Постанова ВП-ВС про скасування рішення ВРП у справі щодо розгляду адмінпротоколів при відсутності фінансування для повідомлень та дотриманні строків і права на захист

ANTIRAID · March 20, 2021

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 11-1219сап19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді -доповідача Гриціва М. І.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

представників:

скаржниці - адвокатів Кравця Р. Ю., Мартиненко А. Ю.,

Вищої ради правосуддя - Русакової І. Г.

розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції скаргу ОСОБА_2 , яка діє через адвоката Кравця Ростислава Юрійовича, на рішення Вищої ради правосуддя від 24 жовтня 2019 року № 2813/0/15-19, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 20 лютого 2019 року № 507/3дп/15-19, і

ВСТАНОВИЛА:

1. 19 листопада 2019 року ОСОБА_2 оскаржила до Великої Палати Верховного Суду рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 24 жовтня 2019 року № 2813/0/15-19 про залишення без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 20 лютого 2019 року № 507/3дп/15-19 «Про притягнення судді Апостолівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності» (далі - Спірне рішення).

Цим рішенням ВРП погодилася з висновками її Третьої Дисциплінарної палати (далі - Третя ДП ВРП) про те, що дії судді ОСОБА_2 щодо позбавлення осіб доступу до правосуддя з підстав, не передбачених законом, свідчать про допущення суддею грубої недбалості та наявність в її діях складу дисциплінарного проступку, наслідком якого є притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ) (внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя, у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо).

2. Суддя ОСОБА_2 вважає рішення ВРП та її Третьої ДП ВРП необґрунтованими та безпідставними через те, що вони не містять необхідних та достатніх мотивів, якими відповідач обґрунтував викладені в оскаржуваному рішенні висновки.

Просить Спірне рішення скасувати.

Прохання мотивує доводами, аналогічними тим, що висловлені в скарзі до ВРП, за наслідками розгляду якої прийняте Спірне рішення.

Наголошує, що суперечливі положення Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) не дозволяли здійснити розгляд поставлених їй у провину справ у чіткій відповідності з вимогами процесуального закону, оскільки так чи інакше будуть порушені або строк їх розгляду, або вимоги щодо забезпечення права на участь особи на судовий розгляд справи та розгляд справ за участю останньої.

Виокремлює, що при застосуванні неузгоджених норм КУпАП суддя повинен визначатися і витримувати справедливий баланс між надмірним формалізмом («сухе» дотримання обмежених вимог до протоколу, визначених статтею 256 КУпАП) та забезпеченням абсолютних основоположних прав людини - право на захист та право бути обізнаним і брати участь у справі, яка матиме наслідком притягнення особи до відповідальності.

Стверджує, що рішення судді про повернення протоколів про адміністративні правопорушення разом з матеріалами на дооформлення через те, що уповноважений орган (посадова особа), який розпочав провадження у справі про вчинення адміністративного правопорушення відносно конкретної особи, не виконав до кінця положення адміністративно-деліктного процесуального законодавства в частині явки, права та можливості особи стати перед судом, не було наслідком винних протиправних дій у формі грубої недбалості з боку судді, позаяк очевидні суперечливі положення закону насправді не дозволяли здійснити розгляд протоколів про адміністративні правопорушення у чіткій відповідності з вимогами КУпАП.

Суддя ОСОБА_2 доводить також, що при винесенні постанов вона керувалася положеннями статей 256, 268, 277, 2772 КУпАП, а також рекомендаціями, виробленими сталою судового практикою, виконання й використання яких у системному зв`язку вимагають забезпечити обов`язкову присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у судовому засіданні з дотриманням строку розгляду справи про адміністративне правопорушення протягом доби або трьох діб поряд з неврегульованістю на законодавчому рівні можливості винесення суддею стосовно особи, яка притягується до відповідальності, постанови про привід. Дотриматись перших вимог закону без порушення других неможливо.

Суддя не погоджується з висновком Спірного рішення про те, що результатом винесення нею постанов, якими адміністративні матеріали повернуті на дооформлення та для доставки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, стало закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення. На її переконання, між цими процесуальними діями та наслідками, які полягають у закінченні строку накладення адміністративного стягнення, відсутній причинний зв`язок, що підтверджується копіями справ про адміністративні правопорушення, наданими до матеріалів дисциплінарного провадження. ВРП не надала значення тому, що завдяки винесенню нею постанов про повернення адміністративних матеріалів на дооформлення для доставки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, працівники Національної поліції подавали до суду відомості щодо місцезнаходження цих осіб і таким чином суд забезпечив доступ цих осіб та потерпілих до правосуддя у справах, визначених статтею 173-2 КУпАП.

Суддя ОСОБА_2 та її представник наголошують на системних проблемах з відправкою кореспонденції у суді, які не залежали від волі судді, але попри це остання вживала заходів для їх усунення.

Звертають увагу, що більшість справ про адміністративні правопорушення після належного оформлення були все-таки нею розглянуті за участю осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності.

Скаржниця вважає також, що всі рішення судді про повернення протоколів про адміністративне правопорушення на доопрацювання не можна вважати відмовою в доступі до правосуддя, адже вони були мотивовані, основувались на законі, переслідували легітимну мету і не перешкоджали компетентним органам повторно звернутися до суду навіть в межах строку притягнення особи до відповідальності.

Узагальнюючи наведені та інші подібні за суттю доводи скарги, суддя ОСОБА_2 переконує, що винесення суддею у строки, визначені законом, постанов про повернення адміністративних протоколів для доопрацювання з метою забезпечення основоположних прав людини та виконання вимог щодо обов`язкової явки осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, з урахуванням того, що закон, який визначає строки розгляду та строки повідомлення, не узгоджується та покладає на суддю взаємовиключні обов`язки, беручи до уваги системні проблеми суду щодо відправки кореспонденції, на які суддя реагувала в межах своїх можливостей та повноважень, не може свідчити про вчинення суддею бездіяльності у формі невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, тому притягнення судді до відповідальності із цих підстав є протиправним.

3. У відзиві на скаргу ВРП повідомляє про відсутність підстав, передбачених статтею 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ), за яких рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути скасоване. Наголошує, що рішення Дисциплінарної палати вмотивоване тим, що дії судді ОСОБА_2 щодо позбавлення осіб доступу до правосуддя з підстав, не передбачених законом, свідчать про допущення суддею грубої недбалості та про наявність у її складі дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

4. Факти та обставини, на підставі яких Третя ДП ВРП виснувала, що суддя ОСОБА_2 вчинила дисциплінарний проступок, з якими погодилася ВРП, можна викласти так.

ОСОБА_2 . Указом Президента України від 01 серпня 2016 року № 321/2016 призначена на посаду судді Апостолівського районного суду Дніпропетровської області строком на п`ять років.

02 жовтня 2017 року до ВРП надійшла скарга ОСОБА_3 від 25 вересня 2017 року (вх. № Д-6243/0/7-17) на дії судді Апостолівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 під час здійснення правосуддя у справах про адміністративні правопорушення.

