Постанова ВС-КЦС щодо порядку блокування рахунків у зв'язку з нібито фінмоніторингом та необхідності стягнення коштів з Приватбанку на підставі заяви про перерахування коштів


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

Posted

Постанова
Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 755/11610/16-ц

провадження № 61-18934св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року у складі судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про стягнення коштів, посилаючись на те, що на підставі анкет-заяв він відкрив банківські карткові рахунки та отримав електронні платіжні засоби - платіжні картки ПАТ КБ «ПриватБанк». Станом на 20 липня 2016 року на його банківських рахунках знаходилися грошові кошти в сумі 732 839,43 грн та 13 636,04 доларів США. 11 листопада 2014 року відповідач заблокував указані банківські рахунки та зупинив надання будь-яких платіжних послуг за ними. У зв`язку з цим він неодноразово звертався до банку із заявами про розблокуванням належних йому банківських рахунків та поновлення платіжних операцій за ними, а також - про переведення грошових коштів з його рахунків безготівковим шляхом на рахунок в іншому банку. У відповідь на такі звернення він отримав три листи, в жодному з яких банк не повідомив про причини перешкоджання здійсненню ним його права власності на належні йому кошти, що зберігаються на відповідних банківських рахунках, відкритих у ПАТ КБ «ПриватБанк». Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти:

- за рахунком № НОМЕР_1 - в розмірі 69 197,38 грн, відповідно до статті 625 Цивільного України (далі - ЦК України) три відсотки річних - 5 664,71 грн, інфляційні втрати - 57 048,89 грн, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки) - 2 026 099,29 грн;

- за рахунком № НОМЕР_2 - в розмірі 650 232,85 грн, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 53 230,02 грн, інфляційні втрати - 536 076,15 грн, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки)- 19 038 817,85 грн;

- за рахунком № НОМЕР_3 - в розмірі 10 917 доларів США, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 893,73 доларів США, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки) - 319 661,47 доларів США;

- за рахунком № НОМЕР_4 - в розмірі 2 718,64 доларів США, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 222,56 доларів США, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки) - 79 601,78 доларів США;

- за рахунком № НОМЕР_5 - в розмірі 13 409,20 грн, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 1 097,72 грн, інфляційні втрати - 11 055,04 грн, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки) - 392 621,38 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що враховуючи відсутність доказів щодо подання позивачем до ПАТ КБ «ПриватБанк» належно оформлених розрахункових документів про перерахування або видачу йому коштів, а також щодо відмови банку у здійсненні таких дій (у видачі або перерахуванні коштів), підстав для стягнення сум у заявленому розмірі немає.

Постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. задоволено частково. Постанову Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що починаючи з листопада 2014 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявами, в яких просив пояснити причини блокування його банківських рахунків і неможливості перерахувати кошти. В установлені законом строки відповідач не поновив проведення фінансових операцій, не звертався до правоохоронних органів з відповідними заявами, не повідомив позивача про причини подальшого призупинення фінансових операцій. При апеляційному перегляді справи суд апеляційної інстанції не врахував вищевказаних обставин, не перевірив правомірності дій банку щодо блокування в період з 2014 року до 2017 року відкритих на ім`я позивача карткових рахунків, не дослідив, чи мали місце з боку банку порушення вимог законодавства, за наслідками яких були заблоковані карткові рахунки, не оцінив належним чином тривале листування сторін і обставини визнання банком неможливості перерахування коштів, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про можливість залишення без змін рішення місцевого суду про відмову у стягненні коштів з мотивів неподання банку розпорядження про перерахування коштів на інший рахунок.

Постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач не звертався у встановленому законом порядку до ПАТ КБ «ПриватБанк» з будь-якими вимогами щодо зняття (перерахування) коштів, закриття рахунків або розірвання договорів, а тому у відповідача не виникли відповідні зобов`язання. ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження подання до ПАТ КБ «ПриватБанк» оформлених відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахункових документів про перерахування або видачу йому коштів. В матеріалах справи наявні лише запити позивача в електронному вигляді, які містять питання, наприклад: «Прошу повідомити, по якій причині мою картку НОМЕР_6 заблоковано?». На запити від 08 грудня 2014 року, від 09 березня 2015 року та від 14 квітня 2015 року щодо розблокування належних ОСОБА_1 банківських платіжних карток працівники відповідача надавали відповіді, зі змісту яких не вбачається, що картки позивача були заблоковані. Доводи апеляційної скарги про те, що з листопада 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» заблокувало банківські рахунки позивача, про що свідчать відповідні листи відповідача, колегія суддів не взяла до уваги, оскільки зазначені обставини не знайшли свого підтвердження, а на свої запити в електронному вигляді позивач кожного разу отримував вичерпну відповідь працівників банку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову є необґрунтованим та суперечливим. Під час нового розгляду справи апеляційний суд не виконав вказівок суду касаційної інстанції, зокрема не перевірив правомірності дій банку щодо блокування в період з 2014 року до 2017 року відкритих на ім`я позивача карткових рахунків, не дослідив, чи мали місце порушення банком вимог законодавства, за наслідками яких були заблоковані карткові рахунки, не оцінив належним чином тривале листування сторін і обставини визнання банком неможливості перерахування коштів. Нормативно-правовими актами, на які послався апеляційний суд, не встановлено єдиної стандартизованої форми і порядку подання клієнтом банку розрахункових документів на переказ грошових коштів. Своєю протиправною поведінкою відповідач позбавляє позивача грошових коштів, які він цілком законно розраховує отримати за наслідками укладених договорів банківського рахунка, чим порушує вимоги національного та міжнародного права.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду міста Києва.

