Постанова ВП ВС про скасування рішення ВРП про залишення без змін рішення Третьої ДП ВРП про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності


Чи вважаєте Ви рішення законним та справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року

м. Київ

Справа № 990SCGC/2/24

Провадження № 11-14сап24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Зейфман І. М.,

представників ОСОБА_1 - адвокатів Кравця Р. Ю., Мартиненко А. В.,

представника Вищої ради правосуддя Ізвєкова К. В.,

розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 14 грудня 2023 року № 1321/0/15-23, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 16 червня 2021 року № 1373/3дп/15-21, та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст вимог скарги та її обґрунтування

1. У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 14 грудня 2023 року № 1321/0/15-23 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 червня 2021 року № 1373/3дп/15-21 про притягнення судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

2. На обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуване рішення ВРП не містить підстав та доводів для кваліфікації дій судді за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), оскільки:

- нормами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) не передбачено обов'язку слідчого судді перелічувати всі обставини кримінального провадження і викладати їх в ухвалі, а також усі відомі і встановлені відомості, які переконали суддю в наявності підстав для задоволення чи відхилення клопотання слідчого, оцінка достатності та належність такого мотивування до компетенції ВРП та її дисциплінарних органів не входить;

- в обох ухвалах суддя навів аргументи, що переконали його задовольнити клопотання, оцінка ж їх ВРП як таких, що є недостатніми, не охоплюється ознаками вказаного дисциплінарного проступку, в якому йдеться виключно про незазначення мотивів, а не їх недостатність чи невідповідність;

- диспозиція проступку вказує, що об'єктивна сторона охоплюється виключно мотивами відносно аргументів сторін щодо суті спору, однак на етапі досудового розслідування суд взагалі не виносить судових рішень щодо суті спору, що знову ж таки унеможливлює кваліфікацію діяння за цим підпунктом.

3. На переконання заявника, оскаржуване рішення ВРП також не містить підстав та мотивів кваліфікації діяння судді за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, оскільки:

- такі висновки ВРП, як «належність мотивів», «неправомірність ухвали» та врахування ВРП «змісту ухвал», здійснені з перевищенням меж її повноважень та за відсутності належних доказів встановлення обставин оцінки судового рішення компетентним органом на його правомірність та належність мотивів;

- суддею за аналогією закону, що стосується визначення способу виконання ухвали про накладення арешту, було визначено спосіб виконання ухвали про скасування арешту, який би максимально сприяв дотриманню справедливості, що не виходить за межі повноважень слідчого судді;

- ФОП ОСОБА_2 було підписано додаткову угоду, тобто було відомо про необхідність повернення кукурудзи, що визнано ним з власної волі, тому повернення такого майна не становило жахливих чи непоправних наслідків;

- пункт 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII не передбачає можливості вчинення такого проступку через недбалість, обставин же умисності діяння ВРП не встановила.

4. Крім того, заявник вважає, що рішення ВРП підлягає скасуванню, оскільки в ньому не міститься мотивів дотримання принципу пропорційності застосованого стягнення, оскільки:

- не встановлено наслідки, не враховано особу судді, відсутність умислу, відсутність інших дисциплінарних стягнень, що мало б вплинути на вибір виду стягнення, однак з оскаржуваного рішення неможливо встановити міру такого врахування;

- за аналогічних обставин щодо встановлення порушення вимог КПК України при арешті врожаю ВРП застосувала стягнення у формі суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу (рішення № 42/2дп/15-24, № 1829/2дп/15-20, № 1682/2дп/15-21), однак за відсутності належного обґрунтування не застосувала такий вид відповідальності до ОСОБА_1 , що свідчить про неоднакове ставлення та не врахування принципу пропорційності.

5. З урахуванням наведених доводів ОСОБА_1 просив скасувати оскаржуване рішення ВРП.

Позиція ВРП

6. 09 лютого 2024 року представник ВРП подав до Великої Палати Верховного Суду відзив на скаргу, у якому зазначено, що рішення ВРП від 14 грудня 2023 року № 1321/0/15-23 прийнято повноважним складом та підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні, у засіданні ВРП в режимі відеоконференції брав участь суддя ОСОБА_1, який надав свої пояснення щодо обставин, викладених у скарзі на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 16 червня 2021 року № 1373/3дп/15-21, та надав відповіді на запитання членів ВРП. В оскаржуваному рішенні ВРП містяться посилання на підстави й мотиви, з яких суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

7. ВРП в оскаржуваному рішенні погодилась з висновком її Дисциплінарної палати про те, що суддя ОСОБА_1 допустив істотне порушення норм процесуального права щодо наведення належних мотивів прийняття аргументів слідчого про арешт майна та представника ТОВ «Олімпіас груп» про скасування арешту майна, вихід за межі повноважень слідчого судді при вирішення питання про зобов'язання зберігача майна повернути зерно кукурудзи ТОВ «Олімпіас груп», що стало наслідком виконання без відома ФОП ОСОБА_2 неправомірної ухвали слідчого судді від 31 січня 2020 року та вивезення зерна кукурудзи ТОВ «Олімпіас груп». Такі дії, на переконання ВРП, вчинені суддею внаслідок неналежного ставлення до виконання обов'язків слідчого судді (груба недбалість). Допущені суддею ОСОБА_1 грубі порушення норм процесуального права і зміст постановлення ним як слідчим суддею ухвал від 13 та 31 січня 2020 року в цій справі викликають у стороннього спостерігача сумніви щодо об'єктивності судді, а тому не сприяють посиленню переконаності громадськості у доброчесності та неупередженості суду. Наведені дії судді ОСОБА_1 підривають авторитет правосуддя в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

8. На переконання ВРП, указані вище дії судді ОСОБА_1 потрібно кваліфікувати як вчинення істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.

9. ВРП також вважає, що висновок про застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади є правильним та пропорційним вчиненим дисциплінарним проступкам і відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VIII та статті 50 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII).

10. У зв'язку з викладеним ВРП просить відмовити в задоволенні скарги судді ОСОБА_1 у повному обсязі.

Рух скарги

11. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 січня 2023 року відкрила провадження за скаргою судді ОСОБА_1 на рішення ВРП від 14 грудня 2023 року № 1321/0/15-23, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 16 червня 2021 року № 1373/3дп/15-21.

12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 15 лютого 2024 року призначила справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на підставі положень частини третьої статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

13. У судовому засіданні представники заявника підтримали скаргу та просили її задовольнити з викладених у ній підстав.

14. Представник ВРП просив відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 з мотивів, наведених у відзиві.

Встановлені обставини справи

15. Постановою Верховної Ради України від 05 вересня 2013 року № 449-VІІ ОСОБА_1 обраний суддею Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області безстроково.

16. 14 лютого 2020 року до ВРП за вхідним № П-1124/0/7-20 надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_2 на дії судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 під час розгляду справи № 191/91/20 (провадження № 1-кс/191/12/20, № 1в/191/49/20, № 1-кс/191/59/20) за клопотанням слідчого про арешт майна.

17. Протоколом автоматизованого розподілу матеріалів між членами ВРП від 14 лютого 2020 року зазначену скаргу передано члену її Третьої Дисциплінарної палати ОСОБА_3 для проведення перевірки.

18. У поданій скарзі заявник зазначав, що під час розгляду клопотання слідчого у межах кримінального провадження про арешт майна суддя Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 порушив норми процесуального законодавства, оскільки ухвалою від 13 січня 2020 року (з урахуванням ухвали цього судді від 22 січня 2020 року про виправлення описки) слідчий суддя ОСОБА_1 наклав арешт на зерно кукурудзи вагою 1 134 621 кг, яке зберігається у приміщенні складу ТОВ «Прометей сайлос». Водночас ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 від 31 січня 2020 року задоволено клопотання представника ТОВ «Олімпіас груп», скасовано арешт, накладений ухвалою суду від 13 січня 2020 року (з урахуванням ухвали цього судді від 22 січня 2020 року про виправлення описки), та зобов'язано повернути зерно ТОВ «Олімпіас груп» (справа № 191/91/20, провадження № 1-кс/191/59/20). На думку скаржника, такими діями суддя ОСОБА_1 фактично вирішив господарський спір. ОСОБА_2 зауважив, що ухвалою від 22 січня 2020 року про виправлення описки повністю виправлено резолютивну частину ухвали від 13 січня 2020 року про накладення арешту на зерно кукурудзи (справа № 191/91/20, провадження № 1в/191/49/20). Заявник у дисциплінарній скарзі стверджував, що суддя ОСОБА_1 не повідомляв його про судові засідання, призначені у вказаній справі, копії ухвал суду йому не надсилали, у зв'язку із чим він був позбавлений можливості реалізації наданих йому процесуальних прав на участь у судових засіданнях, подання доказів та участь у їх дослідженні. У зв'язку з викладеним ОСОБА_2 просив притягнути суддю Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

19. У своїй скарзі ОСОБА_2 посилався на те, що в діях судді є ознаки дисциплінарних проступків, відповідальність за які передбачена підпунктами «а», «г» пункту 1, пунктів 2, 4, 11, 19 частини першої статі 106 Закону № 1402-VIII.

20. За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги ОСОБА_2 стосовно судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 член Третьої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_3 склав висновок з пропозицією відкрити дисциплінарну справу щодо цього судді.

21. Третя Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 15 квітня 2020 року № 983/3дп/15-20 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 . Підставою для відкриття дисциплінарної справи слугували викладені у скарзі обставини, які можуть вказувати на наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

22. Рішенням від 16 червня 2021 року № 1373/3дп/15-21 Третя Дисциплінарна палата ВРП притягнула суддю Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, та застосувала до судді дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення його з посади.

23. За результатами розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата ВРП установила, що 10 січня 2020 року до провадження слідчого судді ОСОБА_1 надійшло клопотання слідчого СВ Синельниківського ГУ НП в Дніпропетровській області Алексєєнка А. О. про арешт майна в межах кримінального провадження № 12019040390001817, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 18 грудня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (справа № 191/91/20, провадження № 1-кс/191/12/20).

Ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 від 13 січня 2020 року клопотання задоволено, накладено арешт на зерно кукурудзи вагою 255 735 кг, яке зберігається у приміщенні складу ТОВ «Дон агро».

В ухвалі від 13 січня 2020 року зазначено, що під час розгляду клопотання слідчий суддя встановив, що зерно кукурудзи вагою 255 735 кг, яке зберігається у приміщенні складу ТОВ «Дон агро», може мати значення речового доказу у кримінальному провадженні, а тому з метою забезпечення виконання завдань кримінального провадження щодо швидкого, повного та неупередженого розслідування, а також для забезпечення належного зберігання речових доказів стороною кримінального провадження суд вважає за необхідне клопотання слідчого задовольнити та накласти арешт на зазначене у клопотанні майно.

Ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 від 22 січня 2020 року задоволено заяву слідчого Алексєєнка А. О. про виправлення описки, допущеної в ухвалі від 13 січня 2020 року. В абзаці четвертому сторінки 3, в абзаці четвертому сторінки 4 та у резолютивній частині ухвали замість помилково вказаного «кукурудзу, вагою 255 732 кг, яка зберігається у приміщенні складу ТОВ «Дон агро», за адресою: Кіровоградська область, м. Бобринець, вул. Промислова, 1» зазначено «кукурудзу, вагою 1 134 621 кг, яка зберігається у приміщенні складу ТОВ «Прометей сайлос», за адресою: Кіровоградська область, Добровеличківський район, м. Помічна».

Ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 від 31 січня 2020 року клопотання представника ТОВ «Олімпіас груп» задоволено. Скасовано арешт, накладений ухвалою від 13 січня 2020 року (з урахуванням ухвали цього судді від 22 січня 2020 року про виправлення описки) на зерно кукурудзи вагою 1 134 621 кг. Зобов'язано відповідальну особу - ТОВ «Прометей сайлос» здійснити повернення цього зерна ТОВ «Олімпіас груп».

