ANTIRAID

Постанова КАС про залишення в силы забезпечення позову про арешт на квартиру перереєстровану за Кредитними ініціативами

Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи № 759/22880/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4859/2020

Головуючий у суді першої інстанції - Марко Я.Р.

Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2020 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.

судді Коцюрба О.П., Сержанюк А.С.,

секретар Шебуєв Д.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2019 року про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Тарасенка Ігоря Миколайовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання протиправними та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДР КП «Реєстраційне бюро» Тарасенка І.М., ТОВ «Кредитні Ініціативи» про визнання протиправними та скасування рішення (а.с. 2-11).

24.12.2019 представник позивача звернувся до суду з заявою про забезпечення позову та просив суд накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 348245180000.

В обґрунтування поданої заяви зазначав, що 17.08.2006 між ОСОБА_2 та ПКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено кредитний договір № 2706/08/06/88/339, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 90 000,00 дол. США, строком до 17.08.2012, включно. В той же день було укладено договір іпотеки, предметом якого стала квартира АДРЕСА_2 . Згодом стало відомо, що право вимоги за даним кредитним договором перейшло до ТОВ «Кредитні Ініціативи» та 19.09.2019 державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Тарасенком М.І. було здійснено реєстрацію права власності на зазначену вище квартиру за ТОВ «Кредитні Ініціативи». Представник позивача вважав, що перехід права власності на належне ОСОБА_2 майно, відбувся з порушенням вимог чинного законодавства, а порушені права позивача підлягають захисту у судовому порядку (а.с. 35-37).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26.12.2019 заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 43-44).

Не погоджуючись з ухвалою суду, ТОВ «Кредитні Ініціативи» оскаржило її в апеляційному порядку, в які посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Зазначає, що ухвала про забезпечення позову покликана не на забезпечення майнових інтересів учасників справи, а на створення умов, при яких буде виконано рішення суду та не виникне підстав, які призведуть до не можливості чи утруднення його виконання. Також вказує, що позивачем не додано жодного документа, який би підтверджував існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Судом в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали не надано оцінки жодному доводу, не наведено конкретних підстав, з яких вбачається наявність необхідності вжиття заході забезпечення позову (а.с. 47-50зв.).

20.02.2020 представником позивача - ОСОБА_3 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що перехід права власності на належний позивачу предмет іпотеки відбувся незаконно (за відсутності правових підстав), що призвело до порушення його прав, які підлягають захисту у судовому порядку. Зазначає, що у поданій заяві про забезпечення позову, наголошувалося, що у разі не задоволення судом заяви про забезпечення позову, ТОВ «Кредитні Ініціативи» або інші особи, на яких ТОВ «Кредитні Ініціативи» в подальшому може перереєструвати право власності на квартиру, матимуть можливість і надалі порушувати майнові права позивача та права родичів позивача в частині користування квартирою (а.с. 65-67зв.).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 заперечували проти поданої апеляційної скарги та просили її відхилити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

В статті 149 ЦПК України передбачено забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.08.2006 між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено кредитний договір №2706/08/06/88-339, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 90 000,00 дол. США строком до 17.08.2012 включно.

17.08.2006 між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено договір іпотеки (а.с. 14-15).

Відповідно до договору іпотеки, предметом іпотеки є нерухоме майно - трикімнатна квартира АДРЕСА_3 .

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру.

Згодом стало відомо, що право вимоги за вищевказаними кредитним договором та договором іпотеки перейшло до ТОВ «Кредитні Ініціативи».

19.09.2019 державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Тарасенком І.М. було здійснено реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні Ініціативи», а саме на вищевказану трикімнатну квартиру, підставою чому стало відповідне рішення №48754095 від 19.09.2019.

Відповідно до п. 12 іпотечного договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: 12.1. - за рішенням суду; 12.2. - у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; 12.3. - згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя укладеного шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в пунктах 12.3.1. та 12.3.2. цього договору.

Відповідно до пунктів 12.3 та 12.3.1. іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно із частинами 1 та 2 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Разом з тим, слід зазначити, що під час здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні Ініціативи» договору про добровільну передачу оскаржуваної квартири у власність ТОВ «Кредитні Ініціативи» укладено не було, а ОСОБА_1 як іпотекодавець не надавав своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.

За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не застосовано заходи зустрічного забезпечення, колегія суддів не бере до уваги. Оскільки, в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, визначених ч. 3 ст.154 ЦПК України.

