Постанова ВП-ВС про порядок правонаступництва на стадії виконавчого провадження у разі визнання попередніх договорів недійсними


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

16 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 911/3411/14

Провадження № 12-39гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді -доповідача Рогач Л. І.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» (далі - ТОВ «Правнича консалтингова група», ТОВ відповідно) та Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (далі - ДП «Укрспирт») на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року (головуючий Алданова С. О., судді Мартюк А. І., Зубець Л. П.) у справі № 911/3411/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), заміненого ухвалою Господарського суду Київської області від 17 березня 2015 року на ТОВ «Правнича консалтингова група», яке замінено постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року на ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» (далі - ТОВ «ФК «Геліос»), до ДП «Укрспирт» про стягнення боргу.

1. Узагальнені обставини справи та зміст клопотання про заміну сторони

1.1. У 2014 році ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ДП «Укрспирт» про стягнення заборгованості.

1.2. На обґрунтування позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» зазначило про неналежне виконання ДП «Укрспирт» своїх зобов`язань за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1.

1.3. Господарський суд Київської області рішенням від 30 вересня 2014 року позов задовольнив частково: стягнув з ДП «Укрспирт» на користь ПАТ «Дельта Банк» 54 156 500,00 грн заборгованості за кредитом, 2 198 902,26 грн заборгованості за процентами, 32 652,19 грн пені, 390 000,00 грн штрафу, а також 73 080,00 грн судового збору.

1.4. Київський апеляційний господарський суд постановою від 19 листопада 2014 року рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року змінив у частині стягнення суми штрафу та виклав його резолютивну частину в такій редакції: «Позов ПАТ «Дельта Банк» задовольнити частково. Стягнути з ДП «Укрспирт» на користь ПАТ «Дельта Банк» 54 156 500,00 грн заборгованості за кредитом, 2 198 902,26 грн заборгованості за процентами, 32 652,19 грн пені, 162 469,50 грн штрафу та 73 080,00 грн судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині позову відмовити.».

1.5. 25 листопада 2014 року Господарський суд Київської області на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року видав накази.

1.6. Господарський суд Київської області ухвалою від 17 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» замінив позивача (стягувача) у цій справі - ПАТ «Дельта Банк» на його процесуального правонаступника -ТОВ «Правнича консалтингова група» на підставі: договору від 12 вересня 2014 року б/н про відступлення права вимоги, укладеного ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент», за яким останньому відступається право вимоги належного виконання зобов`язань ДП «Укрспирт» за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 на загальну суму вимог у розмірі 58 129 854,99 грн; договору від 12 лютого 2015 року № 8/2-VP про відступлення права вимоги, укладеного ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» та ТОВ «Правнича консалтингова група», за яким перше товариство відступає другому право вимоги належного виконання зобов`язань ДП «Укрспирт» за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 на загальну суму вимог у розмірі 53 741 706,99 грн.

1.7. Державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України постановою від 22 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» відкрив виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданого 25 листопада 2014 року.

1.8. 22 червня 2015 року виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданого 25 листопада 2014 року, було закрито на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв`язку з виконанням рішення суду) відповідно до постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 22 червня 2015 року.

1.9. 26 грудня 2019 року ТОВ «ФК «Геліос» подало до Господарського суду Київської області заяву № 261219/8 про заміну сторони позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14, у якій просило:

- замінити позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»;

- замінити позивача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» у справі № 911/3411/14;

- замінити стягувача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» за виконавчим документом, виданим на виконання рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року у справі № 911/3411/14.

1.10. У поданій заяві ТОВ «ФК «Геліос» зазначило, що Київський апеляційний господарський суд постановою від 9 серпня 2018 року у справі № 910/4123/16, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду від 27 листопада 2018 року, визнав недійсним договір про відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року, укладений ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент». У зв`язку із цим первісний кредитор (ПАТ «Дельта Банк»), який вчинив правочин відступлення прав вимоги новому кредитору, що згодом визнаний недійсним, не міг обґрунтовувати процесуальну можливість переходу прав вимоги до нового кредитора з посиланням на недійсний правочин. Аналогічно - новий кредитор не міг відступити третій особі права, яких він не набув.

1.11. Також заявник зазначив, що за результатами відкритих електронних торгів, що були оформлені протоколом від 14 серпня 2019 року № UKR-2019-03, ТОВ «ФК «Геліос» стало переможцем та уклало з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26 вересня 2019 року (договір відступлення), згідно з додатком № 1 до якого останній відступив ТОВ «ФК «Геліос» право вимоги за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1.

1.12. Враховуючи зазначені обставини, заявник стверджував, що єдиним законним кредитором і правонаступником ПАТ «Дельта Банк» у правовідносинах, які стосуються договору кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1, є ТОВ «ФК «Геліос», тому просив суд замінити у справі та за виконавчим документом позивача (стягувача) з ТОВ «Правнича консалтингова група» та ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос».

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд Київської області ухвалою від 21 січня 2020 року заяву ТОВ «ФК «Геліос» про заміну сторони позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 залишив без задоволення, зазначивши, що така заява є передчасною, адже на цей час єдиним повноважним позивачем (стягувачем) у справі є лише ТОВ «Правнича консалтингова група». Процесуальна заміна позивача (стягувача) у цій справі є неможливою за наявності ухвали від 17 березня 2015 року про заміну позивача (стягувача), яка є чинною. Відтак для задоволення заяви та заміни сторони позивача (стягувача) з ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос» господарському суду необхідно здійснити переоцінку обставин, які вже були досліджені при здійсненні правонаступництва за ухвалою від 17 березня 2015 року; переоцінка обставин, встановлених судовим рішенням, яке набуло законної сили, не належить до компетенції суду першої інстанції, за винятком випадків перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 17 березня 2020 року ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року скасував; заяву ТОВ «ФК «Геліос» про заміну сторони позивача (стягувача) у цій справі задовольнив частково; замінив позивача (стягувача) - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»; у частині заміни позивача (стягувача) - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» відмовив. Апеляційний суд вказав на те, що ПАТ «Дельта Банк» вибув з правовідносин, у яких виник спір, шляхом укладення відповідного договору, водночас матеріалами справи підтверджено факт набуття ТОВ «ФК «Геліос» прав кредитора за кредитним договором від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 згідно з договором купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав, презумпція правомірності якого не спростована, а також вибуття сторони з матеріального правовідношення за наслідками недійсності договору відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року. Зазначив, що згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги, купівля-продаж права вимоги) є різновидом правонаступництва. При цьому заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу, незалежно від наслідків виконання рішення суду. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження». Така правова позиція викладена у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводів інших учасників справи

3.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року, ТОВ «Правнича консалтингова група» та ДП «Укрспирт» звернулися з касаційними скаргами до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у яких просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року.

3.2. Касаційні скарги обґрунтовані тим, що апеляційний господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють правові наслідки недійсності правочину, та порушив норми процесуального права, що регулюють підстави процесуального правонаступництва, а також порядок заміни сторони у справі. Крім того, скаржники зазначають, що у цій справі завершені всі передбачені процесуальним законодавством стадії господарського процесу, а її учасники реалізували всі процесуальні права та виконали процесуальні обов`язки, передбачені процесуальним законодавством.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Геліос» просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін. ТОВ «ФК «Геліос» зазначає, що ТОВ «Правнича консалтингова група» вибуло з правовідносин, що стосуються зобов`язань сторін за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1, оскільки правочин щодо відступлення права вимоги за вказаним договором був визнаний недійсним, а відтак не створив жодних правових наслідків для зазначеного товариства, натомість на місце останнього у спірних правовідносинах стало ТОВ «ФК «Геліос», яке придбало відповідне право вимоги в межах конкурентної процедури, передбаченої законом. Крім того, ТОВ «ФК «Геліос» указує, що заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з виконанням судового рішення.

4. Надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 5 червня 2020 року справу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вважаючи за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц.

4.2. Так, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що по своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваних ухвал) за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник). Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. З огляду на викладене заміна сторони можлива і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням.

4.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду висловив намір відступити від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13?ц, зазначивши, що виконання рішення суду та закриття у зв`язку із цим виконавчого провадження виключає можливість заміни сторони у справі та не відповідатиме принципу правової визначеності.

4.4. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, справа № 911/3411/14 була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

5. Клопотання, що надійшли на розгляд Великої Палати Верховного Суду, та результати їх розгляду

5.1. Від ТОВ «Правнича консалтингова група» надійшло клопотання, в якому товариство просить врахувати обставини розгляду Північним апеляційним господарським судом справи № 910/745/20 за позовом ДП «Укрспирт» до АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Геліос» про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу права вимоги та майнових прав від 26 вересня 2019 року № 1962/К в частині відступлення права вимоги за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/10, за наслідком укладання якого ТОВ «ФК «Геліос» обґрунтовує свою заяву про заміну сторони у цій справі, та зупинити провадження у справі № 911/3411/14 до завершення розгляду Північним апеляційним господарським судом справи № 910/745/20.

5.2.Велика Палата Верховного Суду відзначає, що, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. З огляду на наведене у задоволенні клопотання про врахування нових обставин або зупинення провадження у справі до вирішення питання про визнання правочину недійсним слід відмовити, позаяк ці обставини не можуть бути враховані судом касаційної інстанції на цій стадії розгляду.

5.4. Крім того, ТОВ «Правнича консалтингова група» просило здійснити розгляд клопотання та справи в цілому в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

5.5. Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною п`ятою цієї ж статті встановлено, що перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.

5.6. За частиною шостою цієї ж статті з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п`ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

5.7. Враховуючи те, що Верховний Суд відповідно до статті 306 ГПК України має обмежені процесуальні строки розгляду касаційної скарги, заявник оскаржує постанову суду апеляційної інстанції, яка прийнята внаслідок перегляду ухвали, яка не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи, а також те, що у клопотанні відсутні доводи, що дають підстави для висновку про необхідність розгляду вказаної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, - у задоволенні клопотання також необхідно відмовити.

6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

Щодо заміни сторони виконавчого провадження

6.1. Відповідно до частини першої статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

6.2. У виконавчому провадженні заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі статті 334 ГПК України, а саме: у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

6.3. Положення про процесуальне правонаступництво та про заміну сторони виконавчого провадження, які наведені у Цивільному процесуальному кодексі України (статті 55 та 442 цього Кодексу відповідно) та застосовувалися Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц, не відрізняються за своїм змістом від приписів ГПК України і передбачають підстави та умови заміни особи у правовідносинах, у яких виник спір, та наслідки вибуття однієї із сторін виконавчого провадження.

6.4. Також відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

6.5. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження визначається як завершальна стадія судового провадження. Таке розуміння виконавчого провадження відповідає практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так у пункті 15 рішення ЄСПЛ у справі «Моргуненко проти України» від 6 вересня 2007 року (заява № 43382/02) вказується таке: «Суд зазначає, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження (див. «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Itali) (no. 1) [GC], no. 36813/97, п. 197). Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. «Естіма Джордж проти Португалії» (Estima Jorge v. Portugal), рішення від 21 квітня 1998 року, Report of Judgments and Decisions 1998-II, п. 35, та, з нових джерел, «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovakia), N 2132/02, пп. 24-27, 13 червня 2006 року).».

6.6. Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.

6.7. Пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

6.8. Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини друга та третя статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).

6.9. Наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац другий частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»).

6.10. Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону № 1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

6.11. Водночас після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як в межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв`язку із судовим контролем за виконанням рішення суду.

6.12. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження у учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів.

6.13. Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов`язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду.

6.14. Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво.

6.15. Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.

6.16. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц про те, що заміна сторони правонаступником можлива і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням.

6.17. З аналізу наведеного можна зробити висновок про те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Відтак заміна у разі вибуття сторони виконавчого провадження правонаступником (стаття 334 ГПК України) має відбуватись з одночасною заміною правонаступником відповідного учасника справи (стаття 52 ГПК України). Відповідний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 916/16/17 (пункт 73).

6.18. У постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 916/16/17 Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання заміни сторони виконавчого провадження, також зазначила про те, що на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу, з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України (пункти 74 та 75 зазначеної вище постанови).

6.19. При розгляді заяви ТОВ «ФК «Геліос» суди попередніх інстанцій з`ясували, що виконавче провадження у цій справі закрито у зв`язку з його виконанням. В такому випадку особа, яка вважає себе правонаступником позивача/стягувача та бажає набути та реалізувати існуючі процесуальні права, притаманні позивачу/стягувачу (на оскарження судового рішення та/або постанови державного виконавця, подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), може заявити про заміну сторони у справі, ініціювавши відкриття відповідної стадії процесу. Саме після відкриття однієї зі стадій господарського процесу і можуть бути досліджені обставини та подані на їх обґрунтування докази щодо правонаступництва у спірних правовідносинах.

6.20. Якщо після відкриття провадження за скаргою/заявою на судове рішення, поданою особою, яка вважає себе правонаступником позивача у спірних правовідносинах, буде встановлено, що така особа не набула прав та обов`язків правопопередника, суд своєю ухвалою закриває відповідне провадження на підставі визначеної процесуальним законодавством норми.

6.21. У випадку коли ставиться питання про заміну стягувача у виконавчому провадженні та скасування постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження, встановлення судом обставин відсутності переходу прав від правопопередника до правонаступника буде мати процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідної заяви.

6.22.Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при вирішенні цього питання повинен дослідити по суті обставини правонаступництва та не може обмежитися встановленням формальних умов застосування відповідного припису.

6.23. Стаття 52 ГПК України визначає певний перелік підстав для здійснення процесуального правонаступництва, а саме: у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

6.24. Як уже зазначалось, у заяві сторони (стягувача) ТОВ «ФК «Геліос» просило:

- замінити позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»;

- замінити позивача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» у справі № 911/3411/14;

- замінити стягувача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» за виконавчим документом, виданим на виконання рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року у справі № 911/3411/14.

6.25. Разом із тим, відповідно до змісту та наслідків процесуального правонаступництва, з моменту винесення Господарським судом Київської області ухвали від 17 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» про заміну позивача (стягувача) у цій справі - ПАТ «Дельта Банк» на його процесуального правонаступника - ТОВ «Правнича консалтингова група» ПАТ «Дельта Банк» не є стороною у цій справі та не наділене процесуальними правами та обов`язками, за якими може бути здійснено правонаступництво.

6.26. Що стосується вимог ТОВ «ФК «Геліос» про процесуальне правонаступництво за ТОВ «Правнича консалтингова група» (заміну позивача (стягувача) у справі), то ТОВ «ФК «Геліос» не навело доводів, а суди не встановили обставин, які б свідчили про правонаступництво ТОВ «ФК «Геліос» у відповідних матеріальних правовідносинах за ТОВ «Правнича консалтингова група», а відтак товариство не може стати процесуальним правонаступником.

6.27. Тому підстави для задоволення вимог про процесуальне правонаступництво, які ґрунтуються на приписах статей 52 та 334 ГПК України відсутні.

6.28. Втім неможливість здійснення заміни учасника справи та сторони виконавчого провадження за межами відкритої стадії господарського процесу та у наведений ним спосіб не була врахована судом апеляційної інстанції.

6.29. Виходячи з викладеного, постанову Північного апеляційного господарського суду слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області - змінити в її мотивувальній частині з підстав, викладених у цій постанові.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

7.2. Частинами першою, третьою та четвертою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

7.3. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року у справі № 911/3411/14 слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у цій справі слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

7.4. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

7.5. У зв`язку зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та зміною ухвали місцевого господарського суду відповідно до приписів статті 129 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційних скарг на ТОВ «ФК «Геліос».

Керуючись статтями 306, 308, 311, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» та Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 рокуу справі № 911/3411/14 скасувати.

3. Ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у справі № 911/3411/14 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

4. В іншій частині ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у справі № 911/3411/14 залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 7-9, код ЄДРПОУ 42322556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова

група» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситецька, буд 18/2, офіс 17, код ЄДРПОУ 38103717) 2102 (дві тисячі сто дві) гривні судового збору за подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» касаційної скарги.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 7-9, код ЄДРПОУ 42322556) на користь Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 16, код ЄДРПОУ 37199618) 2102 (дві тисячі сто дві) гривні судового збору за подання Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Л. І. Рогач

Судді:

Т.О. Анцупова

В. С. Князєв

В. В. Британчук

Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов

Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва

К. М. Пільков

М. І. Гриців

О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима

О. М. Ситнік

В. І. Данішевська

В. М. Сімоненко

Ж. М. Єленіна

І. В. Ткач

О. С. Золотніков

С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 96208264

Link to comment
Share on other sites

Кожен раз коли бачу доповідача або особу, що виготовила рішення - Рогач, очікую, як біле називають чорним, а чорне білим. Так і в цій справі, замість рішення по суті та ефективного захисту, про що постійно говорить Велика палата, тут створюють нові процеси, пригадуючи, що рішення судів повинно виконуватись. Окрім того, запускають новий процес повторного виконання рішення і знову роблять крайнім боржника, що до того ж, виконав рішення.

До речі, сама справа наочно демонструє як ФГВФО за безцінь розпродає активи.

Велика палата зазначила, що при розгляді заяви ТОВ «ФК «Геліос» суди попередніх інстанцій з`ясували, що виконавче провадження у цій справі закрито у зв`язку з його виконанням. В такому випадку особа, яка вважає себе правонаступником позивача/стягувача та бажає набути та реалізувати існуючі процесуальні права, притаманні позивачу/стягувачу (на оскарження судового рішення та/або постанови державного виконавця, подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), може заявити про заміну сторони у справі, ініціювавши відкриття відповідної стадії процесу. Саме після відкриття однієї зі стадій господарського процесу і можуть бути досліджені обставини та подані на їх обґрунтування докази щодо правонаступництва у спірних правовідносинах.

6.20. Якщо після відкриття провадження за скаргою/заявою на судове рішення, поданою особою, яка вважає себе правонаступником позивача у спірних правовідносинах, буде встановлено, що така особа не набула прав та обов`язків правопопередника, суд своєю ухвалою закриває відповідне провадження на підставі визначеної процесуальним законодавством норми.

6.21. У випадку коли ставиться питання про заміну стягувача у виконавчому провадженні та скасування постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження, встановлення судом обставин відсутності переходу прав від правопопередника до правонаступника буде мати процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідної заяви.

6.22.Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при вирішенні цього питання повинен дослідити по суті обставини правонаступництва та не може обмежитися встановленням формальних умов застосування відповідного припису.

  • Like 3
Link to comment
Share on other sites

6 часов назад, ANTIRAID сказал:

6.15. Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.

Ну, да, можно и повторно взыскать...

