Постанова ШААС про визнання протиправною та скасування постанови про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів

[ANTIRAID]

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 761/19527/20 Суддя (судді) першої інстанції: Фролова І.В.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Грибан І.О.,

при секретарі судового засідання Тукаловій О.В.,

за участю учасників судового процесу:

від позивача (апелянта): ОСОБА_1, Пушок С.В.,

від відповідача 1: не з`явився,

від відповідача 2: Фіщук В.С.,

від відповідача 3: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 11 березня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Деснянського районного управління з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради Шимкова Ярослава Йосиповича, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради, Державного казначейства України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

В С Т А Н О В И В:

До Шевченківського районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Деснянського районного управління з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради Шимкова Ярослава Йосиповича, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради, Державного казначейства України в якому просив суд:

- скасувати постанову про накладення на нього адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) серія АС №0000005176 від 29 квітня 2020 року;

- стягнути з Державного бюджету м. Києва з рахунку відкритому у Державному казначействі України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму сплаченого ним штрафу за постановою серія АС № 0000005176 у розмірі 255 гривень.

Позов мотивовано тим, що у його діях відсутній зазначений склад адміністративного правопорушення, а вказані інспектором дані про розташування його автомобіля не відповідають дійсності. Також, позивач стверджує, що інспектором було грубо порушено вимоги закону під час фіксування правопорушення та складення постанови. Зокрема, позивач зазначає, що у розділі «опис обставин, встановлених при розгляді справи» відсутні зазначення чи примітки, які б свідчили про ту обставину, що відстань вимірювалась і вона була меншою ніж 10 метрів (логічним та послідовним є те, що у випадку здійснення заміру мало б бути відображено скільки саме метрів складала відстань від зупиненого транспортного засобу до виїзду з прилеглої території) та відсутні будь-які інші докази, які б підтверджували арифметичний та фактичний розмір відстані, яка б дозволяла стверджувати про порушення десятиметрової відстані. Крім цього, позивач вказує на відсутність офіційних документів, на підставі яких інспектором було зроблено висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 11 березня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги адміністративного позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує доводи аналогічні викладеним у позовній заяві та разом з цим наголошує, що відповідачем не правильно кваліфіковано склад адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 122 КУпАП, оскільки даних щодо створення транспортним засобом перешкод дорожньому руху у постанові не зазначено. При цьому, позивач зауважує, що судом першої інстанції не було надано правової оцінки вказаним доводам та не встановлено, які перешкоди створював його транспортний засіб під час зупинки дорожньому руху. Крім того, позивач вказує, що судом першої інстанції не було досліджено питання щодо здійснення відповідачем замірів відстані, що дозволяло б стверджувати про порушення десятиметрової відстані. Позивач також зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що приймаючи оскаржувану постанову відповідач не дотримався порядку її винесення, оскільки остання була складена не на місці вчинення правопорушення.

За наведених обставин, позивач стверджує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується виключно на припущеннях контролюючого органу, не відповідає обставинам справи, нормам чинного законодавства та наявним у справі доказам а також не узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в аналогічних спорах.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні заперечував проти вимог апеляційної скарги з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість. Зазначив, що викладені у апеляційній скарзі доводи є такими, що суперечать нормам чинного законодавства. Разом з цим, відповідач стверджує, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору було правильно встановлено обставини справи та надано їм належну правову оцінку з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Інші учасники судового процесу були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте, явку уповноважених представників до суду не забезпечили та про причини їх неявки суду не повідомили.

З огляду на зазначене та керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України колегією суддів вирішено здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, складеної головним інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Деснянського району управління паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу КМР (КМДА) відносно ОСОБА_2 , 29 квітня 2020 року о 19 год. 54 хв. на вул. Б.Хмельницького, 10 у м.Києві транспортний засіб "Subaru Forester", реєстраційний номерний знак транспортного засобу НОМЕР_2 , було зупинено ближче 10 м від місця виїзду з прилеглих територій, чим порушено пункт 15.9, "и" Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 1306 та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 122 КУпАП. Постановлено застосувати адміністративне стягнення до ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. (а.с. 11).