Отже, доводи апеляційної скарги є безпідставними, висновків суду не спростовують та на законність і обґрунтованість постановленої ухвали не впливають. При апеляційному розгляді справи порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування ухвали, в справі не виявлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду без змін.

Прохання відповідача про стягнення судових витрат за розгляд даної апеляційної скарги є передчасним, оскільки розподіл судових витрат проводиться судом першої інстанції після завершення розгляду справи по суті та відповідно до задоволених позовних вимог згідно ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - залишити без задоволення.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2019 року про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Тарасенка Ігоря Миколайовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання протиправними та скасування рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 19 червня 2020 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді О.П. Коцюрба

А.С. Сержанюк

Джерело: ЄДРСР 90020632

Share this post


Link to post
Share on other sites

Це наша справа, суд зазначив, що під час здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні Ініціативи» договору про добровільну передачу оскаржуваної квартири у власність ТОВ «Кредитні Ініціативи» укладено не було, а ОСОБА_1 як іпотекодавець не надавав своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.

За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не застосовано заходи зустрічного забезпечення, колегія суддів не бере до уваги. Оскільки, в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, визначених ч. 3 ст.154 ЦПК України.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
14 минут назад, ANTIRAID сказал:

Це наша справа, суд зазначив, що під час здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні Ініціативи» договору про добровільну передачу оскаржуваної квартири у власність ТОВ «Кредитні Ініціативи» укладено не було, а ОСОБА_1 як іпотекодавець не надавав своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.

За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не застосовано заходи зустрічного забезпечення, колегія суддів не бере до уваги. Оскільки, в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, визначених ч. 3 ст.154 ЦПК України.

А вот так чудят в Одесской апелляции: http://reyestr.court.gov.ua/Review/89282272

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вот коротко о том, что они написали. Просто беспредел. В своем ходатайстве я говорил о том, что жилье мораторное и не могло перейти в собственность банка по ипотечной оговорке. Но в определении апелляции об этом ни слова. 

"При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків».

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.

В матеріалах справи відсутні докази у підтвердженні того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову."

Share this post


Link to post
Share on other sites

А вот коротко из моего ходатайства об обеспечении иска: 

"Хочемо довести до відома Суду, що представники Відповідача АТ «Укрсоцбанк» погрожують Позивачу виселенням його та членів його родини зі спірної квартири – предмета іпотеки. Також представники Відповідача АТ «Укрсоцбанк» у телефонних розмовах зазначають про подальшу реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іншими особами шляхом продажу у випадку, якщо Позивач на протязі двох тижнів (18.05.2019 року) самостійно не викупить квартиру у Відповідача АТ «Укрсоцбанк».

Отже на сьогоднішній день є загроза того, що спірна квартира може бути продана кілька разів та Позивач вже не зможе повернути своє майно, що також унеможливить виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.

Зазначена вище схема перепродажу нерухомого майна завжди використовується у випадку заперечень з боку колишнього власника, особливо коли це стосується продажу іпотечного майна фінансовими компаніями.

Враховуючи ту обставину, що квартира вибула з власності Позивача без його згоди, а також враховуючи те, що на момент відчуження діяв мораторій на відчуження іпотечного майна – все це свідчить про можливість у подальшому відчуження спірної квартири на користь інших осіб з метою уникнення відповідальності з боку Відповідача."

