Постанова ВС-КЦС про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки переданої за довіреністю після смерті власника

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 654/5481/13-ц

провадження № 61-9353св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивачі (за первісним позовом): ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_10 ; ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідачі (за первісним позовом): ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

третя особа (за первісним позовом) - ОСОБА_7 ,

позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_6 ,

відповідачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_10 ; ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 та ОСОБА_3 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 03 серпня 2017 року у складі судді Сіянка В. М. та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 травня 2020 року у складі колегії суддів: Бездрабко В. О., Вейтас І. В., Приходько Л. А.

у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_10 ; ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - ОСОБА_7 , про визнання договору недійсним та витребування майна та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_10 ; ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочину удаваним та визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2013 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_10 ; ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та зобов`язання повернути земельну ділянку з незаконного володіння.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8 , якому на праві власності належала земельна ділянка площею 0,2000 га, кадастровий номер 6522384300:02:060:0016, розташована в АДРЕСА_1.

Спадкоємцями померлого є його діти: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , неповнолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , які прийняли спадщину та 21 серпня 2013 року отримали свідоцтво про право на спадщину за законом.

Під час оформлення спадщини їм стало відомо, що на підставі виданої за життя ОСОБА_8 генеральної довіреності ОСОБА_6 на право розпорядження вказаною земельною ділянкою, ділянка за договором купівлі-продажу від 27 вересня 2012 року, тобто після смерті ОСОБА_8 , була продана ОСОБА_5 .

Позивачі вказали, що згідно частини шостої статті 248 ЦК України довіреність видана на ім`я ОСОБА_6 втратила чинність у зв`язку зі смертю довірителя, а тому останній не мав повноважень на укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 вересня 2012 року.

Позивачі за первісним позовом просили визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2000 га, кадастровий номер 6522384300:02:060:0016, розташованої в АДРЕСА_1 від 27 вересня 2012 року № 1511, посвідчений приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Корнієвською Н. В. та зобов`язати відповідача ОСОБА_5 повернути їм вказану земельну ділянку.

У лютому 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_10 про визнання правочину удаваним, визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Зустрічний позов мотивований тим, що 10 лютого 2011 року ОСОБА_6 позичив ОСОБА_8 100 000,00 дол. США строком на 1 рік, на підтвердження чого останнім була складена письмова розписка, в якій в якості гарантії виконання боргових зобов`язань ОСОБА_8 вказав про намір передати у заставу належну йому на праві власності вказану земельну ділянку, про що зазначено у самій розписці. Оскільки у встановлений строк ОСОБА_8 не зміг повернути борг, він розрахувався з ним вказаною земельною ділянкою, в рахунок погашення боргу за договором позики, видавши йому генеральну довіреність від 10 лютого 2012 року на право розпорядження вказаною земельною ділянкою на власний розсуд, яка посвідчена нотаріально. Таким чином, між ним та ОСОБА_8 склалися правовідносини з купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, які було оформлені розпискою про отримання у борг суми коштів та генеральною довіреністю на право розпорядження вказаною земельною ділянкою, які є удаваними, укладеними сторонами з метою приховати дійсний договір, а саме договір купівлі-продажу. В подальшому, діючи як власник вказаної земельної ділянки на підставі зазначеної генеральної довіреності, 27 вересня 2012 року він продав вказану земельну ділянку ОСОБА_5 .

Позивач за зустрічним позовом просив визнати удаваним правочин щодо представництва на підставі довіреності від 10 лютого 2012 року, виданої ОСОБА_8 , на управління, користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_1 , площею 0,2000 га, застосувавши до правовідносин сторін правила, що регулюють правовідносини купівлі-продажу, визнати дійсним договір купівлі-продажу від 27 вересня 2012 року вказаної земельної ділянки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 03 серпня 2017 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_10 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Визнано удаваним правочин щодо представництва (доручення) на підставі довіреності від 10 лютого 2012 року, виданого ОСОБА_8 на управління, користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,2000 га, кадастровий номер 6522384300:02:060:0016, розташованою в АДРЕСА_1, застосувавши до правовідносин сторін правила, що регулюють правовідносини купівлі-продажу.

У задоволенні решти вимог за зустрічним позовом відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що фактично між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 склалися правовідносини, що регулюють договір купівлі-продажу. ОСОБА_8 уклавши 10 лютого 2012 року із ОСОБА_6 фактично договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки передав усі права на вказану земельну ділянку ОСОБА_6 , ця земельна ділянка не увійшла до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_8 , тому позивачі за первісним позовом як спадкоємці ОСОБА_8 не мають на неї жодних прав, у зв`язку з чим первісний позов задоволенню не підлягає. Крім того, на момент ухвалення рішення судом першої інстанції власником спірної земельної ділянки була ОСОБА_7 , а тому ОСОБА_5 не має повертати вказану земельну ділянку, так як він нею не володіє.

