Постанова ВП-ВС після ЄСПЛ про відмову у перегляді рішень на підставі виключно надмірної тривалості проваджень


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 819/3118/13-а

Провадження № 11-145зва21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Ключник А. Ю.

представника відповідача - Олексюка Р. З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Фермерського господарства «Трибухівське» (далі - ФГ «Трибухівське») про перегляд постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 серпня 2019 року (судді Пасічник С. С., Васильєва І. А., Юрченко В. П.) в адміністративній справі за позовом ФГ «Трибухівське» до Бучацької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області (правонаступником якого є Головне управління Державної податкової служби у Тернопільській області; далі - ГУ ДПС у Тернопільській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2013 року ФГ «Трибухівське» звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 8 липня 2013 року № 000141170000, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 429 637,50 грн, з яких: 246 431 грн - за основним платежем та 183 206,50 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

На обґрунтування позовних вимог, ФГ «Трибухівське» зазначало, що податковий орган дійшов помилкового висновку про необхідність отримання позивачем коду КВЕД 15.83.0 - «Виробництво цукру», оскільки останній не є виробником цукру та переробником цукрових буряків, а є власником цукру, виготовленого з давальницької сировини (вирощеної ФГ «Трибухівське» продукції) згідно з договорами на технічну переробку цукрових буряків, а відтак позивачем правомірно включено суми ПДВ по поставці цукру та побічної продукції переробки до скороченої податкової декларації з ПДВ відповідних періодів.

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 27 січня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сільськогосподарське підприємство, яке здійснює реалізацію цукру, отриманого шляхом переробки іншими підприємствами з сировини (цукрового буряка) замовника на давальницьких умовах, для застосування спеціального режиму оподаткування такої діяльності повинно отримати відповідний код КВЕД 15.83.0 і зазначити його у свідоцтві платника спеціального режиму оподаткування.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 грудня 2014 року постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 8 липня 2013 року № 00014117000.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем на переробку власного цукрового буряка іншим підприємствам, які без отримання права власності на буряк та продукти переробки здійснювали виробництво цукру та передавали готову продукцію ФГ «Трибухівське», яку в подальшому було реалізовано третім особам. Зазначає, що переробка цукрового буряка може здійснюватися на договірних засадах на давальницьких умовах з отриманням продукції його переробки без отримання коду КВЕД 15.83.0.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 30 серпня 2019 року скасував постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року залишив у силі.

Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач може застосовувати спеціальний режим оподаткування виключно до тих видів діяльності, які входять до вказаного у свідоцтві переліку, оскільки право платника на такий порядок оподаткування підтверджується вказаним свідоцтвом.

13 квітня 2021 року ФГ «Трибухівське» подало до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 серпня 2019 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Позивач просить скасувати постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 серпня 2019 року, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року залишити без змін.

Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, позивач послався на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справі «Кочура та інші проти України» (заява № 54229/19), ухвалене 11 березня 2021 року, зокрема і за заявою ФГ «Трибухівське» (№ 54229/19), який визнав, що скарги у цій справі є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

На думку заявника, встановлення ЄСПЛ порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції є підставою для перегляду судових рішень у справі № 2а-525/2012 (2603/2661/12).

У відзиві на заяву про перегляд за виключними обставинами ГУ ДПС у Тернопільській області (яке є правонаступником Бучацької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області) просить відмовити у задоволенні заяви ФГ «Трибухівське» та залишити відповідне судове рішення в силі.

30 квітня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду від ФГ «Трибухівське» надійшло клопотання про заміну сторони у справі. У вказаній заяві позивач просить замінити відповідача (зазначеного у заяві про перегляд за виключними обставинами) - Головне управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області на його процесуального правонаступника - ГУ ДПС у Тернопільській області (код ЄРДПОУ 44143637).

У судовому засіданні Велика Палата Верховного Суду протокольною ухвалою зазначене клопотання задовольнила.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні заяви ФГ «Трибухівське» та залишити відповідне судове рішення в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи представника відповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в заяві ФГ «Трибухівське» доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 363 КАС заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

Утілення таких гарантій відбувається шляхом застосування українськими судами при розгляді справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема й у частинах першій та другій статті 6 КАС.

На підставі статті 46 Конвенції та статті 2 Закону № 3477-IV держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, у якій вона є стороною.

За статтею 41 Конвенції якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

З визначення, наведеного у статті 1, а також зі змісту глави 3 Закону № 3477-IV вбачається, що рішення ЄСПЛ може бути виконане шляхом: виплати стягувачеві грошової компенсації (відшкодування), вжиття додаткових заходів індивідуального характеру та/або вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

Цією ж нормою права передбачено, що відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

Міністерство юстиції України надало копію рішення ЄСПЛ у справі «Кочура та інші проти України» разом з його автентичним перекладом українською мовою.

З названого рішення ЄСПЛ та додатків до нього вбачається, що ФГ «Трибухівське» подало до ЄСПЛ заяву № 54229/19, у якій скаржився, зокрема, на надмірну тривалість цивільного провадження та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

11 березня 2021 року ЄСПЛ ухвалив остаточне рішення у справі «Кочура та інші проти України» (далі - Рішення), у якому констатував порушення Україною, в тому числі і щодо ФГ «Трибухівське», пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв`язку з надмірною тривалістю цивільного провадження.

У мотивувальній частині Рішення ЄСПЛ зазначив, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися у світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v. France), заява № 25444/94, пункт 67, та «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France), заява № 30979/96, пункт 43).

У керівній справі «Меріт проти України» (Мегіt v. Ukraine, заява № 66561/01, від 30 березня 2004 року) Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі (пункти 7 та 8 Рішення).

Крім того, ЄСПЛ указав, що, розглянувши всі наявні матеріали, не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику із цього питання Cуд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною і не відповідала вимозі «розумного строку», а також, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг (пункти 9 та 10 Рішення).

Із цих підстав ЄСПЛ оголосив прийнятними скарги, у тому числі скаргу ФГ «Трибухівське»щодо надмірної тривалості кримінальних проваджень та відсутності в національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Постановив, що ці скарги свідчать про порушення пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції та зобов`язав державу-відповідача сплатити заявникам суми, зазначені в додатку до Рішення (пункти 3 й 4 резолютивної частини Рішення).

Як убачається з додатка до Рішення, ФГ «Трибухівське» (заява № 54229/19) присуджено 500 євро як відшкодування моральної та матеріальної шкоди і судових та інших витрат.

З огляду на прийняття ЄСПЛ Рішення ФГ «Трибхівське» просить постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 серпня 2019 року у справі № 819/3118/13-а скасувати, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року залишити без змін.

Як зазначено вище, рішення суду може бути переглянуте в разі встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Водночас у розумінні статті 10 Закону № 3477-IV повторний розгляд справи є засобом для забезпечення відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції, як додаткового заходу індивідуального характеру, що вживається з метою виконання рішення ЄСПЛ.

Системний аналіз цих правових норм дає підстави для висновку про те, що встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише у випадку, якщо такий перегляд забезпечить відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.

У випадку, що розглядається, ЄСПЛ констатував порушення національними судами вимог розумності строку розгляду справ та відсутність ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг із цього приводу, у зв`язку із чим ФГ «Трибухівське» було присуджено компенсацію на відшкодування моральної й матеріальної шкоди, судових та інших витрат в розмірі 500 євро.

При цьому Рішення не містить указівок на порушення національними судами при розгляді справи ФГ «Трибухівське» положень законодавства під час вирішення цієї справи по суті позовних вимог.

Зазначені питання не були предметом дослідження ЄСПЛ при ухваленні Рішення, тому встановлені в ньому конвенційні порушення Україною щодо надмірної тривалості розгляду справи не ставлять під сумнів результат оскаржуваних судових рішень.

Наслідки судових рішень, про перегляд яких ставиться питання в заяві ФГ «Трибухівське», не пов`язані з установленим ЄСПЛ порушенням права на ефективний засіб юридичного захисту у зв`язку з недотриманням правила «розумного строку розгляду».

Таким чином, ураховуючи встановлене в Рішенні порушення положень Конвенції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді відновлення провадження в адміністративній справі шляхом скасування судових рішень, оскільки можливість їх перегляду обумовлюється змістом констатованих ЄСПЛ порушень. Повторний же розгляд справи не відновить порушеного права заявника на розгляд справи протягом розумного строку, а також права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

У цій справі обов`язок держави виплатити ФГ «Трибухівське» компенсацію в розмірі 500 євро є справедливою сатисфакцією за встановлені Рішенням порушення Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Керуючись статтями 344, 356, 359, 361, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Відмовити в задоволенні заяви Фермерського господарства «Трибухівське» про перегляд постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 серпня 2019 року у справі № 819/3118/13-а за виключними обставинами з підстави, визначеної пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.

2. Постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 серпня 2019 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

В. С. Князєв

Суддя-доповідач

О. Б. Прокопенко

Судді:

Т. О. Анцупова

Л. Й. Катеринчук

В. В. Британчук

Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов

К. М. Пільков

І. В. Григор`єва

Л. І. Рогач

М. І. Гриців

О. М. Ситнік

Д. А. Гудима

В. М. Сімоненко

В. І. Данішевська

І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна

С. П. Штелик

О. С. Золотніков

Джерело: ЄДРСР 97829119

Link to comment
Share on other sites

Ця справа дуже цікава з огляду на те, що ЄСПЛ об'єднав кримінальні та адміністративні справи зазначивши у справі «Кочура та інші проти України» що ці заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень. Хоча в цьому випадку мова йде про адміністративний процес.

Велика палата зазначила, що у випадку, що розглядається, ЄСПЛ констатував порушення національними судами вимог розумності строку розгляду справ та відсутність ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг із цього приводу, у зв`язку із чим ФГ «Трибухівське» було присуджено компенсацію на відшкодування моральної й матеріальної шкоди, судових та інших витрат в розмірі 500 євро.

При цьому Рішення не містить указівок на порушення національними судами при розгляді справи ФГ «Трибухівське» положень законодавства під час вирішення цієї справи по суті позовних вимог.

Зазначені питання не були предметом дослідження ЄСПЛ при ухваленні Рішення, тому встановлені в ньому конвенційні порушення Україною щодо надмірної тривалості розгляду справи не ставлять під сумнів результат оскаржуваних судових рішень.

Наслідки судових рішень, про перегляд яких ставиться питання в заяві ФГ «Трибухівське», не пов`язані з установленим ЄСПЛ порушенням права на ефективний засіб юридичного захисту у зв`язку з недотриманням правила «розумного строку розгляду».

Таким чином, ураховуючи встановлене в Рішенні порушення положень Конвенції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді відновлення провадження в адміністративній справі шляхом скасування судових рішень, оскільки можливість їх перегляду обумовлюється змістом констатованих ЄСПЛ порушень. Повторний же розгляд справи не відновить порушеного права заявника на розгляд справи протягом розумного строку, а також права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

У цій справі обов`язок держави виплатити ФГ «Трибухівське» компенсацію в розмірі 500 євро є справедливою сатисфакцією за встановлені Рішенням порушення Конвенції.

 

