Рішення Дніпровського райсуду про відмову ОТП Факторинг у зверненні стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з пропуском позовної давності


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

3 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      3
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      3
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

Справа № 755/19582/19

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2020 р.

Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Гончарука В.П.
за участі секретаря Гриценко О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» до ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві Державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

учасники справи:

представник позивача - Могилян Л.В.

відповідач - ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві Державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якій просить суд звернути стягнення на підставі Договору іпотеки першої черги № PCL-002/547/2006 від 21 червня 2006 року на заставлене майно - квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 Паспорт серія НОМЕР_2 виданий Ватутінським РУ ГУМВС України м. Києві 31.08.1995 року адреса: АДРЕСА_2 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (адреса: 03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 28-Д, р/р № НОМЕР_3 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528, код ЄДРПОУ 36789421) шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Кошти отримані від реалізації заставленого майна направити на погашення заборгованості в сумі 530 223,07грн (п`ятсот тридцять тисяч двісті двадцять три гривні та 07 копійок) перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за Кредитним договором № МL- 002/547/2006 від 21 червня 2006 року.

Виселити з незаконно займаної квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . наступних громадян: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 21 червня 2006 року між ОСОБА_7 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого за всіма правами та обов`язками є ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого в свою чергу є АТ «ОТП Банк», був укладений Кредитний договір № МL- 002/547/2006. Кредитний договір складається із двох частин, які нероздільно пов`язані між собою, згідно з п. 1. частини № 1 Кредитного договору.

За умовами Кредитного договору Банк надав Боржнику кредит в розмірі 60 000,00 (шістдесят тисяч) доларів США зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 14,00 % (чотирнадцять цілих і 00 сотих відсотків) річних.

Кредитні кошти надавались Банком на підставі Кредитної заявки Боржника від 21 червня 2006 року шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок Боржника, відкритий у ЗАТ «ОТП Банк». Це підтверджується випискою про рух коштів на рахунку ОСОБА_7 , зазначеному в Кредитному договорі, за 21.06.2006р.

В свою чергу Боржник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку зазначені кредитні кошти у строки, передбачені Кредитним договором (зокрема, в п. 2 частини № 1 Кредитного договору), а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати всі інші зобов`язання, визначені Кредитним договором 22 березня 2007 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений Договір про заміну боржника у зобов`язанні № МL- 002/547/2006. Відповідно до п. І Договору про заміну боржника в зв`язку з відчуженням Боржником предмета застави Позичальнику, Сторони дійшли згоди про те, що Боржник переводить свій борг на Позичальника, внаслідок чого Позичальник заміняє Боржника як зобов`язану сторону в Кредитному договорі, а Банк шляхом підписання цього Договору про заміну боржника дає свою згоду на вищезазначене переведення боргу.

21.03.2011 року винесено рішення Деснянського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № МL- 002/547/2006 від 21 червня 2006 року розмірі 530 223,07 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором 21 червня 2006 року між Банком та Відповідачем, було укладено договір іпотеки № PCL-002/547/2006 від 21 червня 2006 року.

За умовами Договору іпотеки, а саме п. п. 1.1., 3.1. для забезпечення повного і своєчасного виконання Боржником Боргових Зобов`язань, Іпотекодавець надає Іпотекодержателю в Іпотеку нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_3 , загальна площа якої згідно з правовстановлюючими документами складає 97,40 кв.м.

Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві приватної власності, що підтверджується договором дарування від 02.03.2007 року посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецького А.М. від 22.03.2007 р. номер 1989.

У зв`язку із порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань, власнику іпотечного майна та особам зареєстрованим у квартирі направлено вимогу про добровільне звільнення приміщення, проте така вимога не виконана, а тому іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити її мешканців.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04 грудня 2019 року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи провести в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2020 року, закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених у змісті позовної заяви.

Відповідач ОСОБА_1 , в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених у письмових запереченнях на позовну заяву наявних у матеріалах справи. Крім того, відповідачем було подано до суду заяву про застосування позовної давності, в якій зазначив, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 березня 2011 року змінено строк виконання основного зобов`язання. На 31-й день з моменту отримання відповідачем та не виконання ним вимоги позивача від 20 січня 2011 року про дострокове повернення кредиту у повному обсязі, а саме з 21 лютого 2011 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» обізнане про порушення свого права і з цього часу у нього виникло право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки.

Крім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 листопада 2012 року, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 15 березня 2010 року, виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за №2181, про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .

Таким чином починає відраховуватись позовна давність на момент ухвалення рішення суду про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису.

Крім того, відповідач звернув увагу на те, що надана останньому в іпотеку квартира є єдиним її житлом і підпадає під дію мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.

Відповідачі ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Поважність причин неявки в судове засіданні не повідомили.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Поважність причин неявки в судове засіданні не повідомив.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

В судовому засіданні встановлено, що 21 червня 2006 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" ОСОБА_7 був укладений кредитний договір №МL-002/547/2006. відповідно до якого Банк зобов`язувався надати Позичальнику кредит у розмірі 60 000 доларів США, а Позичальник зобов`язувався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 14% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором. Дата остаточного повернення кредиту сторонами договору визначена 21 червня 2016 року. Дані обставини з`ясовані судом на поясненнях сторони позивача та відповідача, які зазначили, що копію даного договору надати суду не можуть, оскільки він не є предметом спору.

22 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк"(кредитор), ОСОБА_1 (новий боржник) та ОСОБА_7 (первісний боржник) був укладений договір про заміну боржника у зобов`язанні №МL-002/547/2006, за яким у зв`язку з відчуженням первісним боржником предмета застави новому боржнику, сторони дійшли згоди про те, що первісний боржник переводить свій борг на нового боржника, внаслідок чого новий боржник заміняє первісного боржника як зобов`язану сторону у кредитному договорі, а кредитор шляхом підписання цього договору дає свою згоду на вищезазначене переведення боргу.

Згідно з вимогами Закону України "Про акціонерні товариства"№ 514-VI від 17.09.2008 року Закрите акціонерне товариство "ОТП Банк"змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", яке є правонаступником усіх прав та обов`язків Закритого акціонерного товариства "ОТП Банк".

З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, 22 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк"та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки №РCL-002/802/2007, предметом якого є нерухоме майно, квартира АДРЕСА_3 .

Відповідно до п. 6.1 Договору іпотеки, передбачено, що вимоги задовольняються за рахунок Предмета іпотеки. За рахунок предмета іпотеки Іпотекодержатель може задовольнити такі вимоги: а) всі боргові зобов`язання, не сплачені Іпотекодавцем, в тому числі заборгованість по овердрафту і б) вимоги стосовно повного відшкодування всіх збитків, завданих порушенням Іпотекодавцем його зобов`язань за цим Договором, а також всіх фактичних витрат, понесених Іпотекодержателем у зв`язку із реалізацією його права за цим Договором.

