Постанова ШААС про доведеність вини НБУ у втраті вкладниками банку Хрещатик своїх заощаджень та можливості оскарження бездіяльності НБУ вкладником


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/13307/16 Судді першої інстанції: Донець В.А.

Костенко Д.А., Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі - Закревській І.Л.,

розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України на проголошене о 12 годині 34 хвилині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року, повний текст якого складено 04 грудня 2020 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», про визнання протиправною бездіяльності, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - Відповідач, НБ України), третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - Третя особа, ПАТ «КБ «Хрещатик»), про визнання протиправною бездіяльності НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасного рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «КБ «Хрещатик».

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи рішенням суду у справі №826/15685/16, яке набрало законної сили, встановлено факт протиправної бездіяльності НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», а відтак повторне визнання протиправною бездіяльності Відповідача у справі №826/13307/16 не відновить порушене право ОСОБА_1 на повернення коштів. Крім того, суд підкреслив, що Позивач не належить до кола осіб, які вправі оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність Національного банку України.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити його у мотивувальній частині з підстав, що суд необґрунтовано врахував обставини, встановлені у справі №826/15685/16, оскільки матеріалами справи підтверджується вчинення НБ України всіх необхідних дій, спрямованих на забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», у той час як ОСОБА_1 не належить до кола осіб, які вправі звертатися до суду із вказаним позовом.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційні скарги та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.02.2021 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. В обґрунтування своїх доводів наголошує на правильності висновків суду щодо суті спору, заснованих на рішенні у справі №826/15685/16. Крім того, підкреслює на помилковості позиції Апелянта щодо відсутності у ОСОБА_1 як вкладника ПАТ «КБ «Хрещатик» права на звернення до суду із вказаним позовом.

У межах встановлених судом строків відзиву на апеляційні скарги від інших учасників справи не надійшло.

У судовому засіданні представник Відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю.

Представники Позивача наполягали на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Третя особа, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибула.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 укладено ряд договорів банківського вкладу, а саме:

- договір від 11.06.2015 року №45D-602915 банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів, відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 кошти в сумі 1.000.000,00 грн. на термін з 11.06.2015 року по 10.07.2016 року (т. 1 а.с. 10-16);

- договір від 14.08.2015 року №45D-616336 банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті, відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 кошти в сумі 40.000,00 грн. на термін з 14.08.2015 року по 18.08.2016 року (т. 1 а.с. 17-23);

- договір від 28.08.2015 року №45D-618093 банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті зі щомісячною сплатою процентів (370 днів), відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 кошти в сумі 40.000,00 грн. на термін з 28.08.2015 року по 01.09.2016 року (т. 1 а.с. 24-30);

- договір від 01.10.2015 року №45D-626003 банківського вкладу "Осінній оксамит" в національній валюті зі щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (13 місяців), відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_4 кошти в сумі 16.272,09 грн. на термін з 01.10.2015 року по 01.11.2016 року (т. 1 а.с. 31-41);

- договір від 19.11.2015 року №45D-639993 банківського вкладу «Осінній оксамит» в доларах США із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (13 місяців), відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_5 кошти в сумі 59.803,51 дол. США. на термін з 19.11.2015 року по 19.12.2016 року (т. 1 а.с. 42-49).

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що постановою Правління Національного банку України від 04.04.2016 року №231/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії проблемних» віднесено ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії проблемних строком до 180 днів, установлено для ПАТ «КБ «Хрещатик» обмеження в його діяльності, зобов`язано ПАТ «КБ «Хрещатик» надсилати до Департаменту банківського накладу повідомлення про стан виконання запланованих заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення ним своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства (т. 1 а.с. 120).

05.04.2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» (т. 1 а.с. 111), на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.04.2016 року №463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з цим рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05.04.2016 року до 04.05.2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку І.І. строком на один місяць з 05.04.2016 року до 04.05.2016 року включно.

Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.04.2016 року №560 продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з 05.05.2016 року до 04.06.2016 року включно. Цим рішенням продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в «Комерційний банк «Хрещатик» Костенка І.І. з 05.05.2016 року до 04.06.2016 року включно.

У подальшому, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02.06.2016 року №46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» (т. 1 а.с. 107) виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03.06.2016 року №913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно із цим рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з 06.06.2016 року по 05.06.2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «Хрещатик», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ОСОБА_2 .

На офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб оприлюднено інформацію про те, що в зв`язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 03.06.2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку», Фонд з 09.06.2016 розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, Фондом гарантування вкладів фізичним осіб було здійснено виплату ОСОБА_1 кошти в сумі 200.000,00 грн. в межах гарантованої суми відшкодування за вкладами, а також включено Позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик».

На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 24.05.2018 року №1452 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» строком на два роки з 06.06.2018 року до 05.06.2020 року включно.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 67, 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 8 Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків», а також врахувавши висновки, викладені у рішенні суду у справі №826/15685/16, прийшов до висновку, що протиправна бездіяльність НБ України у межах заявлених позовних вимог вже була визнана іншим рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому рішення у цій справі не зумовить поновлення порушених прав ОСОБА_1 , яка до того ж не вправі оскаржувати бездіяльність НБ України в силу приписів ч. 1 ст. 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. ч. 1, 3 ст. 6, ч. ч. 2, 3 ст. 55 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України, Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк України здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України, Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів.

Згідно ст. 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон про банки) зазначений Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Із змісту статті 67 Закону про банки випливає, що Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, однією з функцій Національного банку України є сприяння стабільності банківської системи для чого регулятор наділений повноваженнями здійснювати контроль за діяльністю банків, зокрема, для запобігання порушенню інтересів вкладників внаслідок неналежної діяльності банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону про банки Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв: банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п`ять і більше разів та/або; значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів (пункт 1); банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п`ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк (пункт 2); системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму (пункт 3); банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п`ять і більше разів; щодекади - два і більше разів (пункт 4); обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України (пункт 4-1); банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (пункт 5); систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку у тому числі щодо операцій із пов`язаними з банком особами (пункт 6).

У свою чергу, приписами ч. 6 ст. 75 Закону про банки передбачено, що проблемний банк у строк до 180 днів зобов`язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. Проблемний банк зобов`язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів. Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Національний банк України зобов`язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Таким чином, банку надається до 180 днів для приведення своєї діяльності у відповідність з вимогами законодавства, протягом семи днів банк має повідомити Національний банк України про заходи, які вживатимуться для приведення діяльності у відповідність із вимогами законодавства, Національний банк України приймає рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до ст. 76 Закону про банки Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;

3) невиконання банком протягом п`яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних;

5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов`язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов`язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов`язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами;

6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку.

Із змісту листа Національного банку України «Про результати інспекційної перевірки» від 17.09.2014 року №42-011/52329/65, який адресовано ПАТ «КБ «Хрещатик» (т. 1 а.с. 146-229), вбачається, що за результатами здійснення НБ України планової інспекційної перевірки ПАТ «КБ «Хрещатик» за період діяльності з 01.03.2011 року по 01.05.2014 року було встановлено високий рівень кредитного та валютного ризиків, а також недостатній рівень внутрішнього контролю за окремими напрямками роботи.

Результати інспектування ПАТ «КБ «Хрещатик» свідчать: (1) про високий рівень кредитного ризику, з огляду на: значну частку негативно класифікованих активів; наявність концентрації в кредитному портфелі; недостатню якість забезпечення; значного валютного ризику; незадовільної якості нарахованих доходів; (2) розмір регулятивного капіталу недостатній для дотримання економічного нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2), нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3), нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до зобов`язань банку (Н3-1), нормативу Н7 та нормативу великих кредитних ризиків (Н8); (3) чистий операційний дохід має від`ємне значення, що свідчить про неефективність операційної діяльності банку.

Також відповідно до результатів комплексного інспектування, яке проведено Національним банком України станом на 01.05.2014 року, за період діяльності ПАТ «КБ «Хрещатик» з 01.03.2011 року по 01.05.2014 року, встановлено загальну оцінку за рейтинговою системою CAMELS як « 4», в тому числі за компонентами: «Капітал» (C) - « 4»; «Активи» (A) - « 4»; «Менеджмент» (M) - « 4»; «Надходження» (E) - « 4»; «Ліквідність» (L) - « 3»; «Чутливість до ринкових ризиків» (S) - « 3».

Рейтингова оцінка достатності капіталу « 4» свідчить про те, що банк має значні проблеми, які призвели до того, що капітал неспроможний захистити банк від ризиків, пов`язаних з його операціями, має значні збитки від кредитних операцій та/або від операцій з цінними паперами, та/або валютних операцій, та/або його витрати значно перевищують доходи і мають тенденцію до зростання, банк має високий рівень негативно класифікованих активів. Банк може дотримуватися (за результатами безвиїзного нагляду) або не дотримуватися нормативів капіталу, але за результатами інспекційної перевірки очевидно те, що його капітал недостатній для покриття ризиків за активними операціями. Якщо керівництво та/або акціонери не зможуть вжити негайних заходів для виправлення недоліків і порушень, то банк може стати неплатоспроможним у найближчому майбутньому. Банк з рейтинговою оцінкою достатності капіталу « 4» потребує суворого контролю служби банківського нагляду щодо вжиття керівництвом та/або акціонерами банку відповідних заходів для покращання якості активів і підвищення рівня достатності капіталу.

Рейтингова оцінка якості активів « 4» свідчить про те, що банк має значні недоліки в діяльності, які можуть призвести до суттєвого погіршення стану капіталу банку та його неплатоспроможності, якщо їх негайно не виправити. Активи банку з рейтинговою оцінкою якості активів « 4» мають одну або кілька з таких характеристик: обсяг нестандартних активів (у тому числі кредитів, крім класифікованих «під контролем») за результатами інспекційної перевірки продовжує зростати, призводить до зменшення регулятивного капіталу та може призвести до неплатоспроможності, якщо не вжити негайних заходів щодо виправлення ситуації; обсяг активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи наближається до граничного значення (співвідношення між обсягом негативно класифікованих активів з урахуванням резервів під ці активи та сукупними активами менше ніж 60 відсотків); обсяг нестандартних кредитів (особливо кредитів з негативною класифікацією) значно перевищує резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і становить загрозу капіталу; інші активи становлять загрозу втрати капіталу і можуть призвести до неплатоспроможності банку. Служба банківського нагляду має приділяти особливу увагу такому банку для того, щоб забезпечити негайні заходи щодо виправлення недоліків з боку його керівництва.

