Постанова ВС-КАС про скасування вимоги податкової стосовно стягнення податкового блага з позичальника у разі укладання договору відступного

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16 грудня 2020 року

справа №826/16837/16

адміністративне провадження №К/9901/2690/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді -доповідача - Ханової Р. Ф.,
суддів - Гончарової І. А., Олендера І. Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року (головуючий суддя Горяйнов А. М., судді: Кузьмишина О. М., Файдюк В. В.)

у справі № 826/16837/16

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

третя особа Публічне акціонерне товариство «Кредит Європа Банк»

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ :

ОСОБА _1 (далі - позивач у справі) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач у справі, податковий орган), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб та за платежем військовий збір.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 1 листопада 2017 року залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Кредит Європа Банк».

Рішенням від 26 червня 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив в задоволенні позову.

Суд першої інстанції виходив з того, що припинення зобов`язань за кредитним договором у зв`язку із укладенням договору про задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмету іпотеки - нерухомого майна третьої особи, не звільняє позивача від обов`язку з нарахування, декларування та сплати суми податку на доходи фізичних осіб. Наведена обставина не змінює юридичних наслідків, що настали для позивача, який фактично отримав дохід у вигляді звільнення від сплати банку основної суми боргу за кредитом.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 грудня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив адміністративний позов, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 6 липня 2016 року № 0002591306 та № 0002601306.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки зобов`язання позивача щодо погашення основного боргу (кредиту) припинені за згодою сторін, а саме - за договором від 24 березня 2015 року та внаслідок передання боржником кредиторові відступного - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , висновок податкового органу про те, що таке зобов`язання було припинене внаслідок прощення боргу є необґрунтованим.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Податковий орган зазначає, що різниця між сумою боргу (кредиту) та вартістю квартири, переданої банку за договором іпотеки, є доходом позивача у вигляді прощеної суми боргу (кредиту).

У запереченні на касаційну скаргу позивач повторює доводи, викладені в рішенні суду апеляційної інстанції, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

На підставі розпорядження про призначення повторного автоматизованого розподілу 26 листопада 2020 року касаційна скарга передана на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Хановій Р. Ф., Гончаровій І. А., Олендеру І. Я.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ЗАТ «Кредит Європа Банк» та позивачем укладений договір № 00011-EL-000000001040 про надання споживчого кредиту від 12 червня 2008 року.

З метою забезпечення виконання позивачем повного погашення зобов`язань за вказаним кредитним договором, між ЗАТ «Кредит Європа Банк» та ОСОБА_3 12 червня 2008 року укладений договір іпотеки № 00011-EL-000000001040/і. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_3 передала в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Між ПАТ «Кредит Європа Банк» (яке є правонаступником ЗАТ «Кредит Європа Банк») та ОСОБА_3 24 березня 2015 року укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

У зв`язку з укладенням вказаного договору ПАТ «Кредит Європа Банк» 8 травня 2015 року подало до контролюючого органу електронний податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форми №1ДФ) за 1-ий квартал 2015 року, у якому задекларувало відомості про нарахування та виплату позивачу доходу у сумі 2 411 791,26 грн за ознакою 126.

У лютому 2016 року ПАТ «Кредит Європа Банк» у відповідь на письмовий запит ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 20 січня 2016 року №893/10/26-54-12-04-25 надіслало інформацію про те, що мала місце не фактична виплата позивачу задекларованої суми доходу, а анулювання останній в 2015 році заборгованості по кредитному договору в сумі 2 411 791 грн 26 коп.

Податковий орган провів документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати сум податків до бюджету за період з 1 січня по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 30 травня 2016 року № 130/26-54-13-06-17-2759907668.

На підставі вказаного акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 6 липня 2016 року:

- № 0002601306, яким нарахував позивачу податок на доходи фізичних осіб у розмірі 602 281 грн 56 коп., з яких 481 689 грн 25 коп. - основне зобов`язання та 120 592 грн 31 коп. - штрафні (фінансові) санкції,

- № 0002591306, яким нарахував позивачу військовий збір в сумі 45 215 грн 46 коп., з яких 36 172 грн 37 коп. - основний платіж та 9 043 грн 09 коп. - штрафні (фінансові) санкції.

За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не є спірним між сторонами, що загальна сума заборгованості за договором про надання споживчого кредиту на момент укладення договору від 24 березня 2015 року становила 4 741 791 грн 26 коп., з яких 4 326 553 грн 66 коп. - основний борг та 415 237 грн 60 коп. - відсотки.

Згідно звіту про незалежну оцінку ринкової вартості від 16 березня 2015 року оціночна вартість квартири, яка передана банку за договором іпотеки, складає 2 330 000 грн 00 коп.