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 липня 2021 року м. Київ № 640/8434/21
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу:
      за позовом
      ОСОБА_1
      до третя особа:
      Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Акціонерне товариство «Універсал Банк»
      про
      визнання незаконною та скасування постанови
      ВСТАНОВИВ:
      До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 із позовом до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Акціонерне товариство «Універсал Банк» про визнання незаконною та скасування постанови головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №51738055 від 10.03.2021 про стягнення виконавчого збору.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2021 залишено позовну заяву без руху та встановлено строк на усунення недоліків позову.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
      24.06.2021 суд на підставі ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.03.2021 головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтуном Володимиром Володимировичем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (ВП №51738055) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та постанову про стягнення виконавчого збору (ВП №51738055) про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 266 363,08 грн. Позивачка вважає дії державного виконавця незаконними, а постанову про стягнення виконавчого збору від 10.03.2021 протиправною, з огляду на те, що Святошинським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не було стягнуто в рамках виконавчого провадження №51738055 боргу у розмірі 89 596,50 швейцарський франків
      Відповідач та третя особа правом на подання відзиву не скористалися, у зв`язку з чим, суд розглядає справу за наявними документами, згідно вимог ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства.
      Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
      Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2015, зміненого рішенням Апеляційного суду міста Києва від 03.03.2016 позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 056-2008-1259 від 22.04.2008 року та договором поруки у розмірі 89 596,50 швейцарських франків, що за курсом НБУ на день розгляду справи становить 2 044 592 (два мільйони сорок чотири тисячі п`ятсот дев`яносто дві) грн. 13 (тринадцять) коп.
      20.05.2016 Святошинським районним судом м. Києва виданий виконавчий лист №759/10467/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 89 596,50 швейцарських франків та судового збору.
      21.07.2016 державним виконавцем Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження на підставі вказаного виконавчого листа, ВП №51738055.
      Як встановлено судом, 10.03.2021 державним виконавцем Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м.Києві була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»
      10.03.2021 державним виконавцем Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві винесена постанова про стягнення виконавчого збору №51738055 у розмірі 266 636, 08 грн.
      Вважаючи вказану постанову протиправною, позивачка звернулася із даним позовом до суду.
      Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
      Відповідно до статей 1, 5 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
      Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02.06.2016 № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII).
      Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
      Згідно з статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
      Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
      Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
      Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
      Положеннями ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження, передбачалось, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
      Проте суд звертає увагу, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 № 2475-VIII, який набрав чинності з 28.08.2018, були внесені зміни до Закону України "Про виконавче провадження".
      Згідно внесених згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 змін до ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
      Крім того, внесеними змінами передбачено прийняття державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
      Так, згідно ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
      У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
      Частинами 1 та 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
      Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 року).
      Згідно ч. 4 ст. 27 Закону державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
      Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
      Зміст викладених правових норм дає підстави для висновку про те, що після внесення Законом від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності з 28.08.2018 року, змін до Закону України "Про виконавче провадження", умовою для стягнення виконавчого збору (за виключенням визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) є початок примусового виконання, відкриття якого здійснюється з огляду на відповідний виконавчий документ. При цьому, початок примусового виконання рішень Закон України "Про виконавче провадження" у такій редакції пов`язує саме з відкриттям виконавчого провадження.
      В свою чергу, редакція Закону України "Про виконавче провадження" до внесення зазначених змін передбачала можливість стягнення виконавчого збору саме у разі фактичного виконання виконавчого документу.
      Згідно п. 1 ч. 1 ст. 37 України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
      Статтею 40 цього Закону передбачено наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.
      Так, згідно ч. 3 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
      Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону N1404-VIII підлягають примусовому виконанню визначає Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 N 512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за N1302/29432; в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови, далі - Інструкція).
      Згідно з пунктом 8 розділу III Інструкції стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.
      Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
      Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
      Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
      У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
      Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
      Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
      Вищевказаними нормами передбачено обов`язок державного виконавця після повернення виконавчого документа стягувачу на підставі його заяви, приймати постанову про стягнення виконавчого збору.
      В свою чергу, з аналізу норм ч.2 ст.27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28.08.2018 слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
      Як зазначалось вище, частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 № 2475-VIII, чинній з 28.08.2018 передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
      Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
      Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
      Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28.08.2018, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
      При цьому, за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
      Отже, враховуючи те, що внесені Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище позивача, як боржника, а виконавче провадження розпочато під час дії попередньої редакції ст.27 Закону № 1404-VІІІ, а також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, оскільки доказів зворотного відповідачем не надано, суд приходить до висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в такому розмірі.
      Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №1340/5053/18, від 29.07.2020 у справі №1340/5050/18, від 14.05.2020 у справі №640/685/19 та від 15.10.2020 у справі №280/5959/19.
      Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
      Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
      Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
      В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
      Згідно положень ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України , суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
      Згідно вимог ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      Керуючись вимогами ст.ст.2,5 - 11,19,72 - 77,90,139,241 - 246,250,255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
      ВИРІШИВ:
      Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) задовольнити.
      Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №51738055 від 10.03.2021 про стягнення виконавчого збору.
      Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9, код ЄДРПОУ 34999049) понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 663 (дві тисячі шістсот шістдесят три) грн. 63 коп.
      Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення. з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
      Суддя А.С. Мазур
      Джерело: ЄДРСР 98517116
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      8 червня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 346/1305/19
      Провадження № 14-181цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до ОСОБА_2 (далі - позичальник) і Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукого Олега Васильовича (далі - приватний виконавець) про звільнення майна з-під арешту
      за касаційною скаргою позивачки на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року, ухвалене суддею Веселовим В. М., і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Фединяка В. Д., Мелінишин Г. П., Девляшевського В. А.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Вступ
      1. Позивачка уклала з банком, який перебував у процедурі ліквідації, договір купівлі-продажу майнових прав і договір відступлення права вимоги за іпотечним договором. Так вона набула права вимоги до позичальника банку за укладеними ними раніше кредитним договором і договором іпотеки. Іпотека на квартиру за банком була зареєстрована задовго до того, як позивачка придбала відповідне право вимоги. Але станом на час такого придбання у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі постанови приватного виконавця про арешт майна боржника було зареєстроване обтяження речових прав на квартиру для примусового виконання судового рішення про стягнення коштів з позичальника за іншим кредитним договором. Позивачка вважала, що наявність зареєстрованого арешту на квартиру є перешкодою у реєстрації за нею як іпотекодержателем права власності на цей предмет іпотеки. Тому звернулася до суду з позовом про звільнення квартири з-під арешту.
      2. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що банк не міг відступити позивачці право вимоги за кредитним договором, а тому і за договором іпотеки, укладеним для забезпечення виконання основного зобов`язання, бо стороною кредитного договору може бути тільки банк або інша фінансова установа. З огляду на це суди вважали, що набуття позивачкою права вимоги до позичальника за кредитним договором і за договором іпотеки суперечить закону та відмовили у задоволенні позову.
      3. Позивачка у касаційній скарзі наполягала на тому, що чинне цивільне законодавство та законодавство про банківську діяльність не передбачає заборони щодо відступлення права вимоги за кредитним договором фізичній особі.Тому вона вважала, що має право зареєструвати за собою як іпотекодержателем право власності на квартиру після усунення судом перешкоди у такій реєстрації, а саме після звільнення квартири з-під арешту, який наклав приватний виконавець.
      4. Велика Палата Верховного Суду мала вирішити три ключові питання: 1) чи могла позивачка набути від банку, який перебував у процедурі ліквідації, права вимоги за кредитним договором і договором іпотеки? 2) чи є підстави для відступу від висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду щодо відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи? 3) чи є арешт квартири, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно після того, як банк зареєстрував за собою іпотеку, підставою для відмови позивачці у державній реєстрації права власності на предмет іпотеки?
      (2) Короткий зміст позовної заяви
      5. 22 березня 2019 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила звільнити квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира) з-під арешту, накладеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 40533618 від 6 квітня 2018 року і зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в спеціальному розділі 25631368 на підставі постанови приватного виконавця від 4 квітня 2018 року за номером 56109385 про арешт майна боржника. Мотивував позов такими обставинами:
      5.1. 29 серпня 2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» уклало з позичальником кредитний договір № 0805/0807/71-040 (далі - кредитний договір-1) про надання кредиту у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом 21 000,00 доларів США.
      5.2. Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором-1 АКБ «ТАС-Комерцбанк» уклало з позичальником іпотечний договір за реєстровим номером 1-154 (далі - договір іпотеки), згідно з яким предметом іпотеки стала квартира. Приватний нотаріус Київського міського округу на підставі договору іпотеки відразу наклав заборону відчуження квартири, про що вніс запис у Державний реєстр іпотек.
      5.3. Надалі АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ПАТ «Сведбанк» уклали договір купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором-1, а також договір про відступлення прав за договором іпотеки.
      5.4. 25 лютого 2012 року ПАТ «Сведбанк» і ПАТ «Дельта банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором-1 і договором іпотеки, а також договір про відступлення прав за договором іпотеки.
      5.5. 4 квітня 2018 року на підставі виконавчого листа від 27 лютого 2017 року № 346/1545/16-ц, виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області приватний виконавець відкрив виконавче провадження № 56109385. У ньому наклав арешт на все нерухоме майно позичальника, зокрема і на квартиру. Згідно з указаним виконавчим листом суд стягнув з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором про надання невідновлюваної кредитної лінії № 18-34.8/356 від 4 квітня 2008 року (далі - кредитний договір-2) за період з 4 березня 2008 року до 24 лютого 2016 року в сумі 3 409 736,71 грн.
      5.6. 18 січня 2019 року позивачка уклала з ПАТ «Дельта банк» договір купівлі-продажу майнових прав № 1111/К (далі - договір купівлі-продажу майнових прав) і договір відступлення права вимоги за іпотечним договором. Згідно з цими договорами позивачка набула право вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки.
      5.7. Того ж дня приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макарова О. П. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 45117258) про реєстрацію іпотеки у Державному реєстрі іпотек (номер запису про іпотеку в спеціальному розділі - 29914524; боржник - ОСОБА_2 , іпотекодержатель - ОСОБА_1 , об`єкт нерухомого майна - квартира).
      5.8. Позичальник своєчасно не погасив кредит за кредитним договором-1 на користь позивачки, внаслідок чого станом на 18 січня 2019 року загальна сума його заборгованості без урахування штрафних санкцій склала 752 471,70 грн; позивачка є новим іпотекодержателем за договором іпотеки, про що позичальник письмово повідомлений 18 січня 2019 року. Тому арешт, накладений у виконавчому провадженні № 56109385 суперечить положенням Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку», а також перешкоджає позивачці реалізувати її права іпотекодержателя.
      (3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      6. 28 серпня 2019 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував рішення так:
      6.1. 24 листопада 2016 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, згідно з яким стягнув з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором-2 у сумі 3 409 736,71 грн.
      6.2. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості державної реєстрації (частина сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
      6.3. Через заміну кредитора в зобов`язанні останнє зберігається, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Стаття 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах, - банк або інша фінансова установа. За змістом пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фізична особа у будь-якому статусі не має права надавати фінансові послуги. Тому відступлення права вимоги за кредитним договором на користь такої особи суперечить положенням частини третьої статті 512 і статті 1054 ЦК України. Відступити право вимоги за кредитним договором можна лише банку або іншій фінансовій установі. Таке відступлення на користь фізичної особи суперечить закону (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11).
      7. Оскільки право вимоги за кредитним договором-1 було відступлене позивачці, а не банку або іншій фінансовій установі, таке відступлення суперечить положенням частини третьої статті 512 і статті 1054 ЦК України. Тому у задоволенні позову необхідно відмовити.
      (4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      8. 3 грудня 2019 року Івано-Франківський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував так:
      8.1. Позивачка не може бути кредитодавцем у кредитних правовідносинах.
      8.2. Під час примусового виконання виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області виконавчого листа від 27 лютого 2017 року № 346/1545/16-ц про стягнення з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором-2 за період з 4 березня 2008 року до 24 лютого 2016 року у сумі 3 409 736,71 грн, приватний виконавець згідно з постановою від 4 квітня 2018 року правомірно наклав арешт на все майно позичальника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця.
      (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      9. У грудні 2019 року позивачка подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржилася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      (6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      10. 9 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від її висновку та від висновків Верховного Суду України, а також через наявність виключної правової проблеми. Мотивував ухвалу так:
      10.1. У практиці Верховного Суду України та Верховного Суду висловлювалися різні, зокрема взаємовиключні, підходи до застосування конструкції недійсності правочину з відступлення права вимоги за кредитним договором:
      1) за допомогою конструкції «віртуальної» нікчемності, не визнаючи правочин про відступлення права вимоги недійсним, суд не застосовував умови цього правочину для регулювання відносин сторін (постанови Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15; постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11);
      2) суд вважав, що правочин про відступлення права вимоги є правомірним (стаття 204 ЦК України) і без визнання його недійсним породжує відповідні юридичні наслідки (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 916/2286/16; постанова Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16);
      3) оскільки правочин про відступлення фізичній особі права вимоги за кредитним договором суперечить частині третій статті 512 і статті 1054 ЦК України, суд визнавав цей правочин недійсним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц);
      10.2. Необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду України (постанови від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15) та Великої Палати Верховного Суду (постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11). Сформульовані у цих рішеннях висновки не відповідають поняттю нікчемного правочину; ні у ЦК України, ні в іншому законі немає вказівки на нікчемність правочину про відступлення фізичній особі права вимоги за кредитним договором.
      10.3. З огляду на наявність взаємовиключних підходів суду касаційної інстанції до застосування норм права у спорах щодо відступлення права вимоги за кредитним договором фізичній особі, у справі є виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень і для формування єдиної правозастосовної практики.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. Позивачка мотивувала касаційну скаргу так:
      11.1. Чинне цивільне законодавство, а також законодавство, що регулює банківську діяльність, не передбачають заборону відступлення права вимоги за кредитними договорами іншим суб`єктам, ніж фінансові установи.
      11.2. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним нормативно-правовим актом щодо інших актів у відносинах з реалізації майна ПАТ «Дельта банк», який відчужив позивачці права вимоги за кредитним договором-1 і за договором іпотеки у процесі ліквідації. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб може самостійно визначити способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, до яких, зокрема, належать права вимоги до боржників.
      11.3. Якщо не спростована презумпція правомірності правочину, всі права й обов`язки, які набули його сторони, слід реалізовувати безперешкодно.
      11.4. Право вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання під час відкритого конкурсу можуть отримати не тільки банки та небанківські фінансові установи, але й інші юридичні особи, а також фізичні особи (пункт 5.11 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 5 липня 2012 року № 2 у редакції, чинній, з 21 січня 2017 року, далі - Положення).
      11.5. 18 грудня 2018 року позивачка стала переможцем електронного аукціону щодо забезпеченого квартирою права вимоги за кредитним договором-1, що підтверджує відповідний протокол. На його підставі 18 січня 2019 року всі права вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки ПАТ «Дельта банк» відступило позивачці. Договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором є правомірними, бо суд не визнав їх недійсними.
      11.6. Реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відступлення прав за іпотечним договором суд не скасував. Це підтверджує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 153166832 від 18 січня 2019 року.
      11.7. У чинному законодавстві України немає норми, яка прямо вказує на недійсність/нікчемність договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки, укладеними з фізичними особами.
      11.8. Позбавлення права власності є неприпустимим. Накладання арешту на предмет іпотеки порушує права іпотекодержателя. Тому квартиру слід звільнити з-під арешту (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 358/1118/16-ц).
      (2) Позиція інших учасників процесу
      12. Інші учасники судового процесу відзиви на касаційну скаргу не подали. Відзив приватного виконавця Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 1 грудня 2020 року залишив без розгляду.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів позивачки та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Чи могла позивачка набути від банку, який перебував у процедурі ліквідації, права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки?
      13. Суди попередніх інстанцій зазначили, що відступлення права вимоги за кредитним договором-1 і за договором іпотеки на користь фізичної особи суперечить закону. Тому з урахуванням висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 і від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, позивачка не могла бути кредитором за кредитним договором-1. Велика Палата Верховного Суду з таким висновком судів першої й апеляційної інстанцій не погоджується.
      14. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
      15. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
      16. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
      17. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України).
      18. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
      19. Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