Рейтингова оцінка менеджменту « 4» свідчить про те, що банк має значні недоліки, пов`язані з більшістю факторів. Потрібні рішучі дії служби банківського нагляду, що спрямуватимуться на те, щоб керівництво банку негайно вжило заходів щодо усунення проблем. Національний банк або спостережна рада банку повинні розглянути заходи щодо повного або часткового відсторонення голови, його заступників та/або членів правління (ради директорів), головного бухгалтера та/або його заступників від обійманих посад. Рейтингова оцінка менеджменту « 4» встановлюється в разі виявлення значних зловживань у практиці кредитування інсайдерів, інвестиційній діяльності, недотримання облікової та процентної політики, ігнорування вимог Національного банку, у тому числі з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, якщо дії або бездіяльність керівництва завдали такої шкоди фінансовому стану банку, що він опинився під загрозою неплатоспроможності, та/або призвели до звинувачення банку в сприянні легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Банк з рейтинговою оцінкою надходжень « 4» має дуже великі проблеми з надходженнями. Банк може мати прибуток, однак недостатній для підтримки на потрібному рівні резервів під активні операції та забезпечення зростання рівня регулятивного капіталу відповідно до нормативних вимог, також значна питома вага витрат може бути, наприклад, за обслуговування субординованого боргу. Без негайних виправних заходів витрати (збитки) банку можуть зрости настільки, що це загрожуватиме його платоспроможності. За таких умов керівництво банку має вжити негайних заходів для підвищення та оптимізації рівня доходів, посилення контролю за витратами. Також потрібні рішучі дії служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунути керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів (крім зростання обсягу активів, що пов`язане зі збільшенням статутного капіталу).

Рейтингова оцінка ліквідності « 3» свідчить про те, що банк має суттєві недоліки, пов`язані з одним або кількома факторами. Підхід керівництва банку з рейтинговою оцінкою ліквідності « 3» до управління ліквідністю спрощений і це призводить до того, що в банку часто виникають проблеми з ліквідністю, а також простежується регулярна залежність від міжбанківських кредитів, крім того, в банку обмежені можливості щодо активних операцій - швидкого їх продажу, а щодо пасивних операцій - швидкого залучення нових джерел фінансування. Керівництво банку повинно негайно звернути належну увагу на негативні тенденції та вжити заходів щодо виправлення недоліків для того, щоб банк не втратив здатності виконувати свої поточні зобов`язання. Для цього потрібні відповідні дії служби банківського нагляду.

Банк з рейтинговою оцінкою чутливості до ринкового ризику « 3» має неприйнятний рівень ринкового ризику, керівництво демонструє відсутність досвіду або знань і розуміння щодо визначення, вимірювання, здійснення моніторингу і контролю ринкових ризиків. Рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику « 3» означає, що примітивний підхід керівництва до управління ринковим ризиком призводить до частого перевищення лімітів (обмежень) та до отримання збитків за окремими операціями. Унаслідок відсутності досконалих (ефективних) процесів управління ринковим ризиком виникають негативні тенденції в операціях, що пов`язані з ринковим ризиком, а також сумніви щодо здатності керівництва негайно вирішити ці проблеми з метою запобігання впливу надмірного ринкового ризику на надходження або на економічну вартість капіталу. Тому потрібний посилений контроль з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку.

Загалом, за системою оцінки CAMELS, комплексна рейтингова оцінка « 4» або « 5» свідчить про те, що банки, мають серйозні проблеми, потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки свідчать про те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду.

Викладене, у свою чергу, свідчить про наявність ще у 2014 році встановлених за результатами інспектування достатньо вагомих фінансових проблем у ПАТ «КБ «Хрещатик», які потребували негайного вжиття НБ України заходів щодо їх усунення та виправлення недоліків у діяльності банку, стабілізації його фінансового стану.

Водночас, як вірно підкреслено судом першої інстанції, питання визнання протиправною бездіяльності НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «КБ «Хрещатик» було предметом судового розгляду та обставини такої протиправної бездіяльності Відповідача встановлена у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2017 року у справі №826/15685/16 за позовом до Національного банку України, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.12.2017 року та ухвалою Верховного Суду від 27.02.2018 року про відмову у задоволенні заяви НБ України про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.12.2017 року.

Всупереч доводів Апелянта, аналіз змісту указаних судових рішень свідчить, що під час розгляду справи №826/15685/16 судами надавалась оцінка діям/бездіяльності Національного банку України при здійсненні функції державного нагляду щодо ПАТ «КБ«Хрещатик».

Так, в ухвалі від 07.12.2017 року у справі №826/15685/16 суд касаційної інстанції зазначив: «зважаючи на встановлені під час інспектування численні порушення, допущені ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», необхідність негайних конкретних дій служби банківського нагляду, потребу посиленого контролю з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку, необхідність рішучих дій служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, беручи до уваги надання законом відповідачу широкого спектру інструментів (заходів) впливу (реагування), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Національним банком України було допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття протягом розумного строку адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» на підставі проведеного інспектування ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року та встановленої відповідачем рейтингової оцінки CAMELS. І що така бездіяльність не узгоджується із приписами статті 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та суперечить головній меті банківського регулювання і нагляду щодо безпеки та фінансової стабільності банківської системи і захисту інтересів вкладників і кредиторів.»

У свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що позовні вимоги у цій справі повністю тотожні справі №826/15685/16.

Положеннями статті 2 КАС України у редакції, чинній на момент звернення до суду із вказаним позовом, було встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 6 КАС України (у цій же редакції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Аналогічні положення викладені і в чинній редакції КАС України.

Тобто, одним з головних завдань адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, у справі, що є предметом апеляційного перегляду, ОСОБА_1 наголошує, що позов подано нею у зв`язку з неможливістю повернення належних останній грошових коштів, які перебували на відповідних депозитних рахунках у ПАТ «КБ «Хрещатик». І, на думку Позивача, задоволення зазначеного позову допоможе відновити його порушене право на володіння майном (коштами).

Проте, Окружний адміністративний суд міста Києва обґрунтовано звернув увагу, що у справі №826/15685/16 суд визнав протиправною бездіяльність НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів всіх вкладників і кредиторів Публічного акціонерного товариства «КБ «Хрещатик» (очевидно, у тому числі Позивача) щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках зазначеного банку.

Відтак повторне визнання бездіяльності НБ України (навіть з посиланням на преюдиційне судове рішення) жодним чином не відновить порушене право Позивача на повернення коштів.

Аналогічну позицію щодо тотожних правовідносин висловлено Верховним Судом у постанові від 02.10.2019 року у справі №826/9802/17. У зв`язку з чим посилання Апелянта на неможливість врахування при вирішенні цього спору обставин, встановлених у рішенні суду у справі №826/15685/16, є помилковим.

З приводу посилання Відповідача в апеляційній скарзі на те, що Позивач не має права на звернення до суду із вказаним позовом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону про банки у редакції, яка була чинною станом на час розгляду і вирішення цієї справи судом першої інстанції, банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб.

Отже, висновок суду першої інстанції, зроблений за існуючого станом на час прийняття рішення у справі правового регулювання, про неналежність Позивача до осіб, визначених ч. 1 ст. 79 Закону про банки, є обґрунтованим.

Разом з тим, як вірно підкреслено ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, рішенням Конституційного Суду України від 24.06.2020 року №6-р(II)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення частини першої статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III зі змінами, а саме «які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України».

Відтак, з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, а також Кодексу адміністративного судочинства України та за чинного правового регулювання Позивач, як вкладник ліквідованого ПАТ «КБ «Хрещатик», належить до кола осіб, які вправі оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність НБ України у розумінні чинних приписів ч. 1 ст. 79 Закону про банки.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Національного банку України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель

Повний текст постанови складено « 10» лютого 2021 року.

Джерело: ЄДРСР 94769647

Link to post
Share on other sites

Це наша справа. Судом встановлено факт протиправної бездіяльності НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», а відтак повторне визнання протиправною бездіяльності Відповідача у справі №826/13307/16 не відновить порушене право ОСОБА_1 на повернення коштів.

Разом з тим, як вірно підкреслено ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, рішенням Конституційного Суду України від 24.06.2020 року №6-р(II)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення частини першої статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III зі змінами, а саме «які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України».

Відтак, з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, а також Кодексу адміністративного судочинства України та за чинного правового регулювання Позивач, як вкладник ліквідованого ПАТ «КБ «Хрещатик», належить до кола осіб, які вправі оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність НБ України у розумінні чинних приписів ч. 1 ст. 79 Закону про банки.

Link to post
Share on other sites
  • ANTIRAID changed the title to Постанова ШААС про доведеність вини НБУ у втраті вкладниками банку Хрещатик своїх заощаджень та можливості оскарження бездіяльності НБУ вкладником

