Рішення ОАСК про скасування рішення кадрової комісії Генеральної прокуратури й наказу про звільнення, поновлення на рівнозначній посаді та стягнення за час вимушеного прогулу


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

місто Київ

04 березня 2021 року справа №640/1397/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )

до

1. Офісу Генерального прокурора (далі по тексту - відповідач 1) 2. Генерального прокурора України (далі по тексту - відповідач 2) 3. Кадрової комісії №6 (далі по тексту - відповідач 3)

про

1) визнання протиправним та скасування рішення шостої кадрової комісії №14 від 10 грудня 2019 року про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ; 2) визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора №214бц від 21 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва управління наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України; 3) зобов`язання Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначній посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України в Офісі Генерального прокурора; 4) стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 25 грудня 2019 року по дату винесення судового рішення; 5) стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн.

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, зазначаючи про незаконність свого звільнення із займаної посади, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що оскаржуваний наказ відповідач прийняв всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, оскільки відповідач не конкретизував підставу звільнення, порушивши принцип правової визначеності.

Також позивач вказує, що про підстави неуспішного проходження співбесіди йому не повідомлено; під час проведення співбесіди не обговорювалось та не надавалась оцінка виконання практичного завдання, що свідчить про грубе порушення комісією порядку проведення співбесіди; рішення комісії є протиправним, оскільки прийняте неуповноваженим органом.

Ухвалою від 23 січня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/1397/20 в порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.

Ухвалою від 01 червня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва закрив підготовче провадження та призначив справу №640/1397/20 до судового розгляду.

В судовому засіданні 01 березня 2021 року позивач позовні вимоги підтримав, представник відповідача 1 проти задоволення позовних вимог заперечив; представники відповідачів 2 та 3 до суду не прибули.

Відповідач 1 у письмовому відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог зазначивши, що надання відповідної оцінки прокурорам щодо дотримання ними правил професійної етики та доброчесності, а також рівня їх професійної компетентності за результатами цього етапу атестації належить виключно до компетенції комісії, а тому кадрова комісія має право на власний розсуд шляхом голосування прийняти рішення про успішне або неуспішне проходження прокурором атестації; на підставі аналізу матеріалів атестації та наданих під час співбесіди пояснень, у комісії виникли обґрунтовані сумніви щодо відповідності вимогам професійної компетентності в частині розуміння та застосування чинного законодавства.

Відповідачі 2 та 3 відзивів на позовну заяву до суду не надали.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

ОСОБА_1 подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

За результатами проходження позивачем атестації, Кадрова комісія №6 прийняла рішення «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 10 грудня 2019 року №14.

На підставі вказаного рішення, Генеральний прокурор Рябошапка Р.Г. прийняв наказ від 21 грудня 2019 року №2146ц, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва управління наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року.

Вважаючи вказані рішення та наказ протиправними, позивач звернувся до суду.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону України «Про прокуратуру».

Як встановлено судом вище, позивача звільнено на підставі пункту 9 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», яким встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Прийняття вказаного Закону спрямовано на запровадження першочергових і тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навивки, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.

З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори, зокрема, Генеральної прокуратури України вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом (пункт 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

Підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зокрема, передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, звільняються Генеральним прокурором з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, зокрема, Генеральної прокуратури України.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачено переведення прокурорів, зокрема у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, за умови успішного проходження атестації.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва управління наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України, 24 грудня 2019 року.

Наказом Генерального прокурора від 27 грудня 2019 року №358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора» здійснено перейменування юридичної особи «Генеральної прокуратури України» в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, станом на час звільнення позивача з посади, ні реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), ні ліквідації не відбулось, а здійснено лише перейменування юридичної особи. Також відповідач не надав доказів на підтвердження скорочення посади, яку займав позивач.

У свою чергу, пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (зокрема, ні його Перехідними положеннями, ні Прикінцевими положеннями) не передбачено звільнення прокурора з посади у разі прийняття рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації.

Суд вважає, що застосування в оскаржуваному наказі про звільнення посилань на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

Оскільки ні реорганізації, ні ліквідації, ні скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, в якому працював позивач не відбулось, то відсутні обставини, які б зумовлювали необхідність проходження ним атестації.

Наведене вказує на відсутність правових підстав для звільнення позивача, що є самостійною та достатньою підставою для висновку про протиправність оскаржуваного наказу.

Разом з тим, оскаржуваний наказ містить посилання на рішення Кадрової комісії №6 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 10 грудня 2019 року №14, як на підставу для його прийняття.

Досліджуючи правомірність прийняття вказаного рішення, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до пунктів 12, 13 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» предметом атестації є оцінка: професійної компетентності прокурора; професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі по тексту - Порядок №221).

Відповідно до пунктів 1-6 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Атестація прокурорів Генеральної прокуратури України проводиться відповідними кадровими комісіями.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.

Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

З аналізу підпункту 3 пункту 6 розділу І Порядку №221 слід дійти висновку, що співбесіда із прокурором проводиться лише з метою встановлення дотримання прокурором вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації (пункт 8 розділу І Порядку №221).

Згідно з пунктами 8-16 розділу IV Порядку №221 співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.

Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (пункт 12 Порядку №221).

Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію.

Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі - Порядок №233).

Пунктом 12 Порядку №233 передбачено, що рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.

Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що Комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема:

- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності вимогам професійної компетентності в частині розуміння та застосування чинного законодавства.

У зв`язку із викладеним, Комісія прийняла рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.

Суд встановив, що рішення «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 10 грудня 2019 року №14 не містять детального опису підстав для його прийняття. Оскаржуване рішення містить лише посилання на наявність «обґрунтованого сумніву».

З аналізу положень пункту 12 Порядку №233 вбачається, що рішення про неуспішне проходження атестації повинне бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Відповідач не надав до суду будь-яких доказів на підтвердження висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, зокрема, доказів, які викликали сумніви щодо відповідності вимогам професійної компетентності в частині розуміння та застосування чинного законодавства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення кадрової комісії не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки відповідачі не надали доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, а зміст оскаржуваного рішення фактично ґрунтується на сумніві у професійній компетентності в частині розуміння та застосування чинного законодавства, без наведеного обґрунтування такого висновку.

В частині посилань позивача на відсутність у Шостої кадрової комісії повноважень на проведення атестації прокурорів, суд звертає увагу на таке.

Тимчасово, до 1 вересня 2021 року в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення в тому числі проведення атестації прокурорів Генеральної прокуратури відповідно до цього розділу. Саме Генерального прокурора наділено правом визначати перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора (підпункти 7, 8 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

Згідно з пунктом 2 Порядку №233, Комісії забезпечують: проведення атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України; здійснення добору на посади прокурорів; розгляд дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів.

Для здійснення повноважень, передбачених абзацами другим і третім пункту 2 цього Порядку, утворюються комісії у складі шести осіб, з яких не менше трьох - особи, делеговані міжнародними і неурядовими організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, дипломатичними місіями. Членами комісії можуть бути особи, які є політично нейтральними, мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також стаж роботи в галузі права (пункт 3 Порядку №233).

Так, з метою проведення атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України, наказом Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року №287 утворено Шосту кадрову комісію.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, за якими критеріями здійснювався добір членів кадрової комісії, з огляду на що, відповідачі не довели та не надали належних доказів щодо підтвердження правомірності формування Шостої кадрової комісії, у тому числі компетентності та наявності необхідних професійних і моральних якостей її членів, які мають необхідний досвід щодо проведення атестації та бездоганну ділову репутацію, володіють тематикою, яка використовується для складання тестів та завдань іспиту, чи є вони політично нейтральними та чи мають досвід в галузі права.

Таким чином, з огляду на те, що відповідачі не надали до суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного рішення, а також відсутність обставин скорочення штату, реорганізації чи ліквідації органу, в якому проходив службу позивач, суд приходить до висновку, що рішення Кадрова комісія №6 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 10 грудня 2019 року №14 та наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2146ц є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи зміну найменування юридичної особи «Генеральної прокуратури України» в «Офіс Генерального прокурора», з метою відновлення порушеного права позивача на працю, враховуючи незаконність звільнення позивача, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 належить поновити на посаді рівнозначній тій, яку обіймав позивач на момент звільнення, а саме посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України, з 26 грудня 2019 року (оскільки 25 грудня 2019 року вихідний день).

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Суд встановив, що позивача звільнено 24 грудня 2019 року (останній робочий день), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за жовтень та листопад 2019 року.

Так, відповідно до довідки від 07 травня 2020 року №21-703зп, виданої Офісом Генерального прокурора, заробітна плата позивача за жовтень 2019 року складає 32 842,24 грн., за листопад 2019 року - 32 842,24 грн.; середньоденна заробітна плата складає 1 527,55 грн.

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в цьому випадку з 26 грудня 2019 року (оскільки 25 грудня 2019 року вихідний день) по 04 березня 2021 року.

На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» суд встановив, що кількість робочих днів за період з 26 грудня 2019 року по 04 березня 2021 року становить 298 днів, а саме: грудень 2019 року - 4 дні; у 2020 році - 251 робочий день; січень 2021 року - 19 днів; лютий 2021 року - 20 днів; березень 2021 року - 4 дні.

Пунктом 10 Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155 «Про умови оплати праці прокурорів», яка набрала чинності 16 січня 2020 року, затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора.

У зв`язку з цим, коефіцієнт підвищення посадового окладу посади, яку позивач обіймав до звільнення, з 16 січня 2020 року складає 4,04 (28 815,00 грн. (посадовий оклад за посадою позивача, згідно Постанови №1155) ч 7 140,00 грн. (посадовий оклад за посадою позивача, згідно Постанови №505).

Відповідно середньоденна заробітна плата позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення становить 6 171,30 грн. (1 527,55 грн. х 4,04).

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зокрема, передбачено, що за прокурорами та керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»).

12 грудня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100» (далі по тексту - Постанова №1213), якою пункт 10 Порядку виключено, тобто з 12 грудня 2020 року відсутні підстави для коригування середньої заробітної плати на коефіцієнт підвищення, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 грудня 2019 року по 15 січня 2020 року розраховується судом з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 (1 527,55 грн. х 13 днів), за період з 16 січня 2020 року по 11 грудня 2020 року з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155 (6 171,30 грн. х 229 днів) та з 12 грудня 2020 року по 15 лютого 2021 року з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 (1 527,55 грн. х 56 днів)

За таких підстав на користь ОСОБА_1 належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 518 628,65 грн.

Застосування коефіцієнту підвищення при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, до прийняття Постанови №1213, підтверджується також висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 15 жовтня 2020 року у справі №826/17601/14, від 06 серпня 2019 року у справі №0640/4691/18 та від 15 квітня 2020 року у справі №826/15725/17.

Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн. суд звертає увагу на таке.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В пункті 9 зазначеної постанови Верховний Суд України зазначив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивач зазначає, що внаслідок незаконного звільнення він зазнав глибоких моральних страждань, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що встановлення судом факту незаконного звільнення ОСОБА_1 , яке призвело до порушення права на працю останньої, вже є достатнім доказом того, що позивачу завдано моральну шкоду, та погоджується із доводами позивача про завдання морального стресу та негативного впливу на ділову репутацію фактом незаконного звільнення.

Що стосується заявленої моральної шкоди на рівні 1 000 000,00 грн., то позивач не довів, що саме така сума є співмірною із завданою шкодою, а тому наведений позивачем розрахунок є необґрунтованим.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, враховуючи, що мало місце тривале невиконання судового рішення, що завдало позивачам моральної шкоди, виходячи з меж розумності, суд вважає, що достатнім буде стягнути з відповідачів на користь позивача за заподіяну моральну шкоду суму в розмірі 5 000,00 грн., тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачі не довели правомірність звільнення позивача та прийняття оскаржуваних рішення та наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, на користь позивача належить присудити сплачений ним судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Тому рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Шостої кадрової комісії Генеральної прокуратури України від 10 грудня 2019 року №14 «Про неуспішне проходження прокурором атестації».

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року №2146ц.

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України з 26 грудня 2019 року.

5. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 518 628,65 грн. (один мільйон п`ятсот вісімнадцять тисяч шістсот двадцять вісім гривень шістдесят п`ять копійок).

6. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

7. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень нуль копійок).

8. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

9. Стягнути з на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати зі сплати судового збору в сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА _1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний код 00034051);

Генеральний прокурор України (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; реєстраційний номер облікової картки платника податків не відомий);

Кадрової комісії №6 (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний код не відомий).

Суддя В.А. Кузьменко

Джерело: ЄДРСР 95309559

Link to comment
Share on other sites

Це наша справа. Суд визнавши незаконним звільнення й поновивши на рівнозначній посаді ще стягнув матеріальну і моральну шкоду. Крім того, суд окрім необґрунтованості самого рішення й безпідставності проведення оцінювання ще й встановив відсутність будь-яких документів, що б підтверджували фаховий рівень та моральні якості членів самої комісії.

Сподіваюсь, що найближчим часом ексгенпрокурору Рябошапці та всім членам цих комісій будуть пред'явлені підозри та стягнута безпосередньо з них завдана державі шкода.

Зокрема суд зазначив, щодо самого проведення оцінювання:

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачено переведення прокурорів, зокрема у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, за умови успішного проходження атестації.

Станом на час звільнення позивача з посади, ні реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), ні ліквідації не відбулось, а здійснено лише перейменування юридичної особи. Також відповідач не надав доказів на підтвердження скорочення посади, яку займав позивач.

У свою чергу, пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (зокрема, ні його Перехідними положеннями, ні Прикінцевими положеннями) не передбачено звільнення прокурора з посади у разі прийняття рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації.

Суд вважає, що застосування в оскаржуваному наказі про звільнення посилань на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

Оскільки ні реорганізації, ні ліквідації, ні скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, в якому працював позивач не відбулось, то відсутні обставини, які б зумовлювали необхідність проходження ним атестації.

Наведене вказує на відсутність правових підстав для звільнення позивача, що є самостійною та достатньою підставою для висновку про протиправність оскаржуваного наказу.

Щодо обґрунтованості самого рішення:

Рішення «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 10 грудня 2019 року №14 не містять детального опису підстав для його прийняття. Оскаржуване рішення містить лише посилання на наявність «обґрунтованого сумніву».

З аналізу положень пункту 12 Порядку №233 вбачається, що рішення про неуспішне проходження атестації повинне бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Відповідач не надав до суду будь-яких доказів на підтвердження висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, зокрема, доказів, які викликали сумніви щодо відповідності вимогам професійної компетентності в частині розуміння та застосування чинного законодавства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення кадрової комісії не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки відповідачі не надали доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, а зміст оскаржуваного рішення фактично ґрунтується на сумніві у професійній компетентності в частині розуміння та застосування чинного законодавства, без наведеного обґрунтування такого висновку.

Щодо фахового рівня та підстав формування комісії:

З метою проведення атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України, наказом Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року №287 утворено Шосту кадрову комісію.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, за якими критеріями здійснювався добір членів кадрової комісії, з огляду на що, відповідачі не довели та не надали належних доказів щодо підтвердження правомірності формування Шостої кадрової комісії, у тому числі компетентності та наявності необхідних професійних і моральних якостей її членів, які мають необхідний досвід щодо проведення атестації та бездоганну ділову репутацію, володіють тематикою, яка використовується для складання тестів та завдань іспиту, чи є вони політично нейтральними та чи мають досвід в галузі права.

