Постанова ВС-КЦС про про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та повернення стягненого за виконавчим написом з Ідея-банку

[ANTIRAID]

Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 201/6498/20

провадження № 61-88св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Акціонерне товариство «Ідея Банк»,

треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л.,

Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк»), треті особи - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька О. О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є. М., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та повернення стягненого за виконавчим написом.

Позовна заява обґрунтована тим, що 04 червня 2020 року постановою приватного виконавця Русецької О. О. відкрито виконавче провадження № 62273552 з примусового виконання виконавчого напису від 13 березня 2020 року, який вчинено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М., про стягнення заборгованості за кредитним договором № С11.175.74500 від 20 лютого 2017 року за період з 31 жовтня 2019 року до 04 лютого 2020 рік в загальному розмірі 39 104,75 грн.

Нотаріус при вчиненні виконавчого напису керувався пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, який постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 визнано нечинним, та на підставі нечинного нормативного акта дійшов помилкового висновку про існування безспірності заборгованості позивача перед банком на підставі лише документів, передбачених пунктом 2 Переліку.

Оскільки після відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим документом були арештовані його поточні рахунки, накладено арешт на все майно, він змушений був сплатити 39 104,75 грн, які просить стягнути з відповідача на його користь відповідно до статті 1212 ЦК України.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенко Є. М. від 13 березня 2020 року, реєстровий номер 405, таким, що не підлягає виконанню; як повернення стягненого за виконавчим написом стягнути з відповідача на користь позивача 39 104,75 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що при зверненні АТ «Ідея Банк» до нотаріуса про вчинення виконавчого напису нотаріус здійснив перевірку наявності певних умов, за яких може бути вчинена зазначена нотаріальна дія, а також перевірку всіх пред`явлених для вчинення виконавчого напису документів; ОСОБА_1 жодним чином не оспорював визначену у виконавчому написі заборгованості за кредитним договором № С11.175.74500, що вказує на її безспірність. Крім того, виконавчий напис вчинено в межах строку позовної давності, з надсиланням кредитором письмової вимоги про погашення боржником заборгованості, встановленням нового терміну виконання зобов`язання і лише після спливу 30 днів з моменту отримання ОСОБА_1 письмової вимоги кредитора; позивачем та його представником не надано суду доказів порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису чи неправомірності вимог стягувача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову про часткове задоволення позову.

Визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є. М. від 13 березня 2020 року, реєстровий номер 405, яким визначено стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість, що виникла за кредитним договором № С11.175.74500 від 20 лютого 2017 року за період з 31 жовтня 2019 року до 04 лютого 2020 року, в загальному розмірі 39 104,75 грн, включаючи витрати на вчинення виконавчого напису в розмірі 1 900,00 грн, таким, що не підлягає виконанню.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому є підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Разом з тим вимоги позивача про повернення грошових коштів згідно зі статтею 1212 ЦК України задоволенню не підлягають, оскільки між позивачем та відповідачем виникли договірні відносини у зв`язку з укладенням кредитного договору від 20 лютого 2017 року, що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувану постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про повернення стягненого за виконавчим написом скасувати та у цій частині позов задовольнити, в іншій частині постанову залишити без змін.

Постанова Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року оскаржена в частині відмови в задоволенні позовних вимог про повернення стягненого за виконавчим написом, а тому відповідно до статті 400 ЦПК України в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не є предметом касаційного перегляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без правової підстави полягає у вилученні в особи майна, що набуто поза межами правової підстави.

Суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2021 року АТ «Ідея Банк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу та додаткові письмові пояснення, у яких просило оскаржувану постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Зазначало, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 201/6498/20, витребувано її з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Фактичні обставини справи, встановлені судом 20 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» укладено договір про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки № С11.175.74500, згідно з якої банк відкрив позичальнику поточний рахунок НОМЕР_1 у валюті гривня та надав клієнту кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії за поточним рахунком з лімітом кредитної лінії, доступним клієнту на момент укладення угоди в сумі 22 600,00 грн.

Банк свої зобов`язання виконав у повному обсязі, водночас позивач своїх зобов`язань не виконав, станом на 04 лютого 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 37 204,75 грн, яка складається з 22 013,89 грн - основний борг, 1 098,13 грн - прострочений борг, 11 431,40 грн - простроченні проценти, 1 461,33 грн - строкові проценти, 1 200,00 грн - штрафні санкції.