14 листопада 2019 року справа № 755/11610/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що в ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 відкриті рахунки з розміщеними грошовими коштами на них (станом на 23 червня 2017 року):

- на рахунку № НОМЕР_2 (угода від 03 вересня 2007 року) сума залишків у валютному еквівалентні складає 650 232,85 грн;

- на рахунку № НОМЕР_1 (угода від 25 жовтня 2012 року) сума залишків у валютному еквівалентні складає 119 197,38 грн;

- на рахунку № НОМЕР_5 (угода від 28 липня 2014 року) сума залишків у валютному еквівалентні складає 13 409,20 грн;

- на рахунку № НОМЕР_3 (угода від 22 вересня 2014 року) сума залишків у валютному еквівалентні складає 270 907,72 грн;

- на рахунку № НОМЕР_4 сума залишків у валютному еквівалентні складає 67 461,17 грн.

Починаючи з 11 листопада 2014 року позивач неодноразово звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявами, в яких просив пояснити причини блокування з 11 листопада 2014 року його банківських рахунків та здійснити перерахування коштів на рахунок, відкритий в іншому банку.

На момент звернення до суду з цим позовом відповідач не повернув ОСОБА_1 грошових коштів.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (стаття 1073 ЦК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-ІІІ) у цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються в такому значенні: держатель електронного платіжного засобу - фізична особа, яка на законних підставах використовує електронний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного електронного платіжного засобу (пункт 1.4); документ на переказ - електронний або паперовий документ, що використовується суб`єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів (пункт 1.6); документ на переказ готівки - документ на переказ, що використовується для ініціювання переказу коштів, поданих разом з цим документом у готівковій формі (пункт 1.7); електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ (пункт 1.14); ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу (пункт 1.15); платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (пункт 1.30); розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача (пункт 1.35).

Відповідно до статті 16 Закону № 2346-ІІІ до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України. Документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України (пункт 17.2 статті 17 Закону № 2346-ІІІ).

Згідно зі статтею 21 Закону № 2346-ІІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, ініціювання переказу проводиться шляхом: 1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання; 7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв.

Відповідно до пунктів 22.1-22.5 статті 22 Закону № 2346-ІІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу. Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, отримувач. Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Платіжна вимога-доручення подається отримувачем коштів безпосередньо до платника. Доставка платіжної вимоги-доручення до платника може здійснюватися банком, що обслуговує отримувача коштів, через банк, що обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв`язку. Стягувач має право подавати розрахункові документи, що ініціюють переказ з рахунка банку-резидента, відкритого в Національному банку України, безпосередньо до Національного банку України. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором. Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв`язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України.

Згідно зі статтею 1074 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Суб`єктами первинного фінансового моніторингу є, зокрема банки (стаття 5 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1702-VІІ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» в редакції, чинній на час подання позивачем заяв банку у період з 11 листопада 2014 року до 06 лютого 2015 року (далі - Закон № 1702-VІІ)).