У скарзі зазначалось, що суддя ОСОБА_2 у 2017 році за відсутності правових підстав прийняла значну кількість постанов, якими протоколи про адміністративне правопорушення повернула органам, які їх склали, для доопрацювання та належного оформлення. Причинами повернення, як вирішила суддя, були дії працівників поліції, які не доставляли правопорушника до суду, та необхідність виконання органами поліції обов`язків щодо забезпечення особам, які притягаються до адміністративної відповідальності, доступу до правосуддя шляхом доставлення до суду.

Повернення з не передбачених законом підстав протоколів про адміністративні правопорушення для належного оформлення та доопрацювання, на думку скаржника, свідчить про відмову судді ОСОБА_2 розглядати справи зазначеної категорії та відмову у доступі до правосуддя, порушення прав осіб, стосовно яких складено протоколи про адміністративні правопорушення, потерпілих та органів (посадових осіб), якими складено відповідні протоколи про адміністративні правопорушення. Внаслідок такої поведінки судді грубо порушуються строки розгляду справ про адміністративні правопорушення, а особи, стосовно яких складено протоколи про адміністративні правопорушення, уникають передбаченої законом відповідальності.

Скаржник вважав, що ОСОБА_2 безпідставно не вживала заходів щодо виклику в судові засідання осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності; у разі їхньої неявки в судове засідання без поважних причин не застосовувала приводу; ігнорувала положення Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію», які не передбачають прав та обов`язків працівників поліції здійснювати доставлення до суду осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, без законних на те підстав.

З погляду скаржника, дії судді ОСОБА_2 свідчать про порушення нею присяги судді та вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

5. 22 лютого 2018 року (вх. № Д-1456/3/7-18) до ВРП надійшла ще одна скарга ОСОБА_3 від 16 лютого 2018 року на дії судді Апостолівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 під час здійснення правосуддя у справах про адміністративні правопорушення, зміст якої аналогічний змісту скарги ОСОБА_3 від 25 вересня 2017 року. Відмінність скарги від 16 лютого 2018 року полягає лише в тому, що у ній зазначені інші справи та прийняті вказаною суддею постанови (у період з липня 2017 року по лютий 2018 року).

ВРП ухвалою від 25 жовтня 2018 року № 3277/0/15-18 об`єднала в одну дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарною скаргою ОСОБА_3 стосовно судді ОСОБА_2 (№ Д-6243/0/7-17 від 02 жовтня 2017 року), з дисциплінарною справою, відкритою за дисциплінарною скаргою ОСОБА_3 (№ Д-1456/3/7-18 від 22 лютого 2018 року) стосовно цієї судді.

6. Було встановлено також, що суддя ОСОБА_2 у період з травня 2017 року по січень 2018 року прийняла 28 постанов, якими повернула для доопрацювання та належного оформлення протоколи про адміністративні правопорушення з різних підстав. Зі змісту постанов, долучених до дисциплінарних скарг, убачається, що в більшості випадків підставою для повернення протоколів про адміністративне правопорушення стала неявка до суду осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, та необхідність забезпечення органом, який склав протокол про адміністративне правопорушення, організації доставлення таких осіб до суду.

7. Зокрема, суддя ОСОБА_2 повернула до Апостолівського відділу поліції Нікопольського відділу поліції Головного управління Національної поліції (далі - ВП ГУ НП) в Дніпропетровській області сім протоколів про адміністративні правопорушення для доопрацювання, належного оформлення та доставлення до суду особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у день і час розгляду справи, з яких:

три - за частиною першою статті 173-2 КУпАП (вчинення насильства в сім`ї) - постанова від 3 квітня 2017 року у справі № 171/583/17; постанова від 7 червня 2017 року у справі № 171/1009/17; постанова від 22 червня 2017 року у справі № 171/1125/17;

один - за частиною другою статті 173-2 КУпАП (вчинення «повторно» насильства в сім`ї) - постанова від 22 червня 2017 року у справі № 171/1126/17;

один - за статтею 173 КУпАП (дрібне хуліганство) - постанова від 14 червня 2017 року у справі № 171/1055/17;

один - за частиною другою статті 187 КУпАП (порушення правил адміністративного нагляду) - постанова від 22 червня 2017 року у справі № 171/713/17;

один - за частиною першою статті 160 КУпАП (торгівля з рук у невстановлених місцях) - постанова від 23 червня 2017 року у справі № 171/947/17.

Третя ДП ВРП зазначила, що перелічені постанови мотивовані тим, що суд зобов`язаний розглянути справу про адміністративне правопорушення протягом доби з дня її надходження, а справу про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 160 КУпАП, - у триденний строк. Цей особливий порядок розгляду справ, за твердженням судді, покладає на відповідні органи, які складають протокол про адміністративне правопорушення, обов`язок забезпечити особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, доступ до правосуддя та можливість реалізувати право на захист, оскільки особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має бути не тільки доставлена до суду, а й повинна бути присутньою під час розгляду справи.

Дисциплінарний орган визнав, що названі постанови не містять жодних посилань на правові норми, що дають право суду повернути протокол про адміністративне правопорушення для доопрацювання та належного оформлення, а також для доставлення до суду в день і час розгляду справи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, окрім посилань на статті 268, 277 КУпАП (права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; строки розгляду справ про адміністративні правопорушення), із зазначенням, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, до суду не доставлена.

8. Третя ДП ВРП встановила також, що суддя ОСОБА_2 постановами повернула до того самого органу поліції сім протоколів про адміністративні правопорушення, з яких:

три - за частиною першою статті 173-2 КУпАП (вчинення насильства в сім`ї) - постанова від 17 травня 2017 року у справі № 171/858/17; постанова від 30 травня 2017 року у справі № 171/949/17; постанова від 5 вересня 2017 року у справі № 171/1577/17;

один - за частиною третьою статті 178 КУпАП (розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв у заборонених законом місцях або поява у громадських місцях у п`яному вигляді) - постанова від 30 травня 2017 року у справі № 171/948/17;

три - за частиною другою статті 173-2 КУпАП (вчинення «повторно» насильства в сім`ї) - постанови від 21 липня та 6 вересня 2017 року у справі № 171/1316/17, провадження № 3/171/342/17, 3/171/445/17 (двічі повертався для опрацювання та належного оформлення протокол про адміністративне правопорушення серії ГП № 666590); постанови від 4 жовтня та 14 листопада 2017 року у справах № 171/1782/17, 171/2020/17 (двічі повертався для опрацювання та належного оформлення протокол про адміністративне правопорушення серії ГП № 667885); постанова від 17 жовтня 2017 року у справі № 171/1822/17.

Стосовно цих постанов Дисциплінарна палата відзначила, що їхні резолютивні частини містять подібні висновки та вказівки, що й постанови, про які мовлено вище. У цих постановах суддя послалася лише на приписи статей 245 та 280 КУпАП (завдання провадження в справах про адміністративні правопорушення; обставини, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення) із зазначенням, що особи, які притягаються до адміністративної відповідальності, до суду не з`явились.

