Постанова ВС-КАС про скасування вимоги податкової стосовно стягнення податкового блага з позичальника у разі укладання договору відступного


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16 грудня 2020 року

справа №826/16837/16

адміністративне провадження №К/9901/2690/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді -доповідача - Ханової Р. Ф.,
суддів - Гончарової І. А., Олендера І. Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року (головуючий суддя Горяйнов А. М., судді: Кузьмишина О. М., Файдюк В. В.)

у справі № 826/16837/16

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

третя особа Публічне акціонерне товариство «Кредит Європа Банк»

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ :

ОСОБА _1 (далі - позивач у справі) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач у справі, податковий орган), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб та за платежем військовий збір.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 1 листопада 2017 року залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Кредит Європа Банк».

Рішенням від 26 червня 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив в задоволенні позову.

Суд першої інстанції виходив з того, що припинення зобов`язань за кредитним договором у зв`язку із укладенням договору про задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмету іпотеки - нерухомого майна третьої особи, не звільняє позивача від обов`язку з нарахування, декларування та сплати суми податку на доходи фізичних осіб. Наведена обставина не змінює юридичних наслідків, що настали для позивача, який фактично отримав дохід у вигляді звільнення від сплати банку основної суми боргу за кредитом.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 грудня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив адміністративний позов, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 6 липня 2016 року № 0002591306 та № 0002601306.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки зобов`язання позивача щодо погашення основного боргу (кредиту) припинені за згодою сторін, а саме - за договором від 24 березня 2015 року та внаслідок передання боржником кредиторові відступного - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , висновок податкового органу про те, що таке зобов`язання було припинене внаслідок прощення боргу є необґрунтованим.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Податковий орган зазначає, що різниця між сумою боргу (кредиту) та вартістю квартири, переданої банку за договором іпотеки, є доходом позивача у вигляді прощеної суми боргу (кредиту).

У запереченні на касаційну скаргу позивач повторює доводи, викладені в рішенні суду апеляційної інстанції, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

На підставі розпорядження про призначення повторного автоматизованого розподілу 26 листопада 2020 року касаційна скарга передана на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Хановій Р. Ф., Гончаровій І. А., Олендеру І. Я.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ЗАТ «Кредит Європа Банк» та позивачем укладений договір № 00011-EL-000000001040 про надання споживчого кредиту від 12 червня 2008 року.

З метою забезпечення виконання позивачем повного погашення зобов`язань за вказаним кредитним договором, між ЗАТ «Кредит Європа Банк» та ОСОБА_3 12 червня 2008 року укладений договір іпотеки № 00011-EL-000000001040/і. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_3 передала в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Між ПАТ «Кредит Європа Банк» (яке є правонаступником ЗАТ «Кредит Європа Банк») та ОСОБА_3 24 березня 2015 року укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

У зв`язку з укладенням вказаного договору ПАТ «Кредит Європа Банк» 8 травня 2015 року подало до контролюючого органу електронний податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форми №1ДФ) за 1-ий квартал 2015 року, у якому задекларувало відомості про нарахування та виплату позивачу доходу у сумі 2 411 791,26 грн за ознакою 126.

У лютому 2016 року ПАТ «Кредит Європа Банк» у відповідь на письмовий запит ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 20 січня 2016 року №893/10/26-54-12-04-25 надіслало інформацію про те, що мала місце не фактична виплата позивачу задекларованої суми доходу, а анулювання останній в 2015 році заборгованості по кредитному договору в сумі 2 411 791 грн 26 коп.

Податковий орган провів документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати сум податків до бюджету за період з 1 січня по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 30 травня 2016 року № 130/26-54-13-06-17-2759907668.

На підставі вказаного акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 6 липня 2016 року:

- № 0002601306, яким нарахував позивачу податок на доходи фізичних осіб у розмірі 602 281 грн 56 коп., з яких 481 689 грн 25 коп. - основне зобов`язання та 120 592 грн 31 коп. - штрафні (фінансові) санкції,

- № 0002591306, яким нарахував позивачу військовий збір в сумі 45 215 грн 46 коп., з яких 36 172 грн 37 коп. - основний платіж та 9 043 грн 09 коп. - штрафні (фінансові) санкції.

За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не є спірним між сторонами, що загальна сума заборгованості за договором про надання споживчого кредиту на момент укладення договору від 24 березня 2015 року становила 4 741 791 грн 26 коп., з яких 4 326 553 грн 66 коп. - основний борг та 415 237 грн 60 коп. - відсотки.

Згідно звіту про незалежну оцінку ринкової вартості від 16 березня 2015 року оціночна вартість квартири, яка передана банку за договором іпотеки, складає 2 330 000 грн 00 коп.

Для цілей оподаткування відповідач виходив з того, що частина боргу у розмірі 2 330000 грн 00 коп. є погашеною за рахунок майна, що перебувало в іпотеці, а частина боргу - 2 411 791 грн 26 коп. є сумою прощеного боргу (кредиту).

Судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що відповідно до пункту 1.7 договору від 24 березня 2015 року (том 1 арк. с. 28-30) за рахунок предмету іпотеки в момент переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця ( ОСОБА_3 ) до іпотекодержателя (ПАТ «Кредит Європа Банк»), вважається повністю виконаним основне зобов`язання боржника (позивача) перед іпотекодержателем (ПАТ «Кредит Європа Банк») за договором про надання споживчого кредиту.

У пункті 5.1 договору від 24 березня 2015 року також зазначено, що після державної реєстрації згідно з чинним законодавством України за іпотекодержателем права власності на квартиру, що є предметом іпотеки, позасудове врегулювання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, що вчинено шляхом укладення цього договору, вважається завершеним у відповідності до статті 36 Закону України «Про іпотеку», а основне зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту - припиненим.

Зазначені пункти договору від 24 березня 2015 року вказують на те, що основне зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту (сума основного боргу (кредиту)) є припиненим внаслідок набуття банком права власності на предмет іпотеки.

Посилання на те, що сума основного боргу (кредиту) чи його частина є прощеним у договорі від 24 березня 2015 року - відсутні.

Більш того, листом від 24 березня 2015 року ПАТ «Кредит Європа Банк» повідомив позивача, що в наслідок підписання вищезазначеного договору припинився, зокрема, договір про надання споживчого кредиту (том 1 арк. с. 105). У вказаному листі ПАТ «Кредит Європа Банк» не зазначає про прощення частини боргу.

Листами від 6 квітня 2015 року ПАТ «Кредит Європа Банк» звертався за роз`ясненнями до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві та ГУ ДФС у м. Києві (том 1 арк. с. 94, 95). У вказаних листах зазначено, що у зв`язку з таким позасудовим врегулюванням банк не здійснював жодного прощення боргу, відповідно до статті 65 Цивільного кодексу України, за правилом визначеним у пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України.

У відповідності до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 600 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки від 24 березня 2015 року за своїм змістом відповідає статті 600 Цивільного кодексу України та передбачає припинення основного зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту внаслідок передання банку відступного - квартири, що була предметом іпотеки.

Відповідно до статті 605 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що зазначення у договорі від 24 березня 2015 року вартості предмета іпотеки та суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту (основного боргу та відсотків), а також той факт, що розмір основного зобов`язання перевищує оціночну вартість предмета іпотеки - не змінюють правової природи укладеного договору.

Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність вимог позивача.

Доводи касаційної скарги податкового органу не знайшли свого підтвердження та не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено.

Згідно частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи.

Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі № 826/16837/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Р. Ф. Ханова

І. А. Гончарова

І. Я. Олендер

Джерело: ЄДРСР 93595012

Link to post
Share on other sites

Це наша справа. Банк намагаючись не сплачувати податок на прибуток вигадав наявність списаного боргу й переклав сплату податків на позичальника, що будо нами оскаржено.

Суд касаційної інстанції погодився з судом апеляційної інстанції й зазначив, що посилання на те, що сума основного боргу (кредиту) чи його частина є прощеним у договорі від 24 березня 2015 року - відсутні.

Більш того, листом від 24 березня 2015 року ПАТ «Кредит Європа Банк» повідомив позивача, що в наслідок підписання вищезазначеного договору припинився, зокрема, договір про надання споживчого кредиту (том 1 арк. с. 105). У вказаному листі ПАТ «Кредит Європа Банк» не зазначає про прощення частини боргу.

Листами від 6 квітня 2015 року ПАТ «Кредит Європа Банк» звертався за роз`ясненнями до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві та ГУ ДФС у м. Києві (том 1 арк. с. 94, 95). У вказаних листах зазначено, що у зв`язку з таким позасудовим врегулюванням банк не здійснював жодного прощення боргу, відповідно до статті 65 Цивільного кодексу України, за правилом визначеним у пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки від 24 березня 2015 року за своїм змістом відповідає статті 600 Цивільного кодексу України та передбачає припинення основного зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту внаслідок передання банку відступного - квартири, що була предметом іпотеки.

Відповідно до статті 605 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що зазначення у договорі від 24 березня 2015 року вартості предмета іпотеки та суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту (основного боргу та відсотків), а також той факт, що розмір основного зобов`язання перевищує оціночну вартість предмета іпотеки - не змінюють правової природи укладеного договору.

Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність вимог позивача.