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      16 лютого 2021 року
      м. Київ
      Справа № 911/3411/14
      Провадження № 12-39гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» (далі - ТОВ «Правнича консалтингова група», ТОВ відповідно) та Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (далі - ДП «Укрспирт») на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року (головуючий Алданова С. О., судді Мартюк А. І., Зубець Л. П.) у справі № 911/3411/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), заміненого ухвалою Господарського суду Київської області від 17 березня 2015 року на ТОВ «Правнича консалтингова група», яке замінено постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року на ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» (далі - ТОВ «ФК «Геліос»), до ДП «Укрспирт» про стягнення боргу.
      1. Узагальнені обставини справи та зміст клопотання про заміну сторони
      1.1. У 2014 році ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ДП «Укрспирт» про стягнення заборгованості.
      1.2. На обґрунтування позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» зазначило про неналежне виконання ДП «Укрспирт» своїх зобов`язань за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1.
      1.3. Господарський суд Київської області рішенням від 30 вересня 2014 року позов задовольнив частково: стягнув з ДП «Укрспирт» на користь ПАТ «Дельта Банк» 54 156 500,00 грн заборгованості за кредитом, 2 198 902,26 грн заборгованості за процентами, 32 652,19 грн пені, 390 000,00 грн штрафу, а також 73 080,00 грн судового збору.
      1.4. Київський апеляційний господарський суд постановою від 19 листопада 2014 року рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року змінив у частині стягнення суми штрафу та виклав його резолютивну частину в такій редакції: «Позов ПАТ «Дельта Банк» задовольнити частково. Стягнути з ДП «Укрспирт» на користь ПАТ «Дельта Банк» 54 156 500,00 грн заборгованості за кредитом, 2 198 902,26 грн заборгованості за процентами, 32 652,19 грн пені, 162 469,50 грн штрафу та 73 080,00 грн судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині позову відмовити.».
      1.5. 25 листопада 2014 року Господарський суд Київської області на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року видав накази.
      1.6. Господарський суд Київської області ухвалою від 17 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» замінив позивача (стягувача) у цій справі - ПАТ «Дельта Банк» на його процесуального правонаступника -ТОВ «Правнича консалтингова група» на підставі: договору від 12 вересня 2014 року б/н про відступлення права вимоги, укладеного ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент», за яким останньому відступається право вимоги належного виконання зобов`язань ДП «Укрспирт» за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 на загальну суму вимог у розмірі 58 129 854,99 грн; договору від 12 лютого 2015 року № 8/2-VP про відступлення права вимоги, укладеного ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» та ТОВ «Правнича консалтингова група», за яким перше товариство відступає другому право вимоги належного виконання зобов`язань ДП «Укрспирт» за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 на загальну суму вимог у розмірі 53 741 706,99 грн.
      1.7. Державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України постановою від 22 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» відкрив виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданого 25 листопада 2014 року.
      1.8. 22 червня 2015 року виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданого 25 листопада 2014 року, було закрито на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв`язку з виконанням рішення суду) відповідно до постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 22 червня 2015 року.
      1.9. 26 грудня 2019 року ТОВ «ФК «Геліос» подало до Господарського суду Київської області заяву № 261219/8 про заміну сторони позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14, у якій просило:
      - замінити позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»;
      - замінити позивача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» у справі № 911/3411/14;
      - замінити стягувача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» за виконавчим документом, виданим на виконання рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року у справі № 911/3411/14.
      1.10. У поданій заяві ТОВ «ФК «Геліос» зазначило, що Київський апеляційний господарський суд постановою від 9 серпня 2018 року у справі № 910/4123/16, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду від 27 листопада 2018 року, визнав недійсним договір про відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року, укладений ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент». У зв`язку із цим первісний кредитор (ПАТ «Дельта Банк»), який вчинив правочин відступлення прав вимоги новому кредитору, що згодом визнаний недійсним, не міг обґрунтовувати процесуальну можливість переходу прав вимоги до нового кредитора з посиланням на недійсний правочин. Аналогічно - новий кредитор не міг відступити третій особі права, яких він не набув.
      1.11. Також заявник зазначив, що за результатами відкритих електронних торгів, що були оформлені протоколом від 14 серпня 2019 року № UKR-2019-03, ТОВ «ФК «Геліос» стало переможцем та уклало з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26 вересня 2019 року (договір відступлення), згідно з додатком № 1 до якого останній відступив ТОВ «ФК «Геліос» право вимоги за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1.
      1.12. Враховуючи зазначені обставини, заявник стверджував, що єдиним законним кредитором і правонаступником ПАТ «Дельта Банк» у правовідносинах, які стосуються договору кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1, є ТОВ «ФК «Геліос», тому просив суд замінити у справі та за виконавчим документом позивача (стягувача) з ТОВ «Правнича консалтингова група» та ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос».
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд Київської області ухвалою від 21 січня 2020 року заяву ТОВ «ФК «Геліос» про заміну сторони позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 залишив без задоволення, зазначивши, що така заява є передчасною, адже на цей час єдиним повноважним позивачем (стягувачем) у справі є лише ТОВ «Правнича консалтингова група». Процесуальна заміна позивача (стягувача) у цій справі є неможливою за наявності ухвали від 17 березня 2015 року про заміну позивача (стягувача), яка є чинною. Відтак для задоволення заяви та заміни сторони позивача (стягувача) з ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос» господарському суду необхідно здійснити переоцінку обставин, які вже були досліджені при здійсненні правонаступництва за ухвалою від 17 березня 2015 року; переоцінка обставин, встановлених судовим рішенням, яке набуло законної сили, не належить до компетенції суду першої інстанції, за винятком випадків перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
      2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 17 березня 2020 року ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року скасував; заяву ТОВ «ФК «Геліос» про заміну сторони позивача (стягувача) у цій справі задовольнив частково; замінив позивача (стягувача) - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»; у частині заміни позивача (стягувача) - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» відмовив. Апеляційний суд вказав на те, що ПАТ «Дельта Банк» вибув з правовідносин, у яких виник спір, шляхом укладення відповідного договору, водночас матеріалами справи підтверджено факт набуття ТОВ «ФК «Геліос» прав кредитора за кредитним договором від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 згідно з договором купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав, презумпція правомірності якого не спростована, а також вибуття сторони з матеріального правовідношення за наслідками недійсності договору відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року. Зазначив, що згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги, купівля-продаж права вимоги) є різновидом правонаступництва. При цьому заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу, незалежно від наслідків виконання рішення суду. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження». Така правова позиція викладена у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц.
      3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводів інших учасників справи
      3.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року, ТОВ «Правнича консалтингова група» та ДП «Укрспирт» звернулися з касаційними скаргами до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у яких просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року.
      3.2. Касаційні скарги обґрунтовані тим, що апеляційний господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють правові наслідки недійсності правочину, та порушив норми процесуального права, що регулюють підстави процесуального правонаступництва, а також порядок заміни сторони у справі. Крім того, скаржники зазначають, що у цій справі завершені всі передбачені процесуальним законодавством стадії господарського процесу, а її учасники реалізували всі процесуальні права та виконали процесуальні обов`язки, передбачені процесуальним законодавством.
      3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Геліос» просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін. ТОВ «ФК «Геліос» зазначає, що ТОВ «Правнича консалтингова група» вибуло з правовідносин, що стосуються зобов`язань сторін за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1, оскільки правочин щодо відступлення права вимоги за вказаним договором був визнаний недійсним, а відтак не створив жодних правових наслідків для зазначеного товариства, натомість на місце останнього у спірних правовідносинах стало ТОВ «ФК «Геліос», яке придбало відповідне право вимоги в межах конкурентної процедури, передбаченої законом. Крім того, ТОВ «ФК «Геліос» указує, що заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з виконанням судового рішення.
      4. Надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 5 червня 2020 року справу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вважаючи за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц.
      4.2. Так, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що по своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваних ухвал) за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник). Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. З огляду на викладене заміна сторони можлива і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням.
      4.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду висловив намір відступити від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13?ц, зазначивши, що виконання рішення суду та закриття у зв`язку із цим виконавчого провадження виключає можливість заміни сторони у справі та не відповідатиме принципу правової визначеності.
      4.4. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, справа № 911/3411/14 була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.
      5. Клопотання, що надійшли на розгляд Великої Палати Верховного Суду, та результати їх розгляду
      5.1. Від ТОВ «Правнича консалтингова група» надійшло клопотання, в якому товариство просить врахувати обставини розгляду Північним апеляційним господарським судом справи № 910/745/20 за позовом ДП «Укрспирт» до АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Геліос» про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу права вимоги та майнових прав від 26 вересня 2019 року № 1962/К в частині відступлення права вимоги за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/10, за наслідком укладання якого ТОВ «ФК «Геліос» обґрунтовує свою заяву про заміну сторони у цій справі, та зупинити провадження у справі № 911/3411/14 до завершення розгляду Північним апеляційним господарським судом справи № 910/745/20.
      5.2.Велика Палата Верховного Суду відзначає, що, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      5.3. З огляду на наведене у задоволенні клопотання про врахування нових обставин або зупинення провадження у справі до вирішення питання про визнання правочину недійсним слід відмовити, позаяк ці обставини не можуть бути враховані судом касаційної інстанції на цій стадії розгляду.
      5.4. Крім того, ТОВ «Правнича консалтингова група» просило здійснити розгляд клопотання та справи в цілому в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
      5.5. Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною п`ятою цієї ж статті встановлено, що перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.
      5.6. За частиною шостою цієї ж статті з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п`ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
      5.7. Враховуючи те, що Верховний Суд відповідно до статті 306 ГПК України має обмежені процесуальні строки розгляду касаційної скарги, заявник оскаржує постанову суду апеляційної інстанції, яка прийнята внаслідок перегляду ухвали, яка не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи, а також те, що у клопотанні відсутні доводи, що дають підстави для висновку про необхідність розгляду вказаної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, - у задоволенні клопотання також необхідно відмовити.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      Щодо заміни сторони виконавчого провадження
      6.1. Відповідно до частини першої статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
      6.2. У виконавчому провадженні заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі статті 334 ГПК України, а саме: у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.
      6.3. Положення про процесуальне правонаступництво та про заміну сторони виконавчого провадження, які наведені у Цивільному процесуальному кодексі України (статті 55 та 442 цього Кодексу відповідно) та застосовувалися Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц, не відрізняються за своїм змістом від приписів ГПК України і передбачають підстави та умови заміни особи у правовідносинах, у яких виник спір, та наслідки вибуття однієї із сторін виконавчого провадження.
      6.4. Також відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
      6.5. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження визначається як завершальна стадія судового провадження. Таке розуміння виконавчого провадження відповідає практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так у пункті 15 рішення ЄСПЛ у справі «Моргуненко проти України» від 6 вересня 2007 року (заява № 43382/02) вказується таке: «Суд зазначає, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження (див. «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Itali) (no. 1) [GC], no. 36813/97, п. 197). Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. «Естіма Джордж проти Португалії» (Estima Jorge v. Portugal), рішення від 21 квітня 1998 року, Report of Judgments and Decisions 1998-II, п. 35, та, з нових джерел, «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovakia), N 2132/02, пп. 24-27, 13 червня 2006 року).».
      6.6. Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.
      6.7. Пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
      6.8. Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини друга та третя статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).
      6.9. Наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац другий частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»).
      6.10. Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону № 1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
      6.11. Водночас після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як в межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв`язку із судовим контролем за виконанням рішення суду.
      6.12. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження у учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів.
      6.13. Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов`язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду.
      6.14. Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво.
      6.15. Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.
      6.16. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц про те, що заміна сторони правонаступником можлива і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням.
      6.17. З аналізу наведеного можна зробити висновок про те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Відтак заміна у разі вибуття сторони виконавчого провадження правонаступником (стаття 334 ГПК України) має відбуватись з одночасною заміною правонаступником відповідного учасника справи (стаття 52 ГПК України). Відповідний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 916/16/17 (пункт 73).
