Постанова ВП-ВС про спосіб захисту у разі визнання припиненими відносин іпотеки та можливості відмови у позові

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 року

м . Київ

Справа № 916/1415/19

Провадження № 12-80гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Власова Ю. Л.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бутенка А. О.,

представникаПартнерства з обмеженою відповідальністю «Серфінг системс ЛП» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнакс» - адвоката Мастістого І. А.,

представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ капітал» - адвоката Грекової Л.В.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Партнерства з обмеженою відповідальністю «Серфінг системс ЛП» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05 березня 2020 року (у складі колегії: головуючий суддя Колоколов С. І., судді Разюк Г. П., Принцевська Н. М.)

у справі № 916/1415/19

за позовом Партнерства з обмеженою відповідальністю «Серфінг системс ЛП»

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ капітал»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Люнакс»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжя інвест», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал джірінг»,

про визнання договорів припиненими.

Історія справИ

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У травні 2019 року Партнерство з обмеженою відповідальністю «Серфінг системс ЛП» (далі - ПОВ «Серфінг системс ЛП», позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» (далі - ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна», Банк, відповідач 1) і Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ капітал» (далі - ТОВ «ФК «Централ капітал», відповідач 2) про визнання припиненими з 22 серпня 2016 року:

укладених між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Свікон» (далі - ТОВ «Свікон») договорів:

- іпотеки від 30 січня 2013 року № 002-003-01-13/1, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/1;

- іпотеки від 29 січня 2013 року № 002-003-01-13/2, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/2;

- іпотеки від 29 січня 2013 року № 002-003-01-13/4, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/4;

- іпотеки від 30 січня 2013 року № 002-003-01-13/6, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року №005-006-03-14/6;

- іпотеки від 31 січня 2013 року № 002-003-01-13/5, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/5;

укладених між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» і Товариством з обмеженою відповідальністю «МСП «АЗС-Нива-1» (далі - ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1») договорів:

- іпотеки від 31 січня 2013 року № 002-003-01-13/7, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/7;

- іпотеки від 01 лютого 2013 року № 002-003-01-13/8, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/8;

укладених між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» і Приватним підприємством «Косвас» (далі - ПП «Косвас») договорів:

- іпотеки від 31 січня 2013 року № 002-003-01-13/9, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/9 (далі - спірні договори іпотеки).

1.2. Позов обґрунтовано тим, що позивач є іпотекодержателем нерухомого майна, яке було предметом вказаних вище спірних договорів іпотеки. Зазначене нерухоме майно було передано позивачу в іпотеку на підставі договорів іпотеки від 25 лютого 2017 року № 491, 492, 493, 494 та від 27 лютого 2017 року № 509, 510, 511, 512, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю «Люнакс» (далі - ТОВ «Люнакс», третя особа 1), яке у свою чергу набуло право власності на нього на підставі договорів купівлі-продажу, укладених з ТОВ «Свікон», ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1» та ПП «Косвас».

1.3. Позивачу стало відомо, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власником цього нерухомого майна зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжя інвест» (далі - ТОВ «Запоріжжя інвест», третя особа 2), яке набуло право власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ТОВ «ФК «Централ капітал» та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потаповим М. Ю. 27 лютого 2019 року.

1.4. Проте ТОВ «ФК «Централ капітал» набуло право власності на зазначене нерухоме майно, задовольнивши вимоги за кредитними договорами від 25 січня 2013 року № 003?01-13 та від 27 березня 2014 року № 005-03-14, забезпеченими спірними договорами іпотеки, внаслідок чого іпотека за вказаними договорами припинилась у силу частини першої статті 17 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 898-IV).

1.5. На момент укладення ПОВ «Серфінг системс ЛП» договорів іпотеки з ТОВ «Люнакс» указане нерухоме майно не було обтяжено іпотекою, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні будь-які записи щодо його реєстрації іпотекодержателем - ТОВ «ФК «Централ капітал», тому продаж останнім цього майна порушує права позивача.

1.6. Позивач вважає належним способом захисту свого права визнання припиненими спірних договорів іпотеки, на підставі яких ТОВ «ФК «Централ капітал» здійснило відчуження спірного майна.

1.7. Зазначає, що рішенням Господарського суду Одеської області від 11 липня 2018 року у справі №916/113/18 встановлено факт припинення іпотеки за спірними договорами, що на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) має преюдиційне значення під час розгляді цієї справи.

1.8. Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 898-IV спірні договори іпотеки є припиненими, оскільки 27 лютого 2019 року ТОВ «ФК «Централ капітал» звернуло стягнення на нерухоме майно шляхом його продажу від свого імені третій особі 2.

1.9. ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» у надісланому відзиві на позовну заяву, зазначило, що, зважаючи на чинність наказів уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» (далі - Фонд, уповноважена особа відповідно) від 15 квітня 2016 року № 60, від 14 листопада 2016 року № 182, враховуючи приписи пункту 4 частини другої статті 37, частини п`ятої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), ТОВ «ФК «Централ капітал» не набуло права вимоги за кредитними договорами та спірними договорами іпотеки.

1.10. ТОВ «ФК «Централ капітал» звернуло стягнення на іпотечне майно, яке пізніше продало Товариству з обмеженою відповідальністю ТОВ «Сфера бізнесу» (далі - ТОВ «Сфера бізнесу»), отримавши за це грошові кошти, однак зазначене не свідчить про припинення спірних іпотечних договорів, як і про припинення кредитного договору № 003-01-13, укладеного 25 січня 2013 року між Банком та Приватною фірмою «Мустанг» (далі - ПФ «Мустанг»). 09 березня 2017 року постановою Одеського окружного адміністративного суду у справі № 815/4652/16, залишеною без змін ухвалами апеляційної та касаційної інстанцій, визнано протиправним рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року № 31044749, згідно з яким здійснено державну реєстрацію права власності іпотечного нерухомого майна за ТОВ «ФК «Централ капітал».

1.11. Після цього 27 лютого 2019 року ТОВ «ФК «Централ капітал», удруге звернувши стягнення на іпотечне нерухоме майно за спірними договорами іпотеки, продало його ТОВ «Запоріжжя інвест». На переконання ПАТ «Банк «Пертокоммерц-Україна», звернення стягнення на предмети іпотеки ТОВ «ФК «Централ капітал» відбулося за нікчемними договорами, які в силу приписів статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю.

1.12. У відзиві на позовну заяву відповідач 2 зазначає, що став іпотекодержателем нерухомого майна за спірними договорами іпотеки на підставі договору відступлення прав вимоги, укладеного з ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна». 04 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. зареєстровано відступлення прав іпотеки та зміну іпотекодержателя з ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» на ТОВ «ФК «Централ капітал» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішень № 28608350, 28608290, 28608298, 28608312, 28609640, 28608274, 28608268, 28610081.

1.13. 10 червня 2016 року ПФ «Мустанг», ПП «Косвас», ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1», ТОВ «Свікон» звернулись до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г., яка, керуючись наказом уповноваженої особи від 15 квітня 2016 року № 60, скасувала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи № 28608350, 28608290, 28608298, 28608312, 28609640, 28608274, 28608268, 28610081 про реєстрацію ТОВ «ФК «Централ капітал» як іпотекодержателя, а також записи про реєстрацію ТОВ «ФК «Централ капітал» як заставодержателя за відступленими договорами іпотеки і застави майна ПФ «Мустанг», ПП «Косвас», ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1», ТОВ «Свікон», а саме записи № 002-003-01-13/1 , 002-003-01-13/2 , 002-003-01-13/3 , 002-003-01-13/4 , 002-003-01-13/5 , 002-003-01-13/6 , 002-003-01-13/7 , 002-003-01-13/8 , 002-003-01-13/9 .