  • Like 1
Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      03 лютого 2021 року
      м. Київ
      Справа № 826/9464/18
      Провадження № 11-169апп20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року (суддя Федорчук А. Б.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року (судді Пилипенко О. Є., Бужак Н. П., Костюк Л. О.) у справі № 826/9464/18 за позовом Приватного акціонерного товариства «Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку» Корпоративне підприємство ДАК «Укрвидавполіграфія» (далі - Товариство) до ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним і скасування наказу та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У червні 2018 року Товариство звернулося до суду з позовом до ГУ ДФС у м. Києві, у якому просило визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 12 червня 2018 року № 9849 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку» Корпоративне підприємство ДАК «Укрвидавполіграфія» (код 02426463)».
      2. На обґрунтування позову Товариство зазначило, що підставою для видання спірного наказу була ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України, зокрема, Товариства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами за період з 01 січня 2014 року по 29 липня 2016 року, постановлена в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015000000000630 від 08 грудня 2015 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 209, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 212, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Проте згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) документальна позапланова перевірка здійснюється на підставі отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, а не судового рішення про надання дозволу на проведення перевірки. Крім цього, Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України) з 15 липня 2015 року не передбачає повноважень прокурора і слідчого судді призначати ревізії та перевірки, а також повноважень слідчого судді надавати дозвіл на призначення перевірки. На думку позивача, слідчий суддя, надавши слідчому дозвіл на проведення перевірки, вийшов за межі своїх повноважень і прийняв рішення, не передбачене кримінальним процесуальним законодавством. Відтак спірний наказ, виданий на підставі вказаної ухвали слідчого судді, є протиправним і підлягає скасуванню.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 18 грудня 2018 року позов Товариства задовольнив повністю: визнав протиправним і скасував наказ ГУ ДФС у м. Києві від 12 червня 2018 року № 9849 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки.
      4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що термін дії ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства позивача становив один календарний місяць відповідно до приписів пункту 7 частини першої статті 164 КПК України, а тому проведення перевірки поза межами строку дії вказаної ухвали є протиправним та, як наслідок, видання спірного наказу відповідачем також є протиправним.Суд першої інстанції вказав, що зазначене узгоджується з правовою позицією, висловленою в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року у справі № 812/1212/17 (провадження № К/9901/46913/18) та 19 вересня 2018 року у справі № 822/573/17 (провадження № К/9901/37671/18).
      5. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 14 травня 2019 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      6. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та на доводи апеляційної скарги ГУ ДФС у м. Києві про те, що у зв`язку з проведенням перевірки спірний наказ вичерпав свою дію виконанням і тому не підлягає скасуванню, зазначив, що право на судовий захист пов`язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення та не ставиться в залежність від наслідків його реалізації. При цьому суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, висловленим Верховним Судом України в постанові від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), який також був викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року (справа № 812/602/17).
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      7. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідачподав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суди, посилаючись на пункт 7 частини першої статті 164 КПК України,дійшли помилкового висновку про те, що термін дії ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства становив один календарний місяць, оскільки вказана норма права застосовується до ухвал про тимчасовий допуск до речей і документів, а не ухвал про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства.До того ж в ухвалі слідчого судді не вказано строку її дії, проте зазначено, що тривалість проведення вказаної позапланової документальної перевірки не повинна перевищувати строку, визначеного пунктом 82.2 статті 82 ПК України. Крім цього, відповідно до норм КПК України вказана ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає та є обов`язковою до виконання. Така правова позиція відображена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 15 лютого 2018 року у справі № 757/2200/17-к.
      8. ГУ ДФС у м. Києві також указало, що допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки Товариства відбувся та за її наслідками були прийняті податкові повідомлення-рішення, які наразі оскаржуються в межах іншого судового провадження (справа № 826/15941/18). Проте суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладену в постанові від 18 грудня 2018 року в справі № 826/3014/16, відповідно до якої платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, зокрема виїзної, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має були лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а тому цей суд дійшов висновку, що позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту ухвалення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому випадку в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.
      9. Відповідач стверджує, що він мав правові підстави прийняття оскаржуваного наказу, при цьому допуск до проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства відбувся, а ГУ ДФС у м. Києві фактично реалізувало свою компетенцію на проведення такої перевірки та оформлення її результатів, тому дії контролюючого органу щодо призначення та проведення перевірки, на думку скаржника, не є такими, що порушують права позивача.
      10. У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
      Позиція інших учасників справи
      11. На час розгляду справи позивач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.
      Рух касаційної скарги
      12. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23 липня 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 21 травня 2020 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 червня 2020 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).
      Короткий зміст ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      14. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду послався на те, що вважає безпідставними доводи скаржника про неможливість скасування в судовому порядку спірного наказу з огляду на факт вичерпання ним своєї дії та допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки Товариства.
      15. Разом з тим Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» було змінено (доповнено) частину третю статті 341 КАС України, яка визначає межі перегляду судом касаційної інстанції судових рішень, і викладено її положення в такій редакції: «Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги».
      16. Тобто станом на час касаційного перегляду цієї справи колегія суддів не може оминути наявності правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18, після подання касаційної скарги контролюючого органу й ухвалити рішення, яке йому суперечитиме.
      17. З огляду на зазначене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що така ситуація має ознаки виключної правової проблеми й потребує вирішення на рівні Великої Палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики.
      18. На переконання колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, судові рішення в цій справі, про перегляд яких контролюючим органом подано касаційну скаргу, є правильними по суті, вони відповідають критеріям законності й обґрунтованості. Порушень норм процесуального права, які б призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи, суди також не допустили. Підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду (стаття 354 КАС України), на думку колегії суддів, також немає.
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      19. 12 червня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві видало наказ № 9849 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України у зв`язку з надходженням ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к, постановленої в межах кримінального провадження № 12015000000000630 від 08 грудня 2015 року.
      20. Спірним наказом вирішено провести документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами за період з 01 січня 2014 року по 29 липня 2016 року тривалістю 5 робочих днів з 13 червня 2018 року.
      21. Вважаючи наказ ГУ ДФС у м. Києві від 12 червня 2018 року № 9849 протиправним і таким, що виданий без наявності на те законної підстави, позивач звернувся до суду із цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      22. Відповідно до пункту 1.1 статті 1 ПК Украйни цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
      Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
      23. Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, серед іншого, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
      24. На підставі абзацу першого пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
      25. Підпунктом 78.4 статті 78 ПК України визначено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення про проведення документальної позапланової перевірки, яке оформлюється наказом, у якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи ? платника податку, який перевіряється) та в разі проведення перевірки в іншому місці ? адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися (абзац третій пункту 81.1 статті 81 ПК України).
      26. Предметом спору в цій справі є наказ ГУ ДФС у м. Києві від 12 червня 2018 року № 9849 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства.
      27. Матеріалами справи встановлено, що оскаржуваний наказ був виданий контролюючим органом відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України у зв`язку з надходженням ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства.
      28. Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях послались на те, що термін дії ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства становив один календарний місяць відповідно до приписів пункту 7 частини першої статті 164 КПК України, а тому проведення перевірки поза межами строку дії вказаної ухвали є протиправним та, як наслідок, видання спірного наказу відповідачем також є протиправним.
      29. ГУ ДФС у м. Києві в доводах касаційної скарги зазначило, що суди дійшли помилкового висновку про те, що термін дії ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства Товариства становив один календарний місяць, оскільки пункт 7 частини першої статті 164 КПК України застосовується до ухвал про тимчасовий допуск до речей і документів, а не ухвал про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства. До того ж в ухвалі слідчого судді не вказано строку її дії, проте зазначено, що тривалість проведення вказаної позапланової документальної перевірки не повинна перевищувати строку, визначеного пунктом 82.2 статті 82 ПК України. Крім цього, відповідно до норм КПК України вказана ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає та є обов`язковою до виконання.
      30. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвала слідчого судді та наказ контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки мають різну правову природу та різні правові наслідки.
      31. Зокрема, порядок проведення перевірок контролюючими органами визначається спеціальним податковим законодавством, що зумовлює виокремлення суб`єктів таких правовідносин (контролюючий орган як суб`єкт владних повноважень та платник податків), зміст правовідносин (здійснення суб`єктом владних повноважень функцій, що передбачені законодавством), а також можливість оскаржити відповідний наказ контролюючого органу в порядку адміністративного судочинства.
      32. Крім того, абзацом другим пункту 75.1 статті 75 ПК України визначається, що документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень та виключно у випадках та в порядку, що визначені цим Кодексом.
      33. Відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, який був правовою підставою для видачі спірного наказу, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесену ними відповідно до закону.
      34. З урахуванням зазначеного нормативного регулювання, а також обставин справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ухвала слідчого судді від 01 серпня 2016 року, якою надано дозвіл на проведення позапланової документальної перевірки, не передбачена пунктом 78.1 статті 78 ПК України як обставина для проведення позапланової перевірки.
      35. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвала слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення перевірки, може бути оскаржена в порядку кримінального судочинства. Зокрема, така правова позиція Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах викладена в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 243/6674/17-к.
      36. Так, Велика Палата Верховного Суду в пункті 21 указаної постанови зауважила, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК України (частина третя статті 392). Буквальне тлумачення зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку лише тоді, коли в КПК України є норма, якою це дозволено. Однак Конституційний Суд України, розглядаючи положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, дійшов висновку про те, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження (абзац другий підпункту 3.2 Рішення від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду)).
      Оскільки ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової перевірки не передбачено КПК України, то немає ні дозволу, ні заборони щодо апеляційного оскарження такої ухвали.