      6.18. У постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 916/16/17 Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання заміни сторони виконавчого провадження, також зазначила про те, що на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу, з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України (пункти 74 та 75 зазначеної вище постанови).
      6.19. При розгляді заяви ТОВ «ФК «Геліос» суди попередніх інстанцій з`ясували, що виконавче провадження у цій справі закрито у зв`язку з його виконанням. В такому випадку особа, яка вважає себе правонаступником позивача/стягувача та бажає набути та реалізувати існуючі процесуальні права, притаманні позивачу/стягувачу (на оскарження судового рішення та/або постанови державного виконавця, подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), може заявити про заміну сторони у справі, ініціювавши відкриття відповідної стадії процесу. Саме після відкриття однієї зі стадій господарського процесу і можуть бути досліджені обставини та подані на їх обґрунтування докази щодо правонаступництва у спірних правовідносинах.
      6.20. Якщо після відкриття провадження за скаргою/заявою на судове рішення, поданою особою, яка вважає себе правонаступником позивача у спірних правовідносинах, буде встановлено, що така особа не набула прав та обов`язків правопопередника, суд своєю ухвалою закриває відповідне провадження на підставі визначеної процесуальним законодавством норми.
      6.21. У випадку коли ставиться питання про заміну стягувача у виконавчому провадженні та скасування постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження, встановлення судом обставин відсутності переходу прав від правопопередника до правонаступника буде мати процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідної заяви.
      6.22.Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при вирішенні цього питання повинен дослідити по суті обставини правонаступництва та не може обмежитися встановленням формальних умов застосування відповідного припису.
      6.23. Стаття 52 ГПК України визначає певний перелік підстав для здійснення процесуального правонаступництва, а саме: у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.
      6.24. Як уже зазначалось, у заяві сторони (стягувача) ТОВ «ФК «Геліос» просило:
      - замінити позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»;
      - замінити позивача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» у справі № 911/3411/14;
      - замінити стягувача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» за виконавчим документом, виданим на виконання рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року у справі № 911/3411/14.
      6.25. Разом із тим, відповідно до змісту та наслідків процесуального правонаступництва, з моменту винесення Господарським судом Київської області ухвали від 17 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» про заміну позивача (стягувача) у цій справі - ПАТ «Дельта Банк» на його процесуального правонаступника - ТОВ «Правнича консалтингова група» ПАТ «Дельта Банк» не є стороною у цій справі та не наділене процесуальними правами та обов`язками, за якими може бути здійснено правонаступництво.
      6.26. Що стосується вимог ТОВ «ФК «Геліос» про процесуальне правонаступництво за ТОВ «Правнича консалтингова група» (заміну позивача (стягувача) у справі), то ТОВ «ФК «Геліос» не навело доводів, а суди не встановили обставин, які б свідчили про правонаступництво ТОВ «ФК «Геліос» у відповідних матеріальних правовідносинах за ТОВ «Правнича консалтингова група», а відтак товариство не може стати процесуальним правонаступником.
      6.27. Тому підстави для задоволення вимог про процесуальне правонаступництво, які ґрунтуються на приписах статей 52 та 334 ГПК України відсутні.
      6.28. Втім неможливість здійснення заміни учасника справи та сторони виконавчого провадження за межами відкритої стадії господарського процесу та у наведений ним спосіб не була врахована судом апеляційної інстанції.
      6.29. Виходячи з викладеного, постанову Північного апеляційного господарського суду слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області - змінити в її мотивувальній частині з підстав, викладених у цій постанові.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      7.2. Частинами першою, третьою та четвертою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
      7.3. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року у справі № 911/3411/14 слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у цій справі слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      Щодо судових витрат
      7.4. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      7.5. У зв`язку зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та зміною ухвали місцевого господарського суду відповідно до приписів статті 129 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційних скарг на ТОВ «ФК «Геліос».
      Керуючись статтями 306, 308, 311, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» та Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» задовольнити частково.
      2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 рокуу справі № 911/3411/14 скасувати.
      3. Ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у справі № 911/3411/14 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      4. В іншій частині ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у справі № 911/3411/14 залишити без змін.
      5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 7-9, код ЄДРПОУ 42322556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова
      група» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситецька, буд 18/2, офіс 17, код ЄДРПОУ 38103717) 2102 (дві тисячі сто дві) гривні судового збору за подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» касаційної скарги.
      6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 7-9, код ЄДРПОУ 42322556) на користь Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 16, код ЄДРПОУ 37199618) 2102 (дві тисячі сто дві) гривні судового збору за подання Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» касаційної скарги.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Т.О. Анцупова
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      К. М. Пільков
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      О. С. Золотніков
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 96208264
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      24 березня 2021 року
      м. Київ
      справа № 755/11610/16-ц
      провадження № 61-18934св19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Фаловської І. М.,
      суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року у складі судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.,
      ВСТАНОВИВ:
      Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
      У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про стягнення коштів, посилаючись на те, що на підставі анкет-заяв він відкрив банківські карткові рахунки та отримав електронні платіжні засоби - платіжні картки ПАТ КБ «ПриватБанк». Станом на 20 липня 2016 року на його банківських рахунках знаходилися грошові кошти в сумі 732 839,43 грн та 13 636,04 доларів США. 11 листопада 2014 року відповідач заблокував указані банківські рахунки та зупинив надання будь-яких платіжних послуг за ними. У зв`язку з цим він неодноразово звертався до банку із заявами про розблокуванням належних йому банківських рахунків та поновлення платіжних операцій за ними, а також - про переведення грошових коштів з його рахунків безготівковим шляхом на рахунок в іншому банку. У відповідь на такі звернення він отримав три листи, в жодному з яких банк не повідомив про причини перешкоджання здійсненню ним його права власності на належні йому кошти, що зберігаються на відповідних банківських рахунках, відкритих у ПАТ КБ «ПриватБанк». Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти:
      - за рахунком № НОМЕР_1 - в розмірі 69 197,38 грн, відповідно до статті 625 Цивільного України (далі - ЦК України) три відсотки річних - 5 664,71 грн, інфляційні втрати - 57 048,89 грн, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки) - 2 026 099,29 грн;
      - за рахунком № НОМЕР_2 - в розмірі 650 232,85 грн, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 53 230,02 грн, інфляційні втрати - 536 076,15 грн, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки)- 19 038 817,85 грн;
      - за рахунком № НОМЕР_3 - в розмірі 10 917 доларів США, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 893,73 доларів США, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки) - 319 661,47 доларів США;
      - за рахунком № НОМЕР_4 - в розмірі 2 718,64 доларів США, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 222,56 доларів США, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки) - 79 601,78 доларів США;
      - за рахунком № НОМЕР_5 - в розмірі 13 409,20 грн, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 1 097,72 грн, інфляційні втрати - 11 055,04 грн, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки) - 392 621,38 грн.
      Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що враховуючи відсутність доказів щодо подання позивачем до ПАТ КБ «ПриватБанк» належно оформлених розрахункових документів про перерахування або видачу йому коштів, а також щодо відмови банку у здійсненні таких дій (у видачі або перерахуванні коштів), підстав для стягнення сум у заявленому розмірі немає.
      Постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. задоволено частково. Постанову Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що починаючи з листопада 2014 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявами, в яких просив пояснити причини блокування його банківських рахунків і неможливості перерахувати кошти. В установлені законом строки відповідач не поновив проведення фінансових операцій, не звертався до правоохоронних органів з відповідними заявами, не повідомив позивача про причини подальшого призупинення фінансових операцій. При апеляційному перегляді справи суд апеляційної інстанції не врахував вищевказаних обставин, не перевірив правомірності дій банку щодо блокування в період з 2014 року до 2017 року відкритих на ім`я позивача карткових рахунків, не дослідив, чи мали місце з боку банку порушення вимог законодавства, за наслідками яких були заблоковані карткові рахунки, не оцінив належним чином тривале листування сторін і обставини визнання банком неможливості перерахування коштів, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про можливість залишення без змін рішення місцевого суду про відмову у стягненні коштів з мотивів неподання банку розпорядження про перерахування коштів на інший рахунок.
      Постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року - без змін.
      Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач не звертався у встановленому законом порядку до ПАТ КБ «ПриватБанк» з будь-якими вимогами щодо зняття (перерахування) коштів, закриття рахунків або розірвання договорів, а тому у відповідача не виникли відповідні зобов`язання. ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження подання до ПАТ КБ «ПриватБанк» оформлених відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахункових документів про перерахування або видачу йому коштів. В матеріалах справи наявні лише запити позивача в електронному вигляді, які містять питання, наприклад: «Прошу повідомити, по якій причині мою картку НОМЕР_6 заблоковано?». На запити від 08 грудня 2014 року, від 09 березня 2015 року та від 14 квітня 2015 року щодо розблокування належних ОСОБА_1 банківських платіжних карток працівники відповідача надавали відповіді, зі змісту яких не вбачається, що картки позивача були заблоковані. Доводи апеляційної скарги про те, що з листопада 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» заблокувало банківські рахунки позивача, про що свідчать відповідні листи відповідача, колегія суддів не взяла до уваги, оскільки зазначені обставини не знайшли свого підтвердження, а на свої запити в електронному вигляді позивач кожного разу отримував вичерпну відповідь працівників банку.
      Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
      У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
      Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову є необґрунтованим та суперечливим. Під час нового розгляду справи апеляційний суд не виконав вказівок суду касаційної інстанції, зокрема не перевірив правомірності дій банку щодо блокування в період з 2014 року до 2017 року відкритих на ім`я позивача карткових рахунків, не дослідив, чи мали місце порушення банком вимог законодавства, за наслідками яких були заблоковані карткові рахунки, не оцінив належним чином тривале листування сторін і обставини визнання банком неможливості перерахування коштів. Нормативно-правовими актами, на які послався апеляційний суд, не встановлено єдиної стандартизованої форми і порядку подання клієнтом банку розрахункових документів на переказ грошових коштів. Своєю протиправною поведінкою відповідач позбавляє позивача грошових коштів, які він цілком законно розраховує отримати за наслідками укладених договорів банківського рахунка, чим порушує вимоги національного та міжнародного права.
      Рух справи в суді касаційної інстанції.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду міста Києва.
      14 листопада 2019 року справа № 755/11610/16-ц надійшла до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
      Позиція Верховного Суду.
      Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
      Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
      Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.
      Судами встановлено, що в ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 відкриті рахунки з розміщеними грошовими коштами на них (станом на 23 червня 2017 року):
      - на рахунку № НОМЕР_2 (угода від 03 вересня 2007 року) сума залишків у валютному еквівалентні складає 650 232,85 грн;
      - на рахунку № НОМЕР_1 (угода від 25 жовтня 2012 року) сума залишків у валютному еквівалентні складає 119 197,38 грн;
      - на рахунку № НОМЕР_5 (угода від 28 липня 2014 року) сума залишків у валютному еквівалентні складає 13 409,20 грн;
      - на рахунку № НОМЕР_3 (угода від 22 вересня 2014 року) сума залишків у валютному еквівалентні складає 270 907,72 грн;
      - на рахунку № НОМЕР_4 сума залишків у валютному еквівалентні складає 67 461,17 грн.
      Починаючи з 11 листопада 2014 року позивач неодноразово звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявами, в яких просив пояснити причини блокування з 11 листопада 2014 року його банківських рахунків та здійснити перерахування коштів на рахунок, відкритий в іншому банку.
      На момент звернення до суду з цим позовом відповідач не повернув ОСОБА_1 грошових коштів.
      Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
      Згідно з частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
      Відповідно до частин першої-третьої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
      У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (стаття 1073 ЦК України).
      Згідно зі статтею 1 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-ІІІ) у цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються в такому значенні: держатель електронного платіжного засобу - фізична особа, яка на законних підставах використовує електронний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного електронного платіжного засобу (пункт 1.4); документ на переказ - електронний або паперовий документ, що використовується суб`єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів (пункт 1.6); документ на переказ готівки - документ на переказ, що використовується для ініціювання переказу коштів, поданих разом з цим документом у готівковій формі (пункт 1.7); електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ (пункт 1.14); ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу (пункт 1.15); платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (пункт 1.30); розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача (пункт 1.35).
      Відповідно до статті 16 Закону № 2346-ІІІ до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.
      Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України. Документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України (пункт 17.2 статті 17 Закону № 2346-ІІІ).
      Згідно зі статтею 21 Закону № 2346-ІІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, ініціювання переказу проводиться шляхом: 1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання; 7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв.