1.14. Зазначені дії відповідач вважає такими, що направлені на уникнення відповідальності перед новим кредитором - ТОВ «ФК Централ капітал» за невиконання боржником - ПФ «Мустанг» зобов`язань за кредитним договором від 25 січня 2013 року.

1.15. ТОВ «ФК Централ капітал» вважає, що наказ уповноваженої особи не є підставою для застосування наслідків нікчемності договору про відступлення права вимоги від 28 серпня 2015 року, які настають для сторін відповідно до закону, а тому цей наказ не міг бути підставою для скасування 10 червня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів № 28608350, 28608290, 28608298, 28608312, 28609640, 28608274, 28608268, 28610081 про реєстрацію ТОВ «ФК «Централ капітал» як іпотекодержателя за відступленими договорами іпотеки і застави майна компаній ПФ «Мустанг», ПП «Косвас», ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1», ТОВ «Свікон».

1.16. 16 червня 2016 року ТОВ «ФК «Централ капітал» звернулось до ПФ «Мустанг», ПП «Косвас», ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1», ТОВ «Свікон» з вимогою про повернення заборгованості за кредитним договором від 25 січня 2013 року та повідомленням про наслідки невиконання такої вимоги. Проте вищевказаними особами така вимога виконана не була, у зв`язку із чим у ТОВ «ФК «Централ капітал» виникло право звернення стягнення на предмет переданого в іпотеку нерухомого майна.

1.17. 18 серпня 2016 року ТОВ «ФК «Централ капітал» звернулося із заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за собою права власності на іпотечне майно до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської І. В., якою було прийнято рішення від 19 серпня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: право іпотеки було знову зареєстроване за ТОВ «ФК «Централ капітал», відповідно зроблені записи № 31027666, 31020387, 31028016, 31018652, 31021693, 31026878, 31027451, а також було зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно.

1.18. 15 вересня 2016 року ПФ «Мустанг», ПП «Косвас», ТОВ «МСП АЗС Нива-1» та ТОВ «Свікон» звернулися до Комісії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України з колективною скаргою на дії нотаріуса Тверської І. В. За результатами розгляду скарги скасовано реєстраційні дії нотаріуса та відповідні записи про право власності ТОВ «ФК «Централ капітал» на спірне нерухоме майно, що були затверджені наказом Міністерства юстиції України від 12 жовтня 2016 року № 2954/5. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, винесеною за результатами розгляду справи № 826/16628/16, зазначений наказ Міністерства юстиції України визнано протиправним та скасовано.

1.19. Також відповідач 2 зазначає, що після скасування рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за ТОВ «ФК «Централ капітал» до останнього повернулося право іпотекодержателя такого майна за спірними договорами іпотеки,оскільки скасований у судовому порядку акт (рішення державного реєстратора) не породжує жодних правових наслідків, відповідно відсутня підстава для застосування приписів частини першої статті 17 Закону № 898?IV).

1.20. Отже, ТОВ «ФК «Централ капітал» не отримало задоволення своїх майнових вимог за кредитним договором за рахунок предметів іпотеки, спірні договори іпотеки є дійсними та мають виконуватись, зобов`язання ПФ «Мустанг» за кредитним договором від 25 січня 2013 року не виконані та не припинені у будь-який іншій спосіб на законних підставах.

1.21. Відповідач 2 указує, що він є іпотекодержателем нерухомого майна на підставі спірних договорів іпотеки, навіть якщо таке нерухоме майно було відчужено на користь ТОВ «Люнакс», оскільки виключення з Державного реєстру іпотек відбулось на підставі незаконного заочного рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09 лютого 2017 року (справа № 501/213/17), ТОВ «ФК «Централ капітал» як іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, незважаючи на те, що право власності набуто іншою особою. Враховуючи наявність заборгованості у ПФ «Мустанг» за кредитним договором від 25 січня 2013 року, у лютому 2019 року ТОВ «ФК «Централ капітал» продало майно ТОВ «Запоріжжя інвест».

1.22. За твердженням відповідача 2, іпотека на спірне нерухоме майно не була припиненою ні в судовому, ні в позасудовому порядку, оскільки рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09 лютого 2017 року скасовано в апеляційному порядку, а звернення позасудового врегулювання не відбулось, тому що відповідні рішення приватного нотаріуса Тверської І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ «ФК «Централ капітал» та ТОВ «Сфера бізнесу» на іпотечне нерухоме майно, скасовані рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року у справі № К/800/20185/17.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

2.1. 25 січня 2013 року між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ПФ «Мустанг» укладено кредитний договір № 003-01-13, за умовами якого Банк надав позичальнику мультивалютну кредитну лінію у розмірі 980 000 доларів США зі сплатою фіксованих процентів у розмірі: за кредитом, наданим у російських рублях, на період з дати укладання договору до 24 січня 2014 року - 14,0 % річних; за період з 25 січня 2014 року по дату повного виконання позичальником боргових зобов`язань за цим договором - 25 % річних; за кредитом, наданим у доларах США, на період з дати укладання договору до 24 січня 2014 року - 11,5 % річних; за період з 25 січня 2014 року по дату повного виконання позичальником боргових зобов`язань за цим договором - 18 % річних з терміном повернення кредиту по 24 січня 2017 року. Обставини щодо укладення відповідного кредитного договору встановлені у рішеннях судів у справах № 916/113/18 та 815/4652/16.

2.2. У подальшому на забезпечення виконання зобов`язань ПФ «Мустанг» за вказаним кредитним договором передано в іпотеку нерухоме майно та укладено з ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» договори іпотеки (зі змінами та доповненнями) а саме:

- договір іпотеки від 30 січня 2013 року № 002-003-01-13/1, укладений між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Свікон», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований у реєстрі за № 596. Предметом іпотеки є АЗС, що складається з: адміністративної будівлі загальною площею 46,2 кв.м (літ. «А»), навісу (літ. «Б»), господарчих споруд № 1 та знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, смт Олександрівка, вул. Перемоги, 2-С;

- договір іпотеки від 29 січня 2013 року № 002-003-01-13/2, укладений між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Свікон», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований у реєстрі за № 579. Предметом іпотеки є будівля АЗС № 14, що знаходиться за адресою: Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с. Шабо, вул. Сонячна, 1-Б;

- договір іпотеки від 29 січня 2013 року № 002-003-01-13/4, укладений між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Свікон», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований у реєстрі за № 577. Предметом іпотеки є АЗС № 13, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Піонерська, 7;

- договір іпотеки від 30 січня 2013 року № 002-003-01-13/5, укладений між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Свікон», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований в реєстрі за № 598. Предметом іпотеки є об`єкти нерухомості, що знаходяться за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. 1 Травня, 36;

- договір іпотеки від 30 січня 2013 № 002-003-01-13/6, укладений між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Свікон», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований у реєстрі за № 600. Предметом іпотеки є виробничі та невиробничі будівлі автозаправного комплексу, що знаходяться за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, с. Молодіжне, вул. Гейсмана, 6;

- договір іпотеки від 31 січня 2013 року № 002-003-01-13/7, укладений між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований у реєстрі за № 625. Предметом іпотеки є земельна ділянка (кадастровий номер 5124755100:02:002:0010) загальною площею 0,3358 га ірозташовані на ній будівлі та споруди автозаправного комплексу, що знаходяться за адресою: Одеська обл., Тарутинський р-н, смт Тарутине, вул. Красна, 7-А;

- договір іпотеки від 01 лютого 2013 року № 002-003-01-13/8, укладений між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований у реєстрі за № 681. Предметом іпотеки є земельна ділянка (кадастровий номер 5124755300:02:001:0003) загальною площею 0,2400 га та розташовані на ній будівлі та споруди автозаправного комплексу, що знаходяться за адресою: Одеська обл., Тарутинський р-н, Березинська сільська рада, 6-й кілометр автошляху Тарутине - Березине;

- договір іпотеки від 31 січня 2013 року № 002-003-01-13/9, укладений між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ПП «Косвас», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований у реєстрі за № 628. Предметом іпотеки є нежилі будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Дальницька, 48-А.