      20. Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).
      21. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі факти:
      21.1. За умовами кредитного договору-1 банк надав позичальнику кредит у сумі 21 000,00 доларів США на строк з 29 серпня 2007 року до 27 серпня 2032 року включно;
      21.2. Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав ПАТ «Дельтабанк» передало позивачці всі права вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки. Позивачка оплатила 126 218,82 грн за купівлю майнових прав за кредитним договором-1;
      21.3. Згідно з додатком № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав загальна заборгованість позичальника за кредитним договором-1 на дату купівлі-продажу майнових прав становить 752 471,70 грн, з них: 419 935,61 грн (еквівалент 14 979,72 доларів США) - заборгованість за кредитом, 225 662,42 грн (еквівалент 8 049,71 доларів США) - заборгованість за процентами, 106 873,67 грн - штраф і пеня;
      22. Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).
      23. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).
      24. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором за їхніми ознаками є договорами, за якими банк у зобов`язаннях за кредитним договором-1 і договором іпотеки замінений на позивачку як нового кредитора. Позивачка не набула право здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договорів купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором у неї виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором-1 і за договором іпотеки. Отже, такі договори не можна кваліфікувати як договори факторингу. Вони є змішаними, бо містять елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору). Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що договір купівлі-продажу майнових прав містить ознаки договору факторингу.
      25. Позивачка у касаційній скарзі зазначила, що у процедурі ліквідації ПАТ «Дельта банк» відбулись електронні торги з продажу його майна. За результатами торгів, переможцем яких стала позивачка, вона на підставі договору купівлі-продажу майнових прав та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором отримала майнове право вимоги виконання кредитного договору-1 і договору іпотеки.
      26. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що суб`єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (пункти 51-52)).
      27. Оскільки сторони договору купівлі-продажу майнових прав у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що відступлення права вимоги суперечить закону, є помилковим.
      28. Крім того, положення нормативно-правових актів, які врегулювали процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19).
      29. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи. Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачка як фізична особа в силу вимог закону не могла бути стороною договору купівлі-продажу майнових прав та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором.
      (1.2) Чи є підстави для відступу від висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду щодо відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи?
      30. В ухвалі від 9 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, формулюючи підстави для передання справи № 346/1305/19на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав про необхідність відступу від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15 (про те, що кредитна спілка як кредитодавець не має права відступати право вимоги за кредитним договором, укладеним з фізичною особою, оскільки такі зобов`язання тісно пов`язані з особою кредитора і згідно зі статтею 515 ЦК України заміна кредитора у них не допускається), а також у висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України). Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що такі висновки не відповідають розумінню нікчемного правочину за ЦК України; у нормативних актах відсутня вказівка на нікчемність правочину про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним з фізичною особою.
      31. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
      32. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40).
      33. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15 стосуються інших обставин, за яких спірні правовідносини не є подібними з правовідносинами сторін спору у справі № 346/1305/19. Спори у справах № 6-667цс15 і № 6-59цс15 стосувалися відступлення права вимоги кредитною спілкою, яка згідно із Законом України «Про кредитні спілки» не має повноважень на укладення з фізичною особою договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами. Натомість у справі № 346/1305/19 спір виник щодо відступлення фізичній особі права вимоги за кредитним договором-1 і договором іпотеки на конкурсних засадах у процедурі ліквідації банку. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного у зазначених постановах Верховного Суду України.
      34. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 вона вже відступила від висновку, сформульованого у її постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України. У зазначеній постанові від 16 березня 2021 року вона вказала, що за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ (пункт 62).
      (1.3) Чи є арешт квартири, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно після того, як банк зареєстрував за собою іпотеку, підставою для відмови позивачці у державній реєстрації права власності на предмет іпотеки?
      35. Позивачка у позовній заяві, апеляційній і касаційній скаргах стверджувала, що накладення приватним виконавцем арешту на квартиру створило перешкоди їй як іпотекодержателю у реалізації права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за нею права власності на предмет іпотеки на підставі пункту 12.3.1 договору іпотеки. Тому просила звільнити квартиру з-під арешту.
      36. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що позивачка не може бути кредитором у зобов`язанні щодо виконання кредитного договору-1, і що вона не набула прав іпотекодержателя за договором іпотеки. А тому виснували, що арешт квартири не порушує прав позивачки. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком про те, що накладення приватним виконавцем арешту на квартиру не порушило прав позивачки, проте з інших мотивів, ніж навели суди попередніх інстанцій.
      37. Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (абзац третій статті 1 цього Закону).
      38. Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно (частина перша статті 4 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки).
      39. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частина шоста та сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду).
      40. Однією з підстав для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV)).
      41. 3 липня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VIII (далі - Закон № 2478-VIII). Згідно з пунктом 10 розділу І цього Закону частину четверту статті 24 Закону № 1952-IV парламент доповнив пунктом 7 про те, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі «державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем».
      42. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що іпотекодержатель, зокрема і новий кредитор, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи, може безперешкодно реалізувати право на задоволення своїх вимог до боржника переважно перед іншими його кредиторами, зокрема, шляхом реєстраціїправа власності за ним на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». За змістом зазначеного припису пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи) права власності на цей об`єкт.
      43. Суди попередніх інстанцій встановили, зокрема, такі обставини:
      43.1. 29 серпня 2007 року приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу зареєстрував обтяження квартири іпотекою згідно з договором іпотеки у Державному реєстрі іпотек;
      43.2. 4 квітня 2018 року приватний виконавець наклав арешт на все майно позичальника, в тому числі на предмет іпотеки, у межах виконавчого провадження з виконання судового рішення про стягнення заборгованості з позичальника за кредитним договором-2.
      43.3. 22 січня 2019 року позивачка заявила позичальнику вимогу № 0805/0807/71-040 про порушення зобов`язань за умовами виконання кредитного договору-1 (далі - вимога), яку він не виконав. Згідно з цією вимогою у разі невиконання не пізніш як у тридцятиденний строк з дня її отримання зобов`язань за умовами кредитного договору-1 позивачка зверне стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності на підставі пункту 12.3.1 договору іпотеки.
      44. Суди попередніх інстанцій не встановили, що позивачка зверталася до нотаріуса з метою реалізації іпотечного застереження та реєстрації за нею права власності на квартиру. Вона звернулася до суду 22 березня 2019 року з метою захисту її права іпотекодержателя щодо реєстрації права власності на квартиру як предмет іпотеки, не обґрунтувавши станом на момент звернення наявність перешкод у реалізації такого права.
      45. Закон № 2478-VIII застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону (пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2478-VIII).
      46. Згідно з пунктом 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2478-VIII цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом. Він був опублікований 3 листопада 2018 року, набрав чинності 4 листопада того року та був введений у дію 4 лютого 2019 року.
      47. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що іпотека за договором іпотеки була зареєстрована за АКБ «ТАС-Комерцбанк» ще 29 серпня 2007 року. Значно пізніше - 4 квітня 2018 року - приватний виконавець зареєстрував обтяження на предмет іпотеки. Той факт, що іпотека зареєстрована саме за позивачкою лише 18 січня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав і договору відступлення права вимоги за іпотечним договором не змінює факту виникнення у банку права іпотеки на квартиру 29 серпня 2007 року.
      48. Отже, за змістом пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV станом на день звернення до суду позивачки, яка набула від банку права іпотекодержателя щодо іпотеки, зареєстрованої за банком ще 29 серпня 2007 року, наявність обтяження речових прав на квартиру, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі постанови приватного виконавця про арешт майна боржника, не могло бути підставою для відмови позивачці у державній реєстрації права власності на квартиру у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Така підстава для відмови існувала до моменту введення в дію 4 лютого 2019 року Закону № 2478-VIII (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 грудня 2019 року у справі № 923/880/18 (пункти 4.44-4.45)).
      49. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивачка не довела порушення її права іпотекодержателя щодо реєстрації права власності на квартиру через накладення на неї арешту приватним виконавцем.
      50. Накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити його вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку» (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 листопада 2020 року у справі № 761/31581/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 331/3944/18). Наявність арешту, накладеного на предмет іпотеки, не порушує пріоритетного права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 березня 2021 року у справі № 2-6875/10, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 686/1953/13-ц).
      51. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що накладений на предмет іпотеки арешт є перешкодою для іпотекодержателя для звернення стягнення на це майно. Але обставини тієї справи, яку згадує у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах позивачка, були відмінними від обставин справи № 346/1305/19. У тій справі позивач як іпотекодержатель дізнався про порушення свого права 30 червня 2016 року під час спроби у нотаріуса звернути стягнення на предмет іпотеки і у жовтні 2016 року звернувся до суду з вимогою про звільнення майна з-під арешту. Як на час, коли позивач дізнався про порушення свого права, так і на час звернення до суду, пункт 6 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV передбачав, що зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно є підставою для відмови в державній реєстрації прав. Не було припису, який би дозволяв державному реєстратору провести державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за наявності зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень. Таким приписом (пунктом 7) парламент доповнив частину четверту статті 24 Закону № 1952-IV на підставі Закону № 2478-VIII, введеного в дію 4 лютого 2019 року.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      52. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
      53. Оскільки позивачка подала касаційну скаргу у грудні 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, що була до набрання чинності Законом № 460-IX.
      54. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      55. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України). Підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша та четверта статті 412 ЦПК України у редакції, що була до набрання чинності Законом № 460-IX).
      56. З огляду на наведену оцінку доводів позивачки та висновків судів попередніх інстанцій, касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій слід змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.
      (2.2) Щодо судових витрат
      57. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивачку.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      58. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).
      59. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
      60. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України).
      61. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
      62. Продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.
      63. Однією з підстав для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV). Відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем (пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV).
      64. Обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи)права власності на цей об`єкт у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
      65. Висновки щодо застосування пункту 6 частин першої, пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV, сформульовані у цій постанові, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують її своїй діяльності (частина п`ята статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      п о с т а н о в и л а:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови, а в інших частинах зазначені судові рішення залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      К. М. Пільков
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      Л. Й. Катеринчук
      В. М. Сімоненко
      В. С. Князєв
      І. В. Ткач
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 98524306
    • By ANTIRAID
      ОКРЕМА ДУМКА
      Суддів Великої Палати Верховного Суду Британчука В. В., Власова Ю. Л., Прокопенка О. Б., Сімоненко В. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № № 910/11027/18 (провадження 12-185гс19) за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка»,до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про стягнення 76 929 136,71 грн шкоди, заподіяної пов'язаними з банком особами
      Короткий виклад історії справи
      17 серпня 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (далі - ПАТ «АБ «Укоопспілка» або банк), звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про солідарне стягнення з них на користь Фонду як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» 76 929 136,71 грн шкоди, спричиненої їх діями як керівників ліквідованого Банку.
      На думку позивача, зазначені особи, повинні нести повну матеріальну відповідальність перед Фондом, який діє в інтересах банку, оскільки вони є керівниками банку що впливали на його фінансову політику, зокрема: ОСОБА_1 - голова правління; ОСОБА_2 - перший заступник голови правління; ОСОБА_3 - головний бухгалтер, член правління; ОСОБА_4 - начальник управління інвестиційної діяльності, член правління; ОСОБА_5 - голова спостережної ради; ОСОБА_6. - член спостережної ради; ОСОБА_7.- член спостережної ради; ОСОБА_8 - член спостережної ради; ОСОБА_9 -член спостережної ради; ОСОБА_10. - голова спостережної ради; ОСОБА_11 - член спостережної ради; ОСОБА_12 - заступник голови правління; ОСОБА_13 - начальник відділу фінансового моніторингу, член правління; ОСОБА_14 - начальник відділу фінансового моніторингу, член правління.
      Позивач як на правову підставу позову посилався на частину п`яту статті 52 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) у редакції, чинній до 02 березня 2015 року, тобто на момент ухвалення відповідачами рішень, що призвели до неможливості ПАТ «АБ «Укоопспілка» відповідати за своїми зобов`язаннями, укладення на виконання цих рішень відповідних правочинів (2014 рік), прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АБ «Укоопспілка» (22 січня 2015 року), та на цю ж саму норму в редакції, чинній на момент подання позову (17 серпня 2018 року).
      Також позивач послався на частини вісімнадцяту, дев`ятнадцяту статті 42 Закону України № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III), відповідно до яких керівники банку зобов`язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку. Керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно з цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною.
      Як на підставу визначення відповідачів заподіювачами шкоди позивач посилався на приписи частин першої та другої статті 1166 і частини першої статті 1190 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України), а також частин п'ятої
      та шостої статті 58 Закону №2121-III, у редакції, чинній на момент подання позову, відповідно до яких пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ), здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном.
      На обґрунтування позову зазначив, що впродовж 2014 року відповідачами як керівниками Банку, які входили до його органів управління, шляхом голосування при прийнятті рішень цих органів управління банку було прийнято рішення про придбання завідомо збиткових, не забезпечених облігацій двох підприємств (ТОВ «Капітал експрес», ТОВ «Сучасні фінансові перспективи»), які мають ознаки фіктивних та пов`язані з керівництвом і власниками банку, на суму 319 460 764,00 грн, що становить майже 60 % вартості всіх активів банку. Фонд вважав, що це було не просто ризикованим, а направленим на виведення з банку коштів, керівні органи банку ухвалювали рішення, які прямо суперечили інтересам банку та його кредиторів, були неадекватними існуючому кредитному ризику та завідомо збитковими, що суперечить завданням і функціям ради банку, правління та кредитного комітету. Такі операції стали причиною недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами, банк було визнано неплатоспроможним. Оскільки для покриття вимог всіх кредиторів не вистачило 76 929 136,71 грн, то саме цю суму Фонд просив стягнути солідарно з відповідачів як відшкодування шкоди, завданої кредиторам банку.
      Позивач указував на пов`язаність компаній-емітентів між собою (що створює додатковий кредитний ризик), а також з керівниками та власниками банку (що пояснює дії відповідачів і вказує на умисний характер завдання шкоди).
      Фонд також стверджував, що емітенти облігацій на момент їх придбання банком мали численні ознаки фіктивності, а саме: не мали або майже не мали основних засобів (у тому числі й орендованих), не мали офісу або будь-якого робочого приміщення, не мали працівників (крім директора), не здійснювали основної діяльності, декларували відсутність доходу або мінімальний прибуток, що вказувало на неможливість погасити емітовані облігації, активи емітентів майже повністю складались з інвестицій у цінні папери інших компаній, які так само мали ознаки фіктивності.
      Позивач вважав, що відповідачі не виконали покладених на них функцій з добросовісного управління ризиками, контролю і моніторингу всіх видів загроз за усіма напрямами діяльності банку і, навпаки, своїми діями щодо виведення коштів з банку на рахунки інших компаній сприяли настанню цих ризиків, чим спричинили збитки ПАТ «АБ «Укоопспілка» та його кредиторам.
      20 грудня 2018 року рішенням Господарського суду міста Києва , яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року відмовлено в задоволенні позову.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачем не доведено розміру та підстав заподіяної шкоди, передбачених положеннями статей 1166, 1174 ЦК України, а також, що з огляду на це позов пред`явлено передчасно.
      27 червня 2019 року Фонд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
      Фонд послався на те, що суди не надали належної юридичної оцінки обставинам справи та його доводам. Зокрема, скаржник послався на таке:
      - під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачі не заперечували факту придбання банком облігацій, а також того, що вони займали відповідні посади та приймали рішення про придбання облігацій. При цьому жоден з відповідачів не зміг пояснити мотивів своїх рішень про придбання цінних паперів (у чому полягала доцільність такого інвестування, чому було обрано облігації саме цих компаній тощо), не спростував висновків незалежного оцінювача про реальну вартість придбаних облігацій, не заперечив факту пов`язаності емітентів з банком та його керівництвом, не пояснив відсутності забезпечення за цими операціями, не спростував того, що емітенти цінних паперів мали ознаки фіктивності, не мали реальних активів та прибутків;
      - суди вважали недоведеним розмір збитків, однак він визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. Через дії відповідачів банк втратив 319 460 764,00 грн, які сплатив за облігації, реальна ринкова вартість яких була нульовою (оцінка незалежним оцінювачем кожного пакета облігацій в 1 грн означає, що вартість таких цінних паперів має нульове або від`ємне значення). Суди безпідставно не взяли до уваги та не дослідили звіт про оцінку вартості ліквідаційної маси банку, підготовлений ТОВ «Канзас ріал естейт», згідно з яким установлено реальну (ринкову) вартість придбаних банком облігацій. У матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, що спростовують результати зазначеної оцінки. Якщо суди попередніх інстанцій вважали, що для з`ясування розміру збитків необхідні спеціальні знання, то потрібно було призначити відповідну експертизу, чого зроблено не було;
      - суд першої інстанції не застосував положень статей 165 та 182 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), апеляційний суд не виконав вимог статей 165 та 267 цього Кодексу (якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою з обставин, на яких ґрунтуються вимоги відповідача, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім визначених у законі). Фонд указував на обставини пов`язаності банку та емітентів облігацій, економічну недоцільність придбання облігацій, наявність ознак фіктивності та фінансові показники емітентів, що вказували на неліквідність боржників. Відповідачі заперечили у відзивах лише заяви позивача про завідому збитковість придбаних операцій. В іншому їх заперечення зводились до незгоди з правовими підставами позову. Натомість суди зазначили, що позивач зобов`язаний доводити обставини, яких ніхто не заперечує;
      - суди безпідставно відмовилися досліджувати доводи позивача щодо фіктивності підприємств - емітентів облігацій і не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 802/1233/16-а, від 23 січня 2018 року у справі № 2а-1870/5800/12, від 28 серпня 2018 року у справі № 810/3952/16, про обов`язок суду перевіряти доводи щодо фіктивності товариства;
      - оскаржувані рішення побудовано не тільки на ігноруванні дійсних обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів, але й на двох припущеннях: 1) припущення, що компанії-емітенти виконають свої зобов`язання по облігаціях у визначені в проспекті емісії строки; 2) припущення, що ліквідаційної маси банку (загальна вартість 33 364 705,00 грн) може вистачити, щоб розрахуватися зі всіма кредиторами банку, загальний розмір вимог яких становить 109 660 264,41 грн;
