Рішення КОАС про скасування ППР за зберігання пального без ліцензії та стягнення з ДПС витрат на правову допомогу


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2021 року

справа №320/10762/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Козацький бекон " до Головного управління Державної податкової служби у Київській області  про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Козацький бекон» звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001740506 від 07.10.2020 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення прийняте за результатами фактичної перевірки позивача, якою встановлено порушення позивачем  ст. 15 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального»  та застосовано до ТОВ «Козацький бекон»  штрафні санкції в розмірі 500 000,00 грн. за зберігання пального без відповідної ліцензії.

Стверджує, що штрафні санкції застосовані неправомірно, оскільки позивач придбав пальне для власного споживання - і на день проведення перевірки воно повністю було використане в господарській діяльності для заправки сільгосптехніки. Також зазначив, що є платником єдиного податку, зберігав пальне для власного споживання, та територія не належить до акцизного складу. Крім цього стверджує про порушення порядку проведення перевірки в частині відсутності підстав для її проведення.

Ухвалою суду (суддя Брагіна О.Є.) від 06.11.2020 р. позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків. Позивач вимоги ухвали виконав.

На підставі розпорядження Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 проведено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи    № 320/10762/20.

01.12.2020 дану адміністративну справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Василенко Г.Ю.    (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2020).

Ухвалою від 04.12.2020р. дану справу прийнято до провадження, відкрите спрощене провадження у справі, судове засідання призначене на 14.01.2021р.

Відповідач надіслав суду відзив на позов, у якому вважає позов безпідставним. Зазначив, що під час перевірки встановлено порушення  ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (Закон № 481/95), а саме: здійснення зберігання пального для власних потреб без отримання відповідної ліцензії. Факт постачання на адресу ТОВ  «Козацький бекон» дизельного пального у кількості 2565,94 л від постачальника ПП «Регіон Постач» підтверджено як самим позивачем так і накладною.

Частинами 1-3 ст. 17  Закону № 481/95  передбачено, що за порушення норм цього  Закону  щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біостанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. До суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень. Отже, вважає що перевірка проведена правомірно, на підставі законодавства, а тому винесене податкове повідомлення-рішення, що оскаржується є законним.

До початку судового засідання, через канцелярію суду представники сторін надали клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

01 вересня 2020 року працівниками Головного управління ДПС у Київській області на підставі наказу від 31.08.2020 року № 1081 та направлень на фактичну перевірку від 01.09.2020р. № 2358 та № 2359, проведена фактична перевірка об`єкта - господарства (місце зберігання пального), що розташований за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Шевченківка, вул. Шевченка, 7 г, платник податків ТОВ  «Козацький бекон» код ЄДРПОУ 39180085.

За результатами вказаної перевірки складено акт фактичної перевірки від 02.09.2020р року № 1187/1036/05/39180085 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовані порушення  ст.15 Закону України від 19.12.1995р №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», а саме: зберігання пального для потреб власного споживання без одержання відповідного дозволу (ліцензії).

На підставі акту перевірки прийняте податкове повідомлення - рішення № 0001740506 від 07.10.2020року, яким застосовано штрафні санкції, за порушення  ст.15 Закону України від 19.12.1995р №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального»  та на підставі підпункту  54.3.3. пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України  і  ст. 17 Закону України від 19.12.1995р №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального»  застосовано до ТОВ  «Козацький бекон» штрафні санкції в розмірі 500 000,00 грн.

Не погодившись із цим рішенням, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку правомірності проведення відповідачем фактичної перевірки, суд зазначає наступне.

Згідно п.п.20.1.4 п.20.1 статті 20 ПК України  контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

У пункті  75.1 ст.75 ПК України  вказано, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформленні трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Відповідно до п.  80.1 ст. 80 ПК України  фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Згідно з п.п.  80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України  фактична перевірка може проводишся на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до почищу проведення такої перевірки, та у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок визначені  ст. 81 ПК України.

Відповідно до п.  81.1 ст. 81 ПК України  посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав дія їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів направлення на проведенні такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Фактична перевірка позивача була призначена наказом першого заступника. начальника Головного управління ДПС у Київській області від 31.08.2020 №1081 «Про проведення фактичних перевірок»  згідно з додатком № 1.

У додатку № 1 зазначався перелік суб`єктів господарювання для перевірок (в тому числі ТОВ  «Козацький бекон» код ЄДРПОУ 39180085) , підстави, мета, вид та тривалість перевірки.   

Підставою для проведення фактичної перевірки позивача у наказі зазначено п.п. 80.2.2 ПК України.

Відповідно до зазначено п.п. 80.2.2 ПК України  фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: … 80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Разом з тим, суд приходить до висновку, що жодних доказів, які би свідчили про наявність у податкового органу інформації про порушення ТОВ  «Козацький бекон»  вимог законодавства, а також про отримання її в установленому порядку, що створювало би достатні умови для проведення фактичної перевірки ТОВ  «Козацький бекон» на підставі п.п.80.2.5. п.80.2  ст.80 Податкового кодексу України, відповідачем не надано.