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      єдиний унікальний номер справи 761/36592/19
      номер апеляційного провадження: 22-ц/824/103/2020
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 липня 2020 року
      Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
      судді - доповідача Білич І.М.
      суддів Сержанюк А.С., Іванченка М.М.
      при секретарі Кемському В.В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - Галаса Павла Васильовича на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року, постановлену під головуванням судді Шевченківського районного суду міста Києва Піхур О.В.,
      у цивільній справі №761/36592/19 за заявою про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Сороки Валерія Миколайовича, ОСОБА_2 треті особи: Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_3 , про визнання протиправним, скасування рішення та витребування майна з чужого незаконного володіння.
      в с т а н о в и л а:
      У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправним,і скасування рішення та витребування майна з чужого незаконного володіння, за яким: просила визнати незаконними дії державного реєстратора щодо проведення 27.05.2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк»; визнати протиправним та скасувати відповідне рішення державного реєстратора, а також витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь позивача зазначену квартиру.
      Разом з поданням позову ОСОБА_1 було заявлено клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно (квартиру). З посиланням на те, що невжиття обраного позивачем заходу забезпечення позову може утруднити виконання майбутнього рішення суду, оскільки відповідач має безперешкодну змогу відчужити зазначену квартиру.
      Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року заяву задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_2 .
      Не погодившись з ухвалою, представник АТ «Укрсоцбанк» подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просив її скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволені клопотання про забезпечення позову.
      Посилаючись на недоведеність позивачем того, що невжиття обраного ним заходу забезпечення позову ускладнить або зробить неможливим виконання майбутнього рішення суду. Вказуючи також при цьому на безпідставність невжиття судом заходів зустрічного забезпечення.
      На час перебування даної справи в суді апеляційної інстанції, на адресу останнього представником АТ «Альфа-Банк» було подано клопотання про заміну сторони правонаступником в порядку положень ст. 55 ЦПК України, а саме АТ «Укрсоцбанк» його правонаступником -Акціонерне товаристо «Альфа -Банк» виходячи з того, що 10 вересня 2019 року Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».
      Таким чином, 15 жовтня 2019 року відповідно до п.п. »г» п.11 ч. 4 ст.1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків» п.п.3.1, 5.3, Постанови Правління НБУ № 189 від 27.06.2008 року «Про затвердження положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників» було затверджено Передавальний акт, у відповідності до якого АТ «Альфа -Банк» у порядку правонаступництва набуває всіх прав за переданими йому активами ( включаючи права за договором забезпечення, у тому числі поруки), а також набув обов`язків боржника за вимогами кредиторів ( вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів.
      Колегія суддів вважає, що заявлене клопотання не може бути вирішено судом апеляційної інстанції, так як даний суд не здійснює розгляд справи по суті, а вирішує питання проміжкової процесуальної дії - перегляд ухвали про забезпечення позову.
      Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» будучи повідомленим про розгляд справи в установленому законом порядку, до початку розгляду справи подало до суду заяву щодо можливого розгляду справи за відсутності їх представника. Зазначивши про підтримання поданої апеляційної скарги з підстав викладених у ній.
      Інші учасники справи про день і час її розгляду повідомлялися належним чином у встановленому законом порядку. В судове засідання не з`явилися, поважність причин неявки суду не повідомили.
      Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність в силу вимог ст. 372 ЦПК України.
      Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
      Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
      Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів, щодо охорони матеріально - правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
      За змістом ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
      Згідно п.1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
      Задовольняючи вимоги заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, виходив з того, що незабезпечення позову в обраний позивачем спосіб може призвести до утруднення виконання рішення суду в майбутньому.
      Зокрема, судом накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка є безпосереднім предметом даного спору, оскільки позивачем заявлено вимоги про витребування на свою користь вказаного нерухомого майна. У випадку відчуження ОСОБА_2 спірної квартири виконання можливого рішення суду про витребування від неї на користь ОСОБА_1 спірної квартири буде унеможливлене.
      Не можуть бути підставою для скасування судового рішення, на думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги в частині того, що дії АТ «Укрсоцбанк» щодо оформлення в позасудовому порядку права власності на спірну квартиру відповідали вимогам закону та укладеному між сторонами договору іпотеки. Оскільки відповідні обставини підлягають встановленню судом під час вирішення спору по суті, а не на стадії забезпечення позову.
      Доводи апеляційної скарги щодо не вжиття судом першої інстанції заходів зустрічного забезпечення в справі, не ґрунтуються на нормах процесуального права. Так як в силу ч. 1 ст. 154 ЦПК України застосування інституту зустрічного забезпечення, окрім випадків передбачених частиною 3 цієї статті, є правом, а не обов`язком суду.
      При цьому, обставини для обов`язкового зустрічного забезпечення, передбачені ч. 3 ст. 154 ЦПК України, при розгляді заяви в даній справі не встановлені.
      Що в свою чергу, не позбавляє заявника права звернутися до суду першої інстанції з вмотивованим клопотанням про застосування зустрічного забезпечення в порядку ч. 6 ст. 154 ЦПК України.
      Крім того, вжиті заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, діють до набрання рішенням суду по даній справі законної сили та спрямовані виключно на забезпечення можливості виконання такого рішення у майбутньому, не порушуючи законних прав та інтересів відповідача.
      З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права і підстав для її скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.
      Керуючись ст.ст. 368, 372,374,375, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,-
      п о с т а н о в и л а :
      Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - Галаса Павла Васильовича залишити без задоволення.
      Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
      Повний текст постанови складено 15 липня 2020 року.
      Суддя-доповідач:
      Судді:
      Джерело: ЄДРСР 90436297
       