Також, оскільки на момент підписання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 вересня 2012 року ОСОБА_6 не зареєстрував за собою право власності на вказану земельну ділянку, договір укладено від імені померлої особи, що унеможливлює у відповідності до статті 25 ЦК України визнати такий договір дійсним шляхом ухвалення судового рішення, а тому не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_6 за зустрічним позовом щодо визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 20 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_10 ; ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 03 серпня 2017 року в частині застосування до правовідносин сторін по справі правил, що регулюють правовідносини купівлі-продажу, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог з підстав, викладених у мотивувальній частині судового рішення.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що установивши, що укладений ОСОБА_8 та ОСОБА_6 письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виникнення у позичальника боргових зобов`язань за договором. 10 лютого 2012 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 не вчиняли дії, притаманні укладенню між сторонами договору купівлі-продажу, а тому висновки суду в цій частині позбавлені правового обґрунтування.

Колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав визнання удаваним правочину щодо представництва ОСОБА_6 інтересів ОСОБА_8 на підставі довіреності від 10 лютого 2012 року на управління, користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,2000 га, кадастровий номер 6522384300:02:060:0016 та вважала, що між сторонами фактично укладений договір про передачу відступного в рахунок виконання зобов`язань за договором позики. Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, суд першої інстанції, з урахуванням встановлених по справі обставин, дійшов правильного висновку, що спірна земельна ділянка не увійшла до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_8 . Позивачі за первісним позовом не надали належних та допустимих доказів на спростування цих висновків, не заперечували факт укладення 10 лютого 2011 року сторонами договору позики, невиконання ОСОБА_8 зобов`язань за цим договором.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким первісні позовні вимоги задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким первісні позовні вимоги задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_10 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким первісні позовні вимоги задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційними скаргами ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 та ОСОБА_3 та витребувано справу з Голопристанського районного суду Херсонської області.

19 травня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 09 липня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 13 липня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_4 зазначає як на підставу касаційного оскарження судових рішень пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Скаржник вважає, що суд застосував положення статті 235 ЦК України (щодо правових наслідків удаваного правочину) та статті 244 ЦК України (щодо представництва за довіреністю) до спірних правовідносин без врахування правових висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 501/5213/13-ц, від 27 грудня 2019 року у справі № 607/14107/17, від 28 жовтня 2019 року у справі № 620/777/16-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 562/436/18, від 29 серпня 2019 року у справі № 305/1772/17, від 17 липня 2019 року у справі № 592/9612/16-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 127/16573/16-ц в яких зазначено: видача довіреності на володіння, користування та розпорядження майном без належного укладення договору купівлі-продажу не вважається укладеним відповідно до закону та не є підставою для набуття права власності на майно особою, яка цю довіреність отримала.

Також, заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вважає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування статей 334, 600, 640 ЦК України до спірних правовідносин що стосуються можливості набуття у власність нерухомого майна на підставі угоди про передачу відступного, яка нотаріально не посвідчена.

Крім цього, скаржник посилається на пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України та вважає, що суд встановив обставини справи, що мають суттєве значення, зокрема щодо відсутності забудови на спірній земельній ділянці, на підставі недопустимого доказу, а саме довідки Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області № 451 від 25 вересня 2012 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає як на підставу касаційного оскарження судових рішень пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Скаржник вважає, що суд застосував положення статті 235 ЦК України (щодо правових наслідків удаваного правочину) та статті 244 ЦК України (щодо представництва за довіреністю) до спірних правовідносин без врахування правових висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 501/5213/13-ц, від 27 грудня 2019 року у справі № 607/14107/17, від 28 жовтня 2019 року у справі № 620/777/16-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 562/436/18, від 29 серпня 2019 року у справі № 305/1772/17, від 17 липня 2019 року у справі № 592/9612/16-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 127/16573/16-ц в яких зазначено: видача довіреності на володіння, користування та розпорядження майном без належного укладення договору купівлі-продажу не вважається укладеним відповідно до закону та не є підставою для набуття права власності на майно особою, яка цю довіреність отримала.

Скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вважає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування статей 334, 600, 640 ЦК України та статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до спірних правовідносин що стосуються можливості набуття у власність нерухомого майна на підставі угоди про передачу відступного, яка нотаріально не посвідчена.

У касаційній скарзі ОСОБА_10 зазначає як на підставу касаційного оскарження судових рішень пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Скаржник посилається на пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України та вважає, що суд апеляційної інстанції не повідомив її належним чином про дату та час судового засідання, чим порушив її процесуальні права.