Не містить такої інформації і наказ відповідача № 1081 від 31.08.2020 року «Про проведення фактичної перевірки». Отже, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для проведення фактичної перевірки у ТОВ  «Козацький бекон».

Щодо встановленого порушення, то суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначені Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 № 481/95-BP, в редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 481/95-BP).

Абзацом п`ятдесят другим статті 1 Закону № 481/95-BP визначено, що місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Згідно частини першої статті 15 Закону № 481/95-BP оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Частиною восьмою статті 15 Закону № 481/95-BP передбачено, що суб`єкт господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років (частина десята статті 15 Закону № 481/95-BP).

Разом з тим, згідно частин тридцять дев`ять-сорок два статті 15 Закону № 481/95-BP для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального; дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

З аналізу вищезазначених положень законодавства випливає висновок, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.

Зазначене вбачається як з визначення термінів «місце зберігання пального», «зберігання пального», так і з переліку документів, які слід надати для отримання ліцензії на право зберігання пального, адже надати такий перелік документів для пересувних ємностей та транспортних засобів неможливо, оскільки останні не є нерухомим майном та не мають чіткої прив`язки до місця (території).

Частинами першою-третьою статті 17 Закону № 481/95-ВР передбачено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. До суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень. Рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються податковими органами та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та пальним, зберігання пального, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України.

Разом із тим із дослідженого акту судом встановлено, що ревізори обмежились лише описом факту наявності ТОВ  «Козацький бекон» дизельного пального, не встановивши факт його зберігання, місце зберігання, наявні на час перевірки залишки та порядок його використання.

Позивач не заперечує факту придбання пального, проте заперечує факт його зберігання на момент проведення перевірки, оскільки пальне було відразу ж використане у господарській діяльності позивача - для заправки сільськогосподарської техніки, що ним орендується, на підтвердження чого надано Акт виконаних робіт (надання послуг) від 21.04.2020 № 466.

Відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження правомірності оспорюваного рішення, під час перевірки не з`ясував обставин фізичного зберігання позивачем пального у спірних правовідносинах, з врахуванням напрямків господарської діяльності підприємства і наявної у користуванні позивача техніки та допустив помилкове ототожнення господарської операції із придбання пального із фізичним зберіганням пального.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» місце зберігання пального місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування. Зберігання пального діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Вказаний Закон не містить вказівки на те, що пальне повинно зберігатися виключно у стаціонарних ємностях для зберігання пального; не визначає граничний об`єм пального чи обмежень по строку, з якого починається "зберігання пального"; саме по собі зберігання пального не є підставою для реєстрації акцизного складу, оскільки вимагає певного обсягу пального.

Крім того, у індивідуальній податковій консультації, наданій Державною фіскальною службою України від 15.08.2019 №3814/6/99-99-12-02-02-15/ІПК, зазначено, що у розумінні Закону № 481 суб`єкту господарювання необхідно отримувати ліцензію лише для здійснення зберігання пального у стаціонарних цистернах/ємностях, вказана податкова консультація не скасована.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що в спірному податковому повідомленні-рішенні в графах "посилання на пункт та статтю законодавчого акта, порушення якого встановлено", "посилання на пункт та статтю законодавчого акта, який є підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності" наявні посилання лише на статті 15 та 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" відповідно, без зазначення конкретних частин, пунктів чи абзаців вказаних статей, що не дає можливості встановити чітку норму законодавства, порушення якої зафіксовано відповідачем та чітку норму законодавства, яка стала підставою для застосування штрафних (фінансових санкцій).

Суд наголошує, що акт перевірки також не містить посилання на конкретну норму статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", порушення якої встановлено відповідачем, враховуючи, що сама стаття містить значну кількість вимог до імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального.

Стаття 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", в свою чергу, також містить значну кількість підстав для застосування фінансових санкцій у вигляді штрафів в залежності від виявленого правопорушення.  

Крім того, суд зазначає, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.      

Отже, суд дійшов висновку щодо правомірності вимог позивача та необхідність визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 07.10.2020 №0001740506.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заяви представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000,00 грн., суд зазначає таке.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України  встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).

Згідно  ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).

Відповідно до ч. 9  ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України  при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що  ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України  не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно п. 4 ч. 1  ст.1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"  (далі -  Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої  статті 1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої  статті 1 Закону №5076-VI).