      - апеляційний суд безпідставно відмовився приймати пояснення і докази того, що строк виконання зобов`язань ТОВ «Капітал експрес» настав, зобов`язання не виконані, а претензія банку щодо невиконання умов проспекту емісії облігацій була направлена емітенту, проте не вручена через відсутність емітента за зареєстрованим місцем знаходження, пояснення щодо відкритих торгів реалізації облігацій і їх результатів (облігації, за які банк сплатив більше 319 млн грн не були продані на торгах навіть за 305,03 грн), додаткові пояснення щодо пов`язаності власників банку та емітентів облігацій. Суд послався на те, що вказані відомості не існували на момент ухвалення оскаржуваного рішення (що не відповідає дійсності, адже торги проводилися до ухвалення рішення судом першої інстанції), а надання цих документів не зумовлено винятковістю такого випадку;
      - висновки судів про те, що обов`язки відповідачів відшкодувати заподіяну банку та його кредиторам шкоду якимось чином залежать від дій позивача - ліквідатора банку прямо суперечать законодавству, що регулює деліктні зобов`язання, та не узгоджуються з існуючою судовою практикою. Фонд як ліквідатор не зобов`язаний виправляти наслідки завдання відповідачами шкоди банку - це повинні робити самі відповідачі;
      - суд апеляційної інстанції фактично не спростував жодного доводу апеляційної скарги.
      Фактичні обставини, встановлені судами
      13 травня 2014 року правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» у складі голови правління банку ОСОБА_1 , першого заступника голови правління банку ОСОБА_2, головного бухгалтера ОСОБА_3., начальника управління інвестиційної діяльності ОСОБА_4. та начальника фінансового моніторингу ОСОБА_13 на засіданні (протокол № 11) вирішило інвестувати грошові кошти банку в облігації ТОВ «Капітал експрес у кількості 101 149 штук загальною вартістю 81 020 349 грн без ПДВ, що стало можливим відповідно до прийнятого загальними зборами акціонерів банку рішення від 04 грудня 2013 року (протокол № 3, том 7, а. с. 124).
      Таке ж рішення цього ж дня ухвалено спостережною радою ПАТ «АБ «Укоопспілка» у складі голови спостережної ради ОСОБА_5 та її членів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які одноголосно голосували «за» (протокол № 11).
      Відповідно до цих рішень керівництва банку 16 травня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Капітал експрес» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/6-05/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Капітал експрес» у кількості 92 000 штук на загальну суму 81 020 349 грн.
      Рішенням засідання спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» від 05 червня 2014 року (протокол б/н) у складі голови спостережної ради ОСОБА_5 та членів спостережної ради ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ухвалено придбати цінні папери - облігації іменні, дисконтні, звичайні (незабезпечені), емітентом яких є ТОВ «Капітал експрес», у кількості 66 003 штуки за ціною не вище ринкової.
      Відповідно до цього рішення 27 червня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» і ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/7-06/14, згідно з яким банк придбав 66 003 штуки незабезпечених облігацій за ціною 66 002 623,40 грн.
      23 вересня 2014 року до договору № ДД/7-06/14 від 27 червня 2014 року внесено зміни в частині погодження кількості акцій, яку визначено як 82 400 штук. Рішення про внесення таких змін ухвалено 23 вересня 2014 року на засіданні спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 30), у якому брали участь голова спостережної ради ОСОБА_10., заступник голови спостережної ради ОСОБА_11., члени ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , секретар ОСОБА_6
      11 вересня 2014 року на засіданні правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 33), у якому брали участь тимчасово виконуючий обов`язки (далі - т. в. о.) голови правління, заступник голови правління, член правління ОСОБА_4 , головний бухгалтер, член правління ОСОБА_3 , заступник голови правління ОСОБА_12 та начальник відділу фінансового моніторингу, член правління ОСОБА_13 , ухвалено придбати цінні папери - облігації, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», у кількості 31 010 штук за ціною не вище ринкової.
      12 вересня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/11-08/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» у кількості 31 010 штук на загальну суму 24 839 595 грн. У подальшому 26 вересня 2014 року до цього договору внесено зміни, відповідно до яких банк додатково придбав у ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» 6 000 штук облігацій на загальну суму 4 806 000 грн, однак рішення органів управління ПАТ «АБ «Укоопспілка» щодо придбання додаткової кількості облігацій у матеріалах справи відсутні.
      01 грудня 2014 року на засіданні правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протоколи № 47/2 та 47/3), у якому брали участь т. в. о. голови правління, заступник голови правління, член правління ОСОБА_4 , головний бухгалтер, член правління ОСОБА_3 , начальник відділу фінансового моніторингу, член правління ОСОБА_14 , ухвалено придбати облігації, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», у кількості 65 506 штук та 72 391 штука за ціною не вище ринкової.
      01 грудня 2014 року банк та ТОВ «Фінінвест перспектива» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/14-12/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» у кількості 99 415 штук на загальну суму 79 631 791,60 грн. У подальшому договором від 17 грудня 2014 року сторони внесли зміни до договору № ДД/14-12/14 від 1 грудня 2014 року, визначивши кількість придбаних банком облігацій - 91 000 штук.
      Також у власності банку перебував портфель цінних паперів (незабезпечених облігацій) у кількості 72 391 штука на загальну суму 88 000 888,50 грн, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», які ПАТ «АБ «Укоопспілка» придбало на підставі договору купівлі-продажу від 1 грудня 2014 року № ДД/13-12/14 у ТОВ «Ніка сервіс груп», про що прийнято рішення правління банку у складі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 .
      Крім того, у портфелі цінних паперів ПАТ «АБ «Укоопспілка» обліковувалось 109 000 незабезпечених облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», придбаних банком за договором № ДД/13-08/14 від 01 грудня 2014 року.
      Таким чином, на підставі рішень, ухвалених посадовими особами банку протягом 2014 року, банк придбав облігації двох товариств - ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» та ТОВ «Капітал експрес» на суму 319 460 764 грн.
      Строк погашення облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» визначений із 17 квітня по 16 травня 2019 року, а ТОВ «Капітал експрес» - із 17 лютого по 16 березня 2019 року.
      Направляючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду,колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, посилаючись на наявність виключної правової проблеми, зазначала, що виключну правову проблему становить питання щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону №4452-VI, а саме: з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу.
      Розгляд справи у Великій Палаті Верховного Суду
      25 травня 2021 року Великою Палатою Верховного Суду було прийнято постанову, якою касаційну скаргу Фонду, що діє як ліквідатор ПАТ «АТ «Укоопспілка» задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року у справі № 910/11027/18 скасовано та ухвалено нове рішення.
      Позов Фонду, що діє як ліквідатор ПАТ «АТ «Укоопспілка», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про стягнення 76 929 136,71 грн шкоди задоволено повністю.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду та підстави для висловлення окремої думки
      Щодо предмета і підстав позову
      Посилаючись на положення статті 1166 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку що правовідносини, з яких виник цей спір, є деліктними правовідносинами, а тому при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, при цьому у відповідно до принципів застосування норм закону в деліктних правовідносинах вина відповідача, він же заподіювач шкоди, презюмується.
      Також Велика Палата Верховного Суду посилалась на положення статті 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України), якою передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.
      Крім того, Велика Палата Верховного Суду послалась на положення частин третьої та четвертої статті 92 ЦК України та статті 63 Закону України «Про акціонерні товариства» , відповідно до яких орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
      З таким визначенням правової природи правовідносин між учасниками цього спору неможливо погодитись насамперед у зв`язку з тим, що зазначена редакція статті 89 ГК України прийнята лише Законом України № 289-III від 07 квітня 2015 року, а до того часу редакція частини четвертої цієї статті була іншою, а саме: «Посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ними господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом».
      Посилання на висновки зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 також не є релевантними, оскільки у зазначеній постанові зроблено висновок, що правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України є підставою виникнення правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя.
      Висновків щодо відповідальності керівників юридичної особи, що входять до складу її керівних органів, у цій постанові не зазначено, а відповідальність за правовідносинами представництва або на підставі делікту або на підставі трудового договору не є ідентичною.
      Щодо тлумачення правової природи правовідносин сторін у цій справі
      Щодо складу деліктного порушення
      За змістом частини другої статті 509 та пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України зобов`язання виникає у тому числі у випадку завдання майнової шкоди іншій особі.
      Інститут відшкодування шкоди в цивільному законодавстві - це інститут, що забезпечує реакцію суспільства на порушення норм права та виконує відновлювальну функцію, спрямовану на приведення майнового стану потерпілого до стану, що існував до правопорушення. За своєю суттю інститут відшкодування шкоди також відіграє допоміжну роль у забезпеченні виконання функцій іншими інститутами.
      Відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, яка залежно від підстав виникнення поділяється на договірну та позадоговірну.
      Відповідальність, що настає в разі завдання будь-кому протиправної шкоди, коли заподіювач не перебуває в договірних відносинах з потерпілим, є деліктною (позадоговірною) відповідальністю.
      Деліктна відповідальність - це наслідок позадоговірного завдання шкоди, що пов`язується з подією, яку учасники спору не передбачали та до виникнення якої учасники спору у правовідносинах, з яких виникла подія, не перебували, у зв`язку з чим виникає деліктне зобов`язання. За деліктним зобов`язанням правопорушник зобов`язаний у повному обсязі відшкодувати завдану шкоду, а інша сторона має право вимагати від заподіювача виконання цього зобов`язання.
      Зобов`язання з відшкодування завданої шкоди (деліктні зобов`язання) - це позадоговірні зобов`язання, що виникають внаслідок порушення особистих немайнових і майнових прав потерпілого. Такі зобов`язання мають абсолютний характер і спрямовані на забезпечення найбільш повного відновлення цих прав за рахунок заподіювача шкоди або за рахунок інших осіб, на яких законом покладено обов`язок її відшкодування.
      На відміну від договірної відповідальності, деліктна відповідальність є наслідком порушення загального правила - не завдавати шкоди іншому, тобто абсолютного права особи. Наслідком реалізації деліктної відповідальності є відновлення первинного стану потерпілого.
      Разом з тим трудові правовідносини як вид договірних правовідносин засновані на угоді між працівником і роботодавцем про особисте виконання працівником за плату трудової функції (роботи з посади відповідно до штатного розкладу, професії, спеціальності з указівкою кваліфікації; конкретного виду роботи, яка доручається працівникові), а також на підпорядкуванні працівника правилам внутрішнього трудового розпорядку при забезпеченні роботодавцем умов праці, передбачених трудовим законодавством і іншими нормативними правовими актами, що містять норми трудового права, колективним договором, угодами, локальними нормативними актами, трудовим договором з виконанням працівником певних визначених роботодавцем функціональних обов`язків.
      Реалізуючи свої права і приймаючи на себе обов`язки при виконанні певної роботи, сторони юридично пов`язані і їхні дії обмежені відповідними правовими нормами, тобто учасники суспільних відносин, виступаючи суб`єктом трудового права, повинні підкорятися вимогам чинного трудового законодавства, а також дотримуватися умов трудового та колективного договорів, соціально-партнерських угод.
      Крім загальних ознак, специфічними ознаками трудового правовідношення є те, що воно виникає тільки з початком роботи за трудовим договором або контрактом; трудове правовідношення є індивідуальним і передбачає особисте виконання працівником своїх трудових функцій (прав та обов`язків); характеризується наявністю соціальних, передбачених трудовим законодавством, трудовим договором або контрактом гарантій; робота виконується за певною професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою; працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку; працівник виконує міру праці за оплату, яка провадиться на підставах, визначених законодавством, локальним регулюванням і договором сторін.
      Матеріальна відповідальність працівника регулюється як цивільним, так і трудовим законодавством та передбачає наявність повної матеріальної відповідальності.
      Зокрема, у частині шостій статті 134 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено повну матеріальну відповідальність працівника у випадках покладення такої відповідальності відповідно до законодавства.
      Зазначена норма є бланкетною, а тому допускає одночасне застосування поряд з нею іншим норм законодавства щодо повної матеріальної відповідальності працівників, у тому числі й керівників банків. Такими нормами законодавства щодо керівників банків серед інших норм, зокрема, є стаття 92 ЦК України та стаття 63 Закону України «Про акціонерні товариства» щодо обов`язків керівників банків та їх повної солідарної матеріальної відповідальності за спричинену шкоду.
      Аналізуючи зазначені норми права, можна зробити висновок, що покладання відповідальності на працівників банку на підставі деліктних правовідносин є помилковим і такими, що суперечить як законодавству про матеріальну відповідальність працівника в загалом, так і законодавству про матеріальну відповідальність керівників банків зокрема.
      Відмінність матеріальної відповідальності працівника за трудовим правом полягає насамперед у тому, що трудовим законодавством, зокрема главою IX КЗпП України, передбачені певні гарантії та пільги при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну роботодавцеві. Це пов`язано з тим, що, на відміну від цивільного законодавства, відповідно до якого сторони майнових відносин перебувають у юридичній рівності і будь-яка з них має право вимагати від іншої повного відшкодування заподіяних збитків (тобто як прямої шкоди, так і неодержаних прибутків), зазвичай у судовому порядку, суб`єкти трудових правовідносин перебувають у нерівному правовому становищі стосовно один одного. Працівник підпорядкований і підконтрольний роботодавцеві. Крім того, роботодавець наділений законодавством владними повноваженнями. Він вправі притягувати працівника до дисциплінарної і матеріальної відповідальності самостійно, без звернення до відповідних державних органів.
      Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству (стаття 130 КЗпП). Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є (ці умови повинні виконуватись одночасно): порушення працівником покладених на нього трудових обов`язків; нанесення прямої дійсної шкоди; вина в діях або бездіяльності працівника; прямий причинний зв`язок між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.
      Відтак для покладення на працівника повної матеріальної відповідальності слід встановити, чи діяв він у межах своїх повноважень, чи добросовісно виконував свої обов`язки, чи не діяв він на виконання рішення органу або особи, чи інші обставини, які звільняють працівника від відповідальності за шкоду.
      Так, у статті 2 Закону № 2121-III, у редакції, чинній на час прийняття рішень відповідачами, визначено , що керівники юридичної особи (крім банку) - керівник підприємства, установи, члени виконавчого органу та ради (спостережної ради) юридичної особи.
      Голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку є керівниками Банку (стаття 42 Закону № 2121-III).
      Обов`язки керівників банку щодо захисту інтересів банку визначені статтею 43 Закону № 2121-III в редакції, чинній на час прийняття рішень, за змістом якої при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані: 1) ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків; 2) приймати рішення в межах наданих повноважень; 3) не використовувати службове становище у власних інтересах; 4) забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.
      Управління банком як господарюючим суб`єктом здійснюється загальними збори учасників, спостережною радою, правлінням (радою директорів) банку. Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку (стаття 37 Закону № 2121-III в редакції, чинній на час прийняття рішень).
      Вищим органом управління банку є загальні збори учасників (стаття 38 цього Закону).
      Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників із числа учасників банку або їх представників. Члени спостережної ради банку не можуть входити до складу правління (ради директорів) банку, ревізійної комісії банку (стаття 39 Закону № 2121-III). Їй також можуть бути делеговані функції загальних зборів (стаття 37 цього Закону).
      Згідно зі статтею 39 Закону № 2121-III спостережна рада банку контролює діяльність правління (ради директорів) банку.
      За статтею 40 Закону № 2121-III правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку.
      Зазначені положення законодавства визначають певну підпорядкованість органів управління банку та їх підзвітність між собою, а тому особи, які входять до складу цих органів, спричиняючи шкоду, можуть діяти по відношенню до банку і як у деліктних (недоговірних правовідносинах), і як працівники, які виконують свою трудову функцію у договірних правовідносинах.
      Як зазначеними законами, так і обов`язковими положеннями статутних документів банку передбачається порядок призначення та діяльності як голови правління банку, так і самого правління та наглядової ради будь-якого банку. При цьому для визначення правового статусу цих осіб має значення не тільки посада, яку займає зазначена особа, а й процедура її призначення, і її функціональні обов`язки, і зокрема, наявність трудового договору та/або контракту на виконання відповідних функцій, оскільки особи, що здійснюють управління банком, не тільки є особами, що здійснюють ефективне управління від імені акціонерів банку, а й пов`язані з банком трудовою функцією, і саме вони реалізують функції банку як наймані засновниками та/або учасниками особи.
      Виходячи з вимог законодавства, за загальним правилом працівники банку, зокрема й керівники, є особами, що здійснюють свої функції та реалізують повноваження на договірній (контрактній основі), а тому й підставами їх матеріальної відповідальності, яка настає при виконанні або невиконанні ними своїх функціональних обов`язків, аж ніяк не можуть бути події, які не передбачені трудовим договором. Така відповідальність може наступати лише за умови спричинення шкоди при здійсненні дій, що не входять до трудової функції. Така відповідальність більш була б притаманна особам - власникам банку та пов`язаним з банком особам, що не перебувають з банком у договірних, у тому числі трудових, відносинах.
      З огляду на зазначене з висновками Великої Палати Верховного Суду про виникнення зобов`язання щодо відшкодування шкоди на підставі деліктних правовідносин погодитись не можна.
      Щодо солідарної відповідальності
      Залежно від обсягу (сфери) дії норми права поділяють на загальні та спеціальні.
      Загальні норми права поширюються на всі відносини певного роду в цілому.
      Спеціальні норми права встановлюються з метою конкретизації і деталізації, врахування своєрідності та особливостей будь-якого виду суспільних відносин, що належать до певного роду, врегульованого загальними нормами права.
      Зокрема, загальними нормами права, які визначають підставу виникнення солідарного обов`язку, є статті 541, 1190 ЦК України.
      Відповідно до положень статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
      За змістом статті 1190 ЦК України, яка регулює відповідальність у деліктних правовідносинах, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.
      Разом з тим трудовим законодавством за наявності передбаченої повної матеріальної відповідальності за спричинену шкоду, у тому числі на підставі спеціального закону, солідарна відповідальність не встановлена.
      Спеціальними нормами у спірних правовідносинах, у тому числі й щодо вирішення питання відповідальності власників істотної участі та керівників банку за зобов`язаннями банку у зв`язку з віднесенням банку до категорії неплатоспроможних, є положення статті 92 ЦК України, статті 89 ГК України, статті 63 Закону України «Про акціонерні товариства», положення Законів № 2121-III та № 4452-VI у редакціях, чинних станом на 2014 рік.
      Положення статті 92 ЦК України, статті 89 ГК України, статті 63 Закону України «Про акціонерні товариства» містять ключову вимогу до посадових осіб органів акціонерних товариств - діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, статуту товариства та інших його документів (положень, рішень органів управління товариства, прийнятих відповідно до вимог законодавства та в межах своєї компетенції).
      До посадових осіб органів акціонерного товариства належать: фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства (стаття 2 Закону України «Про акціонерні товариства»).
      Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
      Стаття 63 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлює, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.
      Згідно зі статтею 58 Закону № 2121-IIIучасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.
      Відтак зазначеним законодавством не визначено солідарної відповідальності керівників банку за спричинену банку шкоду, як і не визначено того, що зазначена шкода має бути відшкодована в повному обсязі.
      Навпаки, спеціальне законодавство передбачає відшкодування спричиненої банку шкоди також за рахунок пов`язаних з банком осіб, перелік яких визначено законом.
      Відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону № 4452-VI у редакції, чинній на момент вчинення відповідачами дій з купівлі облігацій, Фонд мав право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови в задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.
      З огляду на зміст загальних норм права, які пов`язують солідарну відповідальність осіб перед потерпілим зі спільністю дій (бездіяльністю) щодо завдання шкоди, вимога щодо солідарної відповідальності посадових осіб акціонерного товариства може стосуватись випадків заподіяння шкоди товариству внаслідок колегіального прийняття невигідного для товариства рішення. Відповідальність у такому разі мають нести члени колегіального органу, які голосували (діяли спільно) за прийняття зазначеного рішення.