Не погоджуючись з прийнятим суб`єктом владних повноважень рішенням про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП було зафіксовано головним інспектором фотозйомкою у відповідності до примітки ст.14-2 КУпАП (із зазначенням дати, місця розташування транспортного засобу та географічних координат). Разом з цим, судом зазначено, що оскільки позивачем не доведено відсутність підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та відповідно не спростовано правомірність дій інспектора з паркування при винесенні постанови про накладення адміністративного стягнення 29.04.2020 серія АС № 0000005176, відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до приписів ст. 265-4 КУпАП тимчасове затримання транспортного засобу інспектором з паркування здійснюється шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора і дозволяється виключно у випадках, встановлених цією статтею. При тимчасовому затриманні транспортного засобу складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Тимчасове затримання транспортного засобу шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку здійснюється у разі вчинення порушення, передбаченого частинами третьою та шостою статті 122 (порушення правил зупинки, стоянки в межах відповідного населеного пункту), частиною першою статті 152-1 цього Кодексу, у випадках, передбачених частиною третьою цієї статті, а так само у разі вчинення порушень, передбачених частинами другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу.

Для цілей цього Кодексу розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб, зокрема, розташовано у заборонених Правилами дорожнього руху місцях зупинки або стоянки, а саме: ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.

При тимчасовому затриманні транспортного засобу місце розташування такого транспортного засобу має бути обов`язково зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису).

Аналогічної правової позиції дотримується також і Верховний Суд про що останнім вказується, зокрема, у постановах від 18 липня 2019 року у справі № 216/5226/16-а, від 17 березня 2020 року у справі № 482/83/17 та інших.

Разом з тим, положеннями вказаної норми регламентовано, що Порядок тимчасового затримання інспекторами з паркування транспортних засобів та їх зберігання встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до приписів п. 7 Порядку тимчасового затримання інспекторами з паркування транспортних засобів та їх зберігання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 р. № 990 у разі коли водій, що вчинив правопорушення, присутній під час тимчасового затримання транспортного засобу і порушення неможливо усунути на місці в максимально короткий строк, інспектор з паркування складає акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу і виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення, а якщо правопорушення може бути усунуте водієм у максимально короткий строк, інспектор з паркування не складає зазначений акт і не здійснює тимчасове затримання транспортного засобу, але виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення.

Згідно з розділом 7 Положення про Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 19.11.2018 року № 2089 у структурі Департаменту утворюється управління (інспекція) з маркування, положення про яке затверджується наказом Департаменту. У складі управління (інспекції) з паркування Департаменту діють інспектори з паркування.

Інспектори з паркування управління (інспекції) з паркування Департаменту для виконання покладених на них завдань мають право: здійснювати фіксацію порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів у режимі фотозйомки, відеозапису; розглядати справи про адміністративні правопорушення, на розгляд яких їх уповноважено; складати протоколи про адміністративні правопорушення, виносити постанови про накладання адміністративних стягнень, накладати адміністративні стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису); розміщувати на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про накладання адміністративних стягнень або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, позивач здійснив зупинку ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду, чим порушив ПДР України, а саме п.п.15.9 (и).

Вирішуючи питання щодо правомірності та обґрунтованості відповідних висновків контролюючого органу, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пп. "и" п.15.9 ПДР України зупинка забороняється ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.

За визначенням п. 1.10 ПДР України прилегла територія - територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в`їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них.

Тобто, з наведеного вбачається, що об`єктивною стороною адміністративного правопорушення, відповідальність за яке встановлена ч. 3 ст. 122 КУпАП є, зокрема, встановлення факту не дотримання водієм під час зупинки відстані 10 метрів між його транспортним засобом та території, що прилягає до краю проїзної частини та призначена для лише для в`їзду до дворів.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 липня 2019 року по справі № 216/5226/16-а та від 17 березня 2020 року у справі № 482/83/17, належним доказом даного правопорушення, виходячи з його природи, є замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення, що підтверджувало б факт зупинки автомобіля менш ніж за 10 метрів від виїздів з прилеглих територій.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з приписами ч.1 ст. 72 та ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що наявні у матеріалах справи копії фотофіксації автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_2 не є неналежним доказом порушення позивачем п.п.15.9 (и) ПДР України, оскільки не містить інформації щодо предмету доказування, зокрема, з даних копій фотофіксації не вбачається, що автомобіль позивача розміщений на відстані менше ніж 10 метрів до виїзду з прилеглої території.