Також, ОСОБА_10 посилається на пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України та вважає, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи на підставі недопустимих доказів, а саме розписки про отримання коштів від 10 лютого 2011 року, довіреності від 10 лютого 2012 року, пояснень ОСОБА_5 , що надані ним під час судового розгляду у суді першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначає як на підставу касаційного оскарження судових рішень пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Скаржник посилається на пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України та вважає, що суд апеляційної інстанції не повідомив її належним чином про дату та час судового засідання, чим порушив її процесуальні права.

Скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вважає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування статей 334, 600, 640 ЦК України до спірних правовідносин що стосуються можливості набуття у власність нерухомого майна на підставі угоди про передачу відступного, яка нотаріально не посвідчена. Суди попередніх інстанцій вийшли за межі позовних вимог.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_8 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 12 листопада 2007 року серія ЯД № 742662 належала земельна ділянка площею 0,2 га, кадастровий номер 6522384300:02:060:0016, розташована в АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 37).

10 лютого 2011 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_8 отримав від позикодавця 100 000,00 дол. США, які зобов`язався повернути до 10 лютого 2012 року. Умови договору позики були погоджені сторонами та викладені у відповідній розписці, підписаній сторонами правочину (т. 1 а. с. 59).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер (т. 1 а. с. 13).

27 вересня 2012 року ОСОБА_6 , діючи на підставі довіреності від 10 лютого 2012 року, уклав з ОСОБА_5 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки (т. 1 а. с. 34).

Спадкоємцями ОСОБА_8 є його діти - позивачі за первісним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , які прийняли спадщину та отримали свідоцтво про право на спадщину за законом на належне спадкодавцю майно.

Спірна земельна ділянка неодноразово відчужувалася. Згідно договору дарування від 30 травня 2014 року власником спірної ділянки є ОСОБА_7 , яка ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 30 січня 2017 року залучена до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (т. 2 а. с. 23).

На розгляді Голопристанського районного суду Херсонської області знаходиться цивільна справа за № 654/2742/18 за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_10 ; ОСОБА_3 до ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , приватного нотаріуса Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Маршалової М. В., інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Херсонській області, Державної архітектурно-будівельної інспекції України про знесення самочинного будівництва, скасування реєстрації про готовність об`єктів до експлуатації, скасування свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права власності та за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , приватного нотаріуса Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Маршалової М. В., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та усунення перешкод у користуванні, провадження в якій зупинено до набрання законної сили рішенням у справі № 654/5481/13-ц.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо первісного позову

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У статті 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З матеріалів справи відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер (т. 1 а. с. 13).

27 вересня 2012 року ОСОБА_6 , діючи на підставі довіреності від 10 лютого 2012 року, уклав з ОСОБА_5 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки (т. 1 а. с. 34). Тобто, вказаний договір був укладений після смерті ОСОБА_8 .

У пункті 6 частини першої статті 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.

Внаслідок смерті фізичної особи її цивільні права та обов`язки припиняються, а тому припиняється дія довіреності, яка була видана нею.

За вчинення правочину з порушенням норм чинного законодавства передбачено настання відповідних наслідків, зокрема визнання вчиненого правочину недійсним.

Такий правовий висновок щодо застосування пункту 6 частини першої статті 248 ЦК України викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі № 520/5242/18, від 23 вересня 2020 року у справі № 206/1526/19 та від 24 листопада 2020 року у справі № 201/5916/18.

Враховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанції на вказане уваги не звернули, а тому дійшли до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги за первісним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2000 га, кадастровий номер 6522384300:02:060:0016, розташованої в АДРЕСА_1 від 27 вересня 2012 року № 1511, який посвідчений приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Корнієвською Н. В., оскільки внаслідок смерті ОСОБА_8 припинилась дія довіреності на підставі якої було продано спірну земельну ділянку.

За таких обставин наявні підстави для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним на підставі частин першої - третьої статті 203, частин першої та третьої статті 215 ЦК України, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу дія довіреності припинилася.

Позовні вимоги первісного позову про зобов`язання повернути земельну ділянку є безпідставними, оскільки встановлено, що на момент ухвалення рішення суду першої інстанції власником спірної земельної ділянки за договором дарування від 30 травня 2014 року є ОСОБА_7 , а тому в цій частині можна погодитися з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для зобов`язання ОСОБА_5 повернути позивачам спірну земельну ділянку.

Щодо зустрічного позову

Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Суди попередніх інстанцій встановили, що укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, тобто у позичальника виникли боргові зобов`язання за договором.

У розписці від 10 лютого 2011 року сторони погодили, що забезпечення виконання боргових зобов`язань ОСОБА_8 , у разі неналежного виконання умов договору, буде проведено за рахунок належної позичальнику земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 59).

