Постанова ВП-ВС після ЄСПЛ щодо незаконності звільнення у зв'язку з застосуванням люстрації на підставі Закону України "Про очищення влади"


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року

м . Київ

Справа № 809/1649/15

Провадження № 11-99зва20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді -доповідача Гриціва М. І.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

представника позивача - адвоката Авраменка Г. М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року (судді Могила А. Б., Гундяк В. Д., Матуляк Я. П.), ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року (судді Ніколін В. В., Гінда О. М., Качмар В. Я.) та постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2018 року (судді Смокович М. І., Білоус О. В., Стрелець Т. Г.) у справі № 809/1649/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України (правонаступника Міністерства доходів і зборів України), Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (правонаступника Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, Державної податкової інспекції у місті Яремчому Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області) про визнання дій неправомірними, визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів, зобов`язання вчинити дії і

ВСТАНОВИЛА:

1. У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства доходів і зборів України (далі - Міндоходів України), Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області), Державної податкової інспекції у місті Яремчі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - ДПІ у місті Яремчому ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області) про визнання дій неправомірними, визнання незаконними та скасування наказів № 244-О від 25 березня 2015 року, № 87-О від 31 березня 2015 року, поновлення на роботі та стягнення коштів.

На обґрунтування позовних вимог покликався на те, що наказом Міндоходів України від 25 березня 2015 року № 244-О його звільнено з посади начальника ДПІ у місті Яремчому ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області на підставі пункту 72 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VII) у зв`язку з неподанням заяви про проведення перевірки, передбаченої вказаним законом, та декларації про майно, доходи і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік.

Вважає звільнення незаконним, позаяк перебував у відпустці та на лікарняному, що унеможливило вчасне подання заяви про проведення перевірки, передбаченої Законом № 1682-VII, а звільнення його у період тимчасової непрацездатності суперечить нормам КЗпП України.

2. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у позові, суди виходили з того, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Положення Закону № 1682-VII не містять жодних застережень з приводу можливості продовження терміну на подання заяви про проведення перевірки в рамках вказаного Закону у зв`язку з перебуванням особи на лікарняному.

Перебування на лікарняному особи, яка підлягає звільненню, жодним чином не може бути підставою для продовження терміну перебування його на службі, позаяк нормами частини третьої статті 4 Закону № 1682-VII визначено, що звільнення працівника повинно бути вирішено не пізніше як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону.

3. 30 березня 2020 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року та постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2018 року на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалити рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування вимог цієї заяви її автор покликався на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), ухвалене 17 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України» (заява № 58812/15 та інші), у якому ЄСПЛ констатував порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 11 березня 2020 року задовольнив клопотання ОСОБА_1 про передачу заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

4. Ухвалою від 17 березня 2020 року суддя Великої Палати Верховного Суду відкрив провадження за виключними обставинами в адміністративній справі № 809/1649/15, витребував справу з Івано-Франківського окружного адміністративного суду та копію рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України», ухваленого 17 жовтня 2019 року, з її автентичним перекладом українською мовою від Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, а ухвалою від 29 квітня 2020 року призначив справу № 809/1649/15 до розгляду в судовому засіданні на 17 червня 2020 року о 14 годині 30 хвилин у приміщенні Верховного Суду.

5. Сторони у справі не надали відзиву на заяву.

6. Велика Палата Верховного Суду розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами, перевірила викладені доводи і вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

7. Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 363 КАС України заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

Реалізація таких гарантій відбувається шляхом застосування українськими судами під час розгляду справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема в частинах першій та другій статті 6 КАС України.

З огляду на наведене та згідно зі статтею 46 Конвенції й статтею 2 Закону № 3477-IV Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною.

За статтею 41 Конвенції якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

З визначення, наведеного у статті 1, а також зі змісту глави 3 Закону № 3477-IV вбачається, що рішення ЄСПЛ може бути виконане шляхом: виплати стягувачеві грошової компенсації (відшкодування), вжиття додаткових заходів індивідуального характеру та/або вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

Цією ж нормою права передбачено, що відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

Міністерство юстиції України надало копію рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» (яке набуло статусу остаточного 24 лютого 2020 року) разом з його автентичним перекладом українською мовою.

8. Рішенням ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» встановлено порушення пункт 1 статті 6 Конвенції щодо перших трьох заявників та статті 8 Конвенції щодо всіх заявників (Право на повагу до приватного і сімейного життя), а також не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві.

9. Обставини, які встановлені судами, можна коротко викласти таким чином.

Позивач починаючи з 26 квітня 2006 року обіймав посаду начальника Державної податкової інспекції у місті Яремчому Івано-Франківської області, а з 20 лютого 2012 року - в порядку переведення на посаду начальника ДПІ у місті Яремчому ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області.

З метою виконання Закону № 1682-VII, відповідно до Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою, четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563 «Про деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади», та згідно з Планом проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади», затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1025-р, Державна фіскальна служба України видала наказ від 24 лютого 2015 року № 117 про початок перевірок відповідно до цього Закону стосовно керівників, їх перших заступників та заступників керівників територіальних органів Міндоходів у Івано-Франківській області з 12 березня 2015 року.

У зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 у період з 14 лютого по 06 березня 2015 року у відпустці відповідно до наказу ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області № 57-В, а у період з 10 по 25 березня 2015 року на лікарняному ДПІ у місті Яремчому ГУ ДФС в Івано-Франківській області листом від 03 березня 2015 року за № 331/Я/09-18-04/53 направило позивачу для ознайомлення копію наказу Державної фіскальної служби України від 24 лютого 2015 року № 117 «Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» стосовно посадових і службових осіб Міндоходів».

Цим листом роз`яснено також про необхідність подати до податкової інспекції до 09 березня 2015 року написаної власною рукою заяви про проведення перевірки, передбаченої Законом № 1682-VII, та декларації про майно, доходи і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік.

На визначений термін - до 22 березня 2015 року, позивач заяви не подав. Натомість відповідну заяву до голови комісії з реорганізації Міндоходів України, а також ДПІ у місті Яремчому ГУ ДФС в Івано-Франківській області позивач подав 26 березня 2015 року, у відповідь на яку адресат звернення повідомив про те, що заяву на проведення перевірки стосовно нього потрібно було подати до 09 березня 2015 року.

01 квітня 2015 року позивач направив голові комісії з реорганізації Міндоходів України, Голові державної фіскальної служби України заяву про проведення перевірки згідно із Законом № 1682-VII та копію декларації про майно, доходи і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік. Разом із цією заявою та додатками до неї повідомив цих самих посадових осіб про його перебування у період з 10 по 25 березня 2015 року на лікарняному, що, у свою чергу, унеможливило подання у строк до 22 березня 2015 року вказаних заяви та декларації.

25 березня 2015 року Міндоходів України видало наказ № 244-О про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ДПІ у місті Яремчому ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області з підстав, передбачених пунктом 72 частини першої статті 36 КЗпП України та Законом № 1682-VII.

Відповідно до наказу ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області від 31 березня 2015 року № 87-О ОСОБА_1 оголошено наказ Міндоходів України від 25 березня 2015 року № 244-О та звільнено із займаної посади.

22 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Міндоходів України, Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, ДПІ у місті Яремчому ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними, визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів.

Як згадано вище, Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 12 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Рішенням від 17 жовтня 2019 року ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» (заява № 58812/15 та інші; яке набуло статусу остаточного 24 лютого 2020 року) констатував порушення Україною статті 8 Конвенції щодо ОСОБА_1 , а також зобов`язав сплатити 5 000 (п`ять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись на відшкодування моральної шкоди, та 300 (триста) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявникам, як компенсацію судових та інших витрат.

10. ОСОБА_1 26 лютого 2020 року звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року та постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2018 року на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України у зв`язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалити рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

11. У рішенні ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» щодо ОСОБА_1 констатував, що останнього звільнили та застосували до нього обмежувальні заходи, передбачені Законом «Про очищення влади», через подання ним заяви про незастосування до нього Закону «Про очищення влади» із чотириденним запізненням.

Далі Суд розмірковує і висновує, що незрозуміло, чи були б до заявника у будь-якому випадку застосовані заходи Закону «Про очищення влади», якби він подав свою заяву упродовж встановленого строку. Здається, що так, оскільки він обіймав свою посаду у податковій службі у 2010-2014 роках <�…>. Зауваження Уряду свідчать, що Уряд вважав ОСОБА_1 посадовою особою, пов`язаною з урядом Президента В. Януковича, та що у зв`язку із цим Закон «Про очищення влади» був застосовним до нього. Іншими словами, навіть якби він подав заяву упродовж установленого строку, результат для нього, ймовірно, був би таким самим.

Якщо передбачені Законом «Про очищення влади» заходи були застосовані до заявника лише через подання заяви з чотириденним запізненням, навіть якщо в іншому випадку ці заходи до нього не були би застосовні, Суд не може зрозуміти, як такі серйозні заходи могли вважатися пропорційними тривіальному характеру проступку заявника. Ні національні суди, ні Уряд жодним чином цього не пояснили. Особливість ситуації заявника полягала у тому, що на момент закінчення строку для подання заяви він хворів. Жодних аргументів, що затримка та подання ним заяви наступного дня після виписки з лікарні спричинили які-небудь проблеми у контексті загальної перевірки, наведено не було.

Суть відповідної заяви полягала у тому, що посадова особа повідомляла, застосовувалися до неї обмежувальні заходи, передбачені Законом «Про очищення влади», чи ні. Проте у цій справі ніколи не робилося припущення про існування невідомих фактів у кар`єрі [ ОСОБА_1 ], які могли би бути виявлені в його заяві. Безперечно, єдиною можливою підставою для застосування Закону «Про очищення влади» було те, що у 2010-2014 роках він працював у податковій службі, і про це було добре відомо його роботодавцю, якому була подана заява, самій податковій службі. У цьому розумінні у цій справі обов`язок подати заяву відрізнявся від ситуацій, коли такий обов`язок мав на меті викриття певних потенційно прихованих фактів, таких як таємна співпраця зі службами безпеки колишніх тоталітарних режимів (як було, наприклад, з польською люстраційною системою, дослідженою у багатьох рішеннях, у тому числі у згаданих рішеннях у справах «Матиєк проти Польщі» (Matyjek v. Poland), «Бобек проти Польщі» (Bobek v. Poland) та «Лубоч проти Польщі» (Luboch v. Poland)).

Суд не може зрозуміти, як застосування такого серйозного обмежувального заходу через незначну затримку у поданні такої технічної заяви могло вважатися «необхідним у демократичному суспільстві».

Коротко кажучи, не було доведено, що втручання щодо [ ОСОБА_1 ] було необхідним у демократичному суспільстві.

Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо [ ОСОБА_1 ].

12. З контексту рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України», де встановлено порушення статі 8 Конвенції, з урахуванням мети та завдань щодо дотримання високих стандартів захисту прав людини випливає, що найбільш ефективним способом захисту цих прав буде здійснення повторного судового контролю з урахуванням самого рішення (справа «Полях та інші проти України»)

Із встановлених ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» порушень статі 8 Конвенції з урахуванням мети та завдань щодо дотримання високих стандартів захисту прав людини з контексту рішення випливає, що найбільш ефективним способом захисту цих прав буде здійснення повторного судового контролю з урахуванням самого рішення (справа «Полях та інші проти України»).

Наведена обставина в розумінні підпункту «b» підпункту «іі» пункту ІІ Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам № R(2000)2 від 19 січня 2000 року «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного, якщо й не єдиного засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

13. За змістом частини другої статті 368 КАС України справа розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. В суді першої інстанції справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Неявка заявника або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до частини п`ятої статті 368 КАС України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.

14. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Констатовані Судом порушення конвенційних вимог в контексті цієї справи можна усунути шляхом скасування рішення судів всіх інстанцій з направленням справи до суду першої інстанції для ухвалення судового рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України з урахуванням висновків, викладених у рішенні ЄСПЛ (справа «Полях та інші проти України»).

У зв`язку із цим вимоги заявника про скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі за його позовом до Державної податкової служби України (правонаступника Міністерства доходів і зборів України), Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (правонаступника Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, Державної податкової інспекції у місті Яремчому Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області) підлягають задоволенню в частині прохання про скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, але не можуть бути задоволені в частині ухвалення нового - позитивного для нього судового рішення.