Обрання порядку звернення стягнення на предмет іпотеки визначено у п.6.3 Договору іпотеки та передбачає: права Іпотекодержателя звернутись до уповноважених органів за захистом своїх прав в порядку, встановленого законодавством або права сторін встановити договірний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

21 березня 2011 року винесено заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № МL- 002/547/2006 від 21 червня 2006 року розмірі 530 223,07грн.

Крім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 листопада 2012 року, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 15 березня 2010 року, виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за №2181, про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .

Дані рішення не оскаржувались та набрали законної сили.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За приписами частини першої статті 1048 ЦК України (параграф 1 глава 71) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно зі статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною першою статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільнення від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Вказаний правовий висновок висловлений у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справах № 6-57цс15 та № 6-58цс15, від 07 липня 2015 року у справі № 6-345цс15.

У цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов`язання, а є відстроченням виконання певних обов`язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов`язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 6-46 цс 15 та в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 200/7371 /17-ц (провадження № 61-41990 св 18).

Також, оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій» не підлягає виконанню.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року № 6-57цс15, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для судів.

Квартира АДРЕСА_3 , яка виступала предметом іпотеки, придбана за кредитні кошти надані в іноземній валюті за споживчим кредитом, її площа не перевищує 140 кв.м, а відтак на неї розповсюджується дія мораторію, введеного Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Така обставина не позбавляє іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, а лише відстрочує виконання іпотекодавцем зобов`язання.

У зв`язку із неналежним виконанням боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Однак стороною відповідача було заявлено в судовому засіданні про застосування строків позовної давності.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 визначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і звернення до суду.

Такими діями (шляхом пред`явлення судової вимоги) кредитор на власний розсуд змінює умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, тобто відповідно до приписів частини другої статті 1050 ЦК України змінює строк виконання основного зобов`язання.

Згідно із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Судом встановлено, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 березня 2011 року у справі № 2-112/2011 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором №ML-002/547/2006 від 21 червня 2006 року.

Таким чином кредитор пред`явивши позов про стягнення кредитної заборгованості на власний розсуд змінив строк виконання основного зобов`язання відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України і з цього моменту почала перебігати позовна давність.

Крім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 листопада 2012 року у справі № 2604/7464/12 за позовом ОСОБА_1 , визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 15 березня 2010 року, виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за №2181, про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .

Дане рішення набрало законної сили та не оскаржувалось.

В свою чергу із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до суду 26 листопада 2019 року, тобто вочевидь із пропуском загальної позовної давності тривалістю у три роки, а тому суд застосовує приписи частини четвертої статті 267 ЦК України, про що заявлено стороною відповідача, та відмовляє у позові.

Щодо вимог позивача виселити з незаконно займаної квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . наступних громадян: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , суд приходить до наступного.

Законом України від 22 вересня 2011року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Підстав відступити від вказаних правових висновків Верховного Суду України не встановила і Велика Палата Верховного Суду, про що зазначила у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Із матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_3 , яка виступала предметом іпотеки, придбана відповідачем за кредитні кошти надані в іноземній валюті, а тому законом допускається можливість виселення без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення.

Поряд із цим, оскільки суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, то відповідно не підлягає задоволенню позовна вимога про виселення, як похідна.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, понесенні позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. 58 Конституції України, ст.ст. 263, 509, 525, 526, 546, 572, 575, 589, 611,612, 625, 530, 553-554, 559, 1048, 1054-1055 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та керуючись ст.ст. 7-13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» до ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві Державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки- відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 09 листопада 2020 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ТОВ «отп Факторинг України» ЄДРПОУ 36789421 місце знаходження: м.Київ, вул.Фізкультури, буд.28-д.

Відповідачі:

ОСОБА_2 ІПН не відомий, ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 , що діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 ; проживають: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 народження проживає: АДРЕСА_1 .

Третя особа:

Служба у справа дітей та сім"ї Дніпровської районної в м.Києві Державної адміністрації, адреса: м.Київ, вул.Краківська, буд.20.

Суддя:

92748372

  • Like 3
Link to post
Share on other sites

Це рішення нашого клієнта. Сама кредитна історія дуже довга і цікава й от нарешті вона закінчилась. Рішення вже набрало законної сили.

Суд зазначив, що згідно із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Судом встановлено, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 березня 2011 року у справі № 2-112/2011 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором №ML-002/547/2006 від 21 червня 2006 року.

Таким чином кредитор пред`явивши позов про стягнення кредитної заборгованості на власний розсуд змінив строк виконання основного зобов`язання відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України і з цього моменту почала перебігати позовна давність.

Крім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 листопада 2012 року у справі № 2604/7464/12 за позовом ОСОБА_1 , визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 15 березня 2010 року, виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за №2181, про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .

Дане рішення набрало законної сили та не оскаржувалось.

В свою чергу із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до суду 26 листопада 2019 року, тобто вочевидь із пропуском загальної позовної давності тривалістю у три роки, а тому суд застосовує приписи частини четвертої статті 267 ЦК України, про що заявлено стороною відповідача, та відмовляє у позові.

  • Like 3
Link to post
Share on other sites

Добрый день!

С применением исковой давности  на взыскание ипотеки в судебном порядке, вроде, все понятно.

А как быть если сроки ИД давно пропущены, но банк намерен взыскать ипотеку во внесудебном порядке? ИД на внесудебный способ распростроняется? Действие кредитного договора прекращено, ИД прошла, но ипотека висит...(

Заранее благодарна за ответ!

Link to post
Share on other sites

Важно еще и то, что это решение первой инстанции ОТП Факи не оспорили и оно "Дата набрання законної сили: 10.12.2020" !!!

  • Like 1
Link to post
Share on other sites
В 12.02.2021 в 10:10, west11 сказал:

Важно еще и то, что это решение первой инстанции ОТП Факи не оспорили и оно "Дата набрання законної сили: 10.12.2020" !!!

Ну времени прошло немного... Могут ещё и оспорить, так что пока рано расслабляться... Дата набрания законной силы вообще значения не имеет для обжалования...

Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      печерський районний суд міста києва
      Справа № 757/45649/20-ц
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 лютого 2021 року Печерський районний суд м. Києва
      суддя Волкова С.Я.
      секретар Топал А.І.
      справа № 75745649/20-ц
      учасники справи:
      позивач: ОСОБА_1
      відповідач : Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
      третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович
      третя особа: Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
      установив:
      20.10.2020 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис 8045, вчинений 12.07.2017 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що виконавчий напис вчинено з порушенням норм чинного законодавства, а саме: за обставин пропущення строків позовної давності, оскільки на документах, за якими у кредитора з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років.
      Матеріали позовної заяви передано судді 21.10.2020 р. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями).
      Ухвалою суду від 26.10.2020 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
      30.10.2020 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про усунення недоліків позовної заяви.
      Ухвалою суду від 10.11.2020 р. відкрито провадження у справі.
      Відповідачем Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» відзив на позовну заяву не подано.
      Третьою особою: приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Русланом Олеговичем пояснення щодо позову або відзиву не подано.
      Третьою особою: Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) пояснення щодо позову або відзиву не подано.
      Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
      Судом установлено, що 21.02.2007 р. між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк») укладено кредитний договір № б/н.
      12.07.2017 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. вчинено виконавчий напис, яким стягнуто із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» кошти у сумі 10 574,00 доларів США, що за курсом 26,98 відповідно до службового розпорядження НБУ від 31.03.2017 р. складає 285 244,73 грн, з урахуванням 1 994,58 долари США заборгованості за тілом кредиту, 7 658,24 доларів США заборгованості за відсотками, 400,00 доларів США заборгованості з пені та комісії, 18,53 доларів США заборгованості по штрафам (фіксована частина), 502,64 долари США заборгованості по штрафам (відсоток від суми заборгованості), 1 800,00 грн витрат за вчинення виконавчого напису. Строк, за який проводиться стягнення, становить 10 років 1 місяць 10 днів, а саме: з 21.02.2007 р. по 31.03.2017 р.
      За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
      При цьому згідно статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
      Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 р. (далі - «Порядок»).
      Згідно статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (далі - «Перелік документів»).
      За змістом статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      Порядок містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
      Згідно підпункту 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника-фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
      У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
      Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Цей Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку, а лише їх конкретизує.
      Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
      За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
      Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості боржника, у тому числі і внаслідок цивільно-правової відповідальності, - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої вимоги боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З огляду на наведене та, виходячи з системного аналізу статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає у тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.
      Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Разом із тим законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 р. у справі № 6-887цс17, постанові Верховного Суду від 19.09.2018 р. у справі № 207/1587/16.
      Таким чином нотаріус перш ніж вчинити виконавчий напис повинен перевірити чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який йдеться в Переліку, чи подані всі передбачені Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов`язання, чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису. Аналогічну позицію викладено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2017 р. у справі № 201/1662/16-ц.
      З матеріалів справи слідує і дана обставина була встановлена в судовому засіданні, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не дотримано вимог щодо безспірності заборгованості відповідача перед банком, у виконавчому написі нотаріуса зазначено період стягнення, який перевищує загальний строк позовної давності, тобто включає вимоги, з дня виникнення яких минуло більше трьох років. Аналізуючи вищезазначене, виконавчий напис може бути вчинений за наявності одночасно двох умов, а саме: з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років та підтверджено безспірність заборгованості.
      Згідно статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
      За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
      Враховуючи, що стягнення заборгованості за виконавчим написом провадиться за період з 21.02.2007 р. по 31.03.2017 р., означене свідчить, що боржник не сплачував борг з цієї дати і банк був обізнаний про порушення свого права та у нього виникло право вчиняти дії для захисту порушеного права.
      Суд звертає увагу, що частиною другою статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), втім в порушення вищезазначеної норми виконавчим написом нотаріуса поза межами річного строку спеціальної позовної давності з позивача стягнуто заборгованість за період з 21.02.2007 р. по 31.03.2017 р., отже у даному випадку нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку, а тому приходить висновку про обґрунтованість позовних вимог. За встановлених обставин оспорюваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
      Відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір за подання позову у розмірі 840,80 грн підлягає стягненню з відповідача.
      Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях № 13-рп/2000 від 16.11.2000 р., № 23-рп/2009 від 30.09.2009 р., зокрема, у рішенні № 23-рп/2009 від 30.09.2009 р. зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
      Згідно статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність -це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
      Договір про надання правової допомоги -домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
      Згідно статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
      Згідно статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
      Згідно частин першої, третьої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
      Відповідно до частин першої-п`ятої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
      Отже при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
      Згідно частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
      Так, представництво інтересів позивача ОСОБА_1 здійснювалося адвокатом Василевською К.М. відповідно до договору про надання правової допомоги № 172 від 30.09.2020 р. та на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1059429 від 16.10.2020 р. На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу ОСОБА_2 позивачем до матеріалів справи долучено рахунок на оплату № 558 від 06.10.2020 р., фіскальний чек 0.0.1860240151.1 від 06.10.2020 р., у договору про надання правової допомоги сторони визначили фіксований розмір вартості послуг (гонорару): заява про забезпечення позову, клопотання про витребування доказів, позовна заява.
      Згідно частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
      При вирішенні питання про розмір означених судових витрат, суд вважає, що всі дії, вчинені представником позивача в межах розгляду цивільної справи № 755/45649/20-ц, є правничою допомогою в розумінні вимог закону в межах саме даної цивільної справи, а тому витрати на професійну правничу допомогу адвоката Василевської К.М. у розмірі 7 500,00 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
      На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 280, 354, 355 ЦПК України суд,
      вирішив:
      Позов - задовольнити.
      Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 8045, вчинений 12.07.2017 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Русланом Олеговичем, про стягнення із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», грошових коштів за кредитним договором № б/н від 21.02.2007 р. сумі 10 574,00 доларів США, що за курсом 26,98 відповідно до службового розпорядження НБУ від 31.03.2017 р. складає 285 244,73 грн.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 840,80 грн сплаченого судового збору, 7 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
      Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складання цього рішення.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду.
      Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
      Відповідач: Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського,1-Д, ЄДРПОУ: 14360570).
      Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович (01001, м. Київ, вул. Лютеранська, 3, нежилі прим. З № 1 по № 5 (рупа прим. № 31) (в літ. А), офіс 31).
      Третя особа: Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110, ЄДРПОУ: 34967593).
      Суддя Волкова С.Я.
      Джерело: ЄДРСР 94961984
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      27 січня 2021 року
      м. Київ
      справа № 761/45251/16-ц
      провадження № 61-13054 св 19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
      суддів : Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
      учасники справи:
      позивач (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ Банк»,