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 липня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 2-а-256/08
      Провадження № 11-41зва21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого Золотнікова О. С.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю секретаря судового засідання Сороки Л. П.,
      учасники справи:
      позивачка ОСОБА_1 ,
      представник Одеської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора - Кудіна Т. А.,
      розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року (суддя Загороднюк В. І.), постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року (судді Крусян А. В., Димерлій О. О., Золотніков О. С.), ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року (судді Співак В. І., Білуга С. В., Гаманко О. І., Заїка М. М., Загородній А. Ф.) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 грудня 2010 року (судді Ліпський Д. В., Амєлін С. Є., Тракало В. В., Юрченко В. В., Федоров О. М.) у справі № 2-а-256/08 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора) про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У квітні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України, у якому просила:
      - скасувати наказ прокурора Одеської області від 03 квітня 2007 року № 131 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади та з органів прокуратури;
      - поновити її на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва в суді та захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Прокуратури Одеської області з часу звільнення, тобто з 03 квітня 2007 року;
      - стягнути з Прокуратури Одеської області на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу;
      - стягнути з відповідачів солідарно на її користь моральну шкоду в розмірі 500 000 грн.
      2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що працювала в Прокуратурі Одеської області на посаді старшого прокурора з вересня 2002 року. Відповідно до атестації, проведеної 12 липня 2006 року, позивачка визнана такою, що відповідає займаній посаді. Після призначення 17 квітня 2006 року ОСОБА_2 начальником відділу, у якому працювала позивачка, вона відчула упереджене ставлення до себе та їй достовірно стало відомо про те, що її буде звільнено із займаної посади будь-якою ціною. Позивачка оскаржила розпорядження про проведення перевірки достовірності її листків непрацездатності та наказ про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Відчуваючи, що заходів для захисту її прав недостатньо, вона звернулася до Генерального прокурора України з відкритим листом. Оскаржуваним наказом позивачку було звільнено із займаної посади з органів прокуратури з посиланням на Дисциплінарний статут прокуратури України. На думку ОСОБА_1 , вказаними діями Прокуратура Одеської області порушила вимоги Конституції України та законів України, якими гарантується право на свободу думки і слова, а також вільне висловлення своїх поглядів і переконань.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Приморський районний суд м. Одеси постановою від 29 травня 2008 року з урахуванням виправлень, внесених ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2008 року, позов задовольнив частково: скасував наказ прокурора Одеської області від 03 квітня 2007 року № 131; поновив ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в судах Прокуратури Одеської області з 03 квітня 2007 року; стягнув з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 28 733,81 грн; стягнув з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
      4. Суд першої інстанції, посилаючись на статтю 34 Конституції України, статтю 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), а саме рішення Суду у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria) від 08 липня 1986 року, дійшов висновку, що відкриті листи ОСОБА_1 були критичними зауваженнями стосовно керівництва Прокуратури Одеської області та загальною оцінкою його дій без зазначення конкретних фактів. Така критика не могла становити дисциплінарне правопорушення у вигляді проступку, який порочить працівника прокуратури. Стосовно участі позивачки у цивільній справі суд зазначив, що вона уже притягалася до відповідальності за ці дії. Посилаючись на Кодекс законів про працю України, суд також указав на неврахування під час звільнення ОСОБА_1 того, що вона була одинокою матір`ю з двома неповнолітніми дітьми.
      5. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 лютого 2009 року постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову, якою в задоволенні позову відмовив.
      6. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що з огляду на норми законів України «Про державну службу» та «Про прокуратуру» прокурори можуть вчиняти лише ті дії, що передбачені чинним законодавством. Обмеження, які поширювались на прокурорів, повинні були забезпечити законність їхніх дій. Суд також проаналізував поняття «проступок, який ганьбить честь і гідність, порочить працівників прокуратури». У зв`язку із цим апеляційний суд, посилаючись на відкриті листи, опубліковані ОСОБА_1 в мережі «Інтернет» 15 та 21 березня 2007 року, дійшов висновку, що прокурором Одеської області правильно встановлено, що позивачка безпідставно поширила голослівні, некоректні та образливі висловлювання стосовно працівників органів прокуратури, допустила до розповсюдження конфіденційну та службову інформацію, яка стосується виключно органів прокуратури. На підставі зазначених міркувань і посилаючись на статті 2, 8, 9 та 10 Дисциплінарного статуту прокуратури України суд дійшов висновку, що позивачка вчинила проступок, який порочить працівника прокуратури, а тому її звільнення було законним.
      7. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 квітня 2010 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін, а ухвалою від 31 грудня 2010 року відмовив ОСОБА_1 у допуску до перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року в цій справі.
      8. Суд касаційної інстанції, погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, зазначив, що посилання суду першої інстанції на статтю 10 Конвенції як на одну з підстав для скасування наказу про звільнення не є неприйнятним, оскільки правовий статус позивачки як державного службовця визначений Законом України «Про прокуратуру» та Дисциплінарним статутом прокуратури України.
      Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
      9. 08 жовтня 2020 року ЄСПЛ постановив рішення у справі «Горяйнова проти України» (заява № 41752/09), яке набуло статусу остаточного 08 січня 2021 року. З рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України`слідує, що ОСОБА_1 подала до Суду заяву № 41752/09, у якій скаржилася на те, що її звільнення з посади прокурора у зв`язку з публікацією в мережі «Інтернет» відкритого листа до Генерального прокурора України, у якому вона критикувала органи прокуратури, становило порушення її права на свободу вираження поглядів, гарантованого статтею 10 Конвенції. При цьому заявниця вимагала 54 634,40 євро як відшкодування матеріальної шкоди, що включало: 14 637,40 євро як відшкодування втраченого доходу та заборгованості з виплати заробітної плати після її звільнення, та 40 000 євро - вартості квартири, яку вона могла отримати як прокурор, якби її не звільнили. Заявниця також вимагала 15 000 євро як відшкодування моральної шкоди.
      10. У цій справі ЄСПЛ перевіряв, чи було звільнення виправданим згідно з пунктом 2 статті 10 Конвенції.
      11. У пунктах 58, 59 рішення у справі «Горяйнова проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що заявницю звільнили у зв`язку з її відкритим листом від 15 березня 2007 року, у якому вона публічно розкритикувала елементи стверджуваної корупції у поведінці місцевих прокурорів. Зокрема, вона послалася на стверджувано звичні випадки тиску на прокурорів, щоб змусити їх або діяти незаконно в обмін на отримання винагороди, або звільнитися, якщо вони не погоджувалися, і наголошувала, що до проблеми слід було поставитися серйозно, якщо прокуратура прагнула користуватися довірою громадськості. Ці твердження розглядалися керівництвом заявниці та національними судами як «голослівні, некоректні та образливі висловлювання стосовно працівників органів прокуратури та прокуратури як державного органу» і як «розповсюдження конфіденційної та службової інформації, яка стосується виключно органів прокуратури». Уряд також стверджував, що версія заявниці про неправомірні дії її нового керівництва не підтверджувалася жодними доказами, навпаки, за результатами перевірок, проведених працівниками міліції після публікації листів заявниці, не було встановлено жодних доказів стверджуваної неправомірної поведінки, а тому кримінальна справа не порушувалася.
      12. Суд зазначив, що на відміну від рішення у справі «Гуджа проти Молдови», у якому два отримані Генеральною прокуратурою Молдови листи були оприлюднені, у цій справі дії заявниці не можуть розглядатися як «розголошення» інформації, до якої працівник міг мати доступ під час виконання своєї роботи. Підхід національних органів влади, відповідно до якого твердження заявниці описувалися як «голослівні, некоректні та образливі», а також як «конфіденційна та службова інформація», є суперечливим. Однак ані національні суди, ані Уряд у своїх зауваженнях не розглянули цю можливу невідповідність. Фактично вона була перенесена з наказу про звільнення до судових рішень майже без змін.
      13. ЄСПЛ у пункті 60 рішення у справі «Горяйнова проти України» підкреслив, що національні суди не здійснили жодного аналізу змісту та достовірності тверджень, наведених у листі заявниці. Під час оцінки звільнення заявниці національні суди взагалі не посилалися на результати проведених міліцією перевірок, на які посилався Уряд. Вони обмежили свій аналіз простим твердженням, що заявниця поширила голослівні, некоректні та образливі висловлювання і розповсюдила конфіденційну та службову інформацію про органи прокуратури без наведення жодних пояснень.
      14. У зв`язку із цим Суд повторно вказав на обов`язок державних службовців бути лояльними та стриманими щодо свого роботодавця, який вимагає, щоб розповсюдження навіть точної інформації здійснювалося помірковано та доцільно. Однак інтерес, який громадськість може мати в отриманні конкретної інформації, здатен переважити цей обов`язок бути лояльними. Як убачається, у своєму відкритому листі заявниця порушила дуже чутливе та важливе питання, що становило суспільний інтерес. Однак національні суди детально не розглянули (якщо взагалі розглянули) зв`язок між обов`язком заявниці бути лояльною і суспільним інтересом бути проінформованим про протиправні дії та корупцію в системі органів прокуратури. Апеляційний суд Одеської області, вочевидь, вважав, що державним службовцям у принципі не дозволялося висловлювати будь-які твердження, крім тих, які були прямо передбачені законом (пункт 61 рішення у справі «Горяйнова проти України»).
      15. У пункті 62 рішення у справі «Горяйнова проти України» ЄСПЛ зауважив, що національні суди не проаналізували доводи заявниці щодо її неодноразових спроб довести свою стурбованість до відома вищого керівництва та перевірити наявність у заявниці альтернативних засобів для повідомлення про протиправні дії, свідком яких вона стверджувано стала, і як це все було пов`язано з її мотивами (див. рішення у справі «Гербай проти Угорщини», пункт 44). Хоча Уряд у своїх зауваженнях посилався на спеціальний наказ як на документ, що визначав порядок дій у випадку, коли прокурор мав намір оприлюднити якусь інформацію (див. пункти 36 та 44), вбачається, що цей наказ не має стосунку до цієї справи, оскільки, як зазначалося, заявниця не оприлюднила жодної службової інформації та у будь-якому випадку вперше на наказ у своїх зауваженнях послався Уряд, тоді як національні органи державної влади, у тому числі суди, на нього ніколи не посилалися для обґрунтування звільнення заявниці.
      16. Стосовно питання шкоди, заподіяної органам державної влади внаслідок дій заявниці, ЄСПЛ зазначив, що тоді як Уряд навів загальний аргумент, що її відкритий лист не лише заподіяв шкоду репутації прокурора Одеської області, але також ймовірно серйозно вплинув на роботу та репутацію органів прокуратури загалом, національні суди ніколи не розглядали це питання (пункт 63 рішення у справі «Горяйнова проти України»).
      17. Відповідно до пунктів 64, 65 рішення у справі «Горяйнова проти України» стягнення у вигляді звільнення було найсуворішим із застосовних і могло бути посилене лише позбавленням класного чину (див. пункт 34). Це вбачалося суворим заходом, і, вочевидь, втрата професії, якій заявниця присвятила сім років, повинна була призвести до значних переживань (див. рішення у справах «Фогт проти Німеччини», пункт 60; «Гуджа проти Молдови», пункт 95 та «Кудешкіна проти Росії», пункт 98). Проте на жодній стадії провадження національні органи влади не здійснили аналізу можливості застосування менш суворого стягнення, по суті припустивши, що дії заявниці, які були «проступком, що порочить працівника прокуратури», виправдовували автоматичне звільнення.
      18. Під час ухвалення рішення про застосування до заявниці такого суворого стягнення, як звільнення, національні суди мали взяти до уваги та здійснити всеохоплюючий аналіз таких ключових елементів справи, як характер і достовірність тверджень заявниці, її мотиви для оприлюднення оскаржуваної публікації та можливість ефективно висловлювати свою думку перед своїм безпосереднім керівництвом, а також визначити будь-яку шкоду, заподіяну прокуратурі внаслідок публікації. Це має важливе значення для встановлення, чи було у справі заявниці забезпечено справедливий баланс (див. пункти 51 і 52). Однак, як убачається з аналізу Суду в попередніх пунктах, національні суди не розглянули більшість із цих питань, якщо взагалі якесь із них.
      19. За викладених обставин ЄСПЛ дійшов висновку про те, що національні органи влади не навели «відповідних і достатніх» доводів для обґрунтування звільнення заявниці. Оскільки оскаржуване втручання у право заявниці на свободу вираження поглядів не супроводжувалося належними процесуальними гарантіями, воно не було пропорційне переслідуваній законній меті (пункт 66 рішення у справі «Горяйнова проти України»).
      20. Суд постановив, що було порушено статтю 10 Конвенції, та зобов`язав державу-відповідача сплатити заявниці як відшкодування моральної шкоди4 500 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, а також як компенсацію судових та інших витрат 261,63 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявниці, а також відхилив інші вимоги заявниці щодо справедливої сатисфакції.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у заяві вимог
      21. 04 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із заявою про перегляд постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року та ухвал Вищого адміністративного суду України від 27 квітня та 31 грудня 2010 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
      22. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, позивачка послалася на рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України» (заява № 41752/09), ухвалене 08 жовтня 2020 року.
      23. На думку ОСОБА_1 , Суд, постановляючи рішення про порушення статті 10 Конвенції, визначив ряд порушень, які за національним законодавством мають трактуватися як порушення процесуального законодавства, що допущені судами під час розгляду справи № 2-а-256/08, що є підставою для перегляду вказаних судових рішень у цій справі, а тому заявниця просить: відновити провадження у справі № 2-а-256/08 за її позовом до Прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України про визнання наказу Прокуратури Одеської області від 03 квітня 2007 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади та з органів прокуратури незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди; за результатом повторного розгляду цієї справи, враховуючи встановлені ЄСПЛ у рішенні «Горяйнова проти України» (заява № 41752/09) порушення, задовольнити заявлені позовні вимоги.
      24. У письмових поясненнях до заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами заявниця вказала на те, що суд не вправі відмовити у перегляді справи та закрити провадження з посиланням на строки, нівелюючи її право на відновлення попереднього юридичного стану настільки, наскільки це можливо, як це встановлено міжнародними зобов`язаннями, які на себе взяла Україна, та Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV). З огляду на те, що національні суди апеляційної та касаційної інстанцій розглянули цю справу з суттєвими процедурними помилками, які встановлені ЄСПЛ, та допустили порушення фундаментальних прав позивачки на свободу вираження поглядів та її права на працю і доступ до професії, а також те, що Велика Палата Верховного Суду не може встановлювати обставини, досліджувати та оцінювати докази, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року, ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 квітня та 31 грудня 2010 року у справі № 2-а-256/08 та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      25. У додаткових письмових поясненнях до заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами ОСОБА_1 зазначила, що Закон № 3477-IV є спеціальним законом щодо порядку і заходів виконання рішень ЄСПЛ та саме його вимоги, які ґрунтуються на Конституції України і міжнародних зобов`язаннях України, мають переважне значення. Цей Закон не містить обмежень щодо строків перегляду національними судами справ. На думку заявниці, питання процесуальних строків мало бути вирішено на стадії відкриття провадження за виключними обставинами. Вирішення питання строків звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами порушує право доступу до правосуддя. Перегляд судових рішень у цій справі є єдиним ефективним засобом для усунення допущених порушень і відновлення прав шляхом здійснення restitutio in integrum. ОСОБА_1 вказала на те, що отримані нею 160 000 грн, які визначені Судом як відшкодування моральної шкоди, та компенсація судових витрат не відновили її первинний стан, який вона мала до порушення прав, оскільки ці кошти не можуть повернути їй 13 років забуття, відсутності доступу до професії, можливості професійного розвитку в обраній галузі, можливості заробляти на життя, отримати пенсійне забезпечення за обраною професією тощо. Крім цього, застосування строків давності в цій справі зведе нанівець не лише право на справедливий суд, а й нівелює право звернення до ЄСПЛ за захистом від свавілля державного органу. Обмеження відновлення порушеного права заявниці лише виплатою присудженої Судом компенсації матиме вигляд ілюзорного відновлення порушеного права.
      Позиція інших учасників справи
      26. Представник Офісу Генерального прокурора у поясненнях на заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами зазначив, що у Великої Палати Верховного Суду немає процесуальних можливостей для усунення констатованих ЄСПЛ порушень конвенційних та національних вимог у справі, що розглядається, а тому їх можна усунути шляхом скасування постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року, ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
      27. У відзиві на заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами Одеська обласна прокуратура зазначила, що у Великої Палати Верховного Суду немає процесуальної можливісті встановлювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, тому усунути констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних вимог у справі, що розглядається, можна шляхом скасування постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року, ухвал Вищого адміністративного суду України від 27 квітня та 31 грудня 2010 року і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
      28. 11 травня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли додаткові пояснення представника Офісу Генерального прокурора на заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами, у яких останній зазначив, що оскільки рішенням, яке набрало законної сили, у цій справі є постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року, а заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами ОСОБА_1 подала лише 04 лютого 2021 року, то заявниця пропустила установлений пунктом 2 частини другої статті 363 КАС України десятирічний строк на подання такої заяви, який з огляду на частину третю цієї статті поновленню не підлягає. Представник Офісу Генерального прокурора просив залишити заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами без розгляду.
      Рух заяви про перегляд судових рішень
      29. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 15 лютого 2021 року відкрив провадження за виключними обставинами в адміністративній справі № 2-а-256/08, витребував справу з Приморського районного суду м. Одеси та копію рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України», ухваленого 08 жовтня 2020 року, з його автентичним перекладом українською мовою від Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.
      30. 01 березня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду з Міністерства юстиції України надійшла копія автентичного перекладу рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України» (заява № 41752/09).
      31. 22 березня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали справи № 2-а-256/08 відповідно до супровідного листа заступника голови Приморського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2021 року.
      32. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 29 березня 2021 року призначив справу до розгляду в судовому засіданні.
      33. Заявниця у судовому засіданні підтримала свою заяву, навела доводи на її обґрунтування, подібні до зазначених у заяві та письмових пояснення до неї.
      34. Представниця Одеської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора у судовому засіданні просила залишити заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами без розгляду.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка доводів заяви про перегляд за виключними обставинами судових рішень та аргументів учасників справи
      1. Щодо строків звернення із заявою до суду
      35. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).
      36. Відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вона є стороною.
      37. Частинами першою, другою статті 2 Закону № 3477-IV визначено, що остаточне рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
      Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається, зокрема, Законом № 3477-IV.
      38. Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення Суду є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
      39. Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
      40. Пунктом 6 частини першої статті 363 КАС України визначено, що заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.
      41. КАС України також встановлює вимоги щодо строку звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами.
      42. Так, згідно з пунктом 6 частини першої статті 363 КАС України заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави, визначеної пунктом 3 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про набуття цим рішенням статусу остаточного.
      43. Водночас пунктом 2 частини другої статті 363 КАС України визначено, що заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подана з підстав, визначених частиною п`ятою статті 361 КАС України, - не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили.
      44. Відповідно до частини третьої статті 363 КАС України строки, визначені в частині другій цієї статті, не можуть бути поновлені.
      45. На підставі частини п`ятої статті 366 КАС України суд відмовляє у відкритті провадження за виключними обставинами у разі, якщо така заява подана до суду після закінчення строку, визначеного частиною другою статті 363 цього Кодексу.
      46. Отже, пунктом 2 частини другої статті 363 КАС України встановлено преклюзивний, тобто такий, що не підлягає поновленню, строк на звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань.
      47. Водночас ані стаття 46 Конвенції, ані норми Закону № 3477-IV не ставлять обов`язок держави виконати рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, в залежність від будь-якого строку, що минув з дня набрання судовим рішенням національного суду законної сили.
      48. Велика Палата Верховного Суду не вперше розглядає питання щодо застосування строків звернення із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань. У постанові від 08 вересня 2020 року у цивільній справі № 2-1606/07 (провадження № 14-662звц19) за позовом ОСОБА_3 . Велика Палата Верховного Суду виклала правову позицію щодо застосування десятирічного строку подання заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, визначеного пунктом 2 частини другої статті 424 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
      49. В зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, керуючись принципом верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, дійшла висновку про закриття провадження за заявою ОСОБА_3 про перегляд судового рішення за виключними обставинами, оскільки прийняла до розгляду цю заяву після спливу десятирічного строку з дня набрання чинності рішеннями національних судів.
      50. Як у справі № 2-1606/07, так і у справі, що розглядається, заявники звернулися до суду із заявами про перегляд судових рішень за виключними обставинами у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, після спливу десятирічного строку з дня набрання законної сили рішеннями національних судів.
      51. При цьому як рішення у справі «Котенко та інші проти України», так і рішення у справі «Горяйнова проти України», постановлені ЄСПЛ, набули статусу остаточних після спливу десятирічного строку з дня набрання законної сили рішеннями національних судів у справах № 2-1606/07 та № 2-а-256/08 відповідно.
      52. Таким чином, сплив зазначених строків не пов`язаний з несвоєчасним вчиненням заявниками дій щодо звернення до національного суду з відповідними заявами, а обумовлений тривалим розглядом справ ЄСПЛ.
      53. У справі «Котенко та інші проти України» Суд установив порушення процедури розгляду справи, а саме недостатню вмотивованість висновку суду апеляційної інстанції щодо переоцінки одного з доказів у справі - висновку експерта щодо розміру доходу ОСОБА_3 , з якого належало обчислювати розмір аліментів і заборгованості, та присудив заявнику 2 400 євро справедливої сатисфакції, що є співмірним із розміром заборгованості за аліментами, присудженими національними судами. Натомість у справі «Горяйнова проти України» ЄСПЛ установив суттєві порушення національними судами норм процесуального права, які ставлять під серйозний сумнів результат оскаржуваного провадження на національному рівні, однак відшкодував заявниці лише моральну шкоду та компенсацію судових витрат, установивши при цьому, що звільнення заявниці було необґрунтованим, а національні суди не розглянули більшість ключових питань, якщо взагалі якесь із них.
      54. Отже, при прийнятті рішення про закриття провадження за заявою ОСОБА_3 про перегляд судових рішень у справі № 2-1606/07 за виключними обставинами у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом Велика Палата Верховного Суду керувалася не лише положеннями частини другої статті 424 ЦПК України, якими встановлено преклюзивний строк на звернення із такою заявою, що відповідає дотриманню принципу res judicata, але й урахувала конкретні обставини, пов`язані із суттю встановлених ЄСПЛ порушень Конвенції та присудженням Судом на користь заявника 2 400 євро справедливої сатисфакції, що є співмірним із розміром заборгованості за аліментами, присудженими національними судами.
      55. У додаткових письмових поясненнях до заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами ОСОБА_1 вказала на те, що перегляд судових рішень у цій справі є єдиним ефективним засобом для усунення допущених порушень і відновлення прав шляхом здійснення restitutio in integrum, отримані ж нею 160 000 грн, які визначені Судом як відшкодування моральної шкоди та компенсація судових витрат, не відновили її первинний стан, який вона мала до порушення прав, оскільки ці кошти не можуть повернути їй 13 років забуття, відсутності доступу до професії, можливості професійного розвитку в обраній галузі, заробляти на життя, отримати пенсійне забезпечення за обраною професією тощо.
      56. При зіставленні наслідків перегляду та відмови у перегляді судових рішень у справі, що розглядається, Велика Палата Верховного Суду, не ставлячи під сумнів необхідності дотримання принципу res judicata, враховує, що спір між сторонами є публічно-правовим, а визначеним у частині першій статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому відповідно до принципу верховенства права, закріпленому в статті 3 Конституції України та частині першій статті 6 КАС України, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
      57. Велика Палата враховує конкретні обставини, пов`язані із суттю встановлених ЄСПЛ порушень Конвенції у справі «Горяйнова проти України» та відшкодуванням заявниці Судом лише моральної шкоди та компенсації судових витрат, що не є відновленням її порушених прав (попереднього юридичного стану), настільки, наскільки це можливо.
      58. Також Велика Палата Верховного Суду враховує досвід держав - членів Ради Європи щодо застосування присічних строків звернення до національних судів після встановлення ЄСПЛ порушень договірними сторонами Конвенції. Так, у правових системах Фінляндії та Литви гнучко застосовується процесуальне законодавство й у виключних випадках допускається відновлення національного судового провадження, не зважаючи на встановлений національним законодавством присічний строк, - якщо це необхідно для належного виконання рішення ЄСПЛ і забезпечення ефективного відновлення прав заявника.
