Постанов ВП ВС про повернення права місцевому суду залишати заяву про перегляд заочного рішення без розгляду у зв'язку з пропущенням строків і відсутності поважних причин його поновлення


Чи вважаєте Ви рішення законним та справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

Постанова

Іменем України

12 червня 2024 року

м. Київ

Справа № 756/11081/20

Провадження № 14-25цс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Ступак О. В.,

суддів Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.

розглянула справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року (суддя Жук М. В.)

та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року (колегія суддів Лапчевська О. Ф., Березовенко Р. В., Мостова Г. І.)

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про стягнення трьох процентів річних за договором позики

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позову

1. У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних за договором позики.

2. Позов мотивувала тим, що 06 жовтня 2009 року сторони уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 отримала у борг 35 000 дол. США, які зобов`язалася повернути до 01 квітня 2010 року. Оскільки свій обов`язок відповідачка не виконала, то рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 грудня 2012 року, яке набрало законної сили, стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 196 627,80 грн.

3. Оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог позикодавця за договором позики, яке не виконане боржником, не припиняє договірних правовідносин між сторонами, ОСОБА_2 просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачки три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 06 вересня 2017 року до 05 вересня 2020 року в розмірі 2 214 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 05 вересня 2020 року еквівалентно 61 307,43 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Оболонський районний суд міста Києва заочним рішенням від 01 червня 2021 року позов задовольнив: стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 три відсотки річних за договором позики від 06 жовтня 2009 року за період з 06 вересня 2017 року до 05 вересня 2020 року в розмірі 2 214,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 05 вересня 2020 року еквівалентно 61 307,43 грн; вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

5. Київський апеляційний суд ухвалою від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року повернув відповідачці та роз`яснив їй право на звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення відповідно до статті 285 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

6. У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просила скасувати заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року, а також поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, посилаючись на те, що копію цього судового рішення не отримувала, про його наявність дізналася лише 11 листопада 2022 року.

7. Оболонський районний суд міста Києва ухвалою від 23 січня 2023 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року відмовив, заяву залишив без розгляду.

8. Суд першої інстанції мотивував свою ухвалу тим, що відповідачка пропустила строк для подання заяви про перегляд заочного рішення і не навела поважних причин для поновлення цього строку.

9. Київський апеляційний суд постановою від 22 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року залишив без змін.

10. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність поважних обставин, які об`єктивно перешкоджали ОСОБА_1 звернутися до суду із заявою про перегляд заочного рішення у визначений процесуальним законом строк, а тому її клопотання про поновлення цього процесуального строку задоволенню не підлягає.

Зміст вимог касаційної скарги

11. У червні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

12. Ухвалою від 22 червня 2023 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року та відкрив касаційне провадження на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року.

13. Ухвалою від 28 лютого 2024 року Верховний Суд передав справу № 756/11081/20 для відступу від правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), згідно з яким суд не може залишати заяву про перегляд заочного рішення без розгляду.

14. Мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що за загальним правилом (стаття 126 ЦПК України) процесуальні документи, подані поза межами встановлених законом процесуальних строків на вчинення певних процесуальних дій, приймаються та розглядаються по суті за наявності підстав для поновлення строку; в іншому випадку така заява залишається без розгляду.

15. Зазначені правила застосовувалися й при розгляді заяв про перегляд заочного рішення, поданих поза межами визначених процесуальним законом строків (стаття 284 ЦПК України). Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зауважив, що ухвала про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду може бути оскаржена до апеляційного суду, який у такому випадку має право оцінити доводи відповідача щодо поважності причин пропуску процесуального строку. Практика застосування цієї норми процесуального права, на переконання Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, була сталою та однозначною під час дії як попередньої редакції ЦПК України, так і чинної редакції цього Кодексу і не викликала суттєвих труднощів у її застосуванні.

16. Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) істотно змінила підхід до розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду в разі її подання з пропуском установленого процесуального строку. Логіка застосованого Великою Палатою Верховного Судупідходу полягала, зокрема, у тому, що під час розгляду апеляційної скарги на заочне рішення апеляційний суд може надати оцінку поважності причин для пропуску відповідачем строку на подання заяви про перегляд цього рішення, у той час як суд першої інстанції не наділений повноваженнями залишати заяву про перегляд заочного рішення без розгляду.

17. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду не погодився з таким висновком Великої Палати Верховного Суду та зазначив, що у разі постановлення ухвали про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення об`єктом оскарження в суді апеляційної інстанції є не ухвала про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, а безпосередньо заочне рішення, перегляд якого буде здійснюватися саме за апеляційною скаргою відповідача.

18. Суд в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду акцентував на тому, що при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження апеляційний суд не вирішує поважність / неповажність причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, а лише перевіряє дотримання заявником строку на апеляційне оскарження заочного рішення, який починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України).Водночас очевидним є той факт, що відповідач у своїй апеляційний скарзі на заочне рішення не буде порушувати питання про пропуск ним строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, адже ці доводи будуть не на його користь.

19. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зауважив, що процесуальним законом чітко визначені повноваження апеляційного суду щодо скасування, зміни та ухвалення нового рішення по суті спору, підставою для чого не може бути сам по собі пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. Із цих підстав не може бути залишено без змін заочне рішення суду, оскільки апеляційний суд зобов`язаний перевірити додержання норм матеріального і процесуального права відповідно до статті 375 ЦПК України. Так само суд апеляційної інстанції не може вийти і за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище заявника (відповідача, який подав апеляційну скаргу та доводів про пропуск ним строку на подання заяви про перегляд заочного рішення не навів).