    • By ANTIRAID
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
      Головуючий суддя у першій інстанції: Горобцова Я.В.
      суддя-доповідач: Епель О.В.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 липня 2020 року Справа № 320/3957/20
      Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
      Головуючого судді: Епель О.В.,
      суддів: Губської Л.В., Шурка О.І.,
      за участю секретаря Лісник Т.В.,
      позивача ОСОБА_1 ,
      представників позивача Брицької А.М., Кравця Р.Ю.,
      представника відповідача Улибіної В.О.,
      представника третіх осіб Романенка Я.М.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі
      за позовом ОСОБА_1
      до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва,
      треті особи на стороні відповідача,
      які не заявляють самостійні вимоги
      на предмет спору: Національна асоціація адвокатів України,
      Рада адвокатів України в особі Голови
      Ізовітової Лідії Павлівни,
      про визнання протиправним та скасування рішення,
      В С Т А Н О В И В :
      Історія справи.
      ОСОБА_1 (далі - позивачі) звернулася до суду з адміністративним позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва (далі - відповідач), треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Національна асоціація адвокатів України, Рада адвокатів України в особі Голови Ізовітової Лідії Павлівни про визнання протиправним та скасування рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва від 08.04.2020 № 276, яким адвоката ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на шість місяців.
      07.05.2020 позивач звернулася до суду із заявою про забезпечення позову в цій справі, в якій просила суд зупинити дію рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва від 08.04.2020 № 276.
      В обґрунтування зазначених вимог щодо застосування заходів забезпечення позову позивач зазначила, що невжиття таких заходів забезпечення позову може призвести до ускладнення або навіть унеможливлення ефективного захисту або поновлення її порушених прав та законних інтересів, оскільки дія оскаржуваного нею рішення КДКА до розгляду судом спору в цій справі по суті матиме для неї негативні наслідки, а саме призведе до порушення її права на працю, дострокового розірвання клієнтами з нею договорів про надання правової допомоги та необхідності повернення отриманих нею гонорарів за адвокатські послуги, вплине на її репутацію, призведе до позбавлення її засобів існування, оскільки адвокатська діяльність є єдиним джерелом її доходу.
      Разом з тим, позивач також зазначила, що на її утриманні перебуває мати - пенсіонерка, яка не працює і отримує пенсію в розмірі 2000,00 грн.
      Крім того, позивач наполягала на наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного нею рішення КДКА, стверджуючи, що воно прийнято безпідставно, з порушенням з порушенням відповідної процедури, за її відсутності та з порушенням принципу безсторонності та неупередженості.
      Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року в задоволенні зазначеної заяви позивача відмовлено.
      Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відсутні передбачені частиною другою статті 150 КАС України підстави для вжиття заходів забезпечення позову.
      При цьому, суд зазначив, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
      Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити її заяву про забезпечення позову в цій справі.
      В обґрунтування заявлених вимог апелянт наводить доводи аналогічні тим, що були викладені в її заяві про забезпечення позову та, зокрема, зазначає, що вжиття судом заходів забезпечення її позову в цій справі гарантуватиме дотримання її конституційного права на працю, що вона не має іншого джерела існування та не отримує будь-якого іншого доходу, ніж від здійснення адвокатської діяльності.
      З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято за неповно встановлених обставин та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про застосування заходів забезпечення її позову в цій справі.
      Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2020 відкрито апеляційне провадження, установлено строк на подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
      Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів апелянта та правильності висновків суду першої інстанції і стверджуючи про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову в цій справі.
      Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з наступних підстав.
      Нормативно-правове регулювання.
      Так, відповідно до частин першої, другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
      Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
      1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
      2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
      У частині першій статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено:
      1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
      2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
      3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії;
      4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
      5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
      Статтями 152-154 КАС України визначено вимоги до заяви про забезпечення позову, порядок її подання та розгляду судом.
      Висновки суду апеляційної інстанції.
      За своєю юридичною природою інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.
      Головною метою його застосування є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за наявності хоча б однієї з умов, передбачених ст. 150 КАС України, зокрема встановлених судом ще до розгляду відповідного позову по суті заявлених позовних вимог на підставі обґрунтованої заяви та доданих до неї матеріалів.
      Зупинення дії оскаржуваного рішення, як один із способів забезпечення позову, не змінює обсягу прав та обов`язків сторін у спорі, а є одним із способів судового захисту і тимчасово зупиняє їх реалізацію до вирішення спору по суті та не є підставою для звільнення позивача від виконання встановленого законом обов`язку після скасування таких заходів у випадку відмови у задоволенні позову.
      Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
      У свою чергу, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони законних інтересів позивача від можливих порушень з боку відповідача для забезпечення позивачу реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на його користь, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
