Постанова ВП-ВС про можливість стягнення шкоди з держави у зв`язку з неналежним виконанням своїх обов`язків працівниками суду

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 826/56/18

Провадження № 11-190апп20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Князєва В. С.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії

за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Шевченківського районного суду міста Києва на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року (судді Літвіна Н. М., Сорочко Є. О., Федотов І. В.),

У С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківського районного суду міста Києва, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного суду міста Києва, що виразилася в невиконанні вимог пункту 16.1.21 розділу 16 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 206 року № 68 (далі - Інструкція), а саме: невиписанні судом виконавчого листа не пізніше трьох днів після набрання вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2012 року в кримінальній справі № 1-339/11 законної сили або після повернення справи з апеляційної інстанції;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виразилась у невиконанні вимог пункту 16.1.21 розділу 16 Інструкції, а саме: ненаправленні судом виконавчого листа безпосередньо до органу державної виконавчої служби за місцем проживання засудженого ОСОБА_2 або за місцезнаходженням його майна;

- стягнути з Шевченківського районного суду міста Києва на його користь 910 825,80 грн на відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю.

2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2012 року у справі № 1-339/11 за обвинуваченням ОСОБА_2 частково задоволено цивільний позов ОСОБА_1 та стягнуто із засудженого ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_1 910 825,80 грн. При цьому відповідачем у порушення вимог пункту 16.1.21 розділу 16 Інструкції не виписаний та не направлений для виконання виконавчий лист у вказаній кримінальній справі. Внаслідок цього на користь позивача не було стягнуто завдану ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 910 825,80 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 31 травня 2018 року в задоволенні позову відмовив.

4. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Шевченківського районного суду міста Києва щодо невиконання вимог пункту 16.1.21 Інструкції в частині невиписання виконавчого листа про відшкодування збитків на користь позивача не пізніше трьох днів після набрання вироком законної сили або після повернення матеріалів кримінального провадження з апеляційної інстанцій. Визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання вимог пункту 16.1.21 Інструкції в частині ненаправлення судом виконавчого листа безпосереднього до органу державної виконавчої служби за місцем проживання засудженого ОСОБА_2 або місцезнаходженням його майна. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

5. Судове рішення мотивовано тим, що на підставі пункту 16.1.21 Інструкції Шевченківський районний суд міста Києва був зобов`язаний виписати виконавчий лист про відшкодування збитків на користь позивача не пізніше трьох днів після набрання вироком законної сили або після повернення матеріалів кримінального провадження з апеляційної чи касаційної інстанцій та направити цей лист безпосередньо до органу державної виконавчої служби за місцем проживання засудженого або місцезнаходженням його майна. Однак зазначених дій працівниками апарату суду здійснено не було, що свідчить про протиправну поведінку відповідача та наявність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг

6. У касаційних скаргах позивач та відповідач просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції.

7. Позивач просить при цьому скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення коштів та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовну вимогу задовольнити.

8. Зазначає, зокрема, що задоволення заявленої ним позовної вимоги про стягнення коштів забезпечить повне відновлення порушеного права, за захистом якого позивач звернувся до суду, адже скористатися можливістю примусового виконання вироку суду ОСОБА_1 уже не має можливості, оскільки строк для пред`явлення виконавчого листа сплинув.

9. Відповідач просить ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. При цьому зазначає, що при постановленні оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції не врахував те, що відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент набрання законної сили вироком, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого листа та за заявою стягувача.

10. Відповідач вважає, що суд фактично був позбавлений можливості звернути до виконання вирок в частині стягнення на користь фізичної особи збитків, завданих злочином, шляхом самостійного виготовлення та направлення до виконавчої служби виконавчого листа без участі стягувача - позивача, оскільки такий виконавчий лист був би повернутий суду для звернення у встановленому законом порядку шляхом відмови у відкритті виконавчого провадження

Позиція учасників справи щодо касаційних скарг

11. У відзиві на касаційну скаргу позивача Шевченківський районний суд міста Києва просить залишити касаційну скаргу без задоволення, наводить доводи, близькі за змістом до наведених у своїй касаційній скарзі. Серед іншого, наголошує на тому, що позивач не вчиняв жодних дій для звернення вироку суду до виконання, зокрема, не звертався ані до суду із заявою про видачу виконавчого листа, ані до державного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження, хоча про рух справи та набрання вироком законної сили був обізнаний вчасно.

12. У відзиві на касаційну скаргу відповідача ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в неоскаржуваній позивачем частині - без змін. Позивач наводить доводи, близькі за змістом до викладених у його касаційній скарзі, та зазначає, зокрема, про те, що ані Кримінальним процесуальним кодексом України, ані Законом України «Про виконавче провадження» не було врегульовано порядок дій потерпілого в разі задоволення судом його цивільного позову в рамках кримінального провадження, зокрема, не було передбачено право на отримання виконавчого листа, а в суду - обов`язку його видачі за заявою особи, цивільний позов якої задоволено.