20. Тобто апеляційний суд за апеляційною скаргою відповідача не може погіршити його становище, досягнуте при розгляді заяви про перегляд заочного рішення, та, відповідно, скасувати ухвалу із залишенням заяви про перегляд заочного рішення без розгляду або із цих підстав залишити заочне рішення без змін, не надавши йому оцінки по суті заявлених вимог.

21. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду при передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначив, що встановлені законом процесуальні строки при перегляді заочного рішення та наслідки їх недотримання мають важливе значення для забезпечення принципу юридичної визначеності (res judicata). Натомість за висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) строки на подання заяви про перегляд заочного рішення по суті нівельовані.

22. Пропуск процесуального строку може бути значним та очевидним (наприклад, за наявності беззаперечних доказів про отримання відповідачем копії заочного рішення), проте у випадку застосування запропонованого Великою Палатою Верховного Суду підходу відповідач отримує безумовне право на апеляційне оскарження заочного рішення навіть у разі, коли йому було достовірно відомо про таке рішення вже значний час, який може вимірюватися як роками, так і десятиріччями, що не повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) в контексті застосування принципу правової визначеності як складової основного принципу цивільного судочинства - верховенства права.

23. В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зауважив, що не може переглянути оскаржувані судові рішення та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення суду без відступу від правового висновку, викладеного у наведеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду, наполягаючи на тому, що якщо процесуальну дію вчинено після спливу встановленого для неї процесуального строку і клопотання про його поновлення не заявлене або якщо в задоволенні такого клопотання відмовлено, то процесуальних підстав для подальшого провадження за відповідною заявою немає.

24. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду прийняв до уваги, що неодноразове попереднє передання цього ж питання на вирішення Великої Палати Верховного Суду різними колегіями різних палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду свідчить про наявність та актуальність правової проблеми, зокрема у застосуванні норм процесуального права у такій категорії справ, тоді як тривалий час правові норми, які регулюють спірні правовідносини, застосовувалися (і застосовуються з огляду на оскаржувані у цій справі судові рішення) по-іншому. Суди різних інстанцій та різних регіонів держави продовжують застосовувати вимоги закону щодо наслідків пропуску процесуального строку на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

25. Тому Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав на наявність підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21).

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

26. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що відповідачка не навела поважних причин для поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення з огляду на дату отримання заочного рішення і факт звернення з апеляційною скаргою на це рішення, яка була їй повернута через недотримання процедури перегляду заочного рішення. Скарга містить доводи про те, що суди не врахували правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), згідно з яким місцевий суд не наділений повноваженням залишати заяву про перегляд заочного рішення без розгляду.

Відзив на касаційну скаргу від сторони позивачки не надходив.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Межі розгляду справи касаційним судом

27. У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).

28. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Питання, які постали перед Великою Палатою Верховного Суду

29. У справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вирішується питання процесуальних особливостей оскарження судового рішення, постановленого в порядку заочного провадження, реалізації учасниками процесу права на апеляційне оскарження заочного рішення та, зокрема, процесуальних наслідків подання заяви про перегляд заочного рішення з пропуском установленого законом строку.

30. Подібна процесуальна ситуація вже була предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду в постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21). За наслідками розгляду вказаної справи Велика Палата Верховного Суду істотно змінила підхід до розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду в разі її подання з пропуском установленого процесуального строку, зазначивши, що за наслідками розгляду такої заяви суд першої інстанції може прийняти лише одне з передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України рішень, а саме залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

31. Логіка застосованого Великою Палатою Верховного Суду підходу полягала, зокрема, у тому, що під час розгляду апеляційної скарги на заочне рішення апеляційний суд може надати оцінку поважності причин для пропуску відповідачем строку на подання заяви про перегляд цього рішення, у той час як суд першої інстанції не наділений повноваженнями залишати заяву про перегляд заочного рішення без розгляду.

32. У контексті сформованої Великою Палатою Верховного Суду практики щодо дій суду першої інстанції при розгляді заяв про перегляд заочного рішення, а також мотивів передачі справи № 756/11081/20 на її розгляд основні питання, які постали перед Великою Палатою Верховного Суду, можна окреслити так:

- чи наділений повноваженнями суд першої інстанції за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропуском строку та відсутніми поважними причинами для його поновлення, застосувати загальні положення статті 126 ЦПК України та залишити таку заяву про перегляд заочного рішення без розгляду;

- чи за відсутності поважних причин для поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення можливе лише одне з процесуальних рішень, перелічених у частині третій статті 287 ЦПК України, а оцінка поважності причин пропуску відповідачем строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення вже надаватиметься судом апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги на заочне рішення.

Щодо особливостей правової природи заочного розгляду справи в цілому та перегляду заочного рішення зокрема

33. Заочним розглядом справи є специфічна процедура розгляду цивільної справи та її вирішення за відсутності відповідача.

34. Умовами проведення заочного розгляду справи є: 1) належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання; 2) нез`явлення відповідача у судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та 4) відсутність заперечень позивача проти такого вирішення справи. Лише в разі одночасного існування всіх перелічених умов суд може ухвалити заочне рішення в справі (частина перша статті 280 ЦПК України).

35. Водночас суть та мета заочного розгляду справи, які полягають у своєчасному та ефективному вирішенні спору, не відрізняються від тих же складових загального позовного провадження. Наведене пояснюється тим, що питання проведення заочного розгляду справи виникає вже на стадії судового розгляду під час судового засідання у справах позовного провадження. Тобто за наявності передбачених законом умов фактично відбувається перехід із загального позовного провадження до заочного розгляду справи.

36. У доктрині цивільного процесуального права вважається, що, з одного боку, заочне провадження є додатковою гарантією для позивача від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу та дотримання судами строків розгляду справи.