      Відповідно до пунктів 22.1-22.5 статті 22 Закону № 2346-ІІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу. Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, отримувач. Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Платіжна вимога-доручення подається отримувачем коштів безпосередньо до платника. Доставка платіжної вимоги-доручення до платника може здійснюватися банком, що обслуговує отримувача коштів, через банк, що обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв`язку. Стягувач має право подавати розрахункові документи, що ініціюють переказ з рахунка банку-резидента, відкритого в Національному банку України, безпосередньо до Національного банку України. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором. Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв`язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України.
      Згідно зі статтею 1074 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
      Суб`єктами первинного фінансового моніторингу є, зокрема банки (стаття 5 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1702-VІІ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» в редакції, чинній на час подання позивачем заяв банку у період з 11 листопада 2014 року до 06 лютого 2015 року (далі - Закон № 1702-VІІ)).
      За змістом статті 17 Закону № 1702-VІІ суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити проведення фінансової операції у разі, якщо така операція містить ознаки, передбачені статтями 15 і 16 цього Закону, та зобов`язаний зупинити проведення фінансової операції, якщо її учасником або вигодоодержувачем за нею є особа, яку включено до переліку осіб, пов`язаних із здійсненням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції, і в той самий день повідомити про це Спеціально уповноважений орган. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на строк до двох робочих днів. Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення такої фінансової операції відповідно до частини першої цієї статті на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний невідкладно повідомити суб`єкта первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронні органи, уповноважені приймати рішення відповідно до кримінального процесуального законодавства. У разі неприйняття Спеціально уповноваженим органом відповідного рішення протягом строку, передбаченого частиною першою цієї статті, суб`єкт первинного фінансового моніторингу поновлює проведення фінансової операції. Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про зупинення видаткових операцій за рахунками клієнтів (осіб) у разі, якщо такі операції містять ознаки, передбачені статтями 15, 16 цього Закону на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний невідкладно повідомити суб`єкта первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронні органи, уповноважені приймати рішення відповідно до кримінального процесуального законодавства. У разі прийняття рішення відповідно до частин другої і третьої цієї статті Спеціально уповноважений орган проводить аналітичну роботу, збирає необхідну додаткову інформацію, обробляє, перевіряє та аналізує її. У разі підтвердження мотивованої підозри Спеціально уповноважений орган готує і подає відповідні узагальнені матеріали протягом строку зупинення такої операції до правоохоронних органів, уповноважених приймати рішення відповідно до кримінального процесуального законодавства. У такому разі строк зупинення фінансової операції продовжується на сім робочих днів з дня подання відповідних узагальнених матеріалів, за умови що загальний строк такого зупинення не перевищуватиме 14 робочих днів. Спеціально уповноважений орган інформує в день подання узагальнених матеріалів відповідного суб`єкта первинного фінансового моніторингу про день закінчення строку зупинення фінансової операції. У разі якщо за результатами перевірки ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму не підтверджуються, Спеціально уповноважений орган зобов`язаний невідкладно скасувати своє рішення про зупинення видаткових операцій та повідомити про це суб`єкта первинного фінансового моніторингу. Порядок зупинення та поновлення проведення фінансових операцій визначається суб`єктами державного фінансового моніторингу, які здійснюють регулювання і нагляд за діяльністю суб`єктів первинного фінансового моніторингу в межах їх повноважень. Строки зупинення фінансових операцій суб`єктами первинного фінансового моніторингу та Спеціально уповноваженим органом, зазначені у частинах першій-четвертій цієї статті, є остаточними та продовженню не підлягають.
      Пунктом 91 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26 червня 2015 року № 417, яке було чинне на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що банк зобов`язаний інформувати визначені законодавством України правоохоронні органи за місцем розташування банку про фінансові операції, стосовно яких є підстави підозрювати, що вони пов`язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, та їх учасників у день виявлення, але не пізніше наступного робочого дня з дня реєстрації таких фінансових операцій.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не звертався до банку у визначеному законом порядку щодо перерахування або видачі йому коштів і не надав доказів відмови відповідача у вчиненні таких дій.
      Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду, зазначивши при цьому, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження подання до ПАТ КБ «ПриватБанк» оформлених відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахункових документів про перерахування або видачу йому грошових коштів.
      Однак такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблений з порушенням норм процесуального права.
      Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
      Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
      За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
      Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.
      За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
      Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
      Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
      У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України» зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
      Відповідно до статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
      Вказана норма зобов`язує суди нижчих інстанцій враховувати висновки Верховного Суду під час нового розгляду справи та відповідно мотивувати рішення з урахуванням позиції касаційної інстанції.
      Однак в порушення вимог статті 417 ЦПК України під час нового розгляду цієї справи апеляційний суд не виконав вказівок, що містилися в постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року, зокрема не перевірив правомірності дій банку щодо блокування відкритих на ім`я позивача карткових рахунків; не дослідив, чи мали місце з боку банку порушення вимог законодавства, за наслідками яких були заблоковані карткові рахунки; не оцінив належним чином тривале листування сторін і обставини визнання банком неможливості перерахування коштів.
      Крім того, повторно переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином наявні в матеріалах справи докази і не дав правової оцінки доводам позивача про те, що він подавав ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунковий документ на переказ коштів, зокрема в електронному вигляді із застосуванням програмно-технічних засобів, що не суперечить положенням Закону № 2346-ІІІ. При цьому, зазначивши, що ОСОБА_1 не звертався до банку в установленому законом порядку, суд не вказав, чим такий порядок передбачений і в чому він полягає.
      Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
      Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
      В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
      В силу положень статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
      Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      Враховуючи, що під час повторного перегляду справи суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, на які вказував суд касаційної інстанції, у зв`язку з чим внаслідок неналежного дослідження і оцінки зібраних доказів не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
      Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
      Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
      Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича задовольнити частково.
      Постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий
      І. М. Фаловська
      Судді:
      В. М. Ігнатенко
      С. О. Карпенко
      С. Ю. Мартєв
      В. А. Стрільчук
      Джерело: ЄДРСР 95982775
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      03 березня 2021 року
      м. Київ
      справа № 761/27932/15
      провадження № 61-16906св19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Ступак О. В.,
      суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
      Яремка В. В. (суддя-доповідач),
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
      ВСТАНОВИВ:
      ОПИСОВА ЧАСТИНА
      Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
      У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про стягнення грошових коштів за договорами.
      На обґрунтування позову посилався на таке. 12 листопада 2012 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - договір № SAMDN80000730541037 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР на 6 міс» - на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 155 538,95 дол. США до 12 травня 2013 року включно, за яким банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад з нарахуванням відсотків за ставкою 9 % річних, їх зарахуванням на рахунок № НОМЕР_2 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу. Згідно з пунктом 2 договору нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів у банк і здійснюється за кожен календарний день. Після закінчення кожного повного місяця з моменту укладення договору у перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 год. нараховані відсотки зараховуються на рахунок № НОМЕР_2 . На виконання умов договору він вніс кошти на депозит у сумі 155 538,95 дол. США. 19 лютого 2013 року позивач через касу банку вніс 10 000 дол. США у рахунок поповнення вкладу. Позивач знімав нараховані відсотки за вкладом з рахунку № НОМЕР_2 та вносив на рахунок основної суми вкладу. Сума коштів, внесених позивачем на депозит за договором № SAMDN80000730541037, станом на 13 лютого 2014 року становила 183 774,12 дол. США. Останній строк пролонгації розпочався 17 травня 2015 року. 27 листопада 2012 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського строкового вкладу (депозиту) у національній валюті - договір № SAMDN01000730954856 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР» - на 6 місяців у національній валюті із сумою вкладу 237 000 грн на строк до 27 травня 2013 року включно, за яким банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_3 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 17 % річних, відсотки за вкладом зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу. Згідно з пунктом 2 договору нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів у банк і здійснюється за кожен календарний день. Після закінчення кожного повного місяця з моменту укладення договору, у перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 год. нараховані відсотки зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 . На виконання умов договору позивач вніс кошти на депозит у сумі 237 000 грн. Надалі в рахунок поповнення вкладу позивач вніс: 07 грудня 2012 року - 50 000 грн, 12 грудня 2012 року - 60 000 грн, 14 грудня 2012 року - 116 000 грн, 18 грудня 2012 року - 30 000 грн, 15 січня 2013 року - 100 000 грн, 21 січня 2013 року - 51 500 грн, 15 травня 2013 року - 150 000 грн, 21 січня 2014 року - 40 000 грн. Позивач знімав нараховані відсотки за вкладом з рахунку № НОМЕР_4 та вносив на рахунок основної суми вкладу. Таким чином, сума коштів, внесених позивачем на депозит за договором № SAMDN01000730954856, станом на 28 лютого 2014 року становила 927 914,26 грн. Пунктом 7 договору передбачено, що у разі, якщо у строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив банку вимогу про повернення вкладу, то дійсний договір пролонгується ще на один строк. Новий строк вкладу починається з наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Останній строк пролонгації договору № SAMDN80000730541037 розпочався 01 червня 2015 року. Отже, між позивачем та банком укладений договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті та договір банківського строкового вкладу (депозиту) у національній валюті. Строк дії зазначених договорів завершується 17 листопада 2015 року та 01 листопада 2015 року. 05 березня 2014 року позивач звернувся до банку з проханням перевести обслуговування його вкладів в одне з відділень банку у м. Києві, проте йому відмовили. У червні 2015 року позивач звернувся до банку вже з письмовою заявою, в якій просив надати йому можливість користуватися належними йому грошовими коштами, які були внесені за вказаними договорами банківського вкладу. У відповідь на цю заяву банк надіслав лист від 05 червня 2015 року, яким відмовив у наданні коштів, у зв`язку з припиненням банком своєї діяльності на території Автономної Республіки Крим. Відповідно до наданої банком довідки № 1290759, станом на 12 березня 2014 року залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 становить 183 774,12 дол. США, на рахунку № НОМЕР_3 - 927 914,26 грн. 21 серпня 2015 року позивач направив до банку заяву про дострокове розірвання договорів та виплату належних йому коштів, але відповіді від банку не отримав.
      З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача кошти за депозитним договором від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856 у розмірі 1 622 206,39 грн, а саме: 927 914,26 грн - сума вкладу, 249 073,59 грн - сума ненарахованих та невиплачених відсотків, 93 274,45 грн - три відсотки річних, 351 943,12 грн - інфляційні втрати; за депозитним договором від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037 у розмірі 230 289,74 грн, а саме: 183 774,12 дол. США - сума вкладу, 28 042,54 дол. США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків, 18 473,45 дол. США - три відсотки річних; стягнути на відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.
      Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856 у розмірі 1 622 206,39 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щонаявність договірних відносин між позивачем та банком за договорами банківського вкладу (депозиту) підтверджується оригіналами квитанцій, на підставі яких позивач вніс кошти на рахунки банку. Відповідач взяті на себе зобов`язання за укладеними з позивачем договорами банківського вкладу не виконав, чим порушив права та законні інтереси позивача як вкладника та споживача фінансових послуг. Тому позов у частині стягнення грошових коштів за депозитними договорами, з урахуванням наданого позивачем розрахунку, підлягає задоволенню. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд першої інстанцій зазначив, що позивач не надав належних доказів про завдання відповідачем йому моральної шкоди, тому в цій частині позовних вимог відмовив.
      Постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року в частині задоволення позовних вимог змінено. Викладено резолютивну частину рішення у цій частині у такій редакції: «Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856 у розмірі 1 622 206,26 грн, з яких: 927 914,26 грн - сума вкладу; 249 073,59 грн - сума ненарахованих та невиплачених відсотків; 93 274,45 грн - 3 % річних; 351 943,12 грн - інфляційні втрати.
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037 у розмірі 230 289,74 дол. США, з яких: 183 774,12 дол. США - сума вкладу; 28 042,54 дол. США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків; 18 473,08 дол. США - 3 % річних».
      В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача та наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача грошових коштів за депозитним договором від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856 та за депозитним договором від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037. Проте резолютивна частина рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам до судових рішень у грошових зобов`язаннях, оскільки суд не визначив з чого та яких сум складається стягнута з відповідача на користь позивача сума грошових коштів за депозитними договорами, не вказав складові заборгованості, тому суд апеляційної інстанції змінив резолютивну частину рішення.
      Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