Таким чином, з огляду на те, що відповідачі не надали до суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного рішення, а також відсутність обставин скорочення штату, реорганізації чи ліквідації органу, в якому проходив службу позивач, суд приходить до висновку, що рішення Кадрова комісія №6 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 10 грудня 2019 року №14 та наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2146ц є протиправними та підлягають скасуванню.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      06 липня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 911/2169/20
      Провадження № 12-20гс21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді (судді-доповідача) Пількова К. М.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О.,
      учасники справи:
      прокурор Дутчин І. М., Офіс Генерального прокурора;
      позивач-1 - Довгань О. О.;
      позивач-2 - не з`явився;
      позивач-3 - не з`явився;
      відповідач-1 - не з`явився;
      відповідач-2 - Кулик М. В.;
      третя особа - не з`явився,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 02.10.2020 (суддя Третьякова О. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 (головуючий - Станік С. Р., судді Мальченко А. О., Тищенко О. В.) у справі
      за позовом прокурора Київської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - Уряд), Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (далі - Міндовкілля), Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП)
      до Києво-Святошинської районної державної адміністрації (далі - Адміністрація), Товариства з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» (далі - Товариство),
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль»,
      про визнання недійсними розпоряджень та договорів оренди землі, зобов`язання повернути земельні ділянки
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У липні 2020 року Прокурор в інтересах держави в особі Уряду, Міндовкілля та ДП звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Адміністрації та Товариства про:
      1) визнання недійсними розпоряджень Адміністрації від 30.11.2009 № 2077 «Про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки ТОВ «Хороше озеро» для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району в межах Бузівської сільської ради» (далі - Розпорядження-1) та від 30.11.2009 № 2078 «Про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки ТОВ «Хороше озеро» для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району в межах Михайлівсько-Рубежівської сільської ради» (далі - Розпорядження-2);
      2) визнання недійсними укладених 21.12.2009 між Адміністрацією та Товариством договорів оренди земельних ділянок площею 4,6450 га з кадастровим номером 3222485200:04:008:0001 (далі - Земельна ділянка-1) та площею 3,9559 га з кадастровим номером 3222480800:07:013:0001 (далі - Земельна ділянка-2), які розташовані в межах Михайлівсько-Рубежівської та Бузівської сільських рад Києво-Святошинського району Київської області;
      3) зобов`язання Товариства повернути Земельні ділянки 1, 2 у власність держави в особі Уряду з правом постійного користування ДП.
      1.2. Позовна заява мотивована тим, що Земельні ділянки належать до державних земель лісового та природно-заповідного фонду (заказник загальнодержавного значення «Жуків хутір») та вибули з постійного користування держави із численними порушеннями законодавства Зокрема, уповноважений державний орган не ухвалював рішення про припинення зазначеного права, а також відбулась зміна їх цільового призначення з передачею для нелісогосподарських потреб. На обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави в цій справі Прокурор зазначив, що вищевказані протизаконні дії порушують права та інтереси держави в особі позивачів, а його звернення спрямоване також на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання користування Земельними ділянками 1, 2. Підставою представництва інтересів держави в особі Уряду, Міндовкілля та ДП Прокурор вказав наявність у цих суб`єктів владних повноважень у спірних правовідносинах, а також їх пасивну поведінку, оскільки вони не вживали заходи для повернення Земельних ділянок 1, 2 у постійне користування держави, хоча були обізнані про стверджувані порушення.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.10.2020 у цій справі, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020, позовну заяву Прокурора залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      2.2. Ухвала суду першої інстанції з посиланням на правові висновки, викладені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Суд) від 10.04.2019 у справі № 906/853/17, мотивована тим, що Прокурор порушив пряму заборону, наведену в абзаці 3 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон), оскільки заявив цей позов в інтересах ДП, яке не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належать відповідні повноваження. Навпаки, визначене Прокурором як позивач ДП за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є державним підприємством, самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді. Отже, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі ДП, Прокурор порушив приписи абзацу 3 частини третьої статті 23 Закону, відповідно до яких не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.
      Окрім цього, Прокурор не надав доказів, що ДП у спірних правовідносинах наділено функціями уповноваженого державного органу, а тому не довів підстав для здійснення законного представництва в суді інтересів держави в особі цього підприємства.
      2.3. Суд апеляційної інстанції погодився з наведеними мотивами суду першої інстанції, відхилив доводи Прокурора, що фактичною стороною в спорі є держава, а позов, поданий в інтересах держави в особі Уряду та Міндовкілля, повернуто без будь-якого обґрунтування, оскільки позов містить в собі вимоги, які встановлюють обов`язок повернути спірні земельні ділянки на певному майновому праві на користь ДП шляхом оскарження Розпоряджень та Договорів. При цьому Прокурор не позбавлений права заявити відповідні вимоги виключно в інтересах держави, обґрунтувавши належними чином підстави для представництва за приписами Закону.
      3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
      3.1. 15.01.2021 заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 02.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
      4. Доводи Скаржника, викладені в касаційній скарзі
      4.1. Суди порушили норми процесуального права (статті 2, 4, 7, 11, частини третя та четверта статті 53 ГПК України), а також неправильно застосували норми матеріального права (стаття 131-1 Конституції України, стаття 23 Закону) без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 361/6817/16-ц, від 08.11.2019 у справі № 707/2307/16-ц, від 13.11.2019 у справі № 372/391/17 щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державних лісогосподарських підприємств.
      4.2. Цей позов подано в інтересах держави саме в особі ДП, яке за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і статуту за організаційно-правовою формою є державним підприємством, засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, входить до сфери управління Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства і є постійним користувачем земельної ділянки, за рахунок якої відбулася протиправна передача спірних земельних ділянок у приватну власність. При цьому Господарський кодекс України (далі - ГК України) не визначає поняття «державна компанія» як окрему організаційно-правову форму господарювання, а Державний класифікатор України ДК 002:2004 «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» (далі - Класифікатор) розмежовує організаційно-правові форми господарювання «державне підприємство» та «державна акціонерна компанія». Таким чином, державне підприємство та державна акціонерна компанія є різними організаційно-правовими формами господарювання, а тому суди попередніх інстанцій дійшли неправильних висновків про неможливість здійснення Прокурором представництва в суді інтересів держави в особі ДП.
      4.3. У позовній заяві Прокурор визначив трьох позивачів, а саме: Уряд, який на теперішній час від імені держави є розпорядником спірних земельних ділянок лісового та природно-заповідного фонду, Міндовкілля, яке є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, та ДП, яке є землекористувачем Земельних ділянок 1, 2. Однак суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, безпідставно та без належного обґрунтування з посиланням на недотримання приписів абзацу 3 частини третьої статті 23 Закону повернув позов, поданий в інтересах держави в особі органів державної влади (Уряду та Міндовкілля), щодо яких Прокурор обґрунтував підстави для представництва, зокрема, їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. При цьому суди взагалі не надали оцінки діям ДП щодо невжиття заходів на усунення виявлених Прокурором порушень, а також не врахували, що Уряд та Міністерство енергетики та захисту довкілля, яке діяло до 27.05.2020, з листів прокуратури Київської області були обізнані про передачу в оренду Земельних ділянок 1, 2 з порушенням вимог законодавства. Таким чином, суди позбавили Уряд та Міндовкілля права на гарантований державною захист прав і свобод у судовому порядку, що суперечить вимогам статті 55 Конституції України.
      5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
      5.1. 19.03.2021 Товариство подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення та постанову - без змін. Відзив обґрунтований такими доводами:
      - Скаржник у касаційній скарзі просить направити цю справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, однак оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції його позовну заяву залишено без розгляду вже після відкриття провадження у справі;
      - підстави для передання справи на новий розгляд, які визначив Скаржник у касаційній скарзі, а саме неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права і неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, не передбачені статтею 310 ГПК України, на яку він посилається в касаційній скарзі;
      -твердження Скаржника, що державне підприємство не є державною компанією, а частина третя статті 23 Закону не допускає здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави саме в особі державних компанії, є недоречними, оскільки ДП не наділене владними повноваженнями, неналежне виконання яких є підставою для здійснення Прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.
      5.2. У встановлений Судом строк відзиви на касаційну скаргу від решти учасників справи не надійшли.
      6. Розгляд справи Верховним Судом
      6.1. Ухвалою від 04.03.2021 Суд відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою, а ухвалою від 07.04.2021 передав справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Уряду та ДП «Вищедубечанське лісове господарство» до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, фізичних осіб, ТОВ «Ну, намалюй» про визнання недійсними розпоряджень, державних актів та витребування на користь держави земельних ділянок з незаконного володіння.Зокрема, стосовно того, що ГК України не визначено поняття «державна компанія» як окрема організаційно-правова форма господарювання, Класифікатор розмежовує організаційно-правові форми господарювання «державне підприємство» та «державна акціонерна компанія», а враховуючи, що цей позов подано в інтересах держави саме в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство», яке за інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і статуту за організаційно-правовою формою є саме державним підприємством, твердження скаржника про подання позову в інтересах державної компанії та, відповідно, про відсутність підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави в особі цього державного підприємства є надуманими, не ґрунтуються на матеріалах справи та законі.
      Ухвала про передачу мотивована, зокрема, тим, що колегія суддів не погоджується з можливістю використання поняття «державна акціонерна компанія (товариство)», яке міститься в підпункті 3.2.1.3 пункту 3.2 розділу 3 Класифікатора, для з`ясування змісту поняття «державна компанія», закріпленого абзацом 3 частини третьої статті 23 Закону, відповідно до якого не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.
      6.2. При цьому Суд звертає увагу, що на порушення заборони, закріпленої в частині третій статті 23 Закону, позов у цій справі пред`явлений Прокурором в інтересах ДП, яке не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належать відповідні повноваження. Навпаки, визначений Прокурором позивач - ДП за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є державним підприємством, самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, що дозволяє цьому суб`єкту самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів у суді. Подібні правові висновки викладені в постановах Суду від 10.04.2019 у справі № 906/853/17, від 15.09.2020 у справі № 911/551/19, від 04.01.2021 у справі № 911/1150/20.
      6.3. Ухвалою від 20.04.2021 Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 911/2169/20 за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 02.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 та призначила її до розгляду в судовому засіданні на 06.07.2021.
      7. Встановлені судами обставини
      7.1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.09.2020, зокрема, відкрито провадження у справі № 911/2169/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та встановлено учасникам справи строки для вчинення окремих процесуальних дій.
      7.2. За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДП є державним підприємством.
      8. Позиція Великої Палати Верховного Суду
      8.1. Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
      8.2. Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
      8.3. Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
      8.4. Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
      8.5. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
      8.6. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
      8.7. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
      8.8. Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
      8.9. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон), який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
      Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
      Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.
      8.10. Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.
      8.11. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
      8.12. Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.
      8.13. Позов у цій справі Прокурор подав в інтересах держави в особі Уряду, Міндовкілля та ДП з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації принципів регулювання земельних та природоохоронних відносин.
      8.14. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі ДП та вважає правильними висновки судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі ДП, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Ураховуючи наведене, доводи Скаржника, викладені в підпунктах 4.1 та 4.2 цієї постанови, Велика Палата відхиляє як неналежні з огляду на викладені вище висновки.
      8.15. Стосовно позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі Уряду та Міндовкілля, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      8.16. Звертаючись із позовом у цій справі, Прокурор зазначав, що Земельні ділянки 1, 2 належать до державних земель лісового та природно-заповідного фонду (заказник загальнодержавного значення «Жуків хутір») та вибули з постійного користування держави із численними порушеннями законодавства. Зокрема, уповноважений державний орган не ухвалював рішення про припинення зазначеного права, а також відбулась зміна їх цільового призначення з передачею для нелісогосподарських потреб, що порушує права та інтереси держави в особі позивачів, які не вживали заходи для повернення зазначених ділянок у постійне користування держави, хоча були обізнані про стверджувані порушення.
      8.17. Здійснивши аналіз абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
      8.18. У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).
      8.19. За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
      8.20. Відповідно до частин першої та другої статті 84 Земельного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЗК України), у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
      8.21. Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).
      8.22. Пунктами 1 та 5 частини першої статті 27 Лісового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЛК України), передбачено, що до повноважень Уряду у сфері лісових відносин належить забезпечення реалізації державної політики у сфері лісових відносин, а також передача у власність та надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.
      8.23. Відповідно до частини першої статті 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.
      8.24. Відповідно до частини сьомої статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Урядом.
      8.25. Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, частинами першою та другою якої встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Уряду, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
      8.26. Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК Уряд вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
      8.27. З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Уряду. Подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц.
      8.28. Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, затвердженого постановою Уряду від 25.06.2020 № 614 (далі - Положення), Міндовкілля є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Урядом. Міндовкілля є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує, зокрема, формування та реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, а також формування та реалізацію в межах повноважень, передбачених законом, державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.
      8.29. За змістом пункту 3 Положення основними завданнями Міндовкілля є, зокрема, забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; організації охорони та використання природно-заповідного фонду; забезпечення формування та в межах повноважень, передбачених законом, реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.
      8.30. Згідно з підпунктами 20, 87, 91, 108, 114, 162 пункту 4 Положення Міндовкілля відповідно до покладених на нього завдань:
      -веде облік об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за їх ефективним використанням та збереженням;
      -погоджує проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, земель оздоровчого, рекреаційного призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон);
      - здійснює погодження рішення про переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов`язаних з веденням лісового господарства;
      - здійснює управління охороною і використанням територій та об`єктів природно-заповідного фонду;
      - забезпечує розроблення проєктів створення, оголошення, зміни меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; проєктів резервування цінних для заповідання природних територій та об`єктів; розглядає та схвалює клопотання про необхідність створення чи оголошення територій та об`єктів загальнодержавного значення; погоджує зміну меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду; забезпечує організацію створення природоохоронних територій міжнародного значення;
      - бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах Міндовкілля, забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міндовкілля в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міндовкілля або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міндовкілля в судах та інших органах через представників.
      8.31. Аналіз цих пунктів Положення дозволяє дійти висновку, що Міндовкілля є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, до основних завдань якого належить, зокрема, забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері охорони і раціонального використання земель, організації охорони та використання природно-заповідного фонду. Відповідно до покладених на нього завдань цей орган погоджує проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, лісогосподарського призначення, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, земель оздоровчого, рекреаційного призначення), а також погодження рішень про переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов`язаних з веденням лісового господарства, та від свого імені бере участь у справах і діє в судах України.
      8.32. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Уряд та Міндовкілля є органами державної влади, тобто суб`єктами владних повноважень.
      8.33. Разом із цим відповідно до абзаців першого-третього частини четвертої статті 23 Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.
      8.34. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
      8.35. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
      8.36. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
      8.37. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
      8.38. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
      8.39. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
      8.40. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
      8.41. Якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
      8.42. Постановляючи оскаржувані рішення, суд першої інстанції не навів жодних мотивів залишення без розгляду позову Прокурора, поданого в інтересах держави в особі Уряду та Міндовкілля, про визнання недійсними Розпоряджень 1, 2 та договорів оренди Земельних ділянок 1, 2 від 21.12.2009, а також зобов`язання Товариства повернути ці ділянки у власність держави в особі Уряду з правом постійного користування ДП. Суд апеляційної інстанції мотивував необхідність залишення без розгляду позову Прокурора в цій частині тим, що позов містить вимоги, які встановлюють обов`язок повернути спірні земельні ділянки на певному майновому праві на користь державного підприємства шляхом оскарження відповідних розпоряджень та договорів, а Прокурор не позбавлений права заявити відповідні вимоги виключно в інтересах держави, здійснивши визначення належного представництва за приписами Закону.
      8.43. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до пункту 5 частини третьої статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
      8.44. Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.
      8.45. Як убачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України Прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Урядом та Міндовкіллям, які, за його твердженнями,усвідомлювали порушення інтересів держави та не вжили заходів, спрямованих на повернення спірних земельних ділянок у державну власність, про що повідомили Прокурора відповідними листами (тобто навів підставу для представництва інтересів держави); зазначив, що цей позов спрямований на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання користування Земельними ділянками 1, 2, а також указав, що вилучення з порушенням земельного законодавства земель природно-заповідного фонду заказника загальнодержавного значення «Жуків хутір», який створено в межах лісогосподарських земель, зміна їх цільового призначення та передача в користування для інших цілей, ніж визначені законом, порушує права та інтереси держави (тобто навів підстави для звернення з позовом).
      8.46. При цьому в касаційній скарзі та позовній заяві зазначалось, що Прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону, шляхом надіслання Уряду та Міністерству енергетики та захисту довкілля, що діяло до 27.05.2020, листів, у яких повідомлялось про передачу в оренду Земельних ділянок 1, 2 з порушеннями вимог законодавства, а ці органи, реагуючи на стверджуване порушення інтересів держави, направили у відповідь Прокурору листи № 1559/0/2-20 (т. 1, а. с. 94) та № 26/1.9-14.1-6099 від 10.03.2020 (т. 1, а. с. 106), за змістом яких вони не виявили наміру самостійно звернутися з позовом та не спростували твердження Прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Такі дії були оцінені Прокурором як бездіяльність.
      8.47. Однак, залишаючи без розгляду позов Прокурора, поданий в інтересах держави в особі Уряду та Міндовкілля, суди попередніх інстанцій обмежились лише констатацією того, що позов містить в собі вимоги, спрямовані на повернення Земельних ділянок 1, 2 в користування ДП, а Прокурор не позбавлений права повторно звернутись до суду.