Суди попередніх інстанцій зазначали, що позивачі за первісним позовом не заперечували факт укладення між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 договору позики від 10 лютого 2011 року та невиконання його умов позичальником у строк, визначений договором.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Встановлено, що 10 лютого 2012 року ОСОБА_8 видав нотаріально посвідчену довіреність ОСОБА_6 на управління, користування та розпорядження належною йому земельною ділянкою площею 0,2000 га, кадастровий номер 6522384300:02:060:0016, розташованою в АДРЕСА_1. Довіреність видана без застережень, строком на 3 роки, з окремим оформленням ОСОБА_8 нотаріально посвідченої заяви про відсутність прав інших осіб на землю (т. 1 а. с. 45 - 51).

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Позивач за зустрічним позовом просив визнати удаваним правочин щодо представництва на підставі довіреності від 10 лютого 2012 року, виданої ОСОБА_8 , на управління, користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_1 , площею 0,2000 га, застосувавши до правовідносин сторін правила, що регулюють правовідносини купівлі-продажу, визнати дійсним договір купівлі-продажу від 27 вересня 2012 року вказаної земельної ділянки.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення правочину, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Суд першої інстанції зазначав, що видача позичальником на користь позикодавця довіреності на управління та розпорядження нерухомим майном боржника є удаваним правочином, оскільки фактично між сторонами був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Разом із цим, статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Враховуючи зазначене, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що 10 лютого 2012 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 не вчиняли дії притаманні укладенню між сторонами договору купівлі-продажу.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що між сторонами фактично укладений договір про передачу відступного в рахунок виконання зобов`язань за договором позики, оскільки позивач за зустрічним позовом ОСОБА_6 у поданій до суду зустрічній позовній заяві не обґрунтовував свої вимоги укладенням договору про передачу боржником на користь кредитора відступного, а чітко вказував про необхідність, на його думку, застосування до правовідносин сторін правил, що регулюють правовідносини купівлі-продажу.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення зустрічного позову про визнання правочину удаваним підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в цій вимозі зустрічного позову.

Підстави для визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 вересня 2012 року, про що ОСОБА_6 просив у зустрічному позові, відсутні, а тому суд першої інстанції правильно відмовив у цій вимозі зустрічного позову.

Оскаржуючи судові рішення у повному обсязі, позивачі фактично не наводять доводів та обґрунтувань по суті спору щодо необхідності скасування судових рішень судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні вимог як первісного, так і зустрічного позовів.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційних скарг ОСОБА_10 та ОСОБА_3 щодо неналежного повідомлення про час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, оскільки позивач за первісним позовом ОСОБА_10 , досягнувши повноліття, реалізувала своє право на представництво її інтересів в суді шляхом укладення договору з адвокатом Хазовим Ю. С., який брав участь в розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Повноваження адвоката підтверджуються ордером, копія якого наявна в матеріалах справи (т. 3 а. с. 120). Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_3 - адвокат Бибка Т. Я. подала до апеляційного суду заяву про розгляд справи за її відсутності (т. 3 а. с. 66 - 68).

Щодо клопотання про участь у судовому засіданні

У липні 2020 року ОСОБА_3 надіслала до Верховного Суду клопотання про участь у судовому засіданні, у якому просила судовий розгляд вказаної справи провести за участю у судовому засіданні сторін.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень. Оскільки Верховним Судом не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і така необхідність відсутня, то підстав для виклику сторін немає. Тому у задоволенні клопотання слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про участь у судовому засіданні відмовити.

Касаційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 03 серпня 2017 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 травня 2020 року у частині вирішення вимоги первісного позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки скасувати і ухвалити у цій частині нову постанову.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27 вересня 2012 року, площею 0,2000 га, кадастровий номер 6522384300:02:060:0016, розташованої в АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Корнієвською Н. В. за № 1511.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 03 серпня 2017 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 травня 2020 року у частині вирішення зустрічного позову про визнання правочину удаваним скасувати і ухвалити в цій частині нову постанову про відмову в його задоволенні.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 03 серпня 2017 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 травня 2020 року в частині відмови в задоволенні вимоги первісного позову про зобов`язання повернути земельну ділянку та в частині відмови в задоволенні вимоги зустрічного позову про визнання договору купівлі-продажу дійсним залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук

Джерело: ЄДРСР 98947600

[ANTIRAID]

Це наша справа. Ця справа демонструє наскільки складно доводити в Україні, що Земля кругла. Кожен раз, коли суди нам відмовляли у позові це нас дивувало, однак все ж Верховний суд дослухався до прямих норм законодавства.

Суд зазначив, що у пункті 6 частини першої статті 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.

Внаслідок смерті фізичної особи її цивільні права та обов`язки припиняються, а тому припиняється дія довіреності, яка була видана нею.

За вчинення правочину з порушенням норм чинного законодавства передбачено настання відповідних наслідків, зокрема визнання вчиненого правочину недійсним.