Як встановлено з рішення Дисциплінарної палати, в ухвалі суду від 31 січня 2020 року вказано, що обґрунтування клопотання про скасування арешту за змістом аналогічне обґрунтуванню клопотання слідчого про арешт кукурудзи, за результатами розгляду якого постановлено ухвалу від 13 січня 2020 року.

Скасовуючи арешт, слідчий суддя виходив з того, що для забезпечення права власності ТОВ «Олімпіас груп» та часткової компенсації завданої матеріальної шкоди клопотання цього товариства підлягає задоволенню.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року прийнято відмову від апеляційної скарги адвоката Кошкіної О. В., яка діє в інтересах ФОП ОСОБА_2 , на ухвалу слідчого судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2020 року, апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою закрито.

24. Оцінюючи дії судді ОСОБА_1, Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про те, що в ухвалі слідчого судді ОСОБА_1 від 13 січня 2020 року викладено зміст клопотання слідчого про арешт зерна кукурудзи, зокрема зазначено фактичні обставини кримінального правопорушення, встановлені органом досудового розслідування, та посилання на статтю 170 КПК України, на підставі якої виникла необхідність у накладенні арешту на майно, однак слідчий суддя не врахував, що клопотання слідчого не містить належного обґрунтування необхідності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт.

25. Дисциплінарний орган ВРП зауважив, що слідчий суддя ОСОБА_1 в ухвалі зазначає, що зерно кукурудзи, про яке йдеться у клопотанні слідчого, може мати значення речового доказу у кримінальному провадженні, а тому з метою забезпечення виконання завдань кримінального провадження щодо швидкого, повного та неупередженого розслідування, а також для забезпечення належного зберігання речових доказів стороною кримінального провадження необхідно задовольнити клопотання слідчого про арешт зерна кукурудзи. Проте в ухвалі не зазначено, за результатами дослідження яких саме документів або інших матеріалів суддя дійшов такого висновку, не наведено належного обґрунтування правових підстав необхідності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, а саме чи зерно кукурудзи є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, чи набуте воно злочинним шляхом, чи є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину.

26. Слідчий суддя ОСОБА_1 також не врахував наявності ухвали слідчого судді ОСОБА_8 від 21 грудня 2019 року, постановленої в межах цього кримінального провадження (яка була чинною на час розгляду вказаного клопотання), про арешт коштів ФОП ОСОБА_2 у розмірі заподіяної ним ТОВ «Олімпіас груп» шкоди в сумі 9 163 244 грн за несплату ним ТОВ «Олімпіас груп» коштів за частину поставленого у листопаді - грудні 2019 року зерна кукурудзи.

27. Третя Дисциплінарна палата ВРП також зауважила, що ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 від 22 січня 2020 року виправлено описки, допущені в ухвалі від 13 січня 2020 року про накладення арешту на зерно кукурудзи, в частині зазначення кількості цього зерна та його місцезнаходження. Допущення таких описок під час постановлення ухвали, зокрема в резолютивній частині, враховуючи наявність у клопотанні слідчого правильних даних щодо кількості та місця зберігання цієї сільськогосподарської продукції, може свідчити про неналежне виконання суддею ОСОБА_1 своїх службових обов'язків.

28. Крім того, зі змісту ухвали судді ОСОБА_1 від 31 січня 2020 року про скасування арешту зерна кукурудзи та повернення його ТОВ «Олімпіас груп» не вбачається, що ФОП ОСОБА_2 має статус підозрюваного та що ТОВ «Олімпіас груп» заявлено цивільний позов до ФОП ОСОБА_2 . Задовольняючи клопотання представника ТОВ «Олімпіас груп» з метою часткової компенсації завданої матеріальної шкоди, суддя діяв усупереч закону, оскільки фактично вирішив цивільний позов без наявності доказів розміру цієї шкоди. Крім того, зазначені правовідносини між ФОП ОСОБА_2 і ТОВ «Олімпіас груп» підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства.

29. Дисциплінарна палата встановила, що з ухвал судді ОСОБА_1 від 13 та 31 січня 2020 року не вбачається, які конкретні фактичні дані клопотань суддя перевірив. Текст ухвал слідчого судді повністю відтворює зміст клопотань слідчого та представника ТОВ «Олімпіас груп» без наведення належних мотивів прийняття їх аргументів щодо наявності підстав для арешту майна та його скасування.

30. Дисциплінарна палата зауважила, що у вказаних вище ухвалах суддя ОСОБА_1 не навів достатніх мотивів та підстав для постановлення таких ухвал.

31. За наслідками розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 допустив істотне порушення норм процесуального права щодо наведення належних мотивів прийняття аргументів слідчого про арешт майна та представника ТОВ «Олімпіас груп» про скасування арешту майна, вихід за межі повноважень слідчого судді при вирішенні питання про зобов'язання зберігача майна повернути зерно кукурудзи ТОВ «Олімпіас груп», що стало наслідком виконання без відома ФОП ОСОБА_2 неправомірної ухвали слідчого судді від 31 січня 2020 року та вивезення зерна кукурудзи ТОВ «Олімпіас груп». Такі дії, на переконання Дисциплінарної палати, вчинені суддею внаслідок неналежного ставлення до виконання обов'язків слідчого судді (груба недбалість). Допущені суддею ОСОБА_1 грубі порушення норм процесуального права і зміст постановлених ним як слідчим суддею ухвал від 13 та 31 січня 2020 року в цій справі викликають у стороннього спостерігача сумніви щодо об'єктивності судді, а тому не сприяють посиленню переконаності громадськості в доброчесності та неупередженості суду. Тобто наведені вище дії судді ОСОБА_1 підривають авторитет правосуддя в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

32. За таких обставин Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що дії судді ОСОБА_1 містять склад дисциплінарних проступків, наслідком яких може бути притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття аргументів сторін щодо суті спору; допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).

33. Дисциплінарний орган також зазначив, що враховує позитивну характеристику судді ОСОБА_1, те, що він раніше не притягувався до дисциплінарної відповідальності, водночас враховує й те, що допущені суддею порушення, які розцінюються як істотний дисциплінарний проступок, несумісний зі статусом судді, порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя. Отже, за наведених обставин пом'якшення виду стягнення, яке підлягає застосуванню до судді, на думку Третьої Дисциплінарної палати ВРП, є невиправданим.

34. 25 червня 2021 року до ВРП надійшла скарга судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 16 червня 2021 року № 1373/3дп/15-21.

35. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами ВРП та протоколу передачі справи раніше визначеному члену ВРП від 25 серпня 2021 року зазначена скарга передана члену ВРП ОСОБА_5 для проведення перевірки.

36. На підставі протоколу повторного автоматизованого визначення члена ВРП у справі та протоколу передачі справи раніше визначеному члену ВРП від 03 листопада 2023 року вказану скаргу судді передано для проведення попередньої перевірки члену ВРП ОСОБА_6 .

37. За результатами перевірки відомостей, наведених у скарзі судді ОСОБА_1 , член ВРП ОСОБА_6 склала висновок від 09 листопада 2023 року, яким запропонувала залишити без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 16 червня 2021 року № 1373/3дп/15-21 про притягнення судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

38. Розглянувши скаргу судді ОСОБА_1 , ВРП прийняла рішення від 14 грудня 2023 року № 1321/0/15-23 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 червня 2021 року № 1373/3дп/15-21 про притягнення судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

39. При ухваленні оскаржуваного рішення ВРП керувалася тим, що вона погоджується з висновком її Третьої Дисциплінарної палати про те, що суддя ОСОБА_1 допустив істотне порушення норм процесуального права щодо наведення належних мотивів прийняття аргументів слідчого про арешт майна та представника ТОВ «Олімпіас груп» про скасування арешту майна, вийшов за межі повноважень слідчого судді при вирішенні питання про зобов'язання зберігача майна повернути зерно кукурудзи ТОВ «Олімпіас груп», що стало наслідком виконання без відома ФОП ОСОБА_2 неправомірної ухвали слідчого судді від 31 січня 2020 року та вивезення зерна кукурудзи ТОВ «Олімпіас груп». Такі дії вчинені суддею внаслідок неналежного ставлення до виконання обов'язків слідчого судді (груба недбалість). Допущені суддею ОСОБА_1 грубі порушення норм процесуального права і зміст постановлених ним як слідчим суддею ухвал від 13 та 31 січня 2020 року в цій справі викликають у стороннього спостерігача сумніви щодо об'єктивності судді, а тому не сприяють посиленню переконаності громадськості у доброчесності та неупередженості суду. Наведені вище дії судді ОСОБА_1 підривають авторитет правосуддя в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

40. Такі дії судді ОСОБА_1 містять склад дисциплінарних проступків, наслідком яких є притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття аргументів сторін щодо суті спору; допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).

41. З урахуванням установлених Третьою Дисциплінарною палатою обставин ВРП дійшла висновку про те, що застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади є правильним та пропорційним вчиненим дисциплінарним проступкам і відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VIII, статті 50 Закону № 1798-VIII.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права

42. Відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

43. З метою усунення прогалин у національному законодавстві, на які звернув увагу ЄСПЛ у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

44. Статтею 1 цього Закону передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

45. Згідно із частиною другою статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП.

46. Главою 4 розділу II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

47. Так, частинами першою, сьомою та восьмою статті 49 цього Закону передбачено, що розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь суддя, скаржник, їх представники.

У засіданні Дисциплінарної палати заслуховуються доповідач, суддя, скаржник, їх представники, свідки та інші особи, які були викликані або запрошені взяти участь у засіданні.

Учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватися з матеріалами справи. Для ознайомлення можуть надаватися матеріали, які безпосередньо пов'язані зі скаргою, з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних щодо знеособлення персональних даних.

48. Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

49. Згідно із частинами першою, третьою та десятою статті 51 Закону № 1798-VIII право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП.

За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право:

1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

50. На підставі частини другої статті 52 Закону № 1798-VIII право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення.

51. Частиною сьомою статті 266 КАС України визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

52. Наведені вище положення Закону № 1798-VIII та частини сьомої статті 266 КАС України узгоджуються з пунктом 77 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, в якому, серед іншого, зазначено, що організація дисциплінарного розгляду в кожній країні повинна бути такою, що дозволяє подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду.

53. Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

54. У пункті 123 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (див. пункт 29 рішення від 10 лютого 1983 року у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» та пункт 42 рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44-47 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства» та пункт 43 згаданого рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства»).

55. Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

56. Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

57. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

58. Ураховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам статті 52 Закону № 1798-VIII.

59. Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п'ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

60. Згідно з положеннями частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

61. На підставі пункту 3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП може бути скасовано також у випадку, якщо суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП.

62. Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 30 Закону № 1798-VIII особа, питання щодо якої має розглядатися ВРП, повідомляється про такий розгляд не пізніш як за десять календарних днів до дня засідання, крім випадків, якщо законом не вимагається участь такої особи у засіданні, а також якщо інше не визначено цим Законом.

Особа вважається належним чином повідомленою, якщо повідомлення направлене на адресу її місця проживання чи перебування або на адресу суду чи прокуратури, де така особа обіймає посаду, а за неможливості такого направлення - розміщене на офіційному вебсайті ВРП.

63. На підставі абзацу другого частини третьої статті 56 Закону № 1798-VIII суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

64. Згідно із частиною дев'ятою статті 51 Закону № 1798-VIII розгляд скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді здійснюється в порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

65. Частиною четвертою статті 49 Закону № 1798-VIII передбачено, що у разі неможливості з поважних причин узяти участь у засіданні Дисциплінарної палати суддя може заявити клопотання про відкладення розгляду дисциплінарної справи. Повторна неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи за його відсутності.

Оцінка висновків ВРП та аргументів заявника

Щодо визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП

66. Як установлено за матеріалами справи, на засіданні ВРП 14 грудня 2023 року були присутні її 16 членів, які одноголосно проголосували за прийняття оскаржуваного рішення. З копії цього рішення встановлено, що рішення підписане всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні.

