Постанова ВП-ВС після ЄСПЛ щодо перегляду рішень стосовно протиправної заборони грального бізнесу і залишення в силі рішення ОАСК

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 2а-7273/10/2670

Провадження № 11-1183зва19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Ситнік О. М., Сімоненко В. М. Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

представників відповідачів - Пуленця А. С., Наталич А. А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року (судді Коротких А. Ю., Літвіна Н. М., Ганечко О. М.) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2013 року (судді Гашицький О. В., Горбатюк С. А., Мороз Л. Л.) у справі № 2а-7273/10/2670 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛОТ-КАЗИНО», Товариства з обмеженою відповідальністю «Розмай», Товариства з обмеженою відповідальністю «Зігзаг Удачі-Крим» до Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про визнання нечинним та скасування рішення і

ВСТАНОВИЛА:

1. Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати незаконним, нечинним та скасувати підпункт 2 пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 07 травня 2009 року № 494-р «Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян» (далі - Спірне рішення), а також визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства фінансів України (далі - Мінфін України) від 8 травня 2009 року № 650 «Про зупинення дії ліцензій Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор».

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 13 травня 2010 року повернув ФОП ОСОБА_1 позовну заяву в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу Мінфіну України від 8 травня 2009 року № 650 про зупинення дії ліцензії, а вимоги про визнання незаконним та скасування підпункту 2 пункту 3 розпорядження КМУ від 7 травня 2009 року № 494-р «Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян» прийняв до судового розгляду.

Цей же суд ухвалами об`єднав в одне провадження з позовними вимогами ФОП ОСОБА_1 (справа № 2а-7273/10/2670) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «СЛОТ-КАЗИНО» (справа № 2а-7346/10/2670), ТОВ «Розмай» (справа №2а-7270/10/2670) та ТОВ «Зігзаг Удачі-Крим» (справа № 2а-5383/10/2670), які вони заявили до одних і тих самих відповідачів - КМУ та Мінфіну України, і з одними й тими самими вимогами - визнати незаконним, нечинним та скасувати Спірне рішення.

ТОВ «Розмай» додатково просило стягнути з Державного казначейства України на його користь збитки в сумі 606 902 грн 77 коп.

2. Кожна зі сторін обґрунтовувала позовні вимоги, які стисло можна викласти таким чином.

26 червня 2006 року Мінфін України видав ФОП ОСОБА_1 ліцензію на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах) серії НОМЕР_1 зі строком її дії з 17 травня 2006 року по 16 травня 2011 року.

28 листопада 2008 року Мінфін України видав ТОВ «СЛОТ-КАЗИНО» ліцензію на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах) серії АВ № 433992 зі строком її дії з 19 листопада 2008 року по 18 листопада 2013 року.

15 червня 2006 року Мінфін України видав ТОВ «Розмай» ліцензію на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах) серії АВ № 082989 зі строком її дії з 26 квітня 2006 року по 25 квітня 2011 року.

13 квітня 2007 року Мінфін України видав ТОВ «Зігзаг Удачі-Крим» ліцензію на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах) серії АВ № 082864 зі строком її дії з 22 березня 2007 року по 21 березня 2011 року.

07 травня 2009 року Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) прийняв Спірне рішення, підпунктом 2 пункту 3 якого доручив Мінфіну України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям зупинити строком на один місяць дію ліцензій, виданих суб`єктам господарювання, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (крім лотерей), для забезпечення їх перевірки Міністерством надзвичайних ситуацій України, Держгірпромнаглядом, іншими контролюючими та наглядовими органами з питань забезпечення їх безпечного використання. Цей підпункт пункту 3 Спірного рішення ФОП ОСОБА_1 та інші співпозивачі вважають незаконним і таким, що має бути визнаний нечинним.

3. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 вересня 2011 року позов ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «СЛОТ-КАЗИНО» та ТОВ «Зігзаг Удачі-Крим» задовольнив повністю, а позов ТОВ «Розмай» - частково. Суд визнав незаконним та нечинним підпункт 2 пункту 3 Спірного рішення, та відмовив у задоволенні позову ТОВ «Розмай» у частині вимог про стягнення збитків.