13. Позивач наголошує, що виключно Інструкцією був передбачений алгоритм дій щодо видачі виконавчого листа, який посадовими особами суду був протиправно невиконаний, що призвело до порушення прав позивача.

Рух касаційної скарги

14. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалами від 05 грудня 2018 року та від 06 грудня 2018 року відкрив касаційні провадження в цій справі, а ухвалою від 30 квітня 2020 року призначив справу до розгляду.

15. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 червня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

16. Таке рішення колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду мотивувала необхідністю відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17.

17. Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу за позовом ОСОБА_3 до Галицького районного суду міста Львова про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, дійшла висновків про те, що всі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Позовні вимоги про оскарження дій/бездіяльності відповідача стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом (як адміністративним, так і цивільним). Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

18. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що така позиція Великої Палати Верховного Суду не враховує того, що постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року у справі № 761/25724/17 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання на підставі вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 31 грудня 2012 року, а процедури оскарження бездіяльності суду в таких випадках діючим законодавством не передбачено. Колегія суддів зауважила, що у справі № 462/32/17 у подібних правовідносинах Великою Палатою Верховного Суду не висловлювалися застереження про те, що в цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо заявлених позивачем вимог слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

19. Відтак суд дійшов висновку про те, що, беручи до уваги особливі обставини справи, відсутність процедури щодо оскарження порушеного права та бездіяльності суду, наслідком яких є порушення права позивача на доступ до суду та ефективний правовий захист, та у зв`язку з відсутністю в позивача альтернативного способу правового захисту, з метою реалізації його права за статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є підстави при розгляді цієї справи відступити від правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 1340/6148/18, від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17.

20. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 липня 2020 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

21. Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2012 року в кримінальній справі № 1-339/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 лютого 2013 року, зокрема, частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 , стягнуто із засудженого ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_1 910 825 грн 80 коп.

22. Як зазначено позивачем, він, не будучи обізнаним з порядком звернення вироку до виконання, очікував відшкодування завданих збитків засудженим ОСОБА_2 , однак після звільнення з місця відбування покарання ОСОБА_2 відмовився від відшкодування шкоди з огляду на неотримання позивачем виконавчого листа.

23. 04 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

24. Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року у справі № 761/25724/17 відмовлено в задоволенні цієї заяви позивача.

25. Вважаючи свої права порушеними бездіяльністю відповідача, яка виразилась у невиконанні відповідачем вимог Інструкції та невидачі виконавчого листа, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

26. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

27. За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

28. Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

29. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

30. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

31. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

32. Предметом спору в цій справі заявлена протиправна, на думку позивача, бездіяльність суду.

33. Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

34. Положеннями статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституціїі законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

35. Конституційний Суд України в пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

36. Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ.

37. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

38. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

39. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06).

40. Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

41. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

42. Велика Палата Верховного Суду висловила свою позицію в подібних правовідносинах, зокрема, відповідні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/110/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 1540/4005/18 та інших.

43. Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо заявлених ОСОБА_1 вимог слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

44. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» («Chapman v. the United Kingdom», заява № 27238/95), Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

45. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

46. На думку колегії суддів, ані зазначених причин, ані необхідності чи підстав для відступу від правових висновків, викладених раніше в постановах Великої Палати Верховного Суду, немає.

47. Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позивач не позбавлений можливості звернутися з позовом до Держави про відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства, якщо вважає, що діями чи бездіяльністю певних державних органів порушено його майнові або особисті немайнові права.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

48. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

49. Доводи касаційних скарг по суті спору не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

50. Відтак рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

51. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

52. Частиною першою статті 354 КАС визначено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

53. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

54. Також суд вважає за необхідне зазначити, що виконання частини третьої статті 354 КАС, відповідно до якої у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, не здійснюватиметься у зв`язку із роз`ясненням Великої Палати Верховного Суду про непідсудність такого спору суду жодної юрисдикції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

55. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

56. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, натомість закриває провадження у справі, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 238, 345, 349, 354, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та Шевченківського районного суду міста Києва задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року скасувати.

3. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

В. С. Князєв

Судді:

Н. О. Антонюк

О. С. Золотніков

Т. О. Анцупова

О. Р. Кібенко

В. В. Британчук

Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов

В. В. Пророк

М. І. Гриців

О. М. Ситнік

Д. А. Гудима

О. С. Ткачук

В. І. Данішевська

В. Ю. Уркевич

Ж. М. Єленіна

О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 92571191

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що предметом спору в цій справі заявлена протиправна, на думку позивача, бездіяльність суду.

Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо заявлених ОСОБА_1 вимог слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позивач не позбавлений можливості звернутися з позовом до Держави про відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства, якщо вважає, що діями чи бездіяльністю певних державних органів порушено його майнові або особисті немайнові права.