2.3. 27 березня 2014 року між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Ніагара» укладено кредитний договір № 005-03-14, на забезпечення виконання зобов`язання за яким передано в іпотеку нерухоме майно на підставі договорів іпотеки від 01 серпня 2014 року, а саме:

- укладених між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Свікон» договорів № 005-006-03-14/1, 005-006-03-14/2, 005-006-03-14/4, 005-006-03-14/5, 005-006-03-14/6, предметом яких є: АЗС, що розташована на вул. Перемоги, 2-С у м. Іллічівську, смт Олександрівка Одеської області; АЗС № 14, що знаходиться за адресою: Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с. Шабо, вул. Сонячна, 1-Б; АЗС № 13, яка знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, с. Затока, вул. Піонерська, 7; об`єкти нерухомості, розташовані за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. 1 Травня, 36; виробничі та невиробничі будівлі АЗС, що розташовані за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, с. Молодіжне, вул. Гейсмана, 6;

- укладених між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1» договорів № 005-006-03-14/7, 005-006-03-14/8, предметом іпотеки яких є: будівлі та споруди автозаправного комплексу, що розташовані за адресою: Одеська обл., Тарутинський р-н, смт Тарутине, вул. Красна, 7-А; будівлі та споруди автозаправного комплексу, що розташовані за адресою: Одеська обл., Тарутинський р-н, Березинська сільська рада, 6-й кілометр автошляху Тарутине - Березине;

- укладеного між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ПП «Косвас» договору № 005-006-03-14/9, предметом іпотеки за яким є нежилі будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Дальницька, 48 -А.

2.4. 28 серпня 2015 року між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «ФК «Централ капітал» укладено договір відступлення прав вимоги, за яким ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» передало (відступило) ТОВ «ФК «Централ капітал» свої права вимоги, у тому числі до ПФ «Мустанг» за кредитним договором від 25 січня 2013 року № 003-01-13 та до ТОВ «Ніагара» за кредитним договором від 27 березня 2014 року № 005-03-14.

2.5. На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 березня 2016 року № 169 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 17 березня 2016 року № 368 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», у зв`язку із чим було розпочато процедуру ліквідації банку, якою запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Гулей О. І.

2.6. Відповідно до частин другої та третьої статті 38 Закону № 4452-VI здійснено перевірку правочинів (договорів) на предмет їх нікчемності, за результатами якої на підставі пунктів 2, 3, 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI уповноваженою особою Фонду видано наказ від 15 квітня 2016 року № 60, яким визнано нікчемними договори про внесення змін до договору відступлення прав вимоги від 28 серпня 2015 року, укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц-України» та ТОВ «ФК «Централ капітал».

2.7. 10 червня 2016 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. здійснено запис щодо заміни іпотекодержателя нерухомого майна з ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» на ТОВ «ФК «Централ капітал».

2.8. 22 серпня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В. прийнято рішення, згідно з яким здійснено державну реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Централ капітал» на іпотечне нерухоме майно внаслідок позасудового звернення останнім стягнення на це майно. Внаслідок цього здійснено державну реєстрацію припинення іпотек та заборон відчуження.

2.9. 02 вересня 2016 року між ТОВ «ФК «Централ капітал» та ТОВ «Сфера бізнесу» укладено договори купівлі-продажу спірного нерухомого майна.

2.10. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 12 жовтня 2016 року № 2954/5 скасовано перехід права власності на спірне нерухоме майно до ТОВ «Сфера бізнесу» (від 02 серпня 2016 року за договорами купівлі-продажу); скасовано перехід права власності до ТОВ «ФК «Централ капітал» від 19 серпня 2016 року на підставі спірних договорів іпотеки (позасудове врегулювання); скасовано реєстраційну дію іпотеки (внаслідок скасування рішень Тверської І. В. від 19 серпня 2016 року про реєстрацію ТОВ «ФК «Централ капітал» іпотекодержателем спірного майна).

2.11. Наказом уповноваженої особи Фонду від 14 листопада 2016 року № 182 договір відступлення прав вимоги від 28 серпня 2015 року, укладений між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «ФК «Централ капітал», визнано нікчемним.

2.12. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 09 лютого 2017 року (яке було скасоване рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року) кредитний договір № 003-01-13, укладений 25 січня 2013 року між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ПФ «Мустанг», було розірвано та визнано припиненими зобов`язання за цим договором.

2.13. 22 лютого 2017 року на підставі договорів купівлі-продажу, укладених між ТОВ «Люнакс» та ТОВ «Свікон», ПП «Косвас», ТОВ «АЗС -«Нива-1» зареєстровано права власності на іпотечне нерухоме майно за ТОВ «Люнакс». На підставі договорів іпотеки від 25 лютого 2017 року № 491, 492, 493, 494 та від 27 лютого 2017 року № 509, 510, 511, 512, укладених з ТОВ «Люнакс», позивач став іпотекодержателем нерухомого майна.

2.14. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року, залишеною в силі ухвалами апеляційної та касаційної інстанцій (справа № 815/4652/16), адміністративний позов ТОВ «Свікон» задоволено, визнано протиправними рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з якими здійснено державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «ФК «Централ капітал» та в подальшому - за ТОВ «Сфера бізнесу».

2.15. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у справі №826/16628/16, залишеною без змін постановоюКасаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2018 року, частково задоволено позовні вимоги приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської І. В., визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 12 жовтня 2016 року № 2954 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 12 жовтня 2016 року № 2954/5.

2.16. 25 лютого 2019 року рішеннями державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Махортовим І. О. про державну реєстрацію прав № 45688271, 45688350, 45688511, 45688596, 45688020, 45687543, 45687812, 45686799 одночасно скасовано реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «Люнакс», реєстрацію іпотеки ПОВ «Серфінг системс ЛП» та реєстрацію права оренди спірного нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Мустанг плюс».

2.17. За договорами купівлі-продажу від 27 лютого 2019 року № 328, 329, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потаповим М. Ю., ТОВ «Запоріжжя інвест» придбало у ТОВ «ФК «Централ капітал» іпотечне майно. Того ж дня між ТОВ «ФК «Централ капітал» та ТОВ «Запоріжжя інвест» укладено договір іпотеки № 330, предметом якого стало зазначене нерухоме майно.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 31 жовтня 2019 року позовну заяву ПОВ «Серфінг системс ЛП» задоволено повністю. Рішення суду обґрунтоване тим, що ТОВ «ФК «Централ капітал» шляхом реєстрації за собою набуло право власності на майно, яке складало предмет спірних іпотечних договорів, а отже, відповідно до статті 17 Закону № 898-IV такі договори припинилися, і подальше скасування державної реєстрації права власності на це майно не має наслідком поновлення спірних договорів іпотеки.