Керуючись статтями 243, 250, 344, 356, 359, 361, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року та постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2018 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді : Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

Т . О. Анцупова Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук В. В. Пророк

Ю. Л. Власов Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

В. І. Данішевська О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков О. Г. Яновська

О. Р. Кібенко

Джерело: ЄДРСР 91680868

Link to comment
Share on other sites

Велика палата в цьому рішенні продемонструвала свою упередженість. На мій погляд, зробила це зухвало та цинічно. Не дивлячись на те, що в рішенні ЄСПЛ прямо вказано на незаконність процедур люстрації і необхідності встановлення індивідуальної вини кожної особи, судді з піввідсотковим скасуванням власних позицій обмежились виключно питання пропуску строку подачі відповідної декларації та звільненням особи яка перебувала на лікарняному.

Замість прийняття нового рішення про задоволення вимог судді вирішили перекласти цю відповідальність на нижчі інстанції.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      іменем України
      17 листопада 2021 року
      м. Київ
      Cправа № 1-248/2011
      Провадження № 13-138сво21
      Велика Палата ВерховногоСудуускладі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді - доповідача Єленіної Ж. М.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Холявчука А. А.,
      заявника ОСОБА_1 ,
      захисників Тарахкала М. О., Федорова В. Б.,
      прокурорів Панченка В. М., Саіяну С. Г., Ченківського О. О.,
      розглянула в судовому засіданні заяву захисника Тарахкала Михайла Олександровича в інтересах засудженого ОСОБА_1 про перегляд на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) судових рішень за виключними обставинами і
      ВСТАНОВИЛА:
      Вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2011 року, залишеним без зміни ухвалами Апеляційного суду Хмельницької області від 28 квітня 2012 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 14 лютого 2013 року, ОСОБА_1 було засуджено за частиною першою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді штрафу в розмірі 8500 грн із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, на строк 2 роки.
      ОСОБА_1 було визнано винним у тому, що він, обіймаючи посаду заступника командира військової частини А4127, будучи службовою особою, наділеною повноваженнями з виконання організаційно-розпорядчих функцій, діючи з корисливих мотивів, використовуючи службове становище одержав хабар від ОСОБА_2 .
      Як установив місцевий суд, на початку травня 2011 року в м. Шепетівці Хмельницької області у своєму службовому кабінеті ОСОБА_1 запропонував солдату ОСОБА_2 посприяти за 800 грн винагороди в отриманні останнім матеріальної допомоги в розмірі 1170 грн, із чим той погодився.
      Використовуючи свої службові повноваження, ОСОБА_1 4 травня 2011 року звернувся до командира військової частини з проханням задовольнити рапорт ОСОБА_2 про надання допомоги. У цей же день командир військової частини видав наказ про виплату ОСОБА_2 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
      Після зарахування коштів на картку ОСОБА_2 до нього неодноразово, у тому числі 23 травня 2011 року через ОСОБА_3 , звертався ОСОБА_1 , котрий наполягав на виконанні попередньої домовленості про винагороду. Уранці 25 травня 2011 року ОСОБА_2 через ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 раніше обумовлені 800 грн, які о 9:55 год було виявлено й вилучено правоохоронцями під час огляду службового кабінету засудженого.
      Вважаючи засудження несправедливим, ОСОБА_1 звернувся до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа).
      ЄСПЛ у своєму рішенні від 24 червня 2021 року в справі «Галамай проти України» (заява № 44801/13), яке набуло статусу остаточного, установив порушення Україною пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і присудив заявнику 1800 євро відшкодування моральної шкоди.
      Як зазначив Суд, з моменту початку огляду службового кабінету ОСОБА_1 правоохоронні органи фактично поводилися з ним як із підозрюваним і з цього часу він набув право на кваліфіковану юридичну допомогу; хоча ОСОБА_1 не відмовлявся від послуг захисника, адвоката не було допущено без вагомих причин до огляду місця події, що призвело до порушення конвенційного права заявника за підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.
      За висновками ЄСПЛ, аргументи ОСОБА_1 про безпідставне позбавлення його юридичної допомоги під час огляду службового кабінету залишились без ретельної перевірки суду, який обмежився посиланням на відповідність процедури слідчої дії вимогам національного законодавства. Встановлюючи відсутність вагомих причин на обмеження права заявника, Суд зазначив, що згідно з висновками національних судів справа стосувалася незначної суми коштів і по суті неналежних методів фінансування підготовки офіційного святкування, а не більш серйозних аспектів корупції посадових осіб. При цьому одержані під час такого огляду пояснення заявника щодо походження виявлених коштів, суд використав у вироку як частину доказової бази. ЄСПЛ зауважив, що допущені на початку досудового розслідування процедурні недоліки не було виправлено під час кримінального провадження. Тому порушено право ОСОБА_1 на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції.
      Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, захисник Тарахкало М. О. звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд згаданих вироку й ухвал апеляційного та касаційного судів щодо ОСОБА_1 за виключними обставинами на підставі пункту другого частини третьої статті 459 КПК.
      За твердженням захисника, констатовані у цій справі порушення конвенційних прав заявника слугують правовими підставами для скасування оспорюваних судових рішень і постановлення виправдувального вироку.
      Як вважає сторона захисту, покладені в основу обвинувального вироку фактичні дані, що містяться в протоколі огляду місця події від 25 травня 2011 року (у тому числі зафіксовані у цьому документі пояснення засудженого щодо походження виявлених грошей, вилучені за результатами огляду кошти та змиви з рук засудженого); у протоколах допиту ОСОБА_1 як підозрюваного від 26 травня 2011 року, як обвинуваченого від 03 червня 2011 року; у показаннях свідка ОСОБА_4 , а також висновок криміналістичної експертизи грошових купюр; речові докази (два марлевих тампони, серветка, за допомогою яких проводилися змиви з рук засудженого), є недопустимими, оскільки їх було здобуто з порушенням права ОСОБА_1 на захист. Водночас захисник зауважує, що виключення наведених доказів потребує надання нової оцінки іншим за правилами кримінального процесуального закону.
      Крім того, захисник ставить під сумнів достовірність показань свідка ОСОБА_3 через наявність у них протиріч щодо обставин передачі грошей та особисту зацікавленість останнього.
      Також у заяві наголошується на відсутності у ОСОБА_1 корисливого мотиву, адже виявлені кошти призначалися для організації святкування ювілею військової частини.
      У судовому засіданні засуджений та його захисники підтримали подану заяву, прокурори вважали, що її слід задовольнити частково, а оспорювані судові рішення підлягають зміні шляхом виключення з них окремих доказів винуватості засудженого як недопустимих.
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали кримінальної справи, рішення ЄСПЛ у справі «Галамай проти України», перевіривши доводи, викладені у заяві, Велика Палата дійшла висновку, що подана заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Ратифікувавши Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції (стаття перша Конвенції).
      Відповідно до частини першої статті 46 Конвенції та статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини (далі Закону № 3477- IV) рішення ЄСПЛ є обов`язковими для виконання державою.
      У статті 1 Закону № 3477-IV визначено, що виконання рішення ЄСПЛ передбачає, у тому числі, вжиття додаткових заходів індивідуального характеру.
      Додатковими заходами індивідуального характеру (стаття 10 Закону № 3477-IV) є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який потерпіла сторона мала до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
      Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
      У поданій захисником заяві йдеться про виконання рішення ЄСПЛ щодо ОСОБА_1 шляхом застосування додаткових заходів індивідуального характеру.
      Комітет Міністрів Ради Європи у Рекомендації державам-членам від 19 січня 2000 року № R(2000)2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» зазначив, що повторний розгляд справи, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується до застосування, особливо: коли потерпіла сторона й далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні; наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту та які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      За змістом прийнятого на користь ОСОБА_1 рішення ЄСПЛ у ньому встановлено, що в основі порушень Конвенції лежали саме суттєві процедурні помилки під час досудового розслідування, які зумовили несправедливість судового розгляду.
      За матеріалами справи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 вирішальною мірою ґрунтується на даних, відображених у згаданому протоколі огляду місця події, у тому числі зафіксованих у ньому пояснень ОСОБА_1 ; інформації про виявлення на його руках слідів спеціальної речовини та про зняття змивів із рук засудженого; на висновку криміналістичної експертизи.
      Між тим, як установив ЄСПЛ у своєму рішенні, перелічені докази було зібрано з порушенням права засудженого на захист, а національні суди, розглянувши його скарги, лише вказали, що ситуація відповідала національному законодавству, проте не оцінили впливу зібраних доказів у справі.
      Крім того, як зазначив ЄСПЛ, зафіксовані у протоколі огляду місця події показання заявника є зізнавальними й суттєво вплинули на його позицію. Тому констатоване порушення набуло більшого значення, враховуючи брак інших прямих доказів вини останнього; виявлення помічених коштів або ймовірність контакту рук заявника з ними не могли бути таким доказом, оскільки національні суди встановили, що кошти були призначені для підготовки святкування. Єдиним викривальним елементом було те, що заявник чинив тиск на ОСОБА_2 , аби той здав їх, що підтверджується лише показаннями останнього і свідка ОСОБА_3 . Тому суб`єктивне ставлення заявника до ролі свідка ОСОБА_3 у подіях, вказане у протоколі огляду місця події, є особливо важливим.
      Наведеного не було враховано при постановленні оспорюваного вироку та його перегляді в порядку апеляційної процедури.
      Попри те, що у поданих апеляційних скаргах сторона захисту, посилаючись на істотне порушення норм матеріального та процесуального права, категорично заперечувала обґрунтованість засудження ОСОБА_1 , просила скасувати обвинувальний вирок і закрити кримінальну справу, апеляційний суд усупереч вимогам статтей 365, 377 КПК 1960 року ретельно не перевірив й в ухвалі не спростував усіх доводів скаржників. Цей суд формально здійснив провадження, що суперечить приписам ст. 2 вказаного Кодексу (завдання кримінального судочинства). Суд касаційної інстанції не зважив на допущені порушення закону та не усунув їх.
      За таких обставин рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій не можна залишити в силі і вони як постановлені з істотним порушенням вимог КПК підлягають скасуванню.
      У контексті викладеного, виходячи з характеру (змісту) констатованих ЄСПЛ порушень у цій справі, адекватним способом поновлення права ОСОБА_1 на справедливий суд є повторний її розгляд. Оскільки Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості безпосередньо досліджувати докази та в умовах обмеженого перегляду оцінити вплив доказів, здобутих з порушенням права на захист на решту фактичних даних, їх переконливість та достовірність, справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.
      При новому розгляді апеляційній інстанції як суду не лише права, а й факту належить ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей, у тому числі, за необхідності, шляхом проведення судового слідства, перевірити доводи, викладені в апеляційних скаргах, і з урахуванням висновків ЄСПЛ ухвалити справедливе рішення.
      Таким чином, подану захисником Тарахкалом М. О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 заяву про перегляд на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК судових рішень за виключними обставинами належить задовольнити частково.
      Керуючись статтями 400-21, 400-22, частиною другою статті 379 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      Заяву захисника Тарахкала М. О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України задовольнити частково.
      Ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 28 квітня 2012 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 лютого 2013 року щодо ОСОБА_1 скасувати і направити справу на новий апеляційний розгляд.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Суддя-доповідач В. С. Князєв Ж. М. Єленіна Судді:Т. О. Анцупова В. В. Британчук Ю. Л. Власов І. В. Григор`єва О. С. Золотніков Л. Й. Катеринчук Г. Р. Крет К. М. ПільковО. Б. Прокопенко В. В. Пророк Л. І. Рогач О. М. Ситнік В. М. Сімоненко І. В. Ткач С. П. Штелик
      Головуючий Суддя-доповідач В. В.Князєв Ж. М. Єленіна Судді:Т. О. Анцупова В. В. Британчук Ю. Л. Власов І. В. Григор`єва О. С. Золотніков Л. Й. Катеринчук Г. Р. Крет К. М. ПільковО. Б. Прокопенко В. В. Пророк Л. І. Рогач О. М. Ситнік В. М. Сімоненко І. В. Ткач С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 101584597
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      23 листопада 2021 року
      м. Київ
      Справа № 761/31233/14-ц
      Провадження № 14-166 звц 21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Штелик С. П.,
      розглянула у порядку письмового провадження справу, відкриту за заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами
      ухвали Апеляційного суду міста Києва від 17 грудня 2014 року
      у справі за поданням старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л. В. про винесення ухвали про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - ОСОБА_1 , за межі України без вилучення паспортного документа.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Короткий зміст поданням державного виконавця
      1. У жовтні 2014 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Кушнір Л. В. (далі - державний виконавець) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із поданням, у якому просив винести ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за виконавчим провадженням - ОСОБА_1 за межі України.