37. З іншого боку, відповідачу частиною першою статті 284 ЦПК України гарантується право на перегляд заочного рішення за його письмовою заявою за «спрощеною процедурою», тобто тим самим судом.

38. Законодавець передбачив, що заочне рішення підлягає скасуванню судом першої інстанції, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 288 ЦПК України).

39. Отже, ЦПК України встановлює можливість перегляду ухваленого місцевим судом заочного рішення цим же судом без необхідності звернення до апеляційного суду за умови, що причини, які зумовили неприйняття відповідачем участі у розгляді справи, визнані судом поважними, а докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

40. Натомість право на подання апеляційної скарги на заочне рішення суду відповідач набуває лише після залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України).

41. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у питанні забезпечення прав учасників процесу на апеляційний перегляд справи заочне провадження не відрізняється від інших проваджень, адже доступ до суду апеляційної інстанції в будь-якому випадку забезпечується учасникам справи лише в разі дотримання ними установлених законом процесуальних вимог.

42. Такий висновок сформований з урахуванням того, що у пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України вказано, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

43. Водночас ЄСПЛ, висновки якого належить застосовувати судам, вказав, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, параграфи 53, 55, від 06 грудня 2007 року).

44. Такі вимоги можуть установлюватися до категорії прийнятності апеляційної скарги як в аспекті змісту і форми апеляційної скарги чи строків її подачі, так і через призму дотримання відповідачем процедури перегляду заочного рішення, яку законодавець визначив як передумову перегляду справи апеляційним судом за апеляційною скаргою відповідача.

45. З урахуванням того, що належне повідомлення відповідача про розгляд справи є однією з основних умов проведення її заочного розгляду, а також приймаючи до уваги положення статей 284, 287, 288 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду висновує, що право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, у тому числі з урахуванням визначених процесуальним законом строків.

Щодо процесуальних строків як інструменту забезпечення дотримання принципу правової визначеності

46. За загальним правилом метою встановлення строків є надання визначеності у реалізації суб`єктами правовідносин своїх прав та обов`язків. З настанням або закінченням відповідного строку пов`язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин.

47. Строк як відрізок часу обмежує дію суб`єктивних прав та обов`язків. Водночас процесуальний строк - це встановлений законом або визначений судом проміжок часу, протягом якого суд або учасники судового процесу мають право або зобов`язані вчинити певну процесуальну дію чи сукупність таких дій.

48. Процесуальні строки мають свою специфіку: по-перше, вони завжди мають імперативний характер; по-друге, процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій; по-третє, вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу.

49. Отже, запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності та забезпечення здійснення судових процедур у межах розумних строків.

50. У низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у контексті дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи «Рябих проти Росії», пункти 51, 52, «Брумареску проти Румунії», пункт 61).

51. Отже, встановлення строків звернення до суду із заявою чи скаргою у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте судом рішення або здійснена дія не підлягатимуть скасуванню.

52. Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

53. Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.

54. Загалом згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

55. У контексті справи, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, встановлений частиною другою статті 284 ЦПК України строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення є одним з інструментів забезпечення принципу правової визначеності, адже, як зазначено в попередньому розділі цієї постанови, право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку та строку звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення.

Щодо повноважень суду першої інстанції при розгляді заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропуском установленого законом строку

56. Відповідно до частини другої статті 284 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (частини третя, четверта статті 284 ЦПК України).

57. Отже, законодавець встановив темпоральні обмеження для реалізації відповідачем права на перегляд заочного рішення.

58. Водночас норми ЦПК України не визначають спеціального механізму процесуального реагування суду на пропуск відповідачем строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо заявник не подав клопотання про поновлення пропущеного строку або якщо причини, зазначені ним у відповідному клопотанні, визнані судом неповажними.

59. Наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у статті 126 ЦПК України. Відповідно до частини першої цієї статті із закінченням встановленого законом або судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Таке право втрачається в силу закону, тому не потребує додаткового визнання судом. Суд лише констатує пропуск процесуального строку та відсутність поважних причин для його поновлення, якщо була подана заява про поновлення такого строку.

60. Окремо ЦПК України встановлює наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов`язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 126 ЦПК України).

61. На переконання Великої Палати Верховного Суду, частину другу статті 126 ЦПК України треба розглядати у сукупності з нормами статті 127 цього Кодексу, якою встановлено процедуру поновлення пропущеного строку. Тобто законодавець у частині другій статті 126 ЦПК України під формулою «крім випадків, передбачених цим Кодексом» насамперед мав на увазі застосування норм статті 127 ЦПК України щодо поновлення строку за наявності поважних причин. Крім того, формулу «крім випадків, передбачених цим Кодексом» потрібно розуміти так, що процесуальний закон може передбачати випадки, коли законодавець у певній нормі надав імперативну вказівку про те, що суд не має права залишати без розгляду заяву, подану з пропуском строку на її подачу.

62. За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов`язок застосувати передбачені ЦПК України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку поданому з пропуском строку документу. Отже, перевірка судом дотримання процесуальних строків при поданні процесуальних звернень учасниками процесу відбувається ex officio.

63. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зміст статей 284, 286, 287 ЦПК України не дає підстав для висновку, що у цих нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у статтях 126, 127 цього Кодексу.

64. Так, прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви (частина перша статті 286 ЦПК України). У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд згідно із частиною третьою статті 287 ЦПК України може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

65. Тлумачення статей 286, 287 ЦПК України в сукупності із частиною першою статті 288 ЦПК України дає підстави для висновку, що в разі, коли відповідач не довів наявність поважних причин неявки в судове засідання та неподання відзиву, а також не подав доказів по суті справи, суд залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Для застосування повноважень, передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України, суд звертає увагу, по-перше, на подання доказів по суті справи, які потенційно можуть змінити висновки по суті спору, викладені в заочному рішенні, та, по-друге, звертає увагу на існування і доведеність поважних причин, через які відповідач не зміг з`явитися на судове засідання, а також подати відзив, у зв`язку із чим і було ухвалене заочне рішення.