3.2. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 05 березня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Централ капітал» задовольнив, рішення місцевого суду скасував, у задоволенні позову відмовив. Постанова суду мотивована тим, що ПОВ «Серфінг системс ЛП» намагається в судовому порядку вирішити питання про припинення спірних іпотечних договорів і тим самим підтвердити чинність власних договорів, тобто по суті позовні вимоги про визнання припиненими спірних договорів є вимогами про встановлення факту, не направлені на захист прав позивача та не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, отже, ПОВ «Серфінг системс ЛП» обрало неналежний та неефективний спосіб захисту. Також апеляційний господарський суд зазначив про недоведення позивачем належними доказами наявності прав іпотеки на нерухоме майно через нікчемність договорів іпотеки з ТОВ «Люнакс».

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

4.1. Не погодившись із висновком суду апеляційної інстанції, ПОВ «Серфінг системс ЛП» звернулось із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування та порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову, а рішення місцевого суду залишити в силі.

4.2. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 квітня 2020 року відкрив касаційне провадження та призначив справу до розгляду.

4.3. Ухвалою від 16 жовтня 2020 року об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених частиною четвертою статті 302 ГПК України, а саме у зв`язку з необхідністю відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 15, 16 ЦК України та 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), викладеного у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17.

4.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 листопада 2020 року прийняла до розгляду справу № 916/1415/19 за касаційною скаргою ПОВ «Серфінг системс ЛП» та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

5. Доводи учасників справи

5.1. На обґрунтування касаційної скарги ПОВ «Серфінг системс ЛП» зазначило, що відповідно до частини першої статі 17 Закону № 898-IV спірні договори іпотеки припинились з моменту звернення стягнення на предмет іпотеки - 22 серпня 2016 року. Звернувши стягнення на іпотечне майно шляхом реєстрації за собою права власності, ТОВ «ФК «Централ капітал» продало спірне нерухоме майно ТОВ «Сфера бізнесу». Після скасування державної реєстрації права власності за ТОВ «Сфера бізнесу» та ТОВ «ФК «Централ капітал» договір купівлі-продажу між останніми не був розірваний, недійсним у судовому порядку не визнавався, наслідки недійсності правочину не застосовувалися, а грошові кошти, отримані ТОВ «ФК «Централ капітал» від ТОВ «Сфера бізнесу», повернуті не були, отже, ТОВ «ФК «Централ капітал» задовольнило свої грошові вимоги до боржників. У вересні 2016 року відповідач 2, використовуючи ті ж самі спірні іпотечні договори, повторно звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу майна знову ж таки за відплатним договором, отримавши таким чином подвійне задоволення грошових вимог, що є неприпустимим та протиправним, не заявляючи при цьому до дійсного власника майна жодних вимог.

5.2. Скаржник указує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що після отримання задоволення грошових вимог кредитора, який є іпотекодержателем, договори іпотеки припинились, а факт скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності не призводить до автоматичного поновлення іпотечних правовідносин та не надає відповідачу 2 права вдруге звернути стягнення на предмет іпотеки.

5.3. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 15, 16 ЦК України, статті 20 ГК України та порушив частину першу статті 2 ГПК України. На думку позивача, оскаржувана постанова прийнята без урахування висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах, який був викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 913/89/19.

5.4. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Централ капітал» зазначає, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що перехід права власності на спірне майно до ТОВ «Люнакс» відбувся за нікчемним правочином, оскільки згода Банку чи ТОВ «ФК «Централ капітал» на продаж іпотечного майна була відсутня. З посиланням на положення статей 216, 236 ЦК України відповідач зазначив, що недійсний правочин купівлі-продажу не створив юридичних наслідків, у тому числі за якими позивач набув права іпотеки на спірне нерухоме майно, за захистом якого звернувся до суду.

5.5. Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили. У судовому засіданні присутні представники позивача, ТОВ «Люнакс» та ТОВ «ФК «Централ капітал» підтримали раніше заявлені вимоги і заперечення.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6.1. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

6.2. Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

6.3. Згідно із частинами першою, другою статті 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

6.4. Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

6.5. З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

6.6. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

6.7. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

6.8. У справі, яка розглядається, позивач обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання судом припиненими з 22 серпня 2016 року спірних договорів іпотеки, укладених ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна»з ТОВ «Свікон», ТОВ «АЗС-Нива-1» та ПП «Косвас» у 2013 році.

6.9. При цьому позивач не є стороною спірних договорів іпотеки, а в такий спосіб бажає захистити своє право іпотекодержателя за договорами іпотеки, укладеними з ТОВ «Люнакс» у 2017 році. Підставою позову позивач зазначає, що право власності на іпотечне майно зареєстроване за ТОВ «Запоріжжя інвест», яке придбало його за договорами купівлі-продажу в ТОВ «ФК «Централ капітал», яке у свою чергу звернуло стягнення на це майно на підставі припинених спірних договорів іпотеки.

6.10. Отже, між учасниками цієї справи фактично існує спір щодо відсутності або наявності права іпотеки зі спірних договорів іпотеки та наявності права іпотеки позивача з договорів іпотеки, укладених ним з ТОВ «Люнакс» у 2017 році. У цьому спорі позивач через обраний ним спосіб захисту намагається підтвердити правомірність отримання ним нерухомого майна в іпотеку.

6.11. За вказаних обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання припиненими в минулому (з 22 серпня 2016 року) спірних договорів іпотеки не передбачений законом або договором та є неефективним для захисту прав позивача як іпотекодержателя за договорами іпотеки, укладеними з ТОВ «Люнакс».

6.12. Натомість відповідно до норм статей 16 ЦК України та 20 ГК України права та законні інтереси захищаються, у тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав. За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі № 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками і вважає, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

6.13. Крім того, Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Отже, звертатися з позовом може не будь-яка, а лише заінтересована особа.

У разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника (стаття 1 Закону № 898-IV. Отже, заінтересованою особою, яка може звертатися з позовом про визнання відсутності права іпотеки, є перш за все власник предмета іпотеки, оскільки саме за рахунок його майна іпотекодержатель може одержати задоволення своїх вимог. Позивач у цій справі не стверджує, що він є власником спірних предметів іпотеки. Позивачем за вимогою про визнання відсутності права іпотеки може бути також інша особа, чиє право чи інтерес порушується. Зокрема, позивачем може бути особа, якій належить право іпотеки, яке виникло за іншим договором. Позивач у цій справі вважає себе такою особою.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).

Водночас, як встановлено судами, 25 лютого 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Махортовим І. О. були прийняті рішення про скасування державної реєстрації іпотеки ПОВ «Серфінг Системс ЛП». Отже, на час вирішення спору право іпотеки не було зареєстроване за позивачем. Таким чином, задоволення позовної вимоги про визнання відсутності права іпотеки у цій справі не призведе до повного захисту прав позивача, який буде змушений ініціювати новий судовий процес з метою одержати судове рішення, яке буде підставою для внесення до реєстру запису про право іпотеки позивача на це майно. Зазначений підхід не відповідає принципу процесуальної економії. Крім того, звернення позивача з позовом у цій справі має на меті, зокрема, у разі задоволення позову використання судового рішення в іншому судовому процесі за позовом до актуального власника спірного майна, який не є відповідачем у цій справі. Велика Палата Верховного Суду вважає неприпустимим таке штучне подвоєння судового процесу.

6.14. Отже, виходячи з обставин цієї справи належному способу захисту позивача відповідатиме звернення до суду одночасно з вимогами про визнання відсутнім права іпотеки відповідача та про визнання права іпотеки позивача. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про задоволення таких вимог є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей як про припинення права іпотеки відповідача (якщо таке право зареєстроване), так і про право іпотеки позивача.

6.15. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду зазначила, що відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, якими врегульовуються певні правовідносини між сторонами таких правочинів. Тобто договірні правовідносини виникають саме з договорів, умовами яких сторони передбачили права та обов`язки. Пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідносин. Законодавством встановлено нерозривний зв`язок між договорами та правовідносинами, які виникають з таких договорів, оскільки у такому випадку саме договорами врегульовано права та обов`язки сторін. Тобто припинення обов`язку за договором тісно пов`язане з припиненням самого договору, з урахуванням його умов. Також, на думку об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, правова позиція, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, не узгоджується з нормами ЦК України, зокрема статей 997, 1008, 1044, якими прямо передбачено право припинення відповідних договорів. Тому об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду вважала за доцільне відступити від висновку щодо застосування статей 15, 16 ЦК України та 20 ГК України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17.

6.16. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду про те, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України ). Тобто договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів. Водночас поняття правочину (зокрема поняття договору) і поняття правовідносин не є тотожними. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Правовідносинами є відносини, змістом яких є права та обов`язки сторін. Зокрема, змістом зобов`язальних правовідносин є обов`язок однієї сторони (боржника) вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії та кореспондуюче право кредитора вимагати від боржника виконання цього обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком про наявність тісного зв`язку між договорами та договірними правовідносинами, оскільки такі правовідносини виникають саме з договорів, а подальший розвиток правовідносин може бути зумовлений, у тому числі (але не виключно), умовами договору. Водночас подальші зміни правовідносин, зокрема припинення прав та обов`язків з договору, не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18), від висновків якої пропонувала відступити об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду, розглянутий спір, пов`язаний з поверненням нежитлового приміщення після закінчення (на думку позивача) строку, на який його було надано в оренду. Водночас зі спливом строку оренди може пов`язуватися припинення права орендаря користуватися орендованим майном та припинення права орендодавця вимагати сплати орендної плати, але припинення договору оренди може не пов`язуватися з закінченням цього строку. Зокрема, орендодавець може вимагати повернення орендованого майна саме як виконання зобов`язання орендаря з договору, а не в порядку усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном на підставі статті 391 ЦК України. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком про те, що припинення обов`язку за договором тісно пов`язане з припиненням самого договору.

6.17. Щодо посилань на статті 997, 1008, 1044 ЦК України, якими передбачено право припинення відповідних договорів, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. За змістом частин другої - шостої статті 997 ЦК України цією статтею передбачені випадки односторонньої відмови від договору страхування страхувальником або страховиком. Така відмова здійснюється шляхом вчинення одностороннього правочину управненою стороною, а не за рішенням суду. Отже, зазначена стаття не встановлює способів захисту. Статтею 1008 ЦК України передбачені випадки припинення договору доручення внаслідок таких юридичних фактів: відмови довірителя або повіреного від договору; визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; смерті довірителя або повіреного. Зазначена стаття не встановлює випадків припинення договору за рішенням суду, а тому і не встановлює способів захисту. Статтею 1044 ЦК України також не встановлено випадків припинення договору управління майном за рішенням суду, отже, не встановлено способів захисту.

6.18. Передбачений законом спосіб захисту у вигляді припинення судом існуючого правовідношення на майбутнє (частина друга статті 20 ГК України, пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України) за своєю правовою суттю відрізняється від способу захисту у вигляді визнання судом припиненим договору в минулому, який законом не передбачений.

6.19. У пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) сформульований висновок, що нормами статей 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору; звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати; водночас відповідно до абзацу другого частини другої статті 20 ГК України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від цього висновку.

6.20. Ураховуючи вищевикладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову позивачу в позові з підстави обрання ним неналежного способу захисту своїх прав.

6.21. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до частин першої, четвертої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

7.2. Оскільки Великою Палатою Верховного Суду змінено та доповнено мотивувальну частину постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 05 березня 2020 року у справі № 916/1415/19, Велика Палата Верховного Суду вважає, що зазначену постанову апеляційного суду слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

8. Щодо розподілу судових витрат

8.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини постанови і залишення без змін резолютивної частини судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Партнерства з обмеженою відповідальністю «Серфінг системс ЛП» задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05 березня 2020 року у справі № 916/1415/19 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. У решті постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05 березня 2020 року залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

В. С. Князєв

Суддя-доповідач

Ю. Л. Власов

Судді:

Т. О. Анцупова

Л. М. Лобойко

В. В. Британчук

К. М. Пільков

І. В. Григор`єва

О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців

В. В. Пророк

Д. А. Гудима

Л. І. Рогач

В. І. Данішевська

О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна

В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук

І. В. Ткач

Г. Р. Крет

С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 94803669

[ANTIRAID]

З огляду на невеликий досвід і безмежне бажання увійти в історію зі своєю позицією Велика палата в чергове внесла певні проблеми у питання визнання припиненою іпотеки та способу захисту порушеного права. Крім того, все це призвело до чергового безглуздя і позбавлення права на захист.

Втішає, що є досить слушна та виважена окрема думка.

Суд зазначив, що у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника (стаття 1 Закону № 898-IV. Отже, заінтересованою особою, яка може звертатися з позовом про визнання відсутності права іпотеки, є перш за все власник предмета іпотеки, оскільки саме за рахунок його майна іпотекодержатель може одержати задоволення своїх вимог. Позивач у цій справі не стверджує, що він є власником спірних предметів іпотеки. Позивачем за вимогою про визнання відсутності права іпотеки може бути також інша особа, чиє право чи інтерес порушується. Зокрема, позивачем може бути особа, якій належить право іпотеки, яке виникло за іншим договором. Позивач у цій справі вважає себе такою особою.

Отже, виходячи з обставин цієї справи належному способу захисту позивача відповідатиме звернення до суду одночасно з вимогами про визнання відсутнім права іпотеки відповідача та про визнання права іпотеки позивача. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про задоволення таких вимог є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей як про припинення права іпотеки відповідача (якщо таке право зареєстроване), так і про право іпотеки позивача.

Ураховуючи вищевикладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову позивачу в позові з підстави обрання ним неналежного способу захисту своїх прав.

 

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду

Ситнік О. М., Британчука В. В.,Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Прокопенка О. Б.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)

за позовом Партнерства з обмеженою відповідальністю «Серфінг системс ЛП» до Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ капітал», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Люнакс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжя інвест», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал джірінг», про визнання договорів припиненими за касаційною скаргою Партнерства з обмеженою відповідальністю «Серфінг системс ЛП» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05 березня 2020 року у складі колегії: головуючий суддя Колоколов С. І., судді Разюк Г. П., Принцевська Н. М.

