to post
Share on other sites

Теперь можно пересмотреть все решения судов по валютным кредитам где был взыскан индекс инфляции.

Link to post
Share on other sites

А, кстати, кому нада оспорить нотариальную надпись или решение суда? Вот и решение.

А ведь при разрыве договора происхдит тоже самое - ДОисполнение обязательств
Link to post
Share on other sites

Стаття 625. Відповідальність за порушення грошового зобов'язання

1. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ага. Тут вимога. Разрывать так не поличиться. Нверно. Не говоря уже про реституцию.

Пусть пока полежит.

Залез в http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a а там этого индекса целое море. Даже ничего не открывал. Правильно ВС нормативки не дал. Аксиома доказательств не требует.

Link to post
Share on other sites

Стойте.

А ведь у меня на вимогу "строк повернення всего кредита настав". Надо подумать как такую вимогу кредитора удовлетворить.

Link to post
Share on other sites

Стаття 625. Відповідальність за порушення грошового зобов'язання

1. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ага. Тут вимога. Разрывать так не поличиться. Нверно. Не говоря уже про реституцию.

Пусть пока полежит.

Залез в http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a а там этого индекса целое море. Даже ничего не открывал. Правильно ВС нормативки не дал. Аксиома доказательств не требует.

индекс инфляции смотрите в Штатах :rolleyes:
Link to post
Share on other sites

всу неоднократно принимал такую позицию : инфляция и 3% годовых насчитываются только на обязательства в национальной валюте. ничего сверхъестественного я не вижу.

Link to post
Share on other sites
  • 2 weeks later...

Есть какой-то нормативный разрыв. В этом решении этот разрыв ВСУ заполнил.

Не знаю как сказать.

Обычно как?

Суды вычисляют взыскания.

При том, что самим судом цена договора установлена так и не была

Сам суд так и не понял, какова же цена договора. А взыскание назаначает. Из воздуха?

Одна сторона в суде хочет взыскания с другой стороны за израсходованый лунный камень

Да судья пальцем у виска покрутит. Где цена этого лунного камня?

Стороны могли бы и сами в договоре установить, но не установили.

Но судья взыскивать обязан.

Происходит определенная и кропотливая работа с привлеченными экспертами, которые разбираются в ценах на лунный камень, и на свет появляется судебный документ который и устанавливает тот недостающий элемент договора, который является необходимым по 524, но которого в договоре нет.

А в 524 про стороны ничего не сказано, значит и судьи касается - как бы алгоритм действия судьи

Разве взыскание стартует не с этого судебного документа?

Link to post
Share on other sites

Конституция. Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише:

- НА ПІДСТАВІ, +(плюс)

+ В МЕЖАХ ПОВНОВАЖЕНЬ +(плюс)

+ ТА У СПОСІБ,

що передбаченіКонституцією та законами України.

В ЗУпроСудоустрий - то же самое.

-------------

Кредитор приносит иск в суд.

Применение курсов в наших договорах не предусмотрено. С банком мы не договаривались гасить гривной по курсу. Поэтому применение курса при судебном взыскании в гривнах на договор не опирается. Тогда на что?

Нам только объясняют только вот это "НА ПІДСТАВІ", а где "ТА У СПОСІБ"

Так вот в приведенном решении есть и "НА ПІДСТАВІ" и "ТА У СПОСІБ"

Тот способ который касается нас описан не здесь:

"Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом."

а в части второй статьи 533 ЦК України. И после этого может быть только такой вывод:

"суди помилково застосували до спірних правовідносин положення закону, який регулює порядок... " и далее по тексту наш случай.

Ну посмотрите сами реестр. Сплошь и рядом суды взыскивают, не обосновывая законом тот способ каким они это делают. Легкое и никому не заметное уклонение от Конституции. И банки в плюсе.

Link to post
Share on other sites
  • 3 years later...

Тут остается некоторая недоговоренность. 

Понятно, что индекс инфляции в валютном обязательстве не учитывается.

А вот 3% же всё равно подлежат уплате, верно?

Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      05 серпня 2020 року
      м. Київ
      справа № 553/3288/15-ц
      провадження № 61-45324св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
      суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
      учасники справи:
      позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»,
      відповідач - ОСОБА_1 ,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Полтавської області в складі колегії суддів: Обідіної О. І., Гальонкіна С. А., Прядкіної О. В. від 12 вересня 2018 року,
      ВСТАНОВИВ:
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У серпні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «Вектор Плюс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 14 887 098,78 грн, а також судовий збір в розмірі 3 654 грн.
      Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 вересня 2007 року між ЗАТ «Тас-Інвестбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та позичальником укладено кредитний договір № 984-Ф, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 700 000 дол. США під 14% річних зі строком повернення до 18 вересня 2018 року. Взяті на себе зобов`язання ОСОБА_1 не виконував, у зв`язку з чим станом на 28 липня 2015 року утворилась заборгованість, яку позивач, до якого на підставі укладеного з ПАТ «Сведбанк» договору факторингу, перейшло право вимоги, і просив стягнути з відповідача.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 25 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач пропустив позовну даність за вказаними вимогами.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      Постановою апеляційного суду Полтавської області від 12 вересня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 25 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» заборгованість за кредитним договором в розмірі 23 720,65 грн та 674 776,14 дол. США, що разом в сумі за офіційним курсом Національного банку України станомить 14 887 098,78 грн. Вирішено питання про судовий збір.
      Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовна давність позивачем пропущена з поважних причин, що є підставою для його поновлення. За вказаних обставин порушене право кредитора підлягає захисту шляхом задоволення вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по кредиту, в заявленому позивачем розмірі.
      Узагальнені доводи касаційної скарги
      У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду Полтавської області від 12 вересня 2018 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції було безпідставно визнано поважними причини пропуску позовної давності позивачем. Порушення принципу рівності сторін при розгляді справи судом апеляційної інстанції полягало у тому, що суд не розглянув та не взяв до уваги докази відповідача щодо обізнаності позивача про місце реєстрації ОСОБА_1 ще у 2011 році. При цьому, за відсутності клопотання та будь-яких доказів поважності строку позовної давності ТОВ «ФК «Фектор Плюс» апеляційний суд визнав такі причини поважними та задовольнив позов. Також апеляційний суд, задовольняючи позов, не перевірив розрахунку заборгованості, наданого позивачем, та дійшов помилкового висновку про задоволення позову.
      У жовтні 2018 року на адресу суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшли доповнення до касаційної скарги, у яких заявник надає документи, які на його думку, свідчать про поінформованість позивача про місце проживання відповідача.
      У листопаді 2018 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги, аналогічні викладеним в касаційній скарзі заявника.
      Відзив на касаційну скаргу не надходив.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано цивільну справу № 553/3288/15-ц з Ленінського районного суду м. Полтави.
      Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
      Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
      Фактичні обставини справи, встановлені судом
      Суд установив, що 19 вересня 2007 року між ЗАТ «Тас-Інвестбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 984-Ф, відповідно до умов якого останній отримував кредит в розмірі 700 000 дол. США, під 14% річних з датою повного повернення згідно до графіка погашення - 18 вересня 2018 року.
      Указаний кредит було надано для придбання земельної ділянки загальною площею 0,1748 га та нежитлового приміщення загальною площею 1541,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
      Правонаступником ЗАТ «Тас-Інвестбанк» за кредитним договором стало ЗАТ «Сведбанк Інвест», яке в подальшому було реорганізовано шляхом приєднання до ПАТ «Сведбанк».
      26 травня 2008 року між ЗАТ «Сведбанк Інвест» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору № 984-Ф від 19 вересня 2007 року, відповідно до умов якого сторони вирішили вважати таким, що втратив чинність підпункт 5.1.1 пункту 5.1 договору, який стосувався забезпечення кредитного договору іпотекою - належною відповідачу трикімнатною квартирою.
      Крім того, 18 травня 2009 року між ЗАТ «Сведбанк Інвест» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору № 984-Ф від 19 вересня 2007 року, яким сторони внесли зміни та доповнення стосовно порядку та розмір комісій, сплата якої визначена умовами договору.
      Останній платіж в рахунок погашення кредиту та процентів відповідачем здійснено 05 травня 2011 року в сумі 5 554,65 дол. США.
      Згідно положень пунктів 8.1, 8.2 кредитного договору, банк вправі вимагати дострокового повернення кредиту, наданого за договором, разом із сплатою процентів і передбачених договором неустойок, а також відшкодування збитків, завданих банку в результаті невиконання чи неналежного виконання позичальником умов договору, а позичальник зобов`язаний повернути банку одержану суму кредиту, сплатити проценти та неустойку, а також відшкодувати завдані банку збитки, зокрема, у випадку порушення строків сплати процентів та/або погашення кредиту, встановлених підпунктами 4.1 та 4.2 договору. Вимога про дострокове повернення кредиту згідно пункту 8.1 договору направляється позичальнику у письмовій формі та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 10 календарних днів з дати її одержання або у інші строки, визначені банком у листі вимозі.
      Ураховуючи невиконання умов кредитного договору після травня 2011 року, ПАТ «Сведбанк» 05 вересня 2011 року направило боржнику письмову вимогу № 6450 про дострокове повернення кредиту в розмірі 475 256,48 дол. США, процентів в розмірі 23 922,33 дол. США та пені в розмірі 3 521,18 грн.
      Указана вимога отримана ОСОБА_1 09 вересня 2011 року.
      Після спливу десятиденного строку для погашення заборгованості в добровільному порядку, тобто невиконання ОСОБА_1 вимоги про дострокове повернення кредитних коштів до 19 вересня 2011 року, у банку виникло право на судовий захист своїх цивільних інтересів, який він повинен був реалізувати в межах загального строку позовної давності до 19 вересня 2014 року.
      Перехід до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» прав первісного кредитора ПАТ «Сведбанк підтверджується договором факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року.
      2.Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Касаційна скарга підлягає задоволенню.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
      Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Полтавської області від 12 вересня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
      За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
      Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.
      Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
      Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судового рішення.
      Пред`явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності.
      Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд суд правильно виходив із того, що, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов.
      У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк кредитор використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
      Тобто, у випадку пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту на підставі частини другої статті 1050 ЦК України, такими діями кредитор на власний розсуд змінює умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
      Зважаючи на те, що із вимогою про дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості з ОСОБА_1 банк звернувся 05 вересня 2011 року (яка отримана позичальником 09 вересня 2011 року), а до суду з цим позовом - 14 серпня 2015 року, місцевий суд правильно вважав, що банком пропущено трирічний строк позовної давності, на застосуванні якої наполягав відповідач.
      При цьому, суд дав оцінку обставині, пов`язаній із зверненням в листопаді 2012 року ПАТ «Сведбанк» до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 вказаної заборгованості, як такій, що не перериває строку позовної давності, зважаючи на те, що вказане звернення відбулось з порушенням правил територіальної підсудності, наслідком чого стало повернення позовної заяви позивачу для пред`явлення до належного суду за зареєстрованим місцем проживання відповідача. Зазначене узгоджується з постановою Великої Палата Верховного Суду від 24 квітня 2019 року № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19).
      Апеляційний суд, скасувавши рішення місцевого суду про відмову в позові за пропуском позовної давності, дійшов висновку, що позивачем пропущено позовну давність з поважних причин, оскільки новий кредитор не був обізнаний про зміну реєстрації відповідача. Матеріали справи містять докази про обізнаність ПАТ «Сведбанк» про зміну місця проживання відповідача ще у 2011 році, оскільки вимога про дострокове поверненя кредитних коштів боржнику була направлена банком за новою адресою. Виходячи з умов договору факторингу, позивач мав отримати всю інформацію щодо боржника ще в листопаді 2012 року, що у свою чергу дає підстави вважати, що зазначена адреса відповідача і була відома новому кредитору - ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
      Заміна сторін у зобов`язанні, відповідно до статті 262 ЦК України, не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, тобто після укладення 28 лисопада 2012 року первісним і новим кредиторами договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами для ТОВ «ФК «Вектор Плюс» строки звернення до суду підлягають обчисленню так само, як і для ПАТ «Сведбанк».
      З огляду на викладене суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
      Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.
      Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Постанову апеляційного суду Полтавської області від 12 вересня 2018 року скасувати та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 25 квітня 2018 року.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий
      М. Є. Червинська
      Судді:
      С. Ю. Бурлаков
      А. Ю. Зайцев
      Є. В. Коротенко
      В. М. Коротун
      Джерело: ЄДРСР 90850537
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      26 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 638/13683/15-ц
      Провадження № 14-680цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - позичальник), ОСОБА_2 (далі - поручителька) про стягнення заборгованості за договорами про надання споживчого кредиту
      за касаційною скаргою позивача на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2016 року, ухвалене суддею Аркатовою К. В., та постанову Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Бездітка В. М., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Короткий зміст позовних вимог
      1. 14 серпня 2015 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути солідарно з позичальника та поручительки заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11239052000 від 23 жовтня 2007 року (далі - кредитний договір-1) на суму 34 016,41 доларів США і пеню у розмірі 22 356,23 грн, а також заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11389728000 від 8 вересня 2008 року (далі - кредитний договір-2) на суму 7 210,36 доларів США і пеню у розмірі 10 102,32 грн.
      2. Позов мотивував такими обставинами:
      2.1. 23 жовтня 2007 року позивач уклав із позичальником кредитний договір-1, відповідно до умов якого позивач надав позичальникові кредит у розмірі 35 000 доларів США з кінцевим терміном повернення не пізніше 23 жовтня 2028 року та процентною ставкою 10,50 % річних.