      З урахуванням зазначеного у справі № 243/6674/17-к Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційні суди зобов`язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок.
      37. З матеріалів цієї справи слідує, що ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства, на підставі якої видано оскаржуваний наказ від 12 червня 2018 року № 9849, постановлена в межах кримінального провадження від 08 грудня 2015 року № 12015000000000630 за ознаками кримінальних порушень, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 209, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 212, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205 КК України.
      38. Отже, основною метою проведення співробітниками ГУ ДФС у м. Києві позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України, зокрема, Товариством на предмет своєчасності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених ПК України податків і зборів під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами, а також дотримання валютного та іншого законодавства відповідно до пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, як слідує зі змісту ухвали слідчого судді від 01 серпня 2016 року, є встановлення можливих порушень податкового законодавства за період 01 січня 2014 року по 29 липня 2016 року для забезпечення досудового розслідування.
      39. З урахуванням зазначеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржуваний наказ відповідача від 12 червня 2018 року № 9849 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки видано з метою збору доказів у межах кримінального провадження, а не для виконання контролюючим органом визначених ПК України повноважень.
      40. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що оскаржуваний наказ виданий ГУ ДФС у м. Києві відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України та на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки.
      41. Беручи до уваги зазначене, а також практику Великої Палати Верховного Суду щодо апеляційного оскарження ухвал про надання дозволу на проведення позапланової перевірки в межах кримінального судочинства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскаржуваний наказ, виданий з метою зібрання доказів у кримінальному провадженні від 08 грудня 2015 року № 12015000000000630, не може бути предметом самостійного оскарження в суді.
      42. Ураховуючи обставини цієї справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у цій справі слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію не лише адміністративних судів, а взагалі не підлягають судовому розгляду.
      43. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 813/5892/15 (провадження № 11-132апп20).
      44. З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши цей спір по суті заявленої позовної вимоги про визнання протиправним і скасування оскаржуваного наказу контролюючого органу, дійшли помилкового висновку про те, що цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      45. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
      46. За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
      47. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      48. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування постановлених у справі судових рішень із закриттям провадження в адміністративній справі.
      49. Велика Палата Верховного Суду також вважає за необхідне зазначити, що частина третя статті 354 КАС України, відповідно до якої у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, не підлягає застосуванню у зв`язку з роз`ясненням Великої Палати Верховного Суду про те, що такий спір не підпадає під юрисдикцію не лише адміністративного суду, а взагалі не підлягає судовому розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.
      2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 рокускасувати, а провадження у справі закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук К. М. Пільков
      Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
      І. В. Григор`єва В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко
      Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач
      В. С. Князєв С. П. Штелик
      Г. Р. Крет
      Джерело: ЄДРСР 95177480
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 лютого 2021 року
      м. Київ
      Справа № 805/3362/17-а
      Провадження № 11-330апп20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» (далі - ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу») до Офісу великих платників податків ДФС в особі Дніпропетровського управління офісу великих платників податків ДФС (далі - ОВПП ДФС, Управління ОВПП ДФС відповідно) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити дії
      за касаційною скаргою ОВПП ДФС (правонаступником якого є Офіс великих платників податків ДПС) на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року (суддя Тарасенко І. М.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року (судді Гайдар А. В., Сіваченко І. В., Шишов О. О.),
      УСТАНОВИЛА:
      У вересні 2017 року ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» звернулося до суду з позовом, у якому просило:
      - визнати протиправною та скасувати вимогу Управління ОВПП ДФС від 15 серпня 2017 року № Ю-53-17, якою зобов`язано сплатити 26 515 000,49 грн боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, 5 394 675,37 грн штрафу та 1 668 621,81 грн пені;
      - зобов`язати Управління ОВПП ДФС зарахувати сплачені ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» із 1 січня 2016 року грошові кошти в рахунок погашення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування згідно з призначенням платежу;
      - зобов`язати Управління ОВПП ДФС виключити з інтегрованої картки ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» 26 515 000,49 грн заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
      На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що ця вимога не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його права.
      Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 18 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року, позов задовольнив частково: визнав протиправною та скасував вимогу Управління ОВПП ДФС про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2017 року № Ю-53-17; в іншій частині позову відмовив.
      Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення, виходили з того, що внесені Законом України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII) зміни до статті 6 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) звільняють від сплати єдиного внеску суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції (далі - АТО); оскільки на час розгляду цієї справи Президент України не приймав указ про завершення проведення АТО, то період проведення АТО триває; відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом № 2464-VI за невиконання обов`язків платника єдиного внеску, в період із 14 квітня 2014 року до закінчення АТО до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
      Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ОВПП ДФС подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при розгляді справи, просить скасувати ці судові рішення та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
      Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норми матеріального права - пункту 9-3 (9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI. У додаткових поясненнях до касаційної скарги контролюючий орган посилається на практику Верховного Суду щодо спірних правовідносин, яка, на його думку, підтверджує правильність його позиції.
      У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, ухвалені у справі судові рішення - без змін.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 9 жовтня 2020 року на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Таке рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду прийнято більшістю голосів та обґрунтовано тим, що спірні в цій справі правовідносини містять виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
      Наявність такої проблеми обґрунтовано тим, що згідно з наданою правовим управлінням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду інформацією на розгляді цього суду у 2020 році перебуває 51 справа, предметом спору в яких є оскарження вимоги податкового органу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та/або рішення про застосування штрафних санкцій за невиконання платником єдиного внеску своїх обов`язків у період із 14 квітня 2014 року до закінчення АТО.
      Окрім того, у судах розглядаються позови фізичних осіб, пов`язані з порушенням права на трудову пенсію, внаслідок несплати роботодавцями єдиного внеску на підставі пункту 9-3 (в подальшому 9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI. На переконання більшості колегії суддів, поширення пункту 9-3 (9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, зокрема, на позивача, який є роботодавцем для більше ніж чотирьох тисяч осіб, є порушенням прав останніх на передбачену Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» трудову пенсію.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 4 листопада 2020 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 346 КАС, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» зареєстроване як юридична особа, ідентифікаційний код 05508186, місцезнаходження: 85000, Донецька обл., м. Добропілля, вул. Київська, 1, про що зазначено у відомостях з Єдиного державного реєстру, безоплатний доступ до яких забезпечується на підставі Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 10 червня 2016 року № 1657/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 червня 2016 року за № 839/28969.
      Позивач здійснює свою господарську діяльність за адресою: 85000, Донецька обл., м. Добропілля, вул. Київська, 1.
      Сертифікатом (висновком) про настання обставин непереборної сили від 5 вересня 2014 року № 2890/05-4 Торгово-промислова палата України відповідно до пунктів 102.6, 102.7 статті 102 Податкового кодексу України (далі - ПК), на підставі наданих документів засвідчила позивачу настання обставин непереборної сили при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справлення та сплати податків та обов`язкових платежів. На момент видачі сертифіката (висновку) Торгово-промислової палати України обставини непереборної сили тривали та дату закінчення їх терміну встановити було неможливо.
      15 серпня 2017 року відповідач склав вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-53-17 на суму недоїмки з єдиного внеску, пені та штрафів у загальному розмірі 33 578 297,67 грн. Вимога складена станом на 31 липня 2017 року.
      Відповідач вимагає від ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» оплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, штраф та пеню, що станом на 31 липня 2017 року складає 33 578 297,67 грн (з яких: недоїмка - 26 515 000,49 грн, штрафи - 5 394 675,37 грн, пеня - 1 668 621,81 грн).
      ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу», не погодившись із такими вимогами Управління ОВПП ДФС, звернулося до суду.
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОВПП ДФС з огляду на таке.
      Велика Палата Верховного Суду наголошує, що касаційний перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС).
      Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС).
      За вимогами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
      Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
      Виключно цим Законом визначаються, зокрема, принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частини друга статті 2 Закону № 2464-VI).
      Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).
      Згідно з пунктами 1 і 12 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
      Позивач є платником єдиного внеску згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.
      За приписами абзаців першого та другого частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
      При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
      Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 вказаного Закону недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
      Стаття 25 Закону № 2464-VI регламентує заходи впливу та стягнення, частина перша якої передбачає, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
      Відповідно до частини десятої статті 25 Закону № 2464-VІ на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
      Згідно з частиною одинадцятою статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції.
      Закон № 1669-VII, який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення АТО, та осіб, які проживають у зоні проведення АТО або переселилися з неї під час її проведення.
      Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669-VII внесено зміни до Закону № 2464-VІ, а саме підпункт «б» розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 93 такого змісту: «Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону № 2464-VI, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
      Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
      Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
      Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому ПК для списання безнадійного податкового боргу».
      Згідно з пунктом 2 Закону України від 2 березня 2015 року № 219-VIII «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці», пункт 93 в редакції Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII вважати п. 94.
      Відповідно до статті 2 Закону № 1669-VII на час проведення АТО забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася АТО, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася АТО.
      Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення АТО.
      Спірним питанням цієї справи є прийняття та виставлення контролюючим органом позивачу, який здійснює діяльність в зоні проведення АТО, податкової вимоги.
      Спеціальним законодавством стосовно справляння податків, зборів та єдиного внеску на час проведення АТО встановлено, що позивач, який зареєстрований в зоні проведення АТО, звільнений від сплати поточних зобов`язань зі сплати єдиного внеску виходячи з такого.
      Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення АТО на території Донецької та Луганської областей.
      Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення АТО, та осіб, які проживають у зоні проведення АТО або переселилися з неї під час її проведення, визначає Закон № 1669-VІІ.