      відповідач - ОСОБА_1 , який діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 ,
      третя особа - ОСОБА_3 , служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Загоруйко Альона Юріївна,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ Банк» на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С. від 30 травня 2019 року,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У грудні 2016 року публічне акціонерне товариство «БМ Банк» , правонаступником якого є акціонерне товариство«ВТБ Банк» (далі - АТ «ВТБ Банк», Банк, товариство), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , який діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої дочки - ОСОБА_2 , 2011 року народження, треті особи: ОСОБА_3 , служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Загоруйко А. Ю., про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації права власності, зобов`язання вчинити дії щодо реєстрації та звернення стягнення на нерухоме майно.
      Позовна заява мотивована тим, що між товариством та ОСОБА_1 06 лютого 2008 року було укладено кредитний договір № 435/060208, відповідно до умов якого останній отримав на умовах, визначених кредитним договором, грошові кошти у тимчасове платне користування у розмірі 132 000 доларів США, з процентною ставкою 6,21 % річних та остаточним терміном повернення кредитних коштів до 03 лютого 2023 року.
      На забезпечення виконання вказаних зобов`язань між ними було укладено договір застави від 06 лютого 2008 року із подальшими змінами, згідно з умовами якого в заставу було передано майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , будівництво якого не завершено. Після завершення будівництва будинку 01 листопада 2011 року ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на вказану квартиру. У подальшому відповідач відчужив належну йому на праві власності спірну квартиру, уклавши договір дарування, що був направлений не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором, а на незаконний перехід права власності на квартиру до його малолітньої дочки - ОСОБА_4 .
      У зв`язку з відчуженням без згоди банку спірної квартири на користь малолітньої ОСОБА_2 банк позбавлений права задовольнити свої вимоги за рахунок єдиного майна відповідача, тому просив позов задовольнити.
      У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «БМ Банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова С. В., про визнання договору застави недійсним.
      Зустрічний позов мотивований тим, що 06 лютого 2008 року  між ПАТ «БМ Банк» та ним було укладено кредитний договір та договір застави № 435/060208, відповідно до якого в заставу було передано майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , будівництво якого не завершено.
      ОСОБА_1 вважав, що договір застави має бути визнаний судом недійсним з тих підстав, що на момент укладення спірного договору відповідно до законодавства майнові права на об 'єкт незавершеного будівництва немогли бути предметом іпотеки.
      Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд задовольнити його позов.
      Під час розгляду справи сторони звернулись до суду із заявами про застосування позовної давності до первісних та зустрічних позовних вимог.
      Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Осаулова А. А. від 16 січня 2019 року позов ПАТ «БМ Банк» задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування від 22 травня 2013 року, укладений ОСОБА_1 про передачу в дар ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 . Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану квартиру.
      У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
      Стягнуто на користь ПАТ «БМ Банк» з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 280,00 грн.
      У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим,що укладення спірного договору дарування ОСОБА_1 на користь своєї малолітньої дочки свідчить про фіктивний перехід права власності до близького родича з наміром ухилитися від виконання кредитних зобов`язань перед банком, що є порушенням частини п`ятої статті 203 та статті 215 ЦК України.
      Також суд зазначив, що немає підстав для застосування позовної давності до позовних вимог Банку, оскільки порушення прав банку вже відбулось при виникненні у нього права вимоги щодо погашення кредитної заборгованості за рахунок застави, тобто в ході виконання судового рішення про стягнення заборгованості, тобто після набрання законної сили рішенням суду від 27 січня 2014 року.
      Вирішуючи питання щодо зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що відсутні підстави для визнання договору застави недійсним, оскільки в Законі України «Про іпотеку» у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, наділено особу правом передати в іпотеку об`єкт незавершеного будівництва, який вона набуде у власність у майбутньому, пославшись на відповідну правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 522/13615/15-ц, провадження № 61-3599 св 18.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року у частині задоволення позовних вимог ПАТ «БМ Банк» скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      У решті рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року залишено без змін.
      Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про визнання договору дарування недійсним є вірним, оскільки свідомий намір невиконання зобов`язання за кредитним договором, приховування справжніх намірів учасників правочину є ознаками фіктивного правочину. При цьому, сам ОСОБА_1 підтвердив свої наміри ухилитися від виконання кредитних зобов`язань перед банком у листі від 27 травня 2013 року, направленому на адресу Банку, де зазначено що він подарував квартиру своїй дитині, його дії обумовлені неможливістю домовитись з банком і тепер Банк буде сам зацікавлений найти компромісне рішення щодо перерахування заборгованості.
      Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що немає підстав для застосування строку позовної давності до позовних вимог Банку, так як про існування оспорюваного договору дарування позивача повідомив сам ОСОБА_1 , направивши до Банку лист від 27 травня 2013 року, який ним у цей день було отримано, де повідомив про укладення договору дарування спірної квартири, що Банком не спростовано.
      Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, оскільки на час укладення спірного договору застави від 06 лютого 2008 року відповідно до пункту 1.3 договору передбачено, що право власності на об`єкт нерухомості, будівництво якого не завершено, виникає у заставодавця в майбутньому після завершення будівництва та введення його в експлуатацію, що не суперечить положенням Закону України «Про іпотеку».
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі АТ «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ «ВТБ Банк» просить постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року скасувати і залишити в силі рішенняШевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      У частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (стаття 400 ЦПК України).
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ «ВТБ Банк» та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Києва.
      У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
      19 вересня 2019 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_5 про залучення її до участі у справі в якості правонаступника АТ «ВТБ Банк», маючи намір відмовитися від касаційної скарги.
      Заява обґрунтована тим, що 14 серпня 2019 року між АТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_5 було укладено договір № 14-РБ про відступлення (купівлі- продажу) прав вимоги, згідно з яким банк відступив шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув у обсязі та на умовах, визначених цим договором права вимоги за кредитним договором № 435/060208 від 06 лютого 2018 року зі змінами до нього та договором застави № 435/060208 від 06 лютого 2008 року, укладеними між ПАТ «БМ Банк», правонаступником якого є АТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_1 .
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_5 про залучення правонаступника АТ «ВТБ Банк» у цій справі відмовлено.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16 цс 20).
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року відновлено касаційне провадження у цій справі, оскільки усунуто обставини, що викликали зупинення провадження у справі.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга Банку мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі дослідив всі обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що призвело, на думку заявника, до ухвалення незаконного судового рішення.
      Зазначає, що суд апеляційної інстанції, досліджуючи лист-повідомлення від 27 травня 2013 року, яким ОСОБА_1 повідомив Банк про відчуження заставного майна-квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , та про укладення договору дарування від 22 травня 2013 року не містив жодної ідентифікуючої ознаки певної події, на які можна посилатися як на конкретний факт при вирішенні даного спору та використовувати його як доказ, на підставі якого можна застосувати строк позовної давності.
      Вказує, що про порушення своїх прав Банк дізнався під час виконавчого провадження, яке було відкрито з метою погашення кредитної заборгованості, у тому числі за рахунок заставного майна, 28 листопада 2014 року, коли постановою державного виконавця було повернуто виконавчий лист у зв`язку з відсутністю майна у боржника, на яке можливо звернути стягнення. Отже, суд апеляційної інстанції невірно застосував положення статті 264 ЦК України, оскільки строк позовної давності ОСОБА_1 було перервано, так як він неодноразово направляв у період з 2013 по 2015 роки листи для врегулювання заборгованості, що свідчить про визнання ним свого боргу.
      Відзиви на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції, не надійшли.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      06 лютого 2008 року між ПАТ «БМ банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 435/060208, зі змінами та доповненнями до нього Додатковою угодою № 1 від 12 лютого 2008 року та Додатковою угодою №2 від 29.07.2009 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав на умовах, визначених кредитним договором, грошові кошти у тимчасове платне користування у розмірі 132 000 доларів США, з цільовим призначенням придбання нерухомості, з кінцевою процентною ставкою у розмірі 16,21% річних та остаточним терміном повернення кредитних коштів до 03 лютого 2023 року (а. с. 9-20, т. 1)