66. Це означає, що до підстав залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення не відноситься питання оцінки причин пропуску строку на подання такої заяви.

67. Очевидно, що передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не мають відношення до вирішення питання щодо наслідків пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

68. На користь такого висновку свідчить і те, що як вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення (стаття 285 ЦПК України), так і строк звернення до суду з такою заявою (стаття 284 ЦПК України) наведені законодавцем перед врегулюванням ним дій суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення, які визначені у статті 286 ЦПК України та наступних статтях.

69. Тобто суд зобов`язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284, 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті.

70. Тому правила частини третьої статті 287 ЦПК України щодо повноважень місцевого суду не можуть застосуватися в ситуації, коли відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, та, відповідно, не можуть бути підставою для залишення такої заяви без задоволення.

71. Водночас відсутність у главі 11 «Заочний розгляд справи» розділу III «Позовне провадження» ЦПК України прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) така заява має бути залишена без розгляду.

72. Можливість застосування статті 126 ЦПК України до процедури заочного розгляду справи не суперечить і частині другій статті 281 цього Кодексу, за змістом якої розгляд справи і ухвалення рішення проводиться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

73. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду констатує, що інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.

74. Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Щодо повноважень суду апеляційної інстанції в процедурі перегляду заочного рішення

75. Передаючи справу № 756/11081/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), Касаційний цивільний суд зауважив, що логіка застосованого у справі № 214/5505/16 підходу полягала, зокрема, у тому, що під час розгляду апеляційної скарги на заочне рішення апеляційний суд може надати оцінку поважності причин для пропуску відповідачем строку на подання заяви про перегляд цього рішення.

76. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у разі постановлення ухвали про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення об`єктом оскарження в суді апеляційної інстанції є не ухвала про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, а безпосередньо заочне рішення, перегляд якого буде здійснюватися саме за апеляційною скаргою відповідача.

77. При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження апеляційний суд не вирішує поважність / неповажність причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, а лише перевіряє дотримання заявником строку на апеляційне оскарження заочного рішення, який починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України).

78. Водночас очевидним є той факт, що відповідач у своїй апеляційний скарзі на заочне рішення не порушуватиме питання про пропуск ним строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, адже ці доводи будуть не на його користь.

79. Межі розгляду справи апеляційним судом окреслені в частині першій статті 367 ЦПК України, згідно з якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

80. Відповідно до частини четвертої вказаної статті суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

81. За змістом частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

82. Отже, процесуальним законом чітко визначені як межі розгляду справи апеляційним судом, так і його повноваження щодо скасування, зміни та ухвалення нового рішення по суті спору, підставою для чого не може бути сам по собі пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. Із цих же підстав не може бути і залишено без змін заочне рішення суду, оскільки апеляційний суд в силу статті 375 ЦПК України зобов`язаний перевірити додержання норм матеріального права.

83. Так само суд апеляційної інстанції не може вийти і за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище заявника (відповідача, який подав апеляційну скаргу). Зазначене узгоджується з принципом заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще із часів римського права та існував у зв`язку з іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

Щодо наявності підстав для відступу від раніше сформованого висновку Великої Палати Верховного Суду

84. Формулюючи підстави для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив про необхідність відступу від висновку, сформульованого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21).

85. Вирішуючи питання про наявність підстав для відступу від наведених висновків, Велика Палата Верховного Суду враховує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

86. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

87. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних об`єктивних причин, що повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

88. У контексті наведеного Велика Палата Верховного Суду повертається до оцінки наявності підстав для відступу від висновків, сформульованих у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), згідно з якими за наслідками розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропуском установленого процесуальним законом строку, суд першої інстанції може прийняти лише одне з передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України рішень, а саме залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

89. За цим висновком у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення без поважних причин суд повинен залишити її без задоволення, а у відповідача виникає право на апеляційне оскарження заочного рішення з моменту постановлення відповідної ухвали незалежно від того, коли він отримав заочне рішення та чи був обізнаний про заочний розгляд справи.

90. Такий підхід призводить до того, що відповідач отримує безумовне право на апеляційне оскарження заочного рішення навіть у разі, коли йому було достовірно відомо про таке рішення вже значний час, який може вимірюватися як роками, так і десятиріччями, що очевидно не узгоджується з принципом res judicata.

91. Підхід, який сформувався у практиці судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), наразі нівелює значення процедури перегляду заочного рішення, яка розглядається відповідачем як формальність перед зверненням з апеляційною скаргою на заочне рішення, що призводить до неефективності цієї процедури та загалом не відповідає телеологічному тлумаченню норм, що регулюють заочний розгляд справи.

92. Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами Касаційного цивільного суду, викладеними в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, про те, що новосформований підхід Великої Палати Верховного Суду спричинив численні дискусії та розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які з моменту запровадження інституту заочного розгляду справи застосовувалися судами по-іншому, що не сприяло забезпеченню єдності судової практики у наведених питаннях.

93. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) заява про перегляд заочного рішення, подана з пропуском установленого законом строку, за відсутності підстав для його поновлення, підлягає залишенню без розгляду.

94. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду формулює висновок про те, що оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення, є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не без задоволення.

95. Тим самим Велика Палата Верховного Суду повертається до такого варіанту тлумачення норм процесуального права, який послідовно використовувався судами з моменту запровадження інституту заочного розгляду справи, що є підставою для відступу від попереднього висновку.