      2. Подання мотивоване тим, що 23 червня 2014 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа № 639/8309/13-ц від 12 березня 2014 року, виданого Жовтневим районним судом м. Харкова про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором. Боржнику встановлений строк на самостійне виконання рішення суду, однак у зазначений строк рішення боржником не виконане. Також на адресу боржника державний виконавець направляв вимогу, яку боржник не виконав, про причини невиконання рішення - не повідомив.
      3. На думку державного виконавця, боржник всіляко ухиляється від виконання рішення суду. Станом на день звернення до суду із цим поданням рішення суду боржником не виконано. Зазначав, що наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, є підставою для обмеження його у праві виїзду за межі України.
      4. Зазначав, що відповідно до пункту 18 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.
      (2) Короткий зміст судових рішень
      5. Ухвалою від 30 жовтня 2014 року Шевченківський районний суд м. Києва відмовив у задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за виконавчим провадженням ОСОБА_1 за межі України.
      6. Суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем не доведено того, що боржник ухиляється від зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, а також що сама по собі наявність у боржника невиконаних зобов`язань не є тотожним із тим, що він ухиляється від них, як це передбачено статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».
      7. Ухвалою від 17 грудня 2014 року Апеляційний суд міста Києва ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2014 року скасував та постановив власну, якою подання державного виконавця задовольнив, ОСОБА_1 тимчасово обмежив у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 05 лютого 2014 року, на підставі якого 12 березня 2014 року було видано виконавчий лист № 639/8309/13-ц. Це рішення стало остаточним.
      8. Апеляційний суд своє рішення мотивував тим, що ОСОБА_1 був належним чином проінформований про порушене проти нього виконавче провадження і що протягом більш як чотирьох місяців він не вчиняв жодних дій, щоб погасити борг навіть частково, та вважав, що інших дієвих методів впливу на боржника виконати рішення суду не існує.
      9. У травні - червні 2015 року заявник двічі звертався до судів з метою домогтися скасування тимчасового обмеження на виїзд з території України, яке було винесене проти нього. Його клопотання були відхилені Шевченківським районним судом Києва та Київським апеляційним судом на тій підставі, що відповідно до чинного на той час законодавства не було передбачено вирішення судом питання про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за кордон і що таке обмеження може бути скасоване лише з підстав повного погашення заборгованості.
      (3) Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
      10. У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Європейського суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ) із заявою № 5170/15, у якій скаржився переважно за статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на задоволення судом апеляційної інстанції подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Заявник зазначав, що державний виконавець не вжив альтернативних заходів щодо виконання рішення від 05 лютого 2014 року, перш ніж подавати клопотання про тимчасове обмеження у його праві на виїзд за межі України. Він також оскаржував доводи щодо невиконання свого зобов`язання з погашення боргу за кредитним договором, а також стверджував, що тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України не підлягає перегляду національними судами і не може бути скасоване з інших підстав, крім повного відшкодування належних сум, а тому таке обмеження не можна вважати співмірним. Таким чином, введена для заявника заборона на виїзд з території України є автоматичним безстроковим заходом, що не передбачає можливості періодичного перегляду її необхідності і пропорційності.
      11. 11 травня 2021 року ЄСПЛ ухвалив рішення (набуло статусу остаточного 11 серпня 2021 року) у справі «ОСОБА_1 проти України» (далі - Рішення), яким постановив, таке.
      11.1. Було порушено статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції.
      11.2. Держава-відповідач повинна сплатити на користь заявника 1 000 євро моральної шкоди та 850 євро компенсації судових та інших витрат.
      11.3. Відхилити решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
      12. ЄСПЛ дійшов висновку, що хоча рішення про обмеження на виїзд за межі України відповідало судовій практиці та національним законам у редакції на момент винесення такого рішення, проте не могло бути переглянуте з інших підстав, крім повного погашення боржником грошової заборгованості за кредитним договором, що свідчить про порушення статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.
      (4) Рух заяви про перегляд судового рішення
      13. 30 серпня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали Апеляційного суду міста Києва від 17 грудня 2014 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), тобто у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
      14. Як на підставу для перегляду за виключними обставинами зазначеного вище судового рішення заявник посилається на рішення, ухвалене ЄСПЛ 11 травня 2021 року у справі «ОСОБА_1 проти України» (заява № 5170/15).
      15. Частиною третьою статті 425 ЦПК Українивстановлено, що заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати.
      16. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року відкрито провадження у зазначеній справі за виключними обставинами.
      17. 08 листопада 2021 року з Міністерства юстиції України надійшла копія Рішення разом з його автентичним перекладом українською мовою.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала заяву
      18. Заявник вважає, що рішення ЄСПЛ від 11 травня 2021 року у справі «ОСОБА_1 проти України» (заява № 5170/15) є доказом наявності виключних обставин у справі № 22-ц/796/15309/2014, оскільки ЄСПЛ встановив, що до заявника були застосовані заходи, які не були достатньо обумовлені та котрі не могли бути переглянуті або переглянуті до спливу строку повної оплати, що свідчить про порушення статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.
      19. У своїй заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 17 грудня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л. В. про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за виконавчим провадженням - ОСОБА_1 за межі України - відмовити.
      20. Просить скасувати обмеження, накладені ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17 грудня 2014 року по справі № 22-ц/796/15309/2014 на ОСОБА_1 , а саме скасувати тимчасові обмеження у праві його виїзду за межі України до виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 05 лютого 2014 року, на підставі якого 12 березня 2014 року було видано виконавчого листа № 639/8309/13-ц.
      (2) Позиції інших учасників справи
      21. Інші учасники справи позицію щодо заяви про перегляд судового рішення не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      22. Учасники справи, які були повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не з`явилися. ОСОБА_1 подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Тому розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків ЄСПЛ
      23. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача та з дотриманням передбачених законодавством меж і підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами, а саме у зв`язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення останньою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, - дійшла таких висновків стосовно аргументів позивача, викладених у заяві про перегляд судових рішень.
      24. Відповідно до статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) і статті 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
      25. У главі 3 Закону № 3477-IV передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.
      26. Згідно зі статтею 41 Конвенції якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї, і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
      27. У рішенні у справі «ОСОБА_1 проти України» ЄСПЛ вказав, що в цьому випадку не оскаржується той факт, що рішення від 05 лютого 2014 року не було виконано добровільно. Однак, оскільки заявник оскаржує висновки національних судів про те, що він ухилявся від приведення до виконання цього рішення, суд знову вказує, що він, як правило, не зобов`язаний замінювати внутрішні суди. Відповідно до статті 19 Конвенції її завдання полягає в забезпеченні дотримання договірними державами своїх зобов`язань за Конвенцією. Враховуючи допоміжний характер системи Конвенції, вона не повинна розглядати фактичні або правові помилки, можливо вчинені судом, якщо тільки вони порушують права і свободи, гарантовані Конвенцією, і якщо оцінка, якою керувалися національні суди, є явно довільною (Василяускас проти Литви [ГК], № 35343/05, § 160, ЄСПЛ 2015).
      28. ЄСПЛ зазначав, що висновки національних судів, які задовольнили клопотання державного виконавця і заборонили ОСОБА_1 залишати територію, встановивши, що він не зміг повернути грошові кошти, хоча і можуть бути суперечливими, проте вони не є явно необґрунтованими і відповідають Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» в редакції, чинній на час ухвалення такого рішення. Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що заборона на виїзд з території України, введена заявнику, відповідала вимогам внутрішнього законодавства.
      29. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими щодо виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
      30. Звертаючись із заявою про перегляд судового рішення, позивач порушив питання про забезпечення йому на підставі рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_1 проти України» права на такий захід індивідуального характеру, як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum).
      31. Згідно з частиною третьою статті 10 Закону № 3477-IV відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
      32. Отже, застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною.
      33. Для цього слід враховувати Рекомендацію № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо тоді:
      33.1. Коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.
      33.2. Коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      34. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
      35. У рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, чи з самого рішення ЄСПЛ можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі.
      36. Якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов`язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.
      37. У Рішенні ЄСПЛ визнав обґрунтованою скаргу позивача лише в частині неможливості перегляду і скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України з інших підстав, крім повного відшкодування належних сум, що свідчить про порушення статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.
      38. Крім того, з Рішення не можна зробити висновок про те, що встановлені ЄСПЛ порушення можна виправити лише через повторний розгляд справи, тобто не можна зробити висновок про те, що зміст ухвалених у справі судових рішень суперечить Конвенції або що в основі визнаного ЄСПЛ порушення лежали допущені судами під час розгляду справи суттєві процедурні помилки, які поставили під серйозний сумнів результат такого розгляду.
      39. Разом із тим в Рішенні ЄСПЛ вказав, що бере до уваги редакцію цивільного кодексу від 03 липня 2018 року, якою статтю 441 ЦПК України було доповнено пунктами, відповідно до яких суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника; цю заяву суд розглядає у десятиденний строк; ухвала за результатами розгляду цієї заяви може бути оскаржена; відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність такого скасування.
      40. Однак ЄСПЛ визнав, що така редакція ЦПК України відбулася після подій, що слугували підставою звернення ОСОБА_1 до ЄСПЛ, та дійшов висновку, що українська влада не виконала зобов`язання, що випливає зі статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і присудила справедливу сатисфакцію.
      41. ЄСПЛ не вказав на необхідність вжиття державою додаткових до присудженої ним справедливої сатисфакції заходів індивідуального характеру. Крім того, з Рішення не можна зробити висновок про те, що встановлені ЄСПЛ порушення можна виправити лише через повторний розгляд справи, тобто не можна зробити висновок про те, що зміст ухвалених у справі судових рішень суперечить Конвенції або що в основі визнаного ЄСПЛ порушення лежали допущені судами під час розгляду справи суттєві процедурні помилки, які поставили під серйозний сумнів результат такого розгляду, натомість вказав саме на порушення в частині неможливості оскарження заявником відповідно до чинної на той час редакції ЦПК України судового рішення про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України з інших підстав, крім виконання судового рішення.
      42. Доводи заяви про перегляд судових рішень щодо незгоди позивача з установленими під час розгляду цієї справи фактичними обставинами, а також стосовно потреби перевірити наявні у матеріалах справи докази та надати їм правову оцінку не стосуються Рішення ЄСПЛ, а отже, перебувають поза межами визначеного пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України предмета перегляду судових рішень і не можуть бути підставою для скасування цих рішень.
      43. З огляду на вказане, враховуючи характер констатованих ЄСПЛ порушень Україною зобов`язань за Конвенцією та присуджену ним справедливу сатисфакцію, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заявник може відновити порушені права відповідно до процедури, визначеної чинним законодавством України, зокрема, шляхом подання заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України відповідно до статті 441 ЦПК України.
      44. Тому відсутні законні підстави для застосування такого додаткового заходу індивідуального характеру, як повторний розгляд справи позивача, зокрема відсутні підстави для скасування за виключними обставинами за пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України ухвали Апеляційного суду від 17 грудня 2014 року.
      (2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень
      45. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі (пункт 1 частини третьої статті 429 ЦПК України).
      46. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду вважає заяву про перегляд судових рішень необґрунтованою та відмовляє в її задоволенні.
      Керуючись частиною другою, статтею 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      постановила:
      Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали Апеляційного суду міста Києва від 17 грудня 2014 року у справі за поданням старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л. В. про винесення ухвали про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - ОСОБА_1 , за межі України без вилучення паспортного документа.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      /підпис/