      На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір застави № 435/060208 від 06.02.2008 року, з відповідними змінами та доповненнями до нього, згідно умов якого в заставу було передано майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , будівництво якого не завершено, із відповідним кадастровим номером земельної ділянки (а. с. 22-27, т. 1).
      Згідно з пунктом 5.1.10 кредитного договору після отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що є предметом договору застави № 435/060208 від 06 лютого 2008 року, позичальник протягом місяця має оформити договір іпотеки нерухомого майна.
      У пункті 1.6 договору застави № 435/060208 від 06 лютого 2008 року передбачено, що в разі закінчення будівництва і одержання заставодавцем свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості, майнові права на який є предметом застави за цим договором, до виконання заставодавцем зобов`язань за кредитним договором, збудований об`єкт нерухомості передається в якості забезпечення виконання зобов`язань, про що сторони укладають відповідний договір іпотеки та реєструють обтяження прав заставодавця на збудовану нерухомість в установленому законом порядку.
      02 серпня 2011 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на збудовану квартиру АДРЕСА_2 , виданого 02 серпня 2011 Виконавчим органом Київської міської ради Головного управління житлового забезпечення (КМДА), на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення № 895-С/КІ від 27 липня 2011 року, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 01 листопада 2011 року, номер запису - 46308, у книзі 661-27, реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 35036169, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 31878046.
      22 травня 2013 року ОСОБА_1 відчужив спірну квартиру відповідно до договору дарування квартири у власність обдарованої малолітньої ОСОБА_2 , 2011 року народження, законним представником якої була ОСОБА_3 (а. с. 242-244, т.1).
      У січні 2012 року Банк звертався до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості.
      У ході судового розгляду справи № 2610/1302/2012, ОСОБА_1 було погашено прострочену заборгованість по кредиту, тому ухвалою суду від 10 січня 2013 року позовну заяву банку та зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду, скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 19 березня 2012 року, а саме: арешт, накладений на спірну квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 47-49, т. 2).
      У червні 2013 року Банк повторно звернувся до суду про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 за договором кредиту від 06 лютого.2008 року, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2014 року залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 квітня 2014 року, позов ПАТ «БМ Банк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 158 637,82 доларів США, що еквівалентно складає 1 267 992,00 грн. Вирішено питання судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а. с. 36-44, т. 1).
      Постановою ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 28 листопада 2014 року (ВП № 43376729) виконавчий лист повернуто стягувачу у зв`язку з тим, що майно, належне боржникові, відсутнє (а. с. 45, т. 1).
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)(тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга АТ «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ «ВТБ Банк» задоволенню не підлягає.
      Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою
      для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
      Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
      Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
      Свідомий намір невиконання зобов`язань по договору, приховування справжніх намірів учасників правочину є ознаками фіктивного правочину, а відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою , п`ятоюта шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
      При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що ОСОБА_1 сам підтвердив свої наміри ухилитися від виконання кредитних зобов`язань перед банком у листі від 27 травня 2013 року, направленому на адресу Банку, якого приєднано до справи, де зокрема зазначено що він подарував квартиру своїй дитині, його дії обумовлені неможливістю домовитись з банком і тепер банк буде сам зацікавлений найти компромісне рішення щодо перерахування заборгованості (а. с. 183, т.1).
      Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що в даному випадку предметом спору, як зазначено у позові, є порушення прав Банку, пов`язаних невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором та договором застави, оскільки у позові Банк посилався, що ОСОБА_1 , діючи з метою ухилення від виконання своїх договірних зобов`язань, не надав позивачу, як заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставному праві, не виконав необхідні дії для забезпечення дійсності заставного майна, не уклав з Банком відповідний договір іпотеки та, як наслідок, не було зареєстровано обтяження прав заставодавця на збудовану нерухомість в установленому закону порядку, що в подальшому дало змогу ОСОБА_1 укласти оспорюваний договір дарування збудованої за кредитні кошти квартири, без згоди Банку, що призвело до неможливості примусового виконання рішення суду від 27 січня 2014 року за рахунок предмета заставного майна.
      При цьому, судом установлено, що про існування оспорюваного договору дарування Банк повідомив сам ОСОБА_1 , направивши йому 27 травня 2013 року лист, який Банком в цей день було отримано, де повідомив про укладення ним договору дарування спірної квартири через те, що Банк не погоджується узгодити з ним розмір заборгованості. Зазначені обставини Банком не спростовані.
      Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      Таким чином, Банк, звернувшись із даним позовом до суду 16 грудня 2016 року, пропустив строк на звернення до суду.
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
      ОСОБА_1 у суді першої інстанції, заявляв клопотання про застосування строків позовної давності (а. с. 123, т.1).
      Таким чином, задовольняючи частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовуючи рішення районного суду в задоволеній частині, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов Банку був обґрунтований, проте пропущено строк позовної давності.
      Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
      Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
      Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд
      у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ Банк» залишити без задоволення.
      Постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець
      94525172
    • By ANTIRAID
      28.09.2020 Справа № 363/2337/19
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 вересня 2020 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
      головуючого-судді Чіркова Г.Є.,
      при секретарі Петранюк П.Д.,
      за участю позивача ОСОБА_1 ,
      представника позивача ОСОБА_2 ,
      представника третьої особи Черепан С.М.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко Віолетти Миколаївни, ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест», третя особа - Орган опіки і піклування Вишгородської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення,
      встановив:
      позивачка звернулася до суду із позовом, в якому, просить визнати незаконними дії державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко В.М. щодо проведення 17.05.2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» та визнати протиправним й скасувати рішення, індексний номер 46962473 від 21.05.2019 року, згідно з яким 17.05.2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 31638966 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1833952932218, за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
      Свої вимоги мотивувала тим, що в порушення умов укладеного між нею та ВАТ КБ «Надра» іпотечного договору та ст. 37 Закону України «Про іпотеку» державний реєстратор без достатніх правових підстав, а саме за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, в період дії мораторію на примусове відчуження майна, прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, в якій зареєстровані та проживають двоє неповнолітніх дітей, за правонаступником ВАТ КБ «Надра» - ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
      В суді позивачка та її представник просили про задоволення позову з викладених у ньому підстав.
      Представник третьої особи в суді позов підтримала та просила про його задоволення. Зазначила, що в порушення вимог ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» із дозволом на вчинення правочину щодо вказаної квартири, в якій зареєстровані неповнолітні діти, до Органу опіки і піклування Вишгородської міської ради звернень не надходило та рішення з даного приводу не приймалося.
      Представники відповідачів, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, до суду не прибули та про причини своєї неявки суд не повідомили.
      Представник ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» подав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» відбулася на підставі застереження у договорі іпотеки, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства, коли підстав для відмови у здійсненні такої реєстрації не було.
      Оскільки суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на підставі ст. 223 ЦПК України, в межах строку встановленого ст. 210 ЦПК України, дану справу слід розглянути на підставі наявних доказів в загальному порядку.
      Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
      Як убачається з матеріалів справи, 22 серпня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №17/П/14/2006-840, відповідно до якого остання отримали кредит у розмірі 30 000 доларів США з остаточним терміном повернення кредиту не пізніше 10 серпня 2021 року зі сплатою процентів в розмірі 11% річних за користування кредитом (п.п. 1.1, 1.3.1, 1.4 кредитного договору).