Не доведення відповідачем факту порушення позивачем п.п.15.9 (и) ПДР України відповідно свідчить про не доведення факту створення транспортним засобом позивача суттєвих перешкод дорожньому руху або загрози безпеці руху.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали справи не містять жодних доказів щодо вчинення позивачем адміністративного порушення, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 122 КУпАП.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що положеннями ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Принцип презумції невинуватості, передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

У свою чергу відповідно до приписів ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Крім того, відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, з огляду на те, що відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке встановлена ч. 3 ст. 122 КУпАП, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для прийняття оскаржуваної постанови у відповідача були відсутні.

З огляду на зазначене, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність прийнятого відповідачем рішення, оскільки склад інкримінованого позивачу адміністративного правопорушення - відсутній.

При цьому, колегія суддів вважає обґрунтованими зауваження апелянта про помилковість висновку суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, оскільки з аналізу наведених вище норм законодавства слідує, що у відповідних категоріях справ обов`язок доказування правомірності прийнятого рішення покладається саме на суб`єкта владних повноважень, який в даному випадку відповідачем не виконаний.

Відтак, позиція суду першої інстанції щодо доведеності факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП є помилковою, а оскаржувана постанова протиправною.

З урахуванням недоведеності складу правопорушення в діях позивача суд апеляційної інстанції вважає дану обставину достатньою для задоволення позову, а надання висновку щодо інших аргументів апелянта в цій частині - недоцільним.

У відповідності до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Крім того, згідно п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Разом з тим, як встановлено судом, позивачем відповідно до квитанції № 54387216 29 квітня 2020 року було сплачено визначену штраф у розмірі 255,00 грн., з призначенням платежу: «постанова серія АС № 0000005176 від 29.04.2020».

Відповідно до приписів п. 4 ст. 2 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.

Положеннями ст. 1 вказаного Закону регламентовано, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином (п. 3 ст. 3 ЗУ від 01.12.1994 № 266/94-ВР).

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України).

Отже, з огляду на вказані норми законодавства та встановлені обставини справи, з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету на користь позивача суми сплаченого ним штрафу за постановою серія АС № 0000005176 у розмірі 255 гривень є законними та обґрунтованими, а тому також підлягають задоволенню.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду першої інстанції та приймаються колегією суддів у відповідній частині в якості обґрунтованих.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України встановлено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Положеннями ч.7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За наведених обставин, та враховуючи, що позивачем під час звернення до суду з адміністративним позовом було сплачено судовий збір у розмірі 420, 40 грн. та за звернення до суду із апеляційною скаргою у розмірі 630,60 грн., а також те, що вимоги позовної заяви та апеляційної скарги задоволено у повному обсязі, суд дійшов висновку, що витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору у загальному розмірі 1051,00 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 242, 271-272, 286, 308, 310, 315, 317, 321-322, 325 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 11 березня 2021 скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) серія АС № 0000005176 від 29 квітня 2020 року.

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму сплаченого штрафу за постановою серія АС № 0000005176 від 29 квітня 2020 року у розмірі 255 (двісті п`ятдесят пять) грн. 00 коп.

Стягнути з Департаменту транспортної інфраструктури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ЄДРПОУ 37405284, вул. Леонтовича, 6, Київ 30, 01030) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1051 грн. (одна тисяча п`ятдесят одна) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді О.О. Беспалов

І.О. Грибан

Джерело: ЄДРСР 96338295

[ANTIRAID]

Це наша справа, а штраф безпосередньо був мій. На жаль перша інстанція мені відмовила й зазначила про необхідність доведення саме мною доказів невинуватості всупереч прямим нормам КАСУ. Апеляція виправила цю помилку.

Суд зазначив, що наявні у матеріалах справи копії фотофіксації автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_2 не є неналежним доказом порушення позивачем п.п.15.9 (и) ПДР України, оскільки не містить інформації щодо предмету доказування, зокрема, з даних копій фотофіксації не вбачається, що автомобіль позивача розміщений на відстані менше ніж 10 метрів до виїзду з прилеглої території.

Не доведення відповідачем факту порушення позивачем п.п.15.9 (и) ПДР України відповідно свідчить про не доведення факту створення транспортним засобом позивача суттєвих перешкод дорожньому руху або загрози безпеці руху.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали справи не містять жодних доказів щодо вчинення позивачем адміністративного порушення, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 122 КУпАП.

При цьому, колегія суддів вважає обґрунтованими зауваження апелянта про помилковість висновку суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, оскільки з аналізу наведених вище норм законодавства слідує, що у відповідних категоріях справ обов`язок доказування правомірності прийнятого рішення покладається саме на суб`єкта владних повноважень, який в даному випадку відповідачем не виконаний.