      В. В. Пророк
      Судді: /підпис/
      Т. О. Анцупова
      /підпис/
      В. С. Князєв
      /підпис/
      В. В. Британчук
      /підпис/
      Г. Р. Крет
      /підпис/
      Ю. Л. Власов
      /підпис/
      К. М. Пільков
      /підпис/
      І. В. Григор`єва
      /підпис/
      О. Б. Прокопенко
      /підпис/
      М. І. Гриців
      /підпис/
      Л. І. Рогач
      /підпис/
      Д. А. Гудима
      /підпис/
      О. М. Ситнік
      /підпис/
      В. І. Данішевська
      /підпис/
      В. М. Сімоненко
      /підпис/
      Ж. М. Єленіна
      /підпис/
      С. П. Штелик
      /підпис/
      О. С. Золотніков
      /підпис/
      Джерело: ЄДРСР 101473379
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 вересня 2021 року
      м . Київ
      Справа № 1-421/10
      Провадження № 13-35зво21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді -доповідача Крет Г. Р.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Дегтяр Л. О.,
      заявника ОСОБА_1 ,
      захисника (у режимі відеоконференції) Черкаса В. М.,
      прокурора Антонець О. В.
      розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 жовтня 2010 року, ухвали Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2010 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2011 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
      встановила:
      Зміст оскаржених рішень національних судів і встановлені обставини справи
      1. Вироком Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2010 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2011 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 369 Кримінального кодексу України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.
      2. ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, дізнавшись від потерпілого ОСОБА_2 про його затримання працівниками міліції за підозрою у вчиненні злочину у період з 25 січня по 06 лютого 2006 року, з метою використати вказані обставини в особистих корисливих цілях і заволодіти шляхом обману та зловживання довірою чужим майном - грошовими коштами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в сумі 10 000 доларів США, що в еквіваленті національної валюти становило 50 050 грн, вчинив підбурювання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до давання хабаря через нього посадовим особам прокуратури та суду.
      3. 06 лютого 2006 року в 13:55 в приміщенні нотаріальної контори, що знаходиться у м. Маріуполі по проспекту Будівельників, 141, ОСОБА_1 , зловживаючи довірою потерпілих, не маючи наміру передавати вказану суму коштів посадовим особам правоохоронних органів, вчинив замах на незаконне заволодіння майном потерпілих, отримавши від ОСОБА_3 10 000 доларів США, що в еквіваленті національної валюти становило 50 050 грнта є великим розміром, проте довести до кінця свій злочинний умисел не зміг з підстав, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівниками правоохоронних органів.
      Зміст рішення Європейського суду з прав людини
      4. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 17 грудня 2020 року у справі «Карташов проти України» (заява № 66362/11), яке набуло статусу остаточного 17 березня 2021 року (далі - рішення), констатовано порушення судом першої інстанції пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо ОСОБА_1 .
      5. Констатувавши відповідне порушення, Суд виходив із того, що під час постановлення щодо заявника обвинувального вироку вирішальне значення мали показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (оскільки у кримінальній справі вони були у статусі потерпілих, то надалі по тексту застосовуватиметься термін «потерпілі»), які були єдиними безпосередніми свідками протиправної діяльності, у вчиненні якої обвинувачувався заявник, а, після виключення даних, зафіксованих у виді відеофонограми розмов, одержаних у результаті проведення оперативно-розшукових заходів, з матеріалів справи, інших прямих доказів, окрім показань цих осіб, не було (пункт 36 рішення).
      6. Склад суду першої інстанції повністю змінився, і новий склад жодного з потерпілих не допитав (пункт 37 рішення).
      7. Оцінюючи причини неявки потерпілих у судове засідання, ЄСПЛ зазначив, що головною причиною була їхня відмова давати показання. Це було їхнє право згідно з національним законодавством (пункти 24 і 25), і тому суд першої інстанції не міг змусити їх давати показання. Також Суд не погодився з тим, що повне звільнення від обов`язку давати показання, яке національне законодавство надає потерпілим тільки з огляду на їхній офіційний процесуальний статус, було вагомою причиною з точки зору Конвенції. Як зазначив Суд, у цій справі не було наведено жодних конкретних причин для звільнення потерпілих від обов`язку давати показання (пункт 38 рішення).
      8. Навіть якщо суд згідно з національним законодавством не міг примусити потерпілих давати показання, суддя, яка повторно розглядала справу, не пояснила, чому, незважаючи на незрозуміле ухилення потерпілих від надання показань, вона все одно була готова покладатися на їхні попередні показання, хоча ніколи не бачила їх особисто (пункт 39 рішення).
      9. З огляду на принципову зміну у доказовій базі, яка сталася під час нового судового розгляду, та відсутність поважної причини неявки потерпілих, наявність протоколів судових засідань з їхніми показаннями, наданими під час попереднього судового розгляду, не була достатньою гарантією для збереження загальної справедливості судового розгляду (пункт 41 рішення).
      10. ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна сплатити на користь ОСОБА_1 3 600 (три тисячі шістсот) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
      Позиція заявника й інших учасників судового провадження
      11. У заяві про перегляд судових рішень заявник, на підставі констатованого ЄСПЛ у справі «Карташов проти України» порушення національними судами пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції щодо нього, ставить питання про скасування вироку і ухвал судів апеляційної та касаційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд. На обґрунтування своїх вимог наводить аргументи, аналогічні викладеним у рішенні ЄСПЛ.
      12. У судовому засіданні заявник та його захисник підтримали позицію, викладену у заяві.
      13. Прокурор вважав за необхідне задовольнити заяву частково, скасувати ухвали Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2010 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2011 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Позиція Великої Палати та мотиви ухвалення постанови
      14. Держава Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).
      15. Відповідно до статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення Суду, в якому вона є стороною.
      16. Главою 3 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) передбачено, що констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконане шляхом виплати компенсації, вжиття заходів індивідуального та/або загального характеру.
      17. Згідно зі статтею 10 цього Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції та протоколів до неї; б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
      18. Комітет Міністрів Ради Європи у Рекомендації державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000)2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» зазначив, що повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:
      - коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      -коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції; б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      19. Згідно з послідовною практикою ЄСПЛ необхідним елементом справедливості судового провадження є наявність в обвинуваченого можливості реалізувати своє право за підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції шляхом безпосереднього допиту свідка в присутності судді, який ухвалює остаточне рішення у справі.
      20. ЄСПЛ зазвичай констатує порушення принципу безпосередності у випадках, коли склад суду повністю змінювався, однак новий склад суду не допитував свідків обвинувачення (пункти 49-50 рішення від 12 березня 2020 року у справі «Черніка проти України»; пункти 35-38 рішення від 25 липня 2019 року у справі «Сванідзе проти Грузії»; пункти 44-48 рішення від 07 березня 2017 року у справі «Церовшек та Божичнік проти Словенії»; пункти 70-73 рішення від 21 квітня 2009 року у справі «Гутеан проти Румунії»).
      21. Водночас відповідно до сформованих ЄСПЛ правових позицій сам по собі факт використання національним судом як допустимих доказів показань свідків без допиту їх у судовому засіданні не є безумовною підставою для визнання судового провадження несправедливим. Для оцінки в означених випадках процедури розгляду справи з точки зору дотримання вимог статті 6 Конвенції Суд розробив загальні критерії, зміст яких викладено в рішеннях у справах «Аль-Хаваджа та Тахері проти Сполученого Королівства» від 15 грудня 2011 року (пункти 119-147), «Шачашвілі проти Німеччини» від 15 грудня 2015 року (пункти 110-131), «Боєць проти України» від 30 січня 2018 року (пункти 74-76).
      22. Наведені критерії полягають у з`ясуванні таких питань: чи існували достатні підстави для неявки свідка в судове засідання та визнання допустимими доказами показань відсутнього свідка; чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для засудження, достатньо вагомою, щоб визнання їх допустимим доказом могло створити перешкоди для сторони; чи існували достатні врівноважуючі фактори, в тому числі надійні процесуальні гарантії, здатні компенсувати недоліки, з якими зіткнулася сторона захисту у зв`язку з неможливістю перевірки показань у судовому засіданні (рішення у справах «Шачашвілі проти Німеччини», «Черніка проти України»).
      23. Розкриваючи коло врівноважуючих факторів, Суд до їх числа відносить заходи, здатні забезпечити справедливу та належну оцінку достовірності показань (пункт 75 рішення у справі «Боєць проти України» від 30 січня 2018 року). Одним з таких урівноважуючих заходів ЄСПЛ визнає можливість допиту стороною захисту свідка, котрий у подальшому не з`явився в судове засідання, під час досудового слідства в ході процесуальних дій, зафіксованих із застосуванням відеозапису (пункт 130 рішення у справі «Шачашвілі проти Німеччини»; пункти 19, 50 рішення у справі «Чмура проти Польщі» від 03 квітня 2012 року).
      24. Сформовані практикою ЄСПЛ правила реалізації права обвинуваченого за підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції узгоджуються з нормами національного кримінально-процесуального закону, які діяли на час розгляду судом справи і постановлення вироку.
      25. Зокрема, відповідно до закріплених у статті 257 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) принципів безпосередності й усності судового розгляду суд першої інстанції при розгляді справи повинен був безпосередньо дослідити докази, в тому числі допитати свідків.
      26. Відповідно до статті 308 КПК 1960 року потерпілий допитувався за правилами допиту свідків. Загальний порядок допиту свідка встановлювався статтями 302, 303 цього Кодексу.
      27. Як виняток із загального правила щодо необхідності безпосереднього допиту свідка в судовому засіданні, відповідно до статті 306 КПК 1960 року, виключно у випадках, передбачених законом передбачалось оголошення судом показань свідка, даних під час досудового слідства. Згідно з пунктом 2 частини першої зазначеної статті в разі неприбуття свідка до суду дослідження його показань, даних слідчому, прокурору, допускалося лише в разі, якщо явка цієї особи з тих або інших причин неможлива. Поважними причинами, що зумовлюють таку неможливість, могли визнаватися обставини, які об`єктивно перешкоджали свідку з`явитися в судове засідання впродовж тривалого часу, - тяжка хвороба, смерть, переїзд за кордон на постійне проживання, війна, стихійне лихо, інша надзвичайна ситуація тощо.
      28. Хоч оцінка конкретних обставин як поважних чи неповажних причин неприбуття особи й залежно від цього - прийняття рішення про оголошення її показань, даних на попередній стадії процесу, чи забезпечення безпосереднього сприйняття свідчень становили дискреційні повноваження суду, однак існування відповідних обставин належало до предмета перевірки під час судового розгляду і мало підтверджуватися доказами. В інших випадках неприбуття свідка суд зобов`язаний був діяти відповідно до вимог статей 70, 71 КПК 1960 року, тобто вживати визначених цими статтями заходів для його допиту в судовому засіданні, в тому числі шляхом примусового приводу і притягнення до відповідальності за неявку до суду без поважних причин.
      Правові наслідки конвенційних порушень, констатованих ЄСПЛ у цій справі
      29. Рішення ЄСПЛ у справі «Карташов проти України» набуло статусу остаточного згідно з пунктом 2 статті 44 Конвенції.
      30. Зазначене рішення спонукає до висновку, що в основі визнаного ЄСПЛ порушення Україною конвенційних зобов`язань лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат судового провадження щодо ОСОБА_1 і є підставами для нового розгляду справи з метою відновлення порушених прав заявника.
      31. Зокрема, як убачається з вироку і взято до уваги Судом, в основу висновків суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, було покладено показання потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
      32. Однак показань жодної із наведених осіб суд, який постановив оскаржуваний вирок, безпосередньо не дослідив. Для забезпечення явки цих осіб суд неодноразово виносив постанови про їх примусовий привід. Однак відповідні судові доручення правоохоронними органами виконані не були, і вжиття уповноваженими службовими особами всіх необхідних і можливих заходів для їх виконання з матеріалів справи не вбачається. Обставин, які б об`єктивно унеможливлювали прибуття до суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , під час судового розгляду встановлено не було.
      33. Натомість на підставі статті 306 КПК 1960 року в судовому засіданні лише були оголошені їх показання, дані під час досудового слідства, в тому числі на очних ставках із заявником. Сторона захисту спочатку не заперечувала проти оголошення показань вказаних осіб, але після цього, через виявлені суперечності, наполягала на їх виклику і допиті. Однак, судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні відповідного клопотання (т. 4, а. с. 204).
      34. Наведене свідчить про те, що суд не використав усіх процесуальних можливостей для допиту ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судовому засіданні. ЄСПЛ наголошує, що за відсутності доказів поважних причин неприбуття вказаних осіб суд без достатніх підстав обмежився оголошенням їх показань під час досудового слідства (пункти 36 - 39 рішення).