      8.48. Аргументувавши необхідність залишення без розгляду позову Прокурора, поданого в інтересах держави в особі Уряду та Міндовкілля, порушенням встановленої частиною третьою статті 23 Закону заборони на звернення до суду в інтересах державних компаній, суди не врахували, що ці органи наділені владними повноваженнями, та не з`ясували питання невиконання або неналежного виконання цими позивачами дій, спрямованих на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема, не досліджували вищевказані листи, у зв`язку із чим належним чином не встановили, чи дотримався Прокурор порядку, передбаченого статтею 23 Закону, тобто чи мали Уряд та Міндовкілля можливість спростувати стверджуване ним порушення інтересів держави або самостійно звернутись до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення, а також чи можна кваліфікувати їх дії у спірних правовідносинах як бездіяльність.
      8.49. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що в Прокурора відсутні законні підстави на звернення із цим позовом до суду в інтересах держави в особі Уряду та Міндовкілля, оскільки вони зроблені без належного дослідження обставин дотримання Прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону, а також встановлення наявності або відсутності бездіяльності цих органів після отримання такого звернення, що може слугувати достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва Прокурора в інтересах держави в особі цих органів, у зв`язку із чим частково погоджується з доводами Скаржника, викладеними в підпункті 4.3 цієї постанови.
      8.50. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      8.51. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 310 ГПК України).
      8.52. За наведених мотивів, ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані ухвала та постанова підлягають скасуванню в частині залишення без розгляду позову Прокурора, поданого в інтересах держави в особі Уряду та Міндовкілля, з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду в цій частині; у частині залишення без розгляду позову Прокурора, поданого в інтересах держави в особі ДП, підстави для зміни чи скасування прийнятих у справі судових рішень відсутні.
      9. Висновок щодо застосування норм права
      Заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон), має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.
      У контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
      10. Судові витрати
      Розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється, оскільки справа передається для подальшого розгляду до суду першої інстанції.
      Керуючись статтями 308, 309, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.
      2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 02.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 у справі № 911/2169/20 скасувати в частині залишення без розгляду позову Прокурора Київської області, поданого в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України. Справу в цій частині передати до Господарського суду Київської області для продовження розгляду.
      3. В іншій частині ухвалу Господарського суду Київської області від 02.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 у справі № 911/2169/20 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      (суддя-доповідач) К. М. Пільков
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      Л. Й. Катеринчук
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      О. С. Золотніков
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 98483103
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      01 червня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 925/929/19
      Провадження № 12-11гс21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Власова Ю. Л.
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
      прокурора Дутчин І. М.,
      відповідача 2 - представник Юрченко В. О. ,
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року (суддя Кучеренко О. І.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року (головуючий суддя Тарасенко К. В., судді Разіна Т. І., Іоннікова І. А. )
      у справі № 925/929/19
      за позовом першого заступника керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави
      до Нагірнянської сільської ради Жашківського району Черкаської області, Фермерського господарства «Тищук»,
      за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Баштечківської сільської ради (об`єднаної територіальної громади),
      про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У серпні 2019 року перший заступник керівника Уманської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Черкаської області в інтересах держави з позовом до Нагірнянської сільської ради Жашківського району Черкаської області (далі - Нагірнянська сільська рада, сільрада, відповідач 1) та Фермерського господарства «Тищук» (далі - ФГ «Тищук», відповідач 2), у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Нагірнянської сільської ради від 04 серпня 2016 року № 11-З/VІІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_2 та передачі земельної ділянки в оренду» (далі - спірне рішення) та визнати недійсним договір оренди землі від 30 листопада 2016 року (далі - спірний договір), яким передано в оренду земельні ділянки площею 3,2904 га та 7,4059 га, кадастрові номери відповідно 7120984600:02:001:0459 і 7120984600:02:001:0460 (далі - спірні земельні ділянки).
      2. Зазначені позовні вимоги прокурор заявив з таких підстав: 1) спірні земельні ділянки були передані в оренду відповідачу 2 з порушенням норм статті 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) - без проведення земельних торгів; 2) спірні земельні ділянки відносились до земель сільськогосподарського призначення (сіножаті) та систематично використовувались для сінокосіння, проте були передані в оренду відповідачу 2 для ведення фермерського господарства, внаслідок чого відбулась зміна цільового виду використання землі з порушенням встановленого порядку зміни цільового призначення земель, що суперечить статті 21 ЗК України.
      3. Порушення відповідачами інтересів держави прокурор обґрунтував таким: дотримання законності надання земель у користування становить інтерес держави; передача в оренду земельних ділянок без проведення земельних торгів тягне втрату коштів місцевим бюджетом, що підриває фінансові основи держави.
      4. Прокурор вважає, що орган, до компетенції якого віднесений захист порушених інтересів держави, у цьому спорі відсутній, оскільки Нагірнянська сільська рада, до повноважень якої віднесено розпорядження спірними земельними ділянками, є відповідачем.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      5. Господарський суд Черкаської області рішенням від 14 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року, у задоволенні позову відмовив.
      6. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з такого:
      - спірне рішення сільради відповідає нормам статті 134 ЗК України, оскільки дозвіл на розробку проекту землеустрою був наданий відповідачу 2 до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» № 1012-VIII від 18 лютого 2016 року, пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачає, що особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, мають право на їх отримання без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини другої статті 134 Земельного кодексу України, що виключаються цим Законом;
      - при затвердженні проекту землеустрою цільове призначення спірних земельних ділянок (землі сільськогосподарського призначення) не змінювалось. При цьому, зазначення іншого виду використання цих земельних ділянок не тягне за собою зміну їх цільового призначення, а відтак не потребує окремої процедури, яка необхідна при зміні цільового призначення;
      - прокурор помилково зазначив про відсутність органу, до повноважень якого належить здійснення державного нагляду за дотриманням земельного законодавства, яким є відповідний територіальний орган Держгеокадастру.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      7. У грудні 2020 року прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року, постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) ухвалою від 01 лютого 2021 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      9. 02 березня 2021 року Касаційний господарський суд ухвалою передав цю справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      10. Ухвала суду мотивована необхідністю відступити від висновку, викладеного в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний цивільний суд) від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, щодо застосування статей 31, 33 - 37 ЗК України, відповідно до якого зміна виду використання земельної ділянки в межах цільового призначення (використання) земельної ділянки, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади в рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов`язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного законодавством, і така зміна цільового виду використання землі з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення є підставою для визнання недійсними відповідних договорів оренди земельної ділянки та скасування наказів, якими затверджено проекти землеустрою.
      11. Водночас Касаційний господарський суд вважає, що зміна виду використання земель без зміни цільового призначення земельної ділянки не може бути підставою для визнання недійсними відповідних договорів оренди земельної ділянки та скасування наказів, якими затверджені проекти землеустрою.
      12. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 березня 2021 року цю справу прийняла та призначила до розгляду.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      13. 16 березня 2016 року Нагірнянською сільською радою було прийнято рішення № 6-3/VІІ, яким надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок площею 7,4059 га та 3,2904 га (сільськогосподарські угіддя - сіножаті) для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Нагірнянської сільської ради (у межах населеного пункту - села Нагірна Жашківського району Черкаської області).
      14. Згідно з довідками державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями станом на 31 грудня 2015 року земельні ділянки комунальної власності площею 7,4059 га та 3,2904 га, які знаходяться в адміністративних межах Нагірнянської сільської ради (у межах населеного пункту), відносяться до земель запасу, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, угіддя: сільськогосподарські угіддя (сіножаті).
      15. Відділ Держгеокадастру у Жашківському районі Черкаської області прийняв висновки, якими погодив проекти землеустрою щодо відведення в оренду ОСОБА_2 земельних ділянок комунальної власності площею 7,4059 га та 3,2904 га для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя - сіножаті).
      16. 04 серпня 2016 року Нагірнянська сільська рада прийняла рішення від № 11-3/VІІ, яким: затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок комунальної власності площею 7,4059 га та 3,2904 га для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Нагірнянської сільської ради (у межах населеного пункту) с. Нагірна Жашківського району Черкаської області (з метою укладення договору оренди земельної ділянки з гр. ОСОБА_2 ); надано в оренду земельні ділянки площею 7,4059 га (кадастровий номер 7120984600:02:001:0460) та 3,2904 га (кадастровий номер 7120984600:02:001:0459) гр. ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства.
      17. 30 листопада 2016 року між Нагірнянською сільською радою і ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 грудня 2016 року, за яким орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельні ділянки площею 3,2904 га та 7,4059 га сільськогосподарського призначення (сіножаті) для ведення фермерського господарства, які знаходяться в межах населеного пункту села Нагірна Жашківського району Черкаської області.
      18. Згідно з актом приймання-передачі від 30 листопада 2016 року Нагірнянська сільська рада передала, а ОСОБА_2 прийняв в оренду вказані вище земельні ділянки.
      19. 22 грудня 2018 року Нагірнянська сільська рада прийняла рішення № 39-5/VII, а також уклала з гр. ОСОБА_2 додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 30 листопада 2016 року шляхом викладення в новій редакції таких пунктів:
      - пункт 2 «В оренду передаються земельні ділянки площею 3,2904 га та площею 7,4059 га, у тому числі сільськогосподарські угіддя: рілля площею 3,2904 га та площею 7,4059 га»;
      - пункт 5 «Нормативна грошова оцінка земельних ділянок встановлена в розмірі: земельної ділянки площею 3,2904 га - 118 880,24 грн, земельної ділянки площею 7,4059 га - 267 570,86 грн»;
      - пункт 9 «Річна орендна плата, вноситься орендарем у грошовій формі, в розмірі 4,5 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок та становить: 5349,61 грн за земельну ділянку площею 3,2904 га та 12040,69 грн за земельну ділянку площею 7,4059 га».
      20. 10 липня 2017 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про реєстрацію юридичної особи - Фермерського господарства «Тищук».
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      21. Касаційну скаргу прокурор мотивував так:
      - судами попередніх інстанцій застосовано норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, стосовно використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 ЗК України;
      - судами також застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 910/7813/18 та від 25 вересня 2020 року у справі № 921/341/19 стосовно визначення прокурора належним позивачем у справі, оскільки органи Держгеокадастру не наділені правом звернення до суду з відповідними позовними вимогами;
      - ураховуючи вимоги ЗК України щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитись в порядку, встановленому для зміни цільового призначення земель.
      Позиція відповідача та третьої особи
      22. У відзиві на касаційну скаргу ФГ «Тищук» зазначає, що під час передачі в користування земельних ділянок зміна цільового призначення останніх не відбувалась. Земельні ділянки «для ведення фермерського господарства» та «для сінокосіння і випасання худоби» знаходяться в межах однієї категорії земель - «землі сільськогосподарського призначення».
      23. Пунктом 3 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (далі - Положення) встановлено, що одним з основних завдань Держгеокадастру є реалізація державної політики у сфері земельних відносин, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Крім того, Держгеокадастр здійснює моніторинг земельних відносин та проводить перевірки всіх суб`єктів на предмет дотримання ними вимог земельного законодавства України. Тобто чинним законодавством встановлено, що органом, який здійснює контроль за дотриманням органами місцевого самоврядування вимог нормативних актів під час передачі земельних ділянок в оренду є Держгеокадастр, тому позивачем мало бути Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо виду використання земельної ділянки
      24. За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      25. Згідно із частинами першою, другою статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
      26. Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
      27. Згідно із частинами першою, другою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
      28. Відповідно до абзаців першого, другого частини п`ятої статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 -37 цього Кодексу.
      29. З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.
      30. Згідно із частиною першою статті 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам -членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
      31. Відповідно до статті 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
      32. Згідно зі статтею 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
      33. Відповідно до частин першої, третьої статті 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.
      34. Згідно із частинами першою, другою статті 36 ЗК України громадянам або їх об`єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається.
      35. Відповідно до статті 37 ЗК України приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства. Державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.
      36. Указаними нормами права визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33 - 37 ЗК України для такого виду використання.
      37. Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено.
      38. Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.
      39. Разом з тим, користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.
      Щодо визначення позивача у справі
      40. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває статусу позивача.
      41. У цій справі позов подано прокурором в інтересах держави без визначення органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій щодо спірних відносин. При цьому позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач 1 передав в оренду земельні ділянки відповідачу 2 без проведення земельних торгів та зі зміною виду використання цих земельних ділянок без дотримання відповідних норм земельного законодавства.
      42. Підстави представництва прокурор мотивував тим, що орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо звернення з подібним позовом, відсутній, оскільки орган державної влади, що здійснює державний контроль за додержанням земельного законодавства, а саме органи Держгеокадастру, позови з подібними позовними вимогами подавати не можуть, а власник земельної ділянки (відповідач 1) є суб`єктом правопорушення і визначений як відповідач.
      43. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що уповноваженим органом, який здійснює відповідні функції держави і який повинен був бути визначений як позивач, є територіальний орган Держгеокадастру, оскільки саме він здійснює контроль за використанням і охороною земель усіх категорій і форм власності, а також за додержанням земельного законодавства, у тому числі органами місцевого самоврядування.
      44. Згідно з абзацом 4 статті 15-2 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
      45. Відповідно до Положення Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
      46. Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах (підпункт 25-1 пункту 4 Положення).
      47. Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.
      48. Згідно зі статтею 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень у спосіб, що перебачений Конституцією та законами України. Отже, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень.
      49. Відповідно до статті 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та пункту 5-1 Положення посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
      50. З наведених норм права вбачається, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
      51. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами касаційної скарги про те, що органи Держгеокадастру не наділені правом звернення до суду з відповідними позовними вимогами.
      52. Як установлено судом апеляційної інстанції, прокурор у 2018 році звертався до відділу у Жашківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області щодо проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства, однак указаний орган не вчинив жодних дій щодо звернення до суду, тому прокурор правомірно подав позов до суду, проте позивачем мав зазначити відповідний орган Держгеокадастру.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      53. За нормами частин першої, четвертої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      54. Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі № 925/929/19 слід змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      Щодо судових витрат
      Судові витрати (судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг) у розмірі 17 289 грн (сімнадцять тисяч двісті вісімдесят дев`ять гривень) покладаються на прокурора відповідно до статті 129 ГПК України.
      Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити частково.
      2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі № 925/929/19 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
      3. У решті рішення Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі № 925/929/19 залишити без змін.
      4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Ю. Л. Власов
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      О. С. Золотніков
      С. П. Штелик
      Л. Й. Катеринчук
      Джерело: ЄДРСР 97926626
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 травня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 9901/286/19
      Провадження № 11-19заі20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.,
      представника позивача - Кунянського С. М.,
      представника відповідача - Пантюхової Л. Р.,
      представника третьої особи - Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення - Кондратенко О. В.,
      третьої особи ОСОБА_1 ,
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Президента України, треті особи: Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, ОСОБА_3, ОСОБА_1 , про визнання протиправними та скасування указів Президента України
      за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Президента України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного
      Суду від 19 грудня 2019 року (судді Стародуб О. П., Єзеров А. А., Коваленко Н. В., Кравчук В. М., Чиркін С. М.),
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Президента України, треті особи: Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада), ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , у якому з урахуванням заяв про зміну предмета позову просив:
      1) визнати протиправними та скасувати укази Президента України:
      - від 24 травня 2019 року № 322/2019 «Про скасування Указу Президента України від 04 травня 2019 року № 186», яким звільнено ОСОБА_3 з посади члена Національної ради (далі - Указ № 322/2019);
      - від 24 травня 2019 року № 323/2019 «Про скасування Указу Президента України від 04 травня 2019 року № 187», яким призначено ОСОБА_2 членом Національної ради (далі - Указ № 323/2019);
      - від 09 липня 2019 року № 503/2019 «Про призначення ОСОБА_1 членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення» (далі - Указ № 503/2019);
      2) поновити позивача на посаді члена Національної ради з 24 травня 2019 року та встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
      2. У позові зазначив, що укази Президента України, яким звільнено ОСОБА_3 з посади та призначено позивача на посаду члена Національної ради, є актами одноразового застосування, вичерпали свою дію фактом їх виконання, а отже, не можуть бути скасовані Президентом України після їх виконання.
      3. Вказує, що повноваження позивача як члена Національної ради припинені без передбачених положенням статті 8 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» підстав, оскільки в оскаржуваному Указі № 323/2019 не зазначено і не мотивовано конкретних підстав звільнення позивача з посади.
      Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
      4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 19 грудня 2019 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував Указ № 323/2019. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      5. Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при виданні Указу № 323/2019 відповідач діяв усупереч вимогам чинного законодавства, оскільки станом на час скасування Указ Президента України про призначення позивача членом Національної ради було виконано і він вичерпав свою дію як акт індивідуальної дії, що унеможливлювало його подальше скасування Президентом України.
      6. При цьому відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині оскарження позивачем указів Президента щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зазначив, що такі укази відповідача є актами індивідуальної дії, позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, які виникли у зв`язку з їх виданням, а отже, вони не породжують для нього прав та обов`язків і не створюють підстав для їх оскарження.
      Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційних скарг
      7. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року в цій частині та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
      8. Вказує, що суд не забезпечив ефективного захисту його прав, не поновивши ОСОБА_2 на посаді члена Національної ради та не застосувавши до спірних правовідносин норми трудового законодавства.
      9. Зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що укази Президента про звільнення ОСОБА_3 та призначення ОСОБА_1 не порушують прав позивача, є помилковим.