9. Палата виокремила й описала, що суддя ОСОБА_2 подібним чином діяла відносно одинадцяти протоколів про адміністративні правопорушення того самого органу поліції, коли своїми постановами повернула їх, з яких:

п `ять - за частиною першою статті 1732 КУпАП (вчинення насильства в сім`ї) - постанова від 21 липня 2017 року у справі № 171/1311/17; постанови від 21 липня та 5 вересня 2017 року у справі № 171/1312/17 (двічі повертався протокол про адміністративне правопорушення серії АА № 960146 від 19 липня 2017 року (провадження № 3/171/338/17, 3/171/444/17)); постанова від 16 листопада 2017 року у справі № 171/2026/17; постанова від 28 жовтня 2017 року у справі № 171/1928/17; постанова від 16 листопада 2017 року у справі № 171/2023/17;

два - за частиною першою статті 173 КУпАП (дрібне хуліганство) - постанова від 23 листопада 2017 року у справі № 353/973/17; постанова від 4 жовтня 2017 року у справі № 171/1780/17;

один - за частиною першою статті 187 КУпАП (порушення правил адміністративного нагляду) - постанова від 6 вересня 2017 року у справі № 171/1337/17;

два - за частиною другою статті 187 КУпАП (вчинення «повторно» порушення правил адміністративного нагляду) - постанова від 24 листопада 2017 року у справі № 171/2019/17; постанова від 12 січня 2018 року у справі № 171/2066/17;

один - за частиною першою статті 44 КУпАП (незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах) - постанова від 26 січня 2018 року у справі № 171/128/18.

Резолютивні частини цих постанов, як зазначив дисциплінарний орган, містять подібні висновки та вказівки, що й названі вище постанови, хоча у деяких з них прописано, що особу необхідно доставити до суду саме в день і час розгляду справи.

Ці судові документи не мають посилань на правові норми, якими обґрунтовується право суду повернути для доопрацювання та належного оформлення протокол про адміністративне правопорушення, за винятком покликань на статті 245, 251, 256, 268, 280 КУпАП (завдання провадження в справах про адміністративні правопорушення; докази; зміст протоколу про адміністративне правопорушення; права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; обставини, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення), а також бракує посилань на будь-які недоліки, допущені при складанні протоколу відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, які б вказували на необхідність його доопрацювання, попри зазначення, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, до суду не з`явилася, тоді як її присутність є обов`язковою.

10. Порушення Рада побачила в тому, що у постанові від 16 листопада 2017 року у справі № 171/2026/1 суддя ОСОБА_2 , коли мотивувала своє рішення, дійшла висновку про те, що згідно зі статтями 260, 262 КУпАП працівникам Національної поліції з метою забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ надано право здійснювати адміністративне затримання особи. З урахуванням цього при направленні до суду адміністративних справ даної категорії працівникам Національної поліції необхідно також забезпечити явку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Про надання такого права працівникам Національної поліції зазначено і в постановах судді від 14, 23 та 24 листопада 2017 року, 12 та 26 січня 2018 року (справи № 171/2020/17, 353/973/17, 171/2019/17, 171/2066/17, 171/128/18).

На переконання Дисциплінарної палати, зазначені вище постанови судді ОСОБА_2 хоча й мотивовані по різному в частині їхнього прийняття, проте не обґрунтовують висновків, зроблених суддею, зокрема, щодо необхідності доопрацювання протоколів про адміністративні правопорушення та обов`язку органу, що склав відповідний протокол, доставити до суду особу, яка притягається до адміністративної відповідальності.

11. Окремого значення Дисциплінарна палата надала іншій підставі повернення суддею ОСОБА_2 трьох справ про адміністративні правопорушення через неналежне оформлення:

1 - за частиною четвертою статті 85 КУпАП (грубе порушення правил рибальства) - постанова від 4 жовтня 2017 року у справі № 171/1774/17;

2 - за частинами першою, другою статті 130 КУпАП (керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, та повторне вчинення вказаного адміністративного правопорушення) - постанови від 20 червня 2017 року у справі № 171/1103/17, від 5 вересня 2017 року у справі № 171/1574/17.

Суддя ОСОБА_2 , коли повертала матеріали цих справ для доопрацювання та належного оформлення до органів, які їх склали, зазначила, що матеріали не були пронумеровані, описані та прошиті, два з них скріплені степлером, що є порушенням вимог Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 листопада 2015 року № 1376, пунктів 1.2, 1.3 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003) Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, затвердженої наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 року № 55, якими встановлено такі стандарти: склад реквізитів документів, вимоги до змісту і розташовування реквізитів документів; вимоги до бланків та оформлювання документів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомогою друкувальних засобів. Вимоги цього Стандарту щодо оформлювання реквізитів можна поширювати на всі класи уніфікованих систем документації.

Згадані постанови мотивовані приписами статей 245 та 280 КУпАП (завдання провадження в справах про адміністративні правопорушення; обставини, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення) та не містять посилань на будь-які недоліки, допущені при складанні протоколів відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, які б указували на необхідність їх доопрацювання.

Із цього приводу Дисциплінарна палата наголосила, що вказані Інструкція та Стандарт, посилання на які використані у двох постановах, не вимагають оформлення матеріалів, які разом з протоколами про адміністративні правопорушення передаються до суду. Натомість Інструкція стосується порядку оформлення справ про адміністративні правопорушення, які підлягають зберіганню у сховищах органів поліції (пункт 7 розділу VI «Діловодство у справах про адміністративні правопорушення»).

12. Суддя ОСОБА_2 надала Дисциплінарній палаті письмові пояснення, аналогічні тим, які висловлені в скарзі до Великої Палати Верховного Суду.

13. Третя ДП ВРП оцінила встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини й виснувала, що суддя ОСОБА_2 допустила грубу недбалість, у її діях наявний склад дисциплінарного проступку, наслідком вчинення якого є притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

14. Виходила з того, що за змістом пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, діяння, які є адміністративними правопорушеннями. Порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом ІV КУпАП.

За статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їхньої компетенції та у точній відповідності із законом.

Керуючись принципом законності, законодавець визначив одним із завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення вирішення її у точній відповідності із законом (стаття 245 КУпАП).

Статтею 254 КУпАП встановлено, що основним документом, який фіксує юридичний факт адміністративного правопорушення, є протокол, вимоги до змісту якого встановлені статтею 256 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого пункту 12 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративне правопорушення» норми КУпАП не забороняють вмотивованою постановою суду повернення протоколу про адміністративне правопорушення, складеного не уповноваженою на те посадовою особою або без додержання вимог статті 256 цього Кодексу, для належного оформлення. Але чинне законодавство не передбачає обов`язку органу, що склав протокол, забезпечувати явку в судове засідання осіб, стосовно яких складені протоколи про адміністративні правопорушення, оскільки повноваження щодо приводу осіб покладені на органи Національної поліції лише у разі ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді.

15. З погляду дисциплінарного органу, суддя ОСОБА_2 під час розгляду справ постанови про привід осіб не приймала, а зазначені у винесених постановах про повернення протоколів формулювання, як-от «особа, яка притягається до адміністративної відповідальності до суду не з`явилася», «особа, яка притягається до адміністративної відповідальності до суду не доставлена», не ґрунтуються на вимогах закону та не свідчать про неналежне оформлення протоколу, а отже, про недодержання органом, що його склав, вимог статті 256 КУпАП.