Вдавшись до аналізу та розуміння положень частини другої статті 19 Конституції України у взаємозв`язку з нормами статті 1, частин першої, другої статті 4, статей 14, 16, 18, 19, 20, 21 Закону України від 01 червня 2000 року № 1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (далі - Закон № 1775-III), статей 238, 239 Господарського кодексу України та інших законодавчих регуляторних положень, суд першої інстанції в контексті конкретних обставин справи виснував, що в розумінні господарського законодавства України зупинення дії ліцензії є адміністративно-господарською санкцією, яка застосовується до суб`єктів господарювання виключно за порушення передбачених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. У підприємницькій діяльності ФОП ОСОБА_1 та інших суб`єктів господарювання не виявлено ознак складу господарського правопорушення, за вчинення якого названих суб`єктів господарювання, які мають ліцензії на здійснення відповідного виду господарської діяльності, можна було би притягнути до відповідальності шляхом застосування до них адміністративно-господарської санкції у виді зупинення дії ліцензії.

Позаяк Спірне рішення не містить посилань на правові підстави (відповідні нормативно-правові акти), на основі яких його прийнято, суд визнав це Спірне рішення незаконним та таким, що суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

4. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 31 травня 2012 року скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовів відмовив.

Цей суд дійшов висновку, що КМУ в межах своєї компетенції та з метою реалізації державної політики у сфері ліцензування, спрямованої на захист життя і здоров`я громадян, видав Спірне рішення. У діях цього суб`єкта владних повноважень не вбачається порушення принципу, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 травня 2013 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

5. 30 жовтня 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява адвоката Шкорки І. М. в інтересах ФОП ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2013 року на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Підставами для перегляду називає рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд відповідно) від 27 червня 2019 року у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» (заява № 13290/11 та 2 інші), яке набуло статусу остаточного 27 вересня 2019 року. У цьому рішенні ЄСПЛ констатував порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) у зв`язку з анулюванням ліцензій заявників.

В аспекті цієї підстави автор заяви просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2013 року, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2011 року залишити в силі.

6. 14 листопада 2019 року Міністерство юстиції України листом № 42071/17028-22-19/5.2.2.5494 на виконання ухвали судді Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2019 року надало копію автентичного перекладу рішення ЄСПЛ у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» від 27 червня 2019 року, яке набуло статусу остаточного 27 вересня цього ж року.

7. У відзиві на позовну заяву КМУ з посиланням на системний аналіз законодавчих положень, які регулювали відносини у сфері ліцензування певних видів господарської діяльності, стверджує, що КМУ, коли 07 травня 2009 року видав Спірне рішення, то діяв у межах своєї компетенції та на виконання вимог закону, що діяли на момент виникнення спірних відносин та з метою реалізації державної політики у сфері ліцензування, спрямованої на захист життя і здоров`я громадян.

Вважає також, що Спірне рішення станом на момент подання заяви про перегляд жодним чином не порушує прав та інтересів позивачки, оскільки по суті вичерпало свою дію. Правові наслідки оскаржуваних дій за цим рішенням є вичерпаними, а звідси - визнання протиправним та скасування Спірного рішення не відновить порушених прав заявниці.

З погляду відповідача, у справі немає підстав для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді відновлення провадження у справі, у зв`язку із чим просить відмовити у задоволенні заяви.

Мінфін України у своєму відзиві повідомив, що оскільки рішення наказ Мінфіну України про зупинення ліцензій здійснювалося саме на підставі Спірного рішення останнього, яке є (було) обов`язковим до виконання, Мінфін України відповідно до вимог законодавства виконав його, тому в правовому відношенні, що склалося, діяв законно й правомірно.

Вважає, що в розумінні частини третьої статті 13 та частини сьомої статті 41 Конституції України в аспекті трактування цих конституційних положень Конституційним Судом України у Рішенні від 10 жовтня 2001 року № 13-рп/2001 у справі № 1-23/2001 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» та за конституційним зверненням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення положень статей 22, 41, 64 Конституції України право власності може бути обмежено державою шляхом введення в дію таких законів, які, на його думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Із цього та інших подібних міркувань за наслідками аналізу положень статей 19, 129 Конституції України виходячи з мети та передумов прийняття Закону України від 15 травня 2009 року № 1334-VІ «Про заборону грального бізнесу в Україні» (далі - Закон № 1334-VІ) підсумовує, що тимчасове встановлення певних меж здійснення господарської діяльності є однією з форм дискреційних повноважень держави на підставі згаданих та пов`язаних з ними інших нормативно-правових актів.

8. Представник КМУ Пуленець А. С. та представниця Мінфіну України Наталич А. А. під час перегляду справи висловилися проти задоволення заяви і дали пояснення суголосні з аргументами відзивів їхніх довірителів.

9. Велика Палата Верховного Суду розглянула в судовому засіданні заяву ФОП ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами, перевірила викладені її представником доводи і вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

27 червня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» (заява № 13290/11 та 2 інші), у якому визнав прийнятною скаргу позивачки та встановив порушення національними судами статті 1 Першого протоколу до Конвенції в частині втручання в майнові права заявниці ОСОБА_1 .