      10. Президент України в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права в частині задоволення позовних вимог, просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року в цій частині та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
      11. Скаргу обґрунтовує тим, що порушення процедури призначення на посаду може бути підставою для скасування цього рішення, якщо допущене порушення є суттєвим та може вплинути на правильність рішення, наслідком якого є припинення публічної служби.
      12. При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги, що метою видання оскаржуваного Указу № 323/2019 було усунення порушення законодавства, допущеного при виданні Указу Президента України від 04 травня 2019 року № 187.
      Позиція інших учасників справи стосовно апеляційних скарг
      13. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому він просить у її задоволенні відмовити.
      14. Від Президента України надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому він просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову залишити без змін.
      15. ВідНаціональної ради надійшли відзиви на апеляційні скарги, у яких вона просить апеляційну скаргу відповідача задовольнити, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, у решті рішення суду залишити в силі, а в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити.
      16. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому він просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
      Рух апеляційних скарг
      17. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 січня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ухвалою від 05 лютого 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою Президента України у цій справі, а ухвалою від 10 березня 2020 року призначила справу до апеляційного розгляду.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Установлені обставини справи, оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
      18. Суд установив, що Указом Президента України від 07 липня 2014 року № 575/2014 ОСОБА_3 призначено членом Національної ради.
      19. Указом Президента України від 04 травня 2019 року № 186/2019 ОСОБА _3 звільнено з посади члена Національної ради.
      20. Указом Президента України від 04 травня 2019 року № 187/2019 ОСОБА _2 призначено членом Національної ради.
      21. Наказом Національної ради від 08 травня 2019 року № 76-к оголошено Указ Президента України від 04 травня 2019 року № 187/2019 щодо призначення ОСОБА _2 на посаду члена Національної ради строком на 5 років відповідно до пункту 13 частини першої статті 106 Конституції України та статей 4, 6 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення».
      22. Указом Президента України від 24 травня 2019 року № 322/2019 скасовано Указ Президента України від 04 травня 2019 року № 186 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення».
      23. Указом Президента України від 24 травня 2019 року № 323/2019 скасовано Указ Президента України від 04 травня 2019 року № 187 «Про призначення ОСОБА_2 членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення».
      24. Наказом Національної ради від 24 травня 2019 року № 87-к скасовано наказ від 08 травня 2019 року № 76-к «Про призначення ОСОБА_2 членом Національної ради».
      25. Указом Президента України від 09 липня 2019 року № 510/2019 ОСОБА_3 звільнено з посади члена Національної ради.
      26. Указом Президента України від 09 липня 2019 року № 503/2019 ОСОБА_1 призначено членом Національної ради.
      27. Позивач, уважаючи укази Президента України від 24 травня 2019 року № 322/2019 та № 323/2019, від 09 липня 2019 року № 503/2019 протиправними й такими, що порушують його права, звернувся до суду з цим позовом.
      28. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      29. Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
      30. Частиною другою статті 264 КАС визначено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
      31. Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      32. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 106 Конституції України Президент України призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради.
      33. Згідно з пунктом 31 вказаної вище норми Президент України здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.
      34. Відповідно до частини другої статті 106 Конституції України Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.
      35. Згідно із частиною третьою вказаної статті Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.
      36. Правові засади діяльності Національної ради як конституційного, постійно діючого, колегіального, наглядового та регулюючого державного органу в галузі телерадіомовлення визначає Закон України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», статтею 1 якого установлено, що Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.
      37. Відповідно до статті 4 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» Національна рада складається з восьми осіб. З них чотири члени Національної ради призначаються Верховною Радою України і чотири члени Національної ради призначаються Президентом України. Повноваження члена Національної ради починаються з дня його призначення і тривають п`ять років, за винятком випадків, передбачених цим Законом. Після закінчення п`яти років повноваження члена Національної ради тривають до дня призначення нового члена Національної ради суб`єктом призначення, за винятком випадків дострокового припинення повноважень члена Національної ради.
      38. Згідно зі статтею 6 указаного Закону Президент України призначає члена (членів) Національної ради протягом одного місяця з дня припинення повноважень члена (членів) Національної ради, який був призначений Президентом України. Призначеною на посаду члена Національної ради Президентом України вважається особа, про призначення якої видано відповідний указ Президента України.
      39. Конституційний Суд України неодноразово вказував у своїх рішеннях, що повноваження Президента України визначаються виключно Основним Законом України і не можуть бути розширені законом або іншим нормативно-правовим актом.
      40. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 07 квітня 2004 року № 9-рп/2004 зазначено, що повноваження Президента України визначаються Конституцією України; у Рішенні від 25 грудня 2003 року № 22-рп/2003 - що повноваження Президента України закріплені лише на конституційному рівні; у Рішенні від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 - що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України.
      41. Основним Законом України передбачено обов`язковість існування одних органів державної влади і можливість утворення інших, чітко визначено суб`єктів і порядок формування кожного органу державної влади, сферу його діяльності та/або предмет відання.
      42. В Основному Законі України закріплено виключний перелік посадових осіб, у призначенні та звільненні яких безпосередньо бере участь Президент України, що свідчить про неможливість розширення на законодавчому рівні цього переліку.
      Це узгоджується з правовими позиціями, викладеними в рішеннях Конституційного Суду України, у яких неодноразово йшлося про встановлення лише Конституцією України повноважень Президента України.
      43. Визначення в Конституції України найменування органу державної влади, його кількісного складу, порядку формування, суб`єктів призначення/обрання та звільнення його членів та/або керівника тощо унеможливлює зміну засад діяльності такого органу інакше ніж шляхом внесення змін до Основного Закону України.
      44. Конституційний Суд України у своїх рішеннях наголошував, що Президент України при вирішенні питань утворення, формування органів державної влади та унормування їхньої діяльності згідно із частиною другою статті 19 Основного Закону України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      45. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Президент України, реалізуючи надані йому повноваження щодо формування складу Національної ради, може приймати лише рішення про призначення або ж звільнення її члена. При цьому скасування свого ж указу про призначення або звільнення члена вказаного вище органу не є способом реалізації конституційних повноважень Президента України.
      46. Щодо оскарження позивачем указів Президента України від 24 травня 2019 року № 322/2019 та від 09 липня 2019 року № 503/2019 Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначає таке.
      47. У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
      48. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.
      49. Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
      50. Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
      51. За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
      52. У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, у якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.
      53. Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
      54. Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
      55. Виходячи з наведеного оскаржувані укази Президента України від 24 травня 2019 року № 322/2019, від 09 липня 2019 року № 503/2019 є актами індивідуальної дії, оскільки: не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи щодо звільнення ОСОБА_3 з посади члена Національної ради та призначення на таку посаду ОСОБА_1 ; не регулюють певний вид суспільних відносин; адресовані виключно ОСОБА_3 та ОСОБА _1 відповідно.
      56. З огляду на викладене право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.
      57. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 9901/283/19 та інших.
      58. Оскільки ОСОБА_2 не є учасником (суб`єктом) правовідносин щодо звільнення ОСОБА_3 з посади члена Національної ради та призначення на таку посаду ОСОБА_1 , то відповідний указ не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
      59. При цьому поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
      60. Отже, у цій частині рішення суду першої інстанції слід скасувати, частково задовольнивши скаргу позивача, і провадження у справі в цій частині закрити.
      61. Щодо вимог позивача про поновлення на посаді, то такі вимоги, на думку суду, підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
      62. Як убачається з матеріалів для підготовки Указу Президента від 24 травня 2019 року № 322/2019 «Про скасування Указу Президента України від 04 травня 2019 року № 186» про звільнення ОСОБА_3 з посади члена Національної ради (т.1, а. с. 104-107), метою видання зазначеного Указу було скасування незаконного звільнення з посади ОСОБА_3 , який раніше обіймав посаду члена Національної ради, отже, фактично спрямований на поновлення ОСОБА_3 на посаді.
      63. Трудове законодавство України не забороняє особі, яка незаконно звільнила працівника з посади, самостійно поновити його на посаді, у тому числі скасувавши акт про його звільнення.
      64. У такому разі відповідно до пункту 6 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) трудовий договір може бути розірваний роботодавцем - у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
      65. З матеріалів справи встановлено, що після поновлення на посаді з 24 травня 2019 року член Національної ради ОСОБА_3 працював на цій посаді до закінчення строку своїх повноважень - 09 липня 2019 року. Після цього на зазначену посаду було призначено нового члена ради - ОСОБА_1 .
      66. За таких обставин ОСОБА_2 мав бути звільнений з посади саме на зазначеній вище підставі, натомість у трудовій книжці ОСОБА_2 зазначена інша підстава - скасування указу про його призначення.
      67. Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
      68. Тому в цій частині позов необхідно задовольнити частково, змінивши підставу звільнення позивача на підставу, передбачену пунктом шостим частини першої статті 40 КЗпП - у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. Відповідно рішення суду першої інстанції слід скасувати з постановленням нового судового рішення в цій частині.
      Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг
      69. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      70. Положеннями частини першої статті 317 КАС визначено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      71. Згідно із частиною першою статті 319 КАС судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
      72. Таким чином, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування указів Президента України від 24 травня 2019 року № 322/2019, від 09 липня 2019 року № 503/2019 підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині.
      73. Відповідно до частини третьої статті 319 КАС у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
      74. Слід зауважити, що хоча Великою Палатою Верховного Суду провадження у справі в частині позовних вимог закрито саме на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС, суд роз`яснив, що такі позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку жодного судочинства, відтак звернення із заявою про передачу справи не зможе бути розглянуте і вирішене судом.
      75. Крім того, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА _2 про поновлення його на посаді члена Національної ради підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині позовних вимог нового рішення про часткове задоволення позову, змінивши підставу звільнення позивача на підставу, передбачену пунктом шостим частини першої статті 40 КЗпП - у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
      76. В іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін як таке, що ухвалене при правильному встановленні обставин справи та з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      77. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      78. Згідно із частиною першою цієї статті при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      79. Положеннями частини третьої статті 139 КАС визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
      80. Як убачається з наявних у матеріалах справи документів про сплату судового збору, позивачем сплачено судовий збір за подання позову в розмірі 2305,20 грн, за подання апеляційної скарги - 4610,10 грн.
      81. Положеннями пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент звернення позивача із цим позовом) установлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору встановлена у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
      82. Також установлено ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
      83. Згідно з частиною першою цієї статті судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
      84. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 року в розмірі 1921 грн.
      85. З огляду на те, що судами першої та апеляційної інстанцій позов задоволено частково, а саме задоволено одну позовну вимогу, то сплачений позивачем судовий збір у судах першої та апеляційної інстанцій слід повернути на загальну суму 1921 грн.
      Керуючись статтями 266, 310, 315, 316, 317, 319, 322, 325 КАС, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. У задоволенні апеляційної скарги Президента України відмовити.
      2. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
      3. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування указів Президента України від 24 травня 2019 року № 322/2019, від 09 липня 2019 року № 503/2019 скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.
      4. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 про поновлення його на посаді члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення - скасувати.
      5. Ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково: вважати позивача звільненим з роботи з посади члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на підставі пункту 6 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України - у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
      6. В іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року залишити без змін.
      7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Президента України на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Ж. М. Єленіна
      Л. І. Рогач
      О. С. Золотніков
      В. М. Сімоненко
      Л. Й. Катеринчук
      І. В. Ткач
      Г. Р. Крет
      Джерело: ЄДРСР 96890765
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 квітня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 320/2654/19
      Провадження № 11-78апп21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі № 320/2654/19 за позовом ОСОБА_1 до Київського обласного центру зайнятості (далі - Київський ОЦЗ) про визнання протиправними й скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського ОЦЗ, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив:
      - визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 11 травня 2019 року № 225-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 »;
      - визнати протиправним і скасувати наказ Київського ОЦЗ від 23 травня 2019 року № 250-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
      - поновити позивача на посаді директора Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості (далі - Білоцерківський МРЦЗ);
      - зобов`язати Київський ОЦЗ виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 24 травня 2019 року.
      2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що до нього було протиправно застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани та звільнення з роботи у зв`язку із систематичним невиконанням посадових обов`язків. При цьому він сумлінно виконував посадові обов`язки та не вчиняв дисциплінарних порушень.
      3. На переконання скаржника, дисциплінарні стягнення до нього були застосовані з порушенням передбаченого трудовим законодавством порядку, оскільки відповідач поверхово перевірив обставини, що слугували підставою для висновку про наявність у діях позивача складу дисциплінарного правопорушення, а під час обрання виду дисциплінарного стягнення не врахував, що відповідні дії не зумовили негативних наслідків і не завдали шкоди будь-чиїм інтересам.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      4. Київський окружний адміністративний суд рішенням від 18 жовтня 2019 року адміністративний позов задовольнив: визнав протиправними та скасував накази Київського ОЦЗ від 11 травня 2019 року № 225-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » та від 23 травня 2019 року № 250-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновив позивача на посаді директора Білоцерківського МРЦЗ з 24 травня 2019 року; стягнув з Київського ОЦЗ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 74 тис. 948 грн 58 коп. без утримання обов`язкових податків і зборів; стягнув з Київського ОЦЗ на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768 грн 40 коп.; допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Білоцерківського МРЦЗ з 24 травня 2019 року; звернув до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Київського ОЦЗ на користь позивача суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 14 тис. 695 грн 77 коп. без утримання обов`язкових податків і зборів.
      5. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц, відповідно до якого спір, що виник між посадовою особою установи, що реалізує державну політику в сфері зайнятості населення, та цією установою (Державна служба зайнятості та підпорядковані їй установи), є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суд першої інстанції вказав, що вчинений позивачем дисциплінарний проступок за своїм характером (тяжкістю) та правовими наслідками у вигляді відсутності шкоди є малозначним, а застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді догани - надмірним і таким, що застосовано необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення під час обрання виду дисциплінарного стягнення. За висновком суду першої інстанції, наказ Київського ОЦЗ від 11 травня 2019 року № 225-к не відповідає наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) критеріям, зокрема обґрунтованості, пропорційності, розсудливості, а тому є протиправним і підлягає скасуванню. Звільнивши позивача на підставі наказу від 23 травня 2019 року № 250-к, відповідач вдруге притягнув його до дисциплінарної відповідальності, що суперечить положенням статті 61 Конституції України та статті 149 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відтак цей наказ є протиправним і підлягає скасуванню. Оскільки позивач був звільнений 23 травня 2019 року, вінпідлягає поновленню на посаді директора Білоцерківського МРЦЗ з 24 травня 2019 року.
      6. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позову.
      7. Апеляційний суд керувався тим, що дисциплінарне стягнення у вигляді догани за несвоєчасне формування фінансової звітності за перший квартал 2019 року в комплексній системі автоматизації підприємства «IS-pro» з перенесенням інформації в шаблон у форматі «Exсel» застосовано до позивача правомірно, оскільки він дійсно порушив пункт 11 Положення про Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості,затвердженого наказом Київського ОЦЗ від 22 березня 2019 року № 61/0/6-16 (далі - Положення), Правила внутрішнього трудового розпорядку, введені в дію наказом Білоцерківського МРЦЗ від 16 вересня 2015 року № 145/1, що доведено відповідачем та підтверджується належними доказами.
      8. За висновком суду апеляційної інстанції, відповідач у розумінні статей 73, 74 КАС України надав суду належні та допустимі докази щодо наявності правових підстав для звільнення позивача за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, якими, зокрема, доведено систематичність невиконання ОСОБА_1 своїх службових обов`язків та факти застосування раніше дисциплінарних стягнень. Отже, видаючи оскаржувані накази від 11 травня 2019 року № 225-к та від 23 травня 2019 року № 250-к, відповідач діяв на підставі, у спосіб та в межах наданих йому повноважень.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      9. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив пронеправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також неповне з`ясування обставин справи.
      10. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не дослідив у повній мірі матеріали справи, в якій міститься, зокрема, наказ Білоцерківського МРЦЗ від 16 квітня 2019 року № 193-к про звільнення із 17 квітня 2019 року начальника відділу - головного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку цього центру зайнятості, яка безпосередньо займалася формуванням і подачею відповідної звітності. Оскільки фінансова звітність подається безпосередньо головним бухгалтером Білоцерківського МРЦЗ, а, як зазначалося представником Київського ОЦЗ Проченко Н. М., особа без спеціальних знань зробити таку звітність не здатна, то особисто позивач надати цю звітність не мав можливості.
      11. Крім того, в матеріалах справи немає доказів того, що Київським ОЦЗ через затримку подачі звітності Білоцерківським МРЦЗ не було своєчасно подано загальний звіт до Державної служби зайнятості. Вказане твердження з`явилося лише на стадії апеляційного провадження, у жодному відзиві на позовну заяву, а також у поясненнях Київського ОЦЗ таких тверджень не було.
      12. На переконання ОСОБА_1 , суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що Київський ОЦЗ, звільнивши позивача на підставі наказу від 23 травня 2019 року № 250-к, притягнув йогодо дисциплінарної відповідальності вдруге, що суперечить положенням Конституції України та статті 149 КЗпП України.
      13. У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року залишити в силі.
      Позиція інших учасників справи
      14. У відзиві на касаційну скаргу представник Київського ОЦЗ зазначив, що протягом 2019 року позивач двічі порушував трудову дисципліну внаслідок невиконання без поважних причин покладених на нього Положенням обов`язків, відтак ОСОБА_1 правомірно було звільнено відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України шляхом розірвання з ним трудового договору в односторонньому порядку.
      15. Крім того, разом з відзивом на касаційну скаргу відповідач подав клопотання про закриття касаційного провадження як помилково відкритого, оскільки посада позивача (директор Білоцерківського МРЦЗ) не відноситься до будь-якої з категорій державної служби, а також не входить до переліку службових осіб, які займають відповідальне або особливо відповідальне становище в розумінні примітки до статті 50 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VII).
      16. У додаткових поясненнях директор Київського ОЦЗ, посилаючись на норми Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та практику Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, зауважив, що цей спір слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
