Постанова ВП ВС щодо можливості встановлення додаткового спору спадкоємцю за заповітом, якщо про заповіт відомо не було і спадкоємець не є спадкоємцем за законом

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

місто Київ

справа № 686/5757/23
провадження № 14-50цс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Погрібного С. О.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.

розглянула в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2023 року, постановлене суддею Карплюком О. І., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі П'єнти І. В., Корніюка А. П., Талалай О. І.,

УСТАНОВИЛА:

Вступ

Предметом спору у цій справі є вимога про надання додаткового строку для прийняття спадщини у зв'язку з тим, що, як стверджує позивач, він не знав про складення спадкодавцем на його користь заповіту, що й є поважною причиною пропуску такого строку.

Велика Палата Верховного Суду з урахуванням конкретних обставин справи, як-от того, що сторони належали до кола спадкоємців першої черги спадкування як сини померлого спадкодавця, повинна була вирішити, чи є поважною така причина пропуску встановленого законом строку для прийняття спадщини, як незнання про складення на користь однієї з таких осіб заповіту, за умови, що позивач водночас належить до кола спадкоємців першої черги спадкування за законом, яка закликана до спадкування.

Велика Палата Верховного Суду за результатами вирішення цього спору дійшла переконання, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність не можна ототожнювати з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом.

Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем й у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси, не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.

Тож необізнаність про наявність заповіту може бути оцінена як поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

1. ОСОБА_1 у березні 2023 року подав до суду позов до ОСОБА_2 , у якому просив визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном у два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.

2. Позивач обґрунтовував пред'явлений позов тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його та відповідача батько - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина у виді земельної ділянки площею 2,24 га, розташованої на території Користовецької сільської ради Волочиського району Хмельницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та житлового будинку на АДРЕСА_1 .

3. За життя ОСОБА_3 залишив заповіт, відповідно до якого належну йому земельну ділянку заповів позивачу.

4. Після смерті батька він продовжував облаштовувати будинок, подвір'я та земельну ділянку. Також він продовжував доглядати за своєю матір'ю ? ОСОБА_4 , яка мала захворювання судин головного мозку, перенесла інсульти у 2010 та 2016 роках, а після смерті батька стала лежачою і потребувала постійного догляду. Також позивач зазначав, що в цей період він працював у Виробничому підрозділі «Хмельницька дистанція колії» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», а тому з урахуванням робочого часу з 8:00 до 17:00 з понеділка до п'ятниці не міг вчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. У строк, визначений законом для прийняття спадщини (зокрема, з 11 липня 2021 року до 11 січня 2022 року), на всій території України було запроваджено карантин та обмежено прийом громадян нотаріусами.

5. ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. Після смерті матері позивач прибирав у будинку та знайшов заповіт, складений батьком на його ім'я. ОСОБА_1 30 березня 2022 року звернувся до нотаріуса, яка повідомила, що після смерті ОСОБА_3 . Хмельницька районна державна нотаріальна контора 07 жовтня 2021 року завела спадкову справу № 68436893 (277/2021) за заявою ОСОБА_2 .

6. На думку позивача, всупереч вимогам законодавства нотаріус не повідомила його про потребу подати заяву про прийняття спадщини за заповітом чи про відмову від її прийняття. Відповідач, дізнавшись про наявність заповіту на ім'я брата, також його про це не повідомив та не надав нотаріусу інформації про його місце проживання.

7. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 вважав, що шестимісячний строк для звернення із заявою про прийняття спадщини пропустив у зв'язку з обставинами, які є об'єктивними та істотними, не залежали від його волі та спричинили неможливість своєчасно оформити свої спадкові права.

Стислий виклад заперечень відповідача

8. ОСОБА_2 заперечував проти позову, вважаючи, що позивач пропустив строк для прийняття спадщини без поважних причин.

9. Відповідач звертав увагу на недоведеність факту існування у ОСОБА_4 потреби у постійному сторонньому догляді, і що такий догляд здійснював саме позивач. Зазначав про безпідставність посилання позивачем як на поважні причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини на перебування його на роботі та на введення обмежень, пов'язаних з поширенням коронавірусу COVID-19.

10. На переконання відповідача, аргумент позивача щодо необізнаності про існування заповіту не може бути поважною причиною для продовження позивачу строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки позивач, крім того, що мав право на спадкування за заповітом, також є спадкоємцем першої черги після смерті батька.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

11. Рішенням від 05 липня 2023 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області відмовив у задоволенні позову.

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

12. Суд першої інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що незвернення з наведених у позові причин до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у строк понад два роки не можна вважати таким, що відбувся з поважних причин у розумінні статті 1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції

13. Постановою від 16 серпня 2023 року Хмельницький апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2023 року ? без змін.

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

14. Апеляційний суд обґрунтовував постанову тим, що позивач ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду не надав належних та допустимих доказів на підтвердження об'єктивних, непереборних та істотних труднощів для своєчасного прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_3 .

15. Посилання позивача на необізнаність про наявність заповіту на його ім'я як на поважну причину пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 суд першої інстанції правомірно відхилив, оскільки позивач є спадкоємцем першої черги. Тож, незалежно від наявності заповіту на його ім'я, він у разі якби бажав прийняти спадщину після смерті батька, мав можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом.