Зокрема, у заяві до ЄСПЛ ФОП ОСОБА_1 , серед іншого, стверджувала, що заборона Законом № 1334-VІ операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу, у тому числі скасування отриманою нею раніше довгострокової ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, становила втручання в її право на мирне володіння своїм майном усупереч статті 1 Першого протоколу до Конвенції; що, зупинивши дію та анулювавши її ліцензію, держава Україна за відсутності будь-яких належних підстав позбавила її майна, а саме права користуватися ліцензією протягом сплаченого за неї періоду. Щодо зупинення дії ліцензії заявниця стверджувала, що її право власності було обмежено не законом, а підзаконними актами, які суперечили чинному на момент подій Закону № 1775-III. Отже, Спірне рішення та наказ Мінфіну України, якими була зупинена дія ліцензії заявниці, були видані поза межами повноважень (ultra vires).

Суд у пункті 154 свого Рішення встановив, що припинення дії дійсної ліцензії на бізнес становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, і воно має розглядатися за другим абзацом цієї статті як захід з контролю за користуванням майном.

ЄСПЛ зазначив також, що відсутність достатнього перехідного періоду та будь-якого відшкодування були факторами, які призвели до встановлення Судом порушень статті 1 Першого протоколу до Конвенції у попередніх справах, які стосувалися анулювання ліцензій за відсутності будь-якого порушення законодавства власниками ліцензій.

У Рішенні ЄСПЛ надав значення тому, що попереднє законодавство з питань ліцензування передбачало, що ліцензії діятимуть упродовж певного часу, не можуть бути анульовані довільно, а лише за обмежених обставин, жодної з яких у справі заявниці не було. При цьому заявниця мала право очікувати, що вона зможе продовжити свою господарську діяльність принаймні до кінця дії її ліцензії, а якщо законодавство зміниться упродовж цього періоду - отримати певну форму відшкодування за будь-який невикористаний період дії ліцензії, що залишиться. Навіть якщо спочатку формулювання Закону № 1334-VІ могло давати підстави вважати, що повна заборона буде тимчасовою, фактично вона виявилася невизначеною.

У пункті 178 Рішення ЄСПЛ зазначив, що, не поінформувавши заявницю про те, що невдовзі вона повинна буде припинити свою діяльність, попередня законодавча пропозиція Уряду у сфері грального бізнесу могла підштовхнути її до думки, що їй потрібно більше інвестувати у свій бізнес, щоб мати можливість продовжувати діяльність відповідно до нового режиму регулювання.

Жодної грошової компенсації або будь-яких інших компенсаційних заходів також не передбачалося. Відсутність відшкодування поширилася навіть на прямі витрати, встановлені самою державою за право упродовж певного періоду часу здійснювати діяльність, яку пізніше держава вирішила заборонити, зокрема плату за ліцензію.

У вимірі таких обставин у пункті 180 Рішення ЄСПЛ зауважив, що застосований до заявниці захід був непропорційним насамперед через якість процесу прийняття рішень, який призвів до його застосування, відсутність будь-яких компенсаційних заходів, навіть щодо прямих витрат, встановлених самою державою, та відсутність належного перехідного періоду.

Підсумовуючи, ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з тим, що ліцензія заявниці була анульована, тому задовольнив вимоги останньої щодо відшкодування pro rata частини плати за ліцензію, яка охопила би період, протягом якого вона не могла вести свою діяльність у сфері грального бізнесу через Закон № 1334-VІ.

Відтак з огляду на встановлені порушення Конвенції Суд постановив, що Україна повинна сплатити ФОП ОСОБА_1 упродовж трьох місяців з дати, коли рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, 58 500 (п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот) євро як відшкодування матеріальної шкоди, яка складається з 2 464,50 євро як відшкодування за зупинення дії ліцензії з розрахунку 82,15 євро за день зупинення ліцензії, та 56 765,65 євро як відшкодування за анулювання ліцензії.

10. За статтею 8 Основного Закону Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 55 Конституції України зазначено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.

У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.

За статтею 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

Згідно зі статтею 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення Суду у будь-якій справі, у якій вона є стороною. Остаточне рішення ЄСПЛ передається Комітетові Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.

Отже, ЄСПЛ є міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. Суд наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов`язань при розгляді справ судом у розумінні пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 363 КАС України заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

11. Реалізація гарантій України кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, прав і свобод, визначених у розділі І Конвенції, відбувається шляхом застосування українськими судами під час розгляду справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема в частинах першій та другій статті 6 КАС України.

Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

Цією ж нормою права передбачено, що відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

12. Судові рішення, постановлені національними судами, підлягають перегляду за виключними обставинами у зв`язку з установленням міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом лише за наявності таких умов: 1) судові рішення національних судів України є такими, якими закінчено розгляд справи або які унеможливлювали судовий розгляд; 2) ці рішення національних судів України набрали законної сили; 3) наявність рішення міжнародної установи, юрисдикція якої визнана Україною (такими є рішення ЄСПЛ); 4) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) констатовано порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом; 5) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) зазначено про порушення національними судами при розгляді справи гарантованих Конвенцією прав заявника, тобто порушення норм права до ухвалення чи при ухваленні рішення, яким було вирішено спір по суті чи закрито провадження у справі, залишено заяву без розгляду або відмовлено у відкритті провадження, а саме у суді першої, апеляційної та за наявності касаційної інстанцій, чи при здійсненні контролю за виконанням судових рішень; 6) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) має бути зазначено, чи з його змісту можна зробити висновок про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення попереднього юридичного стану заявника; 7) таке відновлення попереднього юридичного стану заявника можливе шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Перелічені критерії перегляду узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 та 28 березня 2018 року у справах № 2-3435/11 (провадження № 14-12звц18) та № 2-428/11 (провадження № 14-46звц18), від 17 квітня 2018 року у справі № 235/2573/13-ц (провадження № 14-3звц18).

13. У рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, із самого рішення ЄСПЛ також можна зробити висновок про необхідність відновлення попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, настільки, наскільки це можливо, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі.

Якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, у тому числі відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов`язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, у якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.

Отже, не може застосовуватися як захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами за пунктом 3 частини п`ятої статті 361 КАС України у випадках, якщо встановлені ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань: мають бути усунуті лише шляхом вжиття заходів загального характеру; не торкаються особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень; не стосуються справи, про перегляд судового рішення в якій подана заява; мають відношення лише до тривалості розгляду певної справи чи тривалості невиконання ухвалених у ній судових рішень (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 81 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3646/11, пункті 76 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3862/11, пункті 85 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 2-428/11, пункті 46 постанови від 29 березня 2018 року у справі № 2-2119/12).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 перелічених випадків немає, то немає фактичних та юридичних передумов, які б унеможливлювали застосування такого заходу індивідуального характеру на виконання Рішення ЄСПЛ, як перегляд судових рішень.

14. Із частково відновлених фактичних обставин цієї справи, з констатованих висновків рішення ЄСПЛ у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України», зі змісту та суті постанови суду першої інстанції у цій справі, висновки якої істотно не суперечать висновкам Рішення Суду й містять наслідки розгляду спору у виді скасування Спірного рішення з підстав, які отримали відповідну оцінку в Рішенні ЄСПЛ, можна узагальнити і визнати, що Суд вказав на наявність у законодавстві щодо ліцензування вичерпного переліку підстав та порядку анулювання ліцензій, а також на відсутність будь-якої згадки про можливість «зупинення дії» ліцензії з різних підстав. Зауважив при цьому, що органи виконавчої влади мають повноваження зупиняти дію ліцензії, що може виправдовуватися загальними інтересами, такими, як захист життя, здоров`я та навколишнього середовища. Але попри це відзначив, що у справі ФОП ОСОБА_1 ніколи не стверджувалося, що існували підстави для будь-якого такого зупинення дії ліцензії. Зупинення стосувалося всіх ліцензій на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, а не тільки ліцензій суб`єктів господарювання, у діяльності яких були виявлені умови та обстановка, що не відповідала заявленій меті зупинення ліцензій (йдеться про один з конкретних гральних закладів, де внаслідок пожежі постраждали люди), і воно (зупинення) стосувалося всіх ліцензій без проведення індивідуальної або навіть загальної оцінки питань стосовно охорони здоров`я, безпеки та пожежної безпеки, щодо яких Мінфін України, орган, який видав наказ, могло мати до гральних закладів та власників ліцензій.

У цьому контексті ЄСПЛ дійшов висновку, що особливі повноваження органів виконавчої влади не забезпечили відчутної міри захисту від свавілля, тому положення національного законодавства не відповідали вимогам якості «закону», а отже зупинення дії ліцензій було незаконним.