      59. З огляду на викладене, а також беручи до уваги встановлений пунктом 1 статті 46 Конвенції та частиною першою статті 2 Закону № 3477-IV обов`язок держави виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вона є стороною, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність перегляду справи за виключними обставинами та відсутність підстав для закриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постановлених у цій справі судових рішень.
      2. Щодо доводів заяви про перегляд за виключними обставинами судових рішень
      60. Надаючи оцінку доводам заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень, постановлених у цій справі, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      61. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
      62. Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
      63. З огляду на наведені вище положення статті 46 Конвенції та статті 2 Закону № 3477-IV ЄСПЛ є належною міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. Суд наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справ судом у розумінні пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України.
      64. З рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України» вбачається, що ОСОБА_1 подала до Суду заяву № 41752/09, у якій скаржилася на порушення її права на свободу вираження поглядів, гарантованого статтею 10 Конвенції.
      65. Пунктами 1 і 2 статті 10 Конвенції визначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
      Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
      66. За статтею 41 Конвенції якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
      67. З визначення, наведеного у статті 1, а також зі змісту глави 3 Закону № 3477-IV убачається, що рішення ЄСПЛ може бути виконане шляхом: а) виплати стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
      68. Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.
      69. Цією ж нормою права передбачено, що відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
      70. У рішенні у справі «Горяйнова проти України» Суд визнав порушення статті 10 Конвенції та зобов`язав державу-відповідача сплатити заявниці на відшкодування моральної шкоди 4 500 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, а також як компенсацію судових та інших витрат 261,63 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявниці, а також відхилив інші вимоги заявниці щодо справедливої сатисфакції.
      71. Водночас у пункті 65 рішення у справі «Горяйнова проти України» ЄСПЛ дійшов висновку про те, що під час ухвалення рішення про застосування до заявниці такого суворого стягнення, як звільнення, національні суди мали взяти до уваги та здійснити всеохоплюючий аналіз таких ключових елементів справи, як характер і достовірність тверджень заявниці, її мотиви для оприлюднення оскаржуваної публікації та можливість ефективно висловлювати свою думку перед своїм безпосереднім керівництвом, а також визначити будь-яку шкоду, заподіяну прокуратурі внаслідок публікації. Це має важливе значення для встановлення, чи було у справі заявниці забезпечено справедливий баланс (див. пункти 51 і 52). Однак, як убачається з аналізу Суду в попередніх пунктах, національні суди не розглянули більшість із цих питань, якщо взагалі якесь із них.
      72. Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо:
      - коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      - коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржуване рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскаржуваного провадження на національному рівні.
      Висновки за результатами розгляду заяви
      73. Відповідно до частини п`ятої статті 368 КАС України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.
      74. З огляду на те, що суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, послався на практику Суду за статтею 10 Конвенції, та встановив, що відкриті листи заявниці були критичними зауваженнями стосовно керівництва Прокуратури Одеської області та загальною оцінкою його дій без зазначення конкретних фактів, а відтак установив, що така критика не могла становити дисциплінарне правопорушення у вигляді проступку, який порочить працівника прокуратури, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для скасування постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року.
      75. Оскільки в цій справі ЄСПЛ констатував такі порушення Конвенції, що ставлять під серйозний сумнів результат оскаржуваного провадження на національному рівні, то вказані порушення можливо усунути шляхом скасування рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій. При цьому ухвала Вищого адміністративного суду України від 31 грудня 2010 року, якою було відмовлено ОСОБА_1 у допуску справи до перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року в цій справі, не є судовим рішенням, ухваленим по суті заявлених позовних вимог.
      76. Водночас, ураховуючи відсутність у Великої Палати Верховного Суду повноважень встановлювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для постановлення рішення відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства.
      Керуючись статтями 6, 7, 344, 355, 356, 359, 361, 368, 369 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень задовольнити частково.
      2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду як суду апеляційної інстанції.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий О. С. Золотніков
      Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук К. М. Пільков
      Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
      І. В. Григор`єва В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна І. В. Ткач
      Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик
      Г. Р. Крет
      Джерело: ЄДРСР 98524294
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      29 червня 2021 року
      м. Київ
      справа № 1-464/2008
      провадження № 13-17зво21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді - доповідача Британчука В.В.,
      суддів: Власова Ю.Л., Григор'євої І.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Катеринчук Л.Й., Крет Г.Р., Лобойка Л.М., Пількова К.М., Пророка В.В., Рогач Л.І., Сімоненко В.М., Ткача І.В., Штелик С.П.,
      за участю секретаря судового засідання Косіциної Н.М.,
      прокурора Шевченко О.О.
      розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Зарічного районного суду м. Сум від 29 грудня 2008 року, ухвали Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2009 року та ухвали Верховного Суду України від 24 вересня 2009 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
      ВСТАНОВИЛА:
      Провадження у справі про адміністративне правопорушення
      Постановою Зарічного районного суду м. Сум від 21 червня 2007 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) та застосовано адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк три доби, початок якого визначено відраховувати з часу затримання з 00:30 21 червня 2007 року. Постанова набрала законної сили і не підлягала оскарженню.
      Вказаною постановою суду ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні дрібного хуліганства за таких обставин. 20 червня 2007 року близько 22:00 ОСОБА_1 , знаходячись біля будинку № 6 по вул. Прокоф`єва в м. Сумах у стані алкогольного сп`яніння, висловлювався нецензурною лайкою, на зауваження працівників міліції реагував агресивно, брутально лаявся в їх бік, намагався вчинити бійку, чим порушив громадський спокій та образив людську гідність і мораль.
      28 січня 2008 року прокурор, використовуючи положення ст. 9 КпАП, подав на постанову протест на тій підставі, що за вищевказаним у постанові суду фактом прокурором Зарічного району м. Сум 16 липня 2007 року порушено кримінальну справу за ч. 3 ст. 296 Кримінального Кодексу (далі - КК), за якими ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення.
      06 лютого 2008 року Зарічний районний суд м. Сум задовольнив протест прокурора, скасував постанову від 21 червня 2007 року та закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ст. 173 КпАП у зв`язку з порушенням щодо нього кримінальної справи.
      ОСОБА_1 оскаржив останню постанову районного суду в Апеляційному суді Сумської області, який залишив її без змін постановою від 25 лютого 2008 року.
      Провадження у кримінальній справі
      22 червня 2007 року на підставі направлення прокуратури Зарічного району м. Сум від 21 червня 2007 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проведено судово-медичне освідування, за висновками якого у них виявлено легкі тілесні ушкодження, які могли бути отримані 20 червня 2007 року.
      16 липня того ж року прокурор району порушив щодо ОСОБА_1 кримінальну справу за ст. 296 КК за фактом вчинення ним хуліганства, а саме, що він 20 червня 2007 року близько 22:00 на вул. Прокоф`єва в м. Сумах з хуліганських спонукань заподіяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тілесних ушкоджень.
      14 вересня 2007 року на підставі постанови слідчого міліції було проведено судово-медичну експертизу з використанням описової частини судово-медичного освідування та зроблено висновок, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мали легкі тілесні ушкодження, які могли утворитися від дій тупих предметів.
      04 серпня 2007 року заявника оголошено у розшук, а 23 грудня того ж року затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК, обставинами якого було заподіяння ним вищевказаним особам тілесних ушкоджень 20 червня 2007 року близько 22:00 на вул. Прокоф`єва в м. Сумах.
      29 січня 2008 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні хуліганства за ч. 3 ст. 296 КК.
      Вироком Зарічного районного суду м. Сум від 14 липня 2008 року заявника було визнано винним у вчиненні хуліганства, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК, та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.
      Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 07 жовтня 2008 року цей вирок було скасовано, а справу - направлено на новий розгляд за м`якістю покарання та невідповідністю між фактами справи і висновками суду (стосовно часу вчинення хуліганства і його опису за диспозицією кримінального закону).
      Суддя, якій справу розподілено на новий розгляд, 29 жовтня 2008 року заявила самовідвід на тій підставі, що саме вона розглядала справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 і постановою від 21 червня 2007 року накладала стягнення у виді адміністративного арешту, а потім за протестом прокурора скасувала постанову у зв`язку з тим, що у діях заявника вбачалися ознаки злочину, передбаченого ст. 296 КК.
      Вироком Зарічного районного суду м. Сум від 29 грудня 2008 року заявника було визнано винним у вчиненні хуліганства, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК, та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки один місяць.
      Вважаючи доведеною вину ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК, суд кваліфікував його дії як умисне грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, яка виразилась у заподіянні тілесних ушкоджень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , пошкодженні їх майна, пов`язане з опором громадянам, котрі припиняли хуліганські дії.
      Суд встановив, що 20 червня 2007 року близько 22:00 ОСОБА_1 , знаходячись біля буд. № 6 по вул. Прокоф`єва в м. Сумах в стані алкогольного сп`яніння, зустрів ОСОБА_2 , з яким розмовляла ОСОБА_3 . Виражаючи своє зневажливе ставлення до суспільного порядку, ігноруючи загально прийняті правила поведінки в суспільстві, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, з хуліганських спонукань, з особливою зухвалістю схопив ОСОБА_2 за золотий ланцюжок на шиї та наніс удари ногами і руками по голові, різним частинам тіла, чим заподіяв легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я. ОСОБА_3 закричала, що зателефонує в міліцію. ОСОБА_1 пішов. Коли ОСОБА_2 почав телефонувати до міліції, ОСОБА_1 підбіг, вихопив у ОСОБА_2 мобільний телефон і кинув на дорогу. ОСОБА_3 , намагаючись зупинити ОСОБА_1 , схопила його за сорочку, але заявник, опираючись, пошкодив їй футболку, окуляри і вдарив кулаком в обличчя, заподіявши легких тілесних ушкоджень. У цей момент прибули працівники міліції, яким потерпілі розповіли, що сталося, і вказали прикмети ОСОБА_1 , якого згодом затримано.
      У мотивувальній частині вироку суд зазначив, що показання потерпілих він кладе в основу вироку, оскільки ці показання є логічними, послідовними і доповнені іншими доказами.
      Апеляційний суд Сумської області ухвалою від 10 березня 2009 року залишив без задоволення апеляції ОСОБА_1, його захисників і прокурорів. Вирок місцевого суду змінив та ухвалив вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 3 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки, оскільки суд першої інстанції не мав права погіршувати становище ОСОБА_1 , призначаючи більш суворе покарання ніж було призначено попереднім вироком.
      Верховний Суд України ухвалою від 24 вересня 2009 року відмовив у задоволенні касаційного подання прокурора та касаційних скарг засудженого ОСОБА_1 і його захисника (заявник скаржився, що його двічі притягнули до відповідальності за одне і те саме правопорушення).
      Ухвалюючи своє рішення, Верховний Суд України, зокрема, вказав, що ОСОБА_1 не притягався до відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення, оскільки Зарічний районний суд міста Сум за протестом прокурора скасував постанову від 21 червня 2007 року щодо заявника у справі про адміністративне правопорушення і закрив справу.
      Зміст рішення Європейського суду з прав людини
      Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) від 10 грудня 2020 року у справі «ОСОБА_1 проти України» (заява № 16432/10) констатовано порушення щодо ОСОБА_1 положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), а саме - ст. 4 Протоколу № 7, у зв`язку з тим, що заявника двічі було пригнуто до суду та покарано за одне і те саме правопорушення.
      Суд присудив заявнику 4 500 євро в рахунок відшкодування моральної шкоди та 385 євро як компенсацію судових та інших витрат.
      Зміст заяви про перегляд судових рішень
      У заяві до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення у кримінальній справі щодо нього, виправдати та реабілітувати як двічі засудженого. На обґрунтування вимог наводить аргументи щодо порушення свого права за ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції, аналогічні викладеним у рішенні ЄСПЛ.
      Позиція учасників судового провадження
      У судовому засіданні прокурор просив задовольнити заяву ОСОБА_1 частково, скасувати вирок Зарічного районного суду м. Сум від 29 грудня 2008 року, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2009 року та ухвалу Верховного Суду України від 24 вересня 2009 року щодо ОСОБА_1 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, кримінальну справу щодо заявника за ч. 3 ст. 296 КК закрити на підставі п. 9 ч. 1 ст. 6, ст. 400-1 Кримінально-процесуального Кодексу 1960 року (далі - КПК 1960 року).
      Заслухавши прокурора, розглянувши заяву ОСОБА_1 та матеріали кримінальної справи, Велика Палата дійшла висновку про часткове задоволення заяви з огляду на таке.
      Нормативне обґрунтування
      Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (ст. 1 Конвенції).
      Згідно з вимогами п. 1 ст. 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.
      Відповідно до положень глави 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV (далі - Закон № 3477-IV) встановлене цим Судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.
      Як передбачено ст. 10 Закону № 3477-IV, додатковими заходами індивідуального характеру є:
      а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum);
      б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
      Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного судового розгляду з відновленням провадження у справі.
      Згідно з пунктом ІІ Рекомендації № R (2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», прийнятої на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року, повторний розгляд справи з відновленням провадження визнається адекватним способом поновлення прав і його пропонується застосовувати особливо:
      і) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції; b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      Стаття 4 Протоколу N 7 до Конвенції передбачає право не бути притягненим до суду або покараним двічі.
      Пункт 1 ст. 4 Протоколу N 7 до Конвенції визначає, що нікого не може бути вдруге притягнуто до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.
      Положення пункту 1 не перешкоджають відновленню провадження у справі згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи в разі виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи (п. 2 ст. 4 Протоколу № 7).
      Відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ поняття «те саме правопорушення» - елемент idem принципу non bis in idem, у ст. 4 Протоколу N 7 до Конвенції, належить розуміти як заборону кримінального переслідування або судового розгляду у справі щодо другого «правопорушення», якщо вони витікають з ідентичних, або, по суті, одних і тих самих фактів.
      У свою чергу поняття «кримінальна процедура», що містяться у тексті ст. 4 Протоколу № 7, повинна тлумачитися у світлі загальних принципів, які стосуються відповідних понять «кримінальне обвинувачення» і «покарання» у статтях 6 і 7 Конвенції («Хаарвіг проти Норвегії», 2007 р.; «Резенквіст проти Швеції», 2004 р.; «Манассон проти Швеції», 2003р.; «Гектан проти Франції», 2002 р.; «Маліж проти Франції», 1998 р.; «Нільссон проти Швеції», 2005 р. та ін.).
      Крім цього, закріплена у ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції заборона подвійного притягнення особи до відповідальності за одне й те саме правопорушення, поширюється на випадки, коли така відповідальність більш як один раз реалізується судом у межах проваджень, які за своєю суттю є кримінальними.
      Оцінка ЄСПЛ порушень Конвенції
      10 грудня 2020 року ЄСПЛ одноголосно постановив рішення у справі «ОСОБА_1 проти України», яким констатував порушення ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції.
      Констатуючи порушення ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції Суд встановив, що:
      - адміністративне правопорушення «дрібне хуліганство», передбачене ст. 173 КУпАП, підпадало під визначення «кримінальної процедури» у розумінні ст. 4 Протоколу № 7 («Ігор Тарасов проти України» від 16 червня 2016 року);
      - факти, які двічі призвели до притягнення заявника до відповідальності, були нерозривно пов`язані між собою, а оцінка національних судів у кримінальному провадженні, по суті, стосувалася тих самих фактів (адміністративне і кримінальне провадження стосувалося поведінки заявника в одну й ту ж дату, в один і той же проміжок часу, в одному і тому ж місці, і в обох провадженнях його поведінка описувалась як порушення громадського порядку та спокою), які були розглянуті у справі про адміністративне правопорушення;
      - якби факти адміністративної та кримінальної справ були абсолютно різними, прокурор не мав би подавати протест, щоб скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення, а судді, яка ухвалила цю постанову, не довелося б заявляти самовідвід від розгляду кримінальної справи заявника;
      - судове рішення у адміністративному провадженні, яким заявника визнано винним було остаточним і до порушення кримінальної справи заявник відбув накладене стягнення у вигляді адміністративного арешту;
      - заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень і пошкодження їхнього майна не були нововиявленими фактами (абзац другий статті 4 Протоколу № 7 Конвенції), адже працівники міліції зупинили заявника протягом декількох хвилин після отримання від потерпілих його прикмет. Потерпілі впізнали заявника і того доставили до відділу міліції. Отже, працівники міліції вже знали про бійку 20 червня 2007 року між потерпілими і заявником. З 21 червня 2007 року прокуратура знала про заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень, оскільки саме помічник прокурора направив їх на судово-медичне освідування, під час якого у потерпілих було виявлено легкі тілесні ушкодження. Тому під час додаткової перевірки прокуратурою нових фактів встановлено не було, оскільки вони вже були відомі міліції і прокуратурі;
      - скасування постанови у справі про адміністративні правопорушення після порушення кримінальної справи не призвело до того, що останнє провадження почало відповідати принципу nebis in idem, оскільки заявник вже відбув свій триденний арешт.
      - національні органи влади продублювали кримінальні провадження, які стосувалися одних і тих самих фактів. Таким чином, заявника двічі було притягнуто до суду та покарано за одне і те саме правопорушення.
      Правові наслідки констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції
      Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ч. 1 ст. 61 Конституції України).
      За висновком ЄСПЛ, адміністративне правопорушення «дрібне хуліганство», передбачене ст. 173 КпАП, підпадає під визначення «кримінальної процедури» у розумінні ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції. Виходячи з цього, застосування судом до ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення цього правопорушення є покаранням (засудженням) в порядку кримінального провадження, а постанова Зарічного районного суду м. Сум від 21 червня 2007 року - вироком.
      Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 року кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили.
      Матеріали справи свідчать, що вищевказані конституційні та кримінально-процесуальні положення було порушено щодо ОСОБА_1 , що знайшло своє відображення у рішенні ЄСПЛ.
      Вказане є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і згідно з ч. 1 ст. 282, п. 1 ч. 2 ст. 370 КПК 1960 року є безумовною підставою для скасування судових рішень у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 з закриттям справи.
      Таким чином, заява ОСОБА_1 підлягає лише частковому задоволенню, оскільки Велика Палата не наділена повноваженням виправдовувати і реабілітовувати осіб у кримінальній справі.
      Керуючись п. 9 ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 282, п. 1 ч. 2 ст. 370, статтями 400-1, 400-21, 400-22 КПК 1960 року, статтями 459, 467, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом задовольнити частково.
      Скасувати вирок Зарічного районного суду м. Сум від 29 грудня 2008 року, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2009 року, ухвалу Верховного Суду України від 24 вересня 2009 року щодо ОСОБА_1 .
      Кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 296 Кримінального кодексу України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 6 КПК України 1960 року закрити.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Суддя-доповідач Судді: Л.М. Лобойко К.М. Пільков Д.А. Гудима Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна І.В. Ткач С.П. Штелик
      В.В. Князєв В.В. Британчук Ю.Л. Власов І.В. Григор`єва В.В. Пророк В.І. Данішевська В.М. Сімоненко Л.Й. Катеринчук Г.Р. Крет
      Джерело: ЄДРСР 98235795
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      06 липня 2021 року
      м. Київ
      Провадження № 13-3зво21
      Справа № 1-7/2010
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді-доповідача Лобойка Л. М.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      за участю секретаря судового засідання Косіциної Н. М.,
      заявника ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
      захисника Цику Н. В. (у режимі відеоконференції),
      прокурора Трояна О. Л.
      розглянула в судовому засіданні спільну заяву ОСОБА_1 та його захисника Цику Нелі Василівни про перегляд вироку Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2010 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2012 року щодо ОСОБА_1 на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
      ВСТАНОВИЛА:
      ОБСТАВИНИ СПРАВИ
      Стислий зміст судових рішень
      1. Вироком Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2010 року ОСОБА_1 засуджено:
      - за пунктами 4, 6, 12 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
      - за частиною другою статті 15, пунктами 1, 4, 6, 12 частини другої статті 115 цього Кодексу - до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
      - за частиною четвертою статті 187 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
      2. На підставі статті 70 зазначеного Кодексу за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
      3. Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , питання про перегляд судових рішень щодо яких у заяві не порушується.
      4. Вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні у стані алкогольного сп`яніння за попередньою змовою з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розбійного нападу, поєднаного з проникненням у житло і заподіянням потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, умисного вбивства з корисливих мотивів з особливою жорстокістю й замаху на вбивство двох осіб з корисливих мотивів з особливою жорстокістю за таких обставин.
      5. 20 серпня 2008 року близько 02 год. ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , заздалегідь розподіливши між собою ролі, приготувавши дерев`яні та металеву палиці, рукавиці й мотузку, з метою заволодіння майном подружжя ОСОБА_5 прибули до розташованого в селі Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області будинку потерпілих, на який вказав ОСОБА_1 . Через вікно співучасники злочину проникли до помешкання, де напали на ОСОБА_5 та ОСОБА_6 із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я. Зв`язавши потерпілих, діючи з особливою жорстокістю, завдаючи ОСОБА_6 та ОСОБА_5 особливих страждань, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 упродовж тривалого часу наносили їм численні удари палицями в різні частини тіла, у тому числі у життєво важливі органи, й вимагали негайно віддати їм гроші. Після відмови потерпілих нападники продовжили побиття з умислом на вбивство, у результаті чого ОСОБА_5 загинув на місці події, а ОСОБА_6 було завдано тяжких тілесних ушкоджень у виді відкритої черепно-мозкової травми з переломами кісток черепа і забоєм головного мозку.
      6. Переконавшись, що потерпілі не подають ознак життя, помилково вважаючи вбитими їх обох, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обшукали будинок і заволоділи майном подружжя ОСОБА_5 загальною вартістю 1465 грн, після чого залишили місце події й розпорядилися викраденим на власний розсуд. Життя ОСОБА_6 було врятовано завдяки наданій у подальшому кваліфікованій медичній допомозі, тобто її смерть не настала з причин, які не залежали від волі співучасників злочину.
      7. Крім цього, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 засуджено за частиною третьою статті 185 КК за вчинення за попередньою змовою між собою в ніч з 30 на 31 серпня 2008 року двох крадіжок у місті Кіцмань, поєднаних із проникненням у приміщення, та однієї крадіжки в селі Мамаївці Кіцманського району, скоєної в ніч з 31 серпня на 01 вересня 2008 року в аналогічний спосіб.
      8. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 24 квітня 2012 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено без зміни.
      Стислий зміст рішення ЄСПЛ
      9. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) від 08 жовтня 2020 року у справі «Шуманський проти України», яке набуло статусу остаточного, констатовано недотримання конвенційних прав ОСОБА_1 під час досудового розслідування і судового розгляду справи.
      10. За висновками Суду, Україна порушила міжнародні зобов'язання за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція, ЄКПЛ) у матеріальному і процесуальному аспектах (пункт 55 рішення). Визнавши відповідні доводи заявника обґрунтованими, Суд виходив з того, що під час перебування під контролем правоохоронних органів ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, і даний факт міг свідчити про жорстоке поводження з ним (пункти 45-48). Однак за небезпідставними скаргами заявника на таке поводження ефективного розслідування не проведено, у зв`язку з чим доводи ОСОБА_1 про застосування щодо нього насильства працівниками міліції не були переконливо спростовані з застосуванням належної правової процедури (пункти 48, 49, 51-54).
      11. Тримання заявника під вартою в період з 05 до 08 вересня 2008 року ЄСПЛ оцінив як свавільне й несумісне з вимогами пункту 1 статті 5 Конвенції, виходячи з того, що попри зовнішнє оформлення позбавлення ОСОБА_1 свободи як адміністративного арешту фактично його в цей період допитували щодо обставин розбійного нападу, вбивства і замаху на вбивство, тобто по суті поводилися з ним як з підозрюваним у злочинах. З огляду на викладене міжнародна судова установа визнала, що по суті адміністративний арешт заявника був частиною тримання його під вартою як підозрюваного у кримінальній справі без забезпечення зумовлених таким становищем процесуальних прав (пункти 60, 62).
      12. Як установив ЄСПЛ, під час судового розгляду справи щодо ОСОБА_1 не було дотримано вимог пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв'язку з використанням судом у вироку як частини доказів обвинувачення даних явки з повинною, відібраної в ОСОБА_1 за відсутності правової допомоги, внаслідок неспростованого факту жорстокого поводження й за обставин, що позбавляли його встановлених законом процедурних гарантій захисту прав підозрюваного (пункт 75).
      ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА, ЙОГО ЗАХИСНИКА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ
      Позиція заявника