      22 серпня 2006 року на забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О.Б. за реєстровим номером 10203.
      Згідно п. 1 договору іпотеки предметом іпотеки є однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 47,1 кв. м., жилою площею 20,9 кв. м.
      Відповідно до п. 1.2 договору іпотеки визначена сторонами вартість предмета іпотеки становить 225 700 грн., що в еквіваленті при перерахуванні на долари США по офіційному курсу НБУ на день укладання цього договору складає 44 700 доларів США.
      Згідно п. 5.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання в цілому або в тій чи іншій частині, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих іпотекодержателю за цим договором.
      Як передбачено п. 5.3 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі:
      -рішення суду;
      -виконавчого напису нотаріуса;
      -домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»;
      -права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
      Відповідно до п. 5.4 договору іпотеки іпотекодкержатель має право на свій розсуд обрати умову та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 5.3 цього договору.
      04 березня 2019 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченого 22 серпня 2006 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О.Б. за реєстровим номером 10203.
      Згідно п. 1.1 вказаного договору в порядку та на умовах, визначених договором, ПАТ КБ «Надра» (первісний іпотекодержатель) відступає (передає), а ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (новий іпотекодержатель) набуває (приймає) належні первісному іпотекодержателю права за договором іпотеки, включаючи, але не обмежуючись, у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, право задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором.
      З моменту набрання чинності цим договором до нового іпотекодержателя переходять усі права і зобов`язання первісного іпотекодержателя у зобов`язаннях, що виникають на підставі договору іпотек, в обсязі та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором.
      У зв`язку із неналежним виконанням позивачкою договірних зобов`язань 05 березня 2019 року ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» направило на адресу ОСОБА_1 лист з вимогою у тридцятиденний термін повернути всю суму заборгованості за кредитним договором, що станом на 04 березня 2019 року становить 2 373 101 грн. 15 коп. та повідомило про свій намір у разі невиконання вказаної вимоги звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки, а саме: за домовленістю сторін набути право власності на предмет іпотеки на підставі застереження в ст. 5 Договору іпотеки у порядку встановленому цим договором та ст. 37 Закон України «Про іпотеку» та/або шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі на підставі застереження в ст. 5 Договору іпотеки у порядку встановленому цим договором та ст. 38 Закон України «Про іпотеку» на умовах та порядку, визначений на власний розсуд іпотеко держателя.
      17 травня 2019 року ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» звернулося до Державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко Віолетти Миколаївни із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 .
      21 травня 2019 року Державний реєстратор Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко В.М. прийняв рішення про проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
      Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №167397296 від 21 травня 2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
      Підставою виникнення права власності стали договір про відступлення прав за договором іпотеки від 04 березня 2019 року, договір іпотеки від 22 серпня 2006 року та кредитний договір від 22 серпня 2006 року.
      Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
      Як передбачено ч. 1 та ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
      Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Згідно ст. 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог потекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати:
      передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;
      право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
      Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
      Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
      Згідно ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, серед іншого:
      встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема,:
      -відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;
      -відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;
      -відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;
      -наявність обтяжень прав на нерухоме майно;
      -наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
      перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
      відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження;
      присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;
      виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);
      формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;
      формує реєстраційні справи у паперовій формі.
      Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
      Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
      Згідно п. 3 та 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстратор відмовляє в державній реєстрації прав. якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
      Відповідно до ч. 1 Стаття 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
      Так, відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» є три різні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Частиною першою ст. 36 Закону України «Про іпотеку» іпотечне застереження прирівняне до окремого договору. Проте у разі його відсутності у договорі іпотеки - сторонам необхідно укласти окремий договорі щодо позасудового задоволення вимог кредитора.
      Як вбачається договору іпотеки сторони погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (підпункт 5.3 договору іпотеки).
      Таким чином ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки, однозначно вказує на необхідність укладання окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку у разі відсутності іпотечного застереження у договорі іпотеки.
      При цьому законодавець фактично визначає іпотечне застереження окремим правочином за яким у сторін виникають певні права та обов`язки та який є підставою для вчинення дій щодо реєстрації права власності на заставне майно.
      Проте, докази укладення такого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у матеріалах справи відсутні.
      Окремого застереження в іпотечному договорі, як підставу виникнення права власності у іпотекодержателя, ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки не передбачала і в іпотечному договорі сторони про це не домовлялися.
      А тому прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності, що виникає на підставі договору про відступлення прав за іпотечним договором та договором іпотеки, є протиправним (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 квітня 2018 року в справі №554/14813/15-ц).
      Крім того, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року, відповідно до п. 1 ст. 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
      -таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
      -загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
      Як вбачається з довідок про реєстрацію місця проживання №№3269, 3270 та 3271 від 05 листопада 2019 року у вказаній квартирі зареєстровані позивачка та двоє неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
      Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
      Згідно ст. 317 ЦК України зміст права власності полягає в наявності у особи правомочностей володіння, користування та розпорядження своїм майном.
      Як вбачається із матеріалів справи, квартира, яка є предметом іпотеки, загальна площа якої становить 47.1 кв.м, використовується як місце постійного проживання позивача, а тому не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем, як забезпечення виконання іпотекодавцем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Тобто, згода іпотекодавця є обов`язковою.
      Суд вважає, що мораторій також розповсюджується на позасудове звернення стягнення на спірне іпотечне майно за ст. 37 Закону України «Про іпотеку», згідно правового висновку Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2019 року в справі №802/1340-18-а.
      Таким чином, у відповідача Державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко В.М., були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
      Разом з тим, суд звертає увагу й на те, що вказана квартира позивачкою придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою, а належить їй ще з 29 серпня 2005 року на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
      Крім того, згідно ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.
      Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.
      Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.
      Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
      Разом з тим, як встановлено з матеріалів справи, реєстрацію права власності на вказану квартируза ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» вчинено без попереднього дозволу органу опіки та піклування, що призвело до порушення прав неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
      Відтак, судом встановлено, що рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» державним реєстратором прийнято протиправно, з порушенням вимог законодавства, а тому його дії слід визнати незаконними, а вказане рішення скасувати.
      Таким чином, судом встановлено порушене право позивачки, яке підлягає захистові, а позов про це задоволенню.
      Крім того, позивачкою представлене документальне підтвердження понесених нею судових витрат, що складаються із судового збору, які слід стигнути з відповідачів на її користь на підставі ст. 141 ЦПК України.