Характер установлених Судом порушень у справі ФОП ОСОБА_4 , які лягли в основу його висновку про порушення Україною статті 1 Першого Протоколу до Конвенції у зв`язку із зупиненням дії ліценцій, ставлять під сумнів результати перегляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Наведена обставина в розумінні підпункту «b» підпункту «іі» пункту ІІ Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам № R(2000)2 від 19 січня 2000 року «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» є передумовою для скасування цих рішень як найбільш ефективного, якщо й не єдиного засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

15. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в аспекті цієї справи може бути усунуто шляхом скасування рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

16. У заяві ФОП ОСОБА_1 просить розглянути питання щодо розподілу судових витрат і стягнути з відповідача на її користь за рахунок бюджетних асигнувань усі документально підтверджені судові витрати.

За положеннями частини четвертої статті 364 КАС України за подання і розгляд заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами судовий збір не сплачується.

Згідно з частиною третьої статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 3 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 368 КАС України справа розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

За частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста цієї статті).

Порядок вирішення питання щодо розподілу судових витрат визначений статтею 143 КАС України. Зокрема, за приписами частин третьої, п`ятої цієї статті суд може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

17. Як було зазначено вище, за результатами розгляду заяви ФОП ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень Велика Палата Верховного Суду прийняла цю постанову, якою задовольнила її повністю, скасувала постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2013 року, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2011 року залишила в силі.

За частиною шостою статті 139 КАС України Велика Палата Верховного Суду має вирішити питання про судові витрати як суд, який не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд ухвалив рішення про залишення в силі рішення суду першої інстанції.

18. Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів цієї справи вбачається, що для перегляду судових рішень за виключними обставинами у справі № 2а-7273/10/2670 за позовом ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «СЛОТ-КАЗИНО», ТОВ «Розмай», ТОВ «Зігзаг Удачі-Крим» до КМУ, Мінфіну України, Державного казначейства України про визнання нечинним та скасування рішення Велика Палата Верховного Суду України постановила ухвалу про витребування з Окружного адміністративного суду міста Києва цієї справи. 18 листопада 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшов лист начальника відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) Окружного адміністративного суду міста Києва про неможливість направлення справи № 2а-7273/10/2670, оскільки матеріали останньої знищені як такі, що не мають культурної цінності. На підтвердження наведеного долучено витяг з акту від 26 вересня 2019 року № 11 про вилучення та знищення документів не внесених до національного архівного фонду.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 04 лютого 2020 року прийняла рішення щодо відновлення втраченого провадження. Провадження за заявою ФОП ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2013 року зупинила до надходження відновленого судового провадження.

19. 19 жовтня 2020 року до Великої Палати Верховного Суд надійшли частково відновлені матеріали адміністративної справи № 2а-7273/10/2670, у яких, усе-таки, не вдалося відновити докази (документи, рахунки тощо) про понесені позивачкою судові витрати.

За браком цих документів Велика Палата Верховного Суду обмежена в можливості ухвалити законне й обґрунтоване рішення щодо розподілу судових витрат. Через такі причини вважає, що за наслідками розгляду заяви ФОП ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у провадженні за виключними обставинами не може задовольнити заяву про розподіл витрат.

Поряд з цим вважає за потрібне наголосити, що заявниця у разі встановлення і пред`явлення доказів, які підтверджують понесені нею судові витрати, вправі із дотриманням положень статті 252 КАС України подати заяву про ухвалення додаткового рішення, якщо суд не вирішив питання про судові витрати.

Керуючись статтями 344, 352, 355, 356, 359, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2013 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2011 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко

С . В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук О. М. Ситнік

Ю. Л. Власов В. М. Сімоненко

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 93217998

[ANTIRAID]

В цьому випадку Велика палата вирішила не направляти справу на новий розгляд, а залишити в силі рішення ОАСК.

Суд також зазначив, що якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, у тому числі відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов`язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, у якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.

Отже, не може застосовуватися як захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами за пунктом 3 частини п`ятої статті 361 КАС України у випадках, якщо встановлені ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань: мають бути усунуті лише шляхом вжиття заходів загального характеру; не торкаються особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень; не стосуються справи, про перегляд судового рішення в якій подана заява; мають відношення лише до тривалості розгляду певної справи чи тривалості невиконання ухвалених у ній судових рішень (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 81 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3646/11, пункті 76 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3862/11, пункті 85 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 2-428/11, пункті 46 постанови від 29 березня 2018 року у справі № 2-2119/12).

Велика Палата вважає, що оскільки у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 перелічених випадків немає, то немає фактичних та юридичних передумов, які б унеможливлювали застосування такого заходу індивідуального характеру на виконання Рішення ЄСПЛ, як перегляд судових рішень.

Велика Палата вважає, що констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в аспекті цієї справи може бути усунуто шляхом скасування рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції.