Постанова ВС-КЦС про стягнення з Приватбанку суми депозиту та відсотків за весь час неповернення вкладу

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 757/14655/19

провадження № 61-15273 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу.

Позовна заява мотивована тим, що 28 грудня 2012 року між ним та публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «Приват Банк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», було укладено договір банківського вкладу, за умовами якого здійснено вклад на рахунок банку в сумі 15 тис. доларів США, що підтверджується квитанцією від 28 грудня 2012 року № 23, з процентною ставкою 10 % річних.

Також, 18 березня 2013 року було укладено договір банківського вкладу у розмірі 5 тис. доларів США під 10% річних. Рахунки за вкладами було відкрито на території Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим).

Зазначав, що з метою отримання належних йому грошових коштів та нарахованих по них відсотках неодноразово звертався до відповідача надати можливість користуватись та розпоряджатись коштами з нарахованими відсотками, але отримував від банку формальну відмову.

У березні 2019 року він звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з письмовою вимогою про повернення грошових коштів з нарахованими відсотками, однак кошти не були повернуті.

Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти за договором банківського вкладу від 28 грудня 2012 року у розмірі 15 тис. доларів США та відсотки в сумі 9 299 доларів 97 центів США за період з 29 грудня 2012 року по 11 березня 2019 року; стягнути грошові кошти за договором банківського вкладу від 18 березня 2013 року у розмірі 5 тис. доларів США та відсотки в сумі 2 990 доларів 41 цент США за період з 19 березня 2013 року по 11 березня 2019 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 28 грудня 2012 року у розмірі 15 тис. доларів США, відсотки за період з 15 травня 2014 року по 11 березня 2019 року у розмірі 7 236 доларів 98 центів США, за договором від 18 березня 2013 року суму вкладу у розмірі 5 тис. доларів США, відсотки по договору за період з 15 травня 2014 року по 11 березня 2019 року у розмірі 2 413 доларів 32 центи США. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не спростовано докази позивача про укладення ним з банком договорів банківського вкладу, внесення коштів на рахунки по вкладу, та невиконання відповідачем зобов`язань за цими договорами щодо повернення вкладів, тому позовні вимоги в частині стягнення коштів, внесених позивачем за договорами банківських вкладів є законними та обґрунтованими.

Згідно з частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, тому по договору від 28 грудня 2012 року відсотки становлять 7 236 доларів 98 центів США, а по договору від 18 березня 2013 року - 2 413 доларів 32 центи США. за період з 15 травня 2014 року по 11 березня 2019 року, оскільки не надано доказів неотримання відсотків по 14 травня 2014 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши, що між сторонами виникли договірні зобов`язання за договорами банківського вкладу, факт укладення якого та внесення позивачем грошових коштів підтверджені належними й допустимими доказами, що не спростовано відповідачем. Банк зобов`язання про повернення коштів не виконав. Також апеляційний суд погодився із розрахунком суду першої інстанції в частині процентів. Припинення діяльності філії банку не впливає на обсяг зобов`язань банку відповідно до цивільного законодавства, оскільки саме банк, а не його структурна одиниця має відповідати за зобов`язаннями, взятими на себе згідно з укладеним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 за договором від 18 березня 2013 року на суму вкладу у розмірі 5 тис. доларів США, відсотки по договору за період з 15 травня 2014 року по 11 березня 2019 року у розмірі 2 413 доларів 32 центи США скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 161/4985/17 та постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 201/13687/16, від 18 травня 2018 року у справі № 761/18883/15, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказував на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 757/14655/19 із Печерського районного суду м. Києва.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 серпня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів внесення коштів в сумі у розмірі 5 тис. доларів США на відповідний депозитний рахунок по депозитному договору від 18 березня 2013 року. Отже, позивачем не доведено дотримання письмової форми договору банківського вкладу.

Крім того, посилалося на те, що судом першої інстанції помилково стягнуто з банку на користь держави судовий збір у розмірі 9605 грн.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подав відзив на касаційну скаргу,в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вважав, що відсутність оригіналу квитанції, якою підтверджується внесення коштів на депозитний рахунок не може бути підставою для висновків про відсутність даної операції, з огляду на наступне.

Відповідно до умов договору, відсотки за договором від 18 березня 2013 року нараховуються на банківську картку № НОМЕР_1 .

Відповідачем, на виконання умов договору було видано вищевказану картку,

оригінал якої перебуває в позивача, та було надано для огляду в судовому засіданні в суді першої інстанції. Дана карта була активною до 2014 року, що підтверджується квитанцією про зняття коштів, (оригінал перебуває в позивача та було надано суду для огляду в судовому засіданні).

Всі ці обставини підтверджують той факт, що позивачем дійсно вносились грошові кошти на виконання умов договору вкладу.

Отже, оскільки існують докази того, що рух коштів за даним договором дійсно мали місце, то відсутність квитанції про внесення коштів банкірського вкладу не є підставою для висновків про відсутність такої операції.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу, згідно з яким позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 15 тис. доларів США строком до 6 місяців під 10 % річних, що підтверджується квитанцією від 28 грудня 2012 року № 23.

18 березня 2013 року між сторонами також було укладено договір-заява № SАМDN 25000733845062, згідно з якою позивач передав відповідачу грошові кошти як вклад у сумі 5 тис. доларів США строком до 18 березня 2015 року під 10 % річних.

Судом також встановлено, що 06 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про виплату грошових коштів за договорами вкладу та нарахованих відсотків за вкладами, проте його вимога залишилась без задоволення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між фізичною та юридичною особою (пункт 2 статті 208 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною першою статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У частині першій статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Частиною першою статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Положення статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містять поняття: банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492) банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції.

Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).

Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).

Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 01 червня 2011 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (п.1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.

Згідно з пунктом 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516) залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Зазначена правова позиція про доведеність факту укладення договору банківського вкладу належними доказами відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом України у постановах: від 24 травня 2017 року у справі № 201/14226/14-ц (провадження № 6-1692цс16) та від 16 листопада 2016 року у справі № 759/332/15-ц (провадження № 6-1286цс16).

Частинами третьою та четвертою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

За змістом частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Отже висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про доведеність позивачем договірних відносин з відповідачем, які виникли на підставі спірного договору за умовами якого він вніс кошти на депозити, що підтверджується відповідною квитанцією, є обґрунтованим.

Враховуючи, що факт укладення договорів банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними допустимими та достатніми доказами, а грошові кошти за договором банківського вкладу позивачу на його вимогу не виплачені, суди дійшли правильного висновку про їх стягнення у примусовому порядку.

Доводи відповідача, про те, що позивачем не доведено дотримання письмової форми договору банківського вкладу від 18 березня 2013 року, не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається з оскаржуваних рішень, позивач надавав суду оригінали зазначеного правочину та квитанції на підтвердження внесення грошових сум, які долучені до матеріалів справи та були оглянуті у судовому засіданні, та судом віднесено їх до числа належних та допустимих доказів у справі згідно з вимогами статей 77-80 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович

Джерело: ЄДРСР 99748016

[ANTIRAID]

Це наша справа. Суд зазначив, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Доводи відповідача, про те, що позивачем не доведено дотримання письмової форми договору банківського вкладу від 18 березня 2013 року, не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається з оскаржуваних рішень, позивач надавав суду оригінали зазначеного правочину та квитанції на підтвердження внесення грошових сум, які долучені до матеріалів справи та були оглянуті у судовому засіданні, та судом віднесено їх до числа належних та допустимих доказів у справі згідно з вимогами статей 77-80 ЦПК України.