      2.2. Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позивач уклав з поручителькою договір поруки № П/11239052000 (далі - договір поруки-1).
      2.3. 8 вересня 2008 року позивач уклав із позичальником кредитний договір-2, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 11 000 доларів США з кінцевим терміном повернення не пізніше 7 вересня 2018 року та процентною ставкою 13,85 % річних.
      2.4. Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позивач уклав з поручителькою договір поруки № 226650 (далі - договір поруки-2).
      2.5. Відповідно до умов договорів поруки відповідальність поручительки та позичальника є солідарною.
      2.6. У позичальника є прострочена заборгованість за кредитним договором-1 і кредитним договором-2 (далі разом - кредитні договори). Тому позивач звернувся до суду з цим позовом.
      (2) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 22 листопада 2016 року Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалив рішення (викладене з урахування ухвали від 14 лютого 2017 року про виправлення описки), яким позов задовольнив частково:
      3.1. Стягнув із позичальниказаборгованість за кредитним договором-1 у розмірі 4 485 доларів США (що в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України становить 115 623,30 грн і включає суму боргу за простроченим кредитом у розмірі 1 045,85 доларів США та суму боргу за простроченими процентами у розмірі 3 439,15 доларів США), а також пеню за цим договором у сумі 16 669,01 грн.
      3.2. Стягнув із позичальниказаборгованість за кредитним договором-2 у розмірі 2 120,58 доларів США (що в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України становить 546 68,55 грн і включає суму боргу за простроченим кредитом у розмірі 1 310,65 доларів США і суму боргу за простроченими процентами у розмірі 809,93 доларів США), а також пеню за цим договором у сумі 10 102,32 грн.
      3.3. У задоволенні іншої частини вимог - відмовив.
      4. Суд першої інстанції рішення мотивував так:
      4.1. Позивач надсилав за адресами позичальника та поручительки листи, однак у зв`язку з відсутністю опису вкладення суд не може встановити, чи дійсно це були ті листи-вимоги, які позивач долучив до позовної заяви.
      4.2. За договорами не настав термін виконання грошових зобов`язань у повному обсязі, оскільки банк не дотримав установлений договорами порядок дострокового повернення коштів, а саме не направив вимогу про дострокове їх повернення, внаслідок чого термін погашення заборгованості у повному обсязі не настав. Тому є підстави стягнути лише прострочену заборгованість за кредитом і процентами, а також пеню.
      4.3. Останній черговий платіж за кредитним договором-1 позичальник сплатив 24 червня 2014 року, а за кредитним договором-2 - 17 вересня 2014 року. Вимоги до поручительки позивач заявив 24 березня 2015 року. З огляду на те, що у договорах поруки не встановлений строк, після якого порука припиняється, і позивач заявив вимогу до поручительки після спливу шестимісячного строку з моменту останнього чергового платежу за обома кредитними договорами, то на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) порука припинилася.
      (3) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      5. 18 квітня 2018 року Апеляційний суд Харківської області прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін. Мотивував постанову так:
      5.1. Суд першої інстанцій обґрунтовано виснував, що через припинення договорів поруки не можна задовольнити вимоги позивача про стягнення з поручительки заборгованості за кредитом та процентами, а також пені за обома кредитними договорами.
      5.2. Термін виконання грошових зобов`язань у повному обсязіне настав, оскільки позивач не довів дотримання порядку дострокового повернення коштів за його вимогою. У наданих позивачем листах немає опису, що суперечить умовам кредитних договорів про порядок направлення юридично значимих повідомлень.
      5.3. Доводи апеляційної скарги щодо дати останнього погашення заборгованості за кредитними договорами є необґрунтованими, оскільки вони суперечать наданим позивачем розрахункам.
      5.4. Аргумент апеляційної скарги про правомірність підвищення процентної ставки за кредитним договором-1 є безпідставним, оскільки немає доказів дотримання позивачем порядку збільшення процентної ставки відповідно до вимог пункту 10.2 вказаного договору.
      (4) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      6. У червні 2018 року позивач подав касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2016 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2018 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      (5) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      7. 23 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував ухвалу тим, що необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) про незастосування до подібних правовідносин приписів статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, потреба в означеному відступі зумовлена таким :
      7.1. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач не дотримав порядку дострокового повернення кредиту за його вимогою, а до наданих листів усупереч умовам кредитних договорів щодо порядку направлення юридично значимих повідомлень немає описів.
      7.2. Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає порядок дострокового повернення споживчого кредиту: умови, за яких у кредитодавця виникає право на дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту; строк, протягом якого споживач може усунути порушення умов цього договору (тридцять чи шістдесят днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу); спеціальний юридичний наслідок усунення цих порушень у вигляді втрати чинності вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту.
      7.3. Якщо кредитодавець звертається до суду з позовом про стягнення споживчого кредиту, не заявивши вимогу про дострокове повернення споживчого кредиту на підставі частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), то у споживача (позичальника) відсутній обов`язок повернути достроково споживчий кредит і не може відбутися порушення прав кредитодавця (аналогічні висновки є у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).
      7.4. У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц Велика Палата Верховного Суду відхилила довів касаційної скарги про те, що банк на момент звернення до суду не виконав вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, пункту 12 кредитного договору та не направив досудове повідомлення (вимогу), з огляду на що не набув право на дострокове стягнення заборгованості. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів, а невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав; кредитор може вимагати у суді захисту цих прав, а саме вимагати виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.
      7.5. Кредитодавець не може заявляти вимогу про дострокове повернення споживчого кредиту у позовній заяві. Подання кредитодавцем позову є складовою цивільного процесу, а не цивільних правовідносин. Тому таке подання не можна кваліфікувати як вимогу у розумінні частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). Якщо кредитодавець звертається до суду з позовом про стягнення споживчого кредиту, не заявивши на підставі частини десятої статті 11 зазначеного Закону вимогу про дострокове повернення коштів за договором, у споживача (позичальника) немає обов`язку здійснити таке дострокове повернення.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      8. Позивач мотивує касаційну скаргу так:
      8.1. Суди неправильно застосували частину четверту статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин: 1) помилково визначили початок перебігу шестимісячного строку за датою сплати останніх платежів за кредитним договором-1 - 24 червня 2014 року, а за кредитним договором-2 - 17 вересня 2014 року, тоді як початком перебігу такого строку є 6 травня 2015 року - 41-ий календарний день з дня направлення позивачем письмових повідомлень (вимог), як це передбачено кредитними договорами; 2) не врахували висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 16 березня 2016 року у справі № 6-1301цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16.
      8.2. Обрання певного засобу захисту, у тому числі досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Направлення позивачем повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту за змістом пункту 12.2 кредитного договору-1 є правом, а не обов`язком. Нездійснення цього права не позбавляє позивача права на дострокове стягнення заборгованості на підставі частини другої статті 1050 ЦК України. Крім того, позивач надіслав досудові вимоги рекомендованими листами, а не цінними листами з описом вкладення та повідомленням про вручення.
      8.3. Суди необґрунтовано відмовили у стягненні заборгованості за процентами у розмірі 73,19 доларів США за кредитним договором-1, оскільки позивач має право на збільшення процентної ставки на підставі пункту 10.2 цього договору.
      8.4. Суди неправильно застосували частину третю статті 549 ЦК України та необґрунтовано відмовили у стягненні за кредитним договором-1 пені у розмірі 5 687,22 грн.
      9. 28 січня 2020 року позивач подав додаткові пояснення до касаційної скарги. Вказав, що реалізував передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України право на дострокове стягнення заборгованості. Вважає, що необхідно застосувати висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 9 липня 2002 року у справі № 15-рп/2002, та висновки Верховного Суду України, сформульовані у постановах від 6 листопад 2013 року у справі № 6-116цс13, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-160цс19, від 2 вересня 2015 року у справі № 6-1085цс15 і від 3 лютого 2016 року у справі № 6-18цс16.
      (2) Позиції інших учасників справи
      10. 30 липня 2019 року позичальник подав відзив на касаційну скаргу. Просить її відхилити, а оскаржені судові рішення залишити без змін. Мотивує відзив тим, що суди попередніх інстанцій правильно застосували частину четверту статті 559 ЦК України та врахували, що позивач не дотримав порядку досудового повернення заборгованості за кредитними договорами.
      11. Поручителька відзив на касаційну скаргу не надала.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо права на дострокове повернення коштів за кредитними договорами
      12. Суди попередніх інстанцій встановили такі факти:
      12.1. 23 жовтня 2007 року та 8 вересня 2008 року позивач уклав із позичальником два договори про надання споживчого кредиту, а 14 серпня 2015 року через порушення позичальником зобов`язань подав позов, зокрема, про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася.
      12.2. Порядок направлення вимоги про дострокове повернення кредиту передбачений пунктами 12.1-12.2 кредитного договору-1, і такий порядок позивач не дотримав.
      12.3. За обома кредитними договорами не настав термін виконання грошових зобов`язань у повному обсязі, оскільки банк не дотримав установлений порядок дострокового повернення коштів - не направив вимогу про таке повернення.
      13. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
      14. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).
      15. Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      16. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті у відповідній редакції).
      17. 10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
      18. Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).
      19. Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).
      20. Наведені приписи дають підстави виснувати, що частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
      21. Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
      22. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень Консультативна рада європейських суддів вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
      23. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від її попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54),від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24)).
