Постанова КАС про стягнення з Приватбанку депозиту та відсотків

[ANTIRAID]

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/75444/17-ц Головуючий у суді І інстанції Підпалий В.В.

Провадження № 22-ц/824/6835/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу,

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), в якому просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти: за договором № SAMDN25000735002881 від 7 травня 2013 року у розмірі 9 447,89 дол. США, а саме: 7 000,00 дол. США - сума вкладу, 2 447, 89 дол. США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків; за договором № SAMDN25000735422322 від 24 травня 2013 року у розмірі 22 933 дол. США, а саме: 17 000 дол. США - сума вкладу, 5 933 дол. США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків; за договором № SAMDN25000735844013 від 12 червня 2013 року у розмірі 57 331,02 дол. США, а саме: 41 000 дол. США - сума вкладу, 16 331,02 дол. США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 7 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - договір № SAMDN25000735002881 «Стандарт на 12 міс» із сумою вкладу 7 000 дол. США та відсотковою ставкою 8,5 % річних. 24 травня 2013 року між позивачем та банком укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - договір № SAMDN25000735422322 «Стандарт на 12 міс» із сумою вкладу 17 000 дол. США та відсотковою ставкою 8,5 % річних. 12 червня 2013 року між сторонами укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - договір № SAMDN25000735844013 «Стандарт на 12 міс» із сумою вкладу 41 000 дол. США та відсотковою ставкою 9,75 % річних.На виконання умов договорів позивач вніс грошові кошти на відкриті йому особові рахунки, що підтверджується відповідними квитанціями, проте в подальшому за неодноразовими зверненнями із заявами до відповідача, зокрема із письмовою вимогою 8 грудня 2017 року про повернення депозитів та відсотків, відповіді від банку отримано не було, грошові кошти залишаються невиплаченими, що, на його думку, є неналежним виконанням банком своїх договірних зобов`язань із своєчасного і належного повернення банківських вкладів, сум нарахованих відсотків та порушенням умов цих договорів і норм законодавства України.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDN25000735002881 від 7 травня 2013 року у розмірі 9 447,89 дол. США без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку, а саме: 7 000 дол. США - сума вкладу, 2 447,89 дол. США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDN25000735422322 від 24 травня 2013 року у розмірі 22 933 дол. США без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку, а саме: 17 000 дол. США - сума вкладу, 5 933 дол. США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDN25000735844013 від 12 червня 2013 року у розмірі 57 331,02 дол. США без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку, а саме: 41 000 дол. США - сума вкладу, 16 331,02 дол. США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено факт укладення між сторонами договорів банківського вкладу, адже він подав до суду копії договорів на оформлення депозитного вкладу та копії квитанцій про поповнення депозитних рахунків, а також надав суду для огляду і дослідження оригінали зазначених документів, на підставі яких обґрунтовував заявлені вимоги, тому позовні вимоги про стягнення суми банківського вкладу та відсотків ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню, проте з вказівкою провідрахування податків та зборів, які підлягатимуть утриманню в установленому законом порядку.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач через представника за довіреністю - адвоката Бригинець А.А. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального і неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4. Положення, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Судом першої інстанції помилково стягнуті відсотки за договорами банківського вкладу, оскільки невірно встановлено дату початку та порядок нарахування відсотків і позивачем не надано доказів неотримання відсотків на картковий рахунок починаючи з наступного місяця після укладення відповідних договорів депозиту. Судом не враховано, що діяльність відокремлених підрозділів Філії «Кримське Регіональне Управління ПАТ КБ «ПриватБанк» було припинено саме 15 травня 2014 року, перешкод у користуванні рахунком до вказаної дати не було, а отже не вбачається підстав для повторного нарахування та виплати відсотків до 14 травня 2014 року.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Гладкий Р.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Як на підставу своїх заперечень зазначив, що між позивачем та банком було укладено три договори банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті, які неодноразово пролонгувалися без явки клієнта. Докази на підтвердження укладення договорів банківських вкладів та розміщення грошових коштів на рахунках містяться в матеріалах справи, а оригінали зазначених документів було надано суду першої інстанції для ознайомлення, про що вказано в оскаржуваному рішенні. Позивач в повній мірі підтвердив існуючі зобов`язання між ним та відповідачем, однак АТ КБ «ПриватБанк» не було надано жодного доказу того, що за період починаючи з наступного місяця після укладення договорів банківських вкладів і до моменту припинення Кримського відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» позивачу нараховувались та виплачувались відсотки на картковий рахунок. Отже, відповідач своєю протиправною бездіяльністю заборгував позивачу відсотки за депозитами, чим порушив як свої зобов`язання за договорами, так і гарантоване законодавством право власності позивача.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 7 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - договір № SAMDN25000735002881 «Стандарт на 12 міс» із сумою вкладу 7 000 дол. США та відсотковою ставкою 8,5 % річних.

24 травня 2013 року між позивачем та банком укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - договір № SAMDN25000735422322 «Стандарт на 12 міс» із сумою вкладу 17 000 дол. США та відсотковою ставкою 8,5 % річних.

У подальшому між сторонами 12 червня 2013 року укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - договір № SAMDN25000735844013 «Стандарт на 12 міс» із сумою вкладу 41 000 дол. США та відсотковою ставкою 9,75 % річних.