      Як раніше було зазначено, Законом № 1669-VІІ внесено зміни до Закону № 2464-VI, зокрема розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктами 93 та 94 такого змісту:
      «Тимчасово на період дії особливого правового режиму, визначеного Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», зупиняється застосування до платників єдиного внеску із місцезнаходженням (місцем проживання) на тимчасово окупованій території України норм статей 25 і 26 цього Закону.
      Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону № 2464-VI, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. <�…>».
      Розпорядженням від 2 грудня 2015 року № 1275-р Кабінет Міністрів України затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО. Підпунктом 10 пункту 2 додатка до вказаного розпорядження м. Добропілля віднесено до переліку населених пунктів, на території яких проводилася АТО.
      Як убачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» зареєстровано за адресою: 85000, Донецька обл., м. Добропілля, вул. Київська, 1, відповідно до підпункту 10 пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р м. Добропілля входить до зазначеного переліку.
      За таких обставин внесені Законом № 1669-VІI зміни до Закону № 2464-VI звільняють від сплати єдиного внеску суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення АТО, оскільки на час розгляду цієї справи Президентом України не приймався указ про завершення проведення АТО, тобто період проведення АТО триває. Крім того, відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
      Пунктом 28 розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 1 січня 2016 року, виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669-VІI, але положення підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669-VІI були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону № 2464-VI, а змін безпосередньо до Закону № 2464-VI щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо) пункту 94 розділу VIII цього Закону внесено не було.
      Тобто положення підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669-VІI після набрання ними чинності стали невід`ємною складовою Закону № 2464-VI, а підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669-VІI вичерпав свою функцію. Аналогічний підхід застосовано Конституційним Судом України в ухвалі від 5 лютого 2008 року (справа № 2-1/2008).
      Оскільки на момент прийняття спірної вимоги пункт 94 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI не був скасований та зміни до нього не були внесені, він продовжував свою дію.
      Крім того, у листі Комітету з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення Верховної Ради України № 04-34/17-20 (192377) від 5 серпня 2016 року повідомлялося про чинну редакцію Закону № 2464-VI з урахуванням пункту 94 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення».
      Водночас слід зазначити, що на підставі абзацу п`ятого підпункту «у» пункту 83 Закону України від 14 січня 2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13 лютого 2020 року, пункт 94 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI було виключено.
      Таким чином, факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться АТО, був підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в силу прямої дії пункту 94 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, який забороняв притягнення до відповідальності за невиконання обов`язків платника єдиного внеску.
      Аналогічного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла під час розгляду зразкової справи № 812/292/18 (постанова від 6 листопада 2018 року), відступати від якого немає правових підстав.
      Отже, позивач був звільненим від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на період з 14 квітня 2014 року до виключення пункту 94 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, а дії контролюючого органу з пред`явлення за оскаржуваними вимогами сум недоїмки, нарахованого штрафу та пені є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що належним та достатнім способом захисту позивача є саме визнання протиправною та скасування вимоги Управління ОВПП ДФС про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2017 року № Ю-53-17.
      Разом з тим Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відповідно до статті 26 Закону № 2464-VІ посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
      Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, страхувальником сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
      Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
      Отже, фізичні особи (працівники підприємств, які тимчасово були звільнені від своєчасного виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску) не повинні відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а тому наявність заборгованості підприємства по страхових внесках не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
      Таким чином, оскаржувані судові рішення про часткове задоволення позову ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які б призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
      Доводи касаційної скарги ОВПП ДФС не спростовують висновки судів попередніх інстанцій.
      Частиною першою статті 350 КАС передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОВПП ДФС без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року- без змін.
      Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС в особі Дніпропетровського управління офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення.
      2.Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      К. М. Пільков
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      О. С. Золотніков
      С. П. Штелик
      Л. Й. Катеринчук
      Джерело: ЄДРСР 95242254
    • By ANTIRAID
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
      01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      17 лютого 2021 року
      м. Київ
      № 640/1877/20
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
      за позовом
      Товариства з обмеженою відповідальністю "Графітім Сервіс"
      до
      Державної податкової служби України; Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
      про
      визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,
      ВСТАНОВИВ:
      До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Графітім Сервіс» з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач-1), Державної податкової служби України (далі - відповідач-2) та просить суд:
      - визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві у формі протоколу №35 від 01.10.2019, в частині включення ТОВ «Графітім Сервіс», код ЄДРПОУ 42289100, до реєстру ризикових платників;
      - визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у м. Києві щодо не розгляду звернень ТОВ «Графітім Сервіс», код ЄДРПОУ 42289100, та не виключення його з переліку ризикових платників;
      - зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві виключити Товариство з обмеженою відповідальністю «Графітім Сервіс», код ЄДРПОУ 42289100, з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості;
      - визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 28.10.2019 №1316803/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №70 від 16.09.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      - зобов`язати Державну податкову службу України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної №70 від 16.09.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.
      - визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 17.12.2019 №1352356/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №71 від 16.09.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних;
      - зобов`язати Державну податкову службу України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної №71 від 16.09.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання;
      - визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 17.12.2019 №1352976/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №72 від 25.09.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних;
      - зобов`язати Державну податкову службу України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної №72 від 25.09.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.
      - визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 17.12.2019 №1352357/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №74 від 10.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      - зобов`язати Державну податкову службу України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної №74 від 10.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.
      - визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 12.12.2019 №1350500/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №75 від 10.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      - зобов`язати Державну податкову службу України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної №75 від 10.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання;
      - визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 17.12.2019 №1352358/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №76 від 22.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних;
      - зобов`язати Державну податкову службу України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної №76 від 22.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання;
      - визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 17.12.2019 №1352977/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №77 від 28.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних;
      - зобов`язати Державну податкову службу України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної № 77 від 28.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.
      Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем-1 протиправно віднесено його до переліку ризикових платників податків, адже віднесено його до ризикових платників на підставі критерію, який відсутній у пункті 1.6 Критеріїв, викладених у листі №1962/99-99-29-01-01 від 07.08.2019. Окрім цього, ТОВ «Графітім Сервіс» стверджує, що відповідачем-1 протиправно прийнято рішення про відмову у реєстрації податкових накладних, а квитанції, якими зупинено реєстрацію податкових накладних, не містять в собі будь-яких посилань який саме критерій ризиковості платника податку застосовано в кожному конкретному випадку. Таким чином, на думку позивача, позов є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.
      Представником відповідача-2 подано відзив на позовну заяву, де останній просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову та зазначає, що підставою для прийняття рішень про відмову в реєстрації податкових накладних є пункт 21 Порядку №117, зокрема, не надання позивачем документів, що свідчать про реальний характер господарських операцій по складеним податковим накладним.
      Представником відповідача-1 відзиву на позовну заяву не подано, заяв та клопотань до суду не надходило.
      З урахуванням наведеного справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.
      Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
      Товариство з обмеженою відповідальністю «Графітім Сервіс» відповідно до приписів пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України складено податкові накладні від 16.09.2019 №70, №71, від 25.09.2019 №72, від 10.10.2019 №74, №75, від 22.10.2019 №76, від 28.10.2019 №77 та надіслано до контролюючого органу з метою їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      Згідно отриманих квитанцій документи прийнято, але реєстрація зупинена з тих підстав, що податкові накладні відповідають підпункту 1.6 пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку. Одночасно позивачу запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішенню про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      На виконання вимог податкового органу позивачем надані пояснення та їх документальні підтвердження, що підтверджується листами поясненнями (т. 1, а.с. 16, 111-116.
      За результатами розгляду поданих ТОВ «Графітім Сервіс» документів Комісією Головного управління ДПС у м. Києві прийнято наступні рішення:
      - від 28.10.2019 №1316803/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №70 від 16.09.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних;
      - від 12.12.2019 №1350500/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №75 від 10.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних;
      - від 17.12.2019 №1352356/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №71 від 16.09.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних;
      - від 17.12.2019 №1352976/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №72 від 25.09.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних;
      - від 17.12.2019 №1352357/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №74 від 10.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних;
      - від 17.12.2019 №1352358/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №76 від 22.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних;
      - від 17.12.2019 №1352977/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №77 від 28.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних;
      Тут і надалі разом спірні та/або оскаржувані рішення.
      Підставою для відмови в реєстрації податкових накладних визначено ненадання платником податку копій документів: первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційних описів), у тому числі рахунків-фактур/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних, розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків.
      За наслідком адміністративного оскарження спірні рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.
      06.11.2019 ТОВ «Графітім Сервіс» звернулось до ГУ ДФС у м. Києві із заявою, де він просив виключити його із переліку ризикових платників податків.
      Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
      Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України),
      За приписами пункту 61.1 статті 61 ПК України визначено, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
      Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 ПК України).
      В свою чергу, згідно пункту 71.1 статті 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.