Неможливість розгляду протоколів про адміністративні правопорушення у встановлений законом строк не надавала судді ОСОБА_2 права повертати їх як неналежно оформлені та покладати на органи, які їх склали, обов`язок щодо забезпечення прав, у тому числі на доступ до правосуддя, осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності шляхом доставлення їх до суду.

16. Більшість протоколів про адміністративні правопорушення, про які йдеться у скаргах ОСОБА_3 , справді мали бути розглянуті судом у стислі строки, проте вказана обставина жодним чином не покладає на орган, що склав протокол про адміністративне правопорушення, обов`язок забезпечити явку до суду особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Ухилення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від явки до суду на виклик судді, може бути піддана приводу органом внутрішніх справ (Національною поліцією) (стаття 268 КУпАП), але не через застосування адміністративного затримання, як зазначає суддя в поясненнях з посиланням на повноваження посадових осіб поліції, оскільки передбачених законами України підстав для вжиття таких заходів суддею не наведено ні в постановах, ні в поясненнях.

17. ВРП погодилась у цілому з рішенням Третьої ДП ВРП та, зокрема, з її висновками, що зазначені у постановах судді ОСОБА_2 підстави повернення протоколів про адміністративні правопорушення для належного оформлення не були законними в розумінні статті 256 КУпАП.

На підставі аналізу матеріалів дисциплінарної справи, прийнятих суддею ОСОБА_2 постанов, пояснень останньої ВРП вирішила, що скаржниця не зазначила у постановах про наявність у протоколах про адміністративні правопорушення суттєвих недоліків, які б унеможливлювали їх розгляд. Не мотивувала, чому вони підлягали поверненню на дооформлення (доопрацювання), зокрема й ті, які б свідчили про необхідність надання будь-яких інших даних чи неможливість на підставі наданих даних встановити наявність чи відсутність у діях осіб адміністративного правопорушення. Не зазначила також і про складання протоколів про адміністративне правопорушення не уповноваженими на те особами.

18. Водночас ВРП визнала неспроможними доводи судді ОСОБА_2 та її представника стосовно того, що Третя ДП ВРП проігнорувала доводи скаржниці про те, що після отримання матеріалів справи про адміністративні правопорушення і ознайомлення з ними вона здійснила тлумачення (з`ясування «для себе») норм КУпАП, а коли ухвалювала рішення про повернення адміністративних матеріалів для дооформлення та доставлення до суду особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, керувалася положеннями статей 7, 256, 262, 268, 277, 2772, 278 цього Кодексу відповідно до власного розуміння норм права стосовно повноважень судді та органів Національної поліції.

ВРП відхилила твердження судді про неможливість повідомлення про розгляд справ осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, у зв`язку з неналежним організаційно-матеріальним забезпеченням суду, оскільки такі твердження не спростовують наведеного вище висновку про відсутність у неї правових підстав для повернення протоколів на дооформлення («доопрацювання», як зазначено в постановах судді).

19. ВРП погодилася з рішенням Третьої ДП ВРП, що суддя ОСОБА_2, коли повертала для доопрацювання та належного оформлення протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, другою статті 1732 КУпАП (вчинення насильства в сім`ї, вчинення «повторно» насильства в сім`ї), допустила відмову потерпілим у доступі до правосуддя (не оцінюючи дій осіб щодо вчинення адміністративних правопорушень), оскільки в цьому випадку потерпілі зазнавали певних страждань (як зазначено у поясненнях вказаних осіб), що змушувало їх звертатися до органів правопорядку задля відновлення порушених прав.

20. Невиконання суддею ОСОБА_2 під час розгляду справ про адміністративні правопорушення завдань, покладених на неї КУпАП, та неодноразове повернення протоколів про адміністративні правопорушення для доопрацювання та належного оформлення з не передбачених законом підстав ВРП розцінила як незаконну відмову в доступі до правосуддя.

Очевидно необґрунтоване повернення на дооформлення протоколів про адміністративні правопорушення та неповідомлення суддею осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, про розгляд справ указують на невжиття нею заходів щодо розгляду значної кількості справ протягом строку, встановленого законом, а отже, свідчать про наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, - невжиття суддею заходів щодо розгляду справи протягом строку, встановленого законом.

21. Підсумовуючи, ВРП вирішила, що дії судді ОСОБА_2 не мають характеру суддівської помилки, а свідчать про допущення суддею явної, грубої недбалості під час виконання службових обов`язків. Відтак виснувала, що дії судді ОСОБА_2 щодо позбавлення осіб доступу до правосуддя з підстав, не передбачених законом, свідчать про допущення суддею грубої недбалості та про наявність в її діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

Вид стягнення їй обраний з урахуванням позитивної характеристики судді, допущення проступків внаслідок недбалості, що на час вчинення дисциплінарних проступків вона мала незначний досвід роботи на посаді судді, раніше не притягувалася до дисциплінарної відповідальності.

На підставі пункту 5 частини десятої статті 51 Закону № 1798-VІІІ ВРП відмовила в задоволенні скарги судді ОСОБА_2 та залишила без змін рішення Третьої ДП ВРП від

20 лютого 2019 року № 507/3дп/15-19 про притягнення судді Апостолівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.

22. У судовому засіданні представники скаржниці - адвокати Кравець Р. Ю. і Мартиненко А. Ю. підтримали доводи скарги й навели аргументи, зазначені в ній.

Представник відповідача просила відмовити в задоволенні скарги, своє прохання мотивувала міркуваннями, наведеними у відзиві.

23. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) заслухала пояснення сторін, ознайомилася з матеріалами дисциплінарного провадження та скарги, обговорила доводи скарги та заперечення відповідача й дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги судді ОСОБА_2 на Спірне рішення та щодо його скасування.

24. Насамперед Велика Палата повинна зазначити про існування передумов та законних підстав, за яких рішення ВРП у питаннях дисциплінарної відповідальності суддів може бути піддане повному судовому контролю в розумінні статті 52 Закону № 1798-VІІІ.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 цього Закону, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 (2002) КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», пункт 123).

Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому.

25. У світлі наведеного Велика Палата є тим визначеним статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

26. Велика Палата вважає, що Спірне рішення в аспекті положень статті 52 Закону № 1798-VIII не містить обставин чи підстав, які б указували на те, що його ухвалено Радою у складі, який не мав повноважень його ухвалювати; рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП; рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Стосовно правоможності складу ВРП, яка ухвалила оскаржуване рішення, обставин оформлення Спірного рішення чи обізнаності судді про відкрите відносно нього провадження і забезпечення його прав у цьому провадженні скаржниця фактично не заперечила.

27. Водночас, відштовхуючись від мети та завдання судового перегляду рішення ВРП у дисциплінарному провадженні про притягнення судді ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця, Велика Палата не може погодитися з тим, що у двадцяти вісьмох справах про адміністративні правопорушення, розпочатих у період з травня 2017 року по січень 2018 року, дії судді ОСОБА_2 з повернення для доопрацювання та належного оформлення протоколів про адміністративні правопорушення, а також забезпечення органом, який склав протокол про адміністративне правопорушення, організації доставлення осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, через те що такі особи не з`явилися до суду, які суддя з посиланням на норми КУпАП реалізувала шляхом винесення постанови про повернення, містять ознаки порушення, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIIІ, оскільки не встановлено істотних, значущих ознак обмеження (чи порушення) доступу до суду.