      При цьому, у частині другій статті 150 КАС України законодавчо регламентовано чіткі підстави для вжиття заходів забезпечення позову і правова конструкція цієї норми вимагає встановлення судом на цій стадії лише ймовірності («може») ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
      Водночас, такі ознаки не мають окреслених законодавчих меж та кваліфікуючих критеріїв і в кожній конкретній справі ці поняття є оціночними.
      Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи від 13.09.1989 р., рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами.
      Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.
      При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» (Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
      Тож, перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що позивач, не погоджуючись з прийнятим КДКА м. Києва рішенням від 08.04.2020 № 276 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, реалізувала своє право на звернення до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову у порядку, передбаченому адміністративним процесуальним законодавством.
      При цьому, аналізуючи наявність підстав для забезпечення позову, передбачених частиною другою статті 150 КАС України, адміністративний суд зазначає, що позивач з 2008 року на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 здійснює адвокатську діяльність, реалізуючи тим самим своє конституційне право на працю, на момент вирішення судом першої інстанції питання щодо вжиття заходів забезпечення позову в цій справі в її провадженні, як адвоката, перебувало понад 20-ти справ, у межах яких позивачем укладено договори про надання правової допомоги, що більшість справ, в яких вона надає правову допомогу перебувають на стадії судового розгляду та призначено відповідні засідання, в яких вона, у відповідності до взятих на себе зобов`язань перед клієнтами, повинна здійснити представництво їх інтересів.
      Разом з тим, у відповідності до приписів статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», прийняття КДКА рішення про зупинення права особи на зайняття адвокатською діяльністю автоматично зумовлює припинення її здійснення та розірвання відповідних договорів з клієнтами, що визнається безпосередньо самим відповідачем і на переконання судової колегії є наслідками, які в разі задоволення цього позову в майбутньому буде неможливо усунути та привести правовідносини у попередній стан.
      Крім того, апеляційний суд враховує, що саме від здійснення індивідуальної адвокатської діяльності позивач отримує дохід, який нею задекларований у порядку, визначеному законодавством.
      Зазначені вище обставини у їх сукупності переконують колегію суддів у тому, що невжиття заходів забезпечення позову в цій справі шляхом зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення КДКА може призвести до порушення її конституційного права на працю, суттєво вплинути на майнове становище та ділову репутацію, що істотно ускладнить або навіть унеможливить здійснення ефективного захисту та поновлення її прав і законних інтересів у разі визнання їх судом порушеними та задоволення цього позову.
      При цьому, колегія суддів також враховує висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland), відповідно до яких поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
      При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
      Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права
      Разом з тим, аналізуючи всі доводи апелянта, колегія суддів зазначає, що у своїй заяві про вжиття заходів забезпечення позову в цій справі та в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що оскаржуване нею рішення КДКА є очевидно протиправним, оскільки прийнято, на її переконання, безпідставно, з порушенням відповідної процедури, принципу безсторонності і неупередженості та за її відсутності.
      Однак, апеляційний суд відхиляє зазначені доводи позивача, а також доводи відповідача щодо правомірності такого рішення КДКА, оскільки такі обставини підлягають перевірці судом при розгляді цієї справи по суті, а не на стадії вирішення питання про забезпечення позову.
      При цьому, судова колегія зазначає, що при застосуванні інституту забезпечення позову суд не може встановлювати безпосередньо правомірність/протиправність спірного рішення суб`єкта владних повноважень, а перевіряє лише наявність відповідних ознак, які свідчать про очевидну протиправність, проте в цьому випадку такі ознаки судом апеляційної інстанції не встановлені.
      Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 (справа № 826/16509/18) та від 06.02.2019 (справа № 826/13306/18).
      Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи від 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
      Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.
      При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» (Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
      Крім того, суд також не приймає до уваги доводи апелянта про те, що на її утриманні перебуває мати-пенсіонерка, оскільки, як зазначено безпосередньо позивачем, її мати отримує самостійний власний дохід у розмірі 2000,00 грн.
      Надаючи оцінку всім доводам апелянтів, судова колегія приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
      Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про наявність передбачених частиною другою статті 150 КАС України підстав для забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва від 08.04.2020 № 276 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
      При цьому, судова колегія вважає, що саме такий вид забезпечення позову в цій справі відповідає предмету заявлених ОСОБА_1 позовних вимог та не виходить за межі принципу співмірності, що є оціночним поняттям, яке передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
      Разом з тим, з огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що в даному випадку негативні наслідки, які можуть настати, якщо судом не буде застосовано заходи забезпечення позову в цій справі, переважають над наслідками застосування відповідних заходів, які полягають у тимчасовому невиконанні рішення суб`єкта владних повноважень.
      При цьому, відповідачем не наведено конкретних негативних наслідків, які можуть настати, якщо оскаржуване позивачем рішення КДКА не буде виконуватися до вирішення цієї справи судом по суті заявлених позовних вимог.