      Збір податкової інформації та отримання податкової інформації контролюючим органом врегульовано статтями 72, 73 ПК України.
      Відповідно до пункту 201.16 статті 201 ПК України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
      Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №117 (далі - Порядок №117).
      Пунктом 2 Порядку №117 передбачено, що терміни вживаються у такому значенні: моніторинг - сукупність заходів та методів роботи контролюючих органів, що виявляє за результатами проведення аналізу наявної інформації в інформаційних ресурсах ДФС та/або за результатами проведення обробки та аналізу податкової інформації об`єктивні ознаки наявності ризиків порушення норм податкового законодавства;
      критерій оцінки ризиків, достатній для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, - визначений показник моніторингу, що характеризує ризик;
      ризик порушення норм податкового законодавства - ймовірність складання та надання податкової накладної/розрахунку коригування для реєстрації в Реєстрі з порушенням норм підпункту "а"/"б" пункту 185.1 статті 185, підпункту "а"/"б" пункту 187.1 статті 187, абзацу першого пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 ПК України за наявності об`єктивних ознак неможливості здійснення операції з постачання товарів/послуг, дані про яку зазначено у такій податковій накладній/розрахунку коригування та/або ймовірності уникнення платником податку на додану вартість виконання свого податкового обов`язку.
      Отже, контролюючий орган здійснює моніторинг податкових, накладних/розрахунків коригування шляхом аналізу наявної податкової інформації, що міститься в інформаційних ресурсах ДФС.
      Здійснюючи моніторинг, контролюючий орган виявляє ризик порушення норм податкового законодавства, який проявляється у ймовірності складання та надання податкової накладної з порушенням ПК України та неможливості здійснення операцій з постачання товарів/послуг дані про які зазначені у податковій накладній/розрахунку коригування та/або ймовірності уникнення платником податку виконання свого податкового обов`язку.
      Відповідно до статті 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Інформаційні системи і засоби їх забезпечення, розроблені, виготовлені або придбані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, є державною власністю. Система захисту податкової інформації, що зберігається в базах даних Інформаційних систем, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Внесення інформації до баз даних Інформаційних систем та її опрацювання здійснюються контролюючими органами. Перелік Інформаційних систем визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики.
      Підпунктом 20.1.45 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право здійснювати щоденну обробку-даних та інформації електронного кабінету, необхідних для виконання покладених на них функцій з адміністрування податкового законодавства та законодавства з інших питань, контроль за дотримання якого покладено на контролюючий орган, що включає, зокрема, прийняття, обробку та аналіз документів та даних платників податків, здійснення повноважень, передбачених законом, які можуть бути реалізовані в електронній формі за допомогою засобів електронного зв`язку.
      Отже, дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, незалежно від джерела її отримання (чи то отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, чи то за результатами засідання Комісії ГУ ДФС), є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов`язків в порядку передбаченому ПК України. Способом здійснення таких дій є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів. Інформація, зібрана відповідно до норм ПК України, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.
      Відповідно, інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.
      Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права також була висловлена Верховного Судом у постановах від 25.04.2018 року у справі № 826/1902/15, від 18.09.2018 року у справі № 818/398/15.
      З урахуванням наведеного суд звертає увагу, що обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер.
      Дії контролюючого органу щодо внесення до Інтегрованої системи результатів засідання Комісії (за результатами, якої не приймалось рішення про відмову у реєстрації податкової накладної) не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи, функцій та завдань) з метою здійснення відповідних прав та обов`язків.
      Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства суд вважає, що внесення до системи АІС «Податковий блок» податкової інформації, щодо відповідності позивача критеріям ризиковості, є одним із заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на відповідача функцій та завдань.
      Таким чином, на думку суду, рішення Головного управління ДПС у м. Києві у формі протоколу №35 від 01.10.2019, в частині включення ТОВ «Графітім Сервіс», код ЄДРПОУ 42289100, до реєстру ризикових платників не є рішенням контролюючого органу, та не породжує зміну прав та обов`язків платника податків, а є діяльністю контролюючого органу, що направлена на виконання завдань та функцій, передбачених ПК України. В даному випадку, рішенням контролюючого органу, що породжує зміну прав та обов`язків є рішення Комісії про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      Аналогічний правовий підхід до вирішення спірних правовідносин застосовано в постанові Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі №480/4006/18.
      Таким чином, з урахуванням наведеного суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про скасування рішення Головного управління ДПС у м. Києві у формі протоколу №35 від 01.10.2019 в частині включення ТОВ «Графітім Сервіс», код ЄДРПОУ 42289100, до реєстру ризикових платників. Як наслідок, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача-1 виключити позивача із відповідного переліку, з огляду на їх похідний характер.
      Що ж стосується позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління ДПС у м. Києві щодо не розгляду звернень ТОВ «Графітім Сервіс», код ЄДРПОУ 42289100, та не виключення його з переліку ризикових платників суд вкаже наступне.
      Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
      Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
      Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі №342/157/17.
      Згідно частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      Проаналізувавши вказану вище позовну вимогу, у взаємозв`язку із наданою судом оцінкою наявності/відсутності підстав для виключення позивача із переліку ризикових платників податків та скасування рішення про включення останнього до нього, суд вважає, що позовна вимога про визнання бездіяльності ГУ ДПС у м. Києві щодо не розгляду звернення ТОВ «Графітім Сервіс» задоволенню не підлягає, адже її задоволення не призведе до відновлення його порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
      При цьому, суд вважає за доцільне наголосити, що ТОВ «Графітім Сервіс» у позовній заяві не порушувало питання щодо порушення відповідачем-1 Закону України "Про звернення громадян".
      Таким чином, підсумовуючи наведене, суд вважає, що дана позовна вимога до задоволення не підлягає.
      Вирішуючи позовні вимоги в частині оскарження спірних рішень та зобов`язання відповідача-2 вчинити дії, а саме зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних суд звертає увагу на наступне.
      Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
      При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).
      Пунктом 12 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабміну України від 29.12.2010 № 1246 (із змінами та доповненнями), встановлено, що після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200 1.3 і 200 1.9 статті 200 1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації / зупинення реєстрації / відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування; дотримання вимог Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.
      Відповідно до пункту 13 Порядку № 1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).
      Згідно з підпунктом 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 ПК України, реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
      Порядок зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №117.
      Відповідно до Пункту 3 Порядку № 117, податкові накладні / розрахунки коригування, що подаються на реєстрацію в Реєстрі до проведення моніторингу, за результатами якого можливе зупинення їх реєстрації, перевіряються відповідно до таких ознак:
      1) податкова накладна, яка не підлягає наданню отримувачу (покупцю) та/або складена за операцією, що є звільненою від оподаткування;
      2) обсяг постачання, зазначений платником податку в податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих у Реєстрі в поточному місяці, з урахуванням поданої на реєстрацію в Реєстрі податкової накладної / розрахунку коригування, становить менше 500 тис. гривень та керівник - посадова особа такого платника податку є особою, яка займає аналогічну посаду не більше ніж у трьох (включно) платників податку;
      3) одночасно значення показників D та P, розрахованих у наведеному у цьому підпункті, мають такі розміри: D > 0,03, P < P м х 1,4, де:
      D - розрахункова величина, яка дорівнює S/T;
      S - загальна сума сплачених за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому складено податкову накладну / розрахунок коригування, сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків і зборів (крім суми податку на додану вартість, сплаченої під час ввезення товарів на митну територію України) платником податку та його відокремленими підрозділами;
      T - загальна сума постачання товарів/послуг на митній території України, що оподатковуються за ставками 0, 20 і 7 відсотків, зазначеними платником податку в податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих у Реєстрі за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому складено податкову накладну / розрахунок коригування;
      P - сума податку на додану вартість, зазначена платником податку в податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих у Реєстрі у звітному (податковому) періоді, з урахуванням поданої на реєстрацію в Реєстрі податкової накладної / розрахунку коригування;
      P м - найбільша місячна сума податку на додану вартість, зазначена у податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих платником податку в Реєстрі за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому складено податкову накладну / розрахунок коригування.
      Значення показника D за останні 12 календарних місяців обраховується ДФС станом на перше число календарного місяця та кожного 10 числа стає доступним платнику податку в електронному кабінеті.
      Відповідно до пунктів 4, 5, 6 Порядку № 117 у разі коли за результатами перевірки податкової накладної / розрахунку коригування визначено, що податкова накладна / розрахунок коригування відповідають одній з ознак, визначених у пункті 3 цього Порядку, такі податкова накладна / розрахунок коригування не підлягають моніторингу та підлягають реєстрації в Реєстрі.
      Податкова накладна / розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.
      У разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну / розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється.
      Відповідно до пунктів 12, 13 Порядку № 117 у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.
      У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються:
      1) номер та дата складання податкової накладної / розрахунку коригування;
      2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД / послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена;
      3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку;
      4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.
      Як встановлено під час розгляду справи, реєстрацію податкових накладних зупинено з підстав визначених підпунктом 1.6 пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку.
      Разом з тим, Критерії ризиковості платника податку визначені у листі Державної фіскальної служби України від 07.08.2019 № 1962/99-99-29-01-01, згідно з підпунктом 1.6 якого визначено, що комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС можуть розглядати питання щодо встановлення ризиковості платника податків, а саме:
      - керівник платника податку та/або головний бухгалтер, та/або особа, що має право підпису, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстровані (перереєстровані) за адресою, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях і тимчасово окупованій території, в розумінні Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України";
      - платник податку - юридична особа, який не має відкритих рахунків у банківських установах, крім рахунків в органах Державної казначейської служби України (крім бюджетних установ);
      - платник податку, посадова особа та/або засновник якого був посадовою особою та/або засновником суб`єкта господарювання, якого ліквідовано за процедурою банкрутства протягом останніх трьох років;
      - платником податку не подано контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість за два останні звітні періоди всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та абзацу першого пункту 49.2 і пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України;
      - платником податку на прибуток не подано контролюючому органу фінансову звітність за останній звітний період всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та пункту 46.2 статті 46 Податкового кодексу України (далі - Кодекс);
      - в органах ДФС наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі поточної діяльності при реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданій на реєстрацію податковій накладній / розрахунку коригування.
      Яка саме із наведених обставин стала підставою для висновку контролюючого органу про відповідності податкової накладної Критеріям ризиковості платника податку в рішенні не зазначено, матеріали справи не містять.
      При цьому, суд зазначає, що листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.
      Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Крім того, акти, що затверджують критерії ризиковості здійснення операцій мають на меті встановити норми права, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, а відтак підлягають обов`язковій реєстрації у порядку, визначеному діючим законодавством.
      Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 квітня 2019 року у справі № 822/1878/18.
      Разом з тим, пунктом 14 Порядку № 117 визначений перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, включає в себе: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.
      Як встановлено судом, позивачем на підтвердження реальності здійснення господарської операції та з метою реєстрації податкових накладних надано пояснення по суті господарських операцій та копії первинних бухгалтерських документів.
      У свою чергу, пунктом 21 Постанови № 170 передбачено, що підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.
      Разом з тим, з аналізу рішення про відмову у реєстрації податкової накладної контролюючого органу не вбачається, яких саме первинних документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.
      Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
      Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".
      В контексті наведеного суд зазначає, що відповідачами під час розгляду даної адміністративної справи не доведено правомірність відмови у реєстрації податкових накладних від 16.09.2019 №70, №71, від 25.09.2019 №72, від 10.10.2019 №74, №75, від 22.10.2019 №76, від 28.10.2019 №77.
      Відповідно до пунктів 19, 20 Порядку № 1246 податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструються у день: прийняття в установленому порядку та набрання чинності рішенням про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування; набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДФС відповідного рішення); неприйняття та/або відсутність реєстрації в установленому порядку рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.
      У разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.
      З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зобов`язання Державну податкову службу України здійснити реєстрацію податкових накладних від 16.09.2019 №70, №71, від 25.09.2019 №72, від 10.10.2019 №74, №75, від 22.10.2019 №76, від 28.10.2019 №77, в Єдиному реєстрі податкових накладних, датою їх фактичного подання.
      Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
      Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
      Враховуючи, що оскаржувані рішення прийнято Комісією Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, яка приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідно судовий збір підлягає стягненню з Головного управління Державної податкової служби у міста Києві пропорційно задоволеним позовним вимогам.
      Керуючись ст. ст. 2, 5, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
      В И Р І Ш И В:
      1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Графітім Сервіс» (03065, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела/Академіка Каблукова, б. 51/16; адреса для листування: 04053, м. Київ, провулок Бехтерівський, б. 4-Б, код ЄДРПОУ 42289100) до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 43141267), Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, б. 8, код ЄДРПОУ 43005393) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
      2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 28.10.2019 №1316803/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №70 від 16.09.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      3. Зобов`язати Державну податкову службу України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної №70 від 16.09.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.
      4. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 17.12.2019 №1352356/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №71 від 16.09.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      5. Зобов`язати Державну податкову службу України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної №71 від 16.09.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.
      6. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 17.12.2019 №1352976/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №72 від 25.09.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      7. Зобов`язати Державну податкову службу України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної №72 від 25.09.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.
      8. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 17.12.2019 №1352357/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №74 від 10.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      9. Зобов`язати Державну податкову службу України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної №74 від 10.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.
      10. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 12.12.2019 №1350500/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №75 від 10.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      11. Зобов`язати Державну податкову службу України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної №75 від 10.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.
      12. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 17.12.2019 №1352358/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №76 від 22.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      13. Зобов`язати Державну податкову службу України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної №76 від 22.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.
      14. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 17.12.2019 №1352977/42289100 про відмову в реєстрації податкової накладної №77 від 28.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      15. Зобов`язати Державну податкову службу України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної № 77 від 28.10.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.
      16. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
      17. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Графітім Сервіс» (03065, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела/Академіка Каблукова, б. 51/16; адреса для листування: 04053, м. Київ, провулок Бехтерівський, б. 4-Б, код ЄДРПОУ 42289100) сплачений ним судовий збір у розмірі 14 714 (чотирнадцять тисяч сімсот чотирнадцять) грн. 00 коп.
      Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
      Суддя М.А. Бояринцева
      Джерело: ЄДРСР 94936301
    • By ANTIRAID
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      Справа № 640/11609/19 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 грудня 2020 року м. Київ
      Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М. за участю секретаря: Зуєнка Д.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування вимог, -
      В С Т А Н О В И Л А:
      ОСОБА _1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.01.2019 № Ф-35263-17 на суму 15819,54 грн та від 15.05.2019 № Ф-35263-17 на суму 21030,90 грн.
      У обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що вважає оскаржувані вимогі протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки позивач у 2017-2019 роках не здійснював підприємницьку діяльність, дані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо нього як фізичної особи-підприємця відсутні.
      Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року у позові відмовлено.
      Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку, що нездійснення позивачем обов`язку щодо перереєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не свідчить, що позивач втратив статус фізичної особи-підприємця. Будь-яких доводів чи доказів сплати на користь позивача єдиного внеску в іншому порядку (зокрема роботодавцем чи в якості самозайнятої особи, тощо) матеріали справи не містять. Враховуючи викладене, позивач як фізична особа з діючим статусом фізичної особи-підприємця, мав обов`язок сплачувати єдиний внесок із розміру мінімального страхового внеску.
      Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
      Скаржник мотивує свої вимоги тим, що суд першої інстанції не врахував, що позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про нього як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався, що спростовує факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону № 755-IV і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного соціального внеску. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 206/81/19.
      Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.
      Згідно зі ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
      Відповідно до постанови КМУ № 537 від 19 червня 2019 року "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено, у тому числі, Головне управління ДПС у м. Києві та реорганізовано Головне управління ДФС у м. Києві шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м.Києві. Враховуючи наявність підстав для заміни сторони у справі, суд апеляційної інстанції вважає за можливе замінити відповідача Головне управління ДФС у м. Києві на правонаступника Головне управління ДПС у м. Києві.
      Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
      Як вбачається з матеріалів справи, Згідно даних ІС «Податковий блок» позивач перебував на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування з 15.03.1999.
      Відповідно до інформаційної системі ДФС за позивачем станом на 31.10.2018 рахувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску на суму 15819,54 гривень.
      Відповідно до інформаційної системі ДФС за позивачем станом на 30.04.2019 рахувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску на суму 21030,90 гривень.
      18.01.2019 ГУ ДФС у м. Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-35263-17, якою позивачу визначено до сплати 15819,54 гривень недоїмки з єдиного внеску.
      15.05.2019 ГУ ДФС у м. Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-35263-17, якою позивачу визначено до сплати 21030,90 гривень недоїмки з єдиного внеску.
      Не погодившись з такими вимогами, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
      Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне.
      Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом № 2464-VI (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).
      Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
      Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
      01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
      Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
      У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
      Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
      Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
      Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
      Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
      Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
      Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
      Згідно з абзацами першим, третім - п`ятим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
      Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
      Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
      У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
      Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція № 449.
      Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
      Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци перший - третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції № 449).
      Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
      Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку про те, що станом на дату винесення спірної вимоги про сплату боргу позивач з 15.03.1999 зареєстрований як фізична особа-підприємець та відповідно до статті 4 Закону №2464-VI був платником єдиного внеску.
      У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01 січня 2017 року по І квартал 2019 року відповідно до оскаржуваних вимог за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом № 755-IV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
      Отже, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в осіб, які набули статусу суб`єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом № 755-IV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.
      Водночас, суд першої інстанції, вважаючи встановленим, що позивач мав статус ФОП протягом спірного періоду та був платником єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, дійшов висновку, що нездійснення позивачем обов`язку щодо перереєстрації Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не свідчить, що позивач втратив статус фізичної особи-підприємця.
      Колегія суддів зазначає, що суб`єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має значення для правильного вирішення цієї справи та прийняття обґрунтованого рішення.
      Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
      Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
      Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
      01 липня 2004 року набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
      Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
      Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
      Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
      03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким внесено зміни до Закону № 755-IV.
      Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
      Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
      Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
      Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
      Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
      Натомість, відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
      У матеріалах даної справи відсутні докази про подання позивачем державному реєстратору реєстраційної картки для включення відомостей про нього до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка. Також у матеріалах справи відсутні докази про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію позивача як ФОП.
      25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
      Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
      До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
      Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
      Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
      Отже, колегія суддів вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
      Водночас, зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