З аналізу фактичних обставин, які лягли в основу Спірного рішення, не вбачається дій судді, які би свідчили про ухвалення судових рішень усупереч чітким, однозначно зрозумілим процесуальним нормам, які прописують певну процесуальну унормовану послідовність розгляду справ про адміністративні правопорушення або, зокрема, забороняють чи обмежують можливість повернення протоколів про адміністративне правопорушення для дооформлення з причин, які як порушення поставлені за провину скаржниці. Або навпаки - дозволяли тлумачити й застосувати певні процесуальні норми у точній відповідності до закріпленої в них правомірної поведінки, реалізувати їх в межах судового розсуду.

Не простежуються зі Спірного рішення висновки про встановлення ВРП та її дисциплінарним органом власне явища порушення, тобто фактів, які потребують доведення. Натомість спостерігаються оцінні судження Ради та її дисциплінарного органу про незаконність та необґрунтованість постановлених суддею судових рішень, істинність яких (оцінних суджень) може бути сумнівною й проблематичною, оскільки вони виводилися і формувалися поза межами наданих ВРП функцій.

Звертає на себе увагу й та обставина, що дії судді ОСОБА_2 , які Третя ДП ВРП і сама Рада кваліфікували як дисциплінарний проступок, за фактичною і правовою природою подібні до складу (набору), часу виникнення, змісту та характеру обставин, що були використані для притягнення до дисциплінарної відповідальності за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIIІ іншого судді в іншому провадженні. На відміну від дій судді ОСОБА_2 , яка на спростування звинувачення у скоєнні дисциплінарного порушення навела аргументи подібні до тих, що висловив на свій захист інший суддя, Рада дії іншого судді визнала такими, що не мають ознак дисциплінарного порушення. Відтак напрошується припущення, що ВРП стосовно дій судді ОСОБА_2 проявила вибірковість, яка для цілей дисциплінарної відповідальності є неприпустимою.

28. Правильну оцінку дисциплінарного проступку, а отже, наявність в діях судді складу такого виду делікту належить проводити за сукупністю ознак цього діяння, які згідно із Законом № 1402-VIIІ про дисциплінарну відповідальність судді охоплюються поняттям складу правопорушення і визначають його як протиправне і таке, що тягне дисциплінарну відповідальність.

Кваліфікація діяння - це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад.

Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені та поставлені за провину суб`єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв`язок.

Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду.

29. Як згадано вище, судді ОСОБА_2 поставили за провину вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ. Обсяг та зміст порушення сформульований і раніше неодноразово називався. Набір фактів, які ВРП оцінила як дисциплінарний проступок, сторони не заперечують, хоча трактують їх кожен по-своєму. Велика Палата сприймає зміст цих обставин як даність.

30. За статтею 6 Конвенції кожному гарантується право на справедливий суд, що охоплює, з-поміж іншого, право на розгляд справи. Відповідне положення Конвенції не суперечить положенням статті 55 Конституції України, згідно з якими права і свободи людини захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Отож право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду й те, що її справа буде розглянута і вирішена судом. Умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізувати право на доступ до суду без будь-яких обмежень, перешкод чи труднощів. Можливість людини одержати судовий захист є провідним змістовим критерієм поняття доступу до правосуддя.

Якщо ж особа вчиняє правопорушення (кримінальне чи адміністративно-деліктне) і компетентні державні органи у зв`язку із цим втручаються в її приватне життя, обмежують чи позбавляють її свободи, застосовують заходи примусу чи інші механізми, які регламентовані правоохоронним нормами, то особа, до якої застосовані такі заходи чи обмеження, теж має право на доступ до суду.

Однак правова природа такого доступу має інші мету та призначення. В окресленій ситуації така особа не проявляє власну вільну волю на звернення до суду за захистом свого порушеного права (крім апеляційного чи касаційного оскарження судового рішення), але попри це потребує суду для захисту свого права від переслідування держави, її компетентних органів, посадових осіб, якщо останні, з погляду особи, діють протиправно. Такий доступ є гарантією захисту особи від протиправних (незаконних чи свавільних) дій органів, які порушили її свободу чи певні права.

У відносинах, які виникають у зв`язку з вчиненням протиправної поведінки, презюмується, що поведінка людини не є формою свободи, а є виявом свавілля. Протиправна поведінка - це поводження людини, направлене проти інтересів суспільства в цілому, окремих його груп, конкретних людей, яке контролюється її свідомістю і волею. У правовідносинах, які виникають у зв`язку з вчиненням діяння, що посягає на правопорядок, компетентний орган зобов`язаний діяти відповідно до закону і забезпечити особі можливість постати перед судом і довести, що особа, яка вчинила правопорушення, має понести юридичну відповідальність. Власне на компетентний орган покладається обов`язок діяти на підставі і в порядку, встановленому процесуальним законом, забезпечити і не порушувати право особи, стосовно якої розпочате провадження про вчинення адміністративного правопорушення, на судовий захист, очікувати, що якщо не будуть виконані вимоги процесуального закону, які регламентують порядок розгляду справи про вчинення адміністративного правопорушення, то можуть настати відповідні наслідки.

31. З аналізу змісту обставин порушення, яке поставили за провину ОСОБА_2 , можна визначити, що суддя ОСОБА_2 не обмежила доступ до суду і правосуддя будь-кого з фізичних осіб, зокрема, й автора дисциплінарної скарги, чи кожного, хто має право на судовий захист. За зовнішніми діями, які ВРП розцінила як порушення, очевидно, що суддя ОСОБА_2 наче обмежила доступ до суду посадових осіб правоохоронних органів, які розпочали двадцять вісім справ про адміністративні правопорушення, тим, що повернула всі протоколи для доопрацювання та належного оформлення, а також для доставлення до суду в день і час розгляду справи осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності.

Однак такого змісту дії не охоплюються поняттям обмеження доступу до правосуддя в розумінні підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, позаяк відповідальність за таке обмеження настає насамперед тоді, коли в доступі до правосуддя обмежуються фізичні чи юридичні особи.

Посилання в Спірному рішенні на те, що особи, які притягуються до відповідальності, та/чи окремі особи, які потерпіли від насильницьких дій правопорушників у сім`ї, фактично позбавлені доступу до суду, не можна визнати прийнятними, оскільки вони не змінюють характеру правовідносин, за якого виникає право на судовий захист і доступ до суду. В адміністративно-деліктних правовідносинах особи, які визнані потерпілими, вправі вимагати захисту від компетентних органів через притягнення винних осіб до відповідальності в порядку і на підставах, встановленому законом. Потерпілі особи в таких правовідносинах не можуть безпосередньо звертатися до суду й вимагати прямого захисту від протиправної поведінки особи, що спричинила їй фізичну, матеріальну чи іншого виду шкоду, обминаючи процедуру досудового провадження. Говорити про обмеження доступу цієї категорії осіб до суду можна тоді, коли вони реалізують своє право на подання апеляційної скарги, касаційної скарги чи іншого виду звернення за наслідками розгляду справи, які ініціюються за зверненнями у таких формах. У справі відносно судді ОСОБА_2 фактів відмови в доступі потерпілих осіб до правосуддя в описаних випадках немає.