Статтею 19 Закону №5076-VI  визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до  статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання професійної правничої допомоги від 21.10.2020 № 186, додаток № 1 до договору № 186 з описом виконаних робіт та вартістю наданих послуг; акт надання послуг від 30.10.2020; рахунок на оплату від 22.10.2020 № 598 на суму 10000 грн.,   рахунок на оплату від 19.01.2021 № 26 на суму 3000 грн. та рахунок на оплату від 02.02.2021 № 110 на суму 2000 грн.; платіжне доручення  № 2096 про оплату адвокатських послуг на суму 10000, 00 грн., платіжне доручення № 2183 про оплату адвокатських послуг на суму 3000, 00 грн. та платіжне доручення № 2197 про оплату адвокатських послуг на суму 2000, 00 грн.

Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову, значенням справи для сторони, а отже зазначені витрати підлягають стягененню з відповідача.

Крім того, судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 7500 грн. згідно платіжного доручення № 2092 від  26.10.2020.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління ДПС у Київській області, становить 7500 грн.

Отже, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління ДПС у Київській області, становить 22500,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 72-78, 90, 132-139, 143, 243-246, 250 , 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 07 жовтня 2020 року № 0001740506.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Козацький бекон» (ідентифікаційний код юридичної особи 39180085) судові витрати у сумі 22500 (двадцять дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код юридичної особи 43141377).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя                                                                                 Василенко Г.Ю.

Джерело: ЄДРСР 100465991

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Це наша справа. Ситуація дуже розповсюдження й зазначене рішення буде мати принциповий статус для осіб які використовують пальне для заправки власної техніки, а також підстав проведення перевірки.

Суд зазначив, що жодних доказів, які би свідчили про наявність у податкового органу інформації про порушення ТОВ  «Козацький бекон»  вимог законодавства, а також про отримання її в установленому порядку, що створювало би достатні умови для проведення фактичної перевірки ТОВ  «Козацький бекон» на підставі п.п.80.2.5. п.80.2  ст.80 Податкового кодексу України, відповідачем не надано.

Не містить такої інформації і наказ відповідача № 1081 від 31.08.2020 року «Про проведення фактичної перевірки». Отже, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для проведення фактичної перевірки у ТОВ  «Козацький бекон».

Разом з тим, згідно частин тридцять дев`ять-сорок два статті 15 Закону № 481/95-BP для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального; дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

З аналізу вищезазначених положень законодавства випливає висновок, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.

Зазначене вбачається як з визначення термінів «місце зберігання пального», «зберігання пального», так і з переліку документів, які слід надати для отримання ліцензії на право зберігання пального, адже надати такий перелік документів для пересувних ємностей та транспортних засобів неможливо, оскільки останні не є нерухомим майном та не мають чіткої прив`язки до місця (території).

Разом із тим із дослідженого акту судом встановлено, що ревізори обмежились лише описом факту наявності ТОВ  «Козацький бекон» дизельного пального, не встановивши факт його зберігання, місце зберігання, наявні на час перевірки залишки та порядок його використання.

Позивач не заперечує факту придбання пального, проте заперечує факт його зберігання на момент проведення перевірки, оскільки пальне було відразу ж використане у господарській діяльності позивача - для заправки сільськогосподарської техніки, що ним орендується, на підтвердження чого надано Акт виконаних робіт (надання послуг) від 21.04.2020 № 466.

Відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження правомірності оспорюваного рішення, під час перевірки не з`ясував обставин фізичного зберігання позивачем пального у спірних правовідносинах, з врахуванням напрямків господарської діяльності підприємства і наявної у користуванні позивача техніки та допустив помилкове ототожнення господарської операції із придбання пального із фізичним зберіганням пального.

Вказаний Закон не містить вказівки на те, що пальне повинно зберігатися виключно у стаціонарних ємностях для зберігання пального; не визначає граничний об`єм пального чи обмежень по строку, з якого починається "зберігання пального"; саме по собі зберігання пального не є підставою для реєстрації акцизного складу, оскільки вимагає певного обсягу пального.

Крім того, у індивідуальній податковій консультації, наданій Державною фіскальною службою України від 15.08.2019 №3814/6/99-99-12-02-02-15/ІПК, зазначено, що у розумінні Закону № 481 суб`єкту господарювання необхідно отримувати ліцензію лише для здійснення зберігання пального у стаціонарних цистернах/ємностях, вказана податкова консультація не скасована.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання професійної правничої допомоги від 21.10.2020 № 186, додаток № 1 до договору № 186 з описом виконаних робіт та вартістю наданих послуг; акт надання послуг від 30.10.2020; рахунок на оплату від 22.10.2020 № 598 на суму 10000 грн.,   рахунок на оплату від 19.01.2021 № 26 на суму 3000 грн. та рахунок на оплату від 02.02.2021 № 110 на суму 2000 грн.; платіжне доручення  № 2096 про оплату адвокатських послуг на суму 10000, 00 грн., платіжне доручення № 2183 про оплату адвокатських послуг на суму 3000, 00 грн. та платіжне доручення № 2197 про оплату адвокатських послуг на суму 2000, 00 грн.

Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову, значенням справи для сторони, а отже зазначені витрати підлягають стягененню з відповідача.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...