      17. Натомість у своїх додаткових поясненнях представник позивача вказав, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому останній послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц (провадження № 14-202цс19), а також у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду.
      Рух касаційної скарги
      18. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 23 лютого 2021 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України.
      19. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 березня 2021 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).
      Короткий зміст ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      20. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду послався на те, що базові центри зайнятості припинили бути органами державної влади й увійшли в централізовану систему державних установ як юридичні особи публічного права. Водночас посади в базових центрах зайнятості припинили відноситись до категорії посад державних службовців, зокрема і посада директора базового центру зайнятості.
      21. Натомість суд першої інстанції, розглядаючи цю справу, дійшов висновку про те, що цей спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц спір, що виник між посадовою особою установи, що реалізує державну політику в сфері зайнятості населення, та цією установою (Державна служба зайнятості та підпорядковані їй установи), є публічно-правовим.
      22. Однак у справі № 754/15544/17-ц, у якій Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 червня 2019 року дійшла висновку про належність розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, правовідносини стосувалися виключно проходження позивачем публічної служби на посаді заступника голови Центрального апарату Державної служби зайнятості, тобто останній був уповноваженою особою на виконання функцій держави в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення і трудової міграції та є юридичною особою публічного права. При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки позивач обіймав посаду в центральному органі виконавчої влади, то цей спір не є трудовим спором приватного характеру, а стосується проходження позивачем публічної служби.
      23. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначив, що відповідач у своїх додаткових поясненнях указує на те, що спірні правовідносини в цій справі виникли не у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби та звільненням з неї, оскільки позивач є не державним службовцем, а керівником юридичної особи публічного права, який має повноваження здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції. Тому, на думку відповідача, цей спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства відповідно до статті 221 КЗпП України як трудовий спір приватного характеру. До того ж звільнення позивача відбувалося за нормами КЗпП України, а не Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).
      24. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду також указує на те, що існує стала практика розгляду справ про поновлення на посадах директорів, заступників директорів та інших посадових осіб обласних, міських і міськрайонних центрів зайнятості в порядку цивільного судочинства. Це підтверджується постановами Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 583/874/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 308/7982/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 296/576/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 484/3365/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 742/532/18, від 21 лютого 2020 року у справі № 295/14195/18, від 25 березня 2020 року у справі № 552/5424/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 484/1082/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 306/1011/18-ц, від 07 грудня 2020 року у справі № 484/5195/19.
      25. Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 січня 2021 року у справі № 303/7556/18, розглядаючи позов директора міського центру зайнятості про незаконність його звільнення, дійшов висновку про належність розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства. Цей висновок суд касаційної інстанції зробив, посилаючись на вказані вище висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц.
      26. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду повторно звертає увагу на те, що такі висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що спірні правовідносини у справі № 754/15544/17-ц виникли у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби, були зроблені щодо посадової особи Центрального апарату Державної служби зайнятості, уповноваженої на виконання функцій держави в центральному органі виконавчої влади. Проте у справі № 303/7556/18 та в цій справі позивачі є директорами базових центрів зайнятості, які є юридичними особами публічного права, підпорядкованими й підзвітними регіональному центру зайнятості, які створюються за рішенням голови Центрального апарату Державної служби зайнятості, та не є посадовими особами Центрального апарату Державної служби зайнятості, уповноваженими на виконання функцій держави в центральному органі виконавчої влади, як і не є державними службовцями.
      27. З огляду на викладене, а також на різну практику Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо юрисдикції вказаної категорії спорів, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у випадках спірних правовідносин щодо того, чи трудові відносини директора базового центру зайнятості з таким центром є відносинами з проходження публічної служби чи все ж таки ці спори є трудовим спорами приватного характеру.
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      28. Наказом Київського ОЦЗ від 05 грудня 1997 року № 179-к позивача з 08 грудня 1997 року призначено на посаду директора Білоцерківського міського центру зайнятості (на час виникнення спірних правовідносин - Білоцерківський МРЦЗ).
      29. Наказом Київського ОЦЗ від 11 квітня 2019 року № 179-к за порушення пункту 11 Положення, Правил внутрішнього трудового розпорядку позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.
      Як убачається із зазначеного наказу, фактичною підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності слугували висновки аудиторського звіту № 2019-02, складеного Київським ОЦЗ, відповідно до яких Білоцерківським МРЦЗ було зайво виплачено допомоги по безробіттю на суму 204 тис. 407 грн 97 коп. унаслідок обчислення такої допомоги на підставі довідок про середню заробітну плату, до яких були протиправно включені одноразові виплати, що не є заробітною платою та з яких не був утриманий єдиний соціальний внесок.
      30. Наказом Київського ОЦЗ від 11 травня 2019 року № 225-к за порушення пункту 11 Положення, Правил внутрішнього трудового розпорядку позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.
      З описової частини вказаного наказу вбачається, що позивач не забезпечив своєчасне формування фінансової звітності за перший квартал 2019 року в комплексній системі автоматизації підприємства «IS-pro» з перенесенням інформації в шаблон у форматі «Exсell» відповідно до Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року № 419, доручення Державної служби зайнятості від 02 квітня 2019 року № 33/14/1727-19, доручення Київського ОЦЗ від 09 квітня 2019 року № 810/06.04/9-19.
      31. Наказом Київського ОЦЗ від 23 травня 2019 року № 250-к за недотримання вимог Положення, Правил внутрішнього трудового розпорядку позивача звільнено з посади директора Білоцерківського МРЦЗ відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
      32. Вважаючи вказані вище накази відповідача № 225-к та № 250-к протиправними і такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду із цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      33. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      34. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      35. На підставі положень пунктів 1, 2 частини першоїстатті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
      36. Пунктом 2 частини першої статті 19 КАС Українивизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
      37. При цьому пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
      38. Для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності.
      39. Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними і скасування наказів Київського ОЦЗ від 11 травня 2019 року № 225-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » та від 23 травня 2019 року № 250-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення позивача на посаді директора Білоцерківського МРЦЗ, а також зобов`язання відповідача виплатити на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 24 травня 2019 року.
      40. 01 травня 2016 року набрав чинності Закон № 889-VIII, згідно з преамбулою якого цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
      41. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 889-VIII державною службою є публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
      42. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 вказаного Закону посадою державної служби є визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.
      43. Пунктом 2 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII установлено, що дія цього Закону поширюється на державних службовців міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
      44. На підставі пункту 1 розділу I Положення про державну службу зайнятості, затвердженогонаказом Міністерства соціальної політики України від 15 грудня 2016 року № 1543 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2016 року за № 1723/29853; далі - Положення № 1543), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, державна служба зайнятості (далі - Служба) є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України.
      45. За нормами пункту 2 вказаного розділу Положення № 1543 Служба складається, зокрема, з Державної служби зайнятості (Центрального апарату), Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості (далі - регіональні центри зайнятості), міських, районних і міськрайонних центрів зайнятості (далі - базові центри зайнятості).
      46. Відповідно до пункту 1 Положення Білоцерківський МРЦЗ є державною установою у централізованій системі державних установ Служби.
      47. Згідно з пунктом 9 Положення Білоцерківський МРЦЗ очолює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади головою Служби за погодженням з головою відповідної місцевої державної адміністрації. З директором центру зайнятості укладається контракт на строк до 3 років за результатами конкурсу.
      48. На підставі пункту 1 розділу V Положення № 1543 базові центри зайнятості є неприбутковими державними установами, підпорядкованими та підзвітними регіональному центру зайнятості, які створюються за рішенням голови Центрального апарату Служби.
      49. За нормами пункту 15 частини третьої статті 3 Закону № 889-VIII дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб`єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.
      50. Оскільки базові центри зайнятості створюються за рішенням голови Центрального апарату Служби, посада директора базового центру зайнятості є посадою, на яку не поширюється дія Закону № 889-VIII.
      51. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 27 лютого 2015 року був ознайомлений під особистий підпис із попередженням про зміну істотних умов праці, у якому йшлося про те, що у зв`язку з втратою чинності розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 410-р про віднесення посад працівників державної служби зайнятості до відповідних категорій посад державних службовців, з набранням чинності наказом Міністерства соціальної політики України від 16 грудня 2014 року № 1043 «Про умови оплати праці працівників державної служби зайнятості», з уведенням у дію нових структури і штатного розпису Білоцерківського МРЦЗ у 2015 році, які містять перелік посад, що не відносяться до категорії посад державних службовців, посаду директора базового центру зайнятості виключено з посад державних службовців.
      52. Отже, перебуваючи у трудових відносинах з Київським ОЦЗ, ОСОБА_1 втратив статус державного службовця, про що був ознайомлений під особистий підпис 27 лютого 2015 року, а тому його посада директора Білоцерківського МРЦЗ не відноситься до посад публічної служби.
      53. За правилами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      54. Таким чином, спір, що виник у зв`язку зі звільненням працівника з посади, трудова діяльність на якій не пов`язана з проходженням публічної служби, має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
      55. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13, 27 березня 2019 року, 01 квітня 2020 року у справах № 520/6612/17 (провадження № 11-1196апп18), № 814/2514/17 (провадження № 11-1472апп18) та № 804/2823/16 (провадження № 11-433апп19) відповідно.
      56. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      57. Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, викладеного в її постанові від 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц (провадження № 14-202цс19), відповідно до якого спір за позовом заступника голови Центрального апарату Служби до Державної служби зайнятості про скасування дисциплінарного стягнення є публічно-правовим спором, оскільки, як убачається зі змісту вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду, позивач у цій справі не займав посаду, віднесену до посад державної служби, а тому в розумінні пункту 2 частини першої статті 19 КАС України цей спір не був пов`язаним з проходженням публічної служби.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      58. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      59. На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
      60. За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження.
      61. Відповідно до частини третьої статті 354 КАС України у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
      62. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування постановлених у справі судових рішень із закриттям провадження в адміністративній справі.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року скасувати, а провадження у справі закрити.
      3. Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв
      В. В. Британчук Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна І. В. Ткач
      Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 96669492
    • By ANTIRAID
      Головуючий суддя в суді І інстанції Козіна С.М. 
      Єдиний унікальний № 374/136/16-а
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      02 жовтня 2020 року м. Ржищів
      Ржищівський міський суд Київської області у складі:
      головуючої - судді Козіної С.М.,
      за участі:
      секретаря - Маламан Я.О.,
      представника позивача - Куропата О.В.,
      представника відповідача - Король І.П.,
      представника третьої особи,
      яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - (не з`явився),
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ржищів Київської області адміністративний позов ОСОБА_1 до Ржищівської міської ради Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Виконавчий комітет Ржищівської міської ради Київської області, про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень та поновлення на роботі, -
      ВСТАНОВИВ:
       У провадженні Ржищівського міського суду Київської області перебуває цивільна справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ржищівської міської ради Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Виконавчий комітет Ржищівської міської ради Київської області, про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень та поновлення на роботі. Позивач мотивував позовні вимоги тим, що на чергових виборах депутатів обласних, міських, районних у містах, сільських, селищних, міських голів та старост сіл, селищ 25 жовтня 2015 року він був обраний на посаду міського голови Ржищівської міської ради Київської області, що підтверджується Постановою Ржищівської міської виборчої комісії Київської області Київської області від 10 листопада 2015 року №38. 03 червня 2016 року було прийнято рішення позачергової сесії Ржищівської міської ради сьомого скликання № 336-17-07 "Про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 " Позивач вважає, що вказане рішення ради не відповідає Конституції України та законам України, оскільки воно прийняте у спосіб, що суперечить законам України, без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення ради та без належного обґрунтування підстав та причин звільнення з посади міського голови, та в порушення порядку процедури підготовки відповідних питань до розгляду сесії, що призвело до прийняття незаконного спірного рішення, отже воно підлягає скасуванню.
       Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними. Система та гарантії місцевого самоврядування, засади організації та діяльності, правовий статус і відповідальність посадових осіб місцевого самоврядування визначається законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон).
       Згідно з частиною другою статті 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження міською голови можуть бути також достроково припинені, якщо він порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень.
       Конституційний Суд України у Рішенні від 09 лютого 2002 року № 1-рп зазначив, що відповідно до Конституції України сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий орган ради, інтегрований в його структуру, а тому має відповідати перед радою за наслідки роботи виконавчого органу та за свою власну діяльність аж до припинення наданих йому повноважень за рішенням відповідної ради за наявності підстав, передбачених частиною другою статті 79 Закону. Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
       Таким чином, підстави для дострокового припинення повноважень міського голови у порядку, визначеному частиною другою статті 79 Закону, є вичерпними. Тобто повноваження міського голови можуть бути достроково припинені при наявності таких підстав - якщо він порушує Конституцію і закони України, якщо він порушує права і свободи громадян, якщо він не забезпечує здійснення наданих йому повноважень.
       Враховуючи наведене, спірне рішення, яке не містить посилання на доведені в передбаченому законодавством порядку факти порушень міським головою Конституції та законів України, права і свободи громадян, не забезпечення здійснення наданих йому повноважень, не може розглядатися як правомірне.
       Слід також зауважити, що міський голова обирається шляхом прямих виборів, тобто безпосередньо виборцями. Наявність визначених законом підстав для припинення повноважень голови робить його в значній мірі самостійним, позбавляє можливості необґрунтованого тиску на нього з боку, в тому числі окремих депутатів, які при всьому своєму бажанні не можуть давати офіційну правову оцінку діям будь-кого, в тому числі і міського голови, і тим самим підміняти роль уповноважених на це законами органів державної влади щодо встановлення підстав, передбачених частиною другою статті 79 Закону, для дострокового припинення повноважень міського голови.
       Необхідно наголосити на тому, що будь-яких судових рішень про притягнення міського голови до кримінальної чи адміністративної (за корупційні діяння) відповідальності судом не приймалося. Будь-які дисциплінарні стягнення також відсутні. Більш того, рішенням сесії Ржищівської міської ради, робота виконавчого комітету, за перший квартал 2016 року, який очолює голова, була визнана задовільною.
       Не може депутатське звернення слугувати як доказ порушення міським головою Конституції та законів України, права і свободи громадян та незабезпечення здійснення наданих йому повноважень.
       Ініціатива від депутата, щодо розгляду питання «Про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_2 », надійшла вже після того, як було проголосоване питання затвердженого порядку денного, та оголошено про закриття сесії.
       Регламентом Ржищівської міської ради від 10.12.2010 № 18-02-06 (із внесеними змінами рішенням Ржищівської міської ради 29.04.2011 № 269-10-06), який на сьогоднішній день регламентує порядок прийняття рішень радою, зокрема пунктом 7 статті 30, передбачено, що до порядку денного позачергової сесії вносяться лише ті питання, розгляд яких визначено у пропозиціях про скликання позачергової сесії. Пункт 5 даної статті передбачає, що до переліку порядку денного сесії включаються лише ті питання, проекти рішень, щодо яких підготовлені згідно з вимогами цього Регламенту і додержані терміни забезпечення депутатів відповідними матеріалами. Частина 1 статті 33 Регламенту передбачає, що включення питання до проекту порядку денного, та його винесенню на розгляд пленарного засідання Ржищівської міської ради для прийняття непроцедурного рішення передує попередній розгляд цього проекту у постійних комісіях Ржищівської міської ради, до сфери повноважень яких належать ці питання. Частиною 2 даної статті передбачено, що при прийнятті невідкладних рішень на вимогу лише міського голови, за погодженням не менше двох третин зареєстрованих на засіданні депутатів, засідання відповідної комісії з розгляду ініційованого головою питання може бути проведене під час пленарного засідання.
       Позивач просив визнати протиправним і скасувати рішення від 13 червня 2016 року позачергової сесії Ржищівської міської ради сьомого скликання № 336-17-07 "Про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 " Поновити його на роботі.
       У липні 2016 року до Ржищівського міського суду Київської області надійшло заперечення проти позову, подане представником Ржищівської міської ради Скочко О.О., у якому вказано, що вимоги позовної заяви ґрунтуються на відсутності у відповідача повноважень щодо встановлення факту порушення позивачем законодавства України, а також порушення відповідачем процедури підготовки й включення до порядку денного сесії проекту рішення Ржищівської міської ради «Про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 » № 336-17-07 від 13.06.2016 передбаченої Регламентом Ржищівської міської ради VII скликання.
       Відповідач вважає, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
       Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 79 Закону України № 280/97 повноваження сільського, селищного, міського голови вважаються достроково припиненими у разі набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього.
       Згідно з положеннями ч. 2 ст. 79 Закону України № 280/97-ВР повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути також достроково припинені, якщо він порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень.
       Проаналізувавши наведені норми, очевидним є висновок, що положенням ч. 1 ст. 79 та ч. 2 ст. 79 Закону України №280/97-ВР передбачають різні підстави припинення повноважень міського голови та за своїм змістом застосовуються у різних випадках незалежно одна від одної.
       У зв`язку з цим, достроково припиняючи повноваження позивача на підставі ч. 2 ст. 79 Закону України №280/97-ВР, відповідач не був зобов`язаний одночасно застосовувати положення п. 3 ч. 1 ст. 79 Закону України №280/97-ВР та ч. 2 ст. 79 Закону України №280/97-ВР.
       Отже, доводи позивача щодо відсутності у відповідача повноважень для встановлення факту порушення позивачем законодавства України не створюють підстав для задоволення позову, оскільки не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.
       У позовній заяві позивач зазначає про порушеннях Регламенту міської ради під час підготовки та включення до порядку денного сесії проекту Рішення міської ради при цьому не вказано, положення якої конкретної статті Регламенту міської ради порушено такими діями Ржищівської міської ради. У свою чергу відповідач вважає за необхідне спростувати вищезазначене належними доказами.
       Твердження позивача щодо порушення процедури включення до порядку денного сесії проекту Рішення міської ради не відповідає дійсності, та спростовується Протоколом 17-ої (позачергової) сесії Ржищівської міської ради VII скликання (копія Протоколу (позачергової) сесії Ржищівської міської ради VII скликання, відповідно до якого пропозицію про включення до порядку денного сесії зазначеного питання було озвучено депутатом Ржищівської міської ради ОСОБА_3 одразу після голосування за пропозицію відправити на доопрацювання проект рішення «Про звільнення ОСОБА_4 з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів». Між оголошенням результатів голосування щодо звільнення ОСОБА_4 та пропозицією розглянути питання дострокового припинення повноважень позивача не було жодних оголошень, а зокрема і оголошення про закриття сесії.
       Крім того, ОСОБА_1 недостовірно передає суть процесуальної дії щодо включення до порядку денного сесії проекту Рішення міської ради.