32. Переглядаючи рішення ВРП, прийняте за результатами оскарження рішення її дисциплінарного органу про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в іншій справі (провадження № 11-3сап18), Велика Палата зробила висновок, за яким з огляду на закріплені у законі особливості статусу ВРП як колегіального, незалежного, конституційного органу державної влади та суддівського врядування, а також на ті завдання, які покладено на нього в силу такого статусу, визначення обсягу та характеру фактичних даних, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність дисциплінарного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, обрання виду і характеру стягнення за результатами дисциплінарного провадження щодо судді, у тому числі вирішення питання щодо його пропорційності, належить до виключної компетенції цього органу.

Крім цього, у своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до позиції ЄСПЛ за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості актів та дій органів державної влади, пов`язаних з реалізацією ними їх виключної компетенції, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.

33. У справі, яка переглядається, одним з основних аргументів скаржниці є відсутність мотивів, необхідних та достатніх для прийняття означеного висновку дисциплінарного органу. Зі змісту скарг випливає, що вона та її представник висловлюють незгоду з прийнятим рішенням з точки зору пропорційності застосованого відносно судді виду дисциплінарного стягнення.

Основні мотиви дисциплінарного органу ВРП, з якими погодилася Рада, щодо наявності у діях судді ОСОБА_2 складу поставленого їй в провину дисциплінарного проступку зводяться до системних порушень, які полягали у вигляді винесення суддею постанов у справах про адміністративні правопорушення, якими матеріали справ про адміністративні правопорушення повертались на доопрацювання та належне оформлення до органів, які їх склали, за відсутності правових підстав.

Суддя ОСОБА_2 не вважає, що такі дії, які проявились у вигляді винесення нею зазначених постанов, свідчать про незаконну відмову в доступі до правосуддя та безпідставне затягування розгляду справ, оскільки не порушують прав працівників Національної поліції та осіб, стосовно яких складались протоколи про адміністративні правопорушення, а лише спрямовані на вжиття нею заходів для надання особам, які притягуються до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення, можливості бути присутніми під час розгляду справи в суді.

34. У розумінні положень статті 106 Закону № 1402-VIII, зокрема й підпункту «а» пункту 1 частини першої цієї статті, дисциплінарний орган повинен встановити, які дії здійснив суддя в царині своєї діяльності, якою є сфера правосуддя; як процесуальний закон приписує діяти чи не діяти судді; які рішення має вчинити суддя, а на які встановлені обмеження чи заборона; чи діяв суддя відповідно до закону та відомих нормативних положень і якщо чинив усупереч, то через які причини, якими мотивами керувався. Встановлення кваліфікуючих фактичних обставин дисциплінарного правопорушення, вибір нормативних положень і зіставлення фактичних передумов дисциплінарного проступку з вимогами закону, що визначають процедуру здійснення судочинства, виявлення в діях судді невідповідності, відхилення, недотримання чи інших негативних поведінкових факторів, зовнішній вираз яких відображає ставлення свідомості та волі судді до суті та характеру цих дій і дає можливість визначити, чи вчиняв ці дії суддя умисно або через грубу недбалість, утворюють юридичну кваліфікацію фактичних взаємовідносин, формують обсяг та зміст (тіло) діяння. Встановлюються також ознаки, що характеризують діяння як дисциплінарний проступок, його негативні наслідки і причинний зв`язок між ними, надається юридична оцінка проступку.

Підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження передбачена умисна або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

Отже, зазначеною нормою конкретно визначено, що незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви) має або свідомо допускатися, або бути легковажною, або вчиненою внаслідок недбалості та повинна мати певні наслідки, зокрема такі, що унеможливили б реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвели б до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

Крім того, у наведеній нормі визначено, що вчинення суддею дій, передбачених підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 названого Закону, зумовлюють певні наслідки, зокрема унеможливлюють реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвели до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

35. За статтею 1 КУпАП завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно із частинами першою - третьою статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

За статтею 9 цього Кодексу адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді). Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій - п`ятій цієї статті (частини перша, друга статті 38 КУпАП).

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з приписами статей 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до положень статті 254 КУпАП основним документом, який фіксує юридичний факт адміністративного правопорушення, є протокол, вимоги до змісту якого встановлені статтею 256 цього Кодексу.

За статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

У разі якщо наведені вимоги до протоколу не дотримані й про це, зокрема, наголосив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 17 жовтня 2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративне правопорушення», суд може вмотивованою постановою повернути такий протокол для належного оформлення.

Завершальним етапом адміністративного розслідування при провадженні у справах про адміністративні правопорушення є направлення протоколу і всіх матеріалів розслідування на розгляд органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати відповідну категорію справ про адміністративні правопорушення (частина перша статті 257 КУпАП). Протокол надсилається у певний строк відповідному уповноваженому органу. Зі змісту частини першої статті 257 КУпАП видно, що термін, з настанням якого протокол про адміністративне правопорушення має бути переданий органу, уповноваженому на розгляд справи, не встановлений.

Статтею 278 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи вирішує такі питання: чи належить до його компетенції розгляд цієї справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

За частиною першою статтею 268 цього Кодексу особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи Повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи (стаття 2772).

Згідно із частиною другою цієї статті при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частиною першою статті 44, статтями 160, 173, 1732, частиною третьою статті 178, статтею 187 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов`язковою. У разі ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (Національною поліцією) піддано приводу.

Відповідно до частин першої, другої статті 277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частиною першою статті 44, статтями 173, 1732, 178, розглядаються протягом доби, статтею 160 - у триденний строк.

Згідно зі статтею 277-2 цього Кодексу повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк.

36. Зі змісту вказаних норм КУпАП випливає, що особи, уповноважені складати протокол про адміністративне правопорушення, на завершальному етапі адміністративного розслідування повинні відобразити в протоколі про адміністративне правопорушення всі відомості, що обов`язково мають бути закріплені в ньому для того, щоб він мав відповідну силу і щоб його не можна було заперечувати. Уповноважена особа повинна відмітити в протоколі про роз`яснення порушнику його прав та обов`язків, передбачених статтею 268 КУпАП, а також сповістити повісткою про час і місце розгляду справи.

Особи, уповноважені складати протокол про адміністративне правопорушення, зобов`язані дотримуватися положень КУпАП, які регламентують не тільки стадію адміністративного розслідування, але й положення загальної частини адміністративно-деліктного провадження у питаннях мети, завдання та принципів регулювання правовідносин, пов`язаних з адміністративною відповідальністю, строку накладення адміністративного стягнення, строків й порядку направлення справи для розгляду до уповноваженого органу і строків розгляду справи таким органом й, зокрема, судом, відносно якої за законом встановлені нетривалі часові рамки їхнього розгляду. Водночас уповноважений орган зобов`язаний сповістити особу, яка притягається до відповідальності, про день і час розгляду справи судом і сподіватися, що таким чином було вжито дієвих засобів для того, щоб особа порушника стала перед судом. Така особа повинна пам`ятати про строки розгляду окремих категорій справ, встановленні статтею 277 КУпАП.