      Таким чином, на керівників банку за рішенням суду може бути покладена солідарна відповідальність за спричинення шкоди банку в разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з їх вини, якщо їх дії, та/або рішення, та/або невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку є результатом спільних дій (бездіяльності) посадових осіб банку, у зв`язку з чим банку спричинено шкоду.
      Рішення про придбання спірних облігацій приймалися правлінням банку та спостережною радою у різному складі, а тому зв`язок між невиконанням посадовими особами банку зобов`язань та заподіяною шкодою підлягає оцінці за кожним «епізодом» правопорушення, яке призвело до неплатоспроможності банку та завдання шкоди інтересам вкладників, що виключає спільну солідарну відповідальність усіх відповідачів разом.
      Щодо скасування судових рішень
      Згідно із частиною четвертою статті 265 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
      Зміст спірних правовідносин полягає не тільки у тому, щоб визначитись з учасниками цих правовідносин, а й у тому, щоб визначити правову природу спірних правовідносин, права і обов`язки їх учасників, зокрема міру та обсяг відповідальності учасників цих правовідносин між собою, перед іншими особами та її правову підставу.
      Встановлюючи фактичні обставини справи та ухвалюючи судові рішення, суди виходили з правової природи спричинення шкоди як шкоди у деліктних правовідносинах, а тому й установлювали фактичні обставини виходячи зі змісту цих правовідносин і доказів, наданих сторонами на їх підтвердження.
      Разом з тим слід погодитися з доводами касаційної скарги позивача, що суди неповно встановили фактичні обставини справи з огляду на вище викладені доводи.
      Зокрема, відповідачі посилались на те, що приймали усі рішення щодо витрат коштів Банку на виконання рішення загальних зборів від 04 грудня 2013 року (протокол № 3). Ухвалою суду від 25 вересня 2018 року (том 3, а.с.238) зазначений протокол витребуваний від Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «АБ «Укоопсплка» Кашути Д. Є.
      Однак правову оцінку цьому рішенню, трудовим обов`язкам та правам відповідачів відповідно до їх трудових функцій як доказів у справі суди не надали, не встановили міру впливу рішень загальних зборів учасників банку на рішення відповідачів з огляду на їх підпорядкованість та взаємозалежність, не надали, та не визначились як з правовою природою відповідальності відповідачів так і наявністю порушення ними своєї трудової функції як керівників або членів керівного органу банку.
      З огляду на трудовий характер правовідносин сторін у цій справі та доводи відповідачів щодо не врахування участі кожного з них у прийнятті тих чи інших рішень, суди також не встановили, якими відповідачами спричинено конкретний розмір шкоди у відповідності з певними договорами та витратами банку.
      До того ж відповідно до положень пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України у рішенні суду повинна бути наведена мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним, з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
      Однак оцінки аргументів відповідачів щодо визначення розміру шкоди відповідно до кожного рішення, у прийнятті якого вони брали участь, та наявності в учасників спору трудових відносин у рішенні не наведено, до того ж розміру солідарної відповідальності відповідачів відповідно до рішень, у прийнятті яких вони брали участь, не встановлено та не розмежовано, що спричинило покладення на відповідачів матеріальної відповідальності за витрату коштів на підставі рішень, у прийнятті яких вони участі не брали.
      З огляду на зазначене, виходячи зі змісту доводів касаційної скарги, які зводяться до непогодження зі встановленими судами фактичним обставинами справи та оцінкою судом наявних доказів, а також з огляду на відсутність у справі доказів, які суд першої інстанції вважав необхідними та витребував в учасників справи, відповідно до положень статей 308, 310 ГПК України судові рішення підлягали скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Судді Великої Палати Верховного Суду Ю. Л. Власов
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      В. М. Сімоненко
      Джерело: ЄДРСР 98483121
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      25 травня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 910/11027/18
      Провадження № 12-185гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді-доповідача Рогач Л. І .,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., представників:
      Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Жегуліна Ю. М., Мостепанюка В. І. , Плотніченка О. П. ,
      ОСОБА_3 - Старостенка В. О.,
      ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - Слюсара В. В.,
      ОСОБА_6 - Томчука М. В.,
      ОСОБА_7 - Шевченка Г. М. ,
      ОСОБА_9 - Деркача С. С. ,
      ОСОБА_11 - Шагірманова Д. О.,
      ОСОБА_12 - Гвоздецького А. М.,
      ОСОБА_13 - Зурнаджи К. Б.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка», на рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року у справі за позовом Фонду до відповідачів: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 про стягнення 76 929 136, 71 грн шкоди, заподіяної пов`язаними особами.
      Історія справи
      1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1.1.17 серпня 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (далі - ПАТ «АБ «Укоопспілка» або банк), звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 про солідарне стягнення з них на користь Фонду як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» 76 929 136,71 грн шкоди.
      1.2.Фонд послався на те, що впродовж 2014 року колишнім керівництвом банку було прийнято рішення про придбання завідомо збиткових нічим не забезпечених облігацій двох підприємств (Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал експрес» (далі - ТОВ «Капітал експрес», ТОВ відповідно), ТОВ «Сучасні фінансові перспективи»), які мають ознаки фіктивних та пов`язані з керівництвом і власниками банку, на суму 319 460 764,00 грн, що становить майже 60 % вартості всіх активів банку. Фонд вважав, що це було не просто ризикованим, а направленим на виведення з банку коштів, керівні органи банку ухвалювали рішення, які прямо суперечили інтересам банку та його кредиторів, були неадекватними існуючому кредитному ризику та завідомо збитковими, що суперечить завданням і функціям ради банку, правління та кредитного комітету. Такі операції стали причиною недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами, банк було визнано неплатоспроможним. Оскільки для покриття вимог всіх кредиторів не вистачило 76 929 136,71 грн, то саме цю суму Фонд просив стягнути солідарно з відповідачів як відшкодування шкоди, завданої кредиторам банку.
      1.3.Позивач указував на пов`язаність компаній-емітентів між собою (що створює додатковий кредитний ризик), а також з керівниками та власниками банку (що пояснює дії відповідачів і вказує на умисний характер завдання шкоди).
      1.4.Фонд також стверджував, що емітенти облігацій на момент їх придбання банком мали численні ознаки фіктивності, а саме: не мали або майже не мали основних засобів (у тому числі й орендованих), не мали офісу або будь-якого робочого приміщення, не мали працівників (крім директора), не здійснювали основної діяльності, декларували відсутність доходу або мінімальний прибуток, що вказувало на неможливість погасити емітовані облігації, активи емітентів майже повністю складались із інвестицій у цінні папери інших компаній, які так само мали ознаки фіктивності.
      1.5.Позивач вважав, що відповідачі не виконали покладених на них функцій з управління ризиками, контролю і моніторингу всіх видів загроз за усіма напрямами діяльності банку, і навпаки - своїми діями щодо виведення коштів з банку на рахунки інших компаній вони сприяли настанню цих ризиків, чим спричинили збитки ПАТ «АБ «Укоопспілка» та його кредиторам.
      1.6.На думку позивача, пов`язаними особами, які в силу приписів статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зобов`язані солідарно відшкодувати шкоду у сумі 76 295 559,41 грн, є такі фізичні особи:
      - ОСОБА_14 - Голова Правління;
      - ОСОБА_15 - Перший заступник Голови Правління;
      - ОСОБА_3 - Головний бухгалтер, член Правління;
      - ОСОБА_13 - Начальник Управління інвестиційної діяльності, член Правління;
      - ОСОБА_4 - Голова Спостережної ради;
      - ОСОБА_6 - Член Спостережної ради;
      - ОСОБА_16 - Член Спостережної ради;
      - ОСОБА_5 - Член Спостережної ради;
      - ОСОБА_7 - Член Спостережної ради;
      - ОСОБА_9 - Голова Спостережної ради;
      - ОСОБА_11 - Член Спостережної ради;
      - ОСОБА_17 - Заступник Голови Правління;
      - ОСОБА_18 - Начальник відділу фінансового моніторингу, член Правління;
      - ОСОБА_12 - Начальник відділу фінансового моніторингу, член Правління.
      1.7.При цьому Фонд зазначив, що 8 серпня 2018 року на підставі норм статті 52 та частини п?ятої статті 58 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» він звертався до пов`язаних з банком осіб з вимогами про відшкодування шкоди, які залишені без задоволення.
      1.8.У позовній заяві Фонд послався на частину п`яту статті 52 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній до 2 березня 2015 року, тобто на момент ухвалення відповідачами рішень, що призвели до неможливості ПАТ «АБ «Укоопспілка» відповідати за своїми зобов`язаннями, укладення на виконання цих рішень відповідних правочинів (2014 рік), прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АБ «Укоопспілка» (22 січня 2015 року), та цю ж саму норму в редакції, чинній на момент подання позову (17 серпня 2018 року). Відповідно до цієї норми Закону в редакції, чинній до 2 березня 2015 року, Фонд має право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови в задоволенні таких вимог або їх невиконання у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів. Ця норма в редакції, чинній на момент подання позову, передбачала, що Фонд або уповноважена особа Фонду в разі, якщо оціночна вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої Фондом, є меншою за вимоги кредиторів, які включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку з її вини шкоди, та пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку. У разі отримання Фондом відмови в задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом, Фонд звертається з такими вимогами до суду.
      1.9.Також позивач послався на частини вісімнадцяту, дев`ятнадцяту статті 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до яких керівники банку зобов`язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку. Керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно з цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною.
      1.10.Як на підставу визначення відповідачів заподіювачами шкоди позивач посилався на приписи частин першої та другої статті 1166 і частини першої статті 1190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також частин п`ятої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції, чинній на момент подання позову, відповідно до яких пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ), здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном.
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1.20 грудня 2018 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення в цій справі, яким повністю відмовив у задоволенні позову.
      2.2.Мотивував рішення так:
      - в обґрунтування розміру шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідачів, Фонд посилається на звіт, який містить незалежні судження оцінювачів з урахуванням усіх зроблених припущень та обмежень. Під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для банку провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення відповідачами, грошові виплати. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли Фонду або уповноваженій особі Фонду стало відомо про наявність шкоди, заподіяної внаслідок купівлі облігацій. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку, належним обґрунтуванням вартості вимог і зобов`язань банку (Фонду) повинні бути документальні результати перевірки фінансово-господарської діяльності банку;
      -доказів недотримання відповідачами вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» у частині щодо органів управління банку (статей 37, пункту 2 частини другої статті 39, частини першої статті 40, частини першої статті 42) Фондом не надано;
      - Фонд не надав суду жодного документального підтвердження того, що ним або уповноваженою особою на ліквідацію вчинялися дії щодо реалізації вказаних вище облігацій до пред`явлення позову;
      -строк погашення облігацій за договорами визначено 17 квітня 2019 року, тобто твердження позивача про те, що за облігаціями не можна буде отримати грошові кошти, є передчасним і необґрунтованим;
      -визначена в оцінці вартість облігацій у 3,00 грн документально не підтверджена;
      -підставою для покладення відповідальності на відповідачів як пов`язаних осіб банку позивач визначає положення частин п`ятої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Проте на час виконання посадових/службових обов`язків відповідачами щодо вказаних правочинів і угод - у 2014 році вказана стаття мала іншу редакцію. Частини шостої не було, а частина п`ята мала таку редакцію: власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних. А отже, нова редакція статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не може бути застосована до цих правовідносин, оскільки не має зворотної дії;
      -ознаки фіктивного підприємництва виникають лише в разі доведеності в порядку кримінального провадження ознак цієї фіктивності. Водночас у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про фіктивність емітентів. Дійти висновку про фіктивність підприємства в разі відсутності відповідного вироку в кримінальній справі неможливо. Фонд не вчинив жодних дій щодо звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України;
      - суду не надано беззаперечних доказів того, що ОСОБА_19 та Голова спостережної ради банку ОСОБА_4 є родичами (братами). Відтак таке твердження є припущенням;
      -незважаючи на посилання позивача на економічну необґрунтованість укладення правочинів і порушення процедури укладення, Фонд не подав жодного доказу виявлення нікчемного правочину в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання вказаних договорів недійсними за відповідними положеннями ЦК України. З огляду на викладене, подання вказаного позову з визначених позивачем мотивів є по суті передчасним і необґрунтованим;
      -Фонд не надав доказів у підтвердження того, що ним або уповноваженою особою на ліквідацію вчинялися дії щодо реалізації вказаних облігацій;
      -у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до відповідачів застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, їх вина в настанні неплатоспроможності банку не встановлена і не доведена;
      -строк погашення облігацій визначено 17 квітня 2019 року, а тому суд відхилив доводи позивача про те, що за облігаціями не можна буде отримати грошові кошти;
      -до закінчення ліквідаційної процедури відсутні правові підстави стверджувати про шкоду, завдану банку. У силу статей 52, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вимоги кредиторів вважаються погашеними у разі, якщо при завершенні ліквідаційної процедури вони лишилися незадоволеними в зв`язку з недостатністю майна. Станом на дату розгляду справи ліквідаційна процедура в ПАТ «АБ «Укооспілка» триває, відбувається продаж активів банку та погашення вимог кредиторів. За змістом статті 51 цього Закону після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю в найкоротший строк. За таких обставин відсутні підстави стверджувати про те, що банк вже зазнав матеріальної шкоди;
      - Фонд документально не підтвердив жодного елементу цивільно-правової відповідальності; не довів розмір шкоди; вину осіб, які визначені відповідачами; причинно-наслідковий зв`язок між їх діями і визначеною Фондом сумою шкоди, тощо;
      2.3.Рішення суду першої інстанції було залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року. Мотивація апеляційного суду в цілому збігається з обґрунтуванням, наведеним у рішенні суду першої інстанції.
      3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. 27 червня 2019 року Фонд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
      3.2.Фонд послався на те, що суди не надали належної юридичної оцінки обставинам справи та його доводам. Зокрема, скаржник послався на таке:
      - під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачі не заперечували факту придбання банком облігацій, а також того, що вони займали відповідні посади та приймали рішення про придбання облігацій. При цьому жоден з відповідачів не зміг пояснити мотиви своїх рішень про придбання цінних паперів (у чому полягала доцільність такого інвестування, чому було обрано облігації саме цих компаній тощо), не спростував висновків незалежного оцінювача про реальну вартість придбаних облігацій, не заперечив факту пов`язаності емітентів з банком та його керівництвом, не пояснив відсутність забезпечення за цими операціями, не спростував того, що емітенти цінних паперів мали ознаки фіктивності, не мали реальних активів та прибутків;
      - суди вважали недоведеним розмір збитків, однак розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. Через дії відповідачів банк втратив 319 460 764,00 грн, які сплатив за облігації, реальна ринкова вартість яких була нульовою (оцінка незалежним оцінювачем кожного пакету облігацій в 1 грн означає, що вартість таких цінних паперів має нульове або від`ємне значення). Суди безпідставно не прийняли до уваги та не дослідили звіт про оцінку вартості ліквідаційної маси банку, підготовлений ТОВ «Канзас ріал естейт», згідно з яким встановлено реальну (ринкову) вартість придбаних банком облігацій. У матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, що спростовують результати зазначеної оцінки. Якщо суди попередніх інстанцій вважали, що для з`ясування розміру збитків необхідні спеціальні знання, то суди мали призначити відповідну експертизу, чого зроблено не було;
      - суд першої інстанції не застосував положення статей 165 та 182 господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), апеляційний суд не виконав вимоги статей 165 та 267 цього Кодексу (якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою з обставин, на яких ґрунтуються вимоги відповідача, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім визначених у законі). Фонд указував на обставини пов`язаності банку та емітентів облігацій, економічну недоцільність придбання облігацій, наявність ознак фіктивності та фінансові показники емітентів, що вказували на неліквідність боржників. Відповідачі заперечили у відзивах лише заяви позивача про завідому збитковість придбаних операцій. В іншому їх заперечення зводились до незгоди з правовими підставами позову. Натомість суди зазначили, що позивач зобов`язаний доводити обставини, яких ніхто не заперечує;
      - суди безпідставно відмовилися досліджувати доводи позивача щодо фіктивності підприємств - емітентів облігацій і не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 802/1233/16-а, від 23 січня 2018 року у справі № 2а-1870/5800/12, від 28 серпня 2018 року у справі № 810/3952/16, про обов`язок суду перевіряти доводи щодо фіктивності товариства;
      - оскаржувані рішення побудовано не тільки на ігноруванні дійсних обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів, але й на двох припущеннях: 1) припущення, що компанії-емітенти виконають свої зобов`язання по облігаціях у визначені в проспекті емісії строки; 2) припущення, що ліквідаційної маси банку (загальна вартість 33 364 705,00 грн) може вистачити, щоб розрахуватися зі всіма кредиторами банку, загальний розмір вимог яких становить 109 660 264,41 грн;
      - апеляційний суд безпідставно відмовився приймати пояснення і докази щодо того, що строк виконання зобов`язань ТОВ «Капітал експрес» настав, зобов`язання не виконані, а претензія банку щодо невиконання умов проспекту емісії облігацій була направлена емітенту, проте не вручена через відсутність емітента за зареєстрованим місцем знаходження, пояснення щодо відкритих торгів щодо реалізації облігацій і їх результатів (облігації, за які банк сплатив більше 319 млн грн не були продані на торгах навіть за 305,03 грн), додаткові пояснення щодо пов`язаності власників банку та емітентів облігацій. Суд послався на те, що вказані відомості не існували на момент ухвалення оскаржуваного рішення (що не відповідає дійсності, адже торги проводилися до ухвалення рішення судом першої інстанції), а надання цих документів не зумовлено винятковістю такого випадку;
      - висновки судів про те, що обов`язки відповідачів відшкодувати заподіяну банку та його кредиторам шкоду якимось чином залежать від дій позивача - ліквідатора банку прямо протирічать законодавству, що регулює деліктні зобов`язання та не узгоджується з існуючою судовою практикою. Фонд як ліквідатор не зобов`язаний виправляти наслідки завдання відповідачами шкоди банку - це повинні робити самі відповідачі;
      - суд апеляційної інстанції фактично не спростував жодного доводу апеляційної скарги.
      3.3.Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 25 липня 2019 року відкрила касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 22 жовтня 2019 року на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду. За висновком суду, виключну правову проблему становить питання щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу.
      3.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 4 листопада 2019 року прийняла до розгляду справу № 910/11027/18 та призначила її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням її учасників.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. Відповідачі у відзивах на касаційну скаргу просили залишити її без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на відсутність обумовлених законом підстав для стягнення з них шкоди.
      4.2. ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу вказувала на недоведення Фондом складу цивільного правопорушення у її діях; помилковість посилань Фонду на законодавство, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів; відсутність доказів спільних дій як підстав для солідарної відповідальності відповідачів; указала, що незабезпечення облігацій при купівлі дисконтних цінних паперів не підтверджує незаконність або збитковість чи економічну недоцільність таких операцій, для яких забезпечення не є обов?язковою умовою здійснення таких правочинів.
      4.3. ОСОБА_13 у відзиві на касаційну скаргу погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недоведення позивачем складу цивільного правопорушення у його діях; заперечував проти його вимог з тих підстав, що Фонд, звертаючись із цим позовом, керувався законодавством, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів; указав на відсутність доказів протиправності вчинених операцій з придбання цінних паперів та їх збитковості; заперечував проти фіктивності емітентів; наголосив на безпідставності посилань Фонду на економічну необґрунтованість укладених правочинів і порушення процедури їх укладення з огляду на ненадання позивачем доказів виявлення правочинів нікчемними в порядку статті 38 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання їх недійсними; указав на недоведення позивачем взаємопов?язаності дій відповідачів, єдності ступеня їх відповідальності та/або наміру в прийнятих ними рішеннях як членів спостережної ради та членів правління банку в заподіянні йому шкоди.
      4.4. ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 у відзиві на касаційну скаргу послались на те, що угоди купівлі-продажу цінних паперів не оспорювалися, не визнані нікчемними/недійсними, низька вартість цінних паперів є недоведеною. Заперечили проти розміру заявленої шкоди і посилань позивача на звіт оцінювача, указуючи на те, що ліквідаційна процедура банку триває, що позбавляє можливості установити розмір акцептованих вимог банку, які залишаться непогашеними після реалізації всіх активів банку. Указали на відсутність доказів віднесення емітентів до фіктивних підприємств. Зазначили про неможливість застосування у цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, відрізняються від обставин цієї справи. Зауважили, що не визначено участі кожного з відповідачів щодо прийняття рішень, укладення угод і їх реалізації. Фонд, звертаючись із цим позовом, керувався законодавством, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів.