67. Отже, рішення прийнято повноважним складом ВРП, ОСОБА_1 у своїй скарзі цей факт під сумнів не ставить.

68. За матеріалами справи встановлено, що листом секретаріату ВРП від 01 грудня 2023 року № 11923/0/9-23 на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення про те, що розгляд його скарги відбудеться 14 грудня 2023 року о 10 годині. Вказану інформацію було також своєчасно оприлюднено на офіційному вебсайті ВРП. 07 грудня 2023 року від ОСОБА_1 до ВРП надійшло клопотання про розгляд його скарги в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів.

69. 14 грудня 2023 року ОСОБА_1 узяв участь у засіданні ВРП в режимі відеоконференції з розгляду скарги на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 16 червня 2021 року № 1373/3дп/15-21. При цьому скаржнику на засіданні ВРП було надано можливість підтримати наведені у скарзі доводи, надавши відповідні пояснення та відповіді на запитання членів ВРП, чим забезпечено право ОСОБА_1 на участь у прийнятті рішення.

70. Указані обставини підтверджуються витягом з протоколу № 117 засідання ВРП від 14 грудня 2023 року.

71. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду констатує відсутність визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП.

Щодо висновків ВРП про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII

72. Оцінюючи рішення ВРП від 14 грудня 2023 року № 1321/0/15-23 щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що визначальним критерієм правомірності оскаржуваного рішення відповідача є встановлення дисциплінарним органом обставин, що свідчать про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку.

73. За змістом положень Закону № 1402-VІІІ, дисциплінарний орган та ВРП як орган, який виконує функцію апеляційної інстанції щодо перегляду рішень дисциплінарних палат ВРП, зобов'язані у своїх рішення зазначати, склад якого дисциплінарного проступку встановлено у діях судді.

74. Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору (підпункт «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII).

75. Установлення зазначеної підстави не передбачає оцінки ВРП та її дисциплінарними органами в цілому судового рішення, а охоплює лише один із його невід'ємних елементів - наявність у судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін.

76. Так, матеріалами справи установлено, що 10 січня 2020 року до провадження слідчого судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 надійшло клопотання слідчого СВ Синельниківського ГУ НП в Дніпропетровській області Алексєєнка А. О. про арешт майна в межах кримінального провадження № 12019040390001817, внесеного до ЄРДР 18 грудня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України.

77. 13 січня 2020 року слідчий суддя Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 ухвалою у справі № 191/91/20 (провадження № 1-кс/191/12/20) задовольнив вказане клопотання слідчого та наклав арешт на зерно кукурудза, вагою 255 732 кг, що зберігається в приміщенні складу ТОВ «Дон агро», за адресою: Кіровоградська область, м. Бобринець, вул. Промислова, 1, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12019040390001817 від 18 грудня 2019 року.

78. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року прийнято відмову від апеляційної скарги адвоката Кошкіної О. В., яка діє в інтересах ФОП ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2020 року, якою задоволено клопотання слідчого СВ Синельниківського ГУНП в Дніпропетровській області Алексєєнка А. О. про арешт майна та апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою закрито.

79. За висновком ВРП та її дисциплінарного органу, суддя не врахував, що клопотання слідчого не містить належного обґрунтування необхідності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт, а в ухвалі не зазначено, за результатами дослідження яких саме документів або інших матеріалів суддя дійшов такого висновку, не наведено належного обґрунтування правових підстав необхідності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, а саме чи зерно кукурудзи є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, чи набуте злочинним шляхом, чи є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину.

80. Порушення норм процесуального права як сукупності норм, які регламентують порядок реалізації норм матеріального права, може полягати у діях чи бездіяльності судді, що суперечить установленому законом процесу здійснення судочинства, його основним завданням та засадам.

81. Відповідно до частини першої статті 5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

82. Згідно із частиною третьою статті 26 КПК України слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

83. При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно зі статтями 94, 132, 173 КПК України повинен урахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

84. Відповідні дані мають міститися і в клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції будь-яке обмеження права власності повинне здійснюватися відповідно до закону, а отже, суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

85. Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження (пункт 7 частини другої статті 131 КПК України).

86. Відповідно до частини третьої статті 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

87. Згідно із частиною першою статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

88. Частиною другою цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

89. Відповідно до частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

90. За змістом клопотання слідчого СВ Синельниківського ГУ НП в Дніпропетровській області Алексєєнка А. О., до Синельниківського ВП надійшла заява представника ТОВ «Олімпіас груп» про те, що в період із середини листопада до 16 грудня 2019 року невстановлена особа шляхом зловживання довірою заволоділа майном, яке належить ТОВ «Олімпіас груп», чим спричинила цьому товариству матеріальний збиток.

18 грудня 2019 року за цим фактом внесені відомості до ЄРДР за № 12019040390001817 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, та розпочато досудове розслідування.

18 грудня 2019 року допитаний як представник потерпілого ОСОБА_7 показав, що він є представником ТОВ «Олімпіас груп» за довіреністю. 04 жовтня 2019 року ТОВ «Олімпіас груп» укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № 04/10-19 з ФОП ОСОБА_2 , на виконання якого ТОВ «Олімпіас груп» у жовтні та листопаді 2019 року поставило ФОП ОСОБА_2 сільськогосподарську продукцію (кукурудзу) у кількості 4588,7 тонн (фізична вага) загальною вартістю понад 15 млн грн. Кількість кукурудзи в кожній окремій партії та ціна однієї тонни кукурудзи погоджувалась з ФОП ОСОБА_2 як з покупцем за договором поставки шляхом підписання відповідних податкових накладних та підтверджувалась здійсненням оплати за поставлену продукцію у жовтні 2019 року. Починаючи із середини листопада ФОП ОСОБА_2 припинив перерахування коштів за поставлену сільськогосподарську продукцію, у зв'язку із чим станом на грудень 2019 року залишок заборгованості за поставлену сільськогосподарську продукцію складає суму понад 9 млн грн.

Опитаний у межах кримінального провадження ОСОБА_2 пояснив, що станом на 27 грудня 2019 року розрахунку відповідно до договору поставки сільськогосподарської продукції від 04 жовтня 2019 року № 04/10-19, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Олімпіас груп», не проведено.

У ході досудового розслідування отримано копії договору № 52/Ш складського зберігання від 25 жовтня 2019 року, укладеного між ТОВ «Дон агро» та ФОП ОСОБА_2 , та договору № 185/П складського зберігання від 31 жовтня 2019 року, укладеного між ТОВ «Прометей сайлос» та ФОП ОСОБА_2 . Відповідно до цих договорів ФОП ОСОБА_2 передав на зберігання ТОВ «Дон агро», за адресою: Кіровоградська область, м. Бобринець, вул. Промислова, 1 та ТОВ «Прометей сайлос», за адресою: Кіровоградська область, Добровеличківський район, м. Помічна, вул. Гагаріна, 54 зерно кукурудзи, отриману ФОП ОСОБА_2 відповідно до договору поставки сільськогосподарської продукції від 04 жовтня 2019 року № 04/10-19.

Слідчий СВ Синельниківського ГУ НП в Дніпропетровській області Алексєєнко А. О. указав, що з огляду на вищевикладене виникла необхідність у накладенні арешту на вказане майно, а саме зерно кукурудзи, вагою 1 134 621 кг, що зберігається у приміщенні складу ТОВ «Прометей сайлос» за адресою: Кіровоградська область, Добровеличківський район, м. Помічна, вул. Гагаріна, 54.

Підставами, у зв'язку з якими потрібно здійснювати арешт указаного майна, є забезпечення належного зберігання речових доказів стосовно кримінального провадження та фактичне позбавлення осіб, причетних до вчинення кримінального правопорушення, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про його арешт або повернення.

Слідчий СВ Синельниківського ГУ НП в Дніпропетровській області Алексєєнко А. О. також зазначив, що з метою забезпечення виконання завдань кримінального провадження щодо швидкого, повного та неупередженого розслідування, виникає необхідність у накладенні арешту на зазначене майно на підставі статті 170 КПК України.

91. Отже, слідчий СВ Синельниківського ГУ НП в Дніпропетровській області Алексєєнко А. О. просив задовольнити клопотання і накласти арешт на зерно кукурудзи, вагою 1 134 621 кг, яка зберігається у приміщенні складу ТОВ «Прометей сайлос» за адресою: Кіровоградська область, Добровеличківський район, м. Помічна, вул. Гагаріна, 54, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12019040390001817 від 18 грудня 2019 року.

92. За правилами частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

93. Відповідно до частини першої статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

94. Обґрунтовуючи наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, ВРП та її дисциплінарний орган виходили з того, що суддя не навів належного обґрунтування правових підстав необхідності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.

95. Велика Палата Верховного Суду в чергове підкреслює, що відповідно до статті 131 Конституції України, Закону № 1798-VIII ВРП є дисциплінарним органом, який перевіряє наявність складу дисциплінарного проступку, передбаченого статтею 106 Закону № 1402-VIII, а не органом, що здійснює судочинство, тому ВРП не наділена повноваженнями оцінювати законність судового рішення, перевіряти його правовий зміст. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

96. Велика Палата Верховного Суду враховує, що у Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятій 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія), закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону. Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не вповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов'язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

97. Відповідно до пункту 66 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність ефективність та обов'язки тлумачення закону, яке здійснюють судді для вирішення справи, не повинне бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.

98. Тому Велика Палата Верховного Суду критично оцінює висновки ВРП, наведені в оскаржуваному рішення в частині, що «слідчим суддею не враховано, що клопотання слідчого не містить належного обґрунтування необхідності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт», оскільки оцінка обґрунтованості процесуальних звернень належить до виключної компетенції суду як органу, який здійснює правосуддя, такі висновки виходять за межі повноважень дисциплінарного органу при здійсненні дисциплінарного провадження щодо судді, оскільки є власною оцінкою ВРП та її дисциплінарної палати процесуального клопотання слідчого.

99. Ухвала Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області під головуванням судді ОСОБА_1 від 13 січня 2020 року мотивована тим, що під час розгляду клопотання слідчий суддя встановив, що зерно кукурудзи може мати значення речового доказу у кримінальному провадженні, а тому з метою забезпечення виконання завдань кримінального провадження щодо швидкого, повного та неупередженого розслідування, а також для забезпечення належного зберігання речових доказів стороною кримінального провадження, суд вважав за потрібне клопотання слідчого задовольнити та накласти арешт на зазначене у клопотанні майно.

100. Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з тим, що дії судді ОСОБА_1 при постановлені ухвали від 13 січня 2020 року у справі № 191/91/20 (провадження № 1-кс/191/12/20) містять ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, оскільки з аналізу фактичних обставин, які покладено в основу оскаржуваного рішення ВРП, це рішення не містить належного обґрунтування обставин, які підтверджують наявність грубої недбалості судді під час вирішення клопотання про накладення арешту.

101. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що в межах цієї справи не ставила собі за мету оцінити законність і обґрунтованість ухвали слідчого судді ОСОБА_1 від 13 січня 2020 року, оскільки це не є повноваженнями суду в межах розгляду скарги судді на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати за наслідками розгляду дисциплінарної справи.

102. Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає, що оцінка дій судді на предмет допущення/недопущення ним грубого порушення закону здійснена виключно з метою встановлення наявності/відсутності вчинення суддею дисциплінарного проступку. Тому висновки в цій справі мають значення для цілей дисциплінарного провадження щодо судді та не можуть тлумачитись як висновки щодо законності та обґрунтованості ухвали слідчого судді в межах судового розгляду справи у кримінальному провадженні.