96. З урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків, сформульованих у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), наводить такі висновки щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу:

- передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;

- оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.

Оцінка доводів касаційної скарги

97. Предметом касаційного перегляду у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, є ухвала Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року про відмову в поновленні процесуального строку та залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду та постанова Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року, якою ця ухвала залишена без змін.

98. Оскаржувані рішення суди мотивували відсутністю поважних обставин, які об`єктивно перешкоджали ОСОБА_1 звернутися до суду із заявою про перегляд заочного рішення у визначений процесуальним законом строк.

99. У касаційній скарзі відповідачка посилається, зокрема, на те, що суди не врахували правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), згідно з яким місцевий суд не наділений повноваженням залишати заяву про перегляд заочного рішення без розгляду.

100. Велика Палата Верховного Суду з огляду на здійснений нею відступ від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), констатує наявність у суду першої інстанції повноважень на залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду з підстав пропуску відповідачем строку на звернення до суду та відсутності передумов для його поновлення судом.

101. Тому, розглядаючи касаційну скаргу ОСОБА_1 , Велика Палата Верховного Суду перевіряє виключно правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні клопотання відповідачки про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

102. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення, ухваленого 01 червня 2021 року, ОСОБА_1 посилалася на те, що не була повідомлена про ухвалення заочного рішення у справі та його копію не отримувала до 11 листопада 2022 року. Зазначала, що після отримання копії заочного рішення звернулася безпосередньо до апеляційного суду з апеляційною скаргою та після отримання ухвали про повернення апеляційної скарги відразу подала заяву про перегляд заочного рішення до суду першої інстанції.

103. Відмовляючи в поновленні процесуального строку та залишаючи заяву про перегляд заочного рішення без розгляду, місцевий суд виходив, зокрема, з відсутності обставин, що об`єктивно перешкоджали ОСОБА_1 звернутися до суду із заявою про перегляд заочного рішення у визначений процесуальним законом строк.

104. Здійснюючи оцінку правильності застосування судами норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду не може не зауважити, що ОСОБА_1 була обізнана про існування в суді провадження у справі № 756/11081/20, про що свідчать її неодноразові звернення до суду першої інстанції із заявами про направлення копії позовної заяви разом з додатками протягом березня - травня 2021 року, а також подання відзиву на позовну заяву вже після ухвалення заочного рішення в червні 2021 року.

105. Велика Палата Верховного Суду не заперечує, що матеріали справи не містять зворотного повідомлення про вручення відповідачці судової повістки про виклик до суду на 01 червня 2021 року (дата останнього судового засідання у справі) та про вручення їй копії заочного рішення після його ухвалення.

106. Сама відповідачка визнає, що про судове засідання, призначене на 01 червня 2021 року, вона була повідомлена 02 червня 2021 року в поштовому відділенні.

107. Із заявою про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 звернулася лише в січні 2023 року, тобто зі значним пропуском установленого в частині другій статті 284 ЦПК України строку.

108. У питаннях оцінки поважності причин пропуску процесуального строку на оскарження як підстави для його поновлення Велика Палата Верховного Суду послідовно враховує критерії, сформовані у практиці ЄСПЛ, а саме: тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин; при цьому заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (справа «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії», пункт 109 ).

109. Усталеним у практиці ЄСПЛ є підхід щодо врахування таких обставин при оцінці поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийняті рішень про його поновлення: 1) складність справи, тобто обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі.

110. З огляду на сформовані критерії Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за обставинами цієї справи при вирішенні питання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення підлягає оцінці, зокрема, процесуальна поведінка відповідачки під час розгляду справи в суді, а також її дії після отримання інформації про постановлене рішення.

111. В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції критично оцінив доводи ОСОБА_1 про неможливість звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення до 11 листопада 2022 року (дати отримання копії оскаржуваного рішення).

112. Зокрема, місцевий суд прийняв до уваги, що 06 вересня 2022 року ОСОБА_1 отримала копію постанови головного державного виконавця Оболонського ВДВС м. Київ ЦМУ МЮ (м. Київ) Гаркавенко А. В. від 29 серпня 2022 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/756/1536/21, виданого 20 липня 2022 року Оболонським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості.

113. З огляду на викладене суд першої інстанції фактично виснував про обізнаність ОСОБА_1 про наявність заочного судового рішення щодо стягнення з неї заборгованості найпізніше з вересня 2022 року.

114. На переконання Великої Палати Верховного Суду, наведені обставини не змінюють як момент, з настанням якого процесуальний закон пов`язує початок відліку строку на подання заяви про перегляд заочного рішення (дата його ухвалення), так і подію, з якою пов`язується наявність у відповідача, якому повне заочне рішення не було вручене в день його проголошення, права на поновлення строку для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення, а саме з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Водночас такі обставини дозволяють суду зробити оцінку поведінки відповідачки після отримання інформації про постановлення рішення.

115. Ураховуючи, що ОСОБА_1 була достеменно обізнана про існування судового провадження у справі, в судові засідання за судовими викликами не з`являлась, пізніше була обізнана про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа, виданого в цій справі, суд першої інстанції обґрунтовано піддав сумніву об`єктивну неможливість відповідачки подати заяву про перегляд заочного рішення раніше 11 листопада 2022 року.

116. Щодо дій відповідачки після отримання копії повного тексту заочного рішення 11 листопада 2022 року Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

117. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (частини третя, четверта статті 284 ЦПК України).

118. Суд першої інстанції встановив, що після отримання копії заочного рішення ОСОБА_1 30 листопада 2022 року звернулася з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва.

119. Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу повернено відповідачці у зв`язку з недотриманням порядку перегляду заочного рішення.

120. Заява про перегляд заочного рішення подана ОСОБА_1 лише 13 січня 2023 року, тобто через 1,5 року після його ухвалення та через 2 місяці після отримання його копії.

121. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що строки та порядок оскарження відповідачем заочного рішення чітко врегульовані положеннями ЦПК України в статтях 280 - 289 цього Кодексу.

122. Суд першої інстанції також слушно зазначив, що порядок оскарження відповідачкою заочного рішення був роз`яснений їй у резолютивній частині цього рішення, а саме заочне рішення може бути переглянуте судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки.

123. Тому подання відповідачкою ОСОБА_1 всупереч визначеному законом процесуальному порядку апеляційної скарги на заочне рішення до суду апеляційної інстанції, а не заяви про перегляд заочного рішення до суду першої інстанції після отримання його копії не може вважатися поважною причиною пропуску строку на подання заяви.

124. Наведене узгоджується з принципом римського права «знання закону презюмується», згідно з яким закон поширюється на кожного, навіть якщо особа і не знає про нього. Зворотнім боком презумпції знання закону виступає загальновизнаний принцип права «незнання закону не звільняє від відповідальності», що часто позначається за допомогою латинської формули ignorantia legis non excusat. Ignorantia juris non excusat або ignorantia legis neminem excusat (з латинської - «незнання закону не є виправданням ні для кого») - це правовий принцип, згідно з яким людина, яка не знає певного закону, не може уникнути відповідальності за порушення такого закону лише тому, що вона не знала про нього.

125. Тому твердження заявниці про її необізнаність про порядок перегляду заочного рішення не може свідчити про поважність пропуску строку на подання заяви про його перегляд.

126. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що безпосередній перегляд судового рішення апеляційним судом гарантований Конституцією України, а її звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою свідчить про вжиття нею всіх необхідних дій, спрямованих на оскарження рішення суду першої інстанції, адже право відповідачки на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання порядку попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення.

127. Установивши відсутність у ОСОБА_1 об`єктивних непереборних труднощів для подання заяви про перегляд заочного рішення в строки, визначені частиною другою статті 284 ЦПК України, з дня отримання тексту заочного рішення та відсутність безумовних підстав для поновлення строку на звернення до суду з такою заявою, передбачених у частині третій статті 284 цього Кодексу, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про залишення заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

128. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення(пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

129. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частини перша та друга статті 410 ЦПК України).

130. Зважаючи на надану оцінку доводам касаційної скарги, висновкам судів першої та апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду констатує наявність підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін, оскільки вони ухвалені з додержанням норм процесуального права.

Щодо судових витрат

131. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

132. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції покладаються на відповідачку.

Керуючись частинами першою та другою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року у справі № 756/11081/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка О. В. Ступак
Судді: Ю. Л. Власов М. В. Мазур
І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв
М. І. Гриців К. М. Пільков
Ж. М. Єленіна С. О. Погрібний
І. В. Желєзний І. В. Ткач
Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук
С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич
О. В. Кривенда Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 119776617

Link to comment
Share on other sites

Велика палата вчергове виправила позицію володаря почесної нагороди для суддів Золота малина та улюбленця проросійських журнашлюшек з КАК (кишенькових активістів) пана Дмитра Гудими і зазначила, що не варто вигадувати не існуючи норми заради хворих амбіцій та незнання Закону. ЄСПЛ вже також неодноразово виправляв цього професора, що без суддівського досвіду потрапив до Верховного суду (не України)та висновував протиправні рішення.

Велика палата зазначила:

96. З урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків, сформульованих у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), наводить такі висновки щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу:

- передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;

- оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.

124. Наведене узгоджується з принципом римського права «знання закону презюмується», згідно з яким закон поширюється на кожного, навіть якщо особа і не знає про нього. Зворотнім боком презумпції знання закону виступає загальновизнаний принцип права «незнання закону не звільняє від відповідальності», що часто позначається за допомогою латинської формули ignorantia legis non excusat. Ignorantia juris non excusat або ignorantia legis neminem excusat (з латинської - «незнання закону не є виправданням ні для кого») - це правовий принцип, згідно з яким людина, яка не знає певного закону, не може уникнути відповідальності за порушення такого закону лише тому, що вона не знала про нього.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

  • 2 weeks later...

ОКРЕМА ДУМКА


суддів Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Пількова К. М., Ткача І. В. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24), прийнятої за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних за договором позики

Коротка історія справи

Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних за договором позики, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 214,00 дол. США, що еквівалентно 61 307,43 грн.

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просила скасувати заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року, а також поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, посилаючись на те, що копію цього судового рішення не отримувала, про його наявність дізналася лише 11 листопада 2022 року.

Оболонський районний суд міста Києва ухвалою від 23 січня 2023 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року відмовив, заяву залишив без розгляду. Київський апеляційний суд постановою від 22 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року - без змін.

Суди першої та другої інстанцій мотивувати вказані судові рішення тим, що відповідачка не навела поважних причин, які об`єктивно перешкоджали ОСОБА_1 звернутися до суду із заявою про перегляд заочного рішення у визначений процесуальним законом строк, а тому її клопотання про поновлення цього процесуального строку задоволенню не підлягає.

ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. З-поміж іншого посилалась на те, що суди не врахували правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), згідно з яким місцевий суд не наділений повноваженням залишати заяву про перегляд заочного рішення без розгляду.

Ухвалою від 28 лютого 2024 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21). Вказав на наявність та актуальність правової проблеми у застосуванні норм процесуального права у такій категорії справ, тоді як тривалий час правові норми, які регулюють спірні правовідносини, застосовувалися (і застосовуються, з огляду на оскаржувані у цій справі судові рішення) по-іншому.

Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року у справі № 756/11081/20 залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, у тому числі з урахуванням визначених процесуальним законом строків (пункт 45 постанови).

Водночас відсутність у главі 11 «Заочний розгляд справи» розділу III «Позовне провадження» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) така заява має бути залишена без розгляду. Можливість застосування статті 126 ЦПК України до процедури заочного розгляду справи не суперечить і частині другій статті 281 цього Кодексу, за змістом якої розгляд справи і ухвалення рішення проводиться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою (пункти 71-72).

Ґрунтуючись на наведеному правовому підході, Велика Палата Верховного Суду відступила від власної правової позиції, сформульованої у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), згідно з якою за наслідками розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропуском установленого процесуальним законом строку, суд першої інстанції може прийняти лише одне з передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України рішень, а саме залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження (пункти 88-92 постанови).

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) заява про перегляд заочного рішення, подана з пропуском установленого законом строку, за відсутності підстав для його поновлення, підлягає залишенню без розгляду. З урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу: передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення; оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення (пункти 93-96 постанови).

Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Ми не погоджуємося із позицією більшості суддів про те, що суд має застосовувати положення глави 11 «Заочний розгляд справи» ЦПК України сукупно із положеннями глави 6 «Процесуальні строки» ЦПК України і, зокрема, в разі подання заяви про перегляд заочного рішення з пропуском установленого законом строку розглядати таку заяву не відповідно до спеціальних положень статей 286 - 288 ЦПК України, а відповідно до загальних положень статей 126 - 127 ЦПК України.

Слід зазначити що це питання детально аналізувалося Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справи № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), в результаті чого було зроблено такі висновки.

Заяву про перегляд заочного рішення, оформлену відповідно до вимог, установлених частинами першою - сьомою статті 285 ЦПК України, суд приймає та розглядає у порядку, передбаченому статтями 286, 287 ЦПК України. За змістом речення першого частини першої статті 286 ЦПК України суд зобов`язаний прийняти до розгляду заяву про перегляд заочного рішення, якщо вона відповідає зазначеним вимогам, тобто є належно оформленою. Визначений у статті 287 ЦПК України порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення застосовний як до розгляду суті цієї заяви, так і до розгляду на предмет дотримання строку її подання. У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження (речення перше частини третьої статті 287 ЦПК України). У разі відмови у задоволенні заяви про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суд з цієї причини відмовляє у задоволенні такої заяви про перегляд. Тоді відповідач, який її подав, може оскаржити в апеляційному порядку заочне рішення, обґрунтувавши, зокрема, поважність причин для пропуску строку на подання заяви про перегляд цього рішення. Передбачене у реченні другому частини четвертої статті 287 ЦПК України спеціальне правило про початок відліку строку на апеляційне оскарження заочного рішення застосовне лише до тих рішень, які суд ухвалив за правилами, що діють з 15 грудня 2017 року (пункти 43 - 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16).

Мотивуючи наведений висновок, Велика Палата Верховного Суду зазначала про таке.

Глава 11 «Заочний розгляд справи» Розділу ІІІ «Позовне провадження» ЦПК України встановлює особливі умови та порядок проведення заочного розгляду справи, ухвалення заочного рішення, подання і розгляду заяви про його перегляд, а також скасування й оскарження цього рішення. Так, відповідач може подати заяву про перегляд заочного рішення до суду, який це рішення ухвалив, на предмет наявності передбачених частиною першою статті 288 ЦПК України підстав для його скасування, і оскаржити таке рішення у загальному порядку (статті 284-288 ЦПК України) (пункт 17 вказаної постанови).

Форму заяви про перегляд заочного рішення, вимоги до її змісту, підписання, додатків, кількості копій визначають частини перша - сьома статті 285 ЦПК України. До неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються положення статті 185 цього кодексу (частина восьма статті 285 ЦПК України), яка регламентує порядок залишення позовної заяви без руху та її повернення. Цей припис треба розуміти як такий, який стосується невиконання саме тих вимог, що передбачені у частинах першій - сьомій статті 285 ЦПК України. Якщо учасник справи оформив заяву про перегляд заочного рішення без дотримання саме вказаних вимог, тобто неналежно, до цієї заяви застосовуються положення статті 185 ЦПК України. В інших випадках її положення до заяви про перегляд заочного рішення незастосовні. Ухвалу про повернення такої заяви можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від заочного рішення (пункт 22 частини першої статті 353 ЦПК України) (пункти 19, 20).

Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви. Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п`ятнадцяти днів з дня її надходження (стаття 286 ЦПК України). За змістом речення першого частини першої вказаної статті суд зобов`язаний прийняти до розгляду заяву про перегляд заочного рішення, якщо вона відповідає вимогам частин першої - сьомої статті 285 ЦПК України, тобто є належно оформленою (пункти 21, 22).

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України). Отже, не у всіх випадках, коли до суду надійшли документи після спливу процесуального строку, ці документи слід залишати без розгляду. Так, якщо відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення поза межами встановлених частинами другою та третьою статті 284 ЦПК України строків, то це згідно з положеннями Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України не звільняє суд від обов`язку застосувати порядок, визначений у статті 287 ЦПК України, та постановити через пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення ухвалу про залишення цієї заяви без задоволення, якщо немає підстав для задоволення заяви про поновлення відповідного строку (пункти 23, 24).