      На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,
      вирішив:
      позовну заяву задовольнити.
      Визнати дії державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко Віолети Миколаївни щодо проведення 17.05.2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» незаконними.
      Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибало Віолети Миколаївни, індексний номер 46962473 від 21.05.2019 року, згідно з яким 17.05.2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 31638966 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1833952932218, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
      Стягнути з Державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко Віолетти Миколаївни та ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» на користь ОСОБА_1 судові витрати, зокрема судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 (сорок) коп. з кожного.
      Повне судове рішення складено 02 жовтня 2020 року.
      Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.
      Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .
      Відповідач: Державний реєстратор Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко Віолетта Миколаївна, ЄДРПОУ 41943094, адреса: Київська область, Васильківський район, с. Путрівка, вул. Путрівська, 46.
      Відповідач: ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест», ЄДРПОУ 39306471, адреса: м. Київ, вул. Шолуденка, 1-б, оф. 207.
      Третя особа: Орган опіки і піклування Вишгородської міської ради, адреса: Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, 1.
      Суддя
      Джерело: ЄДРСР 92203597
    • By ANTIRAID
      Справа № 756/8167/19
      Унікальний номер 756/8167/19
      Провадження № 2/756/1380/20
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 листопада 2020 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:
      головуючого судді Майбоженко А.М.
      секретаря Одягайло Л.М.
      представника позивача ОСОБА_2
      представника відповідача Півторак Т.О.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича, Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання протиправним та скасування рішення,
      В С Т А Н О В И В:
      У червні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання протиправним та скасування рішення, в обгрунтування позовних вимог зазначив наступне.
      07.08.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту №10-29 /8319, відповідно до умов якого позивач отримав грошові кошти в розмірі 177 445 доларів США зі сплатою 13% річним та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше серпня 2033 року.
      В забезпечення виконання зобов`язань з вищевказаним кредитним договором 07.08.2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено Іпотечний договір №02-10/3392, згідно якого банку було передано майнові права на 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
      13.06.2019 року позивачу стало відомо, що власником квартири АДРЕСА_1 , є Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45223341 від 25.01.2019 16:47:07, державного реєстратора Урупи Андрія Федоровича, Комунальне підприємство «Світоч».
      Позивач вважає, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся незаконно (за відсутності правових підстав).
      Реєстрація права власності на предмет іпотеки за АТ «Укрсоцбанк» була здійснена державним реєстратором Комунального підприємства «Світоч» Урупою Андрієм Федоровичем без достатніх правових підстав, з порушення норм Закону України «Про іпотеку». Право власності на квартиру було набуто АТ «Укрсоцбанк» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла, що призвело до порушення прав позивача.
      На підставі викладеного позивач, просить визнати дії державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича щодо проведення 23.01.2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» незаконним; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича індексний № 45223341 від 25.01.2019 року, згідно якого внесено до Державного реєстру речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1750954580000 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк».
      Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.
      27.01.2020 року протокольної ухвалою суду було замінено відповідача Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» його правонаступником Акціонерним товариством «Альфа-Банк».
      Представник відповідача АТ «Альфа-Банк» в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що відповідач набув право власності на спірну квартиру у відповідності до умов договору іпотеки та Закону України «Про іпотеку».
      Державний реєстратор Комунального підприємства «Світоч» Урупа Андрій Федорович в судове засідання не з`явився про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.
      Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича.
      Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
      Судом встановлено, що 07.08.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту №10-29 /8319, відповідно до умов якого позивач отримав грошові кошти в розмірі 177 445 доларів США зі сплатою 13% річним та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше серпня 2033 року (а.с.13-20).
      07.08.2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено Іпотечний договір №02-10/3392, згідно якого Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов`язань за Договором кредиту №10-29/8319 від 07.08.2008 року, майнові права на 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , заставною вартістю 256 909 доларів США 90 центів.
      Пунктом 4.1. вказаного іпотечного договору передбачено, у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем Основного зобов`язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки.
      Пунктом 4.2. іпотечного договору передбачено, у разі порушення Іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим Договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання Основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на Предмет іпотеки, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
      Відповідно до пункту 4.5 іпотечного договору обумовлені способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема пунктом 4.5.3 визначено «шляхом передачі Іпотекодержателю права на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
      Відповідно до п.2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).
      Процедура, передбачена законом для переоформлення права власності на предмет іпотеки з іпотекодавця на іпотекодержателя на підставі іпотечного застереження наступна. Встановляється факт невиконання іпотечного та кредитного договорів. Іпотекодавець в порядку, передбаченому ст.35 Закону України «Про іпотеку» повинен направити іпотекодавцю вимогу про усунення порушень вимог договору іпотеки, кредитного договору і вичекати 30 днів. Якщо не відновились виконання договірних зобов`язань, у іпотекодержателя виникає право оформити право власності на предмет іпотеки на себе, або відчужити предмет іпотеки від свого імені третій особі. Це право передбачене ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання прозвернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      З інформаційної довідки №170343136 від 13.06.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що на підставі іпотечного договору від 07.08.2008 встановлено заборону на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_1 (а.с.25-28).
      З інформаційної довідки №170343136 від 13.06.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що 25.01.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Світоч» Урупа Андрієм Федоровичем було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 45223341 від 25.01.2019 року щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк».
      Правовідносини, пов`язані з державного реєстрацією прав на нерухоме та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року.
      Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна передбачена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868.
      Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі-державна реєстрація прав) у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, заявник: власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право корис: (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власної речові права відповідно до закону; 3) право власності на об`єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
      Відповідно до ч.1 ст. 18 цього Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
      Згідно із ч.1 ст. 20 вказаного Закону заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством. У разі якщо оригінали документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства. Заява на проведення реєстраційних дій в електронній формі подається за умови ідентифікації заявника (фізичної або юридичної особи) з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи. Про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву. Порядок подання заяв у сфері державної реєстрації прав та повідомлення власника об`єкта нерухомого майна про подані заяви визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
      Згідно п.15 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р.,за №868, під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяження, зокрема щодо:
      -обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);
      - повноважень заявника;
      - відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;
      - наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;
      - наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливості проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
      Відповідно до п.п.1,2 пункту 61 Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотеко держателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателеміпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ,що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.
      Відповідно до ч.1 ст.27 цього Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі , зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