16. Так само не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини зайнятість на роботі, оскільки ОСОБА_1 міг реалізувати свої спадкові права шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини за допомогою засобів поштового зв'язку, а також через орган місцевого самоврядування. Запровадження карантинних обмежень, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), також не підтверджує об'єктивну неможливість подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. Надана позивачем копія амбулаторної картки його матері та відомості, зазначені в ній, не доводять те, що вона потребувала постійного стороннього догляду, який, за твердженням позивача, він здійснював у період з 12 липня 2021 року до 12 січня 2022 року.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17. ОСОБА_1 13 вересня 2023 року з використанням засобів поштового зв'язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, підставою касаційного оскарження наведених судових рішень визначив неврахування судами висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 2/235/10/16 (провадження № 6-1320цс17), від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 та в постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 13 березня 2020 року

у справі № 314/2550/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 127/12911/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц, від 22 грудня 2021 року

у справі № 703/4978/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 932/16345/19, від 25 травня 2022 року у справі № 459/2973/18, від 27 квітня 2023 року

у справі № 750/13008/21, від 08 червня 2023 року у справі № 585/2163/22, від 14 червня 2023 року у справі № 292/564/22 [(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)].

19. Також, посилаючись на недослідження судами доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), заявник зауважив, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували факт його необізнаності про існування заповіту ОСОБА_3 , складеного на його ім'я. Посилання судів на те, що незнання про наявність заповіту не перешкоджало йому реалізувати власне право на прийняття спадщини за законом, є поза межами правовідносин, які виникли між сторонами. У цій справі у предмет доказування входить доведення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини саме за заповітом. Водночас суди не врахували наявність заповіту та не досліджували виконання нотаріусом обов'язку щодо повідомлення спадкоємця про обов'язок подати заяву про прийняття спадщини за заповітом чи про відмову від її прийняття. Про існування заповіту позивач не знав та з часу відкриття спадщини будь-яких повідомлень від нотаріуса про закликання його до спадкування за заповітом не отримував. Лише 01 лютого 2023 року нотаріус направив йому повідомлення з вимогою з'явитися до нотаріальної контори для встановлення його спадкових прав.

20. ОСОБА_1 зазначив, що, дізнавшись про заповіт, він звернувся до приватного нотаріуса, яка повідомила йому про існування спадкової справи, заведеної після смерті його батька. Тож він звернувся до нотаріуса за місцем заведеної спадкової справи для оформлення спадкових прав за заповітом після смерті батька, проте отримав відмову у видачі свідоцтва.

21. Також, за твердженням заявника, існували і додаткові перешкоди для своєчасного подання ним заяви про прийняття спадщини, зокрема: догляд за матір'ю, зайнятість на роботі, карантинні обмеження, спрямовані на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19). Заявник звертав увагу на те, що Хмельницька область була віднесена до «червоного» рівня епідемічної небезпеки у період з 30 жовтня до 15 грудня 2021 року, внаслідок запровадженого карантину обмежено рух транспорту, пересування громадян, прийом громадян державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами.

22. На переконання ОСОБА_1 , суди не врахували, що пропуск строку для подання заяви про прийняття спадщини є незначним (2 місяці 18 днів), а він, дізнавшись про існування заповіту, невідкладно вчинив дії, спрямовані на отримання спадщини.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

23. ОСОБА_2 13 жовтня 2023 року з використанням засобів поштового зв'язку направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити в задоволенні касаційної скарги та стягнути з позивача відшкодування витрат на правничу допомогу.Вважав, що суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи поданої скарги висновків судів не спростовують.

24. Зазначив, що позивач не надав доказів поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій; аргументи позивача, які наведено на обґрунтування позову, не підтверджені доказами.

25. Також зауважив, що поведінка ОСОБА_1 як спадкоємця є непослідовною та суперечливою, що свідчить про його недобросовісність під час реалізації власних цивільних прав та обов'язків. Так, отримавши повідомлення про пропуск строку для прийняття спадщини та роз'яснення щодо порядку захисту своїх прав, ОСОБА_1 15 червня 2022 року подав до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області позов про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем (справа № 686/11951/22). Під час розгляду справи ОСОБА_1 стверджував, що він з 2018 року проживав разом із батьками, доглядав їх, облаштовував будинок, опікувався приватизацією земельної ділянки, а також стверджував, що батьки за життя постійно говорили, що все майно залишиться йому. Проте одночасно зазначав, що про існування заповіту йому не було відомо. Рішенням від 28 листопада 2022 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області відмовив у задоволенні його позову про встановлення факту проживання однією сім'єю. Після цього позивач знову подав до суду позов про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, в якій навів інші фактичні обставини. Цей позов ОСОБА_1 подав до суду майже через рік - 06 березня 2023 року.

26. Відповідач наполягав, що в наведених позивачем постановах суду касаційної інстанції та в оскаржуваних судових рішеннях встановлено різні фактичні обставини.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

27. Ухвалою від 21 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 20 грудня2023 року призначив справу до судового розгляду.

28. Ухвалою від 21 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

29. Ухвалою від 25 березня 2024 року Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернула справу на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, посилаючись на те, що під час розгляду цієї справи може виникнути питання щодо відступу від висновку Верховного Суду України чи його конкретизації, що належить до повноважень Великої Палати Верховного Суду.

30. Ухвалою від 11 квітня 2024 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку щодо застосування частини першої статті 1269, частини першої статті 1270, частини третьої статті 1272 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, про те, що «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини».

31. Ухвалою від 15 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила справу до розгляду.

32. З метою визначення меж розгляду справи Велика Палата Верховного Суду застосовує правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи

в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених

у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

33. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

в статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Велика Палата Верховного Суду перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.