      Отже, доводи відповідача щодо порушення принципу співмірності при застосуванні заявленого позивачем заходу забезпечення її позову та порушення балансу інтересів, є безпідставними.
      Доводи відповідача про те, що застосування судом заходів забезпечення позову в цій справі призведе до уникнення позивачем відповідальності, апеляційний суд відхиляє, оскільки зупинення дії спірного рішення КДКА не є підставою для його невиконання в разі, якщо в задоволенні цього позову буде відмовлено.
      Крім того, у контексті аналізу зазначених доводів відповідача колегія суддів відзначає, що в рішення КДКА не вказано кінцевий строк його дії, тобто конкретної дати, до якої зупинено право позивача на здійснення адвокатської діяльності, що також переконує судова колегія в тому, що в разі, якщо в задоволенні цього позову буде відмовлено і, відповідно, заходи забезпечення позову в цій справі - припинені, дія спірного рішення КДКА буде відновлена і таке рішення підлягатиме виконанню.
      Отже, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали було неповно встановлено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову в цій справі.
      Згідно зі ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, ухвала Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року - скасуванню, а заява позивача про забезпечення позову - задоволенню.
      Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
      ПОСТАНОВИВ:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
      Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року - скасувати та ухвалити постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.
      Зупинити дію рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва від 08.04.2020 № 276 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/3957/20.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
      Повний текст судового рішення виготовлено 13 липня 2020 року.
      Головуючий суддя
      Судді
      Джерело: ЄДРСР 90347223
    • By ANTIRAID
      Справа № 753/13205/18 Головуючий в суді І інстанції Лужецька О.Р.
      Провадження № 22ц-824/5030/20 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 червня 2020 року м. Київ
      Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
      головуючого Мельника Я.С.,
      суддів: Іванової І.В., Матвієнко Ю.О.,
      за участі секретаря Гановської А.М.,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення,
      ВСТАНОВИВ:
      У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.
      У подальшому представник ТОВ «Перший інвестиційний клуб» звернувся до місцевого суду із заявою, в якій просив скасувати заходи забезпечення позову, які були вжиті на підставі ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 23 липня 2018 року, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо передачі права користування цією квартирою, права проникнення до неї, проведення ремонтних робіт, реконструкції, перепланування та інших дій по відношенню до цієї квартири, посилаючись на те, що позивачкою не було надано належних доказів щодо наявності наміру відповідача відчужити спірну квартиру, та про те, що відповідачем здійснюються дії, направлені на позбавлення позивачки права власності на квартиру або права користування нею.
      Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2020 року відмовлено у задоволенні цієї заяви про скасування заходів забезпечення позову.
      Не погоджуючись із ухвалою, представник ТОВ «Перший інвестиційний клуб» подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову про скасування заходів забезпечення позову, посилаючись порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з`ясування судом усіх обставин справи.
      У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає зокрема про те, що місцевим судом не було враховано практики Верховного Суду з питань забезпечення позову, а також не взято до уваги, що позивачкою не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності обставин загрози відчуження спірної квартири чи позбавлення позивачки права власності чи користування цим житлом, через що вважає висновок місцевого суду про відсутність підстав для скасування заходів забезпечення позову необґрунтованим.
      Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
      Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Постановляючи ухвалу про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявника є необґрунтованими, оскільки вжиті заходи забезпечення позову до вирішення спору по суті не призводять до обмеження прав відповідача, а слугують лише заходом запобігання можливих порушень прав позивача.
      Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
      Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Перший інвестиційний клуб», в якому просила визнати протиправними дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності на квартиру та визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Перший інвестиційний клуб».
      Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23 липня 2019 року вжито заходів забезпечення позову, накладено арешт на спірну квартиру, заборонено будь-яким третім особам вчиняти будь-які дії щодо передачі права користування нею, проникнення, проведення ремонтних робіт, перепланувань, здачі в оренду, найм тощо.
      Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
      Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд скасовує вжиті заходи забезпечення позову, в тому випадку, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінилися обставини, що зумовили його застосування.
      Відповідно до ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову.
      Відповідно до ст.ст. 2, 13 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали місцевого суду у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заявник ТОВ «Перший інвестиційний клуб» не навів належних доказів того, чим саме порушуються його права цими заходами забезпечення позову у вигляді арешту на квартиру, а також обставин щодо порушення прав ТОВ «Перший інвестиційний клуб» вжитими заходами забезпечення позову у справі також не встановлено, при цьому між сторонами наявний спір щодо права власності на квартиру, і обставини, що зумовили застосування цих заходів, не змінилися, тому місцевий суд постановив обґрунтовану ухвалу про відмову у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову.