103. Також установлено, що 29 січня 2020 року ТОВ «Олімпіас груп» звернулось до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області з клопотанням про скасування арешту майна, у якому просило: скасувати арешт, накладений ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2020 року на зерно кукурудзи вагою (залікова вага) 1 134 621 кг, яке передане ТОВ «Прометей сайлос» на зберігання ФОП ОСОБА_2 згідно з договором складського зберігання від 31 жовтня 2019 року № 185/П, знаходиться на зберіганні в приміщенні складу цього товариства за адресою: Кіровоградська область, Добровеличківський район, м. Помічна, вул. Гагаріна, 54 та на праві власності належить ТОВ «Олімпіас груп»; зобов'язати відповідальну особу ТОВ «Прометей сайлос» здійснити повернення ТОВ «Олімпіас груп» указаного зерна.

104. Ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 від 31 січня 2020 року клопотання представника ТОВ «Олімпіас груп» задоволено.

Скасовано арешт, накладений ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2020 року на зерно кукурудзи вагою (залікова вага) 1 134 621 кг, яке передане ТОВ «Прометей сайлос» на зберігання ФОП ОСОБА_2 згідно з договором складського зберігання від 31 жовтня 2019 року № 185/П, знаходиться на зберіганні в приміщенні складу цього товариства за адресою: Кіровоградська область, Добровеличківський район, м. Помічна, вул. Гагаріна, 54 та на праві власності належить ТОВ «Олімпіас груп».

105. Зобов'язано відповідальну особу ТОВ «Прометей сайлос» здійснити повернення ТОВ «Олімпіас груп» зерна кукурудзи вагою (залікова вага) 1 134 621 кг, яке передане на зберігання ФОП ОСОБА_2 згідно з договором складського зберігання від 31 жовтня 2019 року № 185/П та знаходиться на зберіганні в приміщенні складу ТОВ «Прометей Сайлос» за адресою: Кіровоградська область, Добровеличківський район, м. Помічна, вул. Гагаріна, 54, шляхом його відвантаження на надані транспортні засоби.

106. Скасовуючи арешт, слідчий суддя ОСОБА_1 дійшов висновку, що клопотання представника ТОВ «Олімпіас груп» підлягає задоволенню з метою забезпечення права власності цього товариства та часткової компенсації завданої матеріальної шкоди.

107. У цій частині Третя Дисциплінарна палата ВРП, з якою погодилась і ВРП констатувала, що суддя ОСОБА_1 допустив істотне порушення норм процесуального права, а саме не навів належних мотивів прийняття аргументів представника ТОВ «Олімпіас груп» про скасування арешту майна, вийшов за межі повноважень слідчого судді при вирішенні питання про зобов'язання зберігача майна повернути зерно кукурудзи ТОВ «Олімпіас груп», що стало наслідком виконання без відома ФОП ОСОБА_2 неправомірної ухвали слідчого судді від 31 січня 2020 року.

108. На думку дисциплінарного органу, у такий спосіб з метою часткової компенсації завданої матеріальної шкоди суддя ОСОБА_1 фактично вирішив справу щодо відшкодування завданої матеріальної шкоди без наявності доказів її розміру. Водночас, ці правовідносини підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства.

109. Оцінюючи обґрунтованість висновків оскаржуваного рішення ВРП в цій частині, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

110. За змістом частини другої статті 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

111. Частиною першою статті 128 КПК України визначено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

112. Згідно із частинами першою, четвертою статті 370 КПК України судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

113. Відповідно до частини першої статті 372 КПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: суті питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

114. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками ВРП та її Дисциплінарної палати про те, що суддя ОСОБА_1 при прийнятті ухвали від 31 січня 2020 року про скасування арешту майна вийшов за межі повноважень слідчого судді при вирішенні питання про зобов'язання зберігача майна повернути зерно кукурудзи ТОВ «Олімпіас груп».

115. Водночас Велика Палата Верховного Суду не може погодитись з оцінкою ВРП про те, що «наслідком стало виконання без відома ФОП ОСОБА_2 неправомірної ухвали слідчого судді від 31 січня 2020 року», оскільки висновки щодо правомірності чи неправомірності судового рішення можуть бути здійснені виключно в процесуальному порядку судом апеляційної чи касаційної інстанції, а не дисциплінарним органом, про що вже зазначалось у п. 95 цієї Постанови.

116. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком ВРП про те, що такі дії, як порушення норм процесуального права, які полягали у виході за межі повноважень слідчого судді та не наведення відповідних мотивів та процесуальних підстав такого виходу, вчинені суддею ОСОБА_1 унаслідок неналежного ставлення до виконання обов'язків слідчого судді.

Щодо висновків ВРП про наявність в діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII

117. Ухвалюючи рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді внесення подання про звільнення його з посади судді, Третя дисциплінарна палата ВРП виходила з того, що суддя допустив істотне порушення норм процесуального права щодо наведення належних мотивів прийняття аргументів слідчого про арешт майна та представника ТОВ «Олімпіас груп» про скасування арешту майна, вихід за межі повноважень слідчого судді при вирішенні питання про зобов'язання зберігача майна повернути зерно кукурудзи ТОВ «Олімпіас груп», що стало наслідком виконання без відома ФОП ОСОБА_2 неправомірної ухвали слідчого судді від 31 січня 2020 року та вивезення зерна кукурудзи ТОВ «Олімпіас груп». Такі дії вчинені суддею внаслідок неналежного ставлення до виконання обов'язків слідчого судді (груба недбалість). Допущені суддею ОСОБА_1 грубі порушення норм процесуального права і зміст постановлених ним як слідчим суддею ухвал від 13 та 31 січня 2020 року в цій справі викликають у стороннього спостерігача сумніви щодо об'єктивності судді, а тому не сприяють посиленню переконаності громадськості у доброчесності та неупередженості суду.

Такі дії судді ОСОБА_1 , на переконання Третьої дисциплінарної палати ВРП, містять склад дисциплінарних проступків, наслідком яких є притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

ВРП погодилася із такими висновками Дисциплінарної палати.

118. Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновками дисциплінарного органу щодо наявності у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII з таких міркувань.

119. Під час вирішення питань, пов'язаних із застосуванням щодо суддів заходів дисциплінарного впливу, необхідним є дотримання балансу між відповідальністю судді за свою діяльність, пов'язану зі здійсненням правосуддя, перед людиною, суспільством та державою і принципом незалежності судової влади.

120. Якщо суддя може бути притягнутий до юридичної відповідальності через його рішення, то неможливо зберегти судову незалежність і демократичний баланс гілок влади. На цьому наголошено в пункті 62 Висновку № 10 (2007) КРЄС «Про судову рада на службі суспільству».

121. За змістом пунктів 60, 61 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги КРЄС щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності (далі - Висновок КРЄС) у кожній країні закон або базові правові положення, які застосовуються до суддів, повинні визначати в якнайточнішому формулюванні ті порушення, які можуть призвести до застосування дисциплінарних санкцій

122. У пункті 29 Висновку КРЄС зазначено, що судді повинні гідно поводити себе у своєму приватному житті.

123. Щодо правил поведінки судді КРЕС вважає, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті (пункт 50 Висновку КРЄС).

124. Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23 (далі - Бангалорські принципи поведінки суддів), дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід'ємною частиною діяльності суддів. Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов'язок прийняти низку обмежень, і хоч пересічному громадянину ці обов'язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

125. Отже, посада судді покладає на нього додаткові обмеження та обов'язки, які водночас є етичними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися. Зокрема, запорукою утвердження довіри до суду має бути законослухняна і добропорядна поведінка суддів у повсякденному житті.

126. Європейська асоціація суддів у пункті 2 Резолюції стосовно ситуації в Україні в сфері дисциплінарної відповідальності суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) наголошує, що суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності лише у випадках, коли мала місце не гідна його звання поведінка, наслідки якої є настільки серйозними і жахливими, що потребують накладення дисциплінарних стягнень.

127. У § 3, 6 Висновків Першої експертної комісії Міжнародної асоціації суддів «Правила етичної поведінки суддів, їх застосування та дотримання» (2004 року) зазначається, що професійні стандарти відображають ту модель поведінки, до якої судді мають прагнути, та підкреслюється необхідність розмежовувати поняття порушення професійних стандартів та дисциплінарні проступки.

128. Підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIIIє допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

129. Велика Палата Верховного Суду у цій постанові вже зазначала, що положення Закону № 1402-VІІІ вимагають від дисциплінарного органу та ВРП як органу, який виконує функцію апеляційної інстанції щодо перегляду рішень дисциплінарних палат ВРП, наводити у своїх рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, склад якого дисциплінарного проступку встановлено у діях судді.

130. Кваліфікація діяння - це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені й поставлені у вину суб'єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв'язок. Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду.

131. Правовий аналіз змісту пункту 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIIIсвідчить про те, що з об'єктивної сторони передбачений цією нормою дисциплінарний проступок є вчиненням суддею діяння, яке полягає у порушені правил суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя. Оцінюючи наявність складу такого дисциплінарного проступку судді, на переконання Великої Палати Верховного Суду, потрібно виходити з такого.

132. За змістом частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов'язаний:

1) справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства;

2) дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів;

3) подавати декларацію доброчесності судді та декларацію родинних зв'язків судді;

4) виявляти повагу до учасників процесу;

5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання;

6) виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції;

7) подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

😎 систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для виконання повноважень у суді, де він обіймає посаду;

9) звертатися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора упродовж п'яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання;

10) підтверджувати законність джерела походження майна у зв'язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.

133. Отже за змістом цього переліку, законодавець чітко виокремлює обов'язки судді, які стосуються професійної діяльності щодо належного відправлення правосуддя (пункти 1, 5), та зобов'язання щодо дотримання правил етики (пункти 2, 4) та доброчесності (пункти 3, 6, 7, 9, 10).

134. Наведеним положенням частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII кореспондують відповідні склади дисциплінарних правопорушень, передбачених частиною першою статті 106 цього Закону.

135. Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що за порушення суддею певного обов'язку передбачена конкретна визначена законом підстава для його дисциплінарної відповідальності.

136. Зокрема, в разі порушення зобов'язання «справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства» (пункт 1 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII), суддя може бути притягнутий за кількома пунктами, а саме пунктами 1 (із підпунктами), 2, 4 частини першої статті 106 названого Закону, які містять доволі широкий перелік відповідних дисциплінарних проступків:

1) умисне або внаслідок недбалості:

- незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду;

- незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору;

- порушення засад гласності і відкритості судового процесу;

- порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

- незабезпечення обвинуваченому права на захист, перешкоджання реалізації прав інших учасників судового процесу;

- порушення правил щодо відводу (самовідводу);

- безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень;

- допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

137. На відміну від цього, положення пункту 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII кореспондують не із зобов'язанням судді «розглядати і вирішувати судові справи», а його обов'язкам дотримуватися високих стандартів етичної поведінки, що пов'язано із його високим статусом (пункти 2, 4 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII), про що вказує буквальний зміст цієї норми:

допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

138. Стандарти етики суддів викладені в Кодексі суддівської етики, затвердженому ХІ черговим з'їздом суддів України 22 лютого 2013 року. Цей документ має обов'язкову для суддів силу, оскільки до нього відсилає стаття 58 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з'їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України.

139. Згідно зі статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

140. Зміст Кодексу суддівської етики свідчить про те, що в ньому окреслені стандарти поведінки судді як під час здійснення правосуддя (розділ ІІ), так і визначено, якою має бути його позасудова поведінка (розділ ІІІ).

141. Порушення правил суддівської етики, пов'язане зі здійсненням суддею правосуддя, вчиняється суддею у процесі розгляду певної справи та може проявлятися в одній із таких форм: вияв неповаги чи образа когось з учасників судового провадження, розголошення конфіденційної інформації, що стала відома судді у зв'язку з розглядом судової справи, позапроцесуальне спілкування з учасниками процесу, ухилення від здійснення правосуддя тощо.