      У вересні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      Касаційна скарга мотивована тим, що наявність у вкладника оригіналів договорів та квитанцій доводить лише факт укладення таких договорів, проте не є належним доказом невиконання банком умов договорів щодо повернення коштів за вкладами після закінчення строку їх дії. Позивач не надав належних доказів, що він не зняв кошти з рахунків до моменту припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» у 2014 року. Надані позивачем виписки з рахунків про наявність коштів на рахунках не є належними доказами, оскільки вони не містять необхідних реквізитів для первинного документа. Суди не врахували, що позивач 21 серпня 2015 року звернувся до банку із письмовою заявою про дострокове розірвання договорів банківського вкладу, а у разі дострокового розірвання договору з ініціативи вкладника, відсотки нараховуються за ставкою «на вимогу» (1 % та 0,01 %). Також суди здійснили неправильний розрахунок трьох відсотків річних та не врахували, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. Оскільки позивач 11 жовтня 2018 року подав уточнений позов з вимогою щодо стягнення з банку трьох відсотків річних за статтею 625 ЦК України, то стягнення трьох відсотків річних необхідно здійснювати лише за період з 11 жовтня 2015 року до 11 жовтня 2018 року за договором від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856, який укладений у національній валюті. Водночас вимоги про стягнення трьох відсотків річних за договором від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037 не підлягають задоволенню, оскільки нарахування річних в іноземній валюті не передбачено законодавством.
      У листопаді 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просив касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
      Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
      МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
      Позиція Верховного Суду
      Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
      Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
      Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
      Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення повністю не відповідають.
      Суди встановили, що, 12 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - договір № SAMDN80000730541037 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР на 6 міс» - на 6 місяців у іноземній валюті із сумою вкладу 155 538,95 дол. США до 12 травня 2013 року включно, за яким банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 9 % річних, відсотки за вкладом зараховуються на рахунок № НОМЕР_2 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу.
      Згідно з пунктом 2 договору нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів у банк і здійснюється за кожен календарний день. Після закінченню кожного повного місяця з моменту укладення договору, у перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 год. нараховані відсотки зараховуються на рахунок № НОМЕР_2 .
      На виконання умов договору, позивач вніс кошти на депозит у сумі 155 538,95 дол. США. 19 лютого 2013 року позивач через касу банку вніс 10 000 дол. США в рахунок поповнення вкладу.
      Позивач знімав нараховані відсотки за вкладом з рахунку № НОМЕР_2 та вносив на рахунок основної суми вкладу.
      Станом на 13 лютого 2014 року сума коштів, внесених позивачем на депозит за договором № SAMDN80000730541037, становила 183 774,12 дол. США.
      Останній строк пролонгації договору розпочався 17 травня 2015 року.
      27 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського строкового вкладу (депозиту) у національній валюті -договір № SAMDN01000730954856 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР» - на 6 місяців у національній валюті із сумою вкладу 237 000 грн до 27 травня 2013 року включно, за яким банк відкрив особовий рахунок № НОМЕР_3 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 17 % річних, відсотки за вкладом зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу.
      Згідно з пунктом 2 договору нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів у банк і здійснюється за кожен календарний день. Після закінчення кожного повного місяця з моменту укладення договору у перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 год. нараховані відсотки зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 .
      На виконання умов договору позивач вніс кошти на депозит у сумі 237 000 грн. Надалі у рахунок поповнення вкладу позивач вніс: 07 грудня 2012 року - 50 000 грн, 12 грудня 2012 року - 60 000 грн, 14 грудня 2012 року - 116 000 грн, 18 грудня 2012 року - 30 000 грн, 15 січня 2013 року - 100 000 грн, 21 січня 2013 року - 51 500 грн, 15 травня 2013 року - 150 000 грн, 21 січня 2014 року - 40 000 грн.
      Позивач знімав нараховані відсотки за вкладом з рахунку № НОМЕР_4 та вносив на рахунок основної суми вкладу.
      Станом на 28 лютого 2014 року сума коштів, внесених позивачем на депозит за договором № SAMDN01000730954856, становила 927 914,26 грн.
      Пунктом 7 договору передбачено, що у разі, якщо у строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив до банку вимогу про повернення вкладу, то дійсний договір пролонгується ще на один строк.
      Договір пролонгувався неодноразово без явки клієнта. Останній строк пролонгації договору № SAMDN80000730541037 розпочався 01 червня 2015 року.
      Таким чином, між позивачем та банком укладені договори банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній та національній валюті.
      Строки дії зазначених договорів завершуються 17 листопада 2015 року та 01 листопада 2015 року відповідно.
      05 березня 2014 року позивач звернувся до банку з проханням перевести обслуговування його вкладів в одне з відділень банку у м. Києві, але йому було відмовлено.
      У червні 2015 року позивач звернувся до банку з письмовою заявою, у якій просив надати йому можливість користуватися належними йому грошовими коштами, які були внесені за зазначеними договорами банківського вкладу.
      Листом, який надійшов позивачу 05 червня 2015 року, банк відмовив йому у наданні коштів, у зв`язку з припиненням банком своєї діяльності на території Автономної Республіки Крим.
      Згідно з наданою банком довідкою № 1290759, станом на 12 березня 2014 року залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 становить 183 774,12 дол. США, на рахунку № НОМЕР_3 - 927 914,26 грн.
      21 серпня 2015 року позивач надіслав до банку заяву про дострокове розірвання договорів та виплату належних йому коштів, проте відповіді від банку не отримав.
      Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      За нормою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
      Згідно з частиною першою статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
      У частині першій статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
      Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
      Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
      Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).
      Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
      Згідно з пунктом 2.9 глави 2 «Приймання готівки» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.
      Відповідно до положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174 письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.
      Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13 та від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14.
      Враховуючи надані позивачем докази, зокрема оригінали квитанцій про внесення коштів на депозит, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язаний повернути позивачу суми депозитних вкладів, внесені ним згідно з умовами договору.
      Посилання АТ КБ «ПриватБанк» у касаційній скарзі на те, що у зв`язку з окупацією території Автономної Республіки Крим банк не може перевірити інформацію щодо спірних банківських договорів, є безпідставними, оскільки договір банківського вкладу був укладений з АТ КБ «ПриватБанк» як юридичною особою, а не з його Кримською філією. Тому презюмується, що відповідач має всю необхідну інформацію за зазначеними договорами.
      Щодо вирішення вимог про стягнення відсотків за договорами вкладу від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037 та від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856
      Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
      Після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру процентів за вкладом «на вимогу», якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами.
      Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
      Відповідно до пункту 9 договору від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037сторони мають право достроково розірвати цей договір відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківські дні до дати розірвання договору. У випадку розірвання договору з ініціативи клієнта банку до спливу повного мінімального строку дії договору, банк нараховує відсотки за ставкою вкладу «на вимогу» за фактичний строк користування вкладом.
      З урахуванням позовних вимог, умов договору, а також того, що останній строк пролонгації договору від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037 розпочався 17 травня 2015 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з банку на користь позивача відсотків за вкладом за період з 14 лютого 2014 року до 16 травня 2015 року за відсотковою ставкою у розмірі 9 % річних, що становить 21 784,15 дол. США.
      Згідно з пунктом 16 договору від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856 сторони мають право достроково розірвати цей договір відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківські дні до дати розірвання договору. У випадку розірвання договору з ініціативи клієнта банку до спливу повного мінімального строку дії договору, банк нараховує відсотки за ставкою вкладу «на вимогу» за фактичний строк користування вкладом.
      З урахуванням того, що останній строк пролонгації договору від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856 розпочався 01 червня 2015 року, позивач обґрунтовано просив стягнути з банку на свою користь проценти за вкладом за період з 01 березня 2014 року до 31 травня 2015 року за процентною ставкою, у розмірі 17 % річних, що становить 217 855,97 грн.
      Водночас суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що наказом голови правління «ПриватБанк» від 05 січня 2004 року № 7 «Про затвердження та введення з 06 січня 2004 року нової редакції типових бланків договорів (у т.ч. депозитних)» встановлено відсоткову ставку «на вимогу» у розмірі 1 % річних, а відповідно до протоколу комітету управління активами і пасивами АТ КБ «ПриватБанк» від 25 квітня 2017 року з 04 травня 2017 року змінено відсоткові ставки за депозитами фізичних осіб в національній та іноземній валюті та встановлено відсоткову ставку за укладеними та пролонгованими вкладами фізичних осіб рахунок «До запитання» - у розмірі 0,01 % річних.
      Отже , з 04 травня 2017 року судам попередніх інстанцій необхідно було здійснювати розрахунок розміру відсотків за вкладами за ставкою 0,01 %, а не 1 %.
      З урахуванням наведеного, розрахунок розміру відсотків за договорами вкладу, який підлягає стягненню з банку, необхідно змінити.
      Зокрема, за договором від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037 з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 25 420,61 дол. США відсотків, виходячи з такого розрахунку:
      за період з 17 травня 2015 року до 03 травня 2017 року (717 днів) сума відсотків за відсотковою ставкою - 1 % річних становить 3 610,03 дол. США (183 774,12 дол. США х 1 % х 717 / 365);
      за період з 04 травня 2017 року до 11 жовтня 2018 року (525 днів) сума відсотків за відсотковою ставкою - 0,01 % річних становить 26,43 дол. США (183 774,12 дол. США х 0,01 % х 525 / 365);
      загальна сума відсотків становить 25 420,61 дол. США (21 784,15 дол. США + 3 610,03 дол. США + 26,43 дол. США).
      За договором від 27листопада 2012 року № SAMDN01000730954856 з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 235 835,89 грн відсотків з розрахунку:
      за період з 01 червня 2015 року до 03 травня 2017 року (702 дні) - 1 % річних, що становить 17 846,46 грн (927 914,56 грн х 1 % х 702 / 365);
      за період з 04 травня 2017 року до 11 жовтня 2018 року (525 днів) - 0,01 % річних, що становить 133,46 грн (927 914,56 грн х 0,01 % х 525 / 365);
      загальна сума відсотків становить 235 835,89 грн (217 855,97 грн + 17 846,46 грн + 133,46 грн).
      Щодо вимог про стягнення трьох відсотків річних (стаття 625 ЦК України)
      Відповідно до чистин першої, другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      У пунктах 44 та 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що «стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення».
      У пункті 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження 14-68цс18) міститься висновок про те, що «за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора».
      У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено висновок щодо виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, відповідно до якого як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні трьох відсотків річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
      Таким чином, цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті та нарахування трьох відсотків річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входить до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті.
      За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано стягнули три відсотки річних в іноземній валюті за договором від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037.
      Тому Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 625 ЦК України.
      Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не застосували наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення трьох відсотків річних за період з 06 червня 2015 року до 11 жовтня 2018 року за договором вкладу від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856, оскільки у матеріалах справи відсутні відомості, що банк заявляв про застосування наслідків спливу позовної давності. Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають зміні в частині вирішення вимог про стягнення відсотків за договорами вкладу, шляхом зменшення розміру стягнення відсотків: за договором вкладу від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037 з 28 042,54 дол. США до 25 420,61 дол. США та за договором від 27 листопада 2012 року№ SAMDN01000730954856 з 249 073,59 грн до 235 835,89 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.
      Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Розмір заявлених позовних вимог у цій справі становить - 7 692 643,81 грн (1 622 206,26 грн + 230 289,74 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 6 070 437,55 грн) (100 %), а розмір вимог, що підлягають задоволенню 7 610 291,19 грн (1 608 967,72 грн + 227 667,81 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 6 001 323,47 грн) (98,93 %).
      Отже, відсоток задоволення позовних вимог складає 98,93 %, а відсоток задоволення касаційної скарги - 1,07 %.
      За подання позовної заяви судовий збір підлягав сплаті у розмірі 8 810 грн (за ставкою судового збору станом на 01 січня 2018 року, оскільки позивач 11 жовтня 2018 року подав заяву про збільшення позовних вимог).
      Позивач судовий збір за подання позову не сплачував, оскільки він звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».
      Відповідач за подання апеляційної скарги сплатив 10 335 грн, а за подання касаційної скарги - 13 780 грн.
      Водночас за подання апеляційної скарги необхідно було сплатити 13 215 грн, а за подання касаційної скарги 17 620 грн.
      З урахуванням відсотка задоволення касаційної скарги (1,07 %) та застосувавши правило взаємозаліку обов`язку сторін зі сплати судових витрат одне одному, відповідачу за подання апеляційної скарги необхідно доплатити 2 849,18 грн (13 215 грн - 10 335 грн - 1,07 %), за подання касаційної скарги - 3 798,91 грн (17 620 грн - 13 780 грн - 1,07 %), а разом - 6 648,09 грн.
      Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
      Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року в частині вирішення вимог про стягнення відсотків за договорами банківських вкладів змінити шляхом зменшення розміру стягнення відсотків: за договором вкладу від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037 - з 28 042,54 дол. США до 25 420,61 дол. США; за договором вкладу від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856 - з 249 073,59 грн до 235 835,89 грн.
      В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року у незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року залишити без змін.
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь держави 6 648,09 грн - витрати зі сплати судового збору.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий О. В. Ступак
      Судді: І. Ю. Гулейков
      А. С. Олійник
      С. О. Погрібний
      В. В. Яремко
      Джерело: ЄДРСР 95815666
       