      Посилання апелянта на те, що заявником не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, а його доводи ґрунтуються виключно на припущеннях, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, крім того заходи забезпечення позову є тимчасовими і призначені для належного захисту усіх учасників у конкретній справі, тому не спростовують обґрунтованості вжитих заходів забезпечення позову і не можуть бути належною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
      Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, апеляційна скарга не містить.
      Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги та зміст оскаржуваної ухвали не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які, відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.
      Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
      ПОСТАНОВИВ:
      Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2020 року - без змін.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Судді:
      Джерело: ЄДРСР 89871918
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      19 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 644/3116/18
      Провадження № 14-45цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н. П.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року (у складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.)
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової Алли Валентинівни про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності, відновлення запису про державну реєстрацію права власності,
      ВСТАНОВИЛА :
      У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «КБ «Приватбанк»), приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. про витребування належної йому на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 з незаконного володіння АТ «КБ «Приватбанк»; визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. від 04 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за банком; поновлення його права власності на вказану квартиру шляхом скасування відповідного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та відновлення запису про реєстрацію права власності на квартиру за ним.
      На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 23 квітня 2008 року між ним та АТ «КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір № HAE2GK01270156, за умовами якого банк надав йому кредит у розмірі 21 тис. доларів США для придбання квартири АДРЕСА_1 , а на забезпечення виконання кредитного договору того самого дня було укладено договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира.
      Вказував, що до кінця 2014 року він виконував свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, але потім у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем перестав сплачувати щомісячні платежі.
      У листопаді 2016 року він дізнався, що право власності на його квартиру 28 жовтня 2016 року було зареєстровано приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А. В. за банком на підставі статті 37 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV).
      Вважав, що при здійсненні державної реєстрації переходу права власності на квартиру було порушено вимоги законів України «Про нотаріат», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень» та «Про іпотеку».
      Позивач також зазначав, що приватним нотаріусом не враховано положення Закону України № 1304-VII від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), оскільки кредит є споживчим, а тому примусове відчуження квартири без його на те згоди є незаконним.
      Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони в застереженні, що міститься в договорі іпотеки, передбачили передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, що відповідно до статті 37 Закону № 898-IV є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно; приватний нотаріус Бакумова А. В. діяла в межах вимог закону.
      Також суд першої інстанції вказав, що мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом № 1304-VII, не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно. Квартира після реєстрації права власності на неї за банком фактично знаходиться у володінні та користуванні позивача.
      Постановою Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким його позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. № 32221794 від 04 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «КБ «Приватбанк». Поновлено право власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру. Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведення державної реєстрації права власності № 17278893 від 28 жовтня 2016 року про реєстрацію за АТ «КБ «Приватбанк» права власності на спірну квартиру, здійсненої на підставі договору іпотеки № 3985, посвідченого 29 липня 2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю. Відновлено в реєстрі запис про реєстрацію права власності на спірну квартиру за позивачем на підставі договору купівлі-продажу № 1484 від 23 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. У задоволенні позову про витребування спірної квартири з володіння АТ «КБ «Приватбанк» відмовлено.
      Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону № 1304-VII, який передбачає тимчасову заборону на примусове звернення стягнення на нерухоме майно, але вимоги закону залишились поза увагою нотаріуса.
      Судом враховано, що квартиру було передано в іпотеку банку в рахунок забезпечення споживчого кредиту в розмірі 21 тис. доларів США для придбання нерухомості у вигляді цієї самої квартири, площа якої становить 37,1 кв. м, квартира використовується ОСОБА_1 як постійне місце проживання.
      У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, АТ «КБ «Приватбанк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що банк направляв позивачу рекомендованим листом повідомлення-вимогу про порушення зобов`язань за кредитним договором та наслідки в разі невиконання такої вимоги. Однак вказана вимога була проігнорована, а основне зобов`язання залишилося невиконаним.
      Вказує, що дія Закону № 1304-VII стосується виключно стадії виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, цей Закон не регулює порядку вчинення реєстраційних дій державним реєстратором та не може бути правовою підставою для відмови у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії, а також відмови у державній реєстрації. Таким чином, дії банку були правомірними, а положення Закону № 1304-VII не підлягає застосуванню до цих правовідносин.
      Також банк посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц (провадження № 61-155св17), від 21 листопада 2018 року у справі № 640/17931/16-ц (провадження № 61-33342св18), від 28 лютого 2018 року у справі № 727/100801/815-ц (провадження № 61-2394св18).
      Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 24 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до частини четвертої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
      Згідно із частиною п`ятою цієї ж статті суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 березня 2020 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частинами четвертою та п`ятою статті 403 ЦПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), а також оскільки справа містить виключну правову проблему, яка полягає у формуванні єдиної судової практики застосування положень Закону № 1304-VII у спорах щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
      Ухвалу мотивувала тим, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що приватний нотаріус вчинила протиправні дії, зареєструвавши квартиру за банком, порушивши положення Закону № 1304-VII, не відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), яка розглядала цю справу у зв`язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції норм права у подібних правовідносинах. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згодуна яке надано іпотекодавцем.
      Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у справі за аналогічних фактичних обставин,застосованих норм права й подібних правовідносинах дійшла протилежних висновків у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), яка була внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень 19 грудня 2019 року, тобто після ухвалення судового рішення Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
      У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на спірні правовідносини поширюється дія підпункту 1 пункту 1 статті першої Закону № 1304-VII.
      Зробивши певний аналіз норм матеріального права і судової практики, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеногоу вищенаведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року.
      Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що різний підхід до вирішення аналогічних справ за подібних правовідносин одночасно об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду і Великою Палатою Верховного Суду не може сприятидинамічному розвитку судової практики та забезпечити розумну передбачуваність судових рішень.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року справу прийнято до розгляду.
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      Суди встановили, що 23 квітня 2008 року між АТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № HAE2GK01270156, за умовами якого банк надав позивачу кредит у розмірі 21 тис. доларів США для придбання квартири АДРЕСА_1 , на строк до 20 квітня 2018 року, а останній зобов`язався щомісяця згідно з графіком погашення кредиту сплачувати на рахунок банку відповідні кошти. На забезпечення виконання кредитного договору того самого дня між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира.
      Згідно пункту 27 цього договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором банку може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.
      ОСОБА_1 не виконував належним чином свої зобов`язання за договором кредиту, у зв`язку з чим банк листом від 21 вересня 2016 року повідомив його про звернення стягнення на квартиру шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
      28 жовтня 2016 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бакумова А. В. зареєструвала право власності на спірну квартиру за банком на підставі застереження, що міститься в договорі іпотеки відповідно до статті 37 Закону № 898-IV.
      Відповідно до статті 1 цього Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
      За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Стаття 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
      1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
      2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
      3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      У цьому випадку умовами іпотечного договору від 23 квітня 2008 року, зокрема підпунктом 16.7.1 пункту 16.7 договору іпотеки, передбачено, що іпотекодержатель має право, доки він залишається власником заставної, з метою задоволення своїх вимог і в порядку, передбаченому пунктом 22 цього договору, звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані.
      Згідно з пунктом 22 договору іпотеки, який кореспондується зі статтею 35 Закону № 898-IV, у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.
      З наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.
      Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, позивачу ОСОБА_1 було направлено повідомлення про усунення порушень від 21 вересня 2016 року № oE.HA.0.0.0.0/17-2679.
      07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
      - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
      - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
      Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
      Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).
      Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
      Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
      З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Судупогоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що квартира площею 37,10 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 23 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті.
      Отже, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Приватбанк».
      Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Підстави для відступу від цього висновку відсутні.
      Наведені в касаційній скарзі доводи щодо безумовного права іподекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки виходячи зі змісту договору іпотеки незалежно від претензій іпотекодавця, оскільки рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене лише у випадку доведеності факту повного виконання своїх зобов`язань боржником за кредитним договором, спростовуються вищезазначеними вимогами закону.
      Таким чином, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ним фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що постанову Харківського апеляційного суду слід залишити без змін.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
      Постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Н. П. Лященко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 89903954