142. Таким чином, пункт 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII стосується поведінки судді, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя і складається з таких аспектів:

- питання моралі, чесності, непідкупності;

- відповідність способу життя судді його статусу;

- дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;

- прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

143. Отже, охоплюючи етичні аспекти поведінки судді, цей дисциплінарний проступок не може тлумачитись як такий, що стосується питання оцінки правильності або неправильності застосування суддею норм матеріального і процесуального права під час здійснення правосуддя та ухвалення судових рішень (у тому числі через невиправдане розширення змісту «стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду»).

144. Позасудова поведінка судді, яка може містити ознаки дисциплінарного проступку за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, пов'язана із вчиненням діянь, які мають ознаки інших правопорушень та/або демонстративного порушення норм суспільного співжиття чи загальноприйнятих правил поведінки (дрібне хуліганство, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди, керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тощо).

145. Про наявність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, можуть свідчити дії чи бездіяльність судді, що демонструють відверте нехтування нормами моралі і права, неповагу до інших громадян та суспільства в цілому, недобросовісне використання власного соціального статусу і зумовлених посадою можливостей, поведінка, що викликає негативний суспільний резонанс, компрометує весь суддівський корпус, здатна поставити під сумнів незалежність, неупередженість, об'єктивність правосуддя і підірвати довіру до суду як інституції, покликаної стояти на варті законності і справедливості.

146. Тобто суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ лише за вчинення «етичного проступку», зокрема, під час виконання функцій судді зі здійснення правосуддя. У такому разі діяння судді повинні оцінюватися виключно через призму моральних та етичних принципів і якостей особи судді, який від імені України уповноважений владою здійснювати правосуддя, та не повинні пов'язуватися із застосуванням суддею норм матеріального та процесуального права під час ухвалення судових рішень.

147. За відсутності обставин, які свідчать, що дії судді під час виконання функцій правосуддя порочать звання судді й підривають авторитет правосуддя, а становлять лише порушення (істотне порушення) норм процесуального права, такі дії судді не можуть кваліфікуватись за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

148. Оцінивши дії судді ОСОБА_1 як наведений вище дисциплінарний проступок ВРП та її Дисциплінарна палата не конкретизували, яким чином порушення чи неправильне застосування норм процесуального права, допущені суддею ОСОБА_1 при постановлених ним як слідчим суддею ухвал від 13 та 31 січня 2020 року, порушує етичні стандарти поведінки судді, оскільки є очевидним, що діяння, поставлені йому у провину, не стосуються питань моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, проявів неповаги до колег та учасників судового процесу.

149. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновком ВРП про те, що «допущені суддею ОСОБА_1 грубі порушення норм процесуального права та зміст постановлених ним як слідчим суддею ухвал від 13 та 31 січня 2020 року в цій справі викликають у стороннього спостерігача сумніви щодо об'єктивності судді, тому не сприяють посиленню переконаності громадськості у доброчесності та неупередженості суду», оскільки така оцінка «стороннього спостерігача» не надавалась заявником - учасником процесу в дисциплінарній скарзі. Проєктування за межами доводів скарги дисциплінарним органом власної оцінки дій судді щодо постановлення судових рішень в рамках здійснення дисциплінарного провадження як оцінки «стороннього спостерігача» повинне бути належним чином мотивоване.

150. Великою Палатою Верховного Суду також враховано, що пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статтею 115 Закону № 1402-VIII встановлено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

151. Відповідно до пункту 1 частини дев'ятої статті 109 Закону № 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

152. Таким чином, дії судді за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII ототожнюються із діями судді, які є істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, що встановлено пунктом 1 частини дев'ятої статті 109 цього Закону. Вчинення суддею таких дій відповідно до частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII має наслідком застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

153. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП безпідставно ототожнила порушення суддею процесуальних норм під час ухвалення судового рішення з поведінкою, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, та безпідставно кваліфікувала дії судді за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

154. Дисциплінарний орган кваліфікував дії судді ОСОБА_1 за сукупністю дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, наслідком чого стало застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

155. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками ВРП та її Дисциплінарної палати лише в частині, а саме щодо наявності в діях судді ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1статті 106 Закону № 1402-VIII, та не погоджується з висновком про можливість кваліфікувати дій судді ОСОБА_1 при постановленні ним як слідчим суддею процесуальних ухвал за ознаками дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої цієї статті.

156. Отже, рішення ВРП від 14 грудня 2023 року № 1321/0/15-23 про залишення без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 22 червня 2020 року № 1916/2дп/15-20 про притягнення судді Синельниківського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за дисциплінарні проступки, передбачені підпунктом «б» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, не може вважатися вмотивованим, а тому підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII.

Висновки Великої Палати Верховного Суду

157. На підставі частини восьмої статті 266 КАС України Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін. У випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.

Висновки щодо розподілу судових витрат

158. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

159. Згідно із частиною першою цієї статті при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

160. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП, тому на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню документально підтверджені витрати на сплату судового збору за подання скарги до суду в розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись статтями 266, 345, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 14 грудня 2023 року № 1321/0/15-23 задовольнити.

2. Рішення Вищої ради правосуддя від 14 грудня 2023 року № 1321/0/15-23 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати від 16 червня 2021 року № 1373/3дп/15-21 про притягнення суддів Синельниківського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_8, ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» скасувати в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_1 .

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00013698) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на сплату судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідач І. В. ЖелєзнийСудді: Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова К. М. Пільков М. І. Гриців С. О. Погрібний Ж. М. Єленіна О. В. Ступак Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач В. В. Король О. С. Ткачук О. В. Кривенда Є. А. Усенко М. В. Мазур Н. В. Шевцова

Повний текст постанови на підставі частини третьої статті 355 КАС України оформила суддя О. В. Ступак

Джерело: ЄДРСР 120088920

Link to comment
Share on other sites

Це наша справа. В цій справі Велика палата звернула увагу, що процесуальні порушення не можуть кваліфікуватись, як підстави для звільнення. Дуже шкода, що тільки зараз це вдалось довести, бо суддів, які було звільнено за помилки дуже багато і вважаю це незаконним і несправедливим. Суд зазначив:

153. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП безпідставно ототожнила порушення суддею процесуальних норм під час ухвалення судового рішення з поведінкою, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, та безпідставно кваліфікувала дії судді за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

154. Дисциплінарний орган кваліфікував дії судді ОСОБА_1 за сукупністю дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, наслідком чого стало застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

155. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками ВРП та її Дисциплінарної палати лише в частині, а саме щодо наявності в діях судді ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1статті 106 Закону № 1402-VIII, та не погоджується з висновком про можливість кваліфікувати дій судді ОСОБА_1 при постановленні ним як слідчим суддею процесуальних ухвал за ознаками дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої цієї статті.

156. Отже, рішення ВРП від 14 грудня 2023 року № 1321/0/15-23 про залишення без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 22 червня 2020 року № 1916/2дп/15-20 про притягнення судді Синельниківського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за дисциплінарні проступки, передбачені підпунктом «б» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, не може вважатися вмотивованим, а тому підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII.

Link to comment
Share on other sites

ОКРЕМА ДУМКА

судді М.В. Мазура до постанови від 13 червня 2024 року

(щодо мотивів ухваленого рішення)

справа № 990SCGC/2/24

провадження № 11-14сап24

«Точність та передбачуваність підстав для дисциплінарної відповідальності є бажаними для цілей юридичної визначеності та особливо для гарантування незалежності суддів. Тому слід докласти зусиль для того, щоб уникнути розпливчастих підстав або широких визначень»

(п. 45 Спільного висновку Венеціанської комісії та Директорату з питань співробітництва Генерального Директорату з прав людини та правових питань Ради Європи щодо Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження», 15-16 жовтня 2010 року, CDL-AD(2010)029)[1]

Вступ

Ця справа примітна тим, що в ній постало питання про неправильне застосування Вищою радою правосуддя (далі - ВРП, відповідач) одразу двох положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон про судоустрій), що передбачають підстави дисциплінарної відповідальності судді, а саме:

- підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 - «незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору»;

- пункту 3 частини першої статті 106 - «допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя, зокрема, в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду».

За результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду скасувала оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя від 14 грудня 2023 року № 1321/0/15-23 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати від 16 червня 2021 року № 1373/3дп/15-21 про притягнення суддів Синельниківського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4., ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - оскаржене рішення, рішення ВРП) в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача - судді ОСОБА_1 (далі - позивач), вважаючи його необґрунтованим.

Я повністю погодився з резолютивною частиною цього рішення і лише частково - з мотивами його ухвалення (зокрема, мене тішить, що до тієї частини постанови Великої Палати, яка стосується тлумачення пункту 3 частини першої статті 106 Закону про судоустрій, було включено текст із мого альтернативного проекту - див. пункти 132-137, 142-143 постанови).

Насправді, якщо б мова йшла лише про вирішення цієї конкретної справи, можливо для мене не було б сенсу висловлювати окрему думку, оскільки результати оцінки більшістю суддів Великої Палати оскарженого рішення ВРП в цілому збігаються з моїми власними висновками.

Однак, оскільки Велика Палата фактично є судом останньої інстанції у справах за скаргами на рішення ВРП, значення її рішень виходить за межі окремо взятих справ, маючи загальний вплив на формування практики ВРП щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Саме тому вважаю за необхідне заявити про свою незгоду з тлумаченням більшістю суддів підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону про судоустрій, сподіваючись, що це дозволить підтримувати в подальшому конструктивну професійну дискусію з цього питання.

Роз'яснюючи зміст пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій, Велика Палата зауважила: «Установлення зазначеної підстави не передбачає оцінки ВРП та її дисциплінарними органами в цілому судового рішення, а охоплює лише один із його невід'ємних елементів - наявність у судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін» (п. 75 постанови).

Однак таке тлумачення явно відрізняється від буквального змісту цієї норми, яка містить й інші слова, що вочевидь повинні нести якесь смислове навантаження - «незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору»[2]. Не надавши особливого значення словам «щодо суті спору», Велика Палата фактичнознівелювала одну з обов'язкових ознак складу названого дисциплінарного проступку та звела зміст указаної вище норми до «незазначення в судовому рішенні мотивів його прийняття».

На моє переконання такий підхід є помилковим, адже законодавець цілком міг викласти зазначену норму саме так, як її витлумачила Велика Палата, але він чомусь обрав більш складну конструкцію. Вважаю, що це не випадковість, оскільки використане в Законі про судоустрій формулювання визначає дві важливі особливості застосування названої правової норми:

- з одного боку, дисциплінарна відповідальність судді за цим положенням може наступати в разі незазначення мотивів не в будь-якому судовому рішенні (наприклад, в ухвалі з окремого процесуального питання), а лише в такому рішенні, де суд (слідчий суддя) повинен надавати оцінку аргументам сторін «по суті спору» (за деякими виключеннями це, як правило, рішення за результатами розгляду або перегляду справи по суті) - це обмеження виглядає цілком обґрунтованим, оскільки воно є своєрідним «фільтром» від подання численних скарг на суддю, що може використовуватися як спосіб тиску на нього та водночас може перевантажити ВРП розглядом скарг, які стосуються «малозначних» питань (іншими словами, це правило надає стороні можливість поскаржитися на невмотивованість лише рішення «по суті спору», але не кожної процесуальної ухвали по справі);

- з іншого боку, дисциплінарна відповідальність за цим положенням може наставати навіть тоді, коли суд навів мотиви ухвалення судового рішення, однак не відповів на ключові аргументи сторін по суті спору, які могли вплинути на результат розгляду справи - отже таке формулювання правової норми покликане вирішити серйозну проблему неналежного мотивування судових рішень, коли суд обмежується наведенням аргументів на підтримку своїх висновків, але ігнорує цілком доречні контраргументи сторони, що програла справу (див., наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00[3]).