       Так, відповідно до Протоколу 17-ої (позачергової) сесії Ржищівської міської ради VII скликання депутат Ржищівської міської ради ОСОБА_3 виступила не за власною ініціативою щодо включення до порядку денного питання про дострокове припинення повноважень Позивача, а озвучила пропозицію, підтриману підписами третини депутатів Ржищівської міської ради відповідно до вимог ч. 2 ст. 74 Регламенту міської ради.
       На думку Позивача, відповідач допустив порушення положень вищевказаного ч. 7 ст. 30 Регламенту міської ради, доповнивши порядок денний позачергової сесії додатковим питанням про дострокове припинення повноважень міського голови.
       Зазначене твердження є необґрунтованим та спростовується положеннями ч. 5 ч. 4 ст. 32 Регламенту міської ради згідно яких під час роботи сесії пропозиції про зміни її порядку денного, можуть вноситись окремим депутатом.
       При цьому звертають увагу суду, що вищенаведена норма не містить застережень щодо можливості внесення змін виключно до порядку денного чергової сесії та не забороняє вносити такі зміни до порядку денного позачергової сесії.
       На думку позивача, відповідач допустив порушення ч. 1 ст. 33 Регламенту міської ради, включивши до порядку денного та розглянувши на сесії Ржищівської міської ради питання про дострокове припинення повноважень ОСОБА_1 без попереднього обговорення даного питання у відповідній постійній комісії.
       Зазначене твердження є необґрунтованим та спростовується положеннями ч. 2 ст. 33 Регламенту міської ради, а також пунктом 3 Протоколу 17-ої (позачергової) сесії Ржищівської міської ради VII скликання.
       Так, частиною 2 ст. 33 Регламенту міської ради передбачено окрему процедуру для підготовки невідкладних рішень, а саме зазначено, що на вимогу міського голови за погодженням не менше двох третин зареєстрованих на засіданні депутатів, засідання відповідної комісії з розгляду ініційованого головою питання може бути проведене під час пленарного засідання.
       Як зазначено в пункті 3 Протоколу 17-ої (позачергової) сесії Ржищівської міської ради VII скликання, пропозицію про надання доручення постійній комісії з питань регламенту та депутатської етики підготувати під час пленарного засідання висновок щодо дострокового припинення повноважень позивача, було одноголосно підтримано присутніми депутатами Ржищівської міської ради та міським головою. Пропозицію про надання такого доручення постійній комісії ініціював головуючий на засіданні секретар Ржищівської міської ради.
       Відповідно до абзацу 6 ч. 2 ст. 74 Регламенту міської ради після оголошення питання про дострокове припинення повноважень міського голови до розгляду, головування на сесії покладається на секретаря Ржищівської міської ради.
       За таких обставин відповідачем не порушено спеціальний порядок включення питання щодо припинення повноважень ОСОБА_1 до проекту порядку денного та винесення на розгляд сесії Ржищівської міської ради даного питання.
       На думку позивача, відповідач порушив вимоги ч. 2 ст. 33 Регламенту міської ради, доручивши розгляд питання дострокового припинення повноважень міського голови постійній комісії під час засідання Ржищівської міської ради на вимогу секретаря Ржищівської міської ради.
       Таке твердження є хибним, враховуючи наведені вище положення абзацу 6 ч.2 ст. 74 Регламенту міської ради, яким передбачено спеціальний порядок проведення засідання Ржищівської міської ради під час розгляду питання щодо дострокового припинення повноважень міського голови.
       Окремо слід зазначити, що постійна комісія з питань регламенту та депутатської етики надала позитивний висновок до проекту рішення міської ради, а за результатами таємного голосування двадцять один із двадцяти шести депутатів, обраних до складу Ржищівської міської ради підтримали дане рішення.
       Протокол лічильної комісії був затверджений рішенням Ржищівської міської ради одноголосно.
       Отже доводи позивача щодо недотримання передбаченої Peгламентом міської ради процедури підготовки та включення до порядку денного сесії Ржищівської міської ради проекту Рішення міської ради є необґрунтованими та безпідставним.
       Крім того, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між допущеними на його думку порушеннями процедури включення до порядку денного Ржищівської міської ради питання щодо дострокового припинення повноважень позивача та незаконністю Рішення міської ради, тобто невідповідності змісту оскаржуваного Рішення міської ради вимогам чинного законодавства України.
       На думку відповідача позивачем не наведено доводів, які б створювали підстави, передбачені ч. 3 ст. 2 КАС України, для задоволення позовних вимог.
       Враховуючи зазначені положення відповідач вважає за необхідне обґрунтувати перед судом правомірність прийнятого рішення міської ради відповідно до наступного.
       Конституційний Суд України в рішенні № 1-рп/2000 від 09.02.2000 року (справа про місцеве самоврядування) надав такі роз`яснення: за Конституцією України (частина друга статті 141) сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою для того, щоб очолювати виконавчий орган ради та головувати на її засіданнях. Ці функції визначають сільського, селищного, міського голову передусім як посадову особу виконавчого органу ради та самої ради, їй підзвітну та перед нею відповідальну як за роботу виконавчого органу ради, так і за організацію роботи самої ради. Закон не обмежує повноваження сільського, селищного, міського голови лише головуванням на засіданнях ради, а покладає на нього й інші повноваження, аналогічні тим, які має, наприклад, голова районної, обласної ради. Передусім, це організація роботи ради, керівництво її апаратом, формування порядку денного цієї ради, укладення від імені ради договорів з питань, віднесених до виключної компетенції ради, представництво ради у відносинах з державними органами та іншими органами місцевого самоврядування тощо (частина третя статті 42 Закону).
       Отже, Конституція України, запровадивши обрання сільського, селищного, міського голови безпосередньо територіальною громадою, не урівноважила його статус зі статусом сільської, селищної, міської ради.
       Спосіб формування сільської, селищної, міської ради та обрання сільського, селищного, міського голови однакові, проте їх статус різний. Відповідно до Конституції України голова очолює виконавчий орган ради, інтегрований в його структуру, а тому має відповідати перед радою за наслідки роботи виконавчого органу та за свою власну діяльність аж до припинення наданих йому повноважень за рішенням відповідної ради за наявності підстав, передбачених частиною другою статті 79 Закону (якщо він порушує Конституцію та закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень).
       Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
       Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку про підпорядкованість міського голови місцевій раді та визначив його статус - посадова особа виконавчого органу ради та самої ради, їй підзвітна та перед нею відповідальна.
       Доводячи правомірність оскаржуваного Рішення, відповідач надає належні обґрунтування підстав для дострокового припинення повноважень Ржищівського міського голови, передбачених частиною другою ст. 79 Закону України № 280/97-ВР, які було покладено в основу прийнятого рішення, а зокрема:
       1. Протиправне Рішення виконавчого комітету Ржищівської міської ради № 257 від 24 J2.2015 року «Про зняття статусу службового приміщення з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ». Ржищівський міський голова за сприяння працівників виконавчого комітету Ржищівської міської ради в порушення вимог чинного законодавства, користуючись перебуванням представників юридичного відділу у відпустці, лобіював прийняття Рішення виконавчого комітету Ржищівської міської ради №257 від 24.12.2015 «Про зняття статусу службового приміщення з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 за заявою ОСОБА_5 від 23.11.2015, відповідно до якого було вирішено зняти статус службового приміщення однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
       Відповідно до ст. 121 Житлового кодексу Української PCP порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу PCP., Житловим кодексом Української PCP та іншими актами законодавства Української PCP. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління кооперативної та іншої громадської організації.
       Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює дане питання є Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP, затверджене Постановою Ради Міністрів УРСР № 37 від 4 лютого 1988 року "Про службові жилі приміщення». Зокрема пунктом 6 положеннями передбачено підстави виключення жилого прим числа службових.
       Клопотання підприємства, у віданні якого знаходиться однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , про виключення однокімнатної квартири АДРЕСА_1 з числа службових відсутнє в архіві Ржищівської міської ради. Також виконавчим комітетом Ржищівської міської ради не надано обґрунтування відсутності потреби у використанні однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . 
       Таким чином в процесі прийняття Рішення виконавчого комітету Ржищівської міської ради №257 від 24.12.2015 «Про зняття статусу службового приміщення з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 " порушено норми чинного законодавства, а саме: ст. 121 Житлового кодексу Української PCP, п.3-6, 16, 21 Постанови Ради Міністрів УРСР №37 від 4 лютого 1988 «Про службові жилі приміщення». Зазначене Рішення № 257 було скасовано Рішенням Ржищівської міської ради № 334-17-07 від 13.06.2016, як таке що суперечить чинному законодавству України.
       2. Незаконне включення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до персонального складу виконавчого комітету Ржищівської міської ради VII скликання.
       Рішенням Ржищівської міської ради Київської області № 10-01-07 18 листопада 2015 року «Про затвердження персонального складу виконавчого комітету Ржищівської міської ради VII скликання» було затверджено персональний склад виконавчого комітету Ржищівської міської ради.
       До персонального складу виконавчого комітету Ржищівської міської ради на посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів було включено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
       Особливості проходження служби в органах місцевого самоврядування регулює Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Відповідно до ст. 2 вищевказаного Закону України посадами в органах місцевого самоврядування окрім інших є виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною.
       Положеннями ст. 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що прийняття на службу в органи місцевого самоврядування на посади заступників міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради здійснюється шляхом затвердження відповідною радою.
       Відповідно до ст. 18 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» граничний вік перебування на службі в органах місцевого самоврядування становить 65 років. Ці обмеження не поширюються на посадових осіб місцевого самоврядування, які обираються на відповідні посади.
       Таким чином, прийняття (затвердження) на посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету міської ради має здійснюватися з обов`язковим дотриманням вимог ст. 10 (затвердження відповідною радою) та ст. 18 (граничний вік перебування на службі) Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
       Відповідно до викладеного, станом на дату прийняття Рішення заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів Ржищівської міської ради ОСОБА_4 досяг граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування, а саме 66 років, а тому не міг бути призначеним на посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів.
       Відповідно до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях місцева рада розглядає питання утворення виконавчого комітету ради, визначає його чисельність, затверджує персональний склад; вносить зміни до складу виконавчого комітету та вирішує питання щодо його розпуску.
       Згідно ч. 2 ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» кількісний склад виконавчого комітету визначається відповідною радою. Персональний склад виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - за пропозицією голови відповідної ради.
       Положеннями ч. 3 ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб.
       Отже, Ржищівський міський голова, порушуючи положення ст. 18 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», виніс на пленарне засідання Ржищівської міської ради пропозицію щодо включення ОСОБА_4 до складу виконавчого комітету Ржищівської міської ради. ОСОБА_4 було звільнено з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів на підставі Рішення Ржищівської міської ради № 335-17-07 від 13.06.2016.
       3. Нераціональне використання коштів міського бюджету міста Ржищів Київської області та наявність конфлікту інтересів під час здійснення повноважень у складі виконавчого комітету Ржищівської міської ради.
       Враховуючи неодноразові звернення громадян щодо незадовільного стану доріг та тротуарів під час несприятливих погодних умов, Рішенням Ржищівської міської ради «Про створення тимчасової депутатської комісії» № 130-06-07 від 22 січня 2016 року було створено тимчасову депутатську комісію з питань роботи міськвиконкому та відповідних служб міста в період значних снігопадів та ожеледиці (надалі - «Тимчасова комісія») у складі 6 (шести) депутатів Ржищівської міської ради.
       Відповідно до зазначеного Рішення міської ради Тимчасовій комісії було доручено провести перевірку стану роботи виконавчого комітету міської ради щодо вирішення питань незадовільного стану доріг та тротуарів під час несприятливих погодних умов у м. Ржищів.
       За результатами перевірки та на виконання Рішення міської ради Тимчасовою комісією було надано Звіт з питань роботи міськвиконкому та відповідних служб міста в період снігопадів та ожеледиці.
       Відповідно до Звіту, Тимчасовою комісією було встановлено факт нераціонального використання коштів міського бюджет у місті Ржищів та використання Ржищівським міським головою службового становища у власних цілях. Так, 02.12.2015 між Ржищівським міським головою (як Покупець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (як Продавець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого Продавець зобов`язувався продати (передати), а Покупець прийняти та оплатити товар, а саме: «сіль технічну», загальною вартістю 20 000 грн. Згідно з накладною, що є невід`ємною частиною даного договору, ціна товару складала 2 000 грн. за 1 т.
       В процесі роботи Тимчасовою комісією було встановлено, що ринкова вартість даного виду товару, а саме солі технічної, варіюється в межах від 500 грн до 800 грн.
       Крім того, фізична особа-підприємець ОСОБА_6 є зятем Ржищівського міського голови, а саме: чоловіком старшої дочки Ржищівського міського голови ОСОБА_7 , з яким вони пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки.
       Таким чином, під час здійснення повноважень у складі виконавчого комітету Ржищівської міської ради Ржищівським міським головою було порушено положення ст. 28, 59-1, 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 28, 35 Закону України «Про запобігання корупції».
       За даним фактом Кагарлицьким відділенням поліції Обухівського ВПГУНП в Київській області порушено кримінальне провадження № 1201610190000461 від 04.07.2016 та здійснюється досудове розслідування.
       4. Порушення Ржищівським міським головою обов`язків з утримання вулиць та доріг міста Ржищів Київської області в осінньо-зимовий період.
       Враховуючи неодноразові звернення громадян щодо незадовільного стану доріг та тротуарів під час несприятливих погодних умов, Рішенням Ржищівської міської ради «Про створення тимчасової депутатської комісії» № 130-06-07 від 22 січня 2016 року було створено тимчасову депутатську комісію з питань роботи міськвиконкому та відповідних служб міста в період значних снігопадів та ожеледиці у складі 6 (шести) депутатів Ржищівської міської ради.
       Відповідно до зазначеного Рішення міської ради Тимчасовій комісії було доручено провести перевірку стану роботи виконавчого комітету міської ради щодо вирішення питань незадовільного стану доріг та тротуарів під час несприятливих погодних умов у м. Ржищів.
      За результатами перевірки та на виконання Рішення міської ради Тимчасовою комісією було надано Звіт з питань роботи міськвиконкому та відповідних служб міста в період снігопадів та ожеледиці .
       Відповідно до Звіту Тимчасовою комісією було встановлено незадовільне виконання обов`язків щодо утримання вулиць та доріг міста Ржищів Київської області в осінньо-зимовий період. Дані висновки були зроблені Тимчасовою комісією на основі наданих виконавчим комітетом Ржищівської міської ради ряду документів.
       За результатами роботи Тимчасовою комісією було визнано неналежною організацію та проведення робіт з утримання вулиць та доріг міста Ржищів Київської області в осінньо-зимовий період.
       Статтею 42. Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено перелік повноважень та обов`язнів міського голови.
       Згідно з положеннями ст. 21 Закону України «Про автомобільні дороги» органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, відповідають за: стан вулиць і доріг міст та інших населених пунктів відповідно до діючих норм, у тому числі щодо безпеки руху транспортних засобів і пішоходів; якість робіт з проектування, будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів.
       Отже, Ржищівським міським головою як очільником виконавчого комітету Ржищівської міської ради було порушено виконання обов`язків щодо утримання в належному стані вулиць та доріг міста Ржищів в осінньо-зимовий період, покладених на нього відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про автомобільні дороги».
       5. Невідповідність результатів виконання робіт з ремонту даху ДНЗ «Калинка» проектній документації та затвердженого кошторису.
       Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у порядку передбаченому чинним законодавством з місцевого бюджету м. Ржищів було виділено грошові кошти для виконання робіт з ремонту даху ДНЗ «Калинка».
       Зважаючи на важливість проведення даних робіт, контроль за закупівлею матеріалів, пошук підрядної організації для проведення ремонтних робіт та приймання-передача виконаних робіт здійснювались Ржищівським міським головою.
       За результатами проведення технічного огляду було виявлено, що ремонтні роботи вищезазначеного об`єкту не відповідають проектній документації та затвердженому кошторису. Крім того, матеріали, що були використані під час виконання робіт, за своєю характеристикою також не відповідають проектній документації та затвердженому кошторису.
       Зазначені порушення також підтверджуються Актом обстеження виконаних робіт «Реконструкції даху будівлі навчального закладу «Калинка» по вул. Леніна, 11 в м. Ржищів» б/н від 16.06.2016 . 
       Таким чином, Ржищівським міським головою було порушено Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» та приписи рішень Ржищівської міської ради щодо використання коштів місцевого бюджету м. Ржищів.
       За даним фактом Кагарлицьким відділенням поліції Обухівського ВП ГУНП в Київській області порушено кримінальне провадження № 12016110190000461 від 04.07.2016 та здійснюється досудове розслідування.
       6. Щодо працівників міської ради, відсутніх на робочому місці з дати прийняття на роботу за розпорядженнями Ржищівського міського голови.
       Шляхом видачі Розпорядження Ржищівський міський голова прийняв на роботу Ржищівської міської ради водія ОСОБА_8 .
       Незважаючи на це, фактичне перебування водія за своїм робочим місцем та здійснення ним посадових інструкцій відсутні. При цьому заробітна плата, надбавки та премії систематично нараховуються вищезазначеному працівнику в обсягах, погоджених Ржищівським міським головою.
       Також власним Розпорядженням міський голова прийняв на роботу ОСОБА_9 - робітника господарського сектору, яка фактично не з`являється на pобочому місці та не здійснює посадових обов`язків. При цьому заробітна плата, надбавки систематично нараховуються вищезазначеному працівнику в обсягах, погоджених Ржищівським міським головою.
       Отже, шляхом видачі розпоряджень щодо прийняття на роботу вищевказаних осіб, Ржищівський міський голова порушив норми чинного Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про запобігання корупції" та приписи рішень Ржищівської міської ради щодо використання коштів місцевого бюджету м. Ржищів.
       За даним фактом Кагарлицьким ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області порушено кримінальне провадження № 12016110190000461 від 04.07.2016 та здійснюється досудове розслідування.
       7. Створення перешкод депутатам Ржищівської міської ради у виконанні наданих їм повноважень.
       Усними вказівками Ржищівського міського голови на апаратній нараді працівників та служб виконавчого комітету було надано доручення не відповідати та взагалі не реагувати ніяким чином на звернення депутатів Ржищівської міської ради, чим порушено положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", Закону України "Про звернення громадян".
       8. Щодо відсутності підготовки програми соціально-економічного розвитку регіону м. Ржищів Київської області протягом тривалого часу.
       Відповідно до Конституції України, положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" важливою функцією місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування є управління (регулювання) соціально-економічними процесами на відповідній території.
       Одним з інструментів управління цими процесами є програми соціально- економічного розвитку міст. Вказані програми є комплексними, оскільки включають завдання і показники по здійсненню найважливіших відтворювальних процесів в економічній, соціальній, науково-технічній та інших сферах.
       Програма соціально-економічного розвитку регіону є організаційно-економічним та інформаційно-аналітичним документом втілення положень економічної політики держави, вміщує систему цільових завдань і заходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з метою досягнення поставлених цілей у відповідному прогнозному періоді.
       Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міський голова забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання.
       Незважаючи на те, що Рішення Ржищівської міської ради «Про міський бюджет міста Ржищів Київської області» набрало чинності 01 січня 2016 року, Ржищівський міський голова протягом більше ніж п`яти місяців не організовував підготовку на розгляд міської ради проекту програми соціально-економічного та культурного розвитку міста Ржищів. Даний проект програми соціально-економічного та культурного розвитку міста Ржищів було винесено на розгляд Ржищівської міської ради та затверджено Рішенням Ржищівської міської ради лише в травні 2016 року.
       Таким чином, в процесі підготовки проекту програми соціально-економічного та культурного розвитку міста Ржищів Ржищівським міським головою було порушено положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України».
       9. Порушення Ржищівським міським головою правил етики під час спілкування з підлеглими працівниками та жителями міста.
       Відповідно до пункту 14 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міський голова представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства.
       Положеннями статті 8 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» закріплено, що одними з основних обов`язків посадових осіб місцевого самоврядування є шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування та недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави.
       Незважаючи на вказане вище, Ржищівський міський голова дозволяв собі в грубій, не прийнятній для спілкування формі розмовляти з жителями міста, депутатами міської ради та працівниками виконавчого комітету, тим самим порушуючи положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
       Такі факти порушення чинного законодавства України та прав громадян були представлені депутатам Ржищівської міської ради у пояснювальній записці до проекту Рішення міської ради, а також опрацьовані постійною комісією Ржищівської міської ради з питань регламенту та депутатської етики.
      Таким чином, Рішення міської ради, прийняте шляхом таємного голосування та підтримане більш ніж двома третинами депутатів від складу Ржищівської міської ради, повністю відповідає вимогам ч. 3 ст. 79 Закону України № 280/97-ВР, якими передбачено, що повноваження сільського, селищного, міського голови за наявності підстав, передбачених абз. 1 ч. 2 цієї статті, можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму або за рішенням відповідної ради, прийнятим шляхом таємного голосування не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.