      13. У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 та його захисник просять суд скасувати вирок та ухвалу в частині засудження заявника та ухвалити нове рішення, яким провадження у справі щодо нього закрити. На обґрунтування своїх вимог автори заяви зазначають, що суд використав у вироку як одне з джерел доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів його явку з повинною, одержану внаслідок констатованих міжнародною судовою установою порушень конвенційних прав заявника. Звертається увага в заяві і на наявність у матеріалах справи пояснень ОСОБА_1 , датованих 06 вересня 2008 року, відібраних працівниками міліції аналогічним незаконним шляхом.
      14. Аналізуючи докази, на яких ґрунтується вирок, ОСОБА_1 і захисник наводять детальні аргументи щодо недоведеності винуватості заявника у розбої, вбивстві та замаху на вбивство. Автори заяви зазначають, що взяті судом до уваги початкові показання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 містять низку протиріч щодо істотних обставин події і також були отримані в результаті тиску та погроз працівників міліції, потерпіла ОСОБА_6 під час досудового слідства і в судовому засіданні 23 березня 2009 року (за результатами якого постановлений вирок було скасовано у касаційному порядку) не впізнавала ОСОБА_1 як учасника нападу, не могла роздивитися особу в нічний час у темряві, й об`єктивних даних про причетність заявника до злочинів органами досудового слідства й судом не встановлено.
      15. У судовому засіданні ОСОБА_1 і захисник Цику Н. В. підтримали свою спільну позицію, викладену в заяві.
      Позиція інших учасників провадження
      16. Прокурор вважає за необхідне змінити вирок та ухвалу шляхом виключення посилання як на докази винуватості заявника у вчиненні злочинів на дані його явки з повинною, а в решті судові рішення залишити без зміни. Крім цього, прокурор заявив клопотання про виправлення Великою Палатою описки у вступній частині ухвали ВССУ, в якій унаслідок технічної помилки зазначено про участь у розгляді справи судді Крещенка А. М., замість Фурика Ю. П .
      17. Потерпіла ОСОБА_6 у своїй письмовій заяві, яка надійшла на адресу Верховного Суду, виклала власні заперечення проти задоволення вимог ОСОБА_1 та його захисника і прохання залишити вирок та ухвалу без зміни як законні й обґрунтовані.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо правових наслідків констатованих ЄСПЛ порушень вимог Конвенції
      18. Мотивуючи у вироку свої висновки про доведеність пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення, суд використав як одне з джерел доказів протокол явки з повинною заявника від 08 вересня 2008 року, у якій він підтверджував свою участь разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину щодо подружжя ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 195, 196).
      19. Проте дані цього документа не можуть вважатися допустимими доказами у зв'язку з невідповідністю способу їх одержання вимогам Конвенції і нормам національного законодавства.
      20. Як видно з матеріалів справи, після вступу у справу захисника заявник відмовився від своїх початкових зізнань у причетності до нападу на потерпілих, стверджуючи, що ці зізнання були відібрані в нього в результаті погроз і насильства з боку службових осіб правоохоронних органів.
      21. Зазначені доводи ОСОБА_1 об`єктивно підтверджувалися даними висновку судово-медичної експертизи № 2594екс від 16 вересня 2008 року про наявність у нього значної кількості тілесних ушкоджень у виді синців, заподіяння яких у період з 05 до 08 вересня 2008 року за обставин, повідомлених у скаргах заявника на дії працівників міліції, не виключалося (т. 4, а. с. 60). Тоді як після затримання ОСОБА_1 05 вересня 2008 року жодних тілесних ушкоджень у нього зафіксовано не було.
      22. З огляду на виявлення на тілі заявника слідів насильства, яке могло бути застосоване в період фактичного тримання під вартою, і відсутність з боку компетентних органів держави переконливого спростування доводів ОСОБА_1 про отримання ним тілесних ушкоджень у результаті катування працівниками міліції, ЄСПЛ констатував порушення права заявника у матеріальному аспекті статті 3 Конвенції (пункти 45, 54, 55 рішення Суду).
      23. Не було реалізовано право ОСОБА_1 й у процесуальному аспекті цієї статті, оскільки його небезпідставні твердження про застосування недозволених методів слідства не були перевірені у спосіб, який би відповідав міжнародним зобов`язанням України.
      24. Зокрема, за висновками Суду, з`ясування обставин, зазначених у скаргах ОСОБА_1 , без порушення кримінальної справи, у порядку лише дослідчої перевірки, процедура якої включала обмежений перелік процесуальних дій і не передбачала набуття заявником статусу потерпілого, не може вважатися ефективним розслідуванням доводів про жорстоке поводження. Більше того, ОСОБА_1 навіть не було опитано, що вже саме по собі свідчило про однобічний і поверхневий характер перевірки (пункти 51, 52 рішення).
      25. Відмовляючи постановою від 16 січня 2009 року в порушенні кримінальної справи за цими фактами, прокурор обмежився посиланням на проведення судово-медичної експертизи заявника через кілька днів після закінчення строку його адміністративного арешту в Кіцманському районному відділі міліції, на відсутність скарг ОСОБА_1 з приводу застосування недозволених методів слідства впродовж зазначеного строку, а також голослівним припущенням можливості отримання ним тілесних ушкоджень через власну необережність (т. 1, а. с. 68-70).
      26. Проте під час перевірки залишено поза увагою, що після закінчення терміну адміністративного арешту заявника було одразу затримано в порядку статті 115 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) й переведено до ізолятора тимчасового тримання. Тобто ОСОБА_1 безперервно продовжував перебувати під контролем правоохоронних органів, що покладало на ці органи обов`язок встановити дійсні обставини отримання ним тілесних ушкоджень.
      27. Що стосується відсутності скарг заявника на дії працівників міліції в період з 05 до 08 вересня 2008 року, то викликає сумніви реальна спроможність ОСОБА_1 зробити це в умовах свавільного позбавлення свободи, цілковитої залежності від зазначених службових осіб і відсутності доступу до юридичної допомоги. Водночас у подальшому заявник подав таку скаргу через свого захисника після вступу останнього у справу 09 вересня 2008 року. Наведене переконливо свідчило про наявність у ОСОБА_1 з перших днів його арешту претензій до правоохоронних органів, які він офіційно заявив одразу після усунення перешкод у реалізації відповідних прав.
      28. Виходячи із зазначеного Суд визнав неефективним розслідування доводів заявника про жорстоке поводження, за результатами якого винесено постанову від 16 січня 2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи (пункти 48, 49 рішення).
      29. Таким чином, твердження заявника про застосування щодо нього насильства не були предметом перевірки, процедура якої узгоджувалася б з вимогами Конвенції і практикою ЄСПЛ, а отже не спростовані з дотриманням належної правової процедури. Відтак узяті судом до уваги висновки прокуратури, викладені у постанові про відмову в порушенні кримінальної справи, про непідтвердженя зазначених ОСОБА_1 фактів не могли бути доказом відсутності жорстокого поводження з ним.
      30. Крім цього, ЄСПЛ констатував порушення вимог статті 5 Конвенції у зв`язку з незаконністю тримання ОСОБА_1 під вартою в період з 05 до 08 вересня 2008 року і непроведенням змістовної перевірки доводів заявника щодо фальсифікації матеріалів справи про адміністративне правопорушення для допитів його щодо обставин злочинів в умовах позбавлення свободи без забезпечення процесуальних прав підозрюваного (пункт 75 рішення). Даний факт, на переконання Великої Палати, за цих конкретних обставин справи впливає на допустимість як доказів початкових зізнань заявника у злочинній діяльності.
      31. Зокрема, під час судового розгляду не були переконливо спростовані доводи ОСОБА_1 про те, що поставленого йому за провину адміністративного проступку він не скоював, а одразу після доставлення до Кіцманського районного відділу міліції і впродовж усього часу адміністративного арешту його допитували про обставини розбійного нападу, вбивства і замаху на вбивство. Більше того, наявні в матеріалах справи пояснення заявника про його участь у цих злочинах датовані 06 вересня 2008 року, що охоплюється зазначеним вище періодом і передує написанню явки з повинною та затриманню заявника у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом (т. 1, а. с. 197-200).
      32. У контексті наведеного Велика Палата звертає увагу на те, що офіційне документування затримання ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні умисного вбивства за обтяжуючих обставин, за яке кримінальний закон одним з альтернативних покарань передбачає довічне ув`язнення, у силу вимог пункту 4 частини першої статті 45 КПК 1960 року зобов`язувало органи досудового розслідування невідкладно забезпечити його послугами захисника.
      33. Зазначене, в сукупності з фактом відібрання в заявника явки з повинною в останній день адміністративного арешту, дає достатні підстави для висновку, що застосування відносно нього цього заходу було штучним і переслідувало приховану мету - забезпечення перебування ОСОБА_1 під безперервним контролем правоохоронних органів для допиту щодо обставин злочинів у позапроцесуальний спосіб, уникаючи дотримання встановлених законом гарантій захисту прав підозрюваного, що створювало умови для застосування недозволених методів слідства як засобів отримання визнавальних свідчень.
      34. Національні суди, взявши до уваги як допустимі докази дані протоколу явки з повинною заявника від 08 вересня 2008 року, не здійснили ґрунтовної перевірки його доводів про одержання зазначених доказів унаслідок застосування насильства, погроз, порушення права на захист у період позапроцесуального тримання під вартою і не навели у власних рішеннях переконливих аргументів на їх спростування.
      35. Висновки ЄСПЛ свідчать про відібрання явки з повинною в результаті порушення державою міжнародних зобов`язань, за обставин, що викликали сумніви в добровільності зізнання у злочинах. Використання судом даних цього документа на підтвердження висунутого ОСОБА_1 обвинувачення суперечило встановленими пунктом 1, підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції гарантіям справедливості судового розгляду.
      36. Оцінюючи законність і обґрунтованість вироку та ухвали в контексті констатованих міжнародною судовою установою порушень вимог Конвенції, Велика Палата звертає увагу, що на час прийняття цих судових рішень були чинними Конституція України і Закон України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» (далі - Закон № 1906-IV).
      37. Згідно зі статтею 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. До таких договорів належить Конвенція, ратифікована Україною на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
      38. Як передбачено частиною першою статті 15 Закону № 1906-IV, чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню відповідно до норм міжнародного права. Органи державної влади, до відання яких віднесені врегульовані цими договорами питання, згідно із частиною першою статті 16 зазначеного Закону забезпечують виконання відповідних міжнародних зобов`язань.
      39. Таким чином, під час розгляду справи суди зобов`язані були дотримуватися вимог Конвенції як частини національного законодавства.
      40. Встановлені міжнародно-правовими нормами і сформовані ЄСПЛ стандарти захисту прав людини в межах кримінально-процесуальних процедур доказування відображені і в нормах національного законодавства, чинного на час постановлення вироку й ухвали.
      41. Зокрема, у розумінні частини першої статті 65 КПК 1960 року доказами можуть вважатися лише дані, на підставі яких передбачені цим Кодексом обставини кримінальної справи встановлюються у визначеному законом порядку.
      42. З наведеної правової норми слідує, що обов`язковим критерієм допустимості доказів є одержання їх у законний спосіб. Порушення цієї вимоги є безумовною перешкодою для використання доказів на підтвердження винуватості особи у вчиненні злочину. Адже згідно з частиною третьою статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.
      43. Частина третя статті 22 КПК 1960 року встановлює заборону домагатись показань обвинувачених та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.
      44. У справах про злочини, за які передбачено покарання у виді довічного ув`язнення, участь захисника згідно з пунктом 4 частини першої статті 45 КПК 1960 року є обов`язковою з моменту пред`явлення обвинувачення чи затримання особи, яке за наявності для того законних підстав має здійснюватися в порядку, встановленому статтею 115 цього Кодексу.
      45. Протягом сімдесяти двох годин після затримання слідчий, орган дізнання відповідно до частини шостої статті 106, частини першої статті 115 КПК 1960 року зобов`язані вчинити одну з таких дій: звільнити затриманого або доставити його до судді з поданням про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
      46. Суди, які розглядали справу щодо ОСОБА_1 , мали дотримуватися вимог частини першої статті 67, частини третьої статті 323 КПК 1960 року. Згідно з цими нормами процесуального права суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом. Зазначене включає обов`язок перевіряти кожний доказ на предмет допустимості за критерієм законності його одержання.
      47. Таким чином, не відповідає нормам міжнародного права і національного кримінально-процесуального закону використання судами як доказів винуватості у злочинах ОСОБА_1 даних протоколу його явки з повинною, відібраної в результаті неспростованих фактів жорстокого поводження, в умовах порушення права на захист і позбавлення свободи у позапроцесуальний спосіб.
      48. Власне зізнання заявника у причетності до нападу на сім`ю ОСОБА_5 було одержане в результаті встановлених Судом порушень його прав, гарантованих статтями 3, 5, підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції. Обґрунтування обвинувального вироку національного суду доказами, отриманими таким шляхом, було несумісним з гарантіями справедливого судового розгляду, встановленими пунктом 1 статті 6 наведеного джерела міжнародного права.
      49. Становище, яке ОСОБА_1 мав до порушення своїх прав за статтями 3 і 5 Конвенції, не може бути відновлене шляхом втручання в оскаржувані судові рішення в будь-який спосіб. Адекватним способом захисту цих прав заявника є присуджена йому ЄСПЛ справедлива сатисфакція, а також проведення ефективного розслідування за скаргами заявника на жорстоке поводження.
      50. Переглядаючи вирок та ухвалу на підставі пункту 2 частини третьої статті 459 КПК, Велика Палата вирішує питання щодо впливу на законність і обґрунтовананість цих рішень констатованого ЄСПЛ недотримання Україною міжнародних зобов`язань, зокрема з точки зору допустимості покладених в основу вироку доказів за критерієм відповідності способу їх одержання вимогам Конвенції.
      51. Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями здійснювати розслідування дій працівників правоохоронних органів, встановлювати факти й обставини можливих порушень ними закону і давати відповідним діям юридичну оцінку на предмет наявності або відсутності в них ознак дисциплінарних чи кримінальних правопорушень. Вжиття таких заходів і прийняття відповідних рішень належать до компетенції дисциплінарних комісій органів (підрозділів) Національної поліції України та/або Державного бюро розслідувань відповідно до «Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України», «Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України», затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893, а також пункту 1 частини четвертої статті 216 КПК. Виконання рішення міжнародної судової установи вимагає від держави проведення ефективного розслідування доводів заявника про жорстоке поводження з ним службових осіб органу досудового слідства.
      52. ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до компетентних правоохоронних органів з заявою про протиправні дії працівників міліції. В разі отримання заяви зазначені органи зобов`язані в межах своїх повноважень у встановленому законом порядку ретельно перевірити відповідні факти, вжити заходів для повного, всебічного й об`єктивного встановлення дійсних обставин подій і прийняти рішення, яке б відповідало нормам національного права і міжнародним зобов`язанням України.
      53. Однак, оскільки в результаті жорстокого поводження, якому ОСОБА_1 піддавався в період позапроцесуального тримання під вартою, було отримано зафіксовані в явці з повинною і використані судом в обвинувальному вироку його самовикривальні свідчення, Велика Палата оцінює юридичні наслідки цих порушень з точки зору їх впливу на справедливість судового провадження і можливих способів виправлення відповідних процедурних недоліків незалежно від доказової сили даних явки з повинною і того, чи були вони вирішальними для засудження заявника .
      54. Порушення прав ОСОБА_1 за статтями 3, 5, підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції тягне недопустимість як доказів даних протоколу його явки з повинною, посилання на які підлягають виключенню з судових рішень.
      55. Пояснень заявника, датованих 06 вересня 2008 року, одержаних аналогічним протиправним шляхом, суди у вироку й ухвалі не використовували. З огляду на викладене процедура відібрання цих пояснень не впливає на законність і обґрунтованість судових рішень, які є предметом перегляду.
      56. Разом із тим, нівелювання доказового значення явки з повинною ОСОБА_1 не ставить під сумнів правильності висновків судів щодо визнання його винуватим у вчиненні розбою, умисного вбивства і замаху на вбивство за наведених у вироку обставин і кримінально-правової оцінки дій заявника.
      57. У контексті наведеного Велика Палата звертає увагу, що в явці з повинною заявник не підтверджував своєї присутності в будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і вчинення щодо них будь-яких насильницьких дій. Як слідувало зі змісту зазначеного документа, ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вчинити крадіжку з цього будинку, вказавши іншим співучасникам дорогу, прибув з ними на місце події, однак у житло сім`ї ОСОБА_5 не заходив, а чекав ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в автомобілі (т. 1, а. с. 195, 196).
      58. Висновки суду про безпосередню участь заявника у нападі на потерпілих, вчиненому в їх будинку, ґрунтуються на сукупності інших доказів, зміст яких докладно наведено у вироку й ухвалі та які були досліджені в судовому засіданні, ретельно перевірені й оцінені судом згідно зі статтею 67 КПК 1960 року. Невідповідності вимогам Конвенції процедури одержання цих доказів міжнародною судовою установою не констатовано.
      59. Зокрема, суд узяв до уваги досліджені в судовому засіданні показання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як підозрюваних, надані в присутності захисника, у тому числі під час пред`явлення їм ОСОБА_1 для впізнання за фотознімками, а також свідчення ОСОБА_3 під час відтворення обстановки і обставин події та на очній ставці з ОСОБА_1 , зафіксовані у відповідних протоколах і на відеозаписах. У цих показаннях ОСОБА_3 і ОСОБА_2 підтверджували, що заявник, котрий тоді представлявся ОСОБА_8 , запропонував їм заволодіти майном сім`ї ОСОБА_5 з проникненням у їх житло, показав дорогу до цього домоволодіння і разом з ними брав участь у вчиненні злочинів (т. 1, а. с. 201-203, 205-209, 213, 214; т. 4, а. с. 168-173, 268-272). Як зазначав ОСОБА_2 , коли в будинку вони з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зв`язали потерпілих і вимагали гроші, ОСОБА_1 разом з ним бив ОСОБА_5 , завдаючи численних ударів палицею по голові та всьому тілу (т. 4, а. с. 168-173).
      60. Як видно з вироку, суд відповідно до вимог статті 67 КПК 1960 року оцінив свідчення інших співучасників злочинів з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності в сукупності з іншими доказами для визнання пред`явленого заявнику обвинувачення доведеним. За результатами судового розгляду не було встановлено жодних обставин, які могли б давати цим особам підстави для обмови ОСОБА_1 і ставити під сумнів правдивість їх початкових показань.
      61. Доводи ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про те, що наведені вище свідчення вони давали в результаті застосування недозволених методів слідства, ретельно перевірялися судом і не знайшли об`єктивного підтвердження. Постановами прокурора від 19 грудня 2008 року та від 05 липня 2010 року відмовлено в порушенні за відповідними заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 кримінальної справи щодо працівників Кіцманського районного відділу УМВС України в Чернівецькій області (т. 4, а. с. 72, 73). Більше того, у своїх поясненнях під час перевірки, проведеної прокуратурою за дорученням суду, ОСОБА_2 заперечив власні твердження в судовому засіданні про насильство й тиск на нього з боку службових осіб правоохоронних органів.
      62. У передбаченому законом порядку зазначені постанови про відмову в порушенні кримінальної справи не оскаржувались і не скасовані. Оскільки ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_2 до ЄСПЛ не зверталися, Суд не встановлював невідповідності перевірок, за результатами яких прийнято ці рішення, вимогам статті 3 Конвенції у процесуальному аспекті з точки зору ефективності розслідування скарг на жорстоке поводження. Дані матеріалів справи не дають підстав для висновкків про порушення вимог чинного на той час законодавства, які були би допущені в ході цих перевірок і ставили під сумнів їх результати щодо спростування доводів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про застосування щодо них недозволених методів слідства.
      63. Окремі розбіжності в початкових показаннях ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , на яких акцентується увага в заяві, щодо технічного розподілу функцій між ними та ОСОБА_1 , обстановки в будинку потерпілих та інших деталей свідчили про те, що на час допитів ці особи були вільними у виборі процесуальної поведінки й самостійно розповідали про дії свої та інших співучасників, наскільки кожний пам`ятав і вважав за необхідне повідомляти правоохоронним органам. Певні протиріччя у свідченнях ОСОБА_2 щодо обставин його знайомства з ОСОБА_1 , на які посилаються заявник і захисник, отримали належну оцінку суду і жодним чином не впливають на достовірність показань співвиконавця злочинів про участь і роль ОСОБА_1 у їх вчиненні.
      64. Крім цього, суд обґрунтовано поклав в основу своїх висновків показання в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_6 про участь заявника разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у нападі на неї та її чоловіка. Потерпіла стверджувала, що запам`ятала ОСОБА_1 за зростом, статурою і характерною зачіскою - довгим волоссям нижче плечей, заплетеним косичкою.
      65. Під час пред`явлення для впізнання за фотознімками ОСОБА_6 впізнала ОСОБА_1 і зазначила, що він схожий на одного з трьох чоловіків, котрі проникли в будинок, зв`язали їх з ОСОБА_5 та били, вимагаючи гроші (т. 1, а. с. 209).
      66. Наведені свідчення потерпілої узгоджувалися з дослідженими судом її показаннями, даними під час досудового слідства 20 серпня 2008 року, про те, що нападників було троє (т. 1, а. с. 79). Про таку ж кількість учасників злочину ОСОБА_6 розповідала своїй матері ОСОБА_9 , що остання підтвердила під час судового розгляду у своїх показаннях як свідка.
      67. Законності й обґрунтованості висновків суду щодо врахування свідчень ОСОБА_6 в судовому засіданні як допустимих і достовірних доказів не спростовував і зміст показань потерпілої, наданих слідчому під час додаткового допиту 10 вересня 2008 року. У цих показаннях ОСОБА_6 описала зовнішність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яких вона запам`ятала краще (т. 1, а. с. 83, 84). Однак зазначене не суперечило подальшим свідченням потерпілої про те, що третім нападником був ОСОБА_1 .
      68. Доводи захисту на предмет сумнівів у правдивості показань ОСОБА_6 з огляду на неможливість роздивитися особу в обстановці злочину в темний час доби спростовані свідченнями потерпілої про те, що кімната, де було вчинено напад, освітлювалася з вулиці прожектором. Крім цього, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у своїх показаннях як підозрюваних описували зовнішність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та навіть вказували колір одягу потерпілої. Наведене свідчило про те, що фізичні умови на місці події дозволяли візуальне сприйняття в обсязі, необхідному й достатньому для ідентифікації людини.
      69. Вирішуючи в межах своїх повноважень з перегляду судових рішень у порядку виключного провадження питання про законність урахування судами показань ОСОБА_3 , ОСОБА_2 і потерпілої як прямих доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, Велика Палата бере до уваги те, що інші засуджені до ЄСПЛ не зверталися, і фактів порушень їх конвенційних прав Судом не встановлено.
      70. Розглядаючи заяву ОСОБА_1 , міжнародна судова установа не оцінювала доводів заявника щодо одержання покладених в основу вироку початкових свідчень ОСОБА_3 та ОСОБА_2 внаслідок жорстокого поводження з ними, а також неусунення судом розбіжностей у показаннях цих осіб і ОСОБА_6 . Як зазначачено в рішенні, Суд не вважав за необхідне розглядати ці додаткові аргументи (пункт 77). Відтак у даній частині ЄСПЛ не констатував невідповідності судового провадження на національному рівні вимогам статті 6 Конвенції.
      71. Спосіб одержання покладених в основу вироку показань ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не був пов`язаний з відібранням у заявника явки з повинною і початкових пояснень.
      72. Крім цього, свідчення інших співучасників злочину на початку досудового слідства і показання потерпілої в судовому засіданні узгоджувалися з даними висновку судово-цитологічної експертизи про виявлення у піднігтьовому вмісті рук трупа ОСОБА_5 клітин травматичного походження чоловічої статі, які могли походити, у тому числі, від ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 182-183).
      73. Не суперечили ці показання і даним висновків судово-медичних експертиз ОСОБА_6 та трупа ОСОБА_5 щодо кількості, характеру, локалізації завданих потерпілим тілесних ушкоджень та механізму їх заподіяння, протоколу огляду місця події із зафіксованими в ньому обстановкою і слідовою картиною злочину, а також іншим доказам, зміст яких докладно наведено у вироку (т. 1, а. с. 39-67, 138-141, 151, 152).
      74. Всупереч твердженням ОСОБА_1 і захисника у заяві, правильності висновків суду про доведеність висунутого заявнику звинувачення не спростовували й ті обставини, що за висновками судових дактилоскопічних експертиз в будинку потерпілих було виявлено відбитки пальців рук, залишені не членами сім`ї ОСОБА_5 і не засудженими, а за результатами судових трасологічних експертиз не встановлено належності заявнику, ОСОБА_3 або ОСОБА_2 взуття, сліди якого зафіксовані на місці події (т. 1, а. с. 39-67; т. 2, а. с. 9-28; 41-51; 62-70; 88-93).
      75. З показань ОСОБА_2 і ОСОБА_3 як підозрюваних слідувало, що під час вчинення злочинів співучасники використовували рукавиці (т. 4, а. с. 170, 269). Наведені свідчення об`єктивно підтверджені даними висновку судової трасологічної експертизи від 17 жовтня 2008 року № 1424 про те, що слід тканини на кухні будинку потерпілих, забарвлений речовиною червоно-бурого кольору, був залишений трикотажними рукавичками (т. 2, а. с. 62-66). Зазначений слід було виявлено всередині тумбочки кухонної стінки на першому поверсі будинку - в одному з місць, в якому, згідно з показаннями ОСОБА_3 під час допиту як підозрюваного та відтворення обстановки і обставин події, засуджені шукали гроші (т. 1, а. с. 43, 202; т. 2, а. с. 62-70; т. 4, а. с. 269). Відтак зібрані у справі і досліджені в судовому засіданні докази не давали суду підстав для висновків, що відбитки пальців у житлі потерпілих залишили нападники.
      76. Під час проведення судової трасологічної експертизи для порівняльного дослідження експерту надавалося лише взуття, виявлене та вилучене у ОСОБА_2 під час обшуку, а також добровільно видане ним (т. 2, а. с. 76-79; 88-93). Відомостей про направлення на експертизу туфель, вилучених під час обшуку у ОСОБА_3 , матеріали справи не містять (т. 2, а. с. 146, 147). Під час обшуку житла ОСОБА_1 будь-яких речей, які могли б мати доказове значення, в тому числі взуття, виявлено й вилучено не було (т. 2, а. с. 131). Водночас обшуки у ОСОБА_2 і ОСОБА_3 проводилися 04 вересня 2008 року, а у ОСОБА_1 - 30 вересня цього ж року, тобто більш як через два тижні після нападу на подружжя ОСОБА_5 . Впродовж зазначеного часу співучасники злочинів мали достатньо можливостей для знищення чи приховання речей, які б дозволяли їх викрити.
      77. Зміст інших доводів заявника зводиться до переоцінки доказів, що не є предметом перевірки Великої Палати під час перегляду судових рішень у порядку виключного провадження. Обираючи спосіб відновлення порушених прав ОСОБА_1 , Верховний Суд враховує позицію міжнародної судової установи в рішеннях, у яких було встановлено невідповідність вимогам статті 6 Конвенції провадження у Верховному Суді України щодо перегляду вироків з підстав констатованих ЄСПЛ порушень державою міжнародних зобов`язань, зокрема у справах «ОСОБА_11 проти України» (№ 2) і «ОСОБА_12 проти України» (№ 2). Однак обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин, покладених в основу зазначених вище рішень ЄСПЛ, і такі відмінності мають істотне значення з точки зору юридичних наслідків недотримання прав особи, передбачених Конвенцією.