    • By ANTIRAID
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      Справа № 826/26258/15
      УХВАЛА
      16 березня 2021 року м. Київ
      Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
      головуючого Василенка Я.М.,
      суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
      розглянувши в порядку письмового провадження заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про встановлення способу виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2016 у справі за адміністративній позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
      В С Т А Н О В И В:
      Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2016 у задоволенні позову відмовлено.
      Постановою Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017 апеляційну скаргу представника за довіреністю Масленнікової Тетяни Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 - задоволено частково; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2016 у адміністративній справі № 826/26258/15 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії скасовано; позовні вимоги ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено частково; визнано протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання договору № 009-22511-130215 від 13.02.2015 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у євро нікчемним; зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», внесеному на підставі Договору № 009-22511-130215 від 13.02.2015 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у євро, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; у задоволенні решти позову відмовлено.
      Постановою Верховного Суд у складі Касаційного адміністративного суду від 10.04.2019 касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича задоволено частково; постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 у справі № 826/26258/15 скасовано в частині визнання протиправним та скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у євро № 009- 22511-130215 від 13.02.2015 нікчемним, а провадження у справі в цій частині закрито; в решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 у справі № 826/26258/15 залишено без змін.
      Надалі до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про встановлення способу виконання судового рішення, а саме постанови Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017.
      В вищевказаній заяві уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича просить:
      - надати роз`яснення для правомірного та коректного виконання рішення суду в даній справі, враховуючи права та інтереси правонаступника банківського вкладу (депозиту).
      У вищевказаній заяві уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича просить роз`яснити такі питання пов`язанні з виконанням рішення, а саме, чи правомірно виплачувати успадкований вклад частинами: за рахунок 3 черги (в межах загальної гарантованої суми правонаступника, як вкладника) та залишок коштів - за рахунок 4 черги, чи варто здійснити зворотне зарахування 43 248,13 грн. на депозит ОСОБА_1 та надати можливість ОСОБА_2 отримати вклад в повній мірі в розмірі 150 971,88 грн (еквівалент в гривні 5000.00 ЕІЖ), не враховуючи факту отримання коштів ОСОБА_2 за власними рахунками в розмірі 156 751,87 грн.
      Колегія суддів вважає, що вищевказана заява не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
      За правилами ч. 1 статті 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувана чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
      За ч. 3 статті 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
      Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що уповноваженим на розгляд питань щодо відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи`встановлення способу і порядку виконання судового рішення, є адміністративний суд першої інстанції (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист).
      Водночас, у межах даної справи № 826/26258/15 Шостий апеляційний адміністративний суд є адміністративним судом апеляційної інстанції, що свідчить про відсутність у нього повноважень на розгляд та вирішення заяви про встановлення способу виконання судового рішення.
      Однак, як вбачається з прохальної частини вищевказаної заяви уповноважена особи Фонду просить надати саме роз`яснення для правомірного та коректного виконання рішення суду в даній справі, враховуючи права та інтереси правонаступника банківського вкладу (депозиту).
      Таким чином, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
      Згідно з ч. 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз`яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали.
      Отже, роз`яснення судового рішення зумовлено його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим як для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що будуть здійснювати його виконання, тобто, роз`яснення судового рішення є за своєю суттю одним із способів усунення його недоліків, але без виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом.
      Конкретного і вичерпного переліку критеріїв для визначення рішення незрозумілим правова норма не містить, а із змісту закону вбачається, що їх має навести особа, яка звертається із заявою про роз`яснення судового рішення.
      Вказана стаття КАС України передбачає можливість роз`яснення судом ухваленого ним рішення з метою усунення такого недоліку, як незрозумілість судового рішення (наприклад, можливість неоднакового тлумачення висновків суду), що перешкоджає його належному виконанню.
      Виходячи із системного тлумачення наведеної норми, роз`яснено може бути судове рішення, якщо без такого роз`яснення його важко виконати, оскільки високою є ймовірність неправильного виконання внаслідок неясності резолютивної частини.
      Фактично роз`ясненням рішення є зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового акта, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше. При цьому, суд, роз`яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Тобто процесуальна процедура роз`яснення судового акта виключає можливість будь- яким чином змінювати зміст цього судового рішення, навіть у разі подальшого виявлення судом правових помилок, допущених під час його ухвалення.
      Водночас, колегія суддів звертає увагу, що механізм, визначений цією статтею, не може використовуватися, якщо хтось із осіб, які беруть участь у справі, не розуміє, наприклад, мотивації судового рішення чи не згодний з такою мотивацією. У разі незгоди з мотивацією судового рішення особи, які беруть участь у справі, можуть оскаржити це рішення до суду вищої інстанції, якщо таке право надане цим Кодексом.
      Крім того, колегія суддів зазначає, що висновки суду щодо способу, строків, порядку виконання рішення є факультативними елементами резолютивної частини рішення, а тому вони можуть виступити предметом роз`яснення лише у тому разі, коли суд закріпив їх у рішенні. Якщо ж висновки суду щодо способу виконання у постанові відсутні, то ухвала суду про їх роз`яснення фактично є додатковим рішенням і прямим порушенням статті 254 КАС України, що забороняє змінювати (в тому числі доповнювати) зміст такої постанови.
      На думку суду, наведені заявником обґрунтування жодним чином не свідчать про нечіткість, незрозумілість чи двозначність резолютивної частини постанови Київського апеляційного адміністративного суду, про роз`яснення якої наразі ставиться питання.
      Також, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що законодавцем чітко розмежовано порядок «роз`яснення судового рішення якщо таке є незрозумілим» (ст.254 КАС України) та «встановлення способу і порядку виконання судового рішення в разі наявності обставин, що ускладнюють його виконання» (ст.378 КАС України).
      Тобто, поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій 'державним виконавцем та іншими суб`єктами владних повноважень.
      Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 27.02.2019 (справа № 806/3265/17) про відмову у задоволенні заяви про роз`яснення постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
      Таким чином, проаналізувавши безпосередньо постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017, колегія прийшла до висновку, що вона не містить неточностей чи розбіжностей, що могли би стати перешкодою для його виконання, а недбале відношення сторін до своїх прав та обов`язків в адміністративному процесі не є підставою для роз`яснення рішення.
      Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 254 КАС України, для роз`яснення судового рішення.
      А тому відсутні підстави для задоволення вищевказаної заяви уповноваженої особи Фонду.
      Керуючись ст.ст. 254, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
      У Х В А Л И В:
      У задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про встановлення способу виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017 відмовити.
      Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Василенко Я.М.
      Судді: Кузьменко В.В.
      Шурко О.І.
      Джерело: ЄДРСР 95578930
    • By ANTIRAID
      СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
      03037, м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 25; тел. (факс): 249-79-28; e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua
      03113, м. Київ, вул. Полковника Шутова, 1; тел.: (044) 456-51-65, факс: 456-93-08
      _______________________________________________________________________________
      Справа № 760/5115/19
      Провадження №2/760/494/20
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      (заочне)
      І . Вступна частина
      16 грудня 2020 року в місті Києві
      Солом`янський районний суд м. Києва
      у складі головуючого судді Коробенка С.В.
      за участю секретаря Семененко А.Д.
      розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг», третя особа: Публічне акціонерне товариство «Авант-Банк», про стягнення грошових коштів.
      ІI. Описова частина
      В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг» (ТОВ «Стабіл Холдинг») заборгованість у розмірі 595 014, 44 доларів США та 142 230, 45 євро, мотивуючи свої вимоги наступним.
      27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» (далі - ПАТ «АВАНТ-БАНК») та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01976 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 595 014,44 доларів США (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору).
      27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01992 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 142 230,45 євро (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору).
      Правлінням Національного банку України (далі - НБУ) віднесено ПАТ «Авант-Банк» до неплатоспроможних, після чого його банківська ліцензія була відкликана та розпочато процедуру ліквідації. Ліквідатором призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      Згідно із довідкою ПАТ «АВАНТ-БАНК» №26/01-84 від 28 січня 2016 року залишок коштів станом на 28 січня 2016 року становив: на поточному рахунку № НОМЕР_1 - 595 014 (П`ятсот дев`яносто п`ять тисяч чотирнадцять) доларів США 44 центи; на поточному рахунку № НОМЕР_2 - 142 230 (Сто сорок дві тисячі двісті тридцять) євро 45 євроцентів.
      Оскільки 100% акцій ПАТ «Авант-Банк» належить ТОВ «Стабіл Холдинг», і він як власник істотної участі не вжив жодних своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, позивач вирішила звернутись до суду з позовом саме до нього, з метою отримання належних їх на законних підставах коштів.
      На підставі вищевикладеного просила позов задовольнити.
      В судове засідання сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, відповідно до вимог ст.128 ЦПК України.
      Разом з тим, 16 грудня 2020 року представник позивача направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій позов підтримала у повному обсязі та проти винесення заочного рішення не заперечувала.
      Третя особа - ПАТ «Авант-Банк» в судове засідання свого представника не направив, пояснень по-суті спору не надав. Про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.