35. За обставинами справи позивач не погодився з відмовою нотаріуса

у видачі йому свідоцтва про право на спадщину на майно померлого ОСОБА_3 за складеним на його ім'я заповітом. Позивач переконаний, що його право на спадкування підлягає захисту, оскільки він пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини у зв'язку з необізнаністю про складення заповіту на його ім'я, що є істотною обставиною та дозволяє суду визначити йому додатковий строк на подання заяви про прийняття спадщини.

36. Тож Велика Палата Верховного Суду у вирішенні цього спору загалом, з урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України, дійшла переконання, що основним правовим питанням, яке підлягає вирішенню, є питання щодо підстав та умов, за яких необізнаність спадкоємця про існування заповіту, складеного спадкодавцем на його ім'я, є поважною причиною для визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Поважні причини для визначення спадкоємцю додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

37. Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

38. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом,

а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

39. За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

40. Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

41. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

42. Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

43. Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

44. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини

з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

45. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

46. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

47. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

48. Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року

у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року

у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших.

49. З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців;

2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані

з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

50. Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

51. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року

у справі № 361/8259/18 та багатьох інших.

52. Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

53. З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

54. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

55. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

56. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

57. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

58. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців -

в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Співвідношення принципу свободи заповіту з правом особи, яка пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини, на визначення їй додаткового строку

59. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України

у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

60. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.

61. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.

62. Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.

63. Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов'язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє

у власних інтересах.

64. Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.

65. Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.

66. Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину

в порядку, встановленому чинним законодавством.

67. Водночас, як уже зазначалося, вирішення питання щодо прийняття чи відмови у прийнятті спадщини, за загальним правилом, є безумовним правом спадкоємця, яке він реалізовує на власний розсуд.

68. Тож відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не порушує принципу свободи заповіту.

Поєднання права спадкоємця на спадкування за заповітом та за законом. Дотримання принципу співмірності

69. Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

70. Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

71. Спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування

в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до

статей 1268-1270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України.

72. Тож факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення

в нього об'єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини

у передбачений ЦК України строк у зв'язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім'я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин,

у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту.

73. Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину.

74. Принцип пропорційності тісно пов'язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

75. Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети.

76. У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об'єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно.

77. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов'язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

78. Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування,і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи

з обставин, які не пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

79. Відмова нотаріуса, за наведених обставин, у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцюпершої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, на користь якого було складено заповіт, не порушує принципу свободи заповіту, оскільки усвідомленим невчиненням дій для прийняття спадщини спадкоємець на власний розсуд реалізовує своє право на відмову від прийняття спадщини.

80. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв'язку

з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв'язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.

81. У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб'єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

82. Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності».

Щодо відступу від висновку Верховного Суду України

83. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступу від висновку щодо застосування частини першої статті 1269, частини першої статті 1270, частини третьої статті 1272 ЦК України, викладеного

у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, про те, що «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини», шляхом його конкретизації.

84. Справу передано на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, відповідно до якого суд, який розглядає справу

в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

85. Вирішуючи питання про наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду враховує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, про це потрібно чітко зазначати

в рішенні (пункт 49).

86. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду (Верховного Суду України) лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

87. З урахуванням наведених мотивів цієї постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання про наявність підстав для відступу від загального правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, про те, що «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини», шляхом конкретизації, зазначивши таке:

- необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;

- втім це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини;

- спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається

з часу відкриття спадщини;

- тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).

88. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 22 вересня 2022 року

у справі № 462/5368/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц,

від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22).

89. Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17, від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22).

Щодо суті спору

90. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

91. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних

у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який є у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

92. Верховний Суд наголошує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

93. У справі, що переглядається, суди встановили, що 18 листопада 2019 року ОСОБА_3 (батько сторін у справі) склав заповіт, відповідно до якого земельну ділянку площею 2,24 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Користовецької сільської ради Волочиського району Хмельницької області, заповів сину ОСОБА_1 .

94. ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, у зв'язку із чим відкрилася спадщина на спадкове майно, зокрема й на зазначену земельну ділянку.

95. На день смерті ОСОБА_3 був зареєстрований на

АДРЕСА_1 . Разом з ним за цією адресою була зареєстрована його дружина ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

96. ОСОБА_2 (син ОСОБА_3 ) 27 жовтня 2021 року звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька.

97. Повідомленням від 30 березня 2022 року завідувач Хмельницької районної нотаріальної контори відмовив ОСОБА_1 у прийнятті заяви про прийняття спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з пропуском строку для її прийняття.

98. Отже, за обставинами цієї справи позивач є спадкоємцем майна померлого ОСОБА_3 за заповітом та за законом як спадкоємець першої черги.

99. Тож навіть у разі незнання про існування заповіту позивач як спадкоємець за законом першої черги повинен був вчинити активні дії для прийняття спадщини - подати заяву про прийняття спадщини у встановлений ЦК України строк.

100. Відповідно до обставин справи активні дії щодо прийняття спадщини позивач почав вчиняти після спливу шестимісячного строку, звернувшись у червні 2022 року, тобто майже через рік після відкриття спадщини, до суду із позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем, у задоволенні якого Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області відмовив, ухваливши 28 листопада 2022 року рішення у справі № 686/11951/22. Учасники спору не оскаржували це рішення, воно набрало законної сили.

101. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 не надав до суду належних та допустимих доказів того, що він постійно проживав зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини.