      4.5. ОСОБА_6 у відзиві на касаційну скаргу та поясненнях на неї послалась на недоведення Фондом тієї обставини, що дії відповідачів призвели до неплатоспроможності банку; недоведення складу цивільного правопорушення в діях відповідачів; помилковість посилань Фонду на законодавство, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів. Указала на відсутність доказів віднесення емітентів до фіктивних підприємств. Послалась на безпідставність тверджень Фонду щодо економічної необґрунтованості укладених правочинів і порушення процедури їх укладення з огляду на ненадання позивачем доказів виявлення правочинів нікчемними в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання їх недійсними. Зазначила про неможливість застосування в цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, відрізняються від обставин цієї справи. Указала на недоведення позивачем взаємопов?язаності дій відповідачів, єдності ступеня їх відповідальності та/або наміру в прийнятих ними рішеннях як членів спостережної ради та членів правління банку в заподіянні йому шкоди; недоведення позивачем неправомірності дій відповідачів та порушень банківського законодавства, що регулює питання придбання облігацій. Зазначила, що сам факт придбання облігацій ТОВ «Капітал експрес» та ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» не свідчить про виведення коштів банку. Погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав застосовувати позовну давність унаслідок відмови в позові по суті. Указала на відсутність підстав для стягнення Фондом як ліквідатором заявленого розміру збитків внаслідок припинення 27 вересня 2019 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» як юридичної особи, додавши при цьому витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а. с. 54-56, т. 14).
      4.6. ОСОБА_7 у відзиві на касаційну скаргу заперечував проти вимог позивача з тих підстав, що Фонд, звертаючись із цим позовом, керувався законодавством, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів. Указав на відсутність доказів віднесення емітентів до фіктивних підприємств; недоведення позивачем складу цивільного правопорушення в його діях. Зазначив про неможливість застосування в цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, є відмінними від обставин цієї справи. Наголосив на недоведенні позивачем взаємопов?язаності дій відповідачів, єдності ступеня їх відповідальності та/або наміру в прийнятих ними рішеннях як членів спостережної ради та членів правління банку в заподіянні йому шкоди.
      4.7. ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у відзиві на касаційну скаргу та додаткових поясненнях на неї погодилися з висновками судів попередніх інстанцій про недоведення позивачем складу цивільного правопорушення у їх діях; указали, що низька дохідність облігацій не є збитковою; послались на безпідставність тверджень Фонду щодо економічної необґрунтованості укладених правочинів і порушення процедури їх укладення з огляду на ненадання позивачем доказів виявлення нікчемних правочинів у порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання їх недійсними;зазначили про неможливість застосування в цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, відрізняються від обставин цієї справи; наголосили на відсутності необхідності застосування позовної давності у зв?язку з недоведенням позивачем порушення його прав; погодилися з висновками судів про відсутність доказів фіктивності емітентів.
      4.8.Наведені вище у відзивах відповідачів доводи на касаційну скаргу узагальнено можна передати так:
      - недоведення позивачем складу цивільного правопорушення;
      - відсутність необхідності застосування позовної давності у зв?язку з недоведенням позивачем порушення його прав;
      - помилковість посилань Фонду на законодавство, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів;
      - відсутність доказів спільних дій як підстави для солідарної відповідальності відповідачів і протиправності вчинених операцій з придбання цінних паперів та їх збитковості;
      - безпідставність посилань Фонду щодо економічної необґрунтованості укладених правочинів і порушення процедури їх укладення з огляду на ненадання позивачем доказів виявлення правочинів нікчемними в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання їх недійсними;
      - недоведення позивачем взаємопов?язаностідій відповідачів, єдності ступеня їх відповідальності та/або наміру у прийнятих ними рішеннях як членів спостережної ради та членів правління банку у заподіянні йому шкоди;
      - відсутність доказів віднесення емітентів до фіктивних підприємств;
      - неможливість застосування у цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, відрізняються від обставин цієї справи;
      - недоведення позивачем неправомірності дій відповідачів та порушень банківського законодавства, що регулює питання придбання облігацій;
      - факт придбання облігацій ТОВ «Капітал експрес» і ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» не свідчить про виведення коштів банку.
      4.9. У додаткових поясненнях Фонд зазначив про те що, відповідно до положень Закону України від 13 травня 2020 року № 590-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», Фонд зобов`язаний забезпечувати організацію роботи щодо вжиття заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку/відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду для подальшого спрямування кредиторам (колишнім кредиторам) банку, процедура ліквідації якого була розпочата до дня набрання чинності цим Законом. Судові провадження, розпочаті до набрання чинності цим Законом, у яких на день набрання чинності цим Законом не ухвалено остаточне рішення, вирішуються, розглядаються або переглядаються з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Отже, єдиною метою Фонду щодо вжиття заходів про стягнення з пов`язаних осіб неплатоспроможного банку заподіяної ними шкоди є задоволення вимог кредиторів, а у випадку завершення ліквідаційної процедури - колишніх кредиторів неплатоспроможних банків.
      5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      5.1. Упродовж 2014 року банк вчинив низку операцій купівлі-продажу облігацій. Рішення про придбання цих цінних паперів приймалися правлінням банку та спостережною радою.
      5.2. Так, 13 травня 2014 року правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» у складі голови правління банку ОСОБА_14 , першого заступника голови правління банку ОСОБА_15 , головного бухгалтера ОСОБА_3 , начальника управління інвестиційної діяльності ОСОБА_13 та начальника фінансового моніторингу ОСОБА_18 на засіданні (протокол № 11) вирішило інвестувати грошові кошти банку в облігації іменні, дисконтні, звичайні (незабезпечені), емітентом яких є ТОВ «Капітал експрес», бездокументарної форми існування, міжнародний номер НОМЕР_1 , у кількості 101 149 штук загальною вартістю 81 020 349 грн без ПДВ, що стало можливим відповідно до прийнятого загальними зборами акціонерів банку рішення від 04 грудня 2013 року (протокол № 13). Таке ж рішення цього ж дня ухвалено спостережною радою ПАТ «АБ «Укоопспілка» у складі голови спостережної ради ОСОБА_4 та її членів ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , які одноголосно голосували «за» (протокол № 11).
      5.3. Відповідно до цих рішень керівництва банку 16 травня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Капітал експрес» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/6-05/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Капітал експрес» у кількості 92 000 штук на загальну суму 81 020 349 грн.
      5.4. Рішенням засідання спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» від 5 червня 2014 року (протокол б/н) у складі голови спостережної ради ОСОБА_4 та членів спостережної ради ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 ухвалено придбати цінні папери - облігації іменні, дисконтні, звичайні (незабезпечені), емітентом яких є ТОВ «Капітал експрес», у кількості 66 003 штуки за ціною не вище ринкової.
      5.5. Відповідно до цього рішення 27 червня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» і ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/7-06/14, згідно з яким банк придбав 66 003 штуки незабезпечених облігацій за ціною 66 002 623,40 грн.
      5.6. 29 серпня 2014 року на засіданні спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 26), у якому брали участь голова спостережної ради ОСОБА_9 , заступник голови спостережної ради ОСОБА_11 , члени спостережної ради ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та секретар ОСОБА_6 , ухвалено внести зміни до пунктів 3.1. -3.3 розділу 3 «Реєстрація права власності на цінні папери» договору № ДД/7-06/14 від 27 червня 2014 року в частині визначення строку переоформлення права власності на цінні папери. У зв`язку із цим рішенням від 29 серпня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» і ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали додатковий договір.
      5.7. 23 вересня 2014 року до договору № ДД/7-06/14 від 27 червня 2014 року внесено зміни в частині погодження кількості акцій, яку визначено як 82 400 штук. Рішення про внесення таких змін ухвалено 23 вересня 2014 року на засіданні спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 30), у якому брали участь голова спостережної ради ОСОБА_9 , заступник голови спостережної ради ОСОБА_11 , члени ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , секретар ОСОБА_6
      5.8. 11 вересня 2014 року на засіданні правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 33), у якому брали участь тимчасово виконуючий обов`язки (далі - т. в. о.) голови правління, заступник голови правління, член правління ОСОБА_13 , головний бухгалтер, член правління ОСОБА_3 , заступник голови правління ОСОБА_17 та начальник відділу фінансового моніторингу, член правління ОСОБА_18 , ухвалено придбати цінні папери - облігації, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», у кількості 31 010 штук за ціною не вище ринкової.
      5.9. 12 вересня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/11-08/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» у кількості 31 010 штук на загальну суму 24 839 595 грн. У подальшому 26 вересня 2014 року до цього договору внесено зміни, відповідно до яких банк додатково придбав у ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» 6 000 штук облігацій на загальну суму 4 806 000 грн, однак рішення органів управління ПАТ «АБ «Укоопспілка» щодо придбання додаткової кількості облігацій у матеріалах справи відсутні.
      5.10. 1 грудня 2014 року на засіданні правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протоколи № 47/2 та 47/3), у якому брали участь т. в. о. голови правління, заступник голови правління, член правління ОСОБА_13 , головний бухгалтер, член правління ОСОБА_3 , начальник відділу фінансового моніторингу, член правління ОСОБА_12 , ухвалено придбати облігації, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», у кількості 65 506 штук та 72 391 штука за ціною не вище ринкової.
      5.11. 1 грудня 2014 року банк та ТОВ «Фінінвест перспектива» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/14-12/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» у кількості 99 415 штук на загальну суму 79 631 791,60 грн. У подальшому договором від 17 грудня 2014 року сторони внесли зміни до договору № ДД/14-12/14 від 1 грудня 2014 року, визначивши кількість придбаних банком облігацій - 91 000 штук.
      5.12. Також у власності банку перебував портфель цінних паперів (незабезпечених облігацій) у кількості 72 391 штука на загальну суму 88 000 888,50 грн, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», які ПАТ «АБ «Укоопспілка» придбало на підставі договору купівлі-продажу від 1 грудня 2014 року № ДД/13-12/14 у ТОВ «Ніка сервіс груп», про що прийнято рішення правління банку у складі ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 .
      5.13. Крім того, у портфелі цінних паперів ПАТ «АБ «Укоопспілка» обліковувалось 109 000 незабезпечених облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», придбаних банком за договором № ДД/13-08/14 від 1 грудня 2014 року.
      5.14. Таким чином, на підставі рішень, ухвалених посадовими особами банку протягом 2014 року, банк придбав облігації двох товариств - ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» та ТОВ «Капітал експрес» на суму 319 460 764 грн.
      5.15. Строк погашення облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» визначений із 17 квітня по 16 травня 2019 року, а ТОВ «Капітал експрес» - з 17 лютого по 16 березня 2019 року.
      5.16. Постановою Правління НБУ від 22 січня 2015 року № 39 ПАТ «АБ «Укоопспілка» віднесено до категорії неплатоспроможних. 22 січня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію в ПАТ «АБ «Укоопспілка» і призначив уповноважену особу Фонду.
      5.17. 22 квітня 2015 року НБУ прийняв постанову № 264 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію цього банку. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 83 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «АБ «Укоопспілка». Строки здійснення ліквідаційної процедури неодноразово продовжувались, а в останній раз рішенням виконавчої дирекції Фонду від 25 березня 2019 року № 660 цей строк було продовжено до 22 квітня 2020 року.
      5.18. Під час здійснення процедури ліквідації банку встановлено, що:
      - розмір зобов`язань банку відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 реєстру акцептованих вимог кредиторів (з урахуванням змін згідно з рішення Фонду від 29 травня 2018 року № 1494) становить 109 660 264,41 грн;
      - оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 серпня 2015 року № 196/15 (з урахуванням змін від 21 червня 2018 року, внесених рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1745), складає 33 364 705 грн;
      - недостатність майна ПАТ «АБ «Укоопспілка» для покриття вимог кредиторів банку склала 76 295 559,41 грн.
      5.19. Під час проведення оцінки активів неплатоспроможного банку в процедурі ліквідації реальна (ринкова) вартість облігацій визначена у 3 грн. Незалежну оцінку було проведено сертифікованим суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Канзас ріал естейт».
      5.20. 8 серпня 2018 року Фонд звертався до пов`язаних з банком осіб ( ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 ) з вимогами про відшкодування шкоди в розмірі 76 295 559,41 грн, які залишені без задоволення.
      6. Клопотання, що надійшли на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      6.1.5, 6 жовтня та 17 листопада 2020 року ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 подали клопотання про закриття провадження у справі. Мотивуючи клопотання, зазначили, що повноваження Фонду як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» припинено в силу частини четвертої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у зв?язку з внесенням 27 вересня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про ліквідацію банку та відсутністю правонаступників. Банк не наділений процесуальною правосуб?єктністю здійснювати процесуальні права учасника цієї справи, а в оскаржуваних судових рішеннях права, інтереси й обов?язки Фонду як юридичної особи не розглядалися.
      6.2. 6 жовтня та 17 листопада 2020 року ОСОБА_7 , ОСОБА_6 звернулися з клопотаннями про зупинення провадження у справі, мотивуючи тим, що на розгляді Конституційного Суду України перебуває справа № 1-26/2016 (2-4/2016) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Тому, за умови визнання цього Закону неконституційним, Фонд втратить право звертатися з такими позовами.
      У своєму клопотанні ОСОБА_6 також зазначила, що на розгляді Конституційного Суду України перебуває справа за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень пункту 1 частини другої статті 37, статті 45, пункту 12 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ та окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України. Автори цього конституційного подання вважають, що діяльність Великої Палати Верховного Суду суперечить статтям 125, 128 Конституції України. Велика Палата Верховного Суду є складовою Верховного Суду лише формально, а за своєю функцією і компетенцією є окремим від Верховного Суду судом, який виступає як суд вищої порівняно з Верховним Судом інстанцією, судді якого призначаються у порушення процедури, передбаченої Конституцією України. За цим же конституційним поданням розглядатиметься питання про визнання неконституційними статей 302, 303 ГПК України, внаслідок чого Велика Палата Верховного Суду буде позбавлена можливості розглядати цю справу.
      6.3.6 жовтня, 16 та 17 листопада 2020 року ОСОБА_7 , ОСОБА_6 подали клопотання про повернення справи на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
      Мотивуючи клопотання, заявники послалися на наявність окремих думок суддів Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2020 року та від 11 березня 2020 року на ухвали про відмову в задоволенні клопотань ОСОБА_6 про закриття провадження у справі та передачу її на розгляд до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що, на їх думку, підтверджує позицію деяких суддів Великої Палати Верховного Суду про необхідність повернення справи до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
      Також ОСОБА_7 зазначав, що на момент подання Фондом клопотання від 7 жовтня 2019 року про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду його повноваження як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» припинилися в силу частини четвертої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з 27 вересня 2019 року, тобто з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про ліквідацію банку. Оскільки повноваження Фонду припинилися, а процесуальне правонаступництво не виникло, були відсутні підстави задовольняти клопотання Фонду, який вже не є учасником справи, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      ОСОБА_6 вказала, що ухвалою від 21 січня 2020 року відмовлено в задоволенні аналогічного клопотання про повернення справи на розгляд Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а повторно подане ОСОБА_6 клопотання від 5 березня 2020 року розглянуто Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 11 березня 2020 року без її участі, що є порушенням її процесуальних прав.
      Інші мотиви є аналогічними мотивам, викладеним ОСОБА_6 у клопотанні від 5 березня 2020 року та поясненні від 6 березня 2020 року.
      6.4.Представники відповідачів у судовому засіданні вказані клопотання підтримали та просили їх задовольнити.
      6.5.Представники позивача в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні вказаних клопотань вважаючи їх необґрунтованими. Відзначили, що можливе визнання чинного закону неконституційним не є підставою для зупинення провадження у справі. Крім того, за чинним законодавством та усталеною судовою практикою Фонд наділений правом звертатися до суду з позовом, заявленим у цій справі.
      7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      7.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Щодо предмета і підстав позову
      7.2. Відповідно до змісту частин першої - третьої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
      7.3. Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
      7.4. Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
      - неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
      - наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом,та її розмір;
      - причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
      - вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
      7.5. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
      7.6. За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).
      7.7. Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.
      7.8. Водночас зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача.
      7.9. Як убачається зі змісту позовних вимог, позивач просить у цій справі стягнути з відповідачів солідарно шкоду, заподіяну ними банку як керівниками цього банку, тобто йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою.
      7.10. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
      7.11. Також статтею 89 Господарського кодексу України передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
      - діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
      - діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
      - діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
      - бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;
      - іншими винними діями посадової особи.
      7.12. Стаття 63 Закону України «Про акціонерні товариства» визначає, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.
      7.13. Цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.
      7.14. У постанові від 4 грудня 2018 року у справі № 910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду указав таке. Згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17.
      7.15. Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).
      7.16. Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до збитків підприємству й зобов`язання їх відшкодувати.
      7.17. Таким чином, при застосуванні статті 92 ЦК України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
      7.18. Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обгрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.
      7.19. Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов`язків. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.
      7.20. Про правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків йдеться в Законі України «Про банки і банківську діяльність».
      7.21. Відповідно до частини першої статті 42 Закону «Про банки і банківську діяльність» керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.
      7.22. Згідно із частинами другою та третьою статті 37 Закону України «Про банки і банківську діяльність» виконавчим органом банку, що здійснює поточне управління, є правління банку. Банк зобов`язаний створити наглядову раду, що здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу, захист прав вкладників, інших кредиторів та учасників банку.
      7.23. Відповідно до статті 39 Закону «Про банки і банківську діяльність» до виключної компетенції ради банку належать контроль за діяльністю правління (ради директорів) банку, забезпечення функціонування системи внутрішнього контролю банку та контролю за її ефективністю, контроль за ефективністю функціонування системи управління ризиками, інші повноваження щодо контролю діяльності банку.
      7.24. За змістом статті 40 цього ж Закону до компетенції правління банку належить вирішення всіх питань, пов`язаних з керівництвом поточною діяльністю банку, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та ради банку. Правління банку очолює голова правління, який керує роботою правління банку та має право представляти банк без доручення. Голова правління банку несе персональну відповідальність за діяльність банку.
      7.25. Частина вісімнадцята статті 42 Закону «Про банки і банківську діяльність» встановлює, що керівники банку зобов`язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку. Керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною.
      7.26. Стаття 43 Закону «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані:
      - ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків;
      - приймати рішення в межах наданих повноважень;
      - не використовувати службове становище у власних інтересах;
      - забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.
      7.27. Стаття 44 Закону «Про банки і банківську діяльність» містить вимоги щодо управління ризиками банку. Банк зобов`язаний з урахуванням специфіки його роботи створити адекватну систему управління ризиками, яка має забезпечувати на постійній основі виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг усіх видів ризиків за всіма напрямами діяльності банку на всіх організаційних рівнях та бути адекватною ризикам, що приймаються банком. Банк зобов`язаний утворити постійно діючий підрозділ з управління ризиками, в якому зосереджені функції з управління ризиками та який відповідає за розроблення, впровадження внутрішніх положень і процедур управління ризиками, інформує керівництво про ризики, прийнятність їх рівня та надає пропозиції щодо необхідності прийняття керівництвом відповідних рішень.