      Зважаючи на викладене та враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для встановлення дійсних взаємовідносин між сторонами, суд визнав за можливе за згодою позивача ухвалити рішення у справі на підставі наявних доказів в порядку заочного провадження згідно ст. ст.280-283 ЦПК України за відсутності відповідача, який будучи належним чином повідомленим в судові засідання двічі не прибув.
      ІІІ . Мотивувальна частина
      Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
      Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити (ст.264 ЦПК України).
      Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Статтею 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 цього Кодексу.
      Так, з представлених позивачем документів вбачається, що 27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01976 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 595 014,44 доларів США (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору).
      Строк розміщення вкладу - 7 днів (п. 1.1 Договору), тобто до 03 лютого 2016 року.
      27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01992 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 142 230,45 євро (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору).
      Строк розміщення вкладу - 7 днів (п. 1.1 Договору), тобто до 03 лютого 2016 року.
      Постановою Правління НБУ №44 від 29.01.2016 віднесено ПАТ «Авант-Банк» до категорії неплатоспроможних. На підставі цієї постанови Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 29.01.2016 №96 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Авант-Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Тимчасову адміністрацію було запроваджено на строк один місяць з 29.01.2016 по 28.02.2016 включно.
      25.02.2016 Правлінням НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії ПАТ «Авант-Банк» та його ліквідацію, і видано відповідну постанову №109. На підставі цієї постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 26.02.2016 було прийнято рішення №262 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Авант-Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
      Згідно із довідкою ПАТ «АВАНТ-БАНК» №26/01-84 від 28 січня 2016 року залишок коштів станом на 28 січня 2016 року становив: на поточному рахунку № НОМЕР_1 - 595 014 (П`ятсот дев`яносто п`ять тисяч чотирнадцять) доларів США 44 центи; на поточному рахунку № НОМЕР_2 - 142 230 (Сто сорок дві тисячі двісті тридцять) євро 45 євроцентів.
      Так, у відповідності до положень ст.58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.
      Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.
      Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
      Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
      Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
      Згідно зі ст.52 вищезазначеного Закону, для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.
      Згідно зі ст.2 Закону, істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.
      Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи;
      контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином.
      Крім того, ч.4 ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
      Крім цього, для притягнення пов`язаної з банком особи до цивільно-правової відповідальності, передбаченої ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», необхідним є встановлення його вини у завданні збитків (неповернення депозитів у повному обсязі), тобто, причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) та негативними наслідками.
      Діями, що призвели до негативних наслідків у вигляді заподіяння збитків, є згідно зі ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності.
      Згідно офіційної відкритої інформації НБУ (а.с.40) Компанія ТОВ «Стабіл Холдинг» є акціонером ПАТ «Авант-Банк» і власником 100% акцій банку. Отже, дана юридична особа відповідно до визначених ст.ст.2,58 Закону термінів є власником істотної участі ПАТ «Авант-Банк».
      Відповідно до ч.1 ст.35 Закону банк та кожний власник істотної участі зобов`язані підтримувати норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку на рівні, встановленому НБУ. Відповідно до ч.4 ст.58 Закону власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
      29 січня 2016 року постановою НБУ №44 ПАТ «Авант-Банк» був віднесений до категорії неплатоспроможних. Відповідно до вказаної постанови у зв`язку з тим, що на початку грудня 2015 року Банк віднесено до категорії проблемних. Наприкінці року стан ліквідності ПАТ «Авант-Банк» значно погіршився. В той же час, почались надходження скарг від фізичних та юридичних осіб стосовно невиконання банком своїх зобов`язань. Враховуючи, що ПАТ «Авант-Банк» не виконував свої зобов`язання перед клієнтами і були встановлені факти не відображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних; порушення нормативів миттєвої ліквідності (Н4) та поточної ліквідності (Н5); недотримання порядку щоденного резервування коштів на кореспондентському рахунку в НБУ, а в акціонерів були відсутні чіткі плани щодо поповнення ліквідності банку та невиконання операцій клієнтів у встановлений законодавством строк, Національним банком було прийняте рішення щодо віднесення ПАТ «Авант-Банк» до категорії неплатоспроможних (а.с.43)
      Таким чином, діяльність банку не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ. Власником істотної участі усупереч вимогам ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не вжито своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку.
      Постановою правління НБУ №44 від 29.01.2016 установлено, що з вини власників істотної участі ПАТ «Авант-Банк» цей банк віднесено до категорії неплатоспроможних. За таких обставин наявні передбачені ч.5 ст.58 Закону підстави для відповідальності власників істотної участі банку за зобов`язаннями цього банку.
      За результатами перевірок встановлювались факти порушень Банком та його керівниками вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України, а також помилки й недоліки в роботі.
      За виявлені порушення, помилки й недоліки Національним банком України пропонувалось застосувати до Банку, відповідно до вимог статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», адекватні заходи впливу.
      У відповідності до ст.71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кожний банк є об`єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.
      Власники істотної участі банку в силу положень ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мали вжити всіх заходів для дотримання банком встановлених нормативів щодо покращення ситуації з ризиковими операціями та збереження платоспроможності банку, однак, як вбачається із постанови Національного банку України №44 від 29.01.2016 року, власниками істотної участі не було вито належних заходів для приведення діяльності банку до норм чинного законодавства України.
      Згідно ч.1 ст.1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
      Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.
      Відповідно до ч.2 ст.1060 ЦК України, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
      За ч.1 ст.1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
      Як передбачено ч.3 ст.1068 ЦК України, банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
      Грошові кошти згідно договору депозиту належать позивачеві на праві приватної власності.
      Згідно зі ст.317 ЦК України, змістом права власності є права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
      Як зазначено у ст.321 ЦК України, право власності є непорушним.
      Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
      Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
      Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
      Так, згідно ст.1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
      Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
      Цей же принцип закріплено і в ст.41 Конституції України.
      Європейський суд з прав людини у справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2) зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом.
      Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Єahin і Perihan Єahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)».
      ЄСПЛ у рішенні «Колишній Король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу Конвенції є те, що будь-яке втручання держаних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
      За змістом ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Власник істотної участі Банку, який є пов`язаною з банком особою відповідно до ст.52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», несе відповідальність за зобов`язаннями Банку, незважаючи на те, що договірні відносини виникли між банком та клієнтом, так як саме власник істотної участі відповідальний за вжиття своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, і саме він, а не клієнт банку, повинен нести будь-які негативні наслідки від визнання банку неплатоспроможним.
      В протилежному випадку позивач зазнає грубого порушення його права власності, що має наслідком позбавлення його власних грошових коштів, які були внесені до Банку.
      У відповідності до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Як передбачено вимогами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
      Згідно з ч.5 ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції чинній на день, що діяла на момент порушення прав позивача), пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
      Відповідно до ч.6 ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном.
      Відповідно до ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.
      Згідно з вимогами ч.1 ст.52 вищезазначеного Закону, пов`язаними із банком особами, зокрема є контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку та інші.
      За правилами ч.1 ст.35 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк та кожний власник істотної участі зобов`язані підтримувати норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку на рівні, встановленому НБУ.
      Частиною 4 статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання не платоспроможності банку.
      Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.
      Згідно з інформацією, розміщеною на сайті НБУ, структура власності ПАТ «Авант-Банк виглядає таким чином, що єдиним опосередкованим власником істотної участі Банку є ТОВ «Стабіл Холдинг», якому належить 100% акцій Банку.
      Крім того, ТОВ «Стабіл Холдинг», будучи опосередкованим власником 100% акцій Банку, є контролером Банку та має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи.
      У відповідача перебували повноваження щодо визначення діяльності Банку, призначення осіб на управління Банком, затвердження відповідної звітності, отже виключно ТОВ «Стабіл Холдинг» міг своєю діяльністю впливати на становище Банку, що і було встановлено судом.
      Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження як під час розгляду справи.
      ІV. Резолютивна частина
      Керуючись статтями 317, 321, 387, 526, 530, 549, 1060, 1068, 1074 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив:
      1. Позов задовольнити повністю.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг» на користь ОСОБА_1 , грошові кошти у сумі 595014,44 доларів США (п`ятсот дев`яносто п`ять тисяч чотирнадцять доларів США 44 центи) та 142230, 45 євро (сто сорок дві тисячі двісті тридцять євро 45 євроцентів).
      2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг» на користь держави судовий збір в розмірі 9605 гривень.
      3.Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
      Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
      Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.
      4.Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ;
      Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг», адреса: 03110, м. Київ, вул. Івана Клименка, 23; код ЄДРПОУ 34617526.
      Третя особа: Публічне акціонерне товариство "Авант-Банк", юридична адреса: м. Київ, вул. Івана Клименка, 23; фактична адреса: м. Київ, бул. Верховної Ради, 7; код ЄДРПОУ: 36406512.
      Суддя :
      Джерело: ЄДРСР 94028141