      78. Зокрема, за висновками Суду, викладеними у справах «ОСОБА_11 проти України» (№ 2) і «ОСОБА_12 проти України» (№ 2), несправедливість провадження у Верховному Суді України була зумовлена не самим по собі прийняттям за результатами перегляду цим судом справи, процедура якого не передбачає повноважень досліджувати й оцінювати докази, рішення про зміну вироку шляхом виключення посилання на окремі засоби доказування, а насамперед у повторному врахуванні доказів, порядок одержання яких не відповідав вимогам Конвенції, похідних від них відомостей і в обґрунтуванні власного рішення іншою інформацією, використання якої в наведений спосіб було несумісним з гарантіями справедливого судового розгляду.
      79. Як слідує зі змісту рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_11 проти України» (№ 2), Верховний Суд України за результатами виключного судового провадження лише закріпив допущені під час досудового слідства і судового розгляду порушення конвенційних прав заявника, оскільки знову визнав допустимими доказами винуватості ОСОБА_11 в умисному вбивстві його показання, відібрані, за викладеними в першому рішенні висновками міжнародної судової установи, з істотним обмеженням права на захист і на мовчання, за обставин, що викликали обґрунтовані сумніви в їх добровільності. У контексті наведеного ЄСПЛ звернув увагу, що інші докази, якими Верховний Суд України вмотивував свою постанову, не мали вирішального характеру і по суті були непрямими (пункти 1-13, 65, 66 зазначеного рішення).
      80. У рішенні у справі «ОСОБА_12 проти України» (№ 2) встановлено недотримання вимог статті 6 Конвенції під час перегляду справи у зв`язку з тим, що Верховний Суд України, визнаючи законними й обґрунтованими висновки суду першої інстанції про доведеність висунутих заявнику обвинувачень, послався на докази, похідні від показань ОСОБА_12 на початку досудового слідства. Зазначені показання були одержані внаслідок констатованих міжнародною судовою установою в першому рішенні порушень конвенційних прав ОСОБА_12 , а доказове значення покладених в основу рішення Верховного Суду України даних протоколу огляду місця події і висновків експертиз ґрунтувалося лише на співставленні зафіксованої в них інформації з показаннями заявника, недопустимими з точки зору вимог Конвенції (пункти 51, 52)
      81. Нівелювання доказового значення відомостей, похідних від одержаних з порушенням вимог Конвенції доказів, слідує зі сформованої практикою ЄСПЛ доктрини «плодів отруєного дерева» (fruit of the poisonous tree). Згідно з цією доктриною, якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж (рішення у справах «Гефген проти Німеччини», пункти 50-52 рішення у справі «ОСОБА_12 проти України (№ 2)», пункт 66 рішення у справі «ОСОБА_11 проти України (№ 2)»). Критерієм віднесення доказів до «плодів отруєного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом.
      82. Відділяючи докази, здобуті завдяки даним, отриманим унаслідок істотних порушень прав і свобод людини, встановлених рішенням ЄСПЛ, від доказів, одержаних із джерел, не пов`язаних з такими даними, Велика Палата перевіряє відповідність нормам процесуального права висновків судів попередніх інстанцій щодо оцінки відповідних засобів доказування. Зазначені логічні операції не потребують повторного дослідження й переоцінки доказів, які з дотриманням принципів справедливого судового розгляду можуть використовуватися для доведення винуватості особи у вчиненні злочинів.
      83. У цій справі покладені в основу вироку свідчення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як підозрюваних, показання в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_6 , свідка ОСОБА_9 , результати експертних досліджень і дані всіх інших документів, крім протоколу явки з повинною ОСОБА_1 , не мають ні прямого, ні опосередкованого зв`язку з установленими ЄСПЛ порушеннями конвенційних прав заявника.
      84. З урахуванням того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , котрих потерпіла одразу впевнено впізнала, було затримано раніше за ОСОБА_1 , обставини справи не свідчать про те, що власні зізнання заявника були першоджерелом одержаної правоохоронними органами інформації про його причетність до злочинів щодо подружжя ОСОБА_5 (т. 4, а. с. 33, 135, 241).
      85. ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у своїх показаннях як підозрюваних та потерпіла у свідченнях під час судового розгляду повідомляли обставини, відомі їм як безпосереднім учасникам відповідних подій. Показання свідка ОСОБА_9 містили відомості щодо кількості нападників, які вона дізналася зі слів ОСОБА_6 . У протоколі огляду місця події та висновках експертиз зафіксовано об`єктивні дані щодо слідів, наслідків злочинів і результатів їх досліджень. Таким чином, одержання всіх цих доказів не було пов`язане з інформацією, зафіксованою в явці з повинною ОСОБА_1 .
      86. Водночас Велика Палата звертає увагу на те, що в межах виключного судового провадження на підставі пункту другого частини першої статті 40012 КПК 1960 року не здійснюється повторна касаційна процедура, а рішення судів перевіряються лише з точки зору впливу встановленого ЄСПЛ недотримання Україною міжнародних зобов`язань на загальну справедливість судового розгляду. Виходячи із наведеного, керуючись принципом юридичної визначеності, Верховний Суд не перевіряє правильність вирішення судами інших питань, які не пов`язані з визнаними міжнародною установою порушеннями конвенційних прав заявника.
      87. Будучи судом права, а не факту, Верховний Суд не вправі самостійно досліджувати докази, давати їм оцінку, перевіряти відповідність висновків судів нижчого рівня фактичним обставинам справи і встановлювати нові обставини, що не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях. Водночас Велика Палата, як і касаційний суд, відповідно до пункту 1 частини першої статті 398 КПК 1960 року, пункту 1 частини першої статті 438, частини першої статті 466 КПК наділена компетенцією вирішувати питання про дотримання судом першої інстанції вимог кримінально-процесуального закону, зокрема положень статті 323, частини першої статті 334 КПК 1960 року щодо оцінки доказів на основі всебічного, повного й об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, обов`язку суду мотивувати прийняття чи неприйняття до уваги кожного засобу доказування і постановлення обвинувального вироку лише за умови доведеності під час судового розгляду винності підсудного у вчиненні злочину.
      88. У разі встановлення за результатами виключного провадження фактів одержання окремих доказів унаслідок порушень вимог Конвенції, що тягне їх недопустимість і незаконність вироку у частині використання зазначених даних, Верховний Суд вправі констатувати відповідність обвинувального вироку нормам процесуального права в тій частині, в якій засудження особи ґрунтується на інших доказах. За умови обгрунтованості висновків суду про їх належність, допустимість, достовірність і достатність для визнання обвинувачення доведеним поза розумним сумнівом, коли перевірка судового рішення за даними критеріями не вимагає повторного дослідження цих доказів, вирок у відповідній частині з огляду на положення частини першої статті 396 КПК 1960 року, статті 436, частини першої статті 466 КПК може бути залишений без зміни.
      89. Посилання у вироку на підтвердження доведеності обвинувачення ОСОБА_1 на інформацію, зафіксовану в його явці з повинною, є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону в розумінні частини першої статті 370 КПК 1960 року. Касаційний суд, переглядаючи справу за скаргами сторони захисту, поданими, в тому числі, в інтересах заявника, зазначеного до уваги не взяв і помилку суду першої інстанції не виправив. Більш того, спростовуючи доводи ОСОБА_1 та його захисника, колегія суддів ВССУ також послалася у своїй ухвалі на дані згаданої явки з повинною, погодившись з викладеними у вироку висновками про допустимість цих засобів доказування.
      90. Водночас зміст наведених порушень обмежується виключно використанням судами як частини доказової бази власних зізнань заявника, одержаних протиправним шляхом, що не зачіпає законності й обґрунтованості судових рішень в іншій частині.
      91. Враховуючи непідтвердження ОСОБА_1 у явці з повинною своєї присутності в будинку сім`ї ОСОБА_5 під час нападу, в результаті виключення даних цього документа з доказової бази обсяг доказів, на підставі яких суди констатували безпосередню участь заявника у вчинених у житлі потерпілих розбої, вбивстві та замаху на вбивство, не зміниться. Велика Палата в межах своїх повноважень з перегляду судових рішень за виключними обставинами не знаходить підстав вважати сумнівними висновки судів про достатність цих доказів для визнання ОСОБА_1 винуватим у скоєнні злочинів.
      92. З огляду на встановлений міжнародною судовою установою факт жорстокого поводження з ОСОБА_1 як способу отримання його самовикривальних свідчень, даний факт не потребує доказування шляхом дослідження й оцінки судом доказів застосування насильства щодо заявника. Відтак Велика Палата , користуючись повноваженнями суду касаційної інстанції, має процесуальні можливості виправити допущену судами помилку шляхом виключення з вироку та ухвали посилань на дані явки з повинною ОСОБА_1 як на докази його винуватості у вчиненні злочинів. Беручи до уваги одержання інших доказів, на яких ґрунтуються висновки суду про доведеність висунутого заявнику обвинувачення, без порушень вимог Конвенції і відсутність «плодів отруєного дерева», зміна вироку й ухвали у наведений спосіб забезпечить у кримінальній справі щодо заявника відновлення порушеної справедливості судового розгляду.
      Спосіб виправлення констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції
      93. Відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції Україна взяла на себе зобов`язання виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною. Відповідно до положень глави 3 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) встановлене цим Судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.
      94. Як зазначено у статті 10 даного Закону, додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Одним зі способів відновлення попереднього юридичного стану заявника є повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
      95. Згідно з Рекомендацією № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Комітет Міністрів) державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським Судом з прав людини» (1), прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року (далі - Рекомендація), зобов`язання держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ за певних обставин включають вжиття інших заходів, окрім справедливої сатисфакції, яку присуджує Суд згідно зі статтею 41 Конвенції, та/або загальних заходів, якими потерпілій стороні забезпечується, наскільки це можливо, відновлення попереднього правового становища, яке ця сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).
      96. Пункт перший наведеного джерела міжнародного права рекомендує договірним сторонам забезпечити на національному рівні адекватні можливості досягнення restitutio in integrum, наскільки це можливо. Проте встановлення конкретних способів втілення цієї мети є компетенцією уповноважених органів держави і визначається нормами національного процесуального закону.
      97. Згідно з пунктом другим Рекомендації Комітет Міністрів закликає договірні сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо: і) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що: а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      98. При цьому ні Рекомендація, ні Закон № 3477-IV не встановлюють обмежень щодо того, суд якої інстанції має здійснювати повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження.
      99. Водночас перегляд Великою Палатою судових рішень на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом як особливий порядок виключного судового провадження вже сам по собі є формою поновлення провадження і повторного розгляду справи.
      100. Станом на сьогодні ОСОБА_1 відбув покарання, призначене йому оскаржуваним вироком, а відтак уже не зазнає відповідних наслідків свого засудження. Окрім наведеного, в розумінні пункту 2 Рекомендації виконання обраного судом кримінально-правового заходу примусу, як і судимість особи після його відбуття, є результатами констатованих міжнародною судовою установою порушень, що зумовлює необхідність скасування вироку, лише у випадках, коли порядок постановлення та/або зміст цього судового рішення загалом є несумісними з установленими Конвенцією гарантіями справедливого судового розгляду.
      101. Констатована ЄСПЛ несправедливість судового розгляду вимагає скасування судових рішень з метою відновлення правового становища, яке особа мала до визнання її судом винуватою у вчиненні злочину, лише у виняткових випадках, якщо це є найбільш ефективним засобом досягнення restitutio in integrum . Підставою для скасування судових рішень у такому разі має бути висновок Великої Палати про помилкове засудження особи і неможливість виправити допущену судами помилку.
      102. За обставин цієї справи констатоване міжнародною установою судовою недотримання статті 6 Конвенції не означає, що ОСОБА_1 було засуджено помилково (див. mutatis mutandis пункт 88 рішення ЄСПЛ від 26 вересня 2019 року у справі «Скоморохов проти України» (Skomorokhov v. Ukraine, заява № 58662/11). У зазначеній ситуації адекватним способом забезпечення restitutio in integrum є анулювання наслідків порушень гарантованих Конвенцією прав людини шляхом виключення з судових рішень посилань на докази, одержані в результаті таких порушень і які не стали джерелом інших доказів, покладених в основу обвинувального вироку. Адже зміст відповідних наслідків полягає не у самому факті засудження ОСОБА_1 , а лише у використанні судом окремих засобів доказування, отриманих всупереч міжнародним зобов`язанням держави.
      103. Практика ЄСПЛ не свідчить про безумовну відсутність у компетентної національної судової установи повноважень за результатами перегляду рішень судів з підстав констатованих Судом порушень конвенційних прав особи змінити ці рішення в зазначений вище спосіб.
      104. Зокрема, як наголошує ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2009 року у справі «Асоціація проти промислового розведення тварин у Швейцарії (VGT) проти Швейцарії» (Verein Gegen Tierfabriken Schweiz (VGT) v. Switzerland), повторна процедура на національному рівні є не самоціллю, а лише можливим засобом повного та належного виконання рішень Суду (пункт 90).
      105. Водночас держава-відповідач під наглядом Комітету Міністрів має свободу вибору заходів, за допомогою яких вона виконуватиме своє юридичне зобов`язання за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі заходи відповідають наведеним у рішенні Суду висновкам (пункт 249 рішення від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Джунта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Italy).
      106. Як зазначив ЄСПЛ з посиланням на власну попередню практику в пункті 85 рішення в даній справі, у випадках засудження особи за результатами судового розгляду, що не відповідав вимогам Конвенції щодо справедливості, належним способом виправлення такого порушення в принципі може бути новий розгляд, перегляд або відновлення провадження за вимогою заявника. З наведеного слідує, що новий судовий розгляд не є єдиним способом виправлення помилок, допущених національними судами.
      107. На рівні національного процесуального закону розгляд Великою Палатою справ у порядку екстраординарного провадження на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом регулюється нормами глави 34 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Згідно з частиною першою статті 467 цього Кодексу при ухваленні за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами нового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.
      108. Таким чином, під час прийняття рішення Велика Палата вправі користуватися повноваженнями суду касаційної інстанції в частині способу виправлення помилок, допущених судами нижчого рівня, з урахуванням особливостей, установлених спеціальною нормою статті 467 КПК. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 436 цього Кодексу суд касаційної інстанції наділений правом змінити вирок та/або ухвалу.
      109. Згідно з частиною першою статті 467 КПК за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може, зокрема, скасувати цей судовий акт повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, а також ухвалити нове рішення. Проте наведений перелік повноважень Великої Палати в разі повного або часткового задоволення заяви про перегляд судових рішень не є вичерпним, виходячи з системного аналізу змісту частини першої статті 466, частини першої статті 467 в сукупності з положеннями пункту 4 частини першої статті 436 цього Кодексу.
      110. Норми аналогічного змісту щодо наслідків перегляду вироків та ухвал Верховним Судом України з підстав установлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення справи судом передбачалися статтею 40022 КПК 1960 року. Відповідно до частини третьої цієї статті суд наділявся правом у разі повного або часткового задоволення заяви про відповідний перегляд скасувати вирок та/або ухвалу і прийняти нове рішення або направити справу на новий судовий розгляд.
      111. Водночас зміна вироку за своїм змістом передбачає менший ступінь втручання в цей судовий акт, порівняно з прийняттям Верховним Судом власного рішення, повноваження прийняти яке прямо передбачено спеціальними нормами процесуального права. Виходячи з викладеного здійснення відповідної зміни в порядку екстраординарного судового провадження не призведе до обмеження процесуальних прав особи, встановлених національним законом і визначених міжнародними стандартами.
      112. Приймаючи рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 та його захисника, Велика Палата виходить з того, що хоч в основі визнаних міжнародною судовою установою порушень конвенційних прав заявника і лежать окремі суттєві процедурні помилки, однак вони не ставлять під сумнів результатів судового провадження щодо визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів, не дають підстав вважати його засудження несправедливим, а вирок - таким, що не відповідає вимогам Конвенції в цілому.
      113. Виходячи з викладеного виконання державою міжнародних зобов`язань за даних конкретних обставин не передбачає необхідності відновлення юридичного становища, яке заявник мав до постановлення щодо нього обвинувального вироку.
      114. За викладеними у рішенні ЄСПЛ висновками, недотримання судом прав ОСОБА_1 за пунктом 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції полягало у відсутності належної оцінки допустимості як доказів його початкових свідчень і невирішенні питання про їх виключення з матеріалів справи (пункт 75). Аналогічний підхід відображено і в рішенні Суду у справі «Рябов проти Росії» (Ryabov v. Russia), заява № 2674/07). У цьому рішенні ЄСПЛ виснував про несправедливість судового розгляду кримінальної справи щодо заявника з огляду на те, що національний суд не здійснив належної оцінки відповідних медичних та інших доказів для вирішення питання про виключення з доказової бази самовикривальних свідчень ОСОБА_14 , отриманих, за твердженнями заявника, в результаті порушення його права за статтею 3 Конвенії. В цьому ж рішенні міжнародна судова установа звернула увагу на необґрунтованість прийняття національним судом до уваги постанови прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників поліції, оскільки викладені в ній висновки щодо непідтвердження доводів заявника про жорстоке поводження базувалися на розслідуванні, що не відповідало статті 3 Конвенції у процесуальному аспекті (пункти 58-59 рішення).
      115. З огляду на зазначені висновки міжнародної судової установи, за умови виключення з вироку посилання на дані протоколу явки з повинною заявника результати провадження у справі на національному рівні можуть вважатися такими, що відповідають вимогам справедливості судового розгляду.
      116. Констатована ЄСПЛ несправедливість судового провадження, зумовлена визнанням національним судом допустимими доказами одержаних у результаті катування чи жорстокого поводження показань, яка має місце незалежно від доказової сили цих свідчень та їх значення для засудження, продовжує існувати, доки вирок зберігає чинність у частині використання відповідних показань.
      117. Водночас огляду на зміст пункту 24 частини першої статті 3 КПК, перегляд судових рішень за виключними обставини є однією зі стадій судового провадження, перехід до якої вже сам по собі зумовлює його відновлення і продовження на підставах і в порядку, встановлених главою 34 цього Кодексу. На цій стадії реалізація Верховним Судом своїх повноважень змінити вирок і ухвалу шляхом виключення зазначених вище доказів надає результатам судового провадження інших якісних ознак. У зв`язку з такою зміною судові рішення набувають нового вигляду, і підстави для визнання провадження несправедливим, що мали місце на час розгляду справи ЄСПЛ, перестають існувати.
      118. Виходячи з наведеного, на переконання Великої Палати, позиція міжнародної судової установи, висловлена в пункті 71 рішення, не перешкоджає усуненню наслідків порушення конвенційних прав особи в наведений спосіб.
      119. Вирішення поставлених у заяві ОСОБА_1 питань не вимагає повторного дослідження доказів, оскільки матеріали справи і зміст рішення ЄСПЛ не свідчать про порушення процедури їх дослідженя судом першої інстанції, а викладені у вироку висновки суду щодо оцінки інших доказів, крім даних явки з повинною ОСОБА_1 , переконливо аргументовані й жодних сумнівів у своїй правильності не викликають. Виходячи з наведеного окреслені кримінальним процесуальним законом межі повноважень Великої Палати не позбавляють її можливості прийняти у справі остаточне рішеня без призначення нового судового розгляду.
      120. Прийняття такого рішення найбільше відповідатиме принципу юридичної визначеності, який є одним з фундаментальних аспектів верховенства права і передбачає повагу до засади res judicata - остаточності рішень суду.
      121. Наведена засада полягає в тому, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення лише тому, що вона має на меті домогтися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ у справах «Брумареску проти Румунії» від 28 листопада 1999 року, заява № 28342/95, пункти 61-62; «Рябих проти Росії» від 24 липня 2003 року, заява № 52854/99, пункти 51-52; «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03, пункт 40; «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року, заява № 32053/13, пункт 46).
      122. Відповідно до орієнтирів дотримання міжнародних стандартів, наведених ЄСПЛ у рішенні від 11 липня 2017 року у справі «Морейра Феррейра проти Португалії» (Moreira Ferreira v. Portugal), відступ від принципу правової визначеності є необхідним і виправданим у разі виявлення суттєвого недоліку попереднього провадження, який може вплинути на результат справи, або у випадках, коли необхідність забезпечення відшкодування, особливо в контексті виконання рішень Суду, в цілому свідчить на користь поновлення провадження (пункт 62 рішення).
      123. Виходячи з наведеного, з огляду на констатований ЄСПЛ зміст порушень, стадію провадження, на якій вони були допущені, їх правову природу і наслідки, необхідним та можливим способом виправлення таких порушень є зміна вироку та ухвали шляхом виключення з них посилання як на докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів на дані протоколу його явки з повинною.
      124. Юридичні наслідки недотримання державою міжнародних зобов`язань під час відібрання в заявника явки з повинною стосуються лише його і не поширюються на ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , котрі до Суду не зверталися і порушення конвенційних прав яких ЄСПЛ не встановлено.
      125. Оскільки Велика Палата здійснює перегляд за виключними обставинами рішень судів, прийнятих на національному рівні, у частині наслідків констатованого ЄСПЛ недотримання Україною вимог Конвенції, то втручання у вирок та ухвалу в частині засудження ОСОБА_3 та ОСОБА_2 становило би вихід за межі правових підстав перегляду і суперечило б засадам юридичної визначеності й остаточності судових рішень.
      126. На предмет клопотання прокурора про виправлення Великою Палатою описки в ухвалі ВССУ необхідно зазначити наступне. Дійсно, у вступній частині цієї ухвали помилково вказано про розгляд справи колегією у складі суддів Животова Г. О., Пузиревського Є. Б. та Крещенка А. М. Водночас підписано прийняте рішення суддями Животовим Г. О., Пузиревським Є. Б. і Фуриком Ю. П . Відповідно до листа ВССУ за вихідним № 60/0/4-21 від 04 квітня 2021 року за підписом голови ліквідаційної комісії ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто в день постановлення згаданої ухвали, суддя Крещенко А. М. перебував у відпустці на підставі наказу ВССУ від 13 лютого 2012 року № 191-к (т. 8, а. с. 147).
      127. Наведене дає підстави для беззаперечного висновку про те, що суддя Крещенко А. М. не міг брати участі у касаційному розгляді в день прийняття за його результатами остаточного рішення, а справу розглянуто колегією у складі суддів Животова Г. О., Пузиревського Є. Б. та Фурика Ю. П., які й підписали ухвалу. Відтак допущена у вступній частині цього рішення помилка має технічний характер, не породжує жодних сумнівів щодо законності складу суду і по суті є опискою.
      128. Відповідно до положень частини першої статті 379 КПК суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки.
      129. Виправлення описок є компетенцією суду, який постановив відповідне рішення, й не належить до повноважень Великої Палати під час перегляду справи в порядку виключного провадження.
      Керуючись статтями 40021, 40022 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Заяву ОСОБА_1 та його захисника Цику Нелі Василівни задовольнити частково.
      Вирок Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2010 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2012 року щодо ОСОБА_1 змінити шляхом виключення посилання на дані протоколу його явки з повинною як на докази винуватості заявника у вчиненні злочинів.
      У решті вирок та ухвалу залишити без зміни.
      Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Л. М. Лобойко
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      Л. Й. Катеринчук
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      О. С. Золотніков
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 98327550
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      06 липня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 815/7750/2012
      Провадження № 13-98зво21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Крет Г. Р.,
      суддів :Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      перевірила заяву ОСОБА_1 про перегляд постанов Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 червня 2012 року та Апеляційного суду Запорізької області від 03 липня 2012 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
      встановила:
      Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 червня 2012 року, залишеною без змін 03 липня 2012 року апеляційним судом, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1722 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 700 грн.
      Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) 27 травня 2021 року ухвалив остаточне рішення у справі «Дебелий та інші проти України», яким констатував порушення щодо ОСОБА_1 (заява 49391/12) ст. 3 та пункту 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) щодо жорстокого поводження працівників міліції та незадокументованого затримання заявника.
      Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ ОСОБА_1 ,звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд судових рішень щодо нього з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення. При цьому ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення щодо нього і закрити провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1722 КУпАП, в редакції дійсній на час події.
      Перевіривши наведені у заяві доводи, Велика Палата вважає, що у допуску справи до провадження за заявою ОСОБА_1 необхідно відмовити з огляду на таке.
      Згідно з ч. 2 ст. 2971 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення.
      27 травня 2021 року ЄСПЛ у справі «Дебелий та інші проти України`установив порушення Україною ст. 3 тапункту 1 ст. 5 Конвенції щодо ОСОБА_1 (заява 49391/12) у зв`язку із жорстоким поводження працівників міліціїіз заявником та незадокументованим його затриманням.
      Загальні принципи, яких дотримувався ЄСПЛ при розгляді заяви ОСОБА_1 ,
      а саме оцінка та аналіз наведених ним фактів, констатований характер (зміст) порушень Конвенції, присуджена у зв`язку із цим грошова компенсація дають підстави вважати, що стосовно заявника були допущені такі порушення Конвенції, які за цих обставин неможливо відновити у вигляді того стану чи становища, що існували до вчинення порушень.У таких випадках засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування моральної шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади.
      З урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини від 19 січня 2000 року, встановлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, коли можна досягти на національному рівні restitutioinintegrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.
      Щодо ОСОБА_1 таке повне відновлення попереднього юридичного стану, зокрема шляхом скасування постанов Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 червня 2012 року та Апеляційного суду Запорізької області від 03 липня 2012 року Великою Палатою не є можливим, оскільки ЄСПЛ вказаним рішенням встановив факт порушення Конвенції стосовно жорстокого поводження працівників міліції та незадокументованого затримання ОСОБА_1. Проте у рішенні ЄСПЛ не констатовано порушень, які були допущені при вирішенні справи судом, у зв'язку з чим, доводи заявника у цій частині не є прийнятними. На даний час судові рішення щодо нього набрали законної сили.