      7.28. Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:
      - кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;
      - комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;
      - тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.
      7.29. За змістом Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на момент віднесення банку до категорії неплатоспроможних), зокрема з урахуванням статті 36 цього Закону, банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
      7.30. Перелік ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, визначається нормативно-правовим актом НБУ та оприлюднюється у встановленому законом порядку.
      7.31. Відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на момент вчинення відповідачами дій з купівлі облігацій, Фонд мав право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.
      7.32. Ця ж норма у редакції, чинній на момент подання позову, передбачала, що Фонд або уповноважена особа Фонду у разі, якщо оціночна вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої Фондом, є меншою за вимоги кредиторів, які включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку з її вини шкоди, та пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом, Фонд звертається з такими вимогами до суду.
      7.33. При цьому відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку. Відповідно до пунктів 1, 5 частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку, заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду. Оскільки в банку, що ліквідується, єдиною особою, яка має повноваження і обов`язок діяти від імені та в інтересах банку, є уповноважена особа Фонду, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначають мінімальні стандарти поведінки Фонду та уповноваженої особи Фонду і не обмежують повноважень щодо звернення до суду з позовами до власників істотної участі, контролерів, керівників банку, пов`язаних з банком осіб, а також до будь-яких інших осіб про відшкодування ними шкоди в повному обсязі.
      7.34. При цьому позивач у цій справі мав довести неправомірність рішень та дій відповідачів або вчинення ними неправомірної бездіяльності, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.
      7.35. Натомість відповідачі в межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов`язків мали право та можливість спростувати доводи та докази позивача, а також у свою чергу навести обставини та доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності. Аналіз норм Закону України «Про банки і банківську діяльність», зокрема глави 7 цього Закону, дозволяє зробити висновок, що доказами виконання свого обов`язку вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку можуть бути дані, які підтверджують обставини, що власники істотної участі, керівник, члени ради, члени виконавчого органу, посадові особи іншого органу управління вжили заходів для запобігання ризиковій діяльності; для недопущення в діяльності банку ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема, через вплив на управління чи діяльність юридичної особи (у тому числі шляхом ухвалення рішень про винесення на розгляд загальних зборів учасників банку питання ризикової діяльності); відновлення платоспроможності банку; встановлення осіб, відповідальних за ризикову діяльність тощо.
      7.36. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 76 ГПК України).
      7.37. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша та друга статті 86 ГПК України).
      7.38. Зважаючи на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій, покладаючи обов`язок доведення вини на позивача, не врахували вказаних вище норм матеріального права та не звернули уваги на зміст зобов`язань відповідача у спірних правовідносинах, дійшовши помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності вини відповідачів.
      7.39. Разом з цим, як убачається зі змісту судових рішень, суди встановили, що на підставі рішень, ухвалених посадовими особами банку протягом 2014 року, банк придбав облігації двох товариств - ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» та ТОВ «Капітал експрес» на загальну суму 319 460 764 грн, що становило біля 60 % всіх активів банку.
      7.40. Постановою Правління НБУ від 22 січня 2015 року № 39 ПАТ «АБ «Укоопспілка» віднесено до категорії неплатоспроможних. 22 січня 2015 року Фондом запроваджена тимчасова адміністрація в ПАТ «АБ «Укоопспілка» і призначена уповноважена особа Фонду. Це рішення ніким не оспорювалися і є чинними.
      7.41. Підставою для віднесення банку до категорії неплатоспроможних вказано невжиття банком належних заходів для усунення порушень нормативно-правових актів НБУ, відсутність розробленого прийнятного плану фінансового оздоровлення цього банку.
      7.42. Відповідно до постанови Правління НБУ від 22 січня 2015 року № 39 «Про віднесення ПАТ «АБ «Укоопспілка» до категорії неплатоспроможних» у зв`язку з невідображенням банком на відповідному позабалансовому рахунку не виконаних у строк вимог клієнтів ПАТ «АБ «Укоопспілка» подавало до НБУ недостовірну статистичну звітність за формою № 1Д «Баланс», що призвело до суттєвого викривлення показників його фінансового стану. За результатами безвиїзного банківського нагляду встановлено погіршення показників ліквідності ПАТ «АБ «Укоопспілка». Так, за даними статистичної звітності в період з 25 грудня 2014 року до 21 січня 2015 року: готівкові кошти зменшилися з 1,8 млн грн (1,2 % від зобов`язань) до 0,2 млн грн (0,1 % від зобов`язань); обсяг коштів на кореспондентському рахунку зменшився з 3,3 млн грн (2,1 % від зобов`язань) до 2 млн грн (1,4 % від зобов`язань). Значення нормативів миттєвої (Н4) та поточної ліквідності (Н5) ПАТ «АБ «Укоопспілка» у зв`язку з наявністю не виконаних у строк вимог клієнтів, починаючи з 21 січня 2015 року, дорівнюють нулю (за нормативного значення (Н4) не менше ніж 20 % та нормативного значення (Н5) не менше ніж 40 %).
      7.43. Суди також встановили, що розмір зобов`язань банку відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 реєстру акцептованих вимог кредиторів вимоги кредиторів до банку (з урахуванням змін згідно з рішенням Фонду від 29 травня 2018 року № 1494) становить 109 660 264,41 грн, а оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 серпня 2015 року № 196/15 (з урахуванням змін від 21 червня 2018 року, внесених рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1745), складає 33 364 705 грн.
      7.44. Зазначене свідчить про те, що діяльність ПАТ «АБ «Укоопспілка» не відповідає вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ та в цього банку недостатньо коштів для виконання своїх зобов`язань перед кредиторами і вкладниками.
      7.45. Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 року № 368, визначено, що ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов`язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов`язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).
      7.46. Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов`язаннями у зв`язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.
      7.47. У зв`язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов`язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.
      7.48. При управлінні ліквідністю банки дотримуються встановлених НБУ нормативів ліквідності: короткострокової ліквідності (Н6), коефіцієнта покриття ліквідністю (LCR) за всіма валютами (LCRBB) та в іноземній валюті (LCRIB), коефіцієнта чистого стабільного фінансування (NSFR). Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення активів до зобов`язань з кінцевим строком погашення до одного року. Цей норматив установлює мінімально необхідний обсяг активів для забезпечення виконання своїх зобов`язань протягом одного року. Коефіцієнт покриття ліквідністю (LCR) - норматив ліквідності, який установлює мінімально необхідний рівень ліквідності для покриття чистого очікуваного відпливу грошових коштів протягом 30 календарних днів з урахуванням стрес-сценарію (далі - чистий очікуваний відплив грошових коштів).
      7.49. Відповідно до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 25 січня 2012 року № 23 облігації є фінансовим активом банку, щодо якого банк має визначити ступінь ризику і сформувати відповідні резерви. Банк оцінює ризик за цінними паперами за результатами аналізу фінансового стану емітента, поточної вартості цінних паперів, грошових потоків і доходів за цінними паперами, а також усієї наявної в банку інформації про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку. Банк формує резерви за цінними паперами, які класифіковані до портфеля на продаж і портфеля до погашення.
      7.50. Строк погашення облігацій, придбаних унаслідок дій відповідачів, припадав на 2019 рік. Тобто у 2014 році найбільш ліквідні активи банку - грошові кошти у розмірі більше 319 млн грн (майже 60 % активів банку) були вкладені банком в облігації, строк погашення яких наступав лише через більш як 4 роки. Тож через такі дії відповідачів банк втратив 319 460 764,00 грн, які сплатив за облігації. Однак відповідачі не навели доводів на обґрунтування економічної доцільності інвестування в облігації, внаслідок якого високоліквідні активи (грошові кошти у розмірі більше 319 млн грн) були замінені на активи з низькою ліквідністю (облігації), та не навели переконливих пояснень про те, яким чином потенційна можливість отримання банком відповідної суми при погашенні облігацій у 2019 році, на яку вказували суди, могла виправити ситуацію з неплатоспроможністю банку у січні 2015 року.
      7.51. Стаття 42 Закону «Про банки і банківську діяльність» у редакції, чинній на момент вчинення дій з купівлі облігацій, містить вимоги до керівників банків. Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам: 1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно від займаної посади (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 3) бездоганна ділова репутація. Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер заступають на посаду після надання письмової згоди на це НБУ. Голова правління (ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках.
      Керівники банку зобов`язані протягом усього часу, упродовж якого вони зберігають свій статус у банку, відповідати вимогам, встановленим цим Законом.
      7.52. Відповідачі, які володіли спеціальними знаннями та досвідом як керівники банку, не могли не розуміти значення та наслідки своїх дій по виведенню значної суми грошових коштів з банку в обмін на цінні папери зі строком погашення у 2019 році.
      7.53. Таким чином, логічним та достатньо вірогідним є висновок, що сплата банком протягом 2014 року за облігації 319 460 764 грн (біля 60 % вартості всіх своїх активів) мала істотний вплив на його змогу розрахуватися зі всіма кредиторськими вимогами. Адже сума грошових коштів, сплачена банком за облігації, майже втричі перевищувала розмір усіх кредиторських вимог до банку.
      7.54. Позивач стверджує і доводить, що дії відповідачів з придбання облігацій двох товариств - ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» та ТОВ «Капітал експрес» на загальну суму 319 460 764 грн, що становило біля 60 % всіх активів банку,не мають під собою відповідного економічного підґрунтя, суперечать вимогам законодавства про управління ліквідністю банку, порушують їх обов`язки як керівників банку, і саме такими діями відповідачів була спричинена неплатоспроможність банку .
      7.55. Відповідачі зі свого боку жодним чином не спростували це твердження. Відповідачі також не надали жодних доказів, які б свідчили про те, що неплатоспроможність банку виникла з інших причин, аніж виведення зі складу високоліквідних активів банку у 2014 році на суму 319 460 764 грн як оплати за облігації.
      7.56. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги ту обставину, що відповідачі потенційно мали можливість самостійно виправити завдану банку шкоду (втрату платоспроможності) шляхом продажу всіх або частини облігацій наприкінці 2014 чи на початку 2015 року (тобто до моменту визнання банку неплатоспроможним за рішенням НБУ), але не зробили цього. Це підтверджує вірогідність доводів позивача про неліквідність цих цінних паперів (відсутність ринкової вартості, неможливість продажу).
      7.57. Відповідачі не спростували висновків НБУ та Фонду про причини неплатоспроможності банку (втрата платоспроможності через виведення посадовими особами органів управління банку 60 % ліквідних активів в обмін на цінні папери з більш низькою ліквідністю, зобов`язання за якими мали бути виконані емітентами лише у 2019 році). Відповідачі не надали жодних пояснень, зокрема, про доцільність інвестування грошових коштів у сумі, що сягала 60 % всіх активів банку, а саме чому ними були обрані саме ці фінансові інструменти для інвестування (облігації), які ще альтернативи формування інвестиційного портфеля банку розглядалися, чому не були дотримані вимоги щодо диверсифікації портфеля цінних паперів, чому вони не звернули уваги на численні ознаки, які свідчили про ризикованість інвестицій у цінні папери емітентів. Відповідачі не спростували пов`язаності емітентів облігацій і банку. До того ж не пояснили, яким чином вони сподівалися відновити ліквідність банку після сплати такої значної суми коштів за облігації, наприклад, чи очікували надходження грошових коштів з інших джерел. Відповідачі не надали доказів того, що вони намагалися виправити ситуацію, наприклад, продати облігації чи інше майно банку.
      7.58. У цій справі позивач скористався своїм правом надати докази, які на його думку, підтверджували неправомірність та винність дій відповідачів. Відповідачі при цьому не надали жодного доказу щодо вчинення ними дій, що свідчили б про відсутність вини за невиконання передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність» обов`язків щодо добросовісного, розумного, відповідального керівництва діяльністю банку, запобігання можливим ризикам.
      7.59. За загальним правилом розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
      7.60. Отже, якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо.
      7.61. Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Тобто у цьому разі розмір недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів є мінімальною оцінкою шкоди, завданої банку. У такому разі відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд або уповноважена особа Фонду звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку; у разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду.
      7.62. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин у цій справі недостатність майна банку для покриття вимог кредиторів банку склала 76 295 559,41 грн. Саме цю суму Фонд просить стягнути як розмір шкоди, завданої банку, з відповідачів солідарно.
      7.63. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили всі обставини справи, але при цьому дійшли помилкових правових висновків щодо відсутності складу порушення у діях відповідачів.
      Щодо доводів відповідачів про зв`язок між діями НБУ як регулятора і завданою шкодою
      7.64. Відповідачі зазначають, що правомірність їх дій підтверджується тим, що в банку з другого кварталу 2014 року і до дня оголошення його неплатоспроможним працював куратор НБУ, який погодив вчинення відповідних правочинів, що свідчить про їх правомірність та відсутність ризиків.
      7.65. Відповідно до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346, НБУ може запровадити особливий режим контролю, що передбачає проведення всіх платежів підконтрольного банку винятково через відповідальних виконавців підрозділів банківського нагляду НБУ і (або) обмеження діяльності банку шляхом призначення спеціального куратора від НБУ.
      7.66. До повноважень куратора належать: визначення рівня ризику, на який може йти банк при здійсненні операцій, обов`язкова присутність на зборах керівних органів, на засіданнях комітетів (кредитного, тарифного і з управління активами і пасивами), будь-яких нарадах керівництва банку, на переговорах з інвесторами з продажу банку; продаж активів і повернення пасивів банку для підвищення його платоспроможності або захисту вкладників та кредиторів банку;контроль виконання програми фінансового оздоровлення, а також виконання письмових зобов`язань банку перед НБУ; звільнення або переведення на іншу посаду службовців банку, у тому числі керівників, зміна розміру їхньої зарплати; контроль використання рефінансування, отриманого від НБУ; за погодженням з НБУ організація продажу або реорганізації банку; узгодження рішення керівництва банку та документів, пов`язаних з рухом грошових коштів.
      7.67. Велика Палата Верховного Суду вважає, що будь-які порушення з боку регулятора (призначеного ним куратора як представника НБУ), неналежне виконання куратором банку своїх посадових обов`язків (у звітах куратора взагалі не була відображена інформація щодо ухвалення органами управління банку рішень щодо придбання облігацій та інформація про видатки банку на оплату придбаних облігацій) не можуть слугувати підставою для звільнення від відповідальності посадових осіб банку. Адже саме вони, а не регулятор, ухвалювали відповідні рішення і несли відповідальність за роботу банку.
      Щодо доводів відповідачів про зв`язок між діями Фонду чи його уповноваженої особи з ліквідації банку і розміром завданої шкоди
      7.68. Відповідно до положень статті 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується, а якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
      7.69. Суди встановили, що Фонд/уповноважена особа Фонду не ухвалювали рішення про віднесення правочинів до нікчемних і не зверталися з позовом до продавців облігацій про повернення коштів в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». На думку відповідачів, це також свідчить про правомірність операцій і дійсність зазначених договорів.
      7.70. Велика Палата Верховного Суду погоджується, що виявлення нікчемних правочинів та застосування наслідків їх нікчемності потенційно може впливати на загальну вартість ліквідаційної маси і відповідно як збільшити, так і зменшити розмір непокритих активами банку вимог кредиторів.
      7.71. Водночас, за доводами позивача, 109 000 штук облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» було придбано у ТОВ «Ніка сервіс груп», припиненого 7 грудня 2015 року, а 91 000 штук облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» було придбано у ТОВ «Фінінвест Перспектива», припиненого 25 листопада 2015 року. 92 000 штук облігацій ТОВ «Капітал експрес» та 88 400 штук облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» були придбані у емітентів, які обидва, за доводами позивача, мають ознаки фіктивності, і звернення до них з позовами не мало б позитивних наслідків, а призвело б лише до додаткових витрат на судовий збір.
      7.72. Велика Палата Верховного Суду відзначає, що невчинення Фондом таких дій, навіть якщо таке управлінське рішення було помилковим, не може свідчити про правомірність дій відповідачів, які призвели банк до неплатоспроможності, та бути підставою для звільнення їх від відповідальності, а також враховує надані Фондом пояснення, за змістом яких у межах встановлених судами обставин справи застосування наслідків нікчемності правочинів з придбання облігацій не могло істотно вплинути на загальну вартість ліквідаційної маси і бути способом виправлення завданої шкоди.
      Щодо солідарної відповідальності відповідачів
      7.73.Суди попередньої інстанції встановили, що кожен з відповідачів у спірний період мав статус керівника банку та був наділений посадовими правами та обов`язками як особа з високим ступенем кваліфікації та досвіду.
      7.74.Наведені вище положення цивільного та господарського законодавства презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за збитки, заподіяні юридичній особі порушенням обов`язків щодо її представництва. Члени наглядової ради і виконавчого органу банку несуть спільно відповідальність за діяльність банку в цілому. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності.
      7.75.Позивачі як керівники банку з відповідним ступенем кваліфікації та досвідом знали або повинні були знати про системне виведення активів з банку протягом 2014 року шляхом укладення договорів купівлі-продажу облігацій. Жодних доказів та доводів вчинення активних дій для перешкоджання цьому процесу відповідачі не надали.
      7.76.Таким чином, неплатоспроможність банку є наслідком як їх активних дій (ухвалення рішень, підписання договорів, спрямованих на купівлю облігацій), так і пасивної бездіяльності. При цьому немає значення, на яку суму і які саме договори купівлі-продажу погодив чи підписав кожний з відповідачів.
      7.77.Велика Палата Верховного Суду вважає, що позовні вимоги до пов`язаних з банком осіб, які є посадовими особами органів управління банку, подані Фондом відповідно до статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», мають розглядатися разом у межах однієї справи. Адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, внаслідок чого настала неплатоспроможність банку, які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі дослідження проведених банківських операцій та їх вплив на фінансове становище банку в цілому. Операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо.
      Щодо припинення банку
      7.78.Як зазначалося вище, на підставі постанови Правління НБУ від 22 січня 2015 року № 39 «Про віднесення ПАТ «АБ «Укоопспілка» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 15 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «АБ «Укоопспілка», призначивши уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію банку, а 22 квітня 2015 року НБУ прийняв постанову № 264 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію цього банку. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 83 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «АБ «Укоопспілка». Строки здійснення ліквідаційної процедури неодноразово продовжувались, а в останній раз рішенням виконавчої дирекції Фонду від 25 березня 2019 року № 660 цей строк продовжено до 22 квітня 2020 року.
      7.79.У цій справі наявні відомості про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення ПАТ «АБ «Укоопспілка». Так, відповідно до статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до реєстру 27 вересня 2019 року внесено запис № 10701110046009135 про державну реєстрацію припинення ПАТ «АБ «Укоопспілка» як юридичної особи.
      7.80. Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації; у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
      7.81.Відповідно до цієї норми ліквідація, на відміну від реорганізації, є формою припинення юридичної особи, яка не допускає правонаступництва. Тому ліквідації юридичної особи передує відчуження всього майна, яке їй належить. У зв`язку з цим частиною дванадцятою статті 111 ЦК України встановлено, що майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом. У випадках, встановлених установчими документами юридичної особи або законом, майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, відчужується на користь інших суб`єктів цивільного права (наприклад, відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про громадські об`єднання» в разі ліквідації громадського об`єднання його майно та кошти після задоволення вимог кредиторів передаються іншим громадським об`єднанням чи зараховуються до державного або місцевого бюджету). Отже, відчуження всього майна юридичної особи є необхідною умовою завершення процедури її ліквідації.
      7.82.Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Різновидом майнового права є право вимоги, у тому числі право вимоги до боржника у зобов`язанні щодо відшкодування шкоди.