Із системного аналізу положень статей 256, 257, 268, 277, 277-2 можна узагальнити, що якщо уповноважений орган належно і в строк сповістив особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, про день, місце і час судового розгляду справи, яка має бути розглянута судом упродовж доби чи трьох діб, але особа порушника не з`явилася в повідомлений їй день, час і місце судового розгляду, а суддя, який під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення перевірив, чи правильно складений протокол про адміністративне правопорушення, чи сповіщено особу про розгляд справи, виконав інші необхідні дії з тим, щоб під час розгляду справи було забезпечено виконання завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення та дотримано права особи, питання про притягнення до відповідальності якої розглядається, і водночас виявив, що не може його розглянути у встановлений законом строк та без порушення права останнього на участь у судовому розгляді справи, то в такому разі (за такої ситуації) виникає важкий й непростий вибір розв`язання конфлікту. З одного боку, потрібно вирішити, чи виконав уповноважений орган вимоги процесуального законодавства в частині забезпечення присутності порушника на судовому розгляді справи, а з другого - чи може провадитися розгляд справи за відсутності особи порушника, припускаючи, що останній належним чином був сповіщений про дату, час та місце судового розгляду, а його неявку на розгляд справи можна трактувати як своєрідний вияв згоди розглядати справу без нього.

Треба зазначити, що норми КУпАП, які встановлюють процедуру адміністративного розслідування і стадію розгляду справи уповноваженим органом (судом), не містять законодавчих положень, які б за окресленої правової ситуації передбачали можливість повертати справу про адміністративне правопорушення для дооформлення протоколу й належного виконання вимог статті 256 КУпАП у частині забезпечення присутності порушника в суді. Водночас немає й процесуальних норм, які б забороняли, зокрема, судді, який розглядає справу про адміністративне правопорушення, вимагати від уповноваженого органу виконати належним чином вимоги процесуального закону щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення і його реалізації таким чином, щоб можна було вирішити питання про винність особи у вчиненні адміністративного проступку з дотриманням строків розгляду і без порушення прав особи порушника чи осіб, які потерпіли від дій останнього. Принаймні чітких й однозначних положень, які б дозволяли чи забороняли повертати протоколи для забезпечення присутності порушника під час розгляду справи, процесуальне адміністративно-деліктне законодавство не містить.

Сформовані на підставі аналізу сталої судової практики рекомендації відповідної вищої судової інституції в окресленому сегменті адміністративно-деліктних правовідносин орієнтував суддів на можливість повернення протоколу уповноваженому органу, який його склав, для дооформлення шляхом винесення відповідних постанов.

37. Як згадувалося вище, у зв`язку з внесенням вказаних змін частиною другою статті 277 КУпАП розумілося, що справи про адміністративні правопорушення за окремими передбаченими в ній статтями розглядаються протягом доби. Водночас до КУпАП не було внесено системних змін, його норми не було узгоджено, оскільки разом з покладенням на суд обов`язку щодо розгляду справи протягом доби презюмувалось, що справу про адміністративне правопорушення має бути розглянуто за участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та що за відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані стосовно своєчасного її сповіщення про місце і час розгляду справи.

Але відсутність означеного законодавства виключає можливість покарання за його порушення, оскільки не може бути покарання за порушення неіснуючого порядку.

38. Зі змісту двадцяти восьми протоколів про адміністративні правопорушення, у яких ВРП побачила ознаки дисциплінарного проступку, випливає, що рішення про повернення протоколів про адміністративні правопорушення для дооформлення були мотивовані тим, що не з`явилася особа порушника на розгляд справи, присутність якого є обов`язковою, за їхньої відсутності судовий розгляд справи у встановлені законом строки здійснити неможливо, як і проблематично розглянути справу без участі особи порушника.

Постанови про повернення справи для дооформлення постановлялися невідкладно, без проявів тяганини. Вони хоч містять варіативні, по-різному поєднані посилання на норми КУпАП повернення протоколів, проте в основному опираються на однакову причину - незабезпечення дієвим, дозволеним законом способом присутності особи порушника на судовому розгляді справи.

У матеріалах справ немає відомостей, які б свідчили, що особи, які первинно з`явилися на судовий розгляд справи, уникнули відповідальності через протиправні дії судді.

39. Варто повідомити, що матеріалами дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_2 підтверджується та в скарзі судді на Спірне рішення не спростовується, що зазначені вище протоколи про адміністративні правопорушення були повернені суддею ОСОБА_2 для дооформлення з підстав, що безпосередньо і прямо не пов`язані з їхньою невідповідністю вимогам статті 256 КУпАП.

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (рішення у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 року, серія А, № 18, сторінки 17-18, пункти 35-36).

У рішенні від 29 липня 1998 року у справі «Омар проти Франції» (пункт 34) ЄСПЛ вказав, що право на судовий розгляд, одним з аспектів якого є право на доступ до правосуддя не є абсолютним, воно може бути обмежене певними обставинами, зокрема умовами прийнятності скарги. Водночас ці обмеження не повинні перешкоджати реалізації права особи таким чином або настільки, що буде порушена сама суть права. Обмеження повинні визначатись законною ціллю, а також повинен бути присутнім розумний баланс між засобами, що застосовуються, та метою, що переслідується (постанова у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 року, серія А, № 18, пункт 36).

Отже, якщо рішення надалі не перешкодило провадженню, тим більше, якщо його було прийнято з метою уникнення порушення права особи на захист, то воно не може підпадати під поняття такого, що становило відмову в доступі до правосуддя.

40. Велика Палата ще раз наголошує, що, вдавшись до перевірки змісту постанов та протоколів про адміністративні правопорушення, на підставі яких були постановлені акти судді, не ставила собі за мету оцінити законність і обґрунтованість постанов судді ОСОБА_2 . Це не є повноваженнями Великої Палати в рамках здійснення дисциплінарного контролю за діями судді.

Велика Палата не схвалює і не критикує дій компетентного органу, який склав протокол про адміністративне правопорушення, чи судді, яка з відомих причин повернула його на дооформлення для виконання вимог, передбачених статтею 256 КУпАП. Велика Палата не рекомендує і не орієнтує суддів на те, як слід правильно чинити під час виникнення складних питань, що стали предметом розгляду в цьому дисциплінарному провадженні.

Але попри це Велика Палата вважає, що аналіз змісту постанов судді та матеріалів справ, поведінкових зовнішніх ознак дій судді на час прийняття постанов про повернення для доопрацювання та належного оформлення протоколів про адміністративні правопорушення, а також забезпечення органом, який склав протокол про адміністративне правопорушення, організації доставлення осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, через те, що такі особи не з`явилися до суду, дає можливість виявити і визначити, чи містять дії судді протиправний вплив на умови та порядок здійснення адміністративно-деліктного провадження на стадії розгляду справи про адміністративне правопорушення судом, які регулюються відповідними процесуальними нормами права, настільки істотний і небезпечний, щоб дозволити дисциплінарному органу розцінити і кваліфікувати дії судді як дисциплінарне порушення та при цьому неявно, але фактично вдатися до власної оцінки законності судових рішень і таким чином перебрати на себе повноваження суду вищої інстанції.