У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження (частина третя статті 287 ЦПК України). Оскільки кожну належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд зобов`язаний згідно з реченням першим частини першої статті 286 ЦПК України прийняти та невідкладно надіслати її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи, то немає ґрунтовних підстав вважати, що визначений статтею 287 ЦПК України порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення застосовний тільки до розгляду суті цієї заяви та незастосовний до розгляду на предмет дотримання строку її подання. Тому, оскільки спеціальне правове регулювання, передбачене Главою 11 Розділу ІІІ ЦПК України, охоплює порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої поза межами встановленого строку, то немає підстав залишати її без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України (пункти 25, 26).

Процесуальний закон не передбачає, що суд, розглянувши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення (зокрема на предмет того, чи є підстави у зв`язку з пропуском строку на її подання розглядати цю заяву по суті), може вчинити інші дії, ніж передбачені у частині третій статті 287 ЦПК України. Тому у випадку, якщо суд вважатиме неможливим поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, він має залишити її з цієї підстави без задоволення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України). З огляду на наведені приписи у випадку, якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та з цієї причини залишив без задоволення останню, особа може оскаржити в апеляційному порядку заочне рішення, обґрунтувавши, зокрема, поважність причин для пропуску такого строку. Передбачене у реченні другому частини четвертої статті 287 ЦПК України спеціальне правило про початок відліку строку на апеляційне оскарження заочного рішення застосовне лише до тих рішень, які суд ухвалив за правилами, що діють з 15 грудня 2017 року (пункти 27-29 постанови від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що необхідність відступу від висновку щодо застосування норми (норм) права виникає з певних визначених об`єктивних причин, які повинні бути чітко окреслені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя є незалежним та керується верховенством права, здійснюючи правосуддя (стаття 129 Конституції України).

У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначала, що судові рішення повинні бути вмотивованими. Мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). У країнах загального права рішення вищих судів, які врегульовують певне правове питання, є прецедентами і мають обов`язковий характер при врегулюванні ідентичних спорів у майбутньому. У країнах континентального права судові рішення вищих судів не мають подібних наслідків, але можуть бути значущими орієнтирами для інших суддів, які стикаються з розглядом подібних справ чи питань, а також справ, у яких ідеться про важливі соціальні або правові питання. Тому виклад мотивів, після детального аналізу релевантних питань права, слід готувати з особливою ретельністю, щоб він відповідав очікуванням сторін та суспільства. У багатьох випадках аналіз питань права вимагає тлумачення юридичних норм. Визнаючи повноваження судді тлумачити право, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти правовій визначеності. Адже правова визначеність гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високої якості функціонування судової системи. Судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункти 34, 36, 37, 45 - 47, 49).

У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він (ЄСПЛ) не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

У пунктах 37, 39, 40 остаточного рішення від 07 листопада 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ вказав: «…Національні суди неоднаково тлумачили положення законодавства щодо сфери застосування звільнення від сплати ПДВ. Зокрема, 15 січня 2003 року Верховний Суд України ухвалив постанову, якою слід було керуватись, що допускала застосування звільнення від сплати ПДВ до операцій з імпорту, які проводились платником єдиного (уніфікованого) податку. У подальшому, 23 грудня 2003 року, Верховний Суд України застосував протилежний підхід, встановивши, що звільнення від сплати ПДВ не може застосовуватися до операцій з імпорту, що проводились такими платниками податку…. Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись. Сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції. Проте Суд не вбачає жодного виправдання для зміни юридичного тлумачення, з якою зіткнувся заявник. Насправді, Верховний Суд України не навів жодних аргументів, щоб пояснити відповідну зміну тлумачення. Така відсутність прозорості мала обов`язково вплинути на довіру суспільства та віру в закон. З огляду на обставини цієї справи Суд вважає, що спосіб, у який національні суди тлумачили відповідні положення законодавства, негативно вплинув на їхню передбачуваність».

Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).

Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.

За загальним підходом Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності. Вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 40) та ін.).

Вважаємо, що під час розгляду цієї справи № 756/11081/20 у Великої Палати Верховного Суду не було вагомих підстав для відступу від своєї попередньої правової позиції та формування протилежного висновку щодо застосування судами положень статей 286, 287 ЦПК України.

За 2,5 роки після прийняття постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) не змінилося законодавство, не змінився порядок урегулювання спірних правовідносин, не виявлено ані застарілості правового підходу щодо правил розгляду заяв про перегляд заочного рішення (у тому числі тих, що подані із пропуском установленого процесуальним законом строку) відповідно до вимог статті 287 ЦПК України, ані неефективності такого підходу (який, крім іншого, слугує процесуальній економії та усуває випадки подвійного звернення до суду апеляційної інстанції: спочатку для оскарження ухвали про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення, а потім для оскарження самого заочного рішення) внаслідок змін у правовому регулюванні, ані будь-яких вад попереднього судового рішення.

Кардинальна зміна Великою Палатою Верховного Суду підходу до розгляду заяв про перегляд заочного рішення, поданих із пропуском строку (тобто правил тлумачення та застосування у цьому випадку статей 126, 127, 284, 286, 287 ЦПК України) протягом короткого періоду часу, здійснена безпідставно та не сприяє утвердженню принципу законності та правової визначеності, а також суперечить засадам правозастосування, які сформовані українською судовою практикою та ЄСПЛ.

Сама лише незгода більшості суддів цього складу Великої Палати Верховного Суду з висновками її попереднього складу, за відсутності інших об`єктивних підстав, не може мати наслідком зміну тлумачення та застосування норм права.

Висновки

Виходячи з наведеного, вважаємо, що були відсутні правові підстави для того, щоб відступати від правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21).

Велика Палата Верховного Суду мала задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судді Ю. Л. Власов

І. В. Ткач

К. М. Пільков

Ж. М. Єленіна

М. І. Гриців

Джерело: ЄДРСР 120067601

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show