У травні 2019 року Партнерство з обмеженою відповідальністю «Серфінг системс ЛП» (далі - ПОВ «Серфінг системс ЛП») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» (далі - ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна) і Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ капітал» (далі - ТОВ «ФК «Централ капітал») про визнання припиненими з 22 серпня 2016 року

укладених між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Свікон» (далі - ТОВ «Свікон») договорів:

- іпотеки від 30 січня 2013 року № 002-003-01-13/1, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/1;

- іпотеки від 29 січня 2013 року № 002-003-01-13/2, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/2;

- іпотеки від 29 січня 2013 року № 002-003-01-13/4, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 рок № 005-006-03-14/4;

- іпотеки від 30 січня 2013 року № 002-003-01-13/6, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року №005-006-03-14/6;

- іпотеки від 31 січня 2013 року № 002-003-01-13/5, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/5;

укладених між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» і Товариством з обмеженою відповідальністю «МСП «АЗС-Нива-1» (далі - ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1») договорів:

- іпотеки від 31 січня 2013 року № 002-003-01-13/7, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/7;

- іпотеки від 01 лютого 2013 року № 002-003-01-13/8, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/8;

укладених між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» і Приватним підприємством «Косвас» (далі - ПП «Косвас») договорів:

- іпотеки від 31 січня 2013 року № 002-003-01-13/9, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/9.

Позов обґрунтовано тим,що позивач є іпотекодержателем нерухомого майна, яке було предметом зазначених вище спірних договорів іпотеки. Зазначене нерухоме майно було передано ПОВ «Серфінг системс ЛП» в іпотеку на підставі договорів іпотеки від 25 лютого 2017 року № 491, 492, 493, 494 та від 27 лютого 2017 року № 509, 510, 511, 512, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю «Люнакс» (далі - ТОВ «Люнакс»), яке в свою чергу набуло право власності на нього на підставі договорів купівлі-продажу, укладених з ТОВ «Свікон», ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1» та ПП «Косвас».

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, що власником цього нерухомого майна зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжя інвест» (далі - ТОВ «Запоріжжя інвест»), яке набуло право власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ТОВ «ФК «Централ капітал» та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потаповим М. Ю. 27 лютого 2019 року.

Проте 22 серпня 2016 року ТОВ «ФК «Централ капітал» набуло право власності на зазначене нерухоме майно, задовольнивши вимоги за кредитними договорами від 25 січня 2013 року № 003?01-13 та від 27 березня 2014 року № 005-03-14, забезпеченими спірними договорами іпотеки, внаслідок чого іпотека за вказаними договорами припинилась у силу частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV (далі - Закон № 898-IV) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

На момент укладення ПОВ «Серфінг системс ЛП» договорів іпотеки з ТОВ «Люнакс» указане нерухоме майно не було обтяжене іпотекою, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні будь-які записи щодо його реєстрації іпотекодержателем - ТОВ «ФК «Централ капітал», тому продаж останнім цього майна порушує права позивача.

Вважає належним способом захисту свого права визнання припиненими з 22 серпня 2016 року спірних договорів іпотеки, на підставі яких ТОВ «ФК «Централ капітал» здійснило відчуження спірного майна.

31 жовтня 2019 року рішенням Господарського суду Одеської області позовну заяву ПОВ «Серфінг системс ЛП» задоволено повністю. Рішення суду обґрунтоване тим, що ТОВ «ФК «Централ капітал» шляхом реєстрації за собою набуло право власності на майно, яке складало предмет спірних іпотечних договорів, тому відповідно до статті 17 Закону № 898-IV такі договори припинилися, і подальше скасування державної реєстрації права власності на це майно не має наслідком поновлення спірних договорів іпотеки, адже припинення іпотеки має остаточний характер.

05 березня 2020 року постановою Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Централ капітал» задоволено, рішення місцевого суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Постанова суду мотивована тим, що ПОВ «Серфінг системс ЛП» намагається в судовому порядку вирішити питання про припинення спірних іпотечних договорів і тим самим підтвердити чинність власних договорів, тобто по суті позовні вимоги про визнання припиненими спірних договорів є вимогами про встановлення факту, не направлені на захист прав позивача та не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, отже, ПОВ «Серфінг системс ЛП» обрало неналежний та неефективний спосіб захисту. Також апеляційний господарський суд зазначив про недоведення позивачем належними доказами наявності прав іпотеки на нерухоме майно через нікчемність договорів іпотеки з ТОВ «Люнакс».

19 січня 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ПОВ «Серфінг системс ЛП» задоволено частково. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05 березня 2020 року змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції постанови Великої Палати Верховного Суду. У іншій частині постанову залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту.

Позивач обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання судом припиненими з 22 серпня 2016 року спірних договорів іпотеки, укладених ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» з ТОВ «Свікон», ТОВ «АЗС-«Нива-1» та ПП «Косвас» у 2013 році.

Зазначено, що між учасниками цієї справи фактично існує спір щодо відсутності у відповідача права іпотеки зі спірних договорів іпотеки та наявності права іпотеки позивача з договорів іпотеки, укладених ним з ТОВ «Люнакс» у 2017 році, і позивач через обраний ним спосіб захисту намагається встановити факти, які підтвердять правомірність отримання ним нерухомого майна в іпотеку.

За вказаних обставин Велика Палата Верховного Суду вважала, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання припиненими з 22 серпня 2016 року спірних договорів іпотеки не передбачений законом або договором та є неефективним для захисту прав позивача, як іпотекодержателя за договорами іпотеки, укладеними з ТОВ «Люнакс».

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на правовий висновок, викладений у її постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), за яким судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Вказала, що виходячи з обставин цієї справи та з урахуванням принципу процесуальної економії належним способом захисту позивача буде звернення до суду одночасно з вимогами про визнання відсутнім права іпотеки відповідача та про визнання права іпотеки позивача.

Також Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від правового висновку, викладеного в її постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18), а саме про те, що нормами статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору; звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати; водночас відповідно до абзацу другого частини другої статті 20 ГК України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.

З такими висновками не погоджуємося та висловлюємо окрему думку відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Суди встановили, що 25 січня 2013 року між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та Приватною фірмою «Мустанг» (далі - ПФ «Мустанг») укладено кредитний договір № 003-01-13, за умовами якого банк надав позичальнику мультивалютну кредитну лінію у розмірі 980 000 долара США зі сплатою фіксованих процентів у розмірі: за кредитом, наданим у російських рублях, на період з дати укладання договору до 24 січня 2014 року - 14,0 % річних; за період з 25 січня 2014 року по дату повного виконання позичальником боргових зобов`язань за цим договором - 25 % річних; за кредитом, наданим у доларах США на період з дати укладання договору до 24 січня 2014 року, - 11,5 % річних; за період з 25 січня 2014 року по дату повного виконання позичальником боргових зобов`язань за цим договором - 18 % річних з терміном повернення кредиту по 24 січня 2017 року. Обставини щодо укладення відповідного кредитного договору встановлені у рішеннях судів у справах № 916/113/18 та 815/4652/16.

У подальшому на забезпечення виконання зобов`язань ПФ «Мустанг» за вказаним кредитним договором передано в іпотеку ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» нерухоме майно та укладено договори іпотеки (зі змінами та доповненнями): з ТОВ «Свікон» від 30 січня 2013 року № 002-003-01-13/1, від 29 січня 2013 року № 002-003-01-13/2, від 29 січня 2013 року № 002-003-01-13/4, від 30 січня 2013 року № 002-003-01-13/5, від 30 січня 2013 року № 002-003-01-13/6; з ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1» від 31 січня 2013 року № 002-003-01-13/7, від 01 лютого 2013 року № 002-003-01-13/8; з ПП «Косвас» від 31 січня 2013 року № 002-003-01-13/9.