У цій справі йдеться про першу особливість. Для того, щоб детально пояснити свою позицію стосовно тлумачення пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій, у своїй окремій думці я спочатку нагадаю ключові факти цієї справи, а потім наведу текст мотивувальної частини підготовленого мною альтернативного проекту постанови, який не набрав більшості голосів, але відображає моє бачення того, яке рішення повинна була ухвалити Велика Палата.

На додаток до цього (коли вже я мав більш вагомі причини для висловлення окремої думки), для повноти сприйняття, наведу також той фрагмент альтернативного проекту, який стосувався тлумачення п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій (оскільки фінальна редакція постанови Великої Палати включає лише частину цього тексту).

Суть справи та рішення Великої Палати

У цій справі суддю було притягнуто до дисциплінарної відповідальності судді у зв'язку з ухваленням ним, як слідчим суддею, двох рішень:

- ухвали від 13 січня 2020 року, якою він наклав арешт на зерно кукурудзи вагою 1 134 621 кг, що зберігалося у приміщенні складу ТОВ «Прометей сайлос», куди воно було передано на зберігання ФОП ОСОБА_2 ;

- ухвали від 31 січня 2020 року, якою він задовольнив клопотання представника ТОВ «Олімпіас груп», скасував раніше накладений арешт і зобов'язав ТОВ «Прометей сайлос» повернути зерно (передане туди на зберігання ФОП ОСОБА_2 ) іншій юридичній особі, яку слідчий суддя вважав власником - ТОВ «Олімпіас груп».

ВРП дійшла висновку, що дії судді ОСОБА_1 містять ознаки одразу двох дисциплінарних правопорушень, які передбачені пп. «б» п. 1 ч. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій.

Рішенням більшості суддів оскаржене рішення ВРП було скасоване (коротко кажучи) у зв'язку з неправильністю кваліфікації дій судді за п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій (в цілому), а також за пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій - в частині ухвали від 13 січня 2020 року. Водночас постановою Великої Палати підтверджено правильність висновку ВРП щодо кваліфікації дій судді за пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій в частині ухвали від 31 січня 2020 року.

Суть моєї незгоди з рішенням більшості

Я дійшов аналогічних висновків, якщо говорити про результат оцінки рішення ВРП, але мій умовивід про необґрунтованість оскарженого рішення в частині кваліфікації дій позивача пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій у зв?язку з прийняттям ухвали від 13 січня 2020 року ґрунтується на інших мотивах.

У цій частині більшість суддів виходила з того, що слідчий суддя насправді навів у зазначеній ухвалі належні мотиви. Натомість моя позиція полягала в тому, що в цьому судовому рішенні не вирішувалися питання «щодо суті спору» і саме тому я дійшов висновку, що в діях слідчого судді, пов'язаних з її прийняттям, за обставин цієї справи a priori не міг бути встановлений склад дисциплінарного правопорушення, передбаченого пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій.

При цьому я допускаю, що за певних специфічних умов прийняття слідчим суддею ухвали про арешт майна все ж може бути кваліфіковане за вказаною нормою (але в цій справі з такими «специфічними умовами» було пов'язано прийняття не ухвали від 13 січня 2020 року про арешт майна, а ухвали від 31 січня 2020 року про скасування арешту майна). Я також не виключаю, що в деяких випадках прийняття слідчим суддею ухвали про арешт майна може містити ознаки іншого дисциплінарного проступку, але в цій справі та щодо цього позивача ВРП іншої кваліфікації (крім помилкового посилання на п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій) не здійснила.

Як, на мою думку, мала бути сформульована позиція Великої Палати по цій справі

Далі наведено текст мотивувальної частини підготовленого мною альтернативного проекту постанови, що не набрав більшості голосів суддів, але відображає мою позицію стосовно піднятих у цій справі питань:

«Щодо підстав дисциплінарної відповідальності судді

Оцінюючи Спірне рішення ВРП щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата виходить з того, що визначальним критерієм правомірності Спірного рішення є встановлення дисциплінарним органом обставин, що свідчать про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що приписи Конституції України, які гарантують незалежність та недоторканність суддів, пов'язані з принципом поділу державної влади й зумовлені потребою забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади; передусім заборонено вплив на суддів у будь-який спосіб (див. рішення від 26 березня 2024 року № 3-р(ІІ)/2024, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004).

Однією з ключових гарантій незалежності суддів як носіїв незалежної судової влади є функціональний імунітет, який відображений у конституційному положенні про те, що «суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку» (ст. 126 Конституції України).

При цьому необхідними умовами ефективності зазначеної конституційної гарантії є не лише суворе дотримання процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності, але й наявність якісного (передбачуваного) закону, який визначає матеріально-правові підстави дисциплінарної відповідальності. На це, зокрема, неодноразово звертав увагу Європейський суд з прав людини у рішеннях проти України (див. mutatis mutandis рішення у справах «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), 2013, заява № 21722/11, «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), 2023, заяви № 27276/15 і № 33692/15 та інші).

Саме тому надзвичайно важливо, щоб практика Вищої ради правосуддя, як органу який накладає дисциплінарні стягнення на суддів, і особливо Великої Палати Верховного Суду, як єдиного судового органу, який уповноважений перевіряти законність і обґрунтованість рішень ВРП (і в такий спосіб не лише вирішувати окремо взяті справи, але й визначати загальний напрямок розвитку дисциплінарної практики), у таких справах відповідала високим стандартам права на справедливий суд, була чіткою, послідовною та передбачуваною.

Як зазначалось вище, слідчим суддею ОСОБА_1. були постановлені такі судові рішення:

1) ухвала від 13 січня 2020 року у справі № 191/91/20 (провадження № 1-кс/191/12/20), якою було задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на зерно - кукурудзу, вагою 255732 кг, яка зберігається в приміщенні складу ТОВ «Дон Агро», за адресою: Кіровоградська область, м. Бобринець, вул. Промислова, 1.

2) ухвала від 22 січня 2020 року, якою задоволено заяву слідчого про виправлення описки, допущеної в ухвалі від 13 січня 2020 року, і в абзаці четвертому сторінки 3, в абзаці четвертому сторінки 4 та у резолютивній частині ухвали замість помилково вказаного «кукурудзу, вагою 255 732 кг, яка зберігається у приміщенні складу ТОВ «Дон Агро», за адресою: Кіровоградська область, м. Бобринець, вул. Промислова, 1» зазначено «кукурудзу, вагою 1 134 621 кг, яка зберігається у приміщенні складу ТОВ «Прометей сайлос», за адресою: Кіровоградська область, Добровеличківський район, м. Помічна».

3) ухвалою від 31 січня 2020 року, якою задоволено клопотання представника ТОВ «Олімпіас груп» і скасовано арешт, накладений ухвалою від 13 січня 2020 року (з урахуванням ухвали від 22 січня 2020 року про виправлення описки) на зерно кукурудзи вагою 1 134 621 кг та зобов'язано відповідальну особу - ТОВ «Прометей сайлос» здійснити повернення цього зерна ТОВ «Олімпіас груп».

Дії судді ОСОБА_1 щодо дотримання ним процесуальних обов'язків та повноважень при постановленні вказаних ухвал були предметом оцінки ВРП у межах дисциплінарного провадження, яка дійшла таких висновків:

1) щодо ухвали від 13 січня 2020 року про арешт майна

- слідчим суддею не враховано, що клопотання слідчого не містить належного обґрунтування необхідності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт;

- в ухвалі не зазначено, за результатами дослідження яких саме документів або інших матеріалів суддя дійшов висновку, що зерно кукурудзи, про яке йдеться у клопотанні слідчого, може мати значення речового доказу. Не наведено належного обґрунтування правових підстав необхідності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, а саме чи є зерно кукурудзи предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, чи набуте злочинним шляхом, чи є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину;

- слідчим суддею не враховано наявність ухвали слідчого судді ОСОБА_4. від 21 грудня 2019 року, постановленої в межах цього кримінального провадження (яка була чинною на час розгляду вказаного клопотання), про арешт коштів ФОП ОСОБА_2 у розмірі заподіяної ним ТОВ «Олімпіас груп» шкоди у сумі 9 163 244 грн за несплату ним ТОВ «Олімпіас груп» коштів за частину поставленого у листопаді - грудні 2019 року зерна кукурудзи.

2) щодо ухвали від 22 січня 2020 року про виправлення описки

- допущення таких описок під час постановлення ухвали від 13 січня 2020 року, зокрема в резолютивній частині, враховуючи наявність у клопотанні слідчого правильних даних щодо кількості та місця зберігання цієї сільськогосподарської продукції, може свідчити про неналежне виконання суддею ОСОБА_1. своїх службових обов'язків.

3) щодо ухвали від 31 січня 2020 року про скасування арешту

- слідчий суддя не врахував, що ТОВ «Олімпіас груп» заявлено цивільний позов до ФОП ОСОБА_2 , а тому, задовольняючи клопотання представника ТОВ «Олімпіас груп» з метою часткової компенсації завданої матеріальної шкоди, слідчий суддя вийшов за межі своїх повноважень, діяв усупереч закону, оскільки фактично вирішив цивільний позов без наявності доказів розміру цієї шкоди і залишив поза увагою, що зазначені правовідносини між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Олімпіас груп» підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства.

Крім того Дисциплінарна палата і ВРП також зазначили, що з ухвал судді ОСОБА_1 від 13 січня 2020 року про арешт майна та 31 січня 2020 року про скасування арешту майна не вбачається, які конкретні фактичні дані клопотань суддею перевірені. Текст ухвал слідчого судді повністю відтворює зміст клопотань слідчого та представника ТОВ «Олімпіас груп» без наведення належних мотивів прийняття їх аргументів щодо наявності підстав для арешту майна та його скасування.

За наслідками розгляду дисциплінарної справи ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1. допустив істотне порушення норм процесуального права щодо наведення належних мотивів прийняття аргументів слідчого про арешт майна та представника ТОВ «Олімпіас груп» про скасування арешту майна, вийшов за межі повноважень слідчого судді при вирішенні питання про зобов'язання зберігача майна повернути зерно кукурудзи ТОВ «Олімпіас груп», що призвело до виконання без відома ФОП ОСОБА_2 неправомірної ухвали слідчого судді від 31 січня 2020 року та вивезення зерна кукурудзи ТОВ «Олімпіас груп». Такі дії, на переконання Дисциплінарної палати і ВРП, вчинені суддею внаслідок неналежного ставлення до виконання обов'язків слідчого судді (груба недбалість).

Також ВРП вважала, що допущені суддею ОСОБА_1 грубі порушення норм процесуального права і зміст постановлених ним, як слідчим суддею, ухвал від 13 та 31 січня 2020 року в цій справі викликають у стороннього спостерігача сумніви щодо об'єктивності судді, а тому не сприяють посиленню переконаності громадськості у доброчесності та неупередженості суду і підривають авторитет правосуддя в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Ураховуючи наведені обставини ВРП дійшла висновку про наявність в діях судді ОСОБА_1 ознак дисциплінарних проступків і кваліфікувала його дії за:

- підпунктом «б» пункту 1, частини першої статті 106 Закону про судоустрій (внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття аргументів сторін щодо суті спору);

- пунктом 3 частини першої статті 106 цього Закону (допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).

Велика Палата розгляне такі висновки ВРП послідовно.

Щодо кваліфікації за підпунктом «б» пункту 1, частини першої статті 106 Закону про судоустрій (далі також - підпункт «б»)

Дисциплінарна відповідальність судді за вказаним підпунктом настає за «незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору».

Закон про судоустрій не розкриває зміст поняття «щодо суті спору», яке використовується у формулюванні цього складу дисциплінарного правопорушення.

Велика Палата вважає, що, викладаючи положення підпункту «б» пункту 1, частини першої статті 106 Закону про судоустрій, законодавець очевидно мав намір обмежити коло судових рішень, незазначення мотивів у яких може в принципі тягнути дисциплінарну відповідальність за підпунктом «б» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону про судоустрій. Про це яскраво свідчить формулювання цієї норми, яка передбачає, що дисциплінарним правопорушенням є не просто «незазначення в судовому рішенні мотивів його прийняття», а «незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору».