      Окрім того, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 . ЄСПЛ вирішив надати йому справедливу сатисфакцію у вигляді присудження 3900 євро компенсації моральної шкоди.
      З огляду на викладене, у допуску справи за заявою ОСОБА_1 до провадження потрібно відмовити, а заяву з усіма доданими матеріалами - повернути заявнику.
      Враховуючи викладене та керуючись статтями 297-1 - 297-6 КУпАП, Велика Палата
      постановила:
      Відмовити у допуску справи за заявою ОСОБА_1 про перегляд постанов Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 червня 2012 року та Апеляційного суду Запорізької області від 03 липня 2012 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення до провадження.
      Заяву ОСОБА_1 з усіма доданими матеріалами повернути заявнику.
      Суддя-доповідач Г. Р. Крет
      Судді: Т. О. Анцупова Л. Й. Катеринчук
      В. В. Британчук Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців В. В. Пророк
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна І. В. Ткач
      О. С. Золотніков С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 98235813
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      іменем України
      01 червня 2021 року
      м. Київ
      справа № 1-03/2007
      провадження № 13-105сво19
      Велика Палата Верховного Судуускладі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Єленіної Ж. М.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор'євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І.,Золотнікова О. С., Катеренчук Л. Й., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю секретаря судового засідання Холявчука А. А.,
      захисника Левицького О. В.,
      особи, за клопотанням
      якої здійснюється судове провадження ОСОБА_1 ,
      прокурора Трояна О. Л.
      розглянула в судовому засіданні заяву з доповненням захисника Левицького О. В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 21 червня 2011 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
      ВСТАНОВИЛА:
      ОБСТАВИНИ СПРАВИ
      Короткий зміст судових рішень
      Апеляційний суд Одеської області вироком від 14 червня 2007 року засудив ОСОБА_2 за ст. 257 Кримінального кодексу України (далі - КК), ч. 2 ст. 17, пунктами «а», «з», «и», «і» ст. 93, пунктами «а», «г», «е», «з», «ж», «и», «і» ст. 93 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК 1960 року) із застосуванням положень ст. 70 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ст. 71 КК частково приєднав до покарання, призначеного засудженому за цим вироком, частково невідбуте покарання за вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2002 року та призначив ОСОБА_2 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
      Цим же вироком засуджено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , щодо яких міжнародною судовою установою рішення не ухвалювалось і питання про перегляд судових рішень щодо яких не порушується.
      Ухвалою Верховного Суду України від 21 червня 2011 року частково задоволено касаційне подання прокурора та касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 , вирок щодо останнього змінено.
      Виключено з кваліфікації дій ОСОБА_2 за ст. 93 КК 1960 року кваліфікуючу ознаку, передбачену пунктом «е», а саме - вчинення вбивства з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб.
      Ухвалено вважати його засудженим за пунктами «а», «г», «з», «ж», «и», «і» ст. 93 КК 1960 року до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 КК, ч. 2 ст. 17 і пунктами «а», «з», «и», «і» ст. 93 та пунктами «а», «г», «з», «ж», «и», «і» ст. 93 КК 1960 року, - до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
      Замість положень ст. 71 КК застосовано положення ч. 3 ст. 42 КК 1960 року, і за сукупністю злочинів, за які ОСОБА_2 засуджено цим вироком та вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2002 року, визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, з зарахуванням в цей строк покарання, відбутого ОСОБА_2 з 29 березня 2002 року по 11 квітня 2003 року за вироком від 25 жовтня 2002 року.
      У решті вирок суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.
      За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у бандитизмі та вчиненні у складі банди (до якої також входили ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , засуджені за цим же вироком, а також інші особи, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження) умисних злочинів проти життя і здоров`я особи за таких обставин.
      Як установив суд, невстановлені слідством особи в 1996 році, перебуваючи в м. Одесі, за попередньою змовою між собою, керуючись корисливим мотивом і прагненням до наживи, шляхом вербування створили стійке злочинне об`єднання з числа знайомих, віддаючи перевагу особам, раніше судимим і схильним до скоєння тяжких злочинів, з метою вчинення нападів на підприємства, установи, організації, окремих осіб і умисного вбивства громадян. Створена банда відрізнялася стабільністю і згуртованістю, загальними правилами поведінки і розподілом ролей між її учасниками, глибокою конспірацією і високим рівнем дисципліни, складною й розгалуженою системою ієрархічних зв`язків і мала на озброєнні вогнепальну зброю: два револьвери калібру 7,62 мм і 8 мм з бойовими припасами до них.
      У період з вересня по жовтень 1996 року до складу банди увійшли жителі м. Одеси ОСОБА_6 і ОСОБА_5 , а у жовтні 1996 року - ОСОБА_4 , які достовірно знали про наявність у банді придатної до стрільби вогнепальної зброї з бойовими припасами та усвідомлювали, що вона може бути застосована при нападі для ураження людей.
      Протягом 1997-1999 років до складу банди також увійшли і взяли участь у вчинених нею злочинах житель м. Одеси ОСОБА_8 , а також жителі м. Маріуполя Донецької області ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які із зазначеного часу стали проживати в м. Одесі. Взимку 1998 року ОСОБА_4 завербував у банду жителя м. Одеси ОСОБА_7 , який мав вищу юридичну освіту, для забезпечення заходів безпеки її злочинної діяльності та взаємодії в інтересах всіх учасників угрупування з працівниками правоохоронних органів.
      Члени банди вчиняли злочини її складом відповідно до заздалегідь розроблених планів із чітким розподілом ролей і через керівників структурних підрозділів злочинного об`єднання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 одержували грошову винагороду у виді щомісячних виплат, що визначалися залежно від ролі кожного учасника і були основним джерелом доходів цих осіб.
      Фінансування банди здійснювалося як за рахунок коштів, здобутих злочинним шляхом, так і від зайняття легальними видами діяльності.
      ОСОБА_4 , виступаючи довіреною особою одного з організаторів банди, фактично здійснював керівництво діями її учасників і в період із 1996 до 1998 року займався забезпеченням заходів безпеки її діяльності. З цією метою він втягнув у банду інших осіб, які надавали конфіденційну службову інформацію на жителів м. Одеси, членів інших злочинних об`єднань і своєчасно попереджували про заходи правоохоронних органів, пов`язані з боротьбою з організованою злочинністю, в тому числі безпосередньо спрямовані проти їх банди. Крім цього, ОСОБА_4 організовував і забезпечував навчання учасників угрупування прийомам спостереження, фотографування, зняття інформації з каналів зв`язку, уникнення від переслідування, а також прийомам рукопашного бою і навикам бійців спецпідрозділів. Отримали учасники банди і закордонні паспорти, за наявності яких мали можливість у будь-який час виїхати за межі України.
      У період із 1996 до 2002 року ОСОБА_7 і ОСОБА_6 незаконно придбали в невідомому місці і в невстановлених осіб для злочинної діяльності та озброєння банди вогнепальну зброю, боєприпаси, вибухові пристрої і вибухові речовини. В результаті цього на озброєнні банди знаходилося: п`ять револьверів системи «Наган» калібру 7,62 мм, «Таурус» калібру 38 SPL і «Сміт і Вессон»калібру 38 SPL; вісім автоматів калібру 5,45 мм, п`ять пістолетів-кулеметів «Скорпіон» калібру 7,65 мм, пістолет-кулемет «Узі» калібру 9 мм; три пістолети: «Макарова» калібру 9 мм, «Марголіна» калібру 5,6 мм і «Меліор» калібру 6,35 мм; дві гвинтівки - спортивно-мисливська ТОЗ-8 калібру 5,6 мм і мисливська «Браунінг» з оптичним прицілом; перероблена зброя: газовий пістолет калібру 9 мм, газовий пістолет ІЖ 78-7,6 калібру 5,45 мм, кустарний пістолет-кулемет під патрон 9 мм, два обрізи мисливської рушниці 16 калібру; тротилова шашка марки 400 з електродетонатором марки ЕДП; саморобний пристрій з десятьма гранатами ВОГ-25; граната Ф-1 із запалом, вибухова речовина тротил; стандартний військовий електронно-оптичний приціл нічного бачення активного типу; два метальних кинджали іноземного виробництва; вогнегасники до автоматів, десять приладів для безшумної стрільби - глушників і близько 1500 патронів до нарізної вогнепальної зброї. Зазначена зброя та бойові припаси зберігалися в м. Одесі за різними адресами, в тому числі зберігалися ОСОБА_6 в гаражі на АДРЕСА_1 та в багажнику автомобіля ВАЗ-2108.
      ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інші невстановлені члени банди достовірно знали про наявність у розпорядженні злочинного об`єднання вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових речовин, а також їх призначення, справність і придатність для стрільби та усвідомлювали, що ці предмети можуть бути застосовані при нападі для ураження людей.
      Наявну в розпорядженні банди зброю її учасники періодично зберігали за місцем як свого проживання, так і своїх родичів і в орендованих приміщеннях на території м. Одеси, а також носили вказану зброю і використовували її при вчиненні злочинів.
      З метою конспірації учасники злочинного угрупування називали один одного на прізвиська, застосовували різні засоби і способи маскування, мали у своєму розпорядженні і використовували мобільні телефони, а також автотранспорт, що належав їм або був викрадений.
      Так, у період з 1996 до 1999 року учасники банди (справи щодо яких закриті у зв'язку зі смертю та виділені в окреме провадження у зв'язку з розшуком) в м. Одесі для вчинення злочинів незаконно заволоділи транспортними засобами:
      - у вересні 1996 року - легковим автомобілем BA3-21063, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належав ОСОБА_11 ;
      - у грудні 1996 року - легковим автомобілем BA3-21093, державний номерний знак НОМЕР_2 , що належав ОСОБА_12 ;
      - у червні 1997 року - легковим автомобілем ВАЗ-2108, державний номерний знак НОМЕР_3 , що належав ОСОБА_13 ;
      - у листопаді 1997 року - легковим автомобілем «Москвич-2141», державний номерний знак НОМЕР_4 , що належав ОСОБА_14 ;
      - у лютому 1999 року - легковим автомобілем BA3-21093, державний номерний НОМЕР_5 , що належав ОСОБА_15 .
      З метою приховування злочинної діяльності зазначені члени банди викрали державні реєстраційні номерні знаки автомобілів, у тому числі:
      - у ніч на 2 березня 1997 року - державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_6 , встановлений на легковому автомобілі ВАЗ-2101, що належав ОСОБА_16 ;
      - у ніч на 19 березня 1997 року - державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_7 , встановлений на легковому автомобілі «Москвич-412»,що належав ОСОБА_17 ;
      - у березні - на початку квітня 1998 року - державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_8 , встановлений на легковому автомобілі «Москвич-412»,що належав ОСОБА_18 ;
      - у березні 1998 року - державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_9 , встановлений на легковому автомобілі «Москвич-2140»,що належав ОСОБА_19 ;
      - приблизно в 1999 році - державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_10 , встановлений на вантажному автомобілі КрАЗ,що належав ОСОБА_20 ;
      - влітку 2000 року - державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_11 , встановлений на легковому автомобілі «Москвич-403»,що належав ОСОБА_21 .
      За допомогою зазначених номерних знаків маскувалися автомобілі, які використовувалися як засоби вчинення злочинів, а державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_11 ОСОБА_8 і ОСОБА_7 зберігали з вогнепальною зброєю та боєприпасами в підвалі будинку АДРЕСА_2 до виявлення й вилучення цих предметів 29 березня 2003 року.
      ОСОБА_2 , будучи учасником банди, у березні 1999 року незаконно придбав у невстановленої особи, переробив кустарним способом і до 19 березня 1999 року за місцем свого тимчасового проживання у квартирі АДРЕСА_3 зберігав без передбаченого законом дозволу два обрізи мисливських рушниць моделі Б 16 № НОМЕР_12 і моделі ІЖ-К 16 № НОМЕР_13 , які були вилучені працівниками міліції.
      У складі злочинного об`єднання ОСОБА_2 вчинив умисні вбивства ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , замах на вбивство ОСОБА_30 і готування до вбивства ОСОБА_31 за таких обставин.
      На початку жовтня 1998 року в м. Одесі невстановлена слідством особа розробила план вбивства ОСОБА_22 , реалізацію якого доручила учасникам банди ОСОБА_2 і ОСОБА_6 за грошову винагороду із застосуванням переданої їм невстановленою слідством особою вогнепальної зброї - пістолета калібру 7,65 мм з патронами.
      Виконуючи замовлення, ОСОБА_2 і ОСОБА_6 відповідно до заздалегідь розробленого плану і розподілених ролей встановили шляхом прихованого спостереження місця проживання потерпілого, його розпорядок дня та маршрути пересування, з урахуванням чого обрали місце й час вчинення вбивства. 11 жовтня 1998 року поблизу будинку АДРЕСА_9 приблизно о 22:45 ОСОБА_2 за винагороду в сумі 5000 дол. США зробив у ОСОБА_22 15 пострілів з пістолета, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких настала смерть, а ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «Форд Сієрра», державний номерний знак НОМЕР_14 , забезпечив транспортування виконавця вбивства до будинку потерпілого та швидкий відхід з місця злочину.
      23 жовтня 1998 року приблизно о 07:20 ОСОБА_2 , будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за попередньою змовою з ОСОБА_6 та невстановленою слідством особою на замовлення іншої невстановленої особи з корисливих мотивів за грошову винагороду в сумі 3000 дол. США вчинив у дворі будинку АДРЕСА_4 умисне вбивство ОСОБА_23 .
      Відповідно до заздалегідь розробленого плану і розподілу функцій ОСОБА_2 і ОСОБА_6 разом з невстановленою слідством особою шляхом прихованого спостереження встановили місце проживання потерпілого ОСОБА_23 , маршрути його пересування і розпорядок дня, з урахуванням чого обрали час і місце скоєння злочину. ОСОБА_2 і невстановлена особа, діючи за попередньою змовою, з корисливих спонукань, на замовлення, з метою умисного вбивства, зробили в ОСОБА_23 кілька пострілів з пістолетів, спричинивши три вогнепальні ушкодження різних частин тіла, внаслідок чого настала смерть, а ОСОБА_6 з використанням автомобіля «Форд Сієрра», державний номерний знак НОМЕР_14 , та викраденого транспортного засобу ВАЗ-21093, на якому для маскування був установлений державний номерний знак НОМЕР_7 , забезпечив транспортування інших співучасників.
      15 січня 1999 року приблизно о 22:00 ОСОБА_2 , будучи особою, котра раніше вчинила умисні вбивства, за попередньою змовою з ОСОБА_6 та двома невстановленими слідством особами на замовлення іншої невстановленої слідством особи з корисливих мотивів за грошову винагороду вчинив у приміщенні бару «Каравела», розташованого на АДРЕСА_5 , умисне вбивство ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 .
      Відповідно до заздалегідь розробленого плану і розподілу ролей ОСОБА_2 та невстановлена особа з метою маскування одягнули шапки та рукавички, зайшли в бар «Каравела» та навмисно вбили ОСОБА_24 , ОСОБА_25 і ОСОБА_26 , зробивши в них прицільні постріли з двох автоматів у різні частини тіла, унаслідок чого були заподіяні: ОСОБА_32 - 54 вогнепальні кульові поранення; ОСОБА_26 - 72 вогнепальні кульові поранення; ОСОБА_25 - 53 вогнепальні кульові поранення, від яких потерпілі отримали ушкодження внутрішніх органів та померли. ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «Опель Кадетт», державний номерний знак НОМЕР_15 , транспортував інших співучасників на місце злочину й назад, а ще одна невстановлена слідством особа спостерігала за навколишньою обстановкою для забезпечення безпеки виконавців убивства.
      18 квітня 1999 року приблизно о 04:30 ОСОБА_2 , будучи особою, котра раніше вчинила умисні вбивства, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 та двома невстановленими слідством особами, на замовлення іншої невстановленої особи, з корисливих мотивів, за грошову винагороду, брав участь у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_27 , а також ОСОБА_28 як очевидця цього злочину.
      Відповідно до заздалегідь розробленого плану і розподілу ролей всі співучасники шляхом прихованого спостереження встановили маршрути пересування і розпорядок дня ОСОБА_27 , з урахуванням чого обрали час і місце скоєння вбивства. ОСОБА_2 та ОСОБА_6 з використанням автомобіля ВАЗ-2109, державний номерний знак НОМЕР_16 , транспортували невстановлених слідством осіб на місце події й назад. Одна із зазначених осіб на автостоянці поблизу нічного клубу «Космо», розташованого на Гагарінському плато, 5 у м. Одесі, пострілами з пістолета «Браунінг» безпосередньо позбавила життя ОСОБА_27 , а також ОСОБА_28 з метою приховування цього вбивства. Інша невстановлена слідством особа спостерігала за навколишньою обстановкою для забезпечення безпеки виконавця злочину.
      11 серпня 1999 року приблизно о 21:30 ОСОБА_2 , будучи особою, котра раніше вчинила умисні вбивства, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 та невстановленою слідством особою, на замовлення іншої невстановленої особи, з корисливих мотивів вчинив поблизу будинку АДРЕСА_6 умисне вбивство ОСОБА_29 .
      Відповідно до заздалегідь розробленого плану та розподілених ОСОБА_6 ролей він, ОСОБА_2 , та невстановлена слідством особа шляхом прихованого спостереження встановили маршрути пересування і розпорядок дня потерпілого, з урахуванням чого обрали час і місце вчинення злочину. ОСОБА_6 з використанням автомобіля «Опель Кадетт», державний номерний знак НОМЕР_15 , забезпечив прибуття виконавців убивства до будинку потерпілого і швидкий відхід з місця події. ОСОБА_2 і невстановлена слідством особа безпосередньо позбавили ОСОБА_29 життя кількома пострілами з пістолетів.
      У серпні 1999 року ОСОБА_4 , будучи одним з керівників структурної групи озброєної банди, з мотивів помсти за придбання ОСОБА_30 квартири, на яку він претендував, вирішив організувати його вбивство.
      Виконання злочину ОСОБА_4 замовив за грошову винагороду іншим учасникам банди - ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та чотирьом невстановленим слідством особам.
      Відповідно до заздалегідь розробленого ОСОБА_4 плану та розподілу ролей ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 і чотири невстановлені особи шляхом прихованого спостереження встановили місце проживання ОСОБА_30 та його розпорядок дня, з урахуванням чого обрали час і місце втілення свого наміру. Дві невстановлені слідством особи передали ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 знаряддя вбивства - пістолети ПМ та ІЖ 78-7,6, ОСОБА_8 з використанням автомобіля ВАЗ-2109 транспортував інших співучасників на місце події й назад, а ОСОБА_5 спостерігав за потерпілим, а також за навколишньою обстановкою для забезпечення безпеки виконавців злочину.
      ОСОБА_7 та ОСОБА_6 30 серпня 1999 року приблизно о 23:45 у дворі будинку АДРЕСА_7 з метою позбавлення ОСОБА_30 життя здійснили в нього кілька пострілів з пістолетів.
      Унаслідок цих дій потерпілий отримав тяжкі, небезпечні для життя тілесні ушкодження у виді проникаючих вогнепальних кульових поранень з ушкодженням внутрішніх органів. Однак його смерть не настала завдяки своєчасно наданій медичній допомозі, тобто з причин, які не залежали від волі засуджених.
      Таким чином, ОСОБА_2 , будучи особою, котра раніше вчинила умисні вбивства, за попередньою змовою з ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та невстановленими слідством особами брав участь за винагороду в замаху на життя ОСОБА_30 .
      Приблизно в лютому 1999 року невстановлена слідством особа замовила ОСОБА_4 організувати вбивство ОСОБА_31 . Виконуючи замовлення, ОСОБА_4 розробив план злочину і доручив його виконання ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та іншій невстановленій особі.
      Для виконання замовлення ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_6 і невстановленою слідством особою незаконно придбав мисливські рушниці моделей Б 16 № НОМЕР_12 і НОМЕР_17 , з яких виготовив обрізи і зберігав ці предмети за місцем свого тимчасового проживання у квартирі АДРЕСА_3 до їх виявлення та вилучення працівниками міліції.
      19 березня 1999 року приблизно о 08:00 ОСОБА_2 , керуючи автомобілем ВАЗ-21093, державний номерний знак НОМЕР_16 , разом з невстановленою слідством особою прибули до будинку АДРЕСА_8 і проводили там приховане спостереження для встановлення маршрутів пересування, розпорядку дня ОСОБА_31 і вибору місця нападу на неї.
      Однак цього ж дня приблизно о 08:30 злочинні дії ОСОБА_2 та іншого учасника банди були припинені працівниками міліції, котрі затримали їх біля помешкання потерпілої. Окрім наведеного, 19 березня 1999 року правоохоронними органами було виявлено та вилучено зазначену вище вогнепальну зброю, яку заявник незаконно носив, зберігав і планував використати як знаряддя вбивства.
      Таким чином, умисел ОСОБА_2 та інших співучасників на позбавлення ОСОБА_31 життя не був реалізований з причин, які не залежали від їх волі. Своїми діями ОСОБА_2 як особа, котра раніше вчинила умисні вбивства, за попередньою змовою з ОСОБА_6 і невстановленою слідством особою, вчинив з корисливих мотивів готування до вбивства на замовлення.
      Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
      Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) від 26 вересня 2019 року у справі «Скоморохов проти України», яке набуло статусу остаточного в день його винесення, встановлено недотримання конвенційних прав ОСОБА_2 під час досудового розслідування і судового розгляду справи.
      Зокрема, ЄСПЛ констатував порушення права заявника за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) у матеріальному і процесуальному аспектах у зв`язку з катуванням його у відділі міліції та непроведенням ефективного розслідування цього факту. Використання національним судом як доказів винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів даних його явки з повинною і початкових пояснень, одержаних унаслідок жорстокого поводження, Суд визнав несумісним з установленими пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантіями справедливого судового розгляду.
      Суд присудив заявнику 16 000 євро в рахунок відшкодування моральної шкоди за порушення державою ст. 3 Конвенції, 5000 євро в рахунок відшкодування судових та інших витрат, понесених під час провадження в Суді.
      ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ
      Зміст заяви про перегляд судових рішень
      Захисник Левицький О. В. в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на рішення ЄСПЛ «Скоморохов проти України», подав заяву про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 21 червня 2011 року щодо ОСОБА_2 за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК). У заяві, з урахуванням доповнень та змін до неї, захисник просить судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, а провадження закрити у зв`язку з відсутністю в діях останнього складів усіх інкримінованих йому злочинів.
      На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що висновки суду про винуватість заявника у бандитизмі та участі у всіх інкримінованих йому закінчених умисних убивствах ґрунтуються, крім іншого, на даних явок з повинною ОСОБА_2 та його початкових показань у статусі свідка, відібраних у результаті встановлених ЄСПЛ фактів жорстокого поводження і порушення права на захист. Посилається захисник і на відсутність доказів участі ОСОБА_2 у замаху на вбивство ОСОБА_30 та готуванні до вбивства ОСОБА_31 .
      Мотивуючи таку позицію, захисник наводить аргументи щодо невинуватості заявника у скоєнні вбивств, за які його засуджено. Зокрема, зазначає, що покладені в основу вироку початкові показання і ОСОБА_2 , і ОСОБА_6 були відібрані внаслідок застосування недозволених методів слідства, за змістом є малоінформативними, містять низку протиріч щодо істотних обставин подій, суперечать показанням свідків-очевидців і викликають обґрунтовані сумніви у своїй достовірності. Захисник, стверджуючи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, вважає, що суд не навів переконливих мотивів, через які він узяв до уваги одні свідчення ОСОБА_6 та відкинув інші. Крім цього, захисник наводить версію про вчинення вбивства ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 іншими особами, обґрунтовуючи таке твердження власною оцінкою окремих наявних у матеріалах справи доказів та відомостей з інших джерел, зокрема повідомлень у засобах масової інформації.
      Під час розгляду справи захисником надано суду свідоцтво про смерть ОСОБА_2 .
      Дружина померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_1 подала клопотання, в якому повідомила, що заперечує проти закриття провадження у зв`язку зі смертю засудженого та наполягає на перегляді судових рішень за виключними обставинами з метою реабілітації померлого. До клопотання долучено договір про надання правової допомоги від 01 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Левицьким О. В.
      Отже, провадження про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 21 червня 2011 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом щодо ОСОБА_2 не може бути закрито у зв`язку зі смертю, а підлягає продовженню.
      У судовому засіданні захисник Левицький О. В. підтримав своє прохання та просив скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 і закрити провадження у справі за відсутністю у діях останнього складів злочинів.
      Прокурор просив задовольнити заяву частково, на підставі рішення ЄСПЛ виключити з судових рішень посилання як докази на явки з повинною ОСОБА_2 , відібрані за відсутності захисника, та показання засудженого як свідка через істотне порушення вимог Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) під час вчинення процесуальних дій.
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника Левицького О. В. і ОСОБА_1, за клопотанням якої здійснюється судове провадження, та прокурора Трояна О. Л., розглянувши наявні матеріали справи, Велика Палата дійшла таких висновків.
      Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (ст. 1 Конвенції).
      Згідно з вимогами п. 1 ст. 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.
      Відповідно до положень глави 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV (далі - Закон № 3477-IV) встановлене цим Судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо правових наслідків констатованих ЄСПЛ порушень вимог Конвенції
      Мотивуючи свої висновки про доведеність пред'явленого ОСОБА_2 обвинувачення, суд послався у вироку, крім іншого, на явки з повинною заявника від 04 квітня 2002 року та його показання як свідка від 09 квітня 2002 року, в яких ОСОБА_2 повідомляв про безпосереднє виконання ним убивств ОСОБА_33 , ОСОБА_23 , ОСОБА_26 , ОСОБА_34 , ОСОБА_24 , ОСОБА_29 , а також про свою причетність до вбивства ОСОБА_27 і ОСОБА_28 (т. 58, а. с. 2, 5, 6, 129-137).
      Однак, ці докази не можуть вважатися допустимими у зв'язку з невідповідністю способу їх одержання вимогам Конвенції і нормам національного законодавства.
      Як убачається з матеріалів справи, працівники міліції затримали ОСОБА_2 29 березня 2002 року(т. 21, а. с. 110, 114; т. 75, а. с. 269). Проте затримання було оформлено відповідним протоколом лише 06 квітня 2002 року (т. 21, а. с. 98-114). Таким чином, явки з повинною ОСОБА_2 написав у період незадокументованого тримання під вартою (т. 58, а. с. 2-13).
      09 квітня 2002 року заявника було допитано як свідка без участі захисника в межах кримінальної справи за фактами вбивств, вчинених іншими учасниками банди у м. Маріуполі. У цих показаннях ОСОБА_2 також підтверджував свою участь у вбивствах ОСОБА_33 , ОСОБА_23 , ОСОБА_26 , ОСОБА_34 , ОСОБА_24 , ОСОБА_29 , ОСОБА_27 і ОСОБА_28 (т. 58, а. с. 129-137).
      Проте в усіх подальших показаннях, наданих у статусі підозрюваного й обвинуваченого після вступу у справу 10 квітня 2003 року захисника, заявник свою причетність до цих злочинів заперечував, посилаючись на самообмову внаслідок застосування недозволених методів слідства.
      Твердження засудженого про примушування його до зізнання у вбивствах насильницьким шляхом узгоджувалися з результатами його судово-медичного огляду 21 квітня 2002 року, відображеними у висновку експерта від 25 травня 2002 року. Згідно з наведеним висновком у ОСОБА_2 було виявлено легкі тілесні ушкодження у виді численних саден і крововиливів, які могли утворитися від дії тупих твердих предметів за один або два тижні до проведення експертизи (т. 73, а. с. 41-43). Зазначений час охоплювався періодом затримання заявника міліцією без процесуального оформлення, коли він написав явки з повинною.
      Заподіяння ОСОБА_2 під час перебування під контролем правоохоронних органів серйозних тілесних ушкоджень, походження яких ці органи не змогли переконливо пояснити, за висновками міжнародної судової установи, становило катування і порушення права заявника у матеріальному аспекті ст. 3 Конвенції.
      Не було реалізовано право ОСОБА_2 і в процесуальному аспекті цієї статті Конвенції, оскільки ефективного розслідування за його скаргами на жорстоке поводження не проведено.