На підтвердження своїх вимог позивач надав копії цих договорів та квитанції банку про внесення зазначених грошових коштів на депозит, а також надав для огляду суду оригінали цих документів (а.с. 11-18).

Із матеріалів справи вбачається, що 8 грудня 2017 року, ОСОБА_1 звернувся до банку з письмовою заявою, в якій просив видати грошові кошти, які були внесені за зазначеними вище договорами банківського вкладу, однак ця заява залишилась без належного реагування, свої зобов`язання банк щодо повернення вкладів зі сплатою процентів за договорами № SAMDN25000735002881, № SAMDN25000735422322, № SAMDN25000735844013 не виконав.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

У відповідності до статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Під час вирішення питання щодо дотримання письмової форми договору необхідно врахувати також пункт 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1.4 Положення, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.

Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).

Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція) банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку (далі - САБ).

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (пункт 1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.

За змістом вищенаведеного укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Пунктом 1.2 статті 1 розділу IV Інструкції визначені зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 розділу IV Інструкції касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.

Додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія) визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи, і визначає систему контролю за виконанням касових операцій.

Відтак, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зробила висновок, що суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У даній справі судом першої інстанції були дослідженні в судовому засіданні оригінали договорів банківського вкладу № SAMDN25000735002881, № SAMDN25000735422322, № SAMDN25000735844013, які мають особисті підписи клієнта та працівника банку, а також відтворення відбитка печатки банку технічними печатними засобами, договори містить інформацію з реквізитами банку, а також всі істотні умови правочину такого виду, що вказує на відповідність договорів вищевказаним вимогам закону.

На підтвердження внесення грошових коштів на виконання умов договорів депозиту № SAMDN25000735002881, № SAMDN25000735422322, № SAMDN25000735844013, у судовому засіданні представником позивача також були наданні оригінали відповідних квитанцій.

Разом з тим, представником відповідача не надано суду суттєвих доводів на спростування наданих позивачем оригіналів документів на підтвердження внесення грошових коштів на депозитні рахунки.

Частиною першою статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

За частиною другою статті 1060 ЦК України банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім випадків, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Відповідно до пункту 1.2. вищевказаного Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит).

У пунктах 52, 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції» Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави.

Неможливість вкладників забрати заощадження (депозит) з рахунків у банках через відсутність коштів, через передбачене законом замороження рахунків, або через нездатність національних органів вжити заходів з метою надання таким вкладникам можливості розпоряджатися їхніми заощадженнями Європейський суд з прав людини розглядає як втручання в ефективне користування правом мирно володіти майном, що захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або як незабезпечення користуванням цим правом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the former Yugoslav Republic of Macedonia» від 16 липня 2014 року, заява № 60642/08, § 102).

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, встановивши та дослідивши всі фактичні обставини справи, оцінивши всі надані за час розгляду справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані позивачем докази у сукупності підтверджують факт укладення згаданих вище договорів банківських вкладів, а АТ КБ «ПриватБанк»не виконав свої зобов`язання перед ОСОБА_1 за цими договорами з повернення коштів за вкладами та процентів за користування ними.

Колегія суддів враховує, що банк без належних на те підстав не повернув позивачу суму вкладу та нараховані відсотки за його заявою про повернення банківського вкладу, а надані у справі докази, а саме: договори та квитанції про отримання коштів відповідають письмовій формі договору банківського вкладу є доказами укладення вказаного договору та внесення грошової суми на вкладні (депозитні) рахунки вкладника.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18, банківські виписки з рахунків клієнтів є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому можуть підтверджувати факт передачі коштів (виплати процентів) та розмір заборгованості за договором.

Крім того, виписка по картковому рахунку може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами, що узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18.

Під час розгляду справи сторона позивача в повній мірі підтвердила існуючі депозитні зобов`язання між сторонами, однак АТ КБ «ПриватБанк» не було надано жодного доказу, зокрема і виписки по рахунку позивача, на підтвердження того, що за період починаючи з наступного місяця після укладення договорів банківських вкладів і до моменту припинення Кримського відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» (15 травня 2014 року) позивачу нараховувались та/або виплачувались відсотки на картковий рахунок.

Отже, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні стороною відповідача спірних правовідносин та положень ЦПК України, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Як вказав Європейський суд з прав людини, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за розгляд справи в апеляційному суді відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: С.А. Голуб

Д .О. Таргоній

Джерело: ЄДРСР 98408994

[ANTIRAID]

Це наша справа. Суд залиши в силі рішення Печерського районного суду й зазначив з посиланням на практику ЄСПЛ, що відповідно до пункту 1.6 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія) визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи, і визначає систему контролю за виконанням касових операцій.

Відтак, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.

Неможливість вкладників забрати заощадження (депозит) з рахунків у банках через відсутність коштів, через передбачене законом замороження рахунків, або через нездатність національних органів вжити заходів з метою надання таким вкладникам можливості розпоряджатися їхніми заощадженнями Європейський суд з прав людини розглядає як втручання в ефективне користування правом мирно володіти майном, що захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або як незабезпечення користуванням цим правом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the former Yugoslav Republic of Macedonia» від 16 липня 2014 року, заява № 60642/08, § 102).