102. Надалі, лише 06 березня 2023 року, ОСОБА_1 подав до суду позов про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

103. З огляду на обставини справи, що переглядається, а також правові висновки, сформульовані у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду констатує, що факт усвідомлення позивачем його права на спадкування за законом як спадкоємця першої черги спадкування поряд із незнанням про існування заповіту, складеного на його ім'я, за умови невжиття ним жодних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить як про порушення принципу свободи заповіту, так і про виникнення в нього об'єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк.

104. Крім викладеного, у цій справі потрібно враховувати ту обставину, що існує спір між двома спадкоємцями, а не з територіального громадою. Відповідач, який також є спадкоємцем першої черги, прийняв спадщину у встановленому ЦК України порядку, тому поновленням порушених, на переконання позивача, прав відбудеться втручання у право власності відповідача, що не відповідатиме принципу пропорційності, а також це призведе до порушення принципу правової визначеності стосовно іншого спадкоємця, який добросовісно реалізувала власні цивільні права.

105. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками апеляційного суду про те, що з урахуванням конкретних обставин цієї справи необізнаність позивача про наявність заповіту, складеного на його ім'я, не є поважною причиною пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_3 , оскільки позивач є сином спадкодавця, тобто спадкоємцем першої черги. Тож незалежно від наявності заповіту на його ім'я він у тому разі, якщо бажав би прийняти спадщину після смерті батька, мав можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, оскільки спадщина приймається повністю, а не частинами.

106. Велика Палата Верховного Суду у цій постанові відступила (конкретизувала) від висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, тому відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених

у постановах Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року

у справі № 2/235/10/16, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 та

в постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17, від 02 листопада 2020 року

у справі № 127/12911/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19, від 26 квітня 2022 року

у справі № 932/16345/19, від 25 травня 2022 року у справі № 459/2973/18, від 27 квітня 2023 року у справі № 750/13008/21, від 08 червня 2023 року

у справі № 585/2163/22, від 14 червня 2023 року у справі № 292/564/22, відповідно до яких незнання про заповіт та відсутність повідомлення нотаріуса із закликом до спадкування є поважною причиною для визначення спадкоємцю за заповітом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

107. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у цій постанові.

108. Щодо доводу касаційної скарги про неповідомлення нотаріусом про наявність заповіту Велика Палата Верховного Суду вважає за неодмінне зазначити таке.

109. Статтею 63 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

110. Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 та підпункту 3.2 пункту 3 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, під час заведення спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз'яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

111. Отже, наведеними правилами передбачено обов'язок нотаріуса після заведення спадкової справи перевіряти наявність заповіту, вчиняти дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому/їй є відомим, а також право зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. До того ж, з метою дотримання строку для прийняття спадщини нотаріус повинен роз'яснити спадкоємцям, які звернулися з приводу такої спадщини, право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття. Наведені правила не передбачають для нотаріуса обов'язку у всіх випадках подавати оголошення у пресі про відкриття спадщини та закликання до спадкування; нотаріус не повинен здійснювати розшук спадкоємців, місце проживання яких йому не є відомим. Так само за чинною на момент виникнення спірних правовідносин редакцією Порядку й обов'язок роз'яснити право подати заяву про прийняття спадщини або відмову від неї поширюється на тих спадкоємців, які звернулися до такого нотаріуса з приводу спадщини, що відкрилася.

112. Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили факту повідомлення нотаріусом Боднарчука П. А. про наявність заповіту, складеного на його ім'я. Проте це, з урахуванням фактичних обставин цієї справи, не може слугувати підставою для задоволення позову та визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , оскільки позивач, знаючи про смерть батька, будучи спадкоємцем першої черги спадкування за законом, який не проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та маючи на меті реалізувати свої спадкові права, мав обов'язок звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк як спадкоємець першої черги за законом й незалежно від його обізнаності про наявність заповіту, складеного на його ім'я, оскільки спадщину спадкоємець може прийняти лише повністю, а не частинами. Тож за наведених обставин невчинення нотаріусом певних дій стосовно позивача саме собою не створило перешкоди позивачу у прийнятті спадщини та не унеможливлювало подання ним заяви про прийняття спадщини у строк, визначений статтею 1270 ЦК України.

113. Також Велика Палата Верховного Суду відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що у заявника існували додаткові перешкоди для своєчасного подання ним заяви про прийняття спадщини, зокрема догляд за матір'ю, зайнятість на роботі, карантинні обмеження, спрямовані на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19).

114. Зазначені доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, які зробили обґрунтовані висновки про те, що наведені позивачем обставини, як-от зайнятість на роботі, карантинні обмеження, догляд за матір'ю, не перешкоджали ОСОБА_1 реалізувати свої спадкові права шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини, зокрема й через засоби поштового чи електронного зв'язку.

115. До того ж суд апеляційної інстанції, оцінивши подані позивачем докази, встановив, що надана позивачем копія амбулаторної картки його матері ОСОБА_4 та відомості, зазначені в ній, не підтверджують те, що остання потребувала постійного стороннього догляду, а також те, що ОСОБА_1 здійснював цей догляд до 12 січня 2022 року.

116. Враховуючи те, що на підставі частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи та переоцінювати докази, належна оцінка яких здійснена судами першої та апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що переглядається, вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не надав належних, достатніх та допустимих доказів існування об'єктивних та непереборних обставин, які перешкодили йому подати заяву про прийняття спадщини після смерті батька у визначений законом шестимісячний строк, до 12 січня 2022 року.

117. Належних та достатніх доказів, які б беззаперечно свідчили про наявність перешкод для подання такої заяви, позивач до суду не подав. Натомість безпідставне визначення додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права та є незаконним втручанням у права відповідача як спадкоємця, який прийняв спадщину.

118. Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися.

119. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

120. Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

121. Отже, Велика Палата Верховного Суду, враховуючи, що тривалість пропуску строку для прийняття спадщини становить майже рік і два місяці, а також встановлені судами обставини, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не надав беззаперечних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не довів наявності об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню цієї заяви у встановлений законом строк, що згідно зі статтею 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком, тому оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові є законними й обґрунтованими.

122. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду базується на тому, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

123. Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, які не дають підстав вважати, що ці суди порушили норми матеріального чи процесуального права.

124. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

125. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

126. З огляду на висновки, зроблені в цій постанові, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення,

а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Розподіл судових витрат

127. Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції

в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

128. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

129. Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то перерозподілу судових витрат Велика Палата Верховного Суду не здійснює.

130. Судові витрати, понесені заявником у зв'язку з поданням касаційної скарги, покладаються на нього.

131. Також Велика Палата Верховного Суду врахувала, що у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просив відмовити в задоволенні касаційної скарги та стягнути з позивача відшкодування витрат на правничу допомогу.

132. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідач надав такі докази: договір про надання правничої допомоги від 05 жовтня 2023 року, укладений з адвокаткою Адамчук Людмилою Володимирівною, за умовами якого правнича допомога полягає у підготовці відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_5 у справі № 686/5757/23, розмір гонорару встановлено у фіксованому розмірі в сумі 5 000,00 грн; акт наданих послуг у виді підготовки відзиву на касаційну скаргу вартістю 5 000,00 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера від 12 жовтня 2023 року № 18 про сплату 5 000,00 грн.

133. Судові витрати складають судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

134. Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

135. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, потрібних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

136. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України).

137. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).

138. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

139. У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

140. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

141. Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

142. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

143. У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

144. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

145. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують

з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

146. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що ОСОБА_1 не подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляв.

147. Як зазначалося, правнича допомога, надана ОСОБА_2 в суді касаційної інстанції, полягала виключно в підготовці відзиву на касаційну скаргу. Гонорар адвоката становить 5 000,00 грн.

148. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

149. Врахувавши конкретні обставини цієї справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - відзиву на касаційну скаргу, зміст якого частково дублює зміст відзивів на позовну заяву та апеляційну скаргу, за підготовку яких суди першої та апеляційної інстанцій стягнули з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відповідне відшкодування, а тому заявлений відповідачем розмір судових витрат, понесених в суді касаційної інстанції, підлягає зменшенню до 3 000,00 грн.

VI. ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

150. Здійснивши тлумачення приписів частини першої статті 1269, частини першої статті 1270, частини третьої статті 1272 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування зазначених норм права.

151. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов'язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

152. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.

153. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв'язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.

154. Резюмуючи, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням конкретних обставин справи, що переглядається, висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції, у сумі 3 000,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. О. Погрібний

Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда

О. Л. Булейко М. В. Мазур

Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв

М. І. Гриців К. М. Пільков

Ж. М. Єленіна О. В. Ступак

І. В. Желєзний І. В. Ткач

Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук

В. В. Король В. Ю. Уркевич

С. І. Кравченко Є. А. Усенко

Джерело: ЄДРСР 120396086

[ANTIRAID]

По суті рішення вірне, але з огляду на конкретні обставини справи, вважаю, що суд не врахував ковід та війну, а також невиконання нотаріусом обов'язку щодо повідомлення спадкоємця за заповітом та за законом.

Суд виснував:

150. Здійснивши тлумачення приписів частини першої статті 1269, частини першої статті 1270, частини третьої статті 1272 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування зазначених норм права.

151. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов'язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

152. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.

153. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв'язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.

154. Резюмуючи, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням конкретних обставин справи, що переглядається, висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.

[Лев]

Дуже вчасно!

На даний час розглядається аналогічна справа, в якій я на стороні відповідача.

[ANTIRAID]

26 червня 2024 року

м. Київ

ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л., Банаська О. О., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), прийнятої за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

Коротка історія справи

1. ОСОБА_1 у березні 2023 року подав до суду позов до ОСОБА_2 , у якому просив визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном у два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.

2. Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його та відповідача батько - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина у виді земельної ділянки площею 2,24 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та житлового будинку. За життя ОСОБА_3 залишив заповіт, відповідно до якого належну йому земельну ділянку заповів позивачу.

3. У березні 2022 року померла мати позивача. Після смерті матері позивач прибирав у будинку та знайшов заповіт, складений батьком на його ім`я. ОСОБА_1 30 березня 2022 року звернувся до нотаріуса, яка повідомила, що після смерті ОСОБА_3 . Хмельницька районна державна нотаріальна контора 07 жовтня 2021 року завела спадкову справу за заявою ОСОБА_2 .

4. На думку позивача, всупереч вимогам законодавства нотаріус не повідомила його про потребу подати заяву про прийняття спадщини за заповітом чи про відмову від її прийняття. Відповідач, дізнавшись про наявність заповіту на ім`я брата, також його про це не повідомив та не надав нотаріусу інформації про його місце проживання.

5. ОСОБА_1 вважав, що шестимісячний строк для звернення із заявою про прийняття спадщини пропустив у зв`язку з обставинами, які є об`єктивними та істотними, не залежали від його волі та спричинили неможливість своєчасно оформити свої спадкові права.

6. Таким чином, предметом спору у цій справі є вимога про надання додаткового строку для прийняття спадщини у зв`язку з тим, що, як стверджує позивач, він не знав про складення спадкодавцем на його користь заповіту, що й є поважною причиною пропуску такого строку.

7. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року, відмовлено у задоволенні позову.

8. З-поміж іншого, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що посилання позивача на необізнаність про наявність заповіту на його ім`я як на поважну причину пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 підлягає відхиленню, оскільки позивач є спадкоємцем першої черги. Тож, незалежно від наявності заповіту на його ім`я, він у разі якби бажав прийняти спадщину після смерті батька, мав можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом.

9. Позивач оскаржив рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року в касаційному порядку, просив Верховний Суд вказані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

10. Ухвалою від 11 квітня 2024 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку щодо застосування частини першої статті 1269, частини першої статті 1270, частини третьої статті 1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, про те, що «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини».

Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

11. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін.

12. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до статей 1268-1270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України.

13. Тож факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним необхідних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений ЦК України строк у зв`язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім`я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин, у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту. Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину (пункти 71-73 постанови).

14. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини (пункти 77-78).

15. З урахуванням наведених мотивів Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання про наявність підстав для відступу від загального правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, про те, що «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини», шляхом конкретизації, зазначивши таке:

- необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;

- втім це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини;

- спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини;

- тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування) (пункт 87 постанови).

Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду

16. Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

17. Ми не погоджуємося із здійсненим більшістю суддів тлумаченням приписів частини першої статті 1269, частини першої статті 1270, частини третьої статті 1272 ЦК України, за змістом якого сама лише необізнаність спадкоємця за законом про наявність заповіту не може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

18. Вважаємо зазначену позицію помилковою з наступних підстав.

19. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1216, 1217 ЦК України).

20. Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

21. Згідно із частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. У частині першій статті 1270 ЦК України зазначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

22. Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

23. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272

ЦК України).

24. Отже, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

25. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

26. При цьому ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

27. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

28. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.

29. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

30. Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно. Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах. Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини. Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.

31. Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.

32. У свою чергу, на виконання зазначених правових засад спадкування спрямовані окремі положення законодавства про нотаріат.

33. Так, статтею 63 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

34. Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 та підпункту 3.2 пункту 3 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій), під час заведення спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

35. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у цій справі № 686/5757/23 зауважила, що наведеними вище правилами передбачено обов`язок нотаріуса після заведення спадкової справи перевіряти наявність заповіту, вчиняти дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому/їй є відомим, а також право зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили факту повідомлення нотаріусом ОСОБА_3. про наявність заповіту, складеного на його ім`я (пункти 111-112 постанови).

36. Отже, наявними у цій справі доказами не спростовано тверджень позивача про те, що він не знав про існування заповіту, складеного батьком на його ім`я, до березня 2022 року, у зв`язку із чим не міг звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом протягом встановленого законом шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини.

37. Водночас Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ця обставина не може слугувати підставою для задоволення позову та визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , оскільки позивач, знаючи про смерть батька, будучи спадкоємцем першої черги спадкування за законом, який не проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та маючи на меті реалізувати свої спадкові права, мав обов`язок звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк як спадкоємець першої черги за законом й незалежно від його обізнаності про наявність заповіту, складеного на його ім`я, оскільки спадщину спадкоємець може прийняти лише повністю, а не частинами (пункт 112 постанови).

38. Зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду вважаємо помилковим, оскільки очевидно, що особа може реалізовувати своє право лише з того часу, коли вона дізналася або могла дізнатися про наявність цього права.

39. Спадкування за законом і за заповітом - це різні правові інститути, які охоплюють собою різний обсяг правомочностей спадкоємця, і, на наше переконання, їх не можна поєднувати в одне ціле, лише виходячи з того, що закон встановлює однакові строки для реалізації спадкоємцем своїх прав в межах обох зазначених правових інститутів.

40. Тобто, використовуючи наведене вище твердження Великої Палати Верховного Суду, можна зробити правовий висновок про те, що «особа, маючи на меті реалізувати свої спадкові права, має обов`язок звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк як спадкоємець першої черги за законом незалежно від її обізнаності про наявність заповіту» - лише якщо особа як спадкоємець першої черги за законом бажає прийняти спадщину.

41. Але особа може не мати бажання приймати спадщину як спадкоємець першої черги за законом, зокрема, з тих підстав, що спадщина буде поділена між кількома спадкоємцями першої черги (як у цій справі), і вона отримає лише частину спадкового майна, яка їй не цікава.

42. Тобто, особа може відмовитися від реалізації свого права на прийняття спадщини за законом як спадкоємець першої черги шляхом невчинення дій, потрібних для прийняття спадщини (пасивної поведінки), що, власне, і мало місце у цій справі.

43. Натомість спадкування за заповітом визначає для спадкоємця зовсім інший обсяг спадкових прав, в більшості випадків значно більший, ніж спадкування за законом.

44. Виходячи із засад добросовісності, розумності та справедливості, керуючись положеннями спадкового законодавства, суд має забезпечити спадкоємцю можливість на власний розсуд вирішити, чи хоче він реалізувати своє право на отримання спадкового майна за заповітом (тобто, іншого майна, ніж те, яке б він очікував отримати як спадкоємець за законом), чи ні.

45. У цій справі суд не надав позивачу такої можливості, що ми вважаємо помилковим.

46. У постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 315/765/14-ц Верховний Суд України зазначив, що «у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права». Ми погоджуємося із цим правовим висновком та вважаємо, що у Великої Палати Верховного Суду не було правових підстав від нього відступати.