      35. За таких обставин Суд акцентував увагу, що після виключення даних, зафіксованих у виді відеофонограми розмов, одержаних у результаті проведення оперативно-розшукових заходів, з матеріалів справи не було інших прямих доказів, окрім показань цих осіб, які вказували, що заявник вимагав та отримав гроші для надання хабаря, тому вирішальне значення під час ухвалення обвинувального вироку мали показання потерпілих. Саме ці особи були безпосередніми свідками протиправної діяльності, у вчиненні якої обвинувачувався заявник (пункт 36 рішення).
      36. Дослідження на підставі статті 306 КПК 1960 року раніше даних показань свідків позбавило сторону захисту можливості взяти участь у їх допиті. Тоді як реалізація відповідного права забезпечила би стороні захисту можливість поставити свідкам запитання з урахуванням усіх інших доказів, з`ясувати чи уточнити обставини, що могли викликати сумніви, в тому числі зумовлені розбіжностями між ними.
      37. З огляду на викладене, як констатував Суд, принципова зміна у доказовій базі, яка сталася під час нового судового розгляду, та відсутність поважної причини неявки потерпілих, наявність протоколів судових засідань з їхніми показаннями, наданими під час попереднього судового розгляду, не була достатньою гарантією для збереження загальної справедливості судового розгляду (пункт 41 рішення).
      Спосіб виправлення допущених порушень
      38. Як убачається з матеріалів справи, у своїй апеляційній скарзі захисник Черкасс В. М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 як на підстави для скасування вироку посилався, серед іншого, на неповноту судового слідства й істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону. Зокрема, вказував, що суд першої інстанції, обмежившись оголошенням показань потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , даних під час досудового розслідування та судового розгляду у іншому складі колегії суддів, безпосереднього їх не допитав, у задоволенні клопотання засудженого про їх виклик до суду та допит - відмовив (т. 4, а. с. 241 - 251).
      39. За змістом пункту 1 частини першої статті 367 та пункту 1 частини другої статті 368 КПК 1960 року неповнота судового слідства, у тому числі коли не були допитані певні особи, виступала підставою для зміни або скасування вироку в апеляційному порядку.
      40. Згідно з частиною третьою статті 358 КПК 1960 року суд апеляційної інстанції був уповноважений визнати необхідним проведення судового слідства в повному обсязі чи частково, коли буди підстави вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно, а відповідно до частини п`ятої статті 362 цього Кодексу зазначений суд був уповноважений проводити судове слідство за правилами глави 26 цього Кодексу щодо тієї частини вироку, законність і обґрунтованість якої оспорювалась в апеляції.
      41. Таким чином, з огляду на вимоги апеляційної скарги захисника та повноваження суду апеляційної інстанції, вказаний суд мав можливість усунути допущені судом першої інстанції порушення шляхом проведення судового слідства на підставах і в порядку, встановлених частиною третьою статті 358, частиною п`ятою статті 362 КПК 1960 року.
      42. Проте, незважаючи на допущену місцевим судом неповноту судового слідства у зв`язку з незабезпеченням допиту потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , апеляційний суд не вжив заходів для усунення порушень вимог кримінально-процесуального закону судом першої інстанції.
      43. Всупереч вимогам частини другої статті 377 КПК 1960 року, залишаючи апеляційну скаргу захисника без задоволення, суд апеляційної інстанції не навів переконливих мотивів відповідних висновків, які б узгоджувалися з положеннями статей 257, 306 цього Кодексу щодо безпосередності, усності процесу й допустимості оголошення раніше даних потерпілим показань виключно в разі об`єктивної неможливості його явки.
      44. Не дав належної оцінки відповідним аргументам сторони захисту, що були наведені у касаційній скарзі, і суд касаційної інстанції (т. 4, а. с. 292 - 301).
      45. Таким чином, для усунення встановлених ЄСПЛ порушень конвенційних прав ОСОБА_1 необхідно забезпечити явку потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у судове засідання для їх допиту з урахуванням вимог статей 302, 308 КПК 1960 року та/або перевірити за матеріалами справи їх показання, зафіксовані в інших джерелах. Верховний Суд як суд права позбавлений процесуальних повноважень безпосередньо досліджувати й оцінювати докази.
      46. Апеляційний суд відповідно до частини третьої статті 358 та частини п`ятої статті 362 КПК 1960 року вправі провести повне або часткове судове слідство, в межах якого, зокрема, допитати потерпілих, дослідити документи та матеріали. Отже, у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень, з урахуванням доводів апеляційної скарги має процесуальні можливості виправити недоліки провадження в місцевому суді.
      47. Разом із тим направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, на переконання Великої Палати, не є необхідним та ефективним способом усунення допущених порушень. Адже наслідком такого процесуального рішення було б відновлення судового провадження в повному обсязі спочатку, що передбачало б необхідність повторного виклику й допиту всіх свідків, перевірки всіх документів та інших матеріалів справи. Натомість порушення процедури сприйняття й дослідження судом інших доказів, крім показань зазначених вище двох потерпілих, ЄСПЛ не встановлено і з матеріалів справи не вбачається. За таких обставин призначення нового розгляду у місцевому суді може завдати шкоди інтересам кримінального судочинства, зокрема в частині дотримання розумних строків, а також реалізації засади безпосередності процесу, оскільки у зв`язку зі спливом тривалого часу після подій можливість забезпечення явки свідків до суду і відтворення ними обставин, що підлягають доказуванню, значно ускладнені.
      48. Виходячи з наведеного Велика Палата вважає, що виправлення констатованої ЄСПЛ невідповідності судового провадження вимогам статті 6 Конвенції можна здійснити шляхом нового апеляційного розгляду. Під час такого розгляду апеляційному суду необхідно з дотриманням норм процесуального права усунути порушення, зазначені в цій постанові.
      49. Зважаючи на викладене, керуючись статтями 400-21, 400-22 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ухвалила:
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Ухвали Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2010 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2011 року щодо ОСОБА_1 скасувати та направити справу на новий апеляційний розгляд.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач Г. Р. Крет
      Судді: Т. О. Анцупова К. М. Пільков
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко
      О. С. Золотніков І. В. Ткач
      Л. М. Лобойко С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 99648450
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 липня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 2-а-256/08
      Провадження № 11-41зва21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого Золотнікова О. С.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю секретаря судового засідання Сороки Л. П.,
      учасники справи:
      позивачка ОСОБА_1 ,
      представник Одеської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора - Кудіна Т. А.,
      розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року (суддя Загороднюк В. І.), постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року (судді Крусян А. В., Димерлій О. О., Золотніков О. С.), ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року (судді Співак В. І., Білуга С. В., Гаманко О. І., Заїка М. М., Загородній А. Ф.) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 грудня 2010 року (судді Ліпський Д. В., Амєлін С. Є., Тракало В. В., Юрченко В. В., Федоров О. М.) у справі № 2-а-256/08 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора) про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У квітні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України, у якому просила:
      - скасувати наказ прокурора Одеської області від 03 квітня 2007 року № 131 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади та з органів прокуратури;
      - поновити її на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва в суді та захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Прокуратури Одеської області з часу звільнення, тобто з 03 квітня 2007 року;
      - стягнути з Прокуратури Одеської області на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу;
      - стягнути з відповідачів солідарно на її користь моральну шкоду в розмірі 500 000 грн.
      2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що працювала в Прокуратурі Одеської області на посаді старшого прокурора з вересня 2002 року. Відповідно до атестації, проведеної 12 липня 2006 року, позивачка визнана такою, що відповідає займаній посаді. Після призначення 17 квітня 2006 року ОСОБА_2 начальником відділу, у якому працювала позивачка, вона відчула упереджене ставлення до себе та їй достовірно стало відомо про те, що її буде звільнено із займаної посади будь-якою ціною. Позивачка оскаржила розпорядження про проведення перевірки достовірності її листків непрацездатності та наказ про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Відчуваючи, що заходів для захисту її прав недостатньо, вона звернулася до Генерального прокурора України з відкритим листом. Оскаржуваним наказом позивачку було звільнено із займаної посади з органів прокуратури з посиланням на Дисциплінарний статут прокуратури України. На думку ОСОБА_1 , вказаними діями Прокуратура Одеської області порушила вимоги Конституції України та законів України, якими гарантується право на свободу думки і слова, а також вільне висловлення своїх поглядів і переконань.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Приморський районний суд м. Одеси постановою від 29 травня 2008 року з урахуванням виправлень, внесених ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2008 року, позов задовольнив частково: скасував наказ прокурора Одеської області від 03 квітня 2007 року № 131; поновив ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в судах Прокуратури Одеської області з 03 квітня 2007 року; стягнув з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 28 733,81 грн; стягнув з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
      4. Суд першої інстанції, посилаючись на статтю 34 Конституції України, статтю 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), а саме рішення Суду у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria) від 08 липня 1986 року, дійшов висновку, що відкриті листи ОСОБА_1 були критичними зауваженнями стосовно керівництва Прокуратури Одеської області та загальною оцінкою його дій без зазначення конкретних фактів. Така критика не могла становити дисциплінарне правопорушення у вигляді проступку, який порочить працівника прокуратури. Стосовно участі позивачки у цивільній справі суд зазначив, що вона уже притягалася до відповідальності за ці дії. Посилаючись на Кодекс законів про працю України, суд також указав на неврахування під час звільнення ОСОБА_1 того, що вона була одинокою матір`ю з двома неповнолітніми дітьми.
      5. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 лютого 2009 року постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову, якою в задоволенні позову відмовив.
      6. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що з огляду на норми законів України «Про державну службу» та «Про прокуратуру» прокурори можуть вчиняти лише ті дії, що передбачені чинним законодавством. Обмеження, які поширювались на прокурорів, повинні були забезпечити законність їхніх дій. Суд також проаналізував поняття «проступок, який ганьбить честь і гідність, порочить працівників прокуратури». У зв`язку із цим апеляційний суд, посилаючись на відкриті листи, опубліковані ОСОБА_1 в мережі «Інтернет» 15 та 21 березня 2007 року, дійшов висновку, що прокурором Одеської області правильно встановлено, що позивачка безпідставно поширила голослівні, некоректні та образливі висловлювання стосовно працівників органів прокуратури, допустила до розповсюдження конфіденційну та службову інформацію, яка стосується виключно органів прокуратури. На підставі зазначених міркувань і посилаючись на статті 2, 8, 9 та 10 Дисциплінарного статуту прокуратури України суд дійшов висновку, що позивачка вчинила проступок, який порочить працівника прокуратури, а тому її звільнення було законним.
      7. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 квітня 2010 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін, а ухвалою від 31 грудня 2010 року відмовив ОСОБА_1 у допуску до перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року в цій справі.
      8. Суд касаційної інстанції, погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, зазначив, що посилання суду першої інстанції на статтю 10 Конвенції як на одну з підстав для скасування наказу про звільнення не є неприйнятним, оскільки правовий статус позивачки як державного службовця визначений Законом України «Про прокуратуру» та Дисциплінарним статутом прокуратури України.
      Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
      9. 08 жовтня 2020 року ЄСПЛ постановив рішення у справі «Горяйнова проти України» (заява № 41752/09), яке набуло статусу остаточного 08 січня 2021 року. З рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України`слідує, що ОСОБА_1 подала до Суду заяву № 41752/09, у якій скаржилася на те, що її звільнення з посади прокурора у зв`язку з публікацією в мережі «Інтернет» відкритого листа до Генерального прокурора України, у якому вона критикувала органи прокуратури, становило порушення її права на свободу вираження поглядів, гарантованого статтею 10 Конвенції. При цьому заявниця вимагала 54 634,40 євро як відшкодування матеріальної шкоди, що включало: 14 637,40 євро як відшкодування втраченого доходу та заборгованості з виплати заробітної плати після її звільнення, та 40 000 євро - вартості квартири, яку вона могла отримати як прокурор, якби її не звільнили. Заявниця також вимагала 15 000 євро як відшкодування моральної шкоди.
      10. У цій справі ЄСПЛ перевіряв, чи було звільнення виправданим згідно з пунктом 2 статті 10 Конвенції.
      11. У пунктах 58, 59 рішення у справі «Горяйнова проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що заявницю звільнили у зв`язку з її відкритим листом від 15 березня 2007 року, у якому вона публічно розкритикувала елементи стверджуваної корупції у поведінці місцевих прокурорів. Зокрема, вона послалася на стверджувано звичні випадки тиску на прокурорів, щоб змусити їх або діяти незаконно в обмін на отримання винагороди, або звільнитися, якщо вони не погоджувалися, і наголошувала, що до проблеми слід було поставитися серйозно, якщо прокуратура прагнула користуватися довірою громадськості. Ці твердження розглядалися керівництвом заявниці та національними судами як «голослівні, некоректні та образливі висловлювання стосовно працівників органів прокуратури та прокуратури як державного органу» і як «розповсюдження конфіденційної та службової інформації, яка стосується виключно органів прокуратури». Уряд також стверджував, що версія заявниці про неправомірні дії її нового керівництва не підтверджувалася жодними доказами, навпаки, за результатами перевірок, проведених працівниками міліції після публікації листів заявниці, не було встановлено жодних доказів стверджуваної неправомірної поведінки, а тому кримінальна справа не порушувалася.