      Колегія суддів також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
      Отже, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
      Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19.
      З огляду на викладене, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.01.2019 № Ф-35263-17 на суму 15819,54 грн та від 15.05.2019 № Ф-35263-17 на суму 21030,90 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.
      Суд першої інстанції викладеного не встановив, у зв`язку з чим прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
      Доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження.
      За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
      З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення необхідно скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
      У апеляційній скарзі позивач, окрім іншого, просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.
      Так, відповідно до частин першої та третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
      Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
      Відповідно до частини другої статті 134 КАС за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
      Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      За змістом частини третьої статті 134 КАС для цілей розподілу судових витрат:
      1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
      2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Частиною п`ятою статті 134 КАС визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
      Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
      Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
      Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Адвокатським об`єднанням «КРАВЕЦЬ І ПАРТНЕРИ» укладено Договір про надання правничої допомоги №49 від 06 березня 2019 року, відповідно до якого Об`єднання зобов`язується надати позивачу правову допомогу, в тому числі і щодо представництва інтересів останнього у справі №640/11609/19.
      На виконання умов вказаного договору, Адвокатське об`єднання «КРАВЕЦЬ І ПАРТНЕРИ», керуючись п.4.1. Договору про надання правничої допомоги, виставило рахунок №526 від 25.09.2020, який складався із вартості послуг щодо підготовки та подання апеляційної скарги, вартість якої склала 3000 грн.
      Факт оплати позивачем рахунку підтверджується квитанцією №ПН32294 від 25.09.2020.
      Після сплати позивачем коштів за вказаними рахунками сторонами підписано акт надання послуг № 376 від 25.09.2020.
      Таким чином, сума витрат на професійну правничу допомогу адвоката, яка підлягає стягненню з Відповідача, становить 3000 гривень, а саме за послуги щодо підготовки та подання апеляційної скарги.
      Відповідач клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу до суду не подав.
      Колегія суддів дійшла до висновку про співрозмірність заявлених до стягнення позивачем витрат із складністю справи та обсягом наданих послуг, отже витрати на правову допомогу в сумі 3000,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
      Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
      Відповідно до квитанції № 4476 від 11.03.2019 позивач за подання позову сплатив 768,40 грн. Згідно з квитанцією № ПН32288 від 25.09.2020 скаржник за подання апеляційної скарги на судове рішення сплатив 1152,60 грн.
      Отже, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 1921,00 грн.
      Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
      ПОСТАНОВИЛА:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року скасувати.
      Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
      Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м.Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-35263-17 від 18 січня 2019 року.
      Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м.Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-35263-17 від 15 травня 2019 року.
      Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1921,00 грн (тисячу дев`ятсот двадцять одну) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн 00 коп (три тисячі) за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ 43141267).
      Повний текст постанови виготовлено 07 грудня 2020 року.
      Головуючий суддя
      Л.Т.Черпіцька
      Судді:
      О.Є.Пилипенко
      Я.М.Собків
      Джерело: ЄДРСР 93335477
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 листопада 2020 року
      м. Київ
      Справа № 813/5892/15
      Провадження № 11-132апп20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Анцупової Т. О.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянула в порядку письмового провадження справу № 813/5892/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби за участю Прокуратури Львівської області про визнання протиправним і скасування наказу
      за касаційними скаргами Прокуратури Львівської області та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року (суддя Сакалош В. М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року (у складі колегії суддів Пліша М. А., Шинкар Т. І., Ільчишин Н. В.),
      УСТАНОВИЛА:
      Рух справи
      1. 23 жовтня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» (далі - ТзОВ «Яблуневий дар») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (далі ? СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС), у якому просило визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 22 жовтня 2015 року № 124 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар».
      2.Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до абзацу другого пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України (далі ? ПК України; тут і далі ? у редакції, чинній на момент прийняття спірного наказу) контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків. Позивач зазначає, що оскаржуваним наказом призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» з питань дотримання податкового законодавства України щодо фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТБ Сад» (далі ? ТзОВ «ТБ Сад») за період 2013?2014 років. Однак період фінансово-господарської діяльності позивача з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року охоплений плановою виїзною документальною перевіркою, яка проведена посадовими особами Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі ? СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів), за результатами якої складено акт від 29 вересня 2014 року № 429/28-06-39-01/32475074. Відтак ТзОВ «Яблуневий дар» вважає, що предмет та період документальної позапланової виїзної перевірки, яка призначена оскаржуваним наказом, вже були об`єктами планової виїзної перевірки, що задокументовано відповідним актом перевірки.
      3.Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року, позовні вимоги ТзОВ «Яблуневий дар» задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС від 22 жовтня 2015 року № 124. Стягнуто з державного бюджету України на користь ТзОВ «Яблуневий дар» витрати зі сплати судового збору в розмірі 1218 грн.
      4. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС та Прокуратура Львівської області звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, у яких, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокуратури Львівської області.
      6. 27 червня 2016 року від ТзОВ «Яблуневий дар» до Вищого адміністративного суду України надійшло заперечення на касаційну скаргу Прокуратури Львівської області, у якій позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року ? без змін.
      7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС та об`єднано зазначені касаційні скарги в одне касаційне провадження для спільного розгляду.
      8. 13 листопада 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшло клопотання ТзОВ «Яблуневий дар», у якому позивач просив не здійснювати заміну сторони адміністративної справи № 813/5892/15 СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС на Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби (далі ? Офіс великих платників податків ДФС).
      9. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
      10. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      11. 07 листопада 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від Офісу великих платників податків ДФС надійшло клопотання про заміну відповідача СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС на Офіс великих платників податків ДФС у зв`язку з реорганізацією спеціалізованих державних податкових інспекцій з обслуговування великих платників шляхом їх приєднання до Офісу великих платників податків ДФС відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 2016 року № 247 «Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби» та наказу Державної фіскальної служби України від 26 квітня 2016 року № 377 «Про реорганізацію територіальних органів Державної фіскальної служби України з обслуговування великих платників».
      12. Ухвалою від 03 квітня 2020 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України, мотивувавши це тим, що учасники справи оскаржують судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 квітня 2020 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      14. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2020 року замінено позивача у справі на належного - Офіс великих платників податків ДФС.
      Фактичні обставини
      15.Судами встановлено, що відповідно до акта планової виїзної перевірки від 29 вересня 2014 року № 429/28-06-39-01/32475074 податковим органом проведено перевірку своєчасності, достовірності та повноти нарахування і сплати всіх передбачених ПК України податків та зборів за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року.
      16.Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2015 року надано дозвіл на проведення співробітниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів позапланової перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТзОВ «Яблуневий дар» щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013-2014 років, що перебуває на податковому обліку в СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів, на предмет своєчасності, повноти нарахувань та сплати всіх передбачених ПК України податків і зборів за весь період фінансово-господарської діяльності з урахуванням доказів, зібраних у ході досудового розслідування кримінального провадження від 19 червня 2015 року № 3201532015100110000154.
      17. З метою безумовного виконання ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2015 року, на підставі пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України начальником СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів видано наказ «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» від 22 жовтня 2015 року № 124.
      18. 22 жовтня 2015 року працівниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів здійснено виїзд на юридичну адресу ТзОВ «Яблуневий дар». Однак представник позивача Кулак І. О. повідомив про відсутність посадових осіб на підприємстві, а також про відсутність у нього повноважень на отримання зазначеного наказу та прийняття рішення про допуск або недопуск до перевірки і просив прибути 26 жовтня 2015 року, коли будуть присутні відповідні посадові особи.
      На підставі зазначеного 22 жовтня 2015 року працівниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів складено акт про неможливість вручення копії наказу та пред`явлення направлень на перевірку, який зареєстровано у відповідному журналі СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів за № 25/28-22-20/32475074.
      19. 23 жовтня 2015 року ТзОВ «Яблуневий дар» до Львівського окружного адміністративного суду подано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просив зупинити дію наказу від 22 жовтня 2015 року № 124 до набрання законної сили рішенням у справі та заборонити СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів учиняти дії стосовно проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» з питань дотримання податкового законодавства України щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013?2014 років.
      20. 26 жовтня 2015 року працівниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів здійснено повторний виїзд на юридичну адресу ТзОВ «Яблуневий дар». За вказаною адресою вхід стороннім особам на територію ТзОВ «Яблуневий дар» обмежено і контролюється службою охорони. До працівників СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів вийшла особа, яка представилася керівником служби безпеки, та повідомила, що посадові особи підприємства, а також представники чи інші уповноважені особи на момент прибуття та до кінця дня будуть відсутні, причини та тривалість відсутності зазначених осіб невідомі.
      З урахуванням зазначеного працівниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів складено акт про неможливість вручення копії наказу та пред`явлення направлень на перевірку посадовим особам ТзОВ «Яблуневий дар».
      21.Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року заяву ТзОВ «Яблуневий дар» про забезпечення позову задоволено частково. Зупинено дію наказу від 22 жовтня 2015 року № 124 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» до набрання законної сили рішенням у справі.
      22. 04 листопада 2015 року до Львівського апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року.
      23.Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року апеляційну скаргу СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС задоволено. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні заяви ТзОВ «Яблуневий дар» про забезпечення позову відмовлено.
      24. 29 січня 2016 року СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС складено акт № 27/28-06-22-20/32475074 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013?2014 років з урахуванням доказів, зібраних у ході досудового розслідування кримінального провадження від 19 червня 2015 року № 3201532015100110000154.
      25. На підставі зазначеного акта СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС винесено податкові повідомлення-рішення від 11 лютого 2016 року № 0000202202/1759, 0000212202/1760, 0000222202/1761.
      Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій
      26.Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року, позовні вимоги задоволено повністю.