47. Особа не може реалізовувати своє право, не знаючи про його наявність (наприклад, людина не починає проживати в квартирі, не знаючи про те, що має право на це житло; не звертається в органи Пенсійного фонду за отриманням пенсії, не знаючи, що отримала право на пенсію; не бере участі в управлінні господарським товариством, не знаючи про те, що є його учасником тощо).

48. Особа не може реалізувати своє право спадкоємця за заповітом, не знаючи про його наявність.

49. Тільки після того, як особа дізнається про те, що вона має можливість за певних умов отримати у власність певне майно, вона може прийняти рішення про те, чи хоче вона набути відповідне право власності, чи ні.

50. Тобто, виходячи з обставин цієї справи, після смерті батька позивач дізнався про те, що він як спадкоємець першої черги за законом може отримати у власність лише частину спадкового майна разом з іншими спадкоємцями - матір`ю та братом. Дізнавшись про це, позивач прийняв рішення не набувати зазначене право власності.

51. Знайшовши заповіт, складений на його ім`я, позивач дізнався про те, що він як спадкоємець за заповітом може отримати у власність все спадкове майно. Дізнавшись про це, позивач прийняв рішення вчинити дії для набуття цього права власності.

52. Натомість, відмовивши позивачу у встановленні додаткового строку на прийняття спадщини за заповітом, суд позбавив позивача можливості реалізувати належне йому право. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду прийняла рішення всупереч власному твердженню про те, що «дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством» (пункт 66 постанови від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).

53. Також вважаємо, що у цій справі Велика Палата Верховного Суду не повною мірою виконала завдання, покладені на Верховний Суд як суд касаційної інстанції.

54. У пункті 1 частини другої статті 45 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» врегульовано, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

55. За змістом статті 403, підпункту 7 пункту 1 розділу XIII ЦПК України Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду за необхідності у певній справі відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні Верховного Суду України, передає Великій Палаті Верховного Суду таку справу для розгляду за касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

56.Прийнявши справу до розгляду з таких підстав, Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд оскаржуваних рішень за касаційною скаргою як суд касаційної інстанції згідно з приписами процесуального закону.

57.Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

58. Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу (частина перша статті 415 ЦПК України).

59. У мотивувальній частині постанови суду касаційної інстанції зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу (частина перша статті 416 ЦПК України).

60. Отже, Велика Палата Верховного Суду має не тільки розглянути питання відступу від певного правового висновку, для вирішення якого прийняла справу до свого розгляду, але й забезпечити перегляд оскаржуваних рішень відповідно до статті 300 ЦПК України по суті вимог і доводів касаційної скарги, мотивовану оцінку яких відобразити у постанові за результатами касаційного перегляду справи згідно з вимогами статті 416 ЦПК України.

61.Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

62. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

63.Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

64. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником [див. mutatis mutandis рішення у справах «Мала проти України» (Mala v. Ukraine), заява № 4436/07, від 03 липня 2014 року; «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, від 07 жовтня 2010 року; «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, від 18 липня 2006 року та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, від 21 квітня 2011 року].

65. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Дюлоранс проти Франції» (Dulaurans v. France), заява № 34553/97, від 21 березня 2000 року та «Донадзе проти Грузії» (Donadze v. Georgia), заява № 74644/01, від 07 березня 2006 року]. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands) від 19 квітня 1994 року].

66. Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року та у справі «Руїз Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain) від 23 червня 1993 року].

67. Таким чином, чітке обґрунтування та аналіз, зокрема доводів сторін, є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд.

68. У касаційній скарзі позивач підставою касаційного оскарження визначив неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, на обґрунтування якої стверджував, зокрема, що суди попередніх інстанцій:

- ухвалили оскаржувані рішення без урахування правових висновків про те, що пріоритетне право під час спадкування мають спадкоємці за заповітом, викладених у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 932/16345/19, від 14 червня 2023 року у справі № 292/564/22;

- не урахували висновки про необхідність вчинення нотаріусом дій для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини та здійснення виклику спадкоємця за заповітом відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат», викладені у постановах Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 2/235/10/16, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 та постанові Верховного Суду від 08 червня 2023 року у справі № 585/2163/22;

- у вирішенні питання про поважність причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини суди залишили поза увагою принцип свободи заповіту, що є фундаментальним у спадковому праві, про що наголошував Верховний Суд у постанові від 08 червня 2023 року у справі № 585/2163/22.

69. Вважаємо, що цим доводам касаційної скарги не надано належної оцінки під час касаційного розгляду справи та не погоджуємося з їх відхиленням Великою Палатою Верховного Суду, зважаючи на таке.

70. Законом визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт може бути здійснене протягом усього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів (щодо певного або всього майна), так і права на їх зміну чи скасування. Усі законні правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони забезпечують реалізацію свободи заповіту, зокрема, обов`язковість виконання волі заповідача.

71. Цей принцип підлягає врахуванню при вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, про що виснував Верховний Суд України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17. Наразі такий підхід є усталеним і незмінним у практиці Верховного Суду (див. постанови від 25 березня 2020 року у справі № 296/12396/18, від 17 грудня 2021 року у справі № 315/386/19, від 29 січня 2024 року у справі № 552/4825/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 474/454/18, від 21 лютого 2024 року у справі № 760/4267/21 та інші).

72. Водночас, наголосивши на свободі заповіту у цій справі, Велика Палата Верховного Суду залишила поза увагою нерозривно пов`язаний із забезпеченням цієї свободи елемент - принцип пріоритету заповіту, відповідно до частин першої, другої статті 1223 ЦК України.