      12. Суд зазначив, що на відміну від рішення у справі «Гуджа проти Молдови», у якому два отримані Генеральною прокуратурою Молдови листи були оприлюднені, у цій справі дії заявниці не можуть розглядатися як «розголошення» інформації, до якої працівник міг мати доступ під час виконання своєї роботи. Підхід національних органів влади, відповідно до якого твердження заявниці описувалися як «голослівні, некоректні та образливі», а також як «конфіденційна та службова інформація», є суперечливим. Однак ані національні суди, ані Уряд у своїх зауваженнях не розглянули цю можливу невідповідність. Фактично вона була перенесена з наказу про звільнення до судових рішень майже без змін.
      13. ЄСПЛ у пункті 60 рішення у справі «Горяйнова проти України» підкреслив, що національні суди не здійснили жодного аналізу змісту та достовірності тверджень, наведених у листі заявниці. Під час оцінки звільнення заявниці національні суди взагалі не посилалися на результати проведених міліцією перевірок, на які посилався Уряд. Вони обмежили свій аналіз простим твердженням, що заявниця поширила голослівні, некоректні та образливі висловлювання і розповсюдила конфіденційну та службову інформацію про органи прокуратури без наведення жодних пояснень.
      14. У зв`язку із цим Суд повторно вказав на обов`язок державних службовців бути лояльними та стриманими щодо свого роботодавця, який вимагає, щоб розповсюдження навіть точної інформації здійснювалося помірковано та доцільно. Однак інтерес, який громадськість може мати в отриманні конкретної інформації, здатен переважити цей обов`язок бути лояльними. Як убачається, у своєму відкритому листі заявниця порушила дуже чутливе та важливе питання, що становило суспільний інтерес. Однак національні суди детально не розглянули (якщо взагалі розглянули) зв`язок між обов`язком заявниці бути лояльною і суспільним інтересом бути проінформованим про протиправні дії та корупцію в системі органів прокуратури. Апеляційний суд Одеської області, вочевидь, вважав, що державним службовцям у принципі не дозволялося висловлювати будь-які твердження, крім тих, які були прямо передбачені законом (пункт 61 рішення у справі «Горяйнова проти України»).
      15. У пункті 62 рішення у справі «Горяйнова проти України» ЄСПЛ зауважив, що національні суди не проаналізували доводи заявниці щодо її неодноразових спроб довести свою стурбованість до відома вищого керівництва та перевірити наявність у заявниці альтернативних засобів для повідомлення про протиправні дії, свідком яких вона стверджувано стала, і як це все було пов`язано з її мотивами (див. рішення у справі «Гербай проти Угорщини», пункт 44). Хоча Уряд у своїх зауваженнях посилався на спеціальний наказ як на документ, що визначав порядок дій у випадку, коли прокурор мав намір оприлюднити якусь інформацію (див. пункти 36 та 44), вбачається, що цей наказ не має стосунку до цієї справи, оскільки, як зазначалося, заявниця не оприлюднила жодної службової інформації та у будь-якому випадку вперше на наказ у своїх зауваженнях послався Уряд, тоді як національні органи державної влади, у тому числі суди, на нього ніколи не посилалися для обґрунтування звільнення заявниці.
      16. Стосовно питання шкоди, заподіяної органам державної влади внаслідок дій заявниці, ЄСПЛ зазначив, що тоді як Уряд навів загальний аргумент, що її відкритий лист не лише заподіяв шкоду репутації прокурора Одеської області, але також ймовірно серйозно вплинув на роботу та репутацію органів прокуратури загалом, національні суди ніколи не розглядали це питання (пункт 63 рішення у справі «Горяйнова проти України»).
      17. Відповідно до пунктів 64, 65 рішення у справі «Горяйнова проти України» стягнення у вигляді звільнення було найсуворішим із застосовних і могло бути посилене лише позбавленням класного чину (див. пункт 34). Це вбачалося суворим заходом, і, вочевидь, втрата професії, якій заявниця присвятила сім років, повинна була призвести до значних переживань (див. рішення у справах «Фогт проти Німеччини», пункт 60; «Гуджа проти Молдови», пункт 95 та «Кудешкіна проти Росії», пункт 98). Проте на жодній стадії провадження національні органи влади не здійснили аналізу можливості застосування менш суворого стягнення, по суті припустивши, що дії заявниці, які були «проступком, що порочить працівника прокуратури», виправдовували автоматичне звільнення.
      18. Під час ухвалення рішення про застосування до заявниці такого суворого стягнення, як звільнення, національні суди мали взяти до уваги та здійснити всеохоплюючий аналіз таких ключових елементів справи, як характер і достовірність тверджень заявниці, її мотиви для оприлюднення оскаржуваної публікації та можливість ефективно висловлювати свою думку перед своїм безпосереднім керівництвом, а також визначити будь-яку шкоду, заподіяну прокуратурі внаслідок публікації. Це має важливе значення для встановлення, чи було у справі заявниці забезпечено справедливий баланс (див. пункти 51 і 52). Однак, як убачається з аналізу Суду в попередніх пунктах, національні суди не розглянули більшість із цих питань, якщо взагалі якесь із них.
      19. За викладених обставин ЄСПЛ дійшов висновку про те, що національні органи влади не навели «відповідних і достатніх» доводів для обґрунтування звільнення заявниці. Оскільки оскаржуване втручання у право заявниці на свободу вираження поглядів не супроводжувалося належними процесуальними гарантіями, воно не було пропорційне переслідуваній законній меті (пункт 66 рішення у справі «Горяйнова проти України»).
      20. Суд постановив, що було порушено статтю 10 Конвенції, та зобов`язав державу-відповідача сплатити заявниці як відшкодування моральної шкоди4 500 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, а також як компенсацію судових та інших витрат 261,63 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявниці, а також відхилив інші вимоги заявниці щодо справедливої сатисфакції.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у заяві вимог
      21. 04 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із заявою про перегляд постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року та ухвал Вищого адміністративного суду України від 27 квітня та 31 грудня 2010 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
      22. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, позивачка послалася на рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України» (заява № 41752/09), ухвалене 08 жовтня 2020 року.
      23. На думку ОСОБА_1 , Суд, постановляючи рішення про порушення статті 10 Конвенції, визначив ряд порушень, які за національним законодавством мають трактуватися як порушення процесуального законодавства, що допущені судами під час розгляду справи № 2-а-256/08, що є підставою для перегляду вказаних судових рішень у цій справі, а тому заявниця просить: відновити провадження у справі № 2-а-256/08 за її позовом до Прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України про визнання наказу Прокуратури Одеської області від 03 квітня 2007 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади та з органів прокуратури незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди; за результатом повторного розгляду цієї справи, враховуючи встановлені ЄСПЛ у рішенні «Горяйнова проти України» (заява № 41752/09) порушення, задовольнити заявлені позовні вимоги.
      24. У письмових поясненнях до заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами заявниця вказала на те, що суд не вправі відмовити у перегляді справи та закрити провадження з посиланням на строки, нівелюючи її право на відновлення попереднього юридичного стану настільки, наскільки це можливо, як це встановлено міжнародними зобов`язаннями, які на себе взяла Україна, та Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV). З огляду на те, що національні суди апеляційної та касаційної інстанцій розглянули цю справу з суттєвими процедурними помилками, які встановлені ЄСПЛ, та допустили порушення фундаментальних прав позивачки на свободу вираження поглядів та її права на працю і доступ до професії, а також те, що Велика Палата Верховного Суду не може встановлювати обставини, досліджувати та оцінювати докази, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року, ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 квітня та 31 грудня 2010 року у справі № 2-а-256/08 та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      25. У додаткових письмових поясненнях до заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами ОСОБА_1 зазначила, що Закон № 3477-IV є спеціальним законом щодо порядку і заходів виконання рішень ЄСПЛ та саме його вимоги, які ґрунтуються на Конституції України і міжнародних зобов`язаннях України, мають переважне значення. Цей Закон не містить обмежень щодо строків перегляду національними судами справ. На думку заявниці, питання процесуальних строків мало бути вирішено на стадії відкриття провадження за виключними обставинами. Вирішення питання строків звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами порушує право доступу до правосуддя. Перегляд судових рішень у цій справі є єдиним ефективним засобом для усунення допущених порушень і відновлення прав шляхом здійснення restitutio in integrum. ОСОБА_1 вказала на те, що отримані нею 160 000 грн, які визначені Судом як відшкодування моральної шкоди, та компенсація судових витрат не відновили її первинний стан, який вона мала до порушення прав, оскільки ці кошти не можуть повернути їй 13 років забуття, відсутності доступу до професії, можливості професійного розвитку в обраній галузі, можливості заробляти на життя, отримати пенсійне забезпечення за обраною професією тощо. Крім цього, застосування строків давності в цій справі зведе нанівець не лише право на справедливий суд, а й нівелює право звернення до ЄСПЛ за захистом від свавілля державного органу. Обмеження відновлення порушеного права заявниці лише виплатою присудженої Судом компенсації матиме вигляд ілюзорного відновлення порушеного права.
      Позиція інших учасників справи
      26. Представник Офісу Генерального прокурора у поясненнях на заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами зазначив, що у Великої Палати Верховного Суду немає процесуальних можливостей для усунення констатованих ЄСПЛ порушень конвенційних та національних вимог у справі, що розглядається, а тому їх можна усунути шляхом скасування постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року, ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
      27. У відзиві на заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами Одеська обласна прокуратура зазначила, що у Великої Палати Верховного Суду немає процесуальної можливісті встановлювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, тому усунути констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних вимог у справі, що розглядається, можна шляхом скасування постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року, ухвал Вищого адміністративного суду України від 27 квітня та 31 грудня 2010 року і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
      28. 11 травня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли додаткові пояснення представника Офісу Генерального прокурора на заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами, у яких останній зазначив, що оскільки рішенням, яке набрало законної сили, у цій справі є постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року, а заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами ОСОБА_1 подала лише 04 лютого 2021 року, то заявниця пропустила установлений пунктом 2 частини другої статті 363 КАС України десятирічний строк на подання такої заяви, який з огляду на частину третю цієї статті поновленню не підлягає. Представник Офісу Генерального прокурора просив залишити заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами без розгляду.
      Рух заяви про перегляд судових рішень
      29. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 15 лютого 2021 року відкрив провадження за виключними обставинами в адміністративній справі № 2-а-256/08, витребував справу з Приморського районного суду м. Одеси та копію рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України», ухваленого 08 жовтня 2020 року, з його автентичним перекладом українською мовою від Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.
      30. 01 березня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду з Міністерства юстиції України надійшла копія автентичного перекладу рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України» (заява № 41752/09).
      31. 22 березня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали справи № 2-а-256/08 відповідно до супровідного листа заступника голови Приморського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2021 року.
      32. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 29 березня 2021 року призначив справу до розгляду в судовому засіданні.
      33. Заявниця у судовому засіданні підтримала свою заяву, навела доводи на її обґрунтування, подібні до зазначених у заяві та письмових пояснення до неї.
      34. Представниця Одеської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора у судовому засіданні просила залишити заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами без розгляду.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка доводів заяви про перегляд за виключними обставинами судових рішень та аргументів учасників справи
      1. Щодо строків звернення із заявою до суду
      35. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).
      36. Відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вона є стороною.
      37. Частинами першою, другою статті 2 Закону № 3477-IV визначено, що остаточне рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
      Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається, зокрема, Законом № 3477-IV.
      38. Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення Суду є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
      39. Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
      40. Пунктом 6 частини першої статті 363 КАС України визначено, що заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.
      41. КАС України також встановлює вимоги щодо строку звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами.
      42. Так, згідно з пунктом 6 частини першої статті 363 КАС України заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави, визначеної пунктом 3 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про набуття цим рішенням статусу остаточного.