10 березня 2020 року банк звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є. М. з заявою про вчинення виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_1 37 204,75 грн боргу за договором та витрат на його вчинення в розмірі 1 900,00 грн.

04 лютого 2020 року відповідач звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про усунення порушення кредитних зобов`язань, якою позивач був повідомлений про те, що в нього наявна заборгованість згідно договору, вказано розмір боргу, а також з чого він складається. Попереджено про можливість стягнення боргу шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або іншим способом на власний вибір відповідача в разі її непогашення в тридцятиденний строк з дня направлення відповідної вимоги (а. с. 38). Додатком до вимоги було долучено довідка - розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, що містить інформацію про загальний розмір боргу, та кожну його складову (а. с. 39).

13 березня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є. М. видано виконавчий напис № 405, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором № С11.175.74500 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 20 лютого 2017 року за період з 31 жовтня 2019 року до 04 лютого 2020 рік у розмірі: 22 013,89 грн - основний борг, 1 098,13 грн - прострочений борг,

11 431,40 грн - простроченні проценти, 1 461,33 грн - строкові проценти, 1 200,00 грн - штрафні санкції, 1 900,00 грн - плата за вчинення виконавчого напису.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької О. О. від 04 червня 2020 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 405 від 13 березня 2020 року.

Відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькою О. О. від 16 червня 2020 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 405 від 13 березня 2020 року закрито, у зв`язку із виконанням вимог виконавчого документа.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідокнабуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів у сумі 39 104,75 грн, що стягнені з ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, апеляційний суд водночас залишив поза увагою те, що отримані відповідачем кошти в сумі 39 104,75 грн підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України.

Аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.

За таких обставин висновки апеляційного суду про те, що між сторонами виникли договірні відносини у зв`язку з укладенням кредитного договору, що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України, є помилковими, оскільки факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів.

При цьому обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором можуть бути предметом окремого судового розгляду.

В оскаржуваній частині судового рішення апеляційний суд не врахував висновків про застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині з прийняттям нового рішення про стягнення спірних грошових коштів.

Щодо вимог касаційної скарги про стягнення судових витрат на сплату судового збору та витрат на правову допомогу

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв`язку з підготовкою позовної заяви, до суду надано договір про надання професійної правничої допомоги від 07 липня 2020 року, укладений між Адвокатським об`єднанням «Радник» в особі керуючого партнера Чіпа Я. М. та ОСОБА_1 (а. с. 102), квитанцію про оплату ОСОБА_1 витрат за послуги за цим договором, на загальну суму 7 000,00 грн (а. с. 104), детальний розрахунок із зазначенням вартості робіт та витрачених годин. Також на підтвердження витрат, понесених позивачем у зв`язку з підготовкою касаційної скарги, надано ордер про надання правової допомоги серії АЕ № 1000152, виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 07 липня 2020 року № 07/07/20-1, розрахунок наданих адвокатом послуг з детальним описом робіт; рахунок № 47/20 від 28 грудня 2020 року; квитанція № ПН233746С1 від 29 грудня 2020 року, відповідно до якої ОСОБА_1 сплатив АО «Радник» 2 800, 00 грн за договором про надання правової допомоги від 07 липня 2020 року № 07/07/20-1.

З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді касаційної інстанції у розмірі 3 500,00 грн (апеляційна інстанція) та 2 800,00 грн (касаційна інстанція).

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що касаційну скаргу задоволено, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині скасовано, з відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 102,00 грн та касаційної скарги у розмірі 3 364,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову щодо повернення стягнутого за виконавчим листом та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 141, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову щодо повернення стягнутого за виконавчим листом скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 39 104 (тридцять дев`ять тисяч сто чотири) гривні 75 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 300 (шість тисяч триста) гривень 00 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг 5 466 (п`ять тисяч чотириста шістдесят шість) гривень 00 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:

М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

Джерело: ЄДРСР 99648103

[ANTIRAID]

Верховний суд зазначив, що судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів у сумі 39 104,75 грн, що стягнені з ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, апеляційний суд водночас залишив поза увагою те, що отримані відповідачем кошти в сумі 39 104,75 грн підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України.