       Рішення міської ради також відповідає й іншим вимогам Закону України № 280/97-ВР, зокрема: положеннями п. 16 ч. 1 ст. 26 Закону України № 280/97-ВР, які закріплюють, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання про прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у випадках, передбачених цим законом.
       Згідно з ч. 3 ст. 50 Закону України № 280/97-ВР повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути припинені достроково за рішенням відповідної ради, прийнятим шляхом таємного голосування не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.
       Відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону України № 280/97-ВР рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим законом.
       На думку відповідача процедура прийняття оскаржуваного рішення Ржищівської міської ради не суперечить вимогам Закону України № 280/97-ВР, Регламенту міської ради та положенням чинного законодавства України.
       У запереченні відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Ржищівської міської ради про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень та поновлення його на роботі у повному обсязі.
       У судовому засіданні представник позивача Куропата О.В. позовні вимоги підтримував та просив їх задовольнити.
       Крім того, 16 січня 2020 року надійшли додаткові письмові пояснення, подані представником позивача Гладким Р.В. (а.с. 172-174 т.3), де вказано, що включення та розгляд на порядку денному позачергової сесії додаткових питань є незаконним та таким, що суперечить Регламенту Ржищівської міської ради VII скликання, а саме: ч. 2 ст. 20, ч. 6 ст. 21 Регламенту. Відповідно до ч. 7 ст. 30 Регламенту до проекту порядку денного позачергової сесії вносяться лише ті питання, розгляд яких визначено у пропозиціях про скликання позачергової сесії. Проте, 13 червня 2016 року Ржищівською міською радою було проведено 17 (позачергову) сесію, де всупереч викладеному вище до порядку денного було включено додаткові питання, а саме: "Про скасування рішення виконавчого комітету Ржищівської міської ради від 24.12.2015 № 257 "Про зняття статусу службового приміщення з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 "; "Про звільнення ОСОБА_4 з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів"; "Про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 " Такі дії повністю суперечать Регламенту Ржищівської міської ради VII скликання, а саме: ч. 5, 6 ст. 30, відповідно до якої до переліку питань порядку денного сесії включаються лише ті питання, проекти рішень щодо яких підготовлені згідно з вимогами цього регламенту і додержані терміни забезпечення депутатів відповідними матеріалами. Проект порядку денного сесії з основних питань повідомляється депутатам не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках- не пізніше як за день до сесії. Отже, було грубо порушено порядок проведення позачергової сесій, а отже жоден з депутатів, як вимагає Регламент, не був забезпечений відповідними матеріалами щодо питань проекти рішень щодо яких підготовлені згідно з вимогами зазначеного Регламенту. Таким чином вважаємо, що рішення винесене за результатами проведення вищевказаної позачергової сесії, за обставин та наявних порушень, що мали місце, є протиправним та підлягає скасуванню.
       Висновок постійної комісії з питань регламенту депутатської етики щодо дострокового припинення повноважень міського голови є необґрунтованим та обставини, наведені в ньому є недоведеними.
       Відповідно до ч. 2 ст. 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути також достроково припинені, якщо він порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень.
       Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 74 Регламенту Ржищівської міської ради VII скликання рішення про припинення повноваження міського голови може ініціюватися не менш як третиною депутатів від загального складу Ржищівської міської ради.
       Відповідно до абз. 2, 3 п.2 ч.2 ст. 74 Регламенту Ржищівської міської ради VII скликання, встановлено, що пропозиція про включення до порядку денного пленарної сесії Ржищівської міської ради питання про дострокове припинення повноважень міського голови з підстав, визначених пп. 1-2 ч. 2 статті цього регламенту подається в строки та порядку, визначеному цим регламентом і має бути підтримана підписами не менш як третини депутатів Ржищівської міської ради або не менш як однією десятою громадян, мешканців міста, що мають право голосу на місцевих виборах.
       До проекту рішення Ржищівської міської ради про дострокове припинення повноважень міського голови додаються: юридичні документи, що підтверджують настання підстав, визначених цим регламентом, обґрунтування необхідності дострокового припинення повноважень міського голови з інших підстав, якщо це ініціатива громадян міста.
       Однак, жодної пропозиції, як передбачено Регламентом, про включення до порядку денного та поданої в строки та порядку, визнане цим регламентом і підтриманої підписами не менш як третини депутатів Ржищівської міської ради до проведення вищевказаної позачергової сесії подано не було, що говорить про порушення Регламенту та порядку самої процедури дострокового припинення повноважень міського голови.
       Зокрема, постійною комісією з питань регламенту та депутатської етики було складено відповідний висновок щодо дострокового припинення повноважень міського голови ОСОБА_1 , котрий також в подальшому став ключовою та фундаментальною підставою для подальшого ініціювання питання про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 .
       З вказаним висновком погодитись не можливо, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 10 ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», за результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проте висновок комісії не містить в собі належного обґрунтування та наведення підстав для ініціювання питання про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 . Він має примітивне відображення та з невідомих підстав містить в собі рекомендації щодо дострокового припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 .
       Беручи до уваги підстави дострокового припинення повноважень міського голови наведені в «Пояснювальній записці», представник позивача зазначав таке.
       Щодо прийняття рішення про зняття статусу службового приміщення з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Вказане, як підстава для дострокового припинення повноважень міського голови не заслуговує на свою увагу, оскільки на момент розгляду питання про припинення повноважень міського голови, вищевказаному приміщенню було повернуто статус службового приміщення, а тому на момент розгляду питання про припинення повноважень ОСОБА_1 , був відсутній спір щодо неправомірного зняття статусу службового приміщення з квартири АДРЕСА_1 . Крім того, попередньо, а ні суб`єктом балансоутримувачем, а ні будь-якою іншою зацікавленою особою не було оскаржено та/або визнано протиправним в законному порядку рішення виконавчого комітету Ржищівської міської ради від 24.12.2015 № 257 «Про зняття статусу службового приміщення з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ».
       Щодо включення ОСОБА_4 до складу виконавчого комітету. З вказаною підставою не можливо погодитись як такою, що обумовлює порушення ОСОБА_1 норм Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», оскільки міський голова не призначав своїм індивідуальним рішенням ОСОБА_4 до складу виконавчого комітету, а лише виніс пропозицію на голосування, де на пленарному засіданні було, шляхом голосування, прийнято рішення щодо включення ОСОБА_4 до складу виконавчого комітету, що повністю виключає особистий вплив чи то сприяння ОСОБА_1 щодо включення кандидатури ОСОБА_4 до складу виконавчого комітету.
       Щодо нераціонального використання міського бюджету, наявності конфлікту інтересів та порушення міським головою обов`язків з утримання доріг міста Ржишів. На підтвердження такої підстави, було вказано на звіт в якому наведені обставини без жодного їх підтвердження та обґрунтування, висновки наведені в даному звіті є надуманими та не обґрунтованими належним чином та без жодного доказу, який би обґрунтовував зроблені висновки. Крім того, також вказано на невигідну закупівлю технічної солі, та що остання нібито закуплена за завищеною ціною. Однак, жодного доказу, який би підтверджував вказане до даного висновку/звіту не долучено, посилання на нього в останніх не вказано.
       Щодо порушення міським головою обов`язків з утримання вулиць та доріг міста Ржишів. Зі ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не вбачається жодного обов`язку, покладеного на міського голову, щодо утримання вулиць та доріг міста Ржищева, а тому посилання на вказане є хибними та такими, що не відповідають дійсності та є надуманими. Зокрема, говорячи про незадовільний стан утримання вулиць та доріг необхідно відмітити, що вказане є підставою для зміни керівника комунального підприємства, котрий вдійсності має обов`язки з утримання вулиць та доріг міста Ржищева.
       Щодо невідповідності результатів виконання робіт з ремонту « ІНФОРМАЦІЯ_2 » проектній документації та затвердженого кошторису. В обґрунтування даної підстави, наведено висновок, що контроль за закупівлею матеріалів, пошук підрядної організації та приймання - передачі виконаних робіт здійснювались міським головою ОСОБА_1 , а отже міським головою було порушено ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні». Однак, з даним твердженням погодитись неможливо, з огляду на те, що замовником вказаних ремонтних робіт згідно Договору підряду № 1 та № 2 є відділ освіти виконавчого комітету Ржищівської міської ради та суб`єктом котрий здійснював процес приймання передачі виконаних робіт був також відділ освіти виконавчого комітету Ржищівської міської ради. Відповідно до п. 1.3. Положення про відділ освіти виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області, - відділ освіти є юридичною особою, має штамп, печатку, бланки з офіційною назвою відповідно до нормативних документів, має рахунки в установах банків. Отже виконавчим комітетом міської ради здійснювалося лише фінансування відповідних ремонтних робіт, оскільки відділ освіти виконавчого комітету Ржищівської міської ради не є суб`єктом котрий отримує фінансові надходження від платників податків, а тому обов`язок контролю за використанням будівельних матеріалів, актуальність їх вартості покладається на замовника та особу, що приймала таку роботу згідно відповідних актів. Тому, на підтвердження своїх доводів щодо порушення міським головою ОСОБА_1 норм ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», не наведено жодної прямої норми, яка 6 свідчила про вказане.
       Щодо відсутності на робочому місці працівників, прийнятих на роботу міським головою ОСОБА_1 . В обґрунтування наведеної підстави зазначено, що прийняті на роботу за розпорядженням міського голови ОСОБА_1 - ОСОБА_10 та ОСОБА_9 жодного разу не з`явилися на робочому місці. Однак, на підтвердження вказаному не наведено та не надано жодного доказу, який би підтверджував даний факт.
       Щодо створення перешкод депутатам у виконанні їх повноважень та порушення правил етики міським головою під час спілкування з підлеглими та жителями міста. Жодного належного та допустимого доказу вказаному надано не було, а посилання на таке є ніщо інше як надумані обставини, які не мають документального підтвердження, яке б можна було розцінювати як доказ.
       Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не регламентує порядок встановлення відповідною радою обставин та надання доказів на підтвердження підстав для дострокового припинення повноважень міського голови. Такі обставини в кожному окремому випадку повинні встановлюватись на підставі відповідних належних та допустимих доказів.
       Підстави для дострокового припинення повноважень міського голови у порядку, визначеному ч. 2 ст. 79 Закону № 802/97-ВР, є вичерпними. Тобто, повноваження міського голови можуть бути достроково припинені при наявності таких підстав: а) якщо він порушує Конституцію і закони України; б) якщо він порушує права і свободи громадян; в) якщо він не забезпечує здійснення наданих йому повноважень.
       Отже, факт наявності будь-якого правопорушення потребує доведення у встановленому законодавством порядку.
       Отже не можуть слугувати як докази: висновки постійних комісій ради у будь-якій формі, рішення відповідної ради за матеріалами перевірок тимчасових контрольних комісій ради, їх висновки у вигляді протоколів, різноманітні звернення громадян, висновки контролюючих та перевіряючих органів, письмові або усні повідомлення депутатів тощо.
       Також повноваження міського голови можуть бути достроково припинені не у будь-якому випадку одноразового порушення ним Конституції та законів України в цивільних, трудових, адміністративних або інших правовідносинах, а лише у випадку грубого одноразового або систематичного порушення міським головою Конституції України та законів України, прав і свобод громадян, які є несумісними із зайняттям ним посади міського голови.
       Враховуючи викладене, рішення про припинення повноважень міського голови, яке не містить посилання на доведені в передбаченому законодавством порядку факти порушень міським головою Конституції чи законів України, прав і свобод громадян не може розглядатися як правомірне. Міський голова обирається шляхом прямих виборів, тобто безпосередньо виборцями. Наявність визначених законом підстав для припинення повноважень голови робить його в значній мірі самостійним, позбавляє можливості необґрунтованого тиску на нього.
       Аналізуючи фактичні підстави для дострокового припинення повноважень позивача як міського голови, які викладені у Додатку № 1 до спірного рішення, вважаємо, що відповідачем не було надано достатніх доказів того, що у визначеному законом порядку були встановлені грубі одноразові або систематичні порушення міським головою Конституції України та законів України, прав і свобод громадян, не забезпечення здійснення ним наданих йому повноважень, які є несумісними із зайняттям ним посади міського голови. Просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.
       У судовому засіданні представник відповідача Король І.П. проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючисьна обставини, зазначені у запереченні на позовну заяву.
       Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки не повідомляв.
       15 грудня 2017 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України».
       Відповідно до п. 10 ч. 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
       Враховуючи викладене, та те, що вказана позовна заява надійшла до суду 17 червня 2016 року, провадження у справі відкрито 22 червня 2016 року, Ржищівський міський суд Київської області розглядає справу за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
       Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено таке.
       Відповідно до постанови Ржищівської міської виборчої комісії Київської області № 38 від 10 листопада 2015 року визнано обраним за зареєстровано ОСОБА_1 міським головою Ржищівської міської ради VII скликання (а.с. 9-10 т. 1).
       Рішенням Ржищівської міської ради Київської області VII скликання № 336-17-07 від 13 червня 2016 року "Про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 " (а.с. 11 т. 1) , Ржищівська міська рада вирішила:
       1. Достроково припинити повноваження Ржищівського міського голови ОСОБА_1 .
       2. Доручити секретарю Ржищівської міської ради здійснювати повноваження Ржищівського міського голови з моменту дострокового припинення повноважень Ржищівського міського голови і до моменту початку повноважень Ржищівського міського голови, обраного на позачергових виборах відповідно до чинного законодавства, або до дня відкриття першої сесії Ржищівської міської ради, обраної на чергових місцевих виборах.
       Відповідно до розпорядження Ржищівського міського голови від 10 червня 2016 року №18 "Про перенесення пленарного засідання 17 (позачергової) сесії Ржищівської міської ради VII скликання" було перенесено пленарне засідання 17 (позачергової) сесії Ржищівської міської ради VII скликання на 13 червня 2016 року, на 10:00, у залі засідань Ржищівської міської ради з порядком денним: про внесення змін до рішення міської ради від 13.01.2016 №75-05-07 "Про міський бюджет міста Ржищів Київської області на 2016 рік" (а.с. 12 т. 1).
       Відповідно до регламенту Ржищівської міської ради VI скликання встановлено, що вказаний Регламент затверджено рішенням Ржищівської міської ради 10.12.2010 № 18-02-06 (із внесеними змінами рішенням Ржищівської міської ради 29.04.2011 № 269-10-06) (а.с. 14-48 т. 1). Рішенням Ржищівської міської ради (сьоме скликання) №11-02-07 від 04 грудня 2015 року "Про затвердження Регламенту Ржищівської міської ради VII скликання" було затверджено як Регламент Ржищівської міської ради VII скликання редакцію регламенту Ржищівської міської ради VI (зі змінами і доповненнями, чинними на день прийняття рішення). Доручено постійно діючій комісії з питань регламенту та депутатської етики підготувати нову редакцію Регламенту. (а.с. 89 т. 1). Згідно Регламенту Ржищівської міської ради VII скликання встановлено, що рішенням Ржищівської міської ради від 04.12.2015 № 11-02-07 було затверджено Регламент Ржищівської міської ради VII скликання (а.с. 90-105 т. 1).
       Відповідно до протоколу 17 (позачергової) сесії Ржищівської міської ради VIІ скликання від 13 червня 2016 року (а.с. 83-86 т. 1) встановлено, що до порядку денного засідання сесії було включено додаткове питання № 3 "Про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 " За результатом голосування і протоколом № 2 лічильної комісії Ржищівської міської ради VIІ скликання від 13 червня 2016 року: за - 21, проти - 4, 1 бюлетень анульований. У подальшому протокол №2 лічильної комісії, підписаний усіма членами комісії та затверджений рішенням сесії.
       Разом із цим, із вказаного протоколу встановлено, що всупереч ст. 30 та ст. 31 Реглпаменту Ржищівської міської ради VII скликання додаткове питання № 3 "Про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 " було подано на обговорення після затвердження порядку денного 17 (позачергової) сесії Ржищівської міської ради VIІ скликання від 13 червня 2016 року у цілому, що підтверджується даним письмовим доказом (а.с. 84 т. 1).
       Відповідно до ст. 30 Регламету порядок денний сесіївключає питання, які повністю підготовлені для розгляду на пленарних засіданнях сесії. Проект порядку денного сесії ржищівської міської ради, не пізніше як за десять днів до дати початку сесії ржищівської міської ради, формує міський голова. До переліку питань порядку денного сесії включаються лише ті питання, проекти рішень щодо яких підготовлені згідно з вимогами цього Регламенту і додержані терміни забезпечення депутатів відповідними матеріалами. Проект порядку денного сесії з основних питань провідомляється депутатам не пізніше як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках - не пізніше як за день до сесії. До проекту порядку денного позачергової сесії вносяться лише ті питання, розгляд яких визначено у пропозиціях про скликання позачергової сесії.
       Відповідно до розпорядження Ржищівського міського голови від 10 червня 2016 року "Про перенесення пленарного засідання 17 (позачергової) сесії Ржищівської міської ради VII скликання (а.с. 12 т. 1) до порядку денного було включено лише одне питання: Про внесення змін до рішення міської ради від 13 січня 2016 року № 75-05-07 "Про міський бюджет міста Ржищів Київської області на 2016 рік".
       Відповідно до рішення Ржищівської міської ради Київської області (сьоме скликання) від 04.12.2015 № 13-02-07 "Про затвердження Положення про постійні комісії Ржищівської міської ради VIІ скликання" було затверджено вказане Положення (а.с. 107 т. 1), текст Положення (а.с. 108-109 т. 1).
       Рішенням Ржищівської міської ради Київської області (сьоме скликання) від 18.11.2015 № 07-01-07 "Про затвердження персонального складу постійних комісій Ржищівської міської ради VIІ скликання" було затверджено склад постійних комісій (а.с. 110 т. 1).
       Судом встановлено, що Ржищівський міський голова ОСОБА_1 в період з грудня 2015 року по травень 2016 року належним чином та з дотриманням норм законодавства виконував свої обов`язки і з даними фактами погоджувались депутати Ржищівської міської ради, що підтверджується письмовими доказами по справі: рішеннями Ржищівської міської ради Київської області (сьоме скликання) № 14-02-07 від 14 грудня 2015 року, № 81-06-07 від 22 січня 2016 року, №82-06-07 від 22 січня 2016 року, №148-10-07 від 25 лютого 2016 року, № 145-10-07 від 25 лютого 2016 року, № 230-12-07 від 25 березня 2016 року, № 233-12-07 від 25 березня 2016 року, № 274-14-07 від 22 квітня 2016 року, № 277-14-07 від 22 квітня 2016 року, № 328-15-07 від 26 травня 2016 року, згідно з якими було встановлено розміри надбавок за високі досягнення у праці, компенсації до посадового окладу та надання матеріальної допомоги міському голові та його заступникам, а також встановлено розміри преміювання міському голові ОСОБА_1 (а.с. 113, 114, 115, 116, 117, 118, 119, 120 т. 1).
       Суд не може прийняти на підтвердження правомірності прийняття рішення Ржищівської міської ради "Про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 " від 13 червня 2016 року витяг з кримінального провадження № 12016110190000461 від 04 липня 2016 року, оскільки дане кримінальне провадження було внесене вже після дострокового припинення повноважень Ржищівського міського голови, і посилання представником відповідача на даний доказ суперечить абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України (а.с. 122 т. 1).
       13 червня 2016 року було подано ініціативу депутатів Ржищівської міської ради про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 та пояснювальну записку до проекту Рішення Ржищівської міської ради "Про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 " (а.с. 138, 139-142 т.1). Суд не може прийняти до уваги на підтвердження правомірності прийняття рішення пояснювальну записку, що була додана до проекту оскаржуваного рішення, оскільки по своїй природі вона не є юридичним документом, що підтверджує настання підстав для дострокового припинення повноважень голови.
       Згідно з висновком постійної комісії з питань регламенту та депутатської етики встановлено, що комісія вирішила: підтримати проект Рішення Ржищівської міської ради "Про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 " та рекомендувати розглянути поданий проект (а.с. 144 т. 1).
       Такі обставини як зняття статусу службового приміщення з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 та включення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до персонального складу виконавчого комітету Ржищівської міської ради VII скликання були вирішені шляхом прийнятття рішення виконавчого комітету Ржищівської міської ради від 24.12.2015 № 257 "Про зняття статусу службового приміщення з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 " (а.с.156 т.1) та заяви ОСОБА_5 від 23.11.2015, згідно з яким було знято статус службового приміщення з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; у подальшому рішенням Ржищівської міської ради Київської області (сьоме скликання) № 332-17-07 від 13 червня 2016 року було скасовано рішення виконавчого комітету Ржищівської міської ради від 24.12.2015 № 257 "Про зняття статусу службового приміщення з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 " (а.с. 157 т. 1) та рішення № 335-17-07 "Про звільнення ОСОБА_4 з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів" від 13 червня 2016 року (а.с. 159 т. 1).
       Рішенням Ржищівської міської ради Київської області (сьоме скликання) № 130-06-07 від 22 січня 2016 року було створено тимчасову депутатську комісію з питань роботи міськвиконкому та відповідних служб міста в період значних снігопадів та ожеледиці (а.с. 162 т. 1). вказаною комісією було подано звіт за період з 01.12.2015 по 22.01.2016 (а.с. 163-164 т. 1).
       Згідно з договором купівлі-продажу № 101 від 02.12.2015, який ніким не оскаржувався і правомірність якого не викликала сумнів, укладеного між міським головою ОСОБА_1 та ФОП " ОСОБА_6 " на постачання солі технічної, орієнтовна вартість становила 20 000 грн (а.с. 165, 166 т. 1).
       Суд також не може прийняти на підтвердження правомірності прийняття оскаржуваного рішення як акт обстеження виконаних робіт "Реконструкція даху будівлі навчального закладу "Калинка" по вул. Леніна, 11 в м. Ржищів" від 16.06.2016 (а.с. 167-168 т. 1), так і висновок експертизи № 15662/16-43 від 07 липня 2017 року (а.с. 90-112 т. 2), оскільки, як вже зазначалось вище це суперечить абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України.