27 березня 2014 рокуміж ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Ніагара» укладено кредитний договір № 005-03-14, на забезпечення виконання зобов`язання за яким передано в іпотеку банку нерухоме майно на підставі договорів іпотеки від 01 серпня 2014 року, укладених: з ТОВ «Свікон» № 005-006-03-14/1, 005-006-03-14/2, 005-006-03-14/4 , 005-006-03-14/5 , 005-006-03-14/6 ; з ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1» № 005-006-03-14/7, 005-006-03-14/8; з ПП «Косвас» № 005-006-03-14 /9.

28 серпня 2015 рокуміж ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «ФК «Централ капітал» укладено договір відступлення прав вимоги, за яким ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» передало (відступило) ТОВ «ФК «Централ капітал» свої права вимоги, у тому числі до ПФ «Мустанг» за кредитним договором від 25 січня 2013 року № 003-01-13 та до ТОВ «Ніагара» за кредитним договором від 27 березня 2014 року № 005-03-14 та договір про передачу прав за договорами забезпечення (іпотеки, застави).

17 березня 2016 року виконавча дирекція Фондугарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на підставі постанови Правління Національного банку України від 17 березня 2016 року № 169 «Про віднесення ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» до категорії неплатоспроможних» прийняла рішення від № 368 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», у зв`язку із чим було розпочато процедуру ліквідації банку, якою запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Гулея О. І.

15 квітня 2016 року, у відповідності до частин другої та третьої статті 38 Закону «Про гарантування вкладів фізичних осіб» здійснено перевірку правочинів (договорів) на предмет їх нікчемності за результатами якої уповноваженою особою Фонду видано наказ № 60, яким віднесено до нікчемних договори про внесення змін до договору відступлення прав вимоги від 28 серпня 2015 року, укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «ФК «Централ капітал».

10 червня 2016 рокудержавним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. здійснено запис щодо заміни іпотекодержателя нерухомого майна з ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» на ТОВ «ФК «Централ капітал».

22 серпня 2016 рокуприватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В. прийнято рішення, згідно з яким здійснено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, передане в іпотеку, за ТОВ «ФК «Централ капітал» внаслідок звернення стягнення на це майно відповідно до статті 36 Закону № 898-IV. Здійснено державну реєстрацію припинення іпотек та заборон відчуження.

02 вересня 2016 року між ТОВ «ФК «Централ капітал» та ТОВ «Сфера бізнесу» укладено договори купівлі-продажу спірного нерухомого майна.

12 жовтня 2016 року наказом Міністерства юстиції України від № 2954/5 скасовано перехід права власності на спірне нерухоме майно до ТОВ «Сфера бізнесу» (від 02 серпня 2016 року за договорами купівлі-продажу); скасовано перехід права власності до ТОВ «ФК «Централ капітал» від 19 серпня 2016 року на підставі спірних договорів іпотеки (позасудове врегулювання); скасовано реєстраційну дію іпотеки (внаслідок скасування рішень Тверської І. В. від 19 серпня 2016 року про реєстрацію ТОВ «ФК «Централ капітал» іпотекодержателем спірного майна).

14 листопада 2016 року наказом уповноваженої особи Фонду № 182 договір відступлення прав вимоги від 28 серпня 2015 року та договір про передачу прав за договорами забезпечення (іпотеки, застави) від 28 серпня 2015 року, укладені між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «ФК «Централ капітал», віднесено до нікчемних.

09 лютого 2017 року рішенням Іллічівського міського суду Одеської області (яке було скасоване рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року) кредитний договір № 003-01-13, укладений 25 січня 2013 року між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ПФ «Мустанг», та кредитний договір № 005-03-14 від 27 березня 2014 року, укладений між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Ніагара», було розірвано та визнано припиненими зобов`язання за договорами іпотеки, застави, поруки.

22 лютого 2017 року на підставі договорів купівлі-продажу, укладених між ТОВ «Свікон», ПП «Косвас», ТОВ «АЗС-«Нива-1» та ТОВ «Люнакс», зареєстровано права власності на іпотечне нерухоме майно за останнім. На підставі договорів іпотеки від 25 лютого 2017 року № 491, 492, 493, 494 та від 27 лютого 2017 року № 509, 510, 511, 512, укладених з ТОВ «Люнакс», позивач став іпотекодержателем нерухомого майна.

09 березня 2017 року постановою Одеського окружного адміністративного суду, залишеною в силі ухвалами апеляційної та касаційної інстанцій (справа № 815/4652/16), адміністративний позов ТОВ «Свікон» задоволено, визнано протиправними рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з якими здійснено державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «ФК «Централ капітал» та в подальшому - за ТОВ «Сфера бізнесу».

17 жовтня 2017 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №826/16628/16, залишеною без змін постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2018 року, частково задоволено позовні вимоги приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської І. В., визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 12 жовтня 2016 року № 2954 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 12 жовтня 2016 року № 2954/5.

25 лютого 2019 року рішеннями державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Махортовим І. О. про державну реєстрацію прав № 45688271, 45688350, 45688511, 45688596, 45688020, 45687543, 45687812, 45686799 одночасно скасовано реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «Люнакс», реєстрацію іпотеки ПОВ «Серфінг системс ЛП» та реєстрацію права оренди спірного нерухомого майна ТОВ «Мустанг плюс».

27 лютого 2019 року за договорами купівлі-продажу № 328, 329, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потаповим М. Ю., ТОВ «Запоріжжя інвест» придбало у ТОВ «ФК «Централ капітал» іпотечне майно. Того ж дня між ТОВ «ФК «Централ капітал» та ТОВ «Запоріжжя інвест» укладено договір іпотеки № 330, предметом якого стало зазначене нерухоме майно.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договорів іпотеки припиненими, позивач посилався на те, що ТОВ «ФК «Централ капітал» у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами звернуло стягнення на іпотечне майно на підставі спірних договорів іпотеки, внаслідок чого іпотека за вказаними договорами припинилась у силу частини першої статті 17 Закону № 898-IV.

Позивач зазначав, що на момент укладення ПОВ «Серфінг системс ЛП» договорів іпотеки з ТОВ «Люнакс» спірне нерухоме майно не було обтяжено іпотекою, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні будь-які записи щодо його реєстрації іпотекодержателем - ТОВ «ФК «Централ капітал», тому продаж останнім цього майна порушує права позивача.

Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Під правоздатністю пред`являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміють право подання позову до суду, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів і права, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов`язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі «Ле Конт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії», заяви № 6878/75, 7238/75).

ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

Відповідно до частин другої та шостої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, при цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивач вважав належним способом захисту свого права визнання припиненими з 22 серпня 2016 року договорів іпотеки, укладених між ПАТ «Банк Петрокоммерц Україна» та іпотекодавцями - ТОВ «Свікон», ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1», ПП «Косвас», з підстав, передбачених частиною першою статті 17 Закону № 898-IV.

Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, суди повинні зважати і на його ефективність в контексті статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушене цивільне право чи інтерес підлягає судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Але це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України. Разом з тим цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у відповідних статтях.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Разом з тим у частині першій та пункті 4 частини третьої статті 162 ГПК України визначено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.Позовна заява має містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

При цьому в статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено завдання суду при здійсненні правосуддя та вказано, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (частина перша статті 237 ГПК України).

Частинами першою та другою статті 5 ГПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Закон не надає суду можливості відмовляти в задоволенні позову з підстав обрання неправильного (неефективного) способу захисту порушеного права, оскільки в розумінні частини другої статті 5 ГПК України суд може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, з частковим відступом від принципу диспозитивності для захисту особи, яка звернулася з позовом.

Відмова в задоволенні позову є наслідком встановлення судом факту відсутності порушення відповідачем прав позивача, оскільки розгляд справи має відбуватися з дотриманням принципу верховенства права, встановленого частиною першою статті 11 ГПК України.

Вважаємо, що будь-який спір, переданий на вирішення суду з дотриманням правил юрисдикції та підсудності, має бути розглянутий по суті заявлених позовних вимог. При вирішені спору, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установлених обставин вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Тобто якщо позивач дотримався передбаченого процесуальним законодавством порядку звернення до суду за захистом своїх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав, то в такому зверненні може бути відмовлено виключно з підстав, установлених законом.

З наведених підстав не погоджуємося з посиланням Великої Палата Верховного Суду на те, що якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Ні Конституцією, ні жодним законом України не передбачено можливості відмови в позові у випадку, якщо спосіб захисту є неефективним чи не передбачений законом або договором, оскільки це обмежує законодавчо встановлений принцип цивільного права, за яким право на обрання певного способу захисту порушеного права належить позивачу і обмежується лише у випадках, прямо передбачених законом. Стаття 16 ЦК України та стаття 20 ГК України не містять вичерпного переліку способів захисту прав, оскільки не існує вичерпного переліку правовідносин, види яких, в свою чергу, постійно розширюються, змінюються, трансформуються.

На наше переконання, висновок про відмову в задоволенні позову через неправильність обраного позивачем способу захисту порушеного права є перешкодою у доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції, оскільки позивач визначає предмет, підстави позову та спосіб захисту прав, який він просить визначити у рішенні, а обов`язком суду, який наділений повноваженнями застосувати належний та ефективний спосіб захисту прав, є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог із визначенням належного та ефективного способу захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду підтвердила наявність спору між сторонами про існування іпотеки та необхідність підтвердження права іпотеки позивача, яке фактично не визнається відповідачами.

Наявність повноти судового захисту залежить від дій саме суду, який відповідно до частини першої статті 2 ГПК України повинен справедливо, неупереджено та своєчасно вирішити спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Велика Палата Верховного Суду, врахувавши обставини справи та принцип процесуальної економії, вважала, що належному способу захисту позивача відповідатиме звернення до суду одночасно з вимогами про визнання відсутнім права іпотеки відповідача та про визнання права іпотеки позивача.

Однак принцип процесуальної економії не передбачений у статті 2 ГПК України і це є визначальним, оскільки цей принцип може суперечити основним принципам господарського судочинства, тож надання йому переваги при розгляді справи не відповідатиме принципу верховенства права.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За пунктом 7 частини другої зазначеної статті одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення правовідношення.

Статтею 20 ГК України визначено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

Вимоги про визнання правовідношення припиненим можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору. У даному випадку між сторонами існує спір щодо визнанняіпотеки припиненою щодо відповідачів.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов`язання, а саме: зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 546 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 574 ЦК України).

Положення частини першої статті 575 ЦК України передбачають, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до частин першої та другої статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі: припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1 Закону № 898-IV визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 3 Закону № 898-IV іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Частиною першою статті 12 Закону № 898-IV визначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною першою статті 33 Закону № 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора в разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Підстави припинення права застави визначені статтею 593 ЦК України, а щодо іпотеки як її окремого виду - також і статтею 17 Закону № 898-IV.

У статті 17 Закону № 898-IV передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Оскільки чинним Законом № 898-IV передбачено як можливість, так і підстави припинення іпотеки, то розгляд позовних вимог відповідно до норм спеціального закону дає змогу розглянути позов по суті і вирішити спір з урахуванням того, що саме позивачу належить виключне право визначати предмет і підстави позову. Суд, навіть суд найвищої інстанції, повинен діяти на підставі і в межах наданих законом повноважень та не має права законотворення.

З огляду на загальні засади судочинства, право особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін необхідно зробити висновок, що в разі невизнання попереднім іпотекодержателем права на припинення зобов`язань, у цьому випадку іпотеки, таке право підлягає захисту судом і у спосіб визнання іпотеки припиненою.

Вважаємо, що в контексті вказаних норм законодавства належним та ефективним способом судового захисту прав може бути, зокрема, і визнання іпотеки припиненою. Суд має дослідити подані учасниками справи докази, встановити обставини справи, з`ясувати, чи були порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси позивача, і залежно від установленого ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Тобто такий спосіб захисту порушеного права та інтересу, як припинення правовідношення - іпотеки, передбачений частиною другою статті 20 ГК України та пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України, а інший висновок не враховує зазначених норм матеріального права, а також вимог статей 2, 14 ГПК України.

Відмовою в задоволенні позову з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права фактично встановлено обмеження самої можливості розгляду заявленого позивачем позову та не враховано гарантованого національним і міжнародним законодавством права особи на доступ до правосуддя.

Обставини справи № 905/2260/17, розглянутої Великою Палатою Верховного Суду 27 листопада 2018 року (провадження № 12-173гс18), про повернення нежитлового приміщення після закінчення строку, на який його було надано в оренду, із застосуванням статей 997, 1008, 1044 ЦК України не є подібними до спору про визнання договорів іпотеки припиненими.

З урахуванням викладеного вважаємо, що необхідно відступити від правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18), про те, що нормами статей 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору; звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати; водночас відповідно до абзацу другого частини другої статті 20 ГК України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.

Частково погоджуємося з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення цього позову ПОВ «Серфінг системс ЛП» про визнання договорів іпотеки припиненими з огляду на недоведеність позивачем порушення його прав та інтересів у спірних правовідносинах, оскільки двома наказами уповноваженої особи Фонду від 15 квітня 2016 року № 60 та від 14 листопада 2016 року №182 як договір відступлення прав вимоги від 28 серпня 2015 року (з усіма договорами про внесення змін), укладений між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «ФК «Централ капітал», так і укладений між ними договір про передачу прав за договорами забезпечення (іпотеки, застави) (з усіма договорами про внесення змін) віднесено до нікчемних, які відповідно до статей 215, 216, 236 ЦК України є недійсними з моменту їх вчинення та не створюють жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю (нікчемністю).

З урахуванням викладеного слід вважати, що до ТОВ «ФК «Централ капітал» не перейшло ні право іпотеки, ні право власності на предмети іпотеки.

Також рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року у розірванні кредитного договору № 003-01-13, укладеного 25 січня 2013 року між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ПФ «Мустанг», та кредитного договору № 005-03-14 від 27 березня 2014 року, укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Ніагара», відмовлено, крім того, відмовлено у визнанні припиненими зобов`язань за договорами іпотеки, застави, поруки.

Відтак зобов`язання як за кредитними договорами, так і за договорами іпотеки, укладеними між банком, позичальниками та майновими поручителями, є чинними.

Іпотекодавці - ТОВ «МСП «АЗС Нива-1», ПП «Косвас» та ТОВ «Свікон» відчужили нерухоме майно, яке було предметом іпотеки, без згоди іпотекодержателя - ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» на користь ТОВ «Люнакс», яке в подальшому без згоди попереднього іпотекодержателя уклало договори іпотеки щодо спірного майна з позивачем - ПОВ «Серфінг системс ЛП».

За таких обставин вважаємо, що ПОВ «Серфінг системс ЛП» не довело належними доказами порушення його прав іпотеки на спірне майно, а тому погоджуємося з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в позові по суті позовних вимог.

Судді: О. М. Ситнік

В. В. Британчук

М. І. Гриців

Ж. М. Єленіна

О. Б. Прокопенко

Джерело: ЄДРСР 94738090