      43. Водночас пунктом 2 частини другої статті 363 КАС України визначено, що заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подана з підстав, визначених частиною п`ятою статті 361 КАС України, - не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили.
      44. Відповідно до частини третьої статті 363 КАС України строки, визначені в частині другій цієї статті, не можуть бути поновлені.
      45. На підставі частини п`ятої статті 366 КАС України суд відмовляє у відкритті провадження за виключними обставинами у разі, якщо така заява подана до суду після закінчення строку, визначеного частиною другою статті 363 цього Кодексу.
      46. Отже, пунктом 2 частини другої статті 363 КАС України встановлено преклюзивний, тобто такий, що не підлягає поновленню, строк на звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань.
      47. Водночас ані стаття 46 Конвенції, ані норми Закону № 3477-IV не ставлять обов`язок держави виконати рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, в залежність від будь-якого строку, що минув з дня набрання судовим рішенням національного суду законної сили.
      48. Велика Палата Верховного Суду не вперше розглядає питання щодо застосування строків звернення із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань. У постанові від 08 вересня 2020 року у цивільній справі № 2-1606/07 (провадження № 14-662звц19) за позовом ОСОБА_3 . Велика Палата Верховного Суду виклала правову позицію щодо застосування десятирічного строку подання заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, визначеного пунктом 2 частини другої статті 424 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
      49. В зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, керуючись принципом верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, дійшла висновку про закриття провадження за заявою ОСОБА_3 про перегляд судового рішення за виключними обставинами, оскільки прийняла до розгляду цю заяву після спливу десятирічного строку з дня набрання чинності рішеннями національних судів.
      50. Як у справі № 2-1606/07, так і у справі, що розглядається, заявники звернулися до суду із заявами про перегляд судових рішень за виключними обставинами у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, після спливу десятирічного строку з дня набрання законної сили рішеннями національних судів.
      51. При цьому як рішення у справі «Котенко та інші проти України», так і рішення у справі «Горяйнова проти України», постановлені ЄСПЛ, набули статусу остаточних після спливу десятирічного строку з дня набрання законної сили рішеннями національних судів у справах № 2-1606/07 та № 2-а-256/08 відповідно.
      52. Таким чином, сплив зазначених строків не пов`язаний з несвоєчасним вчиненням заявниками дій щодо звернення до національного суду з відповідними заявами, а обумовлений тривалим розглядом справ ЄСПЛ.
      53. У справі «Котенко та інші проти України» Суд установив порушення процедури розгляду справи, а саме недостатню вмотивованість висновку суду апеляційної інстанції щодо переоцінки одного з доказів у справі - висновку експерта щодо розміру доходу ОСОБА_3 , з якого належало обчислювати розмір аліментів і заборгованості, та присудив заявнику 2 400 євро справедливої сатисфакції, що є співмірним із розміром заборгованості за аліментами, присудженими національними судами. Натомість у справі «Горяйнова проти України» ЄСПЛ установив суттєві порушення національними судами норм процесуального права, які ставлять під серйозний сумнів результат оскаржуваного провадження на національному рівні, однак відшкодував заявниці лише моральну шкоду та компенсацію судових витрат, установивши при цьому, що звільнення заявниці було необґрунтованим, а національні суди не розглянули більшість ключових питань, якщо взагалі якесь із них.
      54. Отже, при прийнятті рішення про закриття провадження за заявою ОСОБА_3 про перегляд судових рішень у справі № 2-1606/07 за виключними обставинами у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом Велика Палата Верховного Суду керувалася не лише положеннями частини другої статті 424 ЦПК України, якими встановлено преклюзивний строк на звернення із такою заявою, що відповідає дотриманню принципу res judicata, але й урахувала конкретні обставини, пов`язані із суттю встановлених ЄСПЛ порушень Конвенції та присудженням Судом на користь заявника 2 400 євро справедливої сатисфакції, що є співмірним із розміром заборгованості за аліментами, присудженими національними судами.
      55. У додаткових письмових поясненнях до заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами ОСОБА_1 вказала на те, що перегляд судових рішень у цій справі є єдиним ефективним засобом для усунення допущених порушень і відновлення прав шляхом здійснення restitutio in integrum, отримані ж нею 160 000 грн, які визначені Судом як відшкодування моральної шкоди та компенсація судових витрат, не відновили її первинний стан, який вона мала до порушення прав, оскільки ці кошти не можуть повернути їй 13 років забуття, відсутності доступу до професії, можливості професійного розвитку в обраній галузі, заробляти на життя, отримати пенсійне забезпечення за обраною професією тощо.
      56. При зіставленні наслідків перегляду та відмови у перегляді судових рішень у справі, що розглядається, Велика Палата Верховного Суду, не ставлячи під сумнів необхідності дотримання принципу res judicata, враховує, що спір між сторонами є публічно-правовим, а визначеним у частині першій статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому відповідно до принципу верховенства права, закріпленому в статті 3 Конституції України та частині першій статті 6 КАС України, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
      57. Велика Палата враховує конкретні обставини, пов`язані із суттю встановлених ЄСПЛ порушень Конвенції у справі «Горяйнова проти України» та відшкодуванням заявниці Судом лише моральної шкоди та компенсації судових витрат, що не є відновленням її порушених прав (попереднього юридичного стану), настільки, наскільки це можливо.
      58. Також Велика Палата Верховного Суду враховує досвід держав - членів Ради Європи щодо застосування присічних строків звернення до національних судів після встановлення ЄСПЛ порушень договірними сторонами Конвенції. Так, у правових системах Фінляндії та Литви гнучко застосовується процесуальне законодавство й у виключних випадках допускається відновлення національного судового провадження, не зважаючи на встановлений національним законодавством присічний строк, - якщо це необхідно для належного виконання рішення ЄСПЛ і забезпечення ефективного відновлення прав заявника.
      59. З огляду на викладене, а також беручи до уваги встановлений пунктом 1 статті 46 Конвенції та частиною першою статті 2 Закону № 3477-IV обов`язок держави виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вона є стороною, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність перегляду справи за виключними обставинами та відсутність підстав для закриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постановлених у цій справі судових рішень.
      2. Щодо доводів заяви про перегляд за виключними обставинами судових рішень
      60. Надаючи оцінку доводам заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень, постановлених у цій справі, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      61. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
      62. Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
      63. З огляду на наведені вище положення статті 46 Конвенції та статті 2 Закону № 3477-IV ЄСПЛ є належною міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. Суд наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справ судом у розумінні пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України.
      64. З рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України» вбачається, що ОСОБА_1 подала до Суду заяву № 41752/09, у якій скаржилася на порушення її права на свободу вираження поглядів, гарантованого статтею 10 Конвенції.
      65. Пунктами 1 і 2 статті 10 Конвенції визначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
      Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
      66. За статтею 41 Конвенції якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
      67. З визначення, наведеного у статті 1, а також зі змісту глави 3 Закону № 3477-IV убачається, що рішення ЄСПЛ може бути виконане шляхом: а) виплати стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
      68. Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.
      69. Цією ж нормою права передбачено, що відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
      70. У рішенні у справі «Горяйнова проти України» Суд визнав порушення статті 10 Конвенції та зобов`язав державу-відповідача сплатити заявниці на відшкодування моральної шкоди 4 500 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, а також як компенсацію судових та інших витрат 261,63 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявниці, а також відхилив інші вимоги заявниці щодо справедливої сатисфакції.
      71. Водночас у пункті 65 рішення у справі «Горяйнова проти України» ЄСПЛ дійшов висновку про те, що під час ухвалення рішення про застосування до заявниці такого суворого стягнення, як звільнення, національні суди мали взяти до уваги та здійснити всеохоплюючий аналіз таких ключових елементів справи, як характер і достовірність тверджень заявниці, її мотиви для оприлюднення оскаржуваної публікації та можливість ефективно висловлювати свою думку перед своїм безпосереднім керівництвом, а також визначити будь-яку шкоду, заподіяну прокуратурі внаслідок публікації. Це має важливе значення для встановлення, чи було у справі заявниці забезпечено справедливий баланс (див. пункти 51 і 52). Однак, як убачається з аналізу Суду в попередніх пунктах, національні суди не розглянули більшість із цих питань, якщо взагалі якесь із них.
      72. Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо:
      - коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      - коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржуване рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскаржуваного провадження на національному рівні.
      Висновки за результатами розгляду заяви
      73. Відповідно до частини п`ятої статті 368 КАС України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.
      74. З огляду на те, що суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, послався на практику Суду за статтею 10 Конвенції, та встановив, що відкриті листи заявниці були критичними зауваженнями стосовно керівництва Прокуратури Одеської області та загальною оцінкою його дій без зазначення конкретних фактів, а відтак установив, що така критика не могла становити дисциплінарне правопорушення у вигляді проступку, який порочить працівника прокуратури, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для скасування постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року.
      75. Оскільки в цій справі ЄСПЛ констатував такі порушення Конвенції, що ставлять під серйозний сумнів результат оскаржуваного провадження на національному рівні, то вказані порушення можливо усунути шляхом скасування рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій. При цьому ухвала Вищого адміністративного суду України від 31 грудня 2010 року, якою було відмовлено ОСОБА_1 у допуску справи до перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року в цій справі, не є судовим рішенням, ухваленим по суті заявлених позовних вимог.
      76. Водночас, ураховуючи відсутність у Великої Палати Верховного Суду повноважень встановлювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для постановлення рішення відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства.
      Керуючись статтями 6, 7, 344, 355, 356, 359, 361, 368, 369 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень задовольнити частково.
      2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду як суду апеляційної інстанції.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий О. С. Золотніков
      Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук К. М. Пільков
      Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
      І. В. Григор`єва В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна І. В. Ткач
      Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик
      Г. Р. Крет
      Джерело: ЄДРСР 98524294
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      29 червня 2021 року
      м. Київ
      справа № 1-464/2008
      провадження № 13-17зво21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді - доповідача Британчука В.В.,
      суддів: Власова Ю.Л., Григор'євої І.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Катеринчук Л.Й., Крет Г.Р., Лобойка Л.М., Пількова К.М., Пророка В.В., Рогач Л.І., Сімоненко В.М., Ткача І.В., Штелик С.П.,
      за участю секретаря судового засідання Косіциної Н.М.,
      прокурора Шевченко О.О.
      розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Зарічного районного суду м. Сум від 29 грудня 2008 року, ухвали Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2009 року та ухвали Верховного Суду України від 24 вересня 2009 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
      ВСТАНОВИЛА:
      Провадження у справі про адміністративне правопорушення
      Постановою Зарічного районного суду м. Сум від 21 червня 2007 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) та застосовано адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк три доби, початок якого визначено відраховувати з часу затримання з 00:30 21 червня 2007 року. Постанова набрала законної сили і не підлягала оскарженню.
      Вказаною постановою суду ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні дрібного хуліганства за таких обставин. 20 червня 2007 року близько 22:00 ОСОБА_1 , знаходячись біля будинку № 6 по вул. Прокоф`єва в м. Сумах у стані алкогольного сп`яніння, висловлювався нецензурною лайкою, на зауваження працівників міліції реагував агресивно, брутально лаявся в їх бік, намагався вчинити бійку, чим порушив громадський спокій та образив людську гідність і мораль.
      28 січня 2008 року прокурор, використовуючи положення ст. 9 КпАП, подав на постанову протест на тій підставі, що за вищевказаним у постанові суду фактом прокурором Зарічного району м. Сум 16 липня 2007 року порушено кримінальну справу за ч. 3 ст. 296 Кримінального Кодексу (далі - КК), за якими ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення.
      06 лютого 2008 року Зарічний районний суд м. Сум задовольнив протест прокурора, скасував постанову від 21 червня 2007 року та закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ст. 173 КпАП у зв`язку з порушенням щодо нього кримінальної справи.
      ОСОБА_1 оскаржив останню постанову районного суду в Апеляційному суді Сумської області, який залишив її без змін постановою від 25 лютого 2008 року.