       Рішенням Ржищівської міської ради Київської області (сьоме скликання) № 75-05-07 від 13 січня 2016 року "Про міський бюджет міста Ржищів Київської області на 2016 рік" було затверджено міський бюджет на 2016 рік (а.с. 169-178 т. 1).
       Рішенням Ржищівської міської ради Київської області (сьоме скликання) № 289-15-07 від 26 травня 2016 року було затверджено Програму соціально-економічного та культурного розвитку міста Ржищів на 2016 рік (а.с. 179, 180-193 т. 1).
       Міського голову ОСОБА_1 неодноразово нагороджено почесними грамотами за час перебування на посаді (а.с. 201, 202, 203, 204, 205, 206, 207 т. 1).
       Розпорядженням Ржищівського міського голови Київської області ОСОБА_1 № 17 від 09 червня 2016 року було скликано 17 (позачергову) сесію Ржищівської міської ради VII скликання на 10 червня 2016 року о 10 годині з порядком денним: про внесення змін до рішення міської ради від 13.01.2016 № 75-05-07 "Про міський бюджет міста Ржищів Київської області на 2016 рік" (а.с. 211 т. 1). Проте, розпорядженням міського голови № 18 від 10 червня 2016 року було перенесено пленарне засідання 17 позачергової сесії Ржищівської міської ради VII скликання на 13 червня 2016 року 10 годину (а.с. 208 т. 1). На 17 (позачергову) сесію - 10.06.2016 з 26 депутатів зареєструвались лише 5 (а.с. 209 т. 1). На 17 (позачергову) сесію - 13.06.2016 з 26 депутатів зареєструвались 26 (а.с. 212 т. 1).
       Рішенням Ржищівської міської ради Київської області (сьоме скликання) № 333-17-07 від 13 червня 2016 року було внесено зміни до рішення міської ради від 13.01.2016 № 75-05-07 "Про міський бюджет міста Ржищів Київської області на 2016 рік (а.с.213, 214, 215-220 т.1). Рішення Ржищівської міської ради Київської області (сьоме скликання), які приймались міською радою 13 червня 2016 року, підкріплені протоколами результатів голосування, протоколами лічильної комісії, відомістю про отримання бюлетеня для голосування, рішеннями про затвердження протоколу лічильної комісії (а.с. 238, 240-243, 244, 245, 247, 248, 249 т.1, а.с.1-3, 4, 5, 6, 7 т.2).
       Рішенням Ржищівської міської ради Київської області № 339-17-07 від 13 червня 2016 року було достроково припинено повноваження секретаря Ржищівської міської ради Київської області (сьоме скликання) ОСОБА_11 , відповідно до заяви ОСОБА_11 (а.с. 8, 9, 10-11, 12, 13, 14, 15 т. 2).
       Рішенням Ржищівської міської ради Київської області № 341-17-07 від 13 червня 2016 року було обрано секретарем Ржищівської міської ради VII скликання ОСОБА_3 (а.с. 16 т. 2).
       Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
       В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
       У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
       Україна є демократичною, правовою державою, в якій визнається і гарантується місцеве самоврядування, що є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (статті 1, 7, частина перша статті 140 Конституції України).
       Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
       Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування в порядку, встановленому законом, безпосередньо або через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина третя статті 140, частина перша статті 144 Конституції України).
       Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені також у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.
       Відповідно до ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують, крім передбачених в Основному Законі України, й інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
       Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 280/97-ВР). Окремі особливості проходження служби в органах місцевого самоврядування врегульовані Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07 червня 2001 року № 2493-ІІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2493-ІІІ).
       Статтею 2 Закону № 280/97-ВР встановлено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
       Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
       Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
       Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами (частина третя статті 10 Закону № 280/97-ВР).
       Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (ч. 1 ст. 11 Закону № 280/97-ВР). 
       Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (ч. 2 ст. 11 Закону № 280/97-ВР).
       Відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальними громадами встановлена приписами статті 75 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
       Відповідно до приписів статті 3 Закону № 2493-ІІІ посадами в органах місцевого самоврядування, зокрема, є 1) виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою та 2) виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою.
       Частинами першою-третьою другою статті 12 Закону № 280/97-ВР передбачено, що сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.
       Сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових місцевих виборах, визначається Конституцією України. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.
       Відповідно до ч. 1 ст. 42 № Закону 280/97-ВР повноваження сільського, селищного, міського голови починаються з моменту оголошення відповідною сільською, селищною, міською виборчою комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання. Повноваження сільського, селищного, міського голови закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на наступних чергових місцевих виборах, або, якщо рада не обрана, з моменту вступу на цю посаду іншої особи, обраної на наступних місцевих виборах, крім випадків дострокового припинення його повноважень відповідно до частин першої та другої статті 79 цього Закону.
       У разі звільнення з посади сільського, селищного, міського голови у зв`язку з достроковим припиненням його повноважень або його смерті, а також у разі неможливості здійснення ним своїх повноважень повноваження сільського, селищного, міського голови здійснює секретар відповідної сільської, селищної, міської ради, крім випадків дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови відповідно до Закону України "Про військово-цивільні адміністрації". Секретар сільської, селищної, міської ради тимчасово здійснює зазначені повноваження з моменту дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови і до моменту початку повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на позачергових виборах відповідно до закону, або до дня відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на чергових місцевих виборах (ч. 2 ст. 42 Закону № 280/97-ВР).
       Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону № 280/97-ВР визначено, що до повноважень сільського, селищного, міського голови, зокрема, належить: забезпечення здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; організація в межах, визначених цим Законом, роботи відповідної ради та її виконавчого комітету; підписання рішень ради та її виконавчого комітету; внесення на розгляд ради пропозиції щодо кандидатури на посаду секретаря ради; здійснення керівництва апаратом ради та її виконавчого комітету; скликання сесії ради, внесення пропозиції та формування порядку денного сесій ради і головування на пленарних засіданнях ради; виконання функції розпорядника бюджетних коштів та використання їх лише за призначенням, визначеним радою; звернення до суду про визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів; ведення особистого прийому громадян; забезпечення на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об`єднань; здійснення інших повноваження місцевого самоврядування, визначених цим та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені радою до відання її виконавчих органів; видання розпоряджень у межах своїх повноважень та інше.
       Сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень (ч. 5 ст. 42 Закону № 280/97-ВР).
       При здійсненні наданих повноважень сільський, селищний, міський голова є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою, відповідальним - перед відповідною радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади. Сільський, селищний, міський голова щорічно звітує відповідно сільській, селищній, міській раді про здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності виконавчими органами відповідної ради (ч.6 ст. 42 Закону № 280/97-ВР).
       Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях (ч.3 ст. 13 Закону № 280/97-ВР).
       На сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законом про статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом (ч. 5 ст. 12 Закону № 280/97-ВР).
       Повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути припинені достроково у випадках, передбачених ст. 79 цього Закону, що має наслідком звільнення його з посади (ч. 3 ст. 42 Закону № 280/97-ВР).
       Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 79 Закону № 280/97-ВР повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути також достроково припинені, якщо він порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень.
       Повноваження сільського, селищного, міського голови за наявності підстав, передбачених абзацом першим частини другої цієї статті, можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму або за рішенням відповідної ради, прийнятим шляхом таємного голосування не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради (ч. 3 ст. 79 Закону № 280/97-ВР).
       Згідно з п.п. 10, 16 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішення про недовіру сільському, селищному, міському голові та прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у випадках, передбачених цим Законом.
       Пунктом 3 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР встановлено виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад щодо вирішення виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради таких питань, як утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск.
       Нормами частини першої статті 46 Закону № 280/97-ВР визначено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
       Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради (частина дванадцята статті 46 Закону № 280/97-ВР).
       Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, - секретар ради; сесію районної у місті, районної, обласної ради - голова ради або відповідно заступник голови районної у місті, районної ради чи перший заступник, заступник голови обласної ради. У випадку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, сесію відкриває за дорученням групи депутатів, з ініціативи якої скликана сесія, один з депутатів, що входить до її складу, а веде за рішенням ради - один з депутатів цієї ради. Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради (частина одинадцята статті 46 Закону № 280/97-ВР).
       Згідно з ч. 4 ст. 46 Закону № 280/97-ВР наступні сесії ради (окрім першої) скликаються: сільською, селищною, міською радою, відповідно сільським, селищним, міським головою; районної у місті, районною, обласною - головою відповідної ради.
       Частиною п`ятою статті 46 № Закону 280/97-ВР визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
       Частина сьома статті 46 Закону № 280/97-ВР визначає, що сесія сільської, селищної, міської, районної у місті ради повинна бути також скликана за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, а сесія районної, обласної ради - також за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради або голови відповідної місцевої державної адміністрації.
       Відповідно до ч. 9 ст. 46 Закону № 280/97-ВР, у разі якщо посадові особи, зазначені у частинах четвертій та шостій цієї статті, у двотижневий строк не скликають сесію на вимогу суб`єктів, зазначених у частині сьомій цієї статті, або у разі якщо такі посади є вакантними сесія може бути скликана депутатами відповідної ради, які становлять не менш як одну третину складу ради, або постійною комісією ради.
       Рішення про скликання сесії ради відповідно до частин четвертої, шостої та восьмої цієї статті доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках - не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради (ч. 10 ст. 46 Закону № 280/97-ВР).
       Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, - секретар ради; сесію районної у місті, районної, обласної ради - голова ради або відповідно заступник голови районної у місті, районної ради чи перший заступник, заступник голови обласної ради. У випадку, передбаченому частиною восьмою (дев`ятою за Законом України від 02 липня 2015 року N 577-VIII) цієї статті, сесію відкриває за дорученням групи депутатів, з ініціативи якої скликана сесія, один з депутатів, що входить до її складу, а веде за рішенням ради - один з депутатів цієї ради (ч.11 ст.46 Закону № 280/97-ВР).
       Ржищівською міською радою Київської області рішенням № 11-02-07 від 04 грудня 2015 року було затверджено Регламент Ржищівської міської ради VІІ скликання (а.с. 89, 90-105 т. 1).
       Згідно з ч. 2 ст. 20 Регламенту Ржищівської міської ради VІІ скликання сесія (чергова, позачергова) - форма роботи Ржищівської міської ради як представницького органу, яка складається з пленарних засідань.
       Згідно з ч. 6 ст. 21 Регламенту рішення про скликання чергової сесії повідомляється депутатам не пізніш як за 10 днів до сесії, у виняткових випадках - не пізніш як за день до сесії.
       Відповідно до ч. 7 ст. 30 Регламенту до проекту порядку денного позачергової сесії вносяться лише ті питання, розгляд яких визначено у пропозиціях про скликання позачергової сесії.
       Проте, як встановлено судом з матеріалів справи, 13 червня 2016 року Ржищівською міською радою було проведено 17 (позачергову) сесію, де всупереч ст. 30, 31 Регламенту Ржищівської міської ради VII скликання додаткове питання № 3 "Про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 " було подано на обговорення після затвердження порядку денного 17 (позачергової) сесії Ржищівської міської ради VIІ скликання від 13 червня 2016 року у цілому
       Відповідно до ч. 5, 6 ст. 30 Регламенту до переліку питань порядку денного сесії включаються лише ті питання, проекти рішень щодо яких підготовлені згідно з вимогами цього регламенту і додержані терміни забезпечення депутатів відповідними матеріалами.
       Проект порядку денного сесії з основних питань повідомляється депутатам не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках- не пізніше як за день до сесії.
       Як встановлено з матеріалів справи проект порядку денного 17 (позачергової) сесії Ржищівської міської ради VIІ скликання не був повідомлений депутатам у строки, передбачені ч. 5, 6 ст. 30 Регламенту, а отже жоден з депутатів, як вимагає Регламент, не був забезпечений відповідними матеріалами щодо питань проекти рішень щодо яких підготовлені згідно з вимогами зазначеного Регламенту. Отже, було грубо порушено порядок проведення позачергової сесії.
       Відповідно до ч. 2 ст. 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути також достроково припинені, якщо він порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень.
       Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 74 Регламенту Ржищівської міської ради VII скликання рішення про припинення повноваження міського голови може ініціюватися не менш як третиною депутатів від загального складу Ржищівської міської ради.
       Відповідно до абз. 2, 3 п.2 ч.2 ст. 74 Регламенту Ржищівської міської ради VII скликання, встановлено, що пропозиція про включення до порядку денного пленарної сесії Ржищівської міської ради питання про дострокове припинення повноважень міського голови з підстав, визначених пп. 1-2 ч.2 статті цього регламенту подається в строки та порядку, визначеному цим регламентом і має бути підтримана підписами не менш як третини депутатів Ржищівської міської ради або не менш як однією десятою громадян, мешканців міста, що мають право голосу на місцевих виборах.
       До проекту рішення Ржищівської міської ради про дострокове припинення повноважень міського голови додаються: юридичні документи, що підтверджують настання підстав, визначених цим регламентом, обґрунтування необхідності дострокового припинення повноважень міського голови з інших підстав, якщо це ініціатива громадян міста.
       Як встановлено з матеріалів справи, пропозицій, як передбачено Регламентом, про включення до порядку денного та поданих в строки та порядку, визнаного цим регламентом і підтриманих підписами не менш як третини депутатів Ржищівської міської ради до проведення вищевказаної позачергової сесії подано не було.
       Постійною комісією з питань регламенту та депутатської етики було складено висновок щодо дострокового припинення повноважень міського голови ОСОБА_1 (а.с. 138 т. 1) Проте, на думку суду, такий висновок грунтується на припущеннях та обставини, наведені в ньому є недоведеними.
       Суд не може взяти до уваги вказаний висновок з огляду на таке.
       Відповідно до ч. 10 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", за результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".
       Проте, як встановлено з матеріалів справи, висновок комісії не містить в собі належного обґрунтування та наведення підстав для ініціювання питання про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 . Він містить в собі рекомендації щодо дострокового припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 , які не обґрунтовані жодними доказами.
       Що стосується пояснювальної записки (а.с. 139-143 т. 1) до Проекту Рішення Ржищівської міської ради «Про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 », то суд дійшов висновку, що Пояснювальна записка не може мати жодного правового значення в процедурі дострокового припинення повноважень міського голови, а тому врахування обставин, наведених в такому документі при порушенні питання щодо дострокового припинення повноважень міського голови, вже є порушенням даної процедури, оскільки саме висновок постійної комісії повинен містити в собі описову та мотивувальну частину підстав дострокового припинення повноважень міського голови.
       Інші підстави, на які посилається відповідач, як на підстави правомірності дострокового припинення повноважень міського голови ОСОБА_1 , а саме: про прийняття рішення про зняття статусу службового приміщення з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; щодо включення ОСОБА_4 до складу виконавчого комітету; щодо нераціонального використання міського бюджету, наявності конфлікту інтересів та порушення міським головою обов`язків з утримання вулиць доріг міста; щодо невідповідності результатів виконання робіт з ремонту даху ДНЗ "Калинка" проектній документації та затвердженому кошторису; щодо відсутності на робочому місці працівників, прийнятих на роботу міським головою; щодо створення перешкод депутатам у виконанні їх повноважень; щодо порушення правил етики міським головою під час спілкування з підлеглими та жителями міста, - то суд дійшов висновку, що ці обставини не підтверджені у судовому засіданні та не доведені, шляхом подання належних і допустимих доказів відповідачем.
       Надання міській раді повноважень на дострокове припинення повноважень голови міської ради, а також розпуск та утворення виконавчого комітету не означає, що реалізація цього права нічим не обмежена. Дострокове припинення повноважень голови міської ради стосується засад місцевого самоврядування, які відповідно до статті 4 Закону № 280/97-ВР ґрунтуються на принципі виборності як представницьких органів - сільських, селищних, міських рад так і сільських, селищних міських голів. Розпуск виконавчого комітету є крайнім заходом реагування на діяльність органу місцевого самоврядування (в частині самоврядних повноважень) та як органу виконавчої влади (в частині делегованих повноважень) і для того, щоб виносити на голосування і приймати таке рішення мають бути вагомі причини (мотиви) і об`єктивні обставини, які в сукупності вказували на те, що подальше перебування членів виконавчого комітету на службі в органах місцевого самоврядування є неможливим (недоцільним) та\або таким, що негативно позначається на діяльності органів місцевого самоврядування. Ці ж мотиви і обставини мають міститися у рішенні органу місцевого самоврядування, зі змісту якого було б зрозуміло, що саме спонукало до його прийняття.
       Як встановлено судом з матеріалів справи, а саме: зі змісту наявного в матеріалах справи протоколу 17 (позачергової) сесії Ржищівської міської ради VII скликання від 13 червня 2016 року, правова оцінка легітимності якої надана судом вище, питання щодо дострокового припинення повноважень міського голови ОСОБА_1 , в порушення вимог Регламенту було запропоновано депутатами розглянути вже після затвердження порядку денного у цілому.
       При цьому дане питання не розглядалося на постійних комісіях міської ради, проект оскаржуваного рішень не публікувався, про розгляд даного питання не було відомо особам, повноважень яких вони безпосередньо стосувалися, а саме міському голові. Цим було порушено право останнього надати депутатам свої пояснення та заперечення чи спростувати порушення, на які йому вказували депутати.
       Правова процедура є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
       Так, Верховний Суд у своїй практиці, зокрема, у постанові від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18, вже звертав увагу, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
       Тому доводи відповідачів про законність їх компетенції як суб`єктів владних повноважень на прийняття оспорюваного рішення в межах визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права, які вони розуміють як дискреційні, не можуть бути прийняті до уваги. Ржищівська міська рада та її посадові особи як суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
       Таку ж правову позицію містить постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 червня 2020 року, справа №802/1463/18-а.
       Наведене вище дає підстави для висновків, що рішення від 13 червня 2016 року позачергової сесії Ржищівської міської ради VII скликання № 336-17-07 "Про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 " прийняте з порушенням критеріїв правової (справедливої) процедури, як складової принципу верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України) і принципу законності (частина друга статті 19 Конституції України), а тому є протиправним і підлягає скасуванню.
       Скасування рішення "Про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови ОСОБА_1 " від 13 червня 2016 року, в силу вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме поновлення ОСОБА_1 на посаді міського голови м. Ржищів.
       Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
       Відповідно до ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
       Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
       Отже, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 551 грн 20 коп., що підтверджується квитанцією про сплату судового збору № 172 від 21 червня 2016 року (а.с. 1 т. 1).
       Керуючись ст. ст. 77, 139, 143, 241, 242, 243-251, 255, 286, 293-295, 371 КАС України, -
      УХВАЛИВ:
       Позовні вимоги ОСОБА_1 до Ржищівської міської ради Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Виконавчий комітет Ржищівської міської ради Київської області, про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень та поновлення на роботі, - задовольнити у повному обсязі.
       Визнати протиправним та скасувати рішення від 13 червня 2016 року позачергової сесії Ржищівської міської ради сьомого скликання № 336-17-07 "Про дострокове припинення повноважень Ржищівського міського голови Спичака М.А."
       Поновити ОСОБА_1 на посаді Ржищівського міського голови.
       Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Ржищівського міського голови.
       Стягнути з Ржищівської міської ради Київської області (місце знаходження: Київська область, м. Ржищів, вул. Соборна, 22) за рахунок бюджетних асигнувань Ржищівської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ) кошти на відшкодування судового збору у розмірі 551 (п`ятсот п`ятдесят одна) гривня 20 копійок.
       Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
       Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
       Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
       Відповідно до п.15 п. 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
       Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
       У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
       Повне рішення суду складено 9 жовтня 2020 року.
      Суддя
      Джерело: ЄДРСР 92101730