      Попри численні письмові звернення заявника до прокуратури, починаючи з 21 травня 2002 року, в яких він докладно повідомляв про застосування щодо нього працівниками міліції насильства в період з 29 березня по 04 квітня 2002 року, за цими фактами не проводилося дослідчої перевірки і рішень, передбачених ст. 97 КПК 1960 року, не приймалося. Органи прокуратури не вжили заходів для встановлення дійсних обставин зазначених ОСОБА_2 подій, а обмежилися формальними відмовами у виді листів про відсутність підстав для вжиття заходів реагування. Відповідні відмови, як і бездіяльність службових осіб у вигляді невчинення необхідних процесуальних дій і неприйняття рішень, заявник не мав можливості оскаржити в порядку, установленому чинним на той час кримінально-процесуальним законом.
      Суди під час розгляду кримінальної справи ґрунтовно не розглянули доводів ОСОБА_2 про написання ним явок з повинною і надання початкових зізнавальних показань внаслідок застосування недозволених методів слідства. Попри встановлений експертним шляхом факт наявності у заявника тілесних ушкоджень, суди, спростовуючи відповідні доводи, обмежилися посиланням на свідчення виключно зацікавлених осіб - працівників міліції, які заперечували протиправні дії зі свого боку.
      Не відповідала вимогам Конвенції і процедура допиту ОСОБА_2 09 квітня 2002 року з огляду на неспростований зв'язок відповідних показань із зазначеними вище фактами жорстокого поводження і порушення права на захист. Адже, незважаючи на фактичне поводження зі ОСОБА_2 як з підозрюваним в умисних убивствах за обтяжуючих обставин, формально він допитаний у статусі свідка. Зазначене позбавляло заявника можливості скористатися процесуальними гарантіями, установленими законом для підозрюваного, у тому числі правом мати захисника і побачення з ним до першого допиту.
      Наведені обставини свідчать про те, що явки з повинною ОСОБА_2 від 04 квітня 2002 року та його показання як свідка від 09 квітня 2002 року були відібрані всупереч міжнародним зобов'язанням України за обставин, що викликають сумніви в їх добровільності. Використання судом цих доказів на підтвердження висунутого ОСОБА_2 обвинувачення було несумісним з установленими п. 1 ст. 6 Конвенції гарантіями справедливості судового розгляду.
      Оцінюючи законність і обґрунтованість вироку та ухвали Верховного Суду України в контексті констатованих міжнародною судовою установою порушень вимог Конвенції, Велика Палата звертає увагу на те, що на час прийняття цих судових рішень діяли Конституція України і Закон України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» (далі - Закон № 1906-IV).
      Згідно зі ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
      До таких договорів належить Конвенція, ратифікована Україною на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
      Як передбачено ч.1 ст. 5 Закону № 1906-IV, чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню відповідно до норм міжнародного права. Органи державної влади, до відання яких віднесені врегульовані цими договорами питання, згідно із ч. 1 ст. 16 зазначеного Закону забезпечують виконання відповідних міжнародних зобов`язань.
      Таким чином, під час розгляду справи суди були зобов`язані дотримуватися вимог Конвенції як частини національного законодавства.
      Установлені міжнародно-правовими нормами і сформовані ЄСПЛ стандарти доказування відображені і в нормах національного законодавства, чинного на час постановлення вироку й ухвали.
      Зокрема, у розумінні ч. 1 ст. 65 КПК 1960 року доказами, можуть вважатися лише дані, на підставі яких передбачені цим Кодексом обставини кримінальної справи встановлюються у визначеному законом порядку.
      Таким чином, обов`язковим критерієм допустимості доказів є одержання їх у законний спосіб. Порушення цієї вимоги є безумовною перешкодою для використання доказів на підтвердження винуватості особи у вчиненні злочину. Адже згідно із ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.
      Частина 3 ст. 22 КПК 1960 року встановлює заборону домагатись показань обвинувачених та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.
      Підозрюваному відповідно до ч. 2 ст. 43-1 КПК 1960 року гарантовано право мати захисника і побачення з ним до першого допиту.
      Згідно з вимогами ч. 1 ст. 67, ч. 3 ст. 323 КПК 1960 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом. Зазначене включає обов`язок перевіряти кожний доказ на предмет допустимості за критеріями законності його одержання.
      З огляду на викладене не ґрунтується на нормах міжнародного права і національного кримінально-процесуального законодавства використання судами для доведеності винуватості ОСОБА_2 у злочинах даних, в явках з повинною від 04 квітня 2002 року і показаннях як свідка від 09 квітня 2002 року, одержаних унаслідок неспростованих правоохоронними органами фактів насильства і порушення права на захист.
      Отже, посилання на зазначені докази, підлягають виключенню із судових рішень.
      Проте нівелювання доказового значення власних зізнань ОСОБА_2 в кримінально караних діях не впливає на законність і обґрунтованість висновків судів у частині визнання його винуватим у бандитизмі, вчиненні у складі банди вбивств ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_34 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , замаху на вбивство ОСОБА_30 та готування до вбивства ОСОБА_31 , кваліфікації злочинів і призначення покарання.
      Адже ОСОБА_2 засуджено за ці злочини на підставі сукупності інших доказів, які не були отримані внаслідок явок з повинною від 04 квітня 2002 року і показаннях як свідка від 09 квітня 2002 року. Зміст цих доказів докладно наведено у вироку та ухвалі, вони були досліджені в судовому засіданні, ретельно перевірені й оцінені судом згідно з вимогами ст. 67 КПК 1960 року. Невідповідності процедури одержання цих доказів вимогам Конвенції міжнародною судовою установою не констатовано.
      Участь ОСОБА_2 у банді
      Так , в основу висновків суду щодо існування злочинного об'єднання, наявності в нього юридичних ознак банди й участі в ній ОСОБА_2 покладено показання інших співучасників, свідків, дані, що містяться в матеріалах документування виявлення й вилучення речових доказів, результати їх експертних досліджень та інші відомості, порядок одержання яких не був пов`язаний з установленими ЄСПЛ порушеннями конвенційних прав ОСОБА_2 .
      Зокрема, визнавши доведеною відповідну частину обвинувачення ОСОБА_2 , суд узяв до уваги показання ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за участю їх захисників під час досудового слідства і в судовому засіданні, свідчення ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на досудовому слідстві про їхню участь в озброєному угрупуванні, а також ОСОБА_35 , ОСОБА_6 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 та ряду інших осіб, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження.
      Як зазначали у своїх показаннях підозрювані та обвинувачені ОСОБА_3 , ОСОБА_7 і ОСОБА_6 , злочинне об`єднання мало складну організаційну структуру і складалося з низки ланок, кожна з яких спеціалізувалася на певному напрямку діяльності. Очолювана ОСОБА_6 ланка, до якої входили ОСОБА_2 та ОСОБА_36 , займалася силовими акціями, насамперед вбивствами на замовлення, а також прихованим спостереженням за особами, на яких вказували керівники банди. Наведені свідчення містили докладну інформацію про стійкість, згуртованість угрупування, його горизонтальну розгалуженість і вертикальну систему ієрархічних зв`язків, жорсткий розподіл ролей і функцій, планування злочинної діяльності, способи її приховування й запобігання викриттю правоохоронними органами. (т. 1, а. с. 122; т. 9, а. с. 2-4; т. 11, а. с. 66, 67; т. 18, а. с. 25; т. 34, а. с. 36-44; т. 54, а. с. 11-13).
      Крім цього, ОСОБА_6 у своїх показаннях за участю захисника як підозрюваний та обвинувачений детально описував заведений з урахуванням ієрархічного підпорядкування порядок виконання його ланкою замовлень на вбивства. Як повідомляв цей засуджений, ОСОБА_7 ставив перед ним завдання фізично усунути людину, надавав її фотографії, анкетні дані й адресу. Він, ОСОБА_6 , передавав замовлення разом з фотографіями й інформацією про майбутню жертву ОСОБА_2 та ОСОБА_36 , встановлював строк вчинення вбивства і про виконання завдання доповідав ОСОБА_7 . За свідченнями ОСОБА_6 , члени його ланки використовували у злочинній діяльності пістолети, пістолети-кулемети, автомати, гранатомет (т. 1, а. с. 128, 129; т. 6, а. с. 2-4; т. 52, а. с. 6-8).
      Про наявність у банди великої кількості вогнепальної зброї з боєприпасами та вибухових пристроїв повідомляли у своїх свідченнях під час досудового слідства, крім ОСОБА_6 , також ОСОБА_8 , ОСОБА_3 і ОСОБА_7 . При цьому ОСОБА_7 уточнював, що один із керівників банди ОСОБА_35 закупив партію пістолетів марки ІЖ, перероблених для стрільби патронами калібру 5,45 мм, і застосування цієї зброї свідчило про вчинення злочинів їх угрупуванням. Зазначалося в усіх наведених свідченнях і про використання бандою транспортних засобів - як належних членам злочинного об`єднання, так і викрадених (т. 1, а. с. 130; т. 9, а. с. 3, 40; т. 11, а. с. 66, 67; т. 18, а. с. 20-28).
      Також у судовому засіданні за участі захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили факт існування з 1996 року в м. Одесі озброєної банди ОСОБА_39 , до складу якої в різний час, в тому числі через ОСОБА_40 , увійшли вони, а також ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інші особи, і всі вони брали участь в цій стійкій ієрархічній озброєній організованій групі (якою визнається банда) та у різному складі у вчинюваних нею нападах і вбивствах громадян, в тому числі і членів іншого злочинного угрупування, керівником якого був ОСОБА_41 .
      Повідомлені ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 обставини щодо арсеналу банди об`єктивно підтверджені даними: протоколу виїмки про виявлення та вилучення в підвалі будинку, що належав сім`ї ОСОБА_8 , 12 одиниць вогнепальної зброї - автоматів, пістолетів-кулеметів, пістолетів, револьверів різних марок та моделей, а також 640 патронів до них, гранатомета, десяти гранат і тротилу; висновків судових балістичної та вибухово-технічної експертиз зазначеної зброї, боєприпасів, вибухових пристроїв і вибухових речовин; протоколу огляду та вилучення за місцем тимчасового проживання ОСОБА_2 двох обрізів мисливських рушниць. У підвалі будинку сім`ї ОСОБА_8 було виявлено, крім іншого, пістолет ІЖ 78 калібру 5,45 мм, використання якого ОСОБА_7 називав характерною ознакою вчинення злочину їх злочинним об`єднанням (т. 10, а. с. 21, 22; т. 11, а. с. 3-8; т. 15, а. с. 22, 129-134, 242, 243; т. 16, а. с. 126, 127).
      Інша частина арсеналу - автомати, гвинтівка, пістолети, 806 патронів до них, оптичні приціли, пристрої для безшумової стрільби, тротилова шашка і тротил, зберігалася за дорученням ОСОБА_38 та невстановленої слідством особи у ОСОБА_42 , засудженого за незаконне поводження із цими предметами вироком Апеляційного суду Донецької області від 06 липня 2004 року, який набрав законної сили. Факти зв`язків ОСОБА_42 з учасниками банди і належності зброї цьому злочинному угрупуванню встановлено на підставі зазначеного вище вироку, свідчень ОСОБА_42 під час досудового слідства, у тому числі в ході відтворення обстановки і обставин події, показань свідків ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , висновків судових балістичної та вибухово-технічної експертиз (т. 3, а. с. 60-68, 90-100; т. 4, а. с. 4-12, 70-80, 101-107).
      Факт використання злочинним об`єднанням як частини матеріально-технічної бази одержаних злочинним шляхом автомобілів зі зміненими реєстраційними номерами і прикриття цих дій за допомогою підроблених документів установлено судом за результатами дослідження й оцінки, зокрема: даних протоколів оглядів автомобілів ВАЗ-21063 та «Москвич-21412», використаних під час вчинення вбивств, автомобілів ВАЗ-21093, ВАЗ -2108 ; показань свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_18 , ОСОБА_11 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_49 про незаконне заволодіння цими транспортними засобами й номерними знаками, під якими їх використовували члени банди і які належали іншим автомобілям; інформації органів внутрішніх справ щодо реєстрації відповідних об`єктів; даних протоколу виїмки у домоволодінні сім`ї ОСОБА_8 викраденого номерного знака на автомобіль «Москвич 403» (т. 4, а. с. 19-24, 187, 207, 238-242, 249-251; т. 5, а. с. 169, 242; т. 11, а. с. 150-152, 161-166; т. 12, а. с. 1-40; т. 30, а. с. 116-121, 143-145, 218, 219; т. 31, а. с. 58-64; т. 39, а. с. 233-235).
      На підставі цих та інших доказів у їх сукупності і взаємозв`язку суд дійшов переконливих висновків про доведеність поза розумним сумнівом участі ОСОБА_2 у стійкому озброєному злочинному об`єднанні, створеному для вчинення з метою наживи нападів, убивств та інших тяжких насильницьких злочинів, і кваліфікував його дії як бандитизм.
      Епізод щодо потерпілого ОСОБА_22 .
      Визнаючи доведеним обвинувачення ОСОБА_2 в умисному вбивстві ОСОБА_22 , суд послався на послідовні показання обвинуваченого ОСОБА_6 , дані ним 25 лютого та 25 травня 2002 року за участю захисника, про те, що на замовлення ОСОБА_7 за грошову винагороду він організував цей злочин і разом із заявником брав участь у його вчиненні. З наведених свідчень слідувало, що в жовтні 1998 року ОСОБА_6 передав ОСОБА_2 одержані від ОСОБА_7 фотографію ОСОБА_22 , інформацію про його анкетні дані й адресу, а також пістолет із глушником. Співучасники разом упродовж двох днів стежили за потерпілим, після чого на автомобілі під керуванням ОСОБА_6 прибули до будинку ОСОБА_22 , і ОСОБА_2 убив його кількома пострілами з пістолета. Як зазначав ОСОБА_6 , за виконання замовлення він одержав від ОСОБА_7 6000 дол. США, а ОСОБА_2 - 5000 дол. США (т. 1, а. с. 131, 140, 141).
      Показання ОСОБА_6 щодо застосованого ОСОБА_2 способу вбивства узгоджувалися з показаннями свідків ОСОБА_50 та ОСОБА_51 , котрі знаходилися неподалік місця злочину і чули звуки, характерні для пострілів з пістолета з використанням глушника. Бачили свідки і силует чоловіка, котрий тікав від будинку ОСОБА_22 (т. 36, а. с. 68-72, 224-226).
      Повідомлені ОСОБА_6 обставини об'єктивно підтверджені даними протоколу огляду місця події щодо фіксації слідової картини злочину, висновків судово-медичної та судово-балістичних експертиз щодо кількості, характеру, локалізації завданих ОСОБА_22 вогнепальних поранень, які призвели до його смерті і були заподіяні пострілами з пістолета (т. 36, а. с. 34-43, 93-99, 124-127, 154-159).
      Епізод щодо потерпілого ОСОБА_23 .
      В основу своїх висновків про винуватість заявника у вчиненні цього злочину суд обґрунтовано поклав показання в судовому засіданні ОСОБА_6 про те, що у жовтні-листопаді 1998 року ОСОБА_2 та ОСОБА_52 застрелили ОСОБА_23 з пістолетів, а він, ОСОБА_6 , транспортував на автомобілі безпосередніх виконавців убивства.
      Під час досудового слідства в ході допитів як обвинуваченого та відтворення обстановки і обставин події ОСОБА_6 за участю захисника давав аналогічні свідчення щодо факту і способу позбавлення ОСОБА_23 життя ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 131; т. 39, а. с. 12, 13, 16-21).
      Показання ОСОБА_6 щодо використаного співучасниками транспортного засобу, маршруту їх пересування, способу вчинення злочину, а також кількості його безпосередніх виконавців узгоджувалися з показаннями свідків ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 та ОСОБА_56 .
      Зокрема, за змістом показань свідка ОСОБА_54 , перед убивством ОСОБА_23 двоє чоловіків на автомобілі ВАЗ-2109 білого кольору прибули до місця його проживання, а одразу після стрілянини підбігли до цього автомобіля та швидко поїхали на ньому з місця події. Цей транспортний засіб ОСОБА_53 бачила поблизу будинку потерпілого як у день його загибелі, так і за кілька днів до цього. Зазначених двох чоловіків, котрі знаходилися біля помешкання ОСОБА_23 й тікали після стрілянини, бачили також свідки ОСОБА_55 і ОСОБА_56 (т. 38, а. с. 57-59, 63-65, 134, 135, 140, 141; т. 39, а. с. 117, 118, 155, 156, 161-163, 167).
      Повідомлені ОСОБА_6 обставини об'єктивно підтверджені даними: протоколів огляду місця події щодо фіксації слідової картини вбивства, а також виявлення використаного співучасниками злочину автомобіля ВАЗ-2109; висновків судових медичних, медико-криміналістичної та балістичної експертиз щодо кількості, характеру, локалізації завданих ОСОБА_23 вогнепальних поранень, які стали безпосередньою причиною його смерті і були заподіяні пострілами з двох різних пістолетів (т. 38, а. с. 31-36, 172, 209-231; т. 40, а. с. 1-10, 35, 36).
      Епізод щодо потерпілих ОСОБА_24 , ОСОБА_34 та ОСОБА_26 .
      На підтвердження своїх висновків про винуватість заявника в зазначеному злочині суд послався у вироку на показання ОСОБА_6 як обвинуваченого, які були надані в присутності захисника під час досудового слідства, а також у судовому засіданні, про участь ОСОБА_2 і ОСОБА_38 в організованому останнім і вчиненому в січні 1999 року вбивстві трьох членів конкуруючого з їх бандою злочинного угрупування ОСОБА_41 , а саме ОСОБА_24 , ОСОБА_26 та ОСОБА_34 . З наведених свідчень слідувало, що, готуючись до вбивства, ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_38 упродовж півроку стежили за потерпілими, у день убивства ОСОБА_6 на автомобілі привіз інших співучасників на місце події і страхував їх, а ОСОБА_2 та ОСОБА_38 у приміщенні бару «Каравела» розстріляли ОСОБА_24 , ОСОБА_26 та ОСОБА_34 з автоматів (т. 1, а. с. 122-133; т. 44, а. с. 225, 226).
      Факт стеження за ОСОБА_34 та ОСОБА_24 під час підготовки до злочину підтверджували у своїх показаннях також засуджені ОСОБА_3 і ОСОБА_7 (т. 18, а. с. 28; т. 34, а. с. 20, 21).
      Свідчення ОСОБА_6 щодо способу позбавлення потерпілих життя і маршруту пересування ОСОБА_2 та ОСОБА_38 узгоджувалися з показаннями свідків ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 та ОСОБА_64 . Безпосереднім очевидцем злочину була ОСОБА_57 , а решта свідків чули постріли автоматними чергами й бачили чоловіків, котрі тікали від бару «Каравела». ОСОБА_58 також уточнював, що стріляли одночасно з двох автоматів, оскільки одна черга «перебивала» іншу (т. 42, а. с. 121-123, 125, 126, 157-174, 195-210, 228, 229, 246-248).
      Крім цього, наведені ОСОБА_6 відомості про знаряддя вбивства і кількість його безпосередніх виконавців об`єктивно підтверджені даними: протоколу огляду місця події та висновку судово-балістичної експертизи щодо виявлення й вилучення в приміщенні бару «Каравела» великої кількості куль та гільз, стріляних з двох екземплярів автоматів Калашникова; висновків судово-медичних та медико-криміналістичних експертиз про заподіяння ОСОБА_26 , ОСОБА_24 та ОСОБА_34 численних вогнепальних кульових поранень, які стали безпосередньою причиною смерті і могли бути спричинені пострілами із двох зазначених автоматів (т. 42, а. с. 16-43; т. 43, а. с. 12-43, 67-101, 125-153, 175-184, 195-204, 215-222, 245-250).
      Епізод щодо потерпілих ОСОБА_27 та ОСОБА_28 .
      Визнавши пред`явлене ОСОБА_2 обвинувачення за цим епізодом доведеним, суд використав у вироку показання ОСОБА_6 , надані під час досудового слідства та в судовому засіданні про його участь і участь ОСОБА_2 у вчиненні вказаного злочину. Як зазначав ОСОБА_6 , на початку квітня 1999 року він отримав від ОСОБА_7 завдання знайти ОСОБА_27 - учасника злочинного угрупування ОСОБА_41 з метою його вбивства. 18 квітня 1999 року вони зі ОСОБА_2 знайшли цю особу в барі «Космо», про що ОСОБА_6 повідомив телефоном ОСОБА_38 . Після цього ОСОБА_38 приїхав у бар з ОСОБА_37 і пострілами з вогнепальної зброї вбив ОСОБА_27 й ОСОБА_28 , котрий знаходився разом з ним. Відповідно до свідчень ОСОБА_6 під час убивства вони зі ОСОБА_2 в автомобілі останнього на прохання ОСОБА_38 чекали безпосередніх виконавців злочину, а в подальшому відвезли ОСОБА_38 з місця події (т. 1, а. с. 131; т. 45, а. с. 101, 102).
      Наведені показання щодо способу позбавлення потерпілих життя і використаного знаряддя узгоджувалися з даними: протоколу огляду місця події з фіксацією слідів злочину, а також виявлення неподалік нічного клубу «Космо» пістолета «Браунінг» з глушником; висновків судових медичних, медико-криміналістичних та балістичної експертиз про кількість, характер і локалізацію завданих ОСОБА_27 й ОСОБА_28 вогнепальних поранень, які призвели до їх смерті та були заподіяні пострілами з виявленого пістолета (т. 45, а. с. 17, 20, 39, 40; т. 47, а. с. 17-20, 65-69, 95-98, 133-138, 164-171).
      Об`єктивно підтверджена іншими доказами достовірність показань ОСОБА_6 відносно дій безпосередніх виконавців убивства переконливо свідчила про відсутність підстав не довіряти цим показанням і в іншій частині, у тому числі щодо участі і ролі у злочині ОСОБА_2 .
      Всупереч доводам захисника у заяві, суд дав належну оцінку й деяким неточностям у показаннях ОСОБА_6 щодо деталей подій і обґрунтовано не визнав їх підставами для сумнівів у достовірності показань у цілому щодо обставин, які мали істотне значення для вирішення питання про доведеність пред`явленого заявнику обвинувачення і кримінально-правової кваліфікації його дій. Більш того, окремі розбіжності в показаннях ОСОБА_6 свідчили про вільний вибір ним процесуальної поведінки, самостійне й добровільне відтворення подій, що відбувалися за його участю настільки, наскільки цей засуджений їх пам`ятав і вважав за необхідне повідомляти правоохоронним органам з огляду на обрану позицію.
      Попри те, що заявник безпосередньо не спричиняв ОСОБА_27 та ОСОБА_28 тілесних ушкоджень, які призвели до їх смерті, суд при юридичній оцінці дій ОСОБА_2 обґрунтовано взяв до уваги те, що заявник був об`єднаний з іншими членами банди єдиним умислом на вбивство і відповідно до розробленого плану й технічного розподілу функцій виконав частину обсягу дій, на думку групи співучасників, необхідних для реалізації злочинного наміру. З огляду на викладене суд дійшов правильного висновку про участь ОСОБА_2 у зазначеному вбивстві як співвиконавця.
      Перевіряючи законність і обґрунтованість висновків судів щодо використання у вироку інших доказів винуватості ОСОБА_2 у бандитизмі та умисних убивствах ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_34 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , крім початкових свідчень заявника, ОСОБА_65 не знаходить підстав вважати ці інші докази недопустимими з погляду сформованої практикою ЄСПЛ доктрини «плодів отруєного дерева» (fruit of the poisonous tree).
      Зміст даної доктрини полягає в недопустимості як доказів, одержаних безпосередньо внаслідок порушення гарантованих Конвенцією прав людини, так і інших засобів доказування, що випливають з них та є похідними. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруєного дерева» є неможливість їх одержання за відсутності даних, отриманих незаконним шляхом (рішення у справі «Гефген проти Німеччини», п. 50-52 рішення у справі «Шабельник проти України (№ 2)», п. 66 рішення у справі «Яременко проти України (№ 2)»).
      Показання ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_3 є різними джерелами інформації, самостійними та непов`язаними одне з одним. Матеріали справи не містять об`єктивних даних, які би свідчили про неможливість перших допитів інших співучасників як підозрюваних та обвинувачених за умови неотримання працівниками міліції явок з повинною ОСОБА_2 і показань заявника як свідка. Зміст свідчень ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_3 не був зумовлений відомостями, наданими ОСОБА_2 правоохоронним органам.
      Натомість показання ОСОБА_6 щодо ролі й участі заявника у банді, а також обставин вчинення ОСОБА_2 убивств у складі злочинного об`єднання стосувалися фактів, відомих ОСОБА_6 як учаснику відповідних подій. Показання ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 і свідків містили інформацію, сприйняту ними безпосередньо або одержану від інших осіб незалежно від змісту явок з повинною заявника та його свідчень органам досудового слідства. Таким чином, немає підстав вважати, що за відсутності у розпорядженні працівників міліції початкових зізнань ОСОБА_2 у злочинах характер і обсяг фактичних даних, повідомлених у показаннях іншими засудженими і свідками, був би іншим.
      У протоколах оглядів та виїмок, висновках судових медичних, медико-криміналістичних, балістичних, вибухово-технічних експертиз задокументовано виявлення та вилучення зброї та інших об`єктів матеріально-технічної бази банди, речових доказів вчинених нею злочинів, фіксацію слідів, наслідків убивств та замахів на вбивства і результати їх експертних досліджень. Усі ці засоби доказування відображають об`єктивні відомості, спосіб одержання яких також не має ні прямого, ні опосередкованого зв`язку з результатами слідчих дій зі ОСОБА_2 .
      Крім цього, оцінюючи в межах своїх повноважень з перегляду судових рішень у порядку виключного провадження законність урахування судами показань ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_3 як прямих доказів винуватості ОСОБА_2 в убивствах і бандитизмі, Велика Палата бере до уваги те, що порушень їх конвенційних прав під час допитів міжнародною судовою установою не констатовано.
      Доводи ОСОБА_6 на початку судового розгляду, а також твердження інших засуджених та їх захисників про застосування щодо ОСОБА_6 недозволених методів слідства, внаслідок чого він обмовив себе та інших засуджених, у тому числі ОСОБА_2 , у вчиненні злочинів, були предметом ретельної перевірки суду і не знайшли свого підтвердження.
      При цьому суд узяв до уваги, що заподіяння ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, виявлених у нього відповідно до висновків судово-медичних експертиз від 25 і 28 травня 2002 року, внаслідок насильства, застосованого працівниками міліції в установлених законом межах у відповідь на опір під час затримання, встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Вироком Жовтневого районного суду міста Харкова від 29 грудня 2003 року ОСОБА_6 засуджено за вчинення такого опору за ч. 3 ст. 342; ч. 2 ст. 345 КК. Будь-яких інших тілесних ушкоджень у ОСОБА_6 зафіксовано не було. Таким чином, жодні встановлені у справі об`єктивні дані не свідчили про застосування щодо цього засудженого насильства після затримання, коли він уже перебував під контролем правоохоронних органів і допитувався з приводу обставин вчинених злочинів.
      Постановою прокуратури за результатами перевірки заяв ОСОБА_6 про застосування недозволених методів слідства в порушенні кримінальної справи щодо службових осіб правоохоронних органів відмовлено (т. 7, а с. 147, 148). В установленому законом порядку це процесуальне рішення не оскаржувалось і не скасовано. Невідповідності зазначеної перевірки вимогам статті 3 Конвенції у процесуальному аспекті з погляду ефективності розслідування доводів про жорстоке поводження міжнародною судовою установою не констатовано.
      Крім цього, дані під час досудового розслідування показання про його спільну зі ОСОБА_2 участь у вчиненні вбивств ОСОБА_6 частково підтвердив у судовому засіданні. Обставин вчинення цих злочинів, установлених судом першої інстанції на підставі, в тому числі, його показань як підозрюваного та обвинуваченого, а також висновків суду щодо спростування тверджень про відібрання таких свідчень незаконним шляхом, ОСОБА_6 та його захисник в касаційному порядку не оспорювали. Натомість у поданій захисником в інтересах цього засудженого касаційній скарзі захист посилався на суворість призначеного покарання, яке просив пом`якшити.
      До того ж засуджені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та їх захисники, а також засуджений ОСОБА_3 в порядку апеляційної процедури не заперечили правильність посилань суду у вироку як на докази по справі, на явки цих засуджених та їх показання, які вони давали на досудовому слідстві і в суді в тій частині, в якій ними доводилась винуватість всіх засуджених у вчиненні інкримінованих їм злочинів (стор. 39 ухвали Верховного Суду України).
      Як видно з вироку, суд відповідно до вимог ст. 67 КПК 1960 року перевірив свідчення інших співучасників злочинів з погляду належності, допустимості, достовірності та достатності в сукупності з іншими доказами для визнання пред`явленого ОСОБА_2 обвинувачення доведеним. У ході судового розгляду не було встановлено обставин, які б могли давати ОСОБА_6 , а також ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_3 підстав для обмови заявника і ставити під сумнів правдивість їх свідчень.
      Водночас Велика Палата звертає увагу, що в порядку виключного судового провадження з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 400-12 КПК 1960 року, не здійснюється повторної касаційної процедури, а судові рішення переглядаються лише на предмет впливу встановленого ЄСПЛ недотримання Україною міжнародних зобов`язань на загальну справедливість судового розгляду. Виходячи із зазначеного, керуючись принципом юридичної визначеності, Велика Палата в межах екстраординарного провадження не перевіряє правильність оцінки судами доказів, встановлення фактичних обставин справи, кримінально-правової кваліфікації діянь, дотримання вимог кримінально-процесуального закону і вирішення інших питань, які не пов`язані з визнаними міжнародною установою порушеннями конвенційних прав заявника.
      У разі встановлення за результатами виключного провадження недопустимості окремих використаних судами доказів у зв`язку з одержанням їх усупереч вимогам Конвенції Верховний Суд вирішує питання про законність і обґрунтованість судових рішень у цілому, зокрема, з погляду достатності решти доказів, покладених в основу вироку, для висновку про доведеність обвинувачення поза розумним сумнівом.