Для цілей оподаткування відповідач виходив з того, що частина боргу у розмірі 2 330000 грн 00 коп. є погашеною за рахунок майна, що перебувало в іпотеці, а частина боргу - 2 411 791 грн 26 коп. є сумою прощеного боргу (кредиту).

Судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що відповідно до пункту 1.7 договору від 24 березня 2015 року (том 1 арк. с. 28-30) за рахунок предмету іпотеки в момент переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця ( ОСОБА_3 ) до іпотекодержателя (ПАТ «Кредит Європа Банк»), вважається повністю виконаним основне зобов`язання боржника (позивача) перед іпотекодержателем (ПАТ «Кредит Європа Банк») за договором про надання споживчого кредиту.

У пункті 5.1 договору від 24 березня 2015 року також зазначено, що після державної реєстрації згідно з чинним законодавством України за іпотекодержателем права власності на квартиру, що є предметом іпотеки, позасудове врегулювання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, що вчинено шляхом укладення цього договору, вважається завершеним у відповідності до статті 36 Закону України «Про іпотеку», а основне зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту - припиненим.

Зазначені пункти договору від 24 березня 2015 року вказують на те, що основне зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту (сума основного боргу (кредиту)) є припиненим внаслідок набуття банком права власності на предмет іпотеки.

Посилання на те, що сума основного боргу (кредиту) чи його частина є прощеним у договорі від 24 березня 2015 року - відсутні.

Більш того, листом від 24 березня 2015 року ПАТ «Кредит Європа Банк» повідомив позивача, що в наслідок підписання вищезазначеного договору припинився, зокрема, договір про надання споживчого кредиту (том 1 арк. с. 105). У вказаному листі ПАТ «Кредит Європа Банк» не зазначає про прощення частини боргу.

Листами від 6 квітня 2015 року ПАТ «Кредит Європа Банк» звертався за роз`ясненнями до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві та ГУ ДФС у м. Києві (том 1 арк. с. 94, 95). У вказаних листах зазначено, що у зв`язку з таким позасудовим врегулюванням банк не здійснював жодного прощення боргу, відповідно до статті 65 Цивільного кодексу України, за правилом визначеним у пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України.

У відповідності до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 600 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки від 24 березня 2015 року за своїм змістом відповідає статті 600 Цивільного кодексу України та передбачає припинення основного зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту внаслідок передання банку відступного - квартири, що була предметом іпотеки.

Відповідно до статті 605 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що зазначення у договорі від 24 березня 2015 року вартості предмета іпотеки та суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту (основного боргу та відсотків), а також той факт, що розмір основного зобов`язання перевищує оціночну вартість предмета іпотеки - не змінюють правової природи укладеного договору.

Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність вимог позивача.

Доводи касаційної скарги податкового органу не знайшли свого підтвердження та не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено.

Згідно частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи.

Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі № 826/16837/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Р. Ф. Ханова

І. А. Гончарова

І. Я. Олендер

Джерело: ЄДРСР 93595012

[ANTIRAID]

Це наша справа. Банк намагаючись не сплачувати податок на прибуток вигадав наявність списаного боргу й переклав сплату податків на позичальника, що будо нами оскаржено.

Суд касаційної інстанції погодився з судом апеляційної інстанції й зазначив, що посилання на те, що сума основного боргу (кредиту) чи його частина є прощеним у договорі від 24 березня 2015 року - відсутні.

Більш того, листом від 24 березня 2015 року ПАТ «Кредит Європа Банк» повідомив позивача, що в наслідок підписання вищезазначеного договору припинився, зокрема, договір про надання споживчого кредиту (том 1 арк. с. 105). У вказаному листі ПАТ «Кредит Європа Банк» не зазначає про прощення частини боргу.

Листами від 6 квітня 2015 року ПАТ «Кредит Європа Банк» звертався за роз`ясненнями до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві та ГУ ДФС у м. Києві (том 1 арк. с. 94, 95). У вказаних листах зазначено, що у зв`язку з таким позасудовим врегулюванням банк не здійснював жодного прощення боргу, відповідно до статті 65 Цивільного кодексу України, за правилом визначеним у пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки від 24 березня 2015 року за своїм змістом відповідає статті 600 Цивільного кодексу України та передбачає припинення основного зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту внаслідок передання банку відступного - квартири, що була предметом іпотеки.

Відповідно до статті 605 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що зазначення у договорі від 24 березня 2015 року вартості предмета іпотеки та суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту (основного боргу та відсотків), а також той факт, що розмір основного зобов`язання перевищує оціночну вартість предмета іпотеки - не змінюють правової природи укладеного договору.

Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність вимог позивача.