      24. У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, Велика Палата Верховного Суду відхилила довід касаційної скарги про те, що позивач перед зверненням до суду не виконав вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, і пункту 12 договору про надання споживчого кредиту, не направив досудове повідомлення (вимогу), з огляду на що не набув право на дострокове стягнення коштів за цим договором. Велика Палата Верховного Суду вказала, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зазначилапро те, що направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту. Враховуючи те, що вимоги кредитора й обов`язки боржника за договором про надання споживчого кредиту у добровільному порядку не були виконані на час ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові погодилася з аргументами суду апеляційної інстанції про наявність підстав для дострокового стягнення заборгованості.
      25. Наведений висновок не враховує спеціальний порядок заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так : суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
      26. У справі № 638/13683/15-цсуди встановили, що у позичальника з позивачем виникли кредитні відносини, однак належно не дослідили зміст кредитних договорів, не з`ясували, на які потреби були видані кредити, чи є ці кредити споживчими, а отже, не з`ясували, які права й обов`язки мали сторони таких відносин при укладенні та виконанні умов кредитних договорів.
      27. Ураховуючи, що суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а суди першої й апеляційної інстанцій не дослідили належно зібрані у справі докази, Велика Палата Верховного Суду не має процесуальної можливості встановити факти щодо споживчого характеру кредитування позичальника.
      28. Позивач стверджує, що направлення повідомлення (вимоги) є правом, а не обов`язком банку. Тому ненаправлення такого повідомлення (вимоги) не позбавляє банк можливості дострокового стягнення заборгованості.
      29. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позивач переконував суд, що направив відповідне повідомлення (вимогу) як позичальнику, так і його поручителю. Проте суди вказали, що всупереч умовам кредитних договорів позивач відправив ці повідомлення (вимоги) рекомендованими листами, а не цінними листами з описом вкладення та повідомленням про вручення. Тому суди не змогли встановити, як те, чи справді позивач відправив відповідачам відповідні повідомлення (вимоги), так і те, чи були останні вручені адресатам. Враховуючи наведене, порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.
      (1.2) Щодо припинення поруки
      30. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що останній черговий платіж за кредитним договором-1 сплачений 24 червня 2014 року, за кредитним договором-2 - 17 вересня 2014 року, а письмові вимоги до поручительки позивач заявив 24 березня 2015 року. З огляду на це суди вважали, що оскільки у договорах поруки не встановлений строк, після якого порука припиняється, а позивач заявив вимогу до поручителя після спливу шестимісячного строку з моменту здійснення останнього чергового платежу, то на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, порука припинилася. Велика Палата Верховного Суду з таким висновком погоджується лише частково.
      31. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній до 19 жовтня 2016 року).
      32. Отже, зі спливом строку, визначеного договором поруки, або зі спливом строку, визначеного законом, порука та відповідне право вимоги кредитора припиняються.
      33. Суди встановили, що відповідно до пункту 3.1 договору поруки-1 він «діє до повного припинення всіх зобов`язань» боржника за кредитним договором-1, а згідно з пунктом 3.1 договору поруки-2 він «діє до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до погашення поручителем зобов`язань боржника в рахунок виконання зобов`язань за основним договором».
      34. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). А календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).
      35. З огляду на вказане у договорах поруки сторони не встановили її строк у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку треба застосовувати припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у відповідній редакції про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 60), від 10 квітня 2019 року у справі № 604/156/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 71), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 58), а також постанови Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц).
      36. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).
      37. З огляду на вказане позивач реалізував право на пред`явлення вимоги до поручителя шляхом подання позову до суду тільки 14 серпня 2015 року.
      38. У дослідженому судами попередніх інстанцій кредитному договорі-1 сторони погодили, що позичальник зобов`язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 345 доларів США у день сплати ануїтетних платежів (пункт 1.2.2). Днем такої сплати сторони визначили 23 число кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого позичальник зобов`язаний сплатити ануїтетний платіж.
      39. У дослідженому судами попередніх інстанцій кредитному договорі-2 сторони також погодили ануїтетну схему погашення кредиту, відповідно до якої днем сплати ануїтетного платежу (170 доларів США) є 8 число кожного місяця протягом строку кредитування (пункт 1.2.10).
      40. Отже, сторони кредитних договорів встановили, що основне зобов`язання позичальник виконує через окремі зобов`язання з внесення однакових платежів відповідного числа кожного місяця протягом строку кредитування. Тому передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред`явлення вимог до поручителя про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитних договорів вносити періодично, слід обчислювати з моменту настання терміну погашення кожного чергового платежу. Іншими словами, за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після спливу шести місяців з моменту настання терміну погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання терміну виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 84), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 63)).
      41. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що початок перебігу шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, слід визначати за датою сплати останніх платежів за кредитними договорами.
      42. За умови пред`явлення банком до позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення коштів за кредитним договором змінюється строк виконання основного зобов`язання, і порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 80); постанови Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14, від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц).
      43. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач 24 березня 2015 року пред`явив вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитними договорами до поручительки, суперечить висновку цих судів про недоведеність через відсутність опису вкладення факту того, що позивач надсилав обом відповідачам саме такі вимоги. Суди не виснували про зміну строку виконання основного зобов`язання. З огляду на вказане необґрунтованим є довід касаційної скарги про те, що початком перебігу строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, є 41-ий календарний день з дня направлення позивачем письмових повідомлень (вимог) про дострокове повернення коштів за кредитними договорами.
      44. Отже, суди попередніх інстанцій на підставі зібраних доказів питання відповідальності поручителя перед позивачем за виконання всіх прострочених частин основного зобов`язання, визначених періодичними платежами, не вирішили, як і не визначили те, чи сплив строк, встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, щодо відповідної частини таких платежів. Зазначене унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
      45. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводом касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не застосували висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16 та від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16. Стосовно постанови Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-1301цс15, яку теж згадав у касаційній скарзі позивач, то у тій справі Верховний Суд України вказав, що суд касаційної інстанції правильно застосував частину четверту статті 559 ЦК України, а його висновок відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14.
      (1.3) Щодо інших доводів касаційної скарги
      46. Пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      47. Оскільки позивач подав касаційну скаргу у червні 2018 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року.
      48. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      49. Доводи касаційної скарги щодо розміру пені та процентів за кредитним договором-1 спрямовані на переоцінку доказів та на встановлення інших обставин, ніж встановили суди першої й апеляційної інстанцій. Тому такі доводи виходять за межі розгляду справи у суді касаційної інстанції.
      50. Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження (частина перша статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частини перша та друга статті 390 ЦПК України).
      51. На судове засідання суду апеляційної інстанції 18 квітня 2018 року не з`явились всі учасники справи (т. 2, а. с. 66). Повний текст постанови від цієї ж дати апеляційний суд склав 23 квітня 2018 року. Її копію позивач отримав 2 травня 2018 року (т. 2, а. с. 89), касаційну скаргу подав 1 червня 2018 року, а додаткові пояснення, в яких доповнив доводи касаційної скарги, - аж 28 січня 2020 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження.
      52. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України).
      53. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду залишає додаткові пояснення позивача без розгляду.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      54. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      55. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      56. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четвертої зазначеної статті).
      57. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає доводи касаційної скарги позивача частково обґрунтованими, а вимоги - обґрунтованими. Тому рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2016 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2018 року слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
      58. Під час нового розгляду справи суд першої інстанції повинен всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідити зібрані у справі докази з урахуванням висновків цієї постанови, а також врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо помилковості визначення в резолютивній частині судового рішення заборгованості не лише у валюті кредитного зобов`язання, але й у гривневому еквіваленті стягнутої в іноземній валюті суми коштів (постанова від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц), щодо відсутності у кредитодавця права нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги про дострокове повернення коштів за кредитним договором (постанова від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).
      (2.2) Щодо судових витрат
      59. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, слід розподілити за результатами розгляду спору.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      60. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).
      61. Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
      62. Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
      63. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів»порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
      Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, частинами третьою та четвертою статті 411, статтями 416-419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити.
      2. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2016 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 90458954
    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110
      факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
      Унікальний номер справи № 759/17465/18 Апеляційне провадження № 22-ц/824/7772/2020
      Головуючий у суді першої інстанції - Юзькова О.Л. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      08 липня 2020 року Київський апеляційний суд у складі:
      суддя-доповідач Оніщук М.І.,
      судді Шебуєва В.А., Крижанівська Г.В.,
      секретар Ющенко Я.М.,
      за участю:
      представника позивача Чередніченка М .М. ,
      представника відповідача ОСОБА_3,
      розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 вересня 2019 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
      В С Т А Н О В И В:
      У листопаді 2018 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , згідно з яким просило:
      - стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором № 50008196 від 15.04.2013 року, яка станом на 12.10.2018 року становить 1 122 924 грн. 86 коп.;
      - стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. 00 коп.;
      - стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» судовий збір у розмірі 16 843 грн. 87 коп.
      В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що 15.03.2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 50008196, за умовами якого позивач надав, а відповідач отримав кредитні кошти для купівлі автомобіля марки VW, модель Beetle, 2013 року виробництва, у розмірі 214 088 грн. 76 коп., що було еквівалентно 26 297,60 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,90 % на рік, які відповідно до п.п. 2.2 Загальних умов кредитування є змінними.
      Відповідно до п. 1.4 Загальних умов кредитування термін кредитування (строк повернення кредиту) погоджений сторонами в Графіку погашення кредиту, яким передбачено повернення кредиту частинами щомісячно на відповідну дату поточного місяця з кінцевим терміном погашення не пізніше 15.04.2018 року.
      Також, згідно з п. 1.6 Загальних умов кредитування зобов`язання відповідача перед ТОВ «Порше Мобіліті» за кредитним договором забезпечено Договором застави № 50008196 від 27.04.2013 року, за умовами якого відповідач надав в заставу автомобіль марки VW, модель Beetle, 2013 року виробництва.
      Разом з тим, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, позивачем було надіслано на адресу його проживання вимогу (повідомлення) від 17.02.2015 року щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за договором у загальному розмірі 543 333 грн. 32 коп.
      Однак, позивач вказував, що вищенаведена вимога про дострокове повернення кредиту відповідачем була проігнорована.
      За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що станом на 12.10.2018 року загальна заборгованість відповідача за кредитним договором становить 1 122 924 грн. 86 коп., позивач звернувся до суду з цим позовом, який просив задовольнити.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18.09.2019 року у задоволенні позову відмовлено (т. 2, а.с. 39-48).
      В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
      Так, в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на безпідставність застосування судом наслідків пропуску строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, оскільки у зв`язку з вчиненням виконавчого напису від 08.04.2015 року, який був дійсним до 26.06.2018 року, у позивача не було підстав звертатися до суду з позовом про стягнення заборгованості.
      При цьому, вказує, що, незважаючи на документальне підтвердження заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, в порушення вимог ЦК України, безпідставно відмовив у її стягненні з відповідача (т. 2, а.с. 51-65).
      Ухвалою Київського апеляційного суду від 28.04.2020 року поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву (т. 2, а.с. 87, 88).
      22.05.2020 року до суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу (т. 2, а.с. 93-100).
      Ухвалою Київського апеляційного суду від 01.06.2020 року справу призначено до розгляду (а.с. 107, 108).
      В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.
      Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.
      Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
      Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15.03.2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 50008196, за умовами якого позивач надав, а відповідач отримав кредитні кошти для купівлі автомобіля марки VW, модель Beetle, 2013 року виробництва, у розмірі 214 088 грн. 76 коп., що було еквівалентно 26 297,60 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,90 % на рік, які відповідно до п.п. 2.2 Загальних умов кредитування є змінними.
      При цьому, підписуючи вказаний кредитний договір, відповідач підтвердив свою згоду на те, що договір між сторонами складають цей Кредитний договір, загальні умови кредитування, Графік погашення кредиту, а також додаткові угоди та інші документи, що можуть бути укладені або підписані сторонами у відношенні Кредиту.
      Як передбачено п. 1.6 Загальних умов кредитування, зобов`язання відповідача перед ТОВ «Порше Мобіліті» за кредитним договором забезпечено Договором застави № 50008196 від 27.04.2013 року, за умовами якого відповідач надав в заставу автомобіль марки VW, модель Beetle, 2013 року виробництва.
      Крім того, відповідно до п.п. 10.1 Загальних умов кредитування між ПАТ «СК «Українська страхова група», як страховиком, та ОСОБА_2 , як страхувальником, було укладено Договір добровільного страхування № 28-0199-13-00361 від 17.04.2013 року. Вигодонабувачем за договором виступає ТОВ «Порше Мобіліті».
      Умовами п. 10.4 Загальних умов кредитування передбачено, що додатковий кредит надається компанією позичальнику шляхом перерахування компанією на користь страхової компанії, зазначеної у Кредитному договорі або документі, грошових коштів за страхові премії відповідно до Договору страхування, що підлягають сплаті компанією рівними місячними платежами.
      Згідно з п. 10.10.3 Загальних умов кредитування повернення Додаткового кредиту здійснюється позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких Загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту.
      Звертаючись до суду, позивач, в обґрунтування заявлених позовних вимог, посилався на те, що станом на 12.10.2018 року відповідач має перед ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість у розмірі 1 122 924 грн. 86 коп., яка складається з:
      - простроченої заборгованості з оплати періодичних платежів за кредитом в сумі 111 568 грн. 63 коп., з яких: 59 565 грн. 90 коп. - сума простроченої заборгованості по сплаті чергових платежів за кредитом; 6 816 грн. 43 коп. - сума 3 % річних за час прострочення по сплаті чергових платежів за кредитом; 45 186 грн. 30 коп. - сума інфляційних втрат за час прострочення по сплаті чергових платежів за кредитом;
      - простроченої заборгованості з оплати періодичних платежів за додатковим кредитом у сумі 187 625 грн. 95 коп., з яких: 146 732 грн. 57 коп. - сума простроченої заборгованості по сплаті чергових платежів за додатковим кредитом; 8 687 грн. 67 коп. - сума 3 % річних за час прострочення за додатковим кредитом; 29 787 грн. 59 коп. - сума інфляційних втрат за час прострочення за додатковим кредитом; 2 418 грн. 12 коп. - сума нарахованої пені за час прострочення за додатковим кредитом;
      - заборгованості з дострокового повернення кредиту у сумі 765 383 грн. 13 коп., з яких: 507 017 грн. 19 коп. - сума заборгованості за кредитом; 184326 грн. 10 коп. - сума заборгованості по процентам; 74 040 грн. 02 коп. - сума 3 % річних;
      - штрафу на підставі п. 8.2 кредитного договору у розмірі 20% суми кредиту, який складає 42 817 грн. 75 коп.;
      - штрафу на підставі п. 8.3 кредитного договору, який складає 6 854 грн. 13 коп.;
      - збитків на підставі п. 8.5 кредитного договору у розмірі 8 675 грн. 09 коп.
      Так, відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Крім того, ст. 530 ЦК України визначає, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Як вбачається зі змісту п. 1.4 Загальних умов кредитування, термін кредитування (строк повернення кредиту) погоджений сторонами в Графіку погашення кредиту, яким передбачено повернення кредиту частинами щомісячно на відповідну дату поточного місяця з кінцевим терміном погашення не пізніше 15.04.2018 року. До 10 числа кожного місяця компанія надсилає позичальнику відповідні рахунки для сплати чергового платежу відповідно до Графіка погашення кредиту Черговий платіж підлягає сплаті у строк відповідно до Графіка погашення кредиту.
      Згідно з п. 10.10.3 Загальних умов кредитування повернення Додаткового кредиту здійснюється позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких Загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту.
      При цьому, відповідно до п. 3.2.1 Договору про внесення змін/Додаткова угода № 1 від 05.04.2014 року до Кредитного договору № 50008196 від 15.04.2013 року, сторони погодили, що компанія має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання кредитного договору у випадку порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення Кредиту та/або Додаткового кредиту відповідно до Графіку погашення кредиту та/або сплати за користування кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць.
      Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором від 15.04.2013 року, перша прострочка по сплаті за кредитним договором виникла у відповідача 16.09.2014 року.
      Отже, враховуючи те, що перша прострочка за користування кредитними коштами відбулася 16.09.2014 року, а право дострокового повернення кредиту за вимогою компанії встановлений згідно з п. 3.2.1 додаткової угоди в один календарний місяць з дня виникнення прострочення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що права позивача слід вважати порушеними після несплати відповідачем платежу за вказаний платіжний період, а саме - 16.10.2014 року.
      Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах кого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
      Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      За змістом положень ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
      При цьому, виходячи з аналізу положень ст.ст. 261, 530, 631 ЦК України, слід дійти висновку про те, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов`язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного з цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного з щомісячних платежів.
      Тобто, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
      Крім того, як роз`яснила Велика палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року, якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
      Таким чином, встановивши, що про порушення свого права ТОВ «Порше Мобіліті» було обізнано з 16.10.2014 року, про те пред`явив свої позовні вимоги до відповідача лише у жовтні 2018 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування заявлених відповідачем наслідків пропуску строку позовної давності та відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором.
      Водночас, слід наголосити, що позивач, направивши відповідачу вимогу від 17.02.2015 року про дострокове погашення всієї суми кредиту, змінив строк виконання основного зобов`язання, а до суду звернувся з цим позовом лише 31.10.2018 року (т. 1, а.с. 142), тобто поза межами трирічного строку позовної давності.
      Доводи апелянта про безпідставність застосування судом наслідків пропуску строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом через наявність виконавчого напису нотаріуса від 08.04.2015 року, який був дійсним до 26.06.2018 року, колегія суддів відхиляє, оскільки позивач не був обмежений у можливості поряд із зверненням стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису звернутися до суду із позовом про стягнення всієї заборгованості за кредитним договором.
      При цьому, звернення стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису не перериває строку позовної давності.
      Більш того, як вбачається, під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не заперечував факту пропуску ним строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом та просив визнати поважними причини такого пропуску саме з підстав звернення стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису від 08.04.2015 року.
      Щодо стягнення з відповідача збитків у розмірі 8 675 грн. 09 коп., які, на думку позивача, було понесені останнім у зв`язку з укладенням із ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» Договору про надання колекторських послуг від 01.08.2011 року щодо забезпечення звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, слід зазначити, що, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не було надано доказів, які б свідчили про те, що, в розумінні положень ст. 22 ЦК України, зазначені витрати були необхідні для поновлення прав позивача.
      Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
      Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду без змін.
      Також слід зазначити, що у зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені позивачем судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають.
      Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
      П О С Т А Н О В И В:
      Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» - залишити без задоволення.
      Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 вересня 2019 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
      Повний текст постанови складений 14 липня 2020 року.
      Суддя-доповідач М.І. Оніщук
      Судді В.А. Шебуєва
      Г.В. Крижанівська
      Джерело: ЄДРСР 90410573
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 червня 2020 року м. Київ
      справа № 759/11951/19
      провадження № 22-ц/824/3712/2020
      Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
      Іванової І.В. (суддя-доповідач), Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.
      сторони :
      позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
      відповідач - ОСОБА_1
      розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у складі судді П`ятничук І.В., повний текст складений 23.12.2019 року,
      встановив:
      У червні 2019 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором б/н від 13 квітня 2011 року.
      Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 13 квітня 2011 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
      Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. В наслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором утворилась заборгованість.
      Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовлено.
      В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити.
      Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги позивач зазначає про те, що судом не було встановлено істотної обставини - строк дії картки. Відповідно до довідки, яка міститься в матеріалах справи, відповідачу були надані кредитні картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 09.2018 року, тобто картка була перевипущена. Відповідач активно користувалась карткою з терміном дії 09/18, а саме, користувалась кредитними коштами, знімала готівку в банкоматах, розраховувалась в торгівельній мережі, що, як зауважує позивач, неможливо здійснити без наявної картки, а також частково сплачувала заборгованість.
      Скаржник також звертає увагу, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі, враховуючи висновки Верховного Суду України, починається із наступного дня після спливу строку дії картки.
      Від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказує, що право на звернення до суду у позивача виникло з 28 лютого 2015 року, однак реалізоване це право було лише 07 червня 2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
      ОСОБА_1 також посилається на те, що законодавство не відносить банківські виписки до первинних документів бухгалтерського обліку, а тому їх не можна розглядати як належний та допустимий доказ, що обґрунтовує наявність відповідного розміру її заборгованості та механізму обчислення боргу.
      Крім того відповідач зазначає, що у наданій до суду позивачем анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 13 квітня 2011 року процентна ставка не зазначена, також не зазначені в ній і умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, про стягнення яких просить банк.
      Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
      Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
      Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмово провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
      Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
      Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
      Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Судом встановлено, що 13 квітня 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву б/н, згідно якої отримала кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 8).
      Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «Приватбанк», заборгованість відповідача перед банком на 31 травня 2019 року складає 327 608 грн. 97 коп., з яких 9 416 грн. 42 коп. заборгованість за кредитом; 315 132 грн. 55 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 060 грн. заборгованість за пенею та комісією (а.с. 4-7).
      При цьому позивач посилається на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. У зв`язку з наведеним, заборгованість до стягнення становить 120 998 грн. 27 коп., з яких 9 416 грн. 42 коп. заборгованість за кредитом, 111 581 грн.85 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом з 13 квітня 2011 року по 30 березня 2018 року.
      Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку щодо пропуску АТ КБ «Приватбанк» строку позовної давності, оскільки прострочена заборгованість за кредитом виникла 30 листопада 2014 року, а банк звернувся до суду з відповідним позовом лише 22 червня 2019 року.
      Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
      Згідно ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
      Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
      Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
      У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
      Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).
      Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.
      Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.
      У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».
      У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
      У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку, коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто, коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта».
      Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 періодично вносила платежі на погашення кредиту, а останній платіж здійснила 13 лютого 2017 року в розмірі 2 040 грн., що згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України свідчить про переривання перебігу позовної давності, даний позов АТ КБ «Приватбанк» пред`явив до суду 22 червня 2019 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.
      Отже, матеріалами справи стверджується що кредитний договір укладений між сторонами у формі заяви з приєднанням до Умов та Правил надання банківських послуг.
      У відповідності до вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
      За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
      Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
      Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
      За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
      У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
      Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
      Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
      Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
      Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
      Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
      Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
      У наданій до суду заяві-анкеті від 13 квітня 2011 року, підписаній сторонами, інформація про процентну ставку відсутня.
      Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитними коштами.
      Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, долучив до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, у яких передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, сплатити нараховані за весь період користування кредитом відсотки, винагороду та неустойку (штраф, пеню).
      Аналізуючи зміст наданих Умов, апеляційний суд визнає неможливим встановити чи діяли Умови та у якій саме редакції на момент укладання кредитного договору, з огляду на відсутність відомостей про те, з якими саме Умовами ознайомлений та погодився відповідач.
      Водночас матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», а також те, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
      Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
      Отже в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "Приватбанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.
      За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
      З урахуванням зазначеного, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ "Приватбанк" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
      Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.
      Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, вказані висновки є обов`язковими для судів першої, апеляційної інстанції.
      За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у відповідності до п. 4 ст. 376 ЦПК України із ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» слід задовольнити частково, стягнувши із ОСОБА_1 тільки заборгованість по тілу кредиту у розмірі 9 416 грн. 42 коп., а в решті позову слід відмовити із вищезазначених підстав.
      Колегія суддів звертає увагу на те, що надана стороною позивача Довідка про умови кредитування з використання картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» є нечитабельною, з її змісту неможливо встановити, зокрема, відсоткову ставку за користування кредитними коштами, а тому дана довідка не може бути досліджена судом у повному обсязі.
      Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах,-
      постановив :
      Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
      Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
      Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
      Стягнути з ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 9 416 грн. 42 коп. та судові витрати у розмірі 374 грн.
      В решті позову відмовити.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків передбачених ч.3 ст. 389 ЦПК України.
      Головуючий:
      Судді:
      Джерело: ЄДРСР 89731899
    • By ANTIRAID
      Справа № 759/17465/18
      Провадження № 2/761/3421/2019
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 вересня 2019 року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:
      головуючого судді Юзькової О.Л.
      при секретарі Горюк В.А.,
      за участі
      представників позивача ЛітвіноваЄ.В. , Чередніченко М.М. ,
      представників відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
      ВСТАНОВИВ:
      Представник ТОВ «Погрще Мобіліті» звернувся до суду з позовом, мотивуючи свої вимоги наступним. 15.04.2013 року між позивачем та ОСОБА_3 (надалі - «Відповідач» або «Позичальник») укладено Кредитний договір № 50008196 в якому зазначено, що Договір між Сторонами складають цей Кредитний договір, Загальні умови кредитування («Загальні умови»), Графік погашення кредиту (, а також додаткові угоди та інші документи, що можуть бути укладені або підписані Сторонами у відношенні Кредиту. На підставі та на виконання вимог чинного законодавства та умов укладеного Кредитного договору, Товариство надало відповідачу суму кредиту у розмірі 214 088 грн. 76 коп., що було еквівалентом 26 297, 60 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,90% на рік, які відповідно до п.2.2. Загальних умов є змінними, з кінцевим терміном повернення кредиту - 15.04.2018 року, для купівлі автомобіля марки VW, модель Beetle, 2013 року виробництва, кузов № НОМЕР_1 з об`ємом двигуна 1 390 куб. см. В Кредитному договорі Сторони погодили, що усі платежі за Кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту Суми кредиту в доларах США, визначеному вище, відповідно до п. 1.3. Загальних умов кредитування. Відповідач, згідно з п. 1.2. Загальних умов, зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути Позивачу Кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі відповідно до умов Кредитного договору. В свою чергу, термін кредитування (строк повернення Кредиту), відповідно до п. 1.4.1. Загальних умов, погоджений Сторонами в Графіку погашення кредиту, яким передбачено повернення Кредиту частками щомісячно на відповідну дату поточного місяця з кінцевим терміном погашення не пізніше 15.04.2018 року. Окрім того, відповідно до п. 1.6. Загальних умов зобов`язання відповідача перед ТОВ «Порше Мобіліті» за Кредитним договором № 50008196 від 15.04.2013 року забезпечено Договором застави 50008196 від 27.04.2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С., зареєстрованим в реєстрі за № 853, згідно з умовами якого Відповідач надав в заставу автомобіль VW, модель Beetle, 2013 року виробництва, що належав йому на праві власності. Так, позивачем, відповідно до п. 1.4.2. Загальних умов, виставлено Відповідачу відповідні рахунки на оплату чергових (щомісячних) платежів, які, в порушення викладених норм чинного законодавства та положень укладеного Кредитного договору, залишилися несплаченими Відповідачем, внаслідок чого виникла заборгованість останнього. Крім того, відповідно до Кредитного договору, між ПАТ «СК Українська страхова група» як страховиком та ОСОБА_3 як страхувальником укладено Договір добровільного страхування 28-0199-13-00361 від 17.04.2013 . Вигодонабувачем за договором виступає ТОВ «Порше Мобіліті». Позивач сплачував страхові платежі Страховику на користь відповідача, проте в порушення п. 10.10.3. Загальних умов повернення Додаткового кредиту Позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту не було здійснено. За змістом п. 8.1. Загальних умов, у разі порушення Відповідачем терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення Кредиту та/або Додаткового Кредиту відповідно до Графіка погашення кредиту, Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі 10 % річних від суми заборгованості за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно. На підставі викладених положень ЦК України, Позивачем нараховані 3% річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання Відповідачем зі спати періодичних платежів за Кредитом в розмірі 6 816, 43 грн. Крім того, представник позивача зазначає про необхідність застосування положень ст. 625 ЦК України. Пунктом 8.5 Загальних умов передбачено, що збитки, заподіяні у зв`язку з неналежним виконанням Кредитного договору, повинні бути відшкодовані винною Стороною у повному обсязі, понад передбачені штрафні санкції. Враховуючи факт порушення відповідачем умов Кредитного договору, для забезпечення відновлення порушеного Відповідачем права Позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» були понесені витрати за Договором про надання колекторських послуг від 01 серпня 2011 року, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» надало ТОВ «Порше Мобіліті» послуги щодо забезпечення звернення стягнення на Предмет застави відповідно до вимог чинного законодавства України в позасудовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса на Договорі застави, відкриття виконавчого провадження, вжиття заходів, спрямованих на представництво інтересів Позивача у виконавчому провадженні, з метою стягнення з Боржника заборгованості за Кредитним договором, які згідно Акту наданих послуг № 17 від 30.09.2014 року становлять 170, 20 грн., згідно Акту наданих послуг № 17 від 31.10.2014 року становлять 3 553,79 грн., згідно Акту наданих послуг № 20 від 28.11.2014 року становлять 1 051, 10 грн. Крім того, згідно рахунку № 23 від 08.04.2015 Позивач сплатив приватному нотаріусу Маринець О. С. 3 900,00 грн. разом з ПДВ за вчинення виконавчого напису. За таких обставин представник позивача просить суд стягнути на користь ТОВ «Порше Мобіліті» з ОСОБА_3 заборгованість за Кредитним договором № 50008196 від 15.04.2013 року, яка станом на 12.10.2018 року становить 1 122 924, 86 гривень, витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 16 843,87 грн.
      08.11.2018 р. Святошинським районним судом м. Києва матеріали позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
      19.12.2018 р. Шевченківським районним судом м. Києва відкрито провадження по даній цивільній справі, вирішено відповідно до приписів ст. ст. 19,274 ЦПК України про її розгляд за правилами загального позовного провадження.
      Представником відповідача направлено відзив на позов, де зазначено наступне. Відповідач не погоджується з розрахованою сумою заборгованості та вважає, що розрахунки заборгованості Позичальника здійснено неправильно і вони є абсолютно необґрунтованим, тому неправомірним буде винесене судове рішення, яке б ґрунтувалося на таких розрахунках. У даних розрахунках відсутні дати погашення Відповідачем тіла кредиту та відсотків за його користування після виникнення заборгованості. Зазначення цих дат є необхідним, оскільки з моменту здійснення позичальником платежів за Кредитним договором Позивач повинен був нараховувати заборгованість вже на нову суму зобов`язання. Дані обставини є підставою розглядати надані Позивачем розрахунки заборгованості як не неналежні та недопустимі докази. В предмет доказування по даній справі входить не лише розмір заборгованості, а й правильність обчислення суми заборгованості та її складових (основної суми, відсотків за користування кредитом) у відповідності до умов Кредитних договорів, що підлягають дослідженню в судовому засіданні. Такі розрахунки повинні бути наданні з розбивкою зазначених сум сплати та заборгованості за кожний місяць окремою строчкою у відповідності до графіку погашення кредиту протягом усього періоду, за який нараховувалася заборгованість. Така позиція узгоджується із положеннями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», а саме: «У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог». Умовами п. 10.10.3. Загальних умов кредитування визначено, що повернення Додаткового кредиту здійснюється Позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких Загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту. Оскільки, умовами Кредитних договорів встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами (термін сплати заборгованості - згідно графіків платежів - п`ятнадцятого числа кожного місяця), та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а відтак, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Як вбачається з розрахунку заборгованості за Кредитним договором від 15.04.2013 року, перша прострочка по сплаті за Кредитним договором виникла у Відповідача - 16.09.2014 року. Відповідно до п. 3.2. Договору про внесення змін/Додаткова угода №1 від 05.04.2014 року до Кредитного договору №50008196 від 15.04.2013 року (далі - «Додаткова угода»), Сторони погоджуються, що Компанія має право визнати термін повернення Кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання Кредитного договору, у наступних випадках: Пункт 3.2.1. - порушення Позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення Кредиту та/або Додаткового кредиту відповідно до Графіку погашення кредиту та/або сплати за користування Кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць. Враховуючи те, що перша прострочка сплати за користування кредитними коштами відбулася 16.09.2014 року, право дострокового повернення кредиту за вимогою Компанії встановлений - згідно п. 3.2.1 Додаткової угоди - 1 календарний місяць з дати виникнення прострочення, то права Позивача слід вважати порушеними після несплати Відповідачем платежу за вказаний платіжний період, а саме - 16.10.2014 року. Оскільки, за умовами Кредитних договорів погашення кредиту повинно здійснюватися Відповідачем частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов`язань. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року №6-116цс13. У разі пропуску позовної давності по тілу кредиту, вважається, що позовна давність спливла і за додатковими вимогами, у зв`язку з чим кредитор може стягнути лише проценти за кредитом та пеню за процентами у межах строку позовної давності. На це звернув увагу Верховний Суд України у своїй постанові від 02.12.2015 у справі №6-249цс15. У зв`язку з вищевикладеним, представник відповідача просить суд д застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову з підстав пропущення Позивачем строку звернення до суду з позовом. Крім того, звертає увагу суду, що як стверджує сам Позивач ним неодноразово надсилалися вимоги (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором. Так, до позовної заяви додано копію такої Вимоги за вих.№50008196 від 17.02.2015 року. Тобто, Компанія реалізувала своє право на дострокове повернення Кредиту ще на початку 2015 року. Більш того, такі вимоги надсилалися Відповідачу і раніше в 2014 році. Також відповідач категорично не погоджується з вимогами щодо стягнення збитків відповідно до положень ст. 22 ЦК України. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2018 року у справі №761/12539/15-ц, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.04.2016 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 19.07.2016 року були скасовані і винесено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 було задоволено, визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. від 08.04.2015 року №383 таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, судом було встановлено, що виконавчий напис було вчинено з порушенням норм чинного законодавства, а, отже, незаконно. Таким чином, вважаємо, що відсутні підстави для стягнення суми збитків у розмірі 8 675,09 грн. з Відповідача на користь Компанії. Індексація внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене у гривні. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 27.01.2016 року у справі №6-771цс15. Отже не може бути застосована ст. 625 ЦК України щодо індексації суми заборгованості. Відповідно до умов Кредитного договору між ПрАТ «СК «Українська страхова група» як страховиком та ОСОБА_3 як страхувальником укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (крім залізничного) №28-0199-РМ2-14-00098 від 15.04.2014 року. 11 березня 2015 року ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» відповідно до умов договору страхування, було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 45 513,43 грн. ТОВ «Порше Мобіліті». Проте, дана сума не зазначена в розрахунках заборгованості, наданих Позивачем. За таких обставин представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову
      У відповідь на відзив представник ТОВ «Порше Мобіліті» зазначив, що всі розрахунки було здійснено у встановленому законом порядку. Також просить від визнати поважними строки пропуску позовної давності, оскільки 98.04.2015 р. позивач звернувся до нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, який в подальшому було оскаржено ОСОБА_3 .. Верховним Судом 26.06.2018 р. позов задоволено, рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовано. . Тому,зважаючи на те, що виконавчий напис був чинним до 26.06.2018 р. товариство і не зверталось до суду з позовом про стягнення заборгованості. Крім того, цілком законні вимоги по стягнення збитків в розмірі 8 675,09 грн. - як витрат, які були здійснені на відновлення порушеного права. Інфляційні також було нараховано відповідно до приписів Закону, оскільки було порушено умови кредитного договору.
      У запереченнях на відповідь на відзив представник ОСОБА_3 вказав, що відповідач вважає обставини вказані позивачем як поважні щодо пропуску строку позовної давності такими, що не можуть вважатися поважними. З іншого боку рішенням суду встановлено, що виконавчий напис від 08.04.2015 року було вчинено з порушенням вимог законодавства та визнано таким, що не підлягає виконанню. При цьому, згідно обставин встановлених у вищезазначеному рішенні від 26.06.2018 року, протиправна поведінка на завдання збитків, тобто, додаткових витрат Позивача, пов`язаних із вчиненням виконавчого напису, відсутня, оскільки, Відповідачу навіть не було надіслано повідомлення про намір реалізація Предмета застави, яке відповідно і не могло бути виконано Відповідачем. У Кредитному договорі від 15.04.2013 року зазначається: усі платежі за Кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту Суми кредиту в дол. США, визначеному вище, відповідно до статті 1.3 Загальних умов кредитування. У Графіку погашення кредиту, також вказується суми платежів у еквіваленті у доларах США. Тобто відсутні підстави для індексації заборгованості.
      В судовому засіданні представник позивач просив задовольнити заявлені вимоги.
      Представник відповідача просив відмовити у їх задоволенні.
      Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані докази та надавши їм відповідну оцінку суд приходить до висновку, що заявлені вимоги задоволенню н підлягають, виходячи з наступного.
      Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Встановлено і не заперечується сторонами, що 15 квітня 2013 року між ОСОБА_3 (Позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (Компанія) укладено Кредитний договір №50008196 разом із Загальними умовами кредитування та графіком погашення кредиту, згідно з яким Компанія зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 214 088,76 грн., що в еквіваленті у доларах США становить 26 297,60 дол. США, строком на 60 місяців - 15.04.2018 року, зі сплатою процентів у розмірі 9,90% на рік, на придбання автомобіля марки Volkswagen Beetle, кузов № НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1390 куб. см, рік випуску 2013.
      Згідно до положень ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою,порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
      З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Позивачем та Відповідачем укладено договір застави транспортного засобу від 27 квітня 2013 року №50008196, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С., зареєстрований в реєстрі за №853. За домовленістю сторін заставна вартість предмета застави становить 267 610,95 грн.
      Відповідно до п. 1.4.3. Загальних умов, погоджений сторонами в Графіку погашення кредиту, яким передбачено повернення кредиту частками щомісячно на відповідну дату поточного місяця з кінцевим терміном погашення не пізніше 15.04.2018 року.
      До 10 числа кожного місяця ТОВ «Порше Мобіліті» надсилає Відповідачу відповідні рахунки для сплати чергового платежу відповідно до Графіка погашення кредиту. Черговий платіж підлягає сплаті у строк відповідно до Графіка погашення кредиту (п. 1.4.2. Загальних умов).
      Позивачем відповідно до умов п. 1.4.2. Загальних умов, виставлено Відповідачу відповідні рахунки на оплату чергових (щомісячних) платежів, які, як стверджує Позивач залишилися несплаченими, внаслідок чого виникла заборгованість Позичальника.
      Крім того, п. 10.1. Загальних умов передбачено: Компанія надає Позичальнику Додатковий кредит на страхування у сумі та на умовах, зазначених у Кредитному договорі.
      Цільовим призначенням Додаткового кредиту є сплата страхових платежі до Договору страхування, укладеного Позичальником на виконання умов Кредитного договору (п. 10.2. Загальних умов).
      Умовами п. 10.10.3. Загальних умов кредитування визначено, що повернення Додаткового кредиту здійснюється Позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких Загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту.
      Як зазначає Позивач невиконання Відповідачем своїх обов`язків з оплати чергових платежів з повернення кредиту призвело до виникнення станом на 12.10.2018 року заборгованості у розмірі 1 122 924,86 грн., а саме: прострочена заборгованість з оплати періодичних платежів за кредитом в сумі 111 568,63 грн. з яких: 59 565,90 грн. - сума простроченої заборгованість по сплаті чергових платежів за Кредитом; 6816,43 грн. - сума 3% річних за час прострочення по сплаті чергових платежів за Кредитом; 45 186,30 грн. - сума інфляційних втрат за час прострочення по сплаті чергових платежів за Кредитом; Прострочена заборгованість з оплати періодичних платежів за додатковим кредитом в сумі 187 625,95 грн., з яких: 146 732,57 грн. - сума простроченої заборгованості по сплаті чергових платежів за додатковим Кредитом; 8687,67 грн. - сума 3% річних за час прострочення за додатковим Кредитом; 29 787,59 грн. - сума інфляційних втрат за час прострочення за додатковим Кредитом; 2 418,12 грн. - сума нарахованої пені за час прострочення за додатковим Кредитом.
      Крім того, відповідачу нараховано штраф ,на підставі п. 8.3. Кредитного договору, який складає 6 854,13 грн. та збитки на підставі пункту 8.5. Кредитного договору в сумі 8 675,09 грн.
      Представник позивача вважає, що зазначена сума має бути стягнута з відповідача за для захисту прав Товариства.
      В свою чергу представник відповідача вказує, що підстави для задоволення вимог відсутні.
      За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
      Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, за приписами ст. 526 ЦК України.
      Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України.
      При цьому відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      В свою чергу ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Так, суд погоджується з доводами представника відповідача, що в предмет доказування по даній справі входить не лише розмір заборгованості, а й правильність обчислення суми заборгованості та її складових (основної суми, відсотків за користування кредитом) у відповідності до умов Кредитних договорів, що підлягають дослідженню в судовому засіданні. Такі розрахунки повинні бути наданні з розбивкою зазначених сум сплати та заборгованості за кожний місяць окремою строчкою у відповідності до графіку погашення кредиту протягом усього періоду, за який нараховувалася заборгованість.
      Така позиція узгоджується із положеннями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», а саме: «У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог».
      Відповідно до п. 1.4.3. Загальних умов кредитування, до 10 числа кожного місяця Компанія надсилає Позичальнику відповідні рахунки для сплати чергового платежу відповідно до Графіка погашення кредиту. Черговий платіж підлягає сплаті відповідно до Графіка погашення кредиту.
      Умовами п. 10.10.3. Загальних умов кредитування визначено, що повернення Додаткового кредиту здійснюється Позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких Загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту.
      Оскільки, умовами Кредитних договорів встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами (термін сплати заборгованості - згідно графіків платежів - п`ятнадцятого числа кожного місяця), та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а відтак, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
      Як вбачається з розрахунку заборгованості за Кредитним договором від 15.04.2013 року, перша прострочка по сплаті за Кредитним договором виникла у Відповідача - 16.09.2014 року.
      Відповідно до п. 3.2. Договору про внесення змін/Додаткова угода №1 від 05.04.2014 року до Кредитного договору №50008196 від 15.04.2013 року (Додаткова угода), Сторони погоджуються, що Компанія має право визнати термін повернення Кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання Кредитного договору, у наступних випадках:
      Пункт 3.2.1. - порушення Позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення Кредиту та/або Додаткового кредиту відповідно до Графіку погашення кредиту та/або сплати за користування Кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць.
      Враховуючи те, що перша прострочка сплати за користування кредитними коштами відбулася 16.09.2014 року, право дострокового повернення кредиту за вимогою Компанії встановлений - згідно п. 3.2.1 Додаткової угоди - 1 календарний місяць з дати виникнення прострочення, то права Позивача слід вважати порушеними після несплати Відповідачем платежу за вказаний платіжний період, а саме - 16.10.2014 року.
      Оскільки, за умовами Кредитних договорів погашення кредиту повинно здійснюватися Відповідачем частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов`язань.
      Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року №6-116цс13.
      Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, як це визначено ч. 4 ст. 267 ЦК України.
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки за приписами ст. 257 ЦК України.
      За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила за ч. 1 ст. 261 ЦК України.
      У постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року, Верховний Суд України зробив висновок щодо застосування статей 261, 530, 631 ЦК України:
      Аналізуючи норми статей 261, 530, 631 ЦК України, слід дійти висновку про те, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов`язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів.
      Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
      Велика палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 р. (провадження №14-10цс18) приходить до наступного висновку: «Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
      Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
      Так, представник позивача вказує на те, що існують поважні причини пропуску строк позовної давності - 08.04.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. було вчинено виконавчий напис щодо стягнення з ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 543333,32 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, який був чинним до прийняття Верховним Судом 26.06.2018 року рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та скасування виконавчого напису.
      Разом з тим, суд не може вважати таку причину поважною, зважаючи на те, що Товариство не було обмежено в можливості поряд із зверненням стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису, подати позовну заяву до суду, з огляду серед іншого на п. 5.4. Договору застави транспортного засобу №50008196 від 27.04.2013 року, звернення стягнення на Предмет застави здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса.
      Як вже зазначалося у п. 3.2.1. Додаткової угоди, якою було викладено п. 3.2.1. Загальних умов кредитування у новій редакції, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто, зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів.
      Як вже зазначалося, перша прострочка по сплаті за Кредитним договором виникла у Відповідача - 16.09.2014 року, а тому за визначенням пункту 3.2.1. Кредитного договору, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, тобто, з 16.10.2014 року.
      Оскільки, строк виконання основного зобов`язання було змінено - на 16.10.2014 року, то саме з цього моменту в Позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак, Компанія звернулася до суду із зазначеним позовом лише у жовтні 2018 року, тобто, зі спливом строку позовної давності.
      За змістом ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
      У разі пропуску позовної давності по тілу кредиту, вважається, що позовна давність спливла і за додатковими вимогами, у зв`язку з чим кредитор може стягнути лише проценти за кредитом та пеню за процентами у межах строку позовної давності.
      На це звернув увагу Верховний Суд України у своїй постанові від 02.12.2015 у справі №6-249цс15.
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України.
      Виходячи з вищенаведеного, з огляду на те, що про порушення права ТОВ «Порше Мобіліті» було обізнано з 16.10.2014 року й протягом трьох років від цієї дати не було позбавлено можливості звернутися до суду із позовом, проте пред`явив вимоги лише у жовтні 2018 року, суд вважає за можливе застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити у задоволенні вимог в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором.
      Крім вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням кредитного договору, ТОВ «Порше Мобіліті» заявлено вимоги про стягнення збитків, відповідно до положень ст. 22 ЦК України та п. 8.5 Загальних умов.
      Як зазначає представник позивача збитки полягають у понесених Товариством витратах за Договором про надання колекторських послуг від 01 серпня 2011 року, відповідно до якого ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» надало ТОВ «Порше Мобіліті» послуги щодо забезпечення звернення стягнення на Предмет застави відповідно до вимог чинного законодавства України в позасудовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса на Договорі застави, відкриття виконавчого провадження, вжиття заходів, спрямованих на представництво інтересів Позивача у виконавчому провадженні, з метою стягнення з Боржника заборгованості за Кредитним договором, які складають загальну суму у розмірі 8 675,09 грн.
      Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України.
      Збитками, згідно до ч. 2 ЦК України, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
      Проте, під час розгляду справи не було отримано доказів, які б свідчили про те, що в розумінні положень ст. 22 ЦК України, зазначені витрати були необхідні для поновлення права.
      З огляду на вищенаведене, суд вважає за можливе відмовити ТОВ «Порше Мобіліті» у задоволенні вимог в повному обсязі.
      Розподіляючи судові витрати суд керується приписами ст. 141 ЦПК України.
      Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 2-5,11-13,133-141,196,200,258,259,263,268,352,354 ЦПК України, ст. ст. 22,256,257,267, 625, 1048,1054 ЦК України,
      ВИРІШИВ:
      ПозовТовариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.
      Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень цього Кодексу протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення .
      Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
      Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Суддя:
      Джерело: ЄДРСР 88397253