      27. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що плановою виїзною документальною перевіркою позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року, за результатом якої складений акт від 29 вересня 2014 року, вже були охоплені питання, визначені предметом перевірки за спірним наказом, а саме дотримання позивачем податкового законодавства України щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013 року.
      28. Крім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, установив, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва Макухи А. А. від 20 жовтня 2015 року № 1-КС/760/6137/15, на безумовне виконання якої видано оскаржуваний наказ, слідчим суддею не призначено перевірку, а лише надано дозвіл на проведення співробітниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства ТзОВ «Яблуневий дар» щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013?2014 років, що перебуває на податковому обліку в СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів, на предмет своєчасності, повноти нарахування та сплати всіх передбачених ПК України податків і зборів за весь період фінансово-господарської діяльності з урахуванням доказів, зібраних у ході досудового розслідування кримінального провадження від 19 червня 2015 року №3201532015100110000154.
      Суди першої та апеляційної інстанцій мотивували це тим, що серед обставин, за яких передбачено здійснення документальних позапланових перевірок, визначених статтею 78 ПК України, відсутня така обставина, як надання дозволу суду на проведення перевірки, оскільки підпункт 78.1.11 пункту 78.1 указаної статті чітко визначає як обставину для проведення позапланової перевірки судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону, а не рішення суду (судді) про надання дозволу про проведення перевірки.
      Короткий зміст та обґрунтування вимог наведених у касаційній скарзі СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС
      29. У касаційні скарзі СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
      30.Зокрема, судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до абзацу першого пункту 78.2 статті 78 ПК України передбачено, що обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені Кодексом, поширюються на перевірки, що проводяться в межах кримінального провадження. Тому скаржник вважає, що підстави для проведення позапланової документальної виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» не можуть бути предметом розгляду адміністративного суду, оскільки їх належить розглядати в порядку кримінального судочинства.
      31.Також скаржник зазначає, що питання, що є предметом перевірки відповідно до оскаржуваного наказу, не були охоплені під час попередньої перевірки платника податків.
      32. Крім цього, СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС зауважує, що на підставі оскаржуваного наказу винесено податкові повідомлення-рішення від 11 лютого 2016 року № 0000202202/1759, 0000212202/1760, 0000222202/1761, тобто наказ було реалізовано і він втратив чинність.
      Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених у касаційній скарзі Прокуратури Львівської області
      33. У касаційній скарзі Прокуратура Львівської області зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені внаслідок помилкового та неповного встановлення обставин справи, невірного трактування положень статті 78 ПК України, а також вимог статті 124 Конституції України щодо безумовного виконання судових рішень, зокрема й тих, які прийняті відповідно до порядку, встановленого статтями 93, 94, 110, 309, 910 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
      34.Скаржник зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, зокрема щодо предмета та строку перевірки, а саме те, що плановою перевіркою охоплювався період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, а наказом передбачено проведення перевірки за період 2013?2014 років.
      35. Суд апеляційної інстанції взяв до уваги доводи апелянтів, які не були враховані судом першої інстанції, зокрема щодо предмета та строку перевірки, Однак, змінивши підстави щодо задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, не змінивши і не скасувавши рішення суду першої інстанції, залишив його без змін.
      36. Крім цього, Прокуратура Львівської області вважає, що Львівським апеляційним адміністративним судом безпідставно застосовано приписи пункту 78.2 статті 78 ПК України щодо обмеження права на проведення повторної перевірки платника податку, оскільки відповідно до пункту першого зазначеної норми такі обмеження не поширюються на перевірки, що проводяться в межах кримінального провадження.
      37. Скаржники зауважують, що підстави проведення документальної позапланової виїзної перевірки не можуть бути предметом розгляду адміністративного суду, оскільки їх належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
      Позиція позивача щодо касаційної скарги Прокуратури Львівської області
      38. У запереченнях на касаційну скаргу Прокуратури Львівської області ТзОВ «Яблуневий дар» зазначає, що правовідносини позивача з ТзОВ «ТБ Сад» перевірені в повному обсязі під час планової документальної перевірки за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року, за результатом якої складено акт від 29 вересня 2014 року. З урахуванням зазначеного позивач вважає, що твердження Прокуратури Львівської області про те, що перевірка ТзОВ «Яблуневий дар» за 2014 рік не проводилася, а тому наказ не може бути скасовано, є помилковим. Мотивує це тим, що наслідком установлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним за умови, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт не втрачає своєї цілісності значення.
      39. Вважає необґрунтованим твердження прокуратури про те, що підстави проведення позапланової перевірки не можуть бути предметом розгляду адміністративного суду, оскільки таку перевірку належить виконувати в порядку кримінального судочинства. Зокрема, ТзОВ «Яблуневий дар» зазначає, що предметом оскарження в цій справі є наказ від 22 жовтня 2015 року № 124, а не ухвала судді Солом`янського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року, тому в силу норм КАС України суди попередніх інстанцій правомірно надали оцінку обставинам справи, доказам сторін і прийняли законні й обґрунтовані рішення в цій справі.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      40.Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційних скарг з таких мотивів.
      41.Першочерговим у цій справі є вирішення питання щодо юрисдикційної належності спору.
      42.Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      43. З матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин спору слідує, що предметом спору у цій справі є наказ СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС від 22 жовтня 2015 року № 124 щодо проведення позапланової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства ТзОВ «Яблуневий дар».
      44.Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України податкові органи, серед іншого, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
      45. Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
      46. Підпунктом 78.4 статті 78 ПК України передбачено, що керівник контролюючого органу приймає рішення про проведення документальної позапланової перевірки, яке оформлюється наказом, у якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи ? платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці ? адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися (пункт 81.1 статті 81 ПК України).
      47. Зі змісту касаційних скарг слідує, що оскарження підстав проведення позапланової виїзної документальної перевірки, на думку скаржників, має відбуватись у межах кримінального судочинства, оскільки ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва Макухи А. А. від 20 жовтня 2015 року про дозвіл на проведення співробітниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів позапланової документальної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013?2014 років постановлена в межах кримінального провадження.
      48. З урахуванням зазначеного Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвала слідчого судді та наказ контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки мають різну правову природу та різні правові наслідки.
      Зокрема, порядок проведення перевірок контролюючими органами визначається спеціальним податковим законодавством, що зумовлює виокремлення суб`єктів таких правовідносин (контролюючий орган як суб`єкт владних повноважень та платник податків), зміст правовідносин (здійснення суб`єктом владних повноважень функцій, що передбачені законодавством), а також можливість оскаржити відповідний наказ контролюючого органу в порядку адміністративного судочинства.
      49. Крім того, пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначається, що документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень та виключно у випадках та у порядку, що визначені цим Кодексом.
      50. Відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанови органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.
      51. З урахуванням зазначеного нормативного регулювання, а також обставин справи Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ухвала слідчого судді від 20 жовтня 2015 року, якою надано дозвіл на проведення документальної позапланової виїзної перевірки, не передбачена пунктом 78.1 статті 78 ПК України як обставина для проведення позапланової перевірки.
      52. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвала слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення перевірки, може бути оскаржена в порядку кримінального судочинства. Зокрема, позиція Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах викладена в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 243/6674/17-к.
      Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК України (частина третя статті 392). Буквальне тлумачення зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку лише тоді, коли в КПК України є норма, якою це дозволено. Однак Конституційний Суд України, розглядаючи положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, дійшов висновку про те, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження (абзац другий підпункту 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду).
      Оскільки ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової перевірки не передбачено КПК України, то немає ні дозволу, ні заборони щодо апеляційного оскарження такої ухвали.
      З урахуванням зазначеного у справі № 243/6674/17-к Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційні суди зобов`язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок.
      53. З матеріалів цієї справи слідує, що ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки від 20 жовтня 2015 року, на підставі якої видано оскаржуваний наказ від 22 жовтня 2015 року № 124, постановлена в межах кримінального провадження № 32015100110000154 від 19 червня 2015 року, за ознаками кримінального порушення, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України.
      Отже, основною метою проведення співробітниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства ТзОВ «Яблуневий дар» щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013?2014 років відповідно до пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, як слідує зі змісту ухвали слідчого судді від 20 жовтня 2015 року, є отримання інформації, що може мати суттєве значення для встановлення істини у кримінальному провадженні.
      54. З урахуванням зазначеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржуваний наказ відповідача від 22 жовтня 2015 року № 124 про проведення документальної позапланової перевірки видано з метою збору доказів у межах кримінального провадження, а не для виконання контролюючим органом визначених ПК України повноважень.
      55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що оскаржуваний наказ виданий СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України та на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки.
      Беручи до уваги зазначене, а також практику Великої Палати Верховного Суду щодо апеляційного оскарження ухвал про надання дозволу на проведення позапланової перевірки в межах кримінального судочинства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскаржуваний наказ, виданий з метою зібрання доказів у кримінальному провадженні № 32015100110000154 від 19 червня 2015 року, не може бути предметом самостійного оскарження в суді.
      56. Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що оскаржуваний наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, зокрема допуском посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки ТзОВ «Яблуневий дар», за результатом якої СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС складено акт від 29 січня 2016 року № 27/28-06-22-20/32475074 та винесено податкові повідомлення-рішення від 11 лютого 2016 року № 0000202202/1759, 0000212202/1760, 0000222202/1761.
      57. Ураховуючи обставини цієї справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. На переконання Великої Палати Верховного Суду, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у цій справі слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію не лише адміністративних судів, а взагалі не підлягають судовому розгляду.
      Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
      58.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      59. За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу.
      60. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг Прокуратури Львівської області та Офісу великих платників податків ДФС і скасування постанови Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року та закриття провадження у цій справі.
      Керуючись статтями 243, 341, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційні скарги Прокуратури Львівської області та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково.
      2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року скасувати.
      3. Провадження у справі № 813/5892/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби за участю Прокуратури Львівської області про визнання протиправним і скасування наказу закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
      Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков
      С. В. Бакуліна В. С. Князєв
      В. В. Британчук В. М. Сімоненко
      Ю. Л. Власов О. С. Ткачук
      М. І. Гриців В. Ю. Уркевич
      В. І. Данішевська О. Г. Яновська
      Ж. М. Єленіна
      Джерело: ЄДРСР 93336740