      Провадження у кримінальній справі
      22 червня 2007 року на підставі направлення прокуратури Зарічного району м. Сум від 21 червня 2007 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проведено судово-медичне освідування, за висновками якого у них виявлено легкі тілесні ушкодження, які могли бути отримані 20 червня 2007 року.
      16 липня того ж року прокурор району порушив щодо ОСОБА_1 кримінальну справу за ст. 296 КК за фактом вчинення ним хуліганства, а саме, що він 20 червня 2007 року близько 22:00 на вул. Прокоф`єва в м. Сумах з хуліганських спонукань заподіяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тілесних ушкоджень.
      14 вересня 2007 року на підставі постанови слідчого міліції було проведено судово-медичну експертизу з використанням описової частини судово-медичного освідування та зроблено висновок, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мали легкі тілесні ушкодження, які могли утворитися від дій тупих предметів.
      04 серпня 2007 року заявника оголошено у розшук, а 23 грудня того ж року затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК, обставинами якого було заподіяння ним вищевказаним особам тілесних ушкоджень 20 червня 2007 року близько 22:00 на вул. Прокоф`єва в м. Сумах.
      29 січня 2008 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні хуліганства за ч. 3 ст. 296 КК.
      Вироком Зарічного районного суду м. Сум від 14 липня 2008 року заявника було визнано винним у вчиненні хуліганства, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК, та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.
      Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 07 жовтня 2008 року цей вирок було скасовано, а справу - направлено на новий розгляд за м`якістю покарання та невідповідністю між фактами справи і висновками суду (стосовно часу вчинення хуліганства і його опису за диспозицією кримінального закону).
      Суддя, якій справу розподілено на новий розгляд, 29 жовтня 2008 року заявила самовідвід на тій підставі, що саме вона розглядала справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 і постановою від 21 червня 2007 року накладала стягнення у виді адміністративного арешту, а потім за протестом прокурора скасувала постанову у зв`язку з тим, що у діях заявника вбачалися ознаки злочину, передбаченого ст. 296 КК.
      Вироком Зарічного районного суду м. Сум від 29 грудня 2008 року заявника було визнано винним у вчиненні хуліганства, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК, та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки один місяць.
      Вважаючи доведеною вину ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК, суд кваліфікував його дії як умисне грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, яка виразилась у заподіянні тілесних ушкоджень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , пошкодженні їх майна, пов`язане з опором громадянам, котрі припиняли хуліганські дії.
      Суд встановив, що 20 червня 2007 року близько 22:00 ОСОБА_1 , знаходячись біля буд. № 6 по вул. Прокоф`єва в м. Сумах в стані алкогольного сп`яніння, зустрів ОСОБА_2 , з яким розмовляла ОСОБА_3 . Виражаючи своє зневажливе ставлення до суспільного порядку, ігноруючи загально прийняті правила поведінки в суспільстві, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, з хуліганських спонукань, з особливою зухвалістю схопив ОСОБА_2 за золотий ланцюжок на шиї та наніс удари ногами і руками по голові, різним частинам тіла, чим заподіяв легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я. ОСОБА_3 закричала, що зателефонує в міліцію. ОСОБА_1 пішов. Коли ОСОБА_2 почав телефонувати до міліції, ОСОБА_1 підбіг, вихопив у ОСОБА_2 мобільний телефон і кинув на дорогу. ОСОБА_3 , намагаючись зупинити ОСОБА_1 , схопила його за сорочку, але заявник, опираючись, пошкодив їй футболку, окуляри і вдарив кулаком в обличчя, заподіявши легких тілесних ушкоджень. У цей момент прибули працівники міліції, яким потерпілі розповіли, що сталося, і вказали прикмети ОСОБА_1 , якого згодом затримано.
      У мотивувальній частині вироку суд зазначив, що показання потерпілих він кладе в основу вироку, оскільки ці показання є логічними, послідовними і доповнені іншими доказами.
      Апеляційний суд Сумської області ухвалою від 10 березня 2009 року залишив без задоволення апеляції ОСОБА_1, його захисників і прокурорів. Вирок місцевого суду змінив та ухвалив вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 3 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки, оскільки суд першої інстанції не мав права погіршувати становище ОСОБА_1 , призначаючи більш суворе покарання ніж було призначено попереднім вироком.
      Верховний Суд України ухвалою від 24 вересня 2009 року відмовив у задоволенні касаційного подання прокурора та касаційних скарг засудженого ОСОБА_1 і його захисника (заявник скаржився, що його двічі притягнули до відповідальності за одне і те саме правопорушення).
      Ухвалюючи своє рішення, Верховний Суд України, зокрема, вказав, що ОСОБА_1 не притягався до відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення, оскільки Зарічний районний суд міста Сум за протестом прокурора скасував постанову від 21 червня 2007 року щодо заявника у справі про адміністративне правопорушення і закрив справу.
      Зміст рішення Європейського суду з прав людини
      Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) від 10 грудня 2020 року у справі «ОСОБА_1 проти України» (заява № 16432/10) констатовано порушення щодо ОСОБА_1 положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), а саме - ст. 4 Протоколу № 7, у зв`язку з тим, що заявника двічі було пригнуто до суду та покарано за одне і те саме правопорушення.
      Суд присудив заявнику 4 500 євро в рахунок відшкодування моральної шкоди та 385 євро як компенсацію судових та інших витрат.
      Зміст заяви про перегляд судових рішень
      У заяві до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення у кримінальній справі щодо нього, виправдати та реабілітувати як двічі засудженого. На обґрунтування вимог наводить аргументи щодо порушення свого права за ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції, аналогічні викладеним у рішенні ЄСПЛ.
      Позиція учасників судового провадження
      У судовому засіданні прокурор просив задовольнити заяву ОСОБА_1 частково, скасувати вирок Зарічного районного суду м. Сум від 29 грудня 2008 року, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2009 року та ухвалу Верховного Суду України від 24 вересня 2009 року щодо ОСОБА_1 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, кримінальну справу щодо заявника за ч. 3 ст. 296 КК закрити на підставі п. 9 ч. 1 ст. 6, ст. 400-1 Кримінально-процесуального Кодексу 1960 року (далі - КПК 1960 року).
      Заслухавши прокурора, розглянувши заяву ОСОБА_1 та матеріали кримінальної справи, Велика Палата дійшла висновку про часткове задоволення заяви з огляду на таке.
      Нормативне обґрунтування
      Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (ст. 1 Конвенції).
      Згідно з вимогами п. 1 ст. 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.
      Відповідно до положень глави 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV (далі - Закон № 3477-IV) встановлене цим Судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.
      Як передбачено ст. 10 Закону № 3477-IV, додатковими заходами індивідуального характеру є:
      а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum);
      б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
      Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного судового розгляду з відновленням провадження у справі.
      Згідно з пунктом ІІ Рекомендації № R (2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», прийнятої на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року, повторний розгляд справи з відновленням провадження визнається адекватним способом поновлення прав і його пропонується застосовувати особливо:
      і) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції; b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      Стаття 4 Протоколу N 7 до Конвенції передбачає право не бути притягненим до суду або покараним двічі.
      Пункт 1 ст. 4 Протоколу N 7 до Конвенції визначає, що нікого не може бути вдруге притягнуто до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.
      Положення пункту 1 не перешкоджають відновленню провадження у справі згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи в разі виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи (п. 2 ст. 4 Протоколу № 7).
      Відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ поняття «те саме правопорушення» - елемент idem принципу non bis in idem, у ст. 4 Протоколу N 7 до Конвенції, належить розуміти як заборону кримінального переслідування або судового розгляду у справі щодо другого «правопорушення», якщо вони витікають з ідентичних, або, по суті, одних і тих самих фактів.
      У свою чергу поняття «кримінальна процедура», що містяться у тексті ст. 4 Протоколу № 7, повинна тлумачитися у світлі загальних принципів, які стосуються відповідних понять «кримінальне обвинувачення» і «покарання» у статтях 6 і 7 Конвенції («Хаарвіг проти Норвегії», 2007 р.; «Резенквіст проти Швеції», 2004 р.; «Манассон проти Швеції», 2003р.; «Гектан проти Франції», 2002 р.; «Маліж проти Франції», 1998 р.; «Нільссон проти Швеції», 2005 р. та ін.).
      Крім цього, закріплена у ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції заборона подвійного притягнення особи до відповідальності за одне й те саме правопорушення, поширюється на випадки, коли така відповідальність більш як один раз реалізується судом у межах проваджень, які за своєю суттю є кримінальними.
      Оцінка ЄСПЛ порушень Конвенції
      10 грудня 2020 року ЄСПЛ одноголосно постановив рішення у справі «ОСОБА_1 проти України», яким констатував порушення ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції.
      Констатуючи порушення ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції Суд встановив, що:
      - адміністративне правопорушення «дрібне хуліганство», передбачене ст. 173 КУпАП, підпадало під визначення «кримінальної процедури» у розумінні ст. 4 Протоколу № 7 («Ігор Тарасов проти України» від 16 червня 2016 року);
      - факти, які двічі призвели до притягнення заявника до відповідальності, були нерозривно пов`язані між собою, а оцінка національних судів у кримінальному провадженні, по суті, стосувалася тих самих фактів (адміністративне і кримінальне провадження стосувалося поведінки заявника в одну й ту ж дату, в один і той же проміжок часу, в одному і тому ж місці, і в обох провадженнях його поведінка описувалась як порушення громадського порядку та спокою), які були розглянуті у справі про адміністративне правопорушення;
      - якби факти адміністративної та кримінальної справ були абсолютно різними, прокурор не мав би подавати протест, щоб скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення, а судді, яка ухвалила цю постанову, не довелося б заявляти самовідвід від розгляду кримінальної справи заявника;
      - судове рішення у адміністративному провадженні, яким заявника визнано винним було остаточним і до порушення кримінальної справи заявник відбув накладене стягнення у вигляді адміністративного арешту;
      - заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень і пошкодження їхнього майна не були нововиявленими фактами (абзац другий статті 4 Протоколу № 7 Конвенції), адже працівники міліції зупинили заявника протягом декількох хвилин після отримання від потерпілих його прикмет. Потерпілі впізнали заявника і того доставили до відділу міліції. Отже, працівники міліції вже знали про бійку 20 червня 2007 року між потерпілими і заявником. З 21 червня 2007 року прокуратура знала про заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень, оскільки саме помічник прокурора направив їх на судово-медичне освідування, під час якого у потерпілих було виявлено легкі тілесні ушкодження. Тому під час додаткової перевірки прокуратурою нових фактів встановлено не було, оскільки вони вже були відомі міліції і прокуратурі;
      - скасування постанови у справі про адміністративні правопорушення після порушення кримінальної справи не призвело до того, що останнє провадження почало відповідати принципу nebis in idem, оскільки заявник вже відбув свій триденний арешт.
      - національні органи влади продублювали кримінальні провадження, які стосувалися одних і тих самих фактів. Таким чином, заявника двічі було притягнуто до суду та покарано за одне і те саме правопорушення.
      Правові наслідки констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції
      Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ч. 1 ст. 61 Конституції України).
      За висновком ЄСПЛ, адміністративне правопорушення «дрібне хуліганство», передбачене ст. 173 КпАП, підпадає під визначення «кримінальної процедури» у розумінні ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції. Виходячи з цього, застосування судом до ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення цього правопорушення є покаранням (засудженням) в порядку кримінального провадження, а постанова Зарічного районного суду м. Сум від 21 червня 2007 року - вироком.
      Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 року кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили.
      Матеріали справи свідчать, що вищевказані конституційні та кримінально-процесуальні положення було порушено щодо ОСОБА_1 , що знайшло своє відображення у рішенні ЄСПЛ.
      Вказане є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і згідно з ч. 1 ст. 282, п. 1 ч. 2 ст. 370 КПК 1960 року є безумовною підставою для скасування судових рішень у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 з закриттям справи.
      Таким чином, заява ОСОБА_1 підлягає лише частковому задоволенню, оскільки Велика Палата не наділена повноваженням виправдовувати і реабілітовувати осіб у кримінальній справі.
      Керуючись п. 9 ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 282, п. 1 ч. 2 ст. 370, статтями 400-1, 400-21, 400-22 КПК 1960 року, статтями 459, 467, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом задовольнити частково.
      Скасувати вирок Зарічного районного суду м. Сум від 29 грудня 2008 року, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2009 року, ухвалу Верховного Суду України від 24 вересня 2009 року щодо ОСОБА_1 .
      Кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 296 Кримінального кодексу України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 6 КПК України 1960 року закрити.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Суддя-доповідач Судді: Л.М. Лобойко К.М. Пільков Д.А. Гудима Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна І.В. Ткач С.П. Штелик
      В.В. Князєв В.В. Британчук Ю.Л. Власов І.В. Григор`єва В.В. Пророк В.І. Данішевська В.М. Сімоненко Л.Й. Катеринчук Г.Р. Крет
      Джерело: ЄДРСР 98235795