За змістом статті 17 Закону № 1702-VІІ суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити проведення фінансової операції у разі, якщо така операція містить ознаки, передбачені статтями 15 і 16 цього Закону, та зобов`язаний зупинити проведення фінансової операції, якщо її учасником або вигодоодержувачем за нею є особа, яку включено до переліку осіб, пов`язаних із здійсненням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції, і в той самий день повідомити про це Спеціально уповноважений орган. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на строк до двох робочих днів. Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення такої фінансової операції відповідно до частини першої цієї статті на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний невідкладно повідомити суб`єкта первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронні органи, уповноважені приймати рішення відповідно до кримінального процесуального законодавства. У разі неприйняття Спеціально уповноваженим органом відповідного рішення протягом строку, передбаченого частиною першою цієї статті, суб`єкт первинного фінансового моніторингу поновлює проведення фінансової операції. Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про зупинення видаткових операцій за рахунками клієнтів (осіб) у разі, якщо такі операції містять ознаки, передбачені статтями 15, 16 цього Закону на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний невідкладно повідомити суб`єкта первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронні органи, уповноважені приймати рішення відповідно до кримінального процесуального законодавства. У разі прийняття рішення відповідно до частин другої і третьої цієї статті Спеціально уповноважений орган проводить аналітичну роботу, збирає необхідну додаткову інформацію, обробляє, перевіряє та аналізує її. У разі підтвердження мотивованої підозри Спеціально уповноважений орган готує і подає відповідні узагальнені матеріали протягом строку зупинення такої операції до правоохоронних органів, уповноважених приймати рішення відповідно до кримінального процесуального законодавства. У такому разі строк зупинення фінансової операції продовжується на сім робочих днів з дня подання відповідних узагальнених матеріалів, за умови що загальний строк такого зупинення не перевищуватиме 14 робочих днів. Спеціально уповноважений орган інформує в день подання узагальнених матеріалів відповідного суб`єкта первинного фінансового моніторингу про день закінчення строку зупинення фінансової операції. У разі якщо за результатами перевірки ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму не підтверджуються, Спеціально уповноважений орган зобов`язаний невідкладно скасувати своє рішення про зупинення видаткових операцій та повідомити про це суб`єкта первинного фінансового моніторингу. Порядок зупинення та поновлення проведення фінансових операцій визначається суб`єктами державного фінансового моніторингу, які здійснюють регулювання і нагляд за діяльністю суб`єктів первинного фінансового моніторингу в межах їх повноважень. Строки зупинення фінансових операцій суб`єктами первинного фінансового моніторингу та Спеціально уповноваженим органом, зазначені у частинах першій-четвертій цієї статті, є остаточними та продовженню не підлягають.

Пунктом 91 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26 червня 2015 року № 417, яке було чинне на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що банк зобов`язаний інформувати визначені законодавством України правоохоронні органи за місцем розташування банку про фінансові операції, стосовно яких є підстави підозрювати, що вони пов`язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, та їх учасників у день виявлення, але не пізніше наступного робочого дня з дня реєстрації таких фінансових операцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не звертався до банку у визначеному законом порядку щодо перерахування або видачі йому коштів і не надав доказів відмови відповідача у вчиненні таких дій.

Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду, зазначивши при цьому, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження подання до ПАТ КБ «ПриватБанк» оформлених відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахункових документів про перерахування або видачу йому грошових коштів.

Однак такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблений з порушенням норм процесуального права.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України» зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Відповідно до статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Вказана норма зобов`язує суди нижчих інстанцій враховувати висновки Верховного Суду під час нового розгляду справи та відповідно мотивувати рішення з урахуванням позиції касаційної інстанції.

Однак в порушення вимог статті 417 ЦПК України під час нового розгляду цієї справи апеляційний суд не виконав вказівок, що містилися в постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року, зокрема не перевірив правомірності дій банку щодо блокування відкритих на ім`я позивача карткових рахунків; не дослідив, чи мали місце з боку банку порушення вимог законодавства, за наслідками яких були заблоковані карткові рахунки; не оцінив належним чином тривале листування сторін і обставини визнання банком неможливості перерахування коштів.

Крім того, повторно переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином наявні в матеріалах справи докази і не дав правової оцінки доводам позивача про те, що він подавав ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунковий документ на переказ коштів, зокрема в електронному вигляді із застосуванням програмно-технічних засобів, що не суперечить положенням Закону № 2346-ІІІ. При цьому, зазначивши, що ОСОБА_1 не звертався до банку в установленому законом порядку, суд не вказав, чим такий порядок передбачений і в чому він полягає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що під час повторного перегляду справи суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, на які вказував суд касаційної інстанції, у зв`язку з чим внаслідок неналежного дослідження і оцінки зібраних доказів не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий

І. М. Фаловська

Судді:

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук

Джерело: ЄДРСР 95982775

Posted

Це наша справа. У таких справах вражає як суди захищають виключно інтереси банків, а не вкладників. Це чергова справа де ми ламаємо створену Приватбанком систему неповернення вкладів під виглядом фінмоніторингу та блокування рахунків. У нас це вже не перший такий випадок, коли банк не повертає вклади, не перераховує їх на рахунок в іншому банку та повідомляє клієнту про нібито фінмоніторинг, що є неправдою.

Суди першої та два рази другої інстанції вперто приймають рішення на користь банку не помічаючи заяву про перерахування коштів в інший банк. Верховний суд вже вдруге скасував незаконне рішення суду апеляційної інстанції та зазначив, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином наявні в матеріалах справи докази і не дав правової оцінки доводам позивача про те, що він подавав ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунковий документ на переказ коштів, зокрема в електронному вигляді із застосуванням програмно-технічних засобів, що не суперечить положенням Закону № 2346-ІІІ. При цьому, зазначивши, що ОСОБА_1 не звертався до банку в установленому законом порядку, суд не вказав, чим такий порядок передбачений і в чому він полягає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

  • Like 2

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...