З огляду на буквальний зміст цієї норми можна зробити перший (досить очевидний) висновок - вона безперечно може бути застосована у випадках, коли йдеться про судові рішення, які стосуються вирішення адміністративних, господарських і цивільних справ по суті спору, який розглядався.

Водночас було б неправильно стверджувати, що ненаведення мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін, наприклад у вироку, постановленому в кримінальному провадженні, не підпадає під дію цієї норми. Очевидно, що законодавець, викладаючи згаданий підпункт «б» у наведеній редакції, з огляду на характер цього рішення, не мав наміру виключити таке діяння з кола дисциплінарних проступків, незважаючи на те, що Кримінальний процесуальний кодекс України не характеризує процес притягнення особи до кримінальної відповідальності як вирішення «спору» (що насправді не виключає існування в кримінальному провадженні «правового спору» у більш широкому розумінні як юридичного конфлікту, в межах якого кожна сторона чи інший учасник кримінального провадження відстоює свою правову позицію по суті висунутого обвинувачення).

Велика Палата вже приймала рішення, де визнала підпункт «б» застосовним у разі ненаведення мотивів у судових рішеннях, ухвалених у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких регламентується Кодексом України про адміністративні правопорушення, де поняття «спір» так само не вживається.

У постанові від 09 вересня 2021 року (провадження № 11-21сап21), Велика Палата, оцінюючи висновки ВРП про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за незазначення в судовому рішенні у справі про адміністративні правопорушення мотивів відхилення аргументів «сторони обвинувачення», дійшла висновку, що кваліфікація дій судді за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону про судоустрій можлива і в тих випадках, коли у відповідному процесуальному кодексі поняття «сторона» та «суть спору» не застосовуються: «підстави дисциплінарної відповідальності судді, визначені у підпункті «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII («незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору»), стосуються судових рішень незалежно від того, за яким законом відбувається їхнє ухвалення, і чи є за цим законом у відповідному процесі поняття «сторона» та «суть спору»…».

В іншій постанові від 18 квітня 2024 року (провадження 11-1сап24) Велика Палата, погоджуючись з висновками ВРП про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності через те, що він не зазначив у судовому рішенні мотивів прийняття чи відхилення аргументів сторін у справі про притягнення до адміністративної відповідальності по ст. 130 КУпАП, вказала, «відсутність будь-яких мотивів на обґрунтування відхилення доводів сторони судового процесу безпосередньо впливає на якість судового рішення як процесуального документа, можливість сприйняття його як сторонами, так і суспільством у цілому як результату правильного застосування юридичних норм, справедливого процесу та належної оцінки фактів, а також як такого, що може бути ефективно виконаним».

Отже поняття «сторони» і «суть спору», використані в підпункті «б», мають автономне значення і не обов'язково повинні співпадати з термінами, вжитими у відповідному процесуальному законодавстві. Натомість вони мають тлумачитись з урахуванням суті та мети законодавчого положення, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону про судоустрій.

Тим не менше, наведене не означає, що ці поняття можуть тлумачитись настільки широко, що зрештою включатимуть всі судові рішення (інакше, як було зазначено вище, законодавцю достатньо було сформувати цей склад дисциплінарного правопорушення як «незазначення в судовому рішенні мотивів його прийняття»).

Підсумовуючи викладене, Велика Палата виходить із того, що для кваліфікації дій (бездіяльності) судді за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону про судоустрій недостатньо встановити, що він не навів мотиви в судовому рішенні. Обов'язковою ознакою цього правопорушення є незазначення в судовому рішенні мотивів «прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору». Наведеній ознаці, як правило, відповідатиме ненаведення таких мотивів у судових рішеннях, якими завершується розгляд по суті відповідної справи (адміністративної, цивільної, господарської чи про адміністративні правопорушення) або кримінального провадження в суді відповідної інстанції. Водночас ненаведення мотивів в інших судових рішеннях, наприклад в процесуальних ухвалах суду, слідчого судді, може бути кваліфіковано за підпунктом «б», виключно за умови, якщо буде встановлено, що таке рішення стосується вирішення не просто окремого процесуального питання, а правового спору по суті de jure або de facto.

У будь-якому разі наявність цієї ознаки складу дисциплінарного правопорушення має бути належним чином обґрунтована.

Оскільки за висновком ВРП суддя ОСОБА_1. вчинив дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону про судоустрій, не умисно, а внаслідок недбалості, Велика Палата доходить висновку, що ненаведення мотивів (за висновком ВРП) в ухвалах від 13 січня 2020 року та від 31 січня 2020 року не охоплювалося єдиним умислом і не утворювало єдиного триваючого правопорушення. У зв'язку з цим Велика Палата послідовно перевірить наявність ознак дисциплінарного проступку в діях слідчого судді, пов'язаних із постановленням кожного з цих рішень окремо.

Ухвала слідчого судді від 13 січня 2020 року про арешт майна

Виходячи із наведених вище загальних принципів кваліфікації за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону про судоустрій, Велика Палата не може погодитись із висновками ВРП, що при постановленні слідчим суддею ухвали від 13 січня 2020 року, суддя ОСОБА_1. допустив порушення, що охоплюються складом цього дисциплінарного проступку.

Як убачається зі змісту клопотання слідчого СВ Синельниківського ГУ НП в Дніпропетровській області, зазначеним відділом здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019040390001817 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, яке було розпочате за заявою представника ТОВ «Олімпіас груп» про те, що в період часу з середини листопада по 16 грудня 2019 року невстановлена особа шляхом зловживання довірою заволоділа майном, яке належить ТОВ «Олімпіас груп», чим спричинила ТОВ «Олімпіас груп» матеріальний збиток.

Допитаний в якості представника потерпілого (ТОВ «Олімпіас груп») ОСОБА_3 підтвердив, що постачання кукурудзи було здійснено, але ФОП ОСОБА_2 припинив платежі в середині листопада 2019 року. Під час слідства отримано копії договорів складського зберігання зерна, які вказують, що ФОП ОСОБА_2 передав кукурудзу на зберігання ТОВ «Дон Агро» та ТОВ «Прометей сайлос».

Ураховуючи вищевикладене, слідчий на підставі статей 98, 170 КПК звернувся з клопотанням про накладення арешту на кукурудзу вагою 1 134 621 кг, що зберігається на складі ТОВ «Прометей сайлос». Підставою для арешту було забезпечення належного зберігання речових доказів та запобігання можливості розпоряджатися цим майном до вирішення питання щодо його повернення.

Згідно із частиною третьою статті 26 КПК слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Розглянувши клопотання слідчого, суддя ОСОБА_1. в ухвалі від 13 січня 2020 року дійшов висновку, що слідчим доведено, що зерно - кукурудза може мати значення речового доказу у кримінальному провадженні, а тому з метою забезпечення виконання завдань кримінального провадження щодо швидкого, повного та неупередженого розслідування, а також для забезпечення належного зберігання речових доказів стороною кримінального провадження, суддя наклав арешт на зазначене зерно кукурудзи.

Кваліфікуючи дії судді ОСОБА_1 за підпунктом «б» пункту 1, частини першої статті 106 Закону про судоустрій, ВРП не навела жодних мотивів на обґрунтування того, що постановлена ОСОБА_1 ухвала про накладення арешту в цій конкретній ситуації стосувалася «суті спору». Тож зі Спірного рішення не слідує, що постановляючи ухвалу від 13 січня 2020 року про арешт майна, слідчий суддя de jure або de facto вирішив певний правовий спір (на відміну від нещодавно розглянутої Великою Палатою справи № 990/75/24, де слідчий суддя була притягнута до дисциплінарної відповідальності за цим підпунктом за те, що, знаючи про існування іншої ухвали слідчого судді щодо спірного майна, вона без наведення мотивів прийняла нове рішення про арешт майна фактично протилежного змісту, передавши спірне майно іншій стороні).

Саме по собі ухвалення слідчим суддею рішення про арешт майна (за відсутності певних специфічних обставин, як, наприклад, у справі № 990/75/24) є звичайним вирішенням питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, а не рішенням щодо «суті спору», а тому, за загальним правилом, дії судді, пов'язані з ухваленням такого рішення (включаючи його мотивування), не можуть бути кваліфіковані за підпунктом «б» пункту 1, частини першої статті 106 Закону про судоустрій (це, однак, не виключає за певних обставин можливості кваліфікації таких дій за іншим підпунктом або пунктом частини першої статті 106 Закону про судоустрій за умови наявності всіх ознак відповідного правопорушення).

Наведене виключає потребу подальшої оцінки висновків ВРП у частині того, що слідчий суддя не зазначив у цій ухвалі мотивів прийняття аргументів слідчого, оскільки це не впливає на загальний висновок про відсутність у його діях складу зазначеного дисциплінарного правопорушення.

Ухвала слідчого судді від 31 січня 2020 року про скасування арешту на майно

З матеріалів справи слідує, що після постановлення слідчим суддею ОСОБА_1. ухвали про накладення арешту на майно, за якою (з урахуванням ухвали від 22 січня 2020 року про виправлення описки) накладено арешт на кукурудзу, яка зберігалася у приміщенні складу ТОВ «Прометей сайлос», представник ТОВ «Олімпіас груп» звернувся з клопотанням про скасування цього арешту.

Ухвалою від 31 січня 2020 року слідчий суддя ОСОБА_1. постановив скасувати арешт, накладений ухвалою 13 січня 2020 року на зерно кукурудзи, вагою 1 134 621 кг., яке було передано ТОВ «Прометей сайлос» на зберігання ФОП ОСОБА_2 згідно договору складського зберігання № 185/П від 31.10.2019 р. та знаходилося на зберіганні в приміщенні складу ТОВ «Прометей сайлос», та яке на праві власності належить товариству з обмеженою відповідальністю «Олімпіас груп», а також зобов'язати відповідальну особу ТОВ «Прометей сайлос» здійснити повернення ТОВ «Олімпіас груп» цього зерна кукурудзи шляхом його відгрузки на надані транспортні засоби.

Як зазначено у Спірному рішенні ВРП, «задовольняючи клопотання представника ТОВ «Олімпіас груп» з метою часткової компенсації завданої матеріальної шкоди, суддя діяв всупереч закону, оскільки фактично вирішив цивільний позов без наявності доказів розміру цієї шкоди. Крім того, зазначені правовідносини між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Олімпіас груп» підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства».

Беручи до уваги наведене та враховуючи зміст оскарженого рішення, Велика Палата погоджується з висновками ВРП стосовно того, що слідчий суддя ОСОБА_1., постановляючи ухвалу від 31 січня 2020 року про скасування арешту, якою він фактично вирішив спір про право власності на майно (яке не було річчю, визначеною індивідуальними ознаками), не навів належних мотивів для прийняття аргументів представника ТОВ «Олімпіас груп» щодо необхідності скасування арешту на зерно (яке було передано ТОВ «Прометей сайлос» на зберігання ФОП ОСОБА_2 ) з подальшою передачею його іншій стороні спору - ТОВ «Олімпіас груп».

Тому, Велика Палата констатує, що в цій частині висновки ВРП щодо кваліфікації дій судді ОСОБА_1 за підпунктом «б» пункту 1, частини першої статті 106 Закону про судоустрій є обґрунтованими.

Щодо кваліфікації за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону про судоустрій

Третя дисциплінарна палата і ВРП, оцінюючі дії судді ОСОБА_1 , дійшли висновку, що грубі порушення норм процесуального права і зміст постановлених ним, як слідчим суддею, ухвал від 13 та 31 січня 2020 року викликають у стороннього спостерігача сумніви щодо об'єктивності судді, а тому не сприяють посиленню переконаності громадськості у доброчесності та неупередженості суду.