73.Тлумачення цих норм дає підстави для висновку, що під правом на спадкування розуміється право на набуття спадщини. За загальним правилом, пріоритет надається спадкуванню за заповітом (якщо спадкодавець заповів всю спадщину, немає підстав для нікчемності заповіту чи рішення суду про визнання його недійсним, спадкоємці, визначені як такі в заповіті, прийняли спадщину, відсутня відмова від її прийняття спадкоємцями за заповітом), адже перевагу має остання воля спадкодавця, виражена ним у заповіті (див. постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі № 383/18/19, від 29 вересня 2020 року у справі № 663/2569/17, від 06 березня 2024 року у справі № 299/1967/22).

74. Тому за наявності заповіту право на спадкування виникає лише в осіб, визначених у заповіті. В інших осіб, які належать до спадкоємців певних черг, установлених у главі 86 ЦК України, у цьому разі право на спадкування не виникає.

75.Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

76. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

77. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

78. У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 сформульовано висновок, що право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Цей висновок не втратив своєї актуальності і застосовний до правовідносин у цій справі.

79. У своєму позові про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, у апеляційній і касаційній скаргах ОСОБА_1 стверджував, зокрема, про те, що пропустив строк для подання такої заяви з поважних причин, оскільки не знав про складення заповіту на його користь і не був у інший спосіб повідомлений про існування заповіту, зокрема нотаріусом, який відкрив спадкову справу після смерті спадкодавця.

80. Як уже зазначалося вище, у статті 63 Закону України «Про нотаріат» закріплено обов`язок нотаріуса (посадової особи органу місцевого самоврядування, уповноваженої на вчинення нотаріальних дій) повідомити про відкриття спадщини тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме.

81. З цими нормами корелюються і наведені вище приписи Порядку вчинення нотаріальних дій, зокрема, щодо з`ясування нотаріусом наявності заповіту за даними Спадкового реєстру та роз`яснення нотаріусом спадкоємцям права подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

82. Отже, закріплений у законодавстві обов`язок повідомлення нотаріусом спадкоємців, про яких йому відомо, про відкриття спадщини, та роз`яснення права на її прийняття є одним з правових механізмів забезпечення права на спадкування, дотримання якого має перевірити суд при вирішенні питання про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом через поважність причин пропуску такого строку.

83. Необхідність вчинення нотаріусом дій для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, здійснення виклику спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі узгоджується із правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, від 06 вересня 2017 року в справі № 6-496цс17, а також висновками Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 390/195/21, від 06 березня 2023 року у справі № 559/2112/19-ц, від 22 листопада 2023 року у справі № 333/8115/21.

84. Зокрема на такі висновки посилався позивач, обґрунтовуючи позов та підстави оскарження ухвалених у цій справі рішень.

85. Проте суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, адже не з`ясовували під час розгляду цієї справи чи перевірив нотаріус при заведенні спадкової справи за даними Спадкового реєстру наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту та відповідно чи вчиняв дії для повідомлення позивача про відкриття спадщини, чи мав інформацію про його місце проживання чи роботи, чи здійснював виклик позивача як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.

86. На нашу думку, така неповнота оцінки доводів позивача та невстановлення усіх обставин, які мають значення для справи, є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України.

87. Проте, у прийнятій постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Суду належної оцінки відповідним доводам позивача не надала, як наслідок оминула увагою, що у цій справі очевидно наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги позивача, повного скасування судових рішень місцевого та апеляційного судів, відтак передачі справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

88. Категорично не погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що невчинення нотаріусом певних дій стосовно повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини та про заповіт не створювало перешкоди у прийнятті спадщини позивачем, оскільки слід враховувати, що останній, хоча і є спадкоємцем першої черги, міг відмовитися саме від спадкування за законом, як у формі подання відповідної заяви, так і шляхом невчинення дій, потрібних для прийняття спадщини.

89. Проте, за відсутності даних про обізнаність спадкоємця за законом, що на його користь складено заповіт, неприйняття ним спадщини за законом не має ототожнюватися судом з відмовою від спадкування за заповітом, який може стосуватися певного обсягу або всього масиву прав і обов`язків заповідача, отже встановлювати суттєво інші умови ніж спадкування за законом.

90. За наведеного вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду у цій справі мала або мотивовано відступити від висновку про необхідність вчинення нотаріусом дій для повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» та врахування цих обставин при вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, викладеного у постановах Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 2/235/10/16, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 та постановах Верховного Суду, на які посилався касант, або врахувавши цей висновок скасувати оскаржувані рішення та направити справу на новий розгляд, замість того, щоб вдаватися до суперечливої інтерпретації дій і волі позивача щодо спадкування за заповітом, про існування якого він не знав.

Висновки

91. Виходячи з наведеного, вважаємо, що були відсутні правові підстави для того, щоб відступати від правової позиції, сформульованої у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.

92. Велика Палата Верховного Суду мала частково задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2023 року і постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року та направити справу № 686/5757/23 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судді Ю. Л. Власов О. О. Банасько Л. Ю. Кишакевич В. В. Король

Джерело: ЄДРСР 120805525

[Лев]

14 часов назад, ANTIRAID сказал:

91. Виходячи з наведеного, вважаємо, що були відсутні правові підстави для того, щоб відступати від правової позиції, сформульованої у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.

А що заважало сину, спадкоємцю першої черги подати заяву про прийняття спадщини за законом? Незнання закону?..

[Лев]

В 20.07.2024 в 23:45, ANTIRAID сказал:

суд не врахував ковід

Фейкодемія не заважала подати заяву про прийняття спадщини, ляшки на здогадалися відправити нотаріусів на "самоізоляцію"...