      Доводи захисника про непричетність ОСОБА_2 в убивстві ОСОБА_24 , ОСОБА_34 та ОСОБА_26 з посиланням на докази, які, на його думку, можуть свідчити про вчинення цього злочину іншою особою, по суті є аргументами щодо невідповідності висновків суду обставинам справи і стосуються не питань права, а фактів, жодним чином не пов`язаних з констатованим ЄСПЛ недотриманням вимог Конвенції. За таких обставин наведені доводи не можуть бути предметом перевірки Верховного Суду в межах виключного судового провадження.
      З урахуванням зазначеного Велика Палата не знаходить підстав констатувати неправильність висновків судів у частині аналізу, оцінки й використання інших доказів участі ОСОБА_2 у банді та вчинення вбивств ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_34 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 і ОСОБА_28 , крім явок з повинною заявника та його показань як свідка від 09 квітня 2002 року. Сукупність цих доказів, які не є ні прямим, ні опосередкованим результатом установлених ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов`язань, суди обґрунтовано визнали достатніми для визнання ОСОБА_2 винуватим у зазначених злочинах.
      Епізод щодо потерпілого ОСОБА_30 .
      Перевіряючи судові рішення в частині засудження ОСОБА_2 за цим епізодом, Велика Палата виходить із того, що ні в явках з повинною від 04 квітня 2002 року, ні у своїх показаннях як свідка від 09 квітня 2002 року ОСОБА_2 не повідомляв про свою причетність до замаху на вбивство ОСОБА_30 і суд не використовував відповідних доказів на підтвердження пред`явленого йому обвинувачення в цьому злочині.
      Натомість, як видно з вироку, суд умотивував свої висновки про співучасть ОСОБА_2 в посяганні на життя потерпілого іншими доказами, безпосередньо сприйнятими або дослідженими в судовому засіданні й оціненими як кожний окремо на предмет належності, допустимості й достовірності, так і в сукупності та взаємозв`язку з погляду достатності для визнання відповідної частини обвинувачення доведеною.
      Зокрема, суд узяв до уваги показання ОСОБА_8 як обвинуваченого про обставини підготовки до злочину. Як слідувало з наведених показань, ОСОБА_2 разом з ОСОБА_8 , ОСОБА_66 , ОСОБА_36 та ОСОБА_5 впродовж двох-трьох тижнів стежили за ОСОБА_30 з метою його вбивства, встановили адресу потерпілого, транспортний засіб, яким він користувався, і місця, які часто відвідував. Після одержання такої інформації, як зазначав ОСОБА_8 , він привіз ОСОБА_6 і ОСОБА_7 до будинку потерпілого і вони стріляли в ОСОБА_30 з пістолетів (т. 52, а. с 43-48, 121-131).
      Наведені показання узгоджувалися зі: свідченнями в судовому засіданні ОСОБА_6 , показаннями ОСОБА_7 під час досудового слідства та судового розгляду, свідченнями ОСОБА_5 як обвинуваченого, відібраними в присутності захисника, про їх спільну участь у підготовці та вчиненні замаху на вбивство ОСОБА_30 на замовлення ОСОБА_4 і роль у злочинній діяльності кожного зі співучасників; показаннями потерпілого; даними протоколу огляду місця події, висновків судових медичної та балістичної експертиз щодо обставин посягання на життя ОСОБА_30 , у тому числі способу і знарядь злочину, а також з іншими доказами, зміст яких докладно наведено у вироку (т. 18, а. с. 45; т. 51, а. с. 85, 86; т. 51, а. с. 12-24, 156, 157, 207-212; т. 57, а. с. 45).
      Епізод готування до вбивства ОСОБА_31 і незаконного поводження ОСОБА_2 з вогнепальною зброєю
      Визнаючи заявника винуватим у готуванні до вбивства ОСОБА_31 та в незаконному придбанні, виготовленні, носінні і зберіганні з цією метою вогнепальної зброї, суд також не посилався в обґрунтування прийнятого рішення на дані явок з повинною заявника та його показання як свідка, відібрані у квітні 2002 року.
      В основу вироку у відповідній частині покладено сукупність інших доказів, досліджених, проаналізованих та оцінених за результатами судового розгляду, порядок одержання та використання яких не пов`язаний з установленими ЄСПЛ порушеннями Україною міжнародних зобов`язань.
      Зокрема, суд аргументував свої висновки даними явки з повинною ОСОБА_7 про надання ОСОБА_4 восени 1999 року вказівки йому та ОСОБА_8 позбавити ОСОБА_31 життя. При цьому, як зазначав ОСОБА_7 , ОСОБА_4 розповідав їм про спробу ОСОБА_2 , ОСОБА_36 та ОСОБА_6 вчинити зазначений злочин навесні 1999 року, що не було реалізовано у зв`язку із затриманням ОСОБА_2 та ОСОБА_36 працівниками міліції (т. 18, а. с. 20, 21).
      Факт перебування ОСОБА_2 разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_36 поблизу будинку ОСОБА_31 вранці 19 березня 1999 року та затримання в цьому місці заявника й ОСОБА_36 підтверджено також дослідженими в судовому засіданні свідченнями самого ОСОБА_2 як підозрюваного від 21 березня 1999 року, показаннями свідка ОСОБА_67 , даними явки з повинною ОСОБА_8 від 27 березня 2003 року, даними рапорту працівника Малиновського районного відділу Одеського міського управління МВС України в Одеській області і протоколу затримання ОСОБА_2 (т. 10, а. с. 26, 56-58, 63, 186-189, 202-206; т. 54, а. с. 8, 9).
      Порушень прав заявника, гарантованих Конвенцією, під час його допиту як підозрюваного 21 березня 1999 року ЄСПЛ установлено не було. ЄСПЛ констатував невідповідність міжнародним зобов`язанням України поводження зі ОСОБА_2 лише в період кінця березня - початку квітня 2002 року. Відтак ці порушення не вплинули на допустимість як доказів початкових показань заявника про обставини його затримання біля помешкання ОСОБА_31 і на законність висновків суду щодо використання цих свідчень в обвинувальному вироку.
      Окрім наведеного, за змістом явки з повинною ОСОБА_8 , після звільнення з ізолятора ОСОБА_6 розповідав, що він разом зі ОСОБА_2 та ОСОБА_36 приїздив до місця проживання ОСОБА_31 з метою її вбивства, проте цьому перешкодило виявлення їх працівниками міліції, у зв`язку із чим у подальшому вони не могли виконати замовлення, оскільки потрапили в поле зору правоохоронних органів (т. 54, а. с. 8, 9).
      Факт озброєння заявника для вчинення вбивства встановлено на підставі протоколу огляду місця події про виявлення та вилучення за місцем тимчасового проживання ОСОБА_2 двох обрізів, а також висновку судово-балістичної експертизи, згідно з яким ці предмети є переробленою вогнепальною зброєю, виготовленою шляхом вкорочення значної частини ствола мисливських рушниць 16 калібру, і придатні для стрільби (т. 10, а. с. 21, 22, 89-91).
      Таким чином, жоден з покладених в основу вироку доказів винуватості ОСОБА_2 у замаху на вбивство ОСОБА_30 та готуванні до вбивства ОСОБА_31 не мав ні прямого, ні опосередкованого зв`язку з явками з повинною заявника та його показаннями як свідка від 09 квітня 2002 року. Сукупність доказів, на яких ґрунтуються висновки суду про доведеність обвинувачення заявника за вказаними епізодами, в результаті виключення із судових рішень посилань на явку з повинною і початкові зізнавальні свідчення заявника не впливають на доведеність його винуватості. Повноваженнями переоцінювати окремі засоби доказування і перевіряти правильність висновків судів у частині їх використання за іншими критеріями, не пов`язаними з констатованими ЄСПЛ порушеннями Україною міжнародних зобов`язань, Велика Палата в межах екстраординарного судового провадження не наділена.
      З огляду на викладене Велика Палата за результатами перегляду судових рішень у зв`язку з визнаним міжнародною судовою установою недотриманням конвенційних прав заявника під час відібрання явок з повинною та його допиту як свідка у квітні 2002 року не знаходить підстав втручатися у вирок та ухвалу в частині його засудження за епізодами щодо потерпілих ОСОБА_30 та ОСОБА_31 .
      Епізод щодо потерпілого ОСОБА_29 .
      Велика Палата погоджується з аргументами захисника про порушення засади законності при засудженні ОСОБА_2 за окремим епізодом вбивства ОСОБА_29 .
      За цим епізодом сукупність доказів, що залишається після виключення з вироку даних явок з повинною ОСОБА_2 та його показань як свідка від 09 квітня 2002 року, не дає підстав вважати висновки суду про доведеність обвинувачення заявника у відповідній частині такими, що ґрунтуються на вимогах ч. 3 ст. 62 Конституції України і ч. 2 ст. 327 КПК 1960 року. Згідно з цими вимогами обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови доведеності в ході судового розгляду винності у злочині підсудного, на чию користь тлумачаться всі сумніви з даного приводу.
      Як на один із доказів винуватості ОСОБА_2 в убивстві ОСОБА_29 суд послався на показання ОСОБА_6 як обвинуваченого. Проте, відповідно до цих свідчень, ОСОБА_6 не знав, хто із членів банди вчинив убивство ОСОБА_29 , а повідомляв лише про наявність у розпорядженні заявника на час позбавлення потерпілого життя автомобіля «Опель Кадетт» (т. 6, а. с. 32-34). Наведені показання у вироку використано шляхом зіставлення з інформацією про переміщення ОСОБА_2 на місце злочину на цьому транспортному засобі, зафіксованою в його явці з повинною.
      Крім цього, суд аргументував свої висновки за цим епізодом показаннями потерпілих ОСОБА_68 та ОСОБА_69 про сам лише факт загибелі ОСОБА_29 , свідків ОСОБА_70 та ОСОБА_71 , котрі лише чули постріли, проте не бачили моменту вбивства й осіб, які його вчинили, даними протоколів огляду місця події та висновку судово-медичної експертизи щодо слідів і наслідків злочину (т. 48, а. с. 39-48, 50, 51, 125, 126).
      У межах своїх процесуальних повноважень з перегляду справи в порядку екстраординарного провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 400-12 КПК 1960 року Велика Палата Верховного Суду не здійснює повторної оцінки доказів і не перевіряє правильності встановлення судом фактичних обставин справи, а вирішує питання про те, чи зумовлюють установлені ЄСПЛ порушення державою міжнародних зобов`язань невідповідність судових рішень у цілому або в окремій частині встановленим ст. 6 Конвенції і нормами національного процесуального права гарантіям справедливості судового розгляду.
      Після виключення з вироку та ухвали даних явки з повинною ОСОБА_2 і його показань як свідка судове провадження в частині засудження заявника за цим епізодом як безпосереднього виконавця вбивства ОСОБА_29 на підставі інших доказів не може вважатися справедливим за критерієм доведеності обвинувачення поза розумним сумнівом.
      Встановлення за результатами касаційного розгляду обставин, передбачених, зокрема п. 2 ст. 213 КПК 1960 року, п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, зумовлює закриття справи касаційним судом на підставі ст. 440 КПК, враховуючи повноваження Великої Палати, передбачені ч. 1 ст. 467 КПК. Правом вирішити в аналогічний спосіб заяву про перегляд судових рішень на підставі п. 2 ч. 1 ст. 400-12 КПК 1960 року наділявся і Верховний Суд України відповідно до положень ч. 3 ст. 400-22 цього Кодексу.
      Таким чином, у разі встановлення за наслідками перегляду судових рішень у порядку екстраординарного провадження обставин, які виправдовують особу у вчиненні злочину і виключають провадження у кримінальній справі щодо неї, ОСОБА_65 має право скасувати відповідні рішення із закриттям справи, в тому числі в частині пред`явленого обвинувачення, в межах повноважень суду касаційної інстанції.
      Виходячи з наведеного Велика Палата дійшла висновку, що вирок та ухвала в частині засудження ОСОБА_2 за епізодом убивства ОСОБА_29 підлягають скасуванню із закриттям кримінальної справи у відповідній частині у зв`язку з недоведеністю участі заявника у вчиненні злочину.
      Однак ОСОБА_65 не знаходить підстав для скасування вироку та ухвали в іншій частині пред`явленого ОСОБА_2 обвинувачення, визнаного судом доведеним. А доводи захисника про відсутність складів злочину у всіх інших діяннях ОСОБА_2 не ґрунтуються на матеріалах справи, а тому є безпідставними.
      Оцінюючи вплив недотримання конвенційних прав заявника під час проведення окремих процесуальних дій на результати судового провадження в цілому, Верховний Суд враховує позицію міжнародної судової установи в рішеннях, у яких було встановлено невідповідність вимогам статті 6 Конвенції процедури провадження у Верховному Суді України щодо перегляду вироків з підстав констатованих ЄСПЛ порушень державою міжнародних зобов`язань, зокрема у справах «Яременко проти України» (№ 2) і «Шабельник проти України» (№ 2).
      Проте обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин, покладених в основу зазначених вище рішень ЄСПЛ, і такі відмінності мають істотне значення з погляду юридичних наслідків недотримання прав особи, передбачених Конвенцією.
      Зокрема, за висновками Суду, викладеними у справах «Яременко проти України» (№ 2) і «Шабельник проти України» (№ 2), несправедливість провадження у Верховному Суді України була зумовлена не самим по собі прийняттям за результатами перегляду цим судом справи в порядку виключного провадження, процедура якого не передбачає повноважень досліджувати й оцінювати докази, рішення про зміну вироку шляхом виключення посилання на окремі засоби доказування, а насамперед повторним врахуванням доказів, порядок одержання яких не відповідав вимогам Конвенції, похідних від них відомостей, а також обґрунтуванням власного рішення іншою інформацією, використання якої в наведений спосіб було несумісним з гарантіями справедливого судового розгляду.
      Як слідує зі змісту рішення ЄСПЛ у справі «Яременко проти України» (№ 2), Верховний Суд України за результатами виключного судового провадження лише закріпив допущені під час досудового слідства і судового розгляду порушення конвенційних прав заявника, оскільки знову визнав допустимими доказами винуватості ОСОБА_72 в умисному вбивстві його показання, відібрані, за викладеними в першому рішенні висновками міжнародної судової установи, з істотним обмеженням права на захист і на мовчання, за обставин, що викликали обґрунтовані сумніви в їх добровільності. У контексті наведеного ЄСПЛ звернув увагу на те, що інші докази, якими Верховний Суд України вмотивував свою постанову, не мали вирішального характеру і по суті були непрямими (пункти 1-13, 65, 66 зазначеного рішення).
      Рішенням у справі «Шабельник проти України» (№ 2) встановлено недотримання вимог статті 6 Конвенції під час перегляду справи у зв`язку з тим, що Верховний Суд України, визнаючи законними й обґрунтованими висновки суду першої інстанції про доведеність висунутих заявнику обвинувачень, послався на докази, похідні від показань ОСОБА_73 на початку досудового слідства. Зазначені показання були одержані внаслідок констатованих міжнародною судовою установою в першому рішенні порушень конвенційних прав ОСОБА_73 , а доказове значення покладених в основу рішення Верховного Суду України даних протоколу огляду місця події і висновків експертиз ґрунтувалося лише на зіставленні зафіксованої в них інформації з показаннями заявника, недопустимими з погляду вимог Конвенції (пункти 51, 52).
      Натомість у цій справі покладені в основу вироку та ухвали в частині засудження ОСОБА_2 за бандитизм та вчинення у складі банди всіх інкримінованих йому злочинів, крім убивства ОСОБА_29 , показання ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , свідків, результати експертних досліджень, дані всіх інших документів, крім явок з повинною ОСОБА_2 та протоколу його допиту як свідка від 09 квітня 2002 року, не мають ні прямого, ні опосередкованого зв`язку з установленими ЄСПЛ порушеннями конвенційних прав заявника. Відтак урахування наведених доказів як належних і допустимих, на переконання Великої Палати, не підриває загальної справедливості судового розгляду.
      Спосіб виправлення констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції
      На підставі п. 1 ст. 46 Конвенції Україна взяла на себе зобов`язання виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, у якій вона є стороною.
      Відповідно до положень глави 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлене цим судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.
      Як зазначено у ст. 10 цього Закону, додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Одним зі способів відновлення попереднього юридичного стану заявника є повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
      Згідно з Рекомендацією № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Комітет Міністрів) державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», прийнятої на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року (далі - Рекомендація), зобов`язання держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ за певних обставин включають вжиття інших заходів, окрім справедливої сатисфакції, яку присуджує Суд згідно зі ст. 41 Конвенції, та/або загальних заходів, якими потерпілій стороні забезпечується, наскільки це можливо, відновлення попереднього правового становища, яке ця сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).
      Пункт 1 наведеного джерела міжнародного права рекомендує договірним сторонам забезпечити на національному рівні адекватні можливості досягнення restitutio in integrum, наскільки це можливо.
      Проте встановлення конкретних способів втілення цієї мети є компетенцією уповноважених органів держави і визначається нормами національного процесуального закону.
      Згідно з п. 2 Рекомендації Комітет Міністрів закликає договірні сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо:
      коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      коли рішення Суду спонукає до висновку, що: а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      При цьому ні Рекомендація, ні Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» не встановлюють обмежень щодо того, суд якої інстанції має здійснювати повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження.
      Водночас перегляд Великою Палатою судових рішень на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом як особливий порядок виключного судового провадження вже сам по собі є формою поновлення провадження і повторного розгляду справи.
      Окрім наведеного, в розумінні п. 2 Рекомендації засудження особи та відбування нею покарання за вироком становить негативні наслідки констатованих міжнародною судовою установою порушень, які можуть бути виправлені виключно шляхом скасування судового рішення в повному обсязі, лише у випадках, коли порядок постановлення вироку та/або його зміст загалом є несумісним з установленими Конвенцією гарантіями справедливого судового розгляду.
      За відсутності наслідку визнаних ЄСПЛ порушень прав особи у виді несправедливості її засудження виконання рішення міжнародної судової установи не вимагає відновлення юридичного становища, яке засуджений мав до визнання його судом винуватим у вчиненні злочину. Адже за таких обставин немає підстав вважати, що за умови недопущення порушень конвенційних прав заявника одержання інших доказів його злочинної діяльності щодо нього й ухвалення на їх основі обвинувального вироку було б неможливим.
      В означеній ситуації адекватним способом забезпечення restitutio in integrum є анулювання наслідків порушень конвенційних прав особи шляхом виключення з судових рішень посилань на докази, одержані в результаті таких порушень. Адже відповідні наслідки не зачіпають законності й обґрунтованості вироку в цілому, а полягають лише в недопустимості засобів доказування, що є результатом недотримання державою міжнародних зобов`язань.
      Практика ЄСПЛ не свідчить про безумовну відсутність у компетентної національної судової установи повноважень за результатами перегляду рішень судів з підстав констатованих Судом порушень конвенційних прав особи змінити ці рішення в означений спосіб.
      Зокрема, як наголошує ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2009 року у справі «Асоціація проти промислового розведення тварин проти Швейцарії» (Verein gegen Tierfabriken Schweiz (VgT) v. Switzerland), повторна процедура на національному рівні є не самоціллю, а лише можливим засобом повного та належного виконання рішень Суду (пункт 90).
      Водночас держава-відповідач під наглядом Комітету Міністрів має свободу вибору заходів, за допомогою яких вона виконуватиме своє юридичне зобов`язання за ст. 46 Конвенції, за умови, що такі заходи відповідають наведеним у рішенні Суду висновкам (пункт 249 рішення від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі і Джунта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Italy).
      На рівні національного процесуального закону порядок розгляду Великою Палатою Верховного Суду справ у межах виключного (екстраординарного) судового провадження, в тому числі на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, регулюється нормами глави 34 КПК. Згідно з ч. 1 ст. 467 цього Кодексу при ухваленні за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами нового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.
      Таким чином, під час прийняття рішення Велика Палата Верховного Суду вправі користуватися повноваженнями суду касаційної інстанції в частині способу виправлення помилок, допущених судами нижчого рівня, з урахуванням особливостей, установлених спеціальною нормою статті 467 КПК.
      Відповідно до ч. 1 ст. 436 цього Кодексу суд касаційної інстанції наділений правом змінити вирок, ухвалу, постанову, а також скасувати їх із закриттям провадження у справі, в тому числі в частині обвинувачення.
      Як передбачено ч. 1 ст. 467 КПК, за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати це рішення повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції. Проте право призначити новий судовий розгляд є лише одним із альтернативних, яким повноваження Великої Палати в разі повного або часткового задоволення заяви про перегляд судових рішень не обмежуються.
      Норми аналогічного змісту щодо наслідків перегляду вироків та ухвал Верховним Судом України з підстав установлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення справи судом передбачалися статтею 400-22 КПК 1960 року. Відповідно до ч. 3 цієї статті суд наділявся правом у разі повного або часткового задоволення заяви про відповідний перегляд скасувати вирок та/або ухвалу і прийняти нове рішення або направити справу на новий судовий розгляд.
      Водночас зміна вироку за своїм змістом передбачає менший ступінь втручання в цей судовий акт порівняно з прийняттям Верховним Судом власного рішення, повноваження прийняти яке прямо передбачено спеціальними нормами процесуального права. Виходячи з викладеного зміна вироку в порядку екстраординарного судового провадження не призведе до обмеження процесуальних прав особи, встановлених національним законом і визначених міжнародними стандартами.
      Приймаючи рішення за результатами розгляду заяви захисника Левицького О. В. з доповненнями та змінами до неї в інтересах засудженого ОСОБА_2 , Велика Палата виходить з того, що хоча в основі визнаних міжнародною судовою установою порушень конвенційних прав заявника і лежать окремі суттєві процедурні помилки, однак вони не ставлять під сумнів результатів судового провадження щодо визнання ОСОБА_2 винуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів, за винятком убивства ОСОБА_29 , не дають підстав вважати його засудження несправедливим, а зміст вироку - таким, що не відповідає вимогам Конвенції в цілому.
      На користь такого висновку свідчить і зміст рішення ЄСПЛ у справі за заявою ОСОБА_2 . Як зазначено в цьому рішенні, встановлення порушення у справі не означає, що заявника було засуджено помилково (пункт 88).
      Виходячи із зазначеного, для виконання державою міжнародних зобов`язань за наведених конкретних обставин суд відновлює юридичне становище, яке ОСОБА_2 мав до постановлення щодо нього обвинувального вироку у частині вбивства ОСОБА_29 і до використання судом посилання як на докази винуватості заявника у вчиненні злочинів на дані його явок з повинною від 04 квітня 2002 року та на показання ОСОБА_2 як свідка від 09 квітня 2002 року.
      Усунення наслідків допущених у справі порушень конвенційних прав заявника шляхом скасування вироку та ухвали із закриттям справи лише в частині засудження за одним епізодом обвинувачення та зміни судових рішень в іншій частині найбільш відповідатиме принципу юридичної визначеності, який є одним із фундаментальних аспектів верховенства права і передбачає повагу до принципу res judicata - остаточності рішень суду.
      Наведена засада полягає в тому, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення лише тому, що вона має на меті домогтися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ у справах «Брумареску проти Румунії» від 28 листопада 1999 року, заява № 28342/95, пункти 61, 62; «Рябих проти Росії» від 24 липня 2003 року, заява № 52854/99, пункти 51, 52; «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03, пункт 40; «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року, заява № 32053/13, пункт 46).
      Відповідно до орієнтирів дотримання міжнародних зобов`язань, наведених ЄСПЛ у рішенні від 11 липня 2017 року у справі «Морейра Феррейра проти Португалії» (Moreira Ferreira v. Portugal), відступ від принципу правової визначеності є необхідним і виправданим у разі виявлення суттєвого недоліку попереднього провадження, яке може вплинути на результат справи, або у випадках, коли необхідність забезпечення відшкодування, особливо в контексті виконання рішень Суду, в цілому свідчить на користь поновлення провадження (пункт 62 рішення).
      Виходячи з наведеного, з огляду на констатований ЄСПЛ зміст порушень, стадію провадження, на якій вони були допущені, їх правову природу і наслідки, виправлення таких порушень необхідно та можливо здійснити шляхом скасування судових рішень із закриттям справи в частині засудження ОСОБА_2 за епізодом убивства ОСОБА_29 та зміни вироку й ухвали в іншій частині шляхом виключення посилання як на докази винуватості заявника у вчиненні злочинів на дані його явок з повинною від 04 квітня 2002 року та на показання ОСОБА_2 як свідка від 09 квітня 2002 року.
      За епізодом щодо потерпілого ОСОБА_29 дії ОСОБА_2 були кваліфіковані за пунктами «а», «з», «и», «і» статті 93 КК 1960 року як умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, особою, яка раніше вчинила умисні вбивства. Оскільки інші передбачені статтею 93 КК 1960 року злочини, в частині засудження заявника за які судові рішення не скасовуються, містять ці ж самі юридичні ознаки, скасування вироку та ухвали в частині визнання ОСОБА_2 винуватим в умисному вбивстві ОСОБА_29 не призводить до зміни кримінально-правової кваліфікації решти вчинених ним злочинів.
      За результатами перегляду справи в порядку виключного провадження зменшено обсяг обвинувачення ОСОБА_2 , визнаного судом доведеним, однак залишаються в силі судові рішення в частині засудження його за епізодами семи умисних убивств. Усі ці діяння вчинені ОСОБА_2 з корисливих мотивів, у складі банди, метою якої було вчинення найтяжчих корисливо-насильницьких злочинів, у тому числі пов`язаних з посяганням на життя людини. Безпосередньою функцією цього засудженого у злочинному об`єднанні було виконання замовлень на вбивства. Дані злочини він вчиняв із застосуванням вогнепальної зброї у громадських місцях, що становило загрозу для життя і здоров`я інших осіб.
      Виходячи з наведеного, суди дійшли обґрунтованого висновку про виняткову небезпеку ОСОБА_2 для суспільства. Скасування вироку й ухвали в частині засудження заявника за одним епізодом злочинної діяльності, пов`язаним з умисним убивством одного потерпілого, не зумовлює необхідності зміни призначеного йому покарання.
      Водночас Велика Палата звертає увагу на те, що положеннями п. 1 ч. 1 ст. 65 КК, як і ст. 39 КК 1960 року, передбачено призначення судом покарання в межах санкції статті (частини статті) кримінального закону, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Таким чином, захід примусу обирається за статтею або частиною статті кримінально-правової норми, за якою кваліфіковано дії винного. За окремими епізодами злочинної діяльності покарання не призначається.
      Юридичні наслідки недотримання державою міжнародних зобов`язань під час проведення окремих процесуальних дій зі ОСОБА_2 стосуються лише його і не поширюються на інших засуджених, котрі до Суду не зверталися і порушення конвенційних прав яких ЄСПЛ не встановлено.
      Оскільки Велика Палата здійснює перегляд за виключними обставинами рішень судів, прийнятих на національному рівні, в частині наслідків констатованого ЄСПЛ недотримання Україною вимог Конвенції, то втручання у вирок та ухвалу в частині засудження інших співучасників злочинів становило б вихід за межі правових підстав перегляду і суперечило б засадам юридичної визначеності й остаточності судових рішень.
      Зважаючи на викладене, керуючись статтями 400-21, 400-22 КПК 1960 року, статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 року, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      Заяву захисника Левицького Олега Володимировича з доповненнями та змінами до неї в інтересах засудженого ОСОБА_2 про перегляд судових рішень у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом задовольнити частково.
      Вирок Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року та ухвалу Верховного Суду України від 21 червня 2011 року щодо засудженого ОСОБА_2 змінити.
      Виключити з цих рішень посилання як на докази вини ОСОБА_2 на дані його явок з повинною від 04 квітня 2002 року та на дані протоколу його допиту як свідка від 09 квітня 2002 року.
      Ці ж судові рішення в частині засудження ОСОБА_2 за умисне вбивство ОСОБА_29 скасувати, а кримінальну справу в цій частині закрити на підставі п. 2 ст. 213 КПК 1960 року у зв`язку з недоведеністю участі засудженого у вчиненні злочину.
      У решті зазначені вирок та ухвалу щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Суддя-доповідач
      В. В. Князєв Ж. М. Єленіна
      Судді
      :
      Т
      . О. Анцупова
      Л
      . М. Лобойко
      В
      . В. Британчук Ю. Л. Власов
      К
      . М. Пільков Л. І. Рогач
      І. В. Григор`єва
      О
      . М. Ситнік
      Д
      . А. Гудима В. І. Данішевська О. С. Золотніков Л. Й. Катеринчук
      В
      . М. Сімоненко І. В. Ткач С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 97829121