За висновком ВРП наведені вище дії судді ОСОБА_1 підривають авторитет правосуддя в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

За таких обставин, Третя Дисциплінарна палата і ВРП дійшли висновку, що в діях судді ОСОБА_1 також міститься склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону про судоустрій, що виразилось у допущенні поведінки, яка підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Перевіряючи правильність юридичної кваліфікації ВРП дисциплінарного проступку, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги наступне.

За змістом ч. 7 ст. 56 Закону про судоустрій суддя зобов'язаний:

«1) справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства;

2) дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів;

3) подавати декларацію доброчесності судді та декларацію родинних зв'язків судді;

4) виявляти повагу до учасників процесу;

5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання;

6) виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції;

7) подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

😎 систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для виконання повноважень у суді, де він обіймає посаду;

9) звертатися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора упродовж п'яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання;

10) підтверджувати законність джерела походження майна у зв'язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді».

Як видно з цього переліку, законодавець чітко виокремлює обов'язки, які стосуються його професійної діяльності щодо належного відправлення правосуддя (див. пункти 1, 5), зобов'язання щодо дотримання правил етики (див. пункти 2, 4) та доброчесності (див. 3, 6, 7, 9, 10).

Наведеним положенням частини сьомої статті 56 Закону про судоустрій кореспондують відповідні склади дисциплінарних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 106 цього Закону.

Аналіз зазначених положень показує, що за порушення певного обов'язку суддею, передбачена конкретна визначена законом підстава для його дисциплінарної відповідальності.

Зокрема, в разі порушення зобов'язання «справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства» (п. 1 ч. 7 ст. 56 Закону про судоустрій), суддя може бути притягнутий за кількома пунктами частини 1 статті 106 названого Закону (зокрема, за пунктами 1 (із підпунктами), 2 і 4), які містять доволі широкий перелік відповідних дисциплінарних проступків:

1) умисне або внаслідок недбалості:

- умисні або внаслідок недбалості: незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду (пп. «а» п. 1);

- умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору (пп. «б» п. 1);

- умисне або внаслідок недбалості порушення засад гласності і відкритості судового процесу (пп. «в» п. 1);

- умисне або внаслідок недбалості порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пп. «г» п. 1);

- умисне або внаслідок недбалості незабезпечення обвинуваченому права на захист, перешкоджання реалізації прав інших учасників судового процесу (пп. «ґ» п. 1);

- умисне або внаслідок недбалості порушення правил щодо відводу (самовідводу) (пп. «д» п. 1);

- безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень (п. 2);

- умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків (п. 4).

На відміну від цього, положення пункту 3 частини першої статті 106 Закону про судоустрій явно кореспондують не зобов'язанням суді «розглядати і вирішувати судові справи», а із його обов'язками дотримуватися високих стандартів етичної поведінки, випливають із його високого статусу (п. 2, 4 ч. 7 ст. 56 Закону про судоустрій). На це, зокрема, вказує буквальний зміст цієї норми:

«допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу».

Таким чином, пункт 3 стосується поведінки судді, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя і складається з таких аспектів:

- питання моралі, чесності, непідкупності;

- відповідність способу життя судді його статусу;

- дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;

- прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Охоплюючи етичні аспекти поведінки судді, цей дисциплінарний проступок не може тлумачитись як такий, що охоплює питання оцінки правильності або неправильності застосування суддею норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи та ухвалення судових рішень (у тому числі через невиправдане розширення змісту «стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду»).

У протилежному випадку це призвело б до необхідності кваліфікувати діяння судді за цим пунктом кожного разу, коли буде констатоване будь-яке з правопорушень, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини 1 статті 106 Закону про судоустрій, оскільки кожне з них за такого широкого розуміння становитиме порушення «стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду». Більше того, таке широке розуміння «стандартів поведінки» (за змістом пункту 3) дозволило б притягати суддів до відповідальності за порушення норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи та ухвалення судового рішення, навіть в разі відсутності ознак складів правопорушення, передбачених пунктами 1, 2, 4. Приміром, у разі вчинення суддею «істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав», його дії кожного разу необхідно буде кваліфікувати одночасно за підпунктом «а» пункту 1 та за пунктом 3, а в разі відсутності ознаки «істотності» порушення, як і наслідків у вигляді неможливості реалізації учасниками процесу їх процесуальних прав, дії судді все одно можна буде кваліфікувати за пунктом 3. Так само, якщо суддя, який брав участь в ухваленні судового рішення, допустить «порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків», його дії підлягатимуть кваліфікації одночасно за пунктами 4 і 3, а у випадку відсутності наслідків у виді порушення прав людини і основоположних свобод чи інших «істотних негативних наслідків» його дії можна буде просто кваліфікувати за пунктом 3.

Наведе яскраво показує, що розширення дії пункту 3 частини 1 статті 106 Закону про судоустрій зі сфери оцінки етичних правил і стандартів поведінки судді на сферу оцінки правильності застосування норм матеріального і процесуального права при розгляді справи та ухваленні судового рішення нівелюватиме сенс існування інших норм, які визначають підстави дисциплінарної відповідальності судді за діяння, безпосередньо пов'язані із здійсненням правосуддя (пункти 1, 2, 4 частини 1 статті 106), суперечитиме принципу правової визначеності і передбачуваності застосування закону, підриватиме конституційні гарантії функціонального імунітету судді та зробить ВРП квазісудом «четвертої інстанції», який матиме можливість оцінювати законність під час розгляду справи та правомірність судових рішень (у тому числі остаточних) кожного разу, коли вони комусь не подобаються.

Разом із тим, це не означає, що дисциплінарне правопорушення, передбачене пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону про судоустрій, не може поєднуватися із скоєнням одного чи кількох проступків, передбачених пунктами 1, 2, 4 (чи іншими) частини 1 цієї статті. Наприклад, суддя може умисно або внаслідок недбалості не зазначити в судовому рішенні мотиви відхилення аргументів сторони щодо суті спору, а також допустити в тексті судового рішенні явно зневажливі або нецензурні висловлювання на адресу цієї сторони (тоді такі дії матимуть одночасно ознаки як проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини 1 статті 106 названого Закону, так і поведінки, передбаченої пунктом 3 частини 1 цієї ж статті, але ці дві кваліфікації ґрунтуватимуться на різних аспектах дій (поведінки) судді).

Спираючись на викладені вище аргументи, Велика Палата з метою забезпечення належного розвитку права вважає за необхідне відступити від своєї попередньої практики, яка ґрунтувалася на позиції, що «встановлення дисциплінарним органом поведінки судді у професійній діяльності всупереч процесуальним правилам застосування відповідних норм, що мало наслідком використання методу вирішення спору, який не викликав суспільної довіри та у своїй основі суперечив тій поведінці, яка очікувалася від судді як представника відповідної професії, є таким порушенням стандартів професійної поведінки судді, яке може бути підставою для дисциплінарної відповідальності» (постанова Великої Палати від 09 червня 2022 року, провадження № 11-84сап21).

Повертаючись до обставин цієї справи, Велика Палата зауважує, що ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1. допустив грубі порушення норм процесуального права, постановляючи ухвали від 13 та 31 січня 2020 року, і такі дії судді підривають авторитет правосуддя в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а тому дії були кваліфіковані за пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону про судоустрій.

Однак така кваліфікація дій судді ОСОБА_1 є помилковою, а наведені в обґрунтування такого висновку мотиви ВРП є явно недостатніми. При цьому Велика Палата також бере до уваги, що стверджувані в Спірному рішенні «грубі порушення норм процесуального права» не були кваліфіковані за ні за підпунктами «а» або «г» пункту 1, ні за пунктом 4 частини 1 статті 106 Закону про судоустрій (які є саме тими положеннями, що можуть бути застосовані в різних ситуаціях, пов'язаних із грубим чи істотним порушенням норм процесуального права).

Щодо пропорційності застосованого дисциплінарного стягнення

Велика Палата зауважує, що у випадку встановлення під час судового розгляду необґрунтованості висновків ВРП щодо наявності в діях судді одного чи кількох складів інкримінованих йому дисциплінарних проступків, але водночас правильності таких висновків щодо інших дисциплінарних проступків, у вчиненні яких суддю визнано винним, вона повинна перевірити, чи впливають ці обставини на пропорційність застосованого до судді дисциплінарного стягнення та чи зумовлює це скасування рішення ВРП.

Відповідно до частини першої статті 109 Закону про судоустрій до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: 1) попередження; 2) догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; 3) суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; 4) подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов'язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; 5) подання про переведення судді до суду нижчого рівня; 6) подання про звільнення судді з посади.

На підставі частини другої статті 109 Закону про судоустрій під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Згідно з пунктом 1 частини восьмої статті 109 згаданого Закону дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Вичерпний перелік діянь, які можуть бути визнані істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісними зі статусом судді або виявляють його невідповідність займаній посаді, визначені в ч. 9 ст. 109 Закону про судоустрій.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону про судоустрій суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади. Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).

У пункті 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, визначено, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають.

У Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленій 17 листопада 2010 року зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для відповідальності судді, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункти 66, 68). Подібна позиція висловлена й Венеціанською комісією у висновку від 16-17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроекту про судоустрій та статус суддів в Україні. У ньому було наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не дисциплінарної процедури (пункт 40).

У контексті цієї справи, Велика Палата вважає, що рішення ВРП та її дисциплінарного органу не містить обґрунтування, з якого би вбачалось, що при застосуванні до ОСОБА_1 найсуворішого виду дисциплінарного стягнення, був урахований принцип пропорційності.

Спираючись на цей принцип, дисциплінарний орган ВРП мав обґрунтувати обрання того чи іншого виду стягнення, зважаючи на його співмірність зі складом і наслідками вчиненого дисциплінарного проступку. Більш суворий вид дисциплінарного стягнення застосовується тільки тоді, коли менш суворого виду такого стягнення недостатньо для досягнення мети його застосування.

Як видно з матеріалів справи, Дисциплінарний орган ВРП зазначив у своєму рішенні про те, що дисциплінарний проступок суддею вчинений не умисно, а внаслідок недбалості, що він враховує позитивну характеристику судді і те, що цей суддя раніше не притягувався до дисциплінарної відповідальності.

Проте жодних аргументів на підтвердження висновку про те, що з урахуванням усіх обставин справи та особи судді до нього не може бути застосований більш м'який вид дисциплінарного стягнення, передбачений частиною першою статті 109 Закону про судоустрій, в рішенні Дисциплінарного органу не наведено.

До того ж, Велика Палата вище дійшла висновку про помилковість висновків ВРП щодо кваліфікації дії ОСОБА_1 за підпунктом «б» пункту 1 (стосовно постановлення ним ухвали від 13 січня 2020 року), а також за пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону про судоустрій, що в контексті обставин цієї справи також може істотно вплинути на оцінку пропорційності накладеного дисциплінарного стягнення.

Таким чином, рішення ВРП від 14 грудня 2023 року № 1321/0/15-23 про залишення без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 22 червня 2020 року № 1916/2дп/15-20 про притягнення судді Синельниківського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «б» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону про судоустрій, не може вважатися вмотивованим, а тому підлягає скасуванню згідно з пунктом 4 частини першої статті 52 Закону про ВРП».

Підсумовуючи викладене, маю надію, що в подальшому Велика Палата змінить свій підхід до тлумачення та застосування пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій. Хоча насправді достатньо, щоб це зробила сама Вища рада правосуддя.

Суддя Микола МАЗУР

[1] https://www.venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL-AD(2010)029-e.

[2] Раніше в окремій думці по справі № 990/75/24 я разом із іншими суддями вже звертали увагу на проблеми, пов'язані із тлумаченням Великою Палатою пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій - див.: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119494671.

[3] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_096.

Джерело: ЄДРСР 120180631

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show