      7.83.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 зазначено, що статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в редакції, чинній на момент внесення запису, та статтею 10 цього ж Закону у чинній редакції встановлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), з огляду на що запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. Однак якщо процедуру ліквідації не було здійснено належним чином, зокрема не було відчужене майно особи, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не зумовлює її припинення, а також припинення права власності на її майно. У подібних випадках до ЄДР вносяться зміни про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.
      7.84. За висновками Великої Палати Верховного Суду, запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. Якщо процедуру ліквідації юридичної особи не було здійснено належним чином, зокрема якщо її було здійснено на підставі рішення про ліквідацію, прийнятого особами, які не мали повноважень його ухвалювати, на підставі сфальшованих документів, якщо у процедурі ліквідації не було відчужено все майно юридичної особи тощо, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не є актом, з яким пов`язується її припинення та припинення права власності на її майно, а лише записом, який не зумовлює наслідків.
      7.85.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18 зазначено, що відповідно до частини четвертої статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» установлено спростовану презумпцію відомостей, унесених до ЄДР. Такий висновок зроблено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15, від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17, від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17.
      7.86.Таким чином, наявність запису про припинення банку не виключає, що будь-який з кредиторів банку може звернутися з позовною вимогою про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи. Такий спір має вирішуватися за правилами ГПК України незалежно від суб`єктного складу за місцезнаходженням юридичної особи (частина шоста статті 30 ГПК України). Крім того, відповідно до частини одинадцятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» юридична особа в особі відповідного органу може звернутися до державного реєстратора для державної реєстрації рішення про відміну рішення про припинення юридичної особи.
      7.87. Тому абзацом четвертим частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.
      7.88.У справі № 910/11027/18 банку належить майно - право вимоги про відшкодування шкоди, тож внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє.
      7.89.Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє довід відповідачів ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 про наявність підстав для закриття провадження у справі. Повноваження Фонду як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» не припинені, а підстави для закриття провадження відповідно до частини першої статті 313 ГПК України відсутні.
      7.90.Водночас Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання Фонду на положення підпункту 3 пункту 3 розділу ІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 13 травня 2020 року № 590-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», за яким Фонд має забезпечувати з урахуванням вимог цього Закону організацію роботи щодо вжиття заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку/відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду для подальшого спрямування кредиторам (колишнім кредиторам) банку, процедура ліквідації якого була розпочата до дня набрання чинності цим Законом:
      а) у разі виявлення операцій, що призвели до заподіяння шкоди банку та/або його кредиторам, та осіб, які брали участь у таких операціях та/або отримали від них майнову вигоду, і розміру заподіяної шкоди;
      б) від імені та в інтересах банку як інвестора шляхом ініціювання процесів, позовів чи проваджень (цивільних, адміністративних, кримінальних чи господарських) у будь-яких судах та/або арбітражах належної юрисдикції (у тому числі в іноземних та міжнародних судах) щодо шкоди (збитків), заподіяної банку фізичними чи юридичними особами (приватного чи публічного права) та державами, внаслідок:
      прямої чи непрямої націоналізації або експропріації майна (інвестицій) банку, здійснення щодо таких інвестицій заходів, що за наслідками дорівнюють експропріації;
      реквізиції, руйнування, заподіяння шкоди або знецінення майна (інвестицій) банку внаслідок воєнних дій, збройних конфліктів, громадських заворушень або інших подібних дій.
      7.91.Отже, відповідно до зазначених положень Фонд звертається з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної Фонду, від власного імені і на свою користь, а про відшкодування шкоди, заподіяної банку, - від імені та в інтересах банку.
      7.92.Таке регулювання узгоджується із частиною шостою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
      8. Щодо виключної правової проблеми
      8.1. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що виключну правову проблему становить питання щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу.
      8.2. Велика Палата Верховного Суду з цього приводу зазначає таке.
      8.3.Важливим у застосуванні норм інституту позовної давності є правильне визначення моменту початку перебігу позовної давності. За загальним правилом, встановленим у частині першій статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
      8.4. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що якщо особі завдано шкоди, то вона може вважатися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може бути завдано шкоди, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди.
      8.5.Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банку.
      8.6.Положеннями статті 49 наведеного Закону визначено заходи з підготовки задоволення вимог кредиторів.
      8.7.Так, за положеннями статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній станом на момент віднесення ПАТ «АБ «Укоопспілка» до категорії неплатоспроможних, уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
      8.8.Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх непідтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та у разі потреби заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.
      8.9. Як зазначено вище, якщо банку заподіяно шкоди шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Для такої оцінки необхідно встановити розмір акцептованих вимог кредиторів та оцінити ліквідаційну масу банку. Отже, лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданої банку шкоди.
      8.10.Відповідно до статті 48 Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд, здійснюючи ліквідацію банку та реалізуючи надані йому повноваження, серед іншого, формує ліквідаційну масу, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього). Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, як це встановлено у частині третій статті 49 цього Закону.
      8.11.Установлений статтею 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядок формування ліквідаційної маси банку передбачає, серед іншого, що: майно банку, яке включається до ліквідаційної маси, підлягає оцінці Фондом у порядку, встановленому Фондом (частина третя цієї статті); результати інвентаризації та формування ліквідаційної маси відображаються в акті, який підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду (частина четверта цієї статті).
      8.12.Отже, розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторівмає бути виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє довід про те, що висновок щодо недостатності майна банку можна зробити тільки після завершення продажу всіх його активів (майна).
      8.13. Відповідно, у таких випадках перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох зазначених вище документів.
      8.14.У справі, що розглядається, суди встановили, що реєстр акцептованих вимог кредиторів банку було затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 (зміни були внесені згідно з рішенням Фонду від 29 травня 2018 року № 1494), а оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку затверджена рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 серпня 2015 року № 196/15 (рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1745 від 21 червня 2018 року були внесені зміни). Таким чином, перебіг позовної давності розпочався 18 серпня 2015 року, а закінчився 17 серпня 2018 року. Позов подано Фондом 17 серпня 2018 року, тобто у межах позовної давності.
      9. Результати розгляду клопотань учасників справи
      9.1.Відповідно до змісту частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
      9.2.Отже, вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі через неможливість її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у цій справі, підставами позову.
      9.3.Разом з тим, клопотання про зупинення провадження не містить доказів неможливості розгляду цієї справи до вирішення вказаної заявником справи, та всупереч вимогам пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі як у частині об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили Рішенням Конституційного Суду України за вказаними конституційними поданнями, так і стосовно того, що зібрані у справі, що розглядається, докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
      9.4.Крім того, слід вказати, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане, відповідно до частини третьої статті 320 ГПК України є підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами.
      9.5.Установлення відповідності або невідповідності норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Конституції України на майбутнє може бути підставою для звернення до суду з вимогами у порядку, визначеному частиною третьою статті 320 ГПК України. Разом з тим доводи щодо відповідності Конституції України положень пункту 1 частини другої статті 37, статті 45, пункту 12 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є неаргументованими, а підстави для застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України відсутні.
      9.6.З наведених підстав клопотання, описані в пункті 6.2 цієї постанови, задоволенню не підлягають.
      9.7.Щодо клопотань про закриття провадження у справі, то Велика Палата Верховного Суду двічі, ухвалами від 21 січня та 11 березня 2020 року відмовляла у задоволенні аналогічних клопотань, відзначаючи, що прийняла цю справу та призначила її до розгляду у зв?язку з наявністю виключної правової проблеми; вирішення постановлених колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питань має важливе значення для розвитку судової практики, пов`язаної з економічним розвитком держави, банківського сектору економіки, а також добробутом громадян України, які постраждали через масове виведення банків з ринку; крім того, судова практика з вирішення таких спорів лише формується, тому передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду сприятиме становленню єдиної судової практики.
      9.8.Доводи ж ОСОБА_6 щодо порушення судом приписів статей 42, 169, 207, 252, 301 ГПК України не підтверджуються наявними у матеріалах справи документами, адже явка сторін не є обов`язковою і про це неодноразово вказувалось в ухвалі.
      10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      10.1. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      10.2. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).
      10.3. Оскільки суди попередніх інстанцій надали неналежну юридичну оцінку обставинам справи, ухвалили оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, касаційну скаргу Фонду слід задовольнити, а судові рішення, що оскаржуються, скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.
      11. Щодо судових витрат
      11.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги судові витрати, понесені позивачем за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, у порядку статті 129 ГПК України покладаються на відповідачів.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» задовольнити частково.
      2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року у справі № 910/11027/18 скасувати та ухвалити нове рішення.
      3. Позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка», до ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 про стягнення 76 929 136,71 грн шкоди задовольнити повністю.
      4. Стягнути солідарно з ОСОБА_14 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), ОСОБА_15 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ), ОСОБА_13 (адреса: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ), ОСОБА_6 (адреса: АДРЕСА_6 , ідентифікаційний код НОМЕР_7 ), ОСОБА_16 (адреса: АДРЕСА_7 , ідентифікаційний код НОМЕР_8 ), ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_8 , ідентифікаційний код НОМЕР_9 ), ОСОБА_7 (адреса: АДРЕСА_9 , ідентифікаційний код НОМЕР_10 ), ОСОБА_9 (адреса: АДРЕСА_10 , ідентифікаційний код НОМЕР_11 ), ОСОБА_11 (адреса: АДРЕСА_11 , ідентифікаційний код НОМЕР_12 ), ОСОБА_17 (адреса: АДРЕСА_12 , ідентифікаційний код НОМЕР_13 ), ОСОБА_18 (адреса: АДРЕСА_13 , ідентифікаційний код НОМЕР_14 ), ОСОБА_12 (адреса: АДРЕСА_14 , ідентифікаційний код НОМЕР_15 ) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (адреса: індекс 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17, код ЄДРПОУ 21708016), що діяв як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (адреса: індекс 01056, місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 18/24, код ЄДРПОУ 21536532), 76 929 136, 71 грн (сімдесят шість мільйонів дев?ятсот двадцять дев?ять тисяч сто тридцять шість гривень 71 копійку) шкоди.
      5. Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_14 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), ОСОБА_15 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ), ОСОБА_13 (адреса: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ), ОСОБА_6 (адреса: АДРЕСА_6 , ідентифікаційний код НОМЕР_7 ), ОСОБА_16 (адреса: АДРЕСА_7 , ідентифікаційний код НОМЕР_8 ), ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_8 , ідентифікаційний код НОМЕР_9 ), ОСОБА_7 (адреса: АДРЕСА_9 , ід. код НОМЕР_10 ), ОСОБА_9 (адреса: АДРЕСА_10 , ідентифікаційний код НОМЕР_11 ), ОСОБА_11 (адреса: АДРЕСА_11 , ідентифікаційний код НОМЕР_12 ), ОСОБА_17 (адреса: АДРЕСА_12 , ідентифікаційний код НОМЕР_13 ), ОСОБА_18 (адреса: АДРЕСА_13 , ідентифікаційний код НОМЕР_14 ), ОСОБА_12 (адреса: АДРЕСА_14 , ідентифікаційний код НОМЕР_15 ) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (адреса: індекс 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17, код ЄДРПОУ 21708016), що діяв як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (адреса: індекс 01056, місто Київ, вулиця Дмитрівська, буд. 18/24, код ЄДРПОУ 21536532), 2 775 150 грн (два мільйони сімсот сімдесят п?ять тисяч сто п?ятдесят гривень) витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Т.О. Анцупова
      Г. Р. Крет
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      В. М. Сімоненко
      В. І. Данішевська
      І. В. Ткач
      Ж. М. Єленіна
      С. П. Штелик
      Л. Й. Катеринчук
      Джерело: ЄДРСР 98235845
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      24 червня 2021 року
      м. Київ
      справа №640/12321/20
      адміністративне провадження №К/9901/23723/20
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      головуючого - Кашпур О.В.,
      суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.
      розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
      за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання напису про звернення стягнення на квартиру із боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача - Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк», провадження в якій відкрито
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Пушком Сергієм Володимировичем, на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року, постановлену суддею Шевченко Н.М., і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Горяйнова А.М., суддів Чаку Є.В., Черпіцької Л.Т.,
      У С Т А Н О В И В :
      І. Короткий зміст вимог заяви
      1. У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції») звернулося до суду із заявою, у якій просило замінити сторону у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І.В. від 03 липня 2013 року №1569 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), а саме: замінити стягувача - Приватне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».
      ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року заяву ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» задоволено. Замінено стягувача у виконавчому провадженні №52054471 із ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» (04112, м. Київ, вул. Жамбила Жабаєва, будинок №7, код ЄДРПОУ 37356981).
      3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року - без змін.
      ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
      4. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, адвокат Пушок С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні відмовити.
      5. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій із порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      6. У касаційній скарзі зазначено про те, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості приймати участь у судовому засіданні суду першої інстанції, відстоювати свої інтереси та висловлювати позицію щодо обставин справи, оскільки судове засідання з розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні було призначене на 12 червня 2020 року ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року і ОСОБА_1 не був повідомлений про дату, час і місце розгляду заяви, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Суди попередніх інстанцій розглянули справу без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 25 квітня 2018 року в справі №295/5011/15-ц та від 17 грудня 2019 року в справі №61-11618св19, якими справи були направлені на новий розгляд через неповідомлення належним чином про дату, час і місце їхнього розгляду учасників справ.
      7. Скаржник також звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили і не надали належної уваги тій обставині, що ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» вже зверталося до Окружного адміністративного суду міста Києва із аналогічною заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, яку ухвалою від 11 березня 2020 року (справа №640/5678/20) було повернуто без розгляду із посиланням на те, що вона не підлягає розгляду адміністративним судом. Проте заявник такий факт приховав, посилаючись на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року в справі №754/3382/20, якою закрито провадження у справі.
      8. Скаржник заперечує наявність правових підстав для задоволення заяви, вказуючи на те, що ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» не надано належних документів, які підтверджують перехід права вимоги за кредитним договором від ПАТ «Дельта Банк». Наголошує на тому, що за умовами договору право вимоги переходить до нового кредитора після перерахування коштів, проте ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» не надано доказів здійснення відповідної оплати.
      IV. Позиція інших учасників справи
      9. ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» подано відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
      V. Рух справи у суді касаційної інстанції
      10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Радишевської О.Р., Уханенка С.А. ухвалою від 18 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 22 червня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 24 червня 2021 року.
      VІ. Висновки Верховного Суду
      12. Суд касаційної інстанції за правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      13. Касаційна скарга, з-поміж іншого, обґрунтована тим, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості приймати участь у судовому засіданні суду першої інстанції, відстоювати свої інтереси та висловлювати позицію щодо обставин справи, оскільки судове засідання з розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні було призначене на 12 червня 2020 року ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року і ОСОБА_1 не був повідомлений про дату, час і місце розгляду заяви.
      14. Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      15. Як слідує із матеріалів справи, 04 червня 2020 року надійшла до Окружного адміністративного суду міста Києва заява ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І.В. від 03 липня 2013 року №1569 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: заміну стягувача - ПАТ «Дельта Банк» його правонаступником - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».
      16. Судове засідання з розгляду вказаної заяви було призначене на 12 червня 2020 року о 09 год 40 хв ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року. Цією ж ухвалою запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення.
      17. Приписами частин першої та другої статті 379 КАС України закріплено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, які звернулися з поданням (заявою), та учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
      18. Отже, суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, які звернулися з поданням (заявою), та учасників справи. Водночас неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
      19. Згідно із довідкою Окружного адміністративного суду міста Києва, складеною 12 червня 2020 року, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку представників сторін.
      20. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року заяву ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» задоволено і замінено стягувача у виконавчому провадженні №52054471 із ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».
      21. У вказаній ухвалі зазначено, що у судове засідання представники учасників справи не з`явились, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце, що не перешкоджає розгляду заяви по суті.
      22. Водночас будь-яких доказів на підтвердження факту обізнаності ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження, а також доказів направлення ОСОБА_1 копії ухвали суду першої інстанції від 11 червня 2020 року, судової повістки чи повідомлення про дату, час і місце судового засідання, матеріали справи не містять.
      23. Таким чином, суд першої інстанції порушив право ОСОБА_1 на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати суду докази та навести доводи, чим порушив вимоги статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
      24. Суд апеляційної інстанції погодився із доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був повідомити ОСОБА_1 про дату, час і місце вирішення заяви про заміну сторони виконавчого провадження, проте визнав за можливе застосувати абзац другий частини другої статті 317 КАС України (порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи) та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції. Водночас таке порушення норм процесуального права з огляду на вимоги пункту 3 частини третьої статті 317 КАС України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду.
      25. За приписами пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
      26. Ураховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року і направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
      VІІ. Судові витрати
      27. Ураховуючи результат касаційного розгляду і те, що ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг не сплачувався, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
      П О С Т А Н О В И В :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Пушком Сергієм Володимировичем, задовольнити частково.
      2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року в справі №640/12321/20 скасувати.
      3. Справу №640/12321/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання напису про звернення стягнення на квартиру із боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача - Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк» направити до Окружного адміністративного суду міста Києва на новий розгляд.
      4. Судові витрати не розподіляються.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий: О. В. Кашпур
      Судді: О. Р. Радишевська
      С. А. Уханенко
      Джерело: ЄДРСР 97880993