      Державна реєстрація права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, проводиться на підставі відповідного договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації та документів, визначених в п.п.1,2, п.61 Порядку.
      Відповідно до п.4.5.3. іпотечного договору №02-10/3392 від 07.08.2008, укладеного між позивачем та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» передбачено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».
      Таким чином, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, при реєстрації прав власності на таке майно, право встановлювальним документом буде або договір купівлі-продажу нерухомого майна або договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Судом було встановлено, що ніякого договору про задоволення вимоги іпотеко держателя між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» не укладався, матеріали справи таких доказів не містять. Таким чином, рішення державного реєстратора з приводу перереєстрації права власності на квартиру протиправне та підлягає скасуванню.
      Положення статті 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
      Однак, жодних доказів про згоду позивача ОСОБА_1 на незаконне відчуження спірної квартири матеріали справи не містять.
      Сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.
      Частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що однією з підстав припинення іпотеки є припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, а згідно з частиною першою статті 33 цього Закону підставою звернення стягнення на предмет іпотеки є невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов`язання.
      Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 36 Закону України «Про іпотеку»).
      Відповідно до частин другої, третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
      Відповідно до правової позиції, викладеної у висновку Великої Палати Верхового Суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц (провадження № 61-5164св18), сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння. Частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що однією з підстав припинення іпотеки є припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, а згідно з частиною першою статті 33 цього Закону підставою звернення стягнення на предмет іпотеки є невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов`язання. Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 36 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до частин другої, третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
      Аналіз наведених положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави зробити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. За таких обставин вказана згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в розумінні статті 388 ЦК України.
      Крім того, відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на час укладення іпотечного договору №02-10/3392 від 07.08.2008, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Також , у відповідності до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
      Судом встановлено, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника, що, зокрема, підтверджується інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а загальна площа квартири не перевищує 140 м. кв.
      Відповідно до ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
      Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
      Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.
      Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
      За приписами статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
      Враховуючи вищевикладене суд вважає доведеним факт порушення належного позивача права власності на спірну квартиру та вважає обґрунтованими позовні вимоги позивача про застосування таких способів захисту порушеного права як скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
      Згідно ст.141 ЦПК України, з відповідачів підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по справі в розмірі по 768,40 грн. з кожного.
      Керуючись статтями 7, 10, 76-81, 141, 244-245, 247, 259, 263-265, ЦПК України, суд-
      У Х В А Л И В:
      Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича, Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
      Визнати дії державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича щодо проведення 23.01.2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» незаконними.
      Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича індексний № 45223341 від 25.01.2019 року, згідно якого внесено до Державного реєстру речових прав на квартиру АДРЕСА_1 ., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1750954580000 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк»
      Стягнути з Державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
      Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
      Позивач: ОСОБА_1 , дата народження не відома, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
      Відповідач: Державний реєстратор Комунального підприємства «Світоч» Урупа Андрій Федорович, код ЄДРПОУ 21586843, місцезнаходження: м. Київ, проспект Перемоги,
      Відповідач: Акціонерне товариства «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100.
      Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд м.Києва.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Повний текст рішення виготовлено 18.12.2020
      Суддя А.М.Майбоженко
      Джерело: ЄДРСР 93645763
    • By ANTIRAID
      Номер провадження 2/754/382/20
      Справа №754/3896/18
      РІШЕННЯ
      Іменем України
      (повне рішення суду виготовлено 03.12.2020 року)
      03 грудня 2020 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя: Грегуль О.В., секретар судового засідання: Дорошенко В.В., справа № 754/3896/18
      ОСОБА _1 - позивач
      Державний реєстратор комунального підприємства «Рожівське» Лата Дмитро Олександрович - відповідач 1
      Акціонерне товариство «Альфа-Банк» - відповідач 2
      Вимоги позивача: визнання протиправним та скасування рішення
      Пушок С.В. - адвокат позивача
      Артеменко П.М. - адвокат відповідача 2
      ВСТАНОВИВ:
      Позивач звернувся до суду з позовом, вимоги якого уточнювались і в якому позивач просить: визнати дії відповідача 1 щодо проведення 27.02.2018 року державної реєстрації права власності на кв. АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк» незаконними; визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1, індексним номер: 39931511 від 01.03.2018 року, згідно з яким 27.02.2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 25071841 про державну реєстрацію права власності на кв. АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1497801780000 за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки від 29.08.2006 року.
      У судовому засіданні адвокат позивача позов підтримав, а адвокат відповідача 2 позов не визнав та обидва адвокати не заперечував проти розгляду справи по суті за відсутності відповідач 1.
      Відповідач 1 в судове засідання не з`явився і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями.
      З урахуванням ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності відповідача 1.
      Вислухавши адвокатів позивача і відповідача 2, дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.
      Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 03.03.2020 року, проведено заміну відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» на АТ «Альфа-Банк».
      Між АКБСР «Укрсоцбанк» і позивачем укладено договір кредиту № 08-038/401к від 29.08.2006 року за яким позивачу надано кредит на придбання кв. АДРЕСА_1 .
      Між АКБСР «Укрсоцбанк» і позивачем укладено іпотечний договір № 02-038/664і від 29.08.2006 року за яким позивач у забезпечення виконання кредитних зобов`язань передав у іпотеку кв. АДРЕСА_1 , загальною площею: 45,1 кв. м., жилою площею: 28,8 кв. м..
      Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 15.03.2018 р., кв. АДРЕСА_1 на праві власності належить ПАТ «Укрсоцбанк» з 27.02.2018 р..
      Звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось у позасудовому порядку на підставі іпотечного договору.
      Вищевказана квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року № 1304-VІІ.
      Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 644/3116/18, 07.06.2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).
      Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог.
      При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
      Будь-яких конкретних правових доказів, які свідчили, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся за згодою іпотекодавця і предмет іпотеки не є єдиним житлом позивача, суду не надано і судом таких доказів не здобуто.
      Отже, у відповідача 1 були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».
      За таких обставин, позов задовольняється.
      Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України,
      ВИРІШИВ:
      Позовну заяву задовольнити.
      Визнати дії державного реєстратора комунального підприємства «Рожівське» Лата Дмитра Олександровича щодо проведення 27.02.2018 року державної реєстрації права власності на кв. АДРЕСА_1 за публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» незаконними.
      Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Рожівське» Лата Дмитра Олександровича, індексним номер: 39931511 від 01.03.2018 року, згідно з яким 27.02.2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 25071841 про державну реєстрацію права власності на кв. АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1497801780000 за публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки від 29.08.2006 року.
      Стягнути з комунального підприємства «Рожівське» (місцезнаходження: Київська область, Макарівський район, с. Рожів, вул. Соборна, 2, ЄДРПОУ: 41040830) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ): 704,8 грн. - судового збору.
      Стягнути з акціонерного товариства «Альфа-Банк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, ЄДРПОУ: 23494714) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ): 704,8 грн. - судового збору.
      Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      СУДДЯ:
      Джерело: ЄДРСР 93293474