41. В аспекті наведеного Велика Палата вважає, що конкретний зміст постанов судді ОСОБА_2 про безпідставне і за відсутності законних приводів повернення протоколів про адміністративні правопорушення для доопрацювання та належного оформлення, а також для доставлення до суду в день і час розгляду справи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у зіставленні з врегульованою послідовністю й порядком дій судді під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, що викладені вище, не дозволяє побачити в діях судді ознак поставленого їй за провину позбавлення осіб доступу до правосуддя з підстав, не передбачених законом, через грубу недбалість, наслідком чого є притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

42. Велика Палата вкотре хоче наголосити, що відсутність чітко встановленого законом порядку розгляду справ про адміністративне правопорушення або неузгодженість його елементів унеможливлює настання відповідальності судді за свободу суддівського розсуду, тобто можливість судді обирати (визначати) найбільш оптимальний варіант рішення (дії) з кількох юридично допустимих його (її) варіантів.

Крім того, у межах відповідного провадження особі має бути забезпечено можливість реалізувати гарантовані статтею 6 Конвенції права на захист цивільного права (у широкому тлумаченні цього поняття, яке застосовується ЄСПЛ), а також під час розгляду справи щодо висунутого проти неї обвинувачення з точки зору Конвенції (зокрема, у тих випадках, коли це правопорушення спричинило для особи покарання, яке за своїм характером і за ступенем суворості належить, як правило, до «кримінальної» сфери).

Також згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 1-34/2010 (пункти 4.1, 4.2) адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

43. У контексті викладеного слід визнати обґрунтованими доводи скарги щодо хибності висновку ВРП, що у випадку неявки особи, яка притягається до відповідальності, у судове засідання, суддя мав застосувати до цих осіб привід.

Відповідно до статті 268 КУпАП особу дійсно може бути піддано приводу органом внутрішніх справ (Національною поліцією), але тоді, коли є ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

44. Оскільки відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності, зокрема за умисну або внаслідок недбалості незаконну відмову в доступі до правосуддя, у тому числі незаконну відмову в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, Велика Палата дійшла висновку, що, приймаючи рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_2 , ВРП мала встановити факти/обставини, які беззаперечно свідчили б, що дії судді були спрямовані на незаконну відмову в доступі до правосуддя або вказували на неправомірні дії, внаслідок яких мала місце відмова, та що їх допущено умисно або внаслідок недбалості.

Водночас встановленим вище спростовується наявність таких обставин, а отже, і вказаний висновок Ради, оскільки він не ґрунтується на матеріалах дисциплінарної справи та не підтверджений відповідними фактами.

Крім того, слід враховувати, що у Висновку № 3 (2002) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності зазначено, що для того, щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим.

У пункті 5 Резолюції Європейської асоціації суддів стосовно ситуації в Україні в сфері дисциплінарної відповідальності суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) вказано, що відповідна дисциплінарна справа щодо судді може бути відкрита тільки у випадках, коли мала місце не гідна звання судді поведінка і її наслідки є такими серйозними і жахливими, що потребують накладання дисциплінарних стягнень.

45. З огляду на зазначене Велика Палата дійшла висновку, що у ВРП та її Дисциплінарної палати не було достатніх підстав для ствердження, що під час розгляду адміністративних матеріалів суддя ОСОБА_2 у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням обов`язків через несумлінне ставлення до них (недбалість) відмовила особі в доступі до правосуддя, тобто вчинила передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ дисциплінарний проступок, та що допущені суддею порушення є настільки значними за характером, способом вчинення і наслідками, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

46. За правилами частини третьої статті 52 Закону № 1798-VІІІ у випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, Рада розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно. Повторний розгляд справи здійснюється ВРП у пленарному складі у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

Під час повторного розгляду ВРП слід ретельніше дослідити питання щодо застосування до судді ОСОБА_2 дисциплінарної відповідальності з урахуванням принципу пропорційності та звернути увагу на ті недоліки кваліфікації дій судді, про які зазначено вище.

Крім того, задля уникнення появи виникнення сумнівів щодо проявів вибірковості ВРП також слід надати оцінку протилежному за наслідками її рішенню, ухваленому за результатами розгляду скарги іншого судді на рішення Третьої ДП ВРП, за схожих фактичних обставин (рішення ВРП від 26 липня 2018 року № 2426/0/15-18 «Про скасування рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 30 травня 2018 року № 1555/3дп/15-18 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Козелецького районного суду Чернігівської області ОСОБА_5 та закриття дисциплінарного провадження»).

З огляду на встановлені обставини Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність передбаченої пунктом 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VІІІ підстави для скасування Спірного рішення ВРП.

Керуючись статтями 243, 266, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_2 на рішення Вищої ради правосуддя від 24 жовтня 2019 року № 2813/0/15-19, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 20 лютого 2019 року № 507/3дп/15-19, задовольнити.

Рішення Вищої ради правосуддя від 24 жовтня 2019 року № 2813/0/15-19 скасувати.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді : Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

В . В. Британчук К. М. Пільков

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

І. В. Григор`єва Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко

О. С. Золотніков І. В. Ткач

Л. Й. Катеринчук С. В. Штелик

Г . Р. Крет

Джерело: ЄДРСР 95509416

ANTIRAID · March 20, 2021

Це наша справа і вона дуже важлива для суддів, які розглядають протоколи про адмінправопорушення. Велика палата хоча і послалась на те, що вона не встановила належний порядок розгляду таких справ, але зробила дуже важливі висновки.

Зокрема суд зазначив, що із системного аналізу положень статей 256, 257, 268, 277, 277-2 можна узагальнити, що якщо уповноважений орган належно і в строк сповістив особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, про день, місце і час судового розгляду справи, яка має бути розглянута судом упродовж доби чи трьох діб, але особа порушника не з`явилася в повідомлений їй день, час і місце судового розгляду, а суддя, який під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення перевірив, чи правильно складений протокол про адміністративне правопорушення, чи сповіщено особу про розгляд справи, виконав інші необхідні дії з тим, щоб під час розгляду справи було забезпечено виконання завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення та дотримано права особи, питання про притягнення до відповідальності якої розглядається, і водночас виявив, що не може його розглянути у встановлений законом строк та без порушення права останнього на участь у судовому розгляді справи, то в такому разі (за такої ситуації) виникає важкий й непростий вибір розв`язання конфлікту. З одного боку, потрібно вирішити, чи виконав уповноважений орган вимоги процесуального законодавства в частині забезпечення присутності порушника на судовому розгляді справи, а з другого - чи може провадитися розгляд справи за відсутності особи порушника, припускаючи, що останній належним чином був сповіщений про дату, час та місце судового розгляду, а його неявку на розгляд справи можна трактувати